Правовий статус товариства з обмеженою відповідальністю

Отже, поетапний процес ліквідації товариства з обмеженою відповідальністю виглядає наступним чином:

По-перше ухвалення рішення про ліквідацію товариства з обмеженою відповідальністю. Рішення ухвалюється зборами учасників простою більшістю за умови присутності на зборах учасників, які володіють сукупно більш ніж 60% голосів. Документ, що підтверджує рішення про ліквідацію товариства з обмеженою відповідальністю -- протокол загальних зборів учасників.

По-друге призначення (створення) ліквідаційної комісії. Оформлення акта приймання-передання печаток, штампів, активів та документів.

По-третє публікація (розміщення) повідомлення про ліквідацію у спеціалізованому виданні. У публікації зазначається порядок і строк подання кредиторами вимог до підприємства (не менше 2-х місяців з моменту публікації).

По-четверте складання переліку кредиторів та дебіторів із визначенням сум кредиторської та дебіторської заборгованості. Можливе персональне повідомлення кредиторів про термін прийняття претензій кредиторів у зв'язку з ліквідацією підприємства (не менш ніж 2 місяці з моменту публікації). Проведення розрахунків з контрагентами (насамперед, заборгованість перед бюджетами).

По-п'яте проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, розрахунків, основних фондів, нематеріальних та інших активів, грошових коштів, документів підприємства [18;4].

По-шосте складання ліквідаційного балансу на дату ухвалення рішення про ліквідацію підприємства у формі річного звіту (з відображенням результатів інвентаризації) для Державної податкової інспекції та надання його на затвердження власникам.

Наступний крок це надання (надіслати поштовим відправленням з описом вкладення) державному реєстратору повідомлення про ухвалення рішення про ліквідацію товариства з обмеженою відповідальністю:

· подання нотаріально засвідченої копії рішення учасників про ліквідацію юридичної особи (рішення має містити дані про склад ліквідаційної комісії, зокрема ідентифікаційні номери членів ліквідаційної комісії);

· документ, що підтверджує факт сплати за публікацію оголошення про ухвалення рішення про ліквідацію юридичної особи.

Далі надати повідомлення органу податкової служби - Державної податкової інспекції про ухвалення рішення про ліквідацію (подаються документи):

· заява від платника податків за формою № 8-ОПП;

· оригінал довідки за формою № 4-ОПП;

· копія рішення про ліквідацію товариства з обмеженою відповідальністю;

· копія рішення про створення ліквідаційної комісії;

· відомість державного реєстратора про внесення до Єдиного державного реєстру позначки про рішення учасників (власників) про ліквідацію підприємства.

Наступний крок це надання в Державну податкову інспекцію ліквідаційного балансу (протягом 10-ти днів з моменту повідомлення Державну податкову інспекцію про ліквідацію).

Також подання заяв про зняття з обліку в Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, фонд соціального страхування на випадок безробіття, фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві (в 10-денний термін з дня ухвалення рішення про ліквідацію).

Далі відбувається розгляд претензій та задоволення вимог кредиторів (у разі нестачі у юридичної особи, що ліквідується, грошових коштів для задоволення вимог кредиторів, ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи).

Наступний крок це стягнення дебіторської заборгованості, звільнення або переведення працівників відповідно до Кодексу законів про працю, розрахунок з учасниками підприємства.

Відбувається проведення позапланової виїзної (документальної) перевірки органами податкової служби (формально в одномісячний термін з моменту подання до Державної податкової інспекції заяви (повідомлення) про ліквідацію); проведення територіальним органом Пенсійного фонду України документальної перевірки правильності обчислення та сплати страхових (пенсійних) внесків і складання акта перевірки, який є основою для остаточних розрахунків; проведення документальної перевірки Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та складання акта перевірки, який є основою для остаточних розрахунків; проведення документальної перевірки Фондом соціального страхування на випадок безробіття, за результатами якої складається акт перевірки, який є основою для остаточних розрахунків (за наявності недоїмки зі сплати страхових внесків провести повний розрахунок за нарахованими сумами недоїмки та пені на підставі акта документальної перевірки); проведення документальної перевірки Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, за результатами якої складається акт перевірки, який є основою для остаточних.

Після виконання попередніх процедур, слід отримання від органу податкової служби довідку (форма № 22-ОПП) про відсутність заборгованості платника податків за податками і зборами (обов'язковими платежами) перед бюджетом України та місцевими бюджетами. Довідка про відсутність заборгованості платника податків (форма № 22-ОПП) дійсна протягом 30-ти календарних днів з дня її реєстрації в Державній податковій інспекції.

Слід здійснити закриття рахунків у банках. Залишається один поточний рахунок для проведення процедур ліквідації [19;3].

Для цього до банку подають документи:

· копія рішення про ліквідацію учасників підприємства, засвідчена нотаріально;

· картка із зразками підписів і відбитком печатки, засвідчена нотаріально (зразки підписів ліквідатора та уповноважених членів комісії та відбитки печатки підприємства).

Тоді подається у Державну податкову інспекцію заява (форма № 3-ПДВ) про анулювання реєстрації підприємства як платника ПДВ з додатком оригіналу та всіх засвідчених копій Свідоцтва платника ПДВ.

