Теоретико-правові засади адміністративно-поліцейської діяльності держави

Функціонування правової системи держави забезпечується комплексом державно-правових механізмів. Поняття адміністративно-правового механізму як виду державно-правового механізму є найменш розробленим, оскільки воно використовується дуже рідко. Державно-правовий механізм досить часто ототожнюється з механізмом правового регулювання. В адміністративно-правовій літературі адміністративно-правовий механізм досить часто ототожнюється з механізмом адміністративно-правового регулювання.

Дисертант розглядає механізм правового регулювання як узяту в єдності всю сукупність юридичних засобів, за допомогою яких забезпечується правовий вплив на суспільні відносини. При цьому автор вважає, по-перше, що поняття «механізм правового регулювання» - це категорія, яка повинна охопити всі правові засоби. По-друге, «механізм правового регулювання» не тільки збирає їх, але і розставляє їх по своїх місцях, у результаті чого, перед нами виявляються не розрізнені явища (норми, тлумачення, юридична техніка тощо), а цілісний механізм, кожна частина якого, що взаємодіє з іншими, виконує свої специфічні функції.

У підрозділі 3.2 «Загальна характеристика поліцейської системи держави» виділяються елементи поліцейської системи держави та їх характерні ознаки.

Будь-яка держава (як політична організація суспільства, яка поширює свою владу на все населення в межах території країни, видає юридично обов'язкові веління, володіє суверенітетом, а також спеціальним апаратом управління і примусу) для успішного вирішення завдань, що виникають перед нею, володіє спеціальним механізмом.

У різні епохи розвитку людського суспільства механізм (апарат) держави мав відмінні один від одного структуру і функції. Неухильно просуваючись по шляху прогресу, людська цивілізація створювала такі державні органи, які в цілому забезпечували її успішний і неухильний розвиток. Функціональна та структурна різноманітність державного механізму в різних країнах дозволила вітчизняним ученим-юристам і політологам виділити його найбільш загальні й істотні ознаки, властиві для абсолютної більшості держав минулого і сучасності. Так, державний апарат являє собою систему органів, за допомогою яких здійснюється державна влада, виконуються основні функції держави, досягаються цілі і завдання, які стоять перед державою на різних етапах її розвитку.

Залежно від специфіки розв'язуваних державою завдань її функції діляться на внутрішні і зовнішні. Внутрішні функції держави поділяються на регулятивні (регулювання суспільних відносин всередині країни) і охоронні (охорона прав і свобод людини і громадянина, забезпечення правопорядку, його захист від протиправних посягань).

Ці функції перманентно притаманні будь-якій державі протягом всієї людської історії і реалізуються вони спеціально функціонуючими в механізмі держави правозастосовчими органами.

Незалежно від форми устрою, правління і політичного режиму кожна держава у своєму механізмі має сукупність державних органів, що забезпечують її національну безпеку.

Ядро системи забезпечення внутрішньої безпеки, його основу, складає поліцейська система держави, що діє в системі виконавчих органів влади, яка поряд з органами законодавчої та судової влади і утворює систему забезпечення внутрішньої безпеки країни. Таким чином, організаційна структура системи забезпечення внутрішньої безпеки складається з трьох підсистем, кожна з яких є самостійною системою більш низького рівня, що реалізує функції щодо забезпечення безпеки держави від внутрішніх загроз відповідно до конституційного принципу поділу влади: законодавчої, виконавчої (поліцейської) і судової.

Елементами поліцейської системи держави є тільки ті правоохоронні органи країни, які здійснюють свою специфічну діяльність в рамках виконавчої гілки влади, в суворій відповідності до законодавства конкретної держави, де вичерпно чітко визначено їх повноваження, завдання та обов'язки.

Але для всіх країн без винятку характерний постійний, наполегливий і безперервний пошук оптимальної структури поліцейської системи, яка адекватно реагує на нові виклики, що постають перед демократичною державою в XXI столітті.

Не залишилась осторонь цих процесів і Україна, про що свідчить постійний пошук оптимізації та реформування як органів внутрішніх справ в цілому, так і міліції зокрема.

Підрозділ 3.3 «Поліцейські правовідносини» присвячено аналізові суспільних відносин, які виникають в ході поліцейської діяльності.

Між правовими нормами і правовідносинами існує досить жорстка залежність: в житті виникають тільки ті адміністративно-правові відносини, на які вказують адміністративно-правові норми. Це положення повністю застосовується до поліцейських правовідносин. Можна сказати, що поліцейське правовідношення є норма поліцейського права в русі.

Для загальної характеристики поліцейського правовідношення автор вважає, що воно виникає з приводу охорони порядку, перш за все в громадських місцях. Одним з його суб'єктів є, як правило, наглядовий (поліцейський) орган виконавчої влади. Іншим суб'єктом можуть виступати органи виконавчої влади, громадяни, організації, установи та підприємства будь-якої форми власності, громадські об'єднання. Поліцейські правовідносини різноманітні за своїм характером і не будуються виключно за формулою «влада - підлеглість». Поліцейському праву притаманні і «горизонтальні», і «діагональні», і «вертикальні» відносини.

Найбільш розповсюдженими є регулятивні поліцейські правовідносини: наглядові органи - громадянин, які виникають з обов'язку поліцейського органу здійснювати спостереження за громадським порядком та які існують на основі правомірної поведінки громадян. Життя кожної людини може скластися таким чином, що громадянин до останніх своїх днів може не мати справи з судом ні в якості підсудного в кримінальному провадженні, ні в якості сторони в цивільній справі. В нього може не бути сторін зіткнення з представницькою владою, але йому важко і навіть неможливо уникнути відносин з поліцейськими установами та їх посадовими особами: з дільничним інспектором, інспектором ДАІ, постовим міліціонером. Такі поліцейські правовідносини утворюють нормальне коло відносин у сфері громадського порядку і є по суті «горизонтальними».

