Докази і доказування у адміністративно-деліктному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 342.97

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

докази і доказування у адміністративно-деліктному процесі

12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Казачук Іван Володимирович

Київ - 2015

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності Національного університету державної податкової служби України

Науковий керівник доктор юридичних наук, професор

Рябченко Олена Петрівна,

Національний університет державної податкової служби України,

начальник кафедри управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Кузьменко Оксана Володимирівна,

Національна академія внутрішніх справ,

начальник кафедри адміністративного права і процесу;

кандидат юридичних наук, доцент

Вітвіцький Сергій Сергійович,

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ,

начальник Центру післядипломної освіти

Захист відбудеться «____» квітня 2015 року о «_____» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.062.16 Національного авіаційного університету за адресою: 03058, м. Київ, пр. Космонавта Комарова, 1

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Національного авіаційного університету за адресою: 03058, м. Київ, пр. Космонавта Комарова, 1

Автореферат розіслано «____» березня 2015 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради І.М. Сопілко

АНОТАЦІЯ

Казачук І.В. Докази і доказування у адміністративно-деліктному процесі. - На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Національний авіаційний університет, Міністерство освіти і науки України, Київ, 2015.

Дисертація є одним з перших у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексних досліджень, в яких із врахуванням сучасних тенденцій розвитку доктрини адміністративного права і процесу, а також законодавчих новел здійснено аналіз теоретичних та практичних проблем правового регулювання доказів і доказування в адміністративно-деліктному процесі. Обґрунтовано доцільність виділення доказів у адміністративно-деліктному процесі, які існують суто в електронній формі, зважаючи на їх існування виключно у вказаній формі і при її зміні відомості (фактичні дані) не будуть вважатися доказами, оскільки відповідний документ втратить доказову силу. За критерієм форми доказів також виділено докази, які існують у матеріальній формі. Доведено необхідність розмежування електронних доказів у формі електронного документу та документу в електронній формі, сформульовано особливості їх використання у доказуванні у адміністративно-деліктному процесі. Виділено різницю між електронними доказами (електронними документами) та речовими доказами, яка обумовлена характером зв'язку з конкретним матеріальним джерелом чи формою збереження фактичної інформації (слідів), що підлягає доказуванню й приєднуються до справи та відтворена у протоколі огляду речей та документів.

Джерелами доказів названо форму збереження та передачі інформації, яка має значення для об'єктивного і повного з'ясування обставин справи, прийняття у справі рішення. Зазначено, що доказування в адміністративно-деліктному процесі є комплексним поняттям, яке включає в себе практичну діяльність щодо виявлення, фіксації та подання доказів, а також розумову діяльність, яка полягає в оцінці доказів, обґрунтуванні результатів та висновків доказування .

Досліджено особливості правового регулювання доказів і доказування у адміністративно-деліктному процесі на підставі порівняльно-правового аналізу положень чинного КУпАП та КпАП окремих країн пострадянського простору та сформульовано конкретні пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання доказів і доказування у адміністративно-деліктному процесі.

Ключові слова: адміністративно-деліктний процес, докази, джерела доказів, доказування, адміністративний делікт, оцінка доказів, предмет доказування, електронний документ

АННОТАЦИЯ

Казачук И.В. Доказательства и доказывание в административно-деликтном процессе. - На правах рукописи.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Национальный авиационный университет, Министерство образования и науки Украины, Киев, 2015.

Диссертация является одним из первых в отечественной административно-правовой науке комплексным исследованием, в котором с учётом современных тенденций развития доктрины административного права и процесса, а также законодательных новелл проведен анализ теоретических и практических проблем правового регулирования доказательств и доказывания в административно-деликтном процессе. Обоснована целесообразность выделения доказательств в административно-деликтном процессе, которые существуют только в электронной форме, учитывая на их существование исключительно в указанной форме и при её изменении сведения (фактические данные) не будут считаться доказательствами, а соответствующий документ утратит доказательную силу. По критерию формы доказательств также выделены доказательства в материальной форме. Доказана необходимость разграничения электронных доказательств в форме электронных документов и документа в электронной форме, сформулированы особенности их использования в доказывании в административно-деликтном процессе. Выделена разница между электронными доказательствами (электронными документами) и вещевыми доказательствами, что обусловлено характером связи с конкретным материальным источником или формой сохранения фактической информации (следов), подлежащих доказыванию, присоединяется к делу и отображена в протоколе осмотра вещей и документов.

Источниками доказательств названа форма сохранения и передачи информации, которая имеет значение для объективного и полного выяснения обстоятельств дела, принятия решения по делу. Указано, что доказывание в административно-деликтном процессе является комплексным понятием, включающим в себя практическую деятельность по выявлению, фиксации и подачи доказательств, а также мысленную деятельность, которая состоит в оценке доказательств, обосновании результатов и выводов доказывания.

Исследовано особенности правового регулирования доказательств и доказывания в административно-деликтном процессе на основе сравнительно-правового анализа положенний действующего КУоАП и КоАП отдельных стран постсоветского простора и сформулированы конкретные предложения по совершенствованию правового регулирования доказательств и доказывания в административно-деликтном процессе.

Ключевые слова: административно-деликтный процесс, доказательства, источники доказательств, доказывание, административный деликт, оценка доказательств, предмет доказывания, электронный документ

SUMMARY

Kazachuk I. V. The evidence and proving in administrative-delict process. - The manuscript.

