Поняття правопорушення, їх загальні ознаки, склад, класифікація

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття правопорушення його риси та ознаки

1.1 Поняття правопорушення

1.2 Ознаки правопорушення

1.3 Причини правопорушень

Розділ 2. Склад (елементи) правопорушення

2.1 Суб'єкт правопорушення

2.2 Об'єкт правопорушення

2.3 Об'єктивна сторона

2.4 Об'єкт правопорушення

Розділ 3. Основні види правопорушень

3.1 Злочини

3.2 Проступки

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Актуальність цієї теми полягає в тому, що в даний час досить гостро поставлено питання про зниження правопорушень у всіх сферах суспільного життя, у зв'язку з чим і виникає необхідність активізації та проведення комплексного дослідження з даного питання, що правопорушення це явище, яке стало поширеним особливо в наш час, і щоб запобігти його негативних наслідків на суспільство потрібно досліджувати причини виникнення правопорушень та запобігати їм.

Найбільш важливим завданням боротьби з правопорушеннями є їхнє попередження, усунення причин і умов, що породжують протиправні діяння. Успіх у боротьбі з правопорушеннями залежить від багатьох факторів. У їх числі і досягнення юридичної науки, покликаної досліджувати питання юридичної відповідальності і правопорушень, виявити тенденції та сформулювати обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення законодавства і правозастосовної практики.

В соціальному розумінні правопорушення несе шкоду суспільству і суперечить його інтересам, ускладнює і дезорганізовує суспільний розвиток.

На сьогоднішній день ця проблема залишається в юридичній науці настільки ж складною і суперечливою, як і раніше. Явно недостатні і ті практичні зусилля, які витрачає наше суспільство на попередження правопорушень і боротьбу з ними. Іншими стали і чиняться в нашій країні правопорушення. По-перше, серед правопорушень різко зросла кількість злочинів. Якщо раніше серед розглянутих судами справ дві третини були цивільними та трудовими і лише третина - кримінальними, то в даний час питома вага кримінальних справ значно зросла. Це говорить про те, що серед правопорушень починають не домінуватиме проступки, а злочини. Їх щорічний приріст в останні два-три роки становить 25-30%. Злочини при цьому стають винятково цинічними і жорстокими, нерідко супроводжуються катуваннями та тортурами жертв. По-друге, різко зросла кількість правопорушень, скоєних неповнолітніми, молоддю. Ними здебільшого відбуваються квартирні крадіжки, грабежі, розбої, вуличні правопорушення. По-третє, з'явилися нові види правопорушень, яких раніше наша країна не знала або вони були одиничними.

Росте злочинність неповнолітніх, на яких сьогодні доводиться майже десята частина всіх кримінальних злочинів. Повсюдно поширені порушення трудових прав громадян. З'являються нові види правопорушень, невідомі раніше вітчизняному правознавству (наприклад, податкові, банківські, митні та ін.) На жаль, посадові особи державних органів та органів місцевого самоврядування найчастіше також не дотримуються норми чинного законодавства. У загальносвітовому масштабі поставлена ??проблема тероризму.

Проблеми, пов'язані з правопорушенням як загальноправової категорією, займають одне з центральних місць у правовій науці.

Мета цієї роботи полягає в тому, щоб на основі дослідження наукової літератури, нормативних актів та матеріалів судової практики визначити поняття правопорушення, охарактеризувати їх загальні ознаки, склад, класифікацію, розкрити причини правопорушень.

Питання вивчення правопорушень досліджували кращі розуми людства протягом тисячоліть. Проблеми неправомірної поведінки так чи інакше ставили давньогрецькі філософи Сократ, Платон і Аристотель, генії середньовіччя Ш. Л. Монтеск 'є, Г. Гегель, К. Кант, правознавці і філософи Ч. Беккаріа, Ч. Ломброзо, Вольтер і Ж.Ж. Руссо та ін. У наш час працювали над цим питанням, такі дослідники як Вєдєрніков Ю.А., Кельман М.С., Котюк В.О., Скакун О.Ф., Сухонос В.В. та ін.

Окремі аспекти досліджуваної теми, зокрема причини правопорушень, склад правопорушення, ознаки правопорушення, види правопорушення відображені в науковій літературі у достатній мірі. Однак серед проблематики даної теми є питання, котрі не знайшли повного відображення в літературі, тому потребують подальшого вивчення, зокрема поняття конституційного проступку.

Практична значущість визначається тим, що вносяться пропозиції, реалізація яких буде сприяти зниженню правопорушень.

При написанні роботи були використані методи: дедукції та індукції, аналізу, синтезу, статистичного, конкретно - соціологічного, порівняльно-правового методів.

правопорушення злочин проступок



Розділ 1. Поняття правопорушення та його ознаки

1.1 Поняття правопорушення

Аналіз юридичної літератури, дав можливість зробити висновок про однозначність у підходах до розуміння категорії правопорушення.

Правопорушення - це суспільно небезпечне або суспільно шкідливе протиправне винне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатної особи, за яке передбачена юридична відповідальність. Це особливий вид юридично значущої поведінки, що шкодить особі, суспільству, державі. Скакун О.Ф. Теорія держави і права : Підручник. - 3-тє видання. - К.: Алерта, 2012. - с. 463.

Правопорушення - це суспільно небезпечне або шкідливе діяння (дія або бездіяльність), яке порушує норму права. Сухонос В. В. Теорія держави і права: Навчальний посібник. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. - с. 503.

Правопорушення - це суспільно небезпечне, винне діяння деліктоздатного суб'єкта, яке суперечить вимогам правових норм. М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. Загальна теорія держави і права: Підручник. - К.: Кондор, 2008. - с. 309.

Правопорушення - це суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб'єкта, за яке чинний закон передбачає юридичну відповідальність. Олійник А. Ю. та ін. теорія держави і права: Навч. Посіб. / А. Ю. Олійник, С. Д. Гусарєв, О. Л. Слюсаренко. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - с. 104.

