Угоди і зобов’язання в підприємницькій діяльності

Отже, якщо за бажанням кредитора та поручителя договір поруки був посвідчений нотаріусом, то за цих обставин на підставі п. 1 Переліку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172, нотаріус має право вчинити виконавчий напис про стягнення грошових сум.

Слід мати на увазі, що державним підприємствам забороняється укладати договір поруки.

У разі невиконання зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не встановлено договором поруки.

Поручитель відповідає в тому ж обсязі, як і боржник, зокрема, відповідає за сплату відсотків, за відшкодування збитків, за сплату неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які разом поручились, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (ст. 192 Цивільного кодексу).

За договором поруки зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Таким чином, кредитор має право одночасно звернутися з позовом до боржника і до поручителя.

Поручитель, який виконав зобов'язання, набуває всіх прав кредитора по цьому зобов'язанню.

Кожний з кількох поручителів має право зворотної вимоги до боржника в розмірі виплаченої цим поручителем суми (ст. 193 Цивільного кодексу).

Виконання поручителем зобов'язання замість боржника створює правовідносини, в силу яких поручитель сам стає кредитором і набуває право зворотної вимоги у розмірі сплаченої ним суми кредитору. У такому випадку до поручителя від кредитора повинні перейти всі документи, які засвідчують право вимоги кредитора до боржника.

Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. Порука також припиняється, якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку зобов'язання не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк виконання зобов'язання не зазначений або визначений моментом вимоги, то за відсутності іншої угоди відповідальність поручителя припиняється після закінчення одного року з дня укладення договору поруки (ст. 194 Цивільного кодексу).

Законодавством установлений скорочений строк відповідальності поручителя -- три місяці або один рік. До строку відповідальності поручителя не застосовуються правила про зупинення, перерив і поновлення строків позовної давності. Стососовно зобов'язання самого боржника, то строки позовної давності застосовуються на загальних підставах.

6.3.9. Завдаток

Завдатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні в підтвердження укладення договору і в забезпечення його виконання.

Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка дала завдаток, він залишається у другої сторони. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка одержала завдаток, вона повинна сплатити другій стороні подвійну суму завдатку.

Крім того, сторона, відповідальна за невиконання договору, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки із зарахуванням суми завдатку, якщо в договорі не передбачено інше (ст. 195 Цивільного кодексу).

Завдаток як вид забезпечення виконання зобов'язань звичайно застосовується при укладенні договорів між громадянами або між громадянами і організаціями. Угода про завдаток повинна бути укладена в письмовій формі. Предметом завдатка можуть бути тільки гроші. Завдаток виконує такі функції:

посвідчуючу -- сплата завдатка є доказом укладення договору;

платіжну -- гроші вносяться і зараховуються в рахунок належних за договором платежів;

забезпечуючу -- передбачені майнові наслідки у випадку невиконання зобов'язання, забезпеченого завдатком.

 1.3.10 Гарантія

Правила ст. 191 і 194 Цивільного кодексу поширюються на гарантії, що видаються одними організаціями в забезпечення погашення заборгованості інших, якщо інше не встановлене законодавством (ст. 196 Цивільного кодексу).

Особливість гарантії полягає в тому, що цей спосіб забезпечення виконання зобов'язань застосовується тільки у відносинах між організаціями. Гарантія застосовується виключно в кредитних відносинах і являє собою особливий вид поруки. Відповідальність гаранта має додатковий (субсидіарний) характер -- на відміну від поруки, кредитор сам повинин здійснити заходи для повернення боргу і тільки після цього може звернутись до гаранта.

1.3.11 Уступка вимоги і переведення боргу

Під час дії зобов'язання може відбуватись заміна первісного кредитора або боржника іншими особами -- заміна осіб у зобов'язанні.

Уступка вимоги (цесія) -- це передача кредитором (цедентом) належного йому права вимоги іншій особі (цесіонарію). Така передача прав здійснюється шляхом укладення договору між первісним і новим кредитором.

