Вплив держави на діяльність підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

правовий законодавство державний

Ринкова економіка байдужа до освіти, охорони здоров'я, виховання дітей, обороні, охороні навколишнього середовища, безробіттю, грошовому обігу й іншим факторам громадського життя країни. Тому проблеми, що не можуть бути вирішенні ринком, держава змушена приймати на себе, виробляти методи їхнього рішення і реалізувати їх в житті.

Державне регулювання, що робить вплив на розвиток пріоритетних галузей, створює умови для малоприбуткових галузей, необхідних для розвитку суспільства. Тому кожна фірма у своїй діяльності повинна враховувати державну політику, що проводиться стосовно тієї чи іншої галузі.

Фірма вирішує питання на макрорівні. Ці проблеми пов'язані з підвищенням прибутковості і рентабельності фірми. Однак, на діяльність фірми впливає також макросередовище, чи зовнішнє середовище. Вплив макросередовища в значній мірі обумовлено державним регулюванням, що у даний час є важливим чинником ринкової економіки.

Державне регулювання економіки здійснюється шляхом соціально-економічного прогнозування через антимонопольну політику і розвиток конкуренції, державну стандартизацію, метрологію і сертифікацію, систему оподаткування, інших форм регулюючого впливу держави.

Актуальність даної теми полягає в тому, що сучасна економіка має змішаний характер, що полягає в поєднанні механізмів ринкового саморегулювання та державного регулювання. Міра державної участі в регулюванні в різних країнах неоднакова і залежить від численних факторів.

Проблемна ситуація полягає в тому, що на даний час державне регулювання економіки - це одна з форм державного впливу на економіку, що ґрунтується на законодавстві та реалізується способом установлення та застосування державними органами правил, спрямованих на коригування економічної діяльності фізичних і юридичних осіб, яке підтримується можливістю застосування правових санкцій у разі їх порушення.

Об'єктом дослідження є методи які використовує держава для регулювання підприємницької діяльності.

Предмет дослідження - державне регулювання в умовах ринкової економіки.

Метою курсової роботи є системне дослідження ефективності методів державного регулювання на підприємницьку діяльність.

Завдання роботи:

- розкрити поняття «державний вплив» та «підприємницька діяльність»;

- розглянути сутність та методи державного впливу на підприємницьку діяльність в Україні;

- проаналізувати фактори впливу на підприємницьку діяльність в Україні;

- розробити власні пропозиції щодо регулювання державного впливу на діяльність підприємств в Україні.

Основна гіпотеза полягає у тому, щоб доказати, що в умовах нинішнього розвитку української економіки вплив держави на підприємницьку діяльність просто необхідний.

1. Методологічні аспекти вивчення впливу держави на діяльність підприємства

1.1 Уточнення основних понять дослідження

Державне регулювання підприємницької діяльності є одним з важливих напрямків у діяльності органів влади і місцевого самоврядування.

Для визначення співвідношення державного регулювання економіки і державного регулювання підприємницької діяльності слід виходити з того, що згідно зі ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво є видом господарської діяльності. Оскільки, у свою чергу, господарська діяльність є видом економічної діяльності, слід дійти висновку, що державне регулювання підприємницької діяльності є складовою частиною державного регулювання економічної діяльності. [1, cт. 42

Самостійність підприємця не безмежна, вона знаходиться під впливом регулюючого і координуючого впливу органів державного управління. В умовах проведення економічної реформи, переходу до ринку система прямого адміністративного управління перетерпіла глибокі зміни. Відбулася заміна планування і прямого контролю непрямим, що спирається головним чином на економічні і правові важелі. [5, 142]

Підприємництво характеризується тим, що регулюється державою в особі її органів. Держава не стоїть осторонь від цього процесу. Вона це робить в зв'язку з тим, що підприємці (фізичні і юридичні особи) реалізують свій приватний інтерес, який без державних регуляторів може завдати і завдає шкоди суспільним інтересам. Держава під час регламентації підприємницької діяльності затверджує публічні засади, суспільні інтереси, одночасно поєднуючи їх з приватними інтересами підприємців.

Підприємництво і держава є інститутами суспільства. Вони постійно взаємодіють, а також впливають і, у свою чергу, піддані впливу інших інститутів суспільства. Інші інститути суспільства також здатні впливати на підприємництво, як безпосередньо (наприклад, нова технологія), так і опосередковано - через державу. Із всіх інститутів суспільства держава має найбільший вплив на підприємництво.

Взаємовідносини між державою і підприємництвом є комплексними і динамічними, змінюються в часі. Через динамічність суспільства взаємовідносини між підприємництвом і державою постійно знаходяться у стані зміни, унаслідок чого іноді важко провести межу між публічним (суспільним) і приватним секторами. Сфери підприємництва і держави є різними, але вони перетинаються, що зокрема, виявляється в їхніх цілях. Підприємництво переслідує основну мету одержання прибутку, у той час як держава захищає суспільні інтереси в цілому. Складні взаємовідносини між підприємництвом і державою мають значний вплив на розвиток економіки і громадського життя.

Взаємовідносини держави і підприємництва можуть варіювати від співробітництва до конкуренції, від партнерства до антагонізму. У цих відносинах кожна із сторін має значний вплив і все-таки має істотну потребу в іншій.

