Конституційне право України

Датою набуття через прийняття є дата видання відповідного указу ПУ.

Поновлення у громадянстві України

Особа, яка припинила громадянство України, є особою без громадянства і подала заяву про поновлення у громадянстві України, реєструється громадянином України

Особа, яка після припинення громадянства України набула іноземне громадянство (підданство) або іноземні громадянства (підданства), повернулася в Україну на постійне проживання і подала заяву про поновлення у громадянстві України та зобов'язання припинити іноземне громадянство, реєструється громадянином України.

Іноземець, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинен подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації його громадянином України.

У громадянстві України не поновлюються особи, які втратили громадянство України у зв'язку з набуттям його внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей чи фальшивих документів.

Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

Набуття дітьми громадянства України внаслідок усиновлення

Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства і яку усиновляють громадяни України або подружжя, один з якого є громадянином України, стає громадянином України з моменту набрання чинності рішенням про усиновлення, незалежно від того, проживає вона постійно в Україні чи за кордоном.

Повнолітня особа, яка є особою без громадянства, постійно проживає на території України і яку усиновляють громадяни України або подружжя, один з якого є громадянином України, стає громадянином України з моменту набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Набуття громадянства України внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, у дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя

Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства, над якою встановлено опіку чи піклування і опікуном або піклувальником призначено громадянина України або осіб, одна з яких є громадянином України, а друга - особою без громадянства, стає громадянином України з моменту прийняття рішення про встановлення опіки чи піклування або з моменту набрання чинності рішенням суду про встановлення опіки чи піклування.

Якщо друг особа є - іноземцем, дидитна стає громадянином України з моменту прийняття рішення про встановлення опіки або піклування чи з моменту набрання чинності рішенням суду про встановлення опіки або піклування, якщо така дитина у зв'язку із встановленням опіки або піклування не набуває громадянство опікуна чи піклувальника, який є іноземцем.

Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства і постійно проживає в дитячому закладі чи закладі охорони здоров'я, адміністрація яких виконує щодо неї функції опікуна або піклувальника, стає громадянином України з моменту влаштування в такий заклад,

Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства і виховується в дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї, сім'ї патронатного вихователя, якщо хоча б один із батьків-вихователів або прийомних батьків, або патронатних вихователів є громадянином України, стає громадянином України з моменту влаштування дитини до дитячого будинку сімейного типу чи прийомної сім'ї або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя

Набуття громадянства України особою, визнаною судом недієздатною, внаслідок встановлення над нею опіки громадянина України

Іноземець або особа без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах, визнані судом недієздатними, над якими встановлено опіку громадянина України, набувають громадянство України з моменту набрання чинності рішенням про встановлення опіки.



Набуття громадянства України дитиною у зв'язку з перебуванням у громадянстві України її батьків чи одного з них

Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства або іноземцем, один з батьків якої є громадянином України, а другий є особою без громадянства, реєструється громадянином України за клопотанням того з батьків, який є громадянином України.

Дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства, батьки якої перебувають у громадянстві України, реєструється громадянином України за клопотанням одного з батьків.

Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

Набуття громадянства України внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства

У разі визнання або встановлення факту батьківства дитини, мати або батько якої є іноземкою або особою без громадянства, а батьком або матірю визнано громадянина України, дитина незалежно від місця її народження та місця постійного проживання набуває громадянство України.

Якщо визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства мали місце після досягнення дитиною повноліття, така особа, яка є іноземцем, набуває громадянство України незалежно від місця її народження та місця постійного проживання за умов, якщо вона подала заяву про набуття громадянства України та зобов'язання припинити іноземне громадянство.

Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених частинами першою - п'ятою цієї статті, є дата народження дитини (особи) або дата набуття громадянства України батьком чи матір'ю, батьківство чи материнство яких визнано або щодо яких встановлено факт батьківства чи материнства, якщо такі батько чи мати набули громадянство України після народження дитини (особи).

Датою набуття громадянства України у випадку, передбаченому частиною шостою цієї статті, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

Припинення громадянства України

Підстави:

1. Вихід громадянства - це його припинення за ініціативою особи. Вийти можуть громадяни особи, які постійно проживають за кордоном за їх клопотанням

Обмеження виходу: вихід допускається лише у разі якщо особа набула громадянство іншої держави, або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України.

