Історія становлення і розвитку суду присяжних в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Конституція та Закон України "Про судоустрій і статус суддів" передбачають необхідність залучення громадян до здійснення правосуддя за допомогою таких форм безпосередньої демократії, як інститут народних засідателів та інститут суду присяжних. Сучасна тенденція законодавця щодо демократизації судового процесу викликала необхідність запровадження більш дієвого інституту, яким, на думку правників, виступає саме суд присяжних. В той же час, незважаючи на передбачуваність даного інституту законодавством, спостерігається відсутність єдності у поглядах фахівців стосовно доцільності запровадження суду присяжних в Україні.

Правильне вирішення цього дискусійного питання можливе лише за умови глибокого ознайомлення з історією становлення і розвитку даного судового інституту, де розкриваються його соціально-правова природа та роль у судочинстві. В цьому питанні має відігравати провідну роль наука історії держави і права. Однак на сьогодні в Україні відсутні, на думку вчених і практиків, достатньо обґрунтовані наукові пропозиції щодо можливих шляхів втілення конституційного принципу участі народу у здійсненні правосуддя. Вітчизняна юридична наука містить фрагментарні положення про історію та правову сутність даного судового інституту в контексті судової реформи 1864 р. Питання історії становлення і розвитку власне суду присяжних на українських землях залишається недослідженим, що, в свою чергу, унеможливлює як всебічний аналіз ролі даного інституту в судовій реформі XIX ст., так і врахування попереднього досвіду у нинішній судовій практиці. суд присяжний правовий україна

Таким чином, дослідження питання історії становлення і подальшого розвитку інституту суду присяжних в Україні набуває сьогодні особливої наукової актуальності та суспільного значення в умовах проведення судово-правової реформи в Україні, оскільки вивчення історичної спадщини у вигляді емпіричних знань, що містяться у законодавчій базі та працях відомих українських й іноземних юристів стосовно судочинства за участю суду присяжних має забезпечити використання накопиченого сторіччями юридичного досвіду для сприяння правильній побудові й ефективному функціонуванню інституту суду присяжних та уникненню тих помилок, що мають місце в історії даного судового інституту.

Це обумовлює актуальність обраної теми дослідження.

Мета і завдання дослідження. Метою курсової роботи є дослідження історії становлення і розвитку суду присяжних в Україні і у світі і аналіз та розробка напрямів удосконалення функціонування суду присяжних в Україні.

Для досягнення мети роботи автор поставив перед собою наступні завдання:

- розглянути поняття і характеристику суду присяжних;

- визначити функції суду присяжних;

- описати виникнення суду присяжних і поступовий його розвиток в Україні і у світі;

- проаналізувати особливості функціонування суду присяжних в Україні на сучасному етапі;

- описати нормативно-правове регулювання діяльності суду присяжних в Україні;

Об`єктом дослідження виступає суд присяжних.

Методи дослідження. Основою дослідження послужили загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання, які допомогли систематизувати і проаналізувати зібраний матеріал, внаслідок чого було отримано результат, необхідний для досягнення поставленої у роботі мети. Серед них ми можемо відзначити історичний, системно-структурний, діалектичний, статистичний, методи аналізу і синтезу, узагальнення.

Інформаційною базою дослідження слугували наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених, нормативно-правові акти України, статті у фахових виданнях, навчальна література тощо.

Практичне значення одержаних результатів полягає у систематизації і узагальненні існуючої інформації із становлення і функціонування суду присяжних і окресленні перспектив розвитку інституту присяжних в Україні.



РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ СУДУ ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ

Історія сучасного суду присяжних почалася 28 червня 1996р., з прийняттям Конституції України, норми якої - ст. 124 й ст.127 - закріплюють таку безпосередню форму народовладдя, як можливість здійснення правосуддя судом присяжних. Проте, наразі, інститут присяжних засідателів в українському кримінальному судочинстві ще не введено.

На наш погляд, передумовою введення суду присяжних в Україні має стати ретельний розгляд та історичний аналіз його сутності.

Час створення суду присяжних не є точно визначеним. Існує версія про заснування суду присяжних засідателів у Франції, де є докази появи подібного органу в 829 р. нашої ери. Згадку про суд, що складався з 12-ти присяжних ми зустрічаємо у «Вірменському судебнику» (1523 р.). Більшість із авторів вважають батьківщиною суду присяжних Англію періоду раннього середньовіччя, де у XVIII ст. він набрав своєї класичної форми, особливостями якої є: розподіл складу суду на 2 автономні колегії, наділені різною компетенцією (1 професійний суддя, що вирішує правові питання і міру покарання і 12 присяжних засідателів, яким доручено розгляд питання факту - чи мала місце подія злочину і чи винен у цьому підозрюваний; наявність двох актів правосуддя: вердикту і рішення про покарання; складання списків випадкового відбору тощо [8; с. 11].

Система судів присяжних в Росії існувала з 1864 р. по 1917 р. Як вважає В. Тертишник, заснування суду присяжних в його класичному розумінні в період судової, реформи 1864 року, було найважливішим демократичним надбанням дореволюційної Росії, в правовому полі законодавства якої перебували Україна, Польща, Фінляндія. Як слушно зазначається в юридичній літературі, часів судової реформи 1864р., суд присяжних був засобом демократизації кримінального судочинства, що давало можливість відмови від інквізиційного процесу в Росії [17; c. 16].

У зв'язку з функціонуванням суду присяжних у Росії та Україні ще в XIX - на початку XX ст. можемо відзначити, що цей інститут не є цілком незнайомим нововведенням для нашої держави.

Програму реформування судової системи в Росії запропонував у 1809 р. М. Сперанський. Своє подальше втілення вона знайшла у «Введении к Уложению государственных законов». В 1830-ті роки розробкою проектів законів про судоустрій займалося Міністерство юстиції та Другий Відділ імператорської канцелярії. У 1844 р. ще один проект підготував Д. Блудов.

