Управління органами прокуратури України в умовах реформування: адміністративно-правові засади

Размещено на http://www.allbest.ru/

Управління органами прокуратури України в умовах реформування: адміністративно-правові засади

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Реформування органів прокуратури є одним із зобов'язань України, взятим нашою державою перед вступом до Ради Європи. У підпункті VI пункту 11 Висновку № 190 (1995) від 26 вересня 1995 року ПАРЄ щодо заявки України на вступ до Ради Європи зазначається, що «роль та функції прокуратури будуть змінені (особливо щодо здійснення загального контролю за законністю) шляхом перетворення цієї інституції в орган, який відповідатиме стандартам Ради Європи».

При ухваленні Конституції України у 1996 році прокуратура була позбавлена двох функцій - нагляду за додержанням і застосуванням законів та попереднього слідства. Однак органи прокуратури продовжують виконувати ці функції на підставі пункту 9 Перехідних положень Основного Закону. Хоча конституційні умови, за яких було можливим збереження цих повноважень, вже виконані. Здійснення так званого загального нагляду прокуратури ставилося в залежність від «введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів». Але Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» визначає особливості створення та функціонування інспекцій як органів, більшість функцій яких становлять контрольно-наглядові функції за дотриманням актів законодавства. А новий Кримінальний процесуальний кодекс України сформував систему досудового слідства і означає необхідність позбавлення прокуратури функції попереднього слідства.

У щорічному посланні Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України в 2012 році вказано, що низка питань потребує переосмислення і нового нормативного врегулювання. Зокрема, це стосується виконання прокуратурою функції загального нагляду за додержанням законів, прав прокурора на зупинення дії актів органів державної влади та місцевого самоврядування замість звернення до суду, повноважень на представництво в суді.

Проблема адміністративно-правового регулювання управління органами прокуратури України зумовлена також необхідністю оптимізації функцій системи органів прокуратури, якісного поліпшення інформаційної роботи, вдосконалення правового забезпечення, максимального використання форм та методів оперативної та службової діяльності, які позитивно зарекомендували себе на практиці, впровадження наукових рекомендацій та передового зарубіжного досвіду, налагодження взаємодії з населенням, громадськими організаціями, підприємствами і установами всіх форм власності, засобами масової інформації тощо.

Слід відзначити, що окремі аспекти досліджуваної проблеми були предметом наукового пошуку багатьох як українських, так і російських вчених, але разом із тим все ще залишається малодослідженим питання створення цілісної системи управління органами прокуратури України.

Таким чином, необхідність удосконалення та системного оновлення існуючої системи управління органами прокуратури, її завдань, принципів, форм і методів, з одного боку, та відсутність комплексних наукових досліджень цієї проблематики - з іншого, обумовлюють актуальність і вказують на необхідність комплексного дослідження адміністративно-правових засад управління органами прокуратури України в умовах реформування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота спрямована на реалізацію основних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури» від 18.09.2012 року № 5288, Указу Президента України «Про Стратегію державної кадрової політики на 2012-2020 роки» від 01.02.2012 року № 45, наказу Генерального прокурора України «Про координацію діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності та корупції» від 16.01.2013 року № 1/1гн. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до пп. 1.1, 1.2, 2.6 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2010-2014 років, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29.07.2010 р. № 347, а також пп. 14.1, 14.6, 14.7, 14.10, 14.21 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на період 2011-2014 рр., затверджених Вченою радою ХНУВС 27 грудня 2010 р., протокол № 10.

Публікації. Основні положення дисертації відображено в одноосібній монографії, 22 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, та 3 тезах наукових повідомлень на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, що містять дев'ятнадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 343 сторінки. Список використаних джерел містить 417 найменувань і займає 45 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації‚ визначається її зв'язок з науковими планами та програмами‚ окреслюються мета і задачі‚ об'єкт і предмет‚ методи дослідження‚ вказується на наукову новизну та практичне значення одержаних результатів‚ а також наводяться дані, що свідчать про апробацію результатів дослідження та публікації.

