Адаптація інформаційного законодавства до норм ЄС

Починаючи з 2005 року Кабінетом Міністрів України щороку затверджується план заходів щодо адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Плани включають перелік заходів, здебільшого щодо розробки проектів законодавчих актів (із зазначенням відповідних acquis та відповідальних органів виконавчої влади).

Таким чином, можна стверджувати, що в Україні фактично вже сформована ґрунтовна нормативно-правова база, яка стосується адаптації її законодавства до законодавства ЄС, налагоджений дієвий інституційний механізм, необхідний для реалізації європейської інтеграції України. Підтвердженням цього є той факт, що Україна на сьогодні знаходиться за крок до підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, а Порядок денний Україна - ЄС вже набув чинності. Отже, існують всі достатні нормативні підстави для глибоко та системного пристосування вітчизняних норм інформаційного права до законодавства ЄС.

Міру розвитку та виділення як сфери суспільних відносин суспільної інформаційної діяльності, а також зростання кількості нормативно-правових актів, що регулюють цю сферу, інформаційне право поступово набувало статусу підгалузі, спочатку в адміністративному праві, а пізніше й у цивільному праві. Про саме такий розвиток інформаційного права говорить і К.П. Череповський, який вказує, що серед науковців існує думка, що на початку 90-х років ХХ століття правове регулювання суспільних інформаційних відносин базувалося на концепції адміністративного права Цимбалюк В.С. Адміністративно-правові джерела методології інформаційного права 2004р.с.32. Структура правового регулювання за концепцією адміністративного права, зазначає К.П. Череповський, визначалася виходячи з фрагментарного розв'язання назрілих питань в інформаційній сфері суспільства на рівні окремих законів. Зазначене було зумовлено домінуванням ідей, напрацьованих у соціальній кібернетиці стосовно інформаційної сфери суспільства як об'єкта управління. З другої ж половини 90-х років ХХ століття в політиці та праві України під впливом ідеології лібералізму почала домінувати цивільно-правова концепція правового регулювання в інформаційній сфері суспільства Див.список джерел в роботі 48,26,31.

Проте перед тим, як "одержати статус" комплексної галузі права, інформаційне право набуло статусу міжгалузевого комплексного інституту права за ознакою предмета (об'єкта) суспільних відносин - інформації та технологій її об'єктивізації як результату певної діяльності. На даний момент, вже в сучасних умовах формування інформаційного суспільства в Україні, інформаційне право набуло всіх ознак комплексної галузі права, у складі якої, з часом, поступово формуються і підгалузі.

Відповідним чином така ситуація знаходила своє відображення на шпальтах юридичної літератури. Так, на теоретичному рівні окремі фрагментарні прикладні дослідження інформаційного права як сфери суспільних відносин знайшли спочатку висвітлення у ряді наукових статей, а вже пізніше, на початку ХХІ століття, окремими українськими науковцями проводилися і фундаментальні наукові розвідки на інформаційно-правову тематику у комплексі, на міжгалузевому рівні. Серед них можна відзначити і такі, що були опубліковані у складі авторських колективів. Зокрема, на рівні колективних монографій пропонується відзначити у хронологічному порядку такі праці, як: Інформаційна безпека: проблеми боротьби зі злочинами у сфері використання комп'ютерних технологій (2001 рік); Інформатизація, право, управління (організаційно-правові питання) (2002 рік); Інформаційне забезпечення управлінської діяльності в умовах інформатизації: організаційно-правові питання теорії і практики (2002 рік); Вступ до інформаційної культури та інформаційного права (2003 рік); Інформаційне право та правова інформатика у сфері захисту персональних даних (2005 рік); Е-майбутнє та інформаційне право (2006 рік); Е-боротьба в інформаційних війнах та інформаційне право (2007 рік); Електронна торгівля: правовий аспект регулювання (2007 рік); Електронна комерція: правові засади та заходи удосконалення (2008 рік) та ряд інших Цимбалюк В.С Інформаційне право 2011р -с.56-57.

Що стосується безпосередньо вивчення юридичною наукою питань адаптації вітчизняного інформаційного законодавства до європейських та світових стандартів, то варто зазначити, що фактично на початку 90-х років ХХ століття починають з'являтися поодинокі праці лише з приводу адаптації загальної системи законодавства України до законодавства ЄС, а в аспекті інформаційного законодавства ця проблематика набуде свого поширення значно пізніше, що пояснювалось вищенаведеними тенденціями розвитку юридичної доктрини у цій сфері. Так, наприклад, актуальним та ґрунтовним дослідженням на початку ХХІ століття можна вважати вже згадану раніше роботу К.М. Рудой "Адаптація адміністративного законодавства України у сфері охорони особистих прав громадян до норм Європейського Союзу", в якій вчена вказує на необхідність дослідження адаптації адміністративного законодавства України до законодавств ЄС у зв'язку з нагальною потребою відповідності сучасного адміністративного законодавства міжнародним стандартам. вперше про окремі аспекти адаптації, власне, інформаційного законодавства почали з'являтися фундаментальні та формалізовані думки в роботах Ю.М. Кобзаря. Вчений зазначав, що об'єктивні процеси глобалізації інформаційного простору та медіа-ринків призвели до необхідності узгодження норм національних законодавств на базі міжнародних принципів та правових норм регулювання інформаційної діяльності Кобзар Ю.М Інформаційне законодавство:Європейський вектор розвитку 2003р. с.51. На його думку, євроінтеграційний напрям державної політики вимагає адаптації норм національного законодавства до загальноєвропейських принципів та вимог.