Candidate`s thesis on specialty 12.00.07 - administrative law and process; financial law; information law. National aviation University, Ministry of education and science of Ukraine, Kyiv, 2015.

Thesis is one of the first integrated studies in domestic administrative law science in which the analysis of theoretical and practical problems of the evidence and proving legal regulation in the administrative-delict process is realized with taking into account modern trends of development of the doctrine of administrative law and process, as well as legislative innovations. There grounded the expediency of selection of evidence in administrative-delict process, which exist only in electronic form, due to their existence exclusively in the above form and when it changes the information (actual data) will not be considered as evidence because the corresponding document will lose probative force. On the forms of evidence criteria evidence that exist in material form are highlighted. The necessity of the separation of electronic evidence in the electronic document form and a document in electronic form is proved, their use features in evidence in the administrative-delict process are formulated. The difference between electronic evidence (e-documents) and material evidence is highlighted. One is caused by the connection with the specific material source or form of saving of factual information (traces) which is subject of proof and involved to case and reflected in the report of survey items and documents.

Sources of evidence cited form of preserving and transmitting information, which is important for impartial and full investigation of the case circumstances, making the case decision. Indicates that the evidence in the administrative-delict process is a complex concept that includes practical activities for identifying, capturing and presenting evidence, as well as mental activity, which is assess the evidence, substantiation of the results and conclusions of the evidence .

Based on the results of the analysis of the nature and composition of administrative torts there established that administrative torts will be characterised, first of all, not by the kind of administrative penalty that applies to the person as a measure of administrative responsibility, but by character of protected relationships, i.e. to indicate the belonging to sphere of public administration. There reasoned scientific approach regarding the criteria for the separation of administrative torts and criminal misdemeanors, civil torts, which proposed to determine: a) the belonging of the administrative offence object exclusively to the sphere of public administration; b) the presence of a special subject, certain of the administrative code; c) the degree of harm caused to public relations.

There investigated the peculiarities of the evidence and proving in the administrative-delict process legal regulation on the basis of comparative legal analysis of the administrative code of Ukraine and the administrative code of the some post-Soviet countries provisions: a) exist of regulatory definition of such terms as proving, evidence, the implementation of evidence; b) legal regulation of individual sources of evidence and their use in proving; c) identification of the circumstances to be proved (the subject of proof); d) the selection of provide evidence or provide process on affairs about administrative offences measures. The concrete proposals on improvement of legal regulation of the evidence and proving in the administrative-delict process are formulated.

Keywords: administrative-delict process, evidence, sources of evidence, proving, administrative tort, evaluation of evidence, the subject of proving, electronic document.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Становлення України як правової держави із пріоритетом дотримання прав та основних свобод людини і громадянина неможливе без чіткого дотримання гарантій законності діяльності суб'єктів, уповноважених від імені держави притягувати осіб до юридичної відповідальності, зокрема, й за вчинення ними адміністративних деліктів.

Практика свідчить, що за I півріччя 2014 року лише на розгляді місцевих загальних судів перебувало 416,1 тисяч справ та матеріалів про адміністративні правопорушення. Згідно із Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» за порушення порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї місцевими загальними судами винесено постанов про накладення адміністративного стягнення стосовно 8 осіб, із яких стосовно 4 осіб - про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу на суму 7,4 тис. грн та щодо 4 осіб - у виді адміністративного арешту. Необхідно звернути увагу, що кількість скасованих і змінених постанов становить майже 3 тис. (2 959), або 60,8 % (у I півріччі 2013 року - 3,3 тис., або 56 %), а їхня частка у загальній кількості постанов, винесених місцевими судами за цей же період, становила 0,8 % (у I півріччі 2013 року - 0,7 %).

Одним із чинників, що негативно впливають на ефективність застосування адміністративної відповідальності, слід назвати недосконалість правового регулювання доказування у справах про адміністративні правопорушення, особливо у частині, що стосується доведення вини особи, яка вчинила адміністративне правопорушення. До КУпАП, який є одним із останніх пострадянських кодексів, були внесені численні зміни, що, хоча і сприяло адаптації його норм до тенденцій, що відбуваються у суспільстві, однак не вирішувало системні проблеми, пов'язані із урахуванням сучасних реалій розвитку науково-технічних засобів фіксації, розповсюдження, передачі фактичних даних. Також КУпАП не містить норм, дія яких спрямована на визначення та упорядкування процедур отримання доказів та здійснення доказування у справах про адміністративні правопорушення. Вказане визначає необхідність проведення поглибленого аналізу проблеми нормативного врегулювання поняття доказів, їх джерел та здійснення доказування у справах про адміністративні правопорушення.

Проблеми становлення та розвитку адміністративно-деліктного права і процесу в Україні аналізували вітчизняні вчені Ю. П. Битяк, І. П. Голосніченко, С. Т. Гончарук, Е. Ф. Демський, Є. В. Додін, Л. В. Коваль, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпаков, А. Т. Комзюк, О. В. Кузьменко, Є. Лук'янець, О.П. Рябченко, Д. В. Приймаченко, В. К. Шкарупа, та інші. Науковий пошук в напрямку встановлення сутності доказів та доказування в адміністративно-деліктному процесі передбачає звернення до напрацювань вчених попередників, які частково торкалися предмета, зокрема, в адміністративному процесі: К. Л. Бугайчука, В. В. Гордєєва, О. М. Дубенка, С. О. Короєда, О. М. Круглова, Р. В. Кимлика, Б. Д. Мартиненка, М. П. Мельника, М. М. Стоцької, О. В. Умнової; в господарському процесі: В. В. Бабенко, О. Ф. Дорошенка, Л. М. Ніколенко, Т. В. Степанової; в теорії права: Д. О. Бочарова; у цивільному процесі: Т. В. Цюри, В. П. Феннича; в кримінальному процесі: Т. М. Барабаш, М. В. Дєєва, А. П. Запотоцького, С. М. Сівочека, О. С. Степанова та інших. Питанням про докази і доказування у справах про адміністративні правопорушення приділено увагу у працях Р. Р. Айгістова, Ф. П. Васильєва, Ю. М. Калюжного, Є. Ю. Хохлової та інших.

