Інтелектуальна власність

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Одним з феноменальних і не всіма усвідомлених явищ кінця XX століття є масова поява на ринку нового виду товару - інтелектуальної власності. Темпи росту обсягу торгівлі цим товаром зростають значно швидше, ніж звичайних товарів, тому фахівці прогнозують, що при переході від індустріального до інформаційного суспільства, що відбувається в наш час, цей вид товару стане основним, а конкурентоспроможність звичайних товарів і послуг буде в основному забезпечуватися використанням відповідних об'єктів права інтелектуальної власності. Остання обставина особливо важлива, для України, яка вибрала інноваційний шлях розвитку економіки, підґрунтям якого є інтелектуальна власність.

Згідно з статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Статтею 54 Конституції України визначено, що громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Під інтелектуальною власністю розуміють не результат інтелектуальної діяльності людини як такий, a право на цей результат. Тобто, інтелектуальна власність є нематеріальним об'єктом. З цього випливає низка важливих наслідків. Наприклад, на відміну від матеріальних об'єктів, інтелектуальною власністю, у багатьох випадках, заволодіти набагато легше. Так, якщо у процесі бесіди ви розкриєте комерційну таємницю, то ця інформація перекочує до мозку вашого співрозмовника і повернути її назад, на відміну від матеріального об'єкта, неможливо.

Інтелектуальна власність використовується в усіх без винятку видах економічної діяльності, тому з її основами, в ідеалі, повинен бути ознайомлений кожний громадянин.

патентний власність успадкування договір



1. СИСТЕМА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

До 1991 року в Україні були відсутні спеціальні закони про охорону інтелектуальної власності, а правове регулювання відносин у цій сфері забезпечувалося в основному підзаконними актами. Виключеннями були розділ IV - "Авторське право" і розділ VI "Винахідницьке право" Цивільного кодексу УРСР, а також "Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції". Загальне законодавство закріплювало можливість широкого використання результатів творчої праці громадян в інтересах держави і суспільства. Наприклад, основною формою охорони винаходів був не патент, а авторське свідоцтво, що давало виключне право на використання об'єкта інтелектуальної власності не їхнім творцям, а державі.

Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року почалося формування спеціального законодавства, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності.

Система інтелектуальної власності складається з п'яти підсистем і зв'язків між ними (мал. 1).

Мал. 1 Система інтелектуальної власності

1.1 Об'єкти права інтелектуальної власності

Інтелектуальна власність у звичайному розумінні - це права на результати творчої праці.

Особливістю права інтелектуальної власності є те, що воно складається з двох гілок: особистого немайнового права творця на створений ним конкретний результат інтелектуальної праці та майнового права на цей результат (об'єкт права).

Особисте немайнове право належить тільки творцю. Особисте немайнове право невід'ємне від автора і діє без обмежень у часі.

До майнового права відносяться: право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, у тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Книгою IV Право інтелектуальної власності Цивільного кодексу України визначені об'єкти права інтелектуальної власності, які залежно від сфери застосування умовно можна розділити на три групи (мал. 2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мал. 2 Класифікація об'єктів права інтелектуальної власності

До першої групи відносяться об'єкти промислової власності та поділяються на: винаходи; корисні моделі; промислові зразки; торговельні марки, знаки для товарів і послуг; географічні зазначення; комерційні (фірмові) найменування. Вони мають таку назву тому, що застосовуються, головним чином, у промисловості.

Винахід (корисна модель) - це результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології. Винахід (корисна модель) може бути секретним, якщо містить інформацію, віднесену до державної таємниці. Якщо винахід (корисна модель) створений працівником у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи за дорученням роботодавця за умови, що трудовим договором не передбачено інше, або з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця, то він вважається службовим винаходом (корисною моделлю).

Винахідницька діяльність регулюється Законом України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”.

Пунктом 2 статті 6 Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” визначені об'єкти винаходу, а саме:

- продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини тощо);

- процес (спосіб);

- нове застосування відомого продукту чи процесу.

До пристроїв, як об'єктів винаходів належать: машини, механізми, прилади, тощо.

Речовина охоплює хімічні сполуки, суміші, розчини, сплави, продукти ядерного перетворення. Речовини характеризуються якісним та кількісним складом елементів, фізичними показниками та ознаками способу одержання. Наприклад, мають бути зазначені основні ядерні характеристики: періоди піврозпаду, тип та енергія випромінювання (для радіоактивних ізотопів).

До штамів мікроорганізмів належать найпростіші, мікроскопічні відрослі, гібридні мікроорганізми та ін.

Об'єкт винаходу - спосіб. До способів належать процеси виконання дій над об'єктами, наприклад сировиною, заготовкою, тощо з використанням пристроїв. В результаті дій одержують потрібний технічний результат.

