Адаптація інформаційного законодавства до норм ЄС

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Адаптація інформаційного законодавства до норм ЄС: загально правові і історико-правові аспекти
• 1.1 Поняття, ознаки, сутність адаптації законодавства
• 1.2 Інформаційне законодавство України як об'єкт адаптації до норм ЄС
• 1.3 Історіографія дослідження адаптації інформаційного законодавства України до норм ЄС
• Розділ 2. Інституційний механізм адаптації інформаційного законодавства України до норм ЄС
• 2.1 Принципи адаптації інформаційного законодавства України до норм ЄС
• 2.2 Суб'єкти адаптації вітчизняного інформаційного законодавства до норм ЄС
• 2.3 Методи адаптації інформаційного законодавства до норм ЄС
• Висновки
• Список джерел

Вступ

Актуальність теми. На сьогодні дуже гостро постало питання про Євроінтеграцію. Тому вже багато років йде підготовка українського законодавства до норм ЄС.

Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до ЄС, що у свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики. Метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються ЄС до держав, які мають намір вступити до нього.

Такий чітко окреслений вектор зовнішньої політики України, який закріплений на рівні закону (Закон України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу"), так і задекларований як пріоритетний усіма найвищими державними інституціями, вимагає консолідації спільних зусиль не тільки органів публічної адміністрації, але й громадськості, громадських організацій, широких верств населення.

При цьому характер інтеграційних процесів повинен торкатись усіх сфер суспільного життя - від культурно-освітянської до правоохоронної та правотворчої діяльності, а гармонізація вітчизняного законодавства як регулятора суспільних відносин із відповідним європейським нормативно-правовим масивом взагалі повинна набути надзвичайного значення.

У цьому контексті слід відмітити, що реформаційні процеси, які спрямовані в тому числі і на адаптацію вітчизняного законодавства до європейських зразків, є характерними для більшості галузей публічного адміністрування. Певним чином реформаційні процеси торкаються й інформаційного законодавства. Зокрема, варто відмітити активну законотворчу роботу щодо змін та доповнень до Закону України "Про інформацію", прийняття Закону України "Про доступ до публічної інформації", Закону України "Про засади державної мовної політики", активізацію дискусії щодо необхідності систематизації інформаційного законодавства.

Фундаментальною та основоположною базою дослідження вказаної проблематики є праці вчених-юристів відповідних галузевих наук, у тому числі й адміністративно-правової науки, які в різні історичні періоди займалися цією тематикою та окремими питаннями інформаційного законодавства.

Мета роботи - на підставі аналізу наявних наукових та нормативних джерел розглянути сутність адаптації інформаційного законодавства України до норм Європейського Союзу, а також окреслити проблеми її нормативного визначення та практичної реалізації. Згідно з поставленою метою визначено такі основні задачі дослідження:

- визначити поняття, ознаки, сутність адаптації законодавства та співвідношення із суміжними поняттями;

- охарактеризувати інформаційне законодавство як об'єкт адаптації;

- розкрити історіографію дослідження адаптації інформаційного законодавства України до норм Європейського Союзу.

- визначити та охарактеризувати принципи адаптації інформаційного законодавства України до норм Європейського Союзу;

- визначити та розкрити систему суб'єктів адаптації інформаційного законодавства України до норм Європейського Союзу;

- окреслити методи адаптації інформаційного законодавства України до норм Європейського Союзу;

- виявити проблеми адаптації інформаційного законодавства України до норм Європейського Союзу.

Об'єктом роботи є суспільні відносини, які виникають у процесі адаптації інформаційного законодавства України до норм Європейського Союзу.

Предмет роботи - адаптація інформаційного законодавства України до норм Європейського Союзу.

Нормативна основа роботи - чинне та раніше діюче інформаційне законодавство України, міжнародні нормативно-правові акти та міжнародні угоди, учасником яких є держава Україна.

Емпіричну основу роботи становлять статистичні дані, акумульовані Державною службою статистики України та іншими органами публічної адміністрації, які є суб'єктами адаптації вітчизняного законодавства до законодавства ЄС.

Особистий внесок здобувача. Дипломну роботу виконано автором самостійно, з використанням останніх досягнень теорії адміністративного права і законодавства України.

Розділ 1. Адаптація інформаційного законодавства до норм ЄС: загально правові і історико-правові аспекти

1.1 Поняття, ознаки, сутність адаптації законодавства

На сьогоднішній день, враховуючі євроінтеграційні перспективи в Україні,а саме майбутнє входження до Європейського Союзу, постає питання про готовність нашої держави до відповідності світовим еталонам в сферах економіки, культури, законодавства. У контексті порушеної в роботі проблематики, варто зазначити, що не менш гостро поміж економічних та соціальних аспектів стоїть питання пристосування законодавчої бази до європейських стандартів нормотворення та реалізації правових норм. Іншими словами, істотно актелізується питання адаптації вітчизняного законодавства до законодавства ЄС.

Семиченко зазначає, що адаптація є активним процесом, який може призвести як до позитивних змін, так і негативних. Семеченко В.А. Психологія діяльності 2002р. с.74

Поняття "адаптація" є багатозначним, що відображає різноманітність та багаторівневість означуваного явища. В найбільш поширеному розумінні під адаптаціею розглядають процес пристосування організму до нового середовища. Мова йде про цілісне, системне пристосування, що об'єднує біологічний, психологічний та соціальні рівні.