Поліцейські правовідносини охоронного характеру: наглядовий орган - громадянин, виникають на ґрунті вчинення останнім адміністративного правопорушення та пов'язані із застосуванням з боку поліцейського органу адміністративного примусу і спрямовані на витіснення небажаних для суспільства негативних явищ, і будуються за формулою «влада - підлеглість».

Підрозділ 3.4 «Поліцейсько-правові норми» присвячено дослідженню норм, які регулюють поліцейські правовідносини.

Дисертант норми поліцейського права підрозділяє на дві групи:

норми, які визначають обов'язки, права і відповідальність компетентних (наглядових) органів в сфері громадського порядку;

норми, які визначають правовий статус громадян в названій сфері.

Перша група норм регулює діяльність наглядових (поліцейських) органів по спостереженню та застосуванню адміністративного примусу в місцях, які мають громадське значення. До цієї групи входять норми, які встановлюють нормотворчу компетенцію наглядових органів в сфері громадського порядку, обов'язки і права міліції, державного пожежного нагляду, санепідемнагляду та інших поліцейських органів по охороні громадського порядку, попередженню і припиненню протиправних діянь в сфері громадського порядку, а також норм, що встановлюють відповідальність наглядових органів за свою діяльність як перед вищепоставленими ланками, так і перед судом за скаргою громадян. До цієї групи можна віднести норми, які регулюють діяльність громадських формувань, які беруть участь в охороні громадського порядку.

Друга група норм поліцейського права встановлює права, обов'язки і відповідальність громадян в сфері громадського порядку.

Громадяни мають право в спокійних та вільних умовах проводити час в громадських місцях - на вулицях, майданах, в парках, в громадському транспорті. Громадяни мають право на участь в охороні громадського порядку в складі народних дружин, на самооборону, на придбання, зберігання і носіння спеціальних засобів самооборони, споряджених речовинами сльозоточивої і подразнюючої дії.

Розділ 4 «Організаційно-правові засади поліцейської діяльності в Україні та зарубіжних країнах» присвячено порівняльно-правовому аналізу організації поліцейської діяльності в Україні та зарубіжних країнах.

У підрозділі 4.1 «Сутність громадського порядку як предмета поліцейської діяльності держави» визначаться громадський порядок як предмет охорони поліцейської діяльності.

В існуючій юридичній літературі до теперішнього часу ще не склалося єдиної думки щодо поняття громадського порядку. Одні автори ототожнюють його з поняттям правопорядку, порядком суспільних відносин, інші - розуміють під громадським порядком певну поведінку людей в громадських місцях, треті - пов'язують це поняття з громадськими відносинами, які забезпечують створення нормальних умов для діяльності громадян, підприємств, установ, організацій.

Базуючись на загальному аналізі вчення про громадський порядок, діючого законодавства, а також правоохоронної діяльності державних органів, дисертант виявляє необхідність узагальнення поняття громадського порядку та визначення системи понять громадського порядку.

Здійснене дослідження дозволяє стверджувати, що громадський порядок являє собою урегульовану правовими та іншими соціальними нормами певну частину суспільних відносин, які складають режим життєдіяльності у відповідних регіонах, забезпечують недоторканність життя, здоров'я та гідності громадян, власності та умов, що склалися для нормальної діяльності установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян. Таке визначення громадського порядку не суперечить сутності цього поняття, офіційно визнаного вченими-адміністративістами ще за радянських часів.

На більш детальному рівні громадський порядок можна розглядати як результат неухильного та ретельного виконання кожної зі сторін своїх обов'язків, які склалися під впливом правових та інших соціальних норм і виникаючих в результаті цього суспільних відносин, за своїм змістом забезпечуючих недоторканність життя, здоров'я та гідності громадян, власності, умов нормальної діяльності установ, підприємств, посадових осіб і громадян. Невиконання однією зі сторін з яких-небудь причин зумовлених суспільними відносинами обов'язків, порушує відносини, що склалися, та робить неможливим реалізацію другою стороною свого права, що й тягне порушення в тій чи іншій мірі режиму, що склався, тобто громадського порядку, якщо це стосується відносин, що складають його суть.

Підрозділ 4.2 «Охорона громадського порядку як вид поліцейської діяльності міліції України» присвячено дослідженню поліцейської діяльності міліції України, саме як охорони громадського порядку.

Забезпечення в країні належного громадського порядку та громадської безпеки, які відповідають вимогам сучасного періоду, є однією з функцій держави, в здійсненні якої важлива роль відводиться органам внутрішніх справ, для яких у відповідності з їх правовим положенням забезпечення громадського порядку та громадської безпеки в країні є головною метою.

Правовою основою організації та діяльності служби міліції громадської безпеки є законодавчі та інші нормативні акти, що регулюють громадський порядок, визначають організацію і встановлюють обов'язки, права органів внутрішніх справ, форми і методи їх діяльності. Завдання, функції і організаційну побудову цієї служби, конкретні форми і методи діяльності апаратів і підрозділів, які входять до її складу, на основі чинного законодавства встановлюються нормативними актами МВС України.

У вирішенні покладених на міліцію громадської безпеки завдань важлива роль належить службі охорони громадського порядку, що здійснює адміністративно-правовий захист типових для громадського порядку і громадської безпеки групових і міжособових відносин від злочинних та інших протиправних посягань.

Поняттям «служба охорони громадського порядку» охоплюється сукупність апаратів і підрозділів міліції, а також їх особовий склад, які в адміністративно-правових формах здійснюють охорону громадського порядку і боротьбу із злочинністю. Апаратами громадського порядку є структурні підрозділи громадської безпеки, які входять до складу відповідних органів внутрішніх справ.

