Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування України

КАФЕДРА ЦИВІЛЬНОГО ТА ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни «Цивільне та сімейне право України»

на тему: «Право державної та комунальної власності»

Студентки ІІ курсу І групи

напряму підготовки - 6.030401 «Правознавство»

Скляр Яни Віталіївни

Керівник: к.ю.н., доцент Горіславська І.В.

м. Київ

2017 рік

Зміст

Вступ

Розділ І. Загальна характеристика права державної та комунальної власності

1.1 Поняття, суб'єкти та об'єкти права державної власності

1.2 Поняття та зміст права комунальної власності. Особливості реалізації права комунальної власності

Розділ ІІ. Умови та порядок виникнення та припинення права державної та комунальної власності

2.1 Підстави та порядок виникнення права державної власності

2.2 Умови припинення права державної та комунальної власності

Розділ ІІІ. Особливості правового режиму державного та комунального майна

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Формування правової, соціальної та демократичної держави тісно пов'язано із встановленням у державі належної системи правового захисту, такого фундаментального права людини, як право власності.

Право власності закріплюється в Конституції України [16], зокрема встановлюються форми власності, рівність всіх суб'єктів права власності, гарантії права власності та обов'язки власників. Норми ЦК України визначають поняття права власності, зміст права власності, регулюють поведінку власників у цивільному обороті, закріплюють способи права власності тощо. Також, право власності має фундаментальний характер і захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Актуальність вибраної теми перш за все зумовлена загальною тенденцією до зростання економічної ролі державної та комунальної власності майже в усіх країнах світу, так і неоднозначністю її тлумачення і визначення її місця в національній економіці України. Проблематика державної та комунальної власності в Україні є однією з найбільш актуальних. Визначення передумов державної власності, відтворення історичної логіки її розвитку є, на наш погляд, найменш вивченими питаннями в економічних дослідженнях.

На сьогоднішній день проблемних питань, що виникають стосовно цього одного із основних речово-правових інститутів в теорії та на практиці, на жаль, не стає менше і вони не втрачають своєї гостроти та актуальності.

З наближенням до інформаційного суспільства вага і значення державної та комунальної власності закономірно буде зростати. Формування такого наукового напряму, як економіка знань об'єктивно обумовлює поширення державної власності на інформаційну продукцію.

Метою курсової роботи є встановлення змісту права державної та комунальної власності їх розмежування, визначення та характеристика режиму майна в вищезазначених формах власності, а також розгляд актуальних проблем з даного питання.

Відповідно до вказаної мети у роботі були поставлені такі основні завдання:

- з'ясувати що собою являє право державної та комунальної власності;

- визначити та охарактеризувати цивільно-правовий статус і правовий режим майна державних підприємств та комунальних установ;

- дослідити актуальні проблеми сьогодення даних видів права власності.

Об'єктом роботи є право державної та комунальної власності.

Предметом роботи є законодавство України та інших країн щодо здійснення права державної та комунальної власності, юридична практика, а також праці різних науковців з даного питання.

Методологічну основу курсової роботи складають сучасні методи наукового пізнання, закони і принципи формальної логіки, об'єктивно існуючі закономірності суспільно-економічного розвитку. В процесі даного дослідження застосовувалися діалектичний, системно-функціональний, метод аналізу, порівняльно-правовий метод дослідження.

Сформульовані в курсовій роботі теоретичні висновки та інші результати дослідження ґрунтуються на працях різних вчених-юристів у галузі загальної теорії права та здійснення суб'єктивних цивільних прав: В. Нікітенко, О. І. Настіна, Л. Музика, П. М. Любченко, О. Т. Гіренко , Ю. С. Шемшученко, Г. С. Пілігрім , Г.Б. Яновицької, В.О. Кучера, О. М. Іващенко.

Розділ І. Загальна характеристика права державної та комунальної власності

державний комунальний власність право

Правовою основою закріплення права власності в Україні є Конституція, Цивільний кодекс України та інші законодавчі і нормативні акти. До 2007 року також діяв Закон України «Про власність» від 07.02.1991 року, проте він втратив чинність (20.06.2007 року) у зв'язку з внесенням численних змін до інших нормативних актів цієї сфери та прийняттям Цивільного кодексу.

Про види власності в Конституції зазначається в такому контексті: Кабінет Міністрів України забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності (ст. 116). За словами Й. Васьковича - Цивільний Кодекс уникає подібних виразів. [1; с.123]

Є. А. Суханов взагалі вважає, що ніяких інших форм власності, крім приватної та публічної, насправді не існує, іншу думку слід вважати «результатом недоразумения, основанного на идеологизированной, политэкономической трактовке частной собственности». [7; с. 320]

З наукових праць та аналізу нормативно-правових актів можна визначити такі критерії, завдяки яким пропонується той чи інший поділ права власності:

· суб'єкти права власності,

· зв'язок між суб'єктом та об'єктом права власності,

· призначення об'єкта,

· присвоєння,

· інтерес.

