Конституційне право України

В окремих країнах поняття «громадянство» та «національність» розмежовуються, при цьому «національність» - теж саме, що і «громадянство»(стійкий зв'язок), однак особи, які володіють національністю мають менше прав, ніж громадяни(країни Британської співдружності)

В ряді іспаномовних країн так само розрізняють поняття «громадянство» та «національність», але термін «національність» застосовується щодо повнолітніх осіб, а термін «громадянство» - щодо неповнолітніх. Таким чином особа змінює свій статус



Європейське громадянство

Відповідно до Маагського договору 1932 року європейське громадянство надає кожній особі, яка ним володіє наступні права:

1. Право вільно пересуватися в межах будь-якої країни, що входить до Європейського Союзу

2. Право брати участь муніципальних виборах та виборах до європейського парламенту за місцем свого проживання незалежно від громадянства, особи, яка є громадянином, членом Європейського Союзу

3. Будь-який громадянин Європейського союзу має право звернутися до консульство чи посольства держави, яка є членом ЄС за захистом своїх прав під час перебування на території іншої держави.

4. Право на звернення до Європейського посередника та право передачі петиції до Європейського парламенту

Способи набуття громадянства

1. Філіація (набуття громадянства за народженням) - при такому способі набуття громадянства може здійснюватися за «правом ґрунту»(громадянство отримує особа при народженні на підставі факту народження особи на території певної держави незалежно від громадянство її батьків) або «правом крові»(передбачає, що громадянство особи визначається при народженні за громадянством її батьків незалежно від місця народження) Право ґрунту - менш поширене ніж право крові. Воно поширене на території Латинської Америки. Право крові існує в 2 варіантах:

· Держава не допускає його поєднання з іншими способами набуття громадянства

· Право крові передбачає можливість набуття громадянства як виняток за правом ґрунту (наприклад, особа, яка народилася на території держави та батьки її невідомі, то вона отримує громадянство цієї держави, або особа народилася від батьків, що не мають громадянства, або особа народжується від громадян інших держав, однак батьки подали заяву з клопотанням про набуття громадянства її дитини)

2. Натуралізація - набуття громадянства за заявою особи. Держава передбачає застосування низки обмежень:

· Наявність певного періоду проживання

· Володіння держаною мовою

· Знання законодавства

· Рішення про прийняття особою громадянства приймається: президентом(Росія), міністерством закордонних справ(Великобританія), Верховний Суд(США)

3. Оптація - добровільний вибір особою громадянства шляхом подання індивідуальної заяви, коли оптант буде жити на території держави, якій передається територія його проживання. Якшо оптант бажає зберегти громадянство держави, що передає територію, то він має бути переселений в державу свого громадянства в установлені договором строки зі збереженням своїх майнових прав і компенсацією за залишену нерухомість. Так, оптація проводилася за договором між КНР та Індонезією 1955 p., між СРСР та Чехословаччиною з приводу Закарпатської України, у державах, які утворилися після розпаду СРСР, тощо;

4. За усиновленням

5. Трансферта. Походить на оптацію, але при оптації набуття громадянства однією або іншою особою є добровільне, та при трансфері особа не має право обирати громадянство. І там і там громадянство набувається відповідно до міжнародних умов. Наприклад, при об'єднанні ФРН т НДР всі громадяни колишньої НДР автоматично отримували громадянство ФРН.

6. Реєстрація - спосіб отримання громадянство за кровними зв'язками з громадянином певної держави.

7. Ушанування громадянства - надання особі прав громадянина, яка є іноземцем за особливі заслуги перед цією державою або всім світовим співтовариством

Способи припинення громадянства

1. Вихід з громадянства. Це робить сам громадянин, який відсилає заяву до компетентного органу. Також це може здійснюватися при оптації.

2. Позбавлення громадянства - санкція за негативну поведінку особи. Цей спосіб є характерним для недемократичних країн. В тих же випадках іноді використовується як покарання як крайня міра в демократичних країнах, на підставі закону. Сучасне міжнародне право забороняє лише свавільне позбавлення громадянства. На відміну від виходу з громадянства позбавлення здійснюється з ініціативи органів державної влади, а не самої особи.

Наприклад, у випадках подання неправдивих відомостей чи фальшивих документів пр. набутті громадянства.

Причини виникнення множинного громадянства

1. Територіальні зміни, яка має громадянство однієї держави змінює свою територію та за законодавством держави, на територію якої вона приїхала натуралізувалась та стала громадянином цієї держави, хоча і не втратила громадянства попередньої держави

2. Міграція населення

3. Розбіжності різних держав в набутті та втраті громадянства в силу колізій принципу права крові та ґрунту. В результаті дитина є громадянин іншої держави за громадянством своїх батьків, та громадянин цієї за правом ґрунту.

4. Множинне громадянство виникає незалежно від народження дитини від змішаного шлюбу, якщо законодавство країн, громадянами яких є батьків містить положення, що право крові дії , якщо один із батьків є громадянином цієї держави

5. Виникає у жінки при вступі до шлюбу з іноземцем, якщо в законодавство держави не позбавляє її громадянство при вступі до шлюбі, а, з іншого боку, в іншій державі законодавство надає їй громадянство внаслідок одруження.

Множинне громадянство

Часто використовується поняття подвійного громадянство, але насправді використання цього терміну є не дуже коректним, виходячи з того, що особа може одночасно бути громадянином 3 та більше держав.

