Адміністративно-правове забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України у міжнародній миротворчій діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний науково-дослідний інститут МВС України

УДК 351.745.5+ 341.232

12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право;

інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УЧАСТІ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ У МІЖНАРОДНІЙ МИРОТВОРЧІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Заросило Володимир Олексійович

Київ - 2009



Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Академії управління МВС, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий консультант - доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України Білоус Віктор Тарасович, Державний науково-дослідний інститут МВС України, провідний науковий співробітник.

Офіційні опоненти - доктор юридичних наук, професор Коломоєць Тетяна Олександрівна, Запорізький національний університет, декан юридичного факультету

доктор юридичних наук, професор Остапенко Олексій Іванович, Львівський державний університет внутрішніх справ, професор кафедри адміністративного права та адміністративного процесу

доктор юридичних наук, професор, заслужений працівник освіти України Стрельбицький Микола Павлович, Національна академія Служби безпеки України, головний науковий співробітник

Захист відбудеться «25» листопада 2009 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.732.01 Державного науково-дослідного інституту МВС України за адресою: 01011, Київ, пров. Кутузова, 4 а.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Державного науково-дослідного інституту МВС України за адресою: 01011, м. Київ, пров. Кутузова, 4 а.

Автореферат розіслано «24 » жовтня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Артеменко



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Кінець ХХ - початок ХХІ століття характеризувався епохальними змінами у світі, які, з одного боку, призвели до різкої інтеграції та глобалізації людського суспільства, а з іншого - зумовили численні міждержавні і внутрішньодержавні конфлікти, створили реальну загрозу суспільству й навіть існуванню цивілізації в цілому. Причинами цього, насамперед, вважають суспільно-політичні зміни, що відбулися на пострадянському просторі, та утворення нових держав, територіальні прагнення і претензії національних меншин та народностей, їх намагання самовизначитися і звільнитися від політичного та економічного впливу з боку інших націй і держав. Водночас спостерігається збільшення проявів тероризму, торгівлі наркотиками та людьми тощо. Це неминуче призводить до зубожіння значної частини населення земної кулі, породжує й підтримує благодатне підґрунтя для виникнення тих чи інших конфліктів.

Світова спільнота намагається відновити порядок, попередити та врегулювати конфлікти, запровадити мирне співіснування національних угруповань у низці країн. У зв'язку з цим збільшується кількість миротворчих операцій, в яких з 1992 року бере активну участь і Україна як самостійна та незалежна держава.

Природа конфліктів у різних країнах змінювалася у процесі історичного розвитку. Останнім часом усе більшого поширення набувають не міжнародні, а внутрішні конфлікти й суперечки, які переростають у локальні війни, що потребує внесення адекватних змін до правових підстав і механізмів здійснення миротворчих операцій. Якщо проведення таких операцій у другій половині ХХ століття передбачало переважно військову присутність на території країн, що забезпечувало нейтралізацію сил ворогуючих сторін, то головною метою сучасних миротворчих операцій є вже не тільки припинення протистоянь і конфліктів, а й відновлення мирного співіснування населення країни, в якій вони відбуваються, шляхом забезпечення миру і правопорядку.

Військові підрозділи не в змозі вирішити всі питання, пов'язані з поверненням країни, яка перебувала у стані конфлікту, до мирного життя, тому основний тягар встановлення порядку на постконфліктній території покладається на поліцейські формування цивільної поліції Організації Об'єднаних Націй (ООН). Правоохоронний компонент миротворчих операцій стає, поряд з військовим, усе більш вагомим. Проте при цьому виникає низка проблем щодо його використання. Серед найголовніших із них - проблеми формування правоохоронних підрозділів цивільної поліції ООН, недосконалість правової бази щодо діяльності поліцейських формувань, організаційні питання, пов'язані з підпорядкуванням зазначених формувань та їх діяльністю, неякісний відбір і підготовка кадрів для міжнародних миротворчих місій, відсутність резерву для швидкого розгортання в місіях.

Причинами зазначених проблем, насамперед, є відсутність концепції використання підрозділів цивільної поліції ООН у міжнародних миротворчих операціях, неузгодженість існуючих правових засад організації діяльності цивільної поліції ООН, які розроблені міжнародними організаціями, з положеннями національного законодавства. Крім того, система відбору, підготовки та кадрового забезпечення миротворчих підрозділів ще досконало не розроблена, що негативно впливає як на результати конкретних миротворчих операцій, так і на стан миротворчої діяльності в цілому.

Україна направила до міжнародних миротворчих сил перших своїх представників від органів внутрішніх справ у 1994 році, а вже через десять років за питомою вагою працівників міліції серед миротворців наша держава посіла шосте місце у світі.

Дослідженню теоретичних і практичних аспектів адміністративно-правового забезпечення діяльності органів виконавчої влади та безпосередньо внутрішніх справ України присвячено фундаментальні розробки плеяди видатних учених юристів-адміністративістів, зокрема: В. Б. Авер'янова, О. Ф. Андрійко, І. В. Арістової, А. І. Берлача, В. Т. Білоуса, І. Г. Богатирьова, Ю. П. Битяка, І. Л. Бородіна, О. М. Бандурки, З. С. Гладуна, І. П. Голосніченка, В. О. Глушкова, В.Л.Грохольського, П.В.Діхтієвського, Є.В.Додіна, Р. А. Калюжного, С. В. Ківалова, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпакова, А. Т. Комзюка, О. В. Копана, В.В.Коваленка, В. І. Курила, Є. В. Курінного, К.Б. Левченко, Д. М. Лук'янця, Н. Р. Нижник, В. І. Олефіра, О. І. Остапенка, Т. О. Проценка, В. П. Пєткова, С. В. Пєткова, О. П. Рябченко, С.Г. Стеценка, М. П. Стрельбицького, О. О. Телічкіна, В. О. Шамрая та інших.

Проблеми участі українських правоохоронців у міжнародних миротворчих місіях проаналізували в дисертаційних дослідженнях та працях такі українські й російські вчені, як М. І. Ануфрієв, В. П. Базов, А. А. Гридчин, Н. Л. Горбач, Р. А. Карась, І. А. Красюк, М. Н. Курко, І. М. Коропатник, М. М. Лебедєва, А. Я. Маначинський, Н. П. Матюхіна, Т. Н. Нешатаєва, Я. Ф. Радиш, Б. Р. Тузмухамедов, С. В. Черниченко.

Питання щодо ролі й місця поліцейських формувань у міжнародних миротворчих операціях досліджували такі відомі зарубіжні вчені, як Б. Бентон, В. Дюрх, Б. Гослін, М. Гулдінг, М. Емері, С. Макінда, Дж. Макінлай, К. Мітчел, Р. Петтігрю, Н. Уайт, Е. Шмідт, В. Шарп та інші дослідники.

Відсутність сьогодні доктринальних наукових розробок щодо участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародних миротворчих операціях, ґрунтовних досліджень механізму і специфіки такої діяльності щодо відбору, підготовки кадрів, оптимізації форм і методів контролю за особами, які перебувають у міжнародних миротворчих місіях, адаптації та подальшої служби працівників, які повернулися з довгострокових закордонних відряджень, і відповідно, потреба в удосконаленні законодавчої бази щодо адміністративних засад участі працівників міліції в міжнародному миротворчому русі - зумовлюють актуальність глибокого і всебічного дослідження системи адміністративно-правового забезпечення такої діяльності, що, у свою чергу, позитивно впливатиме на ефективність діяльності міліції в Україні загалом.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до пунктів 23, 29, 43, 46 Пріоритетних напрямів наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення та впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України від 5 липня 2004 року № 755, Пріоритетних напрямів наукових досліджень Академії управління МВС, схвалених вченою радою Академії управління МВС від 23 вересня 2008 року.

Робота спрямована на подальшу реалізацію Стратегії міжнародної миротворчої діяльності України, затвердженої Указом Президента України від 15 червня 2009 року, Концепції реформування органів внутрішніх справ у ХХІ столітті, Концепції реформування Міністерства внутрішніх справ України. Тема дисертації схвалена відповідним відділенням Академії правових наук України. резерв миротворчий місія внутрішній

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу цілісної системи наукових поглядів щодо участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародній миротворчій діяльності, норм відповідного національного та світового законодавства визначити стан і концептуальні засади адміністративно-правового забезпечення вказаного процесу, на основі чого розробити концепцію щодо подолання існуючих проблем та їх причин, що пов'язані з формуванням резерву і відбору, підготовкою кандидатів, контролем за перебуванням працівників органів внутрішніх справ у міжнародних миротворчих місіях, їх фінансовим і ресурсним забезпеченням, адаптацією та подальшою їх службою після повернення з відрядження.

Для досягнення поставленої мети були поставлені такі завдання:

розглянути та конкретизувати проблему вдосконалення адміністративно-правового забезпечення участі українських правоохоронців у міжнародних миротворчих операціях;

проаналізувати стан теоретичних і методологічних напрацювань науки та практики управління й адміністративного права з проблем правового регулювання правоохоронної сфери суспільних відносин серед суб'єктів міжнародних миротворчих місій у зонах збройних конфліктів;

визначити складові адміністративно-правового механізму забезпечення участі миротворців, до яких входять національні та міжнародні суб'єкти;

запропонувати оптимальні заходи щодо ретельного добору, підготовки та контролю за перебуванням працівників міліції в міжнародних миротворчих операціях, систематизувати і класифікувати їх;

окреслити систему безпосередніх суб'єктів законодавчого забезпечення участі працівників міліції в міжнародній миротворчій діяльності, визначити основні напрями вдосконалення механізму та підвищення ефективності цього процесу;

сформувати основні напрями вдосконалення та узгодження зі світовими стандартами норм національного законодавства щодо участі співробітників міліції в міжнародному миротворчому русі;

уточнити роль і місце адміністративно-правових норм у регулюванні питань, пов'язаних із відбором, підготовкою, забезпеченням участі та подальшої служби працівників органів внутрішніх справ України після їх повернення з міжнародних миротворчих місій;

проаналізувати адміністративно-правові засади діяльності міжнародних організацій у сфері забезпечення миру й безпеки, запропонувати та обґрунтувати відповідні зміни до чинного національного законодавства;

визначити оптимальні шляхи оптимізації механізму адміністративно-правового регулювання участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародних миротворчих операціях.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародному миротворчому русі.

Предмет дослідження становить адміністративно-правове забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародній миротворчій діяльності.

Гіпотеза дослідження В разі проведення відповідних організаційних заходів та внесення змін до чинного законодавства, яке регулює процеси участі працівників міліції України у міжнародній миротворчій діяльності підвищиться ефективність використання досвіду набутого працівниками органів внутрішніх справ України в міжнародних миротворчих операціях в діяльності міліції, а з іншого боку зросте імідж держави на міжнародній арені.

Методи дослідження обрані з огляду на поставлену мету й завдання щодо вирішення проблем адміністративно-правового забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародних миротворчих операціях. Застосування цих методів обумовлено системним підходом, що надає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту.

Методологічну основу дослідження становлять положення матеріалістичної діалектики, сучасної теорії наукового пізнання соціальних і правових явищ, до яких належать історико-правовий, логіко-семантичний, системно-структурний, порівняльно-правовий, соціологічні, статистичні та інші методи.

За допомогою історико-правового методу розглянуто становлення та розвиток адміністративного забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародних миротворчих операціях (підрозділи 3.2, 4.2). Логіко-семантичний метод використовувався при аналізі понятійного апарату миротворчості та її впливу на імідж держави, розвиток міждержавних зв'язків і діяльність міліції України (підрозділи 1.1, 1.2).

Системно-структурний метод застосовувався для уточнення функції держави в особі МВС України в адміністративному забезпеченні участі працівників міліції в міжнародній миротворчій діяльності (підрозділ 3.1). Порівняльно-правовий метод надав можливість визначити особливості правової бази забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародних миротворчих місіях (підрозділи 3.3, 3.5).

Соціологічні методи використовувалися для визначення особливостей процесу адміністративно-правової діяльності державних органів у питаннях відбору, підготовки та забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародному миротворчому русі (підрозділи 2.4, 3.1).

Статистичні методи застосувалися з метою аналізу стану, перспектив розвитку та діяльності працівників міліції України в міжнародній сфері з підтримання миру. Застосування різних методів забезпечило проведення комплексного дослідження й розроблення обґрунтованих висновків та пропозицій (підрозділи 3.4, 4.2).

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці вітчизняних науковців і фахівців у галузі філософії, логіки, загальної теорії держави і права, адміністративного права, інших галузевих правових наук, а також зарубіжних учених.

Нормативну та емпіричну базу дослідження становлять норми Конституції України, закони України, акти Президента України, органів виконавчої влади, зокрема МВС України, статутні акти міжнародних організацій (ООН, ОБСЄ, ЄС тощо), міжнародно-правові акти, нормативні акти тимчасових міжнародних утворень, зокрема міжнародних миротворчих місій, національна, зарубіжна та міжнародна правозастосовна практика, досвід забезпечення миротворчих операцій інших країн, довідкова література, статистичні матеріали тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших в Україні монографічним дослідженням теоретичних і науково-прикладних проблем, пов'язаних з діяльністю міліції України за кордоном у міжнародних миротворчих операціях та її адміністративно-правового забезпечення, у результаті якого сформульовано низку наукових, теоретичних положень і висновків, пропозицій щодо вдосконалення правового та організаційного забезпечення миротворчої участі.

Вперше:

теоретично обґрунтовано доцільність аналізу проблем становлення й розвитку миротворчої діяльності МВС України, як однієї зі складових інтеграції України до світового співтовариства;

запропоновано визначення складових механізму адміністративно-правового забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України, до яких входять національні та міжнародні суб'єкти;

визначено стан теоретичних та методологічних наукових досліджень проблем правового регулювання суспільних відносин у сфері забезпечення правового порядку в зонах, підконтрольних миротворцям, на основі чого:

а) сформульовано концепцію участі працівників міліції у міжнародній миротворчій діяльності за кордоном з урахуванням положень законів України та відомчих нормативних актів, які регламентують порядок їх застосування;

б) теоретично обґрунтовано, що миротворча діяльність є однією із складових підвищення іміджу держави, а участь у такій діяльності є важливою для України як незалежної держави, а отже, чим більше її представників бере участь у такій діяльності, тим вищим стає її імідж;

в) сформульовано висновок, що зміцнення внутрішньої безпеки держави та правопорядку може розглядатись як один із засобів забезпечення стабільності міжнародного миру й безпеки;

г) обґрунтовано висновок про започаткування окремого інституту адміністративного права - інституту права миротворчої діяльності, який становитиме правову основу забезпечення діяльності миротворчих підрозділів у міжнародних миротворчих операціях та їх підготовки в Україні.

Удосконалено:

поняття адміністративного забезпечення процесу підготовки кандидатів до міжнародних миротворчих місій відповідно до європейських і міжнародних стандартів;

адміністративно-правові засади реалізації форм і методів кадрової роботи в органах внутрішніх справ з питань відбору та підготовки працівників для участі в миротворчих операціях на основі сучасного світового досвіду;

визначення багаторівневого характеру впливу на систему підготовки й рівень готовності працівників органів внутрішніх справ України до міжнародних миротворчих місій;

методику використання поліграфа з метою більш чіткого визначення професійної придатності співробітників для практичної роботи в період перебування в міжнародних миротворчих місіях;

розробку правових основ миротворчої діяльності, до якої вперше включено інструкції ООН та інших міжнародних організацій, визначено нові підходи до правових основ міжнародної діяльності з підтримання і забезпечення миру.

Дістали подальшого розвитку:

пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері адміністративно-правового забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародному миротворчому русі;

напрями відбору та підготовки кандидатів до міжнародних миротворчих місій, зокрема, з питань володіння іноземною мовою, керування транспортними засобами, комп'ютерної підготовки тощо на належному рівні;

шляхи вирішення проблем забезпечення перебування у складі миротворчих місій та процесу адаптації співробітників органів внутрішніх справ до подальшої служби в Україні після повернення з місії;

пропозиції щодо вдосконалення психологічної підготовки кандидатів до міжнародних миротворчих операцій, а також здійснення реабілітаційних заходів після повернення із закордонного відрядження.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації можуть бути основою для подальших досліджень у сфері правового та адміністративного забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародних миротворчих операціях, впровадження міжнародних стандартів у практичну діяльність з підготовки миротворців і безпосередню роботу міліції України, вдосконалення професійної підготовки персоналу органів внутрішніх справ України, впровадження нових форм і методів у діяльність міліції України тощо.

Висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути також використані (і вже використовувалися) для підготовки й уточнення окремих законодавчих і підзаконних актів, зокрема законів України «Про міліцію», «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях», «Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав» (акт впровадження Верховної Ради України від 3 липня 2009 року № 04-19/14-1962).

Автор брав активну участь у підготовці низки законопроектів, що регламентують діяльність міліції, а саме: проектів законів України «Про національну міліцію», «Про органи внутрішніх справ», «Про оперативно-розшукову діяльність» (акт впровадження МВС України від 26 червня 2009 року) та відповідних нормативно-правових актів МВС України.

Матеріали дослідження з 2002 року використовуються в навчальному процесі Київського національного університету внутрішніх справ та з 2006 року в Академії управління МВС. Розроблено навчальну дисципліну «Організаційно-правові основи миротворчої діяльності МВС України», яка вже третій рік викладається слухачам магістратури Академії управління МВС (акт впровадження від 6 липня 2009 року). Окремі положення дослідження покладено в основу методики підготовки та проведення занять із таких дисциплін, як «Організація діяльності поліції зарубіжних країн» та «Управління силами та засобами при охороні громадського порядку в Україні» (акт впровадження від 23 липня 2009 року).

Положення дисертації були апробовані й використані під час підготовки та забезпечення діяльності миротворчих персоналів України в міжнародних миротворчих місіях у Боснії та Герцеговині, Східному Тиморі, Грузії та Судані, а також у діяльності спеціального та кінологічного миротворчих підрозділів МВС України в Косово (акти впровадження: Конго - від 20 лютого 2009 року, Грузія - від 5 лютого 2009 року, Боснія та Герцеговина - від 24 червня 2009 року, Судан - від 20 лютого 2009 року, Східний Тимор - від 25 червня 2009 року, Косово - від 25 червня 2009 року, спеціальний миротворчий підрозділ у Косово - від 25 червня 2008 року, кінологічний миротворчий підрозділ у Косово - від 25 червня 2008 року).

Особистий внесок здобувача. Дослідження виконано самостійно, наукові ідеї та розробки, що належать співавторам, у дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, узагальнення й висновки були оприлюднені на 17 міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, семінарах і навчальних курсах, зокрема: «Боротьба з нелегальною міграцією та торгівлею людьми» (Київ, 2003), «Роль Госавтоинспекции (дорожной полиции) в обеспечении безопасности дорожного движения, раскрытии преступлений, предотвращении и противодействии террористическим актам» (Донецьк, 2007), «Психологічні аспекти національної безпеки» (Львів, 2008), «Актуальные вопросы охраны общественного порядка при проведении международных спортивно-массовых мероприятий» (Донецьк, 2008), «Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів» (Сімферополь, 2008), «Актуальні проблеми у сучасний період розвитку державності України» (Київ, 2007), «Національні інтереси та проблеми забезпечення безпеки України» (Кіровоград, 2008), «Актуальні проблеми взаємодії оперативних та слідчих підрозділів у протидії організованій злочинності» (Одеса, 2008), «Освітньо-наукове забезпечення діяльності правоохоронних органів України» (Хмельницький, 2008), «Історія міліції України: минуле і сучасне» (Івано-Франківськ, 2008), «Проблемні питання службово-бойового застосування сил охорони правопорядку на сучасному етапі» (Харків, 2007), «Взаємодія правоохоронних органів з муніципальними і неурядовими організаціями в питаннях профілактики правопорушень та злочинів» (Кам'янець-Подільський, 2009), «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави» (Одеса, 2009), «Забезпечення громадської безпеки правоохоронними органами під час проведення чемпіонату Європи з футболу 2012 року» (Донецьк, 2009).

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено у двох індивідуальних монографіях та дев'яти посібниках з питань підготовки працівників органів внутрішніх справ України для участі в міжнародних миротворчих операціях, шести словниках та розмовниках і 24 наукових статтях, опублікованих у наукових журналах і збірниках наукових праць, матеріалах 17 наукових конференцій та круглих столів.

Структура дисертації. Дисертація складається з переліку умовних позначень, вступу, п'яти розділів, що охоплюють 18 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Основний зміст роботи - 411 сторінок, додатки - 60 сторінок. Список використаних джерел (650 найменувань) - 61 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено її зв'язок із науковими планами та програмами, мету і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача, апробація результатів дослідження та публікації.

Розділ 1 «Детермінація участі України в міжнародній миротворчій діяльності» присвячений з'ясуванню сутності міжнародного миротворчого руху, його розвитку та особливостям. Розглянуто геополітичні зміни, що відбулися у світі у другій половині ХХ століття, та миротворчий рух і передумови, які виникли для участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародній миротворчій діяльності з охорони громадського порядку в зонах конфліктів. Зазначений розділ складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Становлення і розвиток міжнародного миротворчого руху» проаналізовано наукові погляди щодо питання миротворчого руху та діяльності з відновлення миру і правопорядку. Автор зазначає, що миротворчий рух існував з давніх часів, але його ефективність була низькою. Тільки після Другої світової війни було створено ООН як дієвий інструмент підтримання миру у світі.

Учені, які досліджували проблеми конфліктів та їх розвиток (П. Маланчук, О. О. Телічкін, Т. Н. Нешатаєва, М. М. Лебедєва, О. Ю. Гуськова, І. П. Коропатник та ін.), визначали, що в цілому природа конфліктів змінювалася у процесі історичного розвитку. Так, до кінця ХХ століття переважали міждержавні конфлікти, а наприкінці ХХ ? початку ХХІ століття конфлікти набувають внутрідержавного характеру, проте вони не стають менш кровопролитними та руйнівними.

Історіографічний аналіз конфліктів, проведений деякими дослідниками (Ж. Б. Дюрозель, П. Маланчук), свідчить, що з утворенням ООН їх кількість не зменшилася. Проте певний їх відсоток вирішувався мирними засобами, а наприкінці ХХ століття вже близько половини всіх конфліктів розв'язувалося із застосуванням миротворців.

Етапи миротворчого руху, які виокремлено науковцями (Е. Шмідл, О. О. Телічкін), автором уточнено і, водночас, ґрунтовно доведено, що особливим є останній етап, який характеризується різким збільшенням чисельності й масштабів міжнародних конфліктів і кількості миротворчих операцій.

Автором проаналізовано кожну з миротворчих операцій на різних континентах планети, які розгорнуті та розгорталися внаслідок конфліктів у період після Другої світової війни, та висвітлено основні причини цих конфліктів. Водночас розглянуто питання подальшого розвитку миротворчої діяльності, яка поступово стає одним із визначальних аспектів міжнародної діяльності в цілому.

Аналіз миротворчих операцій в історичному аспекті засвідчив, що поліцейські формування практично не брали участі в миротворчій діяльності до кінця ХХ століття, зазначені операції були розраховані лише на участь військових, які припиняли конфлікт.

У підрозділі 1.2 «Геополітичні зміни у другій половині ХХ століття, які викликали потребу в миротворчій діяльності щодо підтримання громадського порядку та громадської безпеки» розглянуто процеси, які призвели, з одного боку, до збільшення кількості конфліктів у світі, а з іншого - до інтенсифікації миротворчого руху. Головними причинами визначаються розпад Радянського Союзу та всієї соціалістичної системи, що спричинило перетворення двовекторного світу на багатовекторний, зростання рівня міжнародної злочинності і зміну її динаміки, глобалізацію та інформатизацію світу в цілому.

Проаналізовано також перші кроки України на міжнародній арені в миротворчій сфері, коли Україна з початку свого існування як незалежна держава продемонструвала світові, що вона є миролюбною державою, відмовилася від ядерної зброї і стала брати активну участь у миротворчості.

Автором визначено, що процеси, які відбуваються в сучасному світі, з одного боку, є позитивними, тобто набуває подальшого розвитку наукове забезпечення економіки, поширюється коло використання новітніх технологій, а з іншого - зростає кількість конфліктів, а відповідно, і загроз для миру в усьому світі. Такі висновки, зроблені автором, підтверджені також дослідженнями як вітчизняних, так і зарубіжних науковців (М. Згуровський, Б. Скоукфорт та ін.).

Висвітлено також концептуальні питання впливу світових геополітичних змін на стан існування різних регіонів. Визначено, що насамперед геополітичні зміни вплинули на національну безпеку всіх країн світу, навіть США. Проте геостратегія держав, які визначають «правила гри» на міжнародній арені, змінюється. Вони розуміють, що нові проблеми, які виникають, слід вирішувати спільно. Таким чином, до участі у вирішенні питань світової політики залучаються нові держави, у тому числі й Україна.

Водночас для активної участі в міжнародних справах, зокрема в миротворчій діяльності, потрібні політична воля і бажання правлячих кіл та належна підготовка кандидатів у миротворці. У роботі доведено, що в окремих пострадянських державах бракує як першого, так і другого.

У підрозділі 1.3 «Політика України щодо участі в міжнародних миротворчих операціях» аргументовано обставини та умови, які сприяли участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародному миротворчому русі.

Серед передумов такої участі, насамперед, визначено сприятливу міжнародну ситуацію, зміни в сучасній глобальній системі колективної безпеки, підвищення ролі ООН з питань підтримання миру та стабільності у світі.

Передумовами участі України в міжнародних миротворчих операціях є, по-перше, те, що вона є однією із засновниць ООН, а, по-друге, як член цієї міжнародної організації, вона має певні обов'язки стосовно питань забезпечення миру та безпеки. Керівництво України на той час із розумінням поставилося до розв'язання проблем національної безпеки й активно почало вирішувати комплекс відповідних адміністративних та організаційних питань щодо участі своїх представників у міжнародних миротворчих операціях.

Серед передумов участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародних миротворчих операціях слід відзначити також перебудову структури ООН у сфері миротворчої діяльності і створення Департаменту миротворчих операцій, значне розширення кола питань щодо миротворчого процесу, які розглядалися на засіданнях Ради Безпеки і Генеральної Асамблеї ООН.

Головною ж передумовою участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародних миротворчих операціях стала політична воля керівництва держави і МВС України, завдяки якій активно почали вирішуватися питання забезпечення зазначеного процесу.

Автором проаналізовано зміни, які відбуваються в сучасному міжнародному миротворчому русі. Ґрунтовно доведено, що миротворчі операції стають багатоаспектними, до участі в них залучаються не тільки військові контингенти, як це було за часів «холодної війни», а й працівники цивільної поліції ООН. Ці зміни також створюють передумови та дають можливість Україні направляти до міжнародних миротворчих місій представників правоохоронних органів.

Розділ 2 «Теоретико-адміністративні закономірності міжнародного миротворчого руху» складається з чотирьох підрозділів.

При цьому коротко проаналізовано історичний розвитку зазначених понять і запропоновано внести зміни до Статуту ООН та інших документів, що є визначальними стосовно участі представників країн у зазначених операціях та їх адміністративного забезпечення.

Обґрунтовано необхідність наукової класифікації миротворчих операцій, які поділені на: превентивні міжнародні миротворчі операції, що здійснюються або дипломатичними працівниками й засобами, або військовими спостерігачами та невеликими збройними формуваннями; класичні міжнародні миротворчі операції, які проводилися або відбуваються в наш час; розгорнуті або стратегічні чи багатосторонні миротворчі операції, які передбачають введення військового та поліцейського персоналу, спостереження за припиненням вогню, роззброєння військових формувань, навчання місцевої поліції, яка вже існує, спостереження за її діяльністю з метою припинення порушень прав людини, надання гуманітарної допомоги особам, які постраждали під час конфлікту; операції з примушування до миру, які проводяться без згоди сторін конфлікту й передбачають використання сили з метою припинення конфлікту або примушування агресора до звільнення захоплених територій; операції з попередження порушень миру та агресії, а також протидії міжнародному тероризму (їх умовно можна назвати операціями четвертого покоління), які здійснюються вже навіть без згоди ООН, та гуманітарні операції.

Наведено авторське визначення поняття принципів міжнародних миротворчих операцій, які систематизовані таким чином:

згода сторін конфлікту на проведення миротворчої операції. Доведено, що цей принцип може застосовуватися вибірково, проте активно, адже продовження конфлікту за сучасних засобів масового знищення щодня може призвести до загибелі сотень тисяч людей;

принцип нейтралітету миротворчих підрозділів, який також в окремих місіях застосовувався вибірково, адже представники миротворчих підрозділів захоплювались у заручники, знищувались однією із сторін конфлікту, тому керівництво місії змушене було залучати силу військових блоків (НАТО в колишній Югославії);

принцип мінімального використання сили (військовослужбовцям дозволяється застосовувати силу, як правило, тільки з метою самозахисту). У сучасних миротворчих місіях зазначений принцип використовується, але мають місце випадки, коли миротворці змушені задіювати значні сили з метою припинення вогню та примушування сторін до миру;

принцип наявності в учасників конфлікту відчуття довіри до ООН, який також змінюється, тому що учасники конфлікту неодноразово порушують досягнуті домовленості, а представники ООН намагаються чітко їх дотримуватися;

принцип вирішення всіх спірних питань мирним шляхом (через посередництво, переговори, укладання угод та ін.), якого, зазвичай, дотримуються під час проведення миротворчих операцій, за визначенням міжнародних миротворчих місій примушування до миру;

принцип відкритості (усі сторони конфлікту повинні знати мету й завдання місії та способи їх досягнення), який діяв під час класичних операцій, проте на сучасному етапі миротворчості він не застосовується;

принцип координації та узгодженості діяльності всіх компонентів місії ООН, який стосується тільки учасників, які підпорядковуються лише зазначеній організації, а в сучасних миротворчих операціях кількість учасників, які не підпорядковуються ООН, зростає;

принцип своєчасного інформування учасників операції як по вертикалі, так і по горизонталі про зміни у військово-політичній ситуації в зоні відповідальності місії - він виконується тільки при досягненні домовленостей між військовим контингентом та іншими компонентами;

принцип чіткої самоідентифікації працівників місії, службового автотранспорту за допомогою відповідних знаків розрізнення, форми, прапорів та ін., якого завжди дотримуються в місіях, адже це дає змогу захистити представників ООН та інших учасників миротворчої місії;

принцип мобільності як структурних підрозділів місії, так і її працівників, дотримання якого є необхідним для захисту представників ООН у місіях, тому він не порушується;

принцип жорсткої централізації життєдіяльності місії - у сучасних умовах не завжди дотримується, адже виникають ситуації, коли певні підрозділи повинні діяти самостійно;

принцип наявності ефективно діючої системи тилового забезпечення (військові або поліцейські підрозділи повинні прибувати до місця проходження служби з власною автономною системою матеріально-технічного забезпечення, яка б повністю забезпечувала діяльність підрозділів до їх приєднання до системи тилового забезпечення місії) - також є непорушним, що дає змогу підвищити мобільність і безпеку миротворчих підрозділів та персоналу місії.

У підрозділі 2.2 «Формування правових основ участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародній миротворчій діяльності» зазначено, що правові основи представництва органів внутрішніх справ України в миротворчій діяльності формулювалися протягом останніх 15 років як на національному, так і на міжнародному рівнях. Проте окремі нормативні документи до сьогодні змінюються, а деякі з них не визнаються правовими, адже їх структура та прийняття не відповідають вимогам, які запроваджені в Україні.

Правовими основами забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародній миротворчій діяльності визнано статутні документи міжнародних організацій та їх підрозділів, міжнародні багатосторонні угоди стосовно участі миротворчого персоналу та миротворчих підрозділів у міжнародних миротворчих місіях, двосторонні угоди України та міжнародних організацій, національне законодавство, тобто закони України, постанови Верховної Ради України, постанови Кабінету Міністрів України, укази Президента України, нормативні акти міністерств і відомств.

Як правові основи забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародному миротворчому русі визнаються також інструкції центральних органів міжнародних організацій, зокрема ООН та ОБСЄ, а також нормативні акти й інструкції міжнародних миротворчих місій, тобто «місійне законодавство».

Зазначено, що останні документи відіграють важливу роль у відборі, підготовці та забезпеченні діяльності міжнародних поліцейських формувань і тому без заперечень визнаються правовими основами забезпечення миротворчої діяльності.

Уперше проводиться короткий аналіз інструкцій ООН, спрямованих на уніфікацію вимог щодо відбору, підготовки та забезпечення участі працівників правоохоронних органів у міжнародному миротворчому русі. Визначено також основні критерії та стандарти, яким повинні відповідати кандидати до участі в міжнародних миротворчих операціях. Серед основних стандартів визначено такі:

національність. Кожен поліцейський (міліціонер), який виявив бажання брати участь у міжнародних миротворчих операціях, повинен бути громадянином країни, яку він має представляти, і мати національний паспорт цієї країни;

професійний статус. Кожен кандидат, який добровільно виявив бажання проходити службу у складі цивільної поліції ООН, повинен перебувати на службі в поліції чи іншому правоохоронному органі країни, яку він має представляти. Винятками можуть бути тільки «вузькі» спеціалісти, які у випадку необхідності відбираються представниками ООН;

психічне і фізичне здоров'я. Констатується, що кандидати, які виявили бажання служити в цивільній поліції ООН, повинні відповідати медичним вимогам, що визначені в Інструкції з медичних питань для учасників польових місій. Невідповідність вимогам чи наявність психічних або фізичних вад не дають можливості служити у цивільній поліції ООН;

професійний досвід. Зазначено, що поліцейські, які виявили бажання служити в цивільній поліції ООН у польових місіях, повинні мати не менше п'яти років стажу роботи в поліції. У конкретних випадках в окремих місіях вимагаються більш досвідчені працівники. Це стосується посад керівного складу міжнародних миротворчих місій та посад, пов'язаних із навчанням місцевої поліції;

володіння мовою. Доведено, що кожен із кандидатів повинен уміти спілкуватися офіційною мовою місії, до якої він направляється. Спілкуватися в даному випадку означає не тільки розмовляти, але й писати, читати й розуміти те, що говорять, при цьому вони повинні висловлюватися зрозумілою мовою;

керування транспортними засобами. Констатується, що поліцейські, які виявили бажання служити в підрозділах цивільної поліції ООН, повинні мати дійсне посвідчення на право керування транспортними засобами (категорії «В») та мати навички практичного керування повнопривідним автомобілем типу «Джип». Перед тим, як приступити до виконання службових обов'язків, поліцейські повинні скласти тест на керування транспортними засобами за обмежений час і в обмеженому просторі, а також в умовах міста;

наявність певних особистих та професійних якостей. Вимагається, щоб кожний поліцейський офіцер (міліціонер), який виявив бажання служити в підрозділах цивільної поліції ООН, обов'язково мав певні особисті та професійні якості, зокрема: відповідний вигляд, що свідчить про його належність до міжнародного поліцейського персоналу, незалежність від національного уряду та його директив, уміння діяти професійно і безсторонньо в будь-якій складній ситуації під час перебування в місії;

вміння користуватися особистою зброєю. Визначено, що поліцейські (міліціонери), які бажають служити в підрозділах цивільної поліції ООН, можуть отримувати особисту зброю, повинні знати правила використання та безпеки щодо поводження з нею.

У підрозділі 2.3 «Визначення елементів механізму адміністративно-правового забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародних миротворчих операціях» досліджено в історичному аспекті виникнення механізму адміністративно-правового забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародних миротворчих місіях.

Обґрунтовано, що Україна наприкінці ХХ століття стала одним із найбільших контриб'юторів працівників цивільної поліції ООН до міжнародних миротворчих операцій. Проте процеси відбору, підготовки, забезпечення перебування в міжнародних миротворчих місіях та повернення й реадаптації працівників органів внутрішніх справ України ще не відпрацьовано повністю, а існуючі нормативні акти потребують удосконалення.

Адміністративно-правове забезпечення миротворчої діяльності ? складний механізм. Виявлення його специфічних ознак доцільно здійснювати з використанням системного підходу, який передбачає аналіз не тільки загальних ознак, що повторюються, а і взаємозв'язків між основними структурними елементами, їх взаємодії із зовнішнім середовищем. Такий шлях, на думку деяких дослідників, дозволяє усвідомити не тільки розуміння досліджуваних відносин, але і їх об'єкт, зміст, суб'єктів, становище сторін при взаємодії. Автор поділяє існуючі підходи до визначення механізму адміністративно-правового забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародній миротворчій діяльності і пропонує виділити суб'єктів цього механізму.

Кількість суб'єктів механізму адміністративно-правового забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ у міжнародних миротворчих операціях у дослідженні збільшена порівняно з проведеними раніше напрацюваннями. До таких суб'єктів віднесено Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, Міністерство закордонних справ України, Міністерство внутрішніх справ України, Спеціальний миротворчий центр Київського національного університету внутрішніх справ, міжнародні миротворчі місії та власне працівників органів внутрішніх справ України, які беруть участь у міжнародній миротворчій місії або зараховані кандидатами до неї.

У підрозділі 2.4 «Адміністративно-юрисдикційна діяльність цивільної поліції Організації Об'єднаних Націй у сучасних миротворчих операціях щодо забезпечення громадського порядку та громадської безпеки» вперше розглянуто питання форм і методів діяльності працівників цивільної поліції ООН у міжнародних миротворчих місіях.

Обґрунтовано, що форми та методи діяльності цивільної поліції ООН певною мірою відрізняються від форм і методів діяльності міліції України. Проте це стосується виключно місій спостереження. Поліцейські цивільної поліції ООН у місіях спостереження лише спостерігають за роботою місцевої поліції та навчають її працівників методам демократичного поліціювання.

У міжнародних миротворчих місіях, які впроваджують закон на першому етапі їх розгортання, цивільні поліцейські виконують звичайні посадові функції з тією лише особливістю, що їх діяльність і контакти з населенням здійснюються за допомогою перекладачів.

Проаналізовано питання застосування окремих форм і методів профілактичної та адміністративної діяльності підрозділами цивільної поліції ООН.

Автором з'ясовано, що працівниками органів внутрішніх справ України здебільшого застосовуються методи, які вони використовують в Україні, але форми їх застосування є різними. Це стосується складання процесуальних документів, дій, пов'язаних із затриманням і доставлянням правопорушників, та інших процесуальних дій.

Зроблено висновок, що у своїй діяльності поліцейські цивільної поліції ООН використовують переважно форми й методи адміністративної діяльності, тому для адміністративно-правового забезпечення підготовки кандидатів до міжнародних миротворчих операцій, особливо в міжнародних миротворчих місіях, які впроваджують закон, вони повинні отримати ґрунтовні знання щодо адміністративної діяльності місцевої поліції країни перебування, особливостей форм і методів адміністративної діяльності в країнах, де розгорнуті міжнародні місії, до яких планується направляти миротворчі підрозділи та миротворчий персонал.

Розділ 3 «Адміністративні та фінансові аспекти забезпечення збільшення чисельності працівників органів внутрішніх справ України в міжнародних миротворчих операціях» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Роль і статус МВС України в управлінні процесом підготовки та участі працівників органів внутрішніх справ у міжнародних миротворчих операціях» проаналізовано значення і роль МВС України в адміністративно-правовому забезпеченні працівників міліції в міжнародному миротворчому русі.

Доведено, що роль МВС України в забезпеченні участі своїх представників у міжнародних миротворчих місіях є визначальною. З початку цієї діяльності МВС України активно організовувало й контролювало процес відбору, підготовки та забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародних миротворчих операціях, підбираючи відповідних кандидатів.

Підтвердженням визначальної ролі МВС України в організації та адміністративно-правовому забезпеченні участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародній миротворчій діяльності є те, що більшість нормативних документів щодо цієї сфери розроблено безпосередньо в МВС України або за участю його працівників.

Виокремлено три етапи розвитку процесу адміністративно-правового забезпечення участі працівників міліції в міжнародному миротворчому русі. Перший етап - це прийняття принципових рішень про відправлення працівників органів внутрішніх справ України до міжнародних миротворчих місій та поступове створення певної нормативної бази для зазначеної діяльності.

Другий етап участі працівників органів внутрішніх справ України у міжнародних миротворчих операціях характеризувався практичним втіленням у життя намічених раніше планів та розвитком відповідної нормативної бази. На цьому етапі сформовано систему відбору та підготовки працівників міліції до виконання завдань у сфері миротворчої діяльності.

На третьому етапі відбулося організаційне оформлення підрозділів, метою яких стало адміністративно-правове забезпечення процесу участі працівників органів внутрішніх справ у міжнародній миротворчій діяльності. Був створений Центр підготовки кадрів для міжнародних миротворчих місій ООН, видані відповідні накази, які регламентували діяльність щодо відбору, підготовки та забезпечення участі в міжнародних миротворчих місіях, напрацьовані схеми практичного впровадження зазначених документів.

У підрозділі 3.2 «Початкові етапи адміністративно-правового, фінансового та ресурсного забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародній миротворчій діяльності» досліджено практичні кроки щодо участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародних миротворчих місіях на першому етапі.

На першому етапі перебування працівників міліції України у міжнародних миротворчих операціях існували такі проблеми:

відсутність чітко сформульованих критеріїв відбору, тестування та підготовки кандидатів, які мали брати участь у міжнародних миротворчих місіях (такі критерії були розроблені Департаментом миротворчих операцій Секретаріату ООН і надіслані до країн-учасниць лише в 1996 році);

не існувало чіткої системи тестування з англійської мови, що давало можливість працювати в місіях ООН поліцейським з англомовних країн Азії та Африки, які володіли англійською мовою на низькому рівні, що викликало певні проблеми у спілкуванні з ними;

не було чітко розроблено системи тестування з керування автомобілем, що зумовлювало суб'єктивізм та упередженість при складанні заліків і, відповідно, скарги кандидатів. Тестування з керування автомобілем проводилися цивільними особами і лише в 1996 році його почали проводити спеціально відібрані поліцейські;

не було розроблено системи застосування цивільної поліції, хоча загальні обов'язки цивільних поліцейських уже містилися у відповідних постановах та інструкціях Ради Безпеки ООН;

не існувало координаційного органу в штаб-квартирі ООН, який би займався миротворчими операціями та участю в них не лише військових, а й поліцейських (Департамент миротворчих операцій було створено в 1992 році, до цього періоду миротворчими операціями керували різні управління ООН).

З одного боку, ці проблеми повинні були вирішувати міжнародні організації, а з іншого - і національні координаційні центри та центри з підготовки кандидатів теж повинні були вносити певні пропозиції щодо відбору, підготовки та забезпечення перебування національних миротворчих контингентів у міжнародних миротворчих місіях. Зазначено, що відповідні вітчизняні інституції не виявляли активності.

У підрозділі 3.3 «Розвиток статутних актів міжнародних організацій у правовому регулюванні міжнародних миротворчих операцій» автор зазначає, що діяльність світової спільноти щодо миротворчих операцій регламентується, насамперед, статутними актами міжнародних організацій (ООН, ОБСЄ та ін.), а отже, їм відведено головну роль у забезпеченні участі представників національних миротворчих контингентів у цьому процесі.

У науковій літературі відсутня єдина думка щодо правових засад певних видів операцій із забезпечення та відновлення миру. Загальноприйнятим вважається, що норми VI розділу Статуту ООН регламентують діяльність з підтримання миру, а положення VII розділу цього Статуту - діяльність з примушування до миру.

На основі Статуту ООН активно розвивається і законодавство інших міжнародних організацій, які беруть участь у миротворчому процесі. Автором детально проаналізовано нормативну базу ОБСЄ з питань проведення миротворчих операцій.

Водночас зазначено, що до миротворчих місій ОБСЄ направляються здебільшого особи, які вже мають практику перебування в місіях ООН. Самостійно ОБСЄ кандидатів не готує.

Проаналізовано також новітні інструкції, що врегульовують певні сфери діяльності працівників цивільної поліції ООН. Особлива увага приділена інструкції, яка визначає взаємовідносини між працівниками цивільної поліції ООН та засобами масової інформації.