Поняття правопорушення, їх загальні ознаки, склад, класифікація

Розділ 3. Основні види правопрушень

Класифікувати правопорушення можна за такими критеріями:

1. За ступенем суспільної небезпеки: злочини (передбачене і заборонене кримінальним законодавством діяння, яке спричиняє чи може спричинити істотну шкоду певним охоронюваним державою суспільним відносинам - державному і суспільному ладу, політичній, економічній та соціальним системам, правопорядку, власності, життю, здоров'ю, правам і свободам особи) та проступки (суспільно шкідливі протиправні, винні діяння, що відрізняються від злочинів меншим ступенем суспільної небезпеки).

2. За сферами суспільного життя: в економіці, в політиці, в соціально - побутовій сфері та ін.

3. За формами вини: скоєні з умислом та скоєні з необережності. Умисел буває двох типів: прямий (усвідомлення особою протиправності своєї поведінки та бажання настання шкідливих або небезпечних наслідків) і непрямий (усвідомлення протиправності своєї поведінки, але байдуже ставлення до настання можливих негативних наслідків). Необережність проявляється у протиправній самовпевненості (усвідомлення протиправності свого діяння і легковажний розрахунок на можливість запобігання негативним наслідкам) і протиправній недбалісті (усвідомлення протиправності своєї поведінки та небажання настання негативних наслідків, які в силу професіоналізму та посадового становища можна і треба було передбачити).

Особливості суб'єктивних і об'єктивних ознак правопорушень, їх юридичних характеристик дають змогу класифікувати ці правопорушення за різними підставами.

За ступенем суспільної небезпечної, завданої шкоди, а також характером санкції, що застосовується до суб'єктів, правопорушення поділяються на злочини (суспільно небезпечні, кримінально карані діяння) і проступки (вчинки, що є правопорушеннями, передбаченими іншими галузями законодавства). Загальна теорія держави і права: [ Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів ] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. аврашенко та ін.; За ред. д-ра юрид. Наук, проф.., акад.. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. Наук, проф.., акад.. АПрН України О. В. Петришина. - Харків: Право, 2009. - с. 366.

Злочини - це суспільно небезпечні, протиправні, винні й карні діяння, які вчиняють чи можуть вчинити суттєву шкоду певним суспільним відносинам, що охороняються кримінальним законом. С. Л. Лисенков. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник. - К.: «Юрисконсульт», 2006. - с. 227.

Кримінальний Кодекс України дає поняття злочину: злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, її політичну й економічну систему, власність, особу, політичні, трудові та інші права і свободи громадян.

Класифікація злочинів - поділ злочинів на групи, категорії, види за певним критерієм (об'єктом посягання, формою вини, зовнішнім виразом, тяжкістю наслідків та ін.).

Залежно від об'єкта посягання розрізняють злочини проти держави, проти власності, проти особи, господарські, військові та інші.

В особливій частині Кримінального кодексу України визначені такі види злочинів:

- злочини проти основ національної безпеки України;

- злочини проти життя та здоров'я особи;

- злочини проти волі, честі та гідності особи;

- злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи;

- злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини та громадянина;

- злочини проти власності;

- злочини у сфері господарської діяльності;

- злочини проти довкілля;

- злочини проти громадської безпеки;

- злочини проти безпеки виробництва;

- злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту;

- злочини проти громадського порядку та моральності;

- злочини у сфері обігу наркотичних засобів та інші злочини проти здоров'я населення;

- злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації;

- злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян;

- злочини у сфері використання автоматизованих електронно-обчислюваних систем;

- злочини у сфері службової діяльності;

- злочини проти правосуддя;

- злочини проти встановленого порядку несення військової служби;

- злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Правознавство: Навчальний посібник / За заг. ред.. С. І. Запари. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2009. - с. 543.

Якщо критерієм є форма вини, то злочини класифікуються на дві групи - умисні та необережні.

Якщо за критерій береться корислива мета, то - на корисливі й некорисливі.