Розділ 1 «Методологічні засади управління органами прокуратури України» присвячено характеристиці державного управління органами прокуратури України, з'ясуванню принципів управління органами прокуратури України, визначенню мети, завдань та функцій управління органами прокуратури України, встановленню системи управління органами прокуратури України, характеристиці нормативно-правового регулювання управління органами прокуратури України.

У підрозділі 1.1 «Органи прокуратури України як об'єкт державного управління» аналізується етимологічне походження терміна «державне управління», його форми, методи, принципи та характер, у зв'язку з чим проаналізовано погляди вчених на означені питання. З'ясовано, що в сучасній юридичній науці існує два основні підходи до розуміння поняття державного управління: по-перше, - спеціальне (вузьке) значення - це управлінська діяльність уповноважених органів державної влади та компетентних посадових осіб у сфері реалізації виконавчої влади; по-друге - широке значення - це цілісна сфера діяльності державної влади, усіх її гілок, всіх органів та посадових осіб. Детально проаналізовано поняття «управління» в широкому та вузькому розуміннях.

Встановлено особливості об'єкта та суб'єкта управління, внаслідок чого наголошено, що головна особливість суб'єкта - це те, що ним є держава у цілому. В управлінському процесі вона представлена системою спеціальних, як правило, державних органів. Визначено особливості таких органів як безпосередніх суб'єктів державного управління: по-перше, вони формуються державою (з волі держави), по-друге, наділені державно-владними повноваженнями, по-третє, здійснюють управлінські функції від імені держави. У свою чергу, головною особливістю об'єкта управління є те, що ним є організоване суспільство в цілому. Безпосередніми об'єктами, на які впливає той чи інший конкретний суб'єкт, є підвідомчі йому сфери державного управління, тобто об'єктом державного управління є система, яка підпорядковується владній волі суб'єкта управління і виконує його рішення.

Визначено місце органів прокуратури в управлінських відносинах. Наголошено, що прокуратура України є об'єктом щодо Президента України та Верховної Ради України і зобов'язана вчасно, повно і якісно виконувати ті завдання, які ставить перед ними суб'єкт державного управління у відповідних нормативно-правових актах.

У підрозділі 1.2 «Принципи управління органами прокуратури України» обґрунтовано, що загальні принципи управління характеризуються універсальним характером і впливом на всі сфери і галузі управління.

Підкреслено, що принципи відображують сутність системи управління в цілому, об'єктивний зміст усіх явищ і реальних процесів управління. Зроблено висновок, згідно з яким принципи управління характеризуються місцем цих явищ, їх роллю в системі управління в органах прокуратури, що є основою для їх упорядкування. На підставі аналізу поглядів науковців принципи управління в системі органів прокуратури запропоновано систематизувати у наступні групи: 1) загальносистемні принципи управління в системі органів прокуратури (принцип дисциплінованості, принцип відповідальності, принцип системності, принцип централізму, принцип демократизму, принцип гласності, принцип незалежності, принцип пріоритетності прав громадян, принцип рівності перед законом, принцип прогнозування); 2) спеціальні принципи управління в системі органів прокуратури (цільові принципи управління; структурні: структурно-організаційні та структурно-функціональні; процесуальні.

Детально проаналізовано принцип правової впорядкованості, об'єктивності, законності, дисциплінованості, відповідальності, системності, централізму, демократизму, гласності, незалежності, пріоритетності прав громадян, рівності перед законом, прогнозування. Окремо розкрито спеціальні принципи, цільові принципи, структурні принципи, структурно-функціональні принципи та процесуальні принципи управління органами прокуратури.

Наголошено, що система принципів управління в органах прокуратури пов'язана з принципами організації діяльності та здійснення прокурорського нагляду. Це поєднання запропоновано тлумачити як загальну систему принципів організації і діяльності прокуратури, в якій принципи управління відіграють важливу, але допоміжну роль, оскільки саме власне управління покликане впорядковувати цю систему (її ланки), забезпечувати її оптимальне функціонування та розвиток для ефективного вирішення поставлених перед прокуратурою завдань.

