Етичні аспекти на досудовому слідстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Етичні аспекти на досудовому слідстві

Укладення угоди про участь у кримінальній справі зі стадії досудового слідства ставить перед адвокатом ряд правових та етичних завдань, сплетіння яких і визначає певний коридор поводження саме в цій справі на певному етапі кримінального процесу. Термін "поводження" охоплює певні обов'язкові компоненти цього етапу роботи: взаємини з клієнтом за угодою (коли підзахисний під вартою); взаємини зі слідчим; взаємини з підзахисним; урахування таких нюансів, як специфіка справи, її характер; поводження підзахисного тощо.

Головними особами, з якими адвокату доведеться працювати повсякденно в цей період, є слідчий і обвинувачуваний (підозрюваний). Взаємини адвоката зі слідчим мають робочий офіційний характер і не повинні переростати у "свояцькі" стосунки, з яких неминуче починається відхід від етичних вимог і закладається можливість конфліктних ситуацій.

Офіційні стосунки адвоката зі слідчим визначаються Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" і регулюються кримінально-процесуальним законодавством. Що ж до моральних тонкощів цього складного співробітництва, то вони, випливаючи з деяких законоположень, переходять до сфери етичних відносин.

Визначальною ознакою адвокатської функції є однобічність займаної ним позиції, до його завдань не входить пошук істини у справі як такої чи прагнення до абстрактної справедливості. У адвоката є конкретне завдання, покладене на нього Законом, - надати всебічну юридичну допомогу своєму підзахисному. Він зобов'язаний відшукувати і використовувати в інтересах захисту усі помилки і слабкості, що підривають і розхитують висновки слідства про винуватість підзахисного. При цьому адвокат жодним чином не підштовхує слідство до посилення цих доказів.

Узаконене кредо адвоката чітко і недвозначно викладене у ст. 48 КПК України (нова редакція): "Захисник зобов'язаний використовувати передбачені в цьому Кодексі й інших законодавчих актах засоби захисту з метою з'ясування обставин, що усувають підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, звинувачуваного, підсудного, засудженого, і надає їм необхідну юридичну допомогу".

Стаття 48 КПК України (п. 16) забороняє захиснику розголошувати обставини, що стали йому відомими від підзахисного у зв'язку з виконанням професійних обов'язків, а Закон України "Про адвокатуру" зобов'язує його зберігати адвокатську таємницю. Однак обіцянку зберігати адвокатську таємницю містить і присяга адвоката, що вже належить до сфери етичних основ адвокатської діяльності.

У цьому і є унікальність становища адвоката, і очікувати від нього загальної справедливості означає нерозуміння завдань адвокатури в цілому. Ще менш обгрунтовано вимагати від адвоката обіцянки у вигляді присяги про те, що він буде справедливим. Інше питання - вибір засобів досягнення мети особисто адвокатом. Тут адвокат має право і зобов'язаний виявляти і розбірливість, і особисту порядність. І закон, і суспільство мають право вимагати від адвоката високого професіоналізму і сумлінності при веденні справи, охайності у виборі засобів захисту і моральності їх застосування при виконанні адвокатського обов'язку.

Можлива ситуація, коли захисник виявляє серйозний прорахунок у діях слідчого, що послаблює обвинувачення. Закон, слова присяги адвоката вимагають від нього чесності, а отже, виконання морального обов'язку - професійно-якісного захисту інтересів обвинуваченого. Іншими словами, адвокат повинен вказати слідчому на допущений недолік. Усунення ж слідчої помилки може серйозно ускладнити становище підзахисного. Як вчиняти адвокатові у цій ситуації? Прагнути до ідеалів справедливості на шкоду своєму підзахисному? Звичайно, ні.

У зв'язку з цим виникає необхідність коротко зупинитися на деяких етичних моментах адвокатської присяги, що вимагають перегляду й уточнення. Не можна не сказати про редакційні штампи типу: "суворо дотримуватися", "суворо зберігати"... Мимоволі напрошується думка про можливість "дотримуватися" і "зберігати" не дуже суворо. Це усього лише дрібні редакційні деталі.

Однак є сумніви і з більш принципових моментів. Приміром, адвокат, відповідно до пропонованої законом присяги, обіцяє "бути завжди справедливим". Така обіцянка входить у суперечність з деякими основними принципами адвокатської діяльності. Об'єктивно справедливість торжествує тоді, коли злочин розкрито, а злочинця покарано. Навпаки, адвокат тріумфує тоді, коли йому вдається, використавши недоліки слідства, домогтися розвалу обвинувачення в суді чи його ослаблення або виправдання підсудного, навіть завідомо винуватого у здійсненні злочину, що, за загальними поняттями, не може вважатися справедливим.

Якщо адвокат, якого за відповідну винагороду запрошено захищати обвинувачуваного, підсудного, стане за його рахунок займатися пошуками об'єктивної справедливості як такої, він неминуче прийде до конфлікту з інтересами підзахисного, а отже, і з обов'язком - захищати за будь-яких обставин.

Узаконена однобокість позиції адвоката, його обов'язок дотримуватися лише інтересів особи, яка довірилася йому, безперечно, мають стояти на першому місці, інакше знецінюється основна ідея адвокатури.

Етична ж сторона запропонованого висновку полягає в однобічному сприйнятті адвокатом зібраних матеріалів кримінальної справи, у критичному підході до їх оцінки з позицій захисту. Така процесуально задана позиція адвоката апріорі визначає конфронтаційні взаємини зі слідчим і робить їх процесуальними супротивниками.

Не можна обійти таку проблему, як зіткнення громадянської відповідальності адвоката з професійним обов'язком. Виникають ситуації, коли сумлінне виконання адвокатом свого обов'язку щодо нерозголошення адвокатської таємниці може становити реальну загрозу для суспільства, держави, окремих громадян. Уявімо ситуацію, коли підзахисний поділився зі своїм адвокатом інформацією про реальну загрозу будь-яким інтересам. Як вчинити в такому разі адвокатові? Зберігати адвокатську таємницю? Це тягне відповідальність за неповідомлення про злочин. Сповістити про таку загрозу владним структурам - означає порушення адвокатської таємниці.

