Аналіз матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну підприємству

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Поняття та функції матеріальної відповідальності працівників

2. Відмінність матеріальної відповідальності працівників від майнової відповідальності осіб в інших галузях

3. Гарантії захисту працівника при покладенні на нього матеріальної відповідальності у проекті Трудового кодексу України

4. Підстави та умови матеріальної відповідальності працівників

5. Види матеріальної відповідальності працівників

6. Порядок визначення розміру заподіяної шкоди

7. Порядок покриття шкоди

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Єдиною і, напевне, основною причиною того, що люди задумуються над своїми вчинками була і залишається відповідальність за них. Проте, не завжди людина розцінює відповідальність як стимул не вчиняти правопорушення.

В законах чи підзаконних актах завжди закріплена підстава будь-якої відповідальності. Та цього не досить для притягнення до відповідальності. Потрібно, щоб людина вчинила конкретне протиправне, винне діяння, тобто необхідна наявність фактичної підстави відповідальності.

Звертаючись до загальної теорії права, то підставою юридичної відповідальності є правопорушення.

Що ж стосується питання про причини вчинюваних правопорушень, то воно завжди залишалося складним і конкретної відповіді на нього не було. Саме джерело правопорушень криється в суспільних суперечностях, які завжди існували і існують в суспільстві. Щодо окремих правопорушень, то їх скоєння може бути зумовлене причинами економічного характеру, соціальними причинами, обставинами сімейного характеру або ж особливостями середовища, в якому живе потенційний правопорушник.

Правопорушення, як правило, зумовлюється не якоюсь однією причиною, а відразу кількома. З'ясування цих причин є прерогативою правоохоронних органів.

Юридичну відповідальність поділяють на такі основні види: конституційна, кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова, матеріальна. Дискутується питання про можливість виділення й інших видів юридичної відповідальності. Види правопорушень можна класифікувати залежно від галузей права, але не можна класифікувати так юридичну відповідальність.[10,с.231.] Мален Н.С. Правонарушение: понятие, причины., ответственность.-М., 1985 -231 с.

В даному курсовому дослідженні розглядатиметься питання матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації.

Предметом дослідження виступає принцип матеріальної відповідальності сторін трудового договору в трудовому праві України.

Протягом всієї трудової діяльності, практично кожен працівник хоч раз піддавався ризику заподіяння, чи завдавав шкоди підприємству, установі, організації, з яким він перебував у трудових правовідносинах, хоча законодавство про працю (ст. 131 КЗпП України) та передбачає обов'язок працівника дбайливо ставиться до майну підприємства, організації, установи та вживати заходів до запобігання шкоди, а власника - створити працівнику умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження довіреного йому майна, але це не гарантує виключення можливості заподіяти майнову шкоду при реалізації права на працю, і знати свої права, обов'язки, а можливо і якісь нюанси законодавства у цій сфері не те що бажано, але й необхідно. У цьому, я вважаю і полягає актуальність обраної мною теми курсової роботи .

Завдання даної роботи полягає у тому, щоб дати характеристику поняттям, значенню матеріальної відповідальності в трудових правовідносинах, визначенні підстав та умов матеріальної відповідальності, види матеріальної відповідальності та визначення розміру збитків та порядок їх відшкодування.



1. Поняття та функції матеріальної відповідальності працівників

У чинному трудовому законодавстві про працю визначення поняття матеріальної відповідальності сторін трудового договору не дається. В науковій літературі можна зустріти різні поняття матеріальної відповідальності, залежно від того, які критерії покладено в їх основу.

Під матеріальною відповідальністю в трудовому праві розуміють, насамперед, обов'язок працівника відшкодувати заподіяну ним майнову шкоду підприємству за наявності підстав і умов, передбачених законом.

Деякі автори, зокрема Бєлінський Е.С., визначають матеріальну відповідальність робітників і службовців за трудовим правом як добровільне чи примусове виконання в установленому законом розмірі і порядку їх обов'язку з відшкодування шкоди, заподіяної трудовим майновим правопорушенням підприємству, з яким вони перебували в трудових правовідносинах на момент заподіяння шкоди[2,с.178] Белинский Э.С. Материальная ответственность рабочих и служащих. -- Киев: Донецк, 1984. -178 с..

Але такі поняття матеріальної відповідальності не є всебічними і повними, оскільки відображають матеріальну відповідальність лише однієї сторони трудового договору -- працівника, крім того, у згаданих поняттях не знаходить відображення об'єктивний аспект матеріальної відповідальності, тобто як правовий інститут, а лише відображено суб'єктивний аспект матеріальної відповідальності -- матеріальна відповідальність як правовідносин.

Не зовсім точним є також визначення матеріальної відповідальності через обов'язок, адже цей обов'язок щодо відшкодування заподіяної матеріальної шкоди може і не настати у разі відмови роботодавця від притягнення працівника до матеріальної відповідальності. [2 ,с. 725] Белинский Э.С. Материальная ответственность рабочих и служащих. -- Киев: Донецк, 1984. - 725 с.

При реалізації матеріальної відповідальності сторона трудового договору зазнає негативних наслідків майнового характеру, оскільки за рахунок власних коштів повинна відшкодувати заподіяну шкоду чи передати взамін пошкодженого рівноцінне майно.

