Тактика допиту підозрюваного, обвинуваченого

Размещено на http: //www. allbest. ru/

План

Вступ

Розділ 1. «Поняття, класифікація тактичних прийомів допиту»

1.1 Загальні положення допиту і тактичних прийомів його проведення

1.2 Класифікація тактичних прийомів допиту

Розділ 2. «Особливості допиту підозрюваного (обвинуваченого)»

2.1 Загальні положення допиту підозрюваного (обвинуваченого)

2.2 Тактичні прийоми допиту підозрюваного (обвинуваченого)

2.3 Психологічні особливості допиту підозрюваного (обвинуваченого)

Висновки

Використана література



Вступ

Актуальність теми дослідження пов'язана з тим, що реформування національного кримінального судочинства, орієнтуючись на вимоги міжнародних стандартів, має передбачати докорінне поліпшення забезпечення права надійного захисту конституційних прав і свобод людини від протиправних посягань. З іншого боку, сучасні умови боротьби зі злочинністю вимагають від слідчого все більшої майстерності. Це зумовлено зростанням професіоналізму злочинців, посиленням організаційних засад підготовки, вчинення та приховування злочинів, а також організаційно-кадровими та іншими недоліками системи розслідування (за багаторічною статистикою МВС України слідчих зі стажем до 5 років становить приблизно 65,5%).

У збиранні доказової інформації одне з основних місць посідає допит. За проведеним дослідженням понад 80% усього часу, що витрачається слідчим на провадження слідчих дій, припадає на проведення допитів. Тому підвищення рівня та якості розслідування злочинів певною мірою пов'язане з удосконаленням правового, методичного й організаційно-тактичного забезпечення процедури провадження допиту, запровадження новітніх науково обґрунтованих засобів, методів і прийомів.

Проблема допиту багатогранна й міждисциплінарна, значна кількість вітчизняних науковців-процесуалістів і криміналістів розглядала різні її складові відповідно до мети своїх досліджень (Л.Є. Ароцкер, О.Я. Баєв, Р.С. Бєлкін, О.М. Васильєв, В.Г. Гончаренко, Л.М. Карнеєва, В.Г. Лукашевич, М.І. Порубов, О.Б. Соловйов, В.М. Стратонов та ін.). З різних аспектів допиту свого часу були захищені дисертації В.О. Коноваловою (1953), О.О. Закатовим (1971), В.С. Комарковим (1973), В.Є. Богинським (1980), М.В. Бахарєвим (1981), В.А. Журавлем (1983), В.Ю. Шепітьком (1991), В.К. Весельським (1999), Т.П. Матюшкова (2006), Н.В. Грищенко (2012). Проте основні положення цих досліджень ґрунтувалися на матеріалах того часу, а отже, потребують певного переосмислення в сучасних умовах.

Мета і завдання курсової роботи. Метою дослідження є виявлення на підставі аналізу та узагальнення чинного кримінально-процесуального законодавства, проектів реформування кримінального судочинства України, теорії кримінального процесу та криміналістики, слідчої практики закономірностей і особливостей тактики допиту підозрюваного, обвинуваченого.

Для досягнення зазначеної мети поставлено такі завдання:

? проаналізувати поняття допиту, визначити його зміст і тактичні прийоми його проведення;

? узагальнити основні підходи до класифікації тактичних прийомів;

? визначити основні етапи проведення допиту;

? проаналізувати тактичні прийоми допиту підозрюваного, обвинуваченого;

? дослідити нетрадиційні тактичні прийоми допиту підозрюваного і обвинуваченого;

? узагальнити основні організаційні, процесуальні й тактико-психологічні засади допиту підозрюваного, обвинуваченого та розробити відповідні рекомендації.

Об'єкт дослідження - кримінально-процесуальні відносини, що виникають під час кримінального провадження між слідчим та підозрюваним, обвинуваченим.

Предмет дослідження - тактика допиту підозрюваного, обвинуваченого.

Методи дослідження обрані з урахуванням теми мети та завдань роботи. Її методологічну основу становлять сучасні теорії наукового пізнання соціальних і правових явищ, що охоплюють комплекс загальнонаукових і спеціальних методів. У ході дослідження використано логіко-семантичний - під час аналізу понятійного апарату, визначення сутності й особливостей тактики допиту підозрюваного; структурно-функціональний - при аналізі організаційної діяльності під час підготовки до провадження допиту; соціологічні й психологічні - під час визначення особливостей підготовки та провадження допиту підозрюваного, обвинуваченого; статистичний - при аналізі стану, перспектив розвитку, виявлення особливостей та визначення напрямів удосконалення теоретико-правових засад тактики допиту підозрюваного, обви

Структура курсової роботи складається зі вступу, 2 розділів, що об'єднують 5 підрозділів, висновку, списку використаних джерел. Повний обсяг курсової роботи становить 31 сторінку, із них список використаних джерел - 3 сторінки. Список джерел складається з 29 найменувань.



Розділ 1. Поняття, класифікація тактичних прийомів допиту

1.1 Поняття допиту і тактичних прийомів його проведення

тактичний допит кримінальний судочинство

Розслідування злочинів являє собою процес виконання слідчих дій і оперативно-розшукових заходів у встановленому законом порядку та послідовності, що обумовлені ситуацією розслідування. Серед слідчих дій найбільш поширеним є допит.

Допити свідків та потерпілих, підозрюваних та обвинувачених, а також інших осіб проводяться слідчими майже по кожному кримінальному провадженні. В деяких випадках на початку розслідування допит є єдиним способом одержання доказів у досудовому розслідуванні або виявлення раніше невідомих джерел доказів. Вміле, тактично правильне проведення допитів значною мірою визначає якість досудового слідства.

Тактичні прийоми допиту та засоби їх реалізації дістають наукове обґрунтування даними логіки, психології та іншими науками. Але в складній та багатоплановій проблематиці тактики допиту існують важливі в теоретичному та практичному відношеннях аспекти, дослідження та вивчення яких має важливе значення.

Допит -- слідча і судова дія, в процесі якої орган розслідування або суд одержує інформацію від допитуваного про обставини, що мають значення для встановлення обставин у досудовому слідставі. Допит у цьому плані є найбільш поширеним методом збирання доказів.