Поза всякими сумнівами, відведення реальної загрози для будь-кого стоїть вище за збереження професійної таємниці, коли остання робить адвоката співучасником злочину.

Відносини адвоката зі слідчим мають будуватися на основі апріорної взаємоповаги та коректності. Поглянемо на ситуацію із суто життєвої позиції. У провадженні слідчого одночасно перебуває десяток-півтора (часом до тридцяти) справ. За ними - арештовані люди. Це вимагає жорсткого контролю за термінами утримання під вартою і великої відповідальності. Щодня виконуються десятки слідчих дій. Для слідчого це означає одночасну паралельну роботу з п'ятьма - десятьма адвокатами. У кожного з них свій підхід до відносин на досудовому слідстві - один налаштований по-діловому, інший прагне до власного самоствердження у присутності свого підзахисного і нерідко плутає елементарну безтактність зі сміливістю тощо.

Якщо ці особи не виявлять максимального прагнення до того, щоб установити нормальні ділові взаємини, можуть виникати тертя і колізії, які шкодять як інтересам слідства, так і конкретним інтересам самого підзахисного, а отже, й інтересам самого адвоката.

Навіть найгостріша і найнепримиренніша позиція захисника нормально сприйметься слідчим, якщо адвокат обґрунтовує її етично, по-діловому, дотримуючись закону і поваги до роботи слідчого.

Сумніви адвоката щодо сумлінності та законослухняності слідчого, щирості його прагнень дійти істини у справі, безумовно, впливають на поведінку адвоката-захисника на досудовому слідстві і серйозно впливають на тактику його дій під час досудового слідства. Одна справа, коли слідчий незаангажований певною версією, діє неупереджено і щиро прагне до пошуку істини у справі. Тоді клопотання адвоката, якщо вони спрямовані на пошук обставин та доказів, що висвітлюють особу підзахисного в позитивному плані, будуть сприйматися слідчим спокійно та адекватно, з користю для справи, а активна участь адвоката у слідчих діях матиме достойну підтримку.

Якщо ж кожна спроба адвоката сприймається невдоволено, викликає роздратованість і обурення слідчого, всі клопотання відкидаються без урахування їх спрямованості чи корисності, адвокатові слід зважити, чи доцільно продовжувати роботу так активно. Безумовно, якщо виникають принципові розбіжності з позицією слідчого, що загалом негативно впливає на становище підзахисного, то, незалежно від його налаштованості, клопотання мають бути викладені і в разі відмови оскаржуватися прокурору. Але якщо йдеться про тактичні моменти (допит окремих свідків, призначення експертиз і т. ін.), тобто про обставини, які, в разі подання клопотання, можуть бути використані слідчим для підсилення обвинувачення підзахисного, очевидно, доцільніше не порушувати клопотання, а повернутися до його реалізації під час судового розгляду справи.

У процесі роботи на попередньому слідстві адвокат може помітити тенденційність дій слідчого щодо полегшення становища інших обвинувачуваних у справі за рахунок його підзахисного. Чи повинен адвокат заявити необхідні, на його думку, клопотання, спрямовані на виправлення такої позиції слідчого і всебічний захист інтересів свого підзахисного за умови, що це погіршить становище інших обвинувачуваних у справі осіб? Відповідно до закону, адвокат не тільки має право, але і зобов'язаний це зробити. Такий крок адвоката виправданий і з етичного погляду, адже вказані вище дії слідчого суперечать закону і є аморальними.

Приклад. Надаючи правову допомогу на досудовому слідстві у груповій справі, адвокат помітив відверту упередженість слідчого щодо окремих обвинувачуваних. Під час побачення підзахисний сповістив адвокатові деякі обставини, про які він дізнався лише тепер і які можуть докорінно змінити його становище у справі. Для цього слід допитати двох підлітків, які раніше допитані не були, оскільки слідчий про них не знав. Адвокат заявив слідчому клопотання про допит двох нових свідків у справі. Останній погодився з клопотанням, а через деякий час у справі з явилися протоколи допиту підлітків, зі змісту яких випливало, що їм нічого по справі невідомо. На запитання адвоката, чому слідчий не сповістив його про час допиту свідків за його клопотанням, останній відповів, що вважав це недоцільним. Скарга прокуророві на незаконні дії слідчого була залишена останнім без уваги.

При розгляді справи в суді під час допиту підлітків за участю батьків та психолога було з'ясовано, що під час допиту на досудовому слідстві слідчий не радив підліткам та батькам вплутувати дітей у цю справу, бо для них це може погано скінчитися. Під час допиту в суді діти постійно озирались на залу, де сидів оперативний уповноважений, що був задіяний у цій справі. За клопотанням адвоката суд видалив останнього із зали, і лише тоді підлітки дали правдиві і корисні для справи показання.

З тактичного погляду, адвокат, запідозривши упередженість слідчого щодо його підзахисного, вчинив необачно. "Розкривати" перед слідчим корисних для підзахисного свідків означало не вберегти їх від можливого впливу слідчого. Більш досвідчений адвокат за таких обставин не став би заявляти клопотання слідчому, а викликав би таких свідків для допиту прямо в суді, що дало б змогу уникнути стороннього впливу.

Резюме: Ми вже зупинялись раніше на подібній ситуації, коли слідчий пробував знецінити докази, надані адвокатом, але там адвокат обачливо записав розповідь свідків на плівку. У цьому випадку адвокат не міг цього зробити, адже заперечували батьки підлітків. Отже, слід брати до уваги такі нюанси у практиці.

Адвокат - підзахисний

Дуже важливим фактором у роботі адвоката на досудовому слідстві є встановлення нормальних, етично витриманих відносин з підзахисним щодо узгодження позиції стосовно пред'явленого обвинувачення. Досі не знайдено відповіді на запитання: як діяти адвокатові, якщо йому стане відомо від підзахисного про обставини, що несумісні з мораллю та суперечать матеріалам справи. Адвокат, згідно із законом, мусить здійснювати захист за будь-яких обставин. Але адвокат не має індульгенції від церкви і не вільний від суспільства, в якому він живе, та його моралі.