Матеріальна відповідальність -- це сукупність норм, які встановлюють матеріальні санкції за заподіяння матеріальної і/або немайнової шкоди та добровільне чи примусове понесення стороною трудових правовідносин негативних наслідків майнового характеру за скоєне трудове правопорушення, що призвело до заподіяння матеріальної і/або немайнової шкоди іншій стороні трудових правовідносин.

У даному визначенні підкреслюється, що:

1)з об'єктивної сторони матеріальна відповідальність - це норми, що встановлюють матеріальні санкції, а із в суб'єктивної матеріальна відповідальність - це понесення стороною трудових правовідносин цих матеріальних санкцій;

Матеріальна відповідальність працівників регулюється главою IX КЗпП "Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації", Законами України «Про зайнятість населення», «Про колективні договори і угоди», «Про охорону праці», «Про оплату праці», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про організації роботодавців» та ін.[7] Кодекс законів про працю України. - Х.: «Одіссей», 2013. . Також Велике значення при розгляді питань про матеріальну відповідальність працівників мають керівні постанови Пленуму Верховного Суду України.

2) підставою матеріальної відповідальності є трудове правопорушення, що призвело до заподіяння матеріальної і/або немайнової шкоди;

Підставою юридичної відповідальності являється правопорушення, яке вказує на момент виникнення юридичної відповідальності, породжує відповідні правовідносини і відповідну відповідальність особи, яка вчинила правопорушення.

3) суб'єктом матеріальної відповідальності виступають сторони трудового договору.

Суб'єктами матеріальної відповідальності в трудовому праві в усіх випадках є працівник і роботодавець (власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа), з яким він перебуває в трудових правовідносинах.

Працівник, котрий заподіяв шкоду майну власника внаслідок невиконання або неналежного виконання обов'язків за трудовим договором, зобов'язаний відшкодувати заподіяну шкоду. Роботодавець або уповноважений ним орган несе матеріальну відповідальність перед працівником за шкоду, заподіяну здоров'ю внаслідок невиконання обов'язків щодо забезпечення здорових і безпечних умов праці; за незабезпечення збереження особистих речей працівника при виконанні ним трудових обов'язків; за порушення права працівника на працю: при необґрунтованій відмові в прийомі на роботу, незаконному відстороненні від роботи, незаконному переведенні на іншу роботу, при незаконному звільненні з роботи, у разі неправильного або не відповідного чинному законодавству формулювання причини звільнення в трудовій книжці, що перешкоджає працевлаштуванню працівника, у зв'язку із затримкою трудової книжки при звільненні, у разі затримки виконання рішення про поновлення працівника на роботі.

Матеріальна відповідальність працівника за трудовим правом має три функції.

· Правовідновлювальна. Захист майна роботодавця від його пошкодження, втрати, розкрадань і забезпечення відшкодування завданої шкоди працівником. Мета - відновити майно роботодавця, якому він завдав шкоду. Тому притягнення працівника до матеріальної відповідальності не виключає застосування до винного дисциплінарного стягнення, через те що винний працівник одночасно з завданням майнової шкоди (майнове трудове правопорушення) вчиняє трудове дисциплінарне правопорушення (дисциплінарний проступок) (ч. З ст. 130 КЗпП України).

· Гарантійна. Забезпечення гарантії працівнику при покладенні на нього матеріальної відповідальності, охорона його заробітної плати від надмірних, незаконних і безпідставних стягнень.

· Попереджувально-виховна. Виховання у працівника уважного, бережливого, старанного, дбайливого ставлення до майна роботодавця, яке передається йому для виконання його трудової функції, для попередження завдання нової шкоди майну роботодавця.

Таким чином, правовий інститут матеріальної відповідальності за трудовим законодавством виконує правовідновлювальну, гарантійну, попереджувально-виховну функції. Але основною, яка визначає її правову природу, є правовідновлювальна. Гарантійна і попереджувально-виховна функції є супроводжуючими, які треба враховувати для визначення мотивів поведінки працівника при обранні правових і громадських заходів забезпечення трудового правовідношення. [6] Закон України «Про визначення розміру збитків, завданих підпріємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратила дорогоцінніх металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» від 06.06.95 р. № 217/95-ВР.

2. Відмінність матеріальної відповідальності працівників від майнової відповідальності осіб в інших галузях

В юридичній літературі достатньою мірою обгрунтовується самостійність матеріальної відповідальності за трудовим правом в порівнянні з цивільно-првовою. Критерії розмежування матеріальної відповідальності у трудовому праві і майнової у цивільному праві можна умовно поділити на дві великі групи.

1. Перша і основна стосується підстав і умов настання матеріальної та цивільно-правової відповідальності, і виявляється при аналізі складів передбачених відповідними галузями права правопорушень.

· Об?єктом трудового правопорушення є трудові правовідносини, що включають обов?язки зі збереження майна і відшкодування шкоди. Об?єктом цивільного правопорушення є цивільні правовідносини? майнові та особисті немайнові.

· Протиправність. Для трудового правопорушення вона полягає у порушенні норм трудового права, які покладають на працівників обов?язки зі збереження майна, а на роботодавця - створення необхідних для цього умов. Протиправність як умова цивільно-правової відповідальності відрізняється не лише належністю норм, що порушуються, до цивільного права, а й більш широким за обсягом колом прав і обов?язків, що охороняються цивільно-правовою відповідальністю порівняно з матеріальною.

