Аналіз матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну підприємству

5. Матеріальна відповідальність у повному розмірі настає також у випадку, коли шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові в користування

Наведений перелік співпадає з переліком, передбаченим п.1 ст.133 КЗпП, який встановлює обмежену відповідальність у межах середнього заробітку. Різниця полягає у формі вини працівника. Повна матеріальна відповідальність наступає за умисне заподіяння такої шкоди.

6. Відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків.

Правовими приписами така відповідальність установлена, наприклад, для таких категорій працівників:

а) касирів за будь-яку шкоду прийнятим ними цінностям, заподіяну їх необережними чи умисними діями;

б) працівників роздрібної торговельної мережі за зіпсуття чи нестачу довірених їм товарно-матеріальних цінностей, а також за пошкодження чи втрату іншого довіреного їм майна;

в) працівників, які вчинили розкрадання, знищення (зіпсуття), допустили нестачу або втрату дорогоцінних металів, каміння та валютних цінностей;

г) працівників сільськогосподарських підприємств у разі розкрадання чи загибелі тварин, які належать цим підприємствам;

ґ) працівників автомобільного транспорту за перевитрачення пального;

д) працівників - молодих спеціалістів, які навчалися за договорами підприємства з вищим навчальним закладом, у разі звільнення з ініціативи роботодавця за порушення трудової дисципліни чи за власним бажанням без поважних причин протягом трьох років обов'язкової роботи;

е) службових осіб у разі одержання премій унаслідок викривлення з їхньої вини даних про виконання робіт та ін.

При притягненні працівника до повної матеріальної відповідальності за цією підставою необхідно мати на увазі, що це повинно бути встановлено спеціальним законом або іншим нормативно-правовим актом. Тому в кожному конкретному випадку треба з'ясувати, за який вид шкоди встановлено таку відповідальність і чи належить працівник до категорії осіб, передбачених у відповідному законодавчому акті.

7. Робітники і службовці, винні у заподіянні матеріальної шкоди підприємству, з яким вони перебувають у трудових відносинах, але не при виконанні трудових обов'язків, відповідають за цю шкоду у повному розмірі. Така шкода може бути завдана як протягом робочого часу, коли працівник не виконував своїх трудових обов'язків, так і у вільний від роботи час. Вчинені працівником під час роботи дії спрямовувалися працівником не на виконання трудових обов'язків на користь підприємства, а були протиправними і не відповідали інтересам цього підприємства. Це могло статися при використанні працівником техніки, обладнання, станків, механізмів в особистих інтересах без дозволу на те власника або уповноваженого ним органу.[4, с.35] Войцехівський М. «Матеріальна відповідальність працівників» // Дебет - Кредит №32 від 11.08.2008 р.

8. Службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п.8 ст.134 КЗпП, слід мати на увазі,.що за цим законом покладається обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з сплатою незаконно звільненому чи переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Згідно з діючим законодавством службова особа притягається за будь-яке порушення закону у справі про звільнення чи переведення працівника, а не тільки "явне порушення", як передбачалось у законодавстві раніше.

Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

9. Керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Таким чином, керівник може бути зобов'язаний відшкодувати всю суму компенсації, виплаченої підприємством працівникам, при одночасному дотриманні таких умов;

· мала місце несвоєчасна виплата заробітної плати понад один місяць;

· несвоєчасна виплата є результатом винних дій керівника (наприклад, кошти на заробітну плату були використані не за призначенням);

· у результаті затримання виплати заробітної плати працівникам виплачено компенсацію;

· перед підприємством немає заборгованості з боку бюджетів та юридичних осіб державної форми власності.

