Судова система Великої Британії

Шерифські суди

Шерифські суди - найважливіші й найбільш завантажені ланки судової системи Шотландії, яку поділено на шерифські округи - шерифства, що не обов'язково збігаються з адміністративно-територіальним поділом країни.

Суддівська посада шерифа виникла у Шотландії в ХІІ-ХІІІ ст. Шерифи чинили правосуддя від імені корони, і їх посада, на відміну від англійських роз'їзних суддів, була постійною, а з часом перетворилася на спадкову аж до ХVІІІ ст.

Реформування шерифських судів почалося в 1971 р. з прийняттям Закону про суди шерифів.

Шерифи - це професійні судді двох категорій: перша - головний шериф (очолює шерифство) і друга - шерифи, яких може бути кілька; іноді їх за звичаєм називають шерифами-заступниками. На ці посади призначаються лише особи, які мають стаж роботи баристера або соліситора не менш ніж 10 років. При цьому головний шериф призначається з числа найстарших адвокатів (королівських радників). Крім цих категорій шерифів є почесні шерифи, до яких зазначені вимоги не застосовуються. До юрисдикції шерифських судів належать кримінальні й цивільні справи.

У галузі карного судочинства шерифи розглядають одноособово справи про злочини сумарної юрисдикції (категорія нетяжких правопорушень) або у складі суду присяжних (15 осіб) - справи про злочини, які переслідуються за обвинувальним актом.

Юрисдикція шерифських судів обмежена максимальними межами покарання, яке вони можуть застосовувати до караної особи. У справах за обвинувальним актом максимальна міра покарання - 3 роки позбавлення волі і необмежена сума штрафу, якщо нормативно не встановлено їх межі. У справах сумарного провадження - позбавлення волі до трьох місяців і штраф за злочини, які передбачені загальним правом, до 150 фунтів стерлінгів.

Якщо під час розгляду справи про злочин, за вчинення якого особа переслідується за обвинувальним актом, шериф дійде висновку, що максимальний 3-річний строк позбавлення волі не відповідає ступеню небезпеки вчинку, він може направити справу до Високого суду юстиціаріїв для застосування більш тяжкої міри покарання. Питання підсудності справи належить до компетенції обвинувачення. Шерифи також виконують роль суддів, які здійснюють допит у порядку досудового розслідування. Але ця їх функція значно вужча за аналогічну функцію англійських магістратів, тому що в Шотландії інша конструкція служби державного обвинувачення.

На відміну від цивільної юрисдикції, у кримінальному судочинстві головні шерифи не мають апеляційної юрисдикції.

У галузі цивільного судочинства шерифські суди мають необмежену юрисдикцію. Всі майнові позови на суму до 1 тис. 500 фунтів стерлінгів за законом розглядають тільки шерифські суди. Позови щодо більших сум можуть бути розглянуті в Сесійному суді, проте це не обмежує юрисдикцію шерифського суду, крім справ, які безпосередньо виключені з компетенції шерифського суду: позови щодо встановлення особистого статусу (перебування у шлюбі, його анулювання, розлучення, визнання законності народження та інші) та позови про ліквідацію компаній, капітал яких не перевищує 120 тис. фунтів стерлінгів. Цивільні справи розв'язують шерифи одноособово; головний шериф розглядає в основному апеляції на їх рішення. Рішення головного шерифа стосовно апеляцій щодо майнових вимог на суму до 750 фунтів стерлінгів є остаточним; відносно більшої суми можна апелювати до Сесійного суду. Законом щодо реформи права 1980 р. участь присяжних при розгляді цивільних справ у зазначених судах скасовано.

4.2 Вищі суди

Високий суд юстиціаріїв

Юрисдикція з кримінальних справ належить Високому суду юстиціаріїв. З такою назвою цей суд було створено в 1672 р. Він є вищою й остаточною інстанцією щодо рішень шотландських судів з кримінальних справ і складається з: Лорда - Генерального судді Шотландії, лорда-судді-клерка, лордів - членів Високого суду юстиціаріїв. Цей суд розміщений в Едінбурзі й працює як суд першої та апеляційної інстанції. Як суд першої інстанції він може засідати в 4 спеціальних судових округах. За звичаєм головує в судовому засіданні один суддя цього суду, проте у складних справах може бути колегіальний склад.

У першій інстанції справи розглядає суд присяжних у складі судді Високого суду і 15 присяжних. Юрисдикція цього суду стосується найтяжчих злочинів. Вердикт приймається більшістю від цієї кількості присяжних і формулюється так: «винний», «невинний» або «немає доказів». Виправдувальний вирок суду присяжних оскарженню з боку обвинувачення не підлягає.