Правопорушення - це протиправне, винне, соціально шкідливе діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, яке тягне за собою юридично визначені для правопорушника негативні наслідки. Загальна теорія держави і права: [ Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів ] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. аврашенко та ін.; За ред. д-ра юрид. Наук, проф.., акад.. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. Наук, проф.., акад.. АПрН України О. В. Петришина. - Харків: Право, 2009. - с. 359.

Правопорушення, або протиправна поведінка, як вид правової поведінки є антиподом правомірної поведінки. Насамперед, слід зазначити, що протиправна поведінка здійснюється у сфері права, але, на відміну від правомірної поведінки, вона не є формою свободи, а формою несвободи чи свавілля. Протиправна поведінка, оскільки вона має антиправову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина, що є однією з причин виникнення охоронних правовідносин. Теорія держави і права: Навч. Посіб. / А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков та ін..; За заг. Ред.. С. Л. Лисенкова, В. В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - с. 238.

Соціальна сутність правопорушення - заподіяння шкоди тим особистим, груповим чи загальносуспільним інтересам, які юридично захищені державою. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник. - К.: Атіка. - 2001. - с. 146.

Правопорушення (протиправна поведінка) належить до суспільно шкідливих (небезпечних) життєвих обставин. Їх шкідливість виявляється в тому, що вони спроможні здійснити такі зміни в функціонуванні суспільних відносин, які не відповідають соціальному прогресу, нормальним умовам існування людини та суспільства. На відміну від юридичних фактів - подій, юридичні факти-правопорушення є діями, тобто характеризуються свідомо - вольовим характером і здійснюються тільки дієздатними суб'єктами. Теорія держави і права: Навч. Посіб. / А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков та ін..; За заг. Ред.. С. Л. Лисенкова, В. В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - с. 238-239

Шкідливість юридичних правопорушень визначається кількістю суспільних зв'язків, що ними порушуються, та ступенем можливості відновлення цих зв'язків. При цьому можливі три варіанти:

· одне правопорушення негативно впливає на велику кількість зв'язків між людьми;

· правопорушення вносить незначні зміни у спілкування людей, але загальна кількість подібних фактів, здійснюваних у певний проміжок часу, унеможливлює нормальне функціонування суспільства;

· правопорушення заподіює не відновлювані збитки суспільству чи людині. С. Л. Лисенков. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник. - К.: «Юрисконсульт», 2006. - с. 227.

Правопорушення являють собою особливу різновидність поведінки людей і інших суб'єктів суспільних відносин. Законом регулюються тільки вчинки людей, їх дії або бездіяльність. Не можуть регулюватися нормами права думки людей або певні риси характеру. Поза своїми діями, підкреслював К. Маркс, людина не існує для закону. Якщо ж закон карає за тенденцію, за образ думок, то він служить знищенню рівності людей перед законом, роз'єднує їх. Закони, які роблять головним критерієм не дії як такі, а образ думок діючої особи - це не що інше, як позитивні санкції беззаконня. Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. Посібник для юрид. фак. Вузів. - К.: Вентурі, 1996. - с. 119

1.2 Ознаки правопорушення

Правопорушення (протиправна поведінка) як форма прояву правової поведінки має такі основні ознаки:

1. Суспільна шкідливість (прогул) або суспільна небезпека (зазіхання на життя людини) поведінки - об'єктивна основна ознака, якою правомірна поведінка відрізняється від неправомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб'єктивних прав і юридичних обов'язків або в протидії її виконанню. Матеріальний аспект шкідливості полягає в заподіянню учаснику правовідносин матеріального або морального збитку. Скакун О.Ф. Теорія держави і права : Підручник. - 3-тє видання. - К.: Алерта, 2012. - с. 463. Критеріями визначення ступеня суспільної шкоди (небезпеки) від вчиненого правопорушення можуть бути:

- значущість для суспільства таких відносин, що регулюються правом і стали об'єктом протиправного посягання з боку правопорушника (наприклад, громадський порядок, конституційний лад);

- спосіб, час і місце вчинення протиправного діяння: протиправний вчинок може бути за способом тайним чи відкритим (наприклад, крадіжка чи розбій); безпечним для оточуючих чи вчиненим загальнонебезпечним способом (наприклад, замах на життя людини з використанням вибухівки в місцях скопичення людей під час мітигування) і под.;

- особа правопорушника (проступки, на відміну від злочинів, як правило, не свідчать про суспільну небезпечність особи та її стійке, відверто негативне ставлення до закону, громадського та правового порядку). Загальна теорія держави і права: [ Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів ] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. аврашенко та ін.; За ред. д-ра юрид. Наук, проф.., акад.. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. Наук, проф.., акад.. АПрН України О. В. Петришина. - Харків: Право, 2009. - с. 360.

2. Правопорушення - це протиправне діяння (дія або бездіяльність). Усі правопорушення спрямовані проти вимог чинного законодавства чи природних прав людини, які ще не закріплені в законодавстві. Вони можуть виявитися в активних фізичних діях правопорушника ( порушення правил дорожнього руху, хуліганство тощо). В окремих випадках правопорушення вчиняються в результаті бездіяльності, коли на суб'єкта покладаються юридичні обов'язки, передбачені законом чи договором, а він не виконує їх, в результаті чого наноситься шкода або створюється соціальна небезпека. Наприклад, на охоронника покладається обов'язок охороняти матеріальні цінності, а він не виконав своїх обов'язків і трапилось розкрадання майна. Тому «дія» і «бездіяльність» охоплюються одним поняттям - діяння. Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. Посібник для юрид. фак. Вузів. - К.: Вентурі, 1996. - с. 119-120.

3. За психологічними ознаками правопорушення як вчинок має свідомо вольовий характер, тобто завжди здійснюється під контролем волі і свідомості суб'єкта. Правопорушенням є лише діяння, вчинене як результат прояву усвідомленої волі особи і з її вини. І, навпаки, дія, що завдає шкоди охоронюваним законом інтересам, є об'єктивно протиправною, але правопорушенням її назвати не можна при відсутності вини. Загальна теорія держави і права: [ Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів ] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. аврашенко та ін.; За ред. д-ра юрид. Наук, проф.., акад.. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. Наук, проф.., акад.. АПрН України О. В. Петришина. - Харків: Право, 2009. - с. 360.

