Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Теоретико-правові засади адміністративно-поліцейської діяльності держави

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Україна на сьогодні продовжує будівництво механізму сучасної держави як системи державних органів, установ і закладів для якісного і успішного управління суспільними справами. В цьому механізмі особливу роль відіграють органи виконавчої влади, на які покладається обов'язок охороняти встановлений порядок, забезпечувати права і свободи громадян та не допускати протиправних проявів.

У кожного народу, який створив національну державність, неминуче виникає потреба в особливому апараті, покликаному насильницькими заходами здійснювати боротьбу з правопорушеннями. Такі апарати існували у всіх країнах з часів античності і були прообразом поліції в сьогоднішньому її розумінні.

До кінця XIX ст. уявлення про поліцію в суспільній свідомості вже асоціювалося лише з примусовою діяльністю держави по забезпеченню публічної безпеки і порядку, а точніше із органами, які здійснювали таку діяльність.

Всі поліцейські сили нових держав, які виникли на теренах розпаду Радянського Союзу переживають період швидких змін як у методах, якими вони діють, так і у відчутних очікуваннях уряду та суспільства. Українські органи державної влади, в тому числі і правоохоронні та поліцейські, успадкували досвід та перейняли методи і способи діяльності радянської системи. Незважаючи на більше ніж двадцятирічний самостійний розвиток, Україна так і не відійшла від спадщини радянської державності та не здійснила перехід до демократичного режиму управління, не запровадила міжнародні демократичні стандарти захисту прав і свобод людини і громадянина. Також, на жаль, у вітчизняній літературі зовсім не звертається увага на необхідність наближення правових підстав, на яких ґрунтується адміністративна діяльність органів внутрішніх справ України, до поліцейського законодавства країн ЄС та практики його застосування, що суттєво впливає на ефективність діяльності вітчизняних правоохоронних органів. Особливо ретельно при цьому необхідно вивчати передовий досвід поліцейської діяльності в країнах ЄС, оскільки однієї імплементації поліцейського законодавства ЄС в законодавчу практику України недостатньо для реального підвищення якості роботи органів внутрішніх справ.

Як і більшість інших державних органів в Україні, поліція працює за умов надзвичайно обмежених бюджетів і найчастіше - за наявності мінімальних ресурсів. В Україні важливість реформування поліції в інтересах процесу демократизації чітко підтверджено урядом, неурядовими та іншими організаціями, і їх рекомендації щодо проведення змін загалом позитивно сприйняті суспільством. Однак початок практичної діяльності демократичних поліцейських сил набагато проблематичніший і складніший. Зокрема крім змін в організаційній структурі є потреба зміни принципів діяльності, правової системи та світоглядних засад суспільства.

Реформування правової системи України під впливом розбудови незалежної правової держави потребує удосконалення складових елементів цієї системи. В оновленому суспільстві виникає безліч нових відносин, які потребують правового регулювання. Зокрема, на цій основі виникли такі галузі права, як банківське право, комерційне право, митне право і т.д. І хоча ці галузі права досить молоді, проте вже мають свій предмет правового регулювання, свою методологію та певний категорійний апарат. Це говорить про прогресуючий характер розвитку правових наук в Україні. Але слід зауважити, що на сучасному етапі в Україні реально існують суспільні відносини, які не окреслені певною галуззю права та всебічно не вивчаються, як того потребує юридична наука. Мова йде про суспільні відносини, котрі, як історично склалося, називаються поліцейськими відносинами. Ці відносини регулюються певною сукупністю правових норм та певними засобами правого регулювання, які й потребують глибокого комплексного наукового дослідження за допомогою специфічного інструментарію. При вивченні проблеми поліцейського права автор виходив з того, що «наука не створюється однією особою, а завжди є продуктом багатьох людей» (М. Шпилевський).

Науково-теоретичною основою дисертаційного дослідження стали праці вітчизняних і зарубіжних учених у галузі теорії держави і права та адміністративного права: В.Б. Авер'янова, О.Ф. Андрійко, М.І. Ануфрієва, К.С. Бельського, Д.М. Бахраха, А.І. Берлача, В.Т. Білоуса, Ю.П. Битяка, Ж. Веделя, І.І. Веремеєнка, В.В. Галунька, І.П. Голосніченка, С.Т. Гончарука, С.Д. Гусарєва, Є.В. Додіна, М.М. Дорогих, М.І. Єропкіна, В.Ф. Захарова, Р.А. Калюжного, А.П. Клюшниченка, Т.О. Коломоєць, В.В. Конопльова, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, Я.Ю. Кондратьєва, О.П. Коренєва, О.В. Кузьменко, В.І. Курила, В.М. Манохіна, О.Г. Мурашина, Н.Р. Нижник, В.І. Олефіра, О.І. Остапенка, С.В. Пєткова, Л.Л. Попова, Д.В. Приймаченка, Т.О. Проценка, Ю.І. Римаренка, О.П. Рябченко, Ю.П. Солов'я, С.Г. Стеценка, Ю.С. Шемшученка, О.П. Шергіна, О.М. Якуби, Х.П. Ярмакі та інших.

Окремі питання вивчення та використання світового досвіду організації діяльності поліції тією чи іншою мірою висвітлювалися у працях таких українських та іноземних учених, як О.М. Бандурка, М.М. Биргеу, А.В. Губанов, В.О. Заросило, Д.П. Калаянов, Б.С. Крилов, А.В. Сергєєв, О.С. Юнін та інші.