Залежно від моменту закінчення злочини можна поділити на закінчені та незакінчені. Кожна з таких класифікацій здатна виконувати конкретні наукові та практичні завдання і має певне значення у кримінальному праві.

Найбільш універсальним критерієм є тяжкість злочину. Велике значення класифікації злочинів за цим критерієм зумовлене суспільною небезпечністю злочину. Саме суспільна небезпечність (її характер і ступінь) є матеріальною ознакою будь-якого злочину, що не лише розкриває його якість, соціальну сутність, певну тяжкість, й дає змогу визначати місце злочину в системі правопорушень, відокремити його від інших правопорушень, розмежувати різні злочини. Універсальний характер такої класифікації зі їх тяжкістю виявляється у тому, що вона зумовлює зміст усіх без винятку інститутів кримінального права.

У чинному законодавстві України існує загальна норма, яка визначає класифікацію злочинів. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі (ч. 1 ст. 12 КК України).

В основу такої класифікації покладено критерії : матеріальний (характер і ступінь суспільної небезпечності) та формальний (вид і розмір покарання, передбаченого у санкції статті).

Необхідність визначення не тільки матеріального, а й формального критерію зумовлена тим, що відповідно до законів логіки будь-яка класифікація виконує свої завдання лише тоді, коли її критерій визначений чітко, однозначно.

Суспільна небезпечність, яка становить матеріальний критерій, є оціночним поняттям, предметом оцінки з боку законодавця. Оцінюючи певне суспільно небезпечне діяння як злочин, законодавець передбачає відповідне покарання за нього в Особливій частині КК України. Отже, покарання відображає характер і ступінь суспільної небезпечності конкретного злочину і може виконувати роль формального критерію, що дає точний однозначний вимір її через розмір покарання. Кривоченко Л.М. Класифікація злочинів // Юридична енциклопедія. - Т.3. - К., 2001.- с. 115.

Зі злочинами пов'язана найбільша небезпека для суспільства й особи, вони посягають на суспільний лад, власність, економічні, політичні, культурні й особисті права людини. Юридичним вираженням особливої суспільної небезпеки злочинів є їх заборона кримінальним законом і застосування за їх вчинення кримінального покарання. У кримінальному законодавстві наведено вичерпний перелік злочинів. Таким чином, злочинами визначаються лише ті діяння, що порушують заборони, встановлені Кримінальним кодексом.

Правопорушення, які не настільки небезпечні, як злочини, і відповідальність за які передбачена не кримінальним законодавством, а іншими його галузями, називаються проступками. С. Л. Лисенков. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник. - К.: «Юрисконсульт», 2006. - с. 229.

Проступок - це протиправне, винне діяння (дія чи бездіяльність), які не настільки небезпечні як злочини, але завдають шкоду особі, суспільству, державі, вчиняється у всіх врегульованих правом сферах суспільного життя, має різні об'єкти посягання і викликає такі юридичні наслідки за їх вчинення (стягнення). На відміну від злочинів, передбачених кримінальним правом, вони передбачені іншими галузями права.

Отже, проступки - це всі правопорушення, не віднесені до злочинів. Проступки шкодять суспільству, але не є небезпечними для нього.

Залежно від галузі права, до якої належать норми, що порушуються (тобто суспільних відносин, на які справляється протиправний вплив), та від характеру стягнення, що застосовується на правопорушників, усі проступки поділяються на конституційні, адміністративні, дисциплінарні, земельні, екологічні, цивільні делікти ті ін. Загальна теорія держави і права: [ Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів ] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. аврашенко та ін.; За ред. д-ра юрид. Наук, проф.., акад.. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. Наук, проф.., акад.. АПрН України О. В. Петришина. - Харків: Право, 2009. - с. 367.

Конституційні проступки - це суспільно небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні шкоди порядку організації і діяльності органів влади і управління, конституційним правам і свободам громадян, але не мають ознак складу злочину. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. 2-е вид. / Пер. З рос. - Харків: Консум, 2005. - с. 424.