Множинне громадянство - правовий статус особи, при якому людина володіє громадянство більше ніж 1 держави.

Подвійне громадянство визнається в Німеччині, Росії та ін.



ПРИНЦИПИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА

1. Принцип народного(національного) суверенітету. Вперше був закріплений в конституції Франції 1789 року, доктринально він був розроблений Жаном Боденом.

Сутність - вся повнота влади належить народу, закріплений зараз в більшості конституцій. В КУ передбачений ст.3.

В окремих країнах, які пройшли період тоталітаризму, принцип народного суверенітету відображається також в закріплені права на опір нелегітимної влади.

Право на повстання закріплено в Конституції США. На сьогодні право на опір закріплено в основному законі ФРН, конституції Словаччині та ін.

Принцип передбачає, що народ здійснює керівництво державою через інститут виборів та референдумів. Таким чином народ делегує право приймати рішення представницькому органу - парламенту.

Слід також виокремити поняття суверенітету парламенту, яке використовується в Великобританії, це поняття означає, що юридичний суверенітет належить парламенту, а політичний виборцям, які його обирають.

У Великій Британії з огляду на його суверенітет парламент може приймати,змінювати та скасовувати будь-які закони.

2. Принцип розподілу влади.

Ідея про розподіл влади вперше знайшла відображення в працях Джона Локка, він не виділяв судову владу як окрему гілку влади, відтак концепція розподілу влади реалізується на основі вчення Монтеск'є, який виділяв всі 3 гілки влади.

Він вперше був відображений в Конституції США, де він функціонує на основі системи стримувань та противаг:

· Кожна з гілок влади має самостійне джерело формування, Конгрес обирається населенням, Президент - вибірниками, а судді ВС призначається Президентом

· Кожна з гілок влади має різний термін повноважень(П-4 роки, сенатори-6 років, при цьому кожні 2 роки переобираються 1-3, суді ВС призначаються по життєво)

· Президент очолює виконавчу гілку влади та формує її персональний склад, при чому формально, він дає згоду.

Президент формально не має законодавчої ініціативи. Відносини здійснюється через інститут вето

· Повноваження президента можуть бути припинені тільки через імпічмент, який застосовується за вчинення ним державної зради, хабарництва та ін. злочину.

· Президент не може здійснити дострокове складення повноважень парламенту

· Система стримувань та противаг забезпечує баланс між гілками влади та конкуренцію, при цьому відповідно до замислу творців цією конституції, кожна гілка - самостійна та незалежна від іншої, хоча кожна з них впливає на інші.

На європейському континенті принцип розподілу влади суттєво відрізняється від американської моделі, якщо в ній кожна за гілок влади є самостійною та незалежною, то в Європі існує поняття «змішування» влади, це означає, що одна гілка влади по суті «проникає» в іншу. Вираженням цього є те,що саме парламент формує уряд, а члени парламенту одночасно є й членами уряду.

При європейській моделі використовується парламентарна форма правління натомість при американській - президентська.

3. Принцип правової держави. 2 принципи

- Формально-правовий підхід(в Німеччині) - закон повинен реалізовуватися незалежно від його змістовних характеристик

- Матеріально-правовий - реалізація та застосування повинна відбуватися крізь призму прав людини, тобто закон, який порушує права людини не може бути застосований. (Англія).

Цей підхід часто ототожнюється з принципом Верховенства права. Цей принцип був розроблений Альбертом ван Дайсі, він включає такі елементи: рівність перед законом, юридична можливість гарантування прав людини через інститут судового захисту, мінімальне втручання держави в сферу приватного життя. Відповідно до цього принципу позитивне право забов'язує державу як і будь-якого громадянина, поняття правової держави тісно пов'язане з категорією громадянського суспільства



РЕФЕРЕНДУМ

Види:

1. Конституційні - проводяться з метою внесення змін до конституції або прийняття нової конституції. Порядок проведення таких референдумів встановлюються в Конституції або в загальному закону, або може бути прийнятий спеціальний закон про проведення референдуму з певного питання. Такі референдуми обов'язкові в Швейцарії, Австралії.

2. Референдуми ініційовані громадянами - референдум з будь-якого питання, що проводиться за ініціацію громадян(США, Швейцарія, Нова Зеландія). Результати референдуму здебільшого є обов'язковими, але в окремих випадках результати референдуму можуть підлягати затвердженню законодавчим органом.

3. Скасувальний референдум(«народне вето») - застосовуються з метою скасування законів. Результаті в основному - обов'язкові. Ініціатива:від громадян(Швеція) від законодавця(в Австрії - одна третина парламенту, в Італії - місцевих рад)

4. Дорадчий(плебісцит - голосування з будь-якого питання, яке ініціюється парламентом. Рішення - необов'язковим(Франція, Великобританія)

За предметом:

1. Референдуми з конституційних питань

2. З питань участі держави в міжнародному співробітництві

3. Про суверенітет на національне самовизначення

4. З питань публічної політики.

Ініціатива проведення референдумів може походити від громадян, уряду, парламенту та президенту, політичної партії.



ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИБОРІВ В УКРАЇНІ

НПА - КУ, ЗУ «Про вибори народних депутатів України» - 2011, ЗУ «Про вибори Президента України - 18.03. 2004, « Про вибори депутатів ВР АРК, місцевих рад та сільських селищних міських голів» 10.07.2010, ЗУ «Про державний реєстр виборців» 21.09.2010, ЗУ «Про центральну виборчу комісію» - 30.06.2004. конституційний держава право громадянство

Вибори - це процедура формування державного органу, представницького органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями посадової особи, що здійснюється шляхом голосування уповноважених осіб за умови, що кожний представлений мандат можуть претендувати в установленому порядку 2 і більше кандидати.

