Оскарження дій і рішень міліції як органу дізнання

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, МВС України

Науковий керівник кандидат юридичних наук, доцент Баулін Олег В'ячеславович, Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факультету

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Іщенко Андрій Володимирович, Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри криміналістики

кандидат юридичних наук, професор Цимбал Петро Васильович, Національний університет Державної податкової служби України, завідувач кафедри кримінального права, процесу та криміналістики

Захист відбудеться “23“ січня 2009 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 у Київському національному університеті внутрішніх справ (03035, м. Київ, Солом'янська площа, 1)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ (03035, м. Київ, Солом'янська площа, 1)

Автореферат розісланий “20“ листопада 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л. Д. Удалова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження й забезпечення прав та свобод людини є головним обов'язком держави (ст.3 Конституції України). Однією з найважливіших правоохоронних функцій держави, що суттєво впливає на стан законності та забезпечення прав і свобод людини, результати боротьби зі злочинністю і якість правосуддя, є кримінально-процесуальна діяльність органів дізнання.

Особлива роль міліції як органу дізнання полягає в тому, що її працівники виявляють ознаки переважної більшості злочинів і першими вступають в контакт з особами, які їх вчинили, жертвами та очевидцями злочинів. На жаль, до різних інстанцій постійно надходить чимало скарг громадян на неправомірні кримінально-процесуальні дії та рішення міліції. Лише до центрального апарату МВС України їх надійшло у 2006 р. близько 2,2 тис., а в 2007 р. - 2,0 тис. У Відділі з питань звернень громадян Верховної Ради України протягом січня-вересня 2008 р. зареєстровано понад 5,0 тис. таких скарг. Не завжди вжиті заходи реагування можуть задовольнити тих, хто звернувся зі скаргою за захистом своїх прав і законних інтересів, оскільки правовий інститут оскарження дій і рішень органів дізнання в Україні залишається далеким від досконалості.

Конституція України надає усім право звертатися до органів державної влади і місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, яких зобов'язує розглянути кожне звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст.40), гарантує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, якими порушуються права чи ускладнюється їх реалізація (ч.2 ст.55).

Відповідно до положень КПК України, які встановлюють засади оскарження кримінально-процесуальних актів та регулюють провадження дізнання, а також відомчих нормативно-правових актів МВС України, що забезпечують організацію діяльності міліції з виявлення, розкриття і розслідування злочинів, будь-яка особа має право оскаржити дію та рішення міліції до органу вищого рівня в системі МВС, прокурора чи суду. Але при цьому залишаються поза увагою особливості діяльності міліції як органу дізнання. Правовий інститут оскарження дій та рішень органу дізнання містить дещо неузгоджені між собою норми, які мають швидко реалізовуватися різними суб'єктами в ієрархічно складній системі органів кримінальної юстиції, на перших стадіях кримінального процесу, в умовах поширеного застосування заходів процесуального примусу. Саме це послаблює ефективність механізму захисту прав і законних інтересів учасників кримінального процесу, сприяє одночасному зверненню особи зі скаргою до різних інстанцій. Тому вказані проблемні питання є вкрай актуальними і потребують вивчення та вирішення.

Правовий інститут оскарження у кримінальному процесі став предметом дослідження вчених: В.Л. Буднікова, А.Я. Дубинського, О.В. Капліної, О.Ю. Костюченка, В.І. Летучих, П.А. Лупинської, В.Т. Маляренка, О.Р. Михайленка, М.М. Михеєнка, Л.В. Черечукіної та інших процесуалістів.

Теоретичним підґрунтям при дослідженні багатьох питань за темою дисертації стали також праці відомих науковців: Ю.П. Аленіна, С.А. Альперта, О.В. Бауліна, В.І. Галагана, А.П. Гуляєва, В.Г. Гончаренка, Ю.М. Грошевого, Т.М. Добровольської, В.В. Долежана, М.В. Жогіна, В.С. Зеленецького, Є.Г. Коваленка, А.М. Колодія, О.М. Ларіна, Л.М. Лобойка, Є.Д. Лук'янчикова, І.Д. Перлова, Д.П. Письменного, М.А. Погорецького, В.М. Савицького, С.М. Стахівського, М.С. Строговича, В.М. Тертишника, Л.Д. Удалової, Ф.Н. Фаткулліна, М.Є. Шумила та інших.

Дослідження зазначених вчених безперечно мають важливе значення для розвитку інституту оскарження в загальному аспекті. Проблема ж оскарження дій та рішень міліції як органу дізнання з теоретичної та практичної точки зору досліджена недостатньо, що й зумовило необхідність проведення відповідного теоретичного осмислення та практичного аналізу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до тематики пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та наукових установ МВС, затвердженої наказом МВС України № 755 від 05 липня 2004 р. «Про затвердження пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років», плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ на 2007 р. (п.106).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у визначенні теоретичних засад оскарження дій та рішень міліції як органу дізнання і формулюванні науково обґрунтованих рекомендацій щодо вирішення практичних проблем, які виникають при оскарженні дій та рішень міліції як органу дізнання.