Як апеляційна інстанція Високий суд юстиціаріїв розглядає у складі трьох або більше суддів скарги щодо вироків будь-яких шотландських судів, у тому числі й тих, що були винесені суддями цього ж суду у складі присяжних. З 1926 р. апеляції на рішення суду присяжних почав розглядати спеціальний склад суддів, який почали називати кримінальним апеляційним судом. До 1986 р. апеляції на вироки судів присяжних розглядали лише за рішенням Високого суду й сертифікату судді, який брав участь у розгляді справи як головуючий, але з 1980 р. цю умову скасовано. Рішення щодо апеляції ухвалюється колегіальним складом зазначеної колегії більшістю голосів.

Постанови Високого суду юстиціаріїв є джерелом прецедентного права й відіграють важливу роль у розвитку шотландського кримінального права і процесу; вони обов'язкові до виконання.

Рішення Суду Палати лордів з кримінальних справ, рішення відділення з кримінальних справ Апеляційного суду Англії та Валії не є обов'язковими для Високого суду юстиціаріїв Шотландії, навіть тоді, коли ці рішення віднесено до питань, що стосуються Сполученого Королівства.

Сесійний суд

Юрисдикція з цивільних справ належить Сесійному суду - найвищій судовій інстанції у цивільному судочинстві. До складу суду входять: Лорд - Генеральний суддя Шотландії, який є головою цього суду, але називається лордом - президентом Сесійного суду; лорд-суддя-клерк і сесійні лорди, які одночасно є членами Високого суду юстиціаріїв. З 1837 р. Голова цього суду і Високого суду юстиціаріїв є однією особою. Сесійний суд складається із зовнішньої та внутрішньої палат.

Суд зовнішньої палати розглядає у першій інстанції справи, що належать до складної категорії цивільних правовідносин та вилучені з юрисдикції шерифських судів.

У суді внутрішньої палати розглядають апеляції на рішення суду зовнішньої палати. Засідання проводить колегія з чотирьох найбільш кваліфікованих і найдосвідченіших суддів. Питання щодо можливості прийняти апеляцію на рішення нижчого суду сесійний суддя, якому доручено попереднє вивчення мотивів скарги, вирішує одноособово. Справу з апеляції, якщо її прийнято, розглядає колегія з трьох суддів. Постанови Сесійного Суду можуть бути апельовані до суду Палати лордів.

4.3 Спеціальні суди

У Шотландії функціонує також система спеціалізованих судів. У першу чергу діють спеціалізовані суди загальної британської системи судів, але діють також шотландські спеціалізовані суди.

Кримінальні справи неповнолітніх осіб віком до 16 років віднесено до юрисдикції суду для неповнолітніх.

Шотландських земельний суд компетентний розглядати справи з питань користування землею, угіддями, водою, сільськогосподарської діяльності. Його голова має статус і посаду судді Сесійного суду, інші члени суду є не правниками, а спеціалістами галузевих напрямів.

Функціонують також: Дисциплінарний суд соліситорів, транспортні трибунали, ліцензійні трибунали, трибунали з рентних питань. Вони перебувають у компетенції державного секретаря у справах Шотландії, який їх затверджує своїми розпорядженнями та призначає суддів. Діяльність цих трибуналів регулюється спеціальними актами. Адміністративні трибунали складаються з осіб чи органів, що здійснюють судові функції. Суддями в них не завжди є юристи. Деякі національні трибунали Шотландії належать до Британської Ради трибуналів, у якій є шотландський комітет, членів якого призначає лорд-канцлер разом з державним секретарем.

5. Судова система Північної Ірландії

Судова система Північної Ірландії дуже подібна до моделі Англії та Валії.

Адміністрування судів належить до повноважень лорд-канцлера.

Справи щодо незначних кримінальних проступків слухаються магістратськими судами під головуванням постійного працівника суду, який має юридичну освіту та постійно проживає в країні. Справи щодо правопорушників у віці до 17 років розглядаються підлітковим судом, який складається із судді і двох спеціально підготовлених членів суду за умови, що хоч би одна з них - жінка.

Королівський суд розглядає кримінальні справи із звинуваченням. У ньому засідають судді Високого суду і судді місцевого суду. Спірні справи розглядаються суддею і журі, хоч у справах щодо звинувачення у тероризмі суддя здійснює правосуддя самостійно, оскільки можливий вплив на членів журі з боку терористичних організацій.

У Північній Ірландії магістратські суди не можуть передати справу до Королівського суду, якщо вони розглянули її.

Справи щодо до осіб у віці від 10 до 16 років, яких обвинувачують у кримінальних злочинах, слухаються судами для неповнолітніх. Якщо їх визнано винними у вчиненні злочину, за який дорослу людину необхідно позбавити волі, суд може призначити передати засудженого піклувальникам, під нагляд або дати випробувальний термін. Засудженого також можуть попросити щоденно відвідувати спеціальний центр, відіслати на курси або вимагати жити під охороною (у спеціальному закладі). Молоді особи у віці 16-21 рік, які засуджені до позбавлення волі менше ніж на 3 роки, утримуються у центрах для молодих в'язнів.

