Кримінально-правова охорона навколишнього природного середовища: проблеми законодавства, теорії та практики

уперше:

1) на підставі сучасного праворозуміння сформульовані засади кримінально-правової охорони навколишнього природного середовища: а) людський життєвий простір є лише частиною природного простору, а тому кримінальне право має забезпечувати охорону всього навколишнього природного середовища; б) поєднання біоцентричного і антропоцентричного підходу до проблеми кримінально-правової охорони зазначеної сфери для забезпечення життя як глобального явища; в) переорієнтація засобів кримінально-правової охорони аналізованої сфери з окремих природних об'єктів на розробку цілісної (інтеграційної) системи такої охорони;

2) визначено складові кримінально-правової охорони навколишнього природного середовища та запропоновано дефініцію зазначеного поняття - це система (комплекс) засобів (кримінальне законодавство і кримінально-правова політика), що забезпечують охорону цього середовища, зосереджуючи зусилля на тому, щоб аналізовані відносини (взяті під охорону кримінального закону) залишалися, як правило, об'єктами охорони і якомога менше зазнавали злочинних посягань;

3) розроблена концепція кримінально-правової охорони навколишнього природного середовища, що передбачає, серед іншого, таке: комплексне дослідження такої системи на основі сучасних поглядів і останніх досягнень наук, пов'язаних із проблемою, що розглядається; переорієнтація кримінального законодавства на цілісну охорону аналізованої сфери для забезпечення життя як глобального явища; забезпечення пріоритету приписам чинних міжнародних договорів (згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) над національним законодавством; надання переваг запобіганню цим злочинам;

4) сформульовано визначення поняття злочинів проти навколишнього природного середовища - це суспільно небезпечні, кримінально-протиправні умисні або необережні діяння, вчинені суб'єктами цих злочинів із застосуванням знарядь, засобів, джерел вчинення злочинів або з використанням обстановки їх здійснення, які посягають на відносини з приводу умов (стосунків), що забезпечують існування багатофункціональної збалансованої єдиної системи життєдіяльності і людини та завдають цим відносинам істотної шкоди або ставлять їх під загрозу заподіяння такої шкоди;

5) обґрунтовано шість періодів кримінально-правової охорони зазначеної сфери (для яких властива низка змін в об'єктивних і суб'єктивних ознаках злочинних діянь): перший - ХІ - ХІV ст.ст. (отримали закріплення незаконне полювання, незаконна порубка дерев); другий - ХІV - початок ХVІІІ ст. (вирізняється відсутністю нових складів злочинів); третій - ХVІІІ - початок ХІХ ст. (відбулася криміналізація, зокрема, таких діянь, як: незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, порушення правил охорони надр, засмічення водних об'єктів); четвертий - кінець ХІХ - початок ХХ ст. (законодавець не закріпив нових складів злочинів); п'ятий - початок ХХ ст. - 1991 р. (має низку нових діянь, передбачених ст.ст. 163, 163№, 227№, 228, 228№, КК 1960 р.); шостий - з 1991р. по наш час (пов'язаний із прийняттям КК 2001 р. і появою складів злочинів, передбачених ст.ст. 236-239, 252-254 КК);

6) у контексті порівняльно-правового аналізу національного кримінального законодавства та міжнародно-правових актів і кримінального законодавства деяких держав в аналізованій сфері зроблені, зокрема, такі висновки: 1) подібні дослідження важливі для тлумачення національного кримінального законодавства в аналізованій сфері; 2) їх результати можна використати при кваліфікації злочинів, передбачених ст.ст. 241-243 КК (наприклад, при визначенні верхньої межі забруднення атмосферного повітря); 3) деякі положення міжнародно-правових актів можна запозичити при подальшому вдосконаленні вітчизняного кримінального законодавства, зокрема, для ст.ст. 241-243 КК; 4) норми КК деяких зарубіжних держав можуть бути корисними для побудови теоретичної моделі системи злочинів проти навколишнього природного середовища;