Від виборів треба відрізняти призначення складу державного органу або посадової особи, що здійснюється колегіально шляхом голосування уповноважених осіб, при призначені як правило висувається лише одна кандидатура, хоча іноді призначення може здійснюватися з числа кількох депутатів, але в такому разі призначення здійснює одноособовий орган.

Функції:

1. Легалізації влади.

2. Реалізація народного та національного суверенітету.

3. Забезпечення стабільності поступовості та наступності існування влади.

4. Відбір або селекція політичних керівників з огляду на їх попередню діяльність.

5. Формування та вираження суспільної думки.

Види виборів:

1. За способом волевиявлення:

· Прямі - коли громадяни-виборці остаточно вирішують питання про обрання

· Непрямі - питання про обрання вирішують не громадяни безпосередньо, а обрані ними особи(виборщики, депутати)

2. За територіальною ознакою:

· Загальнодержавні - вибори, які проводяться на території всієї держави(вибори ВРУ, ПУ)

· Місцеві (регіональні, локальні, комунальні, адміністративні, муніципальні) - проводяться на території певної адміністративно-територіальної одиниці чи регіони (в Україні - вибори до АРК, місцевих сільських, селищних, міських, районних, районних у містах, обласних рад, міських, селищних голів)

3. За об'єктом:

· До парламенту

· Глави держави

· Місцевих органів

4. За часом проведення:

· Чергові - проводяться у зв'язку із закінченням строку повноважень виборного органу і посадової особи(в Україні чергові вибори нардепів не потребують окремого рішення про це,чергові вибори Президента призначаються ВРУ шляхом прийняття постанови у зв'язку із закінченням 5річного строку повноважень президента, чергові місцеві вибори призначаються ВРУ крім виборів депутатів в ВР АРК, які призначаються самою ВР АРК)

· Позачергові вибори народних депутатів призначаються ПУ з підстав та в поряду визначеним КУ

Відповідно до ст. 94 ПУ може достроково припинити повноваження ВР якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання ВР не можуть розпочатися)

Позачергові вибори ПУ призначаються ВР у разі дострокового припинення повноважень президента за однією з таких підстав:відставка ПУ, неможливість виконання повноважень за станом здоровя, імпічмент, смерть.

Позачергові місцеві вибори призначаються ВП у разі дострокового припинення повноважень ВР АРК, місцевої ради та голови.

· Повторні нардепів - в одномандатному ЦВК у разі визнання виборів депутатів в цьому окрузі недійсними або такими, що не відбулися або якщо особа після її обрання не набула депутатський мандат в порядку встановленим законом

Повторні вибори президента - якщо до бюлетеня для голосування було включено не більше 2 двох кандидатів, і жоден із них не був обраний, якщо всі кандидати на ост ПУ включені до виборчого бюлетеня до дня виборів зняли свої кандидатури.

Повторні виборів міських рад та голів призначаються територіальною комісією, якщо вибори визнання недійсними або такими, що не відбулися, або якщо особа відмовилася від депутатського мандату.

· Проміжні вибори депутатів - ЦВК, якщо особа вибрана в одномандатному окрузі достроково припинила свої повноваження.

Проміжні вибори місцевих депутатів призначаються уразі дострокового припинення повноважень депутата обраного в одномандатному виборчому окрузі, тобто на місцевому рівні проміжними можуть бути тільки вибори депутатів сільських та селищних рад та половини від складу депутатів всіх інших місцевих рад.

· Перші вибори - місцеві вибори, проводяться в разі нової або поділу існуючої адміністративно-територіальної одиниці. Призначаються ВР АРК, облрадою, Київською, Севастопольською радою

5. За правом голосу

· Загальні вибори - участь маються брати всі громадяни, які мають право голосу(вибори ВР, ПУ)

· Часткові вибори - місцеві

6. За правовими наслідками

· Дійсні - в ході яких не мали місце такі порушення, які вплинули на результат виборів.

· Недійсні - в ході яких мали місце такі порушення, які вплинули на результат виборів.

Відзив - протилежність виборам, який являє собою дострокове припинення мандата з волі тих осіб, які можуть надавати ці мандати.

На рівні парламенту в демократичних країнах інститут відзиву не застосовується, але на місцевому рівнів - розповсюджено, відповідно до закону «Про статус депутатів місцевих рад» може застосовуватися і в Україні по відношенню до депутатів місцевих рад



ПОНЯТТЯ ВИБОРЧОГО ПРАВА. ПРИНЦИПИ ВИБОРЧОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Поняття «виборче право» вживається у двох значеннях:

1. об'єктивне виборче право -- це система правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з виборами органів держави та місцевого самоврядування. Це інститут конституційного права. Однак він включає окремі норми інших галузей права (зокрема, трудового, цивільного, адміністративного, кримінального, процесуального);

2. суб'єктивне виборче право -- це гарантована громадянину державою можливість брати участь у виборах державних органів і органів місцевого самоврядування. Воно являє собою комплекс конкретних прав особи, серед яких особливо слід виділити:

· активне виборче право (загальне виборче право), тобто право обирати;

· пасивне виборче право, тобто право обиратися у виборні органи держави або місцевого самоврядування, що передбачає право висувати свою кандидатуру або давати згоду на її висування.