Застосування відомого продукту. В описі цього об'єкта винаходу відображаються такі ознаки:

- за яким призначенням застосовувався раніше даний продукт чи спосіб;

- як пропонується використати цей продукт чи спосіб за новим призначенням;

- позитивні відмінності нового призначення продукту чи способу.

Корисна модель - це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоздатності, тобто новим і промислово придатним. Корисна модель - це внутрішнє розташування елементів, з яких складається сам пристрій, та зв'язок між ними. Моделі мають відповідати таким умовам патентоздатності, як умови світової новизни і промислової придатності.

Сутність корисної моделі полягає в оригінальному компонуванні пристрою. Якщо винахід має певну перевагу перед відомим прототипом своїм змістом, новим принциповим рішенням, то корисна модель - новим компонуванням елементів пристрою.

Промисловий зразок - це результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання, придатне для відтворення промисловим способом.

Відповідно до пункту 2 статті 5 Закону України „Про охорону прав на промислові зразки”, об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.

До промислових зразків належать, наприклад: набір інструментів, комплект білизни, гарнітур меблів, чайний сервіз, архітектурні споруди, кабіни транспортних засобів та ін.

Право власності на промисловий зразок засвідчується патентом. Патент видається на промисловий зразок, що є новим, оригінальним і промислово придатним.

Дослідження в галузі психології довели, що вдале естетичне оформлення виробничого приміщення дає приріст продуктивності праці. Купуючи виріб, покупець спочатку звертає увагу на його зовнішній вигляд, а потім на функціональні переваги.

Розробка і правова охорона промислових зразків сприяє підвищенню якості виробів.

Під торговельною маркою розуміють позначення (знак), за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Згідно Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” будь-яка особа, об'єднання осіб або їх правонаступники реєструє свій знак.

Об'єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень.

Об'єктом знака не можуть бути імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік (крім випадків, пов'язаних з розвитком української науки та культури), працювали у радянських органах державної безпеки, назви СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних радянських республік та похідні від них, назви, пов'язані з діяльністю комуністичної партії, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті.

Право власності на знак засвідчується свідоцтвом.

Знак є символом про якість та характер товару, дає споживачеві інформацію про товар, символізує престиж підприємства, сприяє вкладанню інвестицій та розроблення і випуску якісної продукції.

Товарний знак займає у світі комерції важливе місце, оскільки уособлює в собі репутацію і престиж фірми та продукції, яку вона виготовляє.

Географічне зазначення - це назва географічного місця, яке вживається для позначення товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора.

Сутність фірмового найменування витікає з самої назви цього об'єкту. Але, на відміну від попередніх об'єктів, поки що не існує закону, який би охороняв права на нього.

Комерційне (фірмове) найменування визначається статтями 489, 490, 491 глави 43 Право інтелектуальної власності на комерційне найменування Цивільного кодексу України.

Об'єктом комерційного (фірмового) найменування є назва або ім'я підприємства або підприємця, основним призначенням їх є індивідуалізація.

Найменування має відображати:

- тип підприємства: державне, комунальне, приватне;

- профіль діяльності: виробниче, наукове, комерційне, тощо;

- організаційно-правова форма підприємства: товариство з обмеженою відповідальністю, відкрите акціонерне товариство, ЗАТ, приватна фірма, спільне підприємство та ін.

До найменування фірми не повинні включатися позначення, що здатні ввести в оману споживачів.

Всі елементи найменування фірми, наприклад: „Оболонь”, „Славутич”, „ЦУМ” та ін. мають відповідати дійсності.

Комерційне найменування використовується на товарах, їх упаковці, в рекламі, проспектах, друкованих виданнях, при демонстрації товарів на виставках і ярмарках.

Комерційне найменування не потребує реєстрації в Державному підприємстві "Український інститут інтелектуальної власності" (УКРПАТЕНТ), воно може бути використане в торгівельній марці фірми. Комерційне найменування не може відчужуватися окремо від підприємства. Проте може передаватись іншим особам за ліцензією.

До другої групи відносяться штучно виділені, так звані нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності, що використовуються не тільки у промисловості та поділяються на: сорти рослин; породи тварин; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; комерційні таємниці; наукові відкриття; раціоналізаторські пропозиції.

Copm pocлин - відповідно до Закону України „Про охорону прав на сорти рослин”, це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів (рід, вид, різновидність) незалежно від того, чи задовольняє вона умови виникнення правової охорони.

Новий сорт є об'єктом селекційного досягнення у рослинництві. Сорт вважається загальновідомим, якщо він поширений на певній території, є його зразок у загальнодоступній колекції, він внесений до офіційного реєстру сортів у будь-якій державі і він вважається загальновідомим від дати внесення до реєстру.