На початку 2001 року профільний парламентський комітет звернувся до Ради Європи та ОБСЄ з проханням провести відповідні правові експертизи українських законів. За дорученням цих поважних інституцій європейськими фахівцями проведено ґрунтовний аналіз нашого інформаційного законодавства - як щодо відповідності загальнодемократичним принципам, так і по конкретних положеннях окремих правових актів.

Експерти чітко окреслили визначені міжнародними документами наріжні камені демократичної системи правового забезпечення інформаційної діяльності.

1. Пріоритетне право людини на вільний обмін інформацією: "Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів" Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948р..

2. Можливість запровадження державою демократичних регулятивних механізмів та чітко визначених і обґрунтованих обмежень: державам не забороняється "вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств", а використання свобод "може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідними в демократичному суспільстві" Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 р..

Національні інформаційні відносини повинні корелюватися із загальними світовими тенденціями та збігатися на якомусь етапі розвитку з міжнародними правовими нормами та стандартами у цій галузі Марценюк О.Г. Заборонена інформація та її місце в інформаційних відносин 2006р. с.47. Міжнародні зв'язки та міжнародне право приділяють інформаційним відносинам все більшої уваги. Міжнародні норми, що приймаються Організацією Об'єднаних Націй та Радою Європи, набувають вирішального значення при формуванні національного інформаційного законодавства.

Підбиваючи підсумок розгляду історіографії дослідження адаптації вітчизняного інформаційного законодавства України до законодавства ЄС, можна зробити висновок про те, що вказана проблематика, як самостійний об'єкт наукових досліджень набула свого розповсюдження лише на початку ХХІ століття.

За часів Радянського Союзу (з 1917 року до 90-х рр. ХХ ст.) у зв'язку з тим, що напрям інтеграції до ЄС взагалі не розглядався в якості одного з векторів зовнішньої політики держави, вказана проблематика не досліджувалась вченими юристами, а інформаційне право як самостійна галузь права лише починала формуватись.

В перші роки незалежності вчені-юристи, як правило, приділяли увагу теоретичним аспектам інформаційного права, головним чином розвиваючи радянські наукові надбання у цій сфері щодо визначення інформаційного права у першу чергу як інституту адміністративного права. В цей же час (перші роки незалежності і до кін. 90-х рр.) на законодавчому рівні вперше закріплюється пріоритетний напрям формування системи вітчизняного законодавства на його адаптацію до законодавства ЄС, що стане передумовою для подальших наукових досліджень вказаних питань в юридичній науці.

Розділ 2. Інституційний механізм адаптації інформаційного законодавства України до норм ЄС

В юридичній літературі проблематика принципів права (або правових принципів) завжди була і буде актуальною. Етимологія слова "принцип" походить від лат. "principium" - "основа", "початок" і означає: 1) основні, вихідні положення будь-якої системи, теорії, ідеологічного напряму і т. ін.; основний закон будь-якої точної науки; 2) особливість, покладена в основу здійснення або створення чогось; 3) правило, покладене в основу діяльності будь-якої організації, товариства і т. ін.; 4) внутрішнє переконання, погляд, що визначає норму поведінки; 5) основа устрою, дії будь-якого механізму, пристрою; 6) основні вихідні положення теорії, вчення, науки, світогляду, політичної організації Большой єнцеклопедический словарь под ред. Прохорова А.М 1999р.с.202.

У свою чергу, юридична довідкова й енциклопедична література, враховуючи специфіку та загальну спрямованість видань, містить визначення дефініції "принципи" саме як правової категорії, зокрема: принципи - це основні засади, вихідні положення, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення теорії, вчення, науки, системи внутрішнього і міжнародного права, політичної, державної чи громадської організації Юридична енциклопедія Ю.С Шемчушенка Т.5 2002р.с.111.

В адміністративно-правовій науці, принципи адміністративного права визначаються як імперативні, безумовні, універсальні, закріплені у нормах адміністративного права положення, які у загальних рисах окреслюють правила поведінки його суб'єктів і яким повинні відповідати адміністративно-правові норми Баранчик П.О Принципи адміністративного права 2007р. с.70; як засадничі (основні) ідеї, положення, вимоги, що характеризують зміст адміністративного права, відображають закономірності його розвитку і визначають напрями і механізми адміністративно-правового регулювання суспільних відносин В.Б Аверянов Адміністративне право України 2004 р. с.80; як основоположні наукові ідеї, об'єктивно обумовлені та стабільні, відповідно до яких сформована вся система адміністративного права, відображають закономірності його розвитку і визначають напрями адміністративно-правового регулювання суспільних відносин Коломоєць Т.О Адміністративне право України 2011р.с.46; основні ідеї, положення, вимоги, що характеризують зміст адміністративного права, відображають закономірності його розвитку і визначають напрями й механізми адміністративно-правового регулювання суспільних відносин; як керівні засади, які визначають зміст і спрямованість адміністративно-правового регулювання суспільних відносини Коваленко В.В Курс адміністративного права України 2012р.с.34.