Вихід з громадянства не допускається, якщо особі, яка клопоче про це повідомлено про підозру щодо неї про вчинення кримінального правопорушення, або, якщо щодо неї є обвинувальний вирок суду, який набрав законної сили та підлягає виконанню

Вихід дітей у віці з 14 до 18 років тільки з їх згодою.

Датою припинення громадянства України у випадку виходу - дата видання відповідного указу ПУ

2. Втрата громадянства. Підстави для втрати:

a) Добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття. Це всі випадки, коли громадянин для цього звертався з заявою чи клопотанням про таке набуття згідно із порядком, що існує в державі, громадянство якої набуто.

b) Набуття особи громадянством через прийняття внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документах відомостей

c) Добровільний вступна військову службу іншої держави, яка згідно із законодавством цієї держави не є обов'язковою або альтернативною.

Не вважаються добровільним набуттям іншого громадянства такі випадки:

а) одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави чи держав;

б) набуття дитиною, яка є громадянином України, громадянства своїх усиновителів унаслідок усиновлення її іноземцями;

в) автоматичне набуття громадянином України іншого громадянства внаслідок одруження з іноземцем;

г) автоматичне набуття громадянином України, який досяг повноліття, іншого громадянства внаслідок застосування законодавства про громадянство іноземної держави, якщо такий громадянин України не отримав документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави;

Органи, що виступають за ініціативою втрати громадянства:

· Органи державної міграційної служби

· Консульські та дипломатичні установи

Дата втрати громадянства - дата видання указу ПУ.

Припинення громадянства за підставами, передбаченими міжнародними громадянства

Державні органи, які беруть участь у вирішенні питань громадянства та організації виконань повноважень ПУ:

1. Комісія з питань громадянства, яка діє на основі положення затвердженого Указом ПУ в ред. Від 27.06..2006 №558

Комісія утворюється у складі голови, заступника, відповідального секретаря та інших членів комісії. Склад комісії затверджується ПУ, її засідання проводяться в міру необхідності, але не рідше 1 разу на 2 місяці. Рішення комісії приймаються шляхом голосування і вважаються прийнятими, якщо за них голосує більшість присутніх на засіданні членів комісії.

Комісія ухвалює рішення про внесення пропозицій ПУ щодо наявності або відсутності підстав до прийняття до громадянства або підстав для припинення громадянства.

Якщо комісія вважає, що відсутні підстави для прийняття до громадянства або для припинення громадянства, вона повертає документи державній міграційній службі, міністерству закордонних справ разом з копією прийнятого рішення. Підготовку матеріалів на розгляд комісії здійснює управління з питань громадянства адміністрації ПУ.

2. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи. Вони здійснюють повноваження, закріплені ЗУ «Про громадянство» стосовно осіб, які проживають на території України. На сьогодні таким органом є державна міграційна служба України та підпорядковані їй органи. ЇЇ діяльність регулюється положенням «Про державну міграційну службу, затверджену Указом ПУ від 6.04.2011 №405, відповідно до якого діяльність служби координується через міністра закордонних справ.

3. Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва та консульські служби. Вони здійснюють повноваження щодо осіб, які постійно проживають за кордоном, а також приймають рішення про оформлення набуття громадянства України за народженням щодо осіб, які народилися за межами України.

Рішення з питань громадянства можуть бути оскаржені до суду в порядку визначеним КАС. Акти Президента можуть бути розглянуті КСУ на предмет їх конституційності або вищим адмін. судом на предмет їх законності.

10.12 Конституційно-правовий статус іноземців, осіб без громадянства, біженців, закордонних українців та іммігрантів в Україні. Право притулку в Україні

Поняття «іноземець» у нормативних актах і правовій літературі вживається у двох значеннях.

У широкому значенні до іноземців відносять як осіб, котрі не перебувають у громадянстві України і є громадянами (підданими) іншої держави або держав, так і осіб, яких жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином (тобто осіб без громадянства, або апатридів (аполідів).

Однак за законодавством України поняття «іноземець» вживається у вузькому значенні, відповідно до якого іноземець -- це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Статус іноземців регулюється ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»

Особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Категорії іноземців та осіб без громадянства:

1. Іноземці та особи без гражданства, які в Україні на законних підставах.

2. Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні. Вони мають мати посвідку на постійне проживання.

3. Іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають в Україні протягом строку дії їх візи або на період, встановлений зак-вом або договором.

4. Іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають на території України, тобто такі, які отримали посвідку на тимчасове проживання в Україні.

Розрізняють такі види правових режимів статусу іноземців:

1. Національний режим означає надання іноземним громадянам того самого обсягу прав та обов'язків, що й громадянам держави, що випливає зі змісту ч. 1 ст. 26 Конституції України, цитовано вище. Застереження щодо реалізації іноземцями окремих прав (здебільшого політичних) не вважаються дискримінаційними, оскільки спрямовані на забезпечення національної безпеки держави.

Обмеження щодо реалізації окремих прав в цьому випадку обумовлені інтересами національними інтересами

2. Режим реторсій. Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами однієї держави, її уряд може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на її території.

3. Спеціальний (специфічний) режим, який означає допущення деяких переваг у певній сфері діяльності стосовно іноземних громадян окремих держав. Як правило, він установлюється двосторонніми договорами між зацікавленими державами і стосується питань спрощеного перетинання кордону, безвізового порядку в'їзду в країну, освіти, соціальної політики тощо.

В'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

1. в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;

2. якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

3. якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

4. якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

5. якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

6. якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну.

Примусове повернення іноземців та осіб без громадянства

1. Іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення.

У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

2. Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Особа без громадянства, яка постійно проживає в Україні і вчинила злочин поза межами України, не може бути видана іншій державі для притягнення до кримінальної відповідальності чи для виконання вироку суду.

2. Питання стосовно видачі іноземців, які перебувають в Україні і вчинили злочин поза межами України, регулюється законодавчими актами України та міжнародними договорами України.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Статус біженців в Україні регулюється ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»

Біженець -- це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом унаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.



МІЖНАРОДНІ НПА

1. Конвенція про статус біженців 1955 року

2. Протокол, щодо статусу біженців 1967 року

Особи, які потребують додаткового захисту - особи, які не є біженцями, однак, які потребують захисту у зв'язку із тим, що їх життю, безпеці чи свободі у країні їх походження є загрози застосування смертної кари, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження або покарання.

Особи які потребують тимчасового захисту - іноземці, або особи без громадянства, які постійно проживають на території країни, що має спільний кордон, які масово вимушені шукати захисту в Україні через зовнішню агресію, іноземну окупацію, громадянську війну, природні чи техногенні катастрофи або через інші події, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території такої країни.

Статус біженцям або особи, яка потребує додаткового статусу надається особі індивідуально, тоді як статус осіб, які потребують тимчасового статусу надається за постановою уряду щодо всіх осіб, які прибувають із такої країни.

Питання про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового статусу розглядається державною міграційною службою.

Особи, яких визнано біженцями користуються тими ж правами та обов'язками як і громадяни України за винятком передбаченими законами та міжнародними договорами.

Якщо біженець досяг 16 років, їм надається посвідчення біженця на 5 років, яке підлягає щорічній перереєстрації.



Порядок надання статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника.

Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, продовжується строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження(протягом 5 днів) такого рішення

Розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути, але не більш як до трьох місяців.

Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.

Розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, може бути припинено за відповідним клопотанням заявника.

Рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім'ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку.

Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців.

За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом семи робочих днів з дня отримання рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає кожній особі, яка досягла шістнадцятирічного віку, посвідчення біженця чи посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту строком на п'ять років

Не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:

1. яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

2. яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;

3. яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;

4. стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;

5. яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

6. яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа:

1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства);

2) набула громадянства України або добровільно набула громадянства, яке мала раніше, або набула громадянства іншої держави і користується її захистом;

3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

4) будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких її було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує;

5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;

6) не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує.

Тимчасовий захист

У разі якщо на територію України з країни, яка має спільний кордон з Україною, масово прибувають особи через зовнішню агресію, іноземну окупацію, громадянську війну, природні чи техногенні катастрофи або через інші події, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території цієї країни, за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, Кабінет Міністрів України приймає постанову про надання таким особам тимчасового захисту.

Тимчасовий захист особам надається Кабінетом Міністрів України на строк до припинення обставин у країнах їх походження, у зв'язку з якими вони змушені були прибути на територію України, але не більш як на один рік. Строк тимчасового захисту може бути продовжено, але не більш як на один рік. Кожній повнолітній особі, яка належить до осіб, яким надано тимчасовий захист, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, видається посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист в Україні.

