Теорія і практика до класичного міжнародного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Теорія і практика до класичного міжнародного права

Спеціальність 12.00.11 - міжнародне право

Буткевич Ольга Володимирівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка право культура русь

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, дійсний член Національної академії наук Грузії АЛЕКСІДЗЕ Леван Андрійович, професор Інституту міжнародного права юридичного факультету Тбіліського державного університету імені Івана Джавахішвілі

доктор юридичних наук, професор КУРДЮКОВ Геннадій Ірінархович, завідувач кафедрою міжнародного і європейського права Казанського державного університету

доктор юридичних наук, професор ТИМЧЕНКО Леонід Дмитрович, начальник відділу вивчення міжнародного досвіду у сфері оподаткування НДЦ з проблем оподаткування Національного університету Державної податкової служби України

Захист відбудеться 6 квітня 2009 року о 14-00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.10 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська 58, к. 10.

Автореферат розіслано 3 березня 2009 p.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Гнатовський М.М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Зміни в міжнародних відносинах і міжнародному праві кінця ХХ ст. поставили перед наукою низку нагальних проблем. Якісно змінився предмет (об'єкт) міжнародного права, яке до цього функціонувало в умовах двополярної системи з властивими їй спільними принципами і нормами міжнародного права та особливими міждержавними об'єднаннями, системами безпеки, гарантій за додержанням міжнародних зобов'язань тощо.

Розпад соціалістичної системи і поява нових суб'єктів міжнародного права, лібералізація світових економічних відносин, процес глобалізації, реформування в регіональних системах безпеки та ін. поставили принципово нові питання щодо функцій міжнародного права, ефективності його механізму регулювання. Протиборчі процеси в міждержавних відносинах (претензії на міжнародну правосуб'єктність і протидія їм, розширення функцій і сфери дії окремих міждержавних систем регіональної безпеки й у відповідь ескалація озброєнь) спричинили пошук нових основ міжнародної довіри і недооцінку історично виправданих засад міжнародно-правового співробітництва. Подекуди ставиться під сумнів право на участь в рівноправному міжнародному співробітництві навіть тих держав і народів, які мають тривалу історію міжнародно-правових відносин.

Практика поставила перед вченими завдання виробити принципово нові підходи, методику вирішення міжнародно-правових проблем; але вкотре висуваються пропозиції розбудови міжнародного права на основі відмови від принципів суверенітету, невтручання або розгляду держави таким же об'єктом правового регулювання, як і фізична особа. Ряд проектів розбудови сучасного міжнародного права нехтує фактором історичного континуїтету в його розвитку і ігнорує питання його генезису, природи і сутності як специфічного регулятора міжнародних відносин. Це призводить до перебільшення ролі правотворця в міжнародному праві, яке розглядається інструментом в його руках. Але практика функціонування цього права показує, що воно є „живим інструментом”, якому властиві закономірності й механізми пристосування до регулювання міжнародних відносин, котрі можуть бути виявлені при аналізі його історичного розвитку.

Такі проблеми впливають на формування міжнародно-правової позиції й України. Спроби применшити її роль в розбудові сучасного світопорядку обґрунтовуються тим, що нібито її державність перебуває на стадії становлення, а тому потрібен час для повноцінного входження у впливові міжнародні структури. Цим ігнорується глибока історія міжнародно-правової діяльності українського народу від Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, української козацької держави до української державності ХХ-ХХІ століть; нехтується внесок України в створення ООН та вирішення інших проблем регіонального та універсального значення. Відмова від таких підходів можлива лише тоді, коли вчені і практики України будуть усебічно враховувати можливості міжнародного права, небезпеку недооцінки його історії, слабкі сторони сучасних доктринальних тлумачень.

Часто в науці міжнародного права під його історією розуміється лише період останніх століть, а глибинні основи розглядаються як позбавлені практичної цінності. Нерозуміння того, що сучасне міжнародне право є наслідком тисячолітньої еволюції норм, принципів і інститутів стало причиною недооцінки його можливостей вирішувати проблеми міжнародних відносин. Щоправда, останнім часом зусиллями учених міжнародного права вживаються заходи організаторського і дослідницького характеру з метою вирішення цієї проблеми: засновуються періодичні видання з історії міжнародного права, створюються відповідні наукові товариства, проводяться конференції і симпозіуми з цієї проблематики, публікуються серії стародавніх, середньовічних міжнародних договорів, джерела класичного міжнародного права тощо. В результаті за останні десятиліття опубліковано на декілька порядків більше наукових досліджень з історії цього права, аніж за всю попередню історію науки.

Різні аспекти історії міжнародного права аналізувалися вітчизняними авторами (М.О.Баймуратов, М.В.Буроменський, В.Г.Буткевич, В.А.Василенко, В.Н.Денисов, А.І.Дмитрієв, В.І.Євінтов, О.В.Задорожній, В.І.Кисіль, В.М.Корецький, І.І.Лукашук, В.В.Мицик, О.О.Мережко, В.І.Муравйов, Н.М.Ульянова, Л.Д.Тимченко, В.М.Репецький та ін.), які продовжили науковий пошук основоположників української школи міжнародного права (В.Е.Грабар, В.П.Даневський, О.О.Ейхельман, І.О.Івановський, П.Є.Казанський, М.Р.Кантакузін-Сперанський, Д.І.Каченовський, В.А.Незабитовський, А.М.Стоянов та ін.).