Процесуальний порядок допиту регламентується нормами нового КПК (статті 224, 225, 226, 232, 351, 352, 353, 354, 356), дотримання яких є обов'язковим. Недотримання процесуальних правил проведення допиту є порушенням закону і тягне за собою недійсність проведеної дії та недопустимість отриманих показань як джерела доказів [1].

Особливість одержання інформації в ході допиту полягає в тому, що джерелом її є людина, її психічне (ідеальне) відображення, котре необхідно розкрити. В цьому зв'язку допит у літературі розглядається комплексно: як засіб доказування, як процес специфічного спілкування для одержання інформації і як соціальне явище, що має етичну і виховну функції. Звідси, з одного боку, допит допустимо розглядати як метод одержання інформації про психічне (ідеальне) відображення фактичних даних, що зберігаються у свідомості людини, а з іншого -- як діяльність по реалізації цього методу, втілену в процесуальну форму. Такий підхід відкриває перспективи для систематизації тактичних прийомів допиту в єдиний метод практичної діяльності.

Допит як метод спілкування в широкому плані становить собою вчення про специфічні прийоми і засоби спілкування, що застосовуються у кримінальному судочинстві для одержання інформації від допитуваного. Це вчення включає систему засобів криміналістичної тактики, окремих вчень про психологічні і морально-етичні засоби дослідження особи допитуваного. Звідси одержання інформації методом допиту видається впорядкованою сукупністю прийомів спілкування з джерелом, що має відношення до розслідуваної події.

Допит у вузькому плані як процесуальна діяльність є формою реалізації тактичних, психологічних та інших прийомів і засобів для одержання, дослідження, фіксації і перевірки показань допитуваного. Допит здійснюється представником органу розслідування (слідчим, дізнавачем) або судом і являє собою процес, керований і врегульований законом, а також рекомендаціями науки криміналістики [2].

Вид допиту визначається такими даними: а) процесуальним становищем допитуваного; б) соціально-демографічними особливостями допитуваного; в) тактико-психологічними міркуваннями. Розрізняють наступні види допиту: за процесуальним становищем: допит свідка, допит потерпілого, допит підозрюваного, допит обвинуваченого, допит експерта, допит фахівця; за віковими особливостями: допит дорослого, допит неповнолітнього, допит малолітнього; за психофізіологічним станом: допит глухонімого, допит психічно хворого; за тактичними підставами: допит на місці події, допит у конфліктних і безконфліктних ситуаціях, первинний допит, повторний і додатковий допит, допит за участю третіх осіб (фахівця, прокурора, начальника слідчого допит за участю третіх осіб (фахівця, прокурора, начальника слідчого підрозділу).

Загальні правила допиту полягають у наступному [2] :

1. Виклик на допит провадиться повісткою, телеграмою чи телефонограмою.

Неповнолітній викликається через законних представників. Особи, що не з'явилися по виклику без поважних причин, можуть бути піддані приводу.

2. Час допиту. Допит не повинний провадитися в нічний час, крім випадків, що не терпить зволікання (нічний час з 22.00 до 6.00). Забороняються тривалі виснажливі допити. До таким можуть бути віднесені допити тривалістю понад дві години без перерви чи допит протягом доби загальною тривалістю більше восьми годин (ч.2 ст.224 КПК).

3. Забороняється домагатися показань шляхом насильства, погроз, обману, шантажу чи інших незаконних заходів. При допиті неприпустиме застосування гіпнозу чи психотропних засобів. Не передбачена можливість одержання показань за винагороду, оскільки вірогідність такого "товару" буде з елементами корисливого інтересу [3].

4. Порядок допиту. На початку любого допиту слідчий встановлює особистість допитуваного, його взаємини з іншими учасниками процесу, роз'ясняє допитуваному його процесуальні права й обов'язки.

Допитуваному пропонується в довільній формі вільно викласти усе, що йому відомо в справі. Потім йому можуть бути задані питання. Навідні запитання не допускаються.

5. Хід і результати допиту фіксуються в протоколі допиту. Допитуваний має право власноручно викласти свої показання. Відповідність записів у протоколі фактичному ходу і результатам допиту засвідчується підписом допитуваного і слідчого. Допитуваний знайомиться зі своїми показаннями цілком і підписує кожну сторінку протоколу допиту. Показання допитуваного записуються в першій особі і по можливості дослівно.

Якщо в процесі допиту застосовується звукозапис, кінозйомка, відеозапис чи використовуються інші засоби технічного документування, то про цьому обов'язково попереджається допитуваний. Йому повідомляється найменування і технічна характеристика застосовуваного засобу фіксації показань, ціль його застосування. По закінченні допиту результати застосування технічних засобів пред'являються допитуваному для ознайомлення.

6. Допитуваний має право відмовитися від дачі показань.

7. Допитуваний вправі заявити відвід, знайомитися з протоколом допиту, робити свої заяви, зауваження, доповнення й уточнення, що підлягають занесенню до протоколу. Він зобов'язаний засвідчити своїм підписом правильність записів у протоколі.

8. Свідок несе кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і дачу завідомо неправдивих показань [4], про що він попереджається допитуваним перед допитом. Разом з тим, в силу ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову від дачі показань чи пояснень відносно самого себе, членів родини чи близьких родичів: «Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом».

Не можуть служити доказами допитуваним дані, що повідомляються, якщо він не може назвати джерело своєї поінформованості.

Ціль допиту -- одержання і перевірка доказів, з'ясування відносини обвинувачуваного до пред'явленого обвинувачення, надання обвинувачуваному можливості захищатися від пред'явленого обвинувачення шляхом дачі своїх пояснень і показань.

У процесі допиту слідчий остаточно з'ясовує наявність чи відсутність фактів, що дають підстави для сумнівів у винності обвинувачуваного, здійснює пробу зібраних у досудовому слідстві доказів на міцність, визначається по питанню про можливість припинення досудового розслідування з застосуванням до обвинувачуваного заходів суспільного впливу або в зв'язку з амністією.

1.2 Класифікація тактичних прийомів допиту

Тактичний прийом є основним елементом криміналістичної тактики. В юридичній літературі визначення поняття тактичного прийому до цього часу є спірним, та викликає неоднозначне його розуміння тлумачення.