4. Протиправна поведінка - це винна поведінка суб'єкта, за якої він у тій чи іншій формі бажає або допускає настання шкідливих або небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння. Не всі протиправні вчинки вважаються правопорушеннями. Для останніх обов'язковою ознакою є наявність вини - внутрішнього негативного ставлення суб'єкта до інтересів людей, суспільства. Вина відокремлює правопорушення від тих видів протиправної поведінки, що суспільно шкідливі, свідомо - вольові, порушують норми права, але не відображають неставного ставлення суб'єкта до вимог правових приписів (наприклад, необхідна оборона); С. Л. Лисенков. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник. - К.: «Юрисконсульт», 2006. - с. 227.

5. Правопорушення - це юридично карне діяння. Караність означає, що в чинному законодавстві передбачено склад правопорушень, і встановлена міра юридичної відповідальності. В зв'язку із цим всі правопорушення і юридична відповідальність за них закріплені в законодавстві. Питання про відповідальність за порушення природних прав людини, які юридично не закріплені в законодавстві, повинні вирішуватись на підставі міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, або на підставі застосування аналогії права і аналогії закону в тих галузях права, де вона не заборонена. Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. Посібник для юрид. фак. Вузів. - К.: Вентурі, 1996. - с. 120.

6. Правопорушення знаходить свій вираз у діянні (дії або бездіяльності) суб'єкта. Думки, наміри, переконання, навіть такі, що не відповідають положенням норм права, якщо вони не знайшли свого зовнішнього вираження у відповідній поведінці (діяннях) суб'єкта, правопорушеннями не визнаються. С. Л. Лисенков. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник. - К.: «Юрисконсульт», 2006. - с. 227-228.

Законотворчі органи держави постійно, протягом тривалого часу фіксують у законах, інших нормативно-правових актах ознаки різних виді правопорушень. Це вказує на певну закономірність у динаміці, інтенсивності поширення шкідливих (небезпечних) для суспільства вчинків, що негативно позначаються на його розвиткові. Тому законодавець має вчасно реагувати на це, змінювати «межу», яка відділяє за формальними ознаками правомірну і протиправну поведінку, керуючись інтересами і правами суспільства та людини. Критерієм правомірності діянь має бути право як втілення гуманізму, формальної рівності і справедливості в суспільстві, тому саме з позиції гарантованих конституцією прав і свобод людини - смислоутворюючої підстави законодавства - мають розцінюватися державою і фіксуватися нею законодавчим шляхом ознаки протиправності діянь. Інакше в умовах недемократичного режиму чи будь-якої кризи політичної влади демократичної держави її органи можуть свавільно, самостійно і за своїми уподобаннями, ігноруючи правовий критерій, визначати такі формально-юридичні критерії протиправності і міру відповідальності з правопорушення, які за юридичним змістом не відповідають ні принципу верховенства права, ні правам людини і громадянина, заради гарантування яких демократична держава взагалі існує.

З погляду юридичних наслідків правопорушення є юридичним фактом і як таке породжує охоронні правовідносини, в межах яких реалізуються заходи відповідальності за вчинене правопорушення завжди передбачає можливість настання негативних юридичних наслідків, які виражаються у гарантованих державою втратах правопорушником благ матеріального, особистого та організаційного характеру. Загальна теорія держави і права: [ Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів ] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. аврашенко та ін.; За ред. д-ра юрид. Наук, проф.., акад.. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. Наук, проф.., акад.. АПрН України О. В. Петришина. - Харків: Право, 2009. - с. 361.

1.3 Причини правопорушення

Будь-які правопорушення є закономірним наслідком розвитку суспільства. Суперечності та конфлікти між людьми та соціальними групами, які є нескінченними у будь-якому суспільстві, завжди здатні зумовлювати різні посягання на громадський та державний порядок. Отже, причини правопорушень - це перш за все соціальні явища різного рівня, що призводять до їх вчинення на масовому, груповому та індивідуальному рівнях у будь-якій відносно самостійній сфері суспільства.

Виявлення причин правопорушень передбачає на рівні загальної теорії права вивчення: 1) напрямків (аспектів) дослідження таких причин; 2) основних видів (класифікації) причин; 3) основних теорій причин правопорушень.

Причини і умови правопорушення - це система негативних для відповідної суспільно - економічної формації соціальних явищ, детермінуючих злочинність як свій наслідок. Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. Посібник для юрид. фак. Вузів. - К.: Вентурі, 1996. - с. 126. Причини і умови правопорушень по походженню і по суті соціальні. Вони завжди включені в систему соціальних протиріч суспільства. Причини і умови конкретних правопорушень виступають первинним елементом криміногенної системи.

Всі причини і умови правопорушень можна класифікувати по різним критеріям:

1) по рівню дії (субординації): а) злочинності в цілому; б) видів (категорій, груп); в) окремих злочинів;

2) по змісту криміногенні детермінанти поділяються на діючі в соціально-економічній, ідеологічній, політичній, соціально-психологічній, культурно-виховній, організаційно-управлінській сферах;

3) соціальна суть криміногенних причин і умов визначається по взаємозв'язках з основними закономірностями розвитку суспільства;

4) повні і специфічні причини злочинності (частина повної причини);

5) по природі причини і умови злочинності поділяють на об'єктивні, об'єктивно-суб'єктивні і суб'єктивні.

Існують і інші критерії класифікації причин і умов злочинності. В цілому спеціалісти нарахували більше 200 причин і умов конкретних злочинів.

Виясненням причин правопорушення займались давно, ще з часів Арістотеля і Платона. Більш детально почали вивчати причини правопорушень в X I X- X X століттях, що було обумовлене великим ростом правопорушення, збільшенням населення, розвитком капіталізму та іншими причинами. Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. Посібник для юрид. фак. Вузів. - К.: Вентурі, 1996. - с. 127.