Суттєву роль в дослідженні цієї проблематики зіграли роботи зарубіжних вчених (Л.А.Алексідзе, А.Альварес, Ю.Я.Баскін, Д.Бедерман, Ж.-Л.Бержель, Г.Дж.Берман, Б.С.Бібіков, Р.Вард, Ст.Вероста, А.Вегнер, П.Г.Виноградов, С.Вісваната, Г.Вітон, Т.Волкер, В.Греве, Н.К.Дінь, Г.В.Ігнатенко, Л.Камаровський, А.І.Ковлер, Ю.М.Колосов, В.І.Кузнецов, Є.О.Коровін, Г.І.Курдюков, Д.Б.Левін, Ф.Ліст, Ф.Ф.Мартенс, О.Ніппольд, Е.Ніс, А.Нуссбаум, Р.Ньюмелін, Л.Оппенгейм, Е.Рабштейн, Р.Редслоб, М.Ростовцев, О.І.Тіунов, Г.І.Тункін, М.Таубе, Д.І.Фельдман, Л.-Е. ле Фюр, С.Цібішовскі, М.Циммерман, С.В.Черниченко та ін.).

Проте і сьогодні походження міжнародного права не з'ясовано, його стародавній і середньовічний типи продовжують розглядати відокремлено, без встановлення зв'язку між ними, їх впливу на становлення класичного типу цього права, зародження в докласичному міжнародному праві його сучасної системи і структури, основних закономірностей функціонування, принципів, інститутів, галузей і т.п. Ці та інші питання ніколи не вивчались системно, комплексно, що спричинило однобічний підхід і до інших проблем сучасного міжнародного права.

Для України дослідження цих та інших проблем історії міжнародного права важливе не лише з теоретичної точки зору. Витоки міжнародно-правової культури українського народу формувалися саме в докласичний період, а аналіз історії становлення міжнародно-правових зв'язків українського народу, його міжнародно-правової культури та думки необхідний для вироблення тактики і стратегії в сучасній міжнародно-правовій діяльності України. Проблеми, які вона переживає в сфері державності, міжнародно-правових зв'язків, членства в міжнародних інституціях тощо подібні до проблем багатьох держав, що існували як у докласичному, так і в класичному періоді. Механізм їх вирішення з часом трансформується, але не докорінно. Вивчення природи, сутності та закономірностей, принципів, норм, інститутів, а згодом галузей докласичного міжнародного права дасть можливість з'ясувати ці питання. Виявлення основних закономірностей трансформації міжнародного права одного типу в інший особливо важливе для розуміння сучасних процесів глобалізації в цьому праві. Вищевказані чинники обумовили актуальність та вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок з науковими темами, планами, програмами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках наукової теми кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Україна в євроінтеграційних правових процесах”, що є частиною планової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Інтеграція України у європейські правові, політичні та економічні системи” № 06БФ048-01, яка є складовою частиною комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми сталого державного розвитку України” (2006-2010).

Метою дослідження є розкриття теоретичних і практичних засад становлення і розвитку докласичного міжнародного права, його природи, сутності та еволюції, структури на різних етапах розвитку, трансформації первинних елементів і компонентів в середньовічний період, визначення механізму становлення та особливостей міжнародного права середньовічного типу, передумов створення основоположних закономірностей класичного міжнародного права і його доктрин, а також місця міжнародно-правової культури Київської Русі в середньовічній доктрині і практиці.

Поставлена мета зумовила вирішення таких завдань:

розкрити праворегулюючі і системоутворюючі витоки докласичного міжнародного права, його загальні і особливі закономірності на стародавньому і середньовічному етапах розвитку;

виявити структурні і функціональні особливості міжнародного права на етапі його становлення;

з'ясувати витоки стародавньої міжнародно-правової ідеології, в середньовічній та класичній міжнародно-правовій думці і в сучасній науці міжнародного права;

висвітлити природу, сутність і механізм трансформації стародавнього міжнародного права в середньовічне, розкрити її античну основу і з'ясувати історичну долю неантичних стародавніх міжнародно-правових інститутів;

виявити відмінності трансформації від таких зовнішніх засобів формування міжнародного права, як аккультурація, уніфікація, дифузія, колонізація;

встановити основні напрями утвердження середньовічного міжнародного права, розкрити його особливості, роль основоположних джерел права в цьому процесі, характер формування основних принципів, інститутів і перших галузей;

визначити місце і роль Київської Русі, як попередниці української державності, в середньовічному міжнародно-правовому процесі;

виявити домінантні ідеї і особливості середньовічних напрямів доктрини міжнародного права: релігійного (християнського, мусульманського та ін.) і світського (глосаторського і постглосаторського) спрямування, а також міжнародно-правової думки Індії, Китаю та в інших позаєвропейських регіонах;

показати особливості формування перших шкіл міжнародного права на національній основі, як зародків науки міжнародного права;

виробити рекомендації підвищення ефективності дослідження сучасного міжнародного права з урахуванням його закономірностей, що склалися в докласичний період, довести необхідність комплексного вироблення сучасної міжнародно-правової позиції України на основі врахування історії її становлення.

Об'єктом дослідження є закономірності та механізми утвердження і розвитку міжнародного права як специфічного системного регулятора відносин між політично-владними суб'єктами в період його поділу на регіональній основі і становлення універсальних засад; форми і динаміка еволюції, змін і спадковості в міжнародному праві в процесі його розвитку.

Предметом дослідження є теорія і практика розвитку міжнародного права від його витоків до періоду укладення Вестфальського миру 1648 р., особливості становлення української міжнародно-правової думки і практики в загальному міжнародно-правовому процесі.

Методи дослідження визначені його метою і завданнями. Дослідження проведене з застосуванням різноманітних загальнотеоретичних і спеціально-наукових методів пізнання та підходів до вивчення теорії і практики докласичного міжнародного права. В основі дослідження його природи і сутності - закони, принципи і категорії діалектики, на які опирався автор при аналізі еволюції міжнародного права від його зародження до утвердження структури на галузевому рівні. Історико-теоретичний аналіз застосовано у з'ясуванні сутності докласичного міжнародного права, а в поєднанні з порівняльно-правовим методом - для розкриття особливостей регіональних комплексів права, зокрема міжнародно-правової культури Київської Русі. Системний підхід здійснювався для виявлення внутрішніх зв'язків норм, принципів і інститутів. Структурно-функціональний аналіз застосовувався для з'ясування особливостей складових компонентів докласичного міжнародного права. Формально юридичний аналіз використано для встановлення природи формування і особливостей взаємодії джерел цього права в просторі та часі. Використовувалися прикладні міждисциплінарні методи для виявлення нормативного праворозуміння народів в докласичний період.