З приходом до влади Олександра II, судова реформа отримала свій розвиток. У жовтні 1861 р. була створена комісію, до складу якої входили С. Зарудний та багато інших визначних юристів тієї епохи. Результатом роботи комісії стали «Основні положення реформи судової частини в Росії». У даних положеннях вперше було зафіксовано такі нові інститути і принципи, як: відокремлення суду від адміністрації, виборний мировий суд, присяжні засідателі в окружному суді, запровадження адвокатури, принцип змагальності.

Важлива роль у підготовці судових перетворень у царській Росії належала статс-секретарю департаменту законів Державної ради, українцеві С.Зарудному.

На основі положень, підготовлених комісією, було створено Статут кримінального судочинства і Статут про покарання, що накладаються мировими суддями, які затвердив імператор Олександр ІІ 20 листопада 1864 року [11; c. 127].

На території України реформування судової системи відбувалося за судовими Статутами 1864 р. Російської імперії. Суд присяжних, що ними передбачався, в Україні вводився поетапно. Найперше, у 1867 p., він втілений у практику Харківського, Сумського та Ізюмського судів, які територіально знаходилися ближче до центру імперії. Найпізніше, у 1880 р., суд присяжних отримав практичне застосування на теренах Правобережної України: у Київському, Уманському, Кам'янець-Подільському. Житомирському та Луцькому судах.

Даний суд формувався на взірець французького суду присяжних. «Головуюча верхівка» складалася із 3-х членів: судді та 2-х його замісників. Колегія присяжних складалася із 14-ти присяжних засідателів, два з яких були запасними .

Присяжних засідателів для роботи в окружних судах обирали земські комісії із місцевих жителів, які мали повагу і довіру співвітчизників. Для вибору присяжних засідателів формувалися загальні (губернські) списки та «річні» списки, а також, списки запасних присяжних засідателів. Загальний список публікувався в місцевих «Відомостях». Функцію захисника виконували присяжні повірені.

В результаті судового слідства присяжні давали відповіді на питання: Чи мав місце злочин? Чи винний у ньому підсудний? Чи з умислом він діяв? Чи заслуговує підсудний на поблажливість? Рішення виносилось у вигляді вердикту, тобто відповіді на питання винуватості підсудного. На основі вердикту присяжних коронний суд виносив вирок, який міг бути оскаржений лише у касаційному порядку.

Історія суду присяжних в Україні, впровадженого на основі Статутів 1864 p., досліджена ще недостатньо. Особливо це стосується наукової думки про нього. Відсутність таких даних унеможливлює не лише з'ясування суспільно-правових процесів в Україні у період кінця XIX - початку XX ст., а й врахування їх у нинішній судовій практиці.

Після введення суду присяжних у практику судочинства число противників останнього не зменшилося. Водночас у суспільстві зростала кількість його прихильників. Тодішня наукова дискусія щодо суду присяжних була досить напруженою і складною, що зумовлювалося низкою проблем, що стосувалися діяльності даного інституту судочинства.

Теорія суду присяжних, на той час фрагментарно була відображена у багатьох наукових та науково-публіцистичних працях. З-поміж них чільне місце належить тим, що були опубліковані в Україні. На їх підставі можна окреслити коло теоретичних проблем, щодо яких велися дискусії: доцільність інституту присяжних; умови діяльності; компетенція та права суду присяжних; порядок формування і склад суду; тощо.

Доцільність суду присяжних аргументовано доводилася приват-доцентом М.Чубинським, який з цього питання у 1897 р. розробив доповідь на засіданні Київського юридичного товариства.

Ще в 1895р. відомий юрист-критик Дейтріх вказав на головні недоліки суду присяжних в Росії: юридична „некомпетентність” та велика відмінність рішень одне від одного в аналогічних обставинах, залежність від мелодраматичних фактів (виступів сторін, місця розгляду справи тощо) [9; c. 11].

У своїй доповіді М.Чубинський стверджував, що для вирішення фактичних питань справи потрібно мати живу совість і глузд, а вдосконаленням системи формування суду присяжних можна усунути часткові його недоліки.

Якщо розглядати умови дії суду присяжних, то ще у перші роки діяльності останнього в Україні, Л. Владимиров провів ґрунтовне дослідження функціонування суду присяжних у розвинутих країнах Заходу. На підставі дослідження автор вказує морально-правові умови, потрібні для суду присяжних: розвинуте почуття обов'язку та справедливості суспільства, а також, суд присяжних можливий лише у правовій державі, де закон визначає, що заборонено, і гарантує кожному свободу, поки той не порушить закон.

Дискусія стосовно компетенції суду присяжних не припинялася впродовж усього періоду його діяльності. Першим важливим її моментом було те, що цей суд з самого початку існування не мав права розглядати справи про державні злочини. Пізніше, Законом 1878 р. у суду присяжних забрано справи щодо злочинів проти порядку управління, а в 1889 р. вилучено справи про службові злочини посадових осіб. Головними аргументами потреби вилучення статей з компетенції суду присяжних були: неспроможність присяжних зрозуміти складні злочини; часте винесення щодо окремих злочинів виправдальних вироків; необ'єктивність розгляду справ.

Наукові дискусії щодо порядку формування та складу суду присяжних стосувалися наступних моментів: його якісного складу; участі адміністрації у процесі формування суду; відвід присяжних сторонами обвинувачення та захисту. У результаті цих дискусій Законом 1887 р. для присяжних засідателів підвищено ценз -- володіти більшим майном, порівняно з тим, що було регламентовано Cтатутами 60-х pp.

Таким чином, у результаті розгляду історичної літератури з науково-прикладних питань запровадження та функціонування суду присяжних, в Україні можемо відмітити, що історія суду присяжних в Україні досліджена недостатньо, а це унеможливлює повне оцінення його значення для розвитку суспільства на теренах України. Аналіз проблем доцільності створення та функціонування суду присяжних та аргументів щодо розв'язання їх відомими юристами свідчить про їх багатогранність і складність. Розглянуті аспекти наукових дискусій та розвитку суду присяжних в Україні переконують нас у наступному: цей суд неоднозначно сприймався різними верствами суспільства, що потрібно враховувати у нинішній практиці розвитку судочинства держави.