У свою чергу в юридичній літературі можна зустріти й визначення принципів інформаційного права як основних початкових положень і ідей, що визначають суть і зміст галузі інформаційного права, що додає системний характер її нормам і інститутам і дозволяє говорити про цілісність механізму правового регулювання інформаційних відносин в суспільстві; як зафіксованих в правових формулах світових стандартів ідей і положень, які визначають суть інформаційних відносин та надають системний зміст правовим нормам і інститутам в інформаційній сфері. До них прийнято відносити такі основні принципи як: принцип пріоритетності прав особистості; принцип вільного виробництва і розповсюдження будь-якої інформації, не обмеженої законом (принцип свободи творчості та волевиявлення); принцип заборони виробництва і розповсюдження інформації, шкідливої і небезпечної для розвитку особистості, суспільства, держави; принцип вільного доступу (відкритості) інформації, або принцип гласності; принцип повноти обробки та оперативності надання інформації; принцип законності; принцип відповідальності; принцип "відчуження" інформації від її творця; принцип оборотоздатності інформації; принцип інформаційного об'єкта (інформаційної речі), або принцип двоєдності інформації та її носія.

Під принципами інформаційного права О.М. Селезньова пропонує розуміти спрямовані на регулювання інформаційних відносин основоположні засади та керівні ідеї, які володіють універсальністю та імперативністю, пов'язані з інформаційно-правовими нормативами міжнародної спільноти, сприяють боротьбі з прогалинами в інформаційному законодавстві та підвищують рівень інформаційної культури особи та суспільства в цілому Селезньова О.М Особливості системи принципів інформаційного права 2013 р. с.89.

Переходячи безпосередньо до принципів адаптації законодавства до законодавства ЄС, варто зазначити, а ні в законодавстві, а ні в юридичній доктрині відсутнє визначення цієї категорії та далеко не завжди дається перелік вказаних засад. Так, наприклад, в Законі України від 18 березня 2004 року "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" взагалі не окреслюються принципи адаптації законодавства до законодавства ЄС. Не міститься таких засад й в інших нормативно-правових актах цієї сфери. Тобто можна констатувати, що на законодавчому рівні не визначені основні засади та ідеї, якими має керуватися суб'єкт адаптації при здійсненні відповідної процедури, що варто визнати суттєвим недоліком нормотворчої діяльності законодавця у цій сфері.

серед основних принципів адаптації законодавства України до законодавства ЄС Б.В. Бабін та І.В. Кременовська справедливо визначають такі: верховенство права; неухильність дотримання Україною взятих на себе зобов'язань за чинними міжнародними договорами; врахування сучасного становища українського суспільства; аналітичне обґрунтування запропонованих змін; колегіальність прийняття рішень; прозорість заходів регулювання. Окремі принципи адаптації українського законодавства до законодавства ЄС можна знайти у роботах Р.А. Петрова (принцип поваги прав людини і принцип демократії) Петров Р.А Адаптация законодательства Украины к законодательству Европейского Союза в соглашениях об ассоциациях (електроный ресурс). У свою чергу, К.М. Рудой окреслює принципи адаптації адміністративного законодавства до законодавства ЄС Рудой К.М. Адаптація адміністративного законодавства України у сфері охорони особистих прав громадян до норм ЄС. Автореферат 2004р. с.35. У свою чергу теорією права розроблені принципи правотворчості, які поділяються на дві групи: загальні та спеціальні. Загальні принципи правотворчості - це безперечні основоположні вимоги, які виражають її сутність: гуманізм; демократизм, тобто вираження волі народу, безпосередня або через представників участь народу в розробці та прийнятті нормативно-правових актів; гласність; законність; науковість; системність. До спеціальних принципів правотворчості, на думку К.М. Рудой, відносяться: оперативність; поєднання динамізму та стабільності; плановість; ретельність підготовки нормативних актів; професіоналізм; техніко-юридичне удосконалення; врахування досвіду, як національного, так і міжнародного у процесі прийняття нормативних актів Скакун О.Ф Теорія держави і права 2001р. с.320. Іншими словами, на думку К.М. Рудой, принципи правотворчості за змістом та своїм призначенням аналогічні принципам адаптації законодавства і мають розглядатись саме таким чином.

Разом з тим, слід зазначити, що немає жодної комплексної роботи або єдиного нормативно закріпленого переліку принципів адаптації саме інформаційного законодавства до законодавства ЄС, що ускладнює здійснення вказаного процесу. Тому в цій роботі ми розглянемо основні принципи адаптації законодавства України до норм ЄС які пов'язані з інформаційним законодавством. А саме: принцип верховенства права; принцип законності; принцип врахування сучасного становища українського суспільства; принцип науковості; принцип гуманізму; принцип демократизму; принцип гласності.

Розкриваючи принцип верховенства права, справедливо буде зазначити, що він є визначальним принципом, який "пронизує" всі інші принципи адаптації інформаційного законодавства до законодавства ЄС. принцип верховенства права поєднує законність, юридичну визначеність, заборону свавілля, доступ до правосуддя, дотримання прав людини, заборону дискримінації та рівність перед законом Головатий С. Верховенство права: як його тлумачить венеційська комісія 2011р.с.162. При цьому юридична визначеність як складова принципу верховенства права вимагає, щоб юридичні норми були "чіткими" і "точними", спрямованими на забезпечення того, щоб "ситуації та правовідносини залишались передбачуваними" Європейська комісія "За демократію через право"2011р.с.178. Заборона свавілля, у свою чергу, полягає в тому, що дискреційні повноваження не мають здійснюватися у свавільний спосіб. Доступ до правосуддя як наступний елемент принципу верховенства права означає надання кожному можливості оскаржувати дії та рішення влади, якщо вони не відповідають правам чи інтересам особи. Щодо дотримання прав людини, то, згідно з матеріалами 86-го пленарного засідання Венеційської Комісії, маються на увазі такі права як: право на доступ до правосуддя, право на законного і компетентного суддю, право на виклад своєї позиції, неприпустимість подвійної загрози (подвійного покарання за одне й те саме діяння), юридичний принцип, згідно з яким заходи, що накладають обтяження, не можуть мати зворотної сили, право на ефективні засоби юридичного захисту в будь-якому спорі, презумпція невинуватості - будь-яка особа вважається невинуватою в скоєнні злочину, доки її вину не доведено, та право на справедливий суд. Заборона дискримінації як елемент принципу верховенства права передбачає, що закони "стримують дискримінацію окремих фізичних осіб чи груп осіб". Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід за законом заборонений, і всі особи мають гарантований рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу Див. джерела: 56.(с.181-182);49(с.95-96).