Принципи суб'єктивного виборчого права -- це ті умови, визнання і реалізації виборчого права, дотримання яких на виборах робить ці вибори дійсним народним волевиявленням

Принципи:

Стаття 71 Конституції України встановлює, що вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення.

1. Принцип вільних виборів означає, що виборець самостійно вирішує питання про те, брати йому участь у виборчому процесі чи ні, і якщо так, то якою мірою.

У деяких державах існує обов'язковий вотум, тобто юридичним обов'язок виборця взяти участь у голосуванні. За його невиконання передбачаються штрафи (Австралія, Бельгія), позбавлення волі (Греція, Туреччина), штраф разом із позбавленням права її мати протягом трьох років державні посади (Аргентина).

2. Принцип загальності виборчого права означає, що активне Виборче право мають, відповідно до ст. 70 Конституції України, громадяни України, які досягли на день проведення виборів 18.

Громадяни України, які мають право голосу, є виборцями.

Зміст принципу загальності виборчого права має свої особливості на місцевих виборах. Так, відповідно до ч. 1 ст. З Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» право голосу на місцевих виборах мають громадяни України, які належать до відповідних територіальних громад, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років. Право голосу на виборах депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим мають виборці, які проживають на території Автономної Республіки Крим.

Частина 2 ст. 70 Конституції України встановлює, що на виборах усіх рівнів не мають право голосу громадяни, яких визнана судом недієздатними. Права голосу пі цих виборах також не мають громадяни України, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі.

Зміст принципу загальності виборчого права щодо пасивно-і с і ішборчого права залежить від виду виборів.

Частина 2 ст. 76 Конституції України встановлює, що народним депутатом України може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

Відповідно до ч. 2 ст. 103 Конституції України Президентом може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою. Крім того, особа, яка двічі поспіль обиралася на пост Президента України, не може бути висунута кандидатом на цей пост (ч. З ст. 103 Конституції України).

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» депутатом та сільським, селищним, міським головою може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг вісімнадцяти років та має право голосу відповідно до ст. 70 Конституції України.

Частина 2 ст. 5 Закону України «Про статус депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим» від 22.12.2006 р. визначає, що депутатом може бути громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг 18 років, проживає в Україні не менше п'яти років.

Загальною вимогою для кандидатів на всі зазначені виборні посади є відсутність непогашеної та не знятої в установленому законом порядку судимості за вчинення умисного злочину.

Окрім найбільш поширених вікових цензів, цензів осілості та громадянства, у світовій практиці відомі й такі цензи загального виборчого права, як: майновий, освітній, в тому числі ценз грамотності, ценз статі (наприклад, у Швейцарії жінки були допущені до участі у виборах тільки у 1971 p.), релігійний, моральний цензи. Приміром, у Франції з метою подолання впливу адміністративного ресурсу на виборчий процес існує поняття неможливості обрання на будь-яку посаду протягом певного строку особи, яка в даній територіальній одиниці обіймала високу керівну посаду.

У зв'язку з посиленням євроінтеграційних процесів в Європі набуло особливої актуальності питання щодо пасивного виборчого права іноземних громадян. Зокрема, в Ірландії, Швеції, Данії, Норвегії, Нідерландах іноземці мають право голосу на місцевих виборах.

3. Принцип рівності виборчого права передбачає, що громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах.

4. Принцип прямого виборчого права означає, що громадяни України обирають депутатів безпосередньо шляхом голосування.

5. Принцип таємного голосування передбачає заборону контролю за волевиявленням виборців.

6. Принцип особистого голосування, який безпосередньо не передбачено Конституцією України, але включено до всіх виборчих законів, означає, що кожен виборець голосує на виборах особисто. Голосування за інших осіб чи передача виборцем права Голосу будь-якій особі забороняється.

Поняття та види виборчих систем

Поняття «виборча система» вживається у двох розуміннях:

1. у широкому розумінні -- це впорядковані суспільні відносини, що складають порядок виборів органів публічної влади;

2. у вузькому розумінні -- це спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб.

Найчастіше це поняття застосовується саме у вузькому розумінні. Розрізняють такі види виборчих систем.

1. Мажоритарна виборча система, при застосуванні якої обраними вважаються ті кандидати, які отримали встановлену більшість голосів. Вона застосовується у 83 державах світу, зокрема у США, Франції, Великобританії, Канаді. Може застосовуватися в одномандатних та багатомандатних виборчих округах.

Залежно від того, як визначається більшість голосів, необхідних для обрання кандидата, розрізняють:

*мажоритарну систему абсолютної більшості - вимагає для обрання більше половини голосів від усіх зареєстрованих виборців або загальної кількості поданих голосів або поданих дійсних голосів. За цієї системи встановлюється нижня межа участі виборців у голосуванні. Якщо її не досягнуто, вибори вважаються недійсними.

*мажоритарну систему відносної більшості - обраним вважається кандидат, який отримав більшу кількість голосів, ніж інші кандидати. За цієї системи, як правило, не встановлюється обов'язковий мінімум участі у голосуванні. В Україні застосування цієї системи передбачено на виборах депутатів сільських, селищних рад та сільських, селищних, міських голів.

*мажоритарну систему кваліфікованої більшості - передбачає, що обраним вважається кандидат (список кандидатів), котрий отримав кваліфіковану кількість голосів, яка перевищує абсолютну більшість (2/3, 3/4 тощо).

