Судова система Великої Британії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

У суспільстві, організованому згідно з принципами демократії, інститут правосуддя як втілення ідеї справедливості виходить за межі державної служби. Для демократичного суспільства дуже важливо мати й добре організовану судову систему, спроможну забезпечити всім громадянам доступ до безстороннього та неупередженого судді, й таку судову процедуру, в якій їхнє право визначалось би виключно на підставі доведених фактів і закону. Правна система такого суспільства гарантує кожному громадянинові, за умови виконання ним відповідних обов'язків, повну реалізацію прав і свобод, підґрунтям існування яких є фундаментальні цінності демократії.

Розглядаючи роль суду в захисті прав і законних інтересів громадян, треба усвідомлювати, що світова спільнота визнає судовий захист найвищою формою гарантії прав людини. Це уявлення підтверджується не лише свідомістю громадян демократичного суспільства, а й конструкцією державного механізму, в тому числі судової системи. Така конструкція належним чином зафіксована у конституційних актах і відповідних регулятивних законах. Обов'язковим елементом є те, що судове рішення розглядається як беззаперечне, оскільки вважається, що найвища оцінка права належить тільки одній з трьох гілок державної влади - судовій. Це є психологічною настановою суб'єкта правового демократичного суспільства, незалежно від того, на якому місці у суспільній ієрархії він перебуває.

Судові заклади - найпомітніша і найважливіша частина правних систем демократичних країн. Судді, які очолюють їх і уособлюють судову владу, виконують у суспільстві роль об'єктивних арбітрів.

Усі організаційні структури судової ієрархії країн англо-американської системи права схожі між собою, але значно різняться у деталях організації та судочинства. Фундаментом такої піраміди є суди першої інстанції, середній ярус становлять апеляційні суди, а верхівку - суд останньої інстанції, який найчастіше називається верховним. Стиль судочинства та загальні концепції функціонування судової влади в цих судах ґрунтуються на традиціях англійських судів загального права та судів справедливості. Країни, що успадкували принцип англійської юридичної системи, вважаються «державами, де панує загальне право». Це означає,що прецедентне право традиційно становить значну частину юридичного арсеналу судів країн англо-американської системи права. Таке законодавство є зібранням юридичних принципів та правил, які «походять» від письмових рішень, що приймають апеляційні суди проміжного рівня та суди останньої інстанції для обґрунтування своїх вироків. Хоч прецедентне право залишається головним складником англо-американської юриспруденції, сьогодні у судових процесах часто застосовуються й акти федеральних законодавчих органів.

Протокольні органи, а також офіційне вбрання суддів та оздоблення судових закладів у Великій Британії є досить пишним на відміну від інших країн. Офіційна й урочиста атмосфера в залі суду має функціональне призначення: завдяки їй підкреслюється гідність і авторитетність судового процесу, підтримується багатовікова традиція громадянської поваги до суду як важливої державної інституції.

Таким чином, світова спільнота проявила вже практичну зацікавленість в організації сталої демократичної судової системи і спонукає до цього уряди країн, де судовий устрій перебуває ще у стані реформування до стандартів цивілізованого суспільства.

суд британія законодавчий

1. Огляд системи правосуддя Сполученого Королівства

Формування системи судів у Великій Британії відбувалось під впливом двох ознак, які притаманні саме цій країні у Західній Європі, - існуючої тривалий час конституційної монархії, яка обрамлена демократичними інститутами, і федеративного устрою цієї держави з певною автономією державних інститутів у складових частинах Сполученого Королівства.

За формальною ознакою державного верховенства коронованої особи здійснення правосуддя всіх рівнів у Великій Британії є її виключним правом. Проте, згідно зі звичаєм, який склався ще наприкінці XIV ст., монарх, хоч і міг бути присутнім разом зі своїми суддями на судовому засіданні, практично не міг ухвалювати рішення. Сьогодні королівська прерогатива є не що інше, як традиційна формальність. Хоч вищі суди Королівства називаються «судами королеви», а їхні судді - «суддями Її Величності», насправді їх діяльність цілковито регламентується законодавством. Попри те, що карне переслідування чиниться від імені королеви, воно може бути розпочато за позовом будь-якої приватної особи. Монарх жодним чином не може втручатися у судовий розгляд цивільної справи.

До залишків королівської прерогативи, які цілком зберегли свою дієвість, можна віднести хіба що право Генерального прокурора помилувати того, хто за рішенням суду був визнаний винним, а також прерогативу помилування, якою користується міністр внутрішніх справ, щоб зупинити дію вироку ув'язнення чи пом'якшити покарання. Таким чином, правосуддя на практиці здійснює не монарх, а відповідні державні структури, сформовані безпосередньо громадськістю (народом) або опосередковано - за участю й допомогою представницьких органів громадськості.

Федеративний устрій держави Сполучене Королівство Великої Британії відбився й на устрої судової системи. Можна з певністю стверджувати, що за федерально-територіальним поділом у Великій Британії існують три фактично самостійні судові системи - в Англії та Валії, в Шотландії та у Північній Ірландії, які ієрархічно майже не перехрещуються. Апеляційна юрисдикція Суду Палати лордів щодо рішень найвищих судових інстанцій Шотландії і Північної Ірландії також є обмеженою, про що буде сказано далі.

Законодавчу базу сучасної судової системи Англії та Валії і частково всього Сполученого Королівства Великої Британії становлять закони, завдяки яким відбулася судова реформа 70-90 рр. ХХ ст. Закон про здійснення правосуддя від 1970 р., гл.31; Закон про суди від 1971 р., гл.23; Закон про присяжних від 1974 р., гл.23; Закон про доручення від 1976 р., гл.63; Закон про кримінальне право 1977 р., гл.45; Закон про магістратські суди від 1980 р., гл.43; Закон про Верховний суд від 1981 р., гл.54; Закон про поліцію і докази в кримінальних справах від 1984 р., гл.60; Закон про суди графств 1984 р., гл.28; Закон про державних обвинувачувачів від 1985 р., гл.23; Закон про суди і правове обслуговування від 1990 р., гл.41; Закон про кримінальне правосуддя і громадський порядок від 1994 р., гл.330; Закон про кримінальний процес і розслідування від 1996 р., гл.25

Способи класифікації судів, що послуговуються у своїй діяльності англійським законодавством, різні. Але традиційно англійські суди можна поділити за двома ознаками: 1) суди письмового провадження і суди, що не мають письмового провадження; 2) вищі суди і нижчі суди.