Селекціонери (фірми) укладають договір про розмноження сорту, його випробування в різних районах, для виробництва інших сортів, для комерційного використання, опис виведеного сорту оприлюднюють в публікаціях. Виведення нового сорту будь-якої культурної рослини потребує значних затрат, наполегливих пошуків, тривалого часу і великих зусиль.

Під породою тварин зазвичай розуміють селекційні досягнення у тваринництві.

Відповідно до Закону України „Про племінну справу у тваринництві”, селекційним досягненням у тваринництві вважається створена в результаті цілеспрямованої творчої діяльності група племінних тварин (порода, породний тип, лінія, родина тощо), що має нові генетичні ознаки, які стійко передає потомству, та за показниками продуктивності перевищує попередні типи тварин.

Племінна тварина це чистопородна або одержана за затвердженою програмою породного вдосконалення тварина, що зареєстрована в державних книгах племінних тварин має племінну (генетичну) цінність і може використовуватися в селекційному процесі відповідно до програм селекції.

Об'єктами племінної справи у тваринництві є велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, птиця, риба, бджоли, шовкопряди, хутрові звірі та кролі, яких розводять з метою одержання від них певної продукції.

Сертифікат племінних (генетичних) ресурсів є документальним підтвердженням якості та племінної цінності племінних (генетичних) ресурсів при їх придбанні, реалізації та торгівлі.

Зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними визначене законом як топографія інтегральної мікросхеми.

Компонування інтегральної мікросхеми визнається новою, оригінальною, якщо вона була відома в галузі мікроелектроніки до дати подання заявки на неї до Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" (УКРПАТЕНТ).

Комерційна таємниця - це технічна, комерційна, організаційна та інша інформація, що здатна підвищити ефективність виробництва або іншої соціально доцільної діяльності або забезпечити інший позитивний ефект.

Наукові відкриття - це встановлення раніше невідомих закономірностей, властивостей або явищ матеріального світу, що вносять докорінні зміни у рівень пізнання і були виявлені вперше у світі.

Відповідно до Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності, наукове відкриття не може бути об'єктом виключного права будь-яких осіб чи держав. Проте право авторства і назви відкриття підлягають правовій охороні. Автор відкриття має право на премію, додаткову житлову площу, та інші пільги за заслуги у розвитку науки. Наукове відкриття визнається надбанням людства може використовуватися кожним, хто забажає, без будь-якого дозволу і без виплати винагороди. Отже, саме відкриття не може бути чиєю-небудь власністю - це власність усього людства. Наприклад, Закони Ньютона, Таблиця Менделєєва.

Раціоналізаторською пропозицією є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності.

Раціоналізаторство спрямоване на удосконалення продукції, технології самого виробництва, техніки та іншого обладнання і стосується будь-якої сфери - промисловості, транспорту, оборони, охорони здоров'я, сільського господарства, тощо. Наприклад, удосконалення медичних інструментів та апаратури, зв'язку, транспорту, тощо.

Раціоналізаторські пропозиції приносять користь підприємству, а раціоналізатору дає матеріальну винагороду та моральне задоволення від своєї суспільно-корисної діяльності.

Відповідно до методичних рекомендацій про порядок складання подачі і розгляду заяви на раціоналізаторську пропозицію, раціоналізаторська пропозиція визнається корисною для підприємства, якому вона подана, якщо її використання дає змогу підвищити економічну ефективність (прибуток) або одержати інший позитивний ефект цим підприємством.

Нарешті третю групу складають об'єкти авторського права і суміжних прав, які поділяються на дві групи - власне об'єкти авторського права: твори літератури і мистецтва, комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних) і об'єкти, суміжні з авторськими правами, до яких відносяться виконання творів, фонограми і відеограми, програми (передачі) організацій мовлення.

Згідно з статтею 8 Закону України „Про авторське право і суміжні права” об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме: літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо); виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; комп'ютерні програми; бази даних; музичні твори з текстом і без тексту; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми,хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки; аудіовізуальні твори; твори образотворчого мистецтва; твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва; фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії; твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо; ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності; сценічні обробки творів, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу; похідні твори; збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини; тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів; інші твори.

Задум автора (письменника, композитора), що ще не виражений у будь-якій об'єктивній формі, не визнається об'єктом авторського права.

Рекомендується уникати усної форми вираження твору, оскільки автору буває важко довести, що це саме його твір.

У відповідності до статті 35 Закону України „Про авторське право і суміжні права” об'єктами суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, є: виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів; фонограми, відеограми; передачі (програми) організацій мовлення.

Тобто, це представлення танців, співу, виступів в живому виконанні або за допомогою технічних засобів: телебачення, радіомовлення та ін.

Фонограма - це звуковий запис виконань музики, співу професіональним артистом чи любителем.

Відеограма - це відеозапис зображень.