Після отримання від Державної податкової інспекції рішення щодо анулювання реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю як платника ПДВ (протягом 10-ти календарних днів з моменту отримання Державною податковою інспекцією заяви про анулювання реєстрації підприємства як платника ПДВ), складається підсумковий ліквідаційний баланс після закінчення ліквідаційної процедури (і після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами). Надання підсумкового ліквідаційного балансу на затвердження власнику та державному реєстратору (підписи на балансі членів ліквідаційної комісії повинні бути нотаріально засвідчені).

Тоді підприємство здійснює остаточні розрахунки з найманими працівниками та закриває ліквідаційний рахунок в банку.

Наступний крок це отримання у Державній податковій інспекції довідки про зняття підприємства з обліку як платника податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тоді підприємство здає печатки і штампи до територіального органу Міністерства внутрішніх справ з отриманням відповідної квитанції про знищення печаток і штампів.

Для отримання квитанції про знищення печаток і штампів до органів внутрішніх справ подається письмове клопотання, де вказуються:

· кількість печаток та штампів, які необхідно знищити;

· підстави для знищення;

· особа, відповідальна за знищення печаток і штампів, прізвище, ім'я, по-батькові, паспортні дані;

· прізвище, ім'я, по-батькові, паспортні дані керівника або уповноваженої ним особи, що подає прохання до органу внутрішніх справ.

До прохання додаються печатки і штампи, їхні відбитки у двох примірниках, а також платіжні доручення або квитанції про оплату послуг, пов'язаних з видачею квитанцій про знищення печаток і штампів.

Після здачі документів до архіву, підприємство складає акт ліквідаційної комісії.

В результаті виконання усіх попередніх дій, відбувається виключення товариства з обмеженою відповідальністю з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації голова ліквідаційної комісії або уповноважена нею особа після закінчення процедури ліквідації, яка передбачена законом, але не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації, повинна подати (надіслати поштовим відправленням з описом вкладення) державному реєстратору такі документи:

· заповнену реєстраційну картку для проведення державної реєстрації;

· припинення юридичної особи у зв'язку з ліквідацією;

· свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи;

· оригінал установчих документів;

· акт ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, затверджений рішенням засновників (учасників) або уповноваженого ними органу;

· довідку відповідного органу державної податкової служби про відсутність заборгованості з податків, зборів (обов'язкових платежів);

· довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про відсутність заборгованості;

· довідки відповідних органів фондів соціального страхування про відсутність заборгованості;

· довідку архівної установи про прийняття документів, які відповідно до закону підлягають тривалому зберіганню.

В кінцевому результаті підприємство ще надає фінансову звітность територіальному органу статистики.

Банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Процедура банкрутства підприємства передбачена багатьма нормативними актами, зокрема Цивільним Кодексом, Господарським Кодексом та інше. Однак, основним нормативним актом, який регулює процес банкрутства товариства являється Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Згідно даного закону справу про банкрутство товариства може ініціювати як кредитор так і боржник.

При поданні заяви про банкрутство товариства кредитором боржника необхідна наявність ряду обставин, зокрема -

- боржник має грошове зобов'язання перед кредитором (обов'язок сплатити певну суму коштів). До грошового зобов'язання не відносяться недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника -- юридичної особи, що виникли з такої участі;

- сума грошового зобов'язання повинна перевищувати розмір у 300 мінімальних розмірів заробітної плати на момент винесення постанови про визнання боржника банкрутом;

- грошове зобов'язання має бути безспірним у розумінні положень закону про банкрутство. Згідно закону безспірні вимоги це вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Слід зазначити, що при розгляді справ про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю, склалась судова практика, при якій суд не розглядає вимоги визнанні боржником як безспірні, оскільки вони виключені зі списку документів за якими проводиться виконавче провадження. Також однією з умов доказу безспірності, суд в обов'язковому порядку вимагає, щоб було відкрито виконавче провадження зі стягнення боргу з боржника через виконавчу службу, та, щоб з моменту відкриття такого провадження сплинуло понад три місяці [58;2].

Законом передбачено можливість подання заяви про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю також і самим боржником. Вимоги до заяви про банкрутство товариства від боржника дещо відрізняються від заяви про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю від кредитора. Основною різницею є подання боржником відповідних доказів своєї неплатоспроможності, зокрема таких як - розмір заборгованості зі сплати страхових внесків; заборгованість по кредитам; заборгованість зі сплати по відшкодуванню заподіяної моральної та матеріальної шкоди; наявність у боржника майна та інше.

Також законом передбачено випадки обов'язкового звернення боржника до суду із заявою про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю. Не звернення із такою заявою тягне за собою відповідальність засновників, директора, ліквідатора (якщо такий є) боржника перед кредиторами усім своїм майном по незадоволених вимогах кредиторів.

Процедура банкрутства товариства з обмеженою відповідальністю - це складний та іноді досить тривалий процес, але банкрутство товариства приносить ряд позитивних переваг як для кредитора так і для боржника.

