Державний лад Болгарії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика форми державного правління і конституційного ладу

2. Характеристика органів законодавчої влади

2.1 Історичний аспект формування Національних Зборів Республіки Болгарія

2.2 Діяльність Народних Зборів, їх функції. Провідні політичні партії

3. Характеристика органів виконавчої влади

3.1 Глава держави

3.2 Характеристика уряду Республіки Болгарія

4. Характеристика органів судової влади

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Проблема дослідження будь-якого суспільства є доволі складною, адже складним є саме суспільство. Воно має складну структуру, постійно творячи нові форми співжиття, нові ідеологічні і ідейні основи свого існування.

З одного боку, процес розвитку суспільства - це процес стихійний, який не можна передбачити. Але, з іншого боку, розвиток суспільства характеризується певними закономір-ностями, які можна передбачити і за допомогою яких можна прогнозувати його розвиток. З плином часу і розвитком новітніх технологій суспільство стає все більш дослідженим, а відтак прогнозованішим.

Основою будь-якого суспільства є його структура. Проаналізувавши і дослідивши структуру, можна робити певні висновки про тип суспільства, рівень його розвитку, злагодженість у функціонуванні його елементів, рівень конфліктності тощо. Політична система є складовою частиною суспільно політичного устрою держави, яка регулює, насамперед, владні відносини в ньому. Завданням політичної системи є організація суспільства, створення передумов його розвитку, акумулювання та реалізація його ідей. В авторитарних і тоталітарних системах закладається, що політична система має керувати суспільством, але для демократичних суспільств це є неприйнятним і тут завдання політичної системи полягають саме в організації суспільства, а не в управлінні ним. Так чи інакше, політична система є надзвичайно важливим елементом будь-якого суспільства, а відтак її дослідження є ключовим у дослідженні суспільства, закономірностей його розвитку. державний влада конституційний

Актуальність цієї теми полягає в тому, що Болгарія є відносно новою демократією на теренах Європи, а відтак відсутнє глибоке та комплексне дослідження її політичної системи та державного устрою. Іншим аспектом є те, що Болгарії довелося пройти нелегкий процес трансформації суспільства та політичної системи після повалення соціалізму. На сьогодні цим нелегким шляхом проходить і Україна, а тому є досить цікавим побачити досвід країни, яка вирішувала подібні проблеми.

Об'єктом дослідження даної бакалаврської роботи є політична система та державний устрій Республіки Болгарія. Предметом дослідження є структура та механізми функціо-нування політичної ситеми, особливості державного устрою Болгарії в контексті інтегральції до ЄС. Важливо також звернути увагу на характер внутрішніх та зовнішніх взаємо відносин структурних одиниць в межах політичної ситеми.

Метою даної роботи є аналіз і дослідження політичної системи та державного устрою Республіки Болгарія. Особливу увагу приділено аналізу структури політичної системи, дослідженню історичних передумов її виникнення, ролі парламенту, президента, уряду та судової гілки влади, розвитку місцевого самоврядування, а також впливу, який політична система справляє на розвиток суспільства.

Відповідно до зазначеної мети у роботі поставлено такі завдання:

1. Надання загальної характеристики політико-правового функціонування Республіки Болгарія, описання форми державного правління, надання детальної характеристики Конституції держави та особливостей конституційного устрою;

2. Дослідження та описання розвитку інституту Парламенту, принципи його роботи, склад, особливості здійснення ним законодавчої влади, а також характеристика пар-тійної структури болгарського суспільства та перелік основних діючих політичних партій;

3. Характеристика органів виконавчої влади: повноваження глави держави, а також склад, діяльність та діючу програму уряду та інших державних інституцій виконав-чого характеру;

4. Вивчення структури і функціонування судової влади, а саме: дослідження принци-пів діяльності болгарських судів, серед яких особливе значення надаватиметься Конституційному суду.

Методологічною основою даної роботи стало комплексне використання різноманітних методів, серед яких можна виокремити: структурно-функціональний метод, метод аналізу, синтезу, індукції, дедукції та системний метод. Також було використано історичний метод та метод порівняння.

При написанні даної роботи була опрацьована та використана різноманітна джерельна база, зокрема нормативно-правові акти Республіки Болгарія (Конституція 1991 р. та ін.), ряд наукових праць та підручників, як вітчизняних так і іноземних авторів, різноманітні статті в періодичних виданнях. Велике значення мало використання Інтернет-джерел.

Оцінюючи стан дослідження даної теми у вітчизняній науці, варто визнати, що він за-лишається все ще низьким, особливо це стосується рівня дослідження адміністративно-територіального устрою та функціонування.

1. Загальна характеристика форми державного правління і конституційного ладу

Конституція Республіки Болгарія прийнята Сьомими Великими Народними Зборами і вступила в силу 13 липня 1991 року, відмінив тим самим болгарську Конституцію 1971 року.

Конституція Республіки Болгарія складається з короткої преамбули і десяти глав, що налічують 169 статей, а також є окремий розділ “Перехідні та заключні положення”. Структуру Конституції можна охарактеризувати як перехідну; тільки місце колишніх глав, присвячених суспільно - політичному і суспільно - економічному устрою, займає глава перша “Основні засади”. Друга глава визначає конституційний статус громадян респуб-ліки. В шести наступних главах (з третьої по восьму) зібрані норми, що регламентують формування, статус, компетенцію і порядок діяльності органів держави. Дев'ята глава регулює умови і порядок внесення змін і доповнень до Конституції, а також прийняття нової конституції, в главі десятій містяться норми про символи держави (герб, печатка, прапор, гімн, столиця).

Стаття 5 встановлює, що Конституція є верховним законом, і інші закони не мають їй суперечити. Положення Конституції мають пряму дію.

Основи державного устрою за Конституцією Болгарії.

Конституція Республіки Болгарія постановляє, що Болгарія є республікою з парламентською формою правління (ст.1-1), що вона правова держава і керування нею здійсню-ється у відповідності з Конституцією і законами країни (ст. 4-1).

Цей принцип тісно пов'язаний з принципом народовладдя. “Вся державна влада походить від народу. Вона здійснюється ним безпосередньо і через органи, передбачені цією Конституцією. Здійснення народовладдя передбачається шляхом участі громадян у виборах та референдумах, які проводяться на основі всезагального, рівного і прямого вибор-чого права при таємному голосуванні”(ст.10).