Щодо більш вузького терміну, який характерний для юридичної літератури - адаптація законодавства, то слід зазначити, що за великим рахунком вчені - юристи, як правило, використовують легальне визначення цього поняття, виділяючи при цьому його характерні ознаки. Разом з тим на шпальтах юридичної літератури зустрічається й авторські варіанти терміну адаптація законодавства, окреслюється її мета та завдання. Зокрема, у юридичному енциклопедичному словнику за загальною редакцією Ю.С. Шемшученка, адаптація законодавства визначається як форма правової гармонізації, сутність якої полягає в узгодженні та пристосуванні нормативно-правових актів національного законодавства до міжнародних, європейських або внутрішньодержавних правових стандартів. Ґрунтується на принципах системно-функціонального та порівняльно-правового пізнання державно-правових явищ і формування відповідної системи законодавства.

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є комплексним поняттям, оскільки, по-перше, є складовою частиною гармонізації законодавства України та ЄС, по-друге, визначається як пріоритетна складова європейської інтеграції нашої держави.

Аналіз розвитку вітчизняної та зарубіжної правової думки дав підстави виділити чотири групи цілей адаптації права України до права Європейського Союзу, зокрема: набуття членства в ЄС; виконання зобов'язань по УПС; проведення адміністративної, судової реформи, утвердження верховенства права та демократизації суспільних процесів;сприяння доступу українських підприємств на ринок ЄС, створення зони вільної торгівлі з ЄС на території України, залучення іноземних інвестицій, уникнення небажаних наслідків розширення ЄС. К. Ященко стверджує,що термін адаптація охоплює не тільки проведення гармонізації та уніфікації законодавства України з законодавством ЄС, але і здійснення всього комплексу заходів, необхідних для приведення законодавства України у відповідність до вимог нормативно-правових актів ЄС Ященко К. Місце гармонізації в процесі адаптації законодавства України до законодавства Європейських Співтоварств 2010 р. с.57 .

На думку Б.В. Бабіна та І.В Кременовської адаптація законодавства України до законодавства ЄС - це сукупність взаємопов'язаних організаційних, правових, соціально-економічних, науково-технічних процесів та заходів спрямованих на зближення законодавства України із сучасною європейською системою права шляхом проектування нового внесення змін в чинне законодавство України з урахуванням загальних європейських стандартів, що відображенні у чинному законодавстві Європейського Союзу та країн-членів ЄС, а також шляхом забезпечення неухильного дотримання оновленого законодавства Бесчастний В.М Право Європейського союзу 2010р. с.151.

Легальне визначення терміну "адаптація законодавства" зафіксовано у Законі України від 21 листопада 2002 року "Про Концепцію загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу", Загальнодержавній програмі адаптації законодавства Європейського Союзу, яка затверджена Законом України від 18 березня 2004 року та у Наказі Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 16 березня 2005 року "Про затвердження Методики визначення критеріїв євро інтеграційної складової державних цільових програм". У двох останніх нормативно-правових актах зазначено, що адаптація законодавства є процесом приведення законів України та інших актів у відповідність із acquis communautaire. При цьому у наказі Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України як синонім слова "адаптація" вживається слово "зближення" . У свою чергу,Закон України від 21 листопада 2002 року "Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу", який фактично передував затвердженню самої Загальнодержавної програми, адаптація законодавства України до законодавства ЄС визначається дещо інакше, а саме як поетапне прийняття та впровадження нормативно-правових актів України, розроблених з урахуванням законодавства ЄС Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС: Закон України від 21 листопада 2002 року.. Указ Президента України від 11червня 1998 року "Про затвердження Стратегії інтеграції України до ЄС", хоча й не містить визначення дефініції "адаптація законодавства",проте передбачає,що адаптація законодавства України до законодавства ЄС полягає у зближенні із сучасною європейською системою права, що забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави у рамках ЄС і сприятиме поступовому зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня, що склався у державах-членах ЄС Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу: Указ президента Країни від 11 червня 1998р. При цьому адаптація законодавства України передбачає реформування її правової системи та поступове приведення у відповідність із європейськими стандартами і охоплює приватне, митне, трудове, фінансове, податкове законодавство, законодавство про інтелектуальну власність, охорону праці,охорону життя та здоров'я, навколишнє природне середовище, захист прав споживачів, технічні правила і стандарти, транспорт, а також інші галузі, визначені Угодою про партнерство та співробітництво. Етапами правової адаптації є імплементація Угоди про партнерство та співробітництво, укладання галузевих угод, приведення чинного законодавства України у відповідність уз стандартами ЄС,створення механізму приведення проектів актів законодавства України у відповідність із нормами ЄС. Іншими словами,Указ Президента України передбачає конкретний зміст адаптації вітчизняного законодавства, сфери суспільних відносин, що потребують реформуванню, а також, власне, те що саме підлягає "зближенню" та імплементації. Узагальнений аналіз словниково-довідникової та юридичної літератури, публіцистичних та нормативних положень, практики застосування останніх, дає підстави окреслити основні ознаки адаптації законодавства, зокрема:

1) виступає формою гармонізації законодавства;

2) полягає у пристосуванні вітчизняного законодавства до відповідних міжнародних стандартів право творення та правозастосування;

3) метою процесу адаптації є зближення вітчизняного законодавства з відповідними зразками міжнародного нормативного масиву, в тому числі acquis communautaire;

4) характеризується певною етапністю здійснення;

5) є пріоритетним напрямом правової реформи в Україні.