Приклад. Адвокат здійснює захист обвинувачуваного у вбивстві. Останній при зустрічі з захисником зізнався адвокату, що злочин справді вчинено ним, однак він буде категорично заперечувати свою причетність до вбивства. Підсудний також повідомив, що має інформацію про спроби його друзів на волі вплинути на потерпілих з метою змусити їх відмовитися від претензій.

Захисник обурений цинізмом обвинувачуваного, йому щиро шкода жертву і потерпілих, однак повідомити будь-кому довірену йому таємницю чи відмовитися від захисту з таких мотивів він не може. Він повинен продовжувати захист за будь-яких обставин, навіть всупереч власним уявленням про совість і справедливість.

Резюме: Закон, що зобов'язує адвоката захищати за будь-яких умов, не може бути аморальним, адже приймається законодавчим органом від імені народу. Отже, адвокат, що обирає свою професію добровільно, апріорі погоджується діяти за Законом за будь-яких умов, а тому його дії морально виправдані.

У цьому і полягає унікальність становища адвоката, і очікувати від нього справедливості у наведеній ситуації означає нерозуміння завдань адвокатури в цілому. Ще менш обгрунтовано очікувати від адвоката обіцянки у вигляді присяги про те, що він буде справедливим. Інше питання - вибір засобів досягнення мети безпосередньо адвокатом. Тут адвокат може і зобов'язаний виявити і педантичність, і особисту порядність.

Обґрунтовано вимагати від адвоката високого професіоналізму і сумлінності при веденні справи, охайності у виборі засобів захисту і моральності їх застосування при виконанні адвокатського обов'язку.

Робота на досудовому слідстві зобов'язує адвоката до певної активності, якої вимагає участь у процесуальних слідчих діях: присутність на допитах окремих осіб, участь у слідчому експерименті, впізнанні, виїзді на місце злочину і т. ін. Активність на досудовому слідстві - це, по-перше, реальна можливість виправити окремі вади слідства на ранній стадії, не залишаючи їх до розгляду справи судом.

На практиці виникають ситуації, коли адвокат під час слідства стикається з явно помилковим кроком слідчого, що може сильно підірвати позицію обвинувачення в суді. Здавалось би, логічно викласти свої сумніви у клопотанні про виправлення помилки. Але, аналізуючи дії слідчого, адвокат доходить висновку, що останній не зацікавлений в об'єктивному розслідуванні справи і, природно, використає цю нагоду так, щоб виправити виявлену адвокатом помилку на користь обвинувачення. З тактичних мотивів, краще утриматись від такого клопотання. Завдання адвоката - не лише виявити у справі обставини, що виправдовують підозрюваного, обвинувачуваного та підсудного чи пом'якшують його відповідальність, але і грамотно використати ці обставини на користь підзахисного.

Вкрай делікатною і важкою для адвоката є ситуація, коли для полегшення позицій захисту необхідні свідчення особи, проти виклику якої заперечує сам обвинувачуваний з особистих чи інших мотивів. Тут немає єдиного рецепту. Якщо обвинувачуваний недостатньо реально уявляє собі загрозу майбутньої відповідальності або легковажно розраховує уникнути її і без допиту цього свідка, адвокат має докласти всіх зусиль до того, аби донести до свідомості підзахисного можливі наслідки його дій.

Якщо ж зусилля адвоката наштовхуються на безглузду упертість або нерозуміння обвинувачуваним ситуації, адвокат має повідомити підзахисному про прийняте ним рішення і самостійно клопотати перед слідчим про виклик такого свідка. У цьому разі обвинувачуваний може відмовитися від послуг адвоката - це його право. Якщо ж цього не відбудеться, адвокат вільний приймати рішення самостійно. Не буде зайвим нагадати, що прийняття подібного рішення - це результат дуже серйозних міркувань і завжди ризик.

На запитання, чому варто бути вкрай обережним у виробленні єдиної позиції захисту на попередньому слідстві й у суді, можливо, відповість пропонований епізод з адвокатської практики.

Але є колізії і більш мотивованого характеру. Підзахисний з якихось, лише йому відомих, міркувань, тобто усвідомлено обрав позицію захисту, що іншим, в тому числі і захисникові, видається безглуздою, безперспективною і непродуманою. Насправді, вона осмислена і підкріплена якимись факторами, відомими лише підзахисному.

Раніше наводився приклад, коли обвинувачуваний С. на попередньому слідстві визнавав себе винним в дачі хабарів вії епізодах. Під час зустрічі з адвокатом останній запитав, як підсудний схильний вести себе в суді. Пославшись обіцянку на Замісника Прокурора республіки, що йому більше ніж 6 років суд не дасть, підсудний заявив, що буде наполягати на своїх свідченнях і далі.

Оце і є мотивована колізія, що базується на певних міркуваннях, сподіваннях підсудного, яка робить адвоката заручником підсудного. Погодившись з такою позицією останнього, адвокат прирікає себе у будь-якому фіналі на роль маріонетки підсудного у разі очікуваного фіналу і на роль козла-відбувайла - у фіналі небажаному. Від такої перспективи потрібно делікатно відмовитись під будь-яким мотивом.

Адвокат-клієнт: позаофіційні стосунки

Взаємини адвоката з клієнтами - особами, з якими він уклав угоду на ведення справи, та із самим підзахисним неминуче поділяються на офіційні і неофіційні.

Ненормативні відносини з клієнтами, якщо підзахисний утримується під вартою, зводяться до інформування останніх про подробиці справи, про позицію підзахисного на слідстві, про його прохання, поради і вимоги, про можливі перспективи розвитку справи.

Клієнти - родичі і близькі арештованого, обвинувачуваного і сам підзахисний - нерідко звертаються до своєї довіреної особи - адвоката з проханням передати яку-небудь конфіденційну інформацію - запискою на папірці. Чого гріха таїти, нерідко адвокати погоджуються на таку заборонену законом "послугу", не замислюючись, яку серйозну небезпеку може містити передана інформація для нього самого. Окрім того, що адвокат при цьому йде на грубе порушення закону, він може мимоволі виявитися співучасником злочинної змови чи потрапити в іншу халепу. Тому варто рішуче відкидати спроби клієнтів утягти себе в подібні протиправні витівки.