Цей різновид повної матеріальної відповідальності встановлено з метою забезпечення реалізації конституційного права громадян на своєчасне отримання винагороди, а також посилення персональної відповідальності керівника щодо дотримання законодавства про оплату праці.[5]

Поряд з індивідуальною матеріальною відповідальністю при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, пов'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватись колективна (бригадна) матеріальна відповідальність. [11, с.87] Постанова ДКП СРСР та Секретаріатом ВЦРПС «Про затвердження переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, а також типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність» від 28 грудня 1977 р. № 447/24

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність встановлюється власником підприємства за погодженням з профспілковим комітетом. Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність може укладатись тільки за згодою кожного члена бригади. Колектив працює з матеріальними цінностями на підставі взаємної довіри, тому склад бригади не може бути примусовим. Бригаді надано право відводити окремих працівників, що рекомендуються в бригаду, чи навіть включені до її складу.

Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, та Типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність затверджені наказом Мінпраці України від 12 травня 1996 р. № 43. До таких робіт, зокрема, належать ті, що пов'язані з: а) виконанням касових операцій; б) прийманням від населення усіх видів платежів та виплатою грошей не через касу; в) прийманням на зберігання, обробленням, зберіганням, видаванням матеріальних цінностей на складах, базах (нафтобазах), автозаправних станціях, в автогосподарствах, холодильниках, харчоблоках, сховищах, на заготівельних (приймальних) пунктах, товарних і товарно-перевалочних дільницях, у камерах схову, коморах і роздягальнях, з екіпіровкою пасажирських суден, вагонів і літаків; г) продажем (видаванням) товарів (продукції), їх підготуванням до продажу незалежно від форм торгівлі та профілю підприємства (організації); т) прийманням у цехах, зберіганням, обробленням та передаванням на виробництво скляної тари; д) переробленням сировини, виготовленням або комплектуванням готових виробів та ін. Для забезпечення схоронності валютних цінностей під час їх перевезення та інкасації Інструкцією з організації перевезення валютних цінностей та інкасації коштів у банківських установах України, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 14 лютого 2007 р. № 45, передбачено можливість укладення договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність з працівниками підрозділу інкасації - членами бригади інкасації.

Досить часто трапляються випадки, коли фактична шкода в разі нестачі чи зіпсуття цінностей значно перевищує їх номінальну вартість. Тому ст. 135 КЗпП передбачається підвищена матеріальна відповідальність робітників і службовців за шкоду, заподіяну майну підприємства, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

Така відповідальність встановлена Законом України від 6 червня 1995 р. за шкоду, заподіяну підприємству працівниками, які виконують операції, пов'язані із закупівлею, продажем, перевезенням, доставкою, пересиланням, зберіганням, сортуванням, пакуванням, обробкою або використанням у процесі виробництва дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, ювелірних, побутових і промислових виробів та матеріалів, виготовлених з використанням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, відходів та брухту, що містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, а також валютні операції, і які є винними у розкраданні, знищенні (псуванні), недостачі або наднормативних 'їх витратах (крім витрат, що сталися у зв'язку з непередбаченими порушеннями технологічного процесу, якщо вони допущені внаслідок недбалості у роботі, порушення спеціальних правил, інструкцій).

Заборгованість працівників підприємства у разі неповернення у встановлений термін авансу, виданого в іноземній валюті на службове відрядження або господарські потреби, та в інших випадках нездачі іноземної валюти, одержаної у підзвіт, викликає матеріальну відповідальність у сумі, еквівалентній потрійній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій на день погашення заборгованості.

Доказом того, що матеріальна відповідальність у зазначених вище випадках є підвищеною, може бути ст. З Закону України від б червня 1995 р., якою передбачено, що стягнені з працівників суми спрямовуються на відшкодування збитків, завданих підприємству. Решта суми перераховується до Державного бюджету України. Це ж передбачено і постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 р. № 34.

Постановою Кабінету Міністрів України віл 22 січня 1996 р. № 116 встановлено, що :

· вартість вузлів, деталей,напівфабрикатів та іншої продукції, що виготовляється підприємствами для внутрішньовиробничих потреб, а також вартість продукції виробництво якої не закінчено, визначається виходячи із собівартості її виробництва з нарахуванням середньої по підприємству норми прибутку на цю продукцію із застосуванням коефіцієнта 2.