“Жодна частина народу, політична партія чи інша організація, державна установа чи окрема особа не може присвоїти здійснення народного суверенітету” (ст.1).

Конституцією проголошується принцип поділу влади: “Державна влада в республіці поділяється на законодавчу, виконавчу і судову” (ст.8).

Болгарія - унітарна держава, в якій не допускаються автономні територіальні утворення (ст 2). Ця ж стаття передбачає наявність в республіці місцевого самоврядування.

Конституція встановлює (ст.11) принцип політичного плюралізму в організації політич-ного життя Болгарії, у відповідності з яким жодна політична партія чи ідеологія не може оголошуватись як загальнодержавна. Партії сприяють формуванню і висвітленню волі громадян. Об'єднання громадян, включаючи профспілки, не можуть висувати політичні цілі і здійснювати політичну діяльність, властиву політичним партіям (ст12).

Економіка Республіки Болгарія заснована на вільній господарській ініціативі (ст.19). Конституція передбачає дві форми власності - приватну і суспільну. Приватна власність є недоторканою. Право власності і спадкоємства гарантується і захищається законом (ст.17).

Зовнішня політика Болгарії здійснюється згідно принципів і норм міжнародного права. Її основними цілями є національна безпека і незалежність держави, добробут і основні права і свободи болгарських громадян, а також сприяння встановленню справедливого міжнародного порядку (ст.24). Міжнародні договори, ратифіковані в конституційному порядку і ті, що набули чинності є частиною внутрішнього права країни і мають перевагу над тими нормами внутрішнього законодавства, які їм суперечать (ст.5-4).

Болгарська держава виходить з визнання невід'ємних основних прав людини, їх пріоритетності в житті суспільства. Стаття 6 проголошує, що всі люди народжуються вільними і рівними в своїх правах. Всі громадяни є рівні перед законом.

Іноземці в Болгарії мають той самий статус, що й громадяни Болгарії, окрім виключних прав і обов'язків громадян (ст.26-2).

Конституцією визнаються та гарантуються особисті, політичні, економічні, соціальні і культурні права: право на життя і достойне відношення - ст.28, 29; право на особисту свободу і недоторканість - ст.30; право на недоторканість особистого і сімейного життя, недоторканість житла- ст.32, 33; право на вибір місця проживання і свобода пересування ст.35; право на вивчення і вживання болгарської мови- ст.36 (є також і обов'язком); право на свободу совісті, думки та свободу віросповідання- ст.37; на свободу переконань- ст.38; на свободу слова- ст.39; на свободу друку- ст.40; на свободу інформації- ст.41; виборче право- ст.42; право на збори, мітинги, створення об'єднань- ст.43, 44; право на скарги, пропозиції і петиції в державні органи- ст.45; право на шлюб і виховання дітей- ст.46, 47; право на працю- ст.48; на об'єднання в профспілки і на забастовку- ст.49, 50; на суспільне забезпечення і соціальну допомогу, на охорону здоров'я- ст.51, 52; право на освіту- ст.53; право на користування культурними цінностями і сприяння розвитку культури- ст.54; на благосприятливе навколишнє середовище- ст.55; право на захист- ст.56.

Основні права громадян не можуть бути скасовані (ст.57).

Основні конституційні обов'язки громадян включають дотримання і виконання Конституції і законів, захисті вітчизни, сплаті податків, а також в наданні підтримки державі і суспільству під час стихійного лиха (ст.58-61).

Парламент.

Парламент - Народні Збори - Республіки Болгарії складається з 240 депутатів (народних представників), що обираються на основі всезагального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні строком на 4 роки.

Народні Збори є постійно діючим органом законодавчої влади і парламентського контролю (ст.62, 74).

Організація і діяльність Народних Зборів здійснюється на основі Конституції і прийнятого ним регламенту (ст.73).

Народним представником може бути обрана дієздатна людина, що досягла 21 року, що має болгарське громадянство, за виключенням осіб, що відбувають покарання у вигляді позбавлення волі (ст.65).

Конституція включає норми, що характеризують статус народного представника. Стаття 67 передбачає, що народні представники представляють не тільки своїх виборців, але й весь народ. У зв'язку з цим імперативний мандат є заборонений. В разі обирання народного представника міністром він не позбавляється депутатського мандату, а лише тимчасово припиняє свої повноваження народного представника і заміщається в певному порядку (ст.68). За виконання своїх обов'язків народні представники отримують винагороду (ст.71). Народні представники володіють депутатською недоторканістю (ст.70).

Народні Збори очолює головуючий, який має також замісника. Голова Народних Зборів володіє повноваженнями тільки по організації діяльності Зборів (ст.77).

Парламент Болгарії однопалатний. Його структура складається з постійних і тимчасових комісій. Постійні комісії сприяють діяльності Народних Зборів і здійснюють від його імені парламентський контроль. Тимчасові комісії обираються для розслідування і перевірки (ст.79).

Парламент Болгарії має достатньо широку компетенцію, що викладена в ст.84 Конституції, а також деяких інших повноважень.

Так, Народні Збори Болгарії:

· Приймають, доповнюють і змінюють закони;

· Приймають державний бюджет і звіт про його виконання, обирають Рахункову палату, що здійснює контроль за виконанням бюджету;

· Встановлюють податки і визначає їх розмір;

· Призначають вибори Президента республіки;

· Приймають рішення про проведення національного референдуму;

· Обирають і звільняють головуючого Ради Міністрів і за його пропозицією Раду Міністрів, виконують зміни в уряді за пропозицією його голови, мають право висловити недовіру уряду;

· Створюють та змінюють міністерства за пропозицією голови Ради Міністрів;

· Обирають та звільняють керівників Болгарського народного банку та інших установ, визначених законом;

· Дають згоду на підписання договорів про державні позики;

· Ратифікують і денонсують визначені Конституцією міжнародні договори;

· Вирішують питання про оголошення війни і укладання миру;

· Надають дозвіл на скерування і використання болгарських збройних сил за межами країни, а також перебування іноземних військ на території країни чи проходження через неї;

· Оголошують військовий і надзвичайний стан по всій території країни чи на її окремій частині за пропозицією президента чи Ради Міністрів;

· Оголошують амністію;

· Затверджують ордена і медалі;

· Встановлюють офіційні свята.