Директор державного обвинувачення (прокурор) Північної Ірландії призначається Генеральним радником, він здійснює обвинувачення щодо всіх правопорушників, яким пред'являється обвинувальний акт.

У Північній Ірландії справи в порядку розгляду на рішення, вироки магістерських судів слухають місцеві суди. Лише апеляція щодо права (а не фактів) може слухатись Північно-Ірландським Апеляційним судом, який також розглядає апеляційні справи щодо рішень, вироків Королівського суду.

Наступна процедура апеляції до Суду Палати лордів є подібною до процедури в Англії та Валії.

Цивільне права в Англії, Валії та Північній Ірландії має справу з усім, що стосується сім'ї, власності, договорів і деліктів. Воно також включає статутне, адміністративне, промислове, морське та духовне право.

Цивільні справи вартістю до 10 тис. фунтів стерлінгів розглядаються місцевими судами. Магістратські суди в Північній Ірландії розглядають обмежене коло цивільних справ. Вищим судом у цивільних справах є Високий суд юстиції, з якого апеляції можуть направлятися до Апеляційного суду.

Апеляції з місцевих судів розглядають Високий суд або Апеляційний суд.

Суд Палати лордів є також останньою апеляційною інстанцією у цивільних справах, які розглянуті у судах Північної Ірландії.

6. Суди спеціальної юрисдикції у Великій Британії

До 1977 р. існувало багато судів місцевої юрисдикції, які були винятком із звичайної ієрархії судів, тому що їхній склад і юрисдикція контролювались на місцевому рівні. Проте, судові функції переважної більшості таких судів, які активно здійснювали свою юрисдикцію, були скасовані об'єднаними зусиллями таких актів, як Закон про суди 1971 р., Закон про місцеве самоврядування 1972 р. і Закон про відправлення правосуддя 1977 р. Певні суди перебувають поза межами звичайної ієрархії через те, що їхня юрисдикція стосується справ, які аж ніяк не належать до сфери застосування звичайного цивільного та кримінального права. Деякі з цих судів, зокрема військові суди, дістали свою юрисдикцію на підставі закону, в той час як інші, особливо церковні суди, є автономними, хоч, звісно, вони визнаються державою. Юрисдикція цих спеціалізованих судів застосовується, як правило, лише до певних членів суспільства, які, як припускається, погодилися підлягати їхній юрисдикції.

Суди спеціальної юрисдикції дуже відрізняються один від одного за своїм складом, процесуальними нормами, ефективністю та формальностями.

6.1 Суд коронера

Коронер (буквально - «увінчаний» правом розслідувати трупи). Ця існуюча з ХІІ ст. посада стосувалася в основному опікування над королівськими доходами, особливо тими, які накопичувалися від стягування штрафів та конфіскації майна. На додаток коронер час від часу здійснював повноваження шерифа і проводив дізнання у таких справах, як конфіскація рухомого майна та використання його з благочинними цілями, знайдення кладів, що переходять у власність держави у разі незнайдення його володаря, щодо дій, які стали безпосередньою причиною смерті будь-якої особи та смерті з невстановленими причинами. Коронери, які здійснювали ці та інші адміністративні функції, пізніше були відсторонені від їх виконання.

За оксфордським тлумачним словником, коронер - посадова особа, обов'язком якої є проведення дізнання щодо нещасних випадків з летальним кінцем або смерті за неясних обставин. Хоч коронер має юрисдикцію щодо таких справ, як знаходження кладів, що переходять у власність держави у разі відсутності його володаря, розслідування причин виникнення пожеж у Лондоні, його юрисдикція стосується ще й проведення дізнання у випадку смерті особи, труп якої «перебуває на території ввіреного йому району», у разі коли є всі підстави вважати, що особа померла в результаті насильницької чи неприродної або раптової смерті внаслідок нез'ясованої причини чи коли особа померла у в'язниці або смерть настала, коли померлий перебував під вартою поліції, або внаслідок тілесних ушкоджень, завданих поліцейським чиновником під час виконання своїх обов'язків.

Інститут коронера притаманний країнам з англосаксонською правовою системою (Велика Британія, Канада, США, Австралія та ін..) з деякими особливостями щодо порядку призначення і виконання функцій та покладених на них обов'язків. У Великій Британії коронер призначається місцевими органами влади зі складу баристерів, соліситорів чи лікарів з 5-річним стажем, але перебуває під патронажем Королівського суду.

Коронер діє в межах відповідного округу. Під час проведення дізнання коронер здійснює попередній огляд трупа, опитує свідків, проводить розшук особисто або з допомогою поліції, може заарештувати без санкції суду. Коронер скликає спеціальне журі присяжних - коронерське журі. Присяжні, що засідають при проведенні корнером дізнання (в Англії це від 7 до 11 присяжних), повинні визначити причину смерті особи, спираючись на факти й обставини, встановлені коронерським розслідуванням та зафіксувати її відповідним вердиктом.