· Шкода. Вона є досить чітким критерієм розмежування.

У працівника виникає матеріальна відповідальність за нормами трудового законодавства, якщо майнова шкода роботодавцеві завдана у зв'язку з виконанням ним обов'язків за трудовим договором (ст. 132 КЗпП України). Така відповідальність у працівника виникає навіть у тому разі, якщо майнова шкода завдана не при виконанні ним трудових обов'язків, але майно працівник одержав для задоволення своїх особистих цілей дозволу роботодавця, який має обов'язок уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту (ст. 141 КЗпП України).

У працівника виникає матеріальна відповідальність за нормами цивільного законодавства (статті 1166,1202 ЦК України) у тому разі, коли він заподіяв шкоду самовільним використанням в особистих цілях технічних засобів (автомобілів, тракторів, автокранів та ін.), належних роботодавцеві, з яким він перебуває у трудових відносинах. Така шкода як заподіяна не при виконанні трудових обов'язків відшкодовується в повному обсязі, включаючи не одержані роботодавцем прибутки від використання зазначених технічних засобів.

Відшкодуванню підлягає тільки пряма дійсна шкода, тоді як норми цивільного права передбачають відшкодування і неотриманих прибутків (упущеної вигоди)

· Причинний зв?язок між протиправним діянням і заподіянням шкоди. На відміну від трудового права, де встановлення необхідного причинного зв?язку є обов?язковою умовою притягнення до відповідальності, у цивільному праві в окремих випадках встановлення причинного зв?язку не вимагається (неустойка).

· Факультативні елементи об?єктивної сторони правопорушення (час, місце, спосіб його вчинення). В трудовому праві їм приділяється більше уваги, вони впливають на обсяг відшкодування шкоди, тоді як у цивільному праві вони зазвичай не враховуються.

· Вина. Вона є обов?язковою умовою кожного з цих видів відповідальності. Однак у цивільному праві у випадках, прямо встановлених у договорі чи законі, можлива відповідальність без вини (напр., ч.2 ст.612, ч.2 ст.950 ЦК України).

У цивільному праві особа може бути притягнута до майнової відповідальності навіть у разі відсутності її вини (наприклад, при заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки). [19] Цивільний кодекс України, прийнятий 16.01.2003, набрав чинності 01.01.2004 .- Х.: ТОВ. «Одіссей», 2012.

· Суб?єктний склад. Суб'єкти матеріальної відповідальності чітко визначені (працівник і роботодавець), а цивільно-правової - не завжди. Сторони матеріальної відповідальності завжди пов?язані трудовими правовідносинами і не є рівноправними, тоді як при цивільно-правовій відповідальності вони завжди рівноправні, але не завжди перебувають у правовідносинах одне з одним.

2. Друга група відмінностей і відповідних їм критеріїв розмежування стосується характеру, порядку, особливостей застосування цивільно-правової і матеріальної відповідальності.

· Індивідуальний характер матеріальної відповідальності. Працівник завжди відшкодовує шкоду особисто, це стосується і неповнолітніх працівників. Натомість у цивільному праві існує субсидіарна відповідальність, коли шкоду відшкодовують не ті особи, які її заподіяли. За нормами цивільного права майнова відповідальність покладається на батьків (або осіб, які їх замінюють) за шкоду, заподіяну їх неповнолітніми дітьми.

· Солідарна відповідальність. При матеріальній відповідальності солідарне відшкодування застосовується лише якщо шкода заподіяна спільними умисними діями працівників або працівника і інших осіб. Натомість в цивільному праві солідарна відповідальність застосовується як загальне правило.

· Обов?язок доказування умов, необхідних для притягнення винної особи до відповідальності. При матеріальній відповідальності працівника тягар доведення цих умов покладається на роботодавця. Натомість, в цивільному праві потерпілим доводиться шкода і причинний зв?язок, а правопорушником - відсутність протиправності діяння і вини.

· Обсяг відповідальності. В цивільному праві відповідальність є повною за загальним правилом, а матеріальна відповідальність працівника, як правило, обмежена.

Матеріальна відповідальність вище середнього місячного заробітку, але не більше повного розміру завданої шкоди, допускається лише у випадках, передбачених КЗпП України. Така диференціація матеріальної відповідальності з встановленням як загальне правило обмеженої відповідальності зумовлена тим, що працівник виступає в трудовому правовідношенні не як учасник цивільного обороту, а як учасник процесу колективної праці, підпорядкований у цьому процесі на підставі трудового договору встановленому порядку праці і управлінню керівником процесу праці. Майно роботодавця - засоби праці - передаються працівникові, як правило, не в розпорядження, а тільки в його користування на час виконання ним його трудової функції, і знаходиться під управлінням і контролем роботодавця чи уповноваженого ним керівника процесу праці, який зобов'язаний створювати працівникові належні умови праці і забезпечити повне зберігання ввіреного йому в процесі праці майна роботодавця. [7] Кодекс законів про працю України. - Х.: «Одіссей», 2013.

· Обставини, які впливають на розмір відповідальності. В трудовому праві в основу зменшення розміру відшкодування шкоди покладено об?єктивний критерій («відсутність умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей»), а в цивільному - суб?єктивний (ступінь вини потерпілого - ч.2 ст.1193 ЦК).