Визначальні ознаки, які дозволяють встановити міру забезпечення і практичної реалізації принципу верховенства права, до яких належать: зв'язаність державної влади правом, поділ державної влади, відповідність закону праву, конституційне встановлення прав і свобод людини і громадянина, пряма дія конституційних норм, рівна відповідальність за порушення закону як окремими громадянами, так і органами державної влади, наявність демократичної процедури прийняття законів, взаємна відповідальність держави і особи, існування інститутів контролю за дотриманням чинного законодавства всіма суб'єктами суспільно-політичних відносин Див. джерела: 47(с.125);49(с.97).

Отже, принцип верховенства права є визначальним у процесі адаптації інформаційного законодавства до законодавства ЄС, функціонуванні суб'єктів адаптації та визначенні основних напрямів діяльності та пріоритетів розвитку даної сфери публічно-правових відносин.

Принцип законності також варто вважати одним із важливіших принципів адаптації інформаційного законодавства до законодавства ЄС, який закріплений у Конституції України (ст. ст. 6, 19 та ін.). Його дослідженню приділялося у різні періоди достатньо уваги вчених-юристів, в наявності як фундаментальні, так і галузеві, спеціальні дослідження. Так, в Юридичній енциклопедії за загальною редакцією Ю.С. Шемшученка законність розглядається як фундаментальна юридична категорія, яка є критерієм правового життя суспільства і громадян. Вона визначається як комплексне політико-правове явище, що відображає правовий характер організації суспільного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави Див.джерела:51(с.498);50(с.274). Законність розглядається як правовий режим у державі, за якого діяльність державних органів, юридичних і фізичних осіб здійснюється відповідно до вимог цього закону.

С.Г. Стеценко цілком слушно уточнює, що законність - це комплексне політико-правове явище, яке характеризується неухильним дотриманням вимог чинного законодавства всіма суб'єктами права Стеценко С.Г Адміністративне право України 2011р.с.189-194, й виділяє наступні характерні, на його думку, основні риси законності: універсальність, тобто положення законів регулюють суспільні відносини незалежно від місця і часу виникнення суспільних відносин; загальнообов'язковість - у цій рисі, на думку автора, проявляється вища юридична сила законів, оскільки приписи норм права обов'язкові для всіх суб'єктів права, незалежно від майнового статусу, належності до державної влади тощо; обґрунтованість - положення законів мають об'єктивний характер, вони насправді спрямовують суспільні відносини у вигідні для суспільства напрями, коли досягається баланс інтересів людини та держави; наявність у державі органів, які забезпечують дотримання законності. Він цілком виправдано розглядає не тільки поняття та ознаки законності, а й звертає увагу на гарантії її забезпечення, під якими розуміє обумовлені чинним законодавством і розвитком суспільного життя фактори, що забезпечують дотримання законності, й поділяє їх на загальні (політичні умови - розвиток демократії, гласності, поділ влади, свобода інформації; економічні умови - рівень розвитку ринкових відносин, виробництва, гарантованість економічної свободи, добробут населення тощо; ідеологічні умови - рівень розвитку правосвідомості, заснованої на визнанні пріоритету прав і свобод людини, правової культури громадян, і насамперед державних службовців) та спеціальні (стан законодавства, його стабільність і відповідність розвиткові відносин у суспільстві, рівень юридичної техніки; рівень діяльності з попередження і припинення правопорушень, зокрема заходів юридичної відповідальності; доступність і якість правосуддя; ефективність контролю за реалізацією правових актів).

Не варто недооцінювати і принцип врахування сучасного становища українського суспільства. Перш, ніж розкрити зміст вказаного принципу, слід зазначити, що загальновідомо те, що суспільством визнається організована сукупність людей, об'єднаних характерними для них відносинами на певному етапі історичного розвитку; соціальна самодостатня система, заснована на взаємовідносинах людей в процесі реалізації особистих потреб. Американський соціолог Е. Шилз виділяє такі критерії спільноти, які необхідні для того, щоб вважати її суспільством: має цілісну територію, яку вважає власною; має спільну систему управління; має власну назву та власну історію; існування специфічної культури - спільної системи цінностей, що забезпечує згоду між її членами.

Вказаний принцип адаптації вітчизняного законодавства до відповідних європейських зразків, проявляється у необхідності врахування ментальності українського суспільства, рівня його соціально-економічної свободи, рівня культури, в тому числі правової, та моралі. Також не слід забувати при визначенні меж адаптації вітчизняного законодавства й про рівень матеріального забезпечення населення нашої держави, а також доступ до інформації. Іншими словами, при здійснення адаптації інформаційного законодавства до законодавства ЄС має бути врахований стан українського суспільства, законодавство має адаптуватися до умов, в яких існує таке суспільство, а не лише "сліпо" копіювати європейські стандарти інформаційного законодавства ЄС.