Правом законодавчої ініціативи наділяється кожен народний представник і Рада Міністрів (ст.87).

Законодавчий процес передбачає прийняття законопроектів як правило в двох читаннях (ст.88) простою більшістю голосів присутніх на засіданнях депутатів (ст.81).

Прийняті акти Народних Зборів офіційно публікуються не пізніше 15 днів з дня прийняття.

Президент.

Президент Республіки Болгарія є главою держави. Він уособлює єдність нації і представляє державу в міжнародних відносинах (ст.92).

Президентом Болгарії може бути обраний болгарський громадянин за народженням, що досягнув 40 років, який відповідає умовам обрання народного представника і проживає останні п'ять років в країні (ст.93-2).

Президент обирається строком на п'ять років усіма громадянами, при чому максимальний термін перебування на посаді - два строки підряд (ст.93-1, 95-1).

Президент не може бути народним представником і виконувати іншу державну, суспільну чи господарську діяльність чи приймати участь в керуванні політичною партією (ст.95-1).

Разом з президентом обирається й віце-президент. Президент володіє недоторканістю (ст.101). Президент може бути примусово знятий з посади у випадку тривалої неможливості виконувати повноваження в наслідок тяжкого захворювання (ст.97-1) або у випадку державної зради чи порушення Конституції (ст.103-1).

Всі укази Президента, за виключенням згаданих в статті 102 , повинні бути скріплені підписом прем'єр-міністра або відповідного міністра (ст.102-2).

Президент володіє деякими групами повноважень.

Наприклад, повноваження Президента по відношенню до парламенту:

· Призначає вибори до Народних Зборів (ст.98-1), строки виборів Поважних Народних Зборів;

· Може за власним бажанням скликати сесії Народних Зборів (ст.78-3), скликає сесію новоскликаних Народних Зборів (ст.75);

· Має право розпуску Народних Зборів, якщо не вдається досягти вотуму недовіри формуючому уряду (ст.99-5);

· Направляє звернення до Народних Зборів (ст.98-2);

· Має право вето неопублікованих законів (ст.101-3).

· Повноваження Президента стосовно уряду:

· Організовує формування уряду (ст.99);

· У випадку непризначення уряду Народними Зборами призначає тимчасовий уряд (ст.99-5);

Повноваження Президента стосовно здійснення зовнішньої політики:

· Представляє державу в зовнішніх зносинах (ст.92-1);

· У випадках, передбачених законом, укладає міжнародні договори (ст.98-3);

· За пропозицією Ради Міністрів призначає і відкликає дипломатичних представників і приймає вірчі грамоти від представників інших держав (ст.98-6).

Повноваження Президента Болгарії у військовій сфері:

· Президент є верховним головнокомандувачем збройних сил (ст.100-1), головою Консультативної ради національної безпеки (ст.100-3);

· ·За проханням Ради Міністрів оголошує мобілізацію (ст.100-4);

· За пропозицією Ради Міністрів призначає і звільняє верховний командний склад збройних сил і присвоює вищі військові звання;

· Має право оголошення війни і надзвичайного стану в державі з наступним затвердженням Народними Зборами (ст.100-5).

Президент також володіє повноваженнями по призначенню певних керівних осіб в судовій системі, Головного прокурора, вирішує питання громадянства, здійснює помилування, а також володіє деякими іншими повноваженнями.

Конституційний Суд.

Нормативною основою діяльності Конституційного Суду Болгарії є одноіменна глава 8 Конституції Болгарії, а також деякі інші норми Конституції. Відповідно до статті 152 Конституції 16 серпня 1991 року Народними Зборами прийнятий закон про конституційний суд.

Компетенція Конституційного Суду визначається тільки конституцією, в поточному законодавстві ці норми не можуть бути присутні.

Головною метою діяльності конституційного суду є забезпечення верховенства конституції.

Конституційний Суд не входить в систему судової влади, а займає окреме місце серед вищих державних інститутів.

Суд складається з 12 суддів, що обираються по одній третині відповідно Народними Зборами, президентом і загальними зборами суддів Верховних касаційного і адміністративного судів строком на 9 років.

Повторне обрання на посаду заборонено. Склад суду поновлюється через кожні три роки від кожної квоти.

До компетенції суду належить (ст. 149):

1. Обов'язкове тлумачення Конституції;

2. Прийняття рішень по ходатайству про встановлення антиконституційності законів і інших актів Народних Зборів, а також актів Президента;

3. Вирішення спорів про компетенцію між Народними Зборами, Президентом, Радою Міністрів, а також між органами місцевого самоврядування і центральними виконавчими органами;

4. Надання висновків про відповідність з Конституцією укладених Республікою Болгарія міжнародних договорів по їх ратифікації, а також про відповідність законів із загальноприйнятими нормами міжнародного права і міжнародними договорами, членом яких є Болгарія;

5. Оголошення рішень щодо спорів про конституційність політичних партій і об'єднань;

6. Вирішення спорів щодо законності обрання Президента і віце-президента;

7. Встановлення обставин, за наявності яких повноваження президента і віце-президента закінчуються раніше встановленого строку;

8. Надання заключення про законність обрання депутатів парламенту;

9. Встановлення необираності депутатів і несумісності депутатських функцій із здійсненням інших повноважень;

10. Оголошення заключення по звинуваченню, висунутому Народними Зборами на адресу президента і віце-президента;

11. Позбавлення імунітету судді Конституційного Суду і встановлення фактичної неможливості чи несумісності виконання ним своїх функцій.

Всі рішення Суду приймаються кваліфікованою більшістю голосів з перевагою мінімум в 7 голосів.

Акти Конституційного Суду остаточні. Його рішення обов'язкові для всіх державних органів, юридичних осіб і громадян. По закону жодне рішення Суду не може бути скасоване чи призупинене.

