Вплив глобалізації на систему державного управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія державного управління при президентові України

УДК 35.01:316.32

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук з державного управління

Вплив глобалізації на систему державного управління

25.00.02 - механізми державного управління

Войтович Радмила Василівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії та методології державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Науковий консультант - доктор філософських наук, професор КНЯЗЄВ Володимир Миколайович, Національна академія державного управління при Президентові України, завідувач кафедри філософії та методології державного управління.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, академік НАН України, заслужений працівник вищої освіти України ПАХОМОВ Юрій Миколайович, Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України, директор;

доктор наук з державного управління, професор, заслужений діяч науки і техніки України РИЖИХ Василь Миколайович, Секретаріат Президента України, заступник керівника департаменту - завідувач відділу Головної служби безпекової та оборонної політики;

доктор наук з державного управління, професор БІЛИНСЬКА Марина Миколаївна, Національний університет біоресурсів і природокористування України, завідувач кафедри державного управління.

Захист відбудеться 28 квітня 2009 року о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.02 Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ, вул.Ежена Потьє, 20). глобалізація соціальний інтеграція

Автореферат розісланий 27 березня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Ю.Ф.Дехтяренко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Глобалізація в її сучасному варіанті приводить до “переформатування” структури світу, що зумовлює потребу коригування національних стратегій соціально-економічного та політичного розвитку, загострюючи існуючі або породжуючи нові виклики, увиразнює необхідність широкого науково-практичного дискурсу щодо пошуку механізмів оптимізації системи державного управління.

Після того як світ увійшов у нове тисячоліття, будь-які науково-дослідні розвідки розпочинаються з питання, що таке сучасна глобалізація, яких форм вона набуває сьогодні, чи насправді глобалізація є такою вкрай необхідною складовою ефективного розвитку, чи все ж таки вона справляє негативний вплив на суспільне життя, якого слід намагатись уникнути, чи можна без глобалізації обійтись, або навіть і обминути, де фактично межа між об'єктивною і суб'єктивною складовою такого процесу. Єдиним винятком із цього є розуміння глобалізації як нового типу світового розвитку, що знаменує появу нових магістральних тенденцій, за якими буде розвиватись світ упродовж майбутніх кількох десятиліть, а тому важливо, аби кожна держава світу незалежно від рівня розвитку знайшла можливість вписатись у глобальний простір, інакше вона ризикує опинитись у ситуації глобальної ізоляції, яка, у свою чергу, спровокує її соціально-політичну та економічну деградацію. Більше того, протистояти глобалізаційним викликам здатна лише та держава, яка має ефективну систему управління, реалізовує власну геополітичну стратегію розвитку, максимально оберігає свій суверенітет у глобальних процесах, а головне, володіє механізмами впливу та навіть і управління ним, реалізовуючи ефективну глобалізаційну політику.

На сучасному етапі світового розвитку існують сотні різноманітних глобалізаційних концепцій розвитку сучасного світу в нових геостратегічних умовах, більшість із них є абсолютно суперечливими та взаємовиключними, що тим самим увиразнює актуальність розв'язання герменевтичної проблеми, яка пов'язується з відсутністю єдиного розуміння сутності глобалізації та її викликів національними спільнотами, їх сподівань щодо неї, а також і прогнозування наслідків, до яких вона призведе. Процеси глобалізації висувають нові вимоги до системи функціонування національних систем державного управління, які мають стати дієвим та ефективним засобом у вирішенні складних міжкультурних суперечностей, особливо тих, які виникають у процесі гармонізації механізмів спільного функціонування національних держав у світовому просторі, а отже, і узгодження відносин між державами та налагодження ефективних форм взаємодії, що певною мірою може сприяти забезпеченню відкритості та прозорості сфери міжнародних відносин, а також спільному виробленню ефективних механізмів розвитку та функціонування національних систем державного управління.

У контексті сучасних досліджень, здійснених як вітчизняними, так і зарубіжними вченими і практиками, представлена значна кількість розвідок, присвячених безпосередньо аналізу сутності та впливу глобалізації на розвиток сучасного світу.

Найбільшого розроблення проблема глобалізації набуває в західноєвропейській науці, тому більшість дослідницьких підходів, представлених у ній, становлять теоретико-методологічну основу цього дослідження, серед них, зокрема, такі вчені, як: З.Бауман, З.Бжезинський, Д.Белл, П.Бергер, І.Валлернстайн, Е.Гідденс, М.Кастельс, Дж.Модельскі, Д.Медоуз, А.Печчеі, Д.Стігліц, А.Тойнбі, О.Тоффлер, Ф.Фукуяма, Ю.Хабермас, С.Хангтінгтон, Ф.Хаєк, Д.Хелд та ін.

Аналіз деяких аспектів глобалізаційних викликів суспільного розвитку представлений у контексті дослідницьких підходів таких авторів, як: А.Беттлер, А.Вей, Д.Вотцель, Б.Гаврилишин, К.Доннелі, М.Капелетті, С.Кара-Мурзи, І.Кучураді, А.Мітіль, П.Греснер, Дж.Стайнбрунер, М.Хонг та ін.

Окремі питання глобальної інтеграції розглянуті в працях таких дослідників, як: Ж.Брозі, В.Іноземцев, Р.Каплінскі, Е.Кастен, Ф.Кессіді, Р.Коехен, Ф.Маккінлі, Дж.Маджноні, Н.В.Мотрошилова, Дж.А.Хансон, Р.Робертсон, Ю.Яковець та ін.

Значна роль у дослідженні аспектів розвитку та функціонування перехідних суспільств в умовах глобалізації належить таким вченим і практикам, як: К.Апель, Й.Галтунг, О.Гаман-Голутвіна, А.Гусейнов, Ф.Даллмар, К.Мангейм, А.Месснер, А.Неклесса, А.Панарін, А.Турчинов, Р.Хайнеман та ін.