Змістом пристосування вітчизняного законодавства до відповідних міжнародних стандартів право творення та правозастосування, як одної із ознак адаптації, є приведення національного законодавства до міжнародних стандартів, що має на меті удосконалення механізму правового регулювання, в тому числі забезпечення розробки і прийняття нормативного матеріалу "високої якості" та підвищення ефективності його застосування, створення умов для формування так званого єдиного простору між державами.

Крім того, у Законі України від 18 березня 2004 року "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" зазначається, що першочерговою метою адаптації є забезпечення відповідності законодавства України зобов'язанням, що випливають з Угоди Про партнерство і співробітництво між Україною і європейськими співтовариствами та їх державами-членами від 14 березня 1994 року, інших міжнародних договорів, що стосуються співробітництва України з ЄС.

Адаптація законодавства є пріоритетною складовою правової реформи в Україні та пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства ЄС: Закон України від 18 березня 2004 р..

З вказаною ознакою тісно пов'язана наступна ознака адаптації законодавства, яка розкривається через її мету-зближення вітчизняного законодавства з відповідними зразками міжнародного нормативного масиву, в тому числі, acquis communautaire. У правовій сфері співпраці держав і міждержавних об'єднань часто виникає потреба у суспільному вирішенні певних завдань і в узгоджені дій, а звідси і необхідність зближення національних законодавств, що значно спрощує вказані форми міжнародної співпраці. Процес зближення, зокрема означає:

а) вироблення загального курсу правового розвитку;

б)здійснення заходів щодо подолання правових розходжень;

в) вжиття заходів щодо вироблення спільних або єдиних юридичних правил.

Кожна з цих дій припускає серію більш конкретних і послідовних дій, пов'язаних між собою.

Адаптація законодавства характеризується певною етапністю здійснення,іншими словами, є певним процесом послідовно здійснюваних дій. Варто зазначити, що ця ознака знайшла своє відображення і на законодавчому рівні.

Так, відповідно до Указу Президента України від 11 червня 1998 року " Про затвердження Стратегії України до Європейського Союзу" етапами правової адаптації є імплементація Угоди про партнерство та співробітництво, укладання галузевих угод, приведення чинного законодавства України у відповідність ЄС, створення механізму приведення проектів актів законодавства України у відповідність із нормами ЄС.

У Загальнодержавній програмі адаптації законодавства України до законодавства ЄС також вказано, що адаптація законодавства України є планомірним процесом, що включає декілька послідовних етапів, на кожному з яких повинен досягатися певний ступінь відповідності законодавства України до норм ЄС. З урахуванням етапів адаптації законодавства визначаються етапи виконання програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС. Перший етап її виконання розрахований на період до завершення угоди про співробітництво. Періоди наступних етапів виконання програми визначатимуться залежно від результатів, досягнутих на попередніх етапах, економічної,політичної та соціальної ситуації,яка складеться в Україні,а також розвитку взаємовідносин України і ЄС.

1.2 Інформаційне законодавство України як об'єкт адаптації до норм ЄС

Як вже було зазначено, фактично всі галузі вітчизняного законодавства потребують свого пристосування до європейських стандартів, особливо це стосується норм, що були запозичені ще з радянських часів та часів панування командно-адміністративної системи управління. Справедливим буде зазначити, що інформаційне законодавство, навіть не зважаючи на його відносну новизну для вітчизняного правового поля, вимагає свого сутнісного оновлення як раз саме в контексті необхідності його приведення до стандартів ЄС у цій сфері правового регулювання суспільних відносин.

Справедливим буде зазначити, що питання адаптації інформаційного законодавства до законодавства ЄС в науці адміністративного права залишаються малодослідженими. Тому визначившись у попередніх розділах із характеристикою теоретичних аспектів адаптації законодавства, варто приділити ґрунтову увагу інформаційному законодавству як об'єкту адаптації. У ІІ томі Юридичної енциклопедії Ю.С. Шемшученка, який було видано в 1998 році, зазначається, що інформаційне законодавство - це сукупність нормативних актів та окремих правових норм, що регулюють відносини, які виникають при збиранні, отриманні,використанні, поширенні та зберіганні інформації. В значенні "інформаційне законодавство" вживається також термін " законодавство про інформацію".

Інформаційне законодавство охоплює відносини, пов'язані з реалізацією права на інформацію та інформаційну діяльність у таких галузях як: виробництво, збирання, одержання, поширення, зберігання інформації; формування інформаційних ресурсів; інформаційні послуги;розроблення і застосування інформаційних систем та інформаційних технологій; створення механізмів захисту інформації від несанкціонованого доступу.

Інформаційні відносини, врегульовані правовими нормами, становлять предмет інформаційного законодавства. В Україні до правового комплексу інформаційного законодавства входять відповідні закони, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України,інші нормативні акти.

Складовою частиною інформаційного законодавства є норми Конституції України, норми адміністративного, цивільного, кримінального та інших галузей права, які стосуються сфери інформації. При цьому, авторський колектив енциклопедії виділяє і галузі інформаційного законодавства, як то: законодавство про науково-технічну інформацію; законодавство про друковані ЗМІ, законодавство про телебачення і радіомовлення; законодавство про інформацію в автоматизованих системах (комп'ютерне законодавство);законодавство про таємну інформацію Юридична енциклопедія:в 6 том. Ю.С Шемчушенко 1998-1999р. с.715.