· Порядок стягнення шкоди. Трудовим законодавством передбачено особливий порядок стягнення заподіяної працівником майнової шкоди. Цей порядок спрощує захист майнових інтересів роботодавця і разом з тим забезпечує захист матеріальних інтересів працівника:

а) заподіяна працівником шкоди стягується за наказом (розпорядженням) роботодавця;

б) шкоди за розпорядженням роботодавцю може бути стягнута лише у межах місячного середнього заробітку працівника; якщо шкода перевищує цю межу, роботодавець в частині більше середнього місячного заробітку повинен звернутися з позовом до суду;

в) розпорядження про стягнення шкоди із заробітної плати працівника роботодавець може видати у строк не більше двох тижнів з моменту, коли йому стало відомо про заподіяння шкоди. Якщо роботодавець пропустив цей строк, він не має права своєю владою, власним розпорядженням вирахувати заподіяну шкоду із заробітної плати працівника, навіть у межах його середнього заробітку. Роботодавець у цьому разі може звернутися на загальних підставах із позовом до суду;

г) позовний строк для звернення роботодавця до суду за позовом до працівника про відшкодування завданої ним шкоди встановлено один рік із дня, коли роботодавцеві стало відомо про таку шкоду. Після закінчення цього строку працівник звільняється від обов'язку відшкодувати завдану ним шкоду.

Якщо працівник не згоден з наказом (розпорядженням) роботодавця про стягнення з його заробітної плати завданої шкоди або її розміром, він мас право оскаржити його в КТС або суді в порядку, передбаченому КЗпП (глава XV).

· Строки притягнення до відповідальності. Вони є різними для матеріальної і цивільно-правової відповідальності, в трудовому праві існує їх більша диференціація.

· Санкції. В трудовому праві умови і порядок їх застосування мають специфіку і варіативність, порівняно з цивільним правом, натомість цивільно-правова відповідальність передбачає специфічні види санкцій, яких немає в трудовому праві.

· Підстави звільнення від відповідальності. Обставини, що є підставами звільнення від матеріальної відповідальності (наприклад, крайня необхідність) не вважаються такими при цивільно-правовій відповідальності.

Таким чином, існує достатньо критеріїв, які дають змогу стверджувати, що матеріальна і цивільно-правова відповідальність є різними і самостійними видами юридичної відповідальності.

3. Гарантії захисту працівника при покладенні на нього матеріальної відповідальності у проекті Трудового кодексу України

Відповідно до статті 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. На забезпечення конституційно-трудових прав громадян, серед інших, спрямовані і засоби трудового права, зокрема, його функції, в числі яких однією з провідних є захисна. [8] Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Радою України 28 червня 1996 р .- Х: ТОВ «Одіссей», 2012.

У чинному Кодексі законів про працю України про захисну функцію говорить уже саме формулювання Глави 9 - «Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації». Однак, у проекті Трудового кодексу України від 26.12.2014 зазначений аспект відсутній і відповідний параграф 2 Книги 8 проекту формулюється як «Матеріальна відповідальність працівників». Думається, що значення такої зміни не зводиться до суто формального, технічного факту і потребує змістовної оцінки.

На сьогодні, відповідно до загальних підстав і умов матеріальної відповідальності працівників (ст. 130 КЗпП) працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

Зміст функції захисту працівника у даному контексті виражається тим, що при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. [12, с.196] Салатко А.Л., Шевченко Я.М., Молявко О.М. Проблеми матеріальної відповідальності сторін трудового договору // Розвиток цивільного і трудового законодавства в Україні. - Х.: Консум, 1999. - С. 194 - 217.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за неодержані підприємством, установою, організацією прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності.[17 с.94-96] Суровська Л.І. Юридичні гарантії при притягненні працівника до матеріальної відповідальності // Укр.право. - 1999. - №2. - С. 91-96.

У проекті Трудового кодексу України у цілому збережені загальні змістовні засади матеріальної відповідальності працівника. Однак є і помітні відмінності. Зокрема, змінився об'єкт заподіяння матеріальної шкоди. За чинним законодавством таким об'єктом постає майно підприємства, установи, організації. Відповідно до пункту 1 статті 335 проекту Трудового кодексу від 26.12.2014 матеріальна відповідальність полягає в обов'язку відшкодування прямої дійсної майнової шкоди, заподіяної працівником роботодавцеві внаслідок порушення трудових обов'язків. Тобто, тут об'єктом постає майно роботодавця. Також у проекті не згадується про таку форму вини працівника як недбалість. Тоді як за чинним КЗпП відповідно до статті 133 визначаються випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників за майнову шкоду саме внаслідок недбалості.

І особливо я б хотіла звернути увагу на відсутність у проекті Трудового кодексу від 26.12.2014 акценту на гарантуванні прав і законних інтересів працівників при покладенні на них матеріальної відповідальності як у заголовках, так і в змісті відповідних підрозділів проекту (Книга 8, параграф 2). Ця обставина очевидно контрастує з чинним КЗпП і змушує, на наш погляд, звернутись до оцінки з точки зору захисної функції трудового права.