Виробники фонограм, відеограм і виконавці для сповіщення про свої права використовують на всіх примірниках фоно та відеограм або їх упаковках знак охорони суміжних прав. Цей знак складається з латинської літери Р у колі, імені (назви особи, якій належить суміжне право, і зазначення року першої публікації фонограми, відеограми).

Виконання стає об'єктом правової охорони, якщо воно вперше виконане на території України, або зафіксоване на фонограмі (відеограмі).

Фонограма (відеограма) стає об'єктом правової охорони, якщо виробник (фізична або юридична особа) знаходиться на території України.

Програма (передача) організацій мовлення - це програма (передача), що створена самою організацією мовлення, або на її замовлення.

Суміжні права ґрунтуються на використанні об'єктів авторських прав, з реалізації уже оприлюднених творів літератури і мистецтва. Наприклад, творчість співака є суміжною творчою діяльністю з реалізації пісні. Слова пісні написав поет… (автор), музику до цієї пісні склав композитор….(автор). Співак реалізував саму пісню, доніс її до слухачів. Він не використав чужий твір, а його реалізував. Тобто творчість співака є суміжною творчою діяльністю з реалізації самої пісні.

Сучасні технічні засоби надають можливість фіксувати виконавців: артистів, клоунів, диригентів без їх дозволу і отримувати доходи з чужого таланту.

Для запобігання неправомірних доходів запроваджено охорону суміжних прав.

Згідно з статтею 11 Закону України „Про авторське право і суміжні права” авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей. Особа, яка має авторське право (автор твору чи будь-яка інша особа, якій на законних підставах передано авторське майнове право на цей твір), для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак складається з таких елементів: латинська літера "c", обведена колом; ім'я особи, яка має авторське право; рік першої публікації твору. Знак охорони авторського права проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору.

Ця група має значні відмінності від об'єктів промислової власності як у процесі набуття прав, так і за строком їхньої дії.

На відміну від особистого немайнового права, майнове право може належати як творцю (автору), так і іншій фізичній або юридичній особі. Тобто воно є від'ємним як від людини, так і від підприємства. Крім того, воно має часові та територіальні обмеження. Так, наприклад, майнове право на винахід діє протягом тільки 20 років, а на торговельну марку (знак для товарів і послуг) -10 років з правом подовження кожного разу ще на 10 років. На літературні та художні твори це право діє протягом життя автора і 70 років після його смерті тощо. Наприклад, патент на винахід діє тільки на території тієї країни, патентним відомством якої він виданий.

Перелік об'єктів права інтелектуальної власності, що наведений на мал. 1, не є вичерпним. У широкому розумінні до них можна віднести й інші результати творчої діяльності, такі як: технічна документація, технологічні регламенти, результати наукових досліджень тощо.

З розвитком людської цивілізації будуть з'являтися все нові й нові об'єкти права інтелектуальної власності, насамперед у галузі інформаційних технологій, генної інженерії тощо.



1.2 Суб'єкти права інтелектуальної власності

Статтею 421 Цивільного кодексу України визначено, що суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.

Мал. 3 Класифікація суб'єктів права інтелектуальної власності

Відповідно до статті 463 Цивільного кодексу України суб'єктами права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок є: винахідник, автор промислового зразка; інші особи, які набули прав на винахід, корисну модель та промисловий зразок за договором чи законом.

Безумовно, первинним суб'єктом права є творець -- автор, винахідник. Відповідно до закону автором винаходу, корисної моделі чи промислового зразка визнається фізична особа, творчою працею якої вони створені. Для визнання особи автором відповідного рішення не мають значення ні вік, ні стан її дієздатності. Неповнолітні особи від 14 до 18 років не лише здобувають, а й самостійно здійснюють належні їм права. Часткову цивільну дієздатність мають особи віком до 14 років.

Поряд з українськими громадянами, авторами та власниками прав на винаходи, корисні моделі та промислові зразки можуть бути особи без громадянства, які проживають на території України. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають поза межами України, з урахуванням міжнародних зобов'язань нашої держави мають в Україні такі ж самі права, що й українські громадяни.

Ще одним суб'єктом права є патентовласник, тобто фізична або юридична особа, яка отримала патент на винахід, корисну модель, промисловий зразок чи сорт рослин. Ним може бути автор, його спадкоємець чи інший патентовласник. Законодавство України надає авторові можливість поступитися своїм правом на одержання патенту будь-якій фізичній або юридичній особі, наприклад, роботодавцеві.

Правонаступник, тобто фізична або юридична особа, яка перебирає у громадсько-правових відносинах права та обов'язки їхнього первісного носія. Права оформляються офіційним юридичним органом.

У разі смерті автора або власника патенту патентні права переходять до їхніх спадкоємців. Успадкування патентних прав відбувається як за законом, так і за заповітом. При успадкуванні патентних прав до спадкоємців переходять майнові права патентовласника в повному обсязі.