7) наголошується на необхідності при розгляді змісту аналізованих суспільних відносин у теорії кримінального права і законодавстві користуватися поняттям “навколишнє природне середовище”, що означає доступну людині природу. Доведено, що: 1) терміни “природа” і “природні багатства” є занадто всеохоплюючі та стосуються і тих компонентів, які людина не в змозі використовувати й охороняти; 2) термін “оточуюче середовище” характеризується невизначеністю і є суперечливим, оскільки охоплює як природу, так і різні будівлі, відповідну інфраструктуру; 3) поняття “довкілля” позбавлене змістовного навантаження і породжує ще більші суперечності;

8) розроблено теоретичну модель системи злочинів, що складається з шести груп діянь - посягань на відповідні екзосфери (чотири приповерхневі оболонки - ареали функціонування живої речовини): а) злочини проти літосфери; б) злочини проти біосфери; в) злочини проти гідросфери; г) злочини проти атмосфери; д) злочини проти біосфери та гідросфери; е) злочини проти біосфери, гідросфери, літосфери й атмосфери;

9) обґрунтовано нові концептуальні підходи до вирішення проблеми родового та безпосередніх об'єктів злочинів проти навколишнього природного середовища, зокрема, за допомогою категорій “суспільні відносини”, “навколишнє природне середовище”, “потреби” і “структурні елементи об'єкта”. У такому аспекті всі компоненти об'єкта проаналізовані вперше. На розвиток цих теоретичних положень родовим об'єктом досліджуваних складів злочинів визнано суспільні відносини з приводу умов (стосунків), що забезпечують існування багатофункціональної збалансованої єдиної системи, до якої належить і людина (все це утворює навколишнє природне середовище), її охорону, раціональне використання, оздоровлення та відтворення для теперішніх і майбутніх поколінь, яка гарантуватиме безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

10) аргументовано нову позицію щодо змісту складових об'єкта злочину, де: а) суб'єктну сторону аналізованих суспільних відносин утворюють фізичні і юридичні особи, а також громадські об'єднання; б) предметом відносин (об'єкта) є лише те, з приводу чого виникають відносини, а не їх уречевлення, тобто умови, які забезпечують охорону, раціональне використання, відтворення та оздоровлення природних об'єктів; в) зміст відносин (соціальний зв'язок) має розглядатися лише у межах діяльності суб'єктів в означеній сфері, не може існувати без предмета відносин і обумовлюється потребами, які є рушійною силою у спілкуванні суб'єктів відносин;

11) сформульовано визначення предмета складів злочинів проти навколишнього природного середовища - це ознака складу злочину, що є матеріальним утворенням, яке залучене до суспільного виробництва (або потенційно може бути залучено), невіддільне від природного середовища, вилучене із господарського обігу (за винятком землі), відособлене у натуральній формі (за винятком атмосферного повітря), має межі володіння, можливість самовідтворення, не знаходиться на балансі юридичної особи, не відображається у бухгалтерських звітах, враховується лише у натуральному вигляді, характеризується неповторністю і глибокою індивідуальністю, крайньою рухливістю і природним походженням;

12) доведено, що об'єктивна сторона як елемент загального поняття складу злочину недостатньо наповнена ознаками зовнішньої сторони. Одна з таких ознак відображена в законі (ст.ст. 239, 241-243 КК), але необґрунтована в теорії кримінального права - це джерело вчинення злочину, тобто сфера діяльності людини (підприємство, установа, організація, транспорт, споруджені у морі конструкції та ємності), з якої внаслідок протиправних діянь надходять засоби забруднення водних об'єктів, моря, атмосферного повітря та землі. На підставі викладеного обґрунтовано пропозицію щодо доповнення загального вчення про склад злочину (в частині об'єктивної сторони) факультативною ознакою “джерело вчинення злочину”;