Так, зокрема при банкрутстві підприємства боржник має такі вигоди:

Боржник сам може контролювати та ініціювати процес банкрутства товариства. Використовуючи процедуру банкрутства товариства можна на законних підставах відстрочити виконання своїх зобов'язань перед кредиторами на період роботи ліквідаційної комісії без негативних наслідків для себе (оскільки законодавством передбачено введення мораторію на задоволення вимог кредиторів з моменту початку провадження у справі про банкрутство).

Нарахування неустойки (штрафу, пені), відсотків та інших економічних санкцій по усіх видах заборгованості товариства банкрота зупиняється.

Знімається арешт, накладений на майно боржника, а також інші обмеження відносно розпорядження майном.

Накладення нових арештів або інших обмежень відносно розпорядження майна підприємства банкрота не допускається.

Укладення договорів про відчуження майна боржника і виконання ним зобов'язань здійснюється в особливому порядку, передбаченому законодавством.

Термін здійснення усіх грошових зобов'язань банкрота і зобов'язання відносно сплати податків і зборів вважається таким, що наступив.

Процедура банкрутства товариства з обмеженою відповідальністю триває не більше 12 місяців (але може бути продовжена судом і до 18 місяців).

Спрощується процедура ліквідації товариства з обмеженою відповідальністю, оскільки при ліквідації юридичної особи через процедуру банкрутства товариства не потрібно в обов'язковому порядку проведення позапланової виїзної перевірки платника податків органом державної податкової служби.

Ліквідацію через банкрутство товариства можна завершити значно швидше, ніж стандартний процес ліквідації підприємства.

Кредитор у рамках процедури банкрутства товариства з обмеженою відповідальністю боржника також отримує ряд вигод:

· Дуже часто процедура банкрутства товариства з обмеженою відповідальністю - це єдина можливість стягнення боргу з неплатоспроможного підприємства.

· При неможливості повернення заборгованості боржником кредитор має можливість законно списати його як безнадійну заборгованість.

· Кредитор дістає можливість зміни непідходящого керівництва компанії-боржника.

Таким чином, процедура банкрутства товариства з обмеженою відповідальністю, яка проведена грамотно та виважено, принесе вигоди як кредитору так і боржнику, та знівелює всі ризики і негативні наслідки банкрутства підприємства для заінтересованих осіб.

3.4 Товариство з обмеженою відповідальністю у складі одного учасника

Товариства з обмеженою відповідальністю, створені двома учасниками, - явище звичне. Але буває й так, що один із них згодом вибуває. Товариство фактично залишається у складі одного учасника. І хоч воно, як юридична особа продовжує існувати, його правовий статус все ж змінюється.

Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. № 1576-XII взагалі не торкається проблеми товариств з одним учасником. Тому слід розглянути це питання.

Давати висновки щодо не врегульованих законом проблем можна лише виходячи з загальних засад цивільного, корпоративного права, керуючись при цьому здоровим глуздом.

Статус товариства з обмеженою відповідальністю з одним учасником залежить насамперед від підстав їх утворення. Таких підстав декілька:

· відступлення частки на користь іншого учасника;

· відступлення частки на користь товариства;

· вихід учасника з товариства;

· смерть (ліквідація) учасника;

· виключення учасника.

Відповідно до ст. 53 Закону України «Про господарські товариства», учасник товариства з обмеженою відповідальністю за згодою решти учасників може відступити свою частку (або її частину) в статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю одному чи кільком учасникам цього ж товариства. Учасник також може відступити свою частку або її частину третім особам, якщо таке право не обмежено установчими документами.

Правовою основою створення товариства з обмеженою відповідальністю є засновницький договір. Саме в ньому сторони, учасники товариства, фіксують взаємні зобов'язання. Кожен з них є одночасно і боржником, і кредитором. Як боржники учасники зобов'язані сплатити внески до статутного фонду; як кредитори - вони мають право вимагати виконання такого ж обов'язку іншими учасниками. Особливістю цього договору є те, що його мета вважається реалізованою в момент створення товариства, але дія договору не припиняється його виконанням. Після реєстрації товариства установчий договір і надалі регулює відносини між учасниками товариства з обмеженою відповідальністю, пов'язані з участю в ньому.

До третьої особи, якій учасник передав свою частку або її частину, одночасно переходять всі права й обов'язки такого учасника. Фактично це є цесією в силу закону. Слід розглянути що відбувається, коли частка передається не третій особі, а іншому учаснику. В цьому випадку боржник і кредитор збігаються в одній особі, що відповідно до ст. 219 Цивільного Кодексу України є підставою припинення зобов'язань, передбачених установчим договором.

Таким чином, якщо товариство з обмеженою відповідальністю складається з двох учасників, і один з них відступає свою частку на користь другого учасника, відбувається зміна організаційно-правової форми товариства. Воно фактично перетворюється в приватне підприємство. Відповідно до п. 20 «Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 1998 р, суб'єкт підприємницької діяльності в місячний термін з моменту настання зазначених змін подає до державного органу документи для перереєстрації. Товариство з обмеженою відповідальністю має підтвердити факт опублікування в друкованих засобах масової інформації інформації про внесені зміни. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що існування товариств, в яких усі частки належать одному учаснику, є легальним протягом одного місяця.