· У разі розкрадання чи загибелі тварин сума збитків визначається за закупівельними цінами, які склалися на момент відшкодування збитків, із застосуванням коефіцієнта 1,5.

· Продовольчі товари, роздрібні ціни на які дотуються, оцінюються з додаванням до роздрібних цін суми дотацій.

· Розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) бланків цінних паперів та документів суворого обліку обчислюється із застосуванням коефіцієнта:

ь 5 - до номінальної вартості, зазначеної на бланках цінних паперів та документів суворого обліку, або вартості документів суворого обліку, встановленої законодавством;

ь 50 - до вартості придбання (виготовлення) бланків цінних паперів та документів суворого обліку, на яких не зазначена номінальна вартість або вартість яких не встановлена.

У разі розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, що підлягають списанню на видатки у міру відпуску їх у виробництво або експлуатацію (в установах, які утримуються за рахунок бюджетних коштів, - у міру їх придбання) та обліковуються лише у кількісному виразі, розмір збитків визначається виходячи з ринкових цін на аналогічні матеріальні цінності, зменшених пропорційно фактичному зносу, але не нижче ніж на 50 відсотків ринкової ціни. [12] Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальніхцінностей» від 22.01.96, за № 116.

6. Порядок визначення розміру заподіяної шкоди

Визначення розміру шкоди, заподіяної власнику або уповноваженому ним органу, залежить від ступеня вини заподіювача шкоди, характеру виробничої діяльності підприємства.

Розмір шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, визначається у відповідності до ст. 135-3 КЗпП за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей з урахуванням ступеня зносу. Вартість майна визначається на день виявлення шкоди, а в разі зміни цін застосовуються ціни, які діяли в день прийняття рішення про відшкодування.Обчислення розміру завданої шкоди полягає у вирахуванні фактичних втрат, які стали наслідком неправомірного діяння працівника. Для цього необхідно визначити вартість втраченого чи пошкодженого майна, суму видатків, необхідну для відновлення його попереднього стану. Також потрібно враховувати, що природний знос майна є закономірним результатом використання його за призначенням та не є наслідком неправомірних дій прац івника, а тому повинен бути врахований при визначенні вартості пошкодженого чи знищеного майна. Розмір суми відшкодування залежить від кількох факторів: виду правопорушення, ступеня вини працівника, характеру виробничої діяльності юридичної особи.

Розглядаючи справи про відшкодування працівником шкоди, суди повинні перевіряти обставини, від яких залежить обчислення її обсягу. Зокрема необхідно враховувати: ступінь вини працівника, розмір прямої дійсної шкоди та конкретні обставини, за яких шкоду було заподіяно. До конкретних обставин, за яких було заподіяно шкоду, потрібно відносити обставини, що перешкоджали працівникові виконувати належним чином покладені на нього обов'язки, зокрема, відсутність нормальних умов зберігання матеріальних цінностей, неналежна організація праці. Разом з тим необхідно враховувати, чи вживав працівник заходів щодо запобігання шкоди. Якщо працівником було вжито всіх заходів щодо забезпечення збереження майна, а шкода виникла в результаті незабезпечення власником чи уповноваженим ним органом умов для роботи чи збереження цінностей, працівник звільняється від матеріальної відповідальності, оскільки шкода не є наслідком його неправомірних дій.

Передбачена коментованною статтею можливість зменшення розміру шкоди, що підлягає покриттю, з урахуванням ступеня вини, конкретних обставин і майнового стану працівника, стосується всіх видів матеріальної відповідальності працівників. При визначенні майнового стану працівника враховуються дані про склад сім'ї, розмір заробітної плати, додаткові доходи, майно, на яке можна звернути стягнення тощо. Проте врахування майнового стану працівника не може бути підставою для цілковитого звільнення працівника від матеріальної відповідальності. Необхідно розрізняти також заподіяння шкоди внаслідок умисних дій чи з корисливих мотивів від заподіяння шкоди внаслідок недбалого виконання обов'язків, що спричинило необережне заподіяння шкоди. Зниження розміру шкоди, що підлягає покриттю, не допускається, якщо шкоду заподіяно злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою, або якщо шкоду завдано в нетверезому стані.[1, с.51-52] Алєксєєнко Л. Актуальні питання матеріальної відповідальності в трудовому праві //Юрид. журнал . - 2006. - №7.- С. 50-52