2. Характеристика органів законодавчої влади

2.1 Історичний аспект формування Народних Зборів Республіки Болгарія

На пленумі ЦК БКП у грудні 1989 р. оновлене керівництво партії не тільки запевнило болгар у несхибності «соціалістичного вибору», а й підтвердило свою рішучість здійснювати кардинальні зміни в суспільстві. Був визначений термін проведення вільних виборів - травень 1990 р. Невдовзі був скасований закон «Про ліквідацію та заборону БЗНС Н. Петкова» та оголошено про реабілітацію незаконно репресованих. У країні розпочався процес формування багатопартійності: спочатку було відновлено діяльність «старих» партій - Радикально-демократичної, Соціал-демократичної, БЗНС та ін. Уже на початку 1990 р. в країні діяло понад 50 різних партій, організацій та рухів.

У грудні 1989 р. в Софії шістнадцять відновлених та «нових» партій та рухів об'єдналися в Союз демократичних сил (СДС). Керівництво СДС відразу заявило про свою опозицію до компартії. У країні відбулося різке розмежування та поляризація політичних сил. Організовані СДС масові демонстрації з вимогою здійснення радикальних демократичних змін примусили керівництво БКП піти на діалог з опозицією. 16 січня 1990 р. відбулося засідання «круглого столу», на якому політичні сили різної орієнтації обговорювали питання проведення парламентських виборів, трансформації державно-партійних структур тощо. При цьому лідери СДС відкинули пропозицію створити коаліційний уряд до проведення виборів.

Становище в БКП, у якій почався розкол та виникло декілька політичних платформ (Болгарський шлях у Європу, Демократичний форум, Рух за демократичний соціалізм, Альтернативне соціалістичне об'єднання), наприкінці січня 1990 р. стало кризовим. На своєму з'їзді БКП виступила за політичний плюралізм та створення багатопартійної системи, яка б віддзеркалювала строкатість групових і професійних інтересів. Принцип «демократичного централізму» в статуті партії був замінений на принцип «демократичної єдності», орієнтований на плюралізм думок, ідейних течій, самоорганізацію та самоврядування членів партії. З'їзд БКП ухвалив курс на виведення суспільства на шлях соціально орієнтованої ринкової економіки, правового порядку, свободи, демократії та надійного соціального захисту кожної людини, прогресу в духовній сфері та інтеграції Болгарії до західноєвропейських структур.

У лютому 1990 р. головою ради міністрів було затверджено А. Луканова. Уряд започаткував процес переходу країни до ринкової економіки: було знято обмеження на використання найманої робочої сили; дозволено приватизацію торгівлі та сфери послуг; державні підприємства й установи перетворювалися на акціонерні, здавалися в оренду колективам, здобували цілковиту господарську самостійність; розпочалася лібералізація цін тощо.

У квітні 1990 р. відповідно до результатів загальнопартійного референдуму БКП було перейменовано на соціалістичну (БСП). І хоча чисельність партії наприкінці 1991 р. скоротилася майже на половину, БСП залишалася найбільшою і найвпливовішою політичною силою в країні. Керівництво БСП погодилося з опозицією прийняти нову конституцію Болгарії після проведення парламентських виборів. Було досягнуто домовленості про припинення з квітня існування Державної ради, а її голові П. Младенову Народні Збори доручили до виборів виконувати функції президента країни.

У передвиборній платформі БСП намагалася представити себе як силу, що не лише започаткувала політичні перетворення в суспільстві, а й як єдино спроможна довести їх до кінця та забезпечити максимальний захист соціальних інтересів усіх верств населення. У свою чергу у програмі дій СДС пропонував запровадження ринкових відносин, парламентаризму та побудову правової держави.

На виборах у червні 1990 р. перемогу здобула БСП, за яку проголосувало 47 % виборців (211 мандатів з 400), а за СДС - 36 %, Рух за права і свободи (РПС) за підтримки мусульманського населення отримав 23, а БЗНС -16%. Решта партій не змогла подолати чотиривідсотковий бар'єр.

Вибори лідер СДС Ж. Желев охарактеризував як «вільні, але нечесні». Уже 12 червня 1990 р. студенти Софії створили наметове містечко та оголосили триденний «окупаційний страйк» у столичному університеті, вимагаючи оголосити факти маніпуляцій та фальсифікацій під час проведення виборів. Але головний удар був завданий по П. Младенову, якого опозиція звинуватила в підбурюванні до застосування танків проти учасників мітингу біля Парламенту, що відбувся 14 грудня 1989 р. Врешті-решт 6 липня 1990 р. президент вимушений був залишити посаду. 1 серпня після шести турів голосування Великі Народні Збори обрали президентом Болгарії Ж. Желева.

Восени 1990 р. на перший план вийшли економічні проблеми: стрімко падали обсяги виробництва, інфляція перейшла 100-відсотковий рубіж, значно зросло безробіття. У вересні було введено купонну систему розподілу продуктів харчування. Болгарія, приєд-навшись до санкцій проти Іраку, втратила значний обсяг постачання нафти. У березні 1990 р. країна припинила виплату зовнішнього боргу. У вересні прем'єр-міністр А. Лука-нов визнав, що Болгарія перебуває на межі економічного колапсу.

Пошукові шляхів виходу країни з кризи було присвячено XXXIX з'їзд БСП (вересень 1990). Зміною нумерації партійного форуму підкреслювалася спадкоємність БСП в бол-гарському соціалістичному русі. Соціалісти відмовилися від марксизму-ленінізму та проголосили себе демократичною партією, яка готова поступитися владою у випадку поразки на виборах. До керівництва партії були обрані політичні діячі нового покоління.

У листопаді 1990 р. Великі Народні Збори затвердили нову назву країни - Республіка Болгарія.

Протистояння політичних сил продовжувало загострюватися. Підтиском опозиції (депутати СДС залишили зал засідань парламенту, а профспілка «Подкрепа» оголосила загальний страйк) наприкінці листопада пішов у відставку уряд А. Луканова. У середині грудня 1990 р. п'ятнадцять провідних партій та організацій підписали угоду про гарантії мирного переходу до демократичного суспільства, а БСП і СДС зобов'язалися при формуванні коаліційного уряду дотримуватися принципу рівності. Новим прем'єр-міністром став безпартійний Д. Попов. Щоб забезпечити необхідні умови для здійснення реформ, між владою та опозицією були досягнуті домовленості про встановлення піврічного мораторію на проведення будь-яких акцій протесту.