Саме суб'єктний критерій часто дозволяє стверджувати про приватну, державну та комунальну власність, тобто позначати таку структуру власності, яка складається з указаних вище елементів. Особливо важливим є розгляд права державної та комунальної власності, їх розмежування

1.1 Поняття, суб'єкти та об'єкти права державної власності

У нашій країні державна власність довгий час залишалася провідною формою власності і мала найбільшу питому вагу. Концентрація майна у державній власності і, як наслідок, обмеження майнової сфери і повноважень інших власників, виняток приватної власності як такої не дало позитивних результатів.

Управлінський аспект власності на сьогодні набуває все більш важливого значення у зв'язку з розвитком та істотними перетвореннями відносин власності. Держави різних країн шукають шляхи максимально ефективного використання власності. [2; с.12] Держана власність залишається важливим інструментом, за допомогою якого держава впливає на економічні процеси в суспільстві.

Сучасний кризовий стан економіки багатьох країн свідчить про те, що ринкові механізми не можуть подолати кризові явища самотужки, тому державне та наддержавне регулювання економіки стає ядром господарського механізму. Якщо на нижчій стадії розвитку капіталізму держава виконувала переважно функції «нічного сторожа» (охороняла приватну власність), своєрідного верховного арбітра (стежила за дотриманням правил вільної конкуренції), здійснювала певні соціальні функції (охорона громадського порядку, розвиток поштової служби), залишаючись елементом надбудови, то на вищій стадії капіталізму вона стає важливим елементом

На сучасному етапі економічних перетворень як ніколи гостро стоїть питання ефективного власника. Трансформаційні процеси тривають, та ще багато власності зосереджено в руках держави. Ті підприємства, які залишились в державному користуванні відіграють важливу роль для економіки та потребують ефективної системи управління. [21; с.146] Поступово зменшується частка державної власності в економіці країни. На жаль, держава нерідко позбавляється підприємств, які складають основу економіки країни.

В даний час законодавством закріплено рівність всіх учасників цивільних правовідносин, включаючи і державу . Умовами, що забезпечують рівність суб'єктів у відносинах власності, стало позбавлення держави ряду переваг (відмова від необмеженої віндикації державного майна, від нерозповсюдження позовної давності на вимоги про повернення державного майна з чужого незаконного володіння і деяких інших пільг) та закріплення за всіма власниками рівного права на захист їх власності .

Державна власність, як і раніше, є основою економіки України. Навіть після проведення приватизації її питома вага буде досить значною. До державної власності в Україні, за Дзерною О. В. та Кузнецовою Н. С., належать загальнодержавна та власність адміністративно-територіальних одиниць. [29; с.356] В той же час як у Цивільному кодексі України, відповідно до ч.1 ст. 326 державною власністю є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.

Оскільки народ для участі в урегульованих нормами приватного права цивільно-правових відносинах повинен бути певним чином організований, тобто мати повноважних представників для здійснення своїх повноважень власника, постає питання про суміщення функцій державних органів, зокрема Верховної Ради, по здійсненню власницьких повноважень як народу України, так і держави.

Право державної власності з цієї точки зору - лише одна з правових форм реалізації економічних відносин. Тому власність народу України є економічною, а не юридичною категорією, а власність держави - юридичний аспект власності народу України. [12; с.146] Звідси право державної власності в об'єктивному значенні становить собою сукупність правових норм, що закріплюють і охороняють приналежність матеріальних благ народу в особі обраного ним представницького органу державної влади, а також встановлюють порядок придбання, використання і відчуження державного майна.

Відповідно до ст.2 ЗУ« Про управління об'єктами державної власності» від 01.01.2017 року.: «Законодавство про управління об'єктами державної власності складається з цього Закону, Господарського кодексу України, Закону України «Про захист економічної конкуренції» , ін. законів України, якими можуть бути встановлені особливості управління окремими об'єктами державної власності або їх видами, та ін. нормативно-правових актів з питань управління об'єктами державної власності.» [9]

Ст. 3 цього ж закону, визначає об'єкти державної власності, до яких належать :

· Майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління;

· Майно, яке передане державним комерційним підприємствам, установам та організаціям;

· Майно, яке передане державним господарським об'єднанням;

· Державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України;

· Державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію

· Державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій;

· Державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук;

· Безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду .

У державній власності юридичне може бути будь-яке майно, у тому числі й таке, що не може перебувати у власності інших суб'єктів. Зокрема, Постановою Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна" від 17 червня 2007, був затверджений перелік майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. [25]

Приватизаційним законодавством встановлюється перелік об'єктів державної власності, які підлягають і не піддягають приватизації [10] та порядок приватизації державної власності (див. дод.1).

Приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства, а саме :

а) об'єкти та майно, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України;

б) об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей;

в) об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або розповсюдження небезпечних речовин;

г) об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому;

Перелік державних підприємств, що не підлягають приватизації, та акціонерних товариств, державні пакети акцій яких не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Суб'єктом права державної власності є держава в особі Верховної Ради України. Оскільки держава є специфічним суб'єктом права власності, то реалізація нею повноважень власника полягає в наданні нею права вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ, що належать державі, а також в особливих засобах здійснення державою своїх правомочностей власника. [12; с.146] Ці функції держави визначаються як управлінські.

Управлінські правовідносини, що виникають з приводу державної власності, складаються із: ставлення до майна як до свого у формі здійснення виключно контролю за ним; закріплення майна за різноманітними підприємствами, установами, організаціями; придбання і розподілу доходів (результатів від використання майна); управлінських зв'язків виконавчих органів державної влади -- міністерств, відомств та ін.

Право державної власності реалізується не тільки в цивільних, а й в державно-правових, адміністративно-правових відносинах. [12; с.147] Поняття державного управління і державного регулювання належать до юрисдикції публічного права. При цьому держава здійснює свої повноваження як орган влади.

Треба розрізняти функції держави як суб'єкта публічного права, що здійснює владні повноваження, і суб'єкта цивільного права. Тому і поняття управління також необхідно розглядати з тих позицій, у якому вигляді здійснює держава ці повноваження. Так, повноваження щодо передачі об'єктів із державної в комунальну власність реалізовуватимуться в державно-правових відносинах, а підготовка цілісного майнового комплексу до приватизації -- в адміністративно-правових відносинах.

Виходячи з наведеного, суб'єкт права державної власності здійснює свої правомочності власника суто номінальне. Реально ж здійснюються управлінські функції власника-держави через уповноважених нею органів. Управління державним майном від імені народу здійснюють відповідно Верховна Рада України, а також уповноважені нею державні органи. [13; с.78]

Ст.4 Закону України « Про управління об'єктами державної власності» вказує на те, хто саме є суб'єктами управління об'єктами державної власності. До них належать :

· Кабінет Міністрів України;

· центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об'єктами державної власності;

· міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи;

· Фонд державного майна України і т.д.;

· органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України;

· органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами;

· державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури);

· Національна академія наук України, галузеві академії наук. [9]

При здійсненні повноважень з управління майном міністерствам та іншим органам державної виконавчої влади заборонено пряме втручання в господарську діяльність підприємств.

1.2 Поняття та зміст права комунальної власності. Особливості реалізації права комунальної власності

Конституція України визначає комунальну власність як матеріальну основу місцевого самоврядування в Україні. Ефективне здійснення самоврядних функцій територіальної громади стає неможливим без необхідної матеріальної бази, а тому і набирає значення здійснення належного захисту комунальної власності. [18; с.241] На жаль, на сьогодні питання захисту комунальної власності не висвітлюється як у науковій літературі, присвяченій загальним положенням про право власності, так і у роботах, що стосуються права комунальної власності, а тому дане питання набирає актуальності..

Комунальна власність - самостійна форма власності, яка, за Конституцією України, є власністю територіальної громади. Згідно Цивільного Кодексу України, згідно ч. 1.ст. 327 «у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді». [31]

Муніципальна власність - одна з форм корпоративної (колективної) власності, що перебуває в користуванні, володінні й розпорядженні територіальних колективів та їхніх виборних органів самоврядування.

Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів. [19; с.116]

Об'єктами права комунальної власності є:

· майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів;

· кошти місцевих бюджетів;

· державний житловий фонд;

· об'єкти житлово-комунального господарства;

· майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування;

· майно комунальних підприємств;

· місцеві енергетичні системи

· транспорт;

· системи зв'язку та інформації;

· інше майно, необхідне для забезпечення економічного й соціального розвитку відповідної території. [23; с.67]

Управління майном, що є в комунальній власності, здійснюють територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, і відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. від імені і в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради, які на своїх пленарних засіданнях вирішують питання, що входять до їх компетенції. [8] Наприклад :

· встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності, відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету;

· про відчуження відповідно до закону комунального майна;

· затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації тощо.

Згідно зі ст. 19 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” від 11 березня 2010 р. місцева державна адміністрація:

· здійснює на відповідній території управління об'єктами, що перебувають у державній власності та передані до сфери її управління, сприяє створенню на цих об'єктах систем управління якістю, систем екологічного управління ін. систем управління відповідно національних або міжнародних стандартів приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію підприємств, установ і організацій, що належать до сфери її управління, а також здійснює делеговані відповідною радою функції управління майном, що перебуває у спільній власності територіальних громад;

· здійснює управління майном інших суб'єктів права власності в разі передачі його у встановленому порядку;

· вносить пропозиції власникам майна підприємств, установ та організацій, що має важливе значення для забезпечення державних потреб, щодо його відчуження у власність держави тощо.