За основу для визначення шкоди, завданої підприємству, установі, організації, приймають дані бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості майна з урахуванням зносу згідно з встановленими нормами. Це найбільш поширений спосіб обчислення розміру шкоди. При умисному заподіянні шкоди (при недостачі, розкраданні, умисному знищенні або умисному зіпсутті матеріальних цінностей) розмір суми для відшкодування визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування. Пряма дійсна шкода підтверджується документами бухгалтерською обліку та іншими документами про наявність і розмір прямої дійсної шкоди -- матеріалами інвентаризації, актами ревізії, актами про недостачу, втрату, знищення майна, розмір зайвих грошових виплат, а також сум, витрачених на придбання, відновлення майна, задоволення претензій третіх осіб тощо. Якщо для з'ясування питання про розмір шкоди, обставин її заподіяння є потреба провести бухгалтерську чи іншу експертизу -- призначають її з урахуванням думки осіб, які беруть участь у справі. Пленум Верховного Суду України звертає увагу на ту обставину, що при визначенні розміру шкоди слід враховувати чинне законодавство про ціни і ціноутворення. Вартість майна визначається на день виявлення шкоди, а у випадку зміни цін застосовуються ціни, що діють на день прийняття рішення про відшкодування. Визначаючи розмір шкоди, суд має виходити з цін на матеріальні цінності, що діють у даній місцевості на час вирішення справи, і застосовувати встановлені нормативно-правовими актами для даних випадків кратність, коефіцієнти, індекси, акцизний збір тощо.

Стаття 135 та ч.4 ст. 135-3 КЗпП України становлять правову базу застосування кратного обчислення розміру шкоди, заподіяної розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір. Обсяг заподіяної шкоди визначається за спеціальними законами.

Розмір шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд визначає відповідно до ст. 135-3 КЗпП, Закону України № 217/95-ВР від 6 червня 1995 р. «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» і Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 116 від 22 січня 1996 р. (зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України № 1009 від 27 серпня 1996 р. та № 34 від 20 січня 1997 р.).

Розмір шкоди, заподіяної з вини декількох працівників, визначається для кожного з них із врахуванням ступеню вини, виду та меж матеріальної відповідальності. Солідарна матеріальна відповідальність застосовується лише за умови, якщо судом встановлено, що шкоду заподіяно спільними умисними діями кількох працівників або працівника та інших осіб.

Якщо шкоду заподіяно працівниками, на яких відповідно до договору покладена колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, розмір шкоди, яка повинна бути відшкодована кожним працівником, визначається з врахуванням особливостей цієї відповідальності.

Пленум Верхового Суду підкреслює, що при вирішенні позовів, у яких об'єднано декілька вимог про відшкодування працівником шкоди, розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, визначається по кожній з об'єднаних вимог з урахуванням відповідного їй виду і меж матеріальної відповідальності. Визначена в такий спосіб сума відшкодування по кожному випадку заподіяння шкоди включається до загальної суми, яка підлягає стягненню з працівника з урахуванням передбаченого ст. 233 КЗпП річного строку для пред'явлення позову із кожної вимоги і поважності причин його пропуску.[13] Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підпріємствам, установам, організаціям також їх працівнікамі» за № 14, від 29.12.1992 р.

Шкоду, заподіяну приписками та іншими викривленнями даних про виконання робіт, відшкодовують працівники, що вчинили ці дії, а також службові особи, через винне невжиття якими заходів щодо запобігання вони вчинені. У залежності від обставин заподіяння шкоди в цих випадках матеріальна відповідальність настає в межах середнього місячного заробітку або в повному розмірі заподіяної шкоди.