Враховуючи те, що загальна теорія держави і права досліджує правопорушення саме у зв'язку з виникненням та розвитком права як форми розвитку державно-організованого соціуму, в юридичній науці було запропоновано використовувати поняття «правопорушуваність» на зразок того, як кримінологія на підставі визначального поняття «злочин» тривалий час використовує поняття «злочинність».

Причинне пояснення негативних явищ передбачає багатоплановий підхід, тобто причини слід розглядати на усіх рівнях в єдності, сукупності теоретичного аналізу: загального, особливого, одиничного.

На загально соціальному рівні розглядаються всі чинники, що існують у суспільстві, здатні впливати на вчинення правопорушень як масового явища.

З погляду філософського підходу формується загальна концепція причинності і умов, що породжують соціальні аномалії поведінки. Він вимагає розуміти їх як соціальні явища, зокрема, розбіжності між нормою права і поведінки пояснюються розбіжностями інтересів, цілей, закріплених у правових нормах і проявлених у поведінці особи.

Теорія держави та права нараховує декілька десятків найбільш розповсюджених теорій причин протиправної поведінки. Всі концепції про причини злочинності в західній кримінології можна поділити на дві основні групи: соціологічні і біосоціологічні. Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. Посібник для юрид. фак. Вузів. - К.: Вентурі, 1996. - с. 127.

1) Соціологічні теорії причин злочинності. Ведучою теорією являється теорія науково-технічної революції як комплексної причини злочинності в X X столітті. НТР визиває такі серйозні соціальні зміни, як індустріалізацію, урбанізацію, автомобілізацію, міграцію. Вони порушують традиційні форми сімейних зв'язків, релігії, культури, внаслідок чого відбуваються відчуження і знеособлення людини, придушення її індивідуальності. Концентрація населення в містах, розповсюдження загальної байдужості підвищують агресивність, егоїзм, індивідуалізм і емоційну нестриманість, що веде до протиправної поведінки. Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. Посібник для юрид. фак. Вузів. - К.: Вентурі, 1996. - с. 127.

2) Вчення про диференціальні асоціації (різні зв'язки). Суть цієї теорії зводиться до того, що правопорушниками не народжуються, а навчаються в процесі багатогранних контактів особи в мікрогрупах: в сім'ї, на вулиці, в профспілках і т.п. Домінування в таких групах антигромадських поглядів, установок і позицій веде до правопорушення інших осіб і навпаки. Але ця теорія не пояснює походження злочинності, вона вважає що злочинність вічно присутня людському суспільству. Вона критикує біопсихіатричні фактори злочинності і ігнорує свободу волі людини.

3) Теорія соціальної дезорганізації (аномії). Її суть: різний рівень багатства і бідності, велика соціальна нерівність ведуть до протиправної поведінки.

4) Теорія багатофакторності. До таких факторів відносять: фізичні, кліматичні, територіальні, психічні, антропологічні, соціальні. Барт нарахував більше 170 таких факторів, хоча і ця теорія не давала системного аналізу.

5) Класова теорія. Її суть зводиться до того, що основною причиною злочинності є класова приналежність і майнова нерівність.

Крім того, французький вчений Стансю називає 11 основних факторів злочинності: 1) дегуманізація людських законів в результаті НТР; 2) урбанізація - ріст великих міст; 3) індустріалізація; 4) конкуренція; 5) бідність і велика розкіш населення; 6) фрустрація - емоційне незадоволення потреб і інтересів багатьох людей; 7) страх перед новими хворобами; 8) нудьга і незайнятість; 9) алкоголізм; 10) етнічно-психологічна несумісність; 11) почуття неповноцінності в результаті багатьох факторів. Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. Посібник для юрид. фак. Вузів. - К.: Вентурі, 1996. - с. 128.

Соціологічний підхід враховує більш конкретний рівень - спосіб життя різних груп населення (соціальних, професійних, вікових та ін.). Дослідження свідчать, що деформації в способі життя здатні негативно вплинути на поведінку багатьох людей, а саме: стати джерелом конфлікту, викликати відхилення від традиційних моральних цінностей суспільства (моральну аномію), послабити контроль з боку суспільства (а це полегшує вчинення правопорушень). Загальна теорія держави і права: [ Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів ] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. аврашенко та ін.; За ред. д-ра юрид. Наук, проф.., акад.. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. Наук, проф.., акад.. АПрН України О. В. Петришина. - Харків: Право, 2009. - с. 371.

Психологічний підхід тісно пов'язаний із соціологічним, але не збігається з ним. Він ураховує дуже важливі для формування нормативних настанов психофізичні та біологічні особливості правопорушника. Отже, недосконалим завжди є не тільки суспільство із деформованим способом його життя, а й людина, її внутрішній світ з притаманним їй психічним складом.

На рівні галузевих юридичних наук відстежуються і досліджуються окремі прояви, випадки порушень правових приписів різних галузей та інститутів права. Наприклад, науки адміністративного та кримінального права з урахуванням висновків кримінології завжди опікуються питаннями: що можна відносити до проступків, а що - до злочинів; де знаходиться межа суспільної безпечності при порушеннях правових норм (шкідливості) і небезпеки? Саме тому невипадково в багатьох національних правових системах періодично «трансформуються» состави правопорушень: із злочинів - до проступків, і навпаки. Загальна теорія держави і права: [ Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів ] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. аврашенко та ін.; За ред. д-ра юрид. Наук, проф.., акад.. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. Наук, проф.., акад.. АПрН України О. В. Петришина. - Харків: Право, 2009. - с. 371.

Наука цивільного права також опікується деліктними правопорушеннями: невиконанням обов'язків сторонами цивільного правочину, заподіянням шкоди суб'єктивним правам інших осіб і под. Загальна теорія держави і права: [ Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів ] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. аврашенко та ін.; За ред. д-ра юрид. Наук, проф.., акад.. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. Наук, проф.., акад.. АПрН України О. В. Петришина. - Харків: Право, 2009. - с. 371.