У зв'язку з поділом державної власності на загальнодержавну та комунальну Кабінет Міністрів України прийняв Постанову “Про розмежування державного майна України між загальнодержавною власністю і власністю адміністративнотериторіальних одиниць (комунальною власністю)” від 5 листопада 1991 р., якою затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць. [24]. Слід зазначити, що процес розмежування майна не завершено. Він проходить і сьогодні шляхом передачі окремих об'єктів із за гальнодержавної власності у комунальну власність і навпаки.

Прийняття нової Конституції України 28 червня 1996р., якою не передбачається поділу державної власності на дві форми - загальнодержавну і комунальну, а також закріплення територіальної громади як суб'єкта місцевого самоврядування означає зміну економічної природи і правового режиму майна комунальної власності. [28; с.256] Нова Конституція України визначила принципово нові правові засади функціонування комунальної власності та її економічної природи:

· комунальна власність запроваджується як форма власності, якої до цього часу не було в Україні. Комунальна власність є власністю відповідної територіальної громади. Сама територіальна громада розглядається як спільність громадян України - жителів міста, села та селища або добровільного об'єднання жителів кількох сіл, що утворює окреме поселення, наділене правом самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України;

· суб'єктом права комунальної власності за Конституцією є територіальна громада, а від її імені - представницький орган місцевого самоврядування, що обирається жителями міста, села, селища або об'єднання сіл;

· комунальна власність є самостійною і рівноправною формою власності поряд з такими, як державна, приватна та ін.;

· за своєю економічною природою комунальна власність є колективною формою власності, оскільки відображає відносини колективного присвоєння жителями міст, сіл, селищ та об'єднань сіл коштів, об'єктів і майна цієї власності, ставлення до них як до своїх. Територіальна громада, маючи статус територіального колективу громадян України, є колективним власником коштів, об'єктів і майна комунальної власності. [16]

Як вказує Щербина В. С. Передача майна у зазначених випадках здійснюється у порядку, передбаченому Законом України “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності” від 3 березня 1998 р. [11], який регулює відносини, пов'язані з передачею об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність. [32; с.112]

Основоположні принципи здійснення правомочностей щодо комунальної власності сформульовано в ст. 143 Конституції України [16], згідно з якою територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності: утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації та установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю .

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. В інших статтях закону (статті 17, 18, 25, 60 та ін.) ці права конкретизовано. [8]

Серед них, зокрема: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів комунальної власності; вирішення питань про придбання у встановленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого у встановленому порядку розірвано або визнано недійсним, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади; прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління комунальним майном відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення .

Комунальним акціонерним товариством є товариство, що має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. Акціонерне товариство несе відповідальність за зобов'язаннями лише майном товариства. Акціонери відповідають за зобов'язаннями - товариства лише в межах належних їм акцій. [3; с.84]

Орган місцевого самоврядування може володіти 100 відсотками акцій акціонерного товариства або лише їхньої частиною. Комунальним акціонерним товариством вважається товариство, в якому понад 50 відсотків акцій належить органу місцевого самоврядування. [4; с.302] Органи місцевого самоврядування можуть бути учасниками як відкритих, так і закритих акціонерних товариств.

Комунальним товариством з обмеженою відповідальністю є товариство, котре має статутний фонд, розподілений на частини, розмір яких визначається статутними документами. Учасники товариства несуть відповідальність за його зобов'язаннями в межах їхніх внесків до статутного фонду.

У випадках, визначених статутними документами, учасники товариства з обмеженою відповідальністю, котрі не повністю вклали свої внески, відповідають за зобов'язаннями товариства в межах внесеної суми. Органи місцевого самоврядування можуть володіти статутним фондом товариства з обмеженою відповідальністю повністю або частково. [15; с.23] Комунальним вважається товариство з обмеженою відповідальністю, якщо орган місцевого самоврядування володіє більш ніж 50 відсотками його статутного фонду.

Розділ ІІ. Підстави та порядок виникнення та припинення права державної та комунальної власності

2.1 Підстави та порядок виникнення права державної власності

Державна власність виникає різними способами (за юридичними підставами), значення яких є неоднаковим. Так, вирішальною у створенні державної соціалістичної власності була націоналізація засобів виробництва. Надалі державна власність поповнювалася переважно внаслідок економічної діяльності. Велике значення мають також цивільно-правові угоди.

Націоналізація -- це примусове безоплатне вилучення засобів виробництва, що перебувають у приватній власності, з наступною передачею їх у державну або іншу власність. Водночас з націоналізацією відбувалося утвердження соціалістичного способу виробництва. В основному націоналізацію було проведено у перші кілька років Радянської влади із створенням для цього передумов. [26; с.456] Націоналізація -- це не лише політико-економічний, а й юридичний акт, який знаходив оформлення у відповідних законодавчих актах (декретах). Цими декретами насамперед були націоналізовані земля, її надра, води, ліси, банки, промислові підприємства, транспорт та інші найважливіші об'єкти. При цьому анулювалися права попередніх власників -- капіталістів, поміщиків, царської сім'ї, церковних організацій без грошової чи іншої компенсації .