З основних завдань служби охорони громадського порядку випливають її функції, які є комплексом організаційних і правоохоронних дій, спрямованих на організацію і безпосереднє здійснення адміністративно-правової охорони громадського порядку, боротьбу із злочинами і іншими правопорушеннями, а також виконання інших завдань, що постають перед цією службою.

Апарати і підрозділи служби охорони громадського порядку реалізують свої функції, здійснюючи два нерозривно пов'язані види діяльності: організаційну і адміністративно-виконавську. Організаційна діяльність (організаторська робота) полягає в реалізації комплексу функцій управлінського характеру, до яких належать: визначення об'єктивно необхідних і науково обґрунтованих цілей по охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю; розробка структури апаратів і підрозділів служби охорони громадського порядку, функціональних обов'язків їх працівників; управління діяльністю підлеглих апаратів і підрозділів по виконанню поставлених завдань; їх кадрове і матеріально-технічне забезпечення і тощо.

Суть адміністративно-виконавської діяльності служби охорони громадського порядку полягає в реалізації функцій по безпосередньому практичному забезпеченню особистої безпеки громадян, охороні громадського порядку і забезпеченню громадської безпеки, здійсненню профілактичних і адміністративно-правових заходів боротьби з правопорушеннями, а також у виконанні інших функцій, що випливають із завдань її апаратів і підрозділів. При цьому слід підкреслити, що реалізація усіх функцій даної служби в більшій або меншій мірі спрямована на виконання пріоритетного завдання - забезпечення особистої безпеки громадян.

У підрозділі 4.3 «Організаційно-правові засади діяльності поліції зарубіжних країн» аналізуються організаційні та правові засади поліцейської діяльності деяких зарубіжних країн, зокрема, Франції, Великобританії, Німеччини, Канади, Польщі.

Правові системи, тобто законодавство зарубіжних країн, на яких базується діяльність поліції, поділяються на загальну (система статутного права - їх дотримуються Великобританія, США, Канада) та континентальну, яку представляє правова система Франції.

Головний чинник такого поділу правових систем полягає в тому, що в країнах континентального права існують «писані», тобто прийняті вищими органами законодавчої влади кримінальні, кримінально-процесуальні та інші кодекси, які регламентують діяльність правоохоронних органів та весь процес виявлення правопорушень, покарання правопорушників, попередження правопорушень тощо.

У країнах загального або статутного права детальні систематизовані кодекси відсутні й діяльність правоохоронних органів спирається на Статути (акти парламенту), які приймаються щорічно, або на судові прецеденти.

Необхідно зазначити, що цей поділ правових систем досить умовний, оскільки, наприклад, у Канаді існує свій закон; федеральний кримінальний кодекс діє у США, а поряд з ним кримінальні кодекси в кожному штаті країни. У Великобританії діє система статутів, прийнятих парламентом, їх можна вважати кодифікованим законодавством, що регулює діяльність правоохоронних органів та поліції зокрема.

Основними нормативними актами, які визначають діяльність поліції Великобританії в цілому та адміністративну діяльність зокрема, можна вважати: Статут про поліцію 1996 р., Статут про поліцію та засоби доказування в кримінальних справах 1984 р., Статут про кримінальне судочинство 1988 р., Статут про кримінальну процедуру та розслідування 1996 р., Статут про охорону громадського порядку 1986 р. та багато інших.

Крім того, як уже відмічалося, діяльність поліції визначається судовими прецедентами. Дії поліції повинні бути лише такими, якими їх визнав суд у будь-якій конкретній справі. В окремих випадках спостерігається тенденція, коли судові прецеденти об'єднуються і Статут приймається парламентом.

Поліція Канади, як і поліція Великобританії, діє на підставі Статутів, затверджених парламентом.

Якщо взяти країни континентального права і, зокрема, Францію, то правовими основами адміністративної діяльності і поліції, і жандармерії, є в першу чергу Конституція Франції, Декрет уряду Франції «Про поліцію», який останнього разу був змінений 18 березня 1986 р., Декрети «Про жандармерію» 1970 р., «Про муніципальну поліцію та виправні роботи» 1791 р., «Про повітряну поліцію» 1929 р. та багато інших.

Крім того, в адміністративній діяльності поліції та жандармерії Франції, так як і в США, на кожній поліцейській дільниці є детально розроблені описи стандартних ситуацій та дій поліції в тих чи інших з них, так звані адміністративні накази.

У США, Франції та й інших країнах є детально розроблені збірники для поліцейських, які щорічно поновлюються згідно з розвитком законодавства і в багатьох випадках гарантують безпомилкову діяльність поліції.

Підрозділ 4.4 «Організаційно-правові заходи МВС України щодо вдосконалення поліцейської діяльності органів внутрішніх справ» присвячено висвітленню заходів щодо вдосконалення поліцейської діяльності органів внутрішніх справ України.

Процес удосконалення охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки має базуватися на принципах: верховенства закону, провадження діяльності відповідних підрозділів міліції виключно з метою захисту життя, здоров'я, прав і свобод людини, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань; єдності системи органів внутрішніх справ України, її максимальної економічності і гнучкості структурної побудови; першочергового забезпечення діяльності й розвитку низових ланок органів внутрішніх справ як основи МВС України; пріоритетності орієнтації служби і підрозділу на вирішення завдань боротьби зі злочинністю та підтримання громадської безпеки; тісної співпраці з місцевими органами державної виконавчої влади щодо забезпечення правопорядку на їхніх територіях; участі у поданні соціальної та правової допомоги громадянам; сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Головним завданням служб МВС України, покликаних забезпечувати охорону громадського порядку і громадську безпеку є забезпечення внутрішнього правопорядку в державі, яке передбачає виконання таких функцій: попередження, виявлення, припинення злочинів та інших правопорушень, встановлення та затримання осіб, які їх вчинили; визначення тактики і стратегії забезпечення громадського порядку; профілактика правопорушень; нагляд за дотриманням громадянами та посадовими особами підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, чинного законодавства, та нагляд за особами з антисоціальною поведінкою, які перебувають на обліку в міліції.