У криміналістиці існують два основних напрями у поглядах на сутність тактичного прийому (О.М. Васильєв - розглядає тактичний прийом як своєрідну наукову рекомендацію, а Р. С. Бєлкін - визначає його як спосіб поведінки).

Тактичний прийом - це раціональний спосіб дії або доцільна лінія поведінки особи яка здійснює розслідування в процесі збирання, дослідження та використання доказової інформації. Тактичний прийом показує, як за допомогою яких тактичних заходів, логічних і психологічних прийомів особа, що здійснює розслідування збирає та використовує доказову інформацію.

Тактичні прийоми класифікуються за різними підставами. Зокрема, В.Я. Колдін, враховуючи завдання слідчої діяльності, виділяє такі прийоми:

- пізнавальні - встановлення обставин події розслідуваного злочину;

- управлінські - визначення ефективності взаємодії в ході розслідування злочинів;

- організаційно-технічні - забезпечення оптимальних зовнішніх умов та необхідних організаційно-технічних заходів діяльності.

З метою вирішення тактичних завдань тактичні прийоми поділяються на:

а) початкові (вихідні), спрямовані на виявлення, фіксацію, вилучення джерел криміналістичної інформації;

б) проміжні, які застосовуються для встановлення доказових фактів або формування висновків, що забезпечують таке встановлення;

в) кінцеві, спрямовані на вирішення тактичних завдань розслідування, які забезпечують прийняття процесуальних рішень, насамперед щодо предмета доказування.

Тактичні прийоми доцільно класифікувати за логічними підставами. Такі підстави, як гіпотеза, аналогія, аналіз і синтез, індукція та дедукція, є науковою основою пізнання злочину, що розслідується.

Дані наукової організації праці та управління, досягнення науки і техніки сприяють постійному вдосконаленню форм і методів слідчої та оперативної роботи.

Тактичні прийоми поділяються на обов'язкові та рекомендаційні.

Обов'язкові визначаються законом, тому їх виконання обов'язкове, і називаються вони не тактичними прийомами, а правилами. Однак з цього питання у криміналістів єдиної думки не склалося. Рекомендаційні прийоми розроблені криміналістичною тактикою на основі даних різних наук (логіки, психології, інформатики тощо). Доцільність застосування таких прийомів визначає слідчий, виходячи із конкретних ситуацій, що складаються.

Рекомендаційні прийоми повинні відповідати принципам кримінального процесу та криміналістичної тактики. Зазначені принципи поділяються на загальні та окремі [5].

До загальних принципів належать: а) законність - безумовна відповідність засобів і методів діяльності приписам закону, які забезпечують процесуальні гарантії громадянам; б) етичність - неприпустимість застосування засобів та дій, які принижують честь і гідність громадян, загрожують їхньому життю й здоров'ю; в) науковість - відповідність тактичних прийомів і рекомендацій сучасному рівню розвитку науки; г) планомірність - послідовна реалізація планових засад, які забезпечують доцільність діяльності по збиранню, дослідженню та використанню доказової інформації; д) взаємодія - узгодження діяльності відповідних органів та осіб, які забезпечують компетентне й ефективне застосування тактичних прийомів для досягнення реальних результатів.

Тактичну сторону прийому забезпечують окремі принципи, а саме: оперативність, вибірковість, раптовість.

Оперативність означає своєчасність та невідкладність застосування тактичного прийому; вибірковість - найбільш доцільний добір засобів і прийомів у конкретній ситуації, які забезпечать досягнення потрібного результату; раптовість - це вибір найбільш сприятливого моменту для застосування тактичного прийому, що характеризується елементом несподіваності для певних учасників розслідування. Класифікація тактичних прийомів:

- за видом процесуальної дії: тактичні прийоми огляду місця події; тактичні прийоми допиту; тактичні прийоми обшуку; тактичні прийоми інших процесуальних дій;

- за діапазоном застосування: тактичні прийоми, які використовуються під час провадження тільки окремих слідчих (судових) дій (допит на місці події, орієнтація на професійні навики обшукуваного тощо); тактичні прийоми, які використовуються у декількох (багатьох) процесуальних діях (постановка тих чи інших запитань, використання типових аналогів, аналіз слідів, предметів, їх ознак тощо);

- за об'єктом спрямованості (або сфери реалізації): тактичні прийоми, спрямовані на здійснення впливу на людину (роз'яснення важливості повідомлення правдивих показань, постановка контрольних, нагадуючих, доповнюючих та інших запитань, демонстрація фотознімків, оголошення висновків експертиз або результатів слідчих дій та ін.); тактичні прийоми, спрямовані на дослідження матеріального середовища (аналіз слідів, предметів, їх ознак, розміщення, використання уявної реконструкції окремих елементів події - моделювання з метою відтворення події, що відбулась, зіставлення слідів, виявлених на місці події, та ін.);

- за ситуаційною варіантністю (тактичні прийоми, які диференціюються залежно від ситуації процесуальної дії). Так, у ситуації повідомлення неправдивих показань під час допиту можуть бути виділені такі тактичні прийоми: постановка контрольних запитань, пред'явлення доказів, оголошення показань інших осіб, допит на місці події тощо;

- за характером інформації: тактичні прийоми, які ґрунтуються на словесній інформації (бесіда на сторонню тему, роз'яснення значення щиросердого розкаяння, постановка тих чи інших запитань тощо); тактичні прийоми, які ґрунтуються на матеріалізованій інформації (демонстрація доказів, різної наочної інформації та ін.) [6].



Розділ 2. Особливості допиту підозрюваного (обвинуваченого)

2.1 Загальні положення допиту підозрюваного (обвинуваченого)

Поняття «підозрюваний» має кілька значень:

- житейский

- оперативно-розшукову і процесуальне [5, с.54].

У житейській розумінні підозрюваний - це особа, щодо якої виникло припущення про його можливу причетність до злочину.

Підозрюваний в оперативно-розшуковій сенсі - особа, відносно якої є достовірні відомості, що служать підставою для прийняття оперативно-розшукових та інших заходів з метою запобігання підготовляти і розкриття вчиненого ним злочину.

Підозрюваним у кримінальному процесі є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 КПК, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення (ч.1 ст.42 КПК).