Резюме. Певна дипломатія і обережність у відносинах з клієнтом - це важливий компонент досвідченого адвоката, який упереджує можливі недосказанність клієнта, заплановані хитрощі чи однобокі відверто егоїстичні сподівання.

Коли ми говоримо про бездоганне знання адвокатом-захисником своїх прав і уміння ними як слід користуватися, то маємо на увазі професійних адвокатів, але не категорію випадкових людей, що виявилися причетними до цієї непростої справи - "фахівців у галузі права", яким Конституційний Суд України своїм рішенням від 16 жовтня 2000 р. широко розкрив двері до здійснення захисних функцій у період досудового слідства та розгляду справ у суді.

Юрист іншої спеціалізації (юрисконсульт, нотаріус тощо), який рідко звертається до КПК, як правило, не завжди компетентний щодо обсягу прав захисника і техніки їх використання. Незнання своїх прав та обов'язків за наявності бажання легко виправити - достатньо прочитати ст. 48 КПК - і прогалину ліквідовано. Але це лише верхівка проблеми. Головне - це досвід використання захисником своїх процесуальних прав захисником, що набувається роками.

Адвокат-захисник у суді

Питання про роль захисника в суді неможливо відділити від теми про стан прокуратури та судочинства в незалежній Україні. Якими б позитивними не були закони щодо поліпшення судочинства і підвищення ролі адвоката-захисника, але коли суди та судді не будуть реально відповідати тому високому рівню, до якого підняла їх Конституція України, годі чекати відчутних змін щодо ролі захисника в судовому засіданні.

Адвокат у кримінальному процесі, як визначена Конституцією України - процесуальна фігура для гарантії захисту прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного від обвинувачення. Життя довело, що конституційні гарантії можуть залишатися пустим папірцем, коли вони не підкріплені реальними суворими вимогами до службових осіб, яким держава довіряє охорону та захист прав людей. Історія українського судочинства останнього десятиріччя (приблизно 2003- 2013 років) займе особливе місце в історії судочинства України як період небувалого падіння престижу правоохоронців та суддів, правоохоронних органів та судочинства в цілому. Лише однієї справи Запорізького маніяка С. Ткача, за злочини якого було засуджено 11 осіб, яких правоохоронці змусили взяти на себе низку зґвалтувань і вбивств. Але ж у кожного засудженого був адвокат.

Важко розраховувати на справжню правосудність, коли за суддівським столом сидить стомлений та заклопотаний сірими буденними турботами суддя, у якого на думці - як звести кінці з кінцями, а на черзі - ще десяток справ до кінця робочого дня. Тоді все - гарна освіта та великий досвід захисника, талант оратора та гучне ім'я адвоката, бездоганне знання справи та судової практики і, нарешті, непереборні аргументи та докази - це не більше, ніж стрільба з ракет по горобцях,

Але набагато страшніше, коли суддя, починаючи судове засідання, вже знає, яким буде рішення суду, а отже, всі процесуальні потуги адвоката, його звернення до закону та заклики до справедливості приречені на глухе нес прийняття, а доля підсудного, відповідно, вже вирішена. За таких умов роль адвоката у судовому засіданні нівелюється і зводиться нанівець, а судочинство перетворюється на фарс.

Величезна кількість нарікань на негаразди та корупційність у сфері судочинства вимагають від влади невідкладних заходів щодо повернення судам їхньої природної функції - вершити судочинство в першотвірному уявленні.

Це може статися лише за таких умов праці, побуту та відповідальності, які сформували б у середовищі служителів Феміди внутрішню потребу, прагнення до законності та справедливості. Коли аргументи підсудного та його захисника будуть сприйматися без тиску на суддівську психіку таких сторонніх факторів, як страх перед владою, обов'язок відпрацювати хабар чи турбота про невирішені матеріальні проблеми. На суддю має постійно і безперервно тиснути лише три фактори - закон, власна совість і велике бажання не позбутися своєї посади, а з нею і численних соціальних благ.

З іншого боку, сфера судочинства не повинна бути замкнутою системою, абсолютно незалежною від народу, який її утримує. Саме від народу, але не від влади. Сьогодні судова система, на жаль, зорієнтована в полярно протилежний бік - вона залежна від влади і абсолютно незалежна від народу.

Форми та методи роботи захисника в суді помітно відрізняються від таких на досудовому слідстві. По-перше, робота на досудовому слідстві ведеться потай від сторонніх очей, тобто не є публічною. Робота в суді - публічна діяльність. Це постійне перебування на виду різноманітної публіки, під прискіпливим наглядом численних спостерігачів від засобів масової інформації і багатьох інших зацікавлених у справі осіб та установ.

По-друге, робота на досудовому слідстві не ставить захисника в жорсткі рамки кримінального процесу, що мінімізують помилки. Якісь прорахунки чи помилкові рішення набагато легше виправити, не ризикуючи запізнитись. Кожен незважений процесуальний крок, кожне непродумано висловлене в судовому засіданні слово негайно фіксується секретарем судового засідання чи технічними засобами, використання яких передбачено законом. Крім того, грубі помилки, допущені в судовому засіданні, залишаються в пам'яті його учасників і нерідко відіграють вирішальну роль при визначенні долі підсудного.

По-третє, частина захисного плану, не реалізована адвокатом на стадії досудового слідства, може виявитися здійсненою в судовому засіданні під час розгляду справи. Ініціатива ж захисника, вмотивовано відкинута судом, має мало шансів на свою реалізацію в апеляційній чи касаційній інстанціях.

Існує ще одна суто психологічна обставина, що заслуговує на особливу увагу. Хоч би як погано не зарекомендував себе обвинувачуваний перед слідчим, скільки б він не змінював свої позицію та свідчення, це не вплине безпосередньо на суддю чи суддів, яким доведеться розглядати кримінальну справу та виносити свій вердикт. Більше того, нерідко таке поводження підсудного на досудовому слідстві викликає у суддів певні сумніви щодо об'єктивності чи професіоналізму слідчого.