На основі проведеного дослідження автор пропонує власні заходи вдосконалення поліцейської діяльності органів внутрішніх справ.

Розділ 5 «Здійснення поліцейської діяльності у правовій державі» присвячено висвітленню пропозицій щодо здійснення поліцейської діяльності у правовій державі.

У підрозділі 5.1 «Реалізація зобов'язань поліційної влади у правовій державі (світовий досвід)» висвітлено здобутки міжнародного співтовариства в ході реалізації поліцейської діяльності у правовій державі.

У правових зобов'язаннях поліційної влади відображається рішучий перехід від поліційної держави до ліберальної правової держави.

У демократичній правовій державі першочергового значення набуває функція охорони державою безпеки життя та здоров'я, автономного розвитку особистості, гарантованого конституційними нормами, а також діяльності органів держави відповідно до конституції та права. Ефективне забезпечення внутрішньої безпеки може легко вступити у конфлікт з конституційними свободами, коли з метою відвернення загрози здійснюється втручання в охоронювану законом приватну сферу громадян.

У демократичній правовій державі діяльність поліції, - втім, як і інших державних органів, - врегульована у конституції, де закладено її підстави та межі, а також у інших законах. Провідні конституційні принципи, а саме повага і захист честі людини, основних прав та демократичної правової держави та їх охорона, визначають цілі та межі поліційної діяльності. Відвернення загроз поліцією є конституційно-правовим обов'язком держави та її невід'ємною функцією. Інакше кажучи, поліційне право та право забезпечення безпеки володіє конституційною та організаційно-правовою легітимністю. Завданням поліції у демократичній правовій державі є забезпечення правового миру та внутрішньої безпеки, охорона державних органів від зазіхань на їхню діяльність з боку зовнішніх впливів, а також захист людей при реалізації ними прав та свобод, гарантованих конституцією. Саме в останній сфері держава має безліч обов'язків, які відповідають правам окремих осіб: захист честі та гідності людини, її життя та здоров'я, шлюбу та сім'ї, здійснення політичних прав тощо. Такі захисні обов'язки мають безпосередньо виконуватись державою превентивно не тільки через надання благ, а й через обмежувальні заходи, що вживаються для відвернення загроз та профілактики протиправних дій згідно з нормами поліційного права.

У підрозділі 5.2 «Система поліції та практика поліцейської діяльності в сучасних демократичних державах» висвітлено системно-функціональні особливості поліцейської діяльності деяких зарубіжних держав (США, Великобританії, Канади, Німеччини, Італії).

В цілому у сучасному світі існує декілька типів побудови поліції та її діяльності у сфері охорони громадського порядку та громадської безпеки.

У Великобританії, її колишніх колоніях більшості штатів США дії, які мають ознаки злочину, поліція розслідує самостійно, при наявності необхідних доказів висуває обвинувачення та направляє справу до суду. При цьому керівник поліції керується, в більшості випадків, «здоровим глуздом».

Континентальна система передбачає, що поліція повинна доповідати про подію так званому судовому слідчому, який разом з нею проводить розслідування. Після його закінчення матеріали передаються прокуророві для порушення кримінальної справи. Нормативні документи зазначених країн розрізняють два види поліції: судову та адміністративну.

Розмежування судової та адміністративної поліцій має велике значення, оскільки воно визначає обсяг повноважень працівників поліцейського апарату у сфері, пов'язаній з кримінальним судочинством, де права громадян можуть бути ґрунтовно обмежені. У законодавстві зазначених країн чітко визначені особи, які виконують поліцейсько-судові функції.

У Франції судово-поліцейськими повноваженнями наділені службовці поліцейських формувань, яким відповідно до закону присвоєні титули посадової особи або агентів судової поліції.

У США існує понад 40 тис. самостійних формувань поліції на декількох рівнях: федеральному, штатів, округів (графств) та місцевому. До федеральних відносяться ФБР, служба маршалів та Бюро тюрем, Казначейство, берегова охорона, митне бюро, корпус військової поліції, Поштова служба та деякі інші.

До поліцейських органів земель ФРН належать: поліція охорони громадського порядку, кримінальна поліція, спецслужби, такі як водна поліція та поліція оперативного втручання.

До функцій поліції охорони громадського порядку входять: попередження та припинення правопорушень, видача дозволів на право займатися окремими видами діяльності, нагляд за дорожнім рухом тощо. Кримінальна та водна поліції мають свій обсяг компетенції, а поліція оперативного втручання за своїми функціями дещо рівнозначна діяльності «Беркуту».

В Італії існує корпус державної поліції, який підпорядковується МВС, корпус карабінерів міністерства оборони, фінансова гвардія, яка підпорядкована міністерству фінансів та оборони і лісова охорона, яка підпорядкована міністерству сільського господарства.

Даний аналіз дозволив дисертанту розробити пропозиції щодо вдосконалення організаційної структури поліцейських підрозділів України.

У підрозділі 5.3 Імплементація світових стандартів у поліцейську діяльність міліції в Україні» запропоновано основні принципи і засади поліцейської діяльності, які доцільно впровадити в Україні.

Діяльність органів внутрішніх справ України, в тому числі й міліції, має опиратися на міжнародно-правові та європейські стандарти поліцейської роботи, набутки світового поліцейського співтовариства. Йдеться водночас про гостру потребу врахування корінних змін, що відбулися в українському соціумі в умовах сьогодення, підвищення ефективності та публічності влади, забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина. Сама ж діяльність ОВС має вписатися у таку систему управління, яка б була найпрацездатнішою, сприяла становленню України як сучасної, демократичної, європейської держави.