Дисциплінарний проступок - порушення норм чи правил, що встановлюють визначений порядок діяльності колективів, підприємств, установ, організацій, навчальних закладів, тобто порушення трудової, виробничої, службової, навчальної дисципліни. Наприклад, запізнення на роботу, невиконання розпоряджень адміністрації, недотримання технології виробництва (протиправне невиконання або належне виконання працівником своїх трудових обов'язків, за яке щодо нього може бути застосовано дисциплінарне стягнення) та ін.

Дисциплінарним проступком порушується внутрішній порядок діяльності колективу конкретного підприємства, закладу, організації, вноситься дезорганізація в діяльність колективу. Суб'єктами дисциплінарних проступків є працівники, які перебувають у трудових правовідносинах із роботодавцем, утому числі неповнолітні.

Дисциплінарні проступки тягнуть за собою застосування дисциплінарних покарань. М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. Загальна теорія держави і права: Підручник. - К.: Кондор, 2008. - с. 314.

Адміністративне правопорушення - це протиправна, винна (умисна чи необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян чи на встановлений порядок управління, за які законодавством передбачено адміністративну відповідальність. Основи правознавства: Проб. Підручник для 9 кл. серед. Загально світ. Шк. / За ред.. І. Б. Усенка. - К. Ірпінь: ВТФ «Перун», 1999. - 416.: іл. - с. 368. становлять - об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.

Об'єкт - це суспільні відносини, яким завдає шкоду адміністративне правопорушення (громадський порядок, власність, права та свободи громадян тощо).

Об'єктивна сторона - це зовнішній пряв суспільно-небезпечного посягання на об'єкт, що перебуває під охороною адміністративно-правових санкцій (тобто опис тих дій або бездіяльності, які законодавець встановив як адміністративне правопорушення).

Суб'єкт - осудна особа, що досягла певного віку (у більшості випадків 16 років) і здійснила описаний у законі склад адміністративного проступку. Суб'єктом адміністративного правопорушення є той, хто його вчинив.

Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення полягає в психічному ставленні суб'єкта до вчиненого антигромадського діяння (обов'язків компонент свідомості життєдіяльності). Вчинок людини є результатом взаємодії її психічного стану, осмислення, вчинення, оцінки конкретних життєвих ситуацій і здійснюваних на підставі цього дій. Основним елементом суб'єктивної сторони є вина, яка може бути у формі умислу або необережності. Правознавство: Навчальний посібник / За заг. ред.. С. І. Запари. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2009. - с. 112.

Умисним правопорушення буде в тому разі, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли винна особа передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розрахувала на їх відвернення чи не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Основи правознавства: Проб. Підручник для 9 кл. серед. Загально світ. Шк. / За ред.. І. Б. Усенка. - К. Ірпінь: ВТФ «Перун», 1999. - 416.: іл. - с. 369.

Цивільно-правові проступки - це суспільно небезпечні протиправні діяння, які полягають у порушення громадянами і організаціями майнових і особистих немайнових відносин, що складаються між суб'єктами права і становлять для них матеріальну і духовну цінність (наприклад, невиконання забов'язань за цивільно-правовим договором, поширення чуток, що принижують честь і гідність людини).

Цивільно-правові проступки регулюються нормами цивільного, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів цивільні проступки не мають вичерпного переліку в законодавстві. Цивільно-правова відповідальність носить значною мірою правовідновлючий (компенсаційний) характер.

Залежно від характеру цивільно-правового порушення розрізняють:

- Договірні правопорушення - пов'язані з порушенням забов'язань сторін цивільно-правого договору;

- Позадоговірні правопорушення - пов'язані з недодержанням або невиконанням вимог цивільно-правових норм.

Від цивільного правопорушення слід відрізняти: невинне заподіяння шкоди або суб'єктивно-випадкову поведінку, об'єктивно-випадкову дію не переробної сили, порушення майнових прав унаслідок правомірних дій - рятування майна. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. 2-е вид. / Пер. З рос. - Харків: Консум, 2005. - с. 424-425

Процесуальні порушення (кримінально-процесуальні правопорушення, цивільно-процесуальні правопорушення) - протиправне, винне порушення процесуального (кримінального та цивільного) законодавства. Прикладом може бути проголошення обшуку виїмкою. Сухонос В. В. Теорія держави і права: Навчальний посібник. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. - с. 506.