Нещире, зухвале поводження підсудного в залі суду, неповага до учасників судового процесу сприймається безпосередньо суддями та присутніми як неповага до суду і налаштовує проти підсудного з усіма можливими наслідками.

Конкретні завдання захисника в судовому засіданні визначаються його роллю у кримінальному судочинстві, мета якого сформульована статтею 2 КПК України - "Завдання кримінального провадження", яка встановлює:

1. Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Збалансованість ролі представників обвинувачення та захисту в суді забезпечує принцип змагальності і диспозитивності. Розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності. Це означає, що при розгляді справи в суді функції обвинувачення, захисту і вирішення справи не можуть покладатися на один і той же орган чи на одну і ту ж особу.

Державне обвинувачення в суді здійснює прокурор. У випадках, передбачених КПК, обвинувачення здійснює потерпілий або його представник. Це стосується тієї категорії злочинів, де участь прокурора не є обов'язковою. адвокат кримінальний судовий засідання

Захист підсудного здійснює сам підсудний, його захисник або законний представник - нині, лише адвокат. Коли участь захисника у судовій справі не є обов'язковою, підсудний бере справу захисту власних інтересів на себе.

Прокурор, підсудний, його захисник чи законний представник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники беруть участь у судовому засіданні як сторони і користуються рівними правами та свободою у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом.

Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав.

Розгляд справи судом першої інстанції - це юридична процедура, що виконує головну функцію судочинства - правосуддя. Головним завданням судового засідання - є встановлення безпосередньо судом ряду ключових питань, які визначені кримінально-процесуальним кодексом. Зокрема, суд встановлює

- законність притягнення обвинувачуваного до кримінальної відповідальності;

- законність міри запобіжного заходу;

- наявність факту злочину;

- причетність підсудного до злочину;

- ступінь винуватості;

- повноту та законність доказової бази, процесуальну вагу доказів щодо доведення провини обвинувачення чи, навпаки, -її спростування;

- допустимість доказів, на які спираються державний обвинувач, учасники судового засідання, захисник, та законність долучення їх до справи та;

- правильність юридичної кваліфікації інкримінованого підсудному злочину;

обставини, що сприяли вчиненню злочину;

- вид та міру покарання за вчинений злочин;

- забезпечує відшкодування збитків на користь фізичних та юридичних осіб, що потерпіли від злочину.

Як юридична процедура судове засідання має жорстко унормований рядом кодексів характер: Кримінально-процесуальним, Цивільно-процесуальним, Господарсько-процесуальним, Кодексом адміністративного судочинства, визначає коло учасників судового засідання і їхні права та обов'язки.

Посідаючи чільне місце повновладного хазяїна в судовому засіданні, суддя чи голова у складі судової колегії, керуючись нормами КПК, здійснює судочинство, тобто веде судове засідання, спрямовуючи активність його учасників у русло максимальної ефективності щодо виявлення обставин, які становлять головну мету суду - підтвердити чи спростувати обвинувачення підсудного. Кожен крок судді на цьому шляху є унормованим і фіксується у протоколі судового засідання технічними засобами. Без цього правова ідентифікація ходу судового засідання була б неможливою, а цінність судового рішення - сумнівною.

Рівноправними учасниками судового засідання, завдання яких допомагати суду в здійсненні судочинства, є підсудний, державний обвинувач, захисник, представник неповнолітнього підсудного, потерпілий, представник потерпілого.

Кожен із учасників судового засідання виконує певну визначену законом функцію і користується правами, необхідними для ефективного здійснення процесуального призначення. Єдиним учасником судового засідання, функція якого виділяється однобокістю, що визначається лише інтересами підсудного, є захисник.

Формулюючи завдання захисника в судовому засіданні, ст. 47 КПК визначає його обов'язки при наданні правової допомоги під час судового розгляду справи. Отже, на цьому відповідальному етапі судочинства: Захисник:

- зобов'язаний використовувати засоби захисту, передбачені цим Кодексом та іншими законами України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого та з'ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого.

- зобов'язаний прибувати для участі у виконанні процесуальних дій за участю підозрюваного, обвинуваченого. У разі неможливості прибути в призначений строк захисник зобов'язаний завчасно повідомити про таку неможливість та її причини слідчого, прокурора, слідчого суддю, суд, а у разі, якщо він призначений органом (установою), уповноваженим законом на надання безоплатної правової допомоги, - також і цей орган (установу).

- без згоди підозрюваного, обвинуваченого не має права розголошувати відомості, які стали йому відомі у зв'язку з участю в кримінальному провадженні і становлять адвокатську або іншу охоронювану законом таємницю.

- після його залучення має право відмовитися від виконання своїх обов'язків лише у випадках:

o якщо є обставини, які згідно з цим Кодексом виключають його участь у кримінальному провадженні;

o незгоди з підозрюваним, обвинуваченим щодо вибраного ним способу захисту, за винятком випадків обов'язкової участі захисника;

o умисного невиконання підозрюваним, обвинуваченим умов укладеного з захисником договору, яке проявляється, зокрема, у систематичному недодержанні порад захисника, порушенні вимог цього Кодексу тощо;

o якщо він свою відмову мотивує відсутністю належної кваліфікації для надання правової допомоги у конкретному провадженні, що є особливо складним.

- брати участь у судових засіданнях;

- ставити в судовому засіданні питання підсудним, потерпілому, свідкам, експерту, спеціалісту, позивачу і відповідачу, брати участь у дослідженні інших доказів;

- подавати докази, заявляти клопотання і відводи, висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, оскаржувати дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду;

- виступати в судових дебатах;

- знайомитися з протоколом судового засідання та подавати на нього зауваження;

- знати про принесені у справі подання прокурора, апеляції, подавати на них заперечення;

- брати участь в засіданнях суду при апеляційному розгляді справи.

До того як ми розглянемо кожну функцію окремо, слід відповісти на таке, далеко не риторичне запитання: а чи не суперечить узаконена однобокість позиції адвоката суспільним інтересам, громадській моралі?