РОЗДІЛ 2. ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ

Відповідно до ст. 124 Конституції України народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосудця через народних засідателів і присяжних.

Також, ст. 127 Конституції України передбачає, що правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні.

Вказані положення Основного закону конкретизуються та розкриваються у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI та у Кримінальному процесуальному кодексі України від 13.04.2012 № 4651-VI.

Зокрема, глава 3 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» «Народні засідателі та присяжні» поруч із статусом народного засідателя, встановлює статус присяжного, порядок формування списку присяжних, що можуть брати участь у розгляді справ у суді, вимоги, яким має відповідати кандидат у присяжні, також, підстави і порядок увільнення від виконання обов'язків народного засідателя, присяжного, процедуру залучення народних засідателів, присяжних до виконання обов'язків у суді, та, на сам кінець, гарантії прав народних засідателів та присяжних.

Під організацією суду присяжних слід розуміти діяльність і процедури, відповідно до яких, по-перше, здійснюється відбір громадян для виконання функцій присяжних; по-друге, перевіряється відповідність цих осіб вимогам, встановленим у законі до присяжних; по-третє, присяжні викликаються для відправлення правосуддя. Крім того, у це поняття включаються всі інші організаційно-правові аспекти, що виникають у період виконання ними своїх обов'язків (надання послуг і приміщення для присяжних; використання часу присяжних; компенсація витрат присяжним; забезпечення безпеки присяжних).

Присяжні відіграють важливу роль у системі правосуддя України. Ці громадяни привносять в суд життєвий досвід і ціннісні орієнтації суспільства в цілому. Функції присяжних одночасно є почесними і повчальними. Для багатьох осіб ці функції часто є першим знайомством із системою правосуддя. Через те існує потреба в розробленні науково-практичних методів роботи з присяжними, які враховували б як питання, що цікавлять присяжних особисто, так і вимоги, що ставляться законом до присяжного. Ефективна організація суду присяжних дозволить знизити витрати, пов'язані з розглядом справ цим судом і значною мірою сприятиме при цьому підвищенню авторитету судової влади в суспільстві.

Організація суду присяжних повинна починатися з процесу відбору присяжних. Процес відбору присяжних містить у собі декілька етапів.

Для затвердження списку присяжних територіальне управління Державної судової адміністрації України звертається з поданням до відповідної місцевої ради, що формує і затверджує у кількості, зазначеній у поданні, список громадян, які постійно проживають на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду, відповідають вимогам статті 59 Закону «Про судоустрій статус суддів» і дали згоду бути присяжними. У разі неприйняття місцевою радою протягом двох місяців з моменту отримання подання рішення про затвердження списку присяжних територіальне управління Державної судової адміністрації України звертається з поданням щодо затвердження списку присяжних до відповідної обласної ради. Список присяжних затверджується один раз на два роки і переглядається в разі необхідності за поданням територіального управління Державної судової адміністрації України.

Серед найбільш гострих проблем, пов'язаних зі складанням списків присяжних, слід виділити:

- складання списків присяжних і проблему обчислення необхідної кількості присяжних;

- формування найбільш оптимальної системи органів, що здійснюють складання списків присяжних;

- порядок складання списків присяжних;

- порядок подання і розгляду заяв громадян про неправильності у списках присяжних;

- визначення форми даних у списках присяжних.

У сучасних зарубіжних правових системах процедура формування списків присяжних, аналогічна російській дореволюційній, діє в Австрії. Згідно із Законом про реєстр присяжних і шеффенів, муніципальна комісія складає список на 4 роки. З нього районна комісія відбирає найбільш придатних осіб і подає список цих осіб голові суду першої інстанції. Затверджений ним реєстр стає початковим реєстром. На базі початкового реєстру комісія при Вищому Суді потім формує річний реєстр, що складається з головного і додаткового списків (в останній включаються особи, що проживають у найближчих околицях суду). Шляхом жеребкування річний реєстр розбивається на реєстр присяжних (для кожної сесії) і два реєстри для шеффенів (місячні) [16; c. 120].

Перевага цієї моделі очевидна: по-перше, немає необхідності складати явно завищені за кількістю річні списки присяжних. У разі недостатності присяжних у річному списку можна поповнити його із загального. А по-друге, голові суду не потрібно займатися плануванням кількості присяжних на наступний рік.

Своєчасне виявлення осіб, не здатних швидко й ефективно включитися в діяльність колегії присяжних, і виключення їх з числа кандидатів у присяжні з метою формування якісного складу колегії з числа соціально зрілих, морально добропорядних і розсудливих осіб забезпечуються за допомогою спеціальних організаційних заходів, насамперед шляхом складання списків присяжних і перевірки апаратом суду відповідності вимогам закону кандидатів, включених до списків.

При складанні списків присяжних, створюваних окремо по кожному району або місту області, до якого включаються тільки громадяни, що постійно проживають у місці знаходження суду присяжних, кандидатури присяжних відбираються шляхом випадкової вибірки зі списків виборців, складених до останніх виборів народних депутатів України по районах або містах області. Слід зазначити, що до кандидатів у присяжні ставляться набагато більш суворі вимоги, ніж до виборців. До списків присяжних не включаються особи, не внесені до списків виборців на виборах, що передували складанню списків присяжних, а також особи, що не досягли до моменту складання списків присяжних віку 30 років, які мають не зняту або не погашену судимість, визнані судом недієздатними або обмежено дієздатними.

Соціальний контроль за дотриманням цих вимог до кандидатів у присяжні повинні забезпечуватися такими організаційними заходами:

1) списки публікуються в місцевій пресі для відома населення;

2) громадяни, представники підприємств, установ і організацій мають право звертатися до комісії з заявами про незаконне включення або невключення конкретних осіб до списку або про виключення їх зі списку, про інші неправильності у списку;

3) територіальне управління ДСА повинне розглядати заяви, що надійшли, і приймати рішення, які можуть бути оскаржені в суд у порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством;

4) територіальне управління ДСА зобов'язане регулярно перевіряти і за необхідності змінювати списки присяжних, виключаючи зі списків осіб, що втратили право бути присяжними, і включаючи тих, хто був відібраний за поданням голови апеляційного суду додатково.