Принцип науковості адаптації інформаційного законодавства до законодавства ЄС являє собою сукупність основних способів отримання нових знань і методів вирішення завдань в рамках інформаційного законодавства. Він включає в себе способи дослідження феноменів, систематизацію, коригування нових і отриманих раніше знань у галузі інформаційного законодавства ЄС. Висновки, доповнення чи зміни до вітчизняного законодавства мають робитися за допомогою правил і принципів міркування на основі емпіричних (спостережуваних і вимірюваних) даних про інформаційне законодавство.

Базою отримання відповідних даних має бути спостереження. Для пояснення спостережуваних фактів мають висуватися гіпотези і будуватися теорії, на підставі яких формулюються відповідні зміни до інформаційного законодавства України. Отримані прогнози мають перевірятися збором нових знань у відповідній галузі.

Щодо принципу гуманізму адаптації інформаційного законодавства до законодавства ЄС, то слід зазначити, що в аспекті адаптації законодавства вказаний принцип розривається через необхідність здійснення правотворчої діяльності крізь призму аналізу законопроектних норм на предмет їх відповідності загальновизнаним гуманістичним началам, а саме - визнання цінності людини як особистості, її права на вільний розвиток, утвердження блага людини як критерію оцінки суспільних відносин.

Принцип демократизму під час адаптації інформаційного законодавства до законодавства ЄС можна розглядати через поняття, яке надає О.Ф. Скакун. Так, вчена вказує на те, що принцип демократизму знаходить свій прояв у тому, що право та законодавство виражають волю народу, волю всіх і кожного та формуються через форми народовладдя: безпосередню та представницьку демократію Скакун О.Ф Теорія держави та права 2001р.с.225. Важливою ознакою демократичної правової соціальної держави Україна є те, що людина існує для держави, а держава існує для людини, що може бути реалізоване крізь норми, закріплені у законодавстві, що, у свою чергу, і підтверджує демократизм адаптації інформаційного законодавства до законодавства ЄС. Саме тому діяльність суб'єктів адаптації має бути спрямована на визнання, дотримання і забезпечення прав і інтересів людини і громадянина. Отже, принцип демократизму під час адаптації інформаційного законодавства до законодавства ЄС є засадничою складовою його фундаменту, відображає волю народу, спрямовує публічну адміністрацію при здійсненні правотворчої функції на дотримання його інтересів.

Принцип гласності, як засада здійснення адаптації вітчизняного законодавства до законодавства ЄС, полягає у необхідності систематичного, різностороннього, із використанням ресурсу всіх засобів інформації, інформування суспільства про можливі варіанти подальшого реформування інформаційного законодавства в аспекті його гармонізації з європейським, проведення громадського обговорення результатів норм проектної діяльності суб'єктів адаптації тощо.

Варто звернути увагу на те, що сутність, зміст та призначення вказаних принципів дійсно мають визначальний характер для процесу адаптації інформаційного законодавства до законодавства ЄС, що дозволяє визначити їх як основоположні загальні ідеї, керівні засади, що визначають пріоритетні напрями її здійснення.

2.2 Суб'єкти адаптації вітчизняного інформаційного законодавства до норм ЄС

Досліджуючи питання суб'єктів адаптації інформаційного законодавства до законодавства ЄС, варто зазначити, що поняття "суб'єкт" є далеко не однозначним. Його значення багато в чому визначається контекстуально, виходячи з того, в межах якої галузі знань воно використовується або в межах якого спілкування - професійного, доктринального, побутового тощо.

В юридичних науках використовуються такі терміни як "суб'єкт права", "суб'єкт правовідносин", "суб'єкт правопорушення", "суб'єкт відповідальності" тощо. При цьому перші дві категорії, як правило, вживаються як синоніми. Не вдаючись до дискусії відносно розуміння цієї категорії лише зазначимо, що найбільш поширеною і найбільш логічною, є позиція, відповідно до якої, суб'єктом права є особи, які володіють правосуб'єктністю, тобто громадяни, організації, громадські утворення, які можуть бути носіями прав і обов'язків, брати участь у правових відносинах. Вирази "суб'єкт права" і "особи, які володіють правосуб'єктністю" збігаються.

Разом з тим, Т.О. Коломоєць підкреслює, що підтримуючи домінуючу позицію вітчизняних вчених-адміністративістів щодо суб'єктів адміністративного права, варто констатувати, що адміністративна правосуб'єктність є базовою категорією у розумінні потенційної здатності суб'єкта права мати певні права та виконувати певні обов'язки у сфері дії адміністративного права Аверянов В.Б Адміністративне право України 2004р.с.64.

суб'єкти адаптації інформаційного законодавства до норм ЄС - це особи, які володіють спеціальною правосуб'єктністю (державні органи, організації, громадські утворення, громадськість) та приймають участь або безпосередньо здійснюють адаптацію інформаційного законодавства до норм ЄС з метою гармонізації вітчизняного законодавства України та відповідних міжнародних зразків нормотворення та правозастосування, реалізують поетапний процес приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів.

Як зазначено на офіційному урядовому порталі інституційна відповідальність за сферу адаптації законодавства розділена між Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України та Міністерством юстиції України. Перевірка проектів законодавчих актів на відповідність acquis communautaire проводиться як на парламентському, так і на урядовому рівнях.