Серед вітчизняних учених на особливу увагу заслуговують розробки окремих аспектів впливу глобалізації на функціонування економічної, політичної та державно-управлінської системи України, які належать В.Д.Бакуменку, О.І.Білорусу, М.М.Білинській, О.С.Власюку, В.Є.Воротіну, В.В.Голубь, В.А.Гошовській, Н.В.Грицяк, І.А.Грицяку, В.М.Князєву, І.С.Кравченко, О.Я.Лазору, О.Ю.Лебединській, А.В.Мерзляк, Т.В.Мотренку, В.І.Мунтіяну, І.Ф.Надольному, Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенському, В.О.Огнев'юку, Я.Ф.Радишу, І.В.Розпутенку, В.М.Рижих, М.І.Пірен, С.І.Пірожкову, Б.О.Парахонському, Ю.М.Пахомову, С.А.Пролєєву, В.А.Скуратівському, С.В.Сьоміну, Ю.П.Сурміну, С.Л.Удовіку, С.А.Чукут, В.В.Юрчишину та ін.

Незважаючи на певну розробленість глобалізаційної проблематики в контексті різних дослідницьких підходів, представлену значною кількістю теоретико-методологічних та практико-прикладних досліджень, і досі поза увагою вчених лишаються актуальні аспекти впливу глобалізації на систему державного управління. Недостатня розробленість даної проблематики саме в контексті вітчизняної державно-управлінської науки формує новий детермінований блок питань, вирішення яких і визначило структурну логіку дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано на кафедрі філософії та методології державного управління Національної академії державного управління при Президентові України в межах наукового комплексного проекту “Державне управління та місцеве самоврядування” (номер державної реєстрації ДР-ОК 0201U004833), зокрема при виконанні наукової теми “Розроблення філософсько-методологічних засад функціонування суб'єктів державного управління” (№ 0130U006813), у межах якої автором як науковим співробітником розроблено концептуальну модель розвитку та функціонування системи державного управління в умовах глобалізації.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретико-методологічних засад та практичних механізмів впливу глобалізації на систему державного управління. Досягнення цієї мети зумовлює реалізацію таких завдань:

- здійснити аналіз основних передумов, факторів виникнення глобалізації та підходів до визначення її сутності, а також розкрити зміст ідеології глобалізації в контексті сучасних дослідницьких підходів;

- визначити інструментарій суспільного розвитку та основні форми соціальної організації в умовах впливу глобалізації;

- розкрити основні форми, місце, роль та функції національної держави в умовах глобалізації;

- дослідити сутність, форми, засоби глобальної інтеграції, рівні управління глобальною інтеграцією та внутрішні механізми функціонування системи державного управління;

- проаналізувати основні глобалізаційні виклики суспільного розвитку, їх вплив на систему державного управління та розробити механізми подолання;

- обґрунтувати сутність глобалізації як універсальної форми історичної динаміки перехідних суспільств, розкрити специфіку впливу “глобальної демократії” на розвиток системи державного управління;

- визначити концептуальні засади Кодексу взаємовідносин країн в умовах глобалізації;

- розробити механізми оптимізації системи державного управління України в умовах глобалізації.

Об'єкт дослідження - вплив глобалізації на систему державного управління в сучасних умовах суспільного розвитку.

Предмет дослідження - оптимізація механізмів впливу глобалізації на сучасні державно-управлінські процеси.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою реалізації цієї дослідницької мети слугує використання таких загальнонаукових, спеціальнонаукових та філософських методів, як: історичний (розкрито основні передумови та фактори виникнення глобалізації), логічний (здійснено теоретичну реконструкцію сутності впливу глобалізації), опис (проведено комплексний аналіз основних форм глобальної інтеграції та визначено способи їх впливу на систему державного управління), порівняння (зіставлено особливості розвитку перехідних суспільств), аналіз (конкретизовано різні типи та виокремлено обернені форми глобалізації), синтез (визначено особливості та загальні механізми впливу глобалізації та її обернених форм на системи державного управління), індукція (виявлено основні форми соціальної організації та механізми функціонування національної держави в умовах глобалізації), дедукція (розкрито сутність та форми прояву глобального суспільства, глобального інформаційного суспільства, глобального масового суспільства, суспільства глобального ризику), узагальнення (проаналізовано загальні властивості та закономірності функціонування перехідних суспільств в умовах глобалізації), моделювання (розроблено модель та механізми оптимізації системи державного управління України в умовах глобалізації), аналітичний (проаналізовано специфіку і типові проблеми трансформації державного управління, зокрема при реалізації кадрової політики в перехідних суспільствах в умовах глобалізації), сходження від абстрактного до конкретного (охарактеризовано особливості та загальні форми впливу “глобальної демократії” на розвиток системи державного управління перехідних суспільств), ідеалізації (сформульовано поняття ідеології глобалізації та визначено можливі перспективи її впливу на розвиток сучасного світу), аксіоматизації (визначено основні принципи та концептуальні засади кодексу взаємовідносин країн в умовах глобалізації), гіпотетико-дедуктивний (визначено стратегічні та сучасні можливості й перспективи розвитку і функціонування системи державного управління України в умовах глобалізації), аналогії (розроблено типові механізми подолання глобалізаційних викликів), формалізації (проаналізовано глобальну інтеграцію як новий формат суспільного розвитку), системний (досліджено взаємодію та внутрішній зв'язок глобалізаційних викликів суспільного розвитку), комплексний (проаналізовано різноманітні фактори впливу глобалізації на розвиток суспільства та держави).