2. Пропорційна виборча система передбачає, що депутатські мандати розподіляються пропорційно кількості голосів виборців, зібраних партіями у межах виборчого округу. Ця система застосовується у 57 країнах світу, зокрема в Іспанії, Італії, Португалії, ФРН, Ізраїлі (у Конституціях 16 з 25 країн--членів ЄС передбачено закріплення цієї виборчої системи для парламентських виборів).

За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють такі види пропорційної системи теми:

· з жорсткими списками, за яких виборець не може впливати на послідовність розташування кандидатів у виборчому списку політичної партії (застосовується в Україні на всіх видах виборів з використанням пропорційної виборчої системи);

· з преференціями (саме цей різновид пропорційної системи є найбільш ефективним, оскільки дозволить громадянам обирати не лише партії, а й надавати переваги тим або іншим депутатам);

· з напівжорсткими списками, коли здійснюється голосування за список у цілому і водночас визначаються преференції.

Для пропорційного розподілу мандатів між партіями у світовій практиці використовуються два методи.

ь Метод виборчої квоти (метра, коефіцієнта), за якого для визначення кількості місць, які отримає кожен список під час розподілу, застосовується дільник. Відповідно до ч. 7 ст. 96 Закону України «Про вибори народних депутатів України» таким дільником є кількісний склад Верховної Ради України, визначений Конституцією України.

При цьому з метою уникнення входження до парламенту дрібних партійних угрупувань, що конфліктують між собою, законодавчо встановлюється загороджувальний бар'єр, тобто певний відсоток голосів виборців, які повинен отримати список політичної партії для того, щоб партію було допущено до розподілу депутатських мандатів..

Практика встановлення законодавчих обмежень при визначенні результатів голосування за пропорційною системою досить поширена в багатьох країнах світу. При цьому величина бар'єра може різнитись від 0,67% у Нідерландах до 30% для виборчих коаліцій у Греції. У Польщі до розподілу мандатів допускаються політичні Партії, списки яких отримали не менше 5% по країні, а для виборчих коаліцій ця цифра становить 8%. Крім того, що більше учасників входять у виборчу коаліцію, то вищим стає бар'єр. Гак, у Чехії для деяких партій він становить 5%, для коаліцій з ДВОХ учасників -- 7%, з трьох -- 9%, з п'яти -- 11%. Щоправда, ЯКЩО при такому розподілі мандатів у парламенті будуть представлено тільки дві партії, то бар'єр знижується на один відсотокток для кожної із зазначених категорій.

ь Метод подільників полягає в послідовному поділі кількості голосів, отриманих кожним списком кандидатів на певну серію подільників.

3. Змішана виборча система передбачає поєднання в різних варіаціях мажоритарної та пропорційної систем. За такої системи виборцю надаються два голоси. Вона застосовується у випадках, коли триває пошук оптимальної для держави виборчої системи.



ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ ЯК ІНСТИТУЦІЙНА ГАРАНТІЯ

Механізму захисту прав особи вважається діяльність європейського суду з прав людини. Цей механізм вперше був введений в Європейській Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 року. В наступному він був вдосконалений протоколом №11, який був прийнятий….

Зокрема була спрощена процедура розгляду справи,зменшені строки протягом яких справа розглядається в ЄСПЛ, крім того було ліквідовано комісія з прав людини,

На сьогоднішній день кожна держава представлена одним суддею, при цьому суд складається лише з представників держав, які ратифікували Конвенцію. Члени суду обираються парламентською асамблею Ради Європи, строком на 6 років, при цьому кожна держава висуває 3 кандидатів, з яких обирається лише 1. У відповідності з планом дій, прийнятим на ІІ саміті Ради Європи у Страсбурзі 1977 році кожна держава-учасниця Конвенції для координації діяльності з ЄСПЛ призначає також свого уповноваженого при європейському суді. Він виконує 2 функції: з однієї сторони він повинен захищати державу від неправомірних вимог заявника, а з іншого боку повинен приймати запити по усуненню допущених порушень.

Засідання ЄСПЛ відбуваються як правило у складі 7 суддів, але комітет у складі 3 суддів може прийняти рішення, що заява не підлягає розгляду, однак, якщо такий комітет не зміг прийняти одноголосне рішення, то тоді питання передається на розгляд палати з 7 суддів. В свою чергу, ця палата може прийняти рішення про передачу справи на розгляд Великої палати у складі 17 суддів. Ця палата розглядає справи пов'язані з тлумаченням Конвенції та протоколів до неї, а також справи, при розгляді яких існує ймовірність, що рішення, яке буде прийняте по цій справі буде суперечити існуючій практиці ЄСПЛ.

Європейський суд розглядає індивідуальні фіз. особи, груп осіб, неурядової ог-ції, які вважають, що порушені права, передбачені Європейською Конвенцією. Скарга до ЄСПЛ може бути направлена лише самою особою, права якої порушено. Навіть тоді, коли скарга дається від групи осіб повинно бути зазначено, в чому порушені права конкретної особи. Відповідно до ст.34 Конвенції. Порушення Конвенції повинно бути пов'язано з нанесенням шкоди особі-заявника. ЄСПЛ розглядає лише скарги громадян стосовно держав, які ратифікували Європейську конвенцію. При цьому встановлюється шестимісячний строк для звернення до ЄСПЛ з часу, коли в межах національної судової системи було прийнято остаточне рішення щодо відповідної сторони. Система захисту, передбачена Конвенцією є субсидіарною(додатковою) по відношенню до національної правової системи. ЄСПЛ має сприяти національним судам щодо тлумачення та застосування конвенційних норм, а також щодо забезпечення прав та свобод на національному рівні. В той же час ЄСПЛ не може розглядати як вищу судову інстанцію в межах правової системи певної держави.