Допит підозрюваного бажано здійснювати відразу ж після повідомлення про підозру. Це вимога закону має тактичне значення: чим раніше буде допитаний підозрюваний, тим більше гарантій отримати від нього правдиві свідчення. Страх перед викриттям, розгубленість і пригніченість від всього що трапилося, почуття невідомості найбільш сильні відразу після скоєння злочину і сприяють отриманню щирих показань, коли ще не продумана лінія поведінки [7, с.76]. Фактор раптовості при допиті позбавляє його можливості придумати ту чи іншу версію, оцінити значення наявних у слідчого доказів. Тут надзвичайно важливе значення мають момент і обставини затримання. Затриманий на місці злочину повинен бути негайно опитаний, якщо обставини не дозволяють поки його допитати і свідчення оформити протоколом. Він повинен якось пояснити ситуацію. Не будучи психологічно готовим, не продумавши помилкову лінію своєї поведінки до кінця, підозрюваний може розповісти правду. Багато що залежить і від того, наскільки тактично правильно і впевнено в момент затримання діяли особи, його виробляли. Для повного з'ясування поняття допиту необхідно виділити в ньому такі категорії як предмет допиту, предмет аналізу і оцінки.

Що стосовно предмета, то туди входить з'ясування питань:

- Про обстановку діяння, умовах, умови сприйняття і фіксації в пам'яті того, що відбувалося під час досліджуваного у кримінальному праводженні події (подій);

- Про психічному та фізичному стані допитуваного при скоєнні злочину, реалізації інших пов'язаних з його злочинним і незлочинним поведінкою подій;

- Про особливості його поведінки безпосередньо перед, під час і після досліджуваного діяння з ознаками злочину;

- Про наявність, характері зв'язку з місцем події, іншого пізнаваного у кримінальному приводженні події (подій), предметом злочинного посягання, іншими матеріальними об'єктами;

- Про те, коли, кому, з якою метою і за яких обставин (за межами розслідування) їм було передано криміналістично значима інформація, яка на це була реакція;

- Про час, місце, мотив, цілі, об'єкті посягання, злочинних діях, спосіб і механізм злочину, його ставлення до вчиненого;

- Про обставини підготовки, приховування злочину, інших акціях з протидії, а також з надання сприяння розслідуванню; якщо такі мали місце;

- Про інших протиправних кримінально карних діяннях допитуваного, за які він не поніс покарання [8, с.98].

Свідчення, дані з приводу розглянутих обставин, є об'єктом наслідкового аналізу та оцінки [8, с.112].

Допит підозрюваного іноді може бути схожим на бесіду, позбавлену офіційності. Мета цієї бесіди - познайомитися з основними психологічними рисами допитуваного, намітити тактику його допиту.

Із прийняттям нового КПК сталися зміни в тактиці допиту обвинуваченого. Відповідно до ч.2 ст.42 КПК, обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 КПК.

Допит обвинуваченого здійснюється в судовому провадженні.

Згідно ст.351 КПК, допит обвинуваченого починається з пропозиції головуючого надати показання щодо кримінального провадження, після чого обвинуваченого першим допитує прокурор, а потім захисник. Після цього обвинуваченому можуть бути поставлені запитання потерпілим, іншими обвинуваченими, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, а також головуючим і суддями. Крім того, головуючий має право протягом всього допиту обвинуваченого ставити йому запитання для уточнення і доповнення його відповідей.

Якщо обвинувачений висловлюється нечітко або з його слів не можна дійти висновку, чи визнає він обставини чи заперечує проти них, суд має право зажадати від нього конкретної відповіді - "так" чи "ні".

У разі здійснення судового розгляду стосовно декількох обвинувачених, якщо цього вимагають інтереси кримінального провадження або безпека обвинуваченого, допит одного з обвинувачених на підставі вмотивованої ухвали суду може здійснюватися з використанням відеоконференції при трансляції з іншого приміщення в порядку, передбаченому статтею 336 КПК.

Показання обвинуваченого є рядовим доказом у кримінальному провадженні, вони не мають ніякого переважного значення перед іншими доказами; підлягають, як і всяке доказ, перевірці та оцінці [9, с.20].

В старому КПК від 28.12.1960 року положення про допит підозрюваного (ст.107) і обвинуваченого (ст.143) було ідентичним з точки зору тактики [10]. Такі види допитів проводив слідчий на стадії дізнання або досудового слідства. Тому думка того часу про те, що фактично процесуальні особливості допиту підозрюваного і обвинуваченого істотної різниці не мали, була цілком слушною [11, с.90].

2.2 Тактичні прийоми допиту підозрюваного(обвинуваченого)

Кримінально-процесуальний закон регламентує порядок проведення слідчих дій, за допомогою яких розслідується злочин, і містить загальні правила, що визначають процедуру розслідування. Законодавче закріплення правил проведення досудового слідства практично не обмежує можливості слідчого у виборі тактичних прийомів і забезпечує оптимальний режим для здійснення ним даної форми досудового розслідування [12].

Допит як одне з основних джерел отримання доказів часто проходить у конфліктній формі. Тому застосування тактичних прийомів допиту є неминучим, але при цьому повинна бути неухильно забезпечена законність, дотримання прав і інтересів допитуваного. Проблеми поняття «сутності і критеріїв допустимості тактичних прийомів при розслідуванні злочинів» розглядалися О. Я. Баєвим, Р. С Бєлкіним, І. Ю. Биховським, А. І. Винбергом, А. А. Закатовим, Л. М. Карнєєвою, В. І. Комисаровим, М. І. Порубовим, А. Б. Соловйовим, С. Ю. Якушиним і іншими ученими.

Тактика - це найбільш раціональна і ефективна організація проведення слідчих дій.

Тактичний прийом -- це науково обґрунтована рекомендація про найбільш оптимальну поведінку, спосіб дії слідчого, розроблений з врахуванням типових ситуацій провадження слідчих дій з метою створення ефективних умов підготовки, організації виявлення, збирання і оцінки доказової інформації.

Тактичні прийоми розробляються стосовно типових ситуацій провадження слідчих дій.

Метою використання тактичних прийомів є створення умов для виявлення, збору, оцінки і використання доказової інформації. Як тактичний прийом можуть бути рекомендовані не будь-які дії (лінія поведінки), а лише ті, які мають певні ознаки [13].