Згідно з ст. 60 зазначеного Закону зі списку присяжних виключаються на їх письмову заяву особи, не здатні швидко й ефективно включитися в діяльність колегії присяжних з розгляду складних кримінальних справ і вироблення якісного (правильного і справедливого) колективного рішення з питань про винність:

особи, які перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, у відпустці по догляду за дитиною, а також які мають дітей дошкільного чи молодшого шкільного віку або утримують дітей-інвалідів, інших хворих або членів сім'ї похилого віку;

керівники та заступники керівників органів місцевого самоврядування;

особи, які через свої релігійні переконання вважають для себе неможливою участь у здійсненні правосуддя;

інші особи, якщо голова суду визнає поважними причини, на які вони посилаються.

Уявляється, що оскільки ці категорії осіб не здатні швидко й ефективно включитися в діяльність колегії присяжних з об'єктивних причин, що обмежує їх здатність якісно виконувати обов'язки присяжного, то, як уже зазначалося, в інтересах правосуддя їх узагалі не варто було б включати до списків присяжних. Навряд чи виправдано вирішувати питання про включення їх до списків залежно від того, чи захочуть вони звернутися з письмовою заявою про виключення їх із цих списків.

У кожному суді має бути план організації колегії присяжних, в якому описується порядок відбору присяжних. У плані має міститися посилання на відповідний законодавчий акт, що є правовим джерелом, яким керується суд при відбору присяжних.

Крім того, у плані зазначається, хто з апарату суду зобов'язаний здійснювати процедуру випадкового відбору присяжних, а також містяться: рекомендації стосовно порядку здійснення цієї процедури; джерела висування кандидатур, що включаються до списків присяжних; порядок складання і ведення списків присяжних; порядок перевірки відповідності кандидатів у присяжні вимогам закону; порядок виклику і призначення присяжних для здійснення їх функцій, а також інші адміністративні аспекти діяльності присяжних.

Загальний зміст плану може бути коротко наведено так.

а. Складання списків присяжних:

1. Відповідальність за складання списків

Згідно з ст. 58-1 Закону «Про судоустрій і статус суддів» відповідальність за складання списків присяжних несуть територіальні управлінн Державної судової адміністрації. Списки оновлюються один раз на два роки. Чисельність кандидатів по кожному зі списків визначається головою відповідного суду і представляється головою відповідної ради з огляду на зразкову кількість присяжних, які, за оцінкою суду, будуть потрібні для роботи в процесах у кримінальних справах за участю присяжних протягом наступного року.

При складанні списків необхідно, щоб у них було пропорційно представлене населення кожної адміністративно-територіальної одиниці (району, міста тощо), що знаходиться на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду.

2. Складання списків

Кандидатури присяжних, що включаються до списку, відбираються методом випадкової вибірки зі списків виборців по кожній адміністративно-територіальній одиниці. Після складання списку з нього виключаються особи, що не відповідають вимогам ст. 59 Закону «Про судоустрій і статус суддів». Список присяжних затверджується рішенням місцевої ради на сесії.

Потім списки необхідно опублікувати в місцевій пресі з метою ознайомлення з ними громадськості, а також для того, щоб надати можливість у разі потреби оскаржити неточності, допущені в списках присяжних. Територіальне управління ДСА в п'ятиденний строк повинне розглянути заяву, що надійшла, і прийняти за нею рішення, причому відмова в задоволенні вимог може бути оскаржена у суд.

3. Запасний список

Крім загального списку, на мою думку, слід складати запасний список присяжних. Порядок відбору кандидатів для включення до запасного списку і ознайомлення з ним громадськості аналогічний порядку, що діяв стосовно загального списку, з тим лише застереженням, що кандидати, які включаються до списку, повинні постійно проживати в населеному пункті або в іншому постійному місці знаходження суду.

4. Передача списків до суду

Після завершення зазначених процедур територіальне управління ДСА представляє суду остаточний загальний і запасний списки присяжних.

Списки присяжних згідно з ч. 3 ст. 58 Закону «Про судоустрій і статус суддів» затверджуються на строк два роки і переглядаються в разі необхідності за поданням територіальне управління ДСА.

Крім якомога більш широких і доцільних умов для вибору в присяжні важливо також, щоб, з одного боку, складання списків здійснювалося належним чином, тобто щоб до їх складу включалися дійсно здатні виконувати функції присяжного, а з іншого - щоб усі спроможні несли цю повинність і не ухилялися від неї. Значною мірою правильне здійснення цього залежить від установи, якій доручається складання списків. Вона має складатися насамперед з осіб, які знають місцеве населення. Визначення і створення найбільш оптимальної системи органів, що здійснюють формування списків присяжних, - це проблема, на яку хотілося б звернути увагу.

Країни загальної системи права, на відміну від континентальної, практично не знають такої процедури, як складання спеціальними органами загальних, чергових і запасних списків присяжних. Дані зі списків виборців про громадян, що проживають у підвідомчому йому окрузі і відповідають вимогам, котрі ставляться до присяжних засідателів, заносяться в комп'ютер, який на основі спеціальної програми-добору присяжних друкує для розсилання анкети (форми) можливим кандидатам у присяжні. За діями комп'ютера стежать секретарі суду або самі судді. За результатами анкетування кандидати в присяжні запрошуються в суд. Аналогічну систему виклику кандидатів у присяжні до суду закладено й в англійському законодавстві про присяжних.