Дисертація ґрунтується на вивчених і узагальнених численних міжнародно-правових документів стародавнього і середньовічного періодів, працях мислителів, класиків науки міжнародного права, матеріалах міжнародних і вітчизняних науково-дослідних конференцій, семінарів, круглих столів з проблем історії міжнародного права, публікаціях з вказаної тематики, які проводилися під егідою ООН, Ради Європи, Гаазької академії міжнародного права, Асоціації міжнародного права, регіональними міжурядовими і неурядовими організаціями, а також провідних університетських центрів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дослідженні обґрунтовано нову концепцію історико-теоретичних засад еволюції міжнародного права в докласичний період в цілому і на окремих етапах його розвитку зокрема. Вона є першим у вітчизняній та зарубіжній науці комплексним дослідженням теорії і практики докласичного міжнародного права, його генезису, природи і сутності, структурно-функціональних особливостей, внутрішньоправових змін.

Результати дослідження мають наукову новизну, виносяться на захист як особистий внесок автора і полягають в тому, що вперше:

- Запропоновані специфічні методи дослідження генезису міжнародного права в рамках наук історії міжнародного права і історії міжнародно-правової думки з урахуванням доправових факторів (міфології, ідеології, загальноправового мислення). Доведено, що історія міжнародного права від зародження до сучасного етапу є єдиним внутрішньо неподільним процесом його розвитку.

- Обґрунтовано власну концепцію природи та механізму формування міжнародного права. В роботі розкривається складний механізм генезису міжнародного права, утвердження його суб'єктів і встановлення об'єктів, формування основних джерел та ін., які історично і просторово змінювалися й еволюціонували. Встановлено, що на етапі зародження міжнародного права почала формуватись його своєрідна структура як фактор стабільності, здатності до еволюції і пристосування до змін.

- Обґрунтовано різне функціонально-теоретичне навантаження понять „система” і „системність” як властивості об'єднання норм за відповідним об'єктом: на етапі формування цього права системність була різною за інтенсивністю на рівні норм та інститутів. Так, одноелементні норми Месопотамського регіону були витіснені трьохелементними (гіпотеза, диспозиція, санкція) нормами єгипетського регіону. Специфіка нормативного зв'язку породила в цьому праві систематизацію двох видів: загальноправову (вплинула на формування таких загальних інститутів, як міжнародна правосуб'єктність, джерела права, відповідальність та ін.) та структурної відокремленості компонента (завдяки якому були сформовані інститути гостинності, посольського, торговельного, морського права, території, права договорів, нейтралітету, мирного вирішення спорів та ін.).

- Обґрунтовано, що методика тлумачення міжнародних відносин і міжнародного права вперше була розроблена в регіоні стародавнього Близького Сходу і Малої Азії, де раніше за інші регіони утвердились норми цього права з фактично єдиними для всіх народів вимогами щодо їх ієрархії: найголовніші - норми-заборони, яким мають відповідати норми-зобов'язання, а їм відповідають норми дозволу. Розкрито механізм формування спільних народам регіону вимог до норми, котра має відповідати потребам сторін, бути для них однаково справедливою та враховувати засади рівності для відповідного ієрархічного рівня.

- Доведено, що розвиток стародавньої міжнародно-правової думки позаєвропейських регіонів (Індія, Китай та ін.) проходив самостійно, але не ізольовано, як вважають багато сучасних дослідників. Показано, що індійська концепція світопорядку не розглядала індивіда суб'єктом міжнародного права, ідею рівності пов'язувала з функціонуванням каст (рівними розглядалися держави, правителі яких походили з благородних каст), а основоположним джерелом міжнародного права вважала доктрину. Встановлено, що китайська доктрина, в основі якої виділяється чотири напрями (конфуціанство, легізм, буддизм, даосизм - з переважанням першого), не відкидаючи ролі міжнародного договору, тяжіла до міжнародно-правового звичаю, який формувався ритуалами, обрядами, традиціями, практикою; базувалася на принципі самоналаштування.

- Виявлені генетичні корені античної міжнародно-правової думки в міфологічному, ідеологічному, загальноправовому світосприйнятті з досить ранньою їх спеціалізацією і міжнародно-правовою конкретизацією. Встановлено, як на основі міжнародно-правової ідеології Риму (в якій вперше висувається вимога практичної затребуваності міжнародно-правових доктрин, необхідності професійного, аргументованого тлумачення природи і сутності права народів) в епоху середньовіччя формуються три основні доктринальні напрями міжнародного права: природно-правовий, позитивістський і теологічний, а на етапі переходу до класичного міжнародного права виділиться четвертий - історичний. Доведено, що кожна з численних сучасних концепцій і доктрин, в тому числі й одна із домінуючих (ліберальна), базується на використанні і компіляції ідей, висловлених представниками цих напрямів.

- Доведено, що особливими для стародавнього типу права були не лише складові його структури (норми, первинні інститути, принципи), але й методи правового регулювання, серед яких в роботі розкриваються: кочовий (у мігруючих народів), силовий (регіон Єгипту і Месопотамії), компромісний (у народів мінойської, мікенської, егейської цивілізацій), „теоретико-етичний” (китайський регіон), централізований (характерний практично всім регіонам) та ін. Виявлено, що міжцивілізаційні відносини, які сьогодні актуальні в аналізі процесу глобалізації, були відомі в зародковому стані стародавньому міжнародному праву.