Процесуальні норми мають виключно слідчий характер. Суд присяжних виносить вердикт, який не обов'язково має бути одностайним, проте іншу думку можуть мати не більше двох членів суду присяжних. Вердикт заноситься до документа під назвою «коронерське дізнання».

Якщо коронерське журі дійде висновку, що смерть була природною або внаслідок випадку чи неспровокованого самогубства, то на підставі вердикту питання закривається. При встановленні обставин, які свідчать про насильницьку смерть або спровоковане самогубство, ухвалюється вердикт для суду, але дізнання коронера не повинно закінчуватись висновком щодо винуватості когось у вчиненні злочину чи остаточним висновком щодо причини насильницької смерті.

Цей вердикт не є актом віддання до суду, тому у коронера є два можливі варіанти подальших дій - вердикт разом з матеріалами дізнання направити: 1) до суду; 2) до прокурора, який проводить повне розслідування.

Суд і органи обвинувачення не зв'язані вердиктом коронерських присяжних і проводять слухання у звичайному порядку, де коронер може виступати як свідок. У Великій Британії законами про кримінальне право від 1977 р., про корнерів від 1980 р., про коронерське журі від 1983 р. скорочено функції і повноваження коронерського суду.

До прийняття Закону про кримінальне право від 1977 р. присяжні могли винести вердикт про умисне, ненавмисне вбивство чи дітовбивство названою особою, після чого коронер повинен був без зволікання передати справу до суду. Таким чином, на зміну коронерському дізнання прийшло попереднє розслідування, що проводиться магістратськими судами, а коронерське дізнання перебрало на себе функцію обвинувального акта. Ця процедурна норма, незважаючи на нечасте застосування, вважалася анахронізмом і тому була скасована згідно зі ст. 56 Закону від 1977. По закінченню провадження у кримінальній справі коронер отримує інформацію від суду про результати розгляду справи, після чого коронер може відновити дізнання, якщо, на його думку, для цього є достатні підстави. На коронерське рішення апеляція не подається, оскільки процесуальні дії є предметом судового нагляду, що здійснює Високий суд, і можуть бути скасовані наказом про призупинення раніше схвалених дій.

6.2 Трибунал з питань трудових відносин

У 1964 р. у різних галузях промисловості були створені спеціальні трибунали з дуже обмеженою юрисдикцією, пізніше вони дедалі більше її розширювали на підставі різних законів. Арбітражі в трудових конфліктах з багатьох поглядів є типовим прикладом різноманітності спеціальних судів. Вони розглядають суперечки між робітниками і підприємцями (звільнення, відмова в допомозі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю тощо).

Багато з цих положень, особливо ті, що пов'язані зі скаргами на несправедливе звільнення з роботи і вимогами про допомогу по безробіттю, об'єднані в Законі про забезпечення зайнятості від 1978 р.

У 1971 р. було створено спробу створити спеціалізований суд для розгляду справ, пов'язаних з виробничими відносинами. Суд з національних виробничих відносин було засновано за ст. 99 Закону про виробничі відносини від 1971 р. Закон, як і сам суд, викликав великі суперечки. Те саме стосувалося і його юрисдикції та здійснення ним повноважень. Після нетривалого бурхливого існування в 1974 р. його було скасовано. Однак у 1976 р. було створено Апеляційний суд у трудових справах з тими самими завданнями, але іншими повноваженнями. Юрисдикцію та функції цього суду нині регламентує Закон про забезпечення зайнятості від 1978 р.

До складу суду входить така кількість суддів, яку може час від часу призначати лорд-канцлер з числа суддів Високого суду та Апеляційного суду, одного з яких призначає голова суду, принаймні одного - Верховний цивільний суд Шотландії. До нього входять також інші члени, яких час від часу призначає королева. Додаткові члени є особами, які мають спеціальні знання чи досвід у виробничих відносинах. Члени суду можуть подати у відставку, подавши письмове сповіщення, а можуть бути звільнені лорд-канцлером за погодженням з міністром внутрішніх справ з конкретних причин.

Заснування арбітражі у трудових конфліктах сьогодні регламентується ст. 128 Закону від 1978 р. і приписами, виданими на його основі. Вони стали надзвичайно важливим органом відправлення правосуддя.

На відміну від Суду з національних виробничих відносин Апеляційний суд у трудових справах не має початкової юрисдикції. Його юрисдикція обмежується слуханням апеляцій.

Головними перевагами цього судового закладу є швидкість, неформальність та простота процедури.