Як відзначається в літературі, захисна функція трудового права тісно пов'язана з його соціальною функцією, якою є охорона праці. [6, с.29] Закон України «Про визначення розміру збитків, завданих підпріємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратила дорогоцінніх металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» від 06.06.95 р. № 217/95-ВР. Але, якщо остання має більш загальний характер, то спеціально-юридична захисна функція трудового права спрямована на охорону трудових прав та інтересів одного з безпосередніх учасників трудових правовідносин. У цьому плані трудове право захищає інтереси працівника як сторони, певною мірою слабшої у трудових відносинах.

На мою думку, кожен на перший погляд, незначний нюанс, акцент у бік затінення гарантій працівника, зокрема, при покладення на нього матеріальної відповідальності, у підсумку приводить до зниження захисної функції трудового права загалом. Думається, що пов'язана з цим видозміна у проекті Трудового кодексу України від 26.12.2014 є неприпустимою. Виклад правил щодо покладення матеріальної відповідальності на працівника внаслідок порушення ним трудових обов'язків має бути поданий із збереженням акценту на гарантування прав і законних інтересів працівника. Зокрема, як варіант, заголовок параграфу 2 Книги восьмої проекту Трудового кодексу пропонується викласти у такій редакції: «Матеріальна відповідальність працівників. Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності внаслідок порушення ними трудових обов'язків»

4. Підстави та умови матеріальної відповідальності працівників

Підставою виникнення матеріальної відповідальності є трудове майнове правопорушення, тобто винне порушення однією зі сторін трудового договору своїх обов'язків, що призвело до заподіяння майнової шкоди іншій стороні. Власник або уповноважений ним орган у відповідності до статей 131, 153 КЗпП України зобов'язаний створити умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого працівникам майна, створити безпечні й нешкідливі умови праці. Працівники повинні дбайливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів для запобігання шкоди. Невиконання сторонами трудового договору цих обов'язків може привести до заподіяння шкоди і притягнення до матеріальної відповідальності.

Умовами настання матеріальної відповідальності працівника є:

1) пряма дійсна шкода;

2) протиправна поведінка працівника;

3) вина в діях чи бездіяльності працівника;

4) прямий причинний зв'язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.

Відсутність хоча б одного з перерахованих умов звільняє працівника від обов'язку відшкодувати збитки.

Матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. [9, с.75] Коротка О.М. Підстава і умови матеріальної відповідальності за трудовим правом // Право і безпека. - 2002. - №2. - С. 74-76.

Пряма дійсна шкода

Пленум Верховного Суду України в постанові № 14 від 29 грудня 1992 р . «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установою, організаціям їх працівниками» визначив, що під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати з відновлення, придбання майна або інших цінностей або зробити зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.

До прямої дійсної шкоди відносяться, наприклад, нестача, ушкодження цінностей, витрати на ремонт зіпсованого майна, штрафні санкції за невиконання господарських зобов'язань.[13] Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підпріємствам, установам, організаціям також їх працівнікамі» за № 14, від 29.12.1992 р.

Згідно зі ст.130 КЗпП не підлягають відшкодуванню неотримані доходи (упущена вигода), під якими розуміються прибутки, які були б отримані, якби працівник не здійснив протиправного діяння.

Неодержання підприємством прибутку, який очікувався і очікувався, у зв'язку з неправомірними діями працівника прямої шкоди на створює, тому немає підстав для притягнення його до матеріальної відповідальності. Це упущена вигода, а не пряма шкода. Цим моментом матеріальна відповідальність за трудовим правом відрізняється від майнової відповідальності за цивільним правом, яким передбачена відповідальність і за неодержані прибутки. Не можуть включатися до шкоди, що підлягає відшкодуванню, неодержані або списані в доход держави прибутки з підстав, пов'язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов'язків, так само як і інші неодержані прибутки.

Не може бути стягнена шкода, що відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також шкода, заподіяна працівником, який перебуває у стані крайньої необхідності.

До нормального виробничого ризику відноситься шкода, яка заподіяна, наприклад, при випробуванні нових технічних засобів виробництва. Ризик вважається обґрунтованим, якщо:

- мета не могла бути досягнута іншими, не ризикованими засобами;

- ризик відповідає значенню тієї мети, на досягнення якої його спрямовано;

- можливість настання шкідливих наслідків є малоймовірною. При завідомому заподіянні шкоди нормальний ризик відсутній;

- об'єктом ризику можуть виступати тільки матеріальні цінності, а не життя і здоров'я людей;

- ризикувати мають право тільки особи, що володіють певною професійною підготовкою і досвідом.

Щодо прямої дійсної шкоди, заподіяної працівникові незаконними діями (бездіяльністю) власника чи уповноваженого ним органу, то під нею слід розуміти втрачений працівником заробіток за час вимушеного прогулу при незаконному звільненні, переведенні, затримці видачі трудової книжки при звільненні; витрати, пов'язані з ушкодженням здоров'я внаслідок трудового каліцтва чи професійної хвороби (втрачений заробіток, додаткове харчування, придбання ліків, санаторно-курортне лікування, відшкодування моральної шкоди та ін.); вартість особистих речей працівника, які зіпсовані чи знищені (викрадені) внаслідок незабезпечення їх збереження власником.