ЄСПЛ не може скасовувати акти органів державної влади або рішення національного суду. Він не дає вказівок законодавцю, не здійснює абстрактний контроль. Суд розглядає лише конкретні індивідуальні справи та встановлює факт чи дійсно було порушено норми Конвенції.

ЄСПЛ передбачає можливість звернення до неї будь-якої особи незалежно від наявності в неї дієздатності. Таким чином існує певна суперечність, адже дієздатна особа може звернутися до суду лише після вичерпання всіх національних засобів захисту прав, а недієздатна, враховуючи, що вона не може звертатися до національних суддів, має змогу одразу звернутися до європейського суду існує виняток, коли особа може звернутися до ЄСПЛ, не зважаючи на те, що нею чи були в неї вичерпані всі засоби захисту її прав на національному рівні. Тут йде мова про випадки, коли оскарження за нац.. процедурами є неефективним з точки зору загально визначених норм міжнародного права.

У випадку прийняття скарги до розгляду суд попередньо надає згоду мирно врегулювати справу. Якщо ні, то спір передається на розгляд палат.

На І стадії сторони надають секретарю ЄСПЛ письмові документи. Після цього суд переходить до стадії публічних слухань. Рішення приймається більшістю суддів. Якщо ЄСПЛ встановить факт порушення Конвенції він може визначити справедливу компенсації потерпілій стороні(у вигляді компенсації матеріальні та моральній шкоді, а також витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи.

В силу п.1 ст.46 Конвенції ЄСПЛ покладає на державу-відповідача певні забовязанні, які полягають у наступному:

1. Прийняти заходи індивідуального характери (держава повинна відновити ситуацію, яка існувала до порушення права.

В якості дієвого захисту в цьому контексті розглядається відновлення судового процесу національним судом свого рішення у зв'язку з прийнятим рішенням ЄСПЛ.

2. Не допустити в майбутньому нових порушень Конвенції, які були виявлені ЄСПЛ. Наприклад в Італії існувала надмірно великі строки розгляду справ. ЄСПЛ визнав що відповідні норми процесуального законодавства порушують статтю 6 Конвенції(право на справедливий суд. розгляд) Після цього процесуальне законодавство було змінено.

3. В окремих країнах за рішенням ЄСПЛ є перевага у порівняння з внутрішнім законодавством, тому національні суду мають право прямо застосовувати рішення ЄСПЛ у випадку, коли національне законодавство суперечить рішенням ЄСПЛ.



КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНСТИТУТУ ГРОМАДЯНСТВА В УКРАЇНІ

Принципи конституційно-правового статусу людини і громадянина

До принципів конституційно - правового статусу людини і громадянина в Україні відносять:

1. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека - є найвищою соціальною цінністю - Ст. 3 КУ

2. Конституційний принцип рівноправ'я:

· Рівність громадян перед законом, полягає у тому, що стосовно кожної особи закон повинен мати однакову силу впливу. Закріплений цей принцип в ч. 1, 2 Ст. 24 КУ.

· Рівність прав жінки і чоловіка(гендерна рівність) - закріплений у ч. 3 Ст. 24 КУ. У розвиток цього принципу прийнятий Закон України про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків від 8. 09. 2005 р.

· Рівний доступ громадян до публічних посад - Ч. 2 Ст. 38 КУ.

· Рівність у галузі політичних прав - Ч. 1 ст.. 38, ст. 71 КУ

· Рівність у виборі професії та роду трудової діяльності - ч.2 ст. 43 КУ.

· Рівність прав і обов'язків у шлюбі та сім'ї кожного з подружжя - ч. 1 ст. 51, та рівність дітей, незалежно від походження, а також незалежно від того, чи народжені вони у шлюбі, чи поза ним - ч. 1 ст. 52 КУ.

· Рівність перед судом - п. 2 ч. 3 ст. 129 КУ

3. Принцип невідчужуваності та непорушності основних прав та свобод людини і громадянина - Ст. 21, 22 КУ, однак у випадках, передбачених конституцією, деякі права та свободи можуть бути обмежені. Такі обмеження можуть мати постійний характер, наприклад ч.3 Ст. 34 КУ ,або тимчасовий характер, обумовлений надзвичайним, чи воєнним станом. Ст. 64 КУ встановлює перелік прав і свобод, які не можуть бути обмежені ні за яких умов. Переважно це особисті права і свободи людини і громадянина. Виписати права і свободи людини і громадянина, які не підлягають обмеженню.

4. Принцип єдності конституційних прав та обов'язків - ст.. 23 КУ

5. Принцип безпосередньої дії прав та свобод людини і громадянина - ч. 3 ст. 8 КУ.

6. Принцип невичерпності прав і свобод людини і громадянина - ч.1 ст. 22 КУ.

7. Принцип гарантованості прав і свобод людини і громадянина

Не можуть бути обмежені права:

1. право на рівність конституційних прав і свобод та на рівність перед законом.

2. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.

3. право на життя, право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

4. право на повагу до гідності.

5. право на свободу та особисту недоторканність.

6. право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

7. право на житло.

8. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка

9. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

10. право на захист своїх прав та свобод, на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

11. право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

12. право знати свої права і обов'язки.

13. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

14. право на правову допомогу.

15. Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.

16. Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

17. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

18. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.

Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Дискримінація - рішення, дії або бездіяльність, спрямовані на обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (далі - певні ознаки), якщо вони унеможливлюють визнання і реалізацію на рівних підставах прав і свобод людини та громадянина;

Формами дискримінації є:

1. пряма дискримінація;

2. непряма дискримінація;

3. підбурювання до дискримінації;

4. утиск.

Пряма дискримінація - рішення, дії або бездіяльність, що призводять до випадку, коли до особи та/або групи осіб за їх певними ознаками ставляться менш прихильно, ніж до інших осіб в аналогічній ситуації;

Непряма дискримінація - рішення, дії або бездіяльність, правові норми або критерії оцінки, умови чи практика, які формально є однаковими, але під час здійснення чи застосування яких виникають чи можуть виникнути обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками, крім випадків, якщо такі дії або бездіяльність, правові норми або критерії оцінки, умови чи практика об'єктивно виправдані метою забезпечення рівних можливостей для окремих осіб чи груп осіб реалізовувати рівні права і свободи, надані їм Конституцією і законами України;

Підбурювання до дискримінації - вказівки, інструкції або заклики до дискримінації стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками

утиск - небажана для особи та/або групи осіб поведінка, метою або наслідком якої є приниження їх людської гідності за певними ознаками або створення стосовно такої особи чи групи осіб напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери.

Законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак:

1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб;

2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб;

3) повагу до гідності кожної людини;

4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.

Суб'єктами, наділеними повноваженнями щодо запобігання та протидії дискримінації, є:

1. Верховна Рада України;

2. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

3. Кабінет Міністрів України;

4. інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування;

5. громадські організації, фізичні та юридичні особи.

Особа, яка вважає, що стосовно неї було застосовано дискримінацію, має право звернутися із скаргою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду.

Особа має право на відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданих їй унаслідок дискримінації.



ПОНЯТТЯ ГРОМАДЯНСТВА ТА НАЛЕЖНІСТЬ ДО ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ

Громадянство України відповідно до закону України про громадянство України від 18. 01. 2001 р. зі змінами(напам'ять) громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою та Україною, який знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.

До громадянства України належать:

· Усі громадяни колишнього СРСР ,які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на території України;

· Особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на 13. 11. 1991 року проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

· Особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13. 11. 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР органами внутрішніх справ України внесено запис «Громадянин України», а також їх неповнолітні діти, які прибули в Україну разом з батьками, якщо ці особи подали заяву про оформлення належності до громадянства України.

· Особи, які набули громадянства України відповідно до законів України та міжнародних договорів України

Документами, які підтверджують належність до громадянства України є:

· Паспорт громадянина України;

· Свідоцтво про належність до громадянства України;(ЗУ «про єдиний державний демократичний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України чи її спец статус.)

· Паспорт громадянина України для виїзду закордон;

· Тимчасове посвідчення громадянина України;

· Проїзний документ дитини;

· Дипломатичний паспорт;

· Службовий паспорт ;

· Посвідчення особи моряка;

· Посвідчення члена екіпажу;

· Освідчення особи на повернення в Україну.

Принципи громадянства України

Принципи громадянства - це основоположні засади. Виходячи з яких регулюються відносини між громадянами та Україною. Спеціальні принципи - більшість. До спеціальних принципів громадянства належать:

1. Принцип єдиного громадянства - конституційний, закріплений в ст.. 4 КУ включає два аспекти:1 - передбачає неможливість існування в Україні громадянства адміністративно - територіальних одиниць, у зв'язку із тим ,що Україна є унітарною державою;

2. Заборона існування подвійного громадянства(біпатризму) в Україні означає, що, якщо громадянин України набув громадянство, або підданство іншої держави(держав), то у відносинах із Україною він визнається лише громадянином України, так само, якщо іноземець набув громадянство України, але при цьому не припинив попереднє громадянство, то у відносинах з Україною він є лише громадянином України.

3. Принцип запобігання виникненню випадків без громадянства - спрямований на те, щоб особа, яка набуває громадянство України, або виходить з громадянства України, не втратила громадянства у випадку відповідно не набуття громадянства України, або громадянства іноземної держави. Закон України про громадянство України ст.. 2

4. Принцип неможливості позбавлення громадянина України громадянства України - ч.1 ст. 25 КУ.На відміну від втрати громадянства, позбавлення громадянства здійснюється лише в недемократичних державах за політичними мотивами і за відсутності чітко визначених та вичерпних підстав позбавлення громадянства. Принцип неможливості позбавлення громадянства закріплений ч. 1 ст. 25 КУ та міжнародними правовими актами(загальна декларація прав людини та Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод).

5. Принцип визнання права громадянина України на зміну громадянства України.

6. Принцип неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем, або особою без громадянства в наслідок укладення шлюбу з громадянином України, або набуття громадянства України його дружиною(чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним із подружжя внаслідок припинення шлюбу, або припинення громадянства України другим із подружжя.

7. Принцип рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України.

8. Принцип збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.(принцип екстериторіальності громадянства) Існування цього принципу обумовлено закріпленою у ст.. 33 КУ свободи громадян України на пересування ,вільний вибір місця проживання ,право вільно залишати територію України.