Первісна форма набуття державної власності України була утворена шляхом розщеплення (розподілу) єдиної державної власності Союзу РСР і союзних республік відповідно до Декларації про державний суверенітет України та прийнятих на виконання ц положень законодавчих актів. [6; с.567] При цьому в Декларації проголошувалося право України не лише на всі багатства, розташовані на її території, а й на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, яка створена завдяки зусиллям народу України.

Головним джерелом національного багатства, у тому числі нагромадження державної власності, безперечно, є виробнича діяльність трудових колективів. Матеріальні цінності з моменту їх створення на державних підприємствах надходять у державну власність. Розширене відтворення є первісним способом виникнення права державної власності.

Похідним способом виникнення права державної власності є угоди у сфері внутрішнього і зовнішнього товарообігу (сплатні і безоплатні). Вони забезпечують перехід у державну власність матеріальних благ від інших власників (недержавних підприємств та організацій, окремих громадян). [4; с.304] Укладення договорів між державними підприємствами фактично є засобом не збільшення державної власності, а лише перерозподілу матеріальних благ. Найпоширенішими є договори на закупівлю сільськогосподарської та іншої продукції у колективних сільськогосподарських підприємств (КСП), зовнішньоторговельні договори. Право державної власності виникає також за рахунок подарованого окремими громадянами майна, успадкованого майна, коштів від випуску лотерей, облігацій державної позики, цінних паперів.

Право державної власності виникає також внаслідок застосування реквізиції та конфіскації, стягнення штрафів за правопорушення.

Реквізиція -- це примусове вилучення державою майна власника у державних або громадських інтересах з виплатою йому вартості майна. Можлива вона лише у випадках і порядку, встановлених законодавством України (ст. 141 ЦК) [31]; застосовується у період війни, стихійного лиха, масових епідемій тощо. У практиці трапляється досить рідко. У сучасних умовах застосовується особливий вид реквізиції майна, яке не може належати громадянам на праві власності, але придбане за відсутності правопорушення. Так, відповідно до ст. 143 ЦК особам, у яких вилучено за постановами органів дізнання, попереднього слідства прокуратури або суду дорогоцінні метали і коштовні камені, що є валютними цінностями, у разі їх засудження без конфіскації майна або винесення виправдовувального вироку чи закриття кримінальної справи вилучені цінності повертаються в натурі чи відшкодовується їхня вартість. При застосуванні останнього варіанта якраз і матиме місце реквізиція.

Конфіскація-- це примусове безоплатне вилучення державою майна в особи як санкція за правопорушення (ст. 141 ЦК). [31] Правопорушення, за які застосовується конфіскація, визначаються кримінальним, адміністративним, цивільним законодавством. КК України передбачає застосування конфіскації за здійснення корисливих злочинів (розкрадання державного і громадського майна, крадіжку особистого майна громадян, грабіж, розбій, шахрайство тощо), а також багатьох некорисливих злочинів (державна зрада, шпигунство, посягання на життя державного діяча, посягання на життя представника іноземної держави та ін.). [30;с.390] Відповідно до ст.24 Кодексу України про адміністративні правопорушення може застосовуватись конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення (наприклад, при порушенні правил полювання, занятті забороненим промислом, незаконних операціях з іноземною валютою і платіжними документами, порушенні митних правил). Поширеною є конфіскація предметів, які були безпосередніми об'єктами порушення митних правил, і предметів із спеціально виявленими тайниками.

Нині конфіскаційні та деякі інші відносини, пов'язані із особливими підставами переходу майна до держави, врегульовано спеціальними нормативними актами. Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 p. № 1340 затверджено Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, яке переходить у власність держави, та розпорядження ним. Положення цього нормативного акту поширюються, зокрема, на:

1) майно, конфісковане на основі рішень суду;

2) майно, термін зберігання якого під митним контролем закінчився, а власник не звернувся за ним у встановлений Митним кодексом України термін;

3) товари з обмеженим терміном зберігання, вилучені правоохоронними органами чи затримані митними органами як предмети порушення митних правил, у тому числі товари, затримані у справах про контрабанду;

4) майно, визнане безхазяйним;

5) предмети-знахідки, предмети та цінності, втрачені чи залишені в готелях, транспорті, театрах, інших громадських місцях, якщо вони не були витребувані їх власниками протягом встановленого законом терміну;

6) скарби, передані фінансовим органам;

7) майно, яке у порядку спадкування перейшло у власність держави;

8) майно, подароване державі власником;

9) невручені міжнародні і внутрішні поштові відправлення, а також грошові перекази після перебігу строків зберігання підприємствами зв'язку, визначених законодавством, у разі неможливості видати їх одержувачам і повернути відправникам;

10) валютні цінності, що пересилаються в міжнародних поштових відправленнях з порушенням нормативних актів Всесвітнього поштового союзу і законодавства України;

11) знаряддя незаконного добування природних ресурсів і незаконно добуті природні ресурси чи продукти, виготовлені з них, або їх вартість.