Тимчасовий захист припиняється у разі, якщо:

· особи можуть повернутися до країни походження внаслідок припинення дії обставин, за наявності яких було надано тимчасовий захист;

· особи переїжджають на проживання в іншу країну

«Про правовий статус закордонних українців»

Закордонні українці - особи, які є громадянами інших держав або особами без громадянства, які мають українське етнічне походження або мають походження з України.

Статус надається національною комісією з питань закордонних українців, особам надається посвідчення на 10 років з можливістю його переєстрації

Умовами надання особі статусу закордонного українця є:

1) українська само ідентифікація;

2) українське етнічне походження або походження з України;

3) письмове звернення щодо бажання мати статус закордонного українця;

4) досягнення особою 16-річного віку;

5) відсутність громадянства України.

Відмова у наданні статусу закордонного українця: Підставою для відмови у наданні статусу закордонного українця особі є:

1) дії, вчинені особою, які суперечать інтересам національної безпеки України;

2) подання завідомо неправдивих даних або підроблених документів для отримання відповідного статусу;

3) порушення інших вимог, передбачених Порядком про оформлення і видачу посвідчення закордонного українця.

Підстави припинення статусу закордонного українця:

1) у разі подання особою відповідної заяви з дня її реєстрації у Національній комісії;

2) у разі набуття закордонним українцем громадянства України;

3) якщо цього статусу було набуто внаслідок подання завідомо неправдивих даних або підроблених документів;

4) якщо протягом шести місяців з дня зміни імені, прізвища, громадянства або місця проживання особа не повідомила про це Міністерство закордонних справ України або дипломатичну установу України за кордоном;

5) якщо особа вчинила дії, зазначені у статті 6 цього Закону.

Рішення про припинення статусу закордонного українця може бути оскаржено у Національній комісії.

Права закордонних українців:

1. Мають ті ж права та обов'язки, що і громадяни України за винятками встановленими КУ, ЗУ та міжнародними договорами

2. Право на безкоштовне оформлення багаторазової візи на 5 років.

3. Право іммігрувати в Україну поза межами квоти імміграції.

4. Право на щорічні квоти прийому до ВУЗів в межах державного замовлення.



ПРАВА, СВОБОДИ, ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ ГРОМАДЯНИНА

Поняття та види прав та обов'язків

Конституційні (основні, фундаментальні) - права,які містяться в конституції держави та міжнародно-правових актах країни, виокремлення такої категорії прав не означає, що всі інші права є другорядними, однак конституційні права є основою правового статусу індивіда, виходячи із чого встановлюються і інші (галузеві) права

Це суб'єктивні права, бо вони належать особі і тільки від неї залежить їх реалізації, принаймні в частині використанні.

Історичний розвиток прав та свобод людини включає кілька етапів(поколінь, хвиль)

Перша хвиля виходить від витоків конституціоналізму. У перших конституційних актах фіксувалися, як правило, дві групи прав і свобод, обумовлені дуалізмом громадянського і політичного суспільства: громадянські (особисті) права і свободи (недоторканність особи з її процесуальними гарантіями) та політичні (виборче право, свобода слова, друку тощо). Ці права виражали так звану «негативну свободу»: вони зобов'язували державу утриматися від втручання у сферу особистої свободи і створювали умови для участі громадян у політичному житті.

Друга хвиля проявилася на початку та у середині XX ст.; вона характеризується включенням у конституції соціально-економічних прав (право на працю та пов'язані з ним гарантії), а також прав соціально-культурного характеру (право на освіту, на доступ до досягнень науки і культури). Це так звані «позитивні права», для реалізації яких вимагається відповідна діяльність держави з їх забезпечення.

Третя хвиля обумовлена загостренням у другій половині XX ст. глобальних проблем, насамперед екологічних, та вступом найбільш розвинутих країн в епоху інформатизації. Звідси виникли такі права, як: право на здорове навколишнє середовище, на інформацію, на мир тощо.

Обов'язок -- це міра належної поведінки. Конституційні обов'язки також, як і права та свободи, характеризуються певним дуалізмом. Є обов'язки людини і обов'язки громадянина.