Для відносин між державою і підприємництвом характерним є стан взаємозалежності, що обумовлено потребою однієї сторони в іншій. Держава має потребу в підприємництві, оскільки їй необхідна ринкова система, матеріальні ресурси, послуги і товари, що виробляються нею, фінансова підтримка державних програм тощо. У свою чергу, підприємництво має потребу в державі, оскільки йому необхідне законодавство, що формулює правила економічної діяльності, її безпеки, захисту і стабільності, а також функціонування монетарної системи, стабільної економічної і соціальної інфраструктури. Підприємництво покладається на конституційний захист і державну підтримку підприємництва як основного інституту суспільства, що забезпечує одержання прибутку, зайнятість населення і підвищення його життєвого рівня. Результатом таких взаємовідносин є «змішана» економіка, у якій суспільний і приватний сектори різноманітно взаємодіють.

Державні органи на різних рівнях впливають на підприємницьку діяльність, тому результати її здійснення залежать від держави. Держава встановлює «правила гри» на ринку, у межах якої суб'єкти підприємництва мають певну свободу. Типові «правила гри» стосуються конкурентної поведінки, управлінських, трудових відносин, цінних паперів, реклами, об'єднань підприємців. Ці правила закріплені в ряді законів України: «Про захист економічної конкуренції», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про державне регулювання ринку цінних паперів», «Про фінансові послуги і державне регулювання ринку фінансових послуг», «Про рекламу» тощо.

Ці правила розрізняються за ступенем обмеження підприємництва, але усі вони служать встановленню певних обмежень діяльності підприємців. Держава здійснює різні форми впливу на суб'єктів підприємницької діяльності, від оподатковування до ціноутворення. Державне регулювання створює те середовище, у якому діють підприємці, забезпечуючи захист права власності, виконання договірних зобов'язань тощо, що є істотним для діяльності підприємців.

Сучасний період розвитку суспільства характеризується глобалізацією підприємництва, створенням міжнародних об'єднань підприємців, а також зростанням важливості передових технологій для економічного розвитку держав, унаслідок чого багато держав допомагають, направляють, регулюють і контролюють підприємництво для досягнення технологічної переваги. Вільна та розвинута конкуренція на світовому ринку, глобалізація бізнесу і підвищення значимості інновації підсилюють необхідність відносин співробітництва між державою і підприємництвом. [6, 208 - 209]

Державне регулювання підприємницької діяльності можна визначити як діяльність держави в особі її органів, що спрямована на забезпечення публічних інтересів шляхом використання засобів впливу на підприємницькі відносини та поведінку суб'єктів підприємництва.

Підставою державного регулювання підприємництва є необхідність забезпечення реалізації та охорони публічних (державних та суспільних) інтересів.

Державне регулювання діяльності суб'єктів підприємництва має бути збалансованим. Співвідношення публічних та приватних інтересів при здійсненні державного регулювання підприємницької діяльності має виявлятися у такому державному впливі, яке надає можливість суб'єктам підприємництва ефективно розвиватися, і при цьому забезпечує необхідні публічні потреби та інтереси.

Регулювання діяльності підприємств в умовах ринку докорінно відрізняється від втручання держави в економіку підприємств, як це мало місце в умовах командної економіки. Відсутність директивних вказівок державних органів підприємствам, застосування переважно економічних методів впливу, відсутність суб'єктивного підходу до умов роботи окремих підприємств, захист судом інтересів підприємств від посягань державних чиновників, захист комерційної таємниці підприємства - це характерні особливості взаємодії підприємства та держави в ринковому середовищі, що повинні бути створені в Україні. [8, 316]

Отже, економіка як сукупність виробничих відносин певної суспільної формації опосередковується господарською діяльністю. Державне регулювання економіки - це одна з форм державного впливу на економіку, що ґрунтується на законодавстві та реалізується способом установлення та застосування державними органами правил, спрямованих на коригування економічної діяльності фізичних і юридичних осіб, яке підтримується можливістю застосування правових санкцій у разі їх порушення.

1.2 Історія дослідження впливу держави на діяльність підприємства

В складних умовах сьогоднішнього реформування економіки України важливе значення має вивчення власного історичного досвіду та досвіду зарубіжних країн.

Такі проблеми як співвідношення планових і ринкових механізмів регулювання економіки, запровадження госпрозрахунку та інші в роки нової економічної політики завжди викликали великий інтерес у вітчизняних та зарубіжних дослідників. Особливо він зріс в останнє десятиріччя, коли господарський механізм соціалістичної планової економіки неспроможний був забезпечити ефективність виробництва. В пошуках альтернативи плановому або командно-адміністративному управлінню народногосподарським комплексом утверджувалось переконання про необхідність переходу до ринкових механізмів управління господарством.

Командна економіка сформувалася в Радянському Союзі у 20-30-х роках. Вона грунтувалася на державній власності на всі матеріальні ресурси та директивному централізованому плануванні економіки.

Для розуміння командної економіки Радянського Союзу потрібно ознайомитися з його ідеологією. Панівною силою в політичному та економічному житті радянського суспільства була комуністична партія. Вона вважала себе авангардом робітничого класу.

Згідно з цією ідеологією, комуністична система неминуче приходить на зміну капіталістичній, або ринковій, системі. Комуністи розглядають ринкову економіку як нестабільну, як утілення хаосу та нерівності. Ринки, на їхню думку, породжують інфляцію, безробіття й несправедливий розподіл доходів.

Особливе місце в марксистській ідеології посідає теорія трудової вартості. Згідно з цією теорією, вартість (ціна) товару визначається кількістю праці, тобто робочого часу, необхідного для виробництва цього товару. Іншими словами, лише праця людини вважається джерелом усіх доходів суспільства. Решта факторів, мовляв, доходу не створює, а лише його привласнює. [11, 118]

У капіталістичній економіці, стверджує марксистська ідеологія, робітники перебувають у гіршій суспільній позиції. Вони позбавлені факторів виробництва. Капіталісти експлуатують робітників, виплачують їм лише вартість робочої сили, а не повну вартість, яка створена працею найманих робітників. Капіталіст виплачує робітникам лише зарплату, а решту доходу, яку створили робітники, привласнює у вигляді додаткової вартості.