Відповідно до позиції європейського співтовариства, поліція відіграє важливу роль у системі ліберальної демократії, а поліцейська діяльність є цивільною службою і кожен член суспільства чекає від неї користі та якості.

Функції поліції мають безпосереднє відношення до завдань, що стоять перед нею: для чого вона існує? Їх не можна плутати з тим, чим вона займається (тобто з діями поліції; наприклад, при підтриманні громадського порядку). Крім того, функції не слід плутати з повноваженнями поліції. Ці функції випливають з різних принципів у галузі прав людини, що відносяться до діяльності поліції.

Останні кілька років у Європі простежується чітка тенденція повніше інтегрувати поліцію в громадянське суспільство і наближати її до населення. Ця мета в ряді держав досягається за допомогою розвитку поліції за місцем проживання. Одним з головних засобів для досягнення цієї мети є наділення поліції статусом органу публічної служби, а не просто органу, що відповідає за застосування закону.

В результаті проведеного дослідження дисертант вважає, що розділ послуг варто внести до списку завдань сучасної демократичної поліції. Як правило, допомога, що надається поліцією, стосується конкретних ситуацій, в яких вона повинна бути зобов'язана втручатися, - наприклад, коли потрібно надати допомогу будь-якій людині, що перебуває в небезпеці, або допомагати людям зв'язатися з іншими державними чи соціальними службами, при цьому аспект послуг у діяльності поліції залишається розпливчастим і важко піддається визначенню. Як правило, функція поліції як органу публічної служби пов'язана з її роллю органу, до якого може звертатися населення, і доступність поліції є в цьому відношенні одним з найважливіших і основних елементів.

Висновки

В дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове розв'язання наукової проблеми - визначення сутності та особливостей поліцейської діяльності держави, її місця в сфері публічного управління, а також засад її правового регулювання - поліцейського права.

Головним результатом роботи стало розроблення адміністративно-правових основ забезпечення поліцейської діяльності, формування на цій основі пропозицій теоретичного, методологічного та організаційно-правового значення, науково-обґрунтованих рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності правового регулювання поліцейської діяльності в Україні:

1. Реалізація поліцейської функції держави здійснюється у формі поліцейської діяльності, тобто врегульованої нормами поліцейського (адміністративного) права виконавчо-розпорядчої діяльності державних структур, наділених відповідною владною компетенцією. Поліцейська діяльність, за допомогою якої реалізується відповідна функція держави, має своєю метою, з одного боку, попередження і припинення дій, що порушують існуючий добробут, а з іншого - сприяння подальшому розвитку народного блага. Комплексний аналіз різних підходів до розуміння поліцейської функції держави дозволив дійти висновку, що мета поліцейської функції держави полягає насамперед у забезпеченні внутрішньодержавного порядку і безпеки.

2. Елементами поліцейської системи держави є тільки ті правоохоронні органи країни, які здійснюють свою специфічну діяльність в рамках виконавчої гілки влади, в суворій відповідності до законодавства конкретної держави, де вичерпно чітко визначено їх повноваження, завдання та обов'язки.

3. Поліцейська діяльність - це охоронна діяльність держави, яка має своїм предметом охорони громадський порядок, а також існуючі блага, особисті та майнові права. Поліцейська діяльність має за мету охорону всіх форм громадського порядку і направлена, в першу чергу, проти ексцесів в громадських місцях. Поліцейська діяльність ні в якому разі не є атрибутом поліцейської держави. Адже у визначення «поліцейської діяльності» вкладається розуміння не диктаторської поліцейської держави, а діяльність, спрямована на забезпечення стабільного порядку в суспільстві.

4. Поняття «правоохоронна діяльність» охоплює і поняття «поліцейська діяльність». Ці поняття досить схожі, але не тотожні. Не всі правоохоронні органи можна назвати поліцейськими. В основі виокремлення поліцейських органів із правоохоронних є дві ознаки, які відрізняють їх від суду, прокуратури, нотаріату та ін. Поліцейську діяльність здійснюють органи, які утворюють систему, що складається із трьох підсистем: 1) загальної поліції (органи внутрішніх справ); 2) спеціалізованої поліції (митні органи, виконавча служба, санепіднагляд); 3) спеціальних служб (СБУ, зовнішня розвідка).

5. Проведене дослідження свідчить про реальне існування суспільних відносин, які виникають в сфері громадського порядку як між громадянами, так і між громадянами та державою. Правовідносини, які виникають в сфері охорони громадського порядку реально називаються поліцейськими правовідносинами. Поліцейське законодавство фактично існує з моменту виникнення та розвитку апарату держави, який був покликаний захищати державний устрій та здійснювати охорону громадського порядку в середині держави. На певному історичному етапі розвитку держави поліцейське право існувало легально в системі права, потім галузь поліцейського права було замінено галуззю адміністративного права. Проте на сучасному етапі побудови держави та розвитку національної системи права, адміністративне право не відповідає вимогам, які ставляться до регулювання поліцейських суспільних відносин. Адміністративне право регулює суспільні відносини у двох сферах соціальної дійсності: державно-управлінській та поліцейській. Тобто адміністративне право регламентує певні галузі державної діяльності та упорядковує відносини, які витікають із цієї діяльності. Запропонований підхід дозволяє виділити дві підгалузі матеріального адміністративного права: організаційне адміністративне право та поліцейське (правозахисне) право.

6. Зараз прийшов час однозначно визнати існування поліцейського права як одного з елементів вітчизняної правової системи. Воно являє собою сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини в сфері поліцейської діяльності, тобто діяльності органів виконавчої влади (посадових осіб) та інших уповноважених на те суб'єктів, поєднаної з безпосереднім вторгненням (гласним, що приймає форму примусу, або негласним) у права та свободи фізичних і юридичних осіб, яка проходить поза рамками кримінального і кримінально-виконавчого процесів. Очевидно, норми поліцейського права мають адміністративно-правову природу. Разом з тим предмету і методу поліцейського права притаманні такі особливості, які дозволяють йому зайняти відносно самостійне місце у загальній системі права.