Верховна Рада України, як центральний орган законодавчої влади, в рамках питань адаптації законодавства відповідає за прийняття законів, внесення змін до Загальнодержавної програми, а також здійснення юридичної експертизи проектів законів на відповідність acquis communautaire. Координацію парламентської роботи у сфері адаптації законодавства здійснює Комітет Верховної Ради України з питань європейської інтеграції. Комітет здійснює законопроектну роботу, готує, попередньо розглядає питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України, та виконує контрольні функції у таких сферах відання: участь України в міжнародних інтеграційних процесах, пов'язаних з діяльністю ЄС; адаптація українського законодавства до законодавства ЄС, забезпечення його відповідності зобов'язанням України у рамках Ради Європи (РЄ); оцінка відповідності законопроектів міжнародно-правовим зобов'язанням України у сфері європейської інтеграції; державна політика у сфері європейської інтеграції; забезпечення міжпарламентських зв'язків у рамках співробітництва України з ЄС, Західноєвропейським Союзом (ЗЄС); координація програм технічної допомоги ЄС Верховній Раді України та спеціальних навчальних програм; надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів України з ЄС та його державами-членами (ратифікація, приєднання до міжнародного договору, прийняття тексту міжнародного договору), денонсація зазначених міжнародних договорів України; транскордонне та міжрегіональне співробітництво з країнами ЄС Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України 6 скликання: Постанова Верховної Ради від 04.грудня 2007[221]. Крім того, Комітет у закордонних справах Верховної Ради України бере участь у формуванні стратегії зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності, проводить законопроектну роботу з питань зовнішніх стосунків України, яка включає: розроблення за дорученням Верховної Ради України або за власною ініціативою проектів законів та інших актів з питань європейської політики, попередній розгляд та підготовку висновків і пропозицій щодо ратифікації чи денонсації європейських договорів і угод, аналіз законопроектів, внесених іншими суб'єктами законодавчої ініціативи з точки зору забезпечення в них їх відповідності нормам європейського права. Комітет здійснює контроль за виконанням органами виконавчої влади законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою України за поданням Комітету. За участю Комітету формуються групи народних депутатів України з двосторонніх міжнародних (в т.ч. європейських) зв'язків О.Н. Ярмиша, Коломієць Ю.М Європейський Союз в міжнародно-правових відносинах 2003р.с.429.

Президент України, в межах своїх повноважень, здійснює керівництво Стратегією інтеграції України до ЄС, видає укази і розпорядження, що стосуються реалізації політики інтеграції України до ЄС; звертається з щорічними (позачерговими) посланнями до Верховної ради України про внутрішнє та зовнішнє становище України, зокрема у сфері євроінтеграційної політики держави; призначає (за поданням Прем'єр-міністра України) та звільняє з посад керівників центральних органів виконавчої влади, що здійснюють повноваження у галузі співробітництва України з ЄС, формує склад Української частини Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС та призначає її голову. Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Загальнодержавної програми, затверджує план заходів, передбачає щороку в проектах Державного бюджету України витрати на фінансування заходів з виконання Загальнодержавної програми Урядовий портал (електронній ресурс).

Міністерство юстиції України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, що визначено Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 395 "Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України".

Міністерство юстиції забезпечує реалізацію політики у сфері адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу; в установленому законодавством порядку щороку подає Міністерству фінансів України пропозиції щодо фінансування заходів з виконання Програми для врахування їх у проекті Державного бюджету України; разом з Комітетом Верховної Ради України з питань європейської інтеграції здійснює моніторинг виконання Загальнодержавної програми; здійснює науково-експертне, аналітичне, інформаційне та методологічне забезпечення виконання Загальнодержавної програми, переклад актів acquis communautaire на українську мову, підготовку глосарію термінів acquis communautaire Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України: Указ Президента України від 6 квітня 2011р..

Крім того, у 2004 році було створено Координаційну раду з адаптації законодавства України до законодавства ЄС з метою забезпечення міжвідомчої координації діяльності з адаптації законодавства. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 року "Про затвердження Положення про Координаційну раду з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" координаційна рада у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, Угодою про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими співтовариствами та їх державами-членами, іншими міжнародними договорами України, рекомендаціями Ради з питань співробітництва між Україною та Європейським Союзом.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2004 року "Про утворення Державного департаменту з питань адаптації законодавства" державний департамент з питань адаптації законодавства (далі - Департамент) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мін'юсту і йому підпорядковується Про утворення Державного департаменту з питань адаптації законодавства: Постанова Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2004р.. Департамент у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, цим Положенням та наказами Мін'юсту.

Основними завданнями Департаменту є: організація роботи з реалізації державної політики у сфері адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу; участь у межах своєї компетенції в координації роботи, пов'язаної з виконанням Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (далі - Програма); організація науково-експертного, аналітичного, інформаційного та методологічного забезпечення виконання Програми; підготовка рекомендацій щодо приведення законодавства України у відповідність з acquis communautaire та на їх підставі розроблення проектів нормативно-правових актів і підготовка пропозицій щодо укладення відповідних міжнародних договорів; проведення експертизи щодо відповідності проектів законів України та інших нормативно-правових актів, що за предметом правового регулювання належать до сфер, правовідносини в яких регулюються правом Європейського Союзу, acquis communautaire; узагальнення інформації про стан адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу; організація моніторингу імплементації актів законодавства України, проекти яких розроблені відповідно до acquis communautaire; координація в межах своїх повноважень співробітництва між Україною та Європейським Союзом у сфері адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу та у сфері юстиції свободи та безпеки і з питань забезпечення стабільності та ефективності функціонування інститутів, які гарантують демократію, верховенство права, додержання прав людини; координація та моніторинг в межах своїх повноважень роботи центральних органів виконавчої влади з виконання зобов'язань, взятих на себе Україною перед Європейським Союзом, Радою Європи, іншими міжнародними організаціями, щодо забезпечення стабільності та ефективності функціонування інститутів, які гарантують демократію, верховенство.