6.3 Суд у справах про порушення свободи конкуренції

Цей суд письмового провадження для всієї Великої Британії було створено за Законом про обмежувальну торгову практику від 1956 р., який нині скасований і замінений Законом про Суд у справах про порушення свободи конкуренції від 1976 р. і Законом про обмежувальну торгову практику від 1976 р. Функцією суду є розгляд «обмежувальних угод» та «інформаційних угод». Справи передаються до суду генеральним директором з питань свободи конкуренції.

Суд складається з трьох суддів Високого суду, призначених лорд-канцлером, судді Верховного цивільного суду Шотландії, судді Верховного суду Ірландії і не більше 10 непрофесійних членів, призначених королевою за рекомендацією лорд-канцлера. Суд вважається належним чином укомплектованим, якщо є головуючий суддя і два непрофесійні члени.

6.4 Військові трибунали

Військові суди здійснюють юрисдикцію над членами збройних сил. Їхній склад, юрисдикція і судочинство регламентуються різними законами, в основному законами про армію та військово-повітряні сили від 1955 р., Законом про військово-морську дисципліну від 1957 р. і Законом про збройні сили від 1981 р.

Військово-повітряні та військові суди схожі за своїм складом і судочинством. Обвинувачений може бути заарештований старшим за званням за будь-яке порушення військового права. У багатьох випадках його злочин буде всього лише порушенням військового статуту, що переслідується у порядку сумарного провадження, і його судитимуть старші за званням. В інших випадках обвинувачений має вибір: бути притягнутим до судової відповідальності у порядку сумарної юрисдикції чи постати перед військовим судом. Серйозні правопорушення розглядають військові суди.

Судовий розгляд проводиться трьома офіцерами, яким допомагає суддя-адвокат. Розгляд відбувається у відкритому судовому засіданні. Версія звинувачення підтримується армійським або військово-повітряним офіцером особисто або через цивільного адвоката.

Обвинувачений може постати перед судом особисто або бути представленим баристером, соліситором чи офіцером-захисником. Присяжних немає. По закінченню представлення доказів і свідчень суддя-адвокат підсумовує результати розгляду та коментує їх з погляду права.

Виправдувальний вирок є остаточним, у той час як визнання винним підлягає затвердженню старшим за званням офіцером. Необхідність затвердження висновку про винуватість захищає обвинуваченого від несправедливості.

Військовий апеляційний суд було засновано у 1951 р. Нині він складається з членів за посадою і звичайних членів Апеляційного суду, суддів Відділення Королівської лави, призначених лорд-канцлером, деяких шотландських та ірландських суддів та інших осіб з правничим досвідом, призначених лорд-канцлером, тобто суто цивільних, а не військових осіб.

На практиці склад суду, який розглядає апеляцію на рішення суду першої інстанції, дуже схожий на склад карного відділення Апеляційного суду. Як і в останньому, до нього мають входити принаймні три судді. Виноситься тільки одне рішення, а процесуальні норми подібні до норм кримінального відділення Апеляційного суду.

Апеляції на рішення Військового апеляційного суду можуть подаватися до Суду Палати лордів на прохання прокурора або захисту на тих самих умовах, що й апеляції на рішення карного відділення Апеляційного суду до Суду Палати лордів.

Діяльність військових трибуналів перебуває під наглядом Відділення Королівської лави. Цей нагляд здійснюється через прерогативні судові накази та розпорядження.

6.5 Церковні суди

Церковні суди мають таку ж тривалу історію, що й саме загальне право. Систему церковних органів можна резюмувати таким чином. У кожній єпархії є консисторський суд, суддя якого є канцлером єпархії. Він повинен мати не менше 30 років і бути або баристером із 7-річним стажем або побувати на високій суддівській посаді. Юрисдикція консисторських судів поширюється головним чином на заяви про непристойну поведінку священнослужителів і постійне невиконання ними обов'язків. Апеляції на рішення консисторських судів подаються до Арчського суду (церковного апеляційного суду Кентерберійської єпархії).

Юрисдикція, аналогічна юрисдикції консисторських судів, здійснюється над єпископами та архієпископами конвокаційними комісіями, тобто органами, які опікуються соборами духовенства. Юрисдикцію над всім духовенством у справах, пов'язаних з «обрядовим або формальним догматом», здійснює Суд у церковних справах другої інстанції у складі п'яти суддів, призначених Її Величністю, включно з двома особами, які побували на високих суддівських посадах, і трьома єпархіальними єпископами. Клопотання на рішення як конвокаційних комісій, так і Суду у церковних справах другої інстанції подаються до Касаційної комісії у складі трьох призначуваних членів Палати лордів з розгляду апеляцій і двох лордів духовного звання.

Перевищення церковними судами їхньої юрисдикції можуть скасовуватися прерогативними наказами Високого суду нижчими інстанціями про задоволення вимоги позивача і про зупинення раніше схвалених дій. Але це не стосується бажань про передання інших справ до Високого суду, оскільки ці суди застосовують іншу систему права.