Систему англійських судів краще поділяти за традиційним ієрархічним рівнем на вищі та нижчі суди. Характерною рисою вищих судів є те, що їх юрисдикція не обмежується ні важливістю предмета судової справи, ні географічно. Юрисдикція нижчих судів обмежується як географічно, так і важливістю предмета конфлікту. Одна з відмітних рис нижчих судів полягає в тому, що вони перебувають у переважній більшості під наглядовою юрисдикцією Високого суду правосуддя, здійснюваною прерогатив ним наказом. Найважливішими нижчими судами є суди графств і магістратські суди. Відмінність полягає також у значенні неповаги до суду, оскільки штрафи, які можуть накладати нижчі суди, набагато менші за ті, що їх мають право призначати вищі суди. Основною ознакою вищого суду є те, що його повноваження необмежені лише розглядом справ певного типу й не залежать від місцеперебування. Статус вищого суду мають Суд Палати лордів, Верховний суд Англії і Валії, Судовий комітет Таємної ради, Суд з питань торгівлі, а також Апеляційний трибунал з питань трудових відносин.

Необхідно акцентувати увагу на тому, що Верховний суд Англії та Валії не є організаційним аналогом Верховного Суду України чи інших європейських та американських держав, радше це сукупність трьох самостійних судових установ з притаманними їм судовими функціями. До них належать:

1) Високий суд, який має три відділення: канцлерське, з сімейних справ і Королівську лаву з внутрішніми підрозділами;

2) Королівський суд (або Суд корони);

3) Апеляційний суд з відділеннями карних та цивільних справ.

Рішення всіх вищих судів є обов'язковими для судів графств, магістратських судів та інших нижчих органів правосуддя.

Повноваження нижчих судів поширюються лише на окремі регіони й на ведення справ якогось певного виду. Найбільшу вагу серед них мають суди графств та магістратів. Рішення нижчого суду не мають прецедентної обов'язковості для інших судів цього ж рівня головним чином тому, що записи його судових рішень їм здебільшого не відомі.

Слід зазначити, що в більшості англійських судів розглядаються як цивільні, так і кримінальні справи. Разом з тим законодавство Англії та Валії поділяється на цивільне і карне.

Судова система Північної Ірландії в основному, за деякими незначними особливостями, копіює англійську як на рівні вищих, так і нижчих судів. В окремих випадках Суд Палати лордів може бути для кримінальних судів Північної Ірландії найвищою апеляційною інстанцією.

У Шотландії судова система фактично самостійна і не відображає англійську судову систему. Вищі суди організовано за галузевим принципом - Сесійний суд з цивільних справ і Високий суд юстиціаріїв з кримінальних справ. До нижчих судів належать шерифські й окружні суди.

Судовий комітет Таємної ради для англійської судової системи не є суто судовим органом. Головним чином він вирішує справи, пов'язані із загальними повноваженнями британського монарха щодо його підданих. Судовий комітет розглядає апеляції, що надходять з острова Мен, островів протоки Ла-Манш, з британських колоній та протекторатів, а також від вищих судів незалежних судів Британської Співдружності. Судовий комітет заслуховує й апеляції у справах, що їх розглядають призові суди Відділення Королівської лави, апеляції щодо деяких рішень у церковних справах. Робота Судового комітету схожа на роботу звичайного апеляційного суду. Офіційно вважається, що Судовий комітет Таємної ради є дорадчим органом і судових рішень не ухвалює. За звичаєм, його рішення супроводжуються прийняттям урядового декрету - королівського наказу в раді й завдяки цьому втілюється у життя.

Враховуючи той факт, що правні системи багатьох заморських територій розвивалися в інших напрямах, аніж чинна правна система Англії, рішення Палати лордів для Таємної ради не є обов'язковими.

Слід звернути увагу на ще одну рису судової системи цієї держави - порядок оскарження судових рішень, винесених у першій інстанції, який сьогодні важко назвати демократичним. Для того, щоб первинну апеляційну скаргу прийняла до розгляду вища судова інстанція в певних випадках потрібні дозвіл суду, що ухвалив рішення, і дозвіл суду, до якого надійшла апеляційна скарга. Такий порядок істотно обмежує одне з найважливіших прав громадян, за яке англійці боролись ще у середньовіччі, - право на петицію і скаргу.

2. Система судів Англії та Валії

2.1 Суди графств

Суди графств - основні органи правосуддя з цивільних питань. Вони розглядають до 90% усіх цивільних справ, які надходять до судів Англії та Валії. Історія їх виникнення і розвитку така.

Внаслідок занепаду місцевих судів та судів сотні, що існували з часів середньовіччя, на середину ХІХ ст. виникла потреба у створенні загальнодержавної системи судів, які б розглядали цивільні справи, де йдеться лише про невеликі грошові суми. З огляду на це такі суди було засновано Закону про суди графств від 1846 р.; вони й досі існують у тому самому вигляді.

Коло повноважень судів графств було окреслено новим Законом про суди графств від 1959 р. і поправками до нього. Протягом 70-х років громадськість серйозно критикувала суди графств через функціональну невідповідність; часто судові видатки перевищували вартість того, що позивач сподівався повернути собі в разі виграшу справи. Тому в 1973 р. було запроваджено нову неформальну систему арбітражного розгляду дрібних позовів, згідно з якою юрисдикція знову стала визначатися грошовими обмеженнями. Близько двох третин справ, які підпадали під цю арбітражну схему, стосувалися продажу та передачі рухомого майна, виконаної роботи чи постачання матеріалами.

В 1984 р. було затверджено новий Закон, який значно розширив юрисдикційну компетенцію цих судів. Юрисдикція таких судів сьогодні поширюється: на позови, що стосуються виконання умов угоди, цивільного порушення (делікт) чи вилучення землі у судовому порядку, майнові спори, де ціна позову не перевищує 5 тис. фунтів стерлінгів, а спори щодо довірчої власності, іпотеки, партнерства - до 30 тис. фунтів стерлінгів, банкрутства, розірвання шлюбу, деякі незначні делікти адміралтейської юрисдикції - до 15 тис. фунтів стерлінгів.