Уряд Д. Попова ініціював прийняття низки законів: про приватизацію в банківській справі, про соціальний захист населення, про новий адміністративно-територіальний устрій країни, про вибори до місцевих органів влади та ін. Виконання урядової програми реформ розпочалося 1 лютого 1991 р. з лібералізації цін і скасування субсидій на товари та фінансових дотацій збитковим підприємствам (окрім виробництва палива та дитячого одягу). Був прийнятий закон, який дозволяв передавати землю у власність державним підприємствам, товариствам та окремим громадянам. У зовнішній політиці пріоритет віддавався розвиткові взаємовигідних відносин з розвинутими країнами. Уряд США надав Болгарії статус найбільшого сприяння в торгівлі, а програма реформ була погоджена з МВФ. Заходи кабінету Д. Попова забезпечили йому підтримку з боку Європейського со-юзу, який у зв'язку з енергетичною кризою (на Козлодуйській атомній електростанції були зупинені чотири з шести реакторів) надав Болгарії кредит.

Влітку 1991 р. розпочалася «мала приватизація», яка охопила передусім невеликі підприємства, магазини, кафе тощо. Водночас швидко зростала кількість безробітних. Негативно на стані економіки країни позначився розрив традиційних відносин з СРСР та іншими країнами Східної Європи, перехід на конвертовану валюту в міжнародних розрахунках. Спираючись на прийнятий закон про власність та використання сільськогосподарських угідь, що відкривав шлях до приватизації землі, уряд запровадив у ТКЗГ ліквідаційні комісії, які стали готувати землі до розподілу. Однак процес повернення землі у власність селян відбувався досить повільно. Так, у 1994 р. було приватизовано лише 15 % від загальної площі угідь. До того ж господарства створювалися здебільшого дрібні (до трьох гектарів).

Великі Народні Збори 12 липня 1991 р. ухвалили нову конституцію, яка проголошувала Болгарію парламентською республікою - унітарною демократичною правовою державою. Основним законом гарантувалися різні форми власності, свобода господарської ініціативи, політичний плюралізм, парламентське управління, розподіл влади. Законодавча влада зосереджувалася у однопалатних Народних Зборах, 240 депутатів яких обиралися на чотири роки. Виконавча влада здійснювалася Радою Міністрів, склад якої затверджувався парламентом. Запроваджувалася посада президента (обирався прямими виборами строком на 5 років), який повинен уособлювати єдність нації та представляти Болгарію в міжнародних відносинах.

У жовтні 1991 р. відбулися вибори до Народних Зборів, на яких перемогу одержав СДС- 110 мандатів (з 250). БСП отримала 106, РПС - 24 мандати. Уже в листопаді лідер СДС Ф. Димитров сформував однопартійний уряд.

Тривала політична конфронтація та певна упередженість демократів перешкоджали використанню ними нагромадженого попередніми урядами досвіду. Це позначилося на темпах проведення реформ, оскільки лише на підготовку власної програми подолання кризи уряд Ф. Димитрова витратив майже рік. Кабінет розпочав свою діяльність із кадрових чисток апарату та інших управлінських структур, усуваючи з них активістів БКП та співробітників держбезпеки.

На президентських виборах (січень 1992) перемогу здобув Ж. Желев, а віце-президентом стала відома поетеса Б. Димитрова. Запроваджені урядом заходи з «деко-мунізації» країни викликали загострення соціальної напруженості. Проти такої політики виступив президент, який зазначив, що вона веде до ізоляції СДС та звужує соціальну базу реформ.

Поступове подолання політичної конфронтації в парламенті врешті-решт вело до налагодження співпраці між провідними політичними силами. Так, у січні 1992 р. було ухвалено закони про господарську діяльність іноземців та захист зарубіжних інвестицій, у лютому - про реституції, у квітні - про приватизацію державної та муніципальної власності. Проте здійснення реформ супроводжувалося спадом виробництва, зростанням інфляції, безробіття, що спричиняло загострення соціальних суперечностей. Кількість безробітних досягла 550 тис, а понад 40 % населення країни опинилося за межею бідності.

У вересні 1992 р. рішенням Верховного суду Т. Живков був засуджений до семи років ув'язнення. Всього до кримінальної відповідальності було притягнуто 60 осіб, які належали до колишньої партійно-державної верхівки.

Восени 1992 р. президент Ж. Желев висловив занепокоєння загостренням відносин між урядом, профспілками, засобами масової інформації та позапарламентською опозицією. У свою чергу лідери СДС посилювали тиск на президента. Остаточна втрата урядом контролю над становищем у країні призвела в жовтні до його відставки. Лише 30 грудня 1992р. новим прем'єр-міністром був затверджений 67-річний професор Л. Беров.

У 1993-1994 pp. країною керував «кабінет фахівців», який називав себе «надпартійним урядом центру» та «урядом приватизації». Відносно довгим своїм існуванням уряд Л. Берова завдячував підтримці БСП, РПС та частині депутатів від СДС. Однак усі спроби «професіоналів» подолати кризу в економіці не дали результатів. Рівень життя більшості населення Болгарії постійно спадав, а кількість безробітних досягла 740 тисяч. Уряду так і не вдалося започаткувати будь-якої серйозної структурної реформи, незадовільними залишалися й темпи приватизації. Так, усупереч очікуваному лише 46 % земельних угідь на початку 1994 р. перейшло у приватну власність. Водночас анархія у сфері економіки та пов'язана з нею організована злочинність значно зросли. Приєднання Болгарії до санкцій ООН проти СРЮ тільки збільшували труднощі. Фінанси занепали, обсяг обіцяних іноземних інвестицій виявився мізерним, а торговельно-економічні відносини з Росією були згорнуті до мінімуму. Миттєва переорієнтація Болгарії на західні ринки не відбулася, а її зовнішній борг досяг 12 млрд доларів.

Така непослідовна політика реформування (особливо у сфері приватизації) спонукала СДС до різкої критики уряду Л. Берова, звинувачення його в «рекомунізації», вимогах провести дострокові вибори. Однак надмірний радикалізм, нетерпимість та самовпевне-ність лідерів СДС відштовхнули від демократів багатьох їхніх прихильників. Зростаючий опір політиці «безпартійного» уряду очолили провідні профоб'єднання - Конфедерація праці («Подкрепа») та Конфедерація незалежних синдикатів. Президент розпустив Парламент і призначив нові вибори. За підсумками грудневих (1994) виборів до Народних зборів БСП отримала 43,5 % голосів, СДС - понад 24, «Народна спілка» - 6,5, РПС - 5,5 %.