Від конфіскації як міри кримінального покарання та конфіскації як міри адміністративного стягнення слід відрізняти випадки судового обернення у доход держави об'єктів безпідставного збагачення (хабарів, прибутків від незаконної підприємницької діяльності тощо), повернення стягнення на майно боржника чи заподіювача шкоди тощо. [22; с.46]

Думається, що існуюча в Україні законодавча конфіскаційна політика має бути переглянута і приведена у відповідність зі ст. 41 Конституції України [16], відповідно до якої конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

У цивільному законодавстві, у статтях, які встановлюють санкції у вигляді безоплатного стягнення майна у доход держави за допущене правопорушення, не застосовується термін "конфіскація". Проте, на наш погляд, можливість стягнення -майна у доход держави при визнанні угоди, укладеної з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, за правилами ст. 49 ЦК України необхідно розглядати як цивільно-правову конфіскацію. [31]

Кримінальним, адміністративним, цивільним законодавством, а також іншими галузями законодавства у багатьох випадках передбачається застосування до правопорушників штрафних санкцій у вигляді відповідних грошових сум. [22; с.46] При стягненні їх у доход держави також поповнюється державна власність.

Однією з підстав виникнення права державної власності є визнання майна безхазяйним. Так, відповідно до ст. 137 ЦК майно, яке не має власника або власник якого невідомий, надходить у власність держави (безхазяйне майно, яке належало колгоспному двору, ставало власністю колгоспу). Безхазяйне майно надходить у власність держави за рішенням виконавчого комітету районної, міської ради народних депутатів, ухваленим за заявою фінансового органу.

Заява про визнання майна безхазяйним може бути подана не раніше року після прийняття майна на облік відповідним фінансовим органом або виконкомом селищної, сільської ради народних депутатів. [20; с.206] Фактами, які свідчать про безхазяйність майна, можуть бути: неможливість виявити власника при вилученні у злочинців викраденого майна, в разі стихійного лиха, при втраті права на майно у зв'язку зі сплином позовної давності для його витребування тощо. Вказані наслідки не застосовуються, якщо власник відомий, але з певних причин відсутній або визнаний безвісно відсутнім. '

Майно, визнане у встановленому порядку безхазяйним, зараховується безпосередньо у державний бюджет (грошові суми в українській або іноземній валюті, платіжні документи, облігації та ін.). [18; с.296] Визнання майна безхазяйним і навіть наступна його реалізація не виключає можливості пред'явлення відповідних майнових вимог власником (правонаступником), який після цього з'явився. Він має право вимагати від органу, рішенням якого майно визнане безхазяйним, повернення майна або грошової компенсації у розмірі сум, отриманих від реалізації, за вирахуванням здійснених у зв'язку з цим витрат. Спори щодо таких вимог можуть розглядатися у судовому порядку з додержанням правил про позовну давність.

З додержанням правил ст. 138 ЦК у власність держави може перейти знахідка -- майно, втрачене власником (володільцем) поза його волею і знайдене іншою особою. Громадянин, який знайшов загублену річ, зобов'язаний негайно повідомити про це особу, що загубила її, повернути їй знайдену річ або заявити про знахідку і здати річ до міліції чи до виконкому селищної, сільської ради народних депутатів, а коли річ знайдено в установі, підприємстві або на транспорті, здати її адміністрації відповідної організації. Адміністрація, не виявивши у двотижневий строк законного володільця, негайно повинна здати загублену річ міліції або виконкому. [6; с.567] Органи транспорту зберігають і реалізують здані їм речі відповідно до чинних на транспорті правил. Поліція або виконком зберігають здані їм речі протягом 6 місяців. Якщо за цей період власника не буде виявлено, речі переходять у власність держави. Для цього не потрібно спеціального судового чи іншого рішення.

Статтю 139 ЦК присвячено правовим наслідкам виявлення бездоглядної худоби. Вона встановлює обов'язок громадянина, який затримав бездоглядну або приблудну худобу, негайно повідомити про це власника і повернути йому худобу або повідомити у 3-денний строк міліцію чи виконком селищної, сільської ради народних депутатів про цей факт. [31] Зазначені органи вживають заходів до розшуку і на цей час передають худобу на утримання і у користування найближчому радгоспові або колгоспові. У разі невиявлення у встановлені цією статтею строки власника (протягом 6 місяців -- власника робочої або великої рогатої худоби і 2 місяців -- власника дрібної худоби з дня прийняття її на утримання) худоба переходить безоплатно у власність колгоспу, а худоба, що утримувалася у радгоспі, -- у власність держави і включаться до складу майна цього радгоспу (сьогодні -- КСП).