Завдяки використанню цих методів вдалося проаналізувати специфіку та механізми впливу глобалізації на систему державного управління та на основі цього розробити нову парадигму розуміння її розвитку в нових умовах.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці цілісної концепції впливу глобалізації на сучасні процеси державного управління, яка розкриває сутність, основні форми та механізми такого впливу і конкретизована у таких положеннях:

уперше:

- запропоновано власну концепцію глобальної інтеграції (засіб об'єднання держав, який забезпечує структурну трансформацію сучасної системи міжнародних відносин і сприяє паритетному розподілу соціально-політичного, економічного та культурного потенціалу між державами), у межах якої визначено її типи (глобальну індивідуальну інтеграцію, глобальну колективну інтеграцію), механізми взаємодії (партнерство, добросусідство), етапи (глобальне включення, глобальне взаємозближення, глобальна взаємозалежність), форми (“розширення проти інтеграції”, “глобальна контракція”) та засоби функціонування системи державного управління (адаптація, трансформація, модернізація);

- обґрунтовано визначення глобалізації як універсальної форми історичної динаміки перехідних суспільств, що дало змогу розкрити основні фактори (вплив ТНК, форми глобальної інтеграції, соціальні та культурні зразки поведінки тощо), типи відносин між суспільствами (єднання і розкол), відповідно до чого ідентифіковано форми синхронізації історичної динаміки перехідних суспільств (глобальна об'єктивна реальність, єдиний соціальний простір, єдині форми соціальної поведінки, глобальна ментальність), рівні (інтеграційна відкритість, дезінтеграційна закритість) та механізми (глобалізаційна взаємостимуляція та глобальна інверсія) функціонування перехідних суспільств;

- введено в науковий обіг поняття: “глобальна інверсія” (поліальтернативність стратегій розвитку перехідних суспільств, які є результатом своєрідного обернення періоду історичного розвитку (за умови, якщо нова стратегія розвитку виявляється неефективною)); “глобалізаційна архаїка” (стан суспільств, які з обережністю ставляться до нових тенденцій суспільного розвитку, у результаті чого їм не вдається досягнути бажаної динаміки (вписатись у світові тенденції розвитку)); “глобальний аутизм” (переважання внутрішнього національного фактора над глобальним, що тим самим призводить до порушення певного балансу у взаємодії між державами (нав'язування з боку окремої держави своєї системи ментальних цінностей іншій));

удосконалено:

- дослідження основних глобалізаційних викликів суспільного розвитку, що дало змогу виокремити обернені форми (регіоналізація, американізація, китаїзація, бразилізація) глобалізації, глобальні, світові та осьові проблеми; обґрунтувати підміну національного інтересу глобальним інтересом; розмежувати поняття глобального (інтереси, які характеризують розвиток світу в цілому) та геополітичного інтересу (інтереси окремої держави щодо реалізації принципів її зовнішньої політики); проаналізувати виклики глобального тероризму (сукупність інструментів силового характеру, спрямованих на досягнення провокаційних цілей у межах загальнопланетарного масштабу) та глобальної міграції, яка прискорила процеси міжцивілізаційної взаємодії та механізми подолання глобалізаційних викликів (механізм стратегічного партнерства, механізм інтегрованої міграційної політики);

- шляхи подолання деструктивних проявів впливу глобалізації на систему державного управління України, відповідно до чого обґрунтовано необхідність приведення її у відповідність із глобалізаційними стандартами суспільного розвитку через реалізацію стабілізаційних механізмів, що дасть можливість забезпечити захист та посилення національної ідентичності, протистояти глобальній експансії завдяки розробленню інтегральної стратегії національної безпеки; визначено основні геополітичні пріоритети у сфері національної безпеки України в умовах глобалізації, обґрунтовано механізми захисту фундаментальних цінностей України в умовах глобалізації (прийняття відповідних національних та державних програм та концепцій розвитку);

- підхід до розуміння “глобальної демократії” (загальна система політичних цінностей, яка впроваджується окремою мегадержавою в межах будь-якого суспільства незалежно від рівня його геополітичного розвитку), що дало змогу виокремити одну із її форм (“глобальну керовану демократію”), рівні (революційної доцільності, військової необхідності, демократичної маніпуляції), критерії (творення політики національних держав);

уточнено:

- концептуальні засади Кодексу взаємовідносин держав в умовах глобалізації, що дало змогу чітко класифікувати стандарти вимог, якими керуються держави у ставленні одна до одної, а також форми відносин між державами (ліберальні, авторитарні), норми глобалізування (стандарти, які задають систему координат для поведінки та взаємовідносин), види та типи взаємодії держав у різних сферах суспільного життя, інтеграційні мотиви, якими керуються держави в процесі налагодження взаємодії (прагматизм, конструктивізм), що регламентуються принципами глобальної моралі;

- особливості функціонування системи державного управління України в умовах глобалізації, відповідно до чого обґрунтовано її високий рівень геостратегічної відкритості до глобального простору, який не має відповідного ресурсного забезпечення, завдяки чому вона максимально підпадає під виклики глобалізації, не отримуючи від неї майже жодних переваг; доведено, що місце та роль України у сучасних глобалізаційних процесах залежить від: її геополітичної стратегії, яка забезпечує її входження у світовий простір та дозволяє виробити відповідну модель геополітичного позиціонування; рівня представлення її на всесвітніх політичних та економічних форумах; ефективності налагодження міжнародної співпраці; можливостей модернізації основних сфер суспільного життя, що і визначає її конкурентоспроможність у світі та можливість перетворення на повноправного суб'єкта глобалізаційного розвитку;

набули подальшого розвитку:

- систематизація основних передумов, факторів, етапів (визначено четвертий етап глобалізації: 11 вересня 2001 р. - день, коли кардинально змінилась стратегія геополітичного розвитку світу) виникнення глобалізації, теоретико-методологічних підходів (глобалізму і антиглобалізму) та концепцій з'ясування її сутності й розроблення структури ідеології глобалізації, відповідно до чого розмежовано сутність ідеї глобалізації (безпосереднє розуміння змісту й обґрунтування доцільності глобалізації), ідеології глобалізації (сприйняття світу в умовах глобалізації певними соціальними групами або транснаціональними інституціями), ідеології глобалізму (продукт ідейно-політичної рефлексії та догматизації змісту глобалізації);

- обґрунтування зміни місця, ролі та функцій (ідеологічна, політична, соціальна, економічна) національної держави, яка передає їх по горизонталі (глобальним міждержавним і міжнародним об'єднанням) та по вертикалі (територіальним, регіональним та муніципальним органам), зумовлюючи появу нових владних структур, на основі чого ідентифіковано її альтернативні форми: глобальна (антиномічність її співвідношення з національною державою), сильна (ефективна управлінська інституція з реалізації національних інтересів в умовах глобалізації, яка справляє могутній вплив на загальноцивілізаційний розвиток людства і керується транснаціональними принципами розвитку), корпоративна (корпоративно-конкурентна, корпоративно-договірна та корпоративістська держава);

- дослідження механізмів управління інтеграційним процесом, що дало змогу конкретизувати: 1) глобальне (узгоджена взаємодія держав і ТНК у загальносвітовому масштабі) та 2) державне (узгоджена діяльність органів державної влади та політичних партій) управління; виокремлено їх етапи (інтеграція на рівні глав держав, міждержавних інститутів, суспільства); засоби (стратегія моніторингу громадської думки, стратегічне інформування громадськості); форми (нормативно-правова, реальна); інституціоналізацію інтеграції (стратегії коригування інтеграційного процесу між державами); механізми (“інтеграційний порив”, “інтеграційна еволюція”) реалізації інтеграційної стратегії держави;

- пошук механізмів оптимізації процесу інтеграції (науково-технічна, економічна, євроатлантична) України у глобальний простір, що дало змогу запропонувати основні принципи формування державної політики інтеграції, наведено її основні етапи (технологічний та ідеологічний); класифіковано основні проблеми та механізми (моніторинг громадської підтримки політики щодо вступу в глобальний простір) та причини (технологічні, культурно-історичні, організаційні, ресурсні), які перешкоджають її реалізації; основні інтеграційні імперативи, які мають бути покладені в основу розробки відповідних концепцій суспільного розвитку України в умовах глобалізації;

- систематизація основних форм розвитку перехідного суспільства в умовах глобалізації, відповідно до чого виокремлено: спіралевидний розвиток, який базується на таких принципах (повторюваність, закономірність, передзаданість, детермінованість та неминучість), формах (відкрита, закрита), тенденціях (модернізаційна, контрмодернізаційна); наздоганяючий розвиток, який включає відповідні рівні (економічний, політичний, технологічний, культурний), форми (співрозвиток), стратегії (цілісна, диференційована), критерії (вибір альтернатив) та засоби (зрівняльний, стрибкоподібний, випереджальний); сталий розвиток, який характеризується через механізм сталості (що забезпечує максимальну впорядкованість процесу змін стану системи, враховуючи її мінливість, стабільність та стійкість), визначено їх показники (рівень забезпечення життєдіяльності, рівень освіченості, рівень соціальної активності, рівень доходів тощо), механізми реалізації (забезпечення глобальної безпеки).

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці теоретико-методологічних та практико-прикладних положень, оформлених у конкретні пропозиції, які можуть бути реалізованими і становити основу оптимізації системи державного управління України.

Окремі положення дисертаційного дослідження використовувались:

- Комітетом з питань економічної політики Верховної Ради України при розробці концепції технологічного забезпечення вступу України у глобальний простір та формуванні національної нормативно-правової бази, пов'язаної із вступом України до СОТ (довідка від 20 лютого 2009 р. № 04-17/13-170);

- Кабінетом Міністрів України у роботі Управління кадрового забезпечення та персоналу та в межах лекції, прочитаної дисертантом у травні 2007 р. в рамках навчання керівного складу підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів України (довідка від 25 лютого 2009 р. № 19/77);

- Міністерством юстиції України у роботі департаменту конституційного та адміністративного права при розробці проектів Закону України “Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади”, Адміністративно-процесуального кодексу України, постанов Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до положень про центральні органи виконавчої влади”, “Про систему центральних органів виконавчої влади” та Концепції проекту Закону України “Про лобіювання” (довідка від 23 лютого 2009 р. № 18-52/403);

- Інститутом підвищення кваліфікації керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України при підготовці та проведенні підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування, їх кадрового резерву, керівників державних підприємств, установ і організацій та в лекціях, прочитаних дисертантом у межах семінарів: “Світова і європейська інтеграція”, “Політичні та соціально-економічні процеси в Україні” (акт про впровадження від 30 травня 2008 р.);

- Київським міським центром перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій при підготовці професійних програм підвищення кваліфікації, тематичних короткотермінових семінарів та викладанні лекцій для проведення навчання державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування м. Києва (акт про впровадження від 27 лютого 2008 р. № 59).

Розроблені теоретико-практичні положення, висновки та рекомендації можуть бути використані:

- у діяльності Ради національної безпеки і оборони України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України, на які покладено функції протистояння глобалізаційним викликам національної безпеки, глобальному тероризму;

- у роботі Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України щодо оптимізації механізмів вступу України до Світової організації торгівлі;

- у роботі Державного комітету України у справах національностей та міграції щодо участі України в процесі розв'язання проблеми глобальної міграції та глобальної політичної реструктуризації;

- у дослідженнях, програмах та проектах відповідних органів державної влади, науково-дослідних інститутах, навчальних закладах та структурах підвищення кваліфікації щодо питань оптимізації глобалізаційної політики України.

Запропоновані теоретичні положення та практичні рекомендації можуть також становити основу реалізації глобалізаційної та інтеграційної політики України, а також у цілому оптимізації системи державного управління України в умовах глобалізації.

Особистий внесок здобувача. Основні теоретичні положення та практичні розробки, які характеризуються новизною і становлять цінність для розвитку науки державного управління, отримані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження були презентовані та обговорені на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Державна регіональна політика та місцеве самоврядування” (Київ, 2000); “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (Київ, 2002); “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003); “Відкриті еволюціонуючі системи” (Київ, 2003); “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004); “Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення” (Київ, 2005); на XVІІІ Міжнародному конгресі з підготовки державних службовців (Київ, 2005); на семінарах: “Основні інструменти вступу в НАТО. Досвід держав, що приєднались до НАТО, та перспективи для України” (Київ, 2005); “Відкриті еволюціонуючі системи” (Київ, 2006).

Результати дисертаційного дослідження були обговорені та схвалені на розширеному засіданні кафедри філософії та методології державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Публікації. Наукові результати дисертаційного дослідження викладено в одноосібній монографії “Вплив глобалізації на державне управління: теоретико-методологічний аналіз” та 49 наукових публікаціях (з них - 24 статті у фахових виданнях).

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел. Основний текст викладено на 377 сторінках, загальний обсяг роботи становить 392 сторінки і включає 350 найменувань використаних джерел.

Основний зміст дисертації

У дослідженні здійснено теоретико-методологічний аналіз впливу глобалізації на систему державного управління, відповідно до чого проаналізовано особливості розвитку суспільства і держави, розкрито основні форми, засоби глобальної інтеграції, ідентифіковано глобалізаційні виклики суспільного розвитку, а також особливості впливу глобалізації на систему державного управління перехідних суспільств, розроблено механізми оптимізації системи державного управління України в умовах глобалізації.

У вступі доведено актуальність теми, обґрунтовано ступінь її наукової розробленості, сформульовано мету та визначено завдання, об'єкт, предмет дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичне та практичне значення, наведено дані щодо апробації дисертації та публікацій, які підтверджують результати дослідження.

У першому розділі - “Історико-методологічний аналіз впливу глобалізації на систему державного управління” - розкрито основні передумови та фактори виникнення сучасних процесів глобалізації, наведено основні теоретико-методологічні підходи до визначення їх сутності, установлено специфіку впливу ідеології глобалізації на систему державного управління, висвітлено основні аспекти, які лишилися поза увагою дослідників, на підставі чого розроблено структуру розгляду цієї проблематики, сформульовано основні положення, які розкривають зміст реалізації дослідницької мети.

На основі здійсненого аналізу доведено, що в сучасних наукових розвідках періодизація виникнення процесів глобалізації не має єдиного, методологічно узгодженого розуміння. Переважна більшість учених вважає, що процеси глобалізації об'єктивно виникають наприкінці ХХ ст. і характеризуються концептуальною новизною, інші учені доводять, що це лише одна із форм історичного розвитку, первинне виникнення якої відносять до XVІ або ХІХ ст. Це зумовлює доцільність чіткого розмежування передумов, достеменність періоду виникнення, а також і сфер розгортання даного процесу.

На підставі цього в роботі систематизовано основні передумови виникнення процесів глобалізації, серед яких: глобальні форми взаємодії людства (базуються на реалізації економічного інтересу, мають примусовий характер і належать до зародження світу); інтернаціоналізація (забезпечує посилення взаємозалежності світу); американізація (продукує поширення проамериканської моделі розвитку світу); індустріалізація (слугує прискоренню історичної, економічної та культурної взаємозалежності світу); крах комунізму (спровокував розпад СРСР, падіння Берлінської стіни); капіталізм (забезпечив формування єдиної цілісної системи господарювання, у межах якої було сформовано систему глобальних відносин).

Основні передумови виникнення сучасних процесів глобалізації породжують низку факторів, які зумовлюють їх розгортання: економічний, що базується на реалізації економічного інтересу; соціокультурний (утвердження нової системи взаємовідносин між суб'єктами господарювання); ментальний (необхідність включення в глобалізаційний процес визначається пріоритетністю в реалізації відповідного інтересу); політичний (поява певних глобальних політичних структур, які підміняють собою функціонування національних політичних структур); глобальні проблеми розвитку світу, які не можуть бути розв'язаними зусиллями окремої національної держави; розвиток інформаційно-комунікативних технологій (спрощення можливостей налагодження форм взаємодії та взаємозалежності світу); розвиток інтеграційних тенденцій на регіональному, субрегіональному та міжрегіональному рівнях.

Глобалізація як будь-яке явище об'єктивної дійсності має як позитивне, так і негативне розуміння, відповідно до чого сформовано два основні напрями - глобалізм і антиглобалізм, які закладають теоретико-методологічні засади аналізу цього явища. Кожен дослідницький підхід презентує власне уявлення про сутність глобалізації, що породжує певну плутанину в розумінні цього поняття, а це, у свою чергу, перешкоджає формуванню єдиного концептуального погляду на цю проблему. Проведений аналіз сутності глобалізації в контексті сучасних дослідницьких підходів дав змогу конкретизувати її зміст з позицій глобалізму і антиглобалізму, розкрити теоретико-методологічні засади її розуміння в межах окремих наукових шкіл, обґрунтувати їх критеріальні імперативи, які визначають ментальний та транснаціональний характер вивчення цього явища.

Важливим аспектом у контексті даного аналізу є аналіз перетворення ідеї глобалізації в ідеологію глобалізації, адже починаючи з кінця ХХ - початку ХХІ ст. формулу ідейно-ідеологічних концептів, що панували в суспільній свідомості, замінила ідеологія глобалізації, яка безпосередньо і визначає зміст нового типу суспільного розвитку.

У межах цього аналізу розмежовано сутність ідеї глобалізації, ідеології глобалізації та ідеології глобалізму виходячи з того, що ідея глобалізації дає безпосереднє розуміння сутності та змісту цього явища, тоді як ідеологія глобалізації характеризує модель сприйняття світу певними соціальними групами або транснаціональними інституціями, а ідеологія глобалізму являє собою систему ідей, що спрямовані на перетворення світу відповідно до певного стандарту. У такому контексті ідеологія глобалізму має гіпотетичний характер, оскільки її призначенням є сформувати реальну потребу суспільства залучатись до глобалізаційних процесів, а відтак вона є однією з ідейних новацій, що слугує утвердженню нового розуміння суспільного розвитку в умовах всезагально-інтегральної моделі структурування та реструктурування світу. Відповідно до цього доведено, що ідеологія глобалізації має об'єктивний характер, тоді коли ідеологія глобалізму має суб'єктивний характер (продукується певною суспільною силою).

Визначено основні форми ідеї глобалізації як структурного елемента ідеології глобалізації: 1) ідея глобальної ідентичності, яка дозволяє адекватно сприймати інтеграційні реалії сучасного світу та справляти на нього зворотний вплив шляхом ототожнення себе з певною глобальною реальністю; формою досягнення глобальної ідентичності є глобальна ідентифікація; 2) ідея глобалізаційної толерантності характеризує зважену позицію держави щодо необхідності враховувати тенденції сучасних глобалізаційних процесів; 3) ідея глобальної автономізації характеризує сприйняття та врахування зовнішніх (світових) стандартів розвитку з одночасним прагненням до збереження власної національної ідентичності - бажання жити за власними стандартами, прагнення до постійного протиставлення себе глобальній спільноті; 4) ідея глобальної інтеграції характеризує добровільне об'єднання між державами в контексті реалізації спільних інтересів, тому тут держави завжди мають право вибору на модель інтеграції, яка найбільшою мірою відповідає структурі менталітету.

У другому розділі - “Особливості розвитку суспільства та держави в умовах впливу глобалізації” - проведено аналіз особливостей розвитку суспільства та держави в умовах впливу глобалізації, що дає змогу сформулювати низку узагальнюючих положень.

Обґрунтовано думку, що базовим інструментом управління суспільним розвитком є нормативізм, який, з одного боку, доводить неможливість застосування окремих норм та стандартів суспільного розвитку по відношенню до певної національної системи, з другого - він задає певну аксіологічну спрямованість розвитку окремої держави, яка може скористатись здобутками практики розвитку вже давно апробованими іншими національними державами, що характеризується двома аспектами: аксіологічним (система цінностей, що декларується окремою державою, яка є активним суб'єктом розгортання глобалізаційних процесів) та директивним (дотримання певних стандартів, правил та норм, які висуваються до ситуації глобалізаційного розвитку і є основними умовами організації та функціонування системи державного управління).

В умовах глобалізації утверджуються нові форми соціальної організації.

Глобальне суспільство являє собою спільну діяльність людей, сукупність відносин, яка формується в результаті реалізації спільних інтересів та виробництва спільних благ на глобальному рівні. Його структурними елементами виступають транснаціональні структури, міжнародні урядові та неурядові організації. Основними формами глобального суспільства є: глобальне комунікативне суспільство, глобальне відкрите суспільство, глобальне громадянське суспільство.

Глобальне масове суспільство має амбівалентний характер: з одного боку, воно забезпечує рівні умови та можливості для суспільної життєдіяльності сучасної людини, з другого - стандартизувавши усі сфери суспільного життя, нівелює прояв самобутності, створюючи ситуацію глобального ризику втрати традиційної системи цінностей (омасовлення та стандартизація розвитку), відповідно до чого люди організовують свою життєдіяльність за однією системою ієрархічних цінностей, не вдаючись при цьому до відповідної її корекції.

Глобальне мережеве суспільство являє собою принципово нову форму світоцілісності, здатну до самоорганізації, реструктурування та самовпорядкування і може бути класифікована за двома рівнями: горизонтальний (зв'язки між людьми та окремими організаційними структурами, які формуються в межах окремої національної держави) та вертикальний (зв'язки, які формуються на основі взаємодії держав з метою реалізації їх спільних інтересів). Його структурними елементами виступають: інформаційні, економічні, політичні, глобальні міждержавні, глобальні військові, глобальні культурні, глобальні медіаструктури, антиглобалістичні структури.

Глобальне суспільство ризику являє собою таку інтегративну схему, яка характеризує нову ієрархію соціальної організації і є синтезом реакції на виклики сучасного розвитку. Його основною метою є реалізація глобальної безпеки; функціями - взаємовплив (діяльність окремих суб'єктів, яка детермінує діяльність інших у контексті розв'язання спільних проблем) та взаємодія (спільні дії суб'єктів глобального простору в боротьбі із суперниками), які забезпечують побудову ефективної глобальної системи протистояння глобальним викликам світу.

Глобалізація приводить до зміни місця, ролі та функцій національної держави, яка більшу частину своїх функцій передає по горизонталі (глобальним міждержавним і міжнародним об'єднанням) та по вертикалі (територіальним, регіональним та муніципальним органам), що дає змогу ідентифікувати два ідеальних типи транснаціонального співробітництва держав: наглядові держави та відкриті світові держави, а також трьох груп держав відповідно до рівня розвитку та перспективності: країни першого світу, нові постіндустріальні держави, “подаючі держави”.

Альтернативою національної держави в умовах глобалізації стає глобальна держава, яка характеризується відповідними формами зв'язку між окремими державами. Її суб'єктами є транснаціональні структури та національні держави, що об'єднані спільною ідеєю, умовами та факторами глобалізаційного розвитку. Основним засобом функціонування такої держави є транснаціональне право, яке складається в результаті відповідних міждержавних домовленостей і спирається на спільність інтересів між державами та базових цінностей всього світу.

Однією із форм національної держави в умовах глобалізації є “сильна” держава, яка характеризується двома аспектами: як ефективна управлінська інституція з реалізації національних інтересів в умовах глобалізації та держава, яка справляє могутній вплив на загальноцивілізаційні процеси світу і керується транснаціональними критеріями розвитку, серед них критерій “сили” - потенціал виходу з кризових ситуацій (чим мобільніше та ефективніше держава з них виходить, тим “сильнішою” вона є, і тим більш ефективною є її державно-управлінська система). Відповідно до чого чітко виписані глобалізаційні орієнтири національної держави та її внутрішня політика, основу якої складає реалізація політики паритетності (компромісність, свобода та соціальна рівність у відносинах між громадянами та між державами).

Корпоративна держава в умовах глобалізації являє собою таке інтегровано-структуроване об'єднання різних національних структур (корпорацій), які визначають цілі, стратегію, тактику та політику управління глобальним світом. Суб'єктами її є: національні та транснаціональні структури; національні держави, які характеризуються двома рівнями: регіональний рівень (об'єднання між державами, яке базується на спільному територіальному принципі) та транснаціональний рівень (об'єднання транснаціональних фірм, організацій). Основою функціонування такої держави є реалізація корпоративного інтересу, який зводиться до необхідності: 1) об'єднання заради отримання “надприбутку”, 2) об'єднання заради реалізації спільних інтересів суспільного розвитку. Відповідно до цього у роботі розмежовано поняття “корпоративної держави” (взаємодія держав як окремих об'єднань з метою реалізації спільних цілей) та “корпоративістської держави”, основу якої складає окрема корпоративна національна держава, що нав'язує іншим державам умови свого корпоративізму заради начебто реалізації спільних цілей.

Третій розділ - “Основні форми глобальної інтеграції та засоби їх впливу на державне управління” - присвячено аналізу основних форм, засобів глобальної інтеграції та їх впливу на державне управління; на основі цього розроблено механізми його функціонування відповідно до нових умов суспільного розвитку, що дало змогу сформулювати наступні положення.

Глобальна інтеграція являє собою засіб об'єднання держав на всіх рівнях суспільного розвитку, забезпечує структурну трансформацію сучасної системи міжнародних відносин, сприяє паритетному розподілу соціально-політичного, економічного та культурного потенціалу між державами в умовах спільного глобалізаційного вектора розвитку.

Глобальна інтеграція включає два основні типи: глобальну індивідуальну інтеграцію (персональне включення окремої людини до сфери глобального соціально-політичного, економічного та культурного простору) та глобальну колективну інтеграцію (об'єднання держав як суб'єктів колективної волі для реалізації спільних інтересів); механізми взаємодії: партнерство (суб'єктивний акт налагодження взаємодії між державами на основі реалізації спільних інтересів) та добросусідство (форма об'єднання держав виходячи із спільності територіального фактора); етапи: глобальне включення (глобальна інклюзія) - форма входження держави чи окремої організації до глобального простору на умовах свободи та права вибору стратегії геополітичного та геоекономічного розвитку; глобальне взаємозближення (базується на реалізації спільних інтересів і має суб'єктивно-стихійний характер, оскільки відносини між людьми, спільнотами можуть базуватися на короткотривалих інтересах); глобальна взаємозалежність (залежність між людьми чи державами в контексті виникнення між ними спільних умов та факторів життєдіяльності, одним із складових елементів його є глобальний аутизм (характеризує переважання внутрішнього національного фактора над глобальним, що тим самим може призводити до порушення певного балансу у взаємодії між державами); рівні: глобальна кооперація (спільна координація дій між державами в процесі реалізації спільних інтересів та потреб у межах певного глобального об'єднання) та глобальне партнерство (налагодження конструктивного діалогу між різними спільнотами, які подекуди перебувають у конфронтаційних відносинах).

Основними формами глобальної інтеграції є: 1) “розширення проти інтеграції”, яке характеризує односторонній процес реалізації інтересів конкретної держави шляхом “розширення” нею своїх інтересів у світі й включає об'єднання національних держав та глобальних структур, які мають спільний територіальний фактор, забезпечуючи “укрупнення її регіонів”, приводить до виникнення “геокультурних та геополітичних зон”, що спричиняють умовність державних кордонів та формування нових просторово-часових вимірів нового світу (“рубіжність”), суб'єктами якого виступають депресивні райони; 2) “глобальна контракція” передбачає акумулювання національних ресурсів (інтересів) з метою вироблення ефективної стратегії розвитку держави й утвердження своєї конкурентоспроможності у світі шляхом приєднання чужої території та формування нової систем кордонів. Вона забезпечує формування геостратегічного образу, який визначає закономірності розвитку такої держави, а відповідно до цього і ставлення до такої держави з боку світової спільноти.

Державне управління в умовах глобальної інтеграції здійснюється за допомогою таких засобів, як: адаптація, трансформація та модернізація.

Адаптація як засіб прилаштування та пристосування системи управління окремої держави до нових умов глобалізаційного розвитку шляхом встановлення відповідності у відносинах між державами в межах глобального простору включає відповідні форми (пасивна, активна, гомеостатична, інтеракційна, прагматична, стратегічна, тактична, серед яких важлива роль належить системній глобалізаційній адаптації). Одним із принципів реалізації цієї адаптації є функціональна гнучкість, яка реалізується за допомогою: відповідних способів (аккомондаційна адаптація, асиміляційна адаптація, глобальна адаптація, трансформаційна трансформація (трансформаційно-глобалізаційна); стратегій (сукупність цілеспрямованих та організуючих дій, що спрямовані на досягнення державою цілей глобалізаційного розвитку); засобів (радикальна, уникаюча, компенсаційна); механізмів (забезпечення геополітичної рівноваги, інтеріоризаційний, суперництва, співпраця); критеріїв (рівень соціально-економічного та політичного розвитку держави, який і визначає пріоритети її внутрішньої та зовнішньої політики), її показників (кількісний, якісний і структурно-функціональний, факторний індекс) та альтернатив (дезадаптація (адаптаційний дисонанс, псевдоадаптація)).

Трансформація характеризує різні форми радикальних змін, яких зазнає система державного управління. Залежно від форм поширення та реалізації має всезагальний (охоплює всі без винятку країни світу), локальний (зачіпає окремі сторони суспільного життя в межах окремої держави) та агресивний характер. Здійснюється трансформація за допомогою відповідних методів, серед яких: відкриті (зумовлені реалізацією спільної системи інтересів між державами), насильницькі (характеризуються нав'язуванням з боку окремої держави системи інтересів, яка не узгоджується із розвитком іншої держави) та етапів (дотрансформаційний, трансформаційний, посттрансформаційний).

Модернізація, змінюючи умови взаємовідносин між державами, відрізняється від осучаснення (передбачає наявність певного еталона сучасності, порівняння з яким породжує прагнення досягти або зрівнятись з вищим рівнем) та революції (здійснюється хоча й системно, проте фрагментарно, являє собою суцільну та конструктивну зміну закономірностей функціонування певного явища). Залежно від умов, специфіки та особливостей її реалізації модернізація має відповідні рівні: внутрішній, що породжений факторами потреб суспільного розвитку в середині окремої країни, та зовнішній, що породжений сучасними умовами глобалізації, які зачіпають архітектуру світу в цілому.

Доведено, що основними механізмами управління інтеграційним процесом є: 1) глобальне (узгоджена взаємодія держав та ТНК у загальносвітовому масштабі), яке включає відповідні форми (двосторонні та багатосторонні угоди) та 2) державне (узгоджена діяльність органів державної влади, політичних партій та ТНК (за умови їх наявності на території окремої національної держави)) управління, яке здійснюється за допомогою державної інтеграційної політики. Це зумовлює чітку кореляцію механізмів реалізації глобального та державного управління інтеграційним процесом, що дає змогу виокремити основні етапи реалізації інтеграційної стратегії (інтеграція на рівні глав держав; інтеграція на рівні міждержавних інститутів; інтеграція на рівні суспільства), засоби (стратегія моніторингу громадської думки, стратегічне інформування громадськості щодо інтеграційного процесу держави), форми: нормативно-правова (законодавче забезпечення процесу інтеграції) та реальна (фактичне включення держави у відповідний інтеграційний простір), інституціоналізація інтеграції (стратегії коригування інтеграційного процесу між державами), механізми (“інтеграційний порив”, “інтеграційна еволюція”).

У четвертому розділі - “Глобалізаційні виклики суспільного розвитку та їх вплив на систему державного управління” - досліджено основні глобалізаційні виклики суспільного розвитку та специфіку їх впливу на систему державного управління, що дало змогу сформулювати відповідні положення.

Світовий геополітичний розвиток сьогодні характеризується виникненням нових впливових полюсів, об'єднань держав, які в майбутньому можуть скласти альтернативу глобалізації. Вибір такого варіанта розвитку закономірно залежить від історичного досвіду, специфіки внутрішньої та зовнішньої політики національної держави, а також і рівня її соціально-економічної та політичної конкурентності. Це дає можливість виокремити обернені форми глобалізації та охарактеризувати їх виклики суспільного розвитку.

У контексті розвитку сучасного світу важлива роль належить регіональним суб'єктам управління, які є головними “акторами” формування нової системи світоустрою. Регіоналізація стирає межі між окремими державами світу і зумовлює формування нових інституційних структур розвитку сучасного геополітичного світу. Вплив регіоналізації на системи державного управління є різним. З одного боку, вона може створювати нові можливості для розвитку національної держави в межах відповідних регіональних об'єднань, з другого - такі об'єднання можуть накладати певні обмеження на функціонування національної системи державного управління.

Однією з обернених форм глобалізації є американізація, яка характеризує централізований вплив США на розвиток сучасного світу і пов'язується з її геополітичною та геостратегічною могутністю щодо регламентації глобального простору в цілому. Однією з тенденцій прояву американізації є американофобія, яка призводить до утвердження стереотипу “мегадержави”, відповідно до якого у більшої частини населення планети формується “комплекс неповноцінності”, де рівень могутності окремої держави оцінюється з позицій розвитку Америки. Механізми протистояння впливу американізації на окрему країну світу визначаються її історичним досвідом, статусом у світі, рівнем національного суверенітету, нормами національного права, рівнем національної ідентичності та розвитком політичної системи.

На сучасному етапі суспільного розвитку все чіткіше простежується тенденція впливу Китаю на світовий простір, що дає підстави говорити про китаїзацію як обернену форму глобалізації. Складовим елементом впливу китаїзації є так звана “одномоментна лібералізація” Китаю, яка, насамперед, стосується співвідношення ціни та пропозиції, ставлення до людського потенціалу. Саме це певною мірою вплинуло на формування нової ролі Китаю у сучасному геополітичному просторі.