В свою чергу Т.А. Костецька, вивчаючи джерела інформаційного права, зазначає, що інформаційне законодавство - це сукупність нормативно-правових актів, окремих норм, положень, міжнародних договорів, які регулюють відносини, пов'язані з реалізацією конституційного права кожного на інформацію, зі здійсненням інформаційної діяльності у таких галузях: збирання, одержання, виробництво, поширення, зберігання інформації; формування інформаційних ресурсів; надання інформаційних послуг; функціонування інформаційних систем; захистом інформації від несанкціонованого доступу та ін. Костецька Т.А Інформаційне право України 2009 р. с.26 При цьому, вчена наголошує на тому, що у структурі національного інформаційного законодавства норми Конституції України, які містяться насамперед у статтях 17, 32, 34 та інших, є фундаментальними в ієрархічній структурі відповідного законодавства. До системи інформаційного законодавства, на думку Костецької, належать також норми міжнародно-правових актів, які встановлюють основоположні права людини, зокрема і право на інформацію (ст.19 Загальної декларації прав людини, ст..10 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, ст..19. Міжнародного пакту про громадянські і політичні права),інформаційно-правові норми міжнародних актів, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України. Окремі норми інших галузей права, наприклад, адміністративного, кримінального, комерційного, цивільного спрямовані,як вказує вчена, на врегулювання інформаційних відносин.

Крім того, Костецька приділяє ґрунтовану увагу системі інформаційного законодавства та зазначає,що складові системи інформаційного законодавства - закони, підзаконні нормативно-правові акти за юридичною формою умовно можна розподілити на такі групи:

1) закони, які в загальній системі нормативних актів посідають основоположне місце (насамперед це Закони України: Про інформацію,Про Національну програму інформатизації, Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки);

2) спеціальні закони та інші нормативні акти, що регулюють конкретні напрями інформаційних відносин;

3) акти визнання норм міжнародних договорів в інформаційній галузі (Закон України Про ратифікацію Конвенції про доступ до інформації,участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля від 28 червня 199 року);

4) рішення, висновки Конституційного Суду України щодо тлумачення норм інформаційного законодавства.

Т.А. Костецька також виділяє підгалузі інформаційного законодавства: законодавство про:засоби масової інформації; телебачення і радіомовлення, систему суспільного телебачення,інформаційного агентства; інформатизацію;інформацію в інформаційно-телекомукаційних системах; інформаційні ресурси; телекомунікації; науково-технічну інформацію;статистичну інформацію;рекламну інформацію;таємну інформацію та ін.

О.В. Стоєцький зазначає,що під інформаційним законодавством слід розуміти комплекс законів, міжнародних договорів, актів, що регламентують правовідносини в галузі збирання, опрацювання збереження і використання інформації. На думку вченого, українське інформаційне законодавство існує як міжгалузевий, міждисциплінарний комплексний інститут у загальній системі національного законодавства, основним об'єктом правового регулювання якого є суспільні інформаційні відносини, предметом суспільних відносин - інформація(відомості,знання, дані,таємниця) Стоєцький О.В Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері інформаційної безпеки України 2013 р. с.15.

Говорить про концептуальні проблеми формування інформаційного законодавства й В.М. Брижко, який у свою чергу зазначає, що сьогодні державне (публічне) право України має значний масив нормативних актів (законів і підзаконних), що визначають порядок у інформаційних відносинах. Інформаційне законодавство України складає понад 4000 документів. Їх аналіз виявив ряд серйозних недоліків, зокрема: різні закони і підзаконні акти, що регулюють суспільні відносини, об'єктом яких є інформація, приймалися в різний час без узгодження понятійного апарату і недостатньо гармонізовані з європейськими стандартами; практично відсутнє спеціальне законодавче регулювання питань, пов'язаних із використанням мережі Інтернет, наданням відповідних послуг, застосуванням електронної комерції та електронного банкінгу; нові правові акти нерідко не узгоджені концептуально з раніше прийнятими, що приводить до правового хаосу; з погляду урахування проблеми інтелектуальної свободи, тобто свободи створювати і поширювати нову інформацію, відсутнє поняття "нова інформація" і відповідна регуляція відносин; потребують законодавчого врегулювання і удосконалювання норми права власності на інформаційні продукти, інформаційні ресурси, інформаційні технології та інформаційні послуги; потребують подальшого осмислення і удосконалювання норми авторського і патентного права для електронно-інформаційного середовища; норми права, які визначають захист персональних даних, потребують гармонізації з положеннями відповідних європейських стандартів, а також розробки і введення правових механізмів реалізації людиною її права власності на персональні дані; має місце розбіжність щодо розуміння структури інституцій і складу системи правових норм у сфері інформаційних відносин; значна кількість та подальше накопичення нормативно-правових документів у інформаційній сфері за відсутності єдиної їх систематизації все більш ускладнює пошук, аналіз, правову експертизу, узгодження та практичне застосування актів Брижко В.М До питання методології кодифікації інформаційного законодавства 2010 р. с.33.

Щодо визначення поняття "законодавство", то, вчені вбачають за доцільне вживати поняття "законодавство" в широкому розумінні і роблять висновок про те, що під інформаційним законодавством України слід розуміти систему законів України, чинних міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також підзаконних нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до Конституції України, що регулюють суспільні відносини у сфері інформації В.А Ліпкан Систематизація інформаційного законодавства 2012р.с.99.