Міжнародні правопорушення - суспільно небезпечні умисні посягання на життєво важливі інтереси міжнародного співтовариства, основи існування держав і народів - міжнародний мир і безпеку. Такі посягання є порушенням державою міжнародно-правових норм, що мають основоположне значення для забезпечення міжнародного миру і безпеки, захисту людської гідності чи навколишнього середовища. М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. Загальна теорія держави і права: Підручник. - К.: Кондор, 2008. - с. 316.

Земельне правопорушення являє собою винне, протиправне діяння (дію чи бездіяльність), що суперечить правовим нормам раціонального використання земельних ресурсів, перешкоджає здійсненню прав і законних інтересів власників землі та землекористувачів, порушує встановлений державою порядок управління земельним фондом як національним багатством нашої держави.

Для того, щоб мало місце правопорушення при настанні юридичного факту, необхідна наявність повного складу правопорушення в діях особи, яка спричинила настання такого факту. Під складом правопорушення теорія права розуміє внутрішню структуру або елементи правопорушення: об'єкт - об'єктивну сторону - суб'єкт - суб'єктивну сторону правопорушення.

Об'єкт земельного правопорушення поділяється на загальний та безпосередній. Загальним об'єктом земельного правопорушення виступають суспільні земельні відносини, що регулюються та охороняються нормами права. Безпосереднім об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері використання та охорони земель, а також земельні права та законні інтереси власників земельних ділянок і землекористувачів, інших суб'єктів земельних правовідносин.

Об'єктивну сторону правопорушення становлять конкретні дії (наприклад, зайняття земельної ділянки) або бездіяльність (наприклад, невиконання заходів щодо охорони земель) правопорушника, який посягає на земельні інтереси учасників земельних відносин, тобто власне протиправне діяння, а також шкідливі наслідки діяння, причинний зв'язок між протиправним діянням та його шкідливими наслідками, що настали, час, місце, умови, способи та засоби вчинення земельного правопорушення.

Самостійним елементом земельного правопорушення є суб'єкт правопорушення, тобто особа, яка його вчинила і має за це нести відповідальність. Порушниками земельного законодавства можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Необхідна ознака суб'єкта земельного правопорушення - його деліктоздатність, тобто можливість особи відповідати за свої діяння. Земельним правопорушенням визнається лише діяння особи, яка здатна усвідомлювати значення свого вчинку і керувати ним.

Суб'єктивна сторона земельного правопорушення характеризується обов'язковою наявністю вини, тобто психічним ставленням суб'єкта до вчиненого ним протиправного діяння та його шкідливих наслідків. Правознавство: Навчальний посібник / За заг. ред.. С. І. Запари. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2009. - с. 349-350.

Новим видом правопорушення є податкові проступки - суспільно небезпечні протиправні діяння, які порушують права і законні інтереси суб'єктів податкових правовідносин. За їх вчинення встановлена юридична відповідальність.

Матеріальні проступки - це суспільно небезпечні протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіяння шкоди майну підприємства його працівником. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. 2-е вид. / Пер. З рос. - Харків: Консум, 2005. - с. 424-425

Висновки

Завершуючи розгляд досліджуваної теми, можемо зробити короткі висновки:

- Правопорушення - це суспільно небезпечне або шкідливе діяння (дія або бездіяльність), яке порушує норму права.

- Основними ознаками правопорушення є суспільна небезпечність діяння (дія чи бездіяльність), протиправність діяння, винність особи, деліктоздатність суб'єкта, наявність юридичної відповідальності за порушення певної норми права.