Також думаю, слід взяти до уваги версію ще одного відомого правознавця - Наталії Миколаївни Хуторян, яка вважає, що прямі збитки має відшкодовуватися тільки в особливих випадках, передбачених законодавством. У цих випадках при залученні працівника до повної матеріальної відповідальності слід виходити з того, що відшкодуванню підлягає прямий загальний збиток як дійсний, так і недоотриманий прибуток, тобто той, який є результатом протиправної дії (бездіяльності) і перебуває в необхідній причинній залежності від нього.

Якщо ж, наприклад, недоотриманий прибуток є всього лише побічним результатом протиправної поведінки працівника, а головна причина його неотримання - результат інших обставин, він відшкодуванню не підлягає. [18, с. 233] Хуторян Н.М. «Реформування трудового законодавства про матеріальну Відповідальність» / / Держава І право: Збірник наукових праць. Юридичні І політічні науки. Випуск 33. - К.: Ін-т держави І права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. - 690с. с.231-234. .

Протиправна поведінка працівника

Протиправна поведінка - це поведінка працівника, який не виконує чи неналежним чином виконує трудові обов'язки, передбачені приписами правових норм, трудовими договорами, наказами та розпорядженнями роботодавця. Формами протиправної поведінки є протиправна дія чи протиправна бездіяльність.

Законодавство про матеріальну відповідальність не пов'язує протиправну поведінку працівника з порушенням конкретних правил, які б були закріплені в нормативних актах. Тому це можуть бути конкретні обов'язки, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також обов'язки, взяті на себе працівниками, трудовим колективом в трудових договорах, контрактах, колективному договорі.

Відповідно до ч. 4 ст. 130 КЗпП на працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за неодержані підприємством прибутки, за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності.

Дії визнаються вчиненими у стані крайньої необхідності, коли вони вжиті для усунення загрози суспільним інтересам, майну підприємства, правам особи або інших громадян, якщо загроза за даних обставин не могла бути відвернена іншими засоба

Безспірним підтвердженням протиправності дій чи бездіяльності працівника, який заподіяв матеріальну шкоду, є притягнення його за це до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності. Але матеріальна відповідальність може бути покладена на працівника не тільки у випадках, коли його притягнуто до інших видів юридичної відповідальності. Тому відмова в порушенні кримінальної справи, адміністративного провадження, а також непритягнення працівника до дисциплінарної відповідальності не свідчить про відсутність умов для притягнення його до матеріальної відповідальності. [13, с.398] Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. - Х.: «Консум», 1998. - 480 с.

Вина в діях чи бездіяльності працівника

Вина працівника - це його психологічне ставлення до вчинюваного ним протиправного діяння та його наслідків, внутрішня сторона протиправної поведінки. Залежно від поєднання інтелектуальної та вольової ознак розрізняють такі форми вини: умисел (прямий і непрямий) та необережність (самовпевненість та недбалість).

Зазначимо думку науковця Яковлєва, який зазначає про те, що винність поведінки працівника оцінюється з тим, чи виявив він належну увагу, старанність, бережливість, дбайливість, ініціативність, діловитість для запобігання майнової шкоди, будучи зобов'язаним і маючи можливість передбачити і запобігти настанню майнової шкоди. Увага, старанність, дбайливість тощо, які зобов'язаний виявити працівник при виконанні обов'язків у процесі праці, визначаються приписами нормативних актів, колективним та трудовим договорами (контрактами). Аби визначити, чи міг працівник це зробити в конкретному випадку, треба врахувати його професію, спеціальність, кваліфікацію, досвід роботи, вказівки керівника процесу праці тощо.

Для накладення матеріальної відповідальності правове значення має будь-яка форма вини, однак її форма впливає на вид та межі матеріальної відповідальності.[20, с.87-89] Яковлєв В. «Договір про повна матеріальну Відповідальність - юр. Підстава матеріальної відповідальності працівніка »- Право України - № 12 - 2001 с.87-90

Відповідно до ст. 138 КЗпП обов'язок доказування наявності умов для притягнення працівника до матеріальної відповідальності покладається на власника або уповноважений ним орган. Відсутність підстави чи хоча б однієї з умов матеріальної відповідальності виключає можливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності.

Прямий причинний зв'язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.

Протиправна дія чи бездіяльність працівника створює умову покладення на нього матеріальної відповідальності лише тоді. коли шкода настала не тільки після протиправних дій чи бездіяльності, але й була заподіяна саме ними. Між діями чи бездіяльністю працівника і наслідками, що настали-у вигляді прямої дійсної шкоди, повинен бути причинний зв'язок За відсутності причинного зв'язку між протиправними діями і протиправною бездіяльністю і наслідкам, що настали, працівник не може бути притягнений до матеріальної відповідальності. [13, с. 401] Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. - Х.: «Консум», 1998. - 480 с.

Прямий зв'язок - це такий, за якого майнова шкода безпосередньо, з неминучістю випливає з дій чи бездіяльності працівника. У будь-якому разі працівник повинен нести матеріальну відповідальність лише за ту частину шкоди, яка безпосередньо випливає з його дій чи бездіяльності. За іншу частину шкоди матеріальну відповідальність несуть інші працівники, дії чи бездіяльність яких безпосередньо призвели до виникнення шкоди.. Причинний зв'язок між винною протиправною поведінкою працівника та її наслідками повинен бути встановлений не тільки як можливий або ймовірний, а і як безсумнівно вірогідний. У тих випадках, коли будь-яка дія працівника сприяла настанню шкоди внаслідок випадкового збігу обставин, такі дії не можуть бути підставою для накладання на нього матеріальної відповідальності.[15, с.437] Ротань В. Г., Зуб І. В., Сонін О. Є. Науково-практичний коментар законодавства України про працю. 15-те видання - Правова єдність, 2013. - с.686.