Патентний повірений хоча й не є суб'єктом права на винахід, корисну модель та промисловий зразок, але як високопрофесійний фахівець він надає допомогу заявникам у справі набуття ними прав на об'єкти інтелектуальної власності, а також здійснює посередницькі функції між заявниками, патентним відомством і патентними повіреними інших країн. Згідно з законом патентування за кордоном здійснюється через патентного повіреного. Відносини, що пов'язані з професійною роботою патентних повірених, регулюються Положенням про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 1997 р. № 938.

Статтею 473 Цивільного кодексу України визначені суб'єкти права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми:автор компонування інтегральної мікросхеми; інші особи, які набули прав на компонування інтегральної мікросхеми за договором чи законом.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин є автор або інші особи, які набули майнових прав інтелектуальної власності за договором чи законом.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на наукові відкриття є насамперед їхні автори, тобто фізичні особи, творчою працею яких зроблено ці відкриття. Після смерті автора його право на наукове відкриття переходить до спадкоємців за законом або за заповітом. Слід відзначити, що, на відміну від інших об'єктів права інтелектуальної власності, закон не закріплює за авторами наукових відкриттів монопольних прав на встановлені ними закономірності, властивості та явища матеріального світу. Наукові відкриття від моменту оприлюднення їх стають суспільним надбанням і їх може використати кожна зацікавлена особа.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію є її автор та юридична особа, якій цю пропозицію подано.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю є як фізичні, так і юридичні особи, які правомірно визначали інформацію комерційною таємницею [5].

Суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам. Взаємовідносини при використанні знака, свідоцтво на яке належить кільком особам, визначаються угодою між ними. Коли нема такої угоди, кожен власник свідоцтва може використовувати знак на свій розсуд, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання знака й передавати право власності на знак іншій особі без згоди решти власників свідоцтва.

Суб'єктом права інтелектуальної власності на географічне зазначення є виробники товарів, асоціації споживачів, інші визначені законом особи.

Суб'єктами права на комерційні найменування є комерційні організації, що мають статус юридичної особи та є власниками свідоцтв на них. Суб'єктом права може бути також фізична особа-підприємець. Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізують, і їхніх послуг.

Суб'єкти права на комерційні найменування на сьогодні не отримують свідоцтв на них і такі права, як на об'єкт права інтелектуальної власності, поки що не реєструються.

Первинним суб'єктом авторського права є автор твору. Якщо нема інших фактів, автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно договору чи закону.

Автором твору може бути будь-яка фізична особа незалежно від стадії, віку, громадянства та стану дієздатності. Авторами визнають творців не тільки оригінальних товарів, а й похідних, тобто перекладів, переробок, копій творів образотворчого мистецтва тощо.

Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить співавторам спільно, незалежно від того, становить він одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення. Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що має самостійне значення, якщо її можна використати незалежно від інших частин цього твору. Кожен зі співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення. Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. Якщо нема такого договору, авторське право на твір здійснюють усі співавтори спільно.

Власниками авторських прав на твори після смерті автора стають його спадкоємці. Успадкування авторських прав на твори за загальним правилом може здійснюватися за законом або заповітом. При успадкуванні за законом власниками авторських прав на твори можуть стати тільки громадяни, які входять до тієї чи іншої черги законних спадкоємців. Якщо померлий автор не мав законних спадкоємців і не залишив заповіту, його авторські права на твір, на відміну від іншої спадкоємної маси, до держави не переходять, а припиняються. При успадкуванні за заповітом авторські права на твір можуть бути передані будь-якій особі незалежно від її громадянства та наявності родинних відносин з померлим чи юридичній особі незалежно від профілю її діяльності та місцезнаходженнями.

До спадкоємців не переходять особисті немайнові права авторів. Спадкоємці мають лише право протидіяти посяганню на твір, яке може зашкодити честі та репутації автора.

Юридична особа може стати суб'єктом авторського права в порядку правонаступництва (злиття, приєднання, поділу, перетворення).

Суб'єктами авторського права, які набувають майнових прав за законом, крім автора, можуть бути:

- роботодавець (наймач) автора твору, створеного у зв'язку з виконанням трудового договору (службового твору) згідно з статтею 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» та статтею 429 Цивільного кодексу України;

- особа, яка випускає періодичні видання (газети, журнали) та збірники (енциклопедії, енциклопедичні словники, періодичні збірники, збірники наукових праць) згідно з статтею 19 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Види, зміст, порядок укладення договорів щодо розпоряджання правами інтелектуальної власності визначаються цивільним законодавством України, зокрема главою 75 Книги V Цивільного кодексу України.