13) розроблено правила відмежування знарядь від засобів вчинення злочинних діянь, у тому числі і досліджуваних складів злочинів. Для знарядь вчинення злочину характерним є те, що це: а) предмети, які винний безпосередньо використовує при виконанні об'єктивної сторони того чи іншого діяння; б) предмети, які винний спеціально використовує для вчинення дій (у злочинах з формальними складами), а також з метою досягнення злочинних наслідків, які зазначені в законі (у злочинах з матеріальними складами). Для засобів вчинення злочину властивим є те, що це: а) предмети, які винний використовує для готування до вчинення злочину; б) предмети, які винний використовує для полегшення виконання основної дії, що спричиняє наслідки; в) предмети, які винний використовує з метою позбутися їх;

14) зроблено обґрунтований висновок про те, що, по-перше, місце вчинення злочинів є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складів злочинів, передбачених ст. 237, ч.1 і 2 ст. 238, ч.2 ст. 240, ч.1 і 2 ст. 243, ст.ст. 244-246, ст. 252 КК; по-друге, для діянь, передбачених ст.ст. 239-243, ч.2 ст. 248 КК, засоби вчинення злочину є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони; по-третє, двом складам злочинів, передбачених ч.1 ст. 238 та ч.3 ст. 243 КК, властива така ознака зовнішньої сторони складу злочину, як обстановка вчинення злочину;

15) акцентується увага на тому, що поняття “неслужбова особа” і “службова особа” не вичерпують об'єм поняття “суб'єкт складу злочину”. Обґрунтовується необхідність поділу суб'єктів злочинів на службову, неслужбову та приватну особи, що вичерпно характеризуватиме об'єм загального поняття “суб'єкт складу злочину”;

16) сформульовано визначення поняття “неслужбова особа” як можливого суб'єкта складу злочину - це фізична особа, що не має ознак службової особи, при вчиненні злочину виконує виробничі або професійні функції, тобто відносно постійний вид трудової діяльності, є носієм певної сукупності знань, практичного досвіду і навичок, коло обов'язків якої передбачено інструкцією, договором, статутом, контрактом, положенням або іншим документом;

17) запропоновано дефініцію поняття “приватна особа” як суб'єкта злочину (в тому числі і досліджуваних складів злочинів) - це фізична особа, яка вчиняє злочин, не пов'язаний із функціями службової або неслужбової особи (тобто не у зв'язку з роботою, що виконувалась, або зі службовими повноваженнями чи професійними функціями), і яка не знаходиться у відповідних трудових, цивільно-правових або службових відносинах;

18) аргументується, що внаслідок великої різноманітності “екологічних” правопорушень і їх відмежувальних параметрів закріпити такі відмежувальні ознаки в окремій нормі вкрай складно. У зв'язку з цим запропоновано підходи (правила) щодо відмежування зазначених явищ, які передбачають з'ясування: а) відмінностей між окремим складом злочину та аналогічним адміністративно-правовим деліктом (на основі загально-розмежувальних ознак і спеціальних, які є в складах порівнюваних діянь); б) пошуку відмежувальних ознак (одночасно в гіпотезі і диспозиції норми);

19) пропонується виокремити державну політику у сфері боротьби зі злочинністю в досліджуваному напрямі під назвою “кримінально-правова політика у сфері охорони навколишнього природного середовища”. Наголошується, що це комплекс державних заходів, метою яких є формулювання у кримінальному законодавстві оптимального кола складів злочинів, визначення характеру кримінально-правової боротьби із зазначеними діяннями та обрання її методів, які спрямовані на підвищення ефективності впливу кримінально-правових засобів на правосвідомість населення та забезпечують охорону, раціональне використання, відтворення й оздоровлення навколишнього природного середовища для сьогоднішніх і майбутніх поколінь, а також слугують засобами превенції, надаючи перевагу запобіганню злочинам;

удосконалено:

20) систему злочинів проти навколишнього природного середовища у межах чинного КК на підставі розроблених автором таких критеріїв: а) родовий об'єкт злочину; б) безпосередній об'єкт злочину; в) відповідний природний об'єкт. Запропоновано включити десять груп діянь до цієї системи злочинів (див.: підрозділ 1.5. рубрики автореферату “Основний зміст роботи”);