Отже, виділяють такі групи прав та свобод людини і громадянина:

права людини і права громадянина;

індивідуальні та колективні права, свободи та обов'язки. Тут слід мати на увазі, що індивідуальні права можуть здійснюватися колективно, а от право колективне індивідуально здійснюватися не може. Наприклад, відповідно до ст. 44 Конституції України ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Дане право може реалізовуватися тільки колективно, оскільки індивідуальний страйк -- це прогул. Більшість конституційних прав і свобод за своєю суттю є індивідуальними. Що ж до колективних прав, то у більшості випадків це права різного роду меншин. Наприклад, відповідно до ст. 10 Конституції України в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України;

основні і додаткові права, свободи та обов'язки. Так, у ст. 38 Конституції України передбачено, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами -- це основне право, а похідними від нього є закріплені цією ж статтею Конституції України права громадян брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

найбільш важливою визнається класифікація конституційних прав свобод та обов'язків людини і громадянина за змістом на:

особисті (громадянські) (право на життя, право на свободу та особисту недоторканність, свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України тощо);

політичні (публічні) (право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації тощо);

економічні, соціальні, культурні (право приватної власнос-іі, право на підприємницьку діяльність, право на житло, прано на працю та інші)

Міжнародні стандарти

Міжнародні стандарти прав та свобод людини і громадянина та їх співвідношення з національним законодавством:

· Загальна декларація прав людини (1948 p.);

· Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.) та Факультативні протоколи до нього;

· Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 p.);

· Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950 p.), ратифікована Україною 17.07.1997 p., набула чинності 11.09.1997 р.

У сукупності ці акти утворюють так звану Міжнародну хартію прав людини.

Слід мати на увазі, що положення Загальної декларації прав людини є завданням, до виконання якого повинні прагнути всі народи і держави (Преамбула Декларації).

Відповідно до зазначених актів усі особи, які проживають в державі--учасниці актів або на яких поширюється юрисдикція такої держави, отримують можливість користуватися правами, передбаченими даними актами без обмежень за будь-якими ознаками.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. У ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 р. встановлено принцип примату міжнародного права в Україні, відповідно до якого, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Особисті права та свободи людини та громадянина

Особисті права -- це природні права, які людина одержує від народження. їх держава визнає за людиною. Вони є невід'ємним елементом свободи людини і забезпечують особі не тільки життєво важливі умови існування, а й надають фактичну можливість вільно розпоряджатися собою, гарантувати невтручання у сферу її індивідуальної життєдіяльності, поширюються на всіх людей, на території держави. Відповідальність за порушення - адміністративна, кримінальна відповідальність.

Особисті права і свободи прийнято поділяти на дві групи:

перша група прав охоплює право на життя, на свободу особи та на фізичну цілісність;

друга група прав включає право на свободу думки і совісті, свободу приватного життя і комунікації, право на недоторканність житла, свободу пересування та кримінально-правові і процесуальні гарантії особистих прав і свобод.

Відповідно до ст. 27 Конституції України кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави -- захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

У зв'язку з даним правом виникає ціла низка проблемних питань:

1)проблема часових меж поняття «життя».

Так, немає єдиної точки зору стосовно того, що вважати початком життя людини: її перебування в утробі матері чи момент народження? При цьому моментом народження пропонується вважати як мить відділення дитини від матері, так і момент початку фізіологічних або штучних пологів.

Наприклад, китайці рахують кількість років людини, починаючи із моменту зачаття, а не з моменту народження. Щодо визначення моменту смерті, то це питання врегульовано законодавчо.

Так, відповідно до частин 1, 2 ст. 15 Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» від 16.07.1999 р. людина вважається померлою з моменту, коли встановлено смерть її мозку.

Смерть мозку означає повну і незворотну втрату всіх його функцій. Момент смерті мозку може бути встановлено, якщо виключено всі інші можливі за даних обставин причини втрати свідомості та реакцій організму. Діагностичні критерії смерті мозку та процедура констатації моменту смерті людини встановлює Міністерство охорони здоров'я України;

2)питання щодо права жінки вирішувати питання про припинення вагітності (право на аборт).

У деяких католицьких та мусульманських країнах аборт забороняється законодавчо, тоді як в інших (Китай, Індія) з метою скорочення народжуваності -- заохочується.