У підрозділі 1.3 «Мета, завдання та функції управління органами прокуратури України» наголошено, що з огляду власного історичного досвіду України та сучасної зарубіжної практики лише за умови наукового забезпечення управлінської діяльності, практичної реалізації управлінських напрацювань, а також постійного вдосконалення форм і методів управління можна досягти ефективності будь-якої управлінської діяльності, зокрема в органах прокуратури.

Охарактеризовано мету управління органами прокуратури. Встановлено, що метою управління органів прокуратури є задоволення суб'єктивного права та законних інтересів особи, яка звернулася зі зверненням. Управлінські відносини, які виникають за ініціативою органу прокуратури, зумовлюються виконанням обов'язків, які на нього покладено, або випливають із доручень інших органів чи посадових осіб

Стосовно завдань управління органами прокуратури зазначається, що вони базуються на актуальності ситуації взаємовідносин між прокуратурою та іншими суб'єктами соціально-політичної дійсності і полягають в ефективності захисту прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина, зміцненні авторитету органів прокуратури. До завдань управління органами прокуратури віднесено: підвищення прозорості у діяльності прокуратури, залучення представників громадськості до обговорення напрямків реформування органів прокуратури, прогнозування можливості виникнення соціальної напруженості в окремих соціальних групах у сфері інтересів діяльності прокуратури та вжиття заходів щодо запобігання їм, підвищення кваліфікації працівників органів прокуратури, удосконалення відомчої нормативно-правової бази, організації постійного моніторингу громадської думки щодо ефективності діяльності органів прокуратури. Детально охарактеризовано кожне із зазначених завдань.

Підкреслено, що функції управління органами прокуратури призначено для впорядкування діяльності самої системи державного органу. Вони передбачають різні напрями управлінської діяльності, здійснюваної з метою забезпечення успішної реалізації основних завдань. Щодо останніх функції управління мають допоміжний характер, але кожна з них є відносно самостійною частиною управлінської діяльності, продуктом поділу праці та спеціалізації в управлінні, в результаті чого ці функції також поділяються на основні, вторинні та допоміжні.

У підрозділі 1.4 «Система управління органами прокуратури України» з'ясовано, що система управління органами прокуратури України складається із взаємообумовлених і взаємозалежних елементів: суб'єкта управління, об'єкта управління, керівного впливу й зворотних зв'язків. Окремо охарактеризовано кожен із елементів системи управління органами прокуратури.

Доведено, що під час здійснення управління органами прокуратури України здебільшого використовується такий метод правового регулювання, як субординація. Пріоритетним засобом впливу на діяльність підпорядкованих органів і працівників прокуратури, забезпечення ефективного та якісного виконання покладених на них функцій і завдань є надання їм суб'єктами управління практичної та методичної допомоги.

У підрозділі 1.5 «Нормативно-правове регулювання управління органами прокуратури України» насамперед охарактеризовано точки зору науковців щодо поняття правового регулювання. На підставі вивченого автором запропоновано розуміти правове регулювання управління в органах прокуратури як цілеспрямовану організуючу діяльність суб'єктів нормотворчого процесу щодо врегулювання засобами юридичної техніки суспільних відносин, які виникають під час проходження служби працівниками органів прокуратури.

З'ясовано, що предметом правового регулювання діяльності прокуратури України є відносини з приводу: а) підтримання державного обвинувачення в суді; б) представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; в) нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування; г) нагляду за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також під час застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Доведено, що для нормативно-правового регулювання управління органами прокуратури першочергового значення набувають такі законодавчі акти, як: Конституція України, закони України «Про прокуратуру», «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», «Про доступ до публічної інформації», постанови Верховної Ради України «Про затвердження структури Генеральної прокуратури України», «Положення про класні чини працівників органів прокуратури України», «Про затвердження дисциплінарного статуту прокуратури України» та ряд наказів Генерального прокурора України. Частково проаналізовано кожен із зазначених нормативно-правових актів, встановлено їх недоліки та окреслено можливі напрямки вдосконалення.

Зроблено висновок щодо необхідності приведення нормативно-правового забезпечення управління органами прокуратури у відповідність до вимог адміністративної реформи, а також новел у правовому полі України.