Галузеві міністерства та інші органи виконавчої влади виконують завдання з адаптації законодавства в межах своєї компетенції (Міністерство внутрішніх справ - співробітництво у запобіганні та боротьбі з організованою злочинністю і поширенням наркотиків та ін. Крім того, МВС у межах своєї компетенції здійснює міжвідомчу координацію питань співробітництва між Україною та ЄС Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Указ Президента України від 17 жовтня 2007 р.; Міністерство аграрної політики України - співробітництво у сфері сільськогосподарської кооперації; Міністерство екології та природних ресурсів України - співробітництво у сфері охорони навколишнього природного середовища, охорони, раціонального використання та відтворення природних ресурсів, екологічної, ядерної та радіаційної безпеки; Міністерство освіти і науки України - освітня і науково-технічна інтеграція; Міністерство соціальної політики України - адаптація соціальної політики України до стандартів ЄС; Міністерство інфраструктури України - співробітництво у сфері трансєвропейських транспортних мереж; Міністерство фінансів України - співробітництво у сфері бюджетної, податкової політики та у сфері страхування; Антимонопольний комітет України - співробітництво у сфері конкурентної політики).

Також деякі органи та установи виконують специфічні завдання, як, наприклад, Національне агентство з питань державної служби і Національна академія державного управління при Президентові України, що відповідають за підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської інтеграції.

Щодо Національної академії державного управління при Президентові України, то вона координує наступні міжнародні проекти, направлені на інтеграцію України до ЄС: Програма Ради Європи "Посилення інституційної спроможності органів місцевого самоврядування в Україні", донором якої виступає Міністерство закордонних справ Данії (DANIDA), Уряд Швейцарської Конфедерації Програма Ради Європи "Посилення інституційної спроможності органів місцевого самоврядування в Україні"(електронний ресурс); проект "Досвід ЄС щодо підготовки докторів філософії (PhD) з державного управління", донором якого виступає ЄС; "Англійська мова для державних службовців, задіяних в процесі інтеграції в ЄС" / "English Skills for Civil Servants involved in EU Integration", донором проекту є Уряд Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії ; проект "Розвиток інформаційно-комунікаційних технологій для трансформації освіти", донором якого виступає Україна [233]; проект "Підвищення кваліфікації державних службовців у сфері європейської інтеграції та державного управління"; проект "Програма сприяння Парламенту ІІ: Програма розвитку законотворчої політики (ПСП ІІ), донором якого є Агенство США з міжнародного розвитку; проект "Електронне урядування", донором якого є Організація з безпеки і співробітництва в Європі(ОБСЄ) Див.джерела: 90-95 (електронні ресурси).

Для забезпечення виконання основних положень Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами і з метою управління процесом її імплементації були створені три інституції:

- Рада з питань співробітництва між Україною та ЄС,

- Комітет з питань співробітництва між Україною та ЄС,

- Комітет з парламентського співробітництва між Україною та ЄС.

Рада з питань співробітництва між Україною та Європейськими співтовариствами (Європейським Союзом) стежить за виконанням Угоди про співробітництво, розглядає будь-які значні питання, що виникають в рамках Угоди, та будь-які інші двосторонні або міжнародні питання, що становлять взаємний інтерес. Рада з питань співробітництва складається з членів Ради ЄС і членів Комісії ЄС, з одного боку, та членів Уряду України, з іншого боку. Вона встановлює свої процедурні правила. Посаду Голови Ради займають по черзі представник Співтовариства та член Уряду України. Рада вносить необхідні рекомендації за погодженням між двома сторонами; інформацію стосовно рекомендацій Рада подає Комітету з парламентського співробітництва. У своїх правилах і процедурах Рада з питань співробітництва визначає обов'язки Комітету з питань співробітництва, які включають підготовку засідань Ради та питання діяльності Комітету. Рада може приймати рішення про створення будь-якого іншого спеціального комітету чи органу для надання їй допомоги у виконанні її обов'язків; вона визначає склад і обов'язки таких комітетів або органів і порядок їх діяльності Грищак С.В. Суб'єкти адаптації інформаційного законодавства України до законодавства Європейського Союзу. 2011р.с.39.

Комітет з питань співробітництва між Україною та Європейськими Співтовариствами (ЄС) є допоміжним органом Ради з питань співробітництва між Україною і ЄС та готує її засідання. До складу комітету входять представники членів Ради ЄС і Комісії ЄС, з одного боку, та представники уряду України, з іншого боку, як правило, на рівні старших посадових осіб державної служби. На засіданнях Комітету по черзі головують представники ЄС і України. Рада з питань співробітництва може делегувати Комітету будь-яке з своїх повноважень для забезпечення послідовності та безперервності засідань Ради Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС та інтеграція України до Європи 2000р..

Комітет парламентського співробітництва між Україною та ЄС, до складу якого входять члени Європейського Парламенту, з одного боку, та члени Верховної Ради України, з іншого боку, є форумом, на якому зустрічаються члени Українського та Європейського парламентів для обміну думками. Завдання його є, в основному, політичний діалог між парламентаріями України та ЄС, прийняття відповідних заяв і рекомендацій. Він визначає свої власні процедурні норми. Головування в Комітеті з парламентського співробітництва здійснюється по черзі відповідно представниками Європейського парламенту та Верховної Ради України. Комітет може вимагати інформацію про виконання УПС від Ради з питань співробітництва, яка в такому випадку повинна надати Комітету відповідну інформацію. Крім того, Рада зобов'язана інформувати Комітет з парламентського співробітництва стосовно зроблених нею рекомендацій. Комітет, у свою чергу, може вносити рекомендації Раді з питань співробітництва Т.Пахомова "Україна на шляху європейської інтеграції"2000р.с.158 .