Однак і загальна теорія держави і права посідає гідне місце в дослідженні соціальної природи та причин правопорушень. Передусім вона формує сама чи підтримує загальні підходи (аспекти) до вивчення обумовленості антисоціальних вчинків; вивчає проблеми ефективності законодавства з точки зору причин відхилень від його приписів; вивчає і дає загальну оцінку державно-правовим заходам, що запобігають правопорушенням.

У вітчизняних наукових джерелах пропонуються різні критерії поділу причин правопорушень:

1) За рівнем прояву - це причини, що проявляються на індивідуальному, колективному та суспільному рівнях: а) на індивідуальному рівні вивчаються причини правопорушення конкретної людини (неузгодженість поведінки з вимогами суспільства, що викликано деформацією особистості, її анти суспільно настановою, специфікою впливу оточуючих на її поведінку); б) на рівні соціальних груп (несприятливі умови формування особистості, різні прояви деформації правосвідомості на груповому рівні, що мають місце в оточуючому середовищі); в) на загальносуспільному рівні (зміни в соціальній, економічній, культурній, психологічній, а останнім часом і політичній системах суспільства);

2) За своїм змістом, що визначається основними сферами життя суспільства, причини поділяються на:

а) економічні - неоднаковість темпів становлення ліберальної економіки на демократичних засадах, зростання виробництва, а з другого боку - темпів адаптування робітників до нових економічних умов, відставання темпів росту заробітної плати, що часто викликає незадоволення, невпевненість в особистому економічному результаті;

б) соціальні - послаблення чи невиконання державою соціальної функції, незбалансованість соціальної політики, що викликає соціальну напругу: нерегулярна оплата праці, скачки комунальних тарифів, відстаючий рівень соціального забезпечення та страхування, що спричиняє нестабільність і в інших сферах (політиці, наприклад);

в) політичні - становлення нового конституційного формату відносин в ідеологічній та політичній сферах демократичного суспільства (політичні, ідеологічна багатоманітність - плюралізм); реформування політичної системи суспільства, її незавершеність, невизначеність її параметрів; нездатність недосвідчених політичних сил до демократичних перетворень, що викликає загальну атмосферу політичної нестабільності, і як наслідок - нестабільність поведінки людей;

г) ідеологічні - суперечності між старими і новими стандартами суспільної моралі, моральна аномія; деформації правосвідомості (зокрема, правовий нігілізм); однобічне, вульгарне розуміння демократії як анархії (безвладдя і вседозволеність), несприятливість правових обмежень вчинків людей; відсутність нормальної системи правового виховання;

д) юридичні - суперечності в законодавстві, що принижує його авторитет, повагу до законів, стають підставою для існування правового нігілізму; неефективна робота правоохоронних органів (не розкриття злочинів, корумпованість та ін.), що породжує зміни в правосвідомості і нестабільність правової поведінки людей взагалі;

3) за ставленням до свідомості особи:

а) об'єктивні - такі явища, що не визначаються свідомістю особи (наприклад, недоліки в роботі правоохоронних, судових органів, органів місцевого самоврядування), тобто перебувають поза свідомістю;

б) суб'єктивні - психічні явища (настрої, настанови, почуття, емоції) як частина складу індивідуальної свідомості людини, що безпосередньо визначають характер протиправної поведінки).

в) об'єктивно-суб'єктивні - обставини, що лише певною мірою залежать від особи: недоліки в нормотворчості і правозастосування: суперечності нормативно правових актів, прогалини в законодавстві, зловживання владою, слабка діяльність правоохоронних органів (наприклад, однакове ставлення до всіх видів власності обов'язково вимагає вживання однакових заходів щодо їх захисту) та ін. Скакун О. Ф. Теорія права і держави: Підручник. - 3-тє видання. - К.: Алерто, 2012.- с. 469.

В юридичній науці загальноприйнятим є те, що проблема причини правопорушень лежить перш за все у площині її кримінологічної галузі. Наприклад, кримінологічні теорії злочинності поділяють на напрямки, залежно від визначення пріоритетності таких причин: на соціологічні теорії, які бачать її в саме умовах життя суспільства, та біологічні теорії (біопсихологічні, біосоціальні), які шукають причини злочинності в природі людини.

Причинами, за якими стають злочинцями, визнають також численні форми контактів у невеликих соціальних групах, де панують антисоціальні настанови та цінності (теорія диференціальній асоціації). Різний рівень соціального життя за умов розшарування суспільства визнається головною причиною злочинності (за теорією соціальної аномії). Фізичні, кліматичні, територіальні, психічні, антропологічні, соціальні чинники разом впливають на зростання рівня злочинності (за теорією багатофакторності). Класова ж теорія наполягає на тому, що головна причини злочинів - це класовий поділ суспільства, котрий як наслідок, викликає майнову нерівність.

Деякі теорії наполягають на тому, що злочин може вчинити тільки особа, яка має патологію розвитку психіки, розлади розумової діяльності, емоційного рівня (різні теорії психопатологічних причин) або антропологічні (конституціональні) особливості (будова людського тіла, що впливає на характер людини та її поведінку, в тому числі в правовій сфері).

Для більшості кримінологів немає доказів того, що біологічні фактори обумовлюють злочинність. В кожній расі є біологічно неповноцінні представники, які схильні до правопорушень.

Маркс, Енгельс, Ленін основну причину злочинності вбачали в соціальних умовах життя людей, які визивали антисоціальну поведінку. Практикою західних країн у країнах колишнього СРСР доказано, основними причинами злочинності є кризові явища в економічній і політичній системі. Як підтверджує статистика, в колишніх соціалістичних державах, в тому числі с СРСР, рівень злочинності був значно нижчий, ніж в західних цивілізованих країнах. Розпад Радянського Союзу, перехід до нової економічної системи, кризові явища породили безліч причин і умов злочинності.