Розділ 2 «Функціонально-організаційна структура органів прокуратури України» присвячено дослідженню призначення, завдання та функції органів прокуратури України, аналізу системи та структури органів прокуратури України.

У підрозділі 2.1 «Призначення, завдання та функції органів прокуратури України» наголошено, що після ухвалення Конституції України призначення, завдання та функції прокуратури є предметом багаторічного спору серед науковців та практиків. Встановлено, що майже всі учасники дискусії посилаються на європейські демократичні стандарти моделі прокуратури. Висловлюються повністю протилежні пропозиції: ліквідувати прокуратуру, яка є інститутом радянської, тоталітарної системи, зброєю влади, органом авторитарного правління, якому не повинно бути місця у демократичній правовій державі; посилити роль прокуратури, яка має посісти центральне місце у нагляді за виконанням законів.

Окрему увагу присвячено аналізу поглядів науковців стосовно завдань органів прокуратури, на підставі чого наголошено, що в юридичній літературі щодо питання завдань органів прокуратури не склалося єдиної точки зору. Встановлено, що попри визначення в Законі України «Про прокуратуру» основних завдань органів прокуратури, даний перелік не є вичерпним, отже, запропоновано його доповнити.

Під функціями прокуратури автор розуміє напрями діяльності її органів і посадових осіб, що здійснюються в межах їх компетенції, обумовлюються соціальним призначенням прокуратури і спрямовуються на виконання покладених законом на прокуратуру завдань. У зв'язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України в новому аспекті розглянуто функції, які покладено на органи прокуратури під час судових засідань. Охарактеризовано проблемні питання в даній царині та визначено шляхи їх вирішення.

Доведено необхідність розширити функцію координації органів прокуратури, встановивши координуючу роль прокуратури серед правоохоронних органів і деяких контролюючих органів щодо запобігання і протидії злочинності та корупції. Оскільки державний механізм захисту прав громадян характеризується великою кількістю таких органів, прокуратура акумулює в собі всю інформацію про стан законності у сфері дотримання прав і свобод людини й громадянина, то роль координатора в цій сфері, так само, як і у сфері запобігання і протидії злочинності та корупції, необхідно передати органам прокуратури.

У підрозділі 2.2 «Система та структура органів прокуратури України» перш за все відзначено, що організаційна структура системи органів прокуратури - це, по суті, організаційна форма розподілу праці з ухвалення (видання) та реалізації управлінських рішень.

Визначено, що систему органів прокуратури можна розглядати як сукупність органів прокуратури різного рівня, кожен із яких у характерних для нього формах здійснює покладені на нього завдання і функції, взаємодіючи з іншими державними органами, а також із громадськими організаціями, а організаційну структуру системи органів прокуратури можна визначити як сукупність її внутрішніх складових підрозділів, які перебувають у певному взаємозв'язку та взаємодії і, крім того, визначають поняття та типи організаційних структур окремих складових системи органів прокуратури. Запропоновано розглядати індивідуальну організаційну структуру Генеральної прокуратури України та типові організаційні структури обласних, міських, районних тощо прокуратур.

Обґрунтовано, що до системи органів прокуратури належать Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, районні в містах. У разі необхідності Генеральний прокурор України може створювати спеціалізовані прокуратури на правах обласних, міських, районних та міжрайонних прокуратур. Охарактеризовано кожен зі структурних елементів системи органів прокуратури.

Акцентується увага на тому, що реформування структури органів прокуратури є еволюційним процесом. З'ясовано, що система, яка склалася, лише час від часу піддається ревізії і ще рідше - докорінним перетворенням. Відбувається це лише тоді, коли функціонування органів управління починає зсередини деформувати сталу систему. Отже, на трансформації системи відбивається переосмислення цілей, а через це - усвідомлення нових завдань, які мають бути успішно вирішені за допомогою створення конкретних структур органів управління.

Обґрунтовано необхідність нормативно врегулювати організаційні структури кожного органу прокуратури. Запропоновано прийняти новий Закон України «Про прокуратуру», метою якого має стати створення системи прокуратури, яка б відповідала стандартам Ради Європи.