Більшість авторів до критеріїв допустимості застосування тактичних прийомів, зокрема, відносять: точну відповідність прийому сутності закону; наукову його обґрунтованість; відповідність моральним нормам.

Але виникає запитання, чи можна вважати цей перелік вичерпним або можна виділити інші критерії допустимості.

Тут думки правознавців різні, оскільки одні автори, крім вищезгаданих критеріїв законності, науковості, моральності, включають такі критерії, як ефективність, вибірковість, доцільність і ін. Інші ж відносять вибірковість і доцільність до ознак тактичного прийому.

Тактичний прийом можна представити як найбільш раціональний і ефективний спосіб дії слідчого, найбільш доцільну та науково обгрунтовану лінію його поведінки в конкретній ситуації. З точки зору системно-структурного підходу слідча тактика - система тактичних прийомів, а тактичні прийоми - структурні утворення, що мають, з одного боку, загальні риси, що об'єднують їх в систему, а з іншого - володіють певною самостійністю.

Деякі криміналісти розуміють під тактичним прийомом спосіб впливу на допитуваного. Це визначення є недостатньо точним, тому що в ньому підкреслюється мета прийому, але не розкривається його зміст. Є прийоми, які зовні є нейтральними по відношенню до допитуваного і лише опосередковано можуть надавати впливає вплив на нього. Іноді прийом полягає у свідомому утриманні від тієї або іншої дії. Тому у визначення доцільно ввести ще одну ознаку - лінію поведінки слідчого [13].

Таким чином, під тактичним прийомом допиту розуміється заснована на законі певну лінію поведінки слідчого, структурно оформилися, оптимальні в даній слідчої ситуації його дії, спрямовані на отримання від допитуваного показань, об'єктивно відображають дійсність [14, с.45].

Тактичний прийом може стосуватися всього слідчої дії в цілому, його окремих видів або конкретного етапу його виробництва. Тактичні прийоми, що дозволяють отримати найбільш повні і достовірні свідчення, що забезпечують найбільш раціональне проведення допиту, складають його тактику.

Тактика допиту - це сукупність, прийомів практичного його здійснення. Її мета - отримати від допитуваного достовірні свідчення [15, с.90].

Застосування тих або інших прийомів допиту багато в чому залежить від того, чи допитувалася раніше конфліктуюча особа або вона допитується вперше, в якій ситуації проводиться допит, в якому психологічному стані знаходиться допитуваний. Особливе значення мають тут психологічні якості слідчого. Конфліктні ситуації виникають у випадках відмови особи від свідчень, дачі помилкових свідчень (гостра конфліктна ситуація), навмисного умовчання про деякі факти, обмови при допиті окремих осіб і т.п.

Як правило, допит починається з питання про те, чи визнає підозрюваний себе винним, після чого слідчий пропонує йому дати свідчення по суті обвинувачення. Від того, як він відповість на це запитання, залежить подальша тактика його допиту. Він може визнати себе винним частково або невинним зовсім, нарешті, змінювати свідчення.

Допит підозрюваної особи доцільно проводити після того, як будуть зібрані достатні дані, що її характеризують (риси характеру, поведінка, стан здоров'я, дані про судимість, сімейний стан, зв'язки з колегами по роботі, посадовими особами). Перед допитом потрібно провести освідування підозрюваного та його ретельний обшук. З тактичних позицій буде правильним допитувати підозрюваного в руслі висунутих слідчим версій з урахуванням слідчої ситуації та особи допитуваного. Між слідчим і допитуваним має бути психологічний контакт, це дасть змогу слідчому застосувати щодо підозрюваного неусвідомлюваний "побутовий" гіпнотичний вплив, психологічний, побіжний психологічний та психолого-криміналістичний вплив.

Але все ж розпочинати допит потрібно із з'ясування: приводу до затримання, біографічних даних, місця роботи особи, побіжного відношення до місця, де сталася пожежа. Бажано, щоб спочатку підозрюваний написав свої показання власноручно. При цьому не слід квапити допитуваного, а застосовувати щодо нього психолого-криміналістичний, побіжний психологічний вплив. Це - оперативний або процесуальний візуальний показ допитуваному об'єктів - слідів злочину, інших речових доказів. У подальшому можна застосувати щодо допитуваного емоціогенні подразники, тобто підозрюваному в процесі його допиту потрібно показувати предмети-подразники (серед іншої множини предметів). При цьому необхідно застосовувати звуко-, відео-, кінозапис. Це дасть можливість слідчому отримати в подальшому інформацію про наявність слідів пам'яті, пов'язаних з умисним знищенням або пошкодженням чужого майна шляхом підпалу та порушенням установлених законодавством вимог пожежної безпеки [16, с.354]

Відповідна інформація буде виявлена проведенням фонетичної експертизи. Слідчому необхідно бути підготовленим до того, що підозрюваний заявлятиме про свою непричетність до пожежі, бо начебто перебував на відповідний момент в іншому місці. Спростувати алібі підозрюваного можна буде лише за умови належної підготовки слідчого до допиту. З цих причин потрібно завчасно зібрати детальну інформацію про перебування допитуваного напередодні, під час та після пожежі. Не виключена необхідність для слідчого з участю підозрюваного відтворити обстановку і обставини його переїзду з одного місця на інше з метою уточнення часу необхідного на такий переїзд, а також уточнення шляху прямування.

Тактика допиту підозрюваного з участю його захисника в основному залишається та сама. Слідчому потрібно бути організованим, дотримуватися плану розслідування, законності, належно готуватися до допиту. Поєднання організаційної процесуальної й тактичної діяльності в межах установленого порядку, правильне використання термінів, способів та засобів дозволить слідчому провести допит підозрюваного з участю захисника раціонально й ефективно. За таких умов щодо підозрюваного в ході його допиту можна навіть застосовувати побіжний психологічний вплив. Це - застосування тактичних комбінацій слідчим, який має професійні знання і вміння та виконує свої функціональні обов'язки відповідно до норм чинного Кримінально-процесуального кодексу України, іншого законодавства, криміналістичних, психологічних знань з метою розкриття і розслідування злочину, впливаючи на допитуваного підозрюваного за принципами: дезінформація без обману; створення в інших перебільшеного уявлення про інформованість слідчого; другорядності - уперед, не порушуючи законності [17].