Для справи кожного виду, що може бути розглянута судом, встановлено граничну суму позову. Якщо сума перевищує встановлений ліміт, то позов зазвичай передається до Високого суду, але за згодою сторін його може розглянути й суд графства; за певних обставин справу може бути передано з Високого суду до суду графства.

Будь-яка особа, яка поставить під сумнів чинність заповіту, який необхідно затвердити, може подати заперечення до відповідної канцелярії. У такому випадку процедура набуває змагального характеру і чинність заповіту визначатиметься у суді. Такий судовий розгляд може відбуватися в суді графства, де заповідач мешкав до своєї смерті, якщо чиста вартість майна менша за 30 тис. фунтів стерлінгів. Існує чимало інших законодавчих актів, які надають судам графств повноваження в певних сферах, зокрема тепер вони розглядають справи про розлучення без участі адвокатів.

Друге обмеження юрисдикції судів має географічний характер. Юрисдикція судів графств є місцевою за своєю природою з тим, щоб між позовом та округом суду графства, в якому розглядається цей позов, був якийсь об'єднуючий чинник.

Юрисдикція суду графства поширюється лише на округ, де він розміщений, тому повинна існувати певна колізійна прив'язка справи до округу. Сьогодні у країні налічується 400 судів графств, які з метою ефективного управління об'єднуються в судові округи, кожним з яких керує один або кілька суддів. До кожного із судових округів графства має бути призначений щонайменше один окружний суддя. На практиці цими судами часто керують реєстратори (судові розпорядники). Їх призначають з числа соліситорів зі стажем не менше семи років. Великі за територією судові округи графств можуть бути поділені на районні округи.

Нагляд за адміністративною справою у суді здійснює окружний суддя, з досвідом у галузі юриспруденції щонайменше сім років; нерідко він обіймає посаду керівника місцевої судової канцелярії Високого суду. Районний суддя має обмежену юрисдикцію у розгляді справ, на які йому може бути подана апеляція.

Кожен суд проводить свої засідання не рідше ніж кілька разів на місяць. Справи розглядаються окружними суддями чи рекордерами, як правило, одноособово або навіть судом присяжних, якщо суддя задовольнить про це клопотанням будь-якої сторони.

Суддя графств має апеляційні права щодо рішень районного судді. Не всі рішення суду графств підлягають апеляційному оскарженню. За певних умов суд графства може подавати апеляцію до Апеляційного суду, апеляцію щодо справ про банкрутства слід подавати до Канцлерського відділення Високого суду. Апеляційна скарга може бути подана лише за згодою суду, який виніс апеляційне У цій частині рішення вважається остаточним.

2.2 Магістратські суди

Основна за кількістю кримінальних справ, що розглядаються, ланка британської судової системи - магістратські суди.

Термін «магістратські суди» сьогодні охоплює те, що раніше було відоме як «малі сесії» або «судді, які проводять допит». Ці суди переважно мали справу з численними дрібними злочинами, що переслідувались за спрощеним порядком судочинства. Магістрати - це власне судді від народу. Переважна більшість їх - мирові судді, які не є професійними юристами, і тільки незначна решта є праниками за фахом.

Непрофесійні судові заклади як невід'ємна частина британської юридичної системи вперше з'явилась у ХІV ст., коли нарешті офіційно були запроваджені королівські комісії, що спочатку являли собою додаток до старої кругової поруки. Внаслідок цього юрисдикція мирових суддів значно розширилась. На кілька наступних століть суди квартальних сесій, що мали як апеляційну, так і широку початкову юрисдикцію у кримінальних справах щодо майже всіх правопорушень, стали головними закладами місцевого врядування.

Теперішня система магістратських судів є життєво важливою для ефективного здійснення карного судочинства. Ця система діє відповідно до Закону про магістратські суди, що був ухвалений у 1980 р. Кожне графство, райони Лондона, лондонське Сіті мають власні комісії для нагляду за додержанням правопорядку. Отже, юрисдикція цих судів є суто локальною. Сьогодні в Англії та Валії налічується понад 500 магістратських судів з понад 24 тис. мирових суддів, які не є юристами, не отримують платню за виконання своїх функцій, але їм компенсують витрати, пов'язані з відрядженнями; майже третина з них - жінки. Вони розглядають одноособово або колегіально кримінальні справи та дуже обмежену кількість цивільних справ.

Судді магістратських судів призначаються від імені Британської Корони лорд-канцлером, який розглядає кандидатури, подані експертними комісіями, що існують у кожному графстві Англії і Валії. Юридична кваліфікація не є необхідною умовою цього призначення; члени експертних комісій радше зважають на особисті та моральні якості кандидатів, а також їхнє розуміння роботи. Незважаючи на спроби зробити процес призначення мирових суддів політично більш нейтральним, у суспільстві існує певне незадоволення тим, що на суддівську лаву, як правило, потрапляють консервативно настроєні громадяни. Кандидатів на посаду мирового судді добирають переважно з-поміж осіб середнього класу й середнього віку.

Після призначення на посаду магістратським суддям належить пройти базовий навчальний курс, під час якого вони знайомляться зі своїми обов'язками та умовами праці. Перш ніж стати до роботи, магістратський суддя мусить пройти початковий етап навчання: відвідувати суд як спостерігач, знайомитися із судовими практикою та процедурою й методами покарання порушників. Другий етап полягає в подальшому вивченні основ роботи суду та відвідуванні тюремно-виправних закладів. За винятком добових та коштів на відрядження службовці магістратських судів не отримують платні за свою роботу.

Магістратським суддям допомагають професійні столичні магістрати, які працюють на державній службі у Лондоні, та професійні магістрати інших великих міст.

Судді щороку обирають голову суду, який проводить засідання. Важливою постаттю в магістратському суді є судовий клерк (секретар суду), який повинен мати початкову юридичну освіту. Головний його обов'язок - давати магістратам поради з питань права, судової практики, процедури й винесення вироків, однак він не має права втручатися у процес ухвалення судових рішень. Таким чином, секретар суду виступає як радник з питань законодавства, однак має дбати про те, щоб забезпечити уникнення втручання у функції магістратських судів.