Однак, не зважаючи на наявність окремих наукових праць у напрямку дослідження доказів та доказування у адміністративно-деліктному процесі, не всі проблеми нині вирішено, одні лише позначено, інші не знайшли підтримки у законодавця з приводу їх закріплення в нормативно-правових актах.

Отже, необхідність посилення законодавчих гарантій законності при застосуванні адміністративної відповідальності за вчинені адміністративні делікти, недостатність опрацювання на рівні доктрини адміністративного права і процесу, а також наявність прогалин у чинному адміністративному законодавстві обумовили актуальність наукового дослідження питання вдосконалення правового регулювання доказів та доказування у адміністративно-деліктному процесі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності Національного університету державної податкової служби України відповідно до «Основних напрямів Стратегічного плану розвитку державної податкової служби України на період до 2013 року», планів науково-дослідної роботи кафедри управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності Національного університету державної податкової служби України - «Організаційно-правові засади правоохоронної діяльності у сфері оподаткування» (державний реєстраційний номер УкрНТІ 0105U000657), а також «Правове регулювання управлінської та правоохоронної діяльності у сфері оподаткування» (державний реєстраційний номер УкрНТІ 0112U001826).

Тему роботи затверджено Вченою радою Національного університету ДПС України від 26 грудня 2012 року (протокол № 9) та уточнено 22 травня 2014 року (протокол № 9).

Мета й завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб спираючись на досягнення сучасної юридичної науки, норми чинного законодавства і практику правозастосування, визначити поняття доказів в адміністративно-деліктному процесі, сутність, зміст доказування та з урахуванням отриманих результатів надати науково обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення чинного адміністративно-деліктного законодавства.

Для досягнення поставленої мети вирішуються такі завдання:

- визначити сутність та особливості адміністративно-деліктного процесу;

- встановити змістовні характеристики адміністративного делікту як підстави адміністративно-деліктного процесу;

- обґрунтувати поняття доказів, визначити особливості та зміст доказування в адміністративно-деліктному процесі;

- дослідити види доказів в адміністративно-деліктному процесі з урахуванням розвитку сучасних засобів фіксації, створення, передачі інформації;

- встановити специфіку предмету доказування в адміністративно-деліктному процесі;

- охарактеризувати окремі види джерел доказів в адміністративно-деліктному процесі;

- визначити поняття електронного документу як джерела доказів та інших електронних джерел фактичних даних в адміністративно-деліктному процесі;

- запропонувати напрями використання в Україні позитивного досвіду країн пострадянського простору в частині правової регламентації поняття доказів та здійснення доказування в адміністративно-деліктному процесі;

- сформулювати пропозиції стосовно вдосконалення чинного законодавства з метою розвитку правового регулювання доказів та доказування у адміністративно-деліктному процесі.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються під час встановлення фактичних даних та здійснення доказування в адміністративно-деліктному процесі.

Предметом дослідження виступають докази і доказування у адміністративно-деліктному процесі.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складають сучасні загальнонаукові методи, які ґрунтуються на діалектичному підході до об'єкта дослідження, а також спеціальні прийоми наукового пізнання. Системний підхід дозволив проаналізувати визначені проблеми та вирішити їх, зважаючи на єдність соціального змісту і юридичної форми. Більшість дослідницьких завдань були вирішені завдяки оперуванню діалектичним, формально-догматичним, порівняльно-правовим методами, а також методами класифікації, групування, правового моделювання. Так, формально-догматичний метод був застосований для аналізу та поглиблення понятійного апарату (підрозділи 1.1, 1.2, 2.3); класифікації та групування - для виділення видів доказів у справах про адміністративні правопорушення, порівняльно-правовий -- для аналізу проблеми правового регулювання доказів та доказування в Україні та окремих зарубіжних країнах (підрозділ 2.3, 3.2); з допомогою методів правового моделювання, компаративного та формально-догматичного методів проаналізовано правову природу та визначено сутність доказування у справах про адміністративні правопорушення (Розділ 1), обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання процедур отримання доказів та здійснення доказування у виділеній категорії справ.

Науково-теоретичну базу дисертаційного дослідження складають праці вітчизняних і зарубіжних учених у галузях філософії, теорії держави і права, адміністративного права і процесу, цивільного права і процесу, кримінального права і процесу, господарського процесу. Інформаційною та емпіричною базою дослідження є практика розгляду справ про адміністративні правопорушення з 2009 року по теперішній час, аналітичні дані та узагальнення судової практики Верховним Судом України, починаючи з 2005 року.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним з перших у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексних досліджень, в яких із врахуванням сучасних тенденцій розвитку доктрини адміністративного права і процесу, а також законодавчих новел здійснено аналіз теоретичних та практичних проблем правового регулювання доказів і доказування в адміністративно-деліктному процесі. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку положень і висновків, що містять наукову новизну і виносяться на захист.