Науковим розробкам щодо функціонування органів внутрішніх справ та відносин, які виникають при виконанні покладених на них обов'язків, присвячені роботи таких фахівців, як О.М. Бандурка, Є.О. Безсмертний, В.В. Богуцький, В.І. Варенко, І.І. Веремєєнко, В.Л. Грохольський, М.М. Дорогих, М.І. Єропкін, В.Ф. Захаров, А.П. Клюшніченко, Ю.М. Козлов, С.Ф. Константінов, О.П. Коренєв, М.В. Корнієнко, С.О. Кузніченко, В.В. Лазарєв, В.І. Олефір, В.М. Плішкін, Л.Л. Попов, Ю.І. Римаренко, Л.М. Розін, О.Ю. Синявська, Г.А. Туманов, О.В. Серьогін.

Специфіка даного дослідження зумовила використання напрацювань науковців дорадянської доби у сфері поліцейської діяльності та часів радянської держави у сфері забезпечення правопорядку. Зокрема йдеться про таких науковців, як М.М. Бєлявський, Я.М. Бєльсон, Т. Вюртенберг, В.А. Гаген, В.М. Гессен, Н. Деламар, В.О. Дерюжинський, І. Зонненфельдс, В.Г. Іозефі, М.П. Карадже-Іскров, В.Л. Кобалевський, Н.М. Коркунов, В.М. Лєшков, І.Т. Тарасов, О.С. Окольський, І.В. Платонов, В.М. Рейнгардт, Г. Шоллер, М.М. Шпилевський, А.І. Єлістратов та інші.

Констатуючи значний внесок цих учених у розвиток вітчизняної науки, зауважимо, що їх теоретичні розробки торкалися лише окремих аспектів досліджуваної проблеми. Суспільні потреби викликали необхідність розібратися із сутністю поліцейської діяльності держави, її спрямуванням.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з планом науково-дослідницької роботи кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Інституту права та суспільних відносин Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» на тему «Адміністративно-правове регулювання суспільних відносин» (номер державної реєстрації 0107U008696). Тема дослідження відповідає Пріоритетним напрямам наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 рр., затверджених наказом МВС України від 29.07.2010 №347. Дисертаційне дослідження має безпосереднє відношення до практичної реалізації Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України від 22 липня 1998 року №810/98, Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, затвердженої Указом Президента України від 24 березня 2012 року №212/2012. Тема дисертації затверджена вченою радою Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» 25 жовтня 2013 року, протокол №3.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні концептуальних засад адміністративно-політичної сфери функціонування державної влади щодо захисту суспільного устрою, забезпечення громадської безпеки, прав та законних інтересів громадян, охорони громадського порядку, та виробленні практичних пропозицій і рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності поліцейської діяльності в Україні.

Для досягнення поставленої мети у процесі дослідження ставляться такі основні задачі:

- розкрити історіографію становлення та розвитку поліцейської функції держави та дати загальну характеристику поліцейської системи держави;

- з'ясувати зміст і охарактеризувати ознаки поліцейської діяльності;

- здійснити порівняльно-правовий аналіз поліцейської діяльності з правоохоронною та профілактичною діяльністю;

- охарактеризувати сучасні концептуальні підходи до поліцейської діяльності;

- визначити правову природу суспільних відносин, які є предметом поліцейського права;

- здійснити історико-правовий аналіз становлення та розвитку поліцейського права;

- проаналізувати адміністративно-правове регулювання поліцейської діяльності в Україні;

- з'ясувати місце поліцейського права в системі права України та визначити мету його інтеграції в освітній процес;

- визначити адміністративно-правовий механізм забезпечення поліцейської діяльності;

- охарактеризувати елементи поліцейської діяльності, тобто відносини, норми, засоби, суб'єкти;

- з'ясувати суть поліції як основного суб'єкта поліцейської діяльності;

- висвітлити сутність громадського порядку як предмета поліцейської діяльності;

- визначити охорону громадського порядку як вид поліцейської діяльності міліції України;

- розкрити організаційно-правові засади діяльності поліції зарубіжних країн;

- визначити засади здійснення поліцейської діяльності у правовій державі;

- сформулювати організаційно-правові заходи щодо підвищення ефективності поліцейської діяльності органів внутрішніх справ України;

- напрацювати пропозиції щодо удосконалення поліцейської діяльності в Україні;

- обґрунтувати напрями впровадження світових стандартів у поліцейську діяльність міліції в Україні.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються в сфері поліцейської діяльності органів державної влади.

Предметом дослідження є теоретичні та правові засади поліцейської діяльності держави.

Методи дослідження обрані з урахуванням мети та завдань дослідження, його об'єкта і предмета. Методологічною базою виступає сукупність філософських, загальнонаукових, приватно-наукових і спеціальних методів, які в комплексі застосовуються для вирішення поставлених завдань.

Базовою методологічною основою дослідження є синергетичний підхід, за допомогою якого обґрунтовано взаємозв'язок і взаємообумовленість соціальних процесів та суспільних явищ, а поліцейська діяльність розглядалася як динамічний системний процес, що характеризується механізмами самоорганізації. У процесі роботи використано методи теоретичного та емпіричного дослідження. За допомогою системного підходу упорядковано емпіричну інформацію, виявлені особливості окремих елементів механізму поліцейської діяльності, чітко окреслено та сформульовано понятійно-категорійний апарат дослідження (підрозділи 1.3, 3.1, 3.2). Історичний (підрозділи 1.1, 2.3) та формально-юридичний методи (підрозділи 1.4, 2.2, 3.4); порівняльно-правовий аналіз (підрозділи 1.5, 2.1, 4.3, 5.3), індукція, аналогія та абстрагування (підрозділи 2.4, 3.2, 3.3, 5.1, 5.4.) застосовані окремо та в комплексі для визначення предмета дослідження, удосконалення понятійно-категоріального апарату й розкриття методологічних категорій у предметній сфері дослідження, змістовної інтерпретації прикладних функцій поліції й удосконалення правових та організаційних засад поліцейської діяльності, для визначення сутності й видів прав і свобод людини як об'єкта поліцейської діяльності. Методи аналізу, синтезу та моделювання використано під час розроблення пропозицій щодо вдосконалення механізму адміністративно-правового забезпечення поліцейської діяльності органів внутрішніх справ з урахуванням міжнародних стандартів (підрозділи 4.1, 4.2, 4.4, 5.2, 5.4). Формально-логічний метод дозволив обґрунтувати першорядні для даної роботи судження, поняття та зробити відповідні висновки (підрозділи 1.1, 1.4, 2.5, 4.1). Із використанням дедуктивного методу було визначено структурно-логічну схему дослідження (підрозділ 1.2), яка відбиває шлях пізнання поліцейської діяльності від загального (поліцейська діяльність як об'єкт правового регулювання) до конкретного.

Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять узагальнення практичної діяльності органів, які здійснюють контрольно-наглядові функції в державі, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні дані, результати анкетування та інтерв'ювання 1000 респондентів (450 працівників ОВС різних регіонів України майже всіх служб і рівнів підпорядкування, 270 посадових органів виконавчої влади різних рівнів та 280 пересічних громадян). Дисертант за родом своєї діяльності також особисто вивчав досвід роботи поліцейських органів деяких зарубіжних держав (Федеративна республіка Німеччина, Республіка Польща, Литовська Республіка), який використано в дисертації.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним із перших комплексних досліджень теоретико-правових засад адміністративно-поліцейської діяльності в Україні. У результаті проведеного дослідження визначено концептуальні основи поліцейської діяльності, сформульовано ряд нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. До найбільш значущих належать такі:

вперше:

- сформульовано визначення поліцейської діяльності, під якою слід розуміти охоронну діяльність держави, яка має своїм предметом охорони громадський порядок, а також існуючі блага, особисті та майнові права;

- визначено місце поліцейського права у системі права України: поліцейське право - це підгалузь адміністративного права, яке регулює правовідносини, що виникають під час охорони громадського порядку та застосування компетентними суб'єктами адміністративного примусу, тобто забезпечує специфічний юридичний режим правового регулювання, та зберігає системні зв'язки з адміністративним правом;

- визначено адміністративно-правовий механізм забезпечення поліцейської діяльності, який включає в себе поліцейські правовідносини, поліцейські норми, засоби поліцейської діяльності та суб'єкти реалізації поліцейської функції в державі;

- у вітчизняній науці запропоновано поліцію визначати як частину виконавчої влади та розуміти це визначення у двох аспектах: поліція об'єднує в одну систему всі наглядово-контрольні органи, які застосовують адміністративний примус та адміністративну юрисдикцію з метою охорони громадського порядку, тобто здійснюють поліцейську діяльність, та поліція - це державний орган, основними обов'язками якого є охорона громадського порядку та правопорядку, попередження і припинення протиправних проявів у суспільстві та застосування примусу до правопорушників;

удосконалено:

- класифікацію концептуальних підходів до поліцейської діяльності: на основі існуючих видів поліцейської діяльності визначено чотири концепції реалізації поліцейської діяльності (кризовий підхід до роботи поліції, авторитарний підхід до роботи поліції, поліція на службі суспільства, проблемно-орієнтований підхід до діяльності поліції);

– шляхи інтеграції поліцейського права в освітній процес, де визначено, що особливого значення для поліцейської діяльності набувають проблеми ефективності та її підвищення для вдосконалювання управління соціальними процесами, максимального використання досягнень науково-технічної революції і можливостей правового, демократичного суспільства;

- порівняльно-правовий аналіз співвідношення поліцейської діяльності з правоохоронною та профілактичною діяльністю та визначено, що поліцейська діяльність частково є правоохоронною діяльністю, а профілактична є частиною поліцейської діяльності держави;

- науковий підхід до розуміння правової природи поліцейських правовідносин, зокрема визначено, що поліцейські правовідносини мають правозахисний характер;

– систему організаційно-правових заходів щодо вдосконалення поліцейської діяльності органів внутрішніх справ України шляхом внесення власних пропозицій до переліку зазначених заходів;

– напрями діяльності поліції, як органу виконавчої влади, які полягають у створенні належних умов для повноцінної реалізації громадянами своїх прав і свобод; наданні населенню багатоманітних адміністративних послуг; здійсненні своєрідного внутрішнього контролю за виконанням управлінськими органами, їх посадовими особами покладених на них обов'язків стосовно забезпечення прав і свобод людини; вжитті відповідних заходів адміністративного реагування у випадках оскарження громадянами рішень та дій, що порушують їх права і свободи;

– концептуальні засади реформування органів внутрішніх справ шляхом внесення пропозицій щодо утворення альтернативної системи підрозділів поліції на підставі галузево-територіального критерію або функціонального критерію;

дістали подальшого розвитку:

- зміст поняття поліції, яке пропонується розглядати у двох значеннях: по-перше, поліція - це державний апарат, на обов'язки якого лягає основний тягар по охороні громадського порядку та правопорядку, являє собою універсальний апарат примусу і в більшості країн називається поліцією; по-друге, термін «поліція» є широким і компактним, таким, що об'єднує в одну систему всі наглядово-контрольні органи, які застосовують адміністративний примус та адміністративну юрисдикцію з метою охорони громадського порядку, тобто здійснюють поліцейську діяльність;

- етапізація розвитку та становлення поліцейського права з урахуванням не лише хронологічних підстав, а й суспільно-політичного ладу, в якому розвивалась правова система;

– зміст поліцейських правовідносин, під якими розуміються правовідносини, які виникають в сфері громадського порядку як між громадянами, так між громадянами та державою в особі уповноважених органів;