Додаткова вартість - головний термін марксистської політичної економії. За К. Марксом, додаткова вартість - це надлишок над вартістю робочої сили, який створили наймані працівники та привласнили капіталісти.

Згідно з марксистською ідеологією, ринкова система є останньою експлуататорською системою, в якій із робітників визискують додаткову вартість. Завдання комуністів полягає в тому, щоб створити безкласове суспільство, вільне від експлуатації людини людиною. Для цього потрібно знищити приватну власність, замінити її державною, а ринковий механізм - директивним централізованим плануванням.

Радянська держава володіла всіма матеріальними ресурсами - землею, природними багатствами, засобами транспорту і зв'язку, банківською системою й усіма промисловими підприємствами. Заклади роздрібної й оптової торгівлі, більшість житла в містах також перебували у власності держави.

У командній системі основні проблеми організації економіки - що, як і для кого виробляти - визначали урядові директиви, а не ринковий механізм. Командна економіка функціонує відповідно до планів, які розробляють на вершині управлінської піраміди й доводять підприємствам до виконання. Вибір із тих чи інших можливих варіантів визначають рішення бюрократів різного рівня. Ієрархічне управління передбачає підпорядкування інтересів нижчих одиниць (споживачів, виробників) інтересам вищих (територіальних об'єднань, галузевих міністерств тощо). Держава зрівнює доходи більшості споживачів. Підприємництво як одне з джерел зростання доходів забороняється. Зрівняльність гарантує невисокий рівень доходів і споживання усім, у тому числі тим, хто не хоче працювати краще.

Починаючи з 1980-тих і 1990-тих років уряди країн з командною економікою почали впроваджувати політику дерегулювання і рух в бік створення ринкової або змішаної економіки. Планові економіки існують в таких країнах, як Куба, Лівія, Саудівської Аравії, Ірані, Північній Кореї і М'янма.

На зміну планової економіки прийшла змішана.

«Наша економічна система, - пише П. Самуельсон, - це «змішана» система вільного підприємництва, економічний контроль в якій забезпечується з боку як суспільства, так і приватних інститутів» (див.: Самуэльсон П. Экономика: Вводний курс: Пер. с англ. - М., 1964. - С. 53). Про те, що сучасний капіталізм виступає як система змішаної економіки, пишуть й інші західні економісти: К. Макконнелл, С. Брю, С. Фішер, Р. Дорнбуш, Р. Шмелензі.

Розрізняють три основних варіанти змішаної економіки:

1) консервативний,

2) ліберальний,

3) соціал-реформістський.

Кожен з них має певні відмінності. Так, консервативний варіант змішаної економіки виступає за обмежене втручання держави в макроекономічні процеси з метою створення умов для розвитку приватного сектору і ринкових важелів саморегулювання. Ліберальний варіант передбачає проведення важливих інституціональних і соціальних реформ, раціональну взаємодію приватного і державного секторів економіки, впровадження системи національного планування, здійснення поступової соціалізації капіталістичної економіки. Найважливішими представниками цієї моделі є відомі американські економісти Дж. Гелбрейт та Р. Хейлброннер.

Соціал-реформістський варіант змішаної економіки обстоює необхідність оптимального поєднання децентралізму і централізму, планування і ринку, індивідуальних і колективних форм власності для поступової трансформації капіталізму в систему демократичного соціалізму. [12, 234]

На думку відомого українського економіста С. Мочерного, змішана економіка - це модель соціально-економічного розвитку, що передбачає поєднання приватної і державної форм власності, плану і ринку, проведення інституціонально-соціальних реформ для побудови прогресивнішого ладу.

Ми вважаємо, що свідомий процес формування капіталізму зі змішаною економікою почався в західних країнах, в США з уведенням у дію реформістських положень, започаткованих «Новим курсом» американського президента Ф. Рузвельта в 1933 р. Теоретичне обґрунтування конкретного механізму функціонування капіталістичної змішаної економіки дано в праці англійського економіста Д. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 р.).

Історичною передумовою виникнення змішаної економіки є посилення і розширення державного втручання в економічну діяльність, розвиток державної власності і державного сектору економіки. П. Самуельсон стверджує, що з кінця ХІХ ст. майже в усіх країнах відбувалось розширення економічних функцій держави. Посилюється взаємозв'язок, взаємодія приватного, акціонерного, державного секторів, розвивається державно-корпоративний або державно-монополістичний капіталізм як специфічна нова форма господарювання. Тому деякі вчені ототожнюють змішану економіку з державно-корпоративним або державно-монополістичним капіталізмом, а виникнення датують кінцем ХІХ або початком ХХ ст.

У перші десятиліття ХХ ст. необхідність державного втручання в економіку у формі регулювання і навіть планування обґрунтовують американські вчені Дж. Дьюї, У.К. Мітчелл, Дж.М. Кларк і особливо Дж.М. Кейнс. Так, У. Мітчелл уважав за необхідне створення спеціального державного органу індикативного планування, що приведе до утворення змішаної економіки в США, а Дж. Кларк умовою цього вважав виникнення економіки великих фірм з посиленням ролі уряду. [15, 221]

Інший підхід до розуміння змішаної економіки базувався на поєднанні, змішуванні принципів організації і господарювання двох систем: капіталістичної саморегульованої з принципами планомірності та соціалістичної з державним соціальним захистом. Американський учений С. Чейз наприкінці 30-х рр. запропонував у книзі «Тиранія слів» замість понять «капіталізм» і «соціалізм» ввести поняття «змішана економіка» [26, 280].