Уперше:

- обґрунтовано доцільність виділення доказів у адміністративно-деліктному процесі, які існують суто в електронній формі, зважаючи на їх існування виключно у вказаній формі і при її зміні відомості (фактичні дані) не будуть вважатися доказами, оскільки відповідний документ втратить доказову силу. За критерієм форми доказів також виділено докази, які існують у матеріальній формі;

- доведено необхідність розмежування електронних доказів у формі електронного документу та документу в електронній формі, сформульовано особливості їх використання у доказуванні у адміністративно-деліктному процесі;

- виділено різницю між електронними доказами (електронними документами) та речовими доказами, яка обумовлена характером зв'язку з конкретним матеріальним джерелом чи формою збереження фактичної інформації (слідів), що підлягає доказуванню й приєднуються до справи та відтворена у протоколі огляду речей та документів.

Удосконалено:

- визначення поняття електронного документу як джерела доказів - це самостійне джерело доказів, інформація в якому представлена у формі електронних даних, включаючи відповідні реквізити документа, в тому числі і електронний цифровий підпис та інші, який може бути сформований, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму, автентичність якого може бути підтверджена електронним цифровим підписом та іншими незмінними сертифікованими засобами;

- положення про окремі джерела доказів в адміністративно-деліктному процесі, сформульовано конкретні вимоги до їх змісту, допустимості та можливості використання у доказуванні;

- науковий підхід щодо критеріїв розмежування адміністративних деліктів та кримінальних проступків, цивільних деліктів. Такими критеріями запропоновано визначити: а) належність об'єкта адміністративного делікту виключно до сфери публічного адміністрування; б) наявність спеціального суб'єкта, визначеного КУпАП; в) ступінь шкоди, завданої суспільним відносинам.

Дістали подальший розвиток:

- наукові погляди щодо визначення адміністративного-деліктного процесу як підгалузі адміністративно-деліктного права;

- визначення доказів в адміністративно-деліктному процесі, якими є фактичні дані, отримані у визначеному КУпАП та іншими нормативно-правовими актами порядку, на основі яких встановлюється факт, що підлягає доказуванню і доказується, з метою встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

- положення про розмежування доказів та джерел доказів у справах про адміністративні правопорушення;

- існуючі погляди про необхідність встановлення у межах предмету доказування у адміністративно-деліктному процесі ознак майнової шкоди, якими є, насамперед, її характер і розмір та відображення цих ознак в протоколі про адміністративне правопорушення;

- дослідження особливостей правового регулювання доказів і доказування у адміністративно-деліктному процесі на підставі порівняльно-правового аналізу положень чинного КУпАП та КпАП окремих країн пострадянського простору: а) наявність нормативного визначення поняття «доказування» та «докази», здійснення доказування; б) правове регулювання окремих джерел доказів та порядку їх використання в доказуванні; в) встановлення обставин, що підлягають доказуванню (предмету доказування); г) виділення заходів забезпечення доказів чи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення;

- положення щодо включення до КУпАП матеріальних норм, якими мають бути урегульовані поняття та зміст доказування, а процесуальних норм щодо доказування - як конкретної процесуальної діяльності уповноважених органів (посадових осіб);

- положення щодо недостатньої законодавчої урегульованості доказів та доказування в адміністративно-деліктному процесі, у зв'язку з чим обґрунтовано пропозиції щодо внесення змін до КУпАП.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані у дисертації наукові положення, висновки та пропозиції можуть бути використані у:

науково-дослідній сфері - для подальших досліджень загальнотеоретичних питань удосконалення правового регулювання адміністративно-деліктних відносин та їх процесуальної форми, а також формування доказів та здійснення доказування;

правотворчості - для удосконалення норм адміністративного законодавства, а також інших законодавчих актів з метою поліпшення правового регулювання відносин, що стосуються доказів і доказування у справах про адміністративні правопорушення;

практичній діяльності суб'єктів адміністративно-деліктного процесу - використання отриманих результатів дозволить уникнути низки проблем і суперечностей, пов'язаних із формуванням доказів та здійсненням доказування у адміністративно-деліктному процесі;

навчальному процесі - для викладання дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративний процес» у юридичних вищих навчальних закладах, а також для підготовки навчально-методичного забезпечення зазначених дисциплін.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію виконано і обговорено на засіданнях кафедри управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності Національного університету державної податкової служби України. Основні результати дослідження були оприлюднені на міжнародних науково-практичних конференціях «Тенденції та пріоритети реформування законодавства України» (30 червня 2012 р., м. Запоріжжя), «Актуальні питання розвитку правової держави в умовах сучасного становлення громадянського суспільства в Україні» (18-19 липня 2014 р., м. Харків), «Юридична наука і практика: виклики часу» (12 березня 2015 р., м.Київ).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження відображено у 8-ти наукових публікаціях, з яких 6 статей опубліковано в наукових фахових періодичних виданнях, в тому числі - одна у міжнародному фаховому виданні з юридичних наук та дві - у електронних фахових виданнях, а також тезах двох доповідей на міжнародних науково-практичних конференціях.

Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження і складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, які включають шість підрозділів, висновків до кожного розділу та загальних висновків до роботи. Повний обсяг дисертації складає 204 сторінки, з них основний текст - 174 сторінки, список використаної літератури (263 найменування) - 30 сторінок

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

адміністративний деліктний доказ процес

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв'язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок автора в їх одержанні, наведено відомості щодо апробації та публікації результатів дисертаційного дослідження.

Розділ 1. «Теоретико-правова основа доказів і доказування у адміністративно-деліктному процесі» містить два підрозділи.

У підрозділі 1.1 «Сутність та підстави адміністративно-деліктного процесу» здійснено аналіз характеру і складу адміністративних деліктів як підстави адміністративно-деліктного процесу, який дозволив встановити, що, у першу чергу, адміністративні делікти будуть характеризуватися не видом адміністративного стягнення, що застосовується до особи як міри адміністративної відповідальності, а характером охоронюваних правовідносин тобто вказують на сферу публічного адміністрування. Відмежовувати адміністративний делікт від суміжних категорій доцільно за наступними критеріями: належність об'єкта адміністративного делікту лише до сфери державного управління, наявність спеціального суб'єкта делікту визначених КУпАП, а також ступінь шкоди, спричиненої суспільним відносинам.

Вказано про існування багатьох підходів щодо адміністративного процесу: а) «юрисдикційного» (Н.Г. Саліщева, А. П. Клюшніченко, О. А. Дьомін, А. В. Самойленко, С. І. Котюргін, О. В. Іванов, М. І. Пискотін та інші); б)«судочинського» або «судова концепція» (А. Ф. Клейман, С. М. Махіна та інші), коли наголошено про притаманність процесуальної форми діяльності лише органам судової влади; в) роботи, в основу яких були покладені норми Кодексу адміністративного судочинства України, якими визначено адміністративний процес як правовідносини, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства (п.5 ст.3) (В. М. Бевзенко, А. Т. Комзюк, Р. С. Мельник та інші); г) виділення адміністративно-процедурного та адміністративно-юрисдикційного (І.П. Голосніченко, Л.Л. Попов та інші) процесів; д) судового і управлінського (В. Б. Авер'янов, В. Н. Денисов, Е.Ф. Демський, В. Ф. Сіренко та інші) або процедурного (О.І. Миколенко, Ю.С. Педько) процесів; е) за критерієм виду правозастосовної діяльності адміністративного процесу виділено процес конфліктного характеру (спрямованого на реалізацію правоохоронної функції) та управлінського характеру (спрямованого на забезпечення функціонування державного механізму та інтересів суб'єктів права) (О.В.Кузьменко). Поряд із цим доведено, що серед вітчизняних вчених-адміністративістів принципові заперечення щодо формування адміністративно-деліктного процесу (В.М. Гошовський, В.К. Колпаков, Ю. М. Старилов, С. Д. Хазанов, З.Р. Кісіль, Р.В. Кісіль, Р.В. Миронюк та інші) як процесуальної складової адміністративно-деліктного права (Е.Ф. Демський) відсутні.

У підрозділі 1.2 «Правова природа доказів та доказування в адміністративно-деліктному процесі» на підставі аналізу досліджень у галузях криміналістики та адміністративного права і процесу доведено, що докази у справі про адміністративні правопорушення формуються, а не збираються. Саме таку назву елементу доказування необхідно використати при формулюванні відповідних статей КУпАП. У адміністративно-деліктному процесі орган (посадова особа), уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, фіксуючи інформацію, що стосується справи у процесуальних актах, формують докази, наданням такої процесуальної форми фактичним даним завершується формування доказів та встановлюється їх зв'язок із конкретною справою про адміністративне правопорушення.

Докази в адміністративно-деліктному процесі визначено як фактичні дані, отримані у встановленому законодавством порядку, на основі яких встановлюється факт, що підлягає доказуванню і доказується, з метою встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

При формулюванні норм, що закріплюватимуть перелік елементів доказування, важливо враховувати їх якісне наповнення та те, що застосування більш конкретних правових категорій для позначення таких елементів та закріплення їх у нормативно-правовому акті дозволить сфокусуватися на дійсно необхідних та достатніх процесах, що становлять зміст доказування. На часі актуальне формування єдиного підходу до доказування у адміністративно-деліктному процесі України, розширення та конкретизація правових норм, що регулюють цей інститут.

Розділ 2 «Загальні поняття про докази, їх джерела та предмет доказування у адміністративно-деліктному процесі» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 « Види доказів та предмет доказування у адміністративно-деліктному процесі» досліджено існуючі класифікації доказів. Вказано, що найбільш раціональною є класифікація доказів з їх поділом на 4 групи за критеріями: 1) джерелом одержання відомостей: а) первинні докази; б) похідні докази; 2) відносно предмета обвинувачення: а) обвинувальні; б) виправдувальні; 3) відносно обставин, що підлягають доказуванню: а) прямі; б) побічні (непрямі); 4) за механізмом формування і носієм доказової інформації: а) особисті; б) докази, що містяться в об'єктах матеріального світу (предмети і документи). За механізмом формування та носієм доказової інформації докази поділяються на дві групи: 1) докази, що одержуються від людей; 2) докази, що містяться в предметах та документах (С. М. Стахівський, Ю. М. Грошевий, О. І. Трусов, В. Д. Арсеньєв, В. П. Божєв, М. А. Чельцов, І. Я. Фойницький, А. А. Хмиров, В. П. Гмирко та інші). Запропоновано доповнити класифікацію доказів за критерієм можливості їх існування у певній формі, та поділити їх на докази: а) у матеріальній формі; б) в електронній формі.