Досягнення зазначеної мети передбачає вирішення таких завдань:

- встановити стан законодавчої регламентації та теоретичної розробки інституту оскарження дій та рішень міліції як органу дізнання;

- визначити етапи становлення інституту оскарження дій та рішень органу дізнання під час здійснення кримінально-процесуальної діяльності;

- сформулювати поняття і розкрити сутність оскарження дій та рішень міліції як органу дізнання;

- здійснити характеристику основних рис оскарження кримінально-процесуальних дій та рішень міліції;

- сформулювати поняття скарги на дії, рішення та бездіяльність міліції як органу дізнання;

- здійснити класифікацію скарг на дії та рішення міліції як органу дізнання; оскарження дізнання кримінальний процесуальний

- з'ясувати сучасні проблеми оскарження кримінально-процесуальних дій і рішень органу дізнання та надати пропозиції щодо їх урегулювання;

- розробити рекомендації щодо нормативно-правового і практичного удосконалення діяльності з прийому, розгляду і вирішення скарг на дії та рішення міліції як органу дізнання.

Об'єктом дослідження є кримінально-процесуальна діяльність міліції та правовідносини, що виникають при оскарженні її дій та рішень як органу дізнання.

Предметом дослідження є оскарження дій і рішень міліції як органу дізнання.

Методи дослідження обрані з урахуванням мети і завдань дослідження, його об'єкта та предмета. Зокрема, діалектичний - як філософський метод аналізу явищ у їх зміні, розвитку та взаємозв'язку склав підґрунтя для комплексного використання інших наукових методів:

- історико-правового - при визначенні історичних та правових засад становлення інституту оскарження кримінально-процесуальних дій і рішень (п.1.1);

- статистичного - при визначенні сучасного стану оскарження дій і рішень міліції як органу дізнання (пп.1.1, 1.4);

- формально-логічного - при визначенні понять «оскарження дій та рішень міліції як органу дізнання»; «скарги на дії, рішення та бездіяльності міліції як органу дізнання» (пп.1.2, 2.1, 2.2, 3.1);

- системно-структурного і порівняльно-правового - при проведенні теоретичного аналізу вітчизняних та зарубіжних наукових джерел з наведеної проблематики (пп.1.3, 1.4, 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.2, 3.3, 3.4);

- соціологічного - при з'ясуванні ставлення співробітників міліції, які здійснюють дізнання, до сучасних проблем, пов'язаних з оскарженням кримінально-процесуальних дій і рішень органу дізнання та шляхів їх практичного подолання (пп.1.4, 2.2, 3.3, 3.4).

Названі методи дослідження використовувалися в роботі у взаємозв'язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об'єктивність дослідження, істинність отриманих результатів.

Теоретичну основу дисертації складають роботи вітчизняних і зарубіжних вчених із загальної теорії права, кримінально-процесуального, кримінального, конституційного, адміністративного права, а також філософії та історії держави і права.

Нормативною базою дослідження є Конституція України, чинне законодавство України та деяких інших держав, міжнародні документи, відомчі нормативно-правові акти МВС України.

Емпіричною базою дослідження стали результати анкетного опитування 210 співробітників міліції, які здійснюють дізнання у Запоріжській, Київській, Одеській областях та м. Києві; вивчення 110 кримінальних справ зі скаргами на незаконні дії та рішення міліції як органу дізнання. Враховано також емпирічні дані, одержані іншими авторами, аналітичні і статистичні дані МВС України. Використовувався й особистий досвід автора, яка з 2001 року працює дізнавачем у системі МВС України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним з перших у вітчизняній кримінально-процесуальній науці комплексним дослідженням інституту оскарження дій і рішень міліції як органу дізнання. У дисертації обґрунтовується низка нових положень та висновків, які розширюють наукове уявлення про інститут кримінально-процесуального оскарження.

Основні положення дисертації, які визначають наукову новизну і виносяться на захист, полягають у наступному:

вперше:

- сформульовано визначення оскарження дій, рішень та бездіяльності міліції як органу дізнання - як основану на кримінально-процесуальному законі діяльність з подання (направлення), прийому, реєстрації, розгляду та вирішення скарги про порушення (або можливе порушення) прав, свобод та законних інтересів осіб кримінально-процесуальною дією, рішенням чи бездіяльністю міліції як органу дізнання, або її посадової особи, яка проводить дізнання, дізнавачем;

- запропоноване авторське визначення поняття скарги на дії, рішення та бездіяльність міліції як органу дізнання як усного або письмового звернення особи до компетентного органу (прокурора, суду), з приводу прав, свобод і законних інтересів осіб, які є порушеними або можуть бути порушені, прийнятим органом дізнання (особою, яка проводить дізнання, дізнавачем), рішенням, дією, бездіяльністю, з вимогою відновити порушені права, усунути чи попередити порушення;

- визначено сучасний стан оскарження дій і рішень (бездіяльності) міліції як органу дізнання і здійснена характеристика основних рис оскарження: (свободи оскарження, гарантованості, демократизму, відсутності обов'язкової форми скарги, обов'язковості прийняття і розгляду скарги, ревізійного порядку розгляду скарги, оптимального режиму перевірки скарги і прийняття за нею рішення).