Сучасне високорозвинене суспільство зацікавлене в тому, щоб кожен злочин було якнайшвидше розкрито, а злочинця, що його вчинив, - знайдено і обґрунтовано покарано судом. Для цього створена правоохоронна система, головним інститутом якої є система судочинства. На виконання задекларованого завдання держава виділяє значні кошти за рахунок суспільства в цілому і кожного платника податків зокрема. Суспільство і кожен громадянин зацікавлені в тому, щоб було покарано саме того, хто скоїв злочин і в жодному разі не когось іншого. На жаль, багаторічна практика діяльності органів, функцією яких є боротьба зі злочинністю, а також судів дає нам величезний статистичний матеріал про численні помилки і зловживання останніх, наслідком яких виявилось засудження людей, невинних у скоєнні тих злочинів, в яких вони були визнані винними і засуджені, навіть страчені.

Отже, присутність адвоката, якого закон зобов'язує до однобокого суто захисного підходу в питаннях обвинувачення підсудного, є певною гарантією, насамперед для самого суспільства, що навіть за умов повноцінного захисту засуджений є справді тим, хто скоїв цей злочин.

Розглянемо кожну функцію окремо і докладно.

Присутність захисника в судовому засіданні - це період напруженої інтелектуальної роботи, яка передбачає урахування непередбачених обставин, протилежних інтересів, негайного прийняття незапланованих рішень і миттєвої реакції на дії інших учасників судового процесу. Всі ці передбачені і незаплановані кроки мають здійснюватися в межах суворого дотримання закону та рамок судової етики й судового етикету.

Нам доведеться ще не раз наголошувати на тій генеральній лінії, якою керується захисник у своїй діяльності загалом і в судовому засіданні зокрема. Ця генеральна лінія полягає у повному розмежуванні таких понять, як пошук абстрактної справедливості і конкретні інтереси підзахисного. Перші цікавлять захисника лише в контексті корисності їх для позиції підзахисного. Якщо ці категорії збігаються, захисник спрямовує свої дії на їхнє поєднання в захисній позиції. Коли ж пошук справедливості не вписується в концепцію захисту з конкретної справи, захисник концентрує увагу суду на тих доказах і обставинах, які поліпшують позиційне становище підзахисного.

Формально усі дії, які доводиться виконувати захисникові в судовому засіданні, за винятком судових дебатів, сконцентровані в пунктах 7 та 8 ст. 48 КПК. Так, п. 7 передбачає право адвоката в судовому засіданні ставити запитання підсудним, потерпілому, свідкам, експерту, спеціалісту, позивачу і відповідачу, брати участь у дослідженні інших доказів.

Задекларованість цього, здавалось би, само собою зрозумілого права насправді є дуже важливою гарантією права на захист. Можна уявити собі, що суддя, дуже розсердившись на занадто прискіпливого захисника, видалив би останнього з судового засідання. Насамперед це вдарило б по підзахисному, який залишився б без повноцінного захисту. Суддя має право в порядку ведення судового засідання зробити зауваження будь-якому учасникові судового засідання, у тому числі і адвокатові. Головуючий у судовому засіданні має право відсторонити захисника від участі в судовому засіданні за наявності підстав, передбачених ст. 48 КПК. У цьому разі адвоката, що вибув, має замінити інший, за погодженням з підсудним. Новому адвокатові надається час на ознайомлення з матеріалами справи.

Отже, право захисника брати участь у судовому засіданні - це насамперед одна з гарантій права підсудного на захист від обвинувачення.

Використання захисником права на запитання в судовому засіданні

Загальне правило. Особі, що взяла на себе обов'язок захисника в суді, слід добре запам'ятати:

а) ставити запитання - це насамперед не обов'язок, а право, що потребує дуже обережного користування;

б) в судовому засіданні, як правило, рідко ставлять спонтанні, тобто щойно визрілі запитання. Захисник добре ознайомлений з матеріалами справи, і перед ним лежить досьє з витягами показань та свідчень усіх осіб, що допитуються в судовому засіданні. Він знає, коли, що і як відповідали на те чи інше запитання підзахисний та інші підсудні. І коли в судовому засіданні у ході справи виникає необхідність щось прояснити чи уточнити, захисник має зробити це так, щоб не зашкодити власному підзахисному.

Є немало адвокатів, які частіше за браком досвіду вважають, що дієвість адвоката в судовому засіданні виявляється саме у підвищеній активності під час допиту підзахисного, інших підсудних, свідків. Проте тим, постановка запитання підсудному, свідкові, потерпілому, а особливо експертові - не акт задоволення власної цікавості, а тим більше - не привід для демонстрації активності, бо іноді остання може дуже дорого обійтися. Кожне запитання - це ретельно продуманий і добре зважений крок, реакція на який, як правило, точно розрахована;

Ситуація. Якось, завчасно домовившись зі знайомим суддею, я з групою студентів прийшов в один із місцевих судів, щоб ознайомити їх із процедурою судового розгляду кримінальної справи. У коридорі суду я зустрів знайомого, що мав у минулому прокурорський чин. Той охоче розповів, що він уже кілька років на пенсії, але на прохання своєї знайомої, погодився захищати в суді її сина, якого обвинувачували у зберіганні наркотиків з метою збуту. Прокурорського досвіду йому не позичати. Але ніколи у своєму житті він не сидів на стільці адвоката. До речі, мені він запам'ятався як один із найконсервативніших противників і недоброзичливців адвокатури.

Під час суду екс-прокурор не пропускав жодної можливості продемонструвати свої знання Кримінально-процесуального кодексу. Він буквально тероризував суд абсолютно недоречними і зайвими клопотаннями, прискіпливо допікав свідків ризиковими запитаннями, отримуючи часом дуже небажані для свого підзахисного відповіді, чим значно погіршував його становище. Справа скінчилася тим, що підсудний відмовився від свого захисника в залі судового засідання.

Резюме: Цей приклад яскравіше за численні лекції демонструє, що таке дефіцит захисної психології загалом, та адвокатського досвіду зокрема. Новоспечений захисник виявив повне невміння використовувати свої процесуальні можливості з урахуванням можливих наслідків своєї процесуальної активності для позиції підзахисного;

в) постановка запитання потребує не тільки відточеного редагування змісту, але і форми, і спрямування, і навіть моменту постановки. Тільки за таких умов можна сподіватись на досягнення певних результатів.