До прямої дійсної шкоди, заподіяної зазначеними вище діями, можуть бути віднесені: суми незаконно нарахованої заробітної плати і премій, зайві виплати у вигляді штрафу, накладеного відповідними органами, вартість пального і мастил, сировини, напівфабрикатів і інших матеріальних цінностей, безпідставно списаних у зв'язку з викривленням даних про обсяг робіт.

При зверненні до суду з позовом про притягнення працівника до повної матеріальної відповідальності, власник або уповноважений ним орган повинен врахувати, що ст. 233 КЗпП встановлено річний термін з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування.Днем виявлення шкоди потрібно вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, є день підписання відповідного акта або висновку. Днем виявлення факту наявності шкоди, заподіяної працівником третім особам, вважається день виплати підприємством суми відшкодування третім особам.

Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі, і з цього ж часу обчислюється строк на пред'явлення регресного позову.

Відповідно до ч. 7 ст. 203 ЦПК суд вправі вийти за межі позовних вимог, коли неправильно визначена сума шкоди, позов заявлено про відшкодування шкоди у повному розмірі, а на працівника може бути покладена лише обмежена відповідальність; якщо працівник повинен бути притягнений до повної матеріальної відповідальності, а позов заявлено про стягнення шкоди в межах обмеженої матеріальної відповідальності.При розгляді спорів про обгрунтованість розпорядження власника або уповноваженого ним органу щодо відрахування шкоди судам необхідно мати на увазі, що відповідно до ст. 136 КЗпП такий позов може бути заявлено і до реалізації розпорядження про відрахування. Якщо власником відмовлено працівникові у поверненні суми, зайво виплаченої ним добровільно на відшкодування шкоди (за відсутності підстав і умов для матеріальної відповідальності, у більшому розмірі, ніж це передбачено законом), вимоги про її стягнення пред'являються безпосередньо у суді і вирішуються на підставі статей 130, 132--134 КЗпП. Кодекс законів про працю України. - Х.: «Одіссей», 2013. [7]

7. Порядок покриття шкоди

Порядки відшкодування заподіяної шкоди поділяються на добровільний, за розпорядженням роботодавця та судовий. Добровільне відшкодування здійснюється шляхом внесення грошей в касу підприємства або відшкодуванням збитків у натурі. Передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або полагодити пошкоджене можна тільки за згодою роботодавця.

Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середньомісячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника керівниками підприємств та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Таке розпорядження має бути зроблене не пізніше двох тижнів з дня виявлення шкоди та звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівника. Згода працівника для видання власником або уповноваженим ним органом розпорядження для покриття заподіяної працівником шкоди законодавством непередбачена. Якщо працівник не погоджується з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в КТС, а потім у суді (коли сторони не погоджуються з рішенням КТС).

Судовому розгляду підлягають:

· заяви власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу до працівника про відшкодування шкоди в розмірі, що перевищує середній місячний заробіток, а також в розмірі, що не перевищує цей заробіток (перевищує, але законом встановлена відповідальність в межах середнього місячного заробітку), якщо відшкодування не може бути проведене за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати (наприклад, у випадку припинення працівником трудових відносин з даним підприємством, у зв'язку з закінченням строку на видання розпорядження про відрахування);

· заяви працівників, які не погоджуються із відрахуваннями, проведеними власником або уповноваженим ним органом, чи з його розміром.

Покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного (міського) суду. Такий позов може бути поданий протягом одного року з дня виявлення заподіяної шкоди.

Шкода, заподіяна працівником третім особам, відшкодовується їм за рахунок підприємства-роботодавця, яке в подальшому стягує розмір відшкодування з працівника, винного у заподіянні шкоди, у порядку регресу. При цьому днем виявлення факту заподіяння шкоди вважається день виплати підприємством суми відшкодування третім особам, з якого й починають обчислювати річний строк для висунення підприємством до працівника регресної вимоги.

