Вплив глобалізації на систему державного управління

Новою тенденцією суспільно-економічного розвитку західного світу стає бразилізація, яка порівняно з американізацією та китаїзацією, що вже здобули чітке інституційне оформлення і стали реальною альтернативою суспільного розвитку, ще існує на рівні тенденції і має найслабше геостратегічне оформлення. Це підтверджується тим, що бразилізація поширюється лише на західну частину світу, а не на глобальний світ у цілому і не на всі сфери суспільного життя, а лише на економічну.

У контексті з'ясування сутності глобальних проблем суспільного розвитку розмежовано категорії глобальних проблем (мають технологічний характер розв'язання, позбавлені чіткої часової регламентації, оскільки їх специфіка та зміст протягом всієї історії розвитку людства майже не змінювались, охоплюють усі сфери людської життєдіяльності й стосуються всіх країн світу упродовж всієї історії розвитку людства, регламентуються об'єктивними умовами суспільного розвитку, структурою облаштування геополітичного простору й відповідними природно-кліматичними умовами) та світових проблем (мають загальноцивілізаційний характер і тим самим являють собою такі теоретико-практичні питання, які постають перед окремою спільнотою на певному етапі її суспільного розвитку, регламентуються певними умовами та факторами відповідної ситуації, здебільшого соціальної та геополітичної).

Період глобалізаційного розвитку супроводжується виникненням так званої осьової проблеми, яка призводить до утвердження “цивілізаційного монізму” (цивілізаційне зіткнення, цивілізаційний злам), який, у свою чергу, призводить до змішування мов, культур, цивілізацій та різних ментальних систем цінностей, що тим самим заперечує можливість існування “єдиного людства”, яке живе за єдиними універсалізованими принципами. Виходячи з цього глобалізація спричинила ціннісний вакуум, який призвів до втрати традиційних цілей та механізмів розвитку сучасного світу, породивши умови для його цивілізаційної невизначеності.

Основні способи розв'язання глобальних проблем суспільного розвитку мають бути чітко урегульовані системою міжнародного права, яка і визначає модель поведінки держави: незалежність (держави самостійно приймають рішення та слідують їм); опосередкованість (держави приймають рішення відповідно до власних національних інтересів, проте вони реально не стосуються тих проблем, які є важливими для розвитку людства); конкурентність (відносини між державами як між конкурентами, що ведуть тривалі перемовини, щодо розв'язання окремих проблем).

Головним викликом суспільного розвитку в умовах глобалізації стає підміна національного інтересу глобальним інтересом, який позбавляє окрему національну державу можливості реалізації власної стратегії суспільного розвитку. Глобальний інтерес є своєрідним конгломератом, який уособлює собою систему інтересів, притаманну для світу в цілому, має трансцендентний та транснаціональний характер, оскільки відображає зміст національного інтересу кожної окремої держави, є чітким індикатором спільних потреб між суб'єктами глобального простору, які належать до різних національних держав.

У контексті визначення сутності глобального інтересу розмежовано поняття глобального та геополітичного інтересу. Під глобальними інтересами нами розуміються інтереси, які характеризують розвиток світу в цілому, тоді як геополітичні інтереси представляють інтереси окремої держави щодо реалізації принципів її зовнішньої політики. Основними рівнями глобального інтересу є національний та державний інтерес. Національний інтерес, з одного боку, визначається глобальною системою цінностей, з другого - легітимованою структурою інтересів, притаманних для розвитку національних систем державного управління. Державний інтерес в умовах глобалізації являє собою потребу держави та її структур здійснювати відповідну геополітичну стратегію з метою забезпечення власного розвитку в межах світової системи.

Глобалізаційні умови породжують дві форми викликів національної безпеки: зовнішні, що пов'язуються зі спробами світових держав підпорядкувати собі окрему національну державу, та внутрішні, які зумовлені змістом внутрішньої політики окремої національної держави.

Необхідною умовою протистояння глобалізаційним викликам національної безпеки мають стати механізми забезпечення “динамічної стабільності”, що має гарантувати відсутність загроз для виживання нації, а також здатність компенсувати загрози за рахунок адаптації національної безпеки до системи глобальної безпеки. Основними показниками стабільності суспільного розвитку в умовах глобалізації є здатність системи державного управління протистояти та нейтралізувати негативні глобалізаційні виклики національної безпеки. В основу забезпечення національної безпеки в умовах глобалізації має бути покладений договірно-правовий механізм, який би певною мірою забезпечував довіру між державами з відповідним утворенням загальноєвропейської та міжнародної системи безпеки. Важливим інструментом реалізації такого механізму має стати міжнародне право, яке дасть змогу перебудувати сучасний світ на принципах справедливості, законності та паритетності.

Ефективність національної безпеки в умовах глобалізації залежить від внутрішньої та зовнішньої політики держави. Ефективною така політика може бути, якщо вона відповідає її національним інтересам, сприяючи тим самим збереженню національної ідентичності держави та специфіці системи її управління. Це, у свою чергу, дасть можливість протистояти глобалізаційним викликам національної безпеки, які тим самим посягають на національні інтереси окремих держав, а також забезпечити їм відповідний геополітичний баланс.