Скарб, тобто зариті у землю або приховані іншим способом валюта, валютні та інші цінності, власник яких невідомий або внаслідок закону втратив на них право, повинен бути зданий особою, що його виявила, фінансовому органові і переходить у власність держави (ч. 1 ст. 140 ЦК). Державна власність у такому разі виникає автоматично без спеціального судового чи іншого рішення. Особі, яка виявила і здала скарб фінансовому органові, видається винагорода у розмірі 25 відсотків вартості зданих цінностей. Не виплачується винагорода особам, у коло службових обов'язків яких входять розкопки і розшуки відповідних цінностей. Вони можуть бути заохочені при виявленні цінностей на загальних підставах (грошовою премією, цінним подарунком тощо). Відносини, пов'язані з виявленням скарбу та його здачею, регулюються також вищезгаданою Інструкцією про порядок обліку, оцінки і реалізації конфіскованого, безхазяйного майна, майна, яке перейшло за правом спадкування до держави, і скарбів.

Наступна підстава виникнення права державної власності є вилучення безгосподарно утримуваного майна, що є пам'яткою історії та культури (ст. 136 ЦК). Встановлюючи можливість переходу такого майна до держави, законодавець виходить із значимості його, а також з обов'язку власника піклуватися про свою власність. [17; с.196]

Громадянина, який безгосподарно ставиться до належного йому майна, що є пам'яткою історії чи культури, державні органи охорони пам'яток повинні попередити про припинення такого ставлення. У разі невиконання вимоги суд може вилучити це майно за позовом зазначених органів. Пред'явлення позову можливе і без попередження, якщо існує невідкладна потреба забезпечити збереження пам'яток історії чи культури. При вилученні майна, що є пам'яткою історії та культури, власникові відшкодовується його вартість у розмірі, встановленому за згодою сторін, а в разі спору -- судом. Закон не виключає можливості викупу у громадянина пам'яток історії та культури, щодо яких він не може створити необхідний режим утримання (ч. 2 ст. 136 ЦК). [31] Якщо ж на такий викуп власник не дає згоди, то за позовом державних органів охорони пам'яток суд може вилучити у нього пам'ятки історії та культури.

Перелічені підстави виникнення права державної власності сформувалися переважно у період існування єдиної загальнонародної соціалістичної власності. Тому у даний час змінилося їх значення у формуванні державної власності, з'являються нові підстави її виникнення. [27; с.262] Так, загальнодержавна власність України поповнювалася за рахунок передачі підприємств та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України. До державного та місцевих бюджетів надходять кошти від приватизації загальнодержавної та комунальної власності.

Комунальна власність створюється за рахунок державного майна, переданого у власність територіальній громаді, майна, створеного комунальними підприємствами, податкових платежів та за іншими підставами, не забороненими законом. Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" від 3 березня 1998 p.' визначені правові засади передачі об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність. [10] У ньому, зокрема, визначено: об'єкти передачі; порядок прийняття рішень про передачу умови передачі; оформлення передачі. Законом встановлено, що передача об'єктів здійснюється безоплатно і оформляється відповідним актом приймання-передачі, який водночас засвідчує момент переходу права власності від одного власника до іншого.

2.2 Умови припинення права державної та комунальної власності

Умовами припинення права власності на землю с юридичні факти, з якими закон пов'язує припинення правовідносин права земельної власності ст.142 Земельного кодексу України визначає юридичні факти, що зумовлюють припинення права державної, комунальної і приватної власності на землю. [14] Способами припинення є підстави перелічені в чинних нормативно- правових актах діяння. (див. дод.2)

Умовами припинення права держаної власності на землю є:

1) приватизація земель, які перебувають у власності держави;

2) розмежування земель державної і комунальної власності;

3) передача земельної ділянки одержаної власності у комунальну власність.

Умовами припинення права комунальної власності визнаються:

1)приватизація земель, які перебувають у комунальній власності;

2) передача земельної ділянки комунальної власності у власність держави.

Загальною підставою припинення права державної і комунальної власності на землю є укладання уповноваженими органами цивільно-правових угод про перехід права власності на земельну ділянку, у тому числі і відповідно до міжнародних договорів. [22; с.46]

Розділ ІІІ. Особливості правового режиму державного та комунального майна

Специфічним як порівняти з іншими видами є використання державного і комунального майна та правове регулювання управління в цій сфері. До державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств, цілісні майнові комплекси їх структурних підрозділів, нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об'єкти незавершеного будівництва, приміщення), інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави в майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами й організаціями для здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його в господарській діяльності. [19; с.116] Держава через свої органи здійснює права власника також щодо об'єктів права власності українського народу.

Управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його повноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти.

За визначенням І. Фатєєвої, управління об'єктами державної власності -- це діяльність передбачених законом органів держави щодо здійснення повноважень із:

1) закріплення державного майна за створюваними юридичними особами публічного права;

2) передавання державного майна до статутних фондів корпорацій і реалізації прав учасника господарських товариств або акціонера;

3) здійснення контролю за ефективністю використання державного майна юридичними особами публічного права і корпораціями за участі держави передбаченими законом способами;

4) визначення напрямів використання майна юридичних осіб публічного права, що залишається після їх ліквідації. [6; с.568]

Управління державним та комунальним майном. До державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окре­ме індивідуально визначене майно, акції (частки, паї) держави в майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його в господарській діяльності.