- Будь-які правопорушення є закономірним наслідком розвитку суспільства. Суперечності та конфлікти між людьми та соціальними групами, які є нескінченими у будь-якому суспільстві, завжди здатні зумовлювати різні посягання на громадський та державний порядок, збільшенням населення, розвитком капіталізму, урбанізацією - ріст великих міст, індустріалізацією, конкуренцією, фрустрацією - емоційне незадоволення потреб і інтересів багатьох людей, страхом перед новими хворобами, алкоголізмом, почуттям неповноцінності в результаті багатьох факторів, бідністю і великою розкішю населення та іншими причинами. Отже, причини правопорушень - це перш за все соціальні явища різного рівня, що призводять до їх вчинення на масовому, груповому та індивідуальному рівнях у будь-якій відносно самостійній сфері виробництва.

- Склад правопорушення містить чотири необхідних елементи: об'єкт (це ті суспільні відносини та цінності, що охороняються правом, на які спрямовано посягання суб'єктів правопорушення (наприклад, власність, духовні цінності, громадський порядок, здоров'я людини та ін.), об'єктивну сторону (зовнішній прояв самого протиправного вчинку), суб'єкта (фізична чи юридична особа, яка вчинила правопорушення) і суб'єктивну сторону (сукупність таких ознак, які відображають психічне ставлення особи до вчиненого до неї діяння та його шкідливих наслідків).

- До основних видів правопорушень відносять проступки (суспільно шкідливі протиправні винні діяння, що відрізняються від злочинів меншим ступенем суспільної небезпеки) та злочини (суспільно небезпечні протиправні винні діяння, що відрізняються від проступків підвищеним ступенем суспільної небезпеки, бо посягають на найбільш значущі соціальні цінності (життя, здоров'я, власність, національну безпеку, громадський порядок тощо).

Список використаної літератури

1. Вєдєрніков Ю.А., Папірна А.В. Теорія держави і права: Навч. посіб. - К.: Знання, 2008. - 333 с.

2. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М.В. Цвік, О.В. Петришин, Л.В. Аврашенко та ін.; За ред. д-ра юрид. Наук, проф., акад. АПрН України М.В. Цвіка, д-ра юрид. Наук, проф., акад. АПрН України О.В. Петришина. - Харків: Право, 2009. - 584 с.

3. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права: Підручник. - К.: Кондор, 2008. - 477 с.

4. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. - К.: Вентурі, 1996. - 208 с.

5. Кривоченко Л.М. Класифікація злочинів // Юридична енциклопедія. - Т.3. - К., 2001. - 243 с.

6. Лисенков С.Л. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник. - К.: «Юрисконсульт», 2006. - 355 с.

7. Олійник А.Ю. та ін. Теорія держави і права: Навч. посіб. / А.Ю. Олійник, С.Д. Гусарєв, О.Л. Слюсаренко. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 176 с.

8. Основи правознавства: Проб. Підручник для 9 кл. серед загально світ. шк. / За ред. І.Б. Усенка. - К.: Ірпінь : ВТФ «Перун», 1999. - 416 с.: іл.

9. Павлік І. Співвідношення понять «потерпілий від злочину» та «жертва злочину» / І. Павлік // Юридична Україна. - 2008. - № 6. - С. 118-123.

10. Полянський П. Зловживання правом (загальнотеоретичний аналіз) / П. Полянський // Право України. - 2010. - № 1. - С. 128-133.

11. Полянський П. Особливості зловживань окремими правами, гарантованими конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод / П. Полянський // Юридична Україна. - 2009. - № 8. - С. 28-33.

12. Правознавство: Навчальний посібник / За заг. ред. С.І. Запари. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2009. - 640 с.

13. Рабінович П.М. Основи загальної теоії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник. - К.: Атіка. - 2001. - 175 с.

14. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. 2-е вид. / Пер. З рос. - Харків: Консум, 2005. - 656 с.

15. Скакун О.Ф. Теорія права і держави : Підручник. - 3-тє видання. - К.: Алерта, 2012. - 524 с.

16. Сухонос В.В. Теорія держави і права: Навчальний посібник. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. - 536 с.

17. Тарарухин С.А. Мотив злочину // Юридична енциклопедія - Т.3. - К., 2001. - 865 с.

18. Теорія держави і права: Навч. Посіб. / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін.; За заг. Ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 353 с.

Размещено на Allbest.ru