Як уже говорилося вище, функції комісії з первинного складання списків можуть бути занесені в комп'ютер. Однак діяльність територіальне управління ДСА виявляється необхідною при розгляді заяв громадян на неправильності включення до списків присяжних. Про складання загальних списків присяжних територіальне управління ДСА повідомляє населення і протягом двох тижнів після цього допускає всіх бажаючих до ознайомлення з ними і розглядає заяви, що надходять. Заяви громадян про включення (або невключення) до списків присяжних повинні розглядатися та або задовольнятися, або відхилятися в місячний строк.

Одночасно зі складанням загальних по районах, містах, областях списків присяжних очевидно, що територіальне управління ДСА повинне складати запасний (по обласному центру) список присяжних, до якого включаються тільки громадяни, що постійно проживають в населеному пункті або іншому постійному місцезнаходженні відповідного суду.

Аналізуючи процедуру складання списків присяжних, необхідно пам'ятати, що проведений аналіз - багато в чому теоретичний. Остаточний висновок про позитивні риси і недоліки існуючої системи формування загальних і запасних списків присяжних можливо зробити тільки за результатами багаторічної практичної діяльності. Але деякі рекомендації можна дати вже зараз: по-перше, слід наділити територіальні управління ДСА повноваженнями як щодо складання списків присяжних, так і щодо вирішення питань неправильного включення (виключення) осіб зі списків присяжних; по-друге, розширити перелік відомостей, що заносяться у форму, за якою вносяться дані до списків присяжних.

З прийняттям нового Закону «Про судоустрій і статус суддів», що закріплював положення про статус присяжних поклало початок формуванню інституту присяжних засідателів в Україні на законодавчому рівні. Однак, до прийняття нового КПК України, вказані норми були фактично «мертвими». Оскільки не мали закріплення безпосередньо у кримінальному законі.

13.04.2012 року було прийнято Кримінальний процесуальний кодекс України (набрав чинності 21.11.2012 року). Глава 30 нового КПК України «Особливі порядки провадження в суді першої інстанції» передбачає, крім параграфу 1 «Спрощене провадження щодо кримінальних проступків», параграф 2 «Провадження у суді присяжних».

Даний параграф визначає правовий статус присяжних у самому кримінальному процесі, регламентує процедурні та організаційні питання участі присяжних у здійсненні правосуддя:

Стаття 383. Порядок провадження в суді присяжних;

Стаття 384. Роз'яснення права на суд присяжних;

Стаття 385. Виклик присяжних;

Стаття 386. Права і обов'язки присяжного;

Стаття 387. Відбір присяжних у суді;

Стаття 388. Приведення присяжних до присяги;

Стаття 389. Недопустимість незаконного впливу на присяжного;

Стаття 390. Усунення присяжного;

Стаття 391. Порядок наради і голосування в суді присяжних.

Отже, можна зробити висновок, що на нормативно-правовому рівні вказана проблема значно наблизилась до свого вирішення, однак, на думку значної кількості правників та, зокрема, голови парламентського Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Андрія Кожем'якіна, найбільшим розчаруванням нового КПК України стало давно обіцяне започаткування суду присяжних, яке фактично так і не відбулось [21]. Із статей 31, 242, 383--391 можна дійти висновку, що йдеться не про присяжних у класичному розумінні цього поняття, а про народних засідателів ще радянського штибу. Завдяки такому суду присяжних будуть «легалізувати» політично вмотивовані вироки та ухвали, засуджуватимуть до довічного ув'язнення політичних опонентів.

Дійсно, складно не погодитись із цією думкою, однак, я вважаю, що нормативне закріплення інституту присяжних - це вже великий крок до запровадження конституційного принципу участі народу у здійсненні правосуддя. В подальшому, для запобігання перетворення вказаних норм у «мертві» слід відпрацювати цей механізм на практиці та визначити основні проблемні моменти, і вже на підставі практичних зауважень паралельно удосконалювати нормативну базу, що регулює здійснення суду присяжних.

РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНА ПРАКТИКА ДІЯЛЬНОСТІ ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ

Відповідно до плану організації суду присяжних після складання списку присяжних секретар суду розсилає поштою всім кандидатам, переліченим у списку, кваліфікаційні анкети присяжних. Після одержання заповнених кандидатами кваліфікаційних анкет поштою секретар обробляє їх з метою виявлення тих кандидатів, що підлягають звільненню, виключенню зі списку згідно зі статтею 59 Закону «Про судоустрій і статус суддів», потім складає список таких осіб і передає його на затвердження судді. Після цього секретар поштою повідомляє зазначених осіб про прийняте рішення. У разі виявлення судом обставин, що вимагають виключення особи зі списку присяжних, суд повідомляє про це відповідній раді.

Після складання розкладу судових процесів за участю присяжних кожний із суддів доводить цей розклад до відома секретаря. Це повинно бути зроблено як мінімум за два тижні до призначеної дати суду. Секретар суду, керуючись принципом випадкової вибірки, відбирає зі списку ту кількість присяжних, яка буде потрібна суддям у певні дати, і розсилає цим присяжним повідомлення про з'явлення до суду у відповідні дати. Письмовий виклик має бути вручено присяжному під розписку. У виклику вказуються день, час і місце проведення судового засідання, формулюється пропозиція про з'явлення, а також указується на обов'язок присяжного повідомити суд про причини нез'явлення.

Присяжний, викликаний для участі в судовому засіданні, з поважних причин може бути звільнений головою суду від виконання обов'язків присяжного на підставі письмової або усної заяви (ст. 60 Закону «Про судоустрій і статус суддів»). У майбутньому він може бути викликаний до суду для участі в інших судових процесах.

Присяжний, викликаний до суду, але не відібраний для участі в судовому засіданні, може бути згодом знову викликаний до суду для участі в іншому судовому засіданні.

У Законі «Про судоустрій і статус суддів» не встановлено, скільки разів на рік і який строк бере участь присяжний у розгляді справи. Очевидно, що присяжний може брати участь у розгляді не більше однієї справи в рік на увесь час розгляду цієї справи.