7. Предметом поліцейського права є принципово однорідні суспільні відносини управлінського характеру, що складаються з приводу та у процесі вторгнення представників виконавчої влади й інших суб'єктів, що реалізують надані їм повноваження, у права та свободи фізичних і юридичних осіб. Йдеться про суспільні відносини, що виникають при реалізації так званих примусових заходів і оперативно-розшукових заходів, які як предмет правового регулювання виявляють значно більшу єдність і цілісність, ніж суспільні зв'язки, які складають предмет адміністративного права в його традиційному розумінні. Зрештою, предмет поліцейського права істотно відособлений і за своїм змістом помітно відрізняється від багатьох інших відносин, опосередковуваних адміністративним правом.

8. Досить специфічним є метод поліцейського права. Особливість методу поліцейсько-правового регулювання полягає у тому, що поліцейсько-правові відносини будуються за формулою «влада - підпорядкування», закріплюючи тим самим юридичну нерівність їхніх суб'єктів. Поліцейському праву не притаманні горизонтальні правовідносини, що складають вже особливо не заперечуваний різновид адміністративно-правових відносин. Важливою рисою методу поліцейсько-правового регулювання є порівняно широкий обсяг дискреційної влади, яким наділяються суб'єкти поліцейського права. Нарешті, характеристикою методу поліцейсько-правового регулювання варто вважати підвищене значення процесуальної форми. Більш ретельна проробка процесуальних питань здійснення поліцейської діяльності пояснюються тією серйозною загрозою правам та свободам фізичним і юридичним особам, яка приховує у собі довільні поліцейські дії. Разом з тим, реалізація принципу оперативності поліцейського процесу не дозволяє повною мірою використовувати в ньому процедури, аналогічні кримінально-процесуальним.

9. Суб'єктами поліцейського права виступають переважно органи виконавчої влади, що здійснюють поліцейську діяльність: міліція, органи державної безпеки, державної охорони, податкова поліція, органи митної і прикордонної охорони, різні державні інспекції тощо.

10. Поліція є частиною виконавчої влади, яка здійснює специфічне управління - охорону громадського порядку шляхом адміністративного нагляду. Адміністративний нагляд - найстародавніший спосіб поліцейської діяльності. Адміністративний нагляд - це вузькоспеціалізоване спостереження компетентних органів виконавчої влади (міліція, санепідемнагляд і т. п.) за порядком в громадських місцях і за діяльністю посадових осіб публічної адміністрації. Діяльність поліції як системи органів виконавчої влади, що здійснюють охорону громадського порядку шляхом нагляду та застосування заходів адміністративного примусу, регулюється нормами адміністративного права, що в сукупності складають його важливу підгалузь - поліцейське право. Поліцію пропонується визначати у двох значеннях: по-перше, поліція - це державний апарат, на обов'язки якого лягає основний тягар по охороні громадського порядку та правопорядку, являє собою універсальний апарат примусу і в більшості країн називається поліцією; по-друге, термін «поліція» є широким і компактним, таким, що об'єднує в одну систему всі наглядово-контрольні органи, які застосовують адміністративний примус та адміністративну юрисдикцію з метою охорони громадського порядку, тобто здійснюють поліцейську діяльність.

11. Здійснене дослідження дає можливість розглядати поліцейське право як одну з підгалузей права адміністративного. Зрештою, підгалузі права, в цілому типові для такої супергалузі, як адміністративне право, мають двоїсту природу: з одного боку, вони мають всі ознаки галузі права, забезпечуючи специфічний юридичний режим правового регулювання, а з іншого боку - зберігають системні зв'язки і зі своєю супергалуззю.

12. Оскільки поліцейське право розвивається в напрямку формування більшого внутрішнього взаємозв'язку його джерел, більшої їхньої відособленості від іншої маси законодавства і, як наслідок, посилення своєї автономності, не виключено надалі визнання за поліцейським правом статусу самостійної галузі права, як це відбулося з фінансовим, банківським, земельним чи екологічним правом.

Кращим доказом самостійності галузі права служить, як відомо, можливість побудови жорстко обкресленої, об'єднаної, гармонічно погодженої, закінченої системи з утворюючого її юридичного матеріалу. Звідси, з огляду на некодифікованість поліцейського права, можна було б узяти під сумнів його можливий статус галузі права. Видається, що подібний сумнів обґрунтований: поліцейське право на відміну від адміністративного права в цілому, яке вже давно утвердилося в юридичній науці, не піддається кодифікації в силу крайньої різнорідності свого предмета і цим, до речі, може навести на думку про те, що воно є не галуззю права, а деяким конгломератом ще не сформованих, «схованих» правових галузей. Проте, як підтверджується результатами дослідження, поліцейське право цілком має здатність до своєї організації на принципах кодифікації. Даний висновок підтверджується аналізом відповідних літературних і нормативних джерел. Зрештою, ідея кодифікації поліцейського права частково реалізована, зокрема, у Кодексі про адміністративні правопорушення. Досить переконливим законодавчим доказом на користь можливості та необхідності кодифікації поліцейського права служить і новітня практика правового регулювання застосування суб'єктами поліцейської діяльності фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї. Можна стверджувати, що в цій частині російський та український закони про міліцію вже і зараз відіграють роль кодифікаційного акту щодо ряду поліцейських структур. Для кодифікації ж вітчизняного поліцейського права є, таким чином, достатні передумови.