Розділ 3 «Адміністративно-правовий статус органів прокуратури України» присвячено характеристиці змісту та структури адміністративно-правового статусу органів прокуратури України, з'ясуванню прав та обов'язків органів прокуратури України.

У підрозділі 3.1 «Зміст та структура адміністративно-правового статусу органів прокуратури України» проведено узагальнення та змістовний аналіз теоретичних напрацювань щодо визначення понять «статус» та «адміністративно-правовий статус».

Доведено, що визначення адміністративно-правового статусу органів прокуратури України має велике значення для вдосконалення правових норм, що забезпечують утвердження верховенства права та зміцнення правопорядку. До основних елементів цього правового інституту віднесено: завдання та цілі, компетенцію та повноваження, відповідальність, порядок формування та процедури і гарантії діяльності цих органів. Охарактеризовано кожен із зазначених елементів адміністративно-правового регулювання статусу органів прокуратури України.

Проведено аналіз нормативно-правового забезпечення статусу органів прокуратури. З'ясовано, що назріла потреба в подальшій систематизації законодавства, яке регламентує структуру та зміст адміністративно-правового статусу органів прокуратури.

Обґрунтовано, що нині стоїть питання змін в адміністративно-правовому статусі органів прокуратури України відповідно до міжнародних принципів і стандартів щодо її ролі та місця в демократичному суспільстві з урахуванням історичних традицій та реального стану суспільного і державного розвитку нашої країни, зняття застережень експертів Ради Європи щодо функцій прокуратури України та захисту прав людини, суспільних і державних інтересів.

У підрозділі 3.2 «Права органів прокуратури України» наголошено, що права органів прокуратури України випливають з її функцій, котрі є провідними напрямками і видами діяльності цих органів. Для виконання прокуратурою України своїх функцій чинне законодавство, зокрема в Конституції та законах України, визначає повноваження прокуратури - права і обов'язки органів прокуратури України.

На підставі аналізу Закону України «Про прокуратуру» виділено та охарактеризовано низку прав органів прокуратури України.

Підбиваючи підсумки аналізу прав органів прокуратури України зауважено, що головними змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури», є зміни в статтях, що регулюють повноваження прокурорів під час нагляду за дотриманням та застосуванням законів. Із порівняння положень старої та нової редакцій ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» випливає, що в цілому їх права залишилися тими самими, проте більшість із оновлених прав прокурора (усі права, що стосуються надання документів і пояснень) тепер можуть бути реалізовані лише під час перевірок, порядок проведення яких встановлено законом.

У підрозділі 3.3 «Обов'язки органів прокуратури України» наголошено, що поряд із правами органів прокуратури України провідне місце в структурі адміністративно-правового статусу органів прокуратури України посідають обов'язки. Охарактеризовано етимологічне походження поняття «обов'язок».

Відзначається, що обов'язки органів прокуратури України випливають із завдань та функцій прокуратури, визначених чинним законодавством України. Доведено, що функції органів прокуратури України реалізуються в процесі виконання їх обов'язків. Оскільки Закон України «Про прокуратуру» не визначає обов'язків органів прокуратури України, то такий перелік автором з'ясовано на підставі аналізу завдань та функцій прокуратури та наказів Генерального прокурора України.

Доведено необхідність доповнення Закону України «Про прокуратуру» окремою статтею «Обов'язки прокурора».

Розділ 4 «Форми та методи управління органами прокуратури України» розкриває правові форми управління в органах прокуратури України, сутність, значення та особливості організаційних форм управління в органах прокуратури України, поняття та види методів управління в органах прокуратури України.

У підрозділі 4.1 «Правові форми управління в органах прокуратури України» наголошено на тому, що форми управління є цілком об'єктивною передумовою належного функціонування органів прокуратури. Тому без цілеспрямованого дослідження цього явища неможливо досягти розуміння справжніх потреб і можливостей раціоналізації та реформування органів прокуратури, ефективного виконання покладених на них завдань.