Після Другої світової війни цю теорію розвивають Е. Хансен, Л. Харріс, П. Самуельсон та ін. У всіх працях мова йде про поєднання систем, заснованих на приватній і суспільній власності, «чистого» капіталізму і соціалізму.

Відомо, що приватна власність реалізується завдяки ринковій конкурентній формі організації суспільного виробництва, а суспільна - завдяки планомірній організації виробництва. Але розвиток суспільного виробництва під впливом НТП визначає еволюцію приватної власності і, відповідно, ринкової форми організації. Вільний конкурентний ринок сприяє утворенню великих підприємств, корпорацій, монополії та олігополії. Виникають організація і планування на рівні первинних ланок (теорія «організованого» і «планового капіталізму») та можливість регулювання ринкових відносин монополіями. Корпоративна економіка вимагає у свою чергу посилення державного втручання в економічну діяльність шляхом координації, регулювання, індикативного планування суспільного виробництва. Організація суспільного виробництва стає «змішаною» конкурентно-планомірною.

Необхідно звернути увагу на те, що власність як економічна основа і визначальний елемент економічної системи не завжди визначає відповідну форму організації. Слід підкреслити, що «командна економіка», або «авторитарна», не тотожна «планомірно-організованій економіці», бо авторитарною вона може бути за будь-якої формі власності.

Ринкова економіка грунтується на приватній власності та ціновому механізмі розв'язання основних проблем економічної організації. Іншими важливими її принципами є: свобода підприємництва й вибору; особиста заінтересованість як головний мотив економічної поведінки; конкуренція та обмежена роль уряду в господарському житті.

Як уже зазначалося, в ринковій економіці ресурси перебувають у власності приватних осіб та інституцій, але не уряду. Приватна власність дає змогу окремим особам та підприємствам на свій розсуд залучати й застосовувати ресурси. Інститут приватної власності формувався еволюційно й підтримується правом заповіту - правом власника майна призначати спадкоємця власності після смерті. Права власності - найістотніші, оскільки заохочують інвестиції, обмін та економічне зростання. Без права власності люди змушені витрачати чимало зусиль та ресурсів, аби захистити й зберегти свою власність.

Свобода підприємництва й вибору. З приватною власністю тісно пов'язана свобода підприємництва й вибору. Ринкова економіка покладає на підприємства відповідальність за ухвалення рішень, ефективність яких перевіряється ринком.

Свобода підприємництва означає, що власники матеріальних ресурсів і грошей можуть вільно організовувати виробництво товарів і послуг. Вибір конкретної галузі діяльності та вихід з неї здійснюються підприємцями самостійно.

Свобода вибору передбачає, що власники ресурсів і грошей використовують або реалізують їх на свій розсуд і що особа вільна вибрати будь-який вид діяльності. Цей принцип також означає, що споживачі на свій розсуд у межах грошових доходів визначають, які товари й послуги купувати. Однак свобода підприємництва й вибору у ринковій економіці не абсолютна, її обмежує державне втручання в економіку. Держава встановлює загальні юридичні обмеження для здійснення вибору суб'єктами господарювання та використання об'єктів приватної власності. Вона, наприклад, забороняє виробництво наркотиків, небезпечне забруднення довкілля, визначає технічні умови використання автотранспорту тощо.

Особиста заінтересованість (особистий інтерес) є рушійною силою ринкової а заінтересованість (особистий інтерес) є рушійною силою ринкової економіки. Кожна людина й господарська ланка намагаються робити те, що їм вигідно. Власники ресурсів прагнуть продати їх або надати в користування за найвищу ціну. Фірми бажають отримати найбільший прибуток. Споживачі розподіляють свої доходи так, аби дістати максимальну користь від споживання. Отже, особистий інтерес визначає фундаментальний спосіб дій учасників економічного життя. Причому цей спосіб поведінки має узгоджуватися з чужими інтересами. Тому дотримання особистого інтересу не слід плутати з егоїзмом.

Мотив особистого інтересу скеровує і впорядковує функціонування економіки. Фірми й постачальники ресурсів, дбаючи про власну вигоду й діючи в межах конкурентної ринкової системи, одночасно - ніби спрямовані невидимою рукою - сприяють досягненню суспільних інтересів.

Свобода вибору є основою конкуренції, або економічної змагальності, притаманної ринковій економіці. Конкуренція передбачає:

1) наявність на ринку значної кількості незалежних продавців і покупців конкретного продукту або ресурсу;

2) свободу для покупців і продавців виступати на певних ринках чи залишати їх.

Суть конкуренції полягає в широкому розпорошенні економічної влади всередині двох складових економіки - фірм та домогосподарств. Якщо на ринку певного продукту є багато покупців і продавців, жоден покупець або продавець не може помітно вплинути на ціну цього продукту.

Конкуренція наявна на ринку доти, доки жоден із продавців або покупців чи їхні невеликі групи не можуть маніпулювати ринком для власної вигоди.

За великої кількості продавців на ринку певного продукту кожен із них забезпечує таку мізерну частку загального обсягу продукції, що практично не в змозі вплинути на пропозицію, а отже й на ціну продукту.