Запитання, адресовані своєму підзахисному, як правило, мають на меті закріпити чи спростувати певні факти, які так чи інше зміцнюють захисну позицію останнього. Тому кожне запитання, що буде поставлене захисником у судовому засіданні, та відповідь на нього потребують ретельного обговорення з підзахисним. При цьому слід розраховувати на те, що поставлене підзахисному запитання і його відповідь на нього можуть спровокувати похідні запитання в інших учасників судового засідання і суду, які, якщо їх не передбачити, можуть звести нанівець задумані плани.

Приклад. Слухається кримінальна справа про викрадення неповнолітніми з радіомайстерні комплектуючих для радіоприладів. На лаві підсудних шість підлітків і двоє дорослих, які за безцінь скуповували крадене, чим і спонукали неповнолітніх до подальшого здійснення крадіжок. Обидва дорослих - представники фірми, що займалась торгівлею та ремонтом радіоапаратури. Одного з них, колишнього керівника фірми, захищає адвокат С, а іншого, радіомайстра, - захисник П.

Керівник свою причетність до скуповування краденого не визнавав і стверджував, що йому про такі факти невідомо. Неповнолітні, за їхніми свідченнями, з керівником жодних контактів не мали і жодного разу з ним не зустрічались. Інший працівник фірми давав суперечливі покази - то стверджував про причетність керівника до злочину, то заперечував власні твердження.

Отже, у адвоката С, що здійснював захист керівника фірми, вимальовувалась непогана захисна позиція, і його основним завданням у цій ситуації було не погіршити її в суді. Адвокат вирішив під час допиту свого підзахисного сконцентрувати увагу суддів саме на тих обставинах, що підкреслюють відсутність прямих доказів причетності керівника фірми до скуповування краденого у підлітків.

Отже, під час допиту підзахисного адвокат не пропускав жодної можливості відмежувати колишнього керівника від "мерзотного злочину", "аморальності втягування підлітків у злочинність" і т. ін. І, мабуть, трохи перестарався, чим сильно "допік" свого колегу. Це відчувалося дуже явно - під час згаданого допиту він нервував і активно листувався зі своїм захисником.

Після допиту колишнього керівника фірми слово для постановки запитань підсудному, взяв захисник И, що представляв інтереси іншого підсудного. Поставив кілька запитань, відповідь на які виявили повну неможливість вчинення злочину колишнім підлеглим без згоди керівника фірми. Він запитав у останнього: О котрій годині майстерня закінчувала роботу? Хто закривав майстерню? Чи були у радіомайстра ключі від майстерні? О котрій годині, зазвичай, приносили підлітки крадене?

Виявилось, що ключі від майстерні були лише у керівника, і о шостій годині, коли припинялася робота, він персонально закривав приміщення. Залишитися у майстерні після роботи можна було лише з дозволу керівника і за умови його присутності в майстерні, яку, знову ж таки, він сам і закривав. Після деяких уточнень з боку суддів усім стало абсолютно ясно - радіомайстер одноосібно не мав змоги виконувати будь-які операції без відома керівника.

Аналіз ситуації. По-перше, беручи до уваги, що підсудний (керівник) перебував у становищі обмовленого іншим підсудним і повинен був захищатися від обмови, адвокатові слід було заявити клопотання про допит підзахисного останнім, після допиту всіх обвинувачуваних. По-друге, захищаючи інтереси власного підзахисного, адвокат мав дуже обережно ставити запитання і не провокувати свого "подільника" у справі пасажами морального плану про "мерзотність злочину" іт. ін. С. вибрав не найкращий шлях використання можливостей.

Резюме:

У. Отже, лінію на відмежування підзахисного від прямої причетності до скуповування краденого захисник грамотною постановкою запитань повністю зруйнував, а колишнього керівника засуджено до позбавлення волі.

2. Захисникові було відомо від його підзахисного, що той знав про скоєння злочину і був його співучасником. Він також знав з матеріалів справи, що подільник вирішив відповідати один і не називав керівника як співучасника. Цього було б цілком достатньо, і спроба зайвий раз продемонструвати в суді невинність підзахисного на цьому фоні була не дуже доречною. Усі в суді розуміли, що це не так. Захисникові слід було тихенько сидіти та не зупинятися на цій обставині зайвий раз. Незграбна спроба захисника підкреслити "благородство" свого підзахисного шляхом створення "чорного" фону навколо іншого подільника, який в суді вів себе досить лояльно щодо свого керівника, було неетично та "невдячно". Тому слід було утриматися від бажання обілити свого підзахисного за рахунок іншого підсудного. Як ми знаємо, це закінчилось для захисника та його підсудного не дуже втішно.

Допит підсудного, потерпілого, свідка в судовому засіданні - це завжди неординарна і незмінно важлива подія. Незмінно - тому що все залежить від конкретних обставин кримінальної справи. Рядова справа, де проходить один-два підсудних, що визнають свою провину, відсутні суперечності в їхніх показаннях, немає розбіжностей з потерпілими - це одне. Місія захисника в такій справі досить проста і зводиться до збереження "чистоти юридичної кваліфікації злочину" (коли це вигідно підзахисному) та спрямування зусиль до максимального пом'якшення міри покарання. Тут все ясно і допит підсудного -проста формальність. У всякому разі, багато хто так вважає. Хоча, на нашу думку, захисникові не слід розслаблятися аж до відходу суду в дорадчу кімнату, а іноді і до виголошення вироку судом.

Приклад. Раніше ми вже знайомилися з епізодом, коли група підлітків скоїла дуже складний за "технологією" крадіжку з універмагу. Розкриття злочину відбулося майже випадково. Ум. Мінську було затримано групу підлітків, що заночували в танку - пам'ятнику на одному із центральних майданів міста. Чотири хлопчики і дівчинка розповіли працівникам міліції, що прибули вони до Мінська з м. Донецька на пропозицію дівчинки, адже вона хотіла побачити, де поховано її діда, що звільняв Мінськ від окупантів.