- Встановлена суто правова природа змін і континуїтету в міжнародному праві у перехідний період від стародавнього до середньовічного типу як загальної тенденції в кожному з регіонів; сформульована доктрина його трансформації, що комплексно охоплює сутність, функції і основні закономірності еволюції і динаміки змін на етапі переходу від попереднього типу права до наступного. В роботі виділяються дві основні категорії трансформації: зовнішня, що підлягає формальному виявленню (міжнародно-правова аккультурація, уніфікація, інтеграція, колонізація, дифузія та ін.) і внутрішня, яка відображає процес закономірних змін цього права (процеси еволюції, гармонізації, універсалізації, а згодом глобалізації і, навіть, звичайного розвитку, які акумулюють в собі динаміку внутрішніх перетворень). Доведено, що трансформація властива кожному типу міжнародного права і заторкує всі його складові (норми, принципи, інститути, галузі, джерела та ін.). В дослідженні виділено п'ять видів трансформації міжнародного права протягом історії, від етапу його зародження до другої половини ХХ ст.

- Виявлено основоположні античні корені в основі витоків сучасного міжнародного права. Доведено, що трансформація античного міжнародного права в середньовічне була найбільш тривалою, кардинальною і доленосною для подальшого вироблення стандартів міжнародно-правових відносин. Вона охоплює два періоди: 1) переважання античних устоїв та їх поступове заміщення феодальними міжнародно-правовими відносинами; 2) вихід на міжнародно-правову арену християнської церкви і утвердження канонічного міжнародного права. Зроблено висновок, що на практиці в основі європейського середньовічного міжнародного права стало античне, римське право і канонічне право, а в теорії - антична філософія і правосвідомість, вчення отців церкви. Впливовим виявився фактор jus gentium в силу флуктуативної природи цього правового комплексу.

- Встановлено три основні лінії розвитку неантичних стародавніх міжнародно-правових інститутів: 1) міжнародно-правові культури, які, пройшовши через середньовіччя, вплинули на формування сучасного міжнародно-правового регіоналізму (від стародавнього індійського міжнародного права до сучасного індуїстсько-буддистського підходу; від стародавнього китайського міжнародного права до сучасного китайсько-конфуціанського його розуміння та ін.); 2) міжнародно-правові культури, які зникли, але встигли вплинути на інші цивілізації (практика Кушанської імперії щодо узгодження різних правопорядків, поєднання греко-елліністичної, перської, середньо-азійської, китайської та ін. міжнародно-правових культур; перська теорія і практика визнання принципу універсальності міжнародного права та ін.); 3) форми міжнародного права, які зникли, практично не вплинувши на класичне міжнародне право (міжнародно-правові культури регіонів Середньої Азії, Далекого Сходу, Америки, Південної і Центральної Африки, Австралії, Індійського, Атлантичного і Тихоокеанського басейнів).

- Визначено специфіку трансформаційних змін і закономірностей на рівні норм та інститутів міжнародного права, загальних принципів права, принципів міжнародного публічного права, комплексу jus cogens. Доведено, що менш значимий для системи міжнародного права елемент чи компонент зазнає більших змін у процесі трансформації (норма міжнародного права, як окреме, конкретне правило поведінки), більш значимий - зазнає менших змін (інститути), незначних змін зазнавали принципи міжнародного права, норми jus cogens.

- Виявлено комплексний процес переходу в міжнародному праві від стародавнього регіоналізму до появи тенденції універсалізму в середньовіччі. Міжнародно-правові сукупності формувалися за схемою: від субрегіонів до міжсубрегіонального міжнародного права, від міжсубрегіонального до регіонального, від регіонального до становлення міжрегіональних міжнародно-правових відносин і зміцнення останніх як перших витоків універсального міжнародного права. Процес охопив не лише структуру, а й змінював характер і напрями дії міжнародного права: спочатку утверджувався пріоритет та ієрархія регіональних норм над субрегіональними, а згодом міжрегіональних над регіональними і т.п.

- Розкрито механізм формування основ міжнародно-правового універсалізму: держави економічно найбіднішого у ранньому середньовіччі європейського регіону (які сповідували прогресивний на той час європоцентризм) задля економічного зростання знищували регіональні перешкоди, почали системно розвивати міжрегіональну торгівлю, піднявши роль міжрегіонального договору, нав'язуючи іншим регіонам власну модель міжнародного права. Тенденції утвердження витоків універсального міжнародного права сприяли чинники квазіправового характеру: утворення імперій (здебільшого на міжрегіональній основі), міжрегіональний культурний обмін, утвердження міжрегіональної інфраструктури, великі переселення народів, релігійний фактор. Відповідно формувалось міжнародно-правове мислення, в якому почали переважати універсалістські тенденції.

- Встановлено витоки структурування середньовічного міжнародного права як координаційного права на договірній суверенній основі. Виявлена роль в цьому процесі позаправових факторів (принципів міжнародного балансу сил, легітимізму, національності та ін.). Визначено специфіку генезису середньовічних міжгалузевих інститутів (правосуб'єктності, визнання, відповідальності та ін.) та інститутів, які стали основою формування окремих галузей (права міжнародних договорів, посольського, торговельного, морського права, законів і звичаїв війни та ін.). Розкрито особливості становлення витоків сучасних галузей міжнародного права, процес їх формування навколо окремих принципів і механізм формування єдиної структури середньовічного міжнародного права, яка фактично, перейшла без змін в класичне міжнародне право.

- Встановлено біполярний характер середньовічної індійської міжнародно-правової думки (мусульманська і трансформована індуїстська міжнародно-правова ідеологія).