Висновок

В якості висновку резюмуємо основні положення курсової роботи. Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності, права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського риску, а також за не одержані підприємством, установою, організацією прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

Сьогодні, в умовах реформування трудового законодавства, даний різновид трудових правовідносин вимагає глибокого комплексного дослідження з метою розробки концепції розвитку правовідносин з матеріальної відповідальності, усунення колізій та прогалин у чинному законодавстві, та норм, які за своїм змістом не відповідають ринковим відносинам.

Наукове дослідження питань правового регулювання матеріальної відповідальності сторін трудового договору покликане допомогти удосконаленню як національного законодавства в сфері регулювання загальних питань матеріальної відповідальності, так і відповідних відомчих нормативно-правових актів. Означене набуває ще більшої ваги за умов пріоритетного окреслення Конституцією України прав і свобод людини.

Важливе теоретичне та практичне значення має проблема невідповідності норм чинного трудового законодавства міжнародним вимогам. Тому актуальним залишається удосконалення норм КЗпП України та проекту Трудового кодексу України, спрямованих на забезпечення гарантій трудових прав працівників при виникненні, зміні та припиненні трудових відносин, відповідно до європейських вимог.

Список використаної літератури

1. Алєксєєнко Л. Актуальні питання матеріальної відповідальності в трудовому праві //Юрид. журнал . - 2006. - №7.- С. 50-52

2. Белинский Э.С. Материальная ответственность рабочих и служащих. -- Киев: Донецк, 1984. -178/725 с.

3. Болотіна Н.Б. Трудове право України. Підр. - 2 - те вид., стер. - К.: Вікар. 2006 - 725с.

4. Войцехівський М. «Матеріальна відповідальність працівників» // Дебет - Кредит №32 від 11.08.2008 р.

5. Жернаков В.В., Прилико С.М., Ярошенко О.М., та ін. //Трудове право: підручник [для студ. юрид. спец. вищ. навч. Закл.] /; за ред. В.В. Жернакова. - Х. :Право, 2012. - 496 с.

6. Закон України «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратила дорогоцінніх металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» від 06.06.95 р. № 217/95-ВР.

7. Кодекс законів про працю України. - Х.: «Одіссей», 2013.

8. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Радою України 28 червня 1996 р .- Х: ТОВ «Одіссей», 2012.

9. Коротка О.М. Підстава і умови матеріальної відповідальності за трудовим правом // Право і безпека. - 2002. - №2. - С. 74-76.

10. Мален Н.С. Правонарушение: понятие, причины., ответственность.-М., 1985 -231 с.

11. Постанова ДКП СРСР та Секретаріатом ВЦРПС «Про затвердження переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, а також типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність» від 28 грудня 1977 р. № 447/24

12. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальніхцінностей» від 22.01.96, за № 116.

13. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підпріємствам, установам, організаціям також їх працівнікамі» за № 14, від 29.12.1992 р.

14. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. - Х.: «Консум», 1998. - 480 с.

15. Салатко А.Л., Шевченко Я.М., Молявко О.М. Проблеми матеріальної відповідальності сторін трудового договору // Розвиток цивільного і трудового законодавства в Україні. - Х.: Консум, 1999. - С. 194 - 217.

16. Суровська Л.І. Юридичні гарантії при притягненні працівника до матеріальної відповідальності // Укр.право. - 1999. - №2. - С. 91-96.

17. Хуторян Н.М. «Реформування трудового законодавства про матеріальну відповідальність» / / Держава І право: Збірник наукових праць. Юридичні і політічні науки. Випуск 33. - К.: Ін-т держави І права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. - 690с. с.231-234.

18. Цивільний кодекс України, прийнятий 16.01.2003, набрав чинності 01.01.2004 .- Х.: ТОВ. «Одіссей», 2012.

19. Яковлєв В. «Договір про повна матеріальну Відповідальність - юр. Підстава матеріальної відповідальності працівніка »- Право України - № 12 - 2001 с.87-90

Размещено на Allbest.ru