Відповідно до ст. 197 Цивільного кодексу уступка вимоги кредитором іншій особі допускається, якщо вона не суперечить закону чи договору або коли вимога не пов'язана з особою кредитора.

Не допускається уступка вимог про відшкодування майнової шкоди, викликаної ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті.

До набувача вимоги переходять права, що забезпечують виконання зобов'язання.

Уступка вимоги можлива, якщо вона не суперечить закону чи договору або коли вимога не пов'язана з особою кредитора (наприклад, неможливо уступити право вимоги на аліменти). Проте в певних випадках законом встановлюється обов'язок кредитора передати свої вимоги іншій особі. Наприклад, відповідно до ст. 193 Цивільного кодексу поручитель, який виконав зобов'язання, набуває всіх прав кредитора за цим зобов'язанням або згідно зі ст. 26 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Чинне законодавство не вимагає згоди боржника на уступку кредитором вимоги іншій особі. Про уступку вимоги кредитор зобов'язаний повідомити боржника, і якщо він цього не зробив, то виконання зобов'язання первісному кредиторові визнається виконанням належному кредиторові (ст. 199 Цивільного кодексу).

Відповідно до ст. 42 Цивільного кодексу угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі. Як правило, угоди між суб'єктами підприємницької діяльності -- юридичними особами повинні укладатись у письмовій формі (ст. 44 Цивільного кодексу).

Уступка кредитором вимоги іншій особі також є угодою, і тому, якщо угода між первісним кредитором і боржником укладена у письмовій формі, угода про уступку вимоги теж повинна бути вчинена в простій письмовій формі (ст. 202 Цивільного кодексу).

Але з цього правила можуть бути винятки. Так, відповідно до ст. 43 і п. 1 ст. 44 Цивільного кодексу угоди, у тому числі між юридичними особами, можуть укладатись усно, якщо вони виконуються під час їх укладання. Наприклад, договір купівлі-продажу. Щодо таких угод ст. 202 Цивільного кодексу не вимагає укладання письмової угоди про уступку вимоги. Отже, у даному разі доказом уступки вимоги є повідомлення боржника первісним кредитором про уступку вимоги іншій особі.

Як випливає зі ст. 197 Цивільного кодексу, у разі уступки кредитором основної вимоги за зобов'язанням до набувача автоматично переходять права, що забезпечують його виконання. Отже, якщо кредитор уступає іншій особі основні вимоги, угода про таку уступку не вимагає окремої умови про уступку права на вжиття до боржника заходів, що забезпечують виконання зобов'язання (неустойка, штраф, пеня).

Відповідно до ст. 198 Цивільного кодексу кредитор, який уступив вимогу іншій особі, зобов'язаний передати їй документи, що свідчать про право вимоги.

Первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання цієї вимоги боржником.

Якщо боржник не був повідомлений про уступку вимоги, що відбулася, то виконання зобов'язання первісному кредиторові визнається виконанням належному кредиторові.

Боржник вправі висувати проти вимоги нового кредитора всі заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання повідомлення про уступку вимоги.

Якщо відповідно до уступки вимоги в зобов'язанні відбувається заміна кредитора, то при переведенні боргу здійснюється переведення боржником свого боргу на іншу особу.

Згідно зі ст. 201 Цивільного кодексу переведення боржником свого боргу на іншу особу допускається лише за згодою кредитора.

Новий боржник вправі висувати проти вимоги кредитора всі заперечення, основані на відносинах між кредитором і первісним боржником.

Порука і встановлена третьою особою застава припиняються з переведенням боргу, якщо поручитель або заставодавець не виявив згоди відповідати за нового боржника.

Отже, щодо переведення боргу на іншу особу, то згідно зі ст. 201 Цивільного кодексу України таке право надане тільки боржнику й лише за згодою кредитора. Якщо кредитор не дає згоди на переведення боргу іншій особі, то боржник не має права на переведення боргу, оскільки це б означало односторонню зміну умов договору (ст. 162 Цивільного кодексу).