Подальші слідчі дії на наступних етапах досудового слідства про умисне знищення або пошкодження чужого майна шляхом підпалу, що заподіяло шкоду у великих розмірах, та порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки спрямовані на викриття винних та забезпечення правильного застосування закону. Як правило, проводяться такі слідчі дії: допити свідків, підозрюваних, обвинувачених; обшуки в підозрюваних, обвинувачених; огляд одягу, предметів, що вилучені в підозрюваних, обвинувачених; освідування підозрюваного; призначення експертиз, у тому числі повторних - пожежно-технічної, криміналістичної, судово-медичної, судово-психіатричної тощо; вилучення різних технічних документів; проведення відтворення обстановки й обставин події.

Послідовність і обсяг проведення слідчих дій залежить від того, які слідчі ситуації складаються в процесі розслідування вказаного злочину. Але незалежно від того, визнає чи не визнає себе винною особа, якій пред'явлено обвинувачення у вчиненні цього злочину, слідчий має провести всі можливі слідчі дії для швидкого, усебічного і повного його розкриття і викриття винних [18, с.16].

Оскільки тактичні прийоми, використовувані для запобігання брехні, перш за все залежать від обсягу доказового матеріалу, що знаходиться у розпорядженні слідчого, доцільно викласти їх стосовно обсягу початкових даних.

1. Допит в умовах, коли слідчий має в своєму розпорядженні докази, достатні для викривання допитуваного в здійсненні злочину і в дачі їм помилкових свідчень.

Сутність пред'явлення доказів при допиті обвинуваченого в конфліктній ситуації полягає в демонстрації змісту і значення доказової інформації, що є у розпорядженні слідчого, в тактично доцільних межах для активної дії на допитуваного в цілях:

* для викривання допитуваного, такого, що надає помилкові свідчення;

* зміни настанови особи, що відмовляється давати свідчення;

* деталізації і конкретизації свідчень допитуваного для виключення залежності встановлення істини від зайнятої ним позиції.

Слід зазначити, що важливу роль в ефективності пред'явлення доказів відіграють умови їх пред'явлення. Умовою пред'явлення доказів при допиті в конфліктній ситуації є виявлення і врахування мотивів, які привели обвинуваченого до дачі помилкових свідчень. До таких мотивів можна віднести:

* боязнь покарання; прагнення приховати співучасників злочину: боязнь помсти з їх боку;

* бажання заплутати і затягнути слідство, щоб виникли труднощі для розкриття злочину;

* недовіра до особи, що проводить допит, особиста неприязнь до нього [19, с.250-256].

Як правило, у кожному конкретному випадку має місце комплекс подібних причин.

Існують різні форми пред'явлення доказів допитуваному. Доказову інформацію можна передати допитуваному в матеріалізованій формі, пред'явивши речовий доказ в натурі. У формі усної промови, повідомивши зміст свідчень інших осіб. Узагальнивши слідчу практику, можна виділити і найбільш оптимально згрупувати способи пред'явлення доказів таким чином:

* за характером використання доказів у розслідуванні:

o пред'явлення доказів на одному допиті;

o пред'явлення доказів у ході ряду допитів однієї особи;

* за характером взаємозв'язку доказів у кримінальному провадженні:

o роздільне пред'явлення одиничних доказів;

o пред'явлення комплексу взаємозв'язаних доказів;

o пред'явлення всієї системи доказів;

* за характером демонстрації доказів на допиті:

o згадка про наявні докази на допиті;

o перерахування наявних доказів з вказівкою джерел їх походження;

o показ доказів допитуваному не повністю, як би ненавмисно;

o надання допитуваному можливості розглянути, вивчити доказ;

* за характером додаткових умов, що підсилюють дію на допитуваного пред'явлених доказів:

o несподіване пред'явлення доказів;

o пред'явлення доказів після попереднього з'ясування обставин, пов'язаних з ними;

o пред'явлення доказів і роз'яснення їх значення в кримінальному провадженні;

o використання науково-технічних засобів (НТЗ) для роз'яснення допитуваному особливостей доказів, що пред'являються;

o супровід пред'явлення доказів описам передбачуваного ходу події, що розслідується, і його обставин.

Починати пред'явлення доказів доцільніше з тих, які підтверджують другорядні моменти, а потім вже переходити до доказів, що належать до головних із з'ясованих обставин [20, с.327].

Інший тактичний прийом -- пред'явлення всій сукупності наявних доказів. Цей прийом зазвичай використовується тоді, коли така сукупність достатня, щоб визнавати винність безперечно доведеною, а свідчення обвинуваченого вже не відіграють серйозної ролі для розкриття злочину.

Використання елемента раптовості. Ефект раптовості забезпечується використанням елемента несподіванки, що ставить недобросовісних осіб в непередбачену ними ситуацію, дозволяє розладнати складну позицію і отримати внаслідок цього правдиву інформацію. Раптовим може бути не тільки несподіване пред'явлення доказу, про який допитуваний не знає, але і несподіване запитання, поставлене з вже відомими доказами.

2. Допит в умовах, коли слідчий має в своєму розпорядженні докази, явно недостатні для викривання допитуваного.

У даній ситуації доцільно застосовувати такі тактичні прийоми, сприяючи отриманню інформації, необхідної для складання доказової бази: використання обмовок допитуваного, які вказують на наявність латентної інформації: виявлення суперечностей в свідченнях підозрюваного й інших учасників і свідків злочину; метод непрямого допиту; «демонстрація можливостей розслідування» і ін.

Для того щоб виявити суперечності в свідченнях допитуваного, необхідно:

* примусити обвинуваченого вийти за рамки підготовленої ним розповіді;

* запропонувати повторити цю розповідь кілька разів [20, с.329]

3. Допит в умовах, коли слідчий має в своєму розпорядженні докази, що мають серйозні прогалини.

Дана ситуація складається при допиті обвинуваченого, якому пред'явлено обвинувачення не в повному обсязі його злочинної діяльності, а відповідно до встановлених до цього моменту фактів (по частині епізодів, по окремих епізодах). Заповнення прогалин у доказовій інформації основне завдання такого допиту.

Слідчий на початку допиту повинен з'ясувати ті обставини і епізоди злочинної діяльності, по яких він має доказовий матеріал. Він повинен уявити собі вірогідний хід подій, по послідовності яких і повинні пред'являтися докази.