Розглянуті чотири елементи трудового майнового правопорушення створюють його юридичний склад. За відсутності одного з цих елементів такого складу не буде, а тому не буде й підстав для притягнення працівника до матеріальної відповідальності. В цьому разі до нього можуть застосовуватися правові заходи, що забезпечують охорону майнових прав роботодавця, трудового колективу, але матеріальної відповідальності не буде. Це так звані правові заходи захисту прав потерпілої сторони трудового правовідношення, що проводяться не за правилами матеріальної відповідальності.

5. Види матеріальної відповідальності працівників

Залежно від порядку притягнення, розміру заподіяної шкоди та обсягу відшкодування матеріальна відповідальність працівника за трудовим законодавством може бути двох видів - обмеженою або повною. Залежно від форми організації праці трудове право розрізняє індивідуальну матеріальну відповідальність та колективну (бригадну) матеріальну відповідальність.

Основний вид матеріальної відповідальності працівника - обмежена матеріальна відповідальність, яка полягає в обов'язку працівника, з вини якого було заподіяно шкоду, відшкодувати власнику (уповноваженому ним органу) пряму дійсну шкоду, але не більше його середнього місячного заробітку.

За правилами ст. 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяна шкода, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена в більшому, ніж цей заробіток розмірі. Обмежена матеріальна відповідальність працівників має універсальний характер, вона застосовується завжди, якщо інше не передбачено законодавством.

Необхідно звернути увагу на межі матеріальної відповідальності, передбаченої за контрактом між працівником і роботодавцем. У ст. 21 КЗпП передбачено, що контрактом може бути визначено серед інших умов трудового договору також і умови про матеріальну відповідальність сторін контракту. У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. №14 Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підпріємствам, установам, організаціям також їх працівнікамі» за № 14, від 29.12.1992 р. вказано, що якщо межі матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього відповідно до умов контракту. Проте змін у КЗпП щодо розширення випадків повної матеріальної відповідальності працівників внесено не було. Таким чином, у законодавстві залишилося чинне раніше положення, за яким працівника не можна притягти до повної матеріальної відповідальності у випадках, не передбачених ст. 134 КЗпП, а серед них немає такої підстави, як умови встановлені контрактом. Згідно з нормою ст. 9 КЗпП, а також постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. №170 та затвердженого нею Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, умови контракту, що погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, вважаються недійсними. Більше того, вказаним Положенням встановлено, що не можуть бути змінені контрактом імперативні норми законодавства, зокрема про порядок розгляду трудових спорів та випадки повної матеріальної відповідальності4. Таким чином, положення п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 суперечать чинному законодавству і не можуть застосовуватись як такі.

Обмежена матеріальна відповідальність на підставі п. 1 ст. 133 КЗпП настає у випадку, коли шкода заподіяна зіпсуттям або знищенням через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції) працівником в ході трудового процесу. На інших працівників з числа службових осіб (наприклад майстра, технолога), якщо шкода від зіпсуття або знищення матеріальних цінностей сталася через недбалість, заподіяна внаслідок їх службових дій чи бездіяльності, матеріальна відповідальність може бути покладена також у межах середнього місячного заробітку, але не на підставі п. 1 ст. 133 КЗпП, а на підставі ст. 132 КЗпП. Відповідальність у тому ж розмірі за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів покладається на працівника, якщо названі цінності були видані йому в користування в зв'язку з виконанням трудових обов'язків.

На підставі п. 2 ст. 133 КЗпП за шкоду, заподіяну зайвими поштовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей, матеріальну відповідальність в межах прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку, несуть винні у цьому директори, начальники та інші керівники підприємств та їх заступники; керівники та їх заступники будь-яких структурних підрозділів, передбачених статутом підприємства чи іншим відповідним положенням.

До зайвих грошових виплат відносяться суми стягнених штрафів, заробітної плати, виплачені звільненому працівникові в зв'язку з затримкою з вини службової особи видачі трудової книжки, розрахунку, неправильним формулюванням причин звільнення, а також заробітної плати, виплаченої працівникові за зайве надані дні чергової відпустки без виключення днів прогулу. При виявленні безпосередніх заподіювачів шкоди викликаної виплатою зайвих сум, знищенням чи зіпсуттям матеріальних цінностей, вони зобов'язані відшкодувати шкоду в межах, встановлених законодавством. Керівні службові особи в цих випадках несуть матеріальну відповідальність в межах свого середнього місячного заробітку за ту частину шкоди, що не відшкодована її безпосередніми заподіювачами. При цьому загальна сума, що підлягає стягненню, не повинна перевищувати заподіяну шкоду. На керівних працівників може бути покладена матеріальна відповідальність у межах середньомісячної заробітної плати, якщо з їх вини не було своєчасно вжито заходів до стягнення шкоди з безпосередніх її заподіювачів й таку можливість підприємство втратило. [14, с. 403] Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. - Х.: «Консум», 1998. - 480 с.