У разі згоди кредитора на переведення боргу іншій особі між первісним і новим боржником укладається угода в простій письмовій формі (ст. 202 Цивільного кодексу), і новий боржник вправі висувати проти вимоги кредитора всі заперечення, засновані на відносинах між кредитором і первісним боржником. Уступка вимоги і переведення боргу, основані на угоді, укладеній у письмовій формі, повинні бути вчинені в простій письмовій формі.

1.3.12 Припинення зобов'язань

Припинення зобов'язання виконанням. Досягнення мети, заради якої встановлювалось зобов'язання, здійснюється шляхом його виконання. Ось чому виконання належать до найбільш розповсюджених способів припинення зобов'язань.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Якщо боржник видав кредитору в посвідчення зобов'язання борговий документ, то кредитор, приймаючи виконання, повинен повернути цей документ, а у разі неможливості повернення зазначити про це в розписці, що ним видається. Розписка може бути замінена написом на борговому документі, що повертається. Знаходження боргового документа у боржника посвідчує припинення зобов'язання, поки не доведено інше.

У разі відмови кредитора видати розписку, повернути борговий документ або відмітити в розписці неможливість його повернення боржник вправі затримати виконання. У цьому випадку кредитор вважається таким, що прострочив (ст. 216 Цивільного кодексу).

Припинення зобов'язання зарахуванням. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.

Для зарахування досить заяви однієї сторони (ст. 217 Цивільного кодексу).

Для застосування зарахування необхідна обов'язкова наявність певних умов, а саме:

вимоги повинні бути зустрічними, тобто такими, що випливають з різних взаємних зобов'язань між двома особами;

вимоги повинні бути однорідними. Як правило, йдеться про взаємні вимоги грошових сум;

настання строку виконання за всіма зустрічними вимогами.

Наявність зазначених умов надає право одній із сторін здійснити зарахування, повідомивши про це другу сторону. За своєю юридичною природою зарахування являє собою односторонню угоду, яка викликає відповідні юридичні наслідки. У тому випадку, коли зустрічні вимоги сторін є рівними, то зобов'язання припиняється. Якщо розмір вимог не однаковий, то зобов'язання з більшим розміром суми вимог лишається чинним, але в меншому розмірі.

Не допускається зарахування вимог за зобов'язаннями:

а) за якими минув строк позовної давності;

б) про відшкодування шкоди, викликаної ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті;

в) про довічне утримання (ст. 425 Цивільного кодексу);

г) в інших випадках, передбачених законом.

Припинення зобов'язання збігом боржника і кредитора в одній особі. Зобов'язання припиняється збігом боржника і кредитора в одній особі.

Якщо згодом цей збіг припиняється, зобов'язання виникає знову (ст. 219 Цивільного кодексу). Збіг боржника і кредитора в одній особі відбувається в силу правонаступництва.

Стосовно громадян збіг боржника і кредитора в одній особі можливий при спадкоємстві, коли спадкоємець і спадкодавець до відкриття спадщини знаходились між собою в зобов'язальному правовідношенні.

Стосовно юридичних осіб зобов'язання може припинятись збігом боржника і кредитора в одній особі в силу злиття юридичних осіб або приєднання однієї юридичної особи до другої, якщо між ними існує зобов'язання, в якому одна юридична особа -- кредитор, а друга -- боржник. Підставою набуття всіх прав і обов'язків нововиниклою юридичною особою є правонаступництво (ч. 2 ст. 37 Цивільного кодексу).

Передбачене в ч. 2 ст. 219 Цивільного кодексу правило встановлене в інтересах кредитора. Воно застосовується у випадках, коли спадкоємство мало місце після громадянина, оголошеного померлим, а з часом таке рішення було скасоване судом.

Правило, встановлене в ч. 2 ст. 219 Цивільного кодексу, не застосовується до юридичних осіб. У випадку поділу юридичної особи, яка виникла в результаті злиття або приєднання, право і обов'язки визначаються передаточним балансом.