Якщо єдиний учасник, який залишився в товаристві з обмеженою відповідальністю, не прийняв нового учасника й не подав документи на перереєстрацію, державна реєстрація товариства може бути скасована в судовому порядку за позовом органу реєстрації. Припинення товариства не відбувається «автоматично». На практиці товариства однієї особи можуть існувати досить довго, оскільки органи реєстрації просто не здатні їх відстежити. Крім того, хоч вони й мають право вимагати скасування реєстрації, однак роблять це не часто. Легше за п'ять днів і за плату зареєструвати зміни, подані з порушенням строків, ніж за власні кошти впродовж тривалого часу доводити в господарському суді наявність підстав для скасування державної реєстрації товариства-порушника. До того ж, проблематичним є виконання такого рішення.

Перереєстрація відбувається у визначеному для реєстрації порядку. Як правило, ця процедура супроводжується «дрібними» клопотами зі зміною назви, печатки, банківських реквізитів, внесенням змін до ліцензій, облікової справи в податковій інспекції та ін. Тому підприємці часто намагаються уникнути перереєстрації. Для цього необхідно усунути її підставу. Тому учасник, який залишився в товаристві, протягом місяця має прийняти ще хоча б одного учасника й подати на реєстрацію зміни до установчих документів.

Наступною підставою є відступлення частки на користь товариства.

Відповідно до ст. 53 Закону «Про господарські товариства», частку учасника товариства з обмеженою відповідальністю після повного внесення ним вкладу може придбати саме товариство. Цим можна скористатися, коли учасник бажає терміново припинити участь і отримати гроші, не чекаючи закінчення року. Перевагою цього способу є те, що він дозволяє оцінювати частку за домовленістю сторін, тоді як у випадку виходу з товариства частка розраховується за законом.

Питання про придбання товариством частки учасника вирішує вищий орган управління товариства з обмеженою відповідальністю.

Правовою формою цієї операції є договір про відступлення частки.

В українському законодавстві ще відсутня норма, яка б передбачала виплату учаснику товариства з обмеженою відповідальністю його частки лише за рахунок сум, що перевищують розмір статутного фонду. А отже, виплата можлива за рахунок будь-яких джерел, у тому числі й позичених коштів.

На практиці часто виникає питання, чи потрібно реєструвати зміни до установчих документів у разі придбання частки товариством. Зміст таких змін є приблизно таким:

«... Частки учасників у статутному фонді розподіляються таким чином:

Баран І.М. - 50% статутного фонду. Частка в розмірі 50% належить товариству з обмеженою відповідальністю «Барком» і придбана ним на підставі ст. 53 Закону «Про господарські товариства». Частка має бути передана іншим учасникам або третім особам у строк, що не перевищує одного року».

Зрозуміло, що це неправильно. Справа в тому, що товариство, яке придбало частку одного з учасників, саме по собі учасником не стає. Ця частка не надає йому жодних прав учасника. Не переходять до нього й права та обов'язки попереднього власника частки. Отже, зміна складу учасників відбувається лише частково: один учасник вибуває, а новий не з'являється.

Засновницький договір підписують учасники. Якщо товариство не є учасником самого себе, то воно не може бути стороною установчого договору. Тому постає питання хто ж тоді має підписувати ці зміни. Один-єдиний учасник товариства не може підписати зміни до засновницького договору саме тому, що це договір - це угода двох і більше сторін.

Отже, якщо частку учасника придбає товариство, зміни реєструвати не потрібно.

Принципова відмінність цього варіанту від попереднього полягає ось у чому. Один учасник може мати лише одну частку. Вона є неподільною. Якщо частку придбає учасник, він стане єдиним учасником з однією часткою. Якщо ж частку придбає товариство, то й надалі залишаються дві частки - одна за товариством, одна за учасником. Отже, організаційно-правова форма не змінюється, тому перереєстрація не потрібна.

Законодавець розглядає придбання частки самим товариством як захід тимчасовий. Товариства з обмеженою відповідальністю зобов'язане передати частку іншим учасникам або третім особам у строк, що не перевищує одного року. Санкції за недотримання цієї норми закон не визначає. Отже, фактично, товариство може виконати її з простроченням.

Наступною підставою є вихід учасника з товариства.

Вихід з товариства - це добровільне одностороннє розірвання установчого договору за ініціативою учасника на заздалегідь визначених умовах. Ці умови містить ст. 54 Закону «Про господарські товариства», норми якої є імперативними: «правові наслідки виходу, порядок та строки розрахунку з учасником та ін».

Закон не визначає, що ж відбувається з часткою, яка належала учаснику після проведення з ним розрахунків. Можливі два варіанти.

1. Розмір статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю підлягає зменшенню на розмір частки цього учасника. Такий висновок можна зробити, застосувавши за аналогією ст. 55 Закону «Про господарські товариства». Вона передбачає зменшення статутного фонду, якщо правонаступник (спадкоємець) відмовився від вступу до товариства або товариство відмовило в прийнятті до складу своїх учасників правонаступника (спадкоємця). Таким чином фактично відбувається «погашення» частки.