Таке саме твердження справедливе й для тих, хто визначає попит на ринку. Покупців на ринку багато, і вони діють незалежно один від одного. Отже, окремі покупці також не можуть впливати на ціну, маніпулювати ринком.

Конкуренція передбачає також, що виробникам легко входити у галузь і залишати її; не існує штучних юридичних перешкод, які не дозволяють збільшення або зменшення обсягів продукції в окремих галузях. Свобода входу в галузь і виходу з неї забезпечує економіці гнучкість, без якої неможливий її ефективний розвиток.

Ринкова економіка сприяє ефективному використанню ресурсів. Тому втручання держави в господарську діяльність фірм обмежене. Уряди встановлюють юридичні обмеження для використання приватної власності та здійснення індивідуального вибору. Концепція ринкової економіки як саморегульованої системи виключає директивне централізоване державне управління нею. Проте низка небажаних наслідків, пов'язаних із ринковою системою, призвела до того, що роль уряду в економіці зросла. Ринкову економіку, в якій уряд відіграє активну роль, називають змішаною. [25, 148]

Отже, новітня світова історія не знає жодного прикладу високорозвинутої економіки без ринку, без підприємництва. Разом із тим, немає і не може бути ефективної ринкової економіки без активної регулюючої ролі держави. Держава, виконуючи свої функції, завжди певною мірою втручалася в економічні процеси. В сучасних умовах державному впливові підлягають усі сторони господарського життя, у тому числі й підприємництво.

1.3 Методологічні основи дослідження впливу держави на діяльність підприємств

Держава робить найбільш помітний і значний вплив на формування економічної безпеки підприємницької діяльності. Використовуючи прямі і непрямі важелі втручання, вона створює і регулює економічні умови діяльності підприємств, призначені для захисту економічних інтересів держави і її національної економіки. [24, 280]

Для написання даної роботи, для дослідження впливу держави на діяльність підприємства, нами були використані наступні методи:

- аналіз;

- синтез;

- індукція;

- дедукція;

- узагальнення.

Дедукція - метод дослідження, що полягає в тому, коли конкретні положення виводяться із загальних. Метод дедукції дає змогу з'ясувати критерії оцінки ефективності організації та забезпечення впливу держави на діяльність підприємства. Дедуктивні умовиводи приведуть до нового, достовірного знання з теми дослідження.

Індукція - це метод, при якому за конкретними фактами і явищами встановлюються загальні принципи і закони. При дослідженні впливу держави на підприємницьку діяльність застосуємо метод індукції, який дасть нам вірогідні знання про предмет дослідження.

При теоретичних дослідженнях використовують обидва методи.

Обґрунтовуючи гіпотезу наукового дослідження, встановлюється її відповідність загальним законам діалектики і формується на основі конкретних фактів.

Важливу роль у теоретичних дослідженнях посідають способи аналізу і синтезу.

Аналіз - це спосіб наукового дослідження, за яким явище поділяється на складові. Метод аналізу допоможе проаналізувати весь наявний матеріал який стосується організації та забезпечення впливу держави на діяльність підприємства, розкласти його на частини для більш детального вивчення.

Синтез - дослідження явища в цілому, на основі об'єднання пов'язаних один з одним елементів в єдине ціле. Синтез дозволяє узагальнити поняття, закони і теорії.

Методи аналізу і синтезу взаємопов'язані, їх однаково часто використовують у наукових дослідженнях.

У дослідженні впливу держави на підприємницьку діяльність широко застосовують метод абстрагування, тобто відмова від другорядних фактів з метою зосередження на важливих особливостях явища, яке вивчається.

На теоретичному рівні проводяться логічні дослідження зібраних фактів, вироблення понять, тверджень, робляться умозаключення.

При вивченні складних, взаємопов'язаних проблем використовують системний аналіз, який широко застосовується в економіці, менеджменті. В основі системного аналізу лежить поняття системи, під якою розуміють сукупність багатьох об'єктів, які характеризуються раніше визначеними властивостями з фіксованими між ними відносинами. На основі цього поняття враховують зв'язки, проводиться кількісне порівняння всіх альтернатив, для того щоб усвідомлено вибрати найліпше рішення, яке оцінюється за будь яким критерієм. Нами в дослідженні також використовується системний аналіз. Спочатку ми використали системний аналіз для визначення об'єкта, цілей і завдань дослідження, а також критеріїв для вивчення і управління об'єктом.

Метод узагальнення допоможе нам виділити суттєві ознаки основних понять дослідження: «вплив держави» та «підприємницька діяльність».

Що ж стосується принципів використаних в курсовій роботі, то слід виокремити наступні: принцип об'єктивності який говорить, що дослідження повинно бути абсолютно безпристрасним.

Термінологічний принцип передбачає вивчення історії термінів і позначуваних ними понять, розробку або уточнення змісту та обсягу понять, встановлення взаємозв'язку і субординації понять, їх місця в понятійному апараті тієї чи іншої концепції, на якій базується дослідження.

Принцип взаємозв'язку теорії з практикою. Теорія - це особлива сфера людської життєдіяльності та її результатів, яка включає в себе сукупність ідей, поглядів, концепцій, уявлень про об'єктивну дійсність та протистоїть практиці як предметно-чуттєвій діяльності. Теорія перебуває в органічній єдності з практикою. Практика неможлива без теорії, теорія безглузда без практики. [16, 84].

Принцип сходження від абстрактного до конкретного. Обумовлює структуру наукової роботи таким чином, що на початку вивчаються найбільш загальні, і відомості про безперервне навчання трудових ресурсів, а далі з поступовим вивченням окремих аспектів, його різновидів тощо ми отримаємо можливість зробити обґрунтовані умовиводи про досліджуваний нами об'єкт.