21) дефініцію такої ознаки об'єктивної сторони складів злочинів (у тому числі і досліджуваних), як обстановка вчинення злочинів - це специфічні об'єктивні умови (чи умова), що використовуються винним для досягнення мети злочину, або є збігом подій і обставин, які свідчать про більший чи менший ступінь суспільної небезпеки злочину і злочинця;

22) визначення поняття “тяжка екологічна аварія” (наслідку діяння, передбаченого ч. 2 ст. 253 КК) - це викид з вини людини у навколишнє природне середовище певними об'єктами (введенням в експлуатацію без обов'язкових інженерних систем захисту навколишнього природного середовища споруд, які можуть спричинити стан екологічної аварії) шкідливих речовин у таких обсягах, що виникає загальна небезпека для навколишнього природного середовища, людей і матеріальних утворень;

23) дефініцію “екологічна катастрофа” (наслідку діяння, передбаченого ч. 2 ст. 253 КК) - це раптовий викид у навколишнє природне середовище певними об'єктами внаслідок широкомасштабної аварії з вини людини (введенням в експлуатацію без обов'язкових інженерних систем захисту навколишнього природного середовища споруд, які можуть спричинити стан екологічної катастрофи) великої кількості шкідливих матеріальних утворень, що призвело до різких або кумулятивних вкрай несприятливих і незворотних перетворень навколишнього природного середовища, погіршення екологічної рівноваги, втрати стійкості ландшафтів, в результаті чого зазначене середовище переходить в інший екологічний стан з меншим, порівняно з вихідним рівнем його складності, речовинним, енергетичним, інформаційним і людським потенціалом;

набули подальшого розвитку:

24) обґрунтування положень стосовно того, що суб'єктами діянь, передбачених ст. 238, ч. 2 ст. 248 (за ознакою “...вчинені службовою особою...”), ч. 1 і 2 ст. 253 КК (за ознакою “...розробка... службовою особою...”), ч. 3 ст. 243 КК, можуть бути лише службові особи; виконавцями злочинів, передбачених ст. ст. 236, 239, 241, 242, ч. 1 і 2 ст. 243, ч. 1 ст. 244, ст.ст. 245-247, ч. 1 і 2 ст. 248 (за виключенням ознаки ”...вчинені службовою особою...”), ст. ст. 250-252, 254 КК, можуть бути як службові і неслужбові, так і приватні особи;

25) положення про те, що суб'єктивна сторона будь-якого складу злочину - це внутрішня сторона злочину як асоціального мотиваційного вчинку, що є психічною діяльністю особи та відображає її ціннісно-смислове ставлення до вчиненого діяння та його наслідків, має особистісний сенс і характеризується виною, метою, мотивом та емоціями;

26) висновки про те, що злочини, передбачені ч. 1 ст. 238, ч. 2 ст. 238 (за винятком ознаки “...що спричинили загибель людей...”), ч.ч. 1 ст.ст. 239, 240, ч. 2 ст. 240 (за винятком ознаки “...якщо вони спричинили загибель людей...”), ч. 1 ст. 241, ч. 1 ст. 242, ч. 1 і 3 ст. 243, ч. 1 ст. 244 (за винятком ознаки “...заподіяло істотну шкоду...”), ч. 2 ст. 244, ч. 1 ст. 248 (за винятком ознаки “...заподіяло істотну шкоду...”), ч. 2 ст. 248 (за винятком ознаки “...способом масового знищення...”), ч. 2 ст. 249 (за ознакою “...особою, раніше судимою...”), ст. 250, ч. 1 ст. 253 КК, є злочинами з формальним складом і вчиняються лише з прямим умислом;

27) судження про те, що діяння з матеріальними складами можуть вчинятися як умисно, так і необережно (умисел може бути лише непрямий). Склади злочинів, передбачені ст.ст. 236, 237, ч. 2 ст. 239, ч.ч. 2 ст.ст. 240-244, ст. 247, ч. 1 ст. 248, ч. 1 ст. 249, ст. 251, ч. 2 ст. 253, ст. 254 КК (за ознаками злочинів з матеріальними складами), можуть мати як “подвійну”, так і “змішану” форму вини.