2. Частка надходить в розпорядження товариства. Тут теж застосовується аналогія, але зі ст. 53 цього закону, яка регламентує відступлення частки. Фактично, якщо при заснуванні товариства внески обмінюються на корпоративні права (частку), то при виході - корпоративні права обмінюються на частку в майні товариства. Особливість виходу з товариства з обмеженою відповідальністю полягає в тому, що це відбувається з ініціативи учасника та на визначених законом умовах. Конструкція права на вихід з товариства за змістом дуже близька до права на відступлення частки. Можна навіть сказати, що право на вихід походить із права на відступлення частки. Тому й не дивно, що права на вихід як такого корпоративне законодавство більшості країн не передбачає.

Ефективно врегулювати ці відносини можна шляхом встановлення норми про те, що на вимогу учасника товариство зобов'язане придбати його частку. При цьому учаснику виплачується частина майна товариства, пропорційна його частці, а також здійснюються інші дії відповідно до ст. 54 Закону «Про господарські товариства».

Отже, вихід з товариства - це різновид відступлення частки на користь товариства на умовах оплати, розмір якої визначається законом, а не домовленістю сторін.

Є всі підстави стверджувати, що у разі виходу учасника з товариства його частка відповідно до закону надходить в розпорядження товариства. В чинному Законі «Про господарські товариства» не вистачає норми про те, що у випадку виходу, виключення учасника чи відмови правонаступника вступити до товариства частка надходить в розпорядження товариства. Тому слід застосовувати за аналогією закону ст. 53.

Відповідно до згаданої статті, така частка може перебувати в товариства з обмеженою відповідальністю не більше одного року. Вона не дає товариству будь-яких прав і не враховується при визначенні кворуму чи голосуванні. Саме тому збори будуть повноважними незалежно від розміру частки учасника, який вибув.

Трапляється, що один із учасників товариства з обмеженою відповідальністю, до складу якого входять двоє учасників, повідомляє про свій вихід. Інший учасник теж не бажає брати участі в товаристві. В цій ситуації останній учасник зобов'язаний здійснити ліквідацію товариства. Вийти з нього він не може, оскільки існування товариства з обмеженою відповідальністю без учасників неможливе ні з точки зору закону, ні з точки зору суті товариств як об'єднань осіб. Навіть якщо останній учасник і напише заяву про вихід, вона не припинить корпоративних правовідносин, оскільки в силу Цивільного Кодексу ця угода є недійсною як така, що не відповідає вимогам закону.

Наступною підставою є правонаступництво частки учасника.

Відповідно до ст. 55 Закону «Про господарські товариства», при реорганізації юридичної особи - учасника товариства з обмеженою відповідальністю, або в зв'язку зі смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства.

Цивільний Кодекс передбачає дві черги спадкоємців за законом, однак це не означає, що всі вони можуть претендувати на вступ до товариства з обмеженою відповідальністю або виділення частки. Ці права мають лише ті спадкоємці, які прийняли спадщину. Єдиним документом, що підтверджує спадкоємство, є свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до Цивільного Кодексу свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям через 6 місяців з дня відкриття спадщини. Воно може бути видане й раніше, якщо державна нотаріальна контора має дані про те, що крім осіб, які заявили про видачу свідоцтва про право на спадщину, інших спадкоємців немає.

Слід зауважити, що спадкоємцями слід вважати лише тих осіб, які зазначені в свідоцтві про право на спадщину. Тому товариство з обмеженою відповідальністю може приймати рішення щодо прийняття до товариства спадкоємців або про виділення частки спадкодавця лише після того, як зацікавлені особи подадуть свідоцтво про право на спадщину.

До вирішення питання про прийняття спадкоємця товариство з обмеженою відповідальністю існує в складі одного учасника. Частка померлого учасника надходить в розпорядження товариства. Якщо спадкоємця прийняли до товариства, змінюється особа в зобов'язанні: спадкоємець змінює померлого учасника.

При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню.

Останньою підставою існування товариства з обмеженою відповідальністю з одним учасником є виключення іншого учасника. На відміну від виходу з товариства, виключення завжди має примусовий характер і не залежить від бажання учасника. Воно можливе лише за наявності підстав, визначених законом та установчими документами. Так, відповідно до ст. 64 Закону «Про господарські товариства», учасник товариства з обмеженою відповідальністю може бути виключений з товариства. Підставою такого виключення є систематичне невиконання (або неналежне виконання) обов'язків, або перешкоджання своїми діями досягненню цілей товариства. Рішення про виключення учасника оформлюється протоколом. За виключення мають проголосувати учасники, які володіють у сукупності більш ніж 50 % загальної кількості голосів учасників товариства з обмеженою відповідальністю. При цьому цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере. Отже, виключити можна лише такого учасника, який має частку в розмірі менше ніж 50 % статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю. Частка виключеного учасника надходить в розпорядження товариства.

Виключення учасника з товариства призводить до наслідків, передбачених статтями 54, 55 Закону «Про господарські товариства», тобто з учасником проводяться відповідні розрахунки, а статутний фонд зменшується.