Наприклад, відповідно до ст. 15 Конституції Словаччини життя варте охорони вже до народження. Конституція Сербії встановлює, що життя людини недоторканне (ст. 14), але разом ІЗ тим, відповідно до ст. 27, право людини -- вільно вирішувати питання про народження дитини.

Конституція Словенії у ст. 55 встановлює, що рішення про народження дитини приймається вільно, що гарантується державою, яка створює умови для прийняття батьками рішення про народження дітей¹.

За українським законодавством ненароджена істота не розглядається як людина, хоча в окремих випадках можуть захищатися інтереси зачатої, але ще ненародженої дитини (ч. 2 ст. 25 Цивільного Кодексу України);

3)проблема смертної кари.

Сьогодні близько 100 країн зберігають і застосовують смертну кару як вид покарання (у тому числі США, Люксембург, Ліхтенштейн). Альтернативою смертній карі є по життєве ув'язнення.

Щодо країн СНД, які мають намір вступити до Ради Європи, то однією з умов для такого вступу було висунуто вимогу про скасування смертної кари. 29.12.1999 р. Конституційний Суд України ухвалив Рішення¹, відповідно до якого положення Кримінального кодексу України, які передбачають смертну кару як вид покарання, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). 22.02.2000 р. Україна прийняла Закон, яким було ратифіковано Протокол № 6 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно скасування смертної кари в Україні.

Це покарання було замінено на позбавлення волі на певний строк або довічне позбавлення волі. 28.11.2002 р. Україна ратифікувала Протокол № 13 до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який стосується скасування смертної кари за будь-яких обставин (Протокол № 6 передбачав можливість застосування смертної кари за діяння, вчинені під час війни або при невідворотній загрозі війни);

4) проблема евтаназії.

Евтаназія -- це спричинення легкої смерті безнадійно хворому за його проханням з метою позбавити зайвих страждань². Розрізняють активну і пасивну евтаназію. Активна евтаназія -- це введення людині, яка помирає, будь-яких лікарських або інших засобів, або здійснення будь-яких дій, що тягнуть за собою швидке і безболісне настання смерті. Пасивна евтаназія -- це припинення надання людині медичної допомоги, спрямованої на продовження життя, що прискорює настання природної смерті.

Активна евтаназія, як правило, заборонена. Пасивну евтаназію дозволено в Австралії, Нідерландах, Фінляндії, Швеції, деяких штатах США. Існування такого права дає підстави ставній питання про те, чи можна розглядати припинення власного життя як право людини¹.

Відповідно до ч. 4 ст. 281 Цивільного Кодексу України забороняється задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя.

Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Ця норма є логічним продовженням припису, зафіксованого у ст. З Конституції України, згідно з яким, зокрема, честь і гідність людини, поряд з іншими правами, визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. При цьому під гідністю людини у науці конституційного прана розуміють сукупність особистих прав і свобод, реалізація яких дозволяє кожній людині стати, бути і залишатися особистістю. 1а захист гідності людини спрямована ціла низка конституційно-правових гарантій, серед яких зокрема:

ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню;

жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам;

право на недоторканність приватного життя;

право на недоторканність житла;

право на невтручання в особисте і сімейне життя;

право на свободу думки і слова;

право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю (органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень



Політичні права та свободи громадян

Політичні права -- можливість індивідуальної або колективної участі громадян у суспільно-політичному житті держави та у здійсненні державної влади, що забезпечується законом і публічною владою.

Як правило політичні права визнаються за громадянами.

Право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення захисту своїх прав та свобод а винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки, громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав та свобод інших людей.

Право на свободу асоціації. Право на участь у профспілках з метою захисту своїх трудових і прав та інтересів. Статус об'єднань громадян в У регул ст 36, 37 КУ. Статус громадських організацій та інших об'єднань визнач ЗУ та ЗУ «Про політ партії в У».

Громадське об'єднання -- добровільне об'єднання фіз.. осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав та свобод задоволення суспільних зокрема економічних, культ, еколог та інших інтересів.

Політична партія -- зареєстроване згідне з законом добровільне об'єднання громадян, прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має на меті сприяти формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Клопотання -- письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу прав чи свобод.

Скарга -- звернення з вимогою про поновлення прав і захист інтересів громадян, порушених діями або бездіяльністю або рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян та посадових осіб.