Слід зазначити, що при всьому розмаїтті підходів до розуміння інформаційного законодавства, можна констатувати, що вчені єдині у тому, що воно потребує на сьогоднішній день ґрунтовного перегляду, модернізації, сутнісного оновлення, систематизації та пристосування до міжнародних стандартів правотворення та правозастосування у цій сфері. Такий доволі узагальнений аналіз існуючих думок вчених-юристів з приводу розуміння інформаційного законодавства та його складових дає підстави сформулювати власний варіант цієї дефініції та окреслити ознаки інформаційного законодавства України як об'єкту адаптації до законодавства ЄС, а також визначитись із конкретними складовими цієї системи.

Отже, під інформаційним законодавством України запропоновано розуміти Конституцію України та сукупність законів України, чинних міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, підзаконних нормативно-правових актів України, спрямовані на регулювання суспільних відносин, які виникають у сфері інформації з приводу її збирання, опрацювання, збереження, використання тощо.

Як об'єкту адаптації, інформаційному законодавству притаманні наступні такі основні ознаки:

1) міжгалузевий характер;

2) складно-структурованість та розпорошеність норм інформаційного права;

3) відсутність чіткої ієрархії законів, що спричиняє неоднозначне їх інтерпретування під час правозастосування;

4) некоректність, а часом відсутність чіткого визначення конкретного змісту термінів у цій сфері;

5) невідповідність значної кількості норм інформаційного законодавства наявному стану сучасних інформаційних відносин, а саме їх динамічному розвитку та трансформації;

6) непристосованість норм вітчизняного інформаційного законодавства та нормативно-правових актів в цілому або їх окремих складових міжнародним стандартам у цій сфері тощо.

У свою чергу, до системи інформаційного законодавства, що може становити предмет адаптації до законодавства ЄС можна віднести такі акти вітчизняного нормотворення як: Закон України від 02 жовтня 1992 року "Про інформацію", Закон України від 16 листопада 1992 року "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", Закон України від 25 червня 1993 року "Про науково-технічну інформацію", Закон України від 15 грудня 1993 року "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", Закон України від 21 грудня 1993 року "Про телебачення і радіомовлення", Закон України від 23 грудня 1993 року "Про авторське право і суміжні права", Закон України від 21 січня 1994 року "Про державну таємницю", Закон України від 03 липня 1996 року "Про рекламу", Закон України від 01 грудня 1998 року "Про внесення змін до Закону України "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності", Закон України від 04 лютого 1998 року "Про Національну програму інформатизації", Закон України від 04 лютого 1998 року "Про Концепцію Національної програми інформатизації" [93], Закон України від 13 грудня 2001 року "Про внесення змін до Закону України "Про Національний архівний фонд і архівні установи", Закон України від 18 листопада 2003 року "Про телекомунікації", Закон України від 31 травня 2005 року "Про внесення змін до Закону України "Про захист інформації в автоматизованих системах", Закон України від 13 січня 2011 року "Про доступ до публічної інформації", Закон України від 03 липня 2012 року "Про засади державної мовної політики", Указ Президента України від 21 червня 1997 року № 663/97 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України "Про невідкладні заходи щодо впорядкування системи здійснення державної інформаційної політики та удосконалення державного регулювання інформаційних відносин" від 17 червня 1997 року", Указ Президента України від 31 липня 2000 року № 928/2000 "Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні", Указ Президента України від 06 грудня 2001 року "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України "Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної політики" від 31 жовтня 2001 року" [101], Указ Президента України від 22 січня 2002 року № 63/2002 "Про Міжвідомчу комісію з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України", Указ Президента України від 05 травня 2008 року № 414/2008 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 21 квітня 2008 року "Про заходи щодо реалізації національної антикорупційної стратегії та інституційного забезпечення цілісної антикорупційної політики", Указ Президента від 05 травня 2011 року № 547 "Питання забезпечення органами виконавчої влади доступу до публічної інформації", Указ Президента України від 05 травня 2011 року № 548 "Про першочергові заходи щодо забезпечення доступу до публічної інформації в допоміжних органах, створених Президентом України"та інші Див. Список джерел в роботі 58-78.

При цьому, у якості міжнародних стандартів у цій сфері, можна запропонувати такі міжнародні акти та документи як: Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Конвенція про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру від 28 січня 1981 року, Європейська конвенція про транскордонне телебачення від 05 травня 1989 року, Конвенція про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті від 25 лютого 1991 року, Угода про співробітництво в галузі інформації від 09 жовтня 1992 року, Рекомендації Ради Європи "Про проблеми кримінально-процесуального права, пов'язані з інформаційними технологіями" № R(95)13 від 11 вересня 1995 року, Директива 95/46/ЄС Європейського Парламенту і Ради "Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних" від 24 жовтня 1995 року, Директива 97/66/ЄС Європейського Парламенту і Ради "Стосовно обробки персональних даних і захисту права на невтручання в особисте життя в телекомунікаційному секторі", Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства від 22 липня 2000 року, Конвенція про кіберзлочинність від 23 листопада 2001 року; Декларація принципів "Побудова інформаційного суспільства - глобальне завдання в новому тисячолітті" від 12 грудня 2003 року, План дій "Україна - Європейський Союз", схвалений Кабінетом Міністрів України 12 лютого 2005 року та Радою з питань співробітництва між Україною і Європейським Союзом 21 лютого 2005 року, Європейська політика сусідства, схвалена Кабінетом Міністрів України 12 лютого 2005 року, Резолюція 60/45, прийнята Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй, "Досягнення у галузі інформатизації та телекомунікацій в контексті міжнародної безпеки" від 08 грудня 2005 року Див. Список джерел в роботі 79-89.