13. Впровадження поліцейського права сприятиме створенню умов для ефективності професійної підготовки працівників міліції, дозволить громадянам та іншим суб'єктам права більш чітко визначати свої права та обов'язки у взаємовідносинах з міліцією, що сприятиме захисту їх прав та підвищенню ефективності боротьби зі злочинністю; таке нововведення може виступати деталізацією концепції адміністративної реформи.

14. Для вдосконалення адміністративно-поліцейської діяльності міліції України слід також провести ряд заходів організаційного плану, спрямованих на перебудову служб та підрозділів органів внутрішніх справ. Одним із перспективних напрямків удосконалення діяльності міліції в цьому плані є створення дільниць громадської безпеки, як це зроблено, наприклад, у республіці Білорусь. Такі дільниці організовані з метою забезпечення доступності міліції для громадян під час їх звернення по допомогу у разі порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, своєчасного реагування та підвищення оперативності під час захисту їх особистої безпеки, попередження та розкриття злочинів, охорони правопорядку на вулицях та в інших громадських місцях.

Ефективність діяльності служби охорони громадського порядку нерозривно пов'язана з необхідністю чітко налагодженої організації роботи всіх її апаратів і підрозділів, що базується на науковій основі. Організація громадського порядку є здійсненням комплексу управлінських функцій, спрямованих на забезпечення ефективної, узгодженої і цілеспрямованої діяльності апаратів і підрозділів органів внутрішніх справ по безпосередній охороні правопорядку і боротьбі із злочинністю. Ефективність діяльності апаратів і підрозділів служби охорони громадського порядку досягається лише в результаті їх тісної взаємодії з іншими галузевими службами органів внутрішніх справ, з державними органами і громадськими організаціями, постійного спілкування з населенням.

15. Поліція сучасних демократичних держав тісно пов'язана з соціальними потребами суспільства, більш динамічно реагує на зміни криміногенної ситуації. Разом з тим, у зарубіжних країнах застосовуються заходи постійного контролю за роботою галузевих служб поліції, які допомагають певною мірою покращити діяльність поліції в цілому.

16. Діяльність органів внутрішніх справ України, в тому числі й міліції, має опиратися на міжнародно-правові та європейські стандарти поліцейської роботи, набутки світового поліцейського співтовариства. Йдеться водночас про гостру потребу врахування корінних змін, що відбулися в українському соціумі в умовах сьогодення, підвищення ефективності та публічності влади, забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина.

У Європі простежується чітка тенденція повніше інтегрувати поліцію в громадянське суспільство і наближати її до населення. Ця мета в ряді держав досягається за допомогою розвитку поліції «за місцем проживання». Одним з головних засобів для досягнення цієї мети є наділення поліції статусом органу публічної служби, а не просто органу, що відповідає за застосування закону.

17. Створення окремих підрозділів силових структур, що займаються конкретними питаннями законності і порядку, дає привід до занепокоєння. Такі спеціальні підрозділи поліції схильні робити сильний акцент на досягненні конкретних цілей, а їх діяльність, як правило, регулюється не настільки суворо, порівняно із «звичайною» поліцією. Оскільки як правило їх співробітники не виконують звичайних функцій поліції і не так часто взаємодіють з населенням, вони нерідко виявляються винними у порушеннях прав людини.

Децентралізація органів поліції за географічним принципом може сприяти їх наближенню до суспільства, якому вони служать, хоча в деяких випадках такий підхід може виявитися не настільки ефективним у плані витрат. Необхідно знайти оптимальне співвідношення між децентралізацією та інтеграцією функцій усередині одного відомства.

18. Діяльність поліції, як органу виконавчої влади, має бути спрямована на виконання державою функцій щодо: 1) створення належних умов для повноцінної реалізації громадянами своїх прав і свобод; 2) надання населенню багатоманітних адміністративних послуг; 3) здійснення своєрідного «внутрішнього» контролю за виконанням управлінськими органами, їх посадовими особами покладених на них обов'язків стосовно забезпечення прав і свобод людини; 4) вжиття відповідних заходів адміністративного реагування у випадках оскарження громадянами рішень та дій, що порушують їх права і свободи. Поліція сприяє захисту прав людини, підтримуючи громадський порядок, так, щоб люди могли користуватися своїми правами і свободами. Крім того, поліція може захистити і конкретні права, наприклад, право на життя, запобігаючи злочинам, що загрожують або порушують це право, і виявляючи їх. Крім використання рішучих заходів для захисту прав людини, поліція повинна поважати їх права під час виконання своїх обов'язків.

19. Пропонується наступна система підрозділів поліції, а не міліції на підставі галузево-територіального критерію:

- кримінальна поліція (державна поліція);

- місцева поліція (поліція громадської безпеки).

Або на підставі функціонального критерію:

- кримінальна поліція;

- поліція охорони громадського порядку;

- судова поліція;

- фінансово-податкова поліція;

- прикордонна (міграційна) поліція;

- дорожня поліція.

20. Функції поліції - попередження і виявлення злочинів, підтримання і відновлення громадського порядку, надання своєчасної допомоги людям, які потрапили у біду, є загальними для більшості поліцейських структур у всьому світі і, звичайно, в Європі. Функції поліції не обов'язково повинні виконуватися одним і тим же органом. У багатьох країнах існують окремі структури, що займаються розслідуванням кримінальних злочинів (найчастіше - слідча або судова поліція); підтриманням громадського порядку (патрульні підрозділи); поліцейські підрозділи, що стежать за порядком під час демонстрацій і масових виступів (підрозділи з підтримання громадського порядку), а також регулюють дорожній рух (дорожньо-транспортні підрозділи).

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Лошицький М.В. Теоретико-правові засади адміністративно-поліцейської діяльності держави: монографія / М.В. Лошицький. - К.: «МП Леся», 2013. - 370 с.

2. Лошицький М.В. Теоретичні засади та практичні проблеми судової адміністративно-деліктної діяльності: монографія / В. І. Олефір, В.В. Галунько, М.В. Лошицький, С.О. Короєд. - К., 2013. - 340 с.