З метою вивчення форм управління в системі органів прокуратури проаналізовано етимологію і визначення сутності понять «форма» та «форма державного управління». За результатами розгляду точок зору науковців на означені питання зроблено висновок про те, що сьогодні у вітчизняній науці адміністративного права відсутня усталена позиція стосовно розуміння категорії «форма державного управління».

Запропоновано розглядати форму управлінської діяльності як зовнішній прояв певних дій, які утворюють своєрідне системне утворення, складові компоненти якого застосовуються у взаємодії один з одним, проте не є взаємозамінними. Зауважено, що форми управління залежать від компетенції суб'єкта управління, особливостей об'єкта управління, управлінської мети та конкретних управлінських завдань. Форми управління в органах прокуратури передбачаються нормативно-правовими актами, які регламентують діяльність органів прокуратури, застосовуються лише в межах компетенції суб'єкта управління з урахуванням особливостей конкретного об'єкта управління, відповідають змісту і характеру управлінських питань, спрямовуються на реалізацію управлінських завдань та поставленої мети.

На підставі викладених у юридичній літературі з цього приводу думок, а також враховуючи специфіку діяльності органів прокуратури встановлено, що базовим критерієм для класифікації форм управління слід обрати характер наслідків, які виникають у результаті використання певної форми, та ступінь правової регламентації процесу їх застосування. У зв'язку із цим запропоновано виокремлювати правові та організаційні форми управління в органах прокуратури.

Доведено, що правові форми управління в органах прокуратури передбачають певні правові наслідки, тобто виникнення певних суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, і здійснюються на основі юридичного оформлення. Враховуючи наявні в науковій літературі класифікації форм управління, а також специфіку діяльності прокуратури, перелік правових форм управління запропоновано доповнити наступними формами: 1) установлення норм права (видання нормативно-правових актів управління); 2) застосування норм права (видання індивідуальних актів управління); 3) процесуальне керівництво досудовим розслідуванням з метою здійснення нагляду за додержанням законів під час досудового розслідування.

Підрозділ 4.2 «Сутність, значення та особливості організаційних форм управління в органах прокуратури України» присвячено аналізу організаційних форм управління в органах прокуратури. Доведено, що форми управлінської діяльності являють собою зовнішні, постійно й тимчасово фіксовані вияви практичної активності державних органів щодо формування та реалізації управлінських цілей і функцій.

Акцентовано увагу на тому, що функції управління - це особливий вид управлінської діяльності, результат розподілу праці і спеціалізації в загальній сфері управління. Повний перелік функцій управління відображає зміст управлінської діяльності в прокуратурі та реалізується у відповідних формах і за допомогою відповідних методів. На підставі аналізу наукових поглядів на функції управління встановлено, що загальними управлінськими функціями, які реалізуються за допомогою організаційних форм, є наступні: 1) інформаційно-аналітична робота; 2) прогнозування і планування, виконання яких дозволяє сформулювати мету майбутньої діяльності прокуратури; 3) керівництво і контроль, які забезпечують реалізацію рішень.

Охарактеризовано такі організаційні форми діяльності прокуратури: 1) проведення координаційних нарад керівників різних рівнів системи прокуратури; 2) обмін інформацією; 3) виїзд до регіонів для проведення узгоджених дій, перевірок і надання допомоги місцевим органам прокуратури, вивчення і поширення позитивного досвіду; 4) підвищення кваліфікації працівників, проведення семінарів, конференцій; 5) видання наказів, підготовка інформаційних матеріалів, довідкових узагальнень, листів та інших організаційно-розпорядницьких документів; 6) випуск бюлетенів (збірників) та інших інформаційних видань; 7) розроблення і затвердження узгоджених планів діяльності.

У підрозділі 4.3 «Поняття та види методів управління в органах прокуратури України» вказується, що методи зумовлюють якість управлінської діяльності, а тому їх удосконалення означає підвищення ефективності цієї діяльності.