Враховуючи таку неймовірно велику кількість нормативно-правових актів, що формують систему інформаційного законодавства, одразу постає питання ефективності майбутнього їх унормування, уніфікації та, власне, адаптації до міжнародних стандартів. Іншими словами, на часі пошук ефективних механізмів створення умов для пристосування вітчизняного інформаційного законодавства до законодавства ЄС. Вбачається, що таким механізмом може виступити систематизація всього нормативного масиву в сфері інформаційних відносин.

На думку В.М. Брижко, нормативно-правовим документом, що структурує, визначить і упорядкує інформаційні відносини, буде кодифікований акт щодо всієї сфери інформації, інформатики, інформатизації та інформаційної безпеки. Сфера застосування цього кодифікованого акта як складової загального права України стосовно інформаційної діяльності має назву - інформаційне право, а сам кодифікований акт, В.М. Брижко пропонує назвати Кодексом України про інформацію. Кодекс України про інформацію, зазначає вчений, як базовий правовий акт має набути офіційного статусу пріоритетності в системі інформаційного законодавства України, порівняно з усіма іншими нормативно-правовими актами щодо інформаційної сфери, про що необхідно обов'язково зазначити у прикінцевих його положеннях. Аналогічної думки дотримується і К. Татарнікова Татарнікова К. Кодифікація законодавства України про інформацію 2012р .

Ю.Є. Максименко вважає, що кодифікація інформаційного законодавства зумовлена рядом об'єктивних обставин, основними з яких є: по-перше, наявність чисельних нормативно-правових актів із регулювання інформаційних правовідносин різної юридичної сили; по-друге, динамічність інформаційних відносин; по-третє, неузгодженість із стандартами Європейського Союзу; по-четверте, декларативність окремих норм через відсутність механізму правореалізації; по-п'яте, необхідність системного вирішення проблеми нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері забезпечення інформаційної безпеки України Максименко Ю.Є Теоретико-правові засади забезпечення інформаційної безпеки України 2007 р. с.43.

Питанню кодифікації інформаційного законодавства присвячує свої роботи і О.М. Селезньова, на думку якої, кодифікацією інформаційного законодавства буде вважатися форма докорінного перероблення інформаційно-правових і деяких інших нормативно-правових актів, які регулюють інформаційні відносини, що забезпечить узгодження інформаційного законодавства з нормами інших галузей права та звільнення інформаційно-нормативного масиву від застарілих норм шляхом прийняття Інформаційного кодексу України Селезньова О.М До питання системності джерел інформаційного права конференція 2010 року -с.38. При цьому, вчена акцентує увагу на тому, що кодифікація інформаційного законодавства повинна будуватись на певних принципах, а саме: принцип верховенства права, який передбачає використання суб'єктами кодифікації основоположних ідей і засад права при вирішенні колізій інформаційного законодавства або при усуненні прогалин у нормативно-правовому регулюванні інформаційної сфери; принцип законності, що визначає обов'язок суб'єктів кодифікації дотримуватися Конституції та законодавства України при здійсненні кодифікаційної роботи; принцип об'єктивності, який закріплює вимогу адекватного відображення в інформаційно-правових нормах сьогочасної реальності, незалежно від політичних чи інших чинників; принцип етапності, що забезпечує проведення процедури кодифікації інформаційного законодавства у порядку черговості кожної дії; принцип відповідності Інформаційного кодексу України вимогам юридичної техніки та міжнародним тенденціям і стандартам; принцип безперервності кодифікаційної роботи, що передбачає постійний, систематичний кодифікаційний процес.

У свою чергу, В.А. Залізняк, підтримуючи ідею кодифікації інформаційного законодавства, наводить чотири етапи цього процесу: визначення кола суспільних відносин, що врегульовуватиметься Інформаційним кодексом; встановлення обсягу нормативного матеріалу, який підлягає опрацюванню; видалення з чинних нормативних актів або їх частин норм, які в сучасних умовах не мають принципового значення; формування структури нормативно-правового акта відповідно до опрацьованого нормативного матеріалу Залізняк В. Систематизація інформаційного законодавства України 2010 р.с.143.

Натомість, здійснений Н. Лащенко аналіз наукової літератури, дав вченій можливість виділити три основні наукові концепції, які втілено різними авторськими колективами при розробленні проекту Інформаційного кодексу України: проект Кодексу України про інформацію - розробники НДЦПІ НАПрН України (В.С. Цимбалюк, М. Швець та ін.); проект Інформаційного кодексу України, розробник - Державний комітет телебачення та радіомовлення України за участю представників інших міністерств і комітетів; проект модельного Інформаційного кодексу, запропонований О. Барановим, І. Жиляєвим, М. Родіоновим та ін. Лащенко Н. Необхідність прийняття інформаційного кодексу України 2012р.-с.44 Як справедливо зазначає вчена, нині існують суттєві відмінності у баченні структури даного кодифікованого акту, адже відсутня єдність серед прихильників кодифікації інформаційного законодавства щодо навіть назви майбутнього Кодексу, зокрема: Кодекс про інформацію та інформатизацію України; Кодекс України про суспільні інформаційні відносини та інформаційну безпеку; Кодекс України про інформацію; Кодекс про інформаційний суверенітет України; Кодекс про захист інформації в Україні; Кодекс про інформацію та інтелектуальну власність; Інформаційний кодекс України тощо. Як правильно зазначає Н. Лащенко, варіативність назв майбутнього Кодексу обумовлена відсутністю єдності в наукових колах щодо визначення обсягу нормативного матеріалу, який підлягає кодифікації. Автор солідарна з позицією тих дослідників, які вважають, що майбутній акт найбільш доречно назвати "Інформаційний кодекс України", оскільки саме така назва здебільшого використовується в більшості програмних нормативно-правових актах, що визначають необхідність його створення, чітко розкриває об'єкт і предмет правового регулювання та відповідає назві галузі права. законодавство адаптація нормотворення євроінтеграція