- система поліцейських правових норм, під якими розуміється дві групи норм: норми, які визначають обов'язки, права і відповідальність компетентних (наглядових) органів в сфері громадського порядку, та норми, які визначають правовий статус громадян в названій сфері;

– наукові погляди на функції поліції у сучасному суспільстві, під якими пропонується розуміти попередження і виявлення злочинів, підтримання і відновлення громадського порядку, надання своєчасної допомоги людям, які потрапили у біду;

- шляхи удосконалення забезпечення євроінтеграційного процесу органів поліції, під якими розуміється вжиття заходів щодо наближення поліції до населення та децентралізація органів поліції за географічним принципом;

- засади впровадження міжнародних стандартів поліцейської діяльності, тобто на основі порівняльно-правового аналізу принципів, визначених у міжнародно-правових документах та їх використання в поліцейській діяльності демократичних держав визначено доцільність їх імплементації в поліцейську діяльність органів внутрішніх справ України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані й аргументовані у дисертації теоретичні положення достовірні та мають завершений ступінь готовності. Це підтверджується верифікацією не лише в науковій, але і в практичній діяльності. Висновки, пропозиції та рекомендації мають науково-прикладний характер і використовуються на загальнодержавному та регіональному рівнях: у науково-дослідній діяльності - результати дослідження стали теоретичною основою вирішення проблем правового регулювання діяльності органів державної влади у правоохоронній, виконавчо-розпорядницькій та контрольно-наглядовій сферах України (Довідка про впровадження наукових досліджень щодо поліцейської діяльності держави Адміністрації Президента України №731-к від 10.02.2014); у нормотворчій сфері - висновки та пропозиції, що містяться в роботі, використані при підготовці пропозицій щодо вдосконалення антикорупційного законодавства, Закону України «Про азартні ігри» (Лист МВС України №12/5-1334 від 09.07.2010; Лист першого заступника Голови Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Верховної Ради України №052-372 від 08.04.2008); у практичній діяльності - при оптимізації та підвищенні ефективності профілактичної діяльності щодо попередження та припинення правопорушень (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в практичну діяльність УМВС України в Кіровоградській області від 10.03.2010); у навчальному процесі - під час викладання навчальної дисципліни «Адміністративне право», «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ», «Адміністративна відповідальність», «Актуальні проблеми організації та попередження правопорушень» у вищих навчальних закладах (Акт про впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження в навчальний процес Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана П. Коношевича-Сагайдачного від 03.02.2014; Акт про впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження в навчальний процес Національної академії внутрішніх справ від 18.03.2014).

В перспективі, результати проведеного дисертаційного дослідження сприятимуть удосконаленню нормативно-правового забезпечення регулювання поліцейської діяльності. Вони також можуть бути використані для подальших наукових досліджень в сфері поліцейського права.

Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень теорії держави і права та науки адміністративного права. Усі сформульовані в ній положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих робіт, у дисертації не використовувались.

У співавторстві опубліковано: монографію «Теоретичні засади та практичні проблеми судової адміністративно-деліктної діяльності» (дисертанту належить 30%); підручник в трьох частинах (загальна, спеціальна, особлива) «Адміністративна (поліцейська) діяльність органів внутрішніх справ»: (дисертанту належить 8 друк. арк.); посібники: «Охорона громадського порядку в сучасних умовах» (дисертанту належить 50%); «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ» (дисертанту належить 25%); «Коментар Закону України «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ»» (дисертанту належить 15%); «Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції»» (дисертант є автором коментаря до ст. ст. 17, 24, 30; ст. ст. 172-6, 172-7, 172-8 КУпАП); «Коментар Закону України «Про міліцію»» (дисертант є автором коментаря до ст. ст. 1, 2, 3, 4, 11, 24).

В дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувалися. Для аргументації окремих наукових положень та відповідної наукової полеміки використано праці інших учених, на які обов'язково є посилання.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки обговорювалися на засіданнях кафедри адміністративного права і процесу, кафедри адміністративної діяльності Національної академії внутрішніх справ (за місцем роботи здобувача), а також на засіданні кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» (за місцем виконання дисертації), та були оприлюднені на міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях, семінарах, «круглих столах», зокрема: Адміністративне право і процес: шляхи вдосконалення законодавства і практики (м. Київ, 22 грудня 2006 р.); Новітні підходи до державотворення в умовах європейської інтеграції (м. Київ, 4 червня 2009 р.); Формування основ християнської моралі в процесі духовного відродження нації (м. Кам'янець-Подільський, 23-24 квітня 2010 р.); Bezpieczeсstwo Publiczne w rejonie zurbanizowanym (м. Каліш, 20-21 листопада 2010 р.); Організаційно-управлінські, економічні та нормативно-правові аспекти забезпечення діяльності органів управління та підрозділів МНС України (м. Черкаси, 16 квітня 2010 р.); Адміністративне право в сучасному вимірі (м. Київ, 25 червня 2010 р.); Взаємодія органів державної влади та місцевого самоврядування під час проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу (м. Тернопіль, 25-26 листопада 2010 р.); Організаційно-управлінські, економічні та нормативно-правові аспекти забезпечення діяльності органів та підрозділів МНС України (м. Черкаси, 15 квітня 2011 р.); Підготовка кадрів міліції (поліції): історія та сучасність (м. Київ, 10 червня 2011 р.); Правові реформи в Україні (м. Київ, 6 жовтня 2011 р.); Безпека дорожнього руху: правові та організаційні аспекти (м. Донецьк, 17-18 листопада 2011 р.); Теорія та практика ліквідації надзвичайних ситуацій (м. Черкаси, 9-10 грудня 2011 р.); Публічне адміністрування в сучасних умовах (м. Київ, 24 травня 2012 р.); Публічне адміністрування в сфері внутрішніх справ (м. Київ, 24 квітня 2013 р.); Актуальні питання адміністративного права і процесу (м. Київ, 25 квітня 2013 р.); Проблемні питання адміністративно-правової протидії корупції (20 лютого 2014 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені в 57 наукових публікаціях, а саме: двох монографіях; двадцяти одній статті, опублікованих у наукових фахових виданнях України; п'яти статтях - у наукових виданнях інших держав; п'яти статтях - у інших виданнях, а також шістнадцяти тезах доповідей і повідомлень на конференціях та восьми підручниках і навчальних посібниках у співавторстві.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, поділених на двадцять підрозділів, висновків та списку використаних джерел і семи додатків. Повний обсяг роботи становить 374 сторінки. Список використаних літературних джерел складається з 363 найменувань і містить 37 сторінок.