3. Лошицький М.В. Реабілітація поліцейського права // Право України. - 2002. - №7. - С. 95-99.

4. Лошицький М.В. Деякі питання взаємодії працівників міліції та суддів в адміністративно-деліктному провадженні / М.В. Лошицький // Право і суспільство. - 2008. - №6. - С. 11-14.

5. Лошицький М.В. Зміст поліцейської діяльності міліції України / М.В. Лошицький // Кримський юридичний вісник «Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів». - Сімферополь. - 2008. - Вип. 2. - С. 123-129.

6. Лошицький М.В. Вилучення посвідчення водія: заходи забезпечення адміністративного провадження чи незаконні дії працівників ДАІ? / М.В. Лошицький // Право України. - 2008. - №4. - С. 69-73.

7. Лошицький М.В. Питання дострокового повернення в судовому порядку банківського вкладу під час дії мораторію / М.В. Лошицький // Судова апеляція. - 2009. - №2 (15). - С. 52-58.

8. Лошицький М.В. Які адміністративні суди потрібні Україні / М.В. Лошицький, С.О. Короєд // Держава і право. - 2009. - №45. - С. 242-252.

9. Лошицький М.В. Удосконалення охорони громадського порядку в сучасних умовах / М.В. Лошицький, А.Г. Сачаво // Науковий вісник КНУВС. - 2009. - №4. - С. 165-171.

10. Лошицький М.В. Уніфікація процедур притягнення громадян до адміністративної відповідальності / М.В. Лошицький // Судова апеляція. - 2010. - №1 (18). - С. 104-110.

11. Лошицький М.В. Організація попередження правопорушень органами внутрішніх справ під час проведення масових заходів / М.В. Лошицький, А.М. Чалий // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. - 2010. - №3. - С. 190-197.

12. Лошицький М.В. Нові підходи до розмежування повноважень при оформленні матеріалів ДТП між органами внутрішніх справ і страховими організаціями / М.В. Лошицький // Вісник прокуратури. - 2010. - №6. - С. 93-98.

13. Лошицький М.В. Адміністративний процес основні підходи до розуміння / М.В. Лошицький // Держава і право. - 2012. - №55. - С. 227-234.

14. Лошицький М.В. Поліцейське право в системі права України / М.В. Лошицький // Публічне право. - 2012. - №3 (7). - С. 71-76.

15. Лошицький М.В. Межі втручання адміністративного судочинства у сферу адміністративно-деліктної юрисдикції / М.В. Лошицький // Держава і право. - 2012. - №58. - С. 222-227.

16. Лошицький М.В. Завдання адміністративного судочинства: теоретичні питання реалізації / М.В. Лошицький // Судова апеляція. - 2013. - №3 (32). - С. 54-61.

17. Лошицький М.В. Поліцейська система держави: історія становлення та розвитку / Лошицький М.В. // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». - Ч. 2. 2013. - №23. - С. 158-163.

18. Лошицький М.В. Свобода мирних зібрань - законодавче закріплення та проблеми адміністративно-правового впливу / М.В. Лошицький, О.В. Тронько // Південноукраїнський правничий часопис. - 2013. - №3. - С. 9-11.

19. Лошицький М.В. Спеціальна профілактика правопорушень: поліцейський підхід до визначення поняття / М.В. Лошицький // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: Юридичні науки. - Випуск 5. Том 2. - 2013. - С. 40-43.

20. Лошицький М.В. Удосконалення правового регулювання індустрії азартних ігор в Україні / М.В. Лошицький, Ю.М. Поптанич // Судова апеляція. - 2013. - №4 (33). - С. 45-52.

21. Лошицький М.В. Теоретико-концептуальні засади поліцейського права / Лошицький М.В. // Адміністративне право і процес. - 2013. - №4 (6). - С. 124-131.

22. Лошицький М.В. Новий погляд на категоріальний апарат теорії профілактики правопорушень / М.В. Лошицький // Митна справа. - 2014. - №1 (91), ч. 2, кн. 1. - С. 33-40.

23. Лошицький М.В. Концептуальні підходи до діяльності поліції / М.В. Лошицький // Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки. - 2014. - №1. - С. 19-23.

24. Лошицкий М.В. Полицейская деятельность / М.В. Лошицкий // Право и политика: научно-методический журнал (Кыргызская Республика). - 2013. - Специальный выпуск. - С. 30-34.

25. Лошицкий М.В. Характеристика административно-правовых функций современной полиции / М.В. Лошицкий // LEGEA ЄI VIAЮA: Publicaюie єtiinюifico-practicг - Nr. 3/3 (267), 2014. - С. 96-100.

26. Лошицкий М.В. Административный надзор как основное направление полицейской деятельности государства / М.В. Лошицкий // LEGEA ЄI VIAЮA: Publicaюie єtiinюifico-practicг - Nr. 4/2 (268), 2014. - С. 142-145.

27. Лошицкий М.В. Современные концептуальные подходы к полицейской деятельности государства как объекта административно-правового регулирования / М.В. Лошицкий // Право и политика: научно-методический журнал (Кыргызская Республика). - 2014. - №1. - С. 63-67.

28. Loshitskiy M.V. Public safety as direction of policing / M.V. Loshitskiy // International Scientific Journal Euro-American Scientific Cooperation: research articles / Responsible editors: Tonkyh S., Pryhodko N., Mintz A. - Hamilton, Canada: «Accent Graphics Communications», 2014. - Volume 3. - P. 53-57.

29. Лошицький М.В. Громадський порядок у поліцейському значенні (форми прояву) / М.В. Лошицький // Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. - К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2004. - І том. - С. 104.

30. Лошицький М.В. Норми поліцейського права / М.В. Лошицький // Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. - К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2004. - І том. - С. 470.