Наголошено на двозначності понять, що використовуються деяких нормах КУпАП, при характеристиці доказування, зокрема, у ст.251 КУпАП формулюється поняття доказу наголошується на необхідному зв'язку між фактичними даними, їх джерелами та предметом доказування. У ст.280 КУпАП конкретизується перелік обставин, які входять до предмета доказування, однак цей перелік не є вичерпним. З метою забезпечення послідовності та чіткості викладення норм, варто внести зміни до ст.251 КУпАП і зазначити, що «… орган (посадова особа) встановлює … інші обставини, що становлять предмет доказування та мають значення для правильного вирішення справи … далі за текстом.». Назву ст.280 КУпАП викласти у наступній редакції: «Предмет доказування у справах про адміністративні правопорушення». З метою запобігання безпідставному обвинуваченню особи, вина якої ще не доведена, пропонується закріпити у ст.ст. 251 та 280 КУпАП положення: «Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, винна чи невинувата дана особа в його вчиненні … далі за текстом». Також доцільно уточнити ознаки майнової шкоди в КУпАП, оскільки з точки зору доказування, їх встановлення має принципове значення для вирішення справи. КУпАП не регулює докладно питання щодо відшкодування шкоди на відміну від оновленого вітчизняного кримінального процесуального законодавства. Зважаючи на це, потребує вдосконалення правова регламентація такої обставини, як шкода (зокрема процедурний аспект), з врахуванням запровадження інституту кримінального проступку.

У підрозділі 2.2 «Джерела доказів у адміністративно-деліктному процесі» визначено ознаки документа, які відображають вимоги до джерел доказів у адміністративно-деліктному процесі: а) атрибутивність документу (наявність невід'ємних складових, без яких він не може існувати); б) функціональність документу (його призначення для передачі тієї чи іншої інформації в просторі та у часі); в) структурність документу (тісний взаємозв'язок його елементів та підсистем, які забезпечують його цілісність та тотожність самому собі); г) наявність значеннєвого семантичного змісту (сукупність послідовних знаків, які передають зміст та значимість документу, є його обов'язковою ознакою); д) стабільність матеріальної форми та завершеність повідомлення (забезпечення довгострокового збереження документу, можливість багаторазового використання та переміщення інформації в просторі та часі у повному обсязі); е) засіб соціальної комунікації (це спеціально створені людиною для комунікаційної мети матеріальні носії інформації). Зазначено про необхідність розрізняти електронні докази у вигляді електронного документу та документу в електронному вигляді. Виділено ознаки, що відрізняють електронні докази (електронні документи) від речових доказів. Доведено перспективність виділення доказів, отриманих за преюдиціальним рішенням, однак нині існує низка перешкод щодо реалізації наведеного положення, які пов'язані із нормативною невизначеністю та процедурною недосконалістю.

Обґрунтовано необхідність кореспондування праву суб'єктів владних повноважень права особи застосовувати засоби фіксації інформації, що мають функції кіно- або відеозйомки з метою забезпечення власних прав та законних інтересів й попередження безпідставного притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, яких вони не скоювали. Вказане можливе за допомогою використання відео реєстратора чи іншого пристрою, сертифікованого як спеціального засобу фіксації інформації. Доведено актуальність залучення у доказуванні кіно- та відеозаписів, особливо, у справах про адміністративні правопорушення, зокрема у галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою, адміністративних правопорушень, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку, наприклад, притягнення осіб до відповідальності за ст.175-1 КУпАП «Куріння тютюнових виробів у заборонених місцях». Поряд із наведеним, необхідно передбачити окремою статтею положення про те, що технічні прилади та технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, повинні мати відповідні сертифікати і пройти метрологічну перевірку, а показання цих приладів повинні відображатися в протоколі про адміністративні правопорушення. Запропоновано закріпити самостійним джерелом доказів електронний документ, поняття та порядок використання якого у доказуванні слід врегулювати в КУпАП.

Розділ 3 «Напрями вдосконалення правового регулювання доказів і доказування у адміністративно-деліктному процесі» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Використання електронних документів та інших електронних джерел фактичних даних як напрямок вдосконалення правового регулювання доказів у адміністративно-деліктному процесі» виділено перелік адміністративних деліктів, передбачених в КУпАП, у доказуванні яких необхідне використання електронних джерел доказів: 1) делікти, пов'язані з порушенням митних правил; 2) делікти, пов'язані з порушенням правил дорожнього руху; 3) делікти, пов'язані з порушенням авторських прав; 4) делікти в галузі фінансів і підприємницької діяльності; 5) делікти в сфері оподаткування; 6) делікти, що посягають на встановлений порядок управління, тощо.

Для формулювання поняття електронного документу як джерела доказів в адміністративно-деліктному процесі більш прийнятним із запропонованих у вітчизняних нормативно-правових актах є визначення електронного документу, яке міститься в п. 1.10 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5 квітня 2001 року № 2346-ІІІ, сфера використання даного визначення обмежена розрахунковими відносинами в межах України. Однак, таке визначення потребує уточнення, оскільки, електронний документ, при перетворенні електронними засобами у паперову форму втрачає ознаки електронного документа. Крім того, для використання електронного документа у доказуванні у справах про адміністративні правопорушення важливо встановити вимоги щодо підтвердження його автентичності, цілісності, незмінності. Запропоновано уточнити визначене у Законі України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» поняття електронного документу та закріпити у КУпАП відповідну норму. Електронний документ існує виключно в електронному вигляді, тому є оригіналом документа, що не може мати роздрукованої копії, а тому не є письмовим доказом і, щоб бути визнаним джерелом доказів, повинен надаватися для оцінки на електронному носієві.