1. Проте, слід зазначити, що сприяють адаптації інформаційного законодавства до законодавства ЄС не лише державні органи, але й громадські організації, такі, як, наприклад, Центр політико-правових реформ (ЦППР). Місією ЦППР є сприяння інституційній організації України як відповідальної перед громадянином держави, основною метою діяльності якої є забезпечення прав людини. Діяльність ЦППР полягає у таких формах роботи: Розроблення державної політики у певній сфері публічно-правових відносин та сприяння її належного впровадження, що включає в себе: виявлення проблем державно-правового розвитку; дослідження стану проблеми, аналітичне прогнозування; розробку концепцій реформ; розробку проектів законів та інших нормативно-правових актів; участь у робочих групах, комісіях з розробки законопроекту; правова експертиза законопроектів, ініціювання громадських кампаній з підтримки прийняття певних рішень; моніторинг реалізації прийнятих законів.

2. Наукова і консультативна діяльність з метою теоретичного обґрунтування пропонованих змін та донесення правових позицій до суб'єктів прийняття рішень, яка полягає у: написанні науково-практичних коментарів, практичних посібників, підручників, монографій, інших наукових публікацій; сприянні здійсненню перекладів та опублікування визначних праць західної правової думки, а також зарубіжних джерел законодавства; наданні правових позицій на запити суддів Конституційного Суду України; підготовці експертних висновків на запити міністерств, інших органів державної влади щодо розроблюваних ними рішень.

3. Освітня робота з метою мобілізації політиків, громадськості для вирішення спільних проблем або з метою проведення навчань для конкретних цільових аудиторій, а саме: проведення конференцій, семінарів, круглих столів з певної проблематики; проведення прес-конференцій, участь у програмах з відповідної тематики у мас-медіа; аналітична публіцистика; проведення тренінгів з конкретних питань прикладного характеру (наприклад, створення та функціонування центрів надання адміністративних послуг, з питань судового процесу, електронного документообігу в органах державної влади і т. д.); написання і розповсюдження серед громадян брошур, інших матеріалів щодо механізмів відстоювання своїх прав у суді, у відносинах із чиновниками і т.д.

4. Моніторинг діяльності органів влади на предмет дотримання Конституції та законів України, зобов'язань, що випливають із членства у Раді Європи, та умов євроінтеграції, що охоплює таку роботу: постійний моніторинг діяльності політичних органів державної влади у правовому секторі; моніторинг виконання плану дій з підписання угоди про асоціацію з ЄС, моніторинг рішень судів (Конституційного, Верховного та Вищого адміністративного - постійно, інших судів - в обсязі, необхідному для виконання конкретних завдань); моніторинг розвитку публічного права; підготовка та оприлюднення моніторингових звітів; надання коментарів для ЗМІ із правовою оцінкою політичних рішень та інших подій Грищак С.В. "Громадкість як суб'єкт адаптації законодавства України до законодавства ЄС. 2011 с.32. Отже, ЦППР також сприяє адаптації інформаційного законодавства до законодавства ЄС шляхом виконання тих напрямів діяльності, які в тому числі сприяють оновленню вітчизняного законодавства, орієнтування його на міжнародні стандарти та, врешті решт, адаптації вітчизняного законодавства до законодавства ЄС.

В Україні діє також така громадська організація як Інститут громадянського суспільства, основними сферами діяльності якого є: правові дослідження та правова просвіта; політологічні та економічні дослідження; місцеве самоврядування та тренінги для депутатів; розробка проектів нормативних актів та їх просування в органах державної влади та місцевого самоврядування; видавнича діяльність; моніторинг діяльності органів державної влади у сфері місцевого самоврядування, громадських організацій та місцевого розвитку.

В Україні існують й інші організації, які здійснюють аналіз, підготовку, переклад нормативно-правових актів, що, в свою чергу, є елементом, однією із складових адаптації інформаційного законодавства до законодавства ЄС.

Підбиваючи підсумок розгляду суб'єктного вказаного блоку питань, варто зазначити, що ефективність результату адаптації вітчизняного інформаційного законодавства до правових норм ЄС, покращення правотворчої діяльності та правозастосування залежить від злагодженості, концентрації, узгодженості та спільності дій всіх суб'єктів вказаного процесу.

2.3 Методи адаптації інформаційного законодавства до норм ЄС

Ще одним структурним елементом механізму адаптації інформаційного законодавства України до норм ЄС є методи. Метод (від грец. methods - буквально "шлях до чого-небудь") у філософському значенні - спосіб досягнення мети, певним чином упорядкована діяльність. Поняття "методу" у довідковій філологічній літературі визначається як спосіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання, сукупність прийомів або операцій практичного або теоретичного освоєння (пізнання) дійсності Див. джерела: 53(с.126);52(с.258);54(с.795).

Для ефективного здійснення роботи з адаптації законодавства України до законодавства ЄС Загальнодержавна програма адаптації законодавства передбачає застосування суб'єктами адаптації найбільш ефективних методів та заходів її проведення. В процесі наближення законодавства України до законодавства ЄС науковцями та практиками можуть використовуватися наступні методи: апроксимація, імплементація, правова інфільтрація, рецепція правових норм, положень, стандартів та актів ЄС до законодавства України, ратифікація.