Припинення зобов'язання угодою сторін. Зобов'язання припиняється угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими самими особами.

Припинення зобов'язання між організаціями угодою сторін, зокрема угодою про заміну іншим зобов'язанням, допускається в разі, якщо це не суперечить актам планування народного господарства (ст. 220 Цивільного кодексу).

Угода сторін про припинення зобов'язання здійснюється шляхом складення боргу або новації. В односторонніх зобов'язаннях складення боргу означає звільнення кредитором боржника від обов'язку виконати зобов'язання. У двосторонніх зобов'язаннях складення боргу відбувається шляхом уступки взаємних вимог (мирова угода).

Під новацією розуміється припинення зобов'язання шляхом встановлення з цією метою нового зобов'язання. Новація не є перетворенням одного зобов'язання в інше. За допомогою новації припиняється існуюче зобов'язання і встановлюється нове. Нове зобов'язання виникає між тими самими особами і відрізняється від попереднього своїм змістом.

Угода про припинення зобов'язання (мирова угода) і новація є двосторонніми угодами, і їх укладення підпорядковується ст. 43, 44 Цивільного кодексу.

Припинення зобов'язання неможливістю виконання. Відповідно до ст. 222 Цивільного кодексу зобов'язання припиняється неможливістю виконання, якщо вона викликана обставинами, за які боржник не відповідає (ст. 210 Цивільного кодексу).

Неможливість виконання є підставою припинення зобов'язання, якщо неможливість викликана обставинами, за які боржник не відповідає. Якщо неможливість виконання викликана виною боржника, то зобов'язання не припиняється, а перетворюється у правовідношення, в якому реалізується відповідальність боржника.

Умови обставин, за які боржник не відповідає:

а) правомірність невиконання боржником зобов'язання;

б) відсутність вини боржника;

г) наявність вини кредитора;

д) настання неможливості виконання в період дії зобов'язання.

Припинення зобов'язання смертю громадянина або ліквідацією юридичної особи. Зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо виконання не може бути проведено без особистої участі боржника.

Зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо виконання провадиться особисто для кредитора.

Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора).

Законодавством України виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи може бути покладено на іншу юридичну особу (ст. 223 Цивільного кодексу).

Смерть боржника або кредитора, за загальним правилом, не тягне за собою припинення зобов'язання. Майновий характер прав і обов'язків, які складають зміст зобов'язання, обумовлює їх перехід у випадку смерті боржника або кредитора до спадкоємців, і в силу спадкового правонаступництва відбувається заміна осіб у зобов'язанні. Винятком є зобов'язання, в яких виконання пов'язане з особою боржника або кредитора (смерть скульптора, який за договором повинен був створити відповідну скульптуру, або смерть особи, якій відшкодовувалась шкода у зв'язку з каліцтвом).

На відміну від реорганізації юридичних осіб у разі їх ліквідації правонаступництво відсутнє. Ліквідація юридичної особи є підставою припинення зобов'язання. Ліквідація юридичної особи здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником або уповноваженим ним органом. Претензії кредиторів до юридичної особи, яка ліквідовується, задовольняються за рахунок майна юридичної особи. Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, які не визнані ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також за умови, якщо кредитори протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не подадуть позови до суду або господарського суду про задоволення їх вимог.

Якщо підприємство визнано банкрутом, черговість задоволення вимог кредиторів визначається відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

У разі ліквідації юридичної особи без правонаступника належні потерпілому або особам, зазначеним у ч. 2 ст. 456 Цивільного кодексу, платежі повинні бути капіталізовані за правилами державного страхування і внесені його органам для виплати їх у розмірі і строки, зазначені у відповідному рішенні про відшкодування шкоди.

Позови про відшкодування шкоди, заподіяної ліквідованою юридичною особою, пов'язані з ушкодженням здоров'я чи смертю громадянина, пред'являються до вищої організації або до організації, зазначеної в рішенні про ліквідацію юридичної особи.

Размещено на Allbest.ru