Від уряду, який у січні 1995 р. очолив лідер БСП Ж. Віденов, значна частина суспільства очікувала зниження цін на основні продукти харчування, скорочення комунальних платежів, нормалізації болгарсько-російських відносин, вирішення паливно-енергетичних проблем і т. ін. Однак політика соціалістів була вкрай невдалою. Внаслідок необачного рішення про продаж урожаю 1995 р. Болгарія вже восени мусила терміново закуповувати за кордоном зерно за високими цінами. Рівень безробіття наблизився до 17 % активного населення, а постійну роботу мав лише кожний четвертий працездатний. У травні 1996 р. уряд закрив «Мінерал банк», у якому зберігалися гроші тисяч фірм та мільйонів приватних вкладників. У кризовому стані перебувало сільське господарство: кооперативи практично припинили існування, виноградники спустошилися, а поголів'я худоби зменшилося втричі.

Економічна криза, яка охопила країну, набула катастрофічних масштабів. Відбувся обвал лева, інфляція перейшла рубіж 300 %, постійно зростали ціни на електроенергію та бензин. Рівень життя населення стрімко пішов униз. Якщо в 1990 р. середня заробітна плата становила 200 доларів, то наприкінці 1996 р. вона зменшилась до 25 доларів. За межею бідності опинилося 80 % населення.

Неспроможність уряду соціалістів вивести країну з глибокої кризи значною мірою обумовила підсумки президентських виборів (листопад 1996), які завершилися перемогою (майже 60 %) П. Стоянова - кандидата «Об'єднаних демократичних сил» (ОДС складалися з СДС, «Народної спілки» і РПС). Під тиском опозиції, яка організувала в країні хвилю мітингів і страйків, уряд Ж. Віденова у грудні 1996 р. пішов у відставку.

Передвиборна кампанія розпочалася на основі ще більшого поглиблення кризи: індекс інфляції сягав майже 250 %, курс долара підскочив майже до 3 тис. левів, ціни на бензин, електроенергію, парове опалення збільшилися в 3-4 рази, а середня зарплата опустилася до 8 доларів. У лютому 1997 р. завершився процес трансформації СДС (аморфної коаліції півтора десятка політичних угруповань) у єдину правоцентристську партію. Залишаючись у блоці з «Народною спілкою», «сині» (колір СДС) сподівалися на підтримку населенням їхніх головних гасел: здійснення структурної реформи, рішуча боротьба із злочинністю, відкриття персональних досьє спецслужб, дотримання домовленостей із міжнародними фінансовими структурами, інтеграція до ЄС та НАТО.

Підсумки квітневих (1997) виборів до Народних зборів принесли перемогу блоку «На-родної спілки» та СДС, який отримав понад 52 % голосів (137 депутатських місць). За БСП проголосувало 22 % виборців (58 місць), за Об'єднання національного порятунку - 7,5, за «Євролівицю» - 5,5 %. Провідні партії країни у травні 1997 р. підписали Декла-рацію про національну злагоду. Уряд, який очолив лідер СДС І. Костов, головним своїм завданням оголосив здійснення економічних реформ відповідно до вимог МВФ, боротьбу з організованою злочинністю і корупцією та вступ до ЄС і НАТО.

З метою подолання кризової ситуації, оскільки країна фактично втратила здатність обслуговувати свій зовнішній борг (10 млрд доларів) і могла стати банкрутом, у липні 1997 р. в Болгарії було створено валютну раду - міжнародний орган фінансового контролю, провідна роль у якому належала МВФ. Рада взяла на себе частину функцій національного банку та міністерства фінансів - емісія грошей, кредитування бюджету, приватних банків та підприємств, регулювання соціальних витрат.

Фінансовий контроль з боку МВФ та його кредити, жорстка прив'язка ліва до німецької марки сприяли швидкому подоланню інфляції, зросла довіра закордонних інвесторів до Болгарії, вдалося стабілізувати, а згодом провести деномінацію лева, збільшити доходи від проведення приватизації і т.д. Згідно з прийнятою в травні 1997 р. урядовою програмою «Болгарія 2001» денаціоналізація народного господарства визнавалася пріоритетним завданням правлячої коаліції поряд з такими напрямками, як повернення землі та підприємств їхнім попереднім власникам (або спадкоємцям), закриття нерентабельних виробництв тощо.

У цілому ж припинення конфронтації між президентом та депутатами Народних Зборів, зважені та послідовні заходи уряду І. Костова, який спирався на політичну підтримку США, Німеччини, ЄС, а також фінансова допомога МВФ та інших закордонних фінансових структур, поліпшення міжнародної економічної кон'юнктури сприяли економічній стабілізації. У 1997 р. ВНП збільшився на 7,5 %, середня заробітна плата становила в 1999р. - 200 левів (100 доларів). У липні 1998 р. Болгарію було прийнято до Центрально-європейської зони вільної торгівлі.

Водночас на Болгарію й далі продовжували впливати різні зовнішні негативні фактори. Одним з них стала агресія НАТО проти СРЮ. Бомбардування югославської території, введення натовських військ у Косово, економічні санкції проти СРЮ та збитки Болгарії від них позначалися на становищі в суспільстві. Незважаючи на заходи із стабілізації становища в країні, які здійснював впродовж чотирьох років уряд І. Костова, Болгарія і далі залишалася країною, обтяженою багатьма проблемами: наростало соціальне розша-рування, процвітала корупція, безробіття досягло 16 % працездатного населення (500 тис. осіб, з них 33 % - молодь), за кордон за останні 10 років виїхало майже 530 тис. молодих освічених болгар.

Відповіддю на проблеми болгарського суспільства стали вибори до Народних Зборів у червні 2001 р. Переконливу перемогу на них здобув створений у квітні «Національний рух Симеона Другого», за який проголосувало 43 % виборців (120 місць у парламенті). Новий уряд очолив нащадок Сакс-Кобургської династії, колишній болгарський цар 63-річний Симеон.

Підсумком багаторічних зусиль та послідовного здійснення злагодженої внутрішньої й зовнішньої політики державними владними структурами та різними політичними силами стало прийняття Болгарії у травні 2004 р. до НАТО.