Підводячи підсумок, можна сказати, що існують різні причини і умови злочинності і правопорушень - як соціальні, так і біологічні, психологічні, ідеологічні, економічні і політичні та інші причини умов. Котюк В. О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. Посібник для юрид. фак. Вузів. - К.: Вентурі, 1996. - с. 130.

Отже, правопорушення - це суспільно небезпечне або шкідливе діяння (дія або бездіяльність), яке порушує норму права.



Розділ 2. Склад (елементи) правопорушення

Для того щоб те чи інше конкретне діяння було визнано правопорушенням, необхідно, щоб воно відповідало певним вказаним у законі ознакам. Отже, склад правопорушення - це сукупність передбачених у законі ознак, при наявності яких діяння визнається правопорушенням. Теорія держави і права: Навч. Посіб. / А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков та ін..; За заг. Ред.. С. Л. Лисенкова, В. В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - с. 242.

Елементами складу правопорушення є об'єкт, суб'єкт, об'єктивна сторона та суб'єктивна сторони правопорушення. С. Л. Лисенков. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник. - К.: «Юрисконсульт», 2006. - с. 228.

2.1 Суб'єкт правопорушення

Суб'єкт правопорушення - деліктоздатна фізична особа або організація, що вчиняє правопорушення. Деліктоздатність означає здатність відповідати за свої вчинки. Загальна теорія держави і права: [ Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів ] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. аврашенко та ін.; За ред. д-ра юрид. Наук, проф.., акад.. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. Наук, проф.., акад.. АПрН України О. В. Петришина. - Харків: Право, 2009. - с. 364.

Фізичні особи (індивідуальний суб'єкт) визнаються суб'єктами правопорушень, якщо вони під час вчинення правопорушення були осудні (здатні контролювати свою поведінку волею і свідомістю) та досягли вчиненого законом віку деліктоздатності (наприклад, досягли загального віку відповідальності згідно з КК України, який визначає суб'єктом злочину фізичну осудну особу, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до кримінального законодавства може наставати кримінально відповідальність).

Фізичних осіб за політико-правовою належністю поділяють на громадян, осіб без громадянства (апатридів), іноземних громадян і біпатридів (осіб з подвійним громадянством). Для багатьох правопорушень цей статус особи не має значення (наприклад, визнання особи винною у вчиненні злочину, адміністративного проступку, цивільного правопорушення тощо). Особливий правовий статус мають такі індивідуальні суб'єкти, як державні службовці, посадові особи, депутати різного рівня представництва, що відображено в їх правовому статусі, в тому числі в підставах юридичної відповідальності за вчинене ними правопорушення.

Фізична особа - індивід. Фізична особа та організація несуть цивільно-правову відповідальність. Кримінальну ж відповідальність несуть лише фізичні особи. Таким чином, суб'єктом злочину може бути лише фізична особа.

Колективні суб'єкти правопорушення - це юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян (партії чи громадські організації), інші громадські об'єднання (наприклад, релігійні). Слід відзначати, що вони є не простою сукупністю фізичних осіб, а такою, що мають документально юридичну оформлену організаційну єдність (наприклад, у вигляді статуту організації), приймають юридично значущі рішення, виконують юридичні обов'язки, користуються повноваженнями і відповідають за правопорушення особисто як єдиний суб'єкт, спроможний визначати, формулювати, виражати ззовні і захищати волю власної організації. Деліктоздатність юридичних осіб (на відміну від фізичних) виникає не з моменту досягнення певного віку і психічного стану, а з моменту їх створення (наприклад, офіційної реєстрації підприємства). Загальна теорія держави і права: [ Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів ] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. аврашенко та ін.; За ред. д-ра юрид. Наук, проф.., акад.. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. Наук, проф.., акад.. АПрН України О. В. Петришина. - Харків: Право, 2009. - с. 365.

Організація не здатна нести кримінальної відповідальності. Навіть засуджуючи злочинні угрупування, до кримінальної відповідальності притягують лише фізичних осіб, що входять до їхнього складу. Єдиний раз, коли організації були визнані злочинними, - події Нюрнберзького судового процесу, під час якого трибунал оголосив НСДАП, Гестапо, СД, СС та інші злочинними організаціями. Це означало, що кожен член цих організацій - від Гітлера до останнього прибиральника чи кухаря, - по суті, були визнані злочинцями. Проте слід пам'ятати, що членами нацистської партії були Й. фон Ріббентроп і О. Шиндлер. Й. фон Ріббентроп засобами зовнішньої політики розчищав щлях до Другої світової війни, яка знищала колосальну кількість словян, євреїв та німців. О. Шиндлер за допомогою хабарів викупив 1200 євреїв, врятувавши їх таким чином він газових камер. Й. фон Ріббентропа судили на Нюрнберзькому судовому процесі. Вироком була смертна кара через повішання. Після цього його тіло перевезли до Мюнхена, спалили там у печі крематорію, а попіл розвіяли. О. Шиндлер у 1950-х роках приїздив до Ізраїлю. Його запросили посадити дерево в алеї правідників, і врешті-решт іудейські первосвященики його канонізували. Похований О. Шиндлер в Єрусалимі - єдиний німець, що удостоєний такої честі. Сухонос В. В. Теорія держави і права: Навчальний посібник. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. - с. 507.

З погляду визнання нацистської партії злочинною організацією злочинцями є і Ц. фон Ріббентроп, і О. Шиндлер.

Аналогічною стала б доля членів КПРС у випадку визнання її злочинною організацією: усі комуністи (навіть герої Великої Вітчизняної війни) були б визнані злочинцями. Сухонос В. В. Теорія держави і права: Навчальний посібник. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. - с. 507.

2.2 Об'єкт правопорушення

Об'єкт правопорушення - це ті суспільні відносини, які охороняються правом і на які дане правопорушення посягає. Слід підкреслити, що об'єктом правопорушення завжди є саме охоронювані правом суспільні відносини, а не якісь речі. При крадіжці особистого майна громадянина, наприклад автомобіля, об'єктом правопорушення (злочину) будуть відносини, пов'язані із здійсненням права власності громадянина на автомобіль, а сам автомобіль розглядається як предмет правопорушення. С. Л. Лисенков. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник. - К.: «Юрисконсульт», 2006. - с. 227.