Після винесення постанови про призначення справи до розгляду суддя дає розпорядження апарату суду про забезпечення з'явлення в дане судове засідання не менше дев'ятнадцяти присяжних. Якщо справа привернула увагу засобів масової інформації і широко висвітлюється в газетах і по телебаченню, суддя повинен викликати більше присяжних, ніж звичайно, щоб гарантувати наявність відповідної кількості передбачуваних членів складу присяжних, з числа яких можна вибрати кандидатури для об'єктивного і неупередженого складу суду присяжних.

У день, коли викликані присяжні з'являться в суд, вони зустрічаються із суддею, головуючим у даній справі, для короткої інформації і проведення добору присяжних відповідно до процедури. Якщо після процедури опитування і відводів присяжних залишиться менше семи, головуючий дає вказівку апарату суду викликати необхідну кількість присяжних із запасного списку і оголошує перерву для їх виклику.

Громадянам слід позитивно ставитися до участі в судочинстві як присяжні, вони повинні також розуміти, що ця діяльність одночасно надає їм права і накладає обов'язки. Важливо повідомити новим присяжним, що в їх розпорядження буде надана необхідна їм інформація, що до них буде виявлено повагу й увагу і що вони є найважливішою частиною системи правосуддя. Добре продумане орієнтування має велике значення і дає присяжним необхідну підготовку. Будь-яке орієнтування повинне мати справедливий і безсторонній характер.

Основна інформація, додана до повідомлення про з'явлення в судове засідання, покликана усунути непорозуміння й уникнути зайвих питань, що призводять до невиправданих витрат часу. Це набагато доцільніше, ніж проведення основного орієнтування в суді. У перелік відомостей, що повідомляються, можуть входити такі: пояснення процедури, за допомогою якої ім'я даного громадянина було обрано для участі в складі присяжних; повідомлення (довідка) для вручення за місцем роботи; час і місце з'явлення; місцезнаходження будинку суду (найкраще докласти карту-схему); відомості про розташування автостоянки і місцевий транспорт, на якому зручніше проїхати до будинку суду; відомості про наявність обладнання для осіб з фізичними вадами або інвалідів; години роботи суду; передбачуваний розклад першого дня засідань; передбачувана тривалість участі в судовому процесі; процедура і підстави звільнення від участі в судовому процесі; відповідальність за нез'явлення без поважної причини за викликом до суду; порядок реєстрації присяжних, що з'явилися в суд для виконання своїх обов'язків; оплата праці присяжного; форма одягу, що допускається; харчування присяжних у процесі виконання ними своїх обов'язків; перелік предметів, які присяжний може приносити із собою в суд (наприклад, книги, журнали і т.д.); номери телефонів і адреси для одержання додаткової інформації.

Момент прибуття до суду повинен бути обраний зручно для того, щоб працівники суду мали час представитися присяжним. Після цього присяжним надається усна інформація і відбувається їх ознайомлення з друкованими і відеоматеріалами. Слід мати на увазі, що ефективність орієнтування знижується, якщо воно продовжується менше однієї години. У видрукуваній брошурі та відеофільмі може міститися інформація про такі аспекти судової процедури: який порядок добору присяжного перед слуханням справи і чому можуть виникнути різні затримки; коли повинен розпочатися судовий розгляд; у чому полягають обов'язки судді і яка функція присяжних; обов'язки співробітників суду; правила поведінки присяжних; роз'яснення заборони спілкування з особами, що не входять до складу суду, без дозволу головуючого, а також заборони не збирати відомості в справі поза судовим засіданням; опис дорадчої кімнати для присяжних і наданих у їх розпорядження зручностей; опис і місцезнаходження кімнати присяжних; правила користування кімнатою відпочинку присяжних; питання забезпечення безпеки (наприклад, місцезнаходження пожежних виходів); визначення необхідних юридичних термінів; відомості про суддю, якому доручено розглядати справу; роз'яснення обов'язків обвинувача і захисника на процесі; опис процедури судового розгляду; знайомство з планом типового залу суду.

Слідом за ознайомленням присяжних із призначеними для них основними відомостями суддя або працівник апарату суду може виступити перед присяжними зі зверненням, у якому міститься подяка за готовність громадян брати участь у судовому розгляді, як присяжні, і особливо виділяється роль складу присяжних, як найважливішого чинника для встановлення істини. Звернення такого роду звичайно досить коротке, і після нього присяжним представляються співробітники суду, до яких кожний із присяжних може звернутися по допомогу, і виділяється якийсь час для того, щоб вони могли поставити питання співробітникам суду, відповідальним за роботу присяжних.

Після того як присяжні займуть призначені для них місця в залі судового засідання, суддя може попередити їх про те, що вони не мають права обговорювати хід слухання справи з ким би то не було, а також про те, що вони зобов'язані повідомити суду про будь-чиї спроби справити на них тиск (якщо такі будуть вжиті). Це коротке звернення покликане роз'яснити присяжним, яким чином вони можуть входити в контакт із суддею та іншими працівниками суду.

Надання присяжним відповідних послуг і приміщень знижує тягар навантажень на них у процесі роботи в складі колегії й одночасно сприяє збільшенню ефективності роботи. До списку необхідних послуг можуть входити: по-перше, транспортні послуги. Якщо громадський транспорт не дає можливості присяжним прибути в суд, слід подумати про те, як вони зможуть добратися до суду.

По-друге, місця входу присяжних у будинок суду та їх реєстрації. Кількість людей, що входять до приміщення суду, досить велика. Тому місце з'явлення присяжних має бути чітко позначене і відділене від місць входу публіки. Місце реєстрації має знаходитися поруч із приміщеннями для присяжних і бути достатньо просторим. Необхідно раціонально організувати процедуру реєстрації.

По-третє, приміщення для очікування і кімната відпочинку присяжних. У приміщенні для очікування слід проводити інформування присяжних тривалістю близько однієї години. У разі, якщо одночасно в суді розглядаються декілька справ за участю присяжних, імовірно, що їм доведеться якийсь час очікувати в кімнаті, коли їх викличуть для участі в процесі. У зв'язку з цим присяжним слід надати низку зручностей і послуг, що повинні бути в приміщенні для очікування: столи і стільці; туалетні кімнати; ізоляцію від публіки та від інших приміщень суду; телевізор.