З поміж вище наведених думок вирізняється позиція К.П. Череповського, який на відміну від більшості вчених-юристів, які підтримують ідею кодифікації інформаційного законодавства, говорить про необхідність його інкорпорації. Хоча справедливим буде зазначити, що інкорпорацію, вчений-адміністративіст, до речі як і І.В. Арістова, розглядає лише як етап до кодифікації інформаційного законодавства України та прийняття Кодексу України про інформацію Череповський К.П Інкорпорація інформаційного законодавства України 2013р.-с.140.

При цьому, К.П. Череповський вважає, що інкорпорацію інформаційного законодавства, подібно як і його консолідацію Дімчогло М.Н Консолідація інформаційного законодавства України 2012р.-с.167 можна розглядати як процес - постійну, дискретну діяльність, що складається з декількох взаємопов'язаних етапів. На першому етапі інкорпорації як процесу, зазначає вчений, інкорпоратор з'ясовує критерії для систематизації, тобто здійснюється вибір виду інкорпорації (повна чи часткова; офіційна чи неофіційна; предметна чи хронологічна). На другому - визначається обсяг нормативно-правового матеріалу, що призначений для інкорпорації, тобто коло тих нормативно-правових актів, предметом яких є суспільні відносини у сфері інформації, інформаційної діяльності, чи права й обов'язки суб'єктів інформаційних відносин тощо. На третьому - здійснюються аналіз акту з метою видалення з його тексту окремих статей, пунктів, абзаців, що втратили силу. На четвертому етапі - здійснюється звірення нормативно-правових актів щодо можливих внесень до них змін та доповнень; виключення з тексту тих частин, що не містять нормативних розпоряджень, зробивши позначку про причини відсутності в тексті таких частин тощо. Як п'ятий етап інкорпорації - здійснюється групування нормативно-правових актів відповідно до предметів регулювання в межах проблематики дослідження. Після цього здійснюється структуризація законодавства: акти займають відповідне місце у структурі інкорпораційного збірника. При цьому, враховуючи, що у більшості європейських державах відмовилися від легальної інкорпорації з виданням Зводів законів, то, відповідно, і в Україні також не варто цього робити. Цей результат інкорпорації (видання Зводів законів) нині успішно замінюється можливостями інкорпорації споживачем правової інформації із застосуванням здобутків інформатики: комп'ютерних інформаційно-аналітичних систем, у тому числі із застосуванням Інтернету Череповський К.П. Інкорпорація інформаційного законодавства України 2013.-с.143-145.

На нашу думку, абсолютно логічним варіантом систематизації, у контексті адаптації інформаційного законодавства до законодавства ЄС, виглядає його кодифікація. Разом з тим, вбачається, що сьогодні не повинно бути актуальним питання назви майбутнього кодифікованого акту. Більш доцільно сконцентрувати наукові думки та існуючі підходи навколо вироблення та кристалізації ідеї з чітким формулюванням - "кодифікація інформаційного законодавства" з метою його уніфікації та адаптації до світових стандартів, яка (ідея) остаточно підведе парламентарів, інших суб'єктів законодавчої ініціативи та суспільство в цілому до необхідності системного та еволюційного розвитку галузі інформаційного законодавства з його фіксацією на рівні самостійного, комплексного кодифікованого акту, адже всі доктринальні та правозастосовчі передумови цього процесу вже сформувалися.

1.3 Історіографія дослідження адаптації інформаційного законодавства України до норм ЄС

Процес інтеграції України до Європейського Союзу вимагає від органів державної влади ґрунтовної роботи над власним національним законодавством, з метою максимального його наближення до законодавства Європейського Союзу. Вперше позиція України відносно її європейської інтеграції була визначена постановою Верховної Ради України "Про основні напрями зовнішньої політики України" від 02 липня 1993 року Про основні напрями зовнішньої політики України: Постанова Верховної Ради України від 2 липня 1993р. . Визначальним ж міжнародно-правовим актом, що заклав основи та пріоритети європейської інтеграції можна по праву вважати Угоду про партнерство та співробітництво між Україною і Європейським Співтовариством та їх державами-членами від 14 червня 1994 року. Ця Угода закріпила наступні цілі партнерства України з Європейськими країнами:

- забезпечення у відповідних рамках політичного діалогу, який сприятиме розвитку тісних політичних відносин;

- сприяння розвитку торгівлі, інвестицій і гармонійних економічних відносин;

- створення основ взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, цивільного, науково-технічного та культурного співробітництва;

- підтримка зусиль України по зміцненню демократії і розвитку її економіки та завершенню переходу до ринкової економіки.

Угода була ратифікована Верховною Радою України 10 листопада 1994 року, щоправда, набрала чинності тільки 1 березня 1998 року після ратифікації її всіма країнами-членами ЄС. З 1994 по 1998 рік ЄС ухвалив відносно України ще два документи: Спільну позицію щодо України 28 листопада 1994 року і План дій 6 грудня 1996 року. В цих документах підкреслювалось бажання ЄС співпрацювати з Україною, визначалися напрямки такої співпраці: політична сфера, дотримання прав людини, торгівля, енергетика, транспорт, наука, законодавство щодо компаній, інформаційне суспільство тощо; дії зі сторони України необхідні для реалізації вказаних напрямів.