При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Узагальнюючи, слід зазначити, що існує декілька підстав виникнення товариства з обмеженою відповідальністю з одним учасником, від яких залежить результат діяльності товариства. Загалом їх можна поділити на дві групи:

1. коли всі частки зосереджуються в одного учасника (відступлення частки на користь іншого учасника), необхідно протягом одного місяця прийняти нового учасника або перереєструвати товариство в приватне підприємство;

2. коли частка учасника, який вибуває, надходить в розпорядження товариства (вихід, виключення, смерть учасника або відступлення частки на користь товариства), частка має бути відчужена протягом одного року іншим учасникам (третім особам).

Висновки

Товариство з обмеженою відповідальністю є найбільш поширеною організаційно-правовою формою для малого та середнього бізнесу. Якість правового регулювання товариств з обмеженою відповідальністю є важливою складовою сприятливого економічного клімату та потужним інструментом стимулювання економічного зростання та подолання наслідків фінансової кризи.

Чинне законодавство, яким регулюється діяльність товариств з обмеженою відповідальністю, яке складається з положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про господарські товариства» є суперечливим, фрагментарним та таким, що не відповідає сучасним вимогам щодо гнучкості та деталізації регулювання.

Недосконалість діючих законодавчих актів не надає можливості повною мірою використати потужний потенціал товариства з обмеженою відповідальністю як організації, заснованій на об'єднанні капіталів кількох учасників із забезпеченням кожному з учасників ефективних механізмів захисту своїх інтересів та запобігання втрати своєї інвестиції. Чинне законодавство не забезпечує належного захисту інтересів всіх учасників товариства, надаючи переваги учаснику, що контролює управління товариством та менеджерам.

Відсутність сучасного закону про товариства з обмеженою відповідальністю стримує прямі іноземні інвестиції в Україну, оскільки іноземні інвестори не знайомі з умовами провадження бізнесу в Україні і не бажають залучати українських партнерів чи менеджерів через високі ризики перехоплення контролю чи зупинення діяльності через конфлікт між учасниками.

Тому слід виділити практичні проблеми, які виникають в учасників товариств з обмеженою відповідальністю, та запропонувати шляхи виходу з них. Залишається нечіткою та не деталізованою процедура оформлення документів з приводу виключення учасника товариства за рішенням зборів. Бажано б було б встановити певну норму до внутрішніх документів товариства з обмеженою відповідальністю, зокрема до протоколів загальних зборів, фіксувати кількість учасників на зборах і наявність у протоколі обов'язково підпису кожного учасника про їх прибуття на збори, підписи варто б було б передбачити також по кожному пункту голосування: учасники, які голосують «За» питання, ставлять підпис проти власного прізвища у колонці учасників, що проголосували «За». Це позбавило б можливість проведення зборів, голосувань та прийняття рішень в обхід участі учасника в загальних зборах товариства. Саме у зв'язку з цим величезна кількість учасників товариства звертається до суду з вимогою про визнання недійсним рішень загальних зборів з підстав відсутності кворуму та кількості голосів.

Процедура створення та діяльності контролюючих (ревізійних) органів товариства з обмеженою відповідальністю дає можливість, формально не порушуючи закону, органам управління товариством займатися використанням владних повноважень на користь окремих чи-то учасників, чи-то працівників товариства з керівного складу. Адже засновниками (учасниками) товариства може бути і три особи. А ревізійна комісія має створюватися лише з трьох чоловік, при чому до її складу не входить директор товариства. Як же ж в таких випадках бути одному учаснику з трьох учасників, якщо два інших змовилися в своїй діяльності проти нього. І якщо частка такого учасника менше 60% навіть на одиницю, положення це не врятовує. Закріплення цього положення на законодавчому рівні набагато б спростило вирішення багатьох проблем. Для міноритарних учасників товариства з обмеженою відповідальністю варто було б передбачити щось на зразок кумулятивного голосування з найважливіших питань діяльності товариства, право учаснику одноособово оголошувати недовіру керівництву товариства тощо. За можливості, мають бути передбачені й способи захисту як від шантажу міноритаріїв, так і від зловживань мажоритаріїв.

Досить розповсюдженою проблемою є спори між двома учасниками товариства, які володіють по 50 % статутного капіталу. Не зважаючи, що проблема ця існує досить давно, законодавець все ж зволікає з її вирішенням. При цьому суди, за усталеною практикою, не можуть підміняти собою рішення загальних зборів, тобто один учасник товариства позбавлений можливості виключити іншого учасника товариства, якщо ті протидіють нормальній роботі товариства.

Тепер законодавець дозволив створювати товариства з обмеженою відповідальністю з кількістю учасників 100 осіб, і яких нових проблем чекати у зв'язку з цим невідомо. Зрозуміло, що новий закон приймається, коли старі норми вже не здатні на достатньому рівні врегульовувати суспільні відносини тої чи іншої галузі. З цієї позиції варто проаналізувати ситуацію, коли було внесено невиправдане обмеження максимальної кількості учасників товариства з обмеженою відповідальністю у 10 осіб. Від товариств з обмеженою відповідальністю примусово вимагається змінити організаційно-правову форму на акціонерне товариство або виключити зі складу товариства «зайвих» учасників. Цими нормами порушується свобода підприємницької діяльності.