Усе було б дуже просто, якби працівники міліції не помітили на руках підлітків коштовних годинників. На запит мінських міліціонерів із Донецька надійшла інформація про те, що там було вчинено досить складну крадіжку з одного з універмагів міста і що серед крадених цінностей фігурують годинники саме таких марок, що були знайдені в "екскурсантів".

Розслідування гучної справи дуже швидко дало відповідь на запитання, що викликало ледь не паніку в правоохоронців. Вони до останнього моменту були впевнені, що, зважаючи на технічність та "почерк", крадіжка здійснена дуже небезпечними і досвідченими злочинцями.

Спочатку ніхто не повірив підліткам, що крадіжка здійснена саме ними. Але вони охоче і досить докладно розповіли слідчому, як і що вони вчинили, аби не порушити сигналізації, що і скільки взяли. Майже все вкрадене, за винятком роздарованого та тринадцяти одиниць, що числилися вкраденими за актом ревізії, було повернено. Підлітки в один голос стверджували, що годинників, яких бракує за актом ревізії, вони не бачили і не крали. Але акт ревізії - це офіційний документ, і не вірити йому не було підстав.

На численні запитання слідчих, а пізніше і суддів, як вони додумалися до технічного вирішення деяких питань, пов'язаних із сигналізацією, підсудні відповідали, що цікавилися фізикою і технікою, відвідували гуртки і т. ін. Така відповідь усіх задовольняла. Крім адвокатів. Останніх турбувала доля тринадцяти незнайдених коштовних годинників.

Під час судового засідання нічого непередбаченого не відбулося. Підсудні давали стабільні та незмінні показання, і все відбувалося передбачено, за винятком вже згаданої деталі - адвокати усі як один висловлювали недовіру до акта ревізії, припускаючи можливість його фальсифікування з метою присвоєння золотих годинників, зваливши їхнє зникнення на підлітків, яким, звичайно ж, ніхто не повірить.

Після останнього слова підсудних суд пішов у дорадчу кімнату для складання вироку, призначивши його оголошення через дві-три години.

Очікування вироку - це завжди пауза в роботі, що заповнена хвилюванням родичів та близьких підсудних, певною напруженістю серед адвокатів і, звичайно ж, нервозністю самих підсудних. Якраз вони і виглядали не дуже стривожено чи такими хотіли виглядати. Адвокати, крім одного, який вирішив використати паузу для вирішення особистих питань, стояли осторонь і обговорювали різні новини.

Коли до оголошення вироку залишалось вже якихось півгодини, відчинилися двері дорадчої кімнати і, сівши за стіл, суддя оголосив продовження судового засідання.

Суд вирішив повторно допитати як свідка подругу одного з підсудних С. Остання виявилася на місці, і її одразу ж запросили до кафедри свідків. Дівчинка охоче підійшла до кафедри і поклала руки перед собою. І тоді головуючий в судовому засіданні запропонував С. показати судові свій годинник. Дівчина страшенно збентежилась, але підійшла до суддівського столу і поклала туди годинника. Представник універмагу, де була вчинена крадіжка, аж підскочив, впізнавши в годиннику один із тих, яких бракувало за актом ревізії.

На запитання суду, коли і де вона придбала годинник, дівчина нічого не відповіла і, пополотнівши, мовчала. Тоді головуючий підняв підсудного, з яким товаришувала дівчина-свідок і запитав, чи не пояснить він, у який спосіб годинник потрапив до його подруги. Підсудний мовчав. Але коли за справу взявся державний обвинувач, підсудний, на велике здивування своїх подільників, зізнався, що усі тринадцять годинників він прихопив таємно від друзів і приховав цю обставину від них. Один з годинників він подарував подрузі, запевнивши її, що це знахідка.

Як потім з'ясувалося, під час першого допиту подруги підсудного щодо інших обставин погляд одного із засідателів ненароком зупинився на коштовному годиннику на руці неповнолітньої. А вже в дорадчій кімнаті він поділився своєю "знахідкою" з колегами, що, власне, і стало причиною відновлення судового засідання.

Отже, за якісь півгодини в ситуації, коли, здавалось, вже нічого не може змінитись, позиція одного з підсудних різко погіршилась. На жаль, це відбулося за відсутності його захисника, що надалі мало досить неприємні наслідки для останнього.

Резюме: Захисник підсудного С. не надав значення деяким деталям справи і не зумів домогтися від свого підзахисного відвертості. Як наслідок, він не роз'яснив підсудному, що значно розумніше було б самому все розповісти суду про вкрадені годинники, і не зумів запобігти появі в суді знайомої С. з краденим годинником на руці.

У справах складних, з великою кількістю злочинних епізодів та підсудних, коли кожен захищає лише себе за рахунок інших, а захисник того самого іншого прагне не допусти погіршення становища свого підзахисного і не проти того, щоб завдати зустрічного удару, потрібні бездоганне знання матеріалів справи, чітка координація дій захисника та підзахисного, розуміння одне одного з півслова. Водночас не слід забувати, що за всіма перипетіями та пікіровкою захисників спостерігають судді, аудиторія і підсудні. Тому адвокат, якщо це людина високої культури і поваги до власної гільдії, повинен діяти в межах закону і з урахуванням вимог судової етики, тобто, не втрачаючи жодної законної можливості, допомогти своєму підзахисному, і залишатись при цьому джентльменом судової арени.

Для такої співпраці з підзахисним потрібна повна довіра з його боку до адвоката. Це можливо лише тоді, коли адвокат викликає повагу до себе своїми знаннями, досвідом і культурою, носієм якої він повинен бути завжди.

Якщо підзахисний не вірить своєму захиснику, дезінформує його чи інформує не повністю, це може спричинити значні складнощі в роботі і навіть нашкодити їй. Отож захисник-підзахисний - це такий процесуальний тандем, де обов'язково є ведучий (бажано адвокат). "Бажано" тому, що нинішня практика знає немало випадків, коли в ролі підзахисних виступають люди, які володіють величезними багатствами і, при цьому, не обтяжені великим розумом та культурою. Вони вважають: якщо платять великі гроші адвокатові, то він повинен робити те, що йому наказують. На жаль, це реалії сьогодення.