6.6 Інші спеціалізовані суди

Протягом ХХ ст. було утворено велику кількість передбачених законом судів спеціальної юрисдикції для забезпечення неформальних, відносно недорогих механізмів розв'язання конфліктів, як правило, між громадянами і державою.

До складу таких судів часто входять правознавці. Багато головуючих у судах - кваліфіковані юристи, але так само часто членами судів є судді - непрофесіонали , які володіють конкретними знаннями у відповідній спеціалізованій сфері діяльності, але мало обізнані чи взагалі необізнані в галузі права. Проте ці дві категорії суддів доповнюють одна одну і це дає універсальний позитивний результат для розв'язання проблеми, що виникла перед людиною, яка потребує захисту від свавілля держави.

Серед таких судів обов'язково треба зазначити: 1) трибунали з питань соціального забезпечення, які розглядають претензії громадян до структур державної влади з приводу соціальних відрахувань і компенсацій, що встановлені урядовим законодавством і мають вагу державних зобов'язань перед найманими робітниками; 2) податкові трибунали, які розглядають позови суб'єктів оподаткування у взаємовідносинах з фіскальними органами влади, а також позови держави до юридичних та фізичних осіб, які ухиляються від повного оподаткування; 3) трибунали , до компетенції яких віднесено розгляд земельних спорів та інших питань, що стосуються розрахунків і стягнення ренти за орендування будинків, квартир, іншого майна та приміщень.

Лицарський суд

Англійський суд може бути позбавлений юрисдикції лише законом. Попри це, більшість місцевих і феодальних судів поступово її втрачають. Втім, уже в наш час було проведено засідання колишнього Лицарського суду, феодального суду, з метою прийняти рішення щодо права одного театру демонструвати герб міста Манчестер. До цього суд не скликався з 1737 р.

Лицарські суди вирішують питання про право користування геральдичними девізами та гербами.

Суд розв'язує конфлікти стосовно права використовувати символіку, прапори та емблеми. В ньому головує граф-маршал, хоч у згаданому вище випадку він призначив засідати як свого заступника голову Відділення Королівської лави Високого суду правосуддя. Суд не має ніякого права забезпечувати виконання своїх рішень.

Компенсаційні трибунали

Суди спеціальної юрисдикції іноді утворюються для встановлення прав громадян на компенсацію за рахунок державних коштів. Право на компенсацію виникає, коли особа зазнала шкоди чи збитку, часто внаслідок акту законодавчої чи виконавчої влади. Відчуження землі є яскравим прикладом.

Найважливішим поповненням лав компенсаційних трибуналів стала Рада з компенсації збитків, спричинених злочинами. Програму було започатковано в 1964 р. як експериментальний захід. Вона передбачає добровільну компенсацію жертвам насильницьких злочинів. Компенсація встановлюється на тій самій основі , що й збитки за загальним правом і має вигляд разового платежу. Хоч жодного права на компенсацію не існує, рішення за претензіями виносяться Радою у складі голови і певної кількості компетентних членів.

У першій інстанції клопотання розглядаються одноособовим членом. Якщо подавець клопотання незадоволений рішенням одноособового члена, він має право бути заслуханим трьома іншими членами Ради. На усному розгляді прохач повинен довести власну версію на основі балансу ймовірностей. Він може викликати, опитувати і піддавати перехресному допиту свідків. Процесуальні норми неформальні, а слухання закриті. Компенсація призначається, якщо Рада переконана, що а) збиток є таким,що вимагає компенсації не менш ніж у 1 тис. фунтів; б) обставини збитку були предметом кримінального судочинства або були негайно передані в поліцію; в) прохач надав Раді всю необхідну допомогу, особливо в тому, що стосується всіх медичних довідок, яких вона може потребувати. Рада може скоротити суму компенсації або взагалі відхилити клопотання, якщо, з огляду на поведінку потерпілого, його особу та спосіб життя, було б недоречним надавати йому компенсацію у повному обсязі або й взагалі.

Відомчі трибунали

Існує низка приватних чи професійних об єднань, які заснували свої власні суди спеціальної юрисдикції для розв'язання конфліктів між своїми власними членами або для здійснення контролю над ними чи покарання. Юрисдикція цих трибуналів ґрунтується в першу чергу на договорі, оскільки ставши членом об'єднання чи професійної організації,людина приймає на себе зобов'язання визнавати юрисдикцію трибуналу . Однак у багатьох випадках ці трибунали існують на законній підставі з правом апелювати до судів. Прикладом внутрішніх трибуналів, заснованих згідно із законом, є Дисциплінарний суд соліситорів Закон про соліситорів від 1974 р. і Комітет з професійної етики Генеральної медичної ради Закон про медицину від 1983 р. Якщо трибунал створений не на підставі закону, апеляції до судів ординарної юрисдикції не подаються. Втім , Високий суд здійснює наглядову юрисдикцію над трибуналами, навіть коли їхня юрисдикція не ґрунтується на законі, і втручається для запобігання зловживанню правосуддям на основі принципів природного права.