Таким чином, для написання курсової роботи ми використовуємо принципи об'єктивності, термінологічний, когнітивний (пізнавальний), принцип взаємозв'язку теорії з практикою, принцип сходження від абстрактного до конкретного. Також для вирішення завдань курсової роботи використаємо наступні методи: аналізу, синтезу, узагальнення, індукції, дедукції.

Підсумовуючи викладене в першому розділі, можна зробити такі висновки.

Розвиток підприємництва визнається в Україні одним із пріоритетних напрямів ринкових реформ і державної регуляторної політики. Значення приватного підприємництва та його вплив на соціально-економічні перетворення важко переоцінити. Перш за все, це додаткові надходження до державного бюджету, нові робочі місця, розширення виробництва товарів і послуг як промислового, так і побутового призначення, запровадження ноу-хау та інших досягнень науково-технічного прогресу і, нарешті, - підвищення добробуту населення.

За роки становлення в Україні ринково орієнтованої економіки держава зробила рішучі кроки щодо стимулювання підприємництва. Зокрема, сформовано підприємницький сектор який поступово і впевнено розширюється.

2. Теоретичні аспекти вивчення впливу держави на діяльність підприємства

2.1 Впливи держави на підприємство: загальна характеристика

Згідно зі ст. 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.

Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є:

- державне замовлення, державне завдання;

- ліцензування, патентування і квотування;

- сертифікація та стандартизація;

- застосування нормативів і лімітів;

- регулювання цін і тарифів;

- надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

- надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються Господарським кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів. [1, cт. 12]

Держава використовує безліч форм впливу і механізмів для безпосереднього або опосередкованого впливу на суб'єктів підприємницької діяльності, в яких проявляються різноманітні аспекти державного впливу на неї, що включають сприяння підприємництву, планування, регулювання. Крім того, держава у взаємовідносинах із підприємцями може виступати покупцем, власником, менеджером економіки.

Регулювання застосується у відповідь на необхідність захисту суспільних інтересів від зловживань і порушень з боку суб'єктів підприємницької діяльності і для захисту суб'єктів підприємництва від порушень їх прав іншими підприємцями. Не можна заперечувати, що є суб'єкти підприємницької діяльності, які для досягнення мети одержання прибутку не обтяжені етичними або правовими проблемами, ними керує лише бажання швидко отримати прибуток. У цих ситуаціях державне регулювання є засобом коригування певних шкідливих результатів підприємницької діяльності.

Хоча державне регулювання підприємницької діяльності ґрунтується на законодавстві, однак не вичерпується ним, оскільки це складний процес, що охоплює комплекс різних організаційно-правових засобів. Організаційний аспект державного регулювання виявляється в створенні певних державних органів і наділенні їх відповідними повноваженнями для цілеспрямованого впливу на економічні відносини та підприємницьку діяльність. [4, 350]

Важливе значення в здійсненні державного регулювання господарської діяльності, у тому числі підприємництва, має Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 р. (далі - Закон).

Цей Закон визначає правові та організаційні засади реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності. Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності - це напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Принципами державної регуляторної політики є:

- доцільність - обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми;

- адекватність - відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив;

- ефективність - забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб'єктів господарювання, громадян та держави;

- збалансованість - забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави;

- передбачуваність - послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності;

- прозорість та врахування громадської думки - відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов'язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, обов'язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності. [3]

Указ Президента України «Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва» від 22.02.2000 р. №89/2000 (далі - Указ) був виданий з метою недопущення звуження змісту та обсягу права громадян на підприємницьку діяльність, запровадження ефективного державного регулювання у сфері підприємництва.

У ньому встановлено, що забезпечення проведення єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва є одним із головних пріоритетів у діяльності органів виконавчої влади щодо здійснення економічних реформ. Для цілей цього Указу єдиною державною регуляторною політикою у сфері підприємництва визнається діяльність, спрямована на досягнення оптимального регулювання державою підприємницької діяльності, усунення правових, економічних та адміністративних перешкод у реалізації права на підприємницьку діяльність.

Єдина державна регуляторна політика у сфері підприємництва здійснюється шляхом упорядкування нормативного регулювання підприємницької діяльності. Для цілей цього Указу нормативним регулюванням підприємницької діяльності визнається видання нормативно-правових актів, а також директивних листів (далі - регуляторні акти).

Згідно з Указом основними принципами впорядкування нормативного регулювання підприємницької діяльності є:

- доцільність, достатність та відповідність нормативного регулювання вимогам ринкових відносин;

- ефективність та забезпечення досягнення позитивних економічних і соціальних результатів впровадження регуляторних актів;

- системність, послідовність та координованість дій щодо розробки, видання та виконання регуляторних актів;

- гласність у процесі підготовки проектів найважливіших регуляторних актів, які суттєво впливають на ринкове середовище, права та інтереси підприємців, та публічне обговорення цих проектів;

- обов'язковість та своєчасність доведення виданих регуляторних актів до суб'єктів підприємницької діяльності.

На Державний комітет України з питань регуляторної політики і підприємництва покладено координацію діяльності органів виконавчої влади з підготовки проектів, видання та виконання регуляторних актів.

В Указі встановлено, що проекти регуляторних актів підлягають обов'язковому погодженню з Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва. Також зазначено, що проекти регуляторних актів, які суттєво впливають на ринкове середовище, права та інтереси підприємців, підлягають опублікуванню для публічного обговорення. Рішення про опублікування таких проектів для публічного обговорення приймає та опублікування проекту забезпечує Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.