Прийняття змін до Закону України «Про господарські товариства» (щодо максимальної кількості учасників товариства з обмеженою відповідальністю) відновить права засновників товариств з обмеженою відповідальністю.

Але і постає питання чи потрібно було доводити кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю до 100 осіб, таких собі мініатюрних акціонерних товариств, якщо правове регулювання діяльності товариств з обмеженою відповідальністю не на належному рівні. Залишається лише очікувати численні порушення прав учасників, і як наслідок, величезний відсоток звернень до суду.

Жваве обговорення з точки зору вирішення проблем товариств з обмеженою відповідальністю займає зараз проект окремого закону про товариства з обмеженою відповідальністю, який якраз мав би вирішити поставлені питання. Проект Закону «Про товариства з обмеженою відповідальністю» в 2010 році був поданий до Верховної Ради, однак підтримки не отримав. Є також проект, підготовлений у порядку консультативно-технічної допомоги однією з іноземних донорських організацій -- «Блакитна стрічка». Обидва вони копіюють російський закон про товариства з обмеженою відповідальністю 1998 року. Свій проект підготувало й Міністерство юстиції -- він дублює аналогійний закон Республіки Польща.

Отже, невирішених проблем у товариств з обмеженою відповідальністю не так вже й мало, а їх законодавче вирішення перш за все сприятиме покращенню й економіки країни, оскільки товариства з обмеженою відповідальністю є однією з найпопулярніших організаційно-правових форм в Україні.

Список використаних джерел

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст.141.

2. Господарський кодекс України// Відомості Верховної Ради України. 2003. № 18-22. Ст. 144.

3. Господарський процесуальний кодекс України// Відомості Верховної Ради України. 1992. № 6. Ст. 56.

4. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. 2003. № 40-44. Ст.356.

5. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. 2004. № 40-42. Ст. 492.

6. Закон України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р. № 514-VI.

7. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.92 р. № 2343-XII.

8. Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р. № 1576-XII.

9. Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.90 р. № 509-XII.

10. Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва»: // Відомості Верховної Ради України. 2006. №51-52. Ст.447.

11. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.03 р. № 755-IV.

12. Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.03 р. № 1058-IV.

13. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 р. № 1533- III.

14. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.01 р. № 2240-III.

15. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.01 р. № 2210-III.

16. Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.01 р. № 2658-III.

17. Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-III.

18. Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків від 11.08.94 р. № 69.

19. Інструкція про порядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній та іноземних валютах від 12.11.03 р. № 492.

20. Інструкція про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття від 18.12.2000 р. № 339.

21. Інструкція про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України від 19.12.03 р. № 21-1.

22. Інструкція про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 12.07.07 р. № 36.

23. Про Державний комітет України з питань розвитку підприємництва: Указ Президента України №737/97 від 29 липня 2007 р.// Офіційний вісник України. 2007. №31. Ст.38.

24. Порядок узяття на облік та зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як платників страхових внесків від 10.10.06 р. № 14-4.

25. Постанова Верховного Суду України від 25.03.2002р. // Бухгалтерія, № 26 (545), 30.06.2003.

26. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження модельного статуту товариства з обмеженою відповідальністю» // Урядовий кур'єр N 218 від 23.11.2011 р.

27. Постанова Кабінету Міністрів України «Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України»: №118 від 22 січня 1996 р.// Офіційний вісник України. 2008. № 33. Ст. 1249; № 34. Ст.1277.

28. Постанова Пленуму Верховного Суду України, від 24.10.2008, № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів».

29. Рекомендації Вищого господарського суду від 28.12.2007, № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин».

30. Зразки цивільно-правових документів: Науково-практичний посібник / Юрій Виштак, Алла Климик, Ірина Клімагіна та ін.; За ред. Віталія Кузнєцова,. К.: Істина, 2006. 709 с.

31. Статут товариства з обмеженою відповідальністю //Юридичний Вісник України. 2004. 24-30 червня.

32. Установчий договір товариства з обмеженою відповідальністю //Юридичний Вісник України. 2003. 24-30 травня.

33. Амірова Ю. Товариство з обмеженою відповідальністю: переваги і недоліки //Економіка. Фінанси. Право. 2005. № 3. C. 20-22.

34. Бєліков О. Правовий режим майна суб'єктів господарювання // Правовий тиждень №11, 23 березня 2011.

35. Вінник О. М. Господарське право: Навчальний посібник. 2-ге вид., змін, та доп. К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. 766 с.

36. Вінник О. М. Закрите акціонерне товариство і товариство з обмеженою відповідальністю:порівняльна характеристика і проблеми вдосконалення правового регулювання //Підприємництво і право. 2007. № 8. C. 3-7.

37. Воронцова О. Нюанси процедури банкрутства в Україні // від 16/03/2011 // www.Flexp.com.ua.

38. Грицаєнко Л.Р. Адміністративно-правові аспекти підприємницької діяльності в Україні: Автореф. Дис..канд.юрид.наук: 12.00.07. Київ, 2007. 14 с.