У зверненні має бути зазначено: ПІП, місце проживання, суть порушеного питання у зверненні. Якщо звернення є письмовим -- воно має бути підписаним із зазначенням дати. Звернення може бути усним -- викладене громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі або письмовим -- надісланий поштою або перед громадянином до органу особисто або через уповноважену особу. Звернення може бути індивідуальним або колективним. Якщо звернення не потребує додаткового вивчення відповідь на нього має надаватися невідкладно але не пізніше 15 днів. Якщо протягом 1 місяця немає можливості надати відповідь на звернення у зв'язку із тим, що протягом цього строку неможливо вирішити порушення у зверненні питання керівник органу, який розглядає звернення повідомляє про це громадянина і може продовжити строк розгляду звернення до 45 днів.

Механізм реалізації гарантій та захист прав та свобод в Україні, обмеження конституційних прав та свобод людини та громадянина

В механізмі гарантування вважливу роль відграє інститут омбудсмана

Згідно із ст. 101 Конституції України парламентський контроль за додержанням конституційних прав та свобод людини і громадянина в Україні здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (Уповноважений). Порядок його діяльності визначається Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 р.

Відповідно до зазначеного Закону сферою його застосування є відносини, що виникають при реалізації прав та свобод та їх захист людини і громадянина лише між громадянином України, незалежно від місця його перебування, іноземцем чи особою без громадянства, які перебувають на території України, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами з метою створення незалежних умов для реалізації прав та свобод.

Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб.

Уповноважений призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів строком на 5 років.

Уповноваженим може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг сорока років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п'яти років проживає в Україні.

Не може бути призначено Уповноваженим особу, яка має судимість за вчинення злочину, якщо ця судимість непогашена та не знята в установленому законом порядку.

Посада Уповноваженого несумісна з іншими роботами крім викладацької, наукової та творчої.

порушення положень КУ та ЗУ може вносити акти реагування:

Конституційне подання Уповноваженого -- це акт реагування до Конституційного Суду України щодо вирішення питання про відповідність Конституції України закону України чи іншого правового акта Верховної Ради України, акта Президента України та Кабінету Міністрів України, правового акта Автономної Республіки Крим; офіційного і тлумачення Конституції України та законів України.

Подання Уповноваженого -- це акт, який вноситься Уповноваженим до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав та свобод людини і громадянина.

Уповноважений отримує інформацію про порушення прав та свобод за:

· зверненням фізичних осіб та їх представників

· зверненням народних депутатів

· власною ініціативою

Звернення до Уповноваженого подаються у письмовій формі протягом року після виявлення таких обставин. За виняткових обставин цей строк може бути продовжний до 2 років. Уповноважений не вивчає ті справи щодо яких до суду подано заяву.

Протягом 1 кварталу кожного року Уповноважений представляє ВРУ щорічну доповідь про стан додержання та захисту прав та свобод людини та громадянина

Крім того Уповноважений може представити до ВРУ доповідь з окремих питань додержання прав та свобод

Після щорічної та спеціальної доповіді ВРУ має прийняти постанову а також забезпечити оприлюднення доповідей в офіційних ЗМІ.

Зовнішні механізми захисту прав та свобод:

· Універсальний механізми - ООН

· Регіональні механізми - на основі Конвенції «про захист прав людини та її основоположних свобод» (ЄСПЛ)

Обмеження прав та свобод людини та громадянина можуть бути встановлені в силу введення надзвичайного чи воєнного стану(ЗУ «Про правовий режим надзвичайного стану», ЗУ «Про правовий режим воєнного стану»)



ПОРЯДОК ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРОВЕДЕННЯ РЕФЕРЕНДУМІВ В УКРАЇНІ

КУ, ЗУ «Про всеукраїнський референдум»

Референдум - форма безпосередньої демократії України, спосіб здійснення влади безпосередньо Українським народом, що полягає у прийнятті (затвердженні) громадянами України рішень з питань загальнодержавного значення шляхом таємного голосування.

Предметом всеукраїнського референдуму можуть бути всі питання, за винятком тих, вирішення яких референдумом не допускається КУ та ЗУ(бюджет, податки та амністія)

На всеукраїнський референдум можуть виноситися кілька питань з однієї проблеми.

Предмет референдуму:

1. Схвалення нової редакції КУ, внесення змін до КУ, скасування, втрата чинності або визнання не чинним ЗУ про внесення змін до КУ (конституційний референдум)