2.2 Діяльність Народних Зборів, їх функції. Провідні політичні партії

Глава третя Конституції Болгарії від 1991 року регулює діяльність та визначає основні повноваження Парламенту Республіки Болгарія - Народних Зборів. В статті 62 говориться, що Народні Збори здійснюють законодавчу владу і парламентський контроль, складається з 240 народних представників і обирається на пропорційній основі (бар'єр - 4%) строком на 4 роки (ст. 63, 64-1). Важливі функції парламентського контролю виконували ще Великі Народні Збори, які вважались “особливим установчим органом”, які скликались за рішенням 2/3 депутатів Народних Зборів у складі 400 чоловік, які обираються всенародно. До їх компетенції відносились питання прийняття нового основного закону, зміна конституційного устрою і території Болгарії.

Народним представником може бути обраний болгарський громадянин, який не має іншого громадянства, який досягнув 21 року, не визнаний недієздатним і не відбуває покарання у вигляді позбавлення волі. В статті 67-2 вказано, що народні представники здійснюють свою діяльність на основі Конституції і законів, а в статті 68 - що депутати не можуть перебувати і на іншій державній службі. Основними статтями третього розділу Конституції Болгарії про Народні Збори е наступні:

1. Народні представники не можуть були притягнені до кримінальної відповідальності, окрім тяжких кримінальних злочинів і тільки зі згоди Народних Зборів (ст.70).

2. Повноваження народного представника припиняються у випадках, коли він заявляє особисто Народним Зборам про свою відставку, якщо в силу вступає вирок про позбавлення свободи за спланований злочин, який скоєний народним представником; у випадку його смерті (ст.72);

3. Ст. 76 - нове засідання Народних Зборів відкриває найстарший за віком присутній народний преставник. Цікавим є те, що на першому засіданні народні представники приносять наступну присяду: “Клянусь в ім'я Республіки Болгарія дотримуватись Конституції і законів держави і у всіх своїх діях керуватись інтересами народу. Присягу прийняв”.

Під час першого засідання народні представники обирають голову та його замісників. Голова Народних Зборів має такі повноваження:

1. Представляє Народні Збори;

2. Пропонує проект порядку денного засідань;

3. Відкриває та закриває засідання Народних Зборів, керує ними, забезпечує порядок при їх проведенні;

4. Засвідчує своїм підписом зміст прийнятих Народними Зборами актів;

5. Обнародує рішення, декларації та звернення, прийняті Народними Зборами;

6. Організовує міжнародні зв'язки Народних Зборів.

Також із свого складу Народні Збори обирають постійні і тимчасові комісії. Постійні комісії надають сприяння діяльності Народних Зборів і здійснюють від його імені парламентський контроль. Тимчасові комісії обираються для бослідження проблем і проведення розслідувань. Всі посадові особи, які були викликані до парламентських комісій, повинні з'явитись і сприяти в наданні необхідної інформації.

Народні Збори приймають закони та інші акти більшістю половини голосів присутніх на засіданні народних представників, за виключенням випадків, коли, згідно Конституції, вимагається інша більшість. Голосування є відкритим, за виключенням випадків коли Конституцією передбачено таємне голосування і коли рішення про таємне голосування прийняте Народними Зборами. Засідання Народних Зборів є відкритими, але в окремих випадках Народні Збори можуть приймати рішення про проведення закритих засідань.

Члени уряду можуть приймати участь в засіданнях Народних Зборів і парламентських комісій. З іншої сторони, Народні Збори і комісії можуть примусити міністрів бути при-сутніми на їх засіданнях і відповідати на поставлені запитання.

Народні Збори мають право ратифікувати і денонсувати міжнародні договори, які носять військовий і політичний характер; стосуються участі Республіки Болгарія в міжнародних організаціях; передбачають зміну кордонів держави тощо.

Діяльність Народних Зборів також регулює “Закон про організацію та діяльність Народних Зборів”, від 23.08.2005, а останні зміни і доповнення до нього були внесені 27.03.2007. Закон складається з 12 глав, а також із заключних та перехідних положень.

Провідними політичними партіями Болгарії в парламенті є:

· Болгарська соціалістична партія (БСП) - лідер партії Сергій Станишев. 25 червня 2005 року партія отримала перемогу на виборах депутатів в 40-ві Народні Збори.

· “Національний рух Симеон ІІ” (НРСД) - передвиборча коаліція, створена в квітні 2001 року для забезпечення участі прихильників Симеона Сакскобургготського в парламенських виборах 17 червня 2001 р. В квітні 2002 р. перетворена в партію під тою ж назвою. Керівник партії - С. Сакскобургготський.

· Рух за права і свободи (РПС) - створений 4 січня 1990 р. Виражає інтереси болгарських етнічних турок і мусульман. Голова партії - Ахмед Доган.

· “Атака” - патріотичне об'єднання, створене за декілька місяців до виборів 2005 року.

· Об'єднання демократичних сил (ОДС) - створене 7 грудня 1989 р. як антикомуністичний рух. Голова ОДС - Надія Михайлова.

· ДСБ (Демократи за сильну Болгарію) - лідер партії бувший прем'єр-міністр країни Іван Костов.

· БНС (Болгарський народний союз) лідери союзу - А.Мозер, С.Каракачанов.

3. Характеристика органів виконавчої влади

3.1 Глава держави

В історії сучасної болгарської держави функції глави держави покладались на монарха, регента, а також колективні органи, такі як Президіум Народних Зборів і Державну раду.

Історія розвитку інституту Президента Республіки є відносно короткою і пов'язана з переходом Болгарії до демократичного режиму.

Інститут Президента Болгарії нового часу бере свій початок з прийняття Конституції держави від 12 липня 1991 року. Попередником є інститут “Глави (президента) Республіки”, положення про якого містяться в Конституції 1971 року.

В 1991 році з двох кандидатів на посаду Президента Республіки був обраний доктор Желю Желев в результаті другого туру виборів, який набрав 52.85%. Кандидат офіційно приступив до виконання своїх обов'язків 19 січня 1992 року. Віце-президентом була обрана Блага Дімітрова.

3 листопада 1996 року другим Президентом Республіки був обраний П'єтр Стоянов, на-бравши 59.73% голосів виборців. Віце-президентом став Тодор Кавалджиєв.