Нагляд за діяльністю та функціонуванням колегій мирових суддів у кожному графстві чи юрисдикційній зоні здійснює комітет магістратських судів. До складу комітету магістратських судів входять магістрати разом з кооптованими членами, саме вони призначають секретаря суду, відповідний стаж роботи якого має бути не менше п'яти років і вік якого відповідає встановленим межам.

Загальноприйнято вважати,що магістратські суди мають юрисдикцію виключно щодо кримінальних справ. Це твердження далеке істини, адже магістратські суди мають широкі та різноманітні юрисдикційні права. Спільною рисою цивільних і кримінальних справ, що підпадають під юрисдикцію магістратських судів, є те, що вони мають невелике значення порівняно із цивільними справами, що розглядають у Високому суді або судах графств, або ж з кримінальними справами, які розглядає Суд корони. Компенсуючою перевагою спрощеного провадження у справі слід вважати її дешевизну та швидкість.

Кримінальна юрисдикція магістратських судів існує головним чином щодо правопорушень, які переслідуються у порядку сумарного провадження. До таких правопорушень належать ті, що підлягають розглядові в суді без залучення присяжних, та злочини за статутним правом, оскільки сумарне провадження має своїм джерелом закон. Така юрисдикція цих судів поширюється головним чином на дрібні злочини, що переслідуються за спрощеним порядком судочинства. Максимально можливим покаранням за них є ув'язнення на строк до 6 місяців або штраф у розмірі 5 тис. фунтів стерлінгів. Щорічно за вчинення подібних правопорушень в Англії і Валії переслідуються у середньому понад 1,5 млн. осіб. Проте наслідки будь-якого засудження можуть бути досить значними з огляду на втрату репутації або позначитися на результатах працевлаштування.

Судочинство в судах магістратів відбувається без присяжних і має досить неформальний характер. Хоч усі злочини, що переслідуються за обвинувальним актом, завжди підпадали під юрисдикцію Карного суду, протягом останнього століття намітилася тенденція до стирання відмінностей між злочинами, що переслідуються «у порядку спрощеного судочинства» і «за обвинувальним актом».

Ще однією важливою функцією магістратських судів є виконання процесуальних дій, пов'язаних з переданням справи на подальший розгляд. Усі особи, обвинувачені у вчиненні злочинів, які вимагають судового розгляду за обвинувальним актом,постають перед судом одного або кількох суддів для допиту з метою вирішити питання про передання справи на розгляд Карного суду. Апеляція з питань ув'язнення або винесення обвинувального вироку подається магістратським судом до Карного суду. Розгляд апеляції відбувається шляхом повторного слухання свідків, але без присяжних.

Магістратські суди здійснюють юрисдикцію щодо правопорушень, вчинених дітьми та молоддю, а також інших справ, що стосуються цієї категорії населення.

Щоб забезпечити ізоляцію неповнолітніх правопорушників від кримінальної атмосфери, створюються спеціальні суди у справах неповнолітніх, про що ухвалюється рішення на загальних зборах суддів Англії і Валії. Такі суди фактично є магістратськими судами, до юрисдикції яких належать справи, пов'язані з дітьми або молоддю. Для утворення суду у справах неповнолітніх необхідно три мирові судді, серед яких щонайменше один має бути жіночої статі. До складу суду у справах неповнолітніх входять судді із спеціальної колегії; голова суду у справах неповнолітніх працює на постійній основі, а інші члени змінюються у порядку ротації.

Засідання у цих судах є закритими, а ім'я підсудного, якщо йому ще немає 18 років, заборонено розголошувати у пресі. До суду допускаються тільки судові чиновники, сторони у цій справі та їхні представники, свідки, добросовісні представники преси та інші особи, присутність яких санкціонується судом.

Відповідно до радикальних змін у Законі про охорону дитинства від 1989 р. магістратські суди у сімейних справах було перейменовано на «сімейні суди». До їх складу входять судді із спеціально призначеної колегії. На засідання у сімейних судах не допускаються будь-які особи,крім чиновників суду, сторін у справі та інших законних представників, свідків, представників преси та інших осіб, які дістали дозвіл суду на присутність.

Повноваження магістратських судів також поширюються на такі дрібні цивільні справи. Цей аспект юрисдикції магістратських судів досить різноманітний. Він охоплює такі погашення боргу громадянами, як прибутковий податок, внески до фонду соціального страхування, платню за електроенергію, газ та воду, сплату податку, встановленого місцевою радою, платню за надання, відміну і поновлення ліцензії, повернення приватних боргів.

2.3 Високий суд

До прийняття у 1873-1875 роках законів про правосуддя в Англії та Валії існувало кілька високих судів, кожен з яких мав свою власну юрисдикцію, процедуру та практику. Спочатку було три центральні суди, які розглядали справи в різних сферах загального права: Суд Королівської лави, Суд державної скарбниці і Суд загальних позовів.

Згідно із законами про правосуддя основні незалежні суди було перетворено на відділення новоствореного Високого суду. Спочатку було організовано п'ять відділень; у 1981 р. їх кількість зменшили до трьох: Відділення Королівської лави, до якого увійшли колишні суди Королівської лави, Суд загальних позовів і Суд державної скарбниці; Канцлерське відділення; Відділення у справах спадкоємства, розлучення та у справах адміралтейства.

Нині Високий суд складається з 80 членів. Ці рядові судді, як їх іноді називають, повинні мати щонайменше 10-річну практику в ранзі баристера. Звичайно суддів призначають до того відділення суду, сфера діяльності якого відповідала їхній спеціалізації під час перебування в адвокатурі. В разі необхідності лорд-канцлер може запросити певних окружних суддів або рекордерів взяти участь у засіданні Високого суду або призначити заступників членів Високого суду.

Юрисдикція Високого суду поширюється як на цивільні, так і на кримінальні справи, він розглядає судові справи й апеляції. Щодо цивільних справ суд має майже необмежені повноваження.

Відділення Королівської лави

На сьогодні коло повноважень Відділення Королівської лави є найширшим - у переважній більшості це функції судочинства у першій інстанції, а також деякі функції апеляційного судочинства. Відділення має чотири підрозділи: комерційний суд; суд адміралтейства; з цивільних справ; з кримінальних справ.