Розрізняють загальний, родовий і безпосередній види об'єктів правопорушення. М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. Загальна теорія держави і права: Підручник. - К.: Кондор, 2008. - с. 310.

Загальний об'єкт правопорушення - це ті суспільні відносини, які охороняються правом і яким правопорушення завдає шкоди. Коло таких суспільних відносин буде у кожному випадку різне і залежно від них утворюється певний вид правопорушення. Наприклад, у загальний об'єкт кримінального правопорушення (злочину) входить одне коло суспільних відносин, а в об'єкт адміністративного проступку - інше. Олійник А. Ю. та ін. теорія держави і права: Навч. Посіб. / А. Ю. Олійник, С. Д. Гусарєв, О. Л. Слюсаренко. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - с. 105.

Родовий об'єкт правопорушення - це певне коло однорідних відносин, яким вчинками осіб завдано шкоду. Залежно від того, нормами якої галузі чи інституту права ці об'єкти охороняються, об'єкт визнається родовим чи видовим. Наприклад, правопорушення, спрямовані проти права власності в кримінальному, цивільному, трудовому і адміністративному праві тощо зумовлюють різну родовидову характеристику об'єктів правопорушень і відповідну юридичну кваліфікацію діянь правопорушників. Загальна теорія держави і права: [ Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів ] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. аврашенко та ін.; За ред. д-ра юрид. Наук, проф.., акад.. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. Наук, проф.., акад.. АПрН України О. В. Петришина. - Харків: Право, 2009. - с. 363.

Безпосередній об'єкт правопорушення - це конкретні суспільні відносини, проти яких безпосередньо спрямоване одне або декілька правопорушень. М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. Загальна теорія держави і права: Підручник. - К.: Кондор, 2008. - с. 310.



2.3 Суб'єктивна сторона

Суб'єктивна сторона правопорушення - внутрішня психічна діяльність особи, яка характеризується провиною, метою та мотивом вчинення правопорушення. Олійник А. Ю. та ін. теорія держави і права: Навч. Посіб. / А. Ю. Олійник, С. Д. Гусарєв, О. Л. Слюсаренко. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - с. 107.

Вина - психічне ставлення особи до скоєного нею правопорушення. Як правило, суб'єктивна сторона правопорушення виражається самк у вині. Мотив і мета - факультативні елементи суб'єктивної сторони складу правопорушення. Вина - обов'язковий. Вона виражається у формі умислу та необережності.

Умисел може бути прямим і непрямим.

Прямий умисел - особа усвідомлює факт свого діяння, передбачає настання соціально негативних наслідків свого діяння і бажає їхнього настання. Так, у випадку вбивства за допомогою снайперської гвинтівки суб'єкт усвідомлює, що він стріляє, передбачає смерть жертви і бажає їй смерті.

Непрямий умисел - особа усвідомлює факт свого діяння, передбачає настання соціально негативних наслідків свого діяння і свідомо припускає їх настання або ставиться до них байдуже. Так, при політичному теракті в людному місці за допомогою бомби терорист усвідомлює те, що він закладає бомбу, передбачає загибель багатьох жертв і ставиться до цього байдуже, адже головне для нього - заявити про себе, про свої погляди, про свою програму. Сухонос В. В. Теорія держави і права: Навчальний посібник. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. - с. 509-510.

Необережність при вчиненні правопорушення має місце тоді, коли особа передбачала настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння і легковажно розрахувала їх запобігати або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити. Залежно від вольового критерію розрізняють такі види необережності, як самовпевненість і недбалість.

а) Протиправна самовпевненість - суб'єкт усвідомлює суспільно небезпечний (шкідливий) характер свого діяння, передбачає абстрактну можливість настання його суспільно небезпечних (шкідливих) наслідків, але легковажно розраховує на їх відвернення;

б) Протиправна недбалість - суб'єкт не передбачає будь-яку можливість настання суспільно небезпечних (шкідливих) наслідків свого діяння, але повинен був та міг їх перебачити. Вєдєрніков Ю.А., Грекул В.С. Теорія держави та права: Навчальний посібник. - 4-е вид., доп. І перероб. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - с. 185.

Розрізняють і мішану форму провини, тобто таку, коли особа щодо суспільно небезпечного діяння має намір, а відносно суспільно небезпечних наслідків - необережність. Олійник А. Ю. та ін. теорія держави і права: Навч. Посіб. / А. Ю. Олійник, С. Д. Гусарєв, О. Л. Слюсаренко. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - с. 107.

Мотив - система чинників, що вплинули на формування бажання вчинити правопорушення (убивство з корисливих і хуліганських мотивів, ревнощів, помсти). Скакун О. Ф. Теорія права і держави: Підручник. - 3-тє видання. - К.: Алерто, 2012.- с. 468.

Мотив є істотним елементом складного суб'єктивного процесу, що зумовлює прийняття рішення діяти саме так, а не інакше, і пояснює психологічні причини скоєння правопорушення. Вони пов'язані з метою дій та матеріалізуються в ній. В одних випадках мотиви стосуються самої дії, в інших - наслідків, що настали, збігаючись при цьому з метою правопорушення, зазначених у законі. Наприклад, при умисному вбивстві (ст. 115 КК України) мета і результат (бажаний чи припустимий) збігаються, а мотив характеризує наслідки. В разі вчинення умисного тілесного тяжкого ушкодження, яке спричинило смерть (ч. 2 ст. 121 КК України), вони стосуються дій та наслідків першого порядку, а саме смерть потерпілого є похідною, наслідком другого порядку, що не охоплюється метою і характеризується необережністю (винний її не бажав і свідомо не допускав). Водночас при скоєнні деяких необережних правопорушень, поєднаних із невиконанням вимог різних правил (наприклад, ст. 291 КК України), самі дії можуть скоюватись умисно.