Працівники, які не є керівниками підприємства і структурних підрозділів на підприємстві або їх заступниками, за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, викликаними неналежним виконанням ними трудових обов'язків, несуть матеріальну відповідальність за ч. 1 ст. 132 КЗпП, крім випадків, для яких ст. 134 КЗпП передбачена повна матеріальна відповідальність.

Якщо працівник уклав з підприємством письмовий договір про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або інших цілей, але він не відноситься до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135 КЗпП може бути укладений такий договір, матеріальна відповідальність такого працівника у разі нестачі чи зіпсуття настає в обмеженому розмірі за умови, що відсутні інші підстави для повної матеріальної відповідальності.

При заподіянні шкоди приписками та іншими викривленими даними про виконання робіт до матеріальної відповідальності можуть притягуватись як працівники, що вчинили ці Дії так і службові особи, через винне невжиття якими заходів до їх запобігання вони вчинені. Залежно від обставин заподіяння шкоди в цих випадках матеріальна відповідальність може настати як в межах середньої місячної плати, так і в повному розмірі (п. п. З, 6 ст. 134 КЗпП).

За шкоду, заподіяну підприємству, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному обсязі тільки у випадках, прямо передбачених законодавством України. Перелік цих випадків дає ст. 134 КЗпП, яка передбачає вісім випадків такої відповідальності

1. Матеріальна відповідальність на підставі письмових договорів.

Крім трудового договору між працівником і підприємством може бути укладений письмовий договір про прийняття працівником на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Такі письмові договори відповідно до ст. 135' КЗпП можуть бути укладені підприємством з працівниками, які досягли вісімнадцятирічного віку, що займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов'язані із збереженням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік посад та робіт, що заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність, затверджено Постановою ДКП СРСР та Секретаріатом ВЦРПС від 28 грудня 1977 р. № 447/24 і діє на території України відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. № 1545 "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP". Цей Перелік складається з двох частин: у першій зазначено посади працівників, з якими можуть укладатися договори про повну матеріальну відповідальність (наприклад, завідувачі касами, завідувачі магазинами тощо); у другій перелічено роботи, на виконання яких може укладатися договір про повну матеріальну відповідальність (наприклад, видача грошей через касу тощо). Перелік не підлягає розширеному тлумаченню. Якщо договір про матеріальну відповідальність укладено з працівником, посаду якого не передбачено в Переліку, цей договір вважається недійсним (нікчемним), і такий працівник несе матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду на загальних підставах, тобто в обмеженому розмірі, якщо законодавством не передбачено матеріальну відповідальність у межах повного розміру шкоди на інших підставах.[11] Постанова ДКП СРСР та Секретаріатом ВЦРПС «Про затвердження переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, а також типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність» від 28 грудня 1977 р. № 447/24

2. Повна матеріальна відповідальність настає за шкоду, заподіяну працівниками підприємству у випадках, коли майно або інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.

Майно та інші цінності за разовими документами можуть отримувати працівники, для яких обслуговування матеріальних цінностей не складає основної трудової функції і їх посади не містяться в названому вище переліку. У таких випадках власник повинен ознайомити працівника, якому видана разова довіреність, з порядком приймання, транспортування, збереження цінностей. Разове доручення на отримання майна та інших цінностей не може видаватися головному бухгалтеру підприємства; особам, яким за вироком суду заборонено займати матеріально-відповідальні посади протягом певного часу; особам, що мають судимість за розкрадання, хабарництво та інші корисливі злочини, якщо судимість не знята і не погашена.[3, с.703] Болотіна Н.Б. Трудове право України. Підр. - 2 - те вид., стер. - К.: Вікар. 2006 - 725с.

3. Матеріальна відповідальність у повному розмірі настає також у випадку, коли шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Таку відповідальність несе будь-який працівник, незалежно від посади, яку він займає, або виконуваної ним роботи, який не є матеріально відповідальною особою, але своїми діями, що мають ознаки кримінального злочину, завдав шкоди майну підприємства.

До позовних заяв про матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної злочином, повинні додаватись докази, які підтверджують, що вчинення працівником таких діянь встановлено у порядку кримінального судочинства (наприклад, вирок суду).

Слід зауважити, що матеріальна відповідальність на підставі п.3 ст.134 покладається і у тих випадках, коли працівник був звільнений від кримінальної відповідальності у зв'язку із спливом строку давності, акту амністії, притягнення до адміністративної відповідальності, передачею матеріалів у товариський суд, комісію у справах неповнолітніх або передачею винного на поруки. Разом з тим працівник не може притягатись до матеріальної відповідальності за п.З ст.134 КЗпП у разі винесення виправдувального вироку, припинення кримінальної справи за відсутністю складу або події злочину.

4. При заподіянні шкоди майну підприємства працівником, який був у нетверезому стані, також настає повна матеріальна відповідальність.

Нетверезий стан працівника може бути підтверджений як медичним висновком, так іншими видами доказів, такими, як акти, пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків. Пленум Верховного Суду України в постанові від 29 грудня 1992 р. визнав, що заподіяння шкоди працівником, який був у нетверезому стані, є одним з найгрубіших порушень трудових обов'язків, тому в цьому випадку не повинно допускатись зменшення розміру відшкодування. матеріальний відповідальність правопорушення кодекс