Цим створюється можливість визначити правдивість допитуваного і його позицію, а також створити певне уявлення про обізнаність слідчого.

Тактичні прийоми, що створюють в обвинуваченого уявлення про перебільшену обізнаність слідчого. Слідчий в ході допиту навмисно повідомляє обвинуваченому окремі факти, відомості або створює певну обстановку. Здивувавшись знанню слідчого таких подробиць злочину або інших фактів, пов'язаних з його особою, обвинувачений може дійти висновку, що тому відоме багато що, і починає давати свідчення [21, с.50].

Існує декілька способів формування у допитуваного уявлення про перебільшену обізнаність слідчого:

* з'ясування другорядних деталей події, що створює враження в обвинуваченого, ніби інше слідчому вже відоме;

* поступове, послідовне, із значними інтервалами пред'явлення наявних доказів, що створює уявлення про їх достатній обсяг;

* використання даних про минуле обвинуваченого і поведінку напередодні допиту.

Якщо у слідчого є докази, що стосуються ряду епізодів, доцільно повідомляти про них допитуваному поступово, починаючи із самого незначного. Сподіваючись, що цим обмежується обізнаність слідчого, обвинувачений іноді поспішає визнати ці факти. При цьому нерідко плутає обставини, що стосуються різних епізодів. Доцільно в цьому випадку уточнити у допитуваного, чи вичерпують його свідчення всю його злочинну діяльність. Чекаючи, що за цим настане момент пред'явлення нових доказів, допитуваний нерідко вважає за краще в такій ситуації розповісти правду. Використання тактичних можливостей «вільної розповіді».

« Припинення брехні». Такий прийом застосовується в тих випадках, коли немає необхідності давати можливість обвинуваченому «розгортати» брехню, коли слідчий має достовірні дані з приводу обставин, що з'ясовуються під час допиту. В цьому випадку брехливі свідчення обвинуваченого негайно відхиляються, брехня присікається «у зародку» шляхом пред'явлення наявних доказів або інших засобів дії.

Використання стану емоційної напруженості. Особа, що скоїла злочин, знаходиться зазвичай в стані емоційної напруженості, оскільки усвідомлює протиправність своєї поведінки і загрожуючу відповідальність [14, с.323].

Тактичні прийоми, зв'язані з використанням міжособових відносин. При допиті можуть бути використані:

* авторитет певної особи; споріднені, дружні, довірчі відносини з ким-не-будь;

* суперечності між учасниками злочинної групи;

* інші особисті відносини.

З метою створення уявлення про обізнаність слідчого можуть бути уміло використані і оперативні дані, спеціально зібрані за дорученням слідчого.

Тактичні прийоми цієї підгрупи в окремих ситуаціях можуть бути засновані і на використанні дублікатів, аналогів або макетів речових доказів, відсутніх на момент допиту у розпорядженні слідчого.

Тактичні прийоми допиту, що використовуються для подолання небажання надавати свідчення. Для подолання небажання надавати свідчення можуть бути використані такі тактичні прийоми, як: детальне питання, направлене на з'ясування біографічних даних допитуваного, способу його життя, зв'язків, особливостей характеру, кола захоплень і інтересів [20, с.332].

Допит може бути іноді схожим на бесіду, позбавлену непотрібної спочатку офіційності, мета бесіди -- познайомитися з основними психічними рисами допитуваного і намітити подальшу тактику допиту; - використання позитивних якостей допитуваного.

Таким чином, ми спробували проаналізувати, оцінити найбільш поширені тактичні прийоми і умови їх реалізації при допиті. Але справедливою є думка деяких криміналістів про те, що кількість тактичних прийомів допиту не залишається постійною, вони дуже різноманітні і варіації їх безмежні.

Підводячи підсумок вищесказаного, хотілося б відзначити наступний важливий для слідчої практики факт: виявлення фізіологічних сигналів психологічного стану підозрюваного може розглядатися як покажчики тактики допиту, але позбавлених якої б то не було доказової сили. Адже, за словами радянського вченого-процесуалістами Бахіна В.П., «їх не можна покласти в основу процесуальних рішень, так як вони не є доказами, але, даючи матеріал для припущень, вони можуть бути основою розв'язання тактичного характеру, визначення лінії поведінки слідчого, вибору тих чи інших тактичних прийомів, побудови плану конкретного слідчої дії» [3, с.57]. Саме вони допомагають слідчому з'ясувати психічний стан підозрюваного, визначити шляхи встановлення з ним контакту, намітити тактику допиту.

2.3 Психологічні особливості допиту підозрюваного (обвинуваченого)

Зі всього бюджету часу, що витрачається слідчим на провадження слідчих дій, за підтвердження практиків, саме на проведення допитів припадає понад 80%. Будь-який допит - це пізнавальний процес. У результаті отриманих показань та їхньої належної оцінки слідчий встановлює обставини, що мають значення для досудового слідства. Щоб установити це, допит необхідно проводити так, щоб одержати якнайбільше інформації про відстежувану подію. Це досягається тоді, коли допит проводиться відповідно до закону, спираючись на досягнення психології та спеціальні тактичні прийоми. Допит як пізнавальний процес, що здійснюється з метою отримання правдивої інформації від підозрюваного, має певну специфічну логіко-психологічну особливість: слідчий повинен досліджувати не тільки взаємозв'язки явищ, що підлягають безпосередньому сприйняттю, а й події минулого, які, зазвичай, приховуються злочинцем.

До підозрюваного застосовується принцип презумпції невинуватості, з усіма наслідками, що цим породжуються.

При підготовці до проведення допиту слідчий складає план який може включати декілька розділів. «Підготовка до допиту, - пише В.Ю. Шепітько, - включає вивчення соціально-психологічної характеристики допитуваного, його характеру, темпераменту, рівня інтелекту, способу мислення, схильності до референтної групи, способу життя і виховання в сім'ї» [19, с. 55]. Будь-який вид допиту (свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого) необхідно розпочинати зі встановлення психологічного контакту, що сприятиме раціональному витрачанню часу, та дозволяє оцінити одержані показання. «Психологічний контакт, - зазначає учений, - це найбільш сприятлива психологічна «атмосфера» допиту, яка допомагає взаємодії та взаємовідносинам між її учасниками, це певний «настрій» на спілкування» [19, с. 61].