По-четверте, дорадча кімната для присяжних, з гарною вентиляцією і звукоізоляцією, розташована в безпосередній близькості до залу, в якому проходить розгляд справи. У цьому ізольованому приміщенні можуть знаходитися присяжні, що беруть участь у розгляді кримінальної справи. Таке приміщення має бути поруч з кожним залом суду, в якому слухаються справи за участю присяжних. Обстановка в цьому приміщенні має сприяти тому, щоб присяжні виносили об'єктивні рішення. У розпорядженні присяжних повинен бути принаймні один секретар, котрий міг би надавати допомогу присяжним як під час слухання справи, так і в процесі обговорення рішень. Такий секретар має бути готовий негайно надавати послуги, як тільки присяжні висловлять прохання про сприяння, однак він не може мати доступу усередину приміщення під час проведення обговорень. Присяжні повинні переривати обговорення рішення, якщо їм з будь-якої причини дозволено залишити приміщення. Супровід присяжних, які продовжують обговорювати рішення, що виноситься, на обід або в приміщення суду, слід здійснювати за допомогою працівників апарату суду.

Устаткування дорадчої кімнати включає: письмове приладдя; туалетні кімнати; стіл для нарад і стільці; відповідне освітлення для денних і вечірніх годин; прохолодні напої; у процесі проведення наради зовні кімнати, безпосередньо біля її дверей, повинен знаходитися працівник апарату суду, який допомагає вирішити питання, що виникли в присяжних, і повідомити судді про необхідність пройти до залу суду.

Використання часу присяжних має бути раціональним. Головуючий суддя має установити час, коли потрібна присутність присяжних. Судді повинні щодня розпочинати судочинство і відпускати присяжних у ці встановлені години, які, коли це можливо, повинні відповідати звичайним робочим годинам у будні дні.

Присяжні не повинні залишатися в залі суду довше необхідного і їх слід відпускати, коли їх присутність не потрібна.

Головуючий повинен установити щоденну годину, коли присяжні зобов'язані з'являтися в залі суду, і ця година має з дня в день залишатися незмінною. Робота юристів і суддів з підготовки суду присяжних повинна бути завершена до цієї години, так щоб час очікування був мінімальним. Присяжні, що знаходяться в залі суду під час заслуховування показань сторін, усвідомлюватимуть, що їм дійсно відведено важливу роль у системі правосуддя, тоді як присяжні, котрі значний період перебувають у чеканні, зроблять висновок про те, що їх присутність не потрібна.

Послуги присяжних повинні компенсуватися. Щоб не допустити помилок або зловживань (наприклад, багаторазова оплата послуг одного присяжного, оплата послуг неіснуючого присяжного та ін.) необхідно розробити систему реєстрації часу прибуття присяжного і тривалості судового процесу.

Реєстрація явки присяжних являє собою першу можливість для перевірки правильності відомостей. Слід зобов'язати кожного присяжного в перший же день участі в роботі суду присяжних пред'явити своє повідомлення про з'явлення в суд, а також здати заповнену інформаційну анкету, прислану одночасно з повідомленням. Ці документи можна використовувати для реєстрації первинної явки присяжних. Кожному присяжному можна присвоїти номер для зручності обліку їх роботи в суді.

Час оплати послуг присяжних, очевидно, настільки ж важливий для них, як і розмір цієї оплати. Можна вважати, що оплата послуг протягом тижня після останнього дня присутності в суді буде досить швидкою, якщо тривалість перебування присяжного в суді не перевищує десяти днів.

У процесі роботи суду присяжних працівники апарату суду мають бути готовими відповідати на питання присяжних, що стосуються компенсації їх роботи в суді і можливих проблем за місцем їх основної роботи.

При виконанні своїх обов'язків присяжні повинні бути ізольовані і захищені від публіки. Усі приміщення, призначені для використання присяжними, повинні бути розташовані, наскільки це можливо, осторонь від приміщень для публіки, так щоб присяжні не мали контактів зі свідками, сторонами в судовому процесі або іншими особами.

Необхідно зобов'язати присяжних носити на одязі добре помітні пізнавальні знаки, що позначали б їх належність до складу присяжних, сприяючи запобіганню неумисних контактів зі сторонами в судовому процесі або з іншими особами.

Працівники суду також повинні носити легко помітні пізнавальні знаки, щоб присяжні могли звертатися до них для з'ясування наявних питань або для якого-небудь сприяння.

По завершенні судового засідання присяжних слід відпустити. Їх необхідно провести через будинок суду в супроводі працівника апарату суду і вивести назовні через вихід, де імовірність зустріти представників публіки буде мінімальною. Свідків і присутню публіку необхідно затримати в залі суду, доки присяжні не залишать будинок суду.

Дослідження з психофізіології показують, що елемент емоційності присутній при формуванні індивідуальної думки стосовно певного питання у будь-якій сфері діяльності людини незалежно від роду діяльності, освіти і досвіду роботи у даній сфері, у тому числі у сфері судочинства. Різниця у побудові судження людини, яка володіє сукупністю спеціалізованих знань (юриста), і людини без таких знань (пересічного громадянина) полягає у тому, що для юриста кінцеві результати слугують критеріями оцінки поступово отриманого матеріалу, в той час як пересічний громадянин будує судження хронологічно [17; c. 18].

Пересічні громадяни, на яких покладено обов'язок судити людину, аналізують представлені перед ними факти і приймають рішення через призму етико-моральних норм шляхом власного розуміння поняття справедливості. Прихильники суду присяжних вважають, що присяжним у такому випадку цілком достатньо здорового глузду і власного життєвого досвіду для того, щоб зрозуміти мотиви вчинення даного діяння, оцінити і вирішити, як слід вчинити по відношенню до обвинуваченої особи. Оскільки судити іншу людину це нова і незвична для присяжних справа, вони, на відміну від судді, сприймають все досить чуттєво, вбачаючи у даній справі не одні жорсткі факти, а в першу чергу живу людину, таку, як вони самі. У такий момент кожен з присяжних ставить себе на місце підсудного, намагається відчути, що керувало тоді цією людиною. Інший бік задачі суду присяжних має становити те, що при вирішенні справи присяжні засідателі також повинні поставити себе і на місце потерпілої особи чи родичів загиблої жертви злочину [14; c. 3].

