Адміністративно-правове забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України у міжнародній миротворчій діяльності

Цей аспект, як доказано в дослідженні, має особливе значення, адже засоби масової інформації можуть впливати на перебіг подій у міжнародних миротворчих місіях, тому своєчасно, на думку автора, було розроблено спеціальні інструкції для спілкування з представниками засобів масової інформації та в більшості міжнародних миротворчих місій введено посади спеціальних представників зі зв'язків із засобами масової інформації.

У підрозділі 3.4 «Політико-правові підстави збільшення чисельності працівників міліції в міжнародних миротворчих операціях та розвиток механізму їх адміністративно-правового забезпечення» проаналізовано причини, що зумовили необхідність збільшення чисельності працівників міліції України в міжнародних миротворчих місіях.

Серед них насамперед виділено міжнародні аспекти. Кількість конфліктів у світі зростає і Україна, відповідно, отримує більше запрошень для участі в миротворчих операціях.

Водночас визначено важливість першого Закону України «Про участь України у міжнародних миротворчих операціях», який був прийнятий Верховною Радою України в 1999 році, проаналізовано його положення і надано пропозиції щодо внесення змін до певних статей і розділів.

Запропоновано, зокрема, внести зміни у визначення міжнародних миротворчих операцій, оскільки після прийняття Закону відбулися відповідні зміни як у міжнародному миротворчому русі, так і в конкретних операціях із забезпечення миру.

Запропоновано внести зміни до визначення понять «миротворчий підрозділ» та «миротворчий персонал» (ст. 1). На момент прийняття Закону МВС України ще не готувало й не направляло до міжнародних миротворчих місій спеціальні миротворчі підрозділи, які мають певні ознаки військових підрозділів, але їх формування в Україні, насамперед функції в місіях, відрізняються від військових.

Доцільно внести зміни і у визначення поняття матеріально-технічних ресурсів, які надає Україна для використання в міжнародних миротворчих операціях. У Законі не зазначені спеціальні засоби, службові собаки та інше спеціальне майно, яке надається Україною для проведення міжнародних миротворчих операцій.

Обґрунтовано також внесення змін і до інших статей Закону України «Про участь України у міжнародних миротворчих операціях». На думку дисертанта, необхідно внести зміни до ст. 3 зазначеного Закону, врахувавши стратегічні інтереси України при прийнятті рішення щодо участі в миротворчій операції та угод і договорів, ратифікованих Україною.

Автором обґрунтовано необхідність оптимізації й реформування сфери підготовки кандидатів до міжнародних миротворчих місій та створення з цією метою єдиного центру. Такі заходи сприятимуть зменшенню витрат на підготовку кандидатів, покращанню координації діяльності на цьому напрямі МВС України та Міністерства оборони України.

Особливу увагу приділено соціальному захисту учасників міжнародних миротворчих операцій. Запропоновано залишити розмір заробітної плати працівників органів внутрішніх справ України та інших категорій учасників міжнародних миротворчих операцій у гривневому еквіваленті незмінним після направлення їх до міжнародних миротворчих місій, як це практикується стосовно військовослужбовців Міністерства оборони України. Заробітна плата працівників органів внутрішніх справ, які направляються до миротворчих операцій, істотно знижується. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України, вона повинна складатися з посадового окладу, окладу за звання, вислугу років та інших надбавок постійного характеру. Фактично ж працівники отримують більшість надбавок тимчасового характеру (за таємність, безперервний стаж роботи, за особливі умови тощо).

Уперше автором обґрунтовано доцільність отримання миротворцями - працівниками органів внутрішніх справ України та військовослужбовцями Збройних Сил України статусу учасників бойових дій. У Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» наголошується, що учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших військових формувань, створюваних Верховною Радою України, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або відряджені до держави, де в цей період велися бойові дії (перелік держав, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України).

Водночас у Законі зазначено, що конфлікти останніх десятиліть, де в миротворчих операціях брали участь громадяни України, обов'язково супроводжувалися бойовими діями і рекомендовано переглянути питання про збільшення переліку територій та держав, де ведуться бойові дії, а особи, які там перебувають, повинні мати підстави для отримання статусу учасника бойових дій.

Автором запропоновано також встановити певні пільги і членам сімей військовослужбовців та працівників органів внутрішніх справ України, які брали участь у міжнародних миротворчих операціях. За прикладом США, діти миротворців могли б звільнятися від плати за навчання, можливе також безкоштовне медичне забезпечення членів сімей миротворців та інші соціальні пільги для них.

Обґрунтовано необхідність внести зміни до системи фінансування участі України в міжнародних миротворчих операціях у зв'язку з тим, що витрати, пов'язані з участю України в міжнародних миротворчих операціях, відшкодовуються з державного бюджету України за умови відшкодування їх за рахунок коштів, які виділяються ООН, ОБСЄ або іншою регіональною організацією для фінансування зазначеної конкретної миротворчої операції.

Запропоновано замість інформування Верховної Ради України про участь України в міжнародній миротворчій діяльності, заслуховувати щорічно звіти Міністерства оборони, МВС та інших центральних державних органів про участь України в миротворчій діяльності, витрачання коштів та досягнення і проблеми в цій досить важливій сфері міжнародної діяльності України.

Розділ 4 «Адміністративно-правові основи зміни складу українських миротворців, організація кадрового менеджменту» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 4.1 «Розвиток миротворчого процесу в Європі та його вплив на миротворчу діяльність у світі» ґрунтовно проаналізовано події, що відбувалися в колишній Югославії, які стали визначальними для міжнародного миротворчого руху, та участь у них працівників органів внутрішніх справ України.

Запропоновано відповідну класифікацію цих подій, досліджено їх вплив на структуру миротворчих операцій та роль у них представників МВС України.

У результаті аналізу вперше сформульовано, систематизовано та класифіковано причини участі країн світу, зокрема України, у міжнародній миротворчій діяльності. Серед зазначених причин визначено такі:

міжнародна миротворча діяльність усе більше стає одним із основних напрямів зовнішньої політики кінця ХХ - початку ХХІ століття;

Україна вперше направила своїх представників у колишню Югославію і тим самим почала брати участь у міжнародному миротворчому русі як самостійна держава, проте не всі республіки колишнього Радянського Союзу приєдналися до миротворчого руху;

міжнародна миротворча місія відкрилася в центрі Європи, незважаючи на те, що Європа завжди вважалася стабільним континентом, проте конфлікт виявився кривавим і непередбачуваним;

конфлікт виявився не схожим на інші конфлікти в Азії, Африці та Америці, адже його суб'єктами стали високорозвинені нації, що обумовило збільшення кількості миротворців у місії, особливо цивільних поліцейських;

зростання чисельності цивільних поліцейських у розв'язуванні конфлікту засвідчило й те, що керівництво ООН ще не мало конкретних планів і чітко не усвідомлювало конкретних шляхів його припинення; види міжнародних миротворчих місій почали змінюватися ? з «традиційних» вони перетворювалися на «багатоаспектні»;

більшість держав, які направляли кандидатів, не мали відповідних розробок щодо шляхів і систем підготовки миротворців, тому приймалися рішення направляти максимальну чисельність особового складу; водночас у країнах, які брали участь у місіях, активно формувалися основи адміністративно-правового забезпечення зазначеного процесу;

ООН ще не впливала належним чином на підготовку національних миротворчих контингентів, тому країни самостійно створювали національні підготовчі центри;

міжнародні миротворчі місії почали відходити від традиційного принципу розведення військ, роззброєння та поступової побудови миру. Необхідно було вирішувати всі питання розбудови демократичної системи незалежних держав, а для цього більш придатними виявилися цивільні поліцейські, і більшість країн направляли їх не тільки з цією метою, але й для запозичення досвіду.

Автором проаналізовано також такі важливі миротворчі документи, як збірники стандартних оперативних процедур, які визначають внутрішньомісійну адміністративну діяльність.

Досліджено питання щодо затримання особи представниками цивільної поліції ООН (у попередніх місіях цивільні поліцейські ООН виконували лише роль спостерігачів).

Загальні підстави затримання або арешту (у місійних документах будь-яке затримання має назву «арешт») визначені на підставі міжнародних документів і не враховують низки порушень національного законодавства. Автором запропоновано слушні пропозиції в цьому аспекті.

На підставі аналізу окремих видів адміністративної діяльності працівників цивільної поліції ООН у Косово визначено, що одним із найбільш важливих напрямів діяльності місії є попередження та виявлення правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Автором проаналізовано положення збірника інструкцій, розробленого Центральним штабом цивільної поліції ООН у 2007 році, який визначає рівні керівництва міжнародними миротворчими операціями та підпорядкованість окремих підрозділів у місіях, а також питання адміністративно-правового забезпечення миротворчих операцій. Цей збірник безпосередньо стосується адміністративно-правового регулювання участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародній миротворчій діяльності. Водночас визначено й характерні недоліки зазначеного документа.

Так, у збірнику подано три рівні адміністративного управління миротворчими операціями:

стратегічний (Рада Безпеки ООН, Генеральний секретар ООН, Секретаріат та Департамент миротворчих операцій і Спеціальний представник Генерального секретаря ООН у місії);

оперативний (Спеціальний представник Генерального секретаря ООН, Головний штаб місії, Директор цивільної адміністрації, Командуючий військовими підрозділами в місії ООН та Комісар цивільної поліції ООН);

тактичний (командири регіонів, командири військових підрозділів та поліцейських підрозділів, у тому числі і спеціальних миротворчих підрозділів).

Водночас збірник не передбачає рівнів управління у разі виникнення надзвичайних ситуацій, масового безладдя та інших нештатних (нестандартних) ситуацій, а це, як свідчить практика, призводить до негативних наслідків і навіть невиправданих втрат серед миротворців.

У збірнику також вказуються підрозділи, які здебільшого утворювались у міжнародних миротворчих операціях. Дисертант проаналізував їх завдання та роль, визначив актуальні напрями подальшого покращання адміністративного забезпечення їх діяльності та функціонування миротворчих місій у цілому.

У підрозділі 4.2 «Зміни в миротворчому русі та їх вплив на якість миротворчих операцій» розглянуто зміни, які відбулися в міжнародних миротворчих операціях, насамперед у напрямі забезпечення результатів цих операцій та впливу зазначених змін на миротворчий процес у цілому.

Автор зазначає, що в останніх миротворчих операціях у Боснії, Герцеговині та Косово ООН дала згоду на використання сил НАТО для припинення конфліктів проти однієї зі сторін конфлікту - сербів. Наслідком застосування сили виявилися прогнозованими - сербські націоналісти змушені були припинити конфлікт. Уперше ООН стала на бік однієї зі сторін конфлікту, але зазначені дії припинили кровопролиття.

Дії міжнародного співтовариства з припинення конфлікту в Боснії та Герцеговині, а особливо в Косово, викликали неоднозначну реакцію у світі. Військове втручання сил НАТО у конфлікти в цих балканських країнах засуджено окремими державами, проте альтернативи таким діям, на думку автора, не було, адже тільки жорстокі військові заходи змусили сербів сісти за стіл переговорів та припинити конфлікт, і дисертант це доводить.

На думку дисертанта, застосування сили в Іраку загалом складно назвати миротворчою операцією, хоча США та їх союзники намагалися активно визнати її такою. У зв'язку з цим деякі дослідники висловлювали впевненість про неминуче припинення після цього існування ООН, оскільки відбулося пряме вторгнення до суверенної країни коаліції держав під надуманим приводом.

Водночас унаслідок застосування військових методів у миротворчих операціях останнього покоління докорінно змінилося ставлення як до ООН, так і до миротворчості загалом. Різні підходи до проведення миротворчих операцій свідчать, що прибічників негативного ставлення до примусових дій, спрямованих на припинення вогню, є чимало, але є й такі, які підтримують і схвалюють дії ООН. Тим більше, що за допомогою методів військового впливу заплановані результати в миротворчих операціях досягаються швидше.

Автором зроблено висновок, що ООН необхідно визначити способи використання збройних сил країн-учасниць у випадках активної протидії з боку сторін, які розв'язали конфлікт, адже військові формування мають право захищати принаймні себе.

Військові контингенти ООН повинні мати чітко розроблені інструкції щодо використання сили та зброї проти сил, які активно протистоять миротворцям, продовжують військові дії та знищують мирне населення, порушують досягнуті домовленості та учиняють різні провокації.

Тому необхідним є вирішення питання про направлення до сил ООН підрозділів, які мають тяжкі види озброєння, літаки, ракетні підрозділи та ін. Доведено, що у сучасних конфліктах використання таких видів озброєнь є ефективним для примушування до миру.

ООН потрібно розробити стратегію використання військових підрозділів регіональних військово-політичних блоків з метою припинення геноциду, етнічних чисток та інших дій військових режимів, а також плани чіткої взаємодії з іншими компонентами міжнародних миротворчих місій при їхньому використанні. Дисертант пропонує ґрунтовні засади для розроблення такої стратегії.

З огляду на викладене, у роботі зроблено висновок, що характер миротворчих операцій змінився, пріоритетною метою стає примушування до миру за допомогою військової сили та зброї, що обумовлює необхідність внесення відповідних змін до Статуту ООН.

У підрозділі 4.3 «Організаційно-правові заходи щодо створення спеціальних миротворчих підрозділів в Україні та їх участі в міжнародній миротворчій діяльності» автор зазначає, що зміни в міжнародному миротворчому русі, формах і методах проведення миротворчих операцій вплинули й на форми і методи участі працівників міліції України в міжнародній миротворчій діяльності.

Доведено, що розширення миротворчого руху та його зміни призвели до виникнення перших миротворчих правозастосовних місій (Косово, Східний Тимор), які повністю змінили діяльність цивільної поліції ООН. Відповідно змінилися й системи підготовки та забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародній миротворчій діяльності.

Миротворчі місії, які впроваджували закон, вимагали інших підходів до підготовки особового складу, оскільки цивільна поліція ООН вже не спостерігала за діяльністю місцевої поліції, а самостійно вживала заходів щодо боротьби зі злочинністю та правопорушеннями. Це здебільшого була адміністративна діяльність, оскільки проведення оперативно-розшукових заходів через перекладачів практично не виявлялося доцільним і можливим.

Аналіз ситуації, що виникла на територіях перших місій, які впроваджували закон, показав, що розв'язування проблеми підтримання правопорядку виявилося неможливим лише силами цивільної поліції. В окремих випадках виникала навіть потреба у спеціально підготовлених та екіпірованих підрозділах, яких на той час у формуваннях цивільної поліції не існувало. Тому такі підрозділи були сформовані й діяли спочатку в місіях у Косово та Східному Тиморі, а потім вже використовувалися в Африці, на Гаїті, а згодом - і в інших миротворчих місіях. В Україні, якій було запропоновано направити спеціальні підрозділи до Косово та Східного Тимору, вже існували підрозділи швидкого реагування «Беркут», спеціальні підрозділи «Сокіл», «Ягуар» та інші, які можна було направити до миротворчої місії. Проте було прийнято рішення формувати спеціальний миротворчий підрозділ не лише з представників зазначених підрозділів, а й з інших служб і підрозділів МВС.

У зв'язку з різким збільшенням чисельності особового складу МВС, який брав участь у міжнародних миротворчих операціях, в Україні виникло питання щодо подальшої служби таких працівників після повернення з довгострокового закордонного відрядження. Згідно з чинним на той час законодавством, їх відрядження в місію не повинно було перевищувати трьох місяців (питання про збільшення терміну такого відрядження до одного року й більше донині не вирішено). Тому було прийнято рішення створити Спеціальний миротворчий центр, до якого відрядити всіх працівників, що раніше перебували у складі міжнародних миротворчих місій.

Створення такого центру свідчило, що МВС України визначило новий напрям діяльності міліції, який до цього не існував загалом. Водночас нагальним стало питання щодо вдосконалення й адміністративно-правового механізму забезпечення зазначеної діяльності.

У підрозділі 4.4 «Удосконалення механізму правового забезпечення участі працівників міліції України в міжнародних миротворчих операціях» розглянуто фактори, які сприяють і зумовлюють підвищення ефективності цього механізму, проаналізовано й визначено його складові елементи, а також зміни у складі миротворців, які були зумовлені існуючими міжнародними змінами в миротворчому русі.

Зазначено, що адміністративно-правовий механізм забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародній миротворчій діяльності вже сформовано, але на відміну від інших країн провідну роль у цьому, як і в організації його функціонування, відігравали й відіграють не вищі органи влади та їх рішення, а підзаконні нормативні документи МВС України, тому він потребує відповідного вдосконалення й оптимізації до світового рівня.

При цьому доцільно було б передбачити його невід'ємними складовими правові норми, правовідносини та їх суб'єктів, акти застосування норм права та способи правового регулювання тощо, а також конкретизувати правові норми в запропонованій автором редакції, яка, на його думку, чітко визначає невід'ємні складові функціонування зазначеного механізму, - це норми міжнародного та національного законодавства України, норми, які формуються в міжнародних миротворчих місіях і законодавстві країн, де проводяться миротворчі місії (окремі з них і виникли тільки у зв'язку з розгортанням у цих країнах миротворчих операцій).

Удосконалення механізму правового регулювання забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародній миротворчій діяльності відбуватиметься в подальшому саме завдяки активному розвитку перерахованих вище умов.

У роботі обґрунтовано необхідність включення суб'єктів миротворчих правовідносин до механізму адміністративно-правового забезпечення, адже кількість цих суб'єктів значна. Вони є учасниками правовідносин тих чи інших груп та галузей права, зокрема міжнародного, національного та «місійного» права, але до тих пір і постільки, оскільки існують завдяки розгортанню міжнародних миротворчих місій і припиняють своє існування одразу після завершення місії; вони теж є повноцінними суб'єктами зазначеного механізму правового регулювання.

Автор констатує, що акти застосування норм права, які входять до механізму адміністративно-правового регулювання участі працівників МВС України в міжнародних миротворчих операціях, є різними. Ними можуть бути акти міжнародного, національного адміністративного, а в окремих випадках - і навіть цивільного права України.

За змістом способів правового регулювання, які входять до механізму адміністративно-правового забезпечення участі представників органів внутрішніх справ України в міжнародних миротворчих місіях, виокремлюються дозволи, заборони та ліцензування. Проте автором визначено також спосіб правореалізації, який заснований на дотриманні встановлених правових норм. Тобто суб'єктами правовідносин виконуються правові приписи, встановлені відповідними організаціями, без надання дозволів, заборон і ліцензій.

Розділ 5 «Стратегія миротворчої діяльності України та сучасний стан адміністративно-правового забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародній миротворчій діяльності» присвячений розгляду сучасного стану та перспектив участі працівників міліції в міжнародному миротворчому русі та вузловим напрямам розвитку законодавства, матеріально-технічного й кадрового забезпечення цього процесу.

У підрозділі 5.1 «Стратегія миротворчої діяльності в питаннях кадрового забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародних миротворчих операціях» проаналізовано стратегію миротворчої діяльності та роль і місце України в міжнародних миротворчих операціях. Стратегія міжнародної миротворчої діяльності України, яка затверджена Указом Президента України 15 червня 2009 року, визначила пріоритетні цілі, завдання та механізм реалізації національних інтересів України у міжнародному миротворчому русі.

Такими пріоритетними цілями визначено:

збереження та розширення активної присутності України в міжнародній миротворчій діяльності, спрямованій на підтримання миру й безпеки;

підвищення міжнародного авторитету України та підтвердження її прагнень до інтеграції в європейський та євроатлантичний простір;

забезпечення національних інтересів.

Водночас у стратегії не враховано такі важливі питання, як забезпечення національної безпеки, вивчення і впровадження досвіду правоохоронної діяльності, а також активізація міжнародних контактів України.

Стратегічними завданнями, які ставляться перед державними органами з метою реалізації поставлених цілей (і з якими погоджується дисертант), є:

удосконалення системи керівництва, координації та взаємодії органів виконавчої влади під час планування та участі миротворчого контингенту та миротворчого персоналу в міжнародних миротворчих операціях;

адаптація до сучасних умов механізмів та процедур прийняття рішень про участь у міжнародних миротворчих операціях і відкликання миротворчого контингенту;

створення єдиної системи обліку громадян, які мають необхідну професійну і психологічну підготовку для участі в міжнародних миротворчих операціях;

підвищення якості мовної підготовки, вивчення міжнародного гуманітарного права, а також спеціальної підготовки миротворців;

приділення першочергової уваги вихованню в миротворців почуття гордості за виконання миротворчої місії від імені України, поваги до міжнародного гуманітарного права, місцевого населення та його суспільних і релігійних традицій;

налагодження системи вивчення, узагальнення та доведення до зацікавлених центральних органів виконавчої влади, військових формувань і правоохоронних органів України досвіду застосування українського миротворчого контингенту та миротворчого персоналу в міжнародних миротворчих операціях;

підвищення зацікавленості військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та цивільних осіб до участі в міжнародних миротворчих операціях та забезпечення: необхідного рівня медико-психологічного обстеження українських миротворчих контингентів і миротворчого персоналу під час виконання завдань та після завершення операції, більш високого рівня правового і соціального захисту учасників міжнародних миротворчих операцій та членів їхніх сімей, належних житлових та побутових умов.

Проте в дисертації зазначено, що серед перелічених завдань не враховані такі, як вплив миротворчих процесів у світі на стан національної безпеки та правопорядку в Україні та інші.

Запропоновано під час підготовки пропозицій щодо участі України в міжнародних миротворчих операціях поділити такі операції на відповідні рівні їх пріоритетності: перший - операції, які проводяться в регіонах, що є ключовими для національних інтересів України; другий - операції, які проводяться спільно з міжнародними миротворчими партнерами України, співпраця з якими сприяє європейській та євроатлантичній інтеграції України; третій - інші операції, в межах яких українські миротворці мають зробити внесок, разом із міжнародною спільнотою, у підтримання миру і стабільності.

Розглянуто також питання поетапного кадрового забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародному миротворчому русі, починаючи з первинного відбору кандидатів у місії до їх післяопераційної реабілітації, визначено існуючі проблеми та запропоновано конкретні шляхи їх вирішення.

У підрозділі 5.2 «Перспективи ресурсного та фінансового забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародній миротворчій діяльності» розглянуто сучасний стан ресурсного та фінансового забезпечення підрозділів українських миротворців і стратегічні напрями розвитку й удосконалення цієї діяльності.

Дисертант зазначає, що існуючий рівень ресурсного та фінансового забезпечення миротворців України, зокрема працівників органів внутрішніх справ України, не відповідає міжнародним вимогам. Працівники міліції, які виїжджають до міжнародних миротворчих місій, отримують значно меншу заробітну плату в національній валюті, ніж ті, які залишаються в Україні. У цивілізованих країнах світу існують інші підходи, які приваблюють поліцейських до миротворчої діяльності (у деяких країнах вони навіть отримують подвійну заробітну плату від національних урядів). Автором обґрунтовано необхідність внесення відповідних змін та вивчення такою досвіду.

Сучасне ресурсне забезпечення, як засвідчив проведений аналіз, теж певною мірою не відповідає вимогам організацій, які проводять миротворчі операції. Якщо в європейських країнах ресурсне забезпечення було достатнім для виконання завдань миротворчих місій, то працівники міліції, які направлялися у тропічні й субтропічні країни, забезпечувалися на значно нижчому рівні, ніж їх колеги з розвинених держав. Це стосується як форменого одягу, так і іншого спорядження, зв'язку та медикаментів, озброєння тощо.

Дисертантом визначено певні напрями щодо доведення за належністю матеріально-технічного та фінансового забезпечення миротворців, які запропоновано включити до стратегії міжнародної миротворчої діяльності України. Зокрема, для підвищення рівня матеріально-технічного забезпечення необхідно:

забезпечувати миротворчі контингенти та членів миротворчих персоналів сучасним озброєнням, військовою та іншою технікою і спеціальними засобами на рівні кращих зразків, які розробляти самостійно або закуповувати в інших країнах;

розробляти та модернізувати сучасну військову техніку та озброєння, які повинні відповідати умовам регіонів проведення миротворчих операцій;

забезпечити високий рівень медичного забезпечення миротворців на стадіях відбору, підготовки, перебування в міжнародних миротворчих місіях та після повернення з них.

З метою покращання фінансового забезпечення миротворців та в цілому фінансування миротворчої діяльності автор вважає за доцільне:

підвищення рівня соціального захисту учасників міжнародних миротворчих операцій та членів їх сімей;

поступове наближення рівня грошового утримання за виконання службових обов'язків у складі миротворчих контингентів або миротворчого персоналу до рівня аналогічних виплат у державах Центральної Європи;

налагодження постійного інформування миротворців про події в Україні та зв'язку їх зі своїми сім'ями;

підвищення витрат на спеціальну підготовку кандидатів до міжнародних миротворчих операцій.

Зазначено, що у стратегії не враховано питання підготовки резерву кандидатів до міжнародних миротворчих місій, який повинен проходити спеціальну підготовку на місцях постійної служби, а також у навчальних закладах. Не передбачено також і фінансування на підготовку цивільного персоналу, який планується направляти до міжнародних миротворчих операцій. Не врегульовано питання і про направлення до складу миротворчих контингентів військовослужбовців Міністерства з надзвичайних ситуацій, пожежних, прикордонників та інших категорій, як це вже давно запроваджено, наприклад, у Росії.

У підрозділі 5.3 «Шляхи вдосконалення адміністративно-правового забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародній миротворчій діяльності та захист життя й особистих інтересів» проаналізовано нормативно-правове забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародній миротворчій діяльності та перспективи його покращання на основі затвердженої стратегії міжнародної миротворчої діяльності України.

Зазначено, що на сучасному етапі більшість нормативних актів, які забезпечують участь працівників органів внутрішніх справ у міжнародному миротворчому русі, є відомчими, тоді як у більшості зарубіжних країн такі акти приймаються найвищими органами держави. Структура нормативно-правової бази певною мірою не відповідає сучасним вимогам, не вирішено такі важливі питання, як страхування миротворців, їх перебування в довгостроковому закордонному відрядженні протягом року та більше, призначення на посади після повернення з міжнародних миротворчих місій тощо.

Стратегією міжнародної миротворчої діяльності України передбачені окремі доповнення до нормативного забезпечення, проте вони не стосуються зазначених вище питань. Запропоновано розроблення нормативно-правових аспектів, якими слід передбачити:

унеможливлення притягнення до юридичної відповідальності осіб, які входять до складу миротворчих контингентів та миротворчого персоналу, при правомірному виконанні ними заходів миротворчих операцій під час перебування в міжнародній миротворчій місії;

включення в угоди при розгляді пропозицій щодо участі в міжнародних миротворчих операціях пунктів про обмеження участі представників України в тій чи іншій миротворчій місії в разі суттєвих змін ситуації або припинення такої участі з метою попередження втрат серед особового складу миротворчих контингентів та миротворчого персоналу;

адаптацію національного законодавства до відповідних нормативних актів та рішень міжнародних організацій з питань безпеки щодо визначення правового статусу миротворчого контингенту та миротворчого персоналу, їх прав і обов'язків;

чітке розмежування повноважень органів державної влади у сфері міжнародної миротворчої діяльності України, уточнення форм взаємодії між ними;

визначення переліку органів державної влади, представники яких можуть залучатися до участі в міжнародних миротворчих операціях;

впровадження механізму державної підтримки участі підприємств, установ та організацій України всіх форм власності у заходах із відновлення економічної та соціальної інфраструктури держав перебування українських миротворчих контингентів і миротворчого персоналу.

Зазначені пропозиції, на думку автора, сприятимуть вдосконаленню адміністративно-правового забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародних миротворчих операціях, приведення його у відповідність із сучасними світовими стандартами.



ВИСНОВКИ

У результаті дослідження обґрунтовано визначені шляхи вирішення наукової проблеми - розробки теоретичних і прикладних засобів вирішення практичних завдань адміністративно-правового забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародних миротворчих операціях.

Аналіз чинних нормативних актів, наукових джерел дав можливість розкрити сутність адміністративно-правового регулювання участі працівників органів внутрішніх справ України в миротворчих операціях. Встановлено сфери діяльності миротворців щодо охорони громадського порядку в зонах конфліктів. Виявлено наявність певних недоліків в організації кадрової роботи, матеріально-технічного та фінансового забезпечення миротворців, висвітлено прогалини в чинному законодавстві, що регламентує миротворчу діяльність. Зроблено низку суттєвих висновків і пропозицій щодо вирішення зазначених проблем, зокрема, дисертант дійшов таких висновків:

міжнародна миротворча діяльність є однією із складових зміцнення національної безпеки України, участь у ній сприяє як міжнародному співробітництву, так і зниженню напруженості між державами, а також сприяє більш активному співробітництву силових структур (Міністерство оборони та МВС України);

участь працівників міліції України в міжнародній миротворчій діяльності дає можливість засвідчити, що міліція України - це поліцейська організація незалежної держави, яка має свої традиції та здобутки й ефективно працює в галузі охорони громадського порядку і громадської безпеки, виявляє, розслідує та попереджає злочини і правопорушення. У складі міліції України є багато висококваліфікованих професіоналів, які можуть працювати на одному рівні з будь-якою поліцейською організацією;

працівники МВС України, які беруть участь у міжнародному миротворчому русі, мають змогу безпосередньо спостерігати за практичною роботою поліцейських зарубіжних країн та набувати відповідного досвіду, обмінюватися думками та оволодівати практичними навичками щодо конкретних напрямів і форм діяльності правоохоронних органів зарубіжних країн;

участь працівників міліції України в міжнародних миротворчих операціях сприяє вивченню ефективних форм і методів діяльності поліцейських організацій різних країн у боротьбі зі злочинністю, міжнародній та європейській інтеграції міліції і держави в цілому;

міжнародна миротворча діяльність сприяє змінам внутрішнього законодавства України, пов'язаного з правоохоронною діяльністю міліції, зміцненню правової бази та уніфікації законодавчих актів України відповідно до вимог Ради Європи;

участь працівників органів внутрішніх справ України в міжнародних миротворчих операціях сприяє налагодженню контактів з представниками поліції зарубіжних країн, вивченню систем роботи поліції, впровадження їх досвіду в подальшій діяльності;

міжнародна миротворча діяльність сприяє змінам у різних галузях законодавства України, дозволяє ширше розглядати питання охорони прав людини в контексті правоохоронної діяльності, тому що основною метою діяльності поліцейських у міжнародних миротворчих операціях є охорона прав людини і громадянина;

перебування в міжнародних миротворчих операціях психологічно впливає на працівників органів внутрішніх справ України, формує нове ставлення до виконання службових обов'язків, яке ґрунтується більше на самодисципліні, ніж на вимогах наказів та інструкцій;

співпраця працівників міліції України в міжнародній миротворчій діяльності з представниками інших поліцейських підрозділів певною мірою впливає і на те, що в сучасному світі практично зникають міждержавні конфлікти, а превалюють внутрішньодержавні. Спільна праця та час, проведений разом, формують певний позитивний імідж щодо співучасників міжнародних миротворчих операцій і знижують ризик міждержавних конфліктів;

регламентація суспільних відносин, що виникають під час існування міжнародних місій на користь миру, має риси публічного міжнародного та національного адміністративного права, тому в процесі виконавчо-розпорядчої діяльності міжнародних миротворчих місій виникають норми, суперечність яких можна віднести до окремого інституту адміністративного права - інституту права миротворчої діяльності, який належить до системи адміністративного права і має риси національного й міжнародного права;

участь працівників органів внутрішніх справ України є певною мірою й економічно вигідною для них, адже виплата грошового утримання під час перебування в місіях є додатком до заробітної плати і фактором, що підвищує цінність участі в міжнародному миротворчому русі.

Поряд із перерахованими вище позитивними факторами, у результаті аналізу участі працівників міліції України в міжнародних миротворчих операціях, виявлено й певні прогалини та недоліки, зокрема:

відсутня чітка організаційна структура управління миротворчими контингентами, які працюють у різних міжнародних миротворчих місіях, тому ефективність впливу в цілому на діяльність міліції України є низькою;

до міжнародних миротворчих місій відряджаються кращі працівники міліції України, а на місцях не завжди здійснюються рівноцінні заміни, що певною мірою впливає на результати діяльності окремих підрозділів міліції;

відсутня система контролю за впровадженням досвіду, який набувається працівниками міліції під час перебування в міжнародних миротворчих місіях, водночас не поширюється інформація про те, які форми та методи роботи міліції України використовуються в миротворчих операціях і яку ефективність мають такі методи;

чітко не врегульовані питання відбору, тестування та підготовки кадрів для міжнародних миротворчих операцій, що, у свою чергу, впливає на ефективність роботи як окремих працівників, так і підрозділів у цілому під час їх перебування в довгострокових закордонних відрядженнях;

існують проблеми з імплементацією окремих міжнародних правових норм, які визначають участь правоохоронців з України в міжнародних миротворчих операціях, до українського національного законодавства. У зв'язку з цим необхідно переглянути, доповнити чи змінити окремі розділи українського адміністративного законодавства;

не врегульовані практичні питання грошового, майнового та медичного забезпечення учасників міжнародних миротворчих операцій, немає чіткої системи страхування працівників органів внутрішніх справ України, які виїжджають у довгострокові закордонні відрядження;

вимагає вдосконалення й правова база участі працівників міліції України в міжнародних миротворчих операціях, необхідно терміново внести зміни та доповнення до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України і чітко визначити статус працівників, які перебувають у довгостроковому закордонному відрядженні;

не проводиться глибокий аналіз стану діяльності ГУМВС, УМВС та інших підрозділів з відбору та підготовки кандидатів до миротворчих місій, керівництво МВС України про це не інформується, як результат - відповідні висновки не робляться;

не розроблено механізми відшкодування коштів Уряду України та МВС України з боку працівників органів внутрішніх справ України, які за рахунок держави достроково повертаються до України внаслідок допущеного порушення дисципліни під час перебування в закордонному відрядженні;

відсутній дієвий механізм відшкодування коштів працівникам органів внутрішніх справ України в разі отримання пошкодження або поранення під час перебування в міжнародних миротворчих операціях;

не розроблено чіткого механізму відшкодування збитків, що заподіяні населенню країни перебування цивільними поліцейськими ООН унаслідок протизаконних чи неправомірних дій;

не провадяться комплексні дослідження миротворчого руху як в Україні, так і за кордоном, що охоплювали б не тільки питання відбору, підготовки та забезпечення участі працівників правоохоронних органів в міжнародному миротворчому русі, а й психологічний вплив такої участі на осіб, які перебували й перебувають у міжнародних миротворчих місіях, взаємовплив культур, стилів життя серед працівників цивільної поліції ООН, виникнення й розвиток так званого «місійного синдрому» та інших проблем;

недостатня увага приділяється питанням дисципліни серед особового складу миротворчих підрозділів та миротворчого персоналу України, адже кожне порушення дисципліни завдає шкоди іміджу держави;

відсутня цілеспрямована програма захисту життя та здоров'я працівників правоохоронних органів, які беруть участь у міжнародних миротворчих операціях, адже система медичного забезпечення в основному побудована з урахуванням інтересів і потреб військового компоненту місій, а працівники органів внутрішніх справ України є найменш захищеними у цих питаннях.

У результаті проведеного дослідження теоретично обґрунтовано, що:

проблеми, які існують у міжнародному миротворчому русі і впливають на процеси як миротворчої діяльності в цілому, так і на участь у ньому окремих країн, зокрема України, ще недостатньо вивчені і проаналізовані;

складові та процеси взаємодії цих елементів у механізмі адміністративно-правового забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародній миротворчій діяльності ще не визначені і не узгоджені через те, що зазначена діяльність є новою для системи МВС України;

у сучасний період загрозу міжнародному миру й безпеці становлять не тільки конфлікти міжнародного рівня, а і конфлікти інтрадержавного характеру, тому зміцнення внутрішньої безпеки держави і, зокрема, правопорядку, як однієї з її найважливіших складових, може розглядатися як засіб забезпечення міжнародного миру й безпеки;

міжнародна миротворча діяльність - це діяльність світової спільноти, спрямована на розв'язання конфліктів, які становлять загрозу міжнародному миру й безпеці, забезпеченню законності і правопорядку, прав і свобод людини у країнах конфлікту. Зазначена діяльність спрямована також на зміцнення національної безпеки країн, які беруть участь у міжнародному миротворчому русі;

до складу міжнародних миротворчих місій може входити низка компонентів: військовий, військових спостерігачів, дипломатичний, політичний, контролю за дотриманням прав людини, виборчий, цивільної адміністрації, місцевої адміністрації, поліцейський тощо. Сучасні миротворчі операції є багатоаспектними і включають більшість перерахованих компонентів;

міжнародні миротворчі операції можна класифікувати за різними підставами та принципами, при цьому виділяють операції першого покоління (класичні), другого (багатоаспектні), третього (операції, які впроваджують закон) та четвертого покоління (військово-примусові без єдиного центру);

підтримання або відновлення міжнародного миру й безпеки проводиться у формі міжнародних миротворчих місій, серед яких за традиційною класифікацією найбільш поширеними є операції зі встановлення миру, підтримання миру та примушення до миру. Сучасні миротворчі операції можна поділити на такі типи: переконання до відновлення мирних взаємовідносин, спонукання до миру і примушення до миру;

доцільно створити в Україні єдиний координаційний центр з питань участі працівників правоохоронних органів у міжнародних миротворчих операціях та ввести у штат постійного представництва України при ООН працівника МВС України;

необхідно розробити стратегічну програму медичного забезпечення та реабілітації працівників органів внутрішніх справ України, які беруть участь у міжнародній миротворчій діяльності;

є доцільним напрацювати дієву систему багаторівневого контролю за дотриманням дисципліни працівниками органів внутрішніх справ України та попередженням порушень встановлених норм, які завдають шкоди іміджу держави.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Заросило В. О. Адміністративно-правовий механізм забезпечення участі працівників органів внутрішніх справ України в міжнародних миротворчих операціях : монографія / В. О. Заросило. - Черкаси : ПП Беденко В. П., 2009. - 413 с. ? (Акад. управління МВС).

2. Заросило В. О. Геополітичний конфлікт у Косово: (історичний та правовий аспекти) : монографія /В. О. Заросило. - К. : Київ. нац. ун-т внутр. справ України, 2006. - 184 с.

3. Заросило В. О. Жандармерія Франції : навч. посіб. / В. О. Заросило; за заг. ред. Я. Ю. Кондратьєва. - К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2003. - 44 с.

4. Заросило В. О. Підготовка кандидатів до міжнародних миротворчих місій та тестування з англійської мови / В. О. Заросило; за заг. ред. Я. Ю. Кондратьєва. - К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2003. - 144 с.

5. Заросило В. О. Підготовка кандидатів для спеціальних миротворчих підрозділів МВС України / В. О. Заросило; за заг. ред. Я. Ю. Кондратьєва. - К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2003. - 224 с.

6. Заросило В. О. Організаційно-правові засади автомобільної підготовки кандидатів до міжнародних миротворчих місій : посібник / В. О. Заросило; за заг. ред. Я. Ю. Кондратьєва. - К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2004. - 96 с.

7. Заросило В. О. Підготовка кандидатів до кінологічного миротворчого підрозділу МВС України / В. О. Заросило. - К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2005. - 212 с.

8. Заросило В. О. Організаційно-правові основи миротворчої діяльності МВС України : навч. посіб. / В. О. Заросило. - Черкаси : Видавець Чабаненко Ю. А., 2008. - 200 с. - (Акад. управління МВС).

9. Заросило В. О. Практичні діалоги для перекладачів кінологічного миротворчого підрозділу МВС України в Косово : посібник / В. О. Заросило. - К. : Акад. управління МВС, 2009. - 28 с.

10. Поліція Великої Британії: структура та організація діяльності : навч. посіб. / В. О. Заросило, Г. В. Боярко, Л. М. Маніна, Г. П. Проценко. - Черкаси : Акад. управління МВС, 2008. - 130 с.

11. Заросило В. О. Словник скорочень та лексики місій ООН / В. О. Заросило; за заг. ред. Я. Ю. Кондратьєва. - К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2003. - 24 с.

12. Заросило В. О. Словник-мінімум для кандидатів до підрозділів цивільної поліції ООН у міжнародні миротворчі місії (побутова тематика) / В. О. Заросило. - К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2005. - 56 с.

13. Заросило В. О. Словник-мінімум для кандидатів до підрозділів цивільної поліції ООН у міжнародні миротворчі місії (миротворча тематика) / В. О. Заросило. - К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2005. - 66 с.

14. Заросило В. О. Словник-мінімум для кандидатів до підрозділів цивільної поліції ООН у міжнародні миротворчі місії (правова тематика) / В. О. Заросило. - К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2005. - 61 с.

15. Заросило В. О. Словник скорочень та лексики місій ООН / В. О. Заросило; за заг. ред. Я. Ю. Кондратьєва. - К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2003. - 24 с.

16. Заросило В. О. Українсько-македонський словник для кандидатів до міжнародних миротворчих місій / В. О. Заросило, С. В. Шапочка. - К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2005. - 59 с.

17. Заросило В. О. Короткий українсько-англійсько-албанський розмовник / В. О. Заросило; за заг. ред. Я. Ю. Кондратьєва. - К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2003. - 25 с.

18. Заросило В. О. Підготовка кандидатів на посади цивільних поліцейських у складі українського миротворчого персоналу : навч. прогр. / В. В. Дроботенко, В. О. Заросило; за заг. ред. Я. Ю. Кондратьєва. - К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2003. - 21 с.

19. Заросило В. О. Підготовка кандидатів на посади у складі Спеціального миротворчого підрозділу МВС України в Косово : навч. прогр. / В. В. Дроботенко, В. О. Заросило; за заг. ред. Я. Ю. Кондратьєва. - К. : Нац. акад. внутр. справ України, 2003. - 22 с.

20. Наукові статті у фахових виданнях:

21. Заросило В. О. Система побудови місій ООН та взаємозв'язок її компонентів / В. О. Заросило // Наук. вісник Нац. акад. внутр. справ України. - 2003. - № 3. - С. 242-253.

22. Заросило В. О. Порядок регулювання застосування вогнепальної зброї працівниками міжнародної поліції ООН в Косово / В. О. Заросило, В. Д. Сущенко // Наук. вісник Нац. акад. внутр. справ України. ? 2004. - № 2. - С. 188-195.

23. Заросило В. О. Особливості підготовки працівників МВС України для участі у міжнародних миротворчих місіях ООН у Косово / В. О. Заросило // Наук. вісник Нац. акад. внутр. справ України. - 2004. - № 3. - С. 113-120.

24. Заросило В. О. Відбір і підготовка цивільних поліцейських та кандидатів до спеціальних миротворчих підрозділів: правове забезпечення / В. О. Заросило // Наук. вісник Нац. акад. внутр. справ України. - 2005. - № 1. - С. 200-208.

25. Заросило В. О. Система розслідування правопорушень у міжнародній миротворчій місії ООН в Косово / В. О. Заросило // Вісник Запоріз. юридичного ін-ту. - 2005. - № 1. - С. 113-120.

26. Заросило В. О. Зобов'язання України як члена ООН щодо участі в міжнародних миротворчих операціях та їх практичне виконання / В. О. Заросило // Вісник Запоріз. юридичного ін-ту. - 2005. - № 2. - С. 148-153.

27. Заросило В. О. Питання організації відбору і підготовки цивільних поліцейських - кандидатів до спеціальних миротворчих підрозділів та їх правове забезпечення / В. О. Заросило // Вісник Нац. ун-ту внутр. справ. ? 2005. - № 30. - С. 382 - 387.

28. Заросило В. О. Окремі аспекти діяльності спеціальних миротворчих підрозділів міжнародної цивільної поліції ООН в Косово / В. О. Заросило // Наук. вісник Нац. акад. внутр. справ України. - 2006. - № 3. - С. 227-232.

29. Заросило В. О. Спеціальна підготовка кандидатів до міжнародних миротворчих місій та її значення / В. О. Заросило // Вісник Луган. держ. ун-ту внутр. справ. - 2006. - № 2. - С. 16 - 22.

30. Заросило В. О. Система відбору на командні посади в місіях ООН / В.О. Заросило // Наук. вісник Нац. акад. внутр. справ України. - 2006. - № 4. - С. 241-248.

31. Заросило В. О. Управлінські рішення щодо застосування сили та спеціальних засобів у місії ООН в Косово / В. О. Заросило // Наук. вісник Нац. акад. внутр. справ України. - 2006. - № 5. - С. 227-232.

32. Заросило В. О. Жінки-правоохоронці у міжнародних миротворчих місіях : профілактика сексуальних домагань / В. О. Заросило // Південноукраїнський правничий часопис. - 2006 - № 1. - С. 18-22.

33. Заросило В. О. Правове забезпечення розвитку миротворчого руху та участі в ньому правоохоронців з України / В. О. Заросило // Південноукраїнський правничий часопис. - 2006 - № 2. - С. 9-11.

34. Заросило В. О. Фінансове забезпечення поліцейських цивільної поліції Організації Об'єднаних Націй / В. О. Заросило // Вісник Луган. держ. ун-ту внутр. справ. - Вип. 3. - 2007. - С. 18-24.

35. Заросило В. О. Участь військових підрозділів НАТО у миротворчій діяльності / В. О. Заросило // Вісник Луган. держ. ун-ту внутр. справ. - Вип. 4. - 2007. - С. 14-23.

36. Заросило В. О. Управління і контроль за діяльністю патрульно-постової служби у поліції зарубіжних країн та його використання на практиці в діяльності підрозділів поліції ООН / В. О. Заросило // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності : зб. наук. праць. ? Донецьк, 2007. - № 4 - С. 165-172.

37. Заросило В. О. Медичне забезпечення працівників органів внутрішніх справ України, які знаходяться у міжнародних миротворчих місіях / В. О. Заросило // Іменем закону. - № 1 (5). - 2008. - С. 3-5.

38. Білоус В. Т. Система органів прокуратури Косова: перехід до місцевої моделі / В. Т. Білоус, В. О. Заросило // Вісник нац. акад. прокуратури України - № 2(10). - 2008. - С. 108-111.