Основний зміст роботи

поліцейський право громадський адміністративний

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, мета і задачі, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації, публікації.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні засади дослідження поліцейської діяльності держави як об'єкта адміністративно-правового регулювання» присвячено дослідженню поліцейської функції держави та поліції, як суб'єкта поліцейської діяльності держави, з'ясуванню суті поліцейської діяльності держави, її поняття, змісту та характерних ознак, а також порівнянню поліцейської діяльності з правоохоронною та профілактичною.

У підрозділі 1.1 «Поліцейська функція держави та поліція: історія виникнення, розвитку та світові моделі реалізації» визначено, що термін «поліція» історично, філологічно та юридично апробований, традиційний, універсальний і має ряд безсумнівних переваг. Апарат, в обов'язок якого входить головний тягар з охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки у всіх країнах світу, являє собою універсальний інструмент примусу й у більшості країн називається поліцією. Цей апарат насамперед охороняє громадський порядок, публічну безпеку, життя, здоров'я й майно громадян. З іншого боку, термін «поліція» є широким і компактним, що об'єднує в одну систему всі наглядово-примусові органи, як мілітаризовані, так і цивільні, які застосовують адміністративний примус та адміністративну юрисдикцію з метою охорони громадського порядку, тобто здійснюють поліцейську діяльність. І, нарешті, термін «поліція» досить чітко відмежовує поліцейську діяльність від управлінської.

Комплексний аналіз різних підходів до розуміння поліцейської функції держави дозволив дисертанту дійти висновку, що мета поліцейської функції держави полягає насамперед у забезпеченні внутрішньодержавного порядку і безпеки.

Крім цього, дисертант виділив моделі реалізації поліцейської функції. Перша модель «політико-спостерігальна» - характеризується політичною корумпованістю поліції, низьким рівним професіоналізму, репресивністю, неформальною особистою поведінкою співробітників. Друга модель «юрист-професіонал» надає велике значення верховенству права, а не політичним уподобанням. Від поліцейського вимагається не відданість певній особі в управлінських структурах, а компетентність і професіоналізм, почуття відповідальності. Третя модель «служіння суспільству» - виникла як спроба доповнити поліцію другої моделі щодо відповідальності за безпеку громадян і суспільства. Четверта модель «раціоналізаторська по можливості» - не обмежується рамками нової парадигми правоохоронної діяльності, а передбачає використання методів та способів, які вибрані на основі прагматичного підходу та наукового аналізу.

Підрозділ 1.2 «Методологія дослідження поліцейської діяльності» присвячений висвітленню детальної методології дослідження.

При проведенні дослідження дисертант спирався передусім на здобутки теоретико-правової та філософсько-правової наук, відштовхуючись зокрема, від теорії права та філософії права, в яких творчо обґрунтовуються принципи верховенства права, зв'язаності держави правом, «олюднення» держави і права, конституціоналізму, етичних норм права тощо. Використані гуманістичні здобутки гуманістичної науки, положення, сформульовані видатними представниками світової та вітчизняної думки.

Натомість, акцент зроблено на тому, що систему правових явищ слід розглядати як єдине ціле, з одного боку, з іншого ж - саму теорію та філософію права, їх розвиток не можна розглядати поза контекстом всесвітньої історії і досягнень правової думки інших країн. Іншими словами, розгляду поліцейського права передував виклад загальних понять про право та правознавство з переходом в подальшому до викладу основних положень поліцейської науки (науки про поліцію). Отже, зведення всього матеріалу до виключно поліцейського права чи поліцейської деонтології, на думку автора, неминуче призвело б до певної однобічності розуміння поліцейського права як норми (дисципліни), поза теоретико-правовим та філософсько-правовим контекстом.

Мета - відтворити сучасну картину стану поліцейської діяльності, звернути увагу на наукові підвалини вдосконалення поліцейської сфери, пов'язані із сутністю та спрямованістю дій поліцейських сил та якістю поліцейського обслуговування. При цьому дисертантом широко застосовано компаративістський підхід при вивченні поліцейського досвіду у країнах, де склалися розвинуті демократії - США, Канада, держави Західної Європи із відповідними порівняннями стосовно України, Російської Федерації та інших країн СНД. Використано також соціально-історичний підхід, проведені відповідні паралелі між різними теоретико-правничими точками зору щодо змісту поліцейської діяльності.

Підрозділ 1.3 «Поліцейська діяльність держави: поняття, зміст, ознаки та форми здійснення» присвячений дослідженню суті саме поліцейської діяльності, її ознакам та формам здійснення.