39. Гулик А. Товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю // Бухгалтерія. 2004. 26 січня. C. 60-65.

40. Єфімов О. Статутний фонд товариства з обмеженою відповідальністю (проблеми права та бухгалтерського обліку)/ О.Єфімов //Вісник податкової служби України. 2003. № 3. C. 44-48.

41. Кобилянський В. Товариство з обмеженою відповідальністю у нових Кодексах //Все про бухгалтерський облік. 2005. C. 37-38.

42. Ковальова М.В. Види адміністративно-правових режимів у сфері підприємницької діяльності// Наше право. 2006. №3(ч.2). С.63-66.

43. Ковальова М.В. Поняття, зміст та структура адміністративно-правових режимів у сфері підприємницької діяльності// Право і безпека. 2005. Т.4. №4. С. 146-150.

44. Ковальова М.В. Правове оформлення спеціального адміністративно-правового режиму легалізації підприємницької діяльності// Вісник Національного університету внутрішніх справ. 2006. №32. С. 121-130.

45. Коссак В. М. Господарський кодекс України: Науково-практичний коментар. / За ред.. Коссака В.М. К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ; 2010. 672 с.

46. Кочергіна К.О. Організаційно-правові форми господарських товариств у контексті розвитку економічних відносин// Вісник Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого № 2/2010.

47. Кравчук В. Корпоративні варіанти. Перетворення акціонерного товариства: що обрати / Газета «Закон&Бізнес», № 3 (938) 16-22 січня 2010 р.

48. Кравчук В. Організаційно-правові форми компаній, що створюються шляхом перетворення акціонерного товариства/ Посібник// Кравчук В.- міжнародний інститут бізнесу. 2010.

49. Панченко М. Цивільне право України: Навчальний посібник/ Микола Панченко,. К.: Знання, 2005. 583 с.

50. Пасічник К.М. Прогалини та колізії права, що застосовується при розгляді корпоративних спорів. // Рубрика: Соціум. Наука. Культура, Право // www.intkonf.org/pasichnik-km-progalini-ta-koliziyi-prava-scho-zastosovuyutsya-pri-rozglyadi-korporativnih-sporiv/.

51. Прилуцький Р.Б. Особливості правового регулювання відносин у сфері господарювання / Р.Б. Прилуцький // Актуальні проблеми цивільного та господарського права. 2010. № 3 (22).

52. Прилуцький Р.Б. Особливості сучасного етапу розвитку людства і їх вплив на формування господарського законодавства України / Р.Б. Прилуцький // Правові проблеми діяльності суб'єктів господарювання в сучасних умовах. К. Нац. акад. внутр. справ. 2011. 200 с.

53. Прилуцький Р.Б. Цінність, перевірена часом: господарському праву сто років / Р.Б. Прилуцький // Юридична наука. 2011. № 1.

54. Регуляторна політика в Україні. Аналітичний документ для прийняття політичних рішень. Число 2./ Ю.Єхануров, О.Кужель, К.Ляпіна, Г.Білоус, А.Паляниця, Д.Ляпін, Л.Хоменко, О.Татаревський. К.: Інститут Конкурентного Суспільства, 2002. 104 с.

55. Силенко Л. Цивільне право України: Навчальний посібник/ Людмила Михайлівна Силенко. К.: Алерта. 2004. Ч. 1. 2004. 327 с.

56. Смахтіна Д. Аналогії кульгають: як краще підготувати закон про товариства з обмеженою відповідальністю// «Дзеркало тижня. Україна» №11, 25 березня 2011.

57. Супрун О. Адаптація внутрішньогосподарського механізму товариств з обмеженою відповідальністю до ринкових умов/ О. Супрун //Економіка АПК. 2003. № 11. С. 80-86.

58. Толстих A. Огляд законодавства та судової практики щодо банкрутства в 2010 році //15/02/2011 // www.Flexp.com.ua.

59. Харитонов Є. Цивільне право України: Підручник/ Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. 2-ге вид. перероб. і доп.. К.: Істина, 2007. 815 с.

60. Хєда С. Особливості правового положення товариства з обмеженою відповідальністю //Підприємництво, господарство і право. 2003. № 9. C. 51-53.

61. Цивільне право України. Загальна частина: Підручник/ Віктор Співак,; Ред. І. А. Бірюков, Ю. О. Заіка. К.: КНТ, 2006. 477 с.

62. Цивільне право України: Навчальний посібник/ Ю. В. Білоусов, С. В. Лозінська, С. Д. Русу та ін.; За ред. Р. О. Стефанчука; Міністерство освіти і науки України. К.: Прецедент, 2005. 448 с.

63. Шеремет О. Правове положення повних товариств та товариств з додатковою відповідальністю // Підприємництво, господарство і право. 2003. № 11. С. 17-20.

64. Щербина В.С. Господарське право України. Навч. посібник. К.: Атіка, 2006. 336 с.

65. Яблонський Б.М. Товариство з обмеженою відповідальністю // Закон і бізнес. 2009. № 6. 120 с.

Размещено на Allbest.ru