Встановлення психологічного контакту створює найбільш сприятливу психологічну атмосферу спілкування, в результаті чого в допитуваної особи змінюється негативний емоційний стан, психологічне ставлення та соціальна позиція, а у слідчого формуються позитивний емоційний настрій та прагнення досягнути істини. Невстановлення психологічного контакту, на думку В.В. Баранчик, «призводить до ви­никнення конфліктних ситуацій, відмови від надання свідчень, надання неповних чи неправдивих показань допитуваною особою» [20, с. 326].

Серед вчених немає єдиного погляду на термін «психологічний контакт». Навіть дехто з них пропонує замінити його терміном «комунікативний контакт». Але справа не в назві, а в тому, чи зуміє слідчий у процесі спілкування створити таку психологічну атмосферу, в якій визначальну роль відіграє взаєморозуміння між ним та допитуваним. Саме таку позицію відстоюють А.М. Столяренко, В.Ю. Шепітько та інші відомі фахівці.

Під психологічною атмосферою під час допиту слід розуміти: по-перше, ставлення допитуваного до слідчого, що характеризується розумінням завдань та обов'язків його, повагою до нього та усвідомленням необхідності власного сприяння слідству через давання прав­дивих показань; по-друге, психологічний «настрій» (налаштування) слідчого, спрямований на сприйняття інформації (доводів, аргументів та пред'явлених доказів) та спонукання допитуваного до спілкування; по-третє, психологічну готовність допитуваного до розмови, що поля­гає в бажанні давати повні та правдиві показання [20, с 331].

Встановлення психологічного контакту вимагає взаємозв'язку слідчого з підозрюваним у запитально-діалоговій формі чи у формі вільної розповіді, під час яких передається й сприймається його учасниками мовленнєва інформація. Перед допитом, як вважають американські вчені, бажана дружня бесіда на нейтральну тему, яка забезпечить виникнення взаєморозуміння із допитуваним, допоможе слідчому визначити емоційний стан останнього і виробити найбільш прийнятну тактику, після чого по­трібно проінформувати особу, яку допитують, про конституційні права. На мій погляд, правомірною є думка В. Бортника про те, що психологічним впливом на особу, яку допитують «вважається будь-яка тактична дія, коли вона не спрямована на вимагання показань» [21, с 50].

У процесі допиту важливе значення має доброзичливість, стриманість, повага зі сторони слідчого, що сприяють встановленню необхідного психологічного контакту з особою, яку допитують. Запитання слідчого до підозрюваної особи несуть психологічно-смислове наван­таження. Згідно з КПК України забороняється постановка навідних запитань при проведенні допиту. Зазначу, що це запитання може бути як джерелом психологічного впливу так і засобом його здійснення. Про роль і місце запитань переконливо свідчить дослідження О.В. Фунікової. Так, 47% опитаних слідчих визначили постановку викривальних запитань оптимальним тактичним прийомом, спрямованим на викриття неправдивих показань, 82% опитаних у разі повідомлення неправдивої інформації прагнуть дати змогу допитуваному завершити вільну розповідь, після чого формулювати відповідні запитання, а 18% оптимальним варіантом вважають зупинення неправдивих пока­зань постановкою викривальних запитань [22, с. 7-8].

Вже сам факт притягнення особи до слідчих дій як підозрюваної впливає на різку зміну її соціального статусу, на значне звуження соціально-рольових функцій, завдає певних потрясінь у психіці. Часто допитуваному невідомо, якими доказами володіє слідчий, які слідчі дії можуть бути проведені, яке остаточне рішення буде прийняте. Така ситуація викликає сильні психічні переживання, тривогу, відчуття страху. Особливий стан суму, обурення, гніву і образи відчуває невинна людина, яку підозрюють у вчиненні злочину. Вона може відчувати безпорадність, розгубленість, острах щодо можливості спростувати висунуті проти неї звинувачення.

Психологічний вплив на підозрюваного з боку слідчого може викликати як прихильність, спонукати до відвертості та щирого бажання допомогти слідству, так і навпаки, різну негативну реакцію, що проявляється у припиненні спілкування, або маніпулюванні, наданні неправдивої інформації. Під час допиту підозрюваного у його показаннях можливі перекручення, які є наслідком свідомої неправди.

Формування неправди - вольовий і свідомий акт, спрямований на приховування істини. Тому слідчий повинен володіти психологічними навичками, які дозволяють «читати» жестикуляцію, пантомімічні й мімічні напівприховані дії допитуваного, своєчасно відчути, якими саме словами розповідається неправда. «Ще за 700 років до нової ери в Китаї під час допиту, - пише В.К. Весельський, - вказувалося на необхідність слідкувати за словами, очима, виразом обличчя, диханням допитуваного, у якого при дачі неправдивих показань можна спостерігати хвилювання, розгубленість, сором» [23, с. 28].

Важливим методом, спрямованим на викриття неправди, є зважене й послідовне переконування. Воно передбачає насамперед звернення до свідомості допитуваного, до його почуття, мислення й світогляду. Щоб уміти переконувати, слід враховувати індивідуальні особливості підозрюваного, специфіку його сприйняття, уявлення, пам'яті. Переконування як метод психологічного впливу стає ефективним засобом слідчого за умови вмілого і творчого його застосування під час допиту.

Закон забороняє домагатися показань від підозрюваного шляхом насильства, погроз, знущання, приниження гідності та інших незаконних дій. Це закріплено в ст. 11 нового КПК України. Тому, якщо допитуваний відмовляється давати показання чи відповідати на запитання слідчого, слідчий повинен з'ясувати причини відмови та роз'яснити значення показань для встановлення необхідних обставин досудового слідства і захисту його законних прав і інтересів.

Показання підозрюваного викладаються спочатку у формі вільної розповіді про обставини досудового слідства. Слідчий може ставити допитуваному уточнювальні, нагадувальні, доповнювальні та контрольні запитання, деталізуючи при цьому його показання та з'ясовуючи, які саме обставини він більше запам'ятав. Якщо підозрюваний заявляє, що може впізнати особу чи предмет, який він спостерігав, пам'ятає його характерні ознаки, слідчий провадить пред'явлення осіб чи предметів для впізнання.