Практичне втілення положень, вказаних у зазначених вище міжнародних документах, закономірно призвело до формування національної нормативно-правової бази законодавства, створення державних інституцій необхідних для європейської інтеграції України.

24 лютого 1998 року Указом Президента України № 148 "Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) і вдосконалення механізму співробітництва з Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом)" було створено Українську частину Ради та Українську частину Комітету з питань співробітництва між Україною та Європейськими Співтовариствами як допоміжний орган Української частини Ради.

Наступним кроком у європейській інтеграції України було затвердження Указом Президента України від 11 червня 1998 року № 615/98 Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу. Стратегія за своїм змістом дещо нагадує УПС 1994 та План дій 1996 року, так само виділяючи сфери співпраці та завдання для їх практичного втілення. Головне, що слід підкреслити, це те, що на перше місце напрямів інтеграційного процесу було поставлено адаптацію українського законодавства до законодавства ЄС. В Стратегії зазначено, що адаптація законодавства України до законодавства ЄС полягає у зближенні із сучасною європейською системою права, що забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України Про затвердження стратегії інтеграції України до Європейського Союзу: Указ Президента України від 11 червня 1998р.. Крім того, Стратегія інтеграції України до ЄС покладає керівництво інтеграцією на Президента України, а на Кабінет Міністрів України та його міністерства - реалізацію вказаної стратегії.

Для забезпечення адаптації законодавства України до законодавства ЄС Президентом України та Кабінетом Міністрів України було схвалено численну кількість підзаконних нормативно-правових актів. На Міністерство юстиції України було покладено зобов'язання розробити та подати до Кабінету Міністрів України Концепцію адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу Про концепцію загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС: Закон України від 21 листопада 2002р.. 30 серпня 2000 року Указом №1033 як дорадчий, консультативний орган була утворена Національна рада з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу при Президентові України. Основними завданнями Ради були:

- виконання зобов'язань України щодо зближення чинного і майбутнього законодавства України з законодавством Європейського Союзу, передбачених Угодою про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами;

- визначення пріоритетних напрямів розвитку законодавства України урахуванням норм та стандартів Європейського Союзу;

- забезпечення координації здійснюваних органами державної влади заходів щодо адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, сприяння їх взаємодії у цій сфері;

- здійснення моніторингу адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу;

- забезпечення аналізу та узгодження проектів законів та інших нормативно-правових актів у пріоритетних сферах адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу Грищак С.В. Передумови адаптації законодавства України до законодавства ЄС.2012р. с.36. 14 вересня 2000 року Президентом України було видано Указ № 1072 "Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу". У Програмі було охоплено практично всі сфери суспільного життя держави з метою досягнення критеріїв, що випливають з цілей валютного, економічного та політичного союзу держав - членів ЄС і сформульовані Радою ЄС в червні 1993 року у м. Копенгагені (копенгагенські критерії), визначено поточну ситуацію, коротко-, середньо- та довгострокові перспективи у вказаних у Програмі сферах.

Разом із нормативним забезпеченням європейської інтеграції відбулися зміни і в структурі Кабінету Міністрів України. Згідно Указу Президента України від 21 серпня 2001 року № 724 Міністерство економіки України було перейменоване у Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України; Указами Президента України від 21 серпня 2001 року № 725 та 726 відповідно, були введені нові посади і призначені Уповноважений України з питань європейської інтеграції та Державний секретар Міністерства закордонних справ України з питань європейської інтеграції.

У 2002 році до процесу адаптації долучилася і Верховна рада України, прийнявши Закон України "Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 21 листопада 2002 року. А через два роки, в 2004 році, Верховною Радою України був прийнятий фундаментальний документ, який стосується адаптації українського законодавства до норм Європейського Союзу - це Закон України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18 березня 2004 року. Закон визначив основні цілі, завдання, етапи, інституційний механізм, засади фінансового, кадрового та інформаційного забезпечення адаптації. Згідно з цим Законом кожен законопроект, внесений до Верховної Ради України, протягом семи днів надсилається до Комітету Верховної Ради України з питань Європейської інтеграції для визначення належності законопроекту за предметом правового регулювання до сфер, правовідносини в яких регулюються правом Європейського Союзу та проходження експертизи на відповідність acquis communautaire Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства ЄС:Закон України від 18 березня 2004 р.. Крім того конкретні заходи з адаптації законодавства (в тому числі інституціональні перетворення), прогнозовані строки їх виконання, обсяги видатків (у тому числі видатків на підготовку нормативно-правових актів, навчання, інституціональні зміни, проведення порівняльно-правових досліджень, переклад актів acquis communautaire на українську мову, підготовку глосарію термінів acquis communautaire тощо) визначаються щорічним планом заходів з виконання Програми, який готується Координаційною радою з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (далі - Координаційна рада), погоджується з Комітетом Верховної Ради України з питань Європейської інтеграції та затверджується Кабінетом Міністрів України.

Координаційна рада з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу була утворена згідно із Постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 року № 1365 "Деякі питання адаптації законодавства України до законодавства ЄС". Координаційну раду очолює Прем'єр-міністр України, до її складу також входять міністри та керівники інших центральних органів виконавчої влади.