Заборонено внесення Президентові України та Кабінету Міністрів України проектів регуляторних актів, видання Кабінетом Міністрів України, іншими органами виконавчої влади регуляторних актів без обґрунтування доцільності втручання держави у відповідну сферу підприємницької діяльності, адекватності та ефективності пропонованих шляхів та способів вирішення порушених у проекті питань, характеристики очікуваних соціально-економічних наслідків застосування заходів, що передбачаються у проекті, а також без попереднього погодження відповідного проекту регуляторного акта в порядку, передбаченому ст. 4 цього Указу. [2]

Таким чином, державне регулювання підприємницької діяльності не є достатнім для створення сприятливого оточення підприємництва. Необхідне формування комплексу організаційно-правових кошт для створення макросередовища підприємницької діяльності, включаючи розвиту інфраструктуру підтримки підприємництва, правові механізми стимулювання розвитку підприємницької діяльності та ефективної системи захисту прав і законних інтересів підприємців, а також суспільних і державних інтересів у сфері підприємництва.

2.2 Механізм впливу держави на діяльність підприємства

У нашій країні розвитку підприємницької діяльності ще не надається належної уваги. На сьогодні фактично ще не розроблена чітка концепція і всебічно не обґрунтована програма розвитку даної форми господарювання. Недосконалою є система фінансування та матеріально-технічного забезпечення становлення і розвитку підприємництва. Багато в чому невідпрацьованими залишаються правові й організаційні питання діяльності підприємницьких структур.

Ознайомлення зі світовими тенденціями державного регулювання підприємницької діяльності дозволяє виробити найефективнішу стратегію пристосування до дії макроекономічних факторів. Політика державного стимулювання підприємницької діяльності має використовувати такі, випробувані світовою практикою, елементи:

- пільгове кредитування та пряме державне субсидування тільки пріоритетних видів підприємницької діяльності (зокрема, інноваційних та орієнтованих на експорт проектів, виробництво нових товарів, що замінюють імпортну продукцію тощо);

- з метою недопущення безглуздих витрат обов'язково треба робити ретельну перевірку фінансового стану підприємницьких структур, аналізувати цілі та одержані результати кожного випадку надання кредитів;

- розроблення механізму персоніфікованої відповідальності державних службовців за ухвалені рішення про надання пільг, кредитів, субсидій тощо.

Урешті випадків державна кредитно-фінансова підтримка підприємств повинна бути спрямована на те, щоб змусити підприємців обходитися своїми або недержавними капіталами (використання різноманітних форм взаємофінансування, спільних кас, партнерська допомога підприємців, залучення інвестицій приватних осіб). [10, 448]

Вітчизняна практика свідчить, що зовнішнє фінансування підприємництва відбувається в останні роки через Український національний фонд підтримки підприємництва і розвитку конкуренції. Головними об'єктами фінансування були галузі пріоритетного значення - виробництво, переробка і зберігання сільгосппродукції (35,9%), інноваційне підприємництво (18,3%), виробництво товарів широкого вжитку (9,5%). Наявні обсяги фінансування підприємництва не задовольняють ні державу, ні підприємців. Тому, безперечно, розвитку має підлягати система кредитних інституцій різних форм власності й господарювання та вдосконалення її дії.

Конкретними внесками у розвиток кредитно-фінансової системи можуть бути створення в банківських та інвестиційних установах спеціальних фондів фінансування підприємництва, гарантування наданих позик державними та регіональними органами регулювання підприємницької діяльності. Джерелами формування таких фондів могли б виступати кошти, що перерозподіляються від підтримки неефективних і збиткових підприємств на користь підприємницьких структур із яскраво вираженою матеріалізацією результатів діяльності.

Для побудови системи оподаткування, адекватної вимогам розвитку підприємництва, необхідно відшукати форми поєднання стимуляційного впливу на загальний стан підприємництва у поєднанні з забезпеченням надійних і достатніх джерел формування коштівдержавного бюджету. Для цього доцільно встановлювати критерії для граничної межі оподаткування, скоротити кількість податків за рахунок тих, що не мають вирішального значення для бюджету, надати податкові пільги для вирішення регіональних соціальних проблем, насамперед проблеми зайнятості.

Така побудова системи оподаткування відповідала б світовій практиці, орієнтувала підприємництво на пріоритетні для держави види діяльності, а в подальшому вела б до зростання податкових надходжень до державного бюджету. Зокрема, до підприємств інноваційного напрямку діяльності у різних країнах використовуються податкові пільги: на невеликих підприємствах Італії застосовуються пільги в разі придбання провідної технології; у Франції - податковий кредит за витрати, пов'язані з науково-технічними розробками, поширюється на 1/4 обсяг коштів, спрямованих надані цілі. З метою прискорення відновлення основних фондів у ряді країн (США, Великобританія, Японія, Німеччина та ін.) широко використовується метод прискорення амортизації, що вже знайшов своє законодавче оформлення і в Україні. [7, 39]

Згідно з положеннями творців «економіки пропозиції» (А. Лаффера, М. Фельдстайна, Дж. Гіддера, Дж. Еванса), надто високий рівень податків пригнічує підприємство. Головною, на їхню думку, виступає пропозиція факторів виробництва, а не попит на них. Зменшення податків неминуче веде до зростання заощаджень, які викликають капіталовкладення, зростання ефективності та збагачення ринку товарів. Так званий ефект Лаффера полягає в тому, що з перевищенням певного рівня ставок податків відбувається зниження державних податків, деформуються ціни, що стимулює інфляцію.