Повноваження щодо розгляду справ у галузі бізнесу покладено на утворений у 1970 р. комерційний суд, що є одним з кількох у відділенні і базується в Лондоні та кількох регіональних центрах, до юрисдикції якого належить значна кількість спорів, що виникають під час торгової діяльності та реалізації права на підприємництво і комерцію. Судді Комерційного суду розглядають апеляції на арбітражні рішення, розв'язують питання права, що виникають під час арбітражних розглядів, відповідно до положень Закону про арбітраж від 1979 р.

Усі повноваження щодо морських справ відповідно до ст.20 Закону про Верховний суд також є компетенцією Відділення Королівської лави, саме його підрозділу, який має назву - суд адміралтейства. Морські суди було створено для розв'язання правних питань, що постають внаслідок аварії, покидання або втрати британського судна, зіткнення суден і відшкодування у зв'язку з цим збитків, інших правних питань, які виникають під час морського перевезення вантажів і пасажирів. Саме сукупність морських судів утворює суд адміралтейства - складову частину Відділення Королівської лави.

Підрозділ з цивільних справ Відділення Королівської лави розглядає у першій інстанції найскладніші цивільні справи, які згідно із законодавством не належать до юрисдикції нижчих судів, зокрема ті, що відносяться до договірного деліктного права, відшкодування збитків, стягування боргу, а також ті, що мають громадський або правничий інтерес чи галузеві особливості загальнодержавного характеру. На відміну від судів графств, які розглядають у переважній більшості ті самі категорії позовів, підрозділ з цивільних справ Відділення Королівської лави приймає до розгляду такі позови, ціна яких перевищує максимальну ціну позову, встановлену для юрисдикції судів графств, а також позови щодо інших спорів, якщо сторона у справі заявляє клопотання про розгляд їхнього спору саме у цьому відділенні.

З суддів зазначених підрозділів створюється апеляційна канцелярія, що виконує функції процесуальної установи, в якій вирішуються організаційні питання щодо розгляду апеляцій і дозволу на апеляційне звернення до Апеляційного суду або до Суду Палати лордів.

Апеляційна канцелярія Відділення Королівської лави має обмежені повноваження щодо розгляду апеляцій у цивільних справах; ці апеляції у вигляді письмової заяви з викладом фактів, які лежать в основі справи, подаються магістратським судом, Карним судом присяжних та Дисциплінарним трибуналом соліситорів (повірених). Апеляційна канцелярія Відділення Королівської лави також здійснює деякі функції судового контролю. Розглядаючи цивільні справи, апеляційні органи Відділення Королівської лави повинні враховувати прецедентну обов'язковість рішень Суду Палати лордів та Апеляційного суду.

Повноваження Високого суду в галузі апеляційного карного судочинства належать виключно Відділенню Королівської лави. З 1972 р. функції цього підрозділу стали суто апеляційними щодо рішень магістратських судів з кримінальних справ і здійснюються апеляційною секцією Відділення у складі принаймні двох-трьох суддів Відділення. Лорд - головний суддя часто там засідає, і розгляд відбувається в його власному суді в приміщенні королівських судів правосуддя. Юрисдикція здійснюється щодо апеляцій на рішення магістратських судів і Суду корони шляхом доповіді про суть конфлікту.

Наглядова юрисдикція Відділення також здійснюється його апеляційною секцією. Вона включає право видавати прерогативні судові накази про направлення до суду і видавати розпорядження посадовим особам про виконання вимог позивача, наказів про зупинення раніше схвалених дій та про витребування справ, згідно з якими нижчі суди й трибунали повинні належним чином здійснювати свої повноваження і утримуватися від перевищення своєї юрисдикції. Ця юрисдикція здійснюється шляхом подання про «судовий перегляд». Такі справи вважаються частиною переліку центральної канцелярії Високого суду і розглядаються групою суддів, які дедалі більше спеціалізуються у питаннях адміністративного права. Разом із значним збільшенням кількості поданих позовів це призвело, до розвитку системи адміністративного права.

Судді Відділення здійснюють також інші функції, до яких належать питання щодо результатів парламентських виборів, що визначаються у суді у справах про порушення порядку проведення парламентських виборів. Така колегія складається з двох суддів Відділення Королівської лави.

Канцлерське відділення

Канцлерське відділення суду складається з лорд-канцлера, який ніколи не засідає у першій інстанції, віце-канцлера та рядових суддів, яких може призначити лорд-канцлер.

Закони про правосуддя передбачають, що Канцлерське відділення розглядає справи, які раніше перебували виключно у юрисдикції Суду Лорд-Канцлера. Юрисдикція цього суду регламентується в наш час ст.61 Додатку 1 до Закону про Верховний суд. Згідно з цим Додатком за Канцлерським відділенням закріплюються всі справи й питання, пов'язані з:

Ш продажем, обміном чи поділом землі або стягненням плати за землю;

Ш викупом чи позбавленням права викупу заставних;

Ш розпорядженням нерухомим майном на засадах довірчої власності;

Ш управлінням майном померлих осіб;

Ш банкрутством;

Ш ліквідацією компаній або арештом компаній чи інших рахунків;

Ш виправленням, розірванням чи скасуванням актів або інших письмових документів;

Ш оборудками, що стосуються успадкувань, крім оборудок неспірного або звичайного характеру;

Ш патентами, товарними знаками, зареєстрованими промисловими зразками або авторськими правами;

Ш присудженням опіки;

Ш відшкодуванням збитків;

Ш виконанням договорів у натурі;

Ш закриттям іпотеки, справами компаній і прав партнерів у них;

Ш опікою над неповнолітніми, управлінням маєтками та іншим майном;

Ш питаннями довірчої власності;

Ш спадковими правами щодо оспорювання заповіту, тлумачення заповітів, а також спадкової нерухомості у разі відсутності заповіту;

Ш всіма іншими справами й питаннями, що стосуються здійснення юрисдикції Високого суду згідно із законодавчими актами щодо компаній.

