Правове становище Закарпатської України (1944-1946 роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

12.00.01. - теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ЗАКАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ

(1944-1946 роки)

БОЛДИЖАР СЕРГІЙ МИХАЙЛОВИЧ

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Ужгородського національного університету

Науковий керівник

доктор юридичних наук, професор

Лемак Василь Васильович,

Ужгородський національний університет, завідувач кафедри теорії та історії держави і права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Рум'янцев В'ячеслав Олексійович,

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого,

декан факультету підготовки професійних суддів

кандидат юридичних наук, доцент

Чехович Валерій Анатолійович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри теорії та історії держави і права

Захист відбудеться 23 квітня 2009 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.007.04 у Київському національному університеті внутрішніх справ (03680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ (03680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1)

Автореферат розісланий 19 березня 2009 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.Б. Горова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Процес національного державотворення України ставить перед вітчизняною правовою наукою цілу низку актуальних завдань, що потребують належного наукового аналізу. Серед історико-правових проблем, які вимагають новітнього переосмислення, є питання встановлення і функціонування радянського режиму на західноукраїнських територіях у 1939-1946 рр. Значне місце серед них посідає питання возз'єднання Закарпаття з Українською Радянською Соціалістичною республікою, що стало результатом двостороннього Радянсько-Чехословацького договору від 29 червня 1945 р. При цьому йшлося не тільки про контроль над територією, якого було досягнуто внаслідок військових операцій Червоної Армії восени 1944 р., не тільки про юридичне оформлення цього контролю Договором між СРСР та Чехословацькою республікою - йшлося про перетворення території Закарпаття на інтегровану частину Радянської України. Саме в таких межах в кінцевому варіанті й відбулася консолідація українського населення в одній державі, що поряд з іншими факторами підготувала утворення сучасної незалежної України й української нації.

Аналізуючи недалеке минуле, можна дійти висновку: возз'єднання території Закарпаття з Україною було закономірним, об'єктивним процесом, який, незважаючи на деякі неоднозначні оціночні аспекти, став історично виправданим і справедливим актом.

І коли сьогодні помітно зростає увага вчених до етапів становлення і розвитку державницьких традицій українського народу, процеси на Закарпатті (українській території, яка тривалий час була відірвана від Наддніпрянської України, однак не втратила власних національно-державницьких традицій) викликають у науковців значний інтерес.

Необхідність глибокого вивчення даної проблеми зумовлена тим, що протягом десятиліть радянської влади в наукових дослідженнях тенденційно висвітлювались події та явища, які відбувалися на Закарпатті у період 1944-1946 рр. У публікаціях спостерігалися відхід від наукових принципів, перекручення фактів. Автори оминали проблеми легітимності встановлення радянської влади на цій території, участі місцевого населення у процесах, що відбувались, однобічно висвітлювали роль зовнішніх факторів, які впливали на формування ситуації. Тому особливо актуальною є потреба глибокого переосмислення процесу встановлення і функціонування радянської влади на Закарпатській Україні, з'ясування специфіки її еволюції як своєрідної адміністративної форми, узагальнення, уточнення і, звичайно, переосмислення фактів державно-правового статусу Закарпаття у 1944-1946 рр., що дасть змогу врахувати набутий досвід у процесі розбудови сучасної Української держави та громадянського суспільства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках цільової комплексної програми НАН України № 0186.0.070872 „Актуальні проблеми історії українського національного державотворення”, є складовою комплексної теми наукових досліджень кафедри теорії та історії держави і права Ужгородського національного університету „Державно-правові і етнополітичні проблеми національних меншин на Закарпатті у ХХ ст. (№ д/р 0199U004191)” і відповідає тематиці науково-дослідних робіт кафедри історії держави та права Київського національного університету внутрішніх справ (План роботи кафедри на 2007-2008 н.р).

Тема дисертаційного дослідження (у зміненій редакції) затверджена рішенням Вченої ради Ужгородського національного університету № 11 від 25 грудня 2008 року.

Мета і завдання дослідження. Мета цього дослідження полягає в тому, щоб на основі сучасних досягнень історичної та юридичної наук здійснити комплексний історико-правовий аналіз державно-правових процесів на Закарпатті в період 1944-1946 рр. у контексті тогочасних політико-правових реалій, а також виявити їх закономірності та особливості.

Відповідно до зазначеної мети у дисертаційному дослідженні здійснено спробу вирішити такі завдання:

-узагальнити державно-правові традиції Закарпаття у ХХ столітті, а також охарактеризувати основні соціально-економічні, політичні та юридичні особливості статусу краю восени 1944 р. як об'єктивної передумови виникнення Закарпатської України;

-з'ясувати політико-правову природу Закарпатської України, її особливості як форми територіально-політичного утворення перехідного періоду та ступінь його легітимності;

-дослідити процес державного будівництва в регіоні у 1944-1946 рр., проаналізувавши діючі державні інститути цього періоду, зокрема Народну Раду Закарпатської України, народні комітети, суди, міліцію, прокуратуру і, у такий спосіб, визначити основні напрями державно-управлінської діяльності на Закарпатті, її форми та методи здійснення;

-дослідити процес нормотворчої діяльності Народної Ради Закарпатської України, класифікувати та охарактеризувати прийняті нею акти для визначення ефективності діяльності НРЗУ;

-простежити впливи зовнішньополітичних факторів на становлення і розвиток ситуації в регіоні та формування його державного статусу;

-проаналізувати зміст радянсько-чехословацького договору від 29 червня 1945 р. як передумови зміни державно-правового статусу Закарпаття.

Об'єктом дослідження є державно-правові процеси на Закарпатті в період з жовтня 1944 р. по січень 1946 р., їх витоки та передумови.

Предметом дослідження є становлення й розвиток системи державних органів Закарпатської України, а також підготовка та реалізація процесу возз'єднання цієї території з УРСР.

Хронологічні рамки дисертації окреслюються періодом від жовтня 1944 р., коли Закарпаття було визволене від угорської окупації і розпочалось формування органів народної влади, до моменту утворення Закарпатської області УРСР у січні 1946 р. і запровадження на території краю радянського законодавства.

Методи дослідження. З метою одержання найбільш достовірних наукових результатів у дисертаційному дослідженні використано систему принципів та підходів, яка побудована на загальнонаукових та спеціально-наукових (юридичних та неюридичних) методах. Дослідження здійснювались відповідно до принципів об'єктивності та історизму в історико-правових дослідженнях, які використовувалися при систематизації та класифікації джерельної бази і фактологічного матеріалу, встановленні вірогідності та повноти інформації.

Універсальними, загальнонауковими підходами стало поєднання діалектичного, гносеологічного та логічного ядра, що дозволило осмислити Закарпатську Україну як державно-правове явище в історії Центрально-Східної Європи. Метод герменевтики дозволив досягти ідентичності в тлумаченні нормативно-правових актів органів державної влади Словаччини, Чехословацької Республіки, Закарпатської України, СРСР і Української РСР, проаналізувати їх зміст, оцінити правові наслідки цих документів для становлення і розвитку Закарпатської України.

Серед спеціальних методів необхідно виділити наступні: конкретно-історичний, структурно-функціональний, інституційний, порівняльно-правовий, соціологічний. Їх комплексне застосування здійснювалося на підставі системного підходу, а співвідношення у вирішенні конкретних завдань дослідження визначалося характером наукового опрацювання фактичного матеріалу. Зокрема, завдяки конкретно-історичному методу було проаналізовано еволюцію державно-правового статусу Закарпаття у першій половині ХХ століття, а також досліджено етапи розвитку Закарпатської України як територіально-політичного утворення з ознаками державності. Структурно-функціональний метод використовувався для виявлення державно-правових ознак Закарпатської України, ступеня її легітимності, інституційний - для вивчення органів та інститутів влади, ефективності їх функціонування, порівняльно-правовий - сприяв виявленню подібних та відмінних рис правових систем Закарпатської України та СРСР, що дозволило в повній мірі визначити витоки формування правової системи Закарпатської України. Соціологічний метод дозволив адекватно, з урахуванням усіх соціальних факторів, що впливали на досліджувані процеси, висвітлити різні сфери діяльності органів державної влади Закарпатської України, оцінити ступінь результативності їх рішень та ефективності реалізації нею своїх функцій.

Наукова новизна одержаних результатів. Використовуючи в ході дослідження низку загальнонаукових та спеціальних методів, автор розглядає Закарпатську Україну як територіально-політичне утворення перехідного періоду, що перебувало у надзвичайних умовах, зумовлених Другою світовою війною і переорганізацією європейського простору. В цій ситуації головним завданням стала відбудова господарства краю та забезпечення підготовки входження його до складу Радянської України, що, у свою чергу, зумовило основні тенденції розвитку та загальні характеристики Закарпатської України. Достовірність і наукова новизна підтверджуються: результатами аналізу та теоретичного узагальнення значного масиву нормативно-правової бази, а також оцінками автора з даної проблеми; апробацією основних результатів наукових досліджень шляхом публікацій та виступів на науково-практичних конференціях; комплексним застосуванням загальнонаукових та спеціальних методів дослідження.

Конкретизовано наукова новизна основних положень, висновків і рекомендацій, сформульованих у дисертації, полягає в тому, що в ній:

уперше:

комплексно розглянуто період державно-правової історії Закарпаття 1944-1946 рр. як період територіально-правового становлення Закарпатської України, що отримав неоднозначні оцінки науковців;

здійснено комплексний правовий аналіз нормативно-правових документів Народної Ради Закарпатської України, Першого З'їзду Народних Комітетів Закарпатської України, народних комітетів з організації державного і місцевого управління в досліджуваний період;

за державними характеристиками Закарпатську Україну кваліфіковано як територіально-політичне утворення перехідного типу, що володіло окремими ознаками державності, такими як територія, органи державного управління, правові норми;

зроблено висновок, що, на відміну від утворення держав, утворення Закарпатської України не можна вважати легітимним з юридичної точки зору актом, оскільки даний термін означає правомірність утворення, тобто таку обов'язкову ознаку законодавчої влади держави, при якій вона визнається як всередині країни, так і на міжнародній арені. З таких позицій Закарпатська Україна не могла бути легітимною, оскільки делегати Першого З'їзду Народних Комітетів (після якого почало існувати це утворення) не обирались шляхом таємного голосування в умовах вільного вибору, а тому об'єктивно не могли представляти всі верстви населення регіону. Щодо зовнішнього визнання, то ні міжнародними нормами, ні законодавством Чехословаччини або СРСР можливість існування такого утворення не була передбачена. Крім того, відсутній жодний нормативний акт, на основі якого була утворена Закарпатська Україна. Виходячи з цього та враховуючи зміст Маніфесту, прийнятого Першим З'їздом Народних Комітетів Закарпатської України, зроблено висновок, що з'їзд мав на меті вихід Закарпаття із складу Чехословаччини і приєднання краю до України, а не створення нової держави з усіма необхідними ознаками;

простежено впливи зовнішньополітичних факторів на становлення і розвиток ситуації в регіоні та формування його державного статусу;

удосконалено:

дослідження генезису Закарпатської України як територіально-політичного утворення, що поділяється на два етапи: перший - з жовтня 1944 р. по червень 1945 р. - етап державотворчої діяльності Народної Ради Закарпатської України, спрямованої на формування основних засад державного управління, яке базувалось на симбіозі довоєнного законодавства та революційної народної ініціативи, що орієнтувалась на радянську правову систему; другий - з липня 1945 р. по січень 1946 р. - етап підготовки входження регіону до складу СРСР та впровадження радянської адміністративної системи;

науковий підхід щодо місця і ролі Народної Ради Закарпатської України, Першого З'їзду Народних Комітетів Закарпатської України, місцевих народних комітетів у державно-управлінському будівництві в регіоні;

систему вивчення нормотворчої діяльності Народної Ради Закарпатської України з подальшою класифікацією та характеристикою прийнятих нею актів для визначення ефективності її роботи;

аналіз організації та діяльності державних інститутів досліджуваного періоду, зокрема Народної Ради Закарпатської України, народних комітетів, судів, міліції, прокуратури, і у такий спосіб визначено основні напрями державно-управлінської діяльності на Закарпатті, її форм та методів здійснення;

положення щодо значення радянсько-чехословацького договору від 29 червня 1945 р. як передумови зміни державно-правового статусу Закарпаття;

дістали подальший розвиток:

теза, що двосторонній договір між Чехословацькою республікою та Союзом Радянських Соціалістичних Республік щодо возз'єднання Закарпатської України з УРСР є легітимним актом, оскільки являв собою результат волевиявлення двох суб'єктів міжнародного права щодо взаємного перерозподілу територій і відповідав усім існуючим на той час нормам міжнародного права;

положення, згідно з яким утворення Закарпатської України у жовтні 1944 р. стало можливим внаслідок визволення регіону від угорської окупації і зумовлювалось бажанням більшості населення цієї території приєднатись до основної частини української нації, з якою воно себе ідентифікувало. Цей процес об'єктивно збігся з бажанням керівництва Радянського Союзу розширити свій вплив у повоєнній Європі, а тому спирався на значну підтримку радянських державних та військових органів, що зосереджували у своїх руках єдину реальну владу;

точка зору, що формування правових норм відбувалось в умовах відсутності законодавчої бази, при цьому постійно відчуваючи на собі вплив угорських, довоєнних чехословацьких, а також нововпроваджуваних радянських юридичних норм. Ця діяльність зумовлювалась необхідністю нагального вирішення повсякденних повоєнних проблем, що за відсутності необхідного часу для досконалої їх підготовки спричиняло хаотичність та епізодичність процесу і значно ускладнювало роботу державного апарату та загальну орієнтацію громадян у чинному законодавстві. При цьому ряд норм містили більше революційного пафосу, ніж юридичної форми, і готувались без урахування необхідності переходу від однієї правової системи до іншої, про що свідчить наявність в них тільки загальних правил без регламентації самого впровадження норм;

теза, що рішення про возз'єднання з Радянською Україною виражало волю більшості населення Закарпаття, що підтверджує цілий ряд документів, спогадів учасників подій та наукові дослідження;

положення, що у Закарпатської України була відсутня основна політико-правова властивість держави - суверенітет владних повноважень, тобто її верховенство щодо проявів інших наявних в регіоні влад, зокрема щодо діяльності радянських державних та військових органів; що в основі державного апарату Закарпатської України функціонувала система представницьких органів - народних комітетів з невизначеною юрисдикцією у відповідних адміністративно-територіальних одиницях; що реальні владні повноваження належали не декларованим органам (Народній Раді і народним комітетам), а радянському військовому та державному керівництву, що опиралось на місцевих комуністів та їх партійні організації;

точка зору, що процес становлення та розвитку Закарпатської України безпосередньо орієнтувався на радянську державну систему і спрямовувався на підготовку входження цієї території до УРСР. Це, значною мірою, зумовило поступове витіснення національно-державних особливостей, а також певну непослідовність та незакінченість правотворчого процесу в Закарпатській Україні;

теза, що фактичним кінцевим моментом існування Закарпатської України як відносно самостійного територіально-політичного утворення, можна вважати 29 червня 1945 р., коли СРСР та Чехословацька республіка підписали договір про передачу цієї території Радянській Україні. З цього часу вся діяльність державних органів в краї зосереджується на підготовці процесу входження регіону до складу УРСР і обумовлюється отриманими від радянського керівництва вказівками;

погляд, що досвід Закарпатської України періоду 1944-1946 рр. має невід'ємний зв'язок з історичними традиціями державотворення і правотворення сучасної України і може бути використаний для вирішення проблем що стосуються статусу самоврядних регіонів та інших невизначених територій.

Практичне значення одержаних результатів. Дослідження проблеми Закарпатської України сприятиме подальшому науково-теоретичному опрацюванню проблеми формування і розвитку ідеї українського національного державотворення та осмисленню важливих історико-правових питань розвитку українського державотворчого процесу.

Положення та висновки роботи можуть використовуватись для вдосконалення юридичної освіти, зокрема, для підготовки навчальної дисципліни «Історія держави і права України», спецкурсу «Державно-правовий статус Закарпаття у складі Чехословаччини», для науково-дослідної роботи студентів, слухачів, курсантів, аспірантів, ад'юнктів вищих навчальних закладів освіти юридичного профілю, а також для створення необхідного підґрунтя для побудови правової бази сучасної української держави.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дослідження обговорювались на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Ужгородського національного університету.

Окремі аспекти роботи висвітлювались автором під час участі в наукових заходах, таких як: Міжнародна науково-практична конференція «Ціна свободи й незалежності: трансформація політичних систем в країнах Центральної та Південно-Східної Європи до та після 1989-1991 рр.» (Ужгород, березень 2007); Круглий стіл, присвячений дню Конституції України (Ужгород, травень 2007).

Матеріали дисертації використано у навчальному процесі під час підготовки та викладання навчального курсу «Історія держави і права України» в Ужгородському національному університеті (акт про впровадження у навчальний процес № 1 від 16 березня 2009 року, акт про впровадження у навчально-методичний процес № 2 від 16 березня 2009 року).

Публікації. Основні положення знайшли своє відображення у п'яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, а також тезах науково-практичної конференції та круглого столу.

Структура дисертації обумовлена метою роботи та авторським розумінням предмета дослідження і включає в себе вступ, чотири розділи, поділені на дев'ять підрозділів, та висновки. Загальний обсяг дисертації становить 203 аркуша, з яких список використаних джерел та літератури (251 найменування) займає 23 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтована актуальність теми дисертації; висвітлено зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами; визначені мета і завдання дослідження, його об'єкт і предмет, охарактеризовано методи дослідження, наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення; подано відомості про апробацію основних положень дисертаційного дослідження, його структуру та обсяг.

Розділ 1 «Джерела, ступінь висвітлення і наукового дослідження проблеми» містить аналіз опублікованих та неопублікованих архівних матеріалів, узагальнено наукові праці, що стосуються обраної автором теми, і, як результат, визначено низку питань, які в недостатній мірі вивчені, на основі чого автором обрано проблематику власного дослідження.

Засади дослідження складають нормативно-правові акти, прийняті з 1944 по 1946 рр., що стосуються Закарпатської України, зокрема декрети, постанови та розпорядження Народної Ради Закарпатської України, договори між Чехословацькою республікою та СРСР від 12 грудня 1943 р., 8 травня 1944 р. та 29 червня 1945 р., а також акти, прийняті органами державної влади, що діяли на цей час у регіоні. Окрема увага приділена проекту Тимчасового Конституційного Закону Закарпатської України.

Поряд з цими документами автор вивчив публікації документальних збірників, а також цілу низку неопублікованих архівних матеріалів, що зберігаються у Державному архіві Закарпатської області (ДАЗО) та його Берегівському філіалі, Словацькому народному архіві у м. Братіслава (Словаччина), а також у Військово-історичному архіві у м. Прага (Чехія).

При підготовці дисертаційної роботи опрацьовано значну кількість науково-монографічних праць українських, російських та чехословацьких вчених, що стосуються політико-правової історії Закарпаття, серед яких особливої уваги заслуговують дослідження В. Маркуся, М.Макари, М.Трояна, І. Євсеєва, І. Гранчака, П. Мосні, В. Мар'їної та ін.

Розділ 2 «Державно-правовий розвиток Закарпаття у першій половині ХХ століття» присвячений дослідженню етапів розвитку правового статусу Закарпаття у першій половині ХХ ст.

У підрозділі 2.1 «Проблеми статусу Підкарпатської Русі між двома світовими війнами (1918-1939 рр.)» висвітлюється державно-правова історія Закарпаття у міжвоєнний період. Основна увага звертається на характеристику юридичного становища Підкарпатської Русі у складі першої Чехословацької республіки, зокрема розглядаються концепції можливого розвитку Закарпаття після Першої світової війни, вивчаються основоположні документи, що повинні були визначити його статус (Сен-Жерменський договір від 10 вересня 1919 р., Генеральний Статут про організацію і адміністрацію Підкарпатської Русі від 7 листопада 1919 р., Народний закон № 10 «Про самоуправу руського народу проживаючого в Угорщині» від 21 грудня 1919 р.), а також ті нормативні акти, що були прийняті Празьким урядом і юридично закріплювали цей статус з 1919 по 1939 рр. (Конституція ЧСР від 29 лютого 1920 р., Закони ЧСР «Про організацію політичного управління» і «Про тимчасове врегулювання становища губернатора Підкарпатської Русі»).

Окремо розглядається питання Карпатської України, утвореної 14 березня 1939 р., що була проголошена самостійним державним утворенням.

У підрозділі 2.2 «Правовий статус Закарпаття у складі Угорщини (1939-1944 рр.)» проведено короткий аналіз соціально-економічних та політичних передумов виникнення Закарпатської України як адміністративно-територіального утворення, досліджується зміна статусу «приєднаних Карпатських територій» протягом війни, дається характеристика причин втрати контролю над ситуацією в регіоні з боку уряду Чехословаччини.

Автор звертає увагу на те, що утворення Закарпатської України стало можливим, у першу чергу, внаслідок визволення Закарпаття від німецько-угорської окупації, в результаті чого, за відсутності реально діючої урядової системи, в усіх районах сформувались органи народного самоврядування (народні комітети), що взяли на себе всю повноту влади. Ці органи в подальшому стали основою народовладдя Закарпатської України і забезпечили кінцеву державно-політичну переорієнтацію краю у напрямі возз'єднання з Радянською Україною.

Третій розділ «Формування політико-правових засад Закарпатської України» присвячений дослідженню процесу державного будівництва в регіоні у 1944-1946 рр.

У підрозділі 3.1 «Спроба легітимізації Закарпатської України. З'їзд Народних Комітетів» вивчаються питання легітимізації Закарпатської України на Першому З'їзді Народних Комітетів. Звертається увага на те, що її утворення зумовлювалось бажанням більшості населення Закарпаття приєднатись до основної частини української нації, з якою воно себе ідентифікувало. Можливість реалізації цього бажання гарантувалась значною мірою підтримкою з боку радянського військового керівництва, а також відсутністю реальних владних повноважень урядових представників Чехословаччини, які повинні були відновити в регіоні довоєнну систему управління.

У підрозділі також подано детальну характеристику Маніфесту, прийнятого учасниками заходу, та його рішень, спрямованих на формування вищого органу державної влади - Народної Ради Закарпатської України.

У підрозділі 3.2 «Органи управління Закарпатської України» досліджується структура органів державного управління цього адміністративно-територіального утворення. Першими такими органами влади стали народні комітети, які почали формуватись ще під час наближення Радянської Армії до кордонів Закарпаття, а після його визволення стали органами народної влади і взяли на себе всі функції державного управління. Основне їх завдання зводилось до формування нової управлінської системи та відбудови народного господарства. Структура та кількість цих комітетів, як і їхніх вищестоящих органів - окружних рад, була різною, оскільки вони створювались за власним уявленням своїх засновників, і відрізнялась від аналогічних, що значно погіршувало розмежування компетенції конкретних органів влади, заплутувало діяльність самих службовців, а відтак і ускладнювало централізоване управління краєм. Тому в лютому 1945 р. Народна Рада прийняла Декрет № 39, за яким структура місцевих комітетів та рад була уніфікована і приведена до єдиної форми.

Вищим органом управління стала Народна Рада Закарпатської України, яка визначалась законодавчим та найвищим виконавчим органом Закарпатської України. Саме цей орган взяв на себе виконання основних завдань, суть яких зводилась до двох напрямів: державотворчого, спрямованого на формування державницьких засад Закарпатської України та підготовку процесу входження регіону до складу Радянської системи, та соціально-господарського, спрямованого на відбудову народного господарства та соціальну підтримку населення цієї території.

Аналіз діяльності вищевказаних органів дозволяє характеризувати їх як органи, що виступали одночасно формою народної демократії і системи адміністративної централізації, виконуючи при цьому як загальні, так і спеціально управлінські функції.

У підрозділі 3.3 «Формування правоохоронної та судової систем» висвітлюється і аналізується процес утворення правоохоронних та судових органів Закарпатської України. Автор на основі відповідних нормативно-правових актів Народної Ради Закарпатської України характеризує юридичний зміст діяльності цих органів, їх владних повноважень та порядку формування у 1944-1945 рр. Зазначається, що формування правоохоронної системи в цілому мало позитивне значення і сприяло суттєвому посиленню боротьби із злочинністю, а утворення спеціалізованої судової системи дозволило створити реальні можливості для здійснення правосуддя.

Разом з тим основною специфічною ознакою формування правоохоронних та судових органів на Закарпатті у 1944-1946 рр. стала їх ідеологічна орієнтація на радянську каральну систему, де боротьба з інакодумцями, іменованими «ворогами народу», зайняла основну частину їх діяльності, підміняючи нею необхідність виконання завдань щодо захисту прав та інтересів громадян, забезпечення громадської безпеки та правопорядку. закарпатський україна правовий легітимність

У підрозділі 3.4 «Система законодавства Закарпатської України» визначено, що формування правових норм відбувалось в умовах певного вакууму законодавчої бази, оскільки згідно з параграфами 4 та 5 Декрету НРЗУ № 22 від 18 грудня 1944 р. «Про утворення Cпеціального Cуду при Народній Раді Закарпатської України» втрачали чинність «всі закони і розпорядки мадярського і окупаційних урядів». Разом з тим нова система постійно відчувала на собі вплив угорських, довоєнних чехословацьких, а також нововпроваджуваних радянських юридичних норм. Все це часто виражалось у прийнятті суперечливих та недемократичних норм і значно ускладнювало діяльність державного апарату та загальну орієнтацію громадян у чинному законодавстві.

Потреба термінового врегулювання ряду відносин, у першу чергу реалізації завдань відбудови, а звідси відсутність необхідного часу для належної підготовки нормативних актів, призводили до того, що їх прийняття було ситуаційним і характеризувалось певною непослідовністю та хаотичністю і спрямовувалось на вирішення нагальних господарських проблем.

Саме цим можна пояснити той факт, що в Закарпатській Україні не було прийнято єдиного конституційного документа, який би визначав засади державного і суспільного ладу, а тому ряд установчих функцій, які у звичайних умовах містяться у конституції, взяли на себе окремі нормативні акти - декрети, розпорядження та постанови.

Розділ 4 «Механізм приєднання Закарпатської України до Української Радянської Соціалістичної України» розкриває політико-правові процеси, що передували і зумовлювали утворення Закарпатської області УРСР.

У підрозділі 4.1 «Політико-правові передумови Радянсько-Чехословацького договору 1945 року» розглядаються договірні відносини між СРСР та Чехословацькою республікою під час Другої світової війни, що стосувались території Закарпаття. Ці відносини створили теоретичні засади для майбутнього вирішення питання про приєднання цієї території до УРСР. Звертається увага на те, що початок цього процесу було покладено у 1939 р., коли силовий поділ Чехословацької республіки та політика західноєвропейських держав змусили Президента Е. Бенеша шукати союзників на сході. Розуміючи, що досягти позитивного результату можна тільки шляхом певних поступок, Е. Бенеш припускає можливість повоєнних претензій СРСР на територію Підкарпатської Русі. При цьому він визнає, що у такому випадку чехословацькі політики не будуть мати іншого виходу, як відповісти позитивно на приєднання регіону до Української РСР. Разом з тим до самого кінця війни офіційна позиція обох країн базувалась на визнанні домюнхенських кордонів Чехословацької республіки.

Однак, незважаючи на таку позицію, саме договори, в ході війни укладені між Чехословацькою республікою та СРСР, зокрема договір від 8 травня 1944 р., що офіційно спрямовувався на якнайшвидше визволення території Чехословаччини, дозволили радянському керівництву отримати повний контроль над Закарпаттям і в такий спосіб позбавити чехословацьких урядових представників можливості відновлення довоєнного управління та забезпечити підтримку волевиявленню закарпатців, спрямованому на приєднання до УРСР.

У підрозділі 4.2 «Договір між Чехословацькою республікою та СРСР від 29 червня 1945 року» дисертантом здійснено аналіз підготовки та укладення Радянсько-Чехословацького договору від 29 червня 1945 р.

Для з'ясування політико-правових засад його укладення основну увагу автор приділив розгляду процедури дипломатичного погодження даного питання, на основі чого зробив висновок щодо характеристики Радянсько-Чехословацького договору як двостороннього міждержавного акта, вчиненого повноправними суб'єктами міжнародного права щодо передачі території від однієї держави до іншої.

Окремо розглянуто основні характеристики Договору як нормативно-правового акта, визначено питання, що залишились поза його чітким вирішенням і призвели до виникнення цілої низки проблем у подальших багаторічних відносинах між ЧССР та СРСР.

У підрозділі 4.3 «Реорганізація органів державної влади. Утворення Закарпатської області» досліджуються особливості перетворення системи управління Закарпатської України у радянську адміністративну систему. Фактично цей процес розпочався з моменту утворення Закарпатської України, оскільки вже на Першому З'їзді Народних Комітетів було проголошено курс на возз'єднання з Радянською Україною. На основі такого рішення Народна Рада Закарпатської України в подальшому прийняла низку нормативних актів, спрямованих на сприяння входження регіону до радянської системи, а структура новоутворених органів влади та інших організацій, що в той час діяли у Закарпатті, здебільшого за своєю організацією та формами роботи нагадували аналогічні радянські структури.

З 25 січня 1945 р. на всій території області запроваджувалося радянське законодавство, основою якого стали Конституція СРСР 1936 р. і Конституція УРСР 1937 р. З цього моменту починається етап юридичного входження регіону в державну систему СРСР, в основі чого лежало питання переходу влади від народних комітетів до місцевих рад депутатів та формування нових радянських органів влади.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження, формулюються його основні підсумки, які можна звести до наступного.

1. Перша половина ХХ століття стала для Закарпаття періодом, протягом якого в основної частини населення регіону, що іменувала себе русинами, сформувалось переконання власної національної ідентичності з українським народом. Разом з тим міжнародно-політична ситуація, що склалася після завершення Першої світової війни, не дозволила реалізувати ці плани і призвела до включення Закарпаття (Підкарпатської Русі) до складу Чехословацької республіки на правах «якнайширшого самоуправління».

Однак протягом 20 років уряд ЧСР так і не надав реального автономного статусу, передбаченого відповідними юридичними актами, цій частині республіки. Це, у свою чергу, рівно як і перебування Закарпаття з 1939 по 1944 рр. у складі Угорської фашистської держави, сприяло не тільки збереженню, але й посиленню прагнень місцевого населення, спрямованих на возз'єднання з «братами-українцями по той бік Карпат».

2. У жовтні 1944 р., на заключному етапі Другої світової війни невеликий карпатський регіон, що згідно з урядовими угорськими документами носив назву «приєднані Карпатські території», був звільнений Радянською Армією від угорської окупації і об'єктивно опинився в центрі уваги країн, які намагались контролювати цю територію. Такими країнами стали Чехословацька республіка, що прагнула відновити тут своє управління і в такий спосіб забезпечити довоєнний статус впливової центрально-європейської держави, а також Радянський Союз, який шляхом приєднання цієї території прагнув створити певний плацдарм для поширення власного впливу в Центральній та Західній Європі. Разом з тим першочергова необхідність переможного завершення війни, що об'єднувала зокрема й ці країни, відвела на задній план їх територіальні змагання і створила певну державну невизначеність статусу Закарпаття.

3. В умовах такої невизначеності та певного вакууму державної влади основну роль взяли на себе внутрішні чинники, представлені рядом політичних сил проукраїнського (тобто в тих умовах - прорадянського) спрямування. Взявши на себе управлінські повноваження, вони розпочинають власне державотворення, виявом якого стало територіально-політичне утворення перехідного періоду, що увійшло в історію державно-правового будівництва під назвою «Закарпатська Україна».

4. Водночас у самому регіоні значного поширення набули ідеї щодо возз'єднання з іншими українськими територіями, які за підтримки радянських військових органів та місцевих комуністів набрали реального вияву. Ці ідеї, основою яких було багаторічне бажання основної маси населення «возз'єднатись зі своїми братами по той бік Карпат», фактично створили ідеологічні засади процесу, спрямованого на реалізацією плану возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною.

5. В умовах, коли територія Закарпаття перебувала під фактичним контролем радянських військ, що підтримували лідерів Закарпатської України та їх прагнення до возз'єднання з УРСР, Чехословацький уряд не мав реальних важелів для відновлення свого управління на цій території і змушений був визнати факт утворення Закарпатської України, а пізніше і юридично відмовитись від цього регіону.

6. У процесі свого становлення Закарпатська Україна пройшла два основних етапи:

-з жовтня 1944 р. по червень 1945 р. - формування і діяльність Закарпатської України як, у значній мірі, самостійного утворення з власними органами влади та законодавством;

-з липня 1945 р. по січень 1946 р. - період підготовки до фактичного входження краю до складу УРСР та поступового впровадження радянської системи управління.

7. Важливим фактором, що характеризував Закарпатську Україну як територіальне утворення, стало створення Народної Ради Закарпатської України, органів місцевого самоврядування в особі народних комітетів, які водночас виступали формою народної демократії і системи адміністративної централізації, а також системи правоохоронних та судових органів, на які покладалося завдання забезпечення правопорядку і законності. Саме завдяки цим державним структурам відбулось формування елементів політичної системи Закарпатської України, що забезпечило процес входження регіону до складу УРСР.

8. Правовою основою, на якій базувалось становлення Закарпатської України, стало її власне законодавство, що складалось з декретів, постанов та розпоряджень і спрямовувалось на вирішення політичних та економічних питань. Разом з тим нова система значною мірою була симбіозом угорських, довоєнних чехословацьких, а також впроваджуваних радянських юридичних норм, що нерідко виражалось у прийнятті суперечливих та недемократичних норм і ускладнювало діяльність державного апарату.

9. Особливість утворення і функціонування Закарпатської України полягала в тому, що вона формувалась у складних умовах неприйняття ідеї незалежності та самостійності краю ні Радянським Союзом, ні Чехословаччиною, ані іншими державами - суб'єктами міжнародних відносин. З цих причин Закарпаття розглядалось на міжнародному рівні як певна спірна територія, майбутнє якої необхідно було вирішити у двосторонньому порядку країнами - претендентами.

10. Саме з цих причин міждержавні відносини Радянського Союзу та Чехословацької республіки відіграли значну роль при визначенні статусу Закарпаття і вирішенні долі Закарпатської України. Аналіз договорів між СРСР і ЧСР, підписаних у 1943 р. (Договір про дружбу, взаємодопомогу і післявоєнне співробітництво), у 1944 р. (Угода про взаємовідносини Чехословацької адміністрації і радянського командування на визволеній території), а також договір між СРСР та Чехословаччиною про входження Закарпаття до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки від 29 червня 1945 р., дозволяє характеризувати ці відносини як поступовий розвиток процесу військового співробітництва двох держав, що призвів до волевиявлення цих суб'єктів міжнародного права щодо взаємного перерозподілу територій і відповідав нормам міжнародного права.

11. За вищевказаних обставин до участі у підписанні Договору 29 червня 1945 р. не запрошувались представники Закарпаття та Радянської України, які згідно з тогочасними міжнародними нормами не були суб'єктами міжнародного права. Однак активна підтримка ідеї возз'єднання населенням цих територій та ряд проведених акцій якраз і свідчать про справжнє народне волевиявлення та підтримку з боку всіх учасників процесу входження Закарпатської України до складу УРСР.

12. Возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною стало заключним етапом об'єднання українських земель в межах однієї держави і сприяло кінцевому формуванню української нації. Разом з тим входження Закарпаття до складу УРСР зумовило формування в регіоні сталінської системи управління з усіма випливаючими з цього характеристиками. Становлення однопартійного тоталітарного режиму, яке супроводжувалося насадженням комуністичної ідеології та відповідною кадровою політикою, викликало недовіру з боку закарпатців і навіть супротив непродуманим заходам. Це, у свою чергу, розцінювалось як діяння ворожих антинародних сил і зумовило розгортання хвилі політичних переслідувань, що торкнулись кращих представників політичного бомонду краю. Вже в перші повоєнні роки було репресовано та знищено багатьох активних політиків Закарпаття, серед яких Президент Карпатської України Августин Волошин, міністр охорони здоров'я Карпатської України М. Долинай, уповноважений з питань юстиції НРЗУ С. Борецький, уповноважений з питань соціальної опіки НРЗУ Ф. Чекан, греко-католицький єпископ Т. Ромжа, а також десятки інших закарпатців, єдина вина яких полягала у нерозумінні та неприйнятті нової державної політики.

13. Вивчення досвіду державотворення та правотворення на Закарпатті у 1944-1946 рр. породжує певні історичні паралелі і аналогії, зокрема щодо визначення правового статусу окремих регіонів, а отже певною мірою може сприяти і вирішенню сучасних завдань розбудови України як суверенної, демократичної і правової держави.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Болдижар С.М. Основні напрямки правотворчої діяльності Народної Ради Закарпатської України / С.М. Болдижар // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. - 2006. - Вип. 5. - С. 55-59.

2. Болдижар С.М. Формування судової системи Закарпатської України / С.М. Болдижар // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. - 2006. - Вип. 6. - С. 55-58.

3. Болдижар С.М. До питання про правомірність укладення Радянсько-Чехословацького договору від 29 червня 1945 року / С.М. Болдижар // Міліція України. Щомісячний інформаційно-популярний та науково-практичний журнал. - 2007. - Вип. 1. - С. 3-6.

4. Болдижар С.М. Проект Конституції Закарпатської України: загальноправова характеристика / С.М. Болдижар // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. - 2007. - Вип.. 8. - С. 53-58.

5. Болдижар С.М. Нормативні засади проголошення військової диктатури у Словаччині та Підкарпатській Русі / С.М. Болдижар // Форум права. - 2008. - № 1. - С. 43-48 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/ FP/2008-1/08bsmtpr.pdf.

6.Болдижар С.М. Правові аспекти народного волевиявлення (приклад Закарпаття у 1944-1945 рр.) /С.М. Болдижар // Ціна свободи й незалежності: трансформація політичних систем в країнах Центральної та Південно-Східної Європи до та після 1989-1991 рр.: матеріали міжнародної науково-практичної конференції // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Політологія, соціологія, філософія. - 2007. - Вип. 5-6. - С. 132-134.

7. Болдижар С.М. Конституційно-адміністративні засади Закарпатської України /С.М. Болдижар // Збірник матеріалів круглого столу присвяченого дню Конституції України. Ужгород, 2007. -С. 12-16.

АНОТАЦІЇ

Болдижар С.М. Правове становище Закарпатської України (1944-1946 роки). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Київ : Київський національний університет внутрішніх справ, 2008.

У дисертації вперше на основі аналізу архівних документів, нормативно-правових актів та наукової літератури досліджено проблеми становлення та розвитку Закарпатської України у 1944-1946 рр.

Проаналізовано політико-правові та соціально-економічні передумови, що сприяли утворенню Закарпатської України на заключному етапі Другої світової війни, зокрема приділено увагу процесу її юридичного оформлення, здійсненого через рішення Першого з'їзду Народних комітетів Закарпатської України та діяльність Народної Ради. Вперше визначено ступінь легітимності Закарпатської України в цілому та Першого з'їзду народних комітетів як органу, що її започаткував, зокрема з точки зору діючих на той час норм міжнародного права.

Визначено два послідовних етапи розвитку Закарпаття у 1944-1946 рр., хронологічні рамки яких зумовлені зовнішніми та внутрішніми політико-правовими процесами на цій території. Розглядається правовий статус Закарпатської України та дається характеристика основних юридичних ознак державності, притаманних даному адміністративно-територіальному утворенню. Зокрема розкриваються особливості утворення та обсяг повноважень державно-управлінських органів у регіоні (Народна Рада Закарпатської України, народні комітети), питання організації системи судової влади, визначаються порядок і принципи здійснення правосуддя, аналізуються нормативно-правові акти, прийняті місцевими органами влади. При цьому відмічається вплив зовнішніх факторів на процеси, що відбувались, у першу чергу вплив радянських державних та військових структур на формування елементів державності Закарпатської України.

Окрема увага приділена аналізу договірних процесів між Чехословацькою республікою та Радянським Союзом з приводу Закарпаття, зокрема, підписанню Радянсько-Чехословацького договору від 29 червня 1945 р. про передачу цієї території Радянській Україні як передумови зміни державно-правового статусу регіону.

Ключові слова: правове становище, Закарпатська Україна, Народна Рада Закарпатської України, Радянсько-Чехословацький договір.

Болдыжар С.М. Правовое положение Закарпатской Украины (1944-1946 годы). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. -Киев : Киевский национальный университет внутренних дел, 2008.

В диссертации впервые на основе анализа архивных документов, нормативно-правовых актов и научной литературы исследованы проблемы становления и развития Закарпатской Украины в 1944-1946 гг.

Проанализированы политико-правовые и социально-экономические предпосылки, которые способствовали созданию Закарпатской Украины на заключительном этапе Второй мировой войны, в частности особое внимание уделено процессу ее юридического оформления, осуществленному посредством решения Первого Съезда Народных Комитетов Закарпатской Украины и деятельности Народной Рады. Впервые определена степень легитимности Закарпатской Украины в целом и Первого Съезда Народных Комитетов как органа, который положил ее начало, в частности с точки зрения действующих на то время норм международного права.

Определено два последовательных этапа развития Закарпатья в 1944-1946 гг., хронологические рамки которых обусловлены внешними и внутренними политико-правовыми процессами на этой территории, а именно: 1) октябрь 1944 г. - июнь 1945 г. - формирование и деятельность Закарпатской Украины как, в значительной степени, самостоятельного территориального образования с собственными органами власти и законодательством; 2) июль 1945 г. - январь 1946 г. - период подготовки к фактическому вхождению края в состав УССР и постепенного становления советской системы управления.

Отмечается, что важным фактором, характеризующим Закарпатскую Украину как территориальное образование, стало создание Народной Рады Закарпатской Украины, органов местного самоуправления в лице народных комитетов, которые одновременно выступали формой народной демократии и системы административной централизации, а также системы правоохранительных и судебных органов, на которые возлагалась задача обеспечения правопорядка и законности. Именно благодаря этим государственным структурам произошло формирование элементов политической системы Закарпатской Украины, что обеспечило процесс вхождения региона в состав УССР.

Рассматривается правовой статус Закарпатской Украины и дается характеристика основных юридических признаков государственности, присущих данному административно-территориальному образованию. В частности, раскрываются особенности образования и объем полномочий государственно-управленческих органов в регионе (Народная Рада Закарпатской Украины, народные комитеты), вопросы организации системы судебной власти, определяются порядок и принципы правосудия, анализируются нормативно-правовые акты, принятые местными органами власти. При этом отмечается влияние внешних факторов в исследованных процессах, в первую очередь советских государственных и военных структур, на формирование элементов государственности Закарпатской Украины.

Дается обоснование тезису, что правовой основой, на которой базировалось становление Закарпатской Украины, стало ее собственное законодательство, которое состояло из декретов, постановлений и распоряжений и направлялось на решение политических и экономических вопросов. Вместе с тем новая система в значительной степени была симбиозом венгерских, довоенных чехословацких, а также внедряемых советских юридических норм, что нередко выражалось в принятии спорных и недемократических норм и усложняло деятельность государственного аппарата.

Отмечается, что важным фактором, характеризующим Закарпатскую Украину как территориальное образование, стало создание Народной Рады Закарпатской Украины, органов местного самоуправления в лице народных комитетов, которые одновременно выступали формой народной демократии и системы административной централизации, а также системы правоохранительных и судебных органов, на которые возлагалась задача обеспечения правопорядка и законности. Именно благодаря этим государственным структурам произошло формирование элементов политической системы Закарпатской Украины, что обеспечило процесс вхождения региона в состав УССР.

Особенность создания и функционирования Закарпатской Украины состояла в том, что она формировалась в сложных условиях неприятия идеи независимости и самостоятельности края ни Советским Союзом, ни Чехословакией, ни другими государствами - субъектами международных отношений. По этим причинам Закарпатье рассматривалось на международном уровне как некая спорная территория, будущее которой необходимо было решить в двустороннем порядке странами - претендентами.