- Встановлено, що китайська середньовічна міжнародно-правова думка не відповідала реальній практиці міжнародно-правових відносин: продовжуючи сповідувати стародавній синоцентризм в офіційній доктрині, на практиці Китай проводив три не співпадаючі міжнародно-правові курси: 1) з китайськими державами - доктрина світоупоряджувальної монархії з „Сином Неба” на чолі; 2) з некитайськими державами, які визнавали його перевагу - в доктрині діяло те ж положення, а на практиці Китай проводив політику м'якого покровительства; 3) з некитайськими державами, які не визнавали китайської зверхності офіційно діяла ця ж доктрина, а на практиці Китай діяв в залежності від конкретної ситуації (від застосовування сили до бойкоту чи ізоляції супротивника).

- Розкрито сутність і особливості середньовічної ісламської міжнародно-правової думки, яка сформувалась на основі двох чинників: доісламської концепції норм, що регулювали відносини між племенами й общинами Аравійського півострову та мусульманської релігійної системи. Встановлено, що мусульманським мислителям належить пріоритет у формуванні науки міжнародного права з її поділом на шість шкіл. Виявлено, що саме в ісламі визначено дуалізм понять „Схід” і „Захід”, „греко-римський” і „арабський” світ, „християнська Європа” і „мусульманський світ”, вперше в практиці і думці середньовіччя визнано індивіда суб'єктом міжнародного права.

- Доведено, що народи позаєвразійського регіону специфічно розвивали міжнародно-правові погляди, які в період колоніального панування спочатку ігнорувалися, а після численних заборон з боку колонізаторів припинили свій розвиток. В роботі виявлено характерні особливості міжнародно-правової думки корінних народів Океанії, Австралії, Нової Зеландії (особливо щодо дипломатичного права, законів і звичаїв війни, міжнародного звичаю, статусу території і кордонів); Центральної і Південної Африки; Південної і Північної Америки „доколумбової епохи” (інків, ацтеків, майя та ін.).

Набули подальшого розвитку ідеї і положення:

- про те, що докласичне міжнародне право пройшло два етапи свого формування: стародавній (рабовласницький) і середньовічний (феодальний), кожному з яких характерні свої особливості суб'єктів, структура, рівень системності зв'язків між нормами і інститутами, конкретно історична специфіка джерел та ін.;

- про хибність наявних у науці характеристик стародавнього міжнародного права щодо: регіоналізму (автором доведено, що регіоналізм не можна зводити до географічного чиннику; в його основі - складні геоекономічні фактори і міжнародно-правові особливості: характер інститутів правосуб'єктності, відповідальності, джерел права тощо); переважання релігії (доведено, що релігійний фактор по-різному впливав на різні норми й інститути цього права, і не лише об'єднував, але й роз'єднував народи, внаслідок чого зростала роль міжнародного права у їх відносинах), переважання звичаю як джерела цього права порівняно з договором (обґрунтовано, що звичай формував не лише норми й інститути цього права, але й основні напрями та ідеї праворозуміння, зберігаючи наступність міжнародного права і думки);

- про механізм утвердження в середньовіччі (спочатку на практиці, а згодом в теорії) міжнародного права як міждержавного. Доведено, що всупереч існуючій в науці думці превалюючу роль в обстоюванні міждержавного характеру цього права зіграли не ідеї Ж.Бодена (який відстоював суверенітет правителя), а концепція Ф.Вітторіа, який відстоював первинність влади держави. Виявлено механізм утвердження міжнародного договору як основоположного джерела міжнародного права. В роботі визначено середньовічні фактори, які чинили опір цьому процесу і основні напрями, за якими договір утверджував свій пріоритет;

- про формування міжнародно-правової культури Київської Русі. Розкрито особливості інститутів посольського права, права війни, мирних засобів вирішення міжнародних спорів, статусу території, іноземців тощо у цьому регіоні. Встановлено основні напрями формування міжнародно-правової культури Київської Русі (аккультурація, уніфікація, дифузія, запозичення, рецепція та ін.). Доведена пріоритетна роль договору як у міждержавних, так і у внутрішньоправових відносинах. Зроблено висновок про помилковість твердження вітчизняних вчених щодо відсутності в Київській Русі становлення міжнародно-правової думки;

- про перспективні шляхи дослідження ролі України як держави з багатим міжнародно-правовим минулим в розвитку міжнародного права; запропоновано рекомендації щодо розбудови її сучасних зовнішніх зносин, вдосконалення на основі визначених в роботі факторів її міжнародної договірної практики;

- про наукову значимість ранньосередньовічних міжнародно-правових досліджень як повноцінного, стабільного етапу духовного життя в контексті його розуміння як перехідного від стародавнього до середньовічного, і як самостійної стадії розвитку міжнародно-правової думки. Обґрунтовано помилковість поглядів вітчизняних і зарубіжних вчених, що до кінця І тисячоліття не з'являлося теоретичних робіт з міжнародного права. В роботі виявлено три етапи розвитку світського напряму середньовічної міжнародно-правової думки: 1) ранньосередньовічний (розвивався під впливом античної міжнародно-правової думки); 2) етап зміцнення середньовічної міжнародно-правової ідеології (центральна увага тут приділяється утвердженню феодального світопорядку на основі всесвітньої монархії та проектів „вічного миру”); 3) етап глосаторів та постглосаторів, які заклали основи міжнародно-правових концепцій класичного періоду. Виявлені причинно-наслідкові зв'язки становлення європейських шкіл міжнародного права в середньовічний період як основи зародження його науки: визначено основні досягнення представників італійської, іспанської, французької, польської, англійської, голландської, німецької та ін. шкіл;