Під поліцейською діяльністю у загальному значенні цього слова варто розуміти особливий вид державно-управлінської діяльності, спрямованої на охорону громадського порядку, забезпечення громадської (і будь-якої іншої) безпеки і пов'язаної із застосуванням державного примусу. Поліцейській діяльності властиві певні ознаки. Насамперед, це діяльність щодо керівництва спеціальними структурами виконавчої влади (ОВС, митні органи тощо), з організації їхньої діяльності, спрямованої на охорону громадського порядку, забезпечення громадської, державної, економічної і будь-якої іншої безпеки. При цьому основний акцент при характеристиці поліцейської діяльності зміщується у бік організації поведінки громадян у громадських місцях (вулиці, проспекти, сквери, парки, вокзали, стадіони, інші місця скупчення людей тощо), де ця поведінка має бути організованою.

З цієї точки зору поліцейській діяльності властиві в основному всі риси управлінської діяльності: це - діяльність організуюча, контролююча, державно-владна, безперервна (цілодобова), що відповідає перед компетентними органами.

Водночас поліцейська діяльність - це особливий вид державного управління, на що звернули увагу вчені-поліцеїсти XIX ст., зокрема Р. Моль, який використав поняття «поліцейське управління». Особливий характер поліцейської діяльності зумовлений двома моментами. По-перше, у сфері поліцейської діяльності основні сторони, що беруть участь у ній (органи поліції - громадяни, організації), не пов'язані службовим підпорядкуванням, і як у всіх горизонтальних правовідносинах, однаково підпорядковані закону. Підпорядкованість (вертикальність) та застосування адміністративного примусу органом поліції настає тоді, коли громадянин скоює правопорушення чи виникає ситуація загрози громадській безпеці (аварія, природне нещастя, епідемія тощо). По-друге, особливий характер поліцейської діяльності розкривається у понятті охорона, що входить у її зміст і становить основу цієї діяльності. Охорона означає обмеження, захист кого-небудь або чого-небудь від нападів, посягань, захист від небезпеки соціального, природного, біологічного або техногенного характеру.

Із усіх способів охорони особливе значення для характеристики поліцейської діяльності мають адміністративний нагляд та адміністративний примус. Разом ці способи являють собою одну з найхарактерніших ознак, оскільки можна вважати, що поліцейська діяльність - це наглядово-примусова діяльність.

У підрозділі 1.4 «Співвідношення поліцейської діяльності із правоохоронною та профілактичною діяльністю» проведено порівняльний аналіз поліцейської діяльності з правоохоронною та профілактичною діяльністю.

Здійснений аналіз співвідношення правоохоронної та поліцейської діяльності доводить, що поліцейська діяльність є частиною правоохоронної. У свою чергу, поліцейська діяльність об'єднує у собі діяльність спеціальних служб. Тобто погляд на ці види діяльності переконує, що їхнє співвідношення побудоване за таким типом: правоохоронна діяльність найширша, містить у собі поліцейську діяльність, а остання охоплює діяльність спецслужб.

Частково правоохоронну діяльність здійснюють усі органи держави. Наприклад, Міністерство освіти і науки, здійснюючи реєстрацію й ліцензування, реалізує правоохоронну діяльність, не будучи правоохоронним органом. Те ж саме можна сказати про Міністерство охорони здоров'я та інші органи виконавчої влади.

Водночас існує спеціалізована правоохоронна діяльність, що здійснюється структурами, для яких вона є основною.

Правоохоронна діяльність - діяльність, спрямована на охорону тих або інших цінностей, об'єктів, зазначених у законі, що є охоронюваними. До таких об'єктів належать: громадський порядок; громадська безпека; особиста безпека; права і свободи громадян; державний кордон тощо.

Правоохоронна діяльність здійснюється не будь-яким способом, а лише шляхом застосування юридичних засобів впливу і на основі права, закону. Ця діяльність називається правоохоронною тому, що здійснюється охорона зазначених у законі об'єктів на основі права.

Поняття правоохоронна діяльність охоплює і поняття поліцейська діяльність. Ці поняття досить схожі, але не тотожні. Не всі правоохоронні органи можна назвати поліцейськими. В основі виокремлення поліцейських органів із правоохоронних є дві ознаки, які відрізняють їх від суду, прокуратури, нотаріату та ін. По-перше, поліція (органи МВС, СБУ, УДО, митна, прикордонна служби) є частиною виконавчої влади. Якщо суд, охороняючи громадський порядок, особисту безпеку, власність, здійснює правосуддя шляхом призначення покарання за вчинений злочин, то поліція при виконанні цих самих завдань здійснює адміністративну, виконавчу діяльність, але шляхом використання специфічних методів.

Профілактична діяльність перш за все тісно пов'язана із протиправними проявами як об'єктом діяльності. Тобто профілактична діяльність спрямована безпосередньо на попередження, припинення, протидію, боротьбу з правопорушеннями. Таким чином, автор стверджує, що вихідними, базовими поняттями, що охоплюють усі відомі види впливу на злочинність, необхідно вважати «протидію» та «боротьбу». Протидію злочинності необхідно розглядати як складну юридичну категорію, яка включає в себе різноманітні за своїм характером і змістом заходи. Умовно, ці заходи поділяються на три групи: попереджувальні, кримінально-правові та відновлюючі.

На основі дослідження автор приходить до висновку, що профілактична діяльність є певною частиною поліцейської діяльності.

Розділ 2 «Поліцейське право як регулятор поліцейської діяльності держави» присвячено дослідженню сутності та генезису поліцейського права та його характерних ознак як галузі права.

У підрозділі 2.1 «Характеристика сучасних концептуальних підходів до поліцейської діяльності» визначено поліцейську діяльність держави як об'єкт правового регулювання.

Концептуальний підхід до роботи поліції, тобто шляхи виконання поставлених цілей, тісно пов'язано з філософією правління, а саме з тим, як держава веде себе по відношенню до людей. Дисертант стверджує, що діяльність поліції - безперервний і динамічний процес: різні ситуації вимагають різних методів роботи, зміни в суспільстві створюють необхідність застосовувати нові підходи.