Крім того, існує гранична межа в рівні оподаткування для кожних конкретних умов економічного розвитку. Наприклад, у США законодавчо встановлено граничний рівень податкової ставки на доходи підприємців, який складає 34%, у Великобританії - 35%, Японії та Франції - 42%, Швеції - 52%, Німеччині - 53%. В Україні цей показник становить майже 85%, що не стимулює творчо-продуктивну виробничу і підприємницьку діяльність, викликає зростання цін і масову несплату податків, зростання «тіньової» економіки.

Необхідно звернути увагу на проблеми системної трансформації в Україні. Взагалі цей термін використовують в економічних ринкових системах для характеристики змін у господарській кон'юнктурі. Початок циклу системної трансформації було означено на початку так званої «перебудови» в 1985 році, змістом якого був вихід із соціалізму, поступове створення загальних засад ринкової ліберальної системи, формування прошарку підприємців і відповідних інституцій ринкової інфраструктури, розвиток конкурентних механізмів.

Цикл системної трансформації та відповідна системна криза відрізняються від звичайного циклу економічної кон'юнктури ринкової економіки та відповідно кризи перевиробництва. Водночас існують і деякі спільні риси. Зокрема, що більша економічна криза, та сильніше відповідне знецінення виробничих фондів, то активніше може відбуватися в після кризовий період оновлення виробничої бази. Внаслідок цього після кризові економіки можуть розвиватися більш динамічно, порівняно з тими, яких не зачепили кризові явища. Аналогічна ситуація і з оновленням інституційної бази. Вагомим підтвердженням цього є повоєнний розвиток Німеччини, Японії порівняно з розвитком США, Великобританії, Франції. Тому від накопичення підприємницького потенціалу, дії макроекономічних чинників, що сприяють творчо-продуктивному підприємництву, багато в чому може залежати подальший розвиток економіки України.

Згідно з чинним законодавством України держава забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів недобросовісної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності. [9, 78]

Законодавством України визначені правопорушення, які частіше всього трапляються при здійсненні підприємницької діяльності. Ось деякі з них:

1) зловживання монопольним становищем на ринку-стан підприємця, чия частка на ринку перевищує 35%;

2) неправомірні угоди (зговір) між підприємцями - узгоджені дії, спрямовані на встановлення монопольних цін, поділ ринків, усунення з ринку;

3) дискримінація підприємців органами влади і управління - заборона створення нових підприємств, примушення підприємців до пріоритетного укладання договорів, першочергового постачання товарів певному колу споживачів, становлення обмежень щодо окремих підприємців.

Одним із важливих заходів захисту прав суб'єктів підприємницької діяльності виступає визнання судом чи арбітражним судом, виданого державним або іншим органом незаконного акта недійсним (повністю або частково). Для суду базою застосування цієї міри захисту виступає видання державним або іншим органом акта, що не відповідає його компетенції або вимогам законодавства. [14, 24]

Отже, регулювання підприємницької діяльності уособлює єдність та взаємодію підтримки підприємств та їхньої відповідальності за порушення чинного законодавства. Кожен із наведених вище видів правопорушень складається з певних різновидів. Тому варто стежити за змінами в законодавчих і нормативних актах.

3. Праксеологічні аспекти вивчення впливу держави на діяльність підприємства

3.1 Аналіз факторів впливу держави на діяльність підприємства

Важливим фактором, що впливає на первинні ланки економіки (підприємства) у даний час, - це загальносистемна криза державного управління, що охоплює технічний базис, економіку, соціальну сферу, політику, право і т. п. Ці структурні найважливіші елементи держави знаходяться в такій взаємній невідповідності, коли розбалансованість системи не може бути переборена без відповідних радикальних перетворень.

Ознаки появи даної кризи можуть бути визначені у такий спосіб:

- тривалий, прихований чи явний, параліч державної влади, повна втрата державними структурами можливостей, потенціалу керуючого впливу, стратегічної ініціативи і творчості, часте звертання владних осіб до популістських обіцянок, зміни курсу, кадрової «чехарди», «зигзагової» політики;

- підвищена критична активність, напір незадоволених мас;

- абсолютне і відносне зубожіння значної частини населення, різке падіння рівня життя, руйнування звичного способу життя людей, що позбавилися роботи, достатнього матеріального благополуччя.

Складові елементи політичної кризи на етапі розколу суспільства по «вертикалі»:

- конституційно-правова криза - розриви правового простору, обмежене, виборче чи фактичне припинення дії Конституції;

- урядова криза - втрата респектабельності й авторитету, розриви вертикалі виконавчої єдиної галузі влади і послаблення державно-адміністративного керуючого впливу при кількісному рості апарату управління;

- криза партійної системи - розкол у партіях, рухах, втрата авторитету і довіри у масах провідними політичними силами, правлячими партіями;

- ідеологічна криза - катастрофа принципів, підвалин, моральності, ріст злочинності;

- зовнішньополітична криза - падіння престижу і міжнародного впливу держави, поява загрози різного роду міжнародних конфліктів.

У цьому зв'язку надзвичайно важливим уявляється осмислення джерел відчуження громадян від влади. Однією з фундаментальних є загальна соціально-економічна криза в країні, різке зниження рівня соціальної захищеності, у результаті чого люди побоюються за безпеку свою і близьких їм людей. Цілком зрозуміло, що в таких випадах вплив зазначених обставин навряд чи буде сприяти ефективності виробництва на місцях. Такий стан є домінуючим у групі соціальних акторів макрооточення підприємства. [15, 221]