- про теоретичну цінність міжнародно-правових поглядів отців церкви, каноністів і коментаторів. Доведено, що вони були допоміжним фактором, який привів античну міжнародно-правову ідеологію у відповідність з християнським вченням, вивів Біблію в ряд основних джерел міжнародного права, домігся узгодження принципів функціонування світської і церковної влади, чим стабілізував міжнародну ситуацію, гуманізував закони і звичаї війни, зміцнив мирні засоби вирішення міжнародних спорів, сприяв кодифікації канонічного міжнародного права. Обґрунтовано, що каноністам і коментаторам належить основоположна роль у формуванні іспанської, італійської, польської і частково інших національних шкіл міжнародного права.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертації переглядають ряд хибних тверджень в науці і суттєво доповнюють сучасні міжнародно-правові дослідження з питань теорії та історії міжнародного права; дозволяють простежити закономірності його походження, формування структури і системи, особливості зародження норми міжнародного права, внеску кожного з історичних регіонів докласичного міжнародного права в його подальшу розбудову, а відтак виявити тенденції його розвитку в майбутньому; допомагають з'ясувати природу і сутність сучасного процесу міжнародно-правової глобалізації, напрями подальшого розвитку міжнародно-правового курсу України. Отримані автором теоретичні результати можуть бути використані у дослідженні сутності і функцій сучасного міжнародного права, вдосконаленні наукової методології, конкретизації термінологічної бази в цій сфері, можуть стати відправними положеннями в історичних і теоретичних дослідженнях права.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній науці міжнародного права виведена закономірність формування і розвитку цього права до його класичного типу, який ліг в основу сучасного міжнародного права, виведені закономірності змін в ньому залежно від детермінантів зовнішнього і внутрішнього характеру, відтак розроблена теоретична і методологічна база для з'ясування сучасних процесів в ньому. Отримані результати можуть бути використані в процесі вироблення основ зовнішньополітичного курсу України, програм вдосконалення її міжнародно-правових відносин, для створення наукових підрозділів та інституцій з вивчення історії міжнародно-правової діяльності України, спеціалістами в галузі міжнародних відносин, практичними працівниками органів держави в законодавчій, виконавчій і судовій сферах.

Матеріали дисертації використовуються вченими і особисто автором при викладанні лекційних курсів і спецкурсів: „Міжнародне право”, „Історія міжнародного права”, „Міжнародний захист прав людини”, „Історія міжнародно-правових вчень” в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київському славістичному університеті, в ході семінарів для студентів, аспірантів, молодих викладачів України. Матеріали, положення та висновки роботи можуть бути використані для підготовки навчальних курсів і спецкурсів, написання підручників і навчальних посібників з теорії і історії міжнародного права, права міжнародних договорів та інших його галузей. На основі положень і висновків дисертації може бути розроблений спецкурс „Історія міжнародно-правової діяльності України” для фахівців з міжнародного права, міжнародних відносин, міжнародних економічних відносин, працівників органів зовнішніх зносин України тощо.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане здобувачем особисто, всі результати роботи, сформульовані висновки, положення і рекомендації обґрунтовано на основі особистих досліджень автора. Для аргументації окремих положень роботи використовувались праці інших вчених, на які зроблено посилання. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертаційній роботі використано лише особисто отримані автором ідеї і положення.

Апробація результатів дисертації. Положення дисертації обговорювались на засіданнях кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, розглядались на науково-практичних семінарах, круглих столах, міжнародних та всеукраїнських конференціях, організованих Київським національним університетом імені Тараса Шевченка, Міжнародним Комітетом Червоного Хреста, Тартуським Університетом, Берлінським університетом імені Гумбольдта, Київським славістичним університетом, Українською асоціацією міжнародного права, зокрема на Науково-практичній конференції, присвяченій 60-річчю Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, 16 листопада 2004 р.), міжнародному симпозіумі „Історія науки міжнародного права в Центарльній та Східній Європі” (м. Тарту, 29-30 квітня 2006 р.), науково-практичній конференції „Верховенство права на міжнародному та національному рівнях” (м.Київ, 9-10 жовтня 2008 р.) та ін.

Публікації. Основні теоретичні положення дисертації викладено у 35 публікаціях здобувача (з них 21 опубліковані у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України), серед яких індивідуальні монографії „Теоретичні аспекти походження і становлення міжнародного права” (Київ, 2003 р., 800 с.), „Міжнародне право Стародавнього Світу” (Київ, 2004 р., 864 с.), „У истоков международного права” (Санкт-Петербург, 2008 р., 881 с.), „Міжнародне право Середніх віків” (Київ, 2008 р., 672 с.), розділи і параграфи у шести колективних монографіях, статті та методичні посібники. З питань, досліджуваних в дисертації, опубліковано 76 статей енциклопедичного характеру, з них 6 у співавторстві.

Структура та обсяг дисертації зумовлені метою і завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, поділених на підрозділи, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить - 436 сторінок, з них 60 сторінок - список використаних джерел з 676 найменувань.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми, стан її дослідження, значення вирішення для вироблення позиції та міжнародно-правової діяльності України. Показано зв'язок з науковими програмами, планами і темами, визначено мету та завдання дослідження, об'єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано наукову новизну результатів і положень, які виносяться на захист, їх теоретичне і практичне значення, подано відомості щодо апробації основних положень дослідження та публікацій за темою дисертації.

У розділі 1 „Стародавній етап докласичного міжнародного права”, який складається з п'яти підрозділів, розкриваються основні закономірності і фактори формування міжнародного права у додержавний період (1.1), проаналізовані особливості стародавнього права як специфічного типу докласичного міжнародного права (1.2), в порівняльному плані показано спільне і особливе регіональних напрямів розвитку цього права (1.3), розкрито його структуру (1.4) і генезис первинних елементів і компонентів, особливості їх впливу на еволюцію цього права в різних регіонах (1.5). На основі аналізу закономірностей і факторів походження міжнародного права автор виявив основні теоретико-методологічні помилки у встановленні витоків і причинно-наслідкових зв'язків його докласичного формування: а) через джерело цього права a priori: з укладення певного історично важливого міжнародного договору чи сукупності угод (меншість авторів називає договір Лагашу і Умми, 3100 р. до н.е., Рамзеса ІІ і Хаттусілі ІІІ, 1272 р. до н.е., Феодосія І з готами 382 р., Візантії і Персії 562 р., Верденський договір 843 р. та ін.; більше прихильників Вестфальського миру 1648 р., Віденського конгресу 1815 р., Версальського миру 1919 р., статуту ООН 1945 р.); б) коли люди почали розуміти і застосовувати закони природи у взаємовідносинах; в) з формування суспільств, закономірності співіснування яких сприяли появі міжнародно-правових норм.