Для забезпечення використання електронних доказів при здійсненні доказування доцільно звернути увагу на досвід Німеччини та Франції щодо правового регулювання у вказаній сфері. Для більш широкого та ефективного використання в доказуванні у справах про адміністративні правопорушення електронних документів доцільно в КУпАП закріпити норму, що встановлюватиме право за відсутності у суб'єкта доказування необхідних технічних засобів, зобов'язати особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, та посилається на факти, підтверджені електронними документами, забезпечити можливість безпосереднього дослідження таких джерел доказів суб'єктом доказування.

У підрозділі 3.2 «Правове регулювання доказування в адміністративно-деліктному процесі в Україні та деяких країнах пострадянського простору: порівняльно-правовий аспект» зазначено, що при визначенні оптимального підходу до кодифікації адміністративно-деліктного законодавства в Україні доцільно врахувати позитивний досвід Республіки Білорусь, й сформувати два окремих кодекси. Перший - міститиме матеріальні норми та визначатиме поняття та склади адміністративних деліктів, другий - процесуальні норми, зокрема, окрему главу щодо доказів та доказування у адміністративно-деліктному процесі. Крім того, врахування досвіду Республіки Білорусь в частині нормативного закріплення джерел доказів дозволить сформулювати в КУпАП положення, яке буде визначати поняття та видів джерел доказів у вигляді пояснень особи яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілого, свідка, висновку експерта, речових доказів, протоколу про адміністративне правопорушення, протоколів процесуальних дій, документів та інших носіїв інформації, отриманих в порядку встановленому цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Документи, відповідно статті 206 КпАП Туркменістану, вважаються доказами у справі у тому випадку, якщо вони містять завірені посадовими особами підприємств, установ, організацій чи фізичними особами, відомості, що мають значення для адміністративного провадження. Важливим є зазначення у вказаній статті, що фотознімки, матеріали звукозапису або відеозаписи, бази даних, банки даних чи інші носії відповідної інформації вважаються документами. Таке закріплення певним чином вирішує питання використання у доказуванні конкретних носіїв інформації, що не мають основних реквізитів документів, а тому може бути враховано при внесенні змін до КУпАП.

Обґрунтовано положення, що основою кодифікованого адміністративно-деліктного законодавства більшості країн пострадянського простору, що досліджувалося, як і КУпАП, були Кодекси про адміністративні правопорушення радянських часів, що і обумовило перенесення до нових Кодексів старих конструкцій. Проте, навіть за таких обставин, нові кодифіковані акти є більш якісними та деталізація процесуальних питань в них є дійсно доречною та необхідною. Такий підхід важливо врахувати під час підготовки вітчизняного кодифікованого адміністративно-деліктного закону та, зокрема, закріпити у окремій главі норми щодо доказів і доказування.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання щодо встановлення сутності доказів, їх джерел і доказування у адміністративно-деліктному процесі, особливостей використання під час здійснення доказування електронних доказів, зокрема, електронних документів, порівняльно-правового аналізу правового регулювання доказів та доказування у справах про адміністративні правопорушення в Україні та деяких країнах пострадянського простору, а також у виявленні недоліків у такому правовому регулюванні та обґрунтуванні на цій основі пропозицій щодо внесення змін до адміністративно-деліктного законодавства, у результаті чого отримані такі результати:

1. Адміністративно-деліктний процес розглядається як сукупність проваджень, що об'єднані відповідною правовою процедурою здійснення. До таких проваджень віднесено провадження у справах про адміністративні правопорушення, урегульовані КУпАП, а також провадження щодо порушення митних правил, передбачене Митним кодексом України.

2. У сучасних наукових поглядах не існує принципових застережень щодо необхідності формування теорії адміністративно-деліктного процесу. Її розвиток у напрямку обґрунтування як галузі адміністративно-деліктного права можливе лише за умови внесення змін до законодавства, а саме - прийняття Адміністративно-деліктного кодексу України або внесення змін до чинного КУпАП з урахуванням сучасних концепцій адміністративного процесу.

3. На підставі результатів аналізу характеру та складу адміністративних деліктів встановлено, що адміністративні делікти будуть характеризуватися, у першу чергу, не видом адміністративного стягнення, що застосовується до особи як міра адміністративної відповідальності, а характером охоронюваних правовідносин, тобто вказувати на належність до сфери публічного адміністрування. Використання терміну «публічне адміністрування» дозволяє позначити публічно-владний характер діяльності суб'єктів, наділених владними повноваженнями, спрямований забезпечення реалізації публічних інтересів.

4. Визначена доцільність доповнення класифікації доказів за критерієм можливості їх існування у певній формі, та поділ їх на докази: а) що існують у матеріальній формі (документи, в тому числі складені в результаті опитування свідків, потерпілих, в яких фіксуються ідеальні сліди та речові докази); б) що існують лише в електронній формі.