Юрисдикцію суду з часом було розширено шляхом ухвали певних актів. Так, коли створили Відділення у сімейних справах, розгляд спірних справ про розлучення було доручено Канцлерському відділенню.

Опікунський суд

Відповідно до Закону від 1970 р. у рамках Канцлерського відділення в разі необхідності може створюватись Суд опіки, який скликається лорд-канцлером та суддями Канцлерського відділення для вирішення клопотання за Законом про психічне здоров'я від 1983 р. щодо управління власністю й справами психічно хворих. Крім того, опіка встановлюється, якщо особа, яка померла, не залишила належним чином оформленого заповіту і хто-небудь має клопотатися про призначення розпорядником майна.

Патентний суд

Як окремо існуючий самостійний підрозділ усередині Канцлерського відділення функціонує Патентний суд, до юрисдикції якого належить розгляд звернень Генерального контролера з питань патентів, торговельних марок, реклам, етикеток, промислових зразків і товарних знаків, а порядок розгляду регламентується розділом 104 Правил судочинства Верховного суду. Крім того, це Відділення також має певну юрисдикцію щодо розгляду апеляцій. Одноособовий суддя Відділення має надані законом повноваження розглядати деякі апеляції. Апеляційна канцелярія Канцлерського відділення, яка складається принаймні з двох суддів цього підрозділу, має обмежені повноваження з розгляду апеляцій, поданих на рішення судів графств, які стосуються банкрутства та реєстрації прав на земельні ділянки.

Канцлерське відділення Суду Королівської лави формально очолює лорд-канцлер. Фактичним же Головою канцлерського суду є віце-канцлер.

Відділення у сімейних справах

Повноваження Відділення Високого суду у сімейних справах поширюються на розгляд справ, де йдеться про подружні стосунки та дітей. Це Відділення складається з голови та призначених лорд-канцлером рядових суддів. Юрисдикцію відділення визначено в Додатку 1 до Закону про відправлення правосуддя від 1970 р. Воно правочинне здійснювати розгляд справ як у ролі першої, так і апеляційної інстанції.

Відділення володіє виключно юрисдикцією Високого суду щодо шлюбних справ і дітей, що запобігає конфліктам, які до 1970 р. виникали між Відділенням у сімейних справах і Канцлерським відділенням.

Апеляційні справи Відділення складаються головним чином з апеляцій на рішення магістратських судів і судів графств, що стосуються проваджень, пов'язаних із шлюбними справами і дітьми в магістратських судах.

Згідно з відповідними положеннями Закону, апеляції до цього судового органу надходять від судів магістратів та графств (питання розлучення, окремого проживання подружжя, сплати аліментів, опіки та піклування про дітей чи батьків), а у справах, де йдеться про встановлення батьківства - від Карного суду присяжних.

Одноособові рішення названих судів першої інстанції Високого суду, маючи обов'язкову силу для нижчих судів, не є обов'язковими для інших судів Високого суду. У разі коли йдеться про певні суперечливі галузі права, пов'язані з громадським життям, це призводить до суперечностей між рішеннями судів першої інстанції, заплутаності й невизначеності у розгляді судових справ. Попри це рішення судів першої інстанції вважаються дуже авторитетними та переконливими й можуть бути відхилені лише після серйозного обмірковування та зважування. Якщо рішення судді викликає сумніви, то існуюча практика судочинства уникає прямого протистояння між рішеннями суддів-колег, як правило, в цьому разі справа передається на апеляцію.

2.4 Королівський суд (Суд корони)

Карний суд - Королівський суд було створено недавно, згідно із Законом про судочинство від 1971 р. До цього всі тяжкі кримінальні правопорушення, що переслідуються за обвинувальним вироком, розглядалися виїзними сесіями суду присяжних або малими сесіями. Обидві ці судові установи виникли ще у ХІІ ст., коли під час правління короля Генріха ІІ суддів Королівського суду стали посилати на виїзні судові сесії у провінцію. Головною ознакою обох судів була їхня локальність.

Королівський суд - це сукупність карних судових закладів країни, де розгляд кримінальних справ за суттю здійснюється суддею одноособово, а в переважній більшості - судом присяжних.

До членів Королівського суду належать судді Високого суду, окружні судді, рекордери та магістрати. Суддя якої судової ланки розглядатиме конкретну справу, залежить від серйозності правопорушення. У певних випадках мирові судді також можуть проводити засідання в Карному суді. Всі апеляції та судові процеси з винесенням вироку мають розглядатися чи проводитися Карним судом за участю судді та щонайменше двох непрофесійних засідателів-магістратів. Крім того, будь-яку справу у суді може розглядати професійний суддя разом з не більш як чотирма іншими непрофесійними суддями.

Засідання Карного суду з розгляду справ, які вимагають винесення обвинувального вироку, відбуваються за участю присяжних. Історична традиція щодо 12 присяжних останнім часом порушується; тепер у процесі можуть брати участь десятеро або одинадцятеро присяжних. Крім того, відповідно до Закону про карне правосуддя від 1967 р. вердикт про винуватість особи може бути ухвалений кваліфікованою більшістю (10 з 11 або 12 присяжних чи 9 з 10 присяжних), а не одностайно, як будо раніше. Виправдувальний вирок присяжних апелювання не підлягає. Без участі присяжних розглядаються апеляції у справах, що велись судами магістратів, та справи, що передаються на розгляд для винесення вироку, тобто робиться попередня оцінка доказів з точки зору їх допустимості та законності отримання. Провадження у суді відбувається за регламентом Суду корони.

2.5 Апеляційний суд

Сучасне поняття апеляційного судового органу як утворення, що повторно розглядає справу, якою займався суд нижчої інстанції, увійшло до англійської системи судочинства лише наприкінці минулого століття. До 1875 р. скарги за матеріалами судових справ надсилалися до Апеляційного суду скарбничок палати від трьох судів, що розглядали справи за нормами процесуального права; такі «апеляції» стосувалися лише дуже обмеженого кола специфічних випадків, переважно помилок в оформленні матеріалів справи. Отже, справжніми попередниками теперішньої апеляційної системи були порядок перегляду, встановлений Канцлерським судом, і пов'язані з ним правничі рішення. Сучасне розуміння апеляції з'явилося як наслідок реформ, здійснених згідно з вимогами законів про систему судочинства (1873-1875 рр.). Ці закони, а також закони про Верховний суд та з питань ведення судочинства від 1925 р. і закони про суди від 1971 р. разом з поправками до них тепер об'єднані в Законі про суд від 1981 р. Наслідком стало створення такого Верховного суду, в якому повноваження розглядати апеляції, що їх раніше мали верховні суди, надано Апеляційному судові.

До складу Апеляційного суду входять лорд-канцлер, віце-канцлер, лорд - головний суддя, всі колишні лорд-канцлери, члени Палати лордів та голова Відділення у сімейних справах. З цих осіб лише зберігач судових архівів, який водночас очолює Цивільне відділення суду, та лорд - головний суддя, який очолює Карне відділення, регулярно беруть участь у засіданнях суду. Обом суддям у роботі допомагають лорди - апеляційні судді, яких тепер вісімнадцятеро. Ці члени Палати лордів мають бути або членами Високого суду, або адвокатами вищого розряду (баристерами) зі стажем не менше 15 років. Кількість лордів-суддів, які мають розглядати ту чи іншу апеляцію, залежить від її характеру. Апеляції з приводу судових вироків повинні розглядатися не менш як трьома суддями. Проміжні апеляції можуть розглядати два члени суду, а апеляції за кримінальними справами - іноді навіть один суддя. У складних випадках для розгляду справи залучаються п'ятеро або більше членів Апеляційного суду.

Згідно з п.3(5) Закону про верховний суд від 1981 р. одночасно може засідати будь-яка кількість судів будь-якого з відділень Апеляційного суду. В Цивільному відділенні суд належним чином укомплектований, якщо він звичайно складається з двох, або з непарного числа суддів, не меншого за три.

Час від часу для слухання апеляцій, коли йдеться про нестандартні або важкі питання права як у Цивільному, так і в Карному відділеннях скликаються пленарні засідання суду у складі п'яти або більше членів, хоч такий суд не має жодних ширших повноважень, ніж звичайний суд.

Карне відділення

Система подання апеляцій у кримінальних справах в Англії та Валії аж до початку ХХ ст. не витримувала жодної критики, оскільки в загальному праві фактично не існувало права апеляції як такого. Коли поставали складні правні питання, суди найчастіше відкладали їх з тим, щоб розглянути у майбутньому. В 1848 р. був заснований Суд для розгляду відкладених кримінальних справ, який мав розв'язувати правні питання, відкладені виїзними суддями, рекордерами (мировими суддями) чи головами квартальних сесій. Однак це не були апеляції з питань факту, і не можна з певністю сказати, що судді відкладали саме ті справи, які стосувалися складних правних проблем. Усвідомлення хибності такого способу судочинства в карній галузі, коли судові помилки можна було виправити лише за допомогою застосування королівської прерогативи помилування, спонукало до заснування в 1907 р. Апеляційного суду у кримінальних справах. У 1966 р. його функції перебрало Карне відділення новоствореного Апеляційного суду.

Повноваження Апеляційного суду є дуже широкими. Суд може анулювати обвинувальний вирок, відхилити апеляцію, змінити в цілому або частково формулювання винесеного вироку й замінити мотиви обвинувачення у судовій справі, якщо з наявних доказів випливає, що обвинувачуваний винний в іншому правопорушенні, а не в тому, за яке він був засуджений. Проте суд не може дати наказу про новий розгляд судової справи.

Рішення Карного відділення Апеляційного суду є обов'язковими для суддів нижчого рівня, які розглядають кримінальні справи, включаючи апеляційну канцелярію Відділення Королівської лави, і вважатимуться обов'язковими для нижчих судів при розгляді цивільних справ.

Цивільне відділення

Головним функціональним обов'язком Цивільного відділення є розгляд апеляцій, що надходять від трьох відділень Високого суду та судів графств. У ряді випадків Апеляційний суд розглядає апеляції, що надійшли безпосередньо від судів нижчої інстанції; в усіх інших випадках апеляції мають надійти спочатку до Високого суду, а вже звідти - до Апеляційного. Крім випадків, коли апеляція містить прохання призначити нове розслідування чи скасувати судовий вирок, апеляційний процес являє собою «переслухування» справи по суті. Однак слід зазначити, що в цьому разі відбувається не повторне заслуховування свідчень, а заслуховування обох сторін, які викладають свої аргументи в усній формі, а також перегляд відповідних документів, як-от суддівських записів та копій свідчень.

Як правило, більшість апеляцій до Апеляційного суду ґрунтується на питаннях права. Маючи повноваження перевіряти правильність встановлення факту у справі, цей орган не схильний використовувати їх з огляду на переваги, які дістає суддя, безпосередньо спілкуючись зі свідком. Апеляція може також стосуватися суми призначеної компенсації. У цьому разі, особливо якщо у справі йдеться про заподіяння особистої шкоди, метою Апеляційного суду є досягнення певного ступеня відповідності між призначеним відшкодуванням і заподіяною шкодою. Якщо у нижчій інстанції справу розглядав суд присяжних, то подання до Апеляційного суду робиться не у формі апеляції, а прохання про скасування вироку або призначення повторного розгляду.

У справах, що розглядаються за нормами цивільного права, апеляцію до Палати лордів подають цивільні відділення Апеляційного суду.

Рішення Цивільного відділення Апеляційного суду є обов'язковими для всіх судів нижчого рівня, включаючи апеляційну канцелярію Відділення Королівської лави.

3. Про суди присяжних

Суди присяжних віддавна були невід'ємною частиною брянської системи судочинства. Протягом століть їхні функції і роль зазнали значних змін. Спочатку присяжні виконували суто адміністративні обов'язки: наприклад, германські правителі використовували їх для збирання необхідних відомостей, зокрема для укладання так званої Книги страшного суду.

Використання судів присяжних як елемента судової системи почалося за царювання Генріха ІІ, коли було видано указ про те, що всі суперечки щодо власності чи володіння землею мають вирішуватися зборами представників, які мешкають у даній окрузі. Це, власне, вже були суди присяжних, що складалися з дванадцяти осіб; поступово вони стали звичним засобом розв'язання суперечок у цивільних справах. Кримінальні справи присяжні стали розглядати дещо пізніше, у ХІІІ ст., коли ця форма судочинства прийшла на зміну ранньосередньовічному випробуванню вогнем і водою.

Спочатку присяжні головним чином виступали в ролі свідків, а не суддів. Вони мали вирішувати справу, керуючись своєю власною обізнаністю з її обставинами та учасниками. Однак у ХV ст. практика заслуховування незалежних свідків поступово надала судові присяжних його теперішнього вигляду, коли присяжні засідателі лише одержують та оцінюють свідчення. З плином часу суд присяжних здобував дедалі більшу повагу; зрештою, у ХVІІ ст. було проголошено, що присяжних не можна карати за рішення, яке розходиться зі свідченнями або вказівками судді.

Сьогодні суд присяжних вже не користується такою беззаперечною повагою, як раніше. Більшість справ розглядається тепер за участю лише професійних представників судової ланки. Щоправда, зменшення ролі суду присяжних у кримінальних справах є не таким помітним, як у цивільних: кожен, кому виповнилося 17 років, має право на такий суд. Однак на практиці більшість кримінальних правопорушень розглядається у порядку спрощеного судочинства. Із збільшенням кількості правопорушень, які можуть розглядатися будь-яким з названих способів, більшість порушень, що переслідуються за обвинувальним актом, розглядаються без участі присяжних.

Існує кілька причин зменшення ролі суду присяжних у цивільних справах. Спочатку присяжних критикували за те, що вони нібито не представляють усього суспільства, оскільки обираються «переважно з числа чоловіків середнього віку, середнього стану та середніх розумових здібностей». Однак набагато важливіший привід для критики давала їхня оцінка компенсації у випадках, пов'язаних із заподіянням особистої шкоди. Ухвалюючи своє рішення, присяжні часто керувалися власними почуттями та емоціями, через це обсяг компенсації був непередбачуваний і часто несумірний із завданою шкодою.

Намагаючись досягти однорідності та логіки в разі заподіяння особистої шкоди, суди вирішили, що, за винятком особливих обставин, такі справи має розглядати сам суддя. Дедалі складніший характер багатьох справ зробив оцінку свідчень занадто важкою для «непрофесійних» присяжних. Та попри всю критику суд присяжних і досі є фундаментальною частиною британської юридичної системи, і широка громадськість ставиться до нього з найбільшою повагою та довірою.

Загалом у складі присяжних Суду корони та суду графств має бути 12 членів, однак цього правила вже не дотримуються. Якщо присяжні не можуть досягти одностайності, часто ухвалюється думка більшості. У суді графств, як правило, засідають восьмеро присяжних, причому для ухвалення рішення достатньо голосів семи з них. У будь-якій цивільній справі ці правила можуть бути пом'якшені за згодою сторін. Присяжних засідателів випадковим чином добирає за виборчими списками судовий службовець. Присяжним не можуть бути особи віком до 18 та старші 70 років (у Шотландії - 65 років), психічно хворі, священнослужителі, судові та правоохоронні службовці, юристи, а також ті, кого протягом останніх десяти років було ув'язнено. Пожиттєво позбавляються права бути присяжними особи, яких коли-небудь було засуджено до позбавлення волі на строк п'ять і більше років. Члени Парламенту, медичні працівники, державні службовці та представники духовенства мають право відмовитись від ролі присяжних. Усі інші громадяни, якщо немає поважної причини зобов'язані виконувати цей громадянський обов'язок. При цьому вони забезпечуються певною платнею та компенсацією за втрачені прибутки.

На практиці згідно зі складеним списком певна кількість осіб запрошується у призначений день до судового клерка. Після добору їх уже як присяжних зараховують до списку засідателів, і цей список подається судді.

4. Судова система Шотландії

Судова система Шотландії зберегла значну самостійність і відрізняється від англійської передусім простотою структури. Вона трирівнева й на вершині має дві відокремлені одна від одної інституції, які утворені за галузями права.

Усі суди саме Шотландії, крім спеціалізованих у певних суспільних галузях керуються передусім Хартією правосуддя Шотландії, яку було оприлюднено в 1991 р.

4.1 Суди нижчого рівня

До судів нижчого рівня у Шотландії належать окружні суди (перший рівень) і шерифські суди (другий рівень).

Окружні суди

Окружні суди - найнижча інстанція у судовій системі Шотландії. Вони виникли як наслідок процесу уніфікації складної суміші судових утворень, які дійшли до сучасної Шотландії з часів середньовіччя, а саме: суди Бургів і поліцейські суди в містах, мирові суди у сільській місцевості, суди бейліфів річки та устя Клайд. Зазначені суди було ліквідовано й утворено окружні суди відповідно до Закону від 1975 р.

У цих судах судочинством займаються магістрати-правники, які отримують посадову винагороду, й мирові судді, які працюють на громадських засадах. Магістратів призначають місцеві органи влади лише з числа професійних юристів, які не менш ніж 5 років займалися практикою як баристери або соліситори. Ці ж органи встановлюють їм розмір посадової винагороди. Але призначення магістрата та розмір його посадової винагороди схвалюються Державним секретарем у справах Шотландії. Мирові судді окружних судів призначаються Державним секретарем від імені корони за поданням органів місцевої влади. Вимоги щодо юридичної освіти для цієї категорії суддів не є обов'язковими. Винагороду за виконання суддівських функцій вони не отримують, компенсуються витрати у зв'язку з відрядженням.

Магістрати одноособово, а мирові судді по двоє і більше розглядають справи про незначні кримінальні правопорушення, які апеляційно не оскаржуються. Розмір максимального штрафу, який можна накласти на винну особу, сягає 2 тис. фунтів стерлінгів, а строк позбавлення волі - до 60 діб. Ці судді розглядають також деякі цивільні справи, які у переважній більшості пов'язані із сімейними стосунками.

Органами, що займаються адмініструванням діяльності окружних судів, є місцеві судові комітети, які складаються з магістратів і мирових суддів. Ці комітети надають юридичну допомогу, а також консультують місцеві органи влади, організовують курси навчання місцевих мирових суддів. Місцеві органи призначають до цих суддів секретарів з числа професійних юристів, які, крім секретарських повноважень, виконують функції помічників суддів.