Для подолання негативного впливу фактора емоційності російські колеги пропонують правильно формувати лист з питаннями, який, вимагаючи відповіді на чіткі питання, має переводити свідомість від емоційних вражень до аналізу доказів.

Якщо присяжних засідателів звинувачують у занадто великій сентиментальності, то у діяльності професійного судді відзначається такий недолік, як черствість і, можливо, підсвідома упередженість, що формується під впливом особливостей професійної діяльності. Дослідженнями з психології професій встановлено, що особи, які постійно працюють з людьми, більше піддатні професійній деформації, ніж всі інші. Така деформація виробляється у процесі звикання до однорідних ситуацій, що відтворюються у часі. В результаті звикання до стандартних ситуацій в особи формуються певні стереотипи, які за допомогою накопиченого професійного досвіду допомагають розв'язувати вищезазначені ситуації шляхом підставлення заздалегідь готових рішень-шаблонів. З одного боку, наявність таких шаблонних рішень дозволяє достатньо швидко й ефективно діяти у стандартних ситуаціях, скорочуючи процес пізнання. Однак, з іншого боку, така стереотипізація суддівських оцінок впливає на сталі судження і шаблони, що заважають правильному сприйняттю доказової інформації, що, у свою чергу, відображається на об'єктивності формування суддівського переконання і зумовлює суб'єктивізм у висновках. В результаті у суддівській психології породжується налаштування на безумовну правильність тільки його оцінок і небажання співвідносити своє рішення з конкретною ситуацією, що виникає по кримінальній справі. Оскільки суддями, зазвичай, стають колишні слідчі та прокурори, існує велика небезпека перенесення (свідомо чи ні) вчорашнього скептичного ставлення до тверджень підсудного на своє бачення як судді. Обставина, що перешкоджає безпосередньому сприйняттю судом матеріалу тієї життєвої ситуації, стосовно якої повинно бути вироблено правове судження, полягає у тому, що процес сприйняття з самого початку опосередкований специфічними формами юридичного мислення. Внаслідок цього прихильники присяжної форми судочинства стверджують, що в дійсності має місце прецедентне право, яке носить латентний характер, оскільки при розгляді кожної нової кримінальної справи суддя використовує заготовлені заздалегідь шаблони рішень, ігноруючи при цьому факт неповторності кожної справи.

Для того, щоб оцінка певного доказу набула відомого ступеня об'єктивності потрібно, щоб вона проводилася значною кількістю людей, які розглядають цей доказ з різних точок зору. Оскільки кримінальні докази є реальними життєвими фактами, то їх правильна оцінка передбачає необхідність знання всіх гранул суспільного життя. Як член даного суспільства, суддя також володіє певним обсягом знань, однак суд присяжних, як сукупність відносно великої кількості осіб, може забезпечити всебічність такого знання, оскільки у його складі знаходяться представники різних прошарків суспільства. Такі відомості особливо потрібні в країні, де різні верстви населення живуть досить відокремленим життям, де професійні судді, що зазвичай належать до вищих верств населення, не можуть зрозуміти життя людей тих прошарків, котрі дають найбільшу кількість злочинців.

Таким чином, слід погодитись з нашими попередниками, які, досліджуючи дану проблематику, прийшли до висновку про необхідність одночасного залучення професійного і народного елементів для запобігання суб'єктивізму й упередженості з ціллю досягнення загальної мети судочинства - постановленню справедливого рішення.

Одним із критичних моментів у діяльності присяжних засідателів є наявність упередженого ставлення. Дослідження з соціальної психології свідчать, що автентичне сприйняття і розуміння є базовою психологічною умовою здійснення правосуддя. Механізми формування внутрішнього переконання характеризують змістовну сторону судової здатності. У зв'язку з позитивним чи негативним першим враженням подальше сприйняття людини відбувається згідно сформованому «ореолу», тому всі інші риси, виявлені пізніше, не помічаються чи недооцінюються [19; c. 243].

Упередженість виявляється по відношенню не лише до обвинуваченого, але і до жертви злочину. Результати численних досліджень свідчать, що приймаючи рішення, кожний присяжний розглядає дану справу перш за все крізь призму чинників особистісного характеру (вік, стать, раса, соціальний статус), що відбивається на ставленні до особи обвинуваченого і потерпілого, де не останнє значення має так звана соціальна привабливість.

Стосовно жертви злочину присяжні досить прискіпливо ставляться до характеристик особистісного стилю життя потерпілої особи й у разі відхилення від усталених стандартів, частіше за все до таких осіб не відчувають поваги і співчуття. Більше того, в деяких випадках присяжні засідателі вважають самих потерпілих винними у тому, що сталося, стверджуючи, що саме вони своєю поведінкою спровокували злочинне посягання. Такі мотиви виправдувальних чи обвинувальних вердиктів часто дають підставу для їх відміни.

Вагомим аргументом, що висувається противниками суду присяжних, є неспроможність присяжних засідателів самостійно приймати рішення. Тема маніпуляції волею людей почала досліджуватися ще у XIX ст. Серед зовнішніх факторів впливу на процес формування рішення присяжних засідателів слід виділити дії судді, прокурора, адвоката. В юридичній літературі достатньо досліджено роль прокурора та адвоката у кримінальному процесі, де аналізуються способи можливого впливу на присяжних засідателів з метою отримання необхідного результату, вираженого у вердикті суду присяжних. Серед можливих засобів такої маніпуляції можна виділити цілеспрямоване перетворення інформації, психологічне примушення до необхідної дії.