Головним глобалізаційним викликом суспільного розвитку є глобальний тероризм, який являє собою сукупність інструментів силового характеру, спрямованих на досягнення провокаційних цілей у межах загальнопланетарного масштабу. Основними механізмами боротьби з глобальним тероризмом є офіційно-дипломатичний рівень визнання терористичних загроз та створення спеціальних інституційних структур, які в ідеалі мають протистояти викликам тероризму. Важлива роль має належати глобальним політичним зусиллям, які б єднали націю і світ, а також транснаціональному співробітництву між державами і транснаціональними структурами (створення окремих антитерористичних альянсів), які б протистояли викликам впливу глобального тероризму у світі. Одним із засобів протистояння викликам глобального тероризму є формування ефективної системи державного управління. Важливим інструментом національних держав у протистоянні глобальному тероризму є реалізація принципів міжнародного права (створення потужної міжнародно-правової основи боротьби з тероризмом), яка не повинна суперечити національним системам права.

Доведено, що одним із викликів суспільного розвитку є глобальна міграція, яка прискорила процеси міжцивілізаційної взаємодії, призвела до розпорошення людського потенціалу, змішення мов та конфесій у пошуках реалізації відповідних інтересів. Важливими факторами поширення глобальної міграції наприкінці ХХ ст. стали глобальний тероризм, економічна нестабільність, низький рівень життя, масове безробіття, війни, різні форми політичних експансій, порушення прав людини, соціально-економічна нерівність.

Обґрунтовано, що ефективним механізмом протистояння глобальній міграції має виступати інтегрована міграційна політики, що має здійснюватись спільно між різними країнами світу, тими, які піддаються напливу глобальної міграції, і тими, що сприяють відпливу свого людського ресурсу в інші країни світу. Така політика має подвійні завдання. По-перше, вона має бути спрямована на захист державних кордонів від небажаних міграційних потоків, по-друге, основним завданням такої політики має стати “система міграційної фільтрації”, яка б забезпечувала ідентифікацію міграційних потоків, що, у свою чергу, дозволить чітко визначити: приймати чи не приймати їх на території окремої національної держави, а головне, якщо приймати, то якою мірою їх адаптувати до реалій розвитку окремої національної держави.

Важливу роль у протистоянні глобалізаційним викликам відіграють: злагоджена система співробітництва між державами, функціонування відповідних державно-управлінських структур (міністерство закордонних справ, (міністерство міжнародних відносин, міністерство європейської інтеграції тощо), організаційно-правові механізми забезпечення суспільної та міждержавної стабільності, що включають розробку та реалізацію відповідних національних концепцій (програм), створення Міждержавної Координаційної Ради держав, Центру з вивчення етнічних конфліктів в умовах глобалізації і Центру з вивчення проблем стратегічного розвитку та миру, які б забезпечували розробку і реалізацію стратегії щодо подолання глобалізаційних викликів.

Основним організаційно-функціональним інструментом у протистоянні глобалізаційним викликам має стати трирівнева взаємодія суб'єктів глобального управління: національних, регіональних та транснаціональних структур, які в інтегрованій взаємодії можуть забезпечити реалізацію ефективної політики протистояння глобалізаційним викликам. Виходячи із цього кожна з держав зобов'язана розробити власну стратегію розвитку держави в умовах глобалізації, яка б включала створення організаційно-управлінських структур, покликаних забезпечити відповідну координацію розгортання глобалізаційних процесів.

П'ятий розділ - “Особливості впливу глобалізації на систему державного управління перехідних суспільств” - присвячений аналізу особливостей впливу глобалізації на систему державного управління перехідних суспільств.

Тотожні умови, в яких перебувають перехідні суспільства в умовах глобалізації, зумовлюють її розуміння як універсальної форми історичної динаміки (вона являє загальносвітову тенденцію, відповідно до якої утверджуються єдині принципи, фактори, інструментарії динамізації світу, що приводить до певної синхронізації розвитку перехідних суспільств). Це дозволило визначити основні глобалізаційні фактори (вплив ТНК, відповідні форми глобальної інтеграції, різні соціальні та культурні зразки поведінки, якими держави обмінюються між собою в умовах включення в єдину глобальну реальність; стратегії (націоналізації (коли держава обирає самостійно форми розвитку) та глобалізації (інтеграція держав у глобальні структури з метою реалізації власних інтересів), рівні відносин між суспільствами в межах певних інтеграційних об'єднань (єднання та розкол), які охарактеризовано за допомогою “ефекту метелика” (глобалізація приводить до глобальної взаємозалежності світу, що тим самим означає, що одні й ті ж самі проблеми одночасно можуть виникати в суспільствах із різним рівнем соціально-економічного та політичного розвитку і, що принципово важливо, ці суспільства можуть і не мати жодного взаємозв'язку). Відповідно до цього ідентифіковано форми синхронізації історичної динаміки перехідних суспільств (глобальна об'єктивна реальність, єдиний соціальний простір, єдині форми соціальної поведінки, глобальна ментальність), рівні (інтеграційної відкритості й дезінтеграційної закритості) та механізми (глобалізаційна взаємостимуляція та глобальна інверсія) функціонування перехідних суспільств.