удосконалено:

- визначення предмету оскарження дій і рішень (бездіяльності) міліції як органу дізнання, до структури якого необхідно включити незаконні або необґрунтовані процесуальні рішення, слідчі та інші процесуальні дії, процесуальну бездіяльність міліції, що порушують права, свободи і законні інтереси осіб, які беруть участь у кримінальному процесі;

- класифікацію скарг на процесуальні дії та рішення в стадії порушення кримінальної справи, критеріями якої запропоновано розглядати прийняті рішення і суб'єктів;

набуло подальшого розвитку:

- аргументовано вказано на доцільність внесення змін та доповнень до статей 32, 43, 43¹, 48-54, 98², 99¹, 110, 206, 237 КПК України;

- наукова позиція, що скарга є засобом правового захисту, метою якого є відновлення права та законного інтересу особи, а оскарження є формою правового захисту;

- обґрунтування необхідності надання можливості заінтересованій особі (її представнику) ознайомитися з матеріалами про відмову в порушенні кримінальної справи та особисто переконатись у правильності прийнятого рішення.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції можуть використовуватись у подальшій науковій розробці проблем інституту кримінально-процесуального оскарження; під час розроблення нового кримінально-процесуального законодавства, удосконалення чинного законодавства України (пропозиції до законодавства, вих. № 46/11ВР від 03.03.2008 р.); у практичній діяльності органів внутрішніх справ, яким надані методичні рекомендації щодо порядку прийняття, розгляду та вирішення скарг на дії, рішення (бездіяльність) міліції як органу дізнання (Акт впровадження Управління організації дізнання МВС України вих. № 24/732 від 27.12.2007 р.); у навчальному процесі під час викладання курсу «Кримінальний процес» (Акт впровадження КНУВС від 18.10.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Основна частина опублікованих праць є одноосібними. Щодо публікації, яку підготовлено у співавторстві з Бауліним О.В. (Федотова Г. В. Оскарження процесуальних дій та рішень міліції як органу дізнання / О. В. Баулін, Г. В. Федотова // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2004. - № 1 - С.116-120) - участь дисертанта становить 50 %.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні кафедри кримінального процесу Київського національного університету внутрішніх справ України. Основні положення і висновки зроблені автором у процесі дослідження, були апробовані на науково-практичних конференціях, серед яких: «Актуальні проблеми підготовки кадрів і роботи з персоналом оперативних служб міліції» (Київ, НАВС України, 27-28 березня 2003 р.); Міжнародній науково-практична конференції «Криміналістичні та процесуальні проблеми, що виникають під час проведення слідчих дій» (Донецьк, 24 листопада 2006 р.); IIІ Міжвузівській науково-практичній конференції «Українська мова в юриспруденції: стан, проблеми, перспективи» (Київ, КНУВС, 9 листопада 2007 р.); Науково-практичній конференції «Кримінальний процес України в контексті європейських стандартів судочинства» (Київ, КНУВС, 7 грудня 2007 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження відображені у трьох статтях, оприлюднених у вітчизняних фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, та у чотирьох тезах доповідей та повідомлень на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обумовлена її метою, завданням та предметом дисертаційного дослідження, відповідає логіці наукового пошуку і вимогам ВАК України. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять дванадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 228 стор., з них основний текст становить 200 стор., список використаних джерел 235 найменувань на 20 стор., додатки викладено на 7 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обумовлюється актуальність теми дисертації, її актуальність, визначаються мета та завдання, об'єкт і предмет дослідження, його наукова новизна, теоретична та практична значущість одержаних результатів. Подаються відомості про апробацію результатів дослідження і наукові публікації автора, структуру дисертаційної роботи.

Розділ перший «Поняття, сутність і значення оскарження дій та рішень міліції як органу дізнання» складається з чотирьох підрозділів, які присвячені з'ясуванню історичного розвитку інституту оскарження в кримінальному процесі, визначенню поняття, сутності, основних рис і значення оскарження дій та рішень міліції як органу дізнання, засобам, формам та предмету такого оскарження в кримінальному процесі.

У підрозділі 1.1. «Поняття і сутність оскарження дій та рішень міліції як органу дізнання» шляхом аналізу норм, які регулюють оскарження в різні історичні періоди (Руська правда, Судебник 1497 р., Судебник 1550 р.; Статут Великого Князівства Литовського 1529 р., Статут кримінального судочинства 1864 р., КПК УРСР 1922 і 1927 рр. та ін.) висвітлюється ґенеза становлення і розвитку вітчизняного інституту оскарження кримінально-процесуальних дій і рішень органів досудового розслідування.

Оскарження кримінально-процесуальних дій та рішень розглядається з різних позицій, як одне з основних прав людини, що відобразилося у вітчизняних та міжнародно-правових актах; як інститут кримінально-процесуального права; як принцип кримінального процесу; як кримінально-процесуальна гарантія, тобто важливий засіб забезпечення прав, свобод і законних інтересів кожного суб'єкта кримінально-процесуальної діяльності.

На підставі критичного аналізу різних наукових поглядів щодо поняття оскарження у кримінальному процесі та його ознак (В.Л. Будніков, В.І. Летучих та ін.), авторка дійшла висновку, що під поняттям «оскарження дій та рішень міліції як органу дізнання», слід розуміти основану на кримінально-процесуальному законі діяльність з подання (направлення), прийому, реєстрації, розгляду та вирішення скарги про порушення (або можливе порушення) прав, свобод та законних інтересів осіб кримінально-процесуальною дією, рішенням чи бездіяльністю міліції, як органу дізнання, або її посадової особи, яка проводить дізнання.

Окремо звертається увага на такий обов'язковий елемент інституту оскарження як скарга, яка водночас є самостійним засобом правового захисту прав і законних інтересів учасників кримінально-процесуальних відносин.

Розглянуті точки зору щодо визначення поняття «скарга» надали можливість автору вперше запропонувати поняття «скарги на дії і рішення міліції як органу дізнання як усного або письмового звернення особи до компетентного органу (прокурора, суду), з приводу прав, свобод і законних інтересів осіб, які є порушеними або можуть бути порушені, прийнятим органом дізнання (особою, яка проводить дізнання) рішенням, дією, бездіяльністю, з вимогою відновити порушені права, усунути чи попередити порушення».

У підрозділі 1.2. «Засоби, форми та предмет оскарження дій та рішень міліції як органу дізнання» наведено певну класифікацію скарг, які надходять до органів міліції. Визнано: скаргу засобом захисту, що має за мету відновлення порушеного права та законного інтересу особи; оскарження - формою правового захисту, особливості якого полягають у тому, що воно виникає лише за умови вільного волевиявлення зацікавленої особи (учасника кримінально-процесуального провадження) скористатися правовим засобом захисту - скаргою.

Обґрунтовується, що предметом оскарження дій і рішень міліції як органу дізнання є не лише незаконні або необґрунтовані рішення та дії, а й бездіяльність працівників міліції, що порушує права, свободи і законні інтереси особи. У зв'язку з цим пропонується вказати про бездіяльність у різних нормативних положеннях інституту кримінально-процесуального оскарження дій і рішень міліції як органу дізнання. Зокрема, ст.110 КПК назвати так: «Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів дізнання»; ч.1 ст.110 КПК сформулювати таким чином: «Дії, рішення та бездіяльність органів дізнання можуть бути оскарженні прокуророві»; ч.3 ст.110 КПК - відповідно: «Дії, рішення та бездіяльність органів дізнання можуть бути оскаржені до суду», а в ст.ст.43, 43¹, 48 - 51 КПК серед прав того чи іншого учасника кримінального процесу зазначити: «подавати скарги на рішення, дії чи бездіяльність осіб, які проводять дізнання…».

У підрозділі 1.3. «Основні риси оскарження дій та рішень міліції як органу дізнання» розкрито основні риси сучасного оскарження дій, рішень (бездіяльності) міліції як органу дізнання, до яких відносяться:

- свобода оскарження, обумовлюється правом усіх направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатись (ст.40 Конституції України). Оскарженню підлягає будь-яке процесуальне рішення, дії чи бездіяльність органу дізнання (досудового слідства, прокуратури, суду), якщо вони порушують конституційні права та законні інтереси. Відсутністю окремо встановленої законом форми подання скарги та можливістю звернення особи зі скаргою на рідній мові або іншій мові, якою вона володіє, і недопустимістю переслідування за подання скарги, все це належить до свободи оскарження;

- гарантованість оскарження забезпечує кожній особі, яка приймає участь у кримінально-процесуальних відносинах та звертається зі скаргою, що її скарга надійде, буде прийнята і розглянута, за нею буде проведено необхідну перевірку та, в залежності від результатів перевірки, прийнято відповідне рішення і вжито заходів з відновлення порушених прав та законних інтересів;

- демократизм оскарження під час дізнання полягає у відсутності обмежень та привілей; наявності рівноправ'я в поданні скарги та у забезпеченні рівноправ'я встановленими обов'язками прийняти, розглянути, розрішити скаргу;

- відсутність обов'язкової форми скарги втілюється у тому, що суб'єкт, який направляє скаргу до посадової особи органу дізнання має право викласти її у вільній письмовій чи усній формі, недотримуючись конкретної послідовності, а використовуючи бажаний йому зміст;

- обов'язковість прийняття і розгляду скарги, передбачено кримінально-процесуальним законодавством. Скарги приймаються, оформлюються, розглядаються й вирішуються у процесуальному режимі відповідно до КПК України;

- ревізійний порядок розгляду скарги полягає у тому, що той хто розглядає скаргу (начальник органу дізнання, прокурор, суд) не зв'язаний доводами, які містяться в скарзі, і зобов'язаний всебічно, ретельно, у повному обсязі перевірити законність і обґрунтованість усіх процесуальних дій і рішень працівників органу дізнання;

- оптимальний режим перевірки скарги і прийняття за нею рішення, включає: інстанційність, реальний строк розгляду скарги та ознайомлення з провадженням по скарзі зацікавлених осіб.

У підрозділі 1.4. «Значення оскарження дій та рішень міліції як органу дізнання» авторка доводить позицію, що оскарження дій та рішень міліції як органу дізнання є важливою гарантією захисту прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального процесу, а також інших осіб, які залучаються до сфери кримінально-процесуальних відносин. Тому порядок оскарження має бути чітко визначеним у кримінально-процесуальному законодавстві. Цю думку підтримують 174 (82,9%) опитаних працівників міліції як органу дізнання та висловлюють пропозиції, щодо зміни діючого порядку оскарження.

Чітка регламентація в кримінально-процесуальному законі порядку подання (направлення) скарг на дії міліції як органу дізнання, а також їх реєстрації, розгляду і вирішення прокурором і судом, неухильне дотримання встановленого законом порядку гарантує забезпечення законності на досудових стадіях кримінального процесу, є складовою державної системи захисту прав людини і громадянина в Україні.

Розділ другий «Оскарження дій та рішень міліції як органу дізнання у стадії порушення кримінальної справи» складається з чотирьох підрозділів, в яких розглядаються особливості оскарження дій і рішень міліції під час її процесуальної діяльності в першій стадії кримінального судочинства. Йдеться про роль начальника органу дізнання у прийманні, розгляді і вирішенні скарг на кримінально-процесуальні дії та рішення підлеглої йому особи, яка проводить дізнання.

У розділі 2.1. «Особливості оскарження дій та рішень міліції як органу дізнання у стадії порушення кримінальної справи» розглянуто характер кримінально-процесуальної діяльності міліції як органу дізнання, сутністю якої є система кримінально-процесуальних дій та рішень, кожне з яких може оскаржуватися, якщо не відповідає вимогам законності та обґрунтованості.

До загального кола суб'єктів, які мають право оскаржувати незаконні дії (бездіяльність), рішення органу дізнання, віднесено осіб, які брали участь у кримінальному процесі, та інших заінтересованих осіб, права і законні інтереси яких порушені вказаними рішеннями або діями.

Обґрунтовуються пропозиції про доцільність внесення змін до ч.2 ст.98² КПК «Вручення чи направлення копії постанови про порушення кримінальної справи», яку слід сформулювати таким чином: «У разі неможливості вручення зазначеним особам копії постанови про порушення кримінальної справи протягом строків, визначених частиною першою цієї статті, через їх хворобу, неможливість встановлення місця перебування чи з інших поважних причин, копія постанови вручається негайно з моменту явки, приводу чи протягом трьох діб з моменту встановлення місця перебування цих осіб».

Класифікація скарг на рішення про порушення кримінальної справи може здійснюватися за такими критеріями: 1) характер рішення, що оскаржується; 2) суб'єкт оскарження, оскільки відповідно до кримінально-процесуального закону і практики, яка склалася в органах кримінальної юстиції, постанова про порушення кримінальної справи щодо особи може бути оскаржена особою, щодо якої було порушено кримінальну справу, її захисником і законним представником (ч.2 ст.236⁷ КПК), а постанова про порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину може бути оскаржена особою, інтересів якої стосується порушена кримінальна справа, її захисником і законним представником (ч.3 ст.236⁷ КПК).

Аналіз норм КПК, які регламентують порядок оскарження дій і рішень міліції як органу дізнання, вказує на те, що не завжди категоріальний апарат інституту оскарження був вдало використаний законодавцем. З цього приводу обґрунтовано пропонується привести у відповідність назви норм їх змісту. Це має не лише суто теоретичне і редакційне значення. Належне співвідношення форми і змісту правових явищ, які є кримінально-процесуальними гарантіями, правильне їх вживання в мові закону розширює спектр їх дії та посилює їх юридичний вплив. Наприклад, стаття 110 КПК, має назву: «Оскарження дій і постанов органів дізнання», хоча не всі рішення органу дізнання знаходять своє відбиття у постановах (наприклад, затримання особи за підозрою у вчиненні злочину оформлюється протоколом органу дізнання про таке затримання). Враховуючи вже викладені висновки про структуру предмету оскарження, вірною була б така назва цієї статті: «Оскарження дій, рішень і бездіяльності органу дізнання».

У підрозділі 2.2. «Розгляд скарг на дії та рішення дізнавача начальником органу дізнання» з'ясовано правове становище особи, яка проводить дізнання (дізнавача), і начальника міліції як органу дізнання, а також характер їх кримінально-процесуальних та інших службових дій, що передбачені відомчими нормативно-правовими актами МВС України, під час надходження скарги на процесуальні дій та рішення дізнавача.

Авторка дотримується наукової позиції (О.В. Баулін, С.М. Стахівський та ін.) про необхідність чіткого визначення в законі повноважень дізнавача та начальника органу дізнання і закріплення їх в окремих нормах КПК України.

Запроваджено складання начальником органу дізнання (працівником органу дізнання) протоколу про відмову в прийнятті скарги від осіб, які: визнані судом недієздатними, і звертаються зі скаргою без участі законного представника; на прийомі в органі дізнання перебувають у нетверезому стані або з явними ознаками психічного розладу, якщо їх поведінка створює небезпеку для оточуючих. В протоколі про відмову в прийняті скарги слід зазначати підстави для відмови з викладенням конкретних фактів-доказів, що вказують на їх наявність (довідка лікаря, акт освідування, постанова суду про визнання особи недієздатною тощо).

У підрозділі 2.3. «Роль прокурора у розгляді скарг на дії та рішення міліції як органу дізнання» здійснюється характеристика правового статусу прокурора у стадії порушення кримінальної справи і змісту його діяльності під час приймання, розгляду і вирішення скарг на дії і рішення міліції як органу дізнання, визначаються повноваження прокурора і його важлива роль у забезпеченні законності у кримінально-процесуальній діяльності органів дізнання на першій стадії кримінального судочинства.

Констатується, що прокурорський нагляд є ефективним засобом реагування на звернення громадян з приводу порушення їх прав і законних інтересів неправомірними діями і рішеннями, бездіяльністю міліції як органу дізнання.

Внесено пропозиції з корегування строків розв'язання прокурором скарги на дії, рішення та бездіяльність органу дізнання з метою їх зменшення до 3-х днів, що забезпечить повноту, всебічність і швидкість перевірки, вжиття своєчасних заходів попередження, запобігання і припинення порушення.

У підрозділі 2.4. «Оскарження до суду дій та рішень міліції у стадії порушення кримінальної справи» розглядається правий статус суду (судді) в стадії порушення кримінальної справи під час його діяльності з прийому, розгляду та вирішення скарг на дії і рішення органів дізнання.

Аналізується передбачений в КПК порядок розгляду судом скарг на дії, рішення (бездіяльність) міліції як органу дізнання на стадії порушення кримінальної справи, зокрема, постанови про відмову в порушені кримінальної справи.

З огляду на зазначене авторка пропонує визначити в місцевих судах одного чи кількох суддів, які повинні спеціалізуватися на розгляді скарг на дії і рішення органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, і для цього вони мають бути наділені відповідними повноваженнями.

Звертається увага, що Конституційний Суд України, розглянувши 11.12.2007 р. справу за конституційним зверненням Касьяненка Б.П., вирішив, що положення п.8 ч.3 ст.129 Конституції України «забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків встановлених законом» у системному зв'язку з положеннями ч.2 ст.383 КПК необхідно розуміти як таке, що надає право перевіряти в касаційному порядку рішення місцевих та апеляційних судів щодо постанов про відмову в порушенні кримінальної справи за винятком випадків, встановлених законом.

Для реалізації цієї конституційної засади судочинства і виконання даного Рішення Конституційного Суду України, в ч.2 ст.384 КПК потрібно передбачити, що касаційну скаргу на такі рішення повинні мати право подавати і особи, які в судовому порядку оскаржили постанови органів дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи.

З цього приводу автор підтримує проект Закону про внесення зміни до ст.384 КПК України щодо переліку осіб, які мають право на подання касаційної скарги, зареєстрований у Верховній Раді України за № 1305 від 28.12.2007 р., за яким пропонується доповнити ч.2 ст.384 КПК пунктом 10 такого змісту: «особи, які в судовому порядку оскаржили постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, за винятком випадків, встановлених законом, - у частині мотивів і підстав відмови в порушенні кримінальної справи».

Розділ третій «Оскарження дій та рішень міліції як органу дізнання у стадії досудового розслідування» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Загальна характеристика оскарження дій та рішень міліції у стадії досудового розслідування» здійснена загальна характеристика кримінально-процесуальної діяльності, яка проводиться при оскарженні дій і рішень міліції під час дізнання - як у справах про тяжкі і особливо тяжкі злочини, так і у справах про злочини, що не є тяжкими. Пропонується класифікація кримінально-процесуальних рішень, які приймаються органом дізнання після порушення кримінальної справи. Зазначається, що об'єктивним критерієм для такої класифікації може вважатися характер рішення, яке приймається під час дізнання. З цього підходу, пропонується рішення міліції при провадженні дізнання поділяти на такі: які визначають спрямування досудового розслідування (про направлення справи за підслідністю, про передачу справи слідчому, про зупинення або відновлення провадження дізнання); які забезпечують ефективність, всебічність та своєчасність провадження у справі (про призначення експертизи та проведення інших слідчих дій, про створення групи дізнавачів тощо); що забезпечують охорону прав та законних інтересів осіб (про визнання потерпілим, про накладення арешту на майно тощо).

Пропонується доповнити КПК України нормою, яка б прямо передбачала обов'язковий розгляд клопотань потерпілого, цивільного позивача та інших учасників кримінального процесу про проведення слідчих дій органом дізнання (особою, яка проводить дізнання) протягом трьох днів.

Досліджено значення терміна «будь-який час» оскарження до суду затримання (ст.29 Конституції України, ст.106 КПК). Оскільки при затриманні органи дізнання допускають чимало помилок, розкрито характер цих помилок, запропоновано їх класифікацію і заходи щодо усунення.

У підрозділі 3.2. «Особливості оскарження процесуальних дій дізнавача до начальника органа дізнання» розглядається існуюча в органах внутрішніх справ практика прийому, реєстрації, розгляду і вирішення скарг на дії і рішення дізнавача керівниками органів дізнання різного рівня. Аналізуються відомчі нормативно-правові акти системи МВС України щодо організації роботи із зверненнями громадян, що оскаржують кримінально-процесуальні дії і рішення міліції. Констатується, що через неузгодженість окремих положень відомчих нормативно-правових актів і невідповідність їх нормам КПК України, а також поліфункціональність міліції, яка водночас діє як орган кримінально-процесуальної, адміністративної і оперативно-розшукової компетенції, чимало скарг на кримінально-процесуальні дії та рішення і результати їх розгляду не приєднуються до матеріалів кримінальних справ, а зберігаються в інших номенклатурних справах органів внутрішніх справ. Таким чином можуть приховуватися від належної оцінки органів досудового слідства, прокуратури і суду важливі для справи дані дізнання.

З цього приводу пропонується, як організаційно-правовий захід, певне відокремлення реєстрації скарг на дії, рішення чи бездіяльність міліції як органу дізнання, від скарг на діяльність міліції в інших сферах. Для цього слід запровадити в органах внутрішніх справ окрему реєстрацію скарг на процесуальні дії і рішення міліції, що дасть змогу реально оцінювати скарги з процесуальних питань, зосереджувати увагу на негативах у роботі міліції як органу дізнання, своєчасно їх виявляти та усувати.

Пропонується передбачити в КПК України порядок прийняття і розгляду начальником органу дізнання скарг на кримінально-процесуальні дії та рішення підлеглого йому дізнавача. Тим самим мотивовані рішення за результатами перевірки, проведеною за скаргою начальником органу дізнання мають, приєднуватися до кримінальної справи чи матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи. Що дозволить ліквідувати існуючу латентність скарг на кримінально-процесуальні дії, рішення (бездіяльність) міліції як органу дізнання.

У підрозділі 3.3. «Розгляд скарг на дії та рішення міліції в стадії досудового розслідування прокурором» розглянуто передбачені в законодавстві повноваження, засоби і методи роботи органів прокуратури із забезпечення реагування на скарги громадян (індивідуальні та колективні), посадових осіб, підприємств, установ і організацій, що надходять з приводу незаконних і необґрунтованих рішень і дій міліції на стадії досудового розслідування.

Відзначається важлива роль помічника прокурора, який за звичай персонально здійснює перевірку кожної скарги, що надходить до органу прокуратури на кримінально-процесуальні дії і рішення міліції. Звертається увага на невідповідність термінології, яку вживає законодавець у КПК України, змісту процесуальної діяльності прокурора. Так, в ст.235 КПК йдеться про «розв'язання скарг» прокурором, а в ст.110 КПК - про «розгляд» ним скарги. Для усунення термінологічної плутанини і неоднакового тлумачення цих категорії на практиці обґрунтовується доцільність використання в законі узагальненого поняття - «розв'язати» скаргу. З метою реалізації такого основного завдання кримінального процесу як швидке і повне розкриття злочину, пропонується скоротити строк розв`язання прокурором скарг на рішення органу досудового розслідування про закриття кримінальної справи до 10-ти діб.

У підрозділі 3.4. «Оскарження до суду процесуальних дій та рішень міліції під час провадження дізнання» розглянуто кримінально-процесуальні відносини, що виникають у зв'язку з оскарженням до суду кримінально-процесуальних дій і рішень міліції як органу дізнання.

Відзначено, що до предмету такого оскарження включаються не лише процесуальні дії та рішення органів дізнання, їх не процесуальні дії та процесуальна бездіяльність, а й, нерідко, рішення прокурора, який відмовив у задоволенні скарги при зверненні до нього за захистом прав і законних інтересів учасника дізнання.

Автор підтримує погляди щодо здійснення під час дізнання перевірки судом за скаргою заінтересованої особи на предмет законності постанови про порушення кримінальної справи в максимально стислий термін після її винесення, щоб після її підтвердження не перешкоджати подальшому провадженню досудового розслідування (В.П. Лобач) і пропонує обмежити строк оскарження цієї постанови для особи трьома добами з моменту вручення їй копії такої постанови або ознайомлення з її змістом. У такий же строк з моменту надходження відповідних матеріалів від органу дізнання має вирішуватися в суді питання про законність постанови про порушення кримінальної справи, інакше не уникнути перешкод для своєчасного проведення дізнання. Рішення суду за результатами розв'язання такої скарги повинні бути аналогічними рішенням прокурора, зазначеним у ч.3 ст.100 КПК. Обґрунтовується пропозиція доповнити ст.110 КПК положеннями щодо можливості подання скарги до суду на дії та рішення дізнавача (органу дізнання) через зазначену посадову особу протягом доби.

ВИСНОВКИ

Відповідно до визначених у вступі предмету та завдань дослідження, в дисертації здійснено узагальнення положень і пропозицій, які мають теоретичне та практичне значення для вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності з питань оскарження дій і рішень міліції як органу дізнання, зокрема:

1. Під поняттям оскарження дій і рішень міліції як органу дізнання слід розуміти основану на кримінально-процесуальному законі діяльність з подання (направлення), прийому, реєстрації, розгляду та вирішення скарги про порушення (або можливе порушення) прав, свобод та законних інтересів осіб кримінально-процесуальною дією, рішенням чи бездіяльністю міліції, як органу дізнання, або її посадової особи, яка проводить дізнання, дізнавачем.

2. Скаргою на дії і рішення міліції як органу дізнання є усне або письмове звернення особи до компетентного органу (прокурора, суду), з приводу прав, свобод і законних інтересів осіб, які є порушеними або можуть бути порушені, прийнятим органом дізнання (особою, яка проводить дізнання) рішенням, дією бездіяльністю, з вимогою відновити порушені права, усунути чи попередити порушення.

3. Скарга у кримінальному процесі є засобом захисту і має за мету відновлення порушеного права та законного інтересу особи, яка бере участь у кримінально-процесуальних відносинах, а оскарження - є формою правового захисту, особливість якого полягає у тому, що воно виникає лише за умови вільного волевиявлення зацікавленої особи (учасника кримінально-процесуального провадження) скористатися правовим засобом захисту - скаргою.

4. До предмету оскарження дій і рішень міліції як органу дізнання входять незаконні і необґрунтовані кримінально-процесуальні рішення та дії, бездіяльність міліції як органу дізнання, що порушують права, свободи та законні інтереси особи, яка бере участь у кримінальному процесі або залучається до нього.

5. Основними рисами сучасного оскарження дій, рішень (бездіяльності) міліції як органу дізнання є: свобода оскарження; гарантованість оскарження; демократизм; відсутність обов'язкової форми скарги; обов'язковість прийняття і розгляду скарги; ревізійний порядок розгляду скарги; оптимальний режим перевірки скарги і прийняття за нею рішення.

6. Скарги на рішення про порушення кримінальної справи класифікуються за характером рішення, що оскаржується (постанови про порушення кримінальної справи щодо особи і за фактом), і за суб'єктом оскарження (особою, щодо якої було порушено кримінальну справу; особою, інтересів якої стосується порушена кримінальна справа; захисником, законним представником такої особи).

7. В окремій нормі КПК України необхідно визначити повноваження начальника органу дізнання, одним із яких є вирішення скарг на рішення, дії чи бездіяльність особи, яка проводить дізнання.

Крім низки теоретичних положень, запропоновані конкретні зміни та доповнення до КПК України. Зокрема запропоновано:

Статтю 110 КПК України назвати: «Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів дізнання» і викласти в такій редакції:

«Дії, рішення та бездіяльність органів дізнання можуть бути оскарженні прокуророві.

Якщо надійшла скарга прокурор зобов`язаний вирішити її протягом трьох днів, про що письмово повідомити скаржникові та іншим особам, інтересів яких стосується скарга.

Дії, рішення та бездіяльність органів дізнання можуть бути оскаржені в суді.

Скарги на дії і рішення органів дізнання розглядаються судом у порядку, передбаченому цим Кодексом, при попередньому розгляді справи або розгляді її по суті, а у необхідних випадках - в окремому судовому засіданні».

Доповнити частину 2 статей 43, 43¹, 49, 50, 51, та частину 3 статті 48 КПК України - «оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність особи, яка проводять дізнання…».

Статтю 32 КПК України доповнити пунктом 21 у наступній редакції: «Скарга» - це усне або письмове звернення особи до компетентного органу (прокурора, суду), з приводу прав, свобод і законних інтересів осіб, які є порушеними або можуть бути порушені прийнятими органом дізнання, слідчим, прокурором, судом дією, рішенням та бездіяльністю, з вимогою усунути порушення або відновити порушені права».

Частину другу статті 98² КПК України сформулювати так: «У разі неможливості вручення зазначеним особам копії постанови про порушення кримінальної справи протягом строків, визначених частиною першою цієї статті, через їх хворобу, неможливість встановлення місця перебування чи з інших поважних причин, копія постанови вручається негайно з моменту явки, приводу чи протягом трьох діб з моменту встановлення місця перебування цих осіб».

Доповнити статтю 99¹ КПК України частиною четвертою такого змісту: «Для підготовки скарги зазначені у частині першій цієї статті особи мають право на ознайомлення з матеріалами, якими було обґрунтовано відмову в порушенні кримінальної справи».

Статтю 206 КПК України доповнити пунктом: «4) зупинення судом слідчих дій та рішень на час розгляду скарги на постанову про порушення кримінальної справи».

Доповнити статтю 237 КПК України пунктом шість такого змісту: «6) чи не були подані скарги під час дізнання або досудового слідства».

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЙ

1. Федотова Г. В. Оскарження процесуальних дій та рішень міліції як органу дізнання / О. В. Баулін, Г. В. Федотова // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. 2004. № 1. С. 116-120.

2. Федотова Г.В. Правові засоби, форми та предмет оскарження дій, рішень і бездіяльності міліції як органу дізнання / Г. В. Федотова // Вісник Запорізького юридичного інституту. 2007. Вип.1. С. 231-237.