Аналіз практики формування міжнародного права як регулятора міжнародних відносин показує, що цей процес започатковується в додержавних міжплемінних відносинах з обміну, який за формою поділяється на: 1) обмін подарунками (односторонній, переважно короткочасний правочин); 2) обмін через двосторонні угоди; 3) розподіл; 4) накладання податків, реквізиція; обмін формує первинні принципи взаємин: еквівалентності та регламентованої відповідності.

В процесі обміну формуються інститути по його забезпеченню: виділення суб'єктів уповноважених його здійснювати, посередництво у конфлікті, санкції за порушення принципів обміну та їх ієрархія, гостинність, статус території, групування спеціалізованих комплексів норм (первинні витоки інститутів), що регулюють ці відносини. З появою політично владних спільнот (вождеств) такі відносини поділяються на офіційні (гарантії їх забезпечення у кожному конкретному випадку формулюються через права та обов'язки) і неофіційні (часто незабезпечені гарантіями). Зростання офіційних політично владних зовнішніх зносин призводить до їх спеціалізації на адміністративні, торговельні, воєнні, обрядові, протокольні, релігійні та ін.; за характером відносин - на зносини з сусідами, колоніями, нейтральними вождествами і племенами та ін. Формуються основні передумови виникнення міжнародного права: взаємне визнання учасників міжнародних відносин; згода лише на взаємно прийняті норми; утвердження рівноправності сторін, домовленість про умови перебування представників іншої сторони (з часом всіх іноземців) на своїй території, про статус їх майна та ін.

В процедурі врегулювання міжнародних відносин мирні засоби, які стали основоположними, відділились від воєнних (запобігання конфліктів, силового вирішення спорів, примусові заходи та ін.). Розвиток норм міжнародного права далі проходить на основі спеціалізації міжнародного співробітництва (договірне, посольське, морське право, статус територій, закони і звичаї війни та ін.) і забезпечення статусу його учасників (питання правосуб'єктності, визнання, правонаступництва та ін.). Для гарантій дотримання міжнародно-правових зобов'язань формуються субрегіональні і регіональні системи балансу сил.

Нестабільність міжнародних відносин, їх розвиток з різною інтенсивністю у різних сферах породжують відповідні риси міжнародного права: учасники правовідносин мають різний статус і забезпечення своєї правосуб'єктності, норми формально подібні залежно від регіону несуть різне функціонально-регулятивне навантаження, на міжрегіональному рівні діють лише окремі з них і здебільшого на договірній основі; взаємозалежність норм міжнародного права і стародавніх релігій є фактором як посилення ефективності дії перших (у випадках співпадаючих релігій), так і їх порушення через релігійну непримиримість; переважання міжнародно-правового звичаю вносило елементи стабільності і консерватизму в право, але через це ж воно не завжди адекватно реагувало на зміни. Започатковується спеціалізація джерел права: в звичаях формуються основні його принципи, імперативні норми, ідеї праворозуміння стародавніх народів, міжнародним договором регулюються казуїстичні, або швидко змінні відносини; за ієрархією норми об'єднуються в окремі пірамідальні структури балансу сил в регіоні чи субрегіоні. Ці та інші особливості докласичного стародавнього міжнародного права переважно не характерні для наступних періодів його розвитку, що дає підставу виділити його в окремий тип права.

Регіональний характер стародавнього міжнародного права зумовлений історичними обставинами становлення політично владних структур (від вождеств до держав), особливостями міжнародних відносин, географічно-природними факторами, типом і методами формалізації правил поведінки локальних груп в загальновизнані норми. Серед останніх найбільш характерними були такі: 1) кочовий (кочові орди і племена); 2) силовий (регіон Єгипту і Месопотамії); 3) компромісний (племена егейської, мінойської, мікенської цивілізацій); 4) централізований (характерний практично усім регіонам з часу утворення вождеств і ранніх держав). Окремо виділяється індійський (релігійно-правовий) тип об'єднання первісних правил поведінки.

Регіональні особливості не виключали подібних методів регулювання (через створення ліг і союзів, колонізацію сусідніх утворень, формування пірамідальних регіональних структур зі своїми країнами-гегемонами та ін.). На етапі утворення держав можна виділити такі регіональні підсистеми міжнародного права: близькосхідна (з кількома субрегіональними підсистемами: месопотамська, амарнська, малоазійська), індійська, китайська, антична середземноморська (греко-римський регіон) та ін. В близькосхідному регіоні характерними були організація міжнародно-правового регулювання у вигляді „сімейних відносин” (властива амарнській системі міжнародного права), міжособистісні міжнародні відносини, велика роль династичних шлюбів в підтримці системи та ін.

В регіоні античної Греції більший вплив на формування міжнародного права мало існування ряду суверенних учасників міжнародних відносин. В Римському регіоні особливість міжнародного права відображена в характері jus gentium як права спільного всім народам. В китайському і індійському регіонах у формуванні міжнародного права переважаючу роль відігравала правосвідомість (в тому числі й релігійна), правова доктрина, норми моралі, етики і ритуалів як правового джерела.