5. Доведено, що електронні докази у формі електронного документу та документу в електронній формі необхідно чітко розрізняти. Особливості полягають у тому, що документ в електронній формі може існувати на паперовому носієві, зберігає всі реквізити письмового документа та є похідним від оригіналу. Навіть при завіренні такого документу електронним цифровим підписом він не буде автентичним і відповідно фактичні дані, при здійсненні доказування будуть мати похідний характер. Електронний документ при наданні йому матеріальної форми не набуває властивостей копії документа. Однак, при розмноженні одного електронного документу всі зразки будуть оригінальні з точки зору змісту, реквізитів, і як наслідок матимуть однакову доказову силу та значення, а відомості, які містяться в ньому будуть такими, що отримані з першоджерела.

6. Визначено різницю між електронними доказами (електронними документами) та речовими доказами. Різниця між вказаними джерелами доказів полягає у тому, що електронні докази (електронні документи) не мають зв'язку із конкретним матеріальним джерелом, а лише існують в його пам'яті, а тому можуть бути долучені до матеріалів справи на будь-якому носієві призначеного для зберігання таких електронних доказів (електронного документу). Вказаним носієм не обов'язково повинен бути пристрій, що який відтворює його зміст з метою доступного сприйняття та оцінки, ним може бути просто накопичувач (віртуальна пам'ять). У разі, коли під час огляду комп'ютера як речового доказу, встановлено наявність в його пам'яті електронного документа, який став предметом адміністративного делікту, протоколом про огляд речей має бути встановлено зв'язок електронного доказу (електронного документу) з його носієм, а сам електронний документ, що зберігався на ньому, буде вважатися самостійним джерелом доказів, поряд із протоколом огляду речей. У разі, якщо виявлений матеріальний носій не становитиме доказову цінність, то є можливість перенесення інформації з нього на більш зручний носій, з метою зберігання та приєднання до справи. Вказане стосується вилучення інформації з серверів, де, крім електронних документів, може бути розміщена інша інформація, яка не стосується справи про адміністративне правопорушення.

7. Джерелами доказів названо форму збереження та передачі інформації, яка має значення для об'єктивного і повного з'ясування обставин справи, прийняття у справі рішення. Штучна звуженість поняття «джерел доказів» лише до матеріальних об'єктів та відсутність чіткого формулювання процесуальних умов не несе в собі практичної цінності, що є неприпустимим з огляду на те, що саме до процесуальної форми доказів висунуто вимогу щодо деяких елементів їх оцінки, зокрема, допустимості, достовірності та взаємного зв'язку. Доцільно розмежування доказів та джерел доказів у справах про адміністративні правопорушення. При формуванні у подальшому норм, які врегульовуватимуть доказування у справах про адміністративні правопорушення для завершення теоретичних дискусій щодо цього питання необхідно прямо вказати, що «джерелами доказів» є протокол про адміністративне правопорушення, тощо (передбачені ст. 251 КУпАП).

8. До джерел доказів належать: протокол про адміністративне правопорушення; висновок експерта; показання експерта чи спеціаліста; пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності; пояснення потерпілих, свідків; протокол про вилучення речей і документів; інші документи; показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху

9. Як один з основних джерел доказів протокол про адміністративне правопорушення має містити три групи відомостей про обставини: а) які характеризують адміністративне правопорушення; б) які характеризують особу порушника; в) які стосуються форми протоколу. Певні особливості щодо відомостей, які повинні бути відображені у протоколі про адміністративне правопорушення, передбачені законодавством відносно окремих категорій адміністративних проступків, зокрема - порушення митних правил. Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 494 МКУ протокол про порушення митних правил, крім визначених законом даних, повинен містити інші необхідні відомості для вирішення справи, зокрема - відомості про заінтересованих осіб, які беруть участь у справі.

10. Доведено, що «документ» - це матеріальний об'єкт, носій чи матеріальна форма, якою можуть бути папір, магнітна, кіно-, фотоплівка, оптичний диск або інший носій, основною функцією якого є фіксація, зберігання, використання, пересилання (поширення), вивчення, передача в часі та просторі інформації, й має доказову або довідкову цінність та юридичну силу.

11. Запропоновано закріпити у КУпАП поняття електронного документу. Електронний документ існує виключно в електронному вигляді, тому є оригіналом документа, що не може мати роздрукованої копії, а тому не є письмовим доказом і, щоб бути визнаним джерелом доказів, повинен надаватися для оцінки на електронному носієві.

12. Обґрунтовано доцільність визначення змісту доказування переважно в широкому значенні, що означає наступне: а) доказування як дослідження фактичних обставин справи, полягає в діяльності відповідних органів і осіб, зі збирання, перевірки та оцінки доказів; б) доказування як логічне і процесуальне обґрунтування певної тези, твердження, висновків, рішення в справі (М. М. Михеєнко). Перспективною у теоретичному сенсі є визначення доказування як діяльності суб'єктів, спрямованої на встановлення «істинності» обставин справи (С.С. Алексєєв). Термін «істинність обставин» не потребує нормативного закріплення у зв'язку із тим, що нормами КУпАП визначено перелік таких обставин: ті, які виключають провадження у справах про адміністративні правопорушення (ст. 247 КУпАП); не впливають на розгляд такої справи (ст. 248 КУпАП); ті, які сприяють правильному вирішенню справи (ст. 251 КУпАП); ті, що підлягають обов'язковому встановленню (ст. 280 КУпАП). Ігнорування правозастосовувачем наведених норм у діяльності щодо доказування призведе до того, що завдання провадження у справах про адміністративні правопорушення не будуть вирішені.