Кризовий підхід до роботи поліції (crisis) визначається як постійно репресивна діяльність поліції, при якій її співробітники зосереджені на підтримці порядку і контролі насильства. Цей принцип швидше характеризується відсутністю концепції, ніж є концептуальним підходом. Як правило, даний принцип роботи поліції зустрічається в країнах (іноді під час перехідного періоду) або в окремих регіонах, що зазнають розпад або занепад, над якими держава ризикує втратити контроль.

Авторитарний підхід до роботи поліції. Авторитарна поліція (authoritarian policing) діє в умовах авторитарних політичних систем, але може зберігатися і після переходу до демократії. Як правило, пріоритетні напрямки роботи поліції визначає сама поліція чи уряд, не зважаючи на потреби населення і переваги громадян. При цьому поліція схильна діяти в односторонньому порядку і чинити так, як вважає за потрібне. Її увагу найчастіше зосереджено на контролі за населенням, а не на розвитку партнерських відносин з ним. Поліція на службі суспільства. Поліцію на службі суспільства (community) можна визначити як спільні зусилля поліції та населення, спрямовані на виявлення проблем злочинності та порушення порядку та залучення всіх складових суспільства до пошуків вирішення цих проблем. В основі даного визначення лежить припущення про те, що поліція не може поодинці контролювати злочинність і стежити за порядком, а потребує підтримки суспільства в справі забезпечення безпеки.

Проблемно-орієнтований підхід до діяльності поліції. Проблемно-орієнтована діяльність поліції (problem oriented policing) нерідко згадується під скороченою назвою ПОП. Ця концепція передбачає збір інформації про проблеми певного району, на відміну від розслідування конкретного злочину, вчиненого конкретним правопорушником. Повноцінний підхід до ПОП вимагає систематичного виявлення проблем та їх аналізу, за яким повинно піти необхідне втручання та подальша оцінка.

У підрозділі 2.2 «Правова природа суспільних відносин, що виникають за участю поліцейських органів, як предмет поліцейського права» досліджується правова природа суспільних відносини, які виникають в ході поліцейської діяльності держави.

У відносинах, які виникають між громадянами тієї або іншої держави, з одного боку, і органами виконавчої влади з іншого, складаються дві групи зв'язків.

Перша група відносин носить організаційний характер. Органи виконавчої влади на основі державно-владних повноважень організують економічне й соціально-культурне життя суспільства.

Друга група відносин характеризується тим, що в людини є на основі ст. 29 Загальної декларації прав людини й чинного законодавства України право вимагати від органів виконавчої влади захистити її від порушників прав і свобод. У той же час органи виконавчої влади зобов'язані задовольнити ці вимоги.

Характерною сутнісною рисою адміністративно-правових відносин є зв'язки типу «влада - підпорядкування». При цьому владний момент здійснюється з боку вищестоящого за ієрархічною схемою зв'язків органу виконавчої влади відносно нижчестоящого органу або окремої особи. А тут навпаки. Право вимоги належить людині, що перебуває на нижчому щаблі ієрархічної градації стосовно органів виконавчої влади. Право вимоги захистити права й законні інтереси громадянина породжує зв'язки між громадянином й органом виконавчої влади. Зміст таких зв'язків носить характер формули вимоги. Слідом за цим виникає правозахисне відношення вже між органом виконавчої влади й порушником прав, законних інтересів громадян, вимог моралі, громадського порядку й загального добробуту. І ті, і інші не можуть існувати один без одного, а в сукупності становлять систему.

Пропонований підхід, на думку дисертанта, дозволяє виділити дві підгалузі матеріального адміністративного права: організаційне адміністративне право й поліцейське (правозахисне) адміністративне право.

Правозахисний характер поліцейського адміністративного права навряд чи доцільно зв'язувати з діяльністю тільки поліції. Всі суб'єкти адміністративно-правових відносин у рамках своєї компетенції зобов'язані здійснювати правозахисну діяльність.

Підрозділ 2.3 «Генезис формування та розвитку поліцейського права» присвячено історичному аналізу формування поліцейського права.

Останнім часом намітилася тенденція до ретельного вивчення історичного розвитку політико-правових концепцій XVIII-XX століть.

Поліцейське право, як самостійна галузь права, сформувалося на базі науки про поліцію, яка, у свою чергу, зародилася у 18 столітті. Вона розглядала поліцейську діяльність не з погляду права й правових її меж, а винятково з філософсько-історичної точки зору, виходячи з поняття «про загальне добро», ретельно розробленого філософом Християном Вольфом. Отже, наука про поліцію не була при своєму зародженні наукою юридичною. У ній суспільство й індивід були не суб'єктами, а об'єктами управління; межі ж і форми цього управління визначалися доцільністю, а не поняттям про правомірність, про юридичний порядок співвідношення між керуючими та керованими суб'єктами.

Перші спроби створення поліцейського апарату спостерігаються при Рішельє у Франції, але організація цього апарату отримує завершення в епоху Людовіка XIV. Збільшення в розмірах Парижу та інших міст Франції в середині XVII століття спонукало Людовіка XIV провести реформу поліції, за якою вона ставала спеціальним відомством, підпорядковувалась центральній владі та зобов'язана була здійснювати нагляд за всіма сторонами внутрішнього життя.

На базі поліцейського законодавства з'явилась перша наукова праця французького адміністратора Н. Деламара (1639-1723) під заголовком «Трактат про поліцію».

Справу, розпочату Деламаром, продовжили німецькі вчені Юсті, Зонненфельс, Берг і Моль.

Наука поліцейського права зародилася в Німеччині наприкінці 18 сторіччя, причому ця наука з першого ж моменту свого виникнення структурно складалася із двох частин, а саме поліції безпеки (Sicherheitspolizei) і поліції добробуту або благоустрою (Wohlfartpolizei). Розгляд німецького поліцейського права становить особливий інтерес через те, що воно вплинуло на становлення й розвиток поліцейського права й науки про поліцію.

У Росії одним із продовжувачів традицій німецької школи поліцейського права був Іван Юхимович Андрєєвський (1831-1891). У своїй основній праці по даному питанню «Поліцейське право» він писав про те, що безпека й добробут виступають як найважливіші умови, які визначають життя людини, розвиток її здібностей і можливостей досягнення її людських цілей.

Вивчення поліцейського права представляє не тільки теоретичний, але й практичний інтерес. Воно дозволить розвити ряд важливих галузей права (наприклад, міграційне, фінансове, податкове, управлінське), удосконалювати чинне законодавство.

Підрозділ 2.4 «Адміністративно-правове регулювання поліцейської діяльності в Україні» присвячено дослідженню нормативно-правових актів, які характеризують законодавчу відокремленість поліцейського права в Україні.

Норми поліцейського права одержують зовнішнє оформлення в нормативних - законодавчих і підзаконних актах. На сьогоднішній день в структурі поліцейського законодавства можна виділити перелік опорних законів і підзаконних актів. До них належать: Кодекс України про адміністративні правопорушення, Закон України «Про міліцію», Закон України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України», Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність», Закон України «Про пожежну безпеку», Указ Президента України «Про Положення про Міністерство внутрішніх справ України», постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Україні» та інші.

Порівнюючи радянське «поліцейське законодавство» з сучасним українським, необхідно зазначити якісно нову сторону останнього: в його структурі більш питому вагу зайняли законодавчі акти прямої дії. Достатньо назвати Закон України «Про міліцію» та Закон України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» - законодавчі акти, які не страждають декларативністю, бланкетністю та ідеологічним лицемірством.

Норми поліцейського права, які встановлюють та охороняють громадський порядок, створюють систему, яка повинна відзначатися стабільністю та узгодженістю норм між собою. Тому дуже важливо, щоб громадський порядок регламентувався єдиним законодавчим актом, який би узгоджував між собою та регламентував всі інші нормативні акти поліцейського характеру. Ця проблема стала особливо актуальною в наш час, коли схожі акти видаються як органом законодавчої, так і органами виконавчої влади.

Таким чином, поліцейське право характеризується такою ознакою як законодавча відокремленість. Тобто реально існує сукупність нормативних актів, які об'єднують поліцейські норми. Норми поліцейського права не тільки визначають права, але й покладають на громадян різні обов'язки в сфері громадського порядку: дотримуватись правил пожежної безпеки, правил дорожнього руху, правил, регулюючих режим надзвичайного стану. Крім того, норми поліцейського права містять значну кількість приписів, через які на громадян покладаються обов'язки утримуватись від скоєння протиправних діянь.

Підрозділ 2.5 «Поліцейське право в системі права України та його інтеграція в освітній процес» присвячений впровадженню засад поліцейського права в освітній процес суб'єктів поліцейської діяльності.

На сьогодні відбувається утвердження нової філософії виховання і освіти працівників і образу чесного поліцейського, який поважає людську індивідуальність, дотримується законів та прав людини, викликає повагу громадян, які користуються його послугами. Ця модель кардинально відрізняється від моделей традиційних. Нова модель діє згідно з новими теоретичними підходами: поліція сприяє персональному зростанню працівника, залучатиме у свої ряди кращих. Керівник тут виступає як «вчитель», що займається організацією спільної роботи єдиної команди. Використовуються нові методи: соціалізація працівника з перших днів його служби та встановлення гуманних відносин як всередині системи поліцейської служби, так і зовні, у спілкуванні з громадянами. Йдеться про розвиток людських відносин між працівниками й адміністрацією, які можливі лише в умовах взаємної чесності та довіри всередині поліцейської системи.

Дисертант зазначає, що на сьогодні в навчальних закладах системи виокремлено особливу частину адміністративного права - адміністративну діяльність, яка викладається як нормативна навчальна дисципліна. Викладання цієї дисципліни базується саме на вивченні системи поліцейських відносин у суспільстві, які виникають за участю міліції.

Таким чином, автор приходить до висновку, що особливого значення для поліцейської діяльності набувають проблеми ефективності та її підвищення для вдосконалювання управління соціальними процесами, максимального використання досягнень науково-технічної революції і можливостей правового, демократичного суспільства.

Освіта в своїй якісній характеристиці - це не тільки цінність, система або процес. Це - за самим своїм значенням ще й результат, який фіксує факт привласнення і державою, і суспільством, і особистістю всіх тих цінностей, які народжуються в процесі освітньої діяльності і такі важливі для економічного, етичного, інтелектуального стану споживачів продукції освітньої сфери - держави, суспільства, кожної людини, всієї цивілізації в цілому.

Розділ 3 «Адміністративно-правовий механізм забезпечення поліцейської діяльності» складається з чотирьох підрозділів, які присвячені дослідженню елементів механізму забезпечення поліцейської діяльності.

Підрозділ 3.1 «Зміст правового механізму забезпечення поліцейської діяльності» присвячено розгляду теоретичних засад механізму правового регулювання загалом та поліцейської діяльності зокрема.

Адміністративно-правове регулювання у різноманітних сферах державного управління традиційно поділяється на три основні групи: сфера економіки, господарювання та пов'язані з ними сфери так званого міжгалузевого управління; сфера соціального і гуманітарно-культурного спрямування; сфера адміністративно-політичного характеру, до яких зазвичай належить і діяльність з охорони громадського порядку.