Первинними суб'єктами суміжних прав є виконавець, виробники фонограми, виробники відеограми, організація мовлення. Без доказів іншого виконавцем, виробником фонограми, відеограми, програми (передачі) організації мовлення вважається особа, ім'я (найменування) якої зазначено, відповідно, у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи упаковці, а також під час передачі організації мовлення. Суб'єктами суміжних прав є також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону.

Виконавець -- це актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи в будь-який інший спосіб виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів. Виконавцями можуть бути тільки фізичні особи: громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Виробником фонограми може бути як фізична, так і юридична особа, яка взяла на себе ініціативу та відповідальність за перший звуковий запис виконання або будь-яких інших звуків. Тобто особа, яка задумала цей проект і втілила його в життя (орендувала чи створила студію, уклала договори з авторами й виконавцями на запис виконання, фінансувала цей проект або уклала відповідні договори зі спонсорами чи кредиторами, здійснила інші необхідні дії).

Виробником відеограми може бути фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу й несе відповідальність за перший відеозапис виконання або будь-яких рухомих зображень (як зі звуковим супроводом, так і без нього).

Законом України «Про авторське право і суміжні права» до організацій мовлення належать організації ефірного або кабельного мовлення.

Організація ефірного мовлення визначається як телерадіоорганізація, що здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гама-променів тощо) в будь-якому частотному діапазоні (зокрема й з використанням супутників).

Організація кабельного мовлення визначається як телерадіоорганізація, що здійснює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення (як власного виробництва, так і виробництва інших організацій) шляхом передачі на віддаль сигналу за допомогою того чи іншого виду наземного, підземного чи підводного кабелю (провідникового, оптоволоконного чи іншого виду.

1.3 Система законодавства України про інтелектуальну власність

Систему законодавства України про інтелектуальну власність умовно можна представити у вигляді піраміди, вершиною якої є Конституція України, а підґрунтям -- загальне законодавство, що містить норми права інтелектуальної власності (мал. 4).

Мал. 4. Система законодавства України про інтелектуальну власність

Конституція України має найвищу юридичну силу.

Конституція України проголошує право особи володіти, користуватись, розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, а також гарантує свободу творчості та захист прав інтелектуальної власності, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. У відповідності до статті 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством.

Норми права інтелектуальної власності містяться у Кодексах України:

- Цивільний Кодекс України;

- Кодекс законів про працю України;

- Кодекс про адміністративні правопорушення України;

- Кримінальний Кодекс України;

- Господарський Кодекс України;

- Цивільно-процесуальний Кодекс України;

- Митний Кодекс України.

Системно викладені норми права інтелектуальної власності в книзі четвертій Право інтелектуальної власності Цивільного кодексу України. Там визначено поняття права інтелектуальної власності, співвідношення права інтелектуальної власності та права власності, об'єкти й суб'єкти права інтелектуальної власності, особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності, наслідки порушення та захист права інтелектуальної власності. Послідовно розглянуто права на окремі об'єкти права інтелектуальної власності й визначено правила розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Господарський кодекс України обмежує монополізм і захищає суб'єктів права інтелектуальної власності від недобросовісної конкуренції, а також встановлює правила використання в господарській діяльності прав інтелектуальної власності. Кодекс України про адміністративні правопорушення розглядає порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності, недобросовісну конкуренцію, незаконне розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних, порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт та імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт та імпорт обладнання чи сировини для їх виготовлення. Кримінальний кодекс України визначає порушення авторського та суміжних прав, порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію, незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару, незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, розголошення комерційної таємниці. Митний кодекс України містить норми, що регулюють переміщення через митний кордон України товарів або предметів, виготовлених з порушенням прав на об'єкти права інтелектуальної власності, порядок митного контролю та митного оформлення товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності, заходи митних органів щодо контролю за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності, призупинення митного оформлення товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності, взаємодією митних органів з іншими органами державної влади у сфері охорони права інтелектуальної власності.

Закони України:

- Закон України “Про Антимонопольний комітет України”;

- Закон України “Про інноваційну діяльність”;

- Закон України “Про інвестиційну діяльність”;

- Закон України “Про інформацію”;

- Закон України “Про науково-технічну інформацію”;

- Закон України “Про наукову і науково-технічну діяльність”;

- Закон України “Про науково-технічну експертизу”;

- Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції”;

- Закон України “Про захист економічної конкуренції”.

Спеціальне законодавство України в сфері інтелектуальної власності.

Спеціальне законодавство України у сфері промислової власності:

Закони України:

- Закон України “Про охорону прав на винаходи та корисні моделі”;

- Закон України “Про охорону прав на промислові зразки”;

- Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів та послуг”;

- Закон України “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем”;

- Закон України “Про охорону прав на зазначення походження товарів”;

- Закон України “Про охорону прав на сорти рослин”;

- Закон України “Про племінну справу у тваринництві”.

Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України:

- Про внесення змін до Порядку сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності (Роз'яснення);

- Порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності;

- Про державну систему депонування штамів мікроорганізмів;

- Порядок надання Кабінетом Міністрів України дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі) чи зареєстрованої топографії інтегральної мікросхеми;

- Про порядок виплати винагороди авторам винаходів і промислових зразків, що охороняються чинними на території України свідоцтвами СРСР;

- Про спеціально уповноважені органи для визначення та контролю особливих властивостей та інших характеристик товарів;

- Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених);

- Декрет Кабінету Міністрів України “Про державне мито”;

- Декрет Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію і сертифікацію”.

Відомчі нормативно-правові акти:

- Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 14 червня 2011 року “Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів з питань інтелектуальної власності”;

- Інформація про зміни, внесені до положень про державні реєстри, та введення нових бланків охоронних документів;

- Інструкція про порядок ознайомлення будь-якої особи з матеріалами заявки на об'єкт права інтелектуальної власності.

Спеціальне законодавство України у сфері авторського права і суміжних прав:

- Закон України “Про авторське право та суміжні права”;

- Закон України “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм та баз даних”;

- Закон України “Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування”;

- Закон України “Про телебачення та радіомовлення”;

- Закон України “Про рекламу”;

- Закон України “Про видавничу справу”;

- Закон України “Про друкованi засоби масової iнформацiї (пресу) в Українi”;

- Закон України “Про інформаційні агентства”;

- Закон України “Про народні художні промисли”;

- Закон України “Про архітектурну діяльність”;

- Закон України “Про професійних творчих робітників та творчі спілки”;

- Закон України “Про кінематографію”;

- Постанова Кабінету Міністрів України №1756 “Про державну реєстрацію авторського права та договорів, які стосуються права автора на твір”;

- Постанова Кабінету Міністрів України №108 “Про розміри відрахувань до фондів творчих спілок України за використання творів літератури та мистецтва”;

- Постанова Кабінету Міністрів України №1209 “Про затвердження Правил роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних”;

- Постанова Кабінету Міністрів України № 1555 “Про затвердження положень з питань розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних”;

- Постанова Кабінету Міністрів України №71 “Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань”;

- Постанова Кабінету Міністрів України №72 “Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав”;

- Розпорядження Кабінету Міністрів України №247-р “Про затвердження Концепції легалізації програмного забезпечення та боротьби з нелегальним його використанням”.

Стандарти в сфері інтелектуальної власності:

- Державні стандарти України (ДСТУ).

Отже, в Україні загалом створено законодавчу базу, що регулює правовідносини в сфері інтелектуальної власності, але попереду чекає велика робота з її вдосконалення та гармонізації з міжнародним (передовсім європейським) законодавством.

1.4 Державна система правової охорони інтелектуальної власності

У зв'язку з опублікуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.2017 № 320, Державна служба інтелектуальної власності України (ДСІВ) з 19 травня 2017 року припинила виконувати функції з реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності. Діяльність, пов'язану з їх виконанням, відтепер здійснює Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

Мал. 5. Структура державної системи правової охорони інтелектуальної власності

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України забезпечує:

- формування та реалізацію державної політики у сфері інтелектуальної власності;

- відомче нормативно-правове регулювання;

- напрацювання та узгодження стратегічних напрямів розвитку сфери правової охорони інтелектуальної власності;

- інформування та надання роз'яснень щодо здійснення державної політики у сфері інтелектуальної власності;

- розроблення пропозицій щодо вдосконалення та внесення в установленому порядку проектів законодавчих та підзаконних актів;

- постійний соціальний діалог на галузевому рівні;

- управління національним органом інтелектуальної власності.

Виконання конкретних функцій у цій сфері Міністерство економічного розвитку і торгівлі України делегувало Департаменту інтелектуальної власності, що йому підпорядкований.

ДП «Український інститут інтелектуальної власності (УКРПАТЕНТ) є державним підприємством, що перебуває в сфері управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.

Головними завданнями Укрпатенту є:

- приймання заявок на видачу охоронних документів на результати науково-технічної діяльності, проведення експертизи заявок на результати науково-технічної діяльності на відповідність їх умовам надання правової охорони, забезпечення здійснення державної реєстрації об'єктів промислової власності та змін їхнього правового статусу й офіційної публікації відповідних відомостей;

- забезпечення здійснення державної реєстрації договорів про передачу права власності на результати науково-технічної діяльності, що охороняються в Україні, та договорів про видачу дозволу (ліцензійних договорів) на їх використання;

- інформаційне забезпечення функціонування державної системи охорони промислової власності: створення, актуалізація та забезпечення функціонування патентно-інформаційної бази, необхідної для проведення експертизи, та довідково-пошукового апарату;

- матеріально-технічне та методологічне забезпечення в сфері охорони промислової власності.