28) положення щодо зміни назви розділу VІІІ Особливої частини КК України на такий: “Злочини проти навколишнього природного середовища” та внесення змін і доповнень до чинних норм, а також доповнення цього розділу діяннями, передбаченими ст.ст. 237№, 245№, 245І, 246№, 246І КК (див.: структурну частину автореферату “Висновки”).

Практичне значення одержаних результатів. Наукові результати, отримані автором у процесі багаторічного дослідження (1987-2007 рр.), були сформульовані у виді пропозицій та певною мірою враховані у: 1) правотворчості - при підготовці розділу КК 2001р. “Злочини проти довкілля”, використані при розробці концептуальних положень екологічної політики в досліджуваній сфері, а також при підготовці законодавчих і підзаконних актів, подальшого вдосконалення чинного кримінального законодавства (за підсумками роботи підготовлено і надіслано пропозиції до Комітету з питань правової політики Верховної Ради України - акт № 0619/14-1108 від 7 травня 2007 р.); 2) правозастосовній діяльності - при підготовці постанови ПВС України “Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля” від 10 грудня 2004 р. № 17 (за результатами дослідження надіслано пропозиції до Верховного Суду України, які отримали позитивний відгук і були використані під час внесення змін і доповнень до зазначеної постанови - лист від 13.07.2007 р. № 3270); 3) науково-дослідній сфері - стали основою для подальшої розробки теоретичних проблем щодо досліджуваних діянь у галузі кримінального права, кримінології та кримінально-виконавчого права; 4) навчальному процесі - опубліковано підручник, низку монографій, навчальних посібників, науково-практичних коментарів тощо, які використовуються у процесі викладання навчальної дисципліни “Кримінальне право України” у ВНЗ “Національна академія управління” (акт про впровадження результатів дослідження від 15 червня 2007 р.), Гуманітарному університеті “Запорізький інститут державного та муніципального управління” (акт про впровадження результатів дослідження від 22 червня 2007 р.); 5) інформаційній сфері - для надання більш повної інформації про обсяги і міру впливу злочинних діянь проти навколишнього природного середовища (акт про впровадження результатів дослідження № 2 від 27 червня 2007 р.).

Особистим внеском здобувача в опублікованих у співавторстві працях є його власні теоретичні розробки, що містять наукову новизну одержаних результатів дослідження (стосовно запобігання злочинам).

Апробація результатів дослідження. Основні ідеї, положення та висновки дисертації були оприлюднені на дев'яти міжнародних науково-практичних конференціях, симпозіумах: “ІV Советско-западногерманский симпозиум по проблемам криминологии, уголовного права и процесса” (Київ, 8-10 жовтня 1987 р); “Кримінальний кодекс України (проект): проблеми теорії та практики” (Львів, 16-17 грудня 1993 р.). “Принципи кримінального права” (Київ, 15 квітня 1994 р.); “Концепція розвитку законодавства України” (Київ, травень 1996 р.); “Християнство на межі тисячоліть: економічні, правові, історичні та культурологічні аспекти (Київ, 15-16 березня 2001 р.); “Молодь у юридичній науці. Другі осінні юридичні читання” (Хмельницький, 14-15 листопада 2003 р.); “Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів (Київ, 28-29 квітня 2004 р.); “Національна безпека України: стан, кризові явища та шляхи їх подолання” (Київ, 7-8 грудня 2005 р.); “Адміністративне право і процес: шляхи вдосконалення законодавства і практики” (Київ, 22 грудня 2006 р.).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 44 праці, серед них: 3 монографії, розділ підручника, 2 навчальних посібники, 4 коментарі до законів, 21 стаття у наукових фахових виданнях, 13 статей (тез виступів) в інших виданнях.

Структура дисертації складається зі вступу, трьох розділів, що включають тринадцять підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 511 с., з них додатки - 42 сторінки, список використаних джерел - 81 сторінка (820 найменувань).

кримінальний правовий природний середовище

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