Управління об'єктами державної власності відповідно до законодав­ства здійснюють Кабінет Міністрів і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. [13; с.76] У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти.

Особливістю правового режиму майна державних підприємств є те, що в разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти державним майном, рішення про реорганізацію чи ліквідацію держав­ного підприємства трудовий колектив має право вимагати передачу майна підприємства в оренду або перетворення його в підприємство, засноване на колективній власності. [12; с.146] Таке ж право належить йому і в разі визнання державного підприємства банкрутом за умови прийняття на себе боргів банкрута і згоди на це кредиторів.

Згідно ст. 141 ГКУ до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно, акції (частки, паї) держави в майні СГ різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його в господарській діяльності. [5]

Управління об'єктами державної власності здійснюють Кабмін і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти.

З метою забезпечення ефективності управління державним сектором економіки Постановою КМУ від 14.04.2004р. запроваджено Реєстр об'єктів державної власності, які використовуються у сфері господарської діяльності, відповідно до якої впроваджується автоматизована система збирання, обліку, накопичення, оброблення, захисту та надання інформації про державні підприємства, корпоративні права держави, державне майно, передане в оренду, майно, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації.

Реєстр формується шляхом створення на єдиних методологічних засадах інформаційних систем у Держкомстаті, Мінекономіки, Фонді держмайна, Мінфіні, Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, у Міністерстві фіскальної служби, інших органах, уповноважених управляти державним майном і корпоративними правами держави. [26; с.334]

Особливістю правового режиму майна державних підприємств є те, що в разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти державним майном, рішення про реорганізацію чи ліквідацію державного підприємства трудовий колектив має право вимагати передачу майна підприємства в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності. Таке ж право належить йому і в разі визнання державного підприємства банкрутом за умови прийнятті на себе боргів банкрута і згоди на це кредиторів.

До особливостей правового режиму державного майна слід віднести і порядок передачі його об'єктів у комунальну власність згідно ч. З, 4, 5,6 ст. 141 ГКУ. Основні умови передачі об'єктів права державної власності в комунальну власність і навпаки передбачені ЗУ від 03 03. 1998 р. Редакція від 30.09.2015, підстава 665-19 "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності".[11]

Даний Закон регулює відносини, пов'язані з передачею об'єктів права державної власності в комунальну власність територіальних громад, сіл, селищ, міст або в їх спільну власність, а також об'єктів права комунальної власності в державну. Така передача здійснюється безоплатно щодо цілісних майнових комплексів підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів; нерухомого майна (будівлі, споруди, в тому числі об'єкти незавершеного будівництва); іншого окремого індивідуально визначеного майна підприємств; акцій (часток, паїв), що належать державі або суб'єктам права комунальної власності в майні господарських товариств.

Державні підприємства, установи та інші державні організації, наділені правом повного господарського відання, правом оперативного управління, отримують певну сукупність прав та обов'язків, яка дає змогу їм здійснювати функції власника. При цьому власником майна державних підприємств, установ залишається держава, адже ще за часів римського права утвердився постулат: у однієї речі може бути лише один власник. [15; с.246] Однак дія такого принципу має ефективність лише тоді, коли власник спроможний самостійно і безпосередньо здійснювати правомочності власника, в тому числі займатися господарською чи іншою діяльністю.

Тим часом, держава не може самостійно здійснювати правомочності власника. Не завжди це можуть і окремі громадяни. Вони можуть об'єднуватися у колективні утворення, передаючи їм своє майно та здійснюючи виробничо-господарську діяльність. Тому людство активно вело пошук оптимальних правових форм, які б гармонійно забезпечували інтереси як власників, так і господарюючих суб'єктів-невласників.

У світовій практиці сформувалися різні моделі відмежування від права власності права управління нею та введення так званої розщепленої власності. [6; с.570] Великим досягненням світової цивілізації стала поява акціонерних товариств, завдяки яким з'явилася можливість зосереджувати великі капітали за рахунок об'єднання фінансів як багатих комерсантів, так і широких верств населення, що в свою чергу забезпечувало швидке здійснення великих виробничих проектів.

У зв'язку з цим справедливим було твердження К. Маркса, що без акціонерних товариств "світ і досі залишався без залізниць, якщо б довелося чекати поки накопичення не доведе деякі окремі капітали до таких розмірів, що вони могли б впоратися з побудовою залізниці".[17; с.229]

В англо-американській правовій системі головною правовою формою реалізації права власності невласником став інститут "довірчої власності", який утверджує абсолютність прав володіння, користування і розпорядження титульного користувача майном довірчого власника.

Щодо здійснення права державної власності в багатьох зарубіжних країнах сформувалося три основні організаційно-правові форми державних підприємств: відомчі (казенні) підприємства, публічні корпорації і державні. [27; с.261] Казенні підприємства не мають статусу юридичної особи, фінансово-господарської самостійності і фінансуються з державного бюджету.