Укрпатент має Відділення патентно-інформаційних послуг, консультацій та сприяння інноваційній діяльності, яке надає кваліфіковану допомогу з питань підготовки та подання на реєстрацію заявок і отримання охоронних документів на об'єкти промислової власності; підготовки документів для реєстрації об'єктів авторського права; та інше.

Державна організація «Українське агентство з авторських та суміжних прав» (ДО УААСП) (http://www.uacrr.org) належить до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України.

Головними завданнями ДО УААСП є:

- управління на колективній основі і захист майнових прав вітчизняних і зарубіжних авторів на території України;

- усунення порушень в галузі авторського права в переговорному або судовому порядку;

- попередження правопорушень у сфері інтелектуальної власності шляхом підвищення інформованості громадськості в галузі авторського права;

- сприяння становленню і розвитку загальної правової системи у сфері інтелектуальної власності та колективного управління авторськими правами в Україні.

Задача УААСП - вивести Україну на гідні позиції в сфері колективного управління в Європі шляхом забезпечення достойного матеріального прибутку для українських творців.

1.5 Міжнародна система інтелектуальної власності

Одне з найстаріших спеціалізованих установ системи Організації Об'єднаних Націй є Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), яка пройшла довгий і цікавий шлях.

Інформація про деякі ключеві етапи у житті Організації.

1883 р.: Паризька конвенція.

Приймається Паризька конвенція з охорони промислової власності. Ця міжнародна угода є першим масштабним заходом, спрямованим на забезпечення охорони творів інтелектуальної творчості авторів в інших країнах. Потреба в міжнародній охороні інтелектуальної власності стала очевидною, коли іноземні винахідники відмовилися від участі в Міжнародній виставці винаходів (Відень, Австрія, 1873 р.) через побоювання, що їх ідеї будуть запозичені і використані в комерційних інтересах в інших країнах. Паризька конвенція регулює діяльність, пов'язану з винаходами (патенти), товарними знаками, промисловими зразками.

1886 р.: Бернська конвенція.

Бернська конвенція з охорони літературних і художніх творів була прийнята в результаті компанії, організованої французьким письменником Віктором Гюго і його Міжнародною асоціацією літератури і мистецтва. Конвенція дає авторам можливість контролювати і отримувати відрахування за свої мистецькі твори на міжнародному рівні. До охоронюваних творів належать: романи, оповідання, вірші, п'єси; пісні, опери, мюзикли, сонати; малюнки, твори живопису, скульптури, архітектурні роботи.

1891 р.: Мадридська угода.

З прийняттям Мадридської угоди була створена перша система міжнародної реєстрації прав ІВ - Мадридська система міжнародної реєстрації товарних знаків. У наступні десятиліття під егідою майбутньої ВОІВ буде створено ряд міжнародних послуг в області ІВ.

1893 р.: установа БІРПІ.

Об'єднання секретаріатів Паризької і Бернської конвенцій призвело до створення безпосереднього попередника ВОІВ - Об'єднаних міжнародних бюро з охорони інтелектуальної власності. Абревіатура БІРПІ утворена від французького варіанту назви. Нова організація, штат якої складався з семи співробітників, розмістилася в Берні, Швейцарія.

1970 р.: БІРПІ перетворюється в ВОІВ.

З набранням чинності Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), БІРПІ перетворюється в ВОІВ. Нова Організація представляє собою міжурядову структуру, орієнтовану на потреби держав-членів, з штаб-квартирою в Женеві, Швейцарія.

1974 р.: ВОІВ приєднується до ООН.

ВОІВ входить в систему Організації Об'єднаних Націй (ООН) і стає спеціалізованою установою ООН. Всі держави-члени ООН мають право (але не зобов'язані) стати членом спеціалізованих установ.

1978 р.: запуск системи РСТ.

Починає роботу міжнародна патентна система PCT. РСТ швидко зростає і стає найбільшою міжнародною системою прийому заявок в області ІВ.

1994 р.: установа ЦАП.

Створено Центр ВОІВ з арбітражу та посередництва. Центр пропонує альтернативні механізми врегулювання суперечок між приватними сторонами на міжнародному рівні.

1998 р .: відкриває двері Академія ВОІВ.

Академія ВОІВ пропонує загальні та спеціалізовані курси професійної підготовки в області ІВ. Курси передбачають міждисциплінарний підхід і орієнтовані на фахівців в самих різних областях ІС.

2007 р.: приймається Порядок денний ВОІВ в області розвитку.

ВОІВ офіційно прийняла Порядок денний в галузі розвитку, яка покликана забезпечити включення аспектів розвитку в усі напрямки діяльності Організації.

Держави-члени ВОІВ визначають керівництво, бюджет і діяльність Організації через органи, які приймають рішення.