Тісно пов'язані між собою, мотив і мета по-різному характеризують вольовий процес, відображаючи різні його сторони. Визначення мотиву відповідає на запитання, чому людина діяла саме так, чим вона керувалася; мета визначає напрямок дій та їх передбачуваний результат. Мета є опосередковуючою ланкою між свідомістю та волею особистості, не тільки акумулюючи в собі внутрішні якості правопорушення, а і відображаючи моральні позиції правопорушника. Мотиви поділяються на: раціональні (продиктовані потребами) та емоційні; матеріальні та ідеальні (релігійні, світоглядні тощо); поверхові і такі, що глибоко переживаються; ситуативні й такі, що виникли давно та ін. Самі мотиви, а також потреби, інтереси, емоції тощо, на основі яких вони виникають, є соціально нейтральними. Поза правопорушенням, за самим їх проявом, вони не повинні бути предметом юридичної оцінки (так само, як умисел на протиправну дію без самої дії). Деякі правопорушення скоюються за вимушеними мотивами. Ексцес оборони (ст. 97 КК України), наприклад, характеризується мотивами захисту інтересів, що охороняються правом, і є осудним лише тому, що виявляється не безпечнішим за саме посягання; наявне порушення умов крайньої необхідності, невиправданий ризик тощо. Те саме стосується правопорушень, що скоюються через необережність.

Для зазначених мотивів законодавець користується різною, почасти надто загальною термінологією, що потребує розкриття стосовно кожного конкретного випадку. Наприклад, у Кримінальному кодексі називаються корисливі мотиви, особиста зацікавленість, хуліганські та низькі мотиви, помста тощо. Правопорушення може бути скоєне на грунті одного чи декількох мотивів, котрі не суперечать один одному, проте якийсь із них завжди домінує (переважає) над іншим. Найчастіше супутніми є мотиви, що спонукаються емоціями, почуттями, відіграючи при цьому роль другорядних. Вони можуть мінятися місцями і доповнюватись іншими спонуками. В разу суперечливої мотивації правопорушення (поведінки) виникає збентеження, дія відкладається; боротьба мотивів може призвести до добровільної відмови від скоєння правопорушення (на етапі підготовки чи замаху) та дійсного каяття, коли винний прагне запобігти суспільно небезпечним наслідкам, пом'якшити завдану шкоду тощо. Тарарухин С,А. Мотив злочину // Юридична енциклопедія. - Т.3. - К., 2001. -С. 778-779.

Мета - бажання особи досягти певних шкідливих наслідків. Вєдєрніков Ю.А., Грекул В.С. Теорія держави та права: Навчальний посібник. - 4-е вид., доп. І перероб. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - с. 185.

2.4 Об'єктивна сторона

Об'єктивна сторона правопорушення - це зовнішній прояв самого протиправного вчинку. Загальна теорія держави і права: [ Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів ] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. аврашенко та ін.; За ред. д-ра юрид. Наук, проф.., акад.. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. Наук, проф.., акад.. АПрН України О. В. Петришина. - Харків: Право, 2009. - с. 363.

До об'єктивної сторони входять:

· Суспільно небезпечне (шкідливе) діяння (дія чи бездіяльність);

· Суспільно небезпечні (шкідливі) наслідки;

· Необхідний причинний зв'язок між діянням та наслідками (діяння здійснюється раніше, ніж настають наслідки; воно - безпосередня причина цих наслідків; діяння викликає ці наслідки з внутрішньою закономірністю без втручання в нормальний хід подій сторонніх сил);

· Місце, час, обставини, спосіб, знаряддя, засоби вчинення діяння. Вєдєрніков Ю.А., Грекул В.С. Теорія держави та права: Навчальний посібник. - 4-е вид., доп. І перероб. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - с. 183-184.

Дія - це активна поведінка людини, яка усвідомлює свої вчинки і здатна керувати ними, охоплює не тільки рухові процеси тіла самої людини, а й процеси, що керуються людиною. Наприклад, хуліганство. М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. Загальна теорія держави і права: Підручник. - К.: Кондор, 2008. - с. 310.

Бездіяльність - пасивна поведінка людини, тобто невиконання тих дій, які особа забов'язана була і могла виконати в конкретних умовах. Наприклад, ухилення водія транспортного засобу від проходження згідно з встановленим порядком обстеження на стан сп'яніння (ст. 131 КпАП України). У даному разі для визнання правопорушення достатньо наявності лише вказаної поведінки (дії чи бездіяльності), в інших випадках закон вимагає настання суспільно небезпечних наслідків, під якими закон розуміє небажані зміни в об'єкті посягання. Наприклад, наслідками нещасних випадків на виробництві можуть бути заподіяні працівникам каліцтво або інші ушкодження здоровя, пов'язані з виконанням ними своїх трудових обов'язків. Якщо такі наслідки перебувають у причинному зв'язку з порушенням службовими особами (невиконання) правил техніки небезпеки, промислової санітарії чи інших правил охорони праці, то такі дії (бездіяльність) визнаються злочином (ст. 135 КК України). Олійник А. Ю. та ін. теорія держави і права: Навч. Посіб. / А. Ю. Олійник, С. Д. Гусарєв, О. Л. Слюсаренко. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - с. 106.

Причинний зв'язок між протиправним діянням та суспільно шкідливими наслідками має місце тоді, коли ці наслідки об'єктивно походять від конкретної дії чи бездіяльності.

Причинний зв'язок існує тоді, коли, по-перше, причина (діяння) у часі передує наслідкам, по-друге, причина повинна ці наслідки викликати, по-третє, без цієї самої причини (без цього діяння) конкретні наслідки не настали б.

Кожне правопорушення скоюється в певному місці чи декількох місцях, у певний проміжок часу, за певних обставин, у той чи інший спосіб, тими чи іншими засобами. Всі ці ознаки є складовими частинами об'єктивної сторони складу правопорушення.