9. Принцип гарантування Україною піклування та захисту своїм громадянам ,які перебувають за її межами. Ч. 3 ст. 25 КУ

10. Принцип неможливості вигнання, або видачі громадян України іншій державі. - ч. 2 ст. 25 КУ

Видача(екстрадиція) - передача громадянина державою, на території якої він знаходиться іншій державі для притягнення його в цій державі до кримінальної відповідальності, або для застосування інших санкцій. Питання про видачу виникає у разі, коли громадянин, вчинивши злочин за кордоном, повертається в державу своєї громадянської належності. Цей принцип закріплений також у ч. 1 Ст. 10 кримінального кодексу України, відповідно до якої громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.

Від видачі потрібно відмежовувати вигнання(експатріацію).

Громадяни України не можуть бути вигнані за межі України, однак іноземці та особи без громадянства можуть бути видворені за межі України.

Порядок набуття і припинення громадянства України. Повноваження державних органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства

Ці питання регулюються Законом України про громадянство України та порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений Указом президента в ред.. від 27. 06. 2006 р. № 588.

Громадянство України набуваються за такими підставами:

· За народженням

· За територіальним походженням

· Внаслідок поновлення

· Внаслідок усиновлення

· Внаслідок встановлення над дитиною опіки або піклування влаштування її дитячий заклад,чи заклад охорони здоров'я дитячий будинок сімейного типу або передачі на виховання в сімю патронатного вихователя

· Внаслідок встановлення над особою визнаною судом недієздатною опіки

· У зв'язку із перебуванням у громадянстві України одного із батьків дитини

· Внаслідок визнання батьківства або материнства чи встановлення факту батьківства або материнства

· За іншими підставами передбаченими між договорами

Набуття громадянства України за народженням являє собою надання державою свого громадянства індивіду при його народженні незалежно від його волевиявлення не потребує вчинення будь яких дій що підтверджують бажання набути громадянство України філіація ґрунтується на таких принципах(принцип права крові)

Набуває громадянства своїх батьків незалежно від місця народження

Принцип права ґрунту - означає що нова народжена дитина незалежно від громадянства батьків набуває громадянства цієї держави на території якої вона народилась.

Громадянином України за народженням є:

1)особа батьки якої або один із них на момент її народження були громадянами україни

2)особа яка народилася на території україни від осіб без громадянства які постійно проживають в україні на законих підставах

3)особи які народилися за межами від осіб без громадянства які постійно проживають в Україні і не набули за народженням громадянства іншої держави

4)особи які народилися на території Украйни від іноземців які на законних підставах проживають в Україні і не набули за народженням громадянства жодного із батьків

5)особа яка народилася на території України від батьків один із яких є біженцем або якому надано притулок в Україні якщо така особа не набула за народженням громадянства жодного із батьків.

6)особа яка народилася в Україні від іноземця та особи без громадянства які постійні проживають в Україні і не набула за народженням громадянство того із батьків яких є іноземцем

7)нова народжена дитина знайдена на території України оба з батьків які не відомі.

Натуралізація-це надання органами держ влади за наявності певних умов громадянства особам які подали про це клопотання

До громадянства України можуть бути прийняти дієздатні особи які досягли 18 років та відповідають таким умовам:

1. визнання і дотримання конституції та законів України;

2. подання декларацій про відсутності іноземного громадянства для осі без громадянства,або зобов'язання припинити іноземне громадянства для іноземців;іноземці які прийняти до громадянства протягом 2 років зобов'язані припинити громадянство утримавши про це документ уповноваженого органу відповідної держави, якщо іноземці з незалежних від них причин не можуть утримати такий документ подають декларацію про відмову від іноземного громадянства

3. У разі безперервного проживання на території України(проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон не перевищував 90днів, а в сумі за рік -180 рік, не є порушення вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у відрядження у відпустку, на лікування або зміна особою проживання на території України). Ця вимога не поширюється на осіб, які проживають в шлюбі понад 2 роки, або якщо шлюб припинився внаслідок смерті.

Якщо особі надано статус біженця або притулок в Україні встановлюється термін безперервного проживання - 3 роки з моменту отримання такого статусу, а якщо особа - апатрид - 3 роки з моменту в'їзду.

4. У разі отримання дозволу на імміграцію, ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця а притулок, а також на іноземцям та осіб без громадянства, які прибули в Україну до набуття чинності ЗУ «Про імміграція» - 7 серпня 2001 та мають в паспорті громадянина колишнього СРСР відмітку про прописку та отримали посвідку на постійне проживання

5. Особа має володіти державною мовою або розуміти її в обсязі необхідному для спілкування. Ця умова не поширюється на сліпих, німих, глухих осіб. Довідка про володіння видається керівником навчального закладу, або місцевим органом виконавчої влади або виконавчим органом місцевого самоврядування.

6. Наявність законних джерел існування(зарплата, прибуток від підприємницької діяльності, пенсія, стипендія, соціальні виплати на допомогу, власні фін. Заощадження, фін. Допомога від інших осіб, що мають законні джерела існування). Це не поширюється на біженців та особі, що отримали притулок.

До громадянства не приймаються особи:

1. Які вчинили злочин проти людства або геноцид

2. Засуджені в Україні до позбавлення волі за скоєння тяжкого, особливо тяжкого злочину, рівня загрози для безпеки держави до погашення або зняття судимості

3. Особи, які вчинили на території іншої держави злочин, який в Країні визнається тяжким або особливо тяжким.