Усі зазначені та інші трибунали можуть бути одно- чи дворівневі. Якщо та чи інша структура дворівнева, то апеляція на рішення нижчого трибуналу подається до Вищого (апеляційного) трибуналу, а потім - до Апеляційного суду Великої Британії.

При однорівневій структурі апеляція подається: в Англії і Валії - до Високого суду; у Шотландії - до Сесійного суду; у Північній Ірландії - до її Апеляційного суду.

7. Суд Палати лордів

7.1 Організація

Вершиною кожної з пірамід, що схематично зображають структуру цивільного і карного судочинства, є Палата лордів. Апеляція до цієї палати теоретично, але не на практиці являє собою апеляцію до Високого суду Парламенту - найстарішого в Англії судового органу, що розглядає справи за нормами загального права.

Майже до кінця ХІХ ст. усі члени Палати лордів брали участь у голосуванні під час судових засідань; внаслідок цього ухвалені нею судові рішення поціновувались не надто високо. Цій практиці було покладено край у 1876 р. із заснуванням довічно оплачуваної посади пера, чиїм обов'язком стало розглядати апеляції, які надходять з нижчих судів. Втім, лише із прийняттям Закону про апеляційну юрисдикцію від 1876 р., який передбачав, що оплачувані довічні пери розглядатимуть апеляції, закорінилася міцна традиція проти участі непрофесійних перів у судових засіданнях. Ці пери, яких було названо «лордами для розгляду апеляцій», або «ординарними лордами з питань апеляцій» , належать до найвищих посадових осіб у системі судочинства. Як правило, вони переходять у Палату лордів з Апеляційного суду і зазвичай не беруть участь в політичних справах.

Нині від імені Палати лордів справи розглядає Суд Палати лордів, який складається з лорд - канцлера (Голови суду Палати лордів), «ординарних лордів для розгляду апеляцій» і тих перів - членів Палати лордів, які в минулому обіймали вищі судові посади, в тому числі посаду лорд-канцлера. Суд Палати лордів залежно від обставин складається з семи - одинадцяти осіб; двоє з них повинні бути шотландськими правниками, особливо коли розглядається апеляція на рішення Сесійного суду Шотландії.

Згідно із Законом про апеляційну юрисдикцію від 1876 р. для розгляду апеляції необхідна присутність не менш як трьох осіб з числа названих нижче: лорд-канцлера, лордів для розгляду апеляцій та будь-яких перів, які обіймають «високі судові посади»; проте фактично Апеляційний комітет складається виключно з лордів для розгляду апеляцій. Остаточне рішення щодо прийняття чи відхилення апеляції виголошується у залі засідань Палати після всебічного розгляду аргументів «за» і «проти» на неформальному засіданні у приміщенні комітету. Кожен судовий лорд мусить висловити свою думку щодо справи; перебіг обговорення фіксується протоколом.

7.2 Юрисдикція

Юрисдикція Суду Палати лордів як карного суду першої інстанції на сьогодні фактично є застарілою. Комітет з привілеїв, який за традицією складається з членів Палати - правників, розробляє рекомендації для всієї Палати, що розглядає на прохання монарха суперечливий позов до одного з перів. Насамкінець, і Палата лордів, і Палата громад мають юрисдикцію щодо порушень норм регламенту, які включають неповагу до тієї чи іншої палати і правопорушення у межах кожної палати. Кожна з палат може ув'язнити порушника, який не має права оскарження і не може клопотатися про судовий наказ про направлення до суду для з'ясування правомірності утримання його під вартою. Давнє право її членів бути судимими «своїми перами» було остаточно скасовано Законом про карне судочинство від 1948 р., і нині всі люди, чи то вони пери, чи особи нешляхетного походження, підпадають під звичайну юрисдикцію англійських кримінальних судів.

Право оскарження рішень у кримінальних справах до Палати лордів з'явилося лише у 1907р., коли згідно із Законом про апеляції стало можливим надходження скарг з Апеляційного суду у кримінальних справах. Право оскарження рішень Відділення Королівської лави було затверджено Законом про здійснення правосуддя від 1960 р. Право подавати апеляцію до Суду Палати лордів з Карного відділення Апеляційного суду сформульовано в Законі про апеляції у кримінальних справах від 1968 р. Суд Палати лордів також заслуховує апеляції, що надійшли від шотландського Сесійного суду, але шотландські суди не мають права апеляції у кримінальних справах до Суду Палати лордів.