З урахуванням практики управлінської діяльності в органах прокуратури визначені та охарактеризовані риси, властиві методам управління в органах прокуратури. Сукупність методів, притаманних управлінню діяльністю органів прокуратури, запропоновано об'єднати у дві групи. До першої групи належать загальні методи, що використовуються органами прокуратури та її посадовими особами під час виконання поставлених завдань і реалізації функцій, передбачених Законом України «Про прокуратуру». Насамперед, це переконання, стимулювання і державний примус. Друга - охоплює так звані спеціальні методи, що обумовлюються специфікою прокурорської діяльності й особливостями правовідносин.

Наголошено, що, незважаючи на застосування в управлінні органами прокуратури переконання і стимулювання, домінуючим методом в її діяльності все ж таки є державний примус, тобто перш за все психологічний вплив органів і посадових осіб прокуратури на суб'єкт, для того щоб примусити його діяти в інтересах держави. Встановлено, що головне призначення примусових методів управлінської діяльності прокуратури полягає в тому, що вони практично забезпечують державно-владний характер вимог документів прокурорського реагування, яке підтримується на рівні держави. Виокремлено ознаки методів державного примусу органів прокуратури.

Зауважено, що досліджувані методи чітко розмежовуються тільки на теоретичному рівні. На практиці в управлінській діяльності органів прокуратури вони застосовуються не ізольовано, а в сукупності, у певному співвідношенні та послідовності. У межах реалізації кожної функції існують властиві саме їй методи діяльності відповідно до повноважень, наданих прокурору для реалізації тієї чи іншої функції.

Підкреслено, що прокурорський нагляд здійснюється лише за властивими для цієї галузі формами і методами прокуратури. При цьому повноваженням прокурора під час їх здійснення не притаманний владно-розпорядчий, імперативний характер, тому що прокурор не має права самостійно скасовувати нормативні акти державних органів, органів місцевого самоврядування тощо, які не відповідають законам.

Розділ 5 «Управління кадрами в органах прокуратури України» присвячено аналізу поняття та структури кадрового складу органів прокуратури України, з'ясуванню юридичних гарантій діяльності кадрів органів прокуратури України, характеристиці відповідальності працівників органів прокуратури України.

У підрозділі 5.1 «Поняття та структура системи управління кадрами органів прокуратури України» спираючись на результати розгляду наукових поглядів щодо розуміння понять «робота з кадрами» та «кадрове управління», визначено, що управління кадрами органів прокуратури є системою заходів організаційно-правового, соціально-економічного та культурно-виховного характеру, за допомогою яких здійснюється організуючий та управлінський вплив на кадровий склад органів прокуратури.

Розглянуто структуру системи здійснення управління кадрами, яку очолює Генеральний прокурор України. Наголошено на тому, що в роботі з кадрами особливе місце посідають управління (відділи) кадрів органів прокуратури, що є самостійними структурними підрозділами, покликаними забезпечувати реалізацію кадрової політики прокуратури, яка є основою створення надійного механізму управління органами прокуратури, підвищення рівня професіоналізму працівників, результативності оперативної діяльності, забезпечення ефективного співробітництва з населенням країни.

На підставі аналізу нормативно-правової бази, що регламентує функціонування інституту прокуратури, виокремлено такі провідні напрямки реалізації управління кадрами в органах прокуратури: 1) добір кадрів; 2) оцінювання роботи кадрів; 3) розстановка і переміщення кадрового складу; 4) навчання та виховання. Охарактеризовано кожен із зазначених напрямків.

Зроблено висновок, що особливостями управління кадрами прокуратури є ціла низка вимог до рівня освіти, професійних, морально-ділових, психічних та інших якостей кадрового складу, які ставляться до них в імперативному порядку, тобто ці вимоги є незаперечними умовами прийняття на службу до органів прокуратури та проходження служби в них, їх дотримання є обов'язковим і не передбачає винятків. При цьому акцентується увага на тому, що управлінська політика у кадровій сфері органів прокуратури потребує подальшого вдосконалення стосовно поліпшення та зміцнення засобів, способів і методів роботи з кадрами, а це, у свою чергу, вимагає значного підвищення якості, ефективності та оперативності ухвалення відповідних управлінських рішень стосовно добору кадрового складу, оцінювання його професійних і морально-ділових якостей, розміщення кадрів тощо.