Регіональні особливості формування міжнародного права не заторкнули його елементно-компонентну структуру, яка по суті була тотожною у всіх регіонах, як внаслідок міжрегіональних запозичень (єгипетська трьохелементна структура норми міжнародного права була перейнята месопотамським регіоном вже з їх першими контактами), так і природи, основних властивостей і закономірностей цього права як регулятора міжнародних відносин. Практично в усіх регіонах його становлення йшло через формування таких комплексів норм як правосуб'єктність, відповідальність, статус території, іноземців та ін., виділення специфічних об'єктів (предметів) регулювання: договірних, дипломатичних зносин, торгівлі та ін. та принципів і імперативних норм. Регіони вирізнялись динамікою становлення таких комплексів норм. Інститут правосуб'єктності був складовим компонентом всіх регіональних міжнародно-правових комплексів, але мав особливості залежно від регіону: Близький Схід, Мала Азія - основний суб'єкт суверен (правитель); Китай, Індія - царі, союз країн; Греція, Месопотамія - міста, номи, храми та ін.

Окремі ознаки таких неспівпадінь виявляються в інститутах міжнародного правонаступництва, визнання, відповідальності, в джерелах права і більшою мірою в інститутах міжнародних договорів, гостинності, притулку, статусу іноземців, території, посольському, морському, торговельному праві, законах і звичаях війни, мирного вирішення спорів. На етапі міжрегіонального розвитку цього права його інститути почали „вирівнюватися” за змістом і структурою правових положень.

У розділі 2 „Стародавні витоки теорії міжнародного права” досліджуються регіональні особливості формування міжнародно-правових поглядів в стародавній період, їх вплив на регіональні комплекси цього права, основоположні засади, що вплинули на середньовічну міжнародно-правову думку і особливості науки міжнародного права (2.1). Виділяється аналіз регіонів: Близький Схід, Мала Азія (2.2), Індія, Китай (2.3), Греція, Рим (2.4), міжнародно-правова думка яких справила суттєвий вплив на формування середньовічних доктрин міжнародного права, і згодом на формування його науки; виявлено стародавні доктринальні положення, що використовуються в сучасних міжнародно-правових концепціях (2.5).

В роботі доводиться, що причиною недослідженості цієї проблематики стало не лише невизнання стародавнього міжнародного права, а й відсутність окремої методології аналізу як докласичного міжнародного права, так і відповідної йому правової думки (історія якої до сьогодні як окремий напрям науки не сформована).

Складність дослідження міжнародно-правових ідей цього періоду полягає в тому, що це право було регіональним, що проявляється і в регіональній своєрідності міжнародно-правової думки. У більшості міжнародних джерел різних регіонів по-різному трактувались питання норми міжнародного права, підстав обов'язковості угод, способів вирішення конфліктів та ін. Так, в дипломатичному листуванні правителів близькосхідного регіону сформульовані не лише правові позиції сторін, а й основні доктринальні міжнародно-правові засади: сумлінного дотримання зобов'язань, правової еквівалентності та взаємності, відповідальності, природи верховенства влади над територією і підданими, принципи міжнародного торговельного обігу та ін. З давньоєгипетських, хетських джерел можна зробити висновок, що ці народи поділяли війну на два типи: релігійно санкціоновану (боротьба за звільнення своєї країни від загарбника, військові походи для поширення своєї релігії) і заборонену богами. В античну епоху цей поділ трансформується в дуалізм справедливої і несправедливої війни.

Міжнародно-правовій думці народів Близького Сходу і Малої Азії більш властиве поєднання правових засад з релігійними. Їх змішане релігійно-правове тлумачення міжнародно-правових реалій було відроджено ранньохристиянськими мислителями, які сформували теологічний напрям міжнародно-правових концепцій та використали як доказові ідеї терпимості, релігійної толерантності, сформульовані вперше у цьому регіоні,

Хоча взаємодоповнення релігії і міжнародного права характерне для усього регіону (як правило, договори визнавали релігію іншого народу, а релігія кожного з них вимагала дотримуватися міжнародних зобов'язань), в конкретних ситуаціях міжнародного праворозуміння вони не завжди були тотожними. Керуючись своїми релігійними настановами, євреї, іудеї, арамеї та ін. народи субрегіону тлумачили норму міжнародного права як правило майбутнього, до якого слід прагнути і чому слід підпорядковувати своє життя; у єгиптян це фактор минулого, елемент порядку, продиктований фараоном, від якого не можна відступити; у хетів, які не мали глибинної історії релігійних вчень, превалює запозичене в єгиптян бачення норми міжнародного права як продиктованого царем правила на зараз, у конкретному міжнародному договорі. Звідси і різні доктринальні вимоги: у єгиптян норма має бути максимально формалізованим правилом поведінки, щоб перейти з минулого в сучасне (своєрідне первинне бачення міжнародного права як „живого інструменту”), в іудеїв - мати підтвердження в релігійному каноні. Відсилка хетів до договору мала позитивний результат: оскільки договори включали різні за характером норми, то за їх переконаннями однозначно мали виконуватися норми заборони, яким надавалася перевага перед нормами-зобов'язаннями, які не могли суперечити першим, насамкінець, дозволи реалізовувались після виконання перших двох категорій норм.

Через усю сукупність міжнародного праворозуміння народів Близького Сходу і Малої Азії проводиться триєдина ідея: ідея творення (все між народами задано богами), ідея розвитку (правителі наділені вищою владою домовлятися між собою), ідея впорядкування, функціонування (для збереження створеного богами світу людям слід впорядковувати його функціонування за обов'язковими нормативами).

Тріада іншого характеру покладена в основу міжнародного праворозуміння народів стародавньої Індії, за якою світопорядок тримався на „дхармі” (доброчесність), „артхі” (інтерес) і „камі” (задоволення). Серед них на розвиток міжнародно-правової думки найбільший вплив мала концепція „артхи” (він проявлявся через формування ідеології міжнародних відносин), потім - „дхарми” (яка безпосередньо стосувалася міжнародного права і має для нього переважаюче значення) і лише незначною мірою „ками”.