Третій Президент, який обіймає посаду по даний час - Георгій Пирванов, який на другому турі виборів отримав 54.13% голосів і вступив на посаду 18 листопада 2001 року. На посаду віце-президента було обрано Ангел Марін.

Повторно посаду Президента Республіки Г.Пирванов обійняв після 2 туру президентських виборів від 18 листопада 2006 року, набравши 53.13% голосів.

Георгій Пирванов - 50 років, випускник історичного факультету Софійського університету, в 1988 році захистив докторську дисертацію з історії. З 1992 по 1996 рік був директором Центру історичних і політологічних досліджень при ВР БСП. З 1981 року є членом Болгарської Соціалістичної Партії, з 2000 р. стає її головою. З 1994 року стає депутатом Народних Зборів Болгарії. Г. Пирванов є автором десятка наукових статей, монографій та книг. Остання з них, під назвою “До та після десятого” (в якій йдеться про період до та після скасування комуністичного режиму в Болгарії), була опублікована в 2001 році.

Болгарська Конституція надає право притулку для осіб, які потребують захисту своїх прав та інтересів. Президент Г.Пирванов надав право вирішувати це питання віце-президенту Ангелу Маріну. Для сприяння функціонування цієї інституції була створена Комісія з надання притулку.

Президент приймає участь в розподілі влади, але не є суб'єктом жодної з гілок влади - законодавчої, виконавчої та судової. В деякому смисловому значенні Президент грає роль політичного арбітра між інституціями, він переслідує стратегічні інтереси і цілі нації задля досягнення консенсусу в громадянському суспільстві. Конституція надає можливість Президенту вносити корективи в суперечливі рішення в сфері законодавчої та виконавчої влади.

Під час формування і проведення внутрішньої та зовнішньої політики держави основним законом поділена компетентність між Президентом і урядом з метою збалансування управлінських рішень.

Президент здійснює державну владу в якості глави держави (с.92). Оскільки Президент «уособлює єдність нації», йому надається ряд повноважень, що дозволяють ефективно впливати на всі три гілки влади. Влада, яку здійснює Президент Республіки, не може входити до повноважень інших інституцій.

Президент приймає участь у формуванні Ради Міністрів. У відповідності з ст.99 Конституції після консультацій з парламентськими групами Президент наділяє кандидата в голови РМ від найбільшої за чисельністю парламентської групи правом формування уряду.

Якщо даному кандидату вдається сформувати уряд, то Народні Збори проводять голосування щодо його кандидатури.

Конституція передбачає ситуацію, коли кандидат на посаду голови Ради Міністрів від найбільшої за чисельністю парламентської групи не може в семиденний термін запро-понувати склад РМ. В такому випадку Президент наділяє цим правом іншого кандидата на посаду голови від другої за чисельністю політичної партії. Якщо і тоді не буде запропонований склад Ради Міністрів, Президент призначає для цього кандидата від наступної парламентської групи. За умови, що цей мандат здійснений успішно, Президент пропонує Народним Зборам обрати кандидата на посаду голови РМ. Якщо ж згода про утворення уряду не досягнута, то Президент призначає «тимчасовий уряд», розпускає Народні Збори і призначає нові вибори.

В практиці Болгарії вже мали місце подібні ситуації. Це відбулось після того, як всі спроби сформувати уряд виявились марними і 12 жовтня 1994 року Народні Збори не обрали головою РМ Д.Луджева, Президент розпустив Народні Збори, призначив нові вибори і обрав “тимчасовий” “службовий” уряд на чолі з Ренетою Інджовою.

Як верховний головнокомандуючий збройними силами, Президент призначає і звільняє найвищий командний склад збройних сил.

Президент очолює Консультативну раду з національної безпеки, в склад якої входять голова Народних Зборів, головуючий Міністр, міністр оборони, міністр закордонних справ, міністр внутрішніх справ, міністр фінансів, керівник генерального штабу болгарської армії і по одному представнику від кожної парламентської групи. Консультативна рада з національної безпеки: обговорює питання внутрішньої і зовнішньої політики; забезпечує громадянський мир, суспільний порядок, права та інтереси болгарських громадян; застосовує дії, направлені на присікання і подолання виникнення загрози націо-нальній безпеці. На наступні засідання Консультативна рада збирається один раз на три місяці, позачергові засідання проводяться в разі необхідності за ініціативою Президента або під час оголошення загальної чи часткової мобілізації, збройного стану і в деяких інших випадках, прямо передбачених Конституцією (п.4 і 5 ст.100). Засідання Ради -закриті. Кворум складає 2/3 складу Консультативної Ради.

Президент визначає організацію служб при Президенті і призначає персонал.

Крім того, Президент здійснює цілу низку повноважень в виконавчій сфері: оголошує загальну і часткову мобілізацію в передбачених законом випадках, підписує міжнародні договори, затверджує зміну кордонів і центрів адміністративно-територіальних одиниць за пропозицією Ради Міністрів.

В Болгарії передбачений інститут контрассигнатури: значна частина актів Президента скріплюється також підписом головуючого Міністра чи відповідного міністра (ст.102). Виключенням є акти про призначення “службового” уряду, про накладання мандату на утворення уряду, визначення організації і порядку діяльності служб при Президенті і призначення персоналу, призначення дати виборів і деякі інші, прямо визначені в п.3 ст.102 Конституції Болгарії.

Президент має право скликати Народні Збори з різних питань в межах своєї компетенції, оскільки він не має права законодавчої ініціативи. Він має право вносити пропозиції щодо зміни Конституції Республіки Болгарія. Якщо Президент вважає проект закону неконституційним, він може наполягати на повторному обговоренні його Народними Зборами. Таке повноваження можна назвати “право вето”.

Президент може звільняти повністю чи частково від відпрацювання вироку суду за скоєний злочин. Також глава держави має право на помилування, що вважається актом гуманності. Це право Президент поклав на віце-президента Ангела Маріна. Спеціальна Комісія з помилування, яка складається з спеціалістів з кримінального права і процесу приймає апеляції і рекомендує кандидатів на помилування віце-президенту. Право на помилування практикується досить рідко і за наявності переконливих доказів невинності.

Призначення виборів є також в компетенції президента в разі спливу строку мандату діючих Народних Зборів або місцемих органів влади, або при досрочному закінченні мандату.