Рішення Суду Палати лордів як судового органу, що діє за нормами загального права, є обов'язковими для всіх інших судів, які розглядають цивільні і кримінальні справи, незважаючи на те, чи мають ці суди право подавати сюди апеляцію. Ще донедавна Суд Палати лордів суворо дотримувався доктрини прецеденту і вважав себе зв'язаним своїми попередніми рішеннями.

Коли йдеться про цивільні справи, Суд Палати лордів виступає як суто апеляційна інстанція. Апеляція подається Апеляційним судом, але її розглядають лише тоді, коли на це погоджується саме цей суд або Апеляційна комісія Палати лордів. Майже завжди апеляції, що беруться до розгляду, стосуються особливо важливого законодавства, хоч ця вимога й не обов'язкова.

На відміну від інших судів, Суд Палати лордів не виносить вироків. Замість цього він передає розглянуту справу до суду першої інстанції, голова якого має керуватися його вказівками.

У приміщенні Палати виклад аргументів і доказів вже не відбувається, як це було раніше. Апеляція аргументується в одній із службових кімнат комітетів, де лорди засідають без мантій. У кімнаті думки лордів, як правило, не зачитуються, хоч вони й виходять у кімнати, щоб оголосити, задовольняють чи відхиляють вони апеляцію. Ці думки не є в точному розумінні «вироком», а всього лиш промовами з мотивів голосування з приводу пропозиції, висунутої лорд-канцлером або старшим лордом. Якщо голоси Палати розділяються порівну, апеляція відхиляється. Насправді рівності голосів не буває, тому що на засіданнях незмінно буває присутнім непарна кількість лордів.

Висновок

Отже, підіб'ємо деякі висновки. У Великобританії є кілька юридичних систем. Законодавство, судові влади й юридичні професії у Північній Ірландії і Шотландії дещо відмінні від тих, що у Англії й Валії.
Суди діляться на суди з цивільною та кримінальної юрисдикцією. Більшість цивільних справ спочатку розглядаються судами графств, але у тому випадку, коли оскаржуються значні суми, вони розглядатимуться в Високому суді.

Незначні кримінальні справи розглядаються судами магістратів, але справи, в яких вирок може припускати тюремне ув'язнення терміном більше ніж 6 місяців, передаються в Королівський Суд для розгляду. Тут рішення в справі приймаються непрофесійними присяжними. Апеляції у таких справах подаються із судів магістратів в Королівський Суд, а звідти - в Апеляційний Суд (Кримінальне Відділення). Вищим судом є Палата Лордов, яка розглядає апеляції тільки з погляду права. Зазвичай кожну справу розглядає комітет з 5 судових лордів.

Таким чином, Англосаксонську правову систему можна визначити як систему загального права, якій характерна змагальна основа та прецедент. Слід відмітити особливий статус суддів в країнах з цією системою. Судді користуються самостійністю, оскільки беруть на себе відповідальність прийняти рішення незалежно від того передбачались вони статутним правом чи ні. Пояснений суддею одного разу нормативний акт набуває певного нормативного тлумачення, яке надає йому судове рішення.

Література

1. Закон про здійснення правосуддя від 1970 р., гл.31;

2. Закон про суди від 1971 р., гл.23;

3. Закон про присяжних від 1974 р., гл.23;

4. Закон про доручення від 1976 р., гл.63;

5. Закон про кримінальне право 1977 р., гл.45;

6. Закон про магістратські суди від 1980 р., гл.43;

7. Закон про Верховний суд від 1981 р., гл.54;

8. Закон про поліцію і докази в кримінальних справах від 1984 р., гл.60;

9. Закон про суди графств 1984 р., гл.28;

10. Закон про державних обвинувачувачів від 1985 р., гл.23;

11. Закон про суди і правове обслуговування від 1990 р., гл.41;

12. Закон про кримінальне правосуддя і громадський порядок від 1994 р., гл.330;

13. Закон про кримінальний процес і розслідування від 1996 р., гл.25

14. Закон про соліситорів від 1974 р.

15. Закон про медицину від 1983 р.

16. Шишкін В. І.Судові системи країн світу: Навч. посіб. [У 3-х кн.]. Кн. 1 - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 320 с.

17. Правовая система Великобритании / / Современные правовые системы Энциклопедия / Ген. редактор профессор Кеннет Роберт Редден. - Буффало, Нью-Йорк: Уильям С. Хейн и Ко Закон Издатель, 1994. - Vol. 3 Западная Европа (1А) E.E.C. Страны. - P.3.230.24 - 3.230.40.

18. Англійська правова система. - Лондон, Дублін, Единбург: Butterworths, 1994. - P.131-180; Уокер Р. Дж. Уорд Р. Великобританія 1994 Офіційний Довідник. - Лондон: HMSO, 1994. - P.74-100.

19. Уолкер Р. Англійська судова система. - М., 1980.

Размещено на Allbest.ru