Доведено, що основними формами розвитку перехідного суспільства в умовах глобалізації є спіралевидний, наздоганяючий та сталий розвиток. Спіралевидний розвиток (розвиток по спіралі), який, з одного боку, характеризує повтор певних історичних типів у розвитку глобального світу, а з другого - саме такий повтор і забезпечує структурно-збалансовану динаміку світу вцілому). Дана форма розвитку базується на відповідних принципах (повторюваність, закономірність, передзаданість, детермінованість та неминучість), формах (відкритий спіралевидний розвиток, закритий спіралевидний розвиток), тенденціях (модернізаційна, контрмодернізаційна), факторах розвитку та спаду (внутрішні, зовнішні), критеріях (депресії, стагнації) спіралевидного типу розвитку перехідних суспільств.

Наздоганяючий розвиток розглядається як: 1) об'єктивна реальність, яка пронизує собою майже кожне перехідне суспільство; 2) принцип, що забезпечує підтягування суспільства до політичних та суспільно-економічних стандартів розвиненого суспільства; 3) механізм оптимізації функціонування системи державного управління. Сталий розвиток як здатність соціальної системи протистояти деструктивним викликам глобалізаційного розвитку розглядається через механізм сталості, яка посилює максимальну впорядкованість процесу змін стану системи, враховуючи її мінливість, стабільність та стійкість з метою досягнення її стабільного функціонування (стабільність як тимчасовий процес у функціонуванні системи, тоді коли сталість має стратегічний характер і включає механізми адаптації системи до нових умов розвитку).

Одним із засобів розвитку системи державного управління перехідних суспільств в умовах глобалізації є вплив “глобальної демократії” (всезагальна система політичних цінностей, що впроваджується в межах будь-якого суспільства незалежно від рівня його геополітичного розвитку та стратегії його внутрішньої чи зовнішньої політики), який досить часто може бути більш руйнівним, ніж антидемократична внутрішня політика окремої держави. На основі цього виокремлено просвітницьку форму глобальної демократії, одним із механізмів реалізації якої є “глобальна керована демократія”, що включає відповідні рівні (революційної доцільності, військової необхідності, демократичної маніпуляції) та критерії (творення національної політики незалежно від форм організації політичних відносин у світі), що безпосередньо вимагає від кожного суспільства розробки “Концепції внутрішньої та зовнішньої політики в сучасних глобалізаційних умовах”, яка б виступала концептуальною основою для стратегії реалізації загальнонаціональних та міждержавних інтересів.

Форми взаємодії держав в умовах глобалізації зумовлюють розробку концептуальних засад Кодексу їх взаємовідносин, що передбачає створення ціннісно-нормативної системи, яка дасть змогу визначити, якими інтересами керуються держави по відношенню одна до одної, при виборі своєї стратегії розвитку та форм взаємодії, забезпечивши баланс, синхронність та гомогенність розвитку держав, і чітко класифікувати стандартні вимоги, якими керуються держави у ставленні один до одного в умовах реалізації спільної інтеграційної політики. Це дало змогу виокремити відповідні форми відносин між державами: ліберальні (державам вдається зберегти максимальною мірою свій суверенітет і відповідну свободу на самостійне прийняття державно-управлінських рішень) та авторитарні (коли в межах відповідного інтегративного об'єднання держави реалізують свої утилітарні інтереси). На підставі цього визначено “норми глобалізування” - стандарти, які задають систему координат для “поведінки” та взаємовідносин держав, до яких вони вдаються, аби досягнути максимального впливу на світовий розвиток, а також критерії глобалізації по-українські. Основу реалізації “норм глобалізування” має складати “колективістська система цінностей” (інтереси, які розробляються державами спільно і спрямовані на досягнення взаємовигоди між державами), що дало змогу визначити глобальні види та типи взаємодії держав у різних сферах суспільного життя, а також ідентифікувати інтеграційні мотиви, якими керуються держави в процесі налагодження міждержавної взаємодії (прагматизм, конструктивізм), що тим самим дозволило визначити сутність глобальної моралі як форми геополітичного контролю за дотриманням певних стандартів поведінки держав з точки зору реалізації ними абсолютних цінностей.

У шостому розділі - “Механізми оптимізації системи державного управління України в умовах глобалізації” - проаналізовано механізми оптимізації системи державного управління України в умовах глобалізації, розроблено відповідні теоретичні положення, пропозиції та рекомендації.

Розкрито особливості функціонування системи державного управління України в умовах глобалізації, відповідно до чого обґрунтовано її високий рівень геостратегічної відкритості до глобального простору, який не має відповідного ресурсного забезпечення, унаслідок чого вона максимальною мірою підпадає під виклики глобалізації, не отримуючи від неї майже жодних переваг, втрачаючи свою стійкість та відповідну стабільність, що безпосередньо характеризує якісну особливість нинішнього етапу.

З метою оптимізації функціонування системи державного управління України запропоновано розробити: механізми захисту національного державно-управлінського ресурсу в умовах глобалізації; систему наукового моніторингу суспільних проблем; “Стратегію захисту людського ресурсу в умовах глобалізації”; створити Громадську Раду з питань глобалізаційного розвитку України.

Наведено шляхи подолання деструктивних проявів впливу глобалізації на систему державного управління України, відповідно до чого обґрунтовано необхідність приведення її у відповідність із глобалізаційними стандартами суспільного розвитку шляхом реалізації стабілізаційних механізмів, що дасть змогу забезпечити захист та посилення національної ідентичності, протистояти глобальній експансії, сприятиме розв'язанню глобальних проблем розвитку (шляхом створення відповідних інституційних структур). Доведено необхідність розробки та реалізації державної політики перспективного розвитку, що включає реалізацію Державної програми попередження глобальних ризиків; з метою подолання викликів глобальної міграції запропоновано розробити Програму підтримки життєдіяльності мігрантів в умовах глобалізації; розроблено систему критеріїв спільних інтересів (стабільність, несуперечливість, самоузгоджуваність, чітка визначеність та консолідованість у відносинах між державами) як основу інтегральної стратегії національної безпеки, відповідно до чого визначено основні геополітичні пріоритети у сфері національної безпеки України в умовах глобалізації, обгрунтовано механізми захисту фундаментальних цінностей України в умовах глобалізації.

Розроблено механізми оптимізації процесу інтеграції (науково-технічний, економічний, євроатлантичний) України в глобальний простір, запропоновано основні принципи формування державної політики інтеграції, необхідність розробки Концепції (Стратегії) науково-технологічного розвитку України в умовах глобалізації та її основні положення; Стратегію сталого розвитку України в умовах глобалізації; наведено основні етапи включення України у глобальний простір (ідеологічний, технологічний); класифіковано основні проблеми, які доцільно розв'язати, аби претендувати на повноправне членство у відповідних глобальних структурах; розглянуто механізми творення відкритої державної політики (моніторинг громадської підтримки політики щодо вступу в глобальний простір) та причини (технологічні, культурно-історичні, організаційні, ресурсні), які перешкоджають її реалізації. Обґрунтовано необхідність розробки проекту “Громадські ініціативи глобалізаційного розвитку України”; визначено інтеграційні імперативи суспільного розвитку України, які мають бути покладені в основу розробки “Стратегії інтеграції України в умовах глобалізації”.

Місце та роль України в сучасних глобалізаційних процесах залежить від ефективності її геополітичної стратегії (внутрішньодержавна консолідованість щодо її зовнішнього розвитку), яка б забезпечила її входження у світовий простір та дозволила розробити відповідну модель геополітичного позиціонування (чи в змозі Україна стати геостратегічним ньюсмейкером у світі). Від рівня зовнішньополітичної активності держави (представлення її на всесвітніх політичних та економічних форумах, налагодження міжнародної співпраці), можливостей модернізації основних сфер суспільного життя залежить рівень її конкурентоспроможності у світі.

З метою перетворення України на самостійний інтегративний центр запропоновано: розробити загальнонаціональну концепцію “Відкритої регіональної інтеграції України”, яка б забезпечували включення України в глобальний простір на умовах самостійного суб'єкта розвитку, підписати Меморандум про геостратегічний вектор розвитку України в умовах глобалізації, який забезпечить узгодження інтересів між різними гілками влади щодо зовнішніх векторів розвитку України; прийняти Національну програму геополітичного самовизначення України, яка забезпечить відповідний рівень геостратегічної самоідентифікації держави.

Висновки

Проведений аналіз теоретико-методологічних та практичних засад впливу глобалізації на систему державного управління дав змогу розробити новий парадигмальний підхід до її розуміння та запропонувати принципово нову методологію розв'язання цієї дослідницької проблеми. Отримані узагальнюючі положення дають можливість сформулювати відповідні висновки та розробити окремі пропозиції:

1. На основі систематизації основних передумов (глобальні форми взаємодії людства, інтернаціоналізація, американізація, індустріалізація, крах комунізму, капіталізм) та факторів (економічний, соціокультурний, ментальний, політичний, глобальні проблеми розвитку світу, розвиток інформаційно-комунікативних технологій, поширення інтеграційних тенденцій на регіональному, субрегіональному та міжрегіональному рівнях) виникнення сучасних процесів глобалізації розкрито її сутність у контексті сучасних дослідницьких підходів (глобалізму і антиглобалізму) та виокремлено четвертий етап становлення, який у часовому інтервалі починається після 11 вересня 2001 р. - дня, коли кардинально змінилась стратегія геополітичного розвитку світу, а глобалізація набула нового науково-практичного значення.

У межах цього аналізу розкрито сутність, розроблено структуру та проаналізовано складові елементи ідеології глобалізації, що дало можливість розмежувати сутність ідеї глобалізації (безпосереднє розуміння сутності та змісту глобалізації, обґрунтування доцільності глобалізації як нового типу суспільного розвитку), ідеології глобалізації (характеризує модель сприйняття світу в умовах глобалізації певними соціальними групами або транснаціональними інституціями), ідеології глобалізму (система ідей, які спрямовані на перетворення світу відповідно до певного глобалізаційного стандарту). Виходячи з цього визначено основні форми ідеї глобалізації як структурного елемента ідеології глобалізації: 1) ідея глобальної ідентичності; 2) ідея глобалізаційної толерантності; 3) ідея глобальної автономізації; 4) ідея глобальної інтеграції та конкретизовано особливості їх впливу на систему державного управління.

2. Проведений аналіз нормативізму дозволив ідентифікувати його як універсальний інструментарій управління суспільним розвитком та ціннісно-імперативний механізм оптимізації управління суспільним розвитком, відповідно до чого розкрито зміст глобального права як основного структурного елемента інструментарію нормативізму та основні рівні глобальної правосвідомості (первинний, вторинний, третинний), на основі чого досліджено ідеологічні засади нормативізму, який регламентує розвиток суспільства та держави в умовах глобалізації.

У контексті аналізу особливостей розвитку та функціонування суспільства ідентифіковано основні форми соціальної організації в умовах глобалізації, що дало змогу виокремити: глобальне суспільство, глобальне масове суспільство, глобальне суспільство ризику, глобальне мережеве суспільство.

3. Обґрунтовано зміну місця, ролі та функцій національної держави, яка більшу частину з них (ідеологічну, політичну, соціальну, економічну) передає по горизонталі (глобальним міждержавним та міжнародним об'єднанням) і по вертикалі (територіальним, регіональним та муніципальним органам), відповідно до чого нарощується відкритість, яка супроводжується пошуком нових форм ефективного співробітництва в загальносвітовому масштабі в усіх сферах суспільного життя, що зумовлює появу нових владних структур і дає змогу ідентифікувати два типи транснаціонального співробітництва держав (наглядові держави та відкриті світові держави), а також трьох груп держав відповідно до їх рівня розвитку та перспектив (країни першого світу, нові постіндустріальні держави, які здійснити прорив у 60-90 рр. ХХ ст.), “подаючі держави” (держави - жертви безкінечних конфліктів, “розсадники” міжнародного тероризму, наркоманії тощо). На основі чого визначено альтернативні форми національної держави (глобальна, “сильна”, корпоративна).

4. Новою формою суспільного розвитку є глобальна інтеграція як засіб об'єднання держав, що забезпечує структурно-морфологічну трансформацію сучасної системи міжнародних відносин і сприяє паритетному розподілу соціально-політичного, економічного та культурного потенціалу між державами в умовах спільного глобалізаційного вектора розвитку. Глобальна інтеграція включає: основні типи (глобальну індивідуальну інтеграцію, глобальну колективну інтеграцію), механізми взаємодії (партнерство, добросусідство), етапи: 1) (глобальне включення (глобальна інклюзія), що включає такі рівні, як мезорівень та рівень налагодження глобальних взаємозв'язків; 2) глобальне взаємозближення; 3) глобальна взаємозалежність (складовим елементом якої є глобальний аутизм); рівні (глобальна кооперація, глобальне партнерство); форми (економічна, політична, культурна, інформаційна).

Визначено основні форми глобальної інтеграції: 1) “розширення проти інтеграції”, яке характеризує односторонній процес реалізації інтересів конкретної держави шляхом “розширення” нею своїх інтересів, що приводить до виникнення “геокультурних та геополітичних зон” та формування нових просторово-часових вимірів світу, суб'єктами якого виступають депресивні райони; 2) “глобальна контракція” (акумулювання національних ресурсів (інтересів) з метою вироблення ефективної стратегії розвитку держави та утвердження своєї конкурентоспроможності у світі шляхом приєднання до чужої території та формування нової системи кордонів).

Державне управління в умовах глобальної інтеграції здійснюється за допомогою відповідних засобів - адаптації, трансформації та модернізації.

Адаптація являє собою засіб прилаштування, пристосування та облаштування системи управління окремої держави до нових умов глобалізаційного розвитку шляхом встановлення відповідності у відносинах між державами в межах глобального простору; трансформація характеризує різні форми радикальних змін, яких зазнає система державного управління; модернізація, змінюючи умови взаємовідносин між державами, відрізняється від осучаснення, оскільки передбачає наявність певного еталона сучасності, порівняння з яким породжує прагнення досягти або зрівнятись з вищим рівнем.

Основними механізмами управління інтеграційним процесом є: 1) глобальне (узгоджена взаємодія держав та ТНК у загальносвітовому масштабі), яке включає відповідні форми (двосторонні та багатосторонні угоди) і 2) державне (узгоджена діяльність органів державної влади, політичних партій) управління, яке здійснюється за допомогою державної інтеграційної політики. Кореляція механізмів глобального і державного управління інтеграційним процесом дає можливість виокремити основні: етапи (інтеграція на рівні глав держав, міждержавних інститутів, суспільства); засоби (стратегія моніторингу громадської думку, стратегічне інформування громадськості); форми (нормативно-правова та реальна) реалізації інтеграційної стратегії держави.

5. Дослідження основних глобалізаційних викликів суспільного розвитку дало змогу визначити особливості їх виникнення та вплив на систему державного управління.

Виокремлено обернені форми глобалізації та визначено їх виклики суспільному розвитку, серед них: регіоналізацію (приводить до асиметричності політико-територіальної структури окремих регіональних об'єднань), американізацію (централізований вплив (екстремістський та ліберальний) США на розвиток сучасного світу); китаїзацію як одну з форм боротьби Китаю з міжнародною гегемонією; бразилізацію як нову тенденцію стандартизації соціально-економічного розвитку західного світу.

Чітко розмежовано поняття глобальних проблем (позбавлені чіткої часової регламентації, охоплюють усі сфери людської життєдіяльності, протягом всієї історії розвитку людства майже не змінювалися) і світових проблем (постають перед окремою спільнотою на певному етапі її суспільного розвитку, регламентуються певними умовами та факторами відповідної ситуації); сформульовано зміст осьових проблем, які призводять до змішування мов, культур, цивілізацій та різних ментальних систем цінностей, що породжує умови цивілізаційної невизначеності людства.

Доведено, що головним викликом суспільного розвитку в умовах глобалізації стає підміна національного інтересу глобальним інтересом, який позбавляє окрему національну державу можливості реалізації власної стратегії суспільного розвитку. Глобальний інтерес має транснаціональний характер, оскільки відображає зміст національного інтересу кожної окремої держави і є чітким індикатором спільних потреб суб'єктів глобального простору, які належать до різних національних держав.

Процеси глобалізації породжують дві форми викликів національної безпеки: зовнішні (пов'язуються зі спробами світових держав підпорядкувати собі окрему національну державу) та внутрішні (зумовлені змістом внутрішньої політики окремої національної держави), які спричиняють нестабільність суспільного розвитку, одним із механізмів протистояння їм є механізми забезпечення “динамічної стабільності” (який забезпечує відповідність національної безпеки системі глобальної безпеки). Її основними показниками є здатність системи державного управління протистояти та нейтралізувати негативні глобалізаційні виклики національної безпеки.

Одним із викликів суспільного розвитку є глобальний тероризм (сукупність інструментів силового характеру, спрямованих на досягнення провокаційних цілей у межах загальнопланетарного масштабу), основними механізмами його подолання є офіційно-дипломатичний рівень визнання терористичних загроз та створення спеціальних інституційних структур (антитерористичних альянсів); засобами - формування ефективної системи державного управління, створення потужної міжнародно-правової основи.

До важливих викликів суспільного розвитку також належить глобальна міграція, яка прискорила процеси міжцивілізаційної взаємодії, призвела до розпорошення людського потенціалу, змішення мов та конфесій у пошуках реалізації відповідних інтересів, що дало змогу визначити її основні фактори (глобальний тероризм, економічна нестабільність, низький рівень життя, масове безробіття, війни, різні форми політичних експансій, порушення прав людини, соціально-економічна нерівність).

Розроблено механізми подолання глобалізаційних викликів, серед яких: а) механізм стратегічного партнерства (злагоджена система співробітництва між державами); б) створення відповідних державно-управлінських структур; в) механізми інтегрованої міграційної політики (захист державних кордонів від небажаних міграційних потоків), її основним інструментом має стати “система міграційної фільтрації”, яка б забезпечувала ідентифікацію міграційних потоків та механізми управління ними. Основним інструментом протистояння глобалізаційним викликам має стати трирівнева інтегрована взаємодія суб'єктів глобального управління: національних, регіональних та транснаціональних структур.

6. Проведений аналіз особливостей впливу глобалізації на систему державного управління перехідних суспільств дав змогу обґрунтувати глобалізацію як універсальну форму історичної динаміки, відповідно до якої утверджуються єдині принципи, фактори, інструментарії динамізації розвитку світу та синхронізації функціонування перехідних суспільств. На основі цього визначено основні глобалізаційні фактори (вплив ТНК, форми глобальної інтеграції, різні соціальні та культурні зразки поведінки тощо), стратегії (націоналізації, глобалізування), типи відносин між суспільствами в межах інтеграційних об'єднань (єднання та розкол), які охарактеризовано за допомогою “ефекту метелика”, відповідно до чого ідентифіковано форми синхронізації історичної динаміки перехідних суспільств (глобальна об'єктивна реальність, єдиний соціальний простір, єдині форми соціальної поведінки, глобальна ментальність) функціонування перехідних суспільств.

Систематизовано основні форми розвитку перехідного суспільства в умовах глобалізації, зокрема: 1) спіралевидний розвиток, який характеризує повтор певних історичних типів у розвитку глобального світу і базується на відповідних принципах (повторюваність, закономірність, передзаданість, детермінованість та неминучість), формах (відкрита, закрита) тенденціях (модернізаційна, контрмодернізаційна), критеріях (депресія, стагнація); 2) наздоганяючий розвиток, який проходить майже кожне перехідне суспільство, передбачаючи підтягування його до політичних та суспільно-економічних стандартів розвиненого суспільства, забезпечує оптимізацію функціонування системи державного управління, що дозволяє виокремити його рівні (економічний, політичний, технологічний, культурний), форми (співрозвиток), стратегії (цілісна, диференційована) критерії (вибір альтернатив наздоганяючого розвитку) та засоби (зрівняльний, стрибкоподібний, випереджальний); 3) сталий розвиток, який характеризує здатність соціальної системи протистояти деструктивним викликам глобалізаційних процесів і розглядається через механізм сталості, який забезпечує максимальну впорядкованість процесу зміни стану системи, враховуючи її мінливість, сталість та стійкість з метою досягнення її стабільного функціонування.

Доведено, що одним із засобів розвитку системи державного управління перехідних суспільств в умовах глобалізації є вплив “глобальної демократії” (всезагальна система політичних цінностей, яка впроваджується окремою мега-державою в межах будь-якого суспільства незалежно від рівня його геополітичного розвитку та стратегії його внутрішньої чи зовнішньої політики), що дало змогу виокремити “глобальну керовану демократію”, яка включає відповідні рівні (революційної доцільності, військової необхідності, демократичної маніпуляції) та критерії (творення національної політики).

7. Визначено концептуальні засади Кодексу взаємовідносин держав в умовах глобалізації, що дозволило чітко класифікувати стандарти вимог, якими керуються держави у ставленні одна до одної в умовах реалізації спільної інтеграційної політики, а також форми відносин між державами (ліберальні, авторитарні) та розробити “норми глобалізування” держав, до яких вони вдаються, аби досягнути максимального впливу на світовий розвиток.

8. Розкрито особливості функціонування системи державного управління України в умовах глобалізації, відповідно до чого обґрунтовано її високий рівень геостратегічної відкритості до глобального простору, який не має відповідного ресурсного забезпечення, внаслідок чого вона максимальною мірою підпадає під виклики глобалізації, не отримуючи від неї майже жодних переваг (втрачає свою стійкість та відповідну геостратегічну стабільність).

Запропоновано шляхи подолання деструктивних проявів впливу глобалізації на систему державного управління України, відповідно до чого обґрунтовано необхідність приведення її у відповідність із глобалізаційними стандартами суспільного розвитку шляхом реалізації стабілізаційних механізмів, що надасть можливість забезпечити захист та посилення національної ідентичності, протистояти глобальній експансії, сприяти розв'язанню глобальних проблем розвитку (шляхом створення відповідних інституційних структур). Розроблено систему критеріїв спільних інтересів (стабільність, несуперечливість, самоузгоджуваність, чітка визначеність та консолідованість у відносинах між державами) як основу інтегральної стратегії національної безпеки, відповідно до чого визначено основні геополітичні пріоритети у сфері національної безпеки України в умовах глобалізації. Обґрунтовано механізми захисту фундаментальних цінностей України в умовах глобалізації (що включає прийняття відповідних національних і державних програм та концепцій розвитку).

Розроблено механізми оптимізації процесу інтеграції (науково-технічна, економічна, євроатлантична) України в глобальний простір; запропоновано основні принципи формування державної політики інтеграції, наведено основні етапи включення України в глобальний простір; класифіковано основні проблеми, які необхідно розв'язати, аби претендувати на повноправне членство у відповідних глобальних структурах; наведено механізми творення відкритої державної інтеграційної політики та причини, які перешкоджають її реалізації; обґрунтовано основні інтеграційні імперативи, які мають бути покладені в основу розробки відповідних Концепцій суспільного розвитку України в умовах глобалізації.

Доведено, що місце та роль України в сучасних глобалізаційних процесах залежать від: її геополітичної стратегії (внутрішньодержавна консолідованість), яка б забезпечила її входження у світовий простір та дала б можливість розробити відповідну модель геополітичного позиціонування; можливостей модернізації основних сфер суспільного життя, що і визначає її конкурентоспроможність у світі та можливість перетворення на повноправного суб'єкта глобалізаційного розвитку.

Отримані наукові результати в контексті дисертаційного дослідження дали змогу запропонувати окремі практичні рекомендації для органів державної влади України.

1. З метою подолання глобалізаційних викликів суспільного розвитку доцільно:

а) запровадити механізми злагодженої системи співробітництва між державами (механізм стратегічного партнерства);

б) створити відповідні державно-управлінські структури (Міністерство глобалізаційної політики України, Міністерство боротьби з тероризмом України), посилити діяльність спецслужб щодо забезпечення протидії глобалізаційним викликам;

2. З метою посилення суспільної та міждержавної стабільності необхідно:

а) розробити Національну програму забезпечення державної стабільності в умовах глобалізації, Програму збереження соціокультурної індивідуальності України, що включало б створення організаційно-управлінських структур, які мають забезпечити відповідну координацію розгортання глобалізаційних процесів;

б) створити: Міждержавну координаційну раду держав, яка б чітко виписала критерії збігу та розбіжностей інтересів між державами, а відповідно до цього дозволила розробити оптимальну формулу взаємодії та розвитку держав в умовах глобалізації; Центр з вивчення етнічних конфліктів в умовах глобалізації та Центр з вивчення проблем стратегічного розвитку, Національний комітет з питань попередження глобального тероризму.

3. З метою оптимізації функціонування перехідних суспільств в умовах впливу “глобальної демократії” доцільно розробити Концепцію внутрішньої та зовнішньої політики в сучасних глобалізаційних умовах, яка б виступала концептуальною основою для стратегії реалізації загальнонаціональних та міждержавних інтересів.

4. З метою оптимізації функціонування системи державного управління України в цілому запропоновано розробити: механізми захисту національного державно-управлінського ресурсу в умовах глобалізації; систему наукового моніторингу суспільних проблем; Стратегію захисту людського ресурсу в умовах глобалізації; Програму стратегічного розвитку України в умовах глобалізації; створити Громадську раду з питань глобалізаційного розвитку України.

5. Для подолання деструктивних проявів впливу глобалізації на систему державного управління України запропоновано: а) сформувати державну політику перспективного розвитку; б) розробити та прийняти Державну програму попередження глобальних ризиків; в) Програму підтримки життєдіяльності мігрантів в умовах глобалізації; г) Національну програму подолання глобальних проблем (поклавши її реалізацію на відповідні міністерства та відомства); д) Національну стратегію розвитку України в умовах глобалізації (у межах якої мають бути чітко виписані основні критерії розвитку України в умовах глобалізації); є) провести громадські слухання з питань впливу глобалізаційних викликів на суспільний розвиток.

6. Для оптимізації процесу інтеграції України в глобальний простір необхідно розробити: Концепцію (Стратегію) науково-технологічного розвитку України в умовах глобалізації, Стратегію сталого розвитку України в умовах глобалізації, Стратегію інтеграції України в умовах глобалізації; здійснити моніторинг громадської підтримки політики вступу України у глобальний простір; запровадити науково-практичний комплексний проект “Громадські ініціативи глобалізаційного розвитку України”.

7. З метою перетворення України на самостійний інтегративний центр запропоновано: розробити Загальнонаціональну концепцію “Відкритої регіональної інтеграції України”, яка б забезпечила включення України у глобальний простір як самостійного суб'єкта розвитку; підписати Меморандум про геостратегічний вектор розвитку України в умовах глобалізації, який забезпечить узгодження інтересів між різними гілками влади щодо зовнішніх векторів розвитку України; прийняти Національну програму геополітичного самовизначення України, яка забезпечить відповідний рівень геостратегічної самоідентифікації держави.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Монографії

1. Войтович Р. Вплив глобалізації на систему державного управління (теоретико-методологічний аналіз) : монографія / Радмила Войтович ; за заг. ред. В. М. Князєва. - К. : Вид-во НАДУ, 2007. - 640 с.

2. Державне управління: філософські, світоглядні та методологічні проблеми : монографія / кол. авт. : В. М. Князєв, І. Ф. Надольний, М. І. Мельник та ін. ; за ред. В. М. Князєва. - К. : Вид-во НАДУ : Міленіум, 2003. - 320 с. - Авт. : с. 46-54 ; 68-73 ; 83-98.

Статті в наукових фахових виданнях з державного управління

3. Войтович Р. Виклики глобалізації та їх вплив на державне управління в контексті вирішення герменевтичної проблеми / Радмила Войтович // Зб. наук. пр. УАДУ. - К. : Вид-во УАДУ, 2003. - Вип. 1. - С. 168 - 183.

4. Войтович Р. Історичні та теоретико-методологічні передумови виникнення сучасних процесів глобалізації / Радмила Войтович // Вісн. НАДУ. - 2003. - № 3. - С. 557 - 568.

5. Войтович Р. Місце, роль та функції національної держави в контексті сучасних глобалізаційних процесів / Радмила Войтович // Вісн. НАДУ. - 2004. - № 2. - С. 70 - 81.

6. Войтович Р. Інформаційна революція як необхідна передумова виникнення сучасних процесів глобалізації / Радмила Войтович // Вісн. НАДУ. - 2004. - № 3. - С. 492 - 500.

7. Войтович Р. Інформаційне суспільство та процеси глобалізації: філософсько-методологічний аспект / Радмила Войтович // Зб. наук. пр. НАДУ. - К. : Вид-во НАДУ, 2004. - Вип 2. - С. 38 - 56.

8. Войтович Р. Модернізація державного управління в умовах глобалізації (філософсько-методологічний аналіз) / Радмила Войтович // Вісн. НАДУ. - 2005. - № 1. - С. 131 - 140.

9. Войтович Р. Філософські засади європейської моделі міжцивілізаційного розвитку України / Радмила Войтович // Вісн. НАДУ. - 2005. - № 3. - С. 93.

10. Войтович Р. Сутність глобалізації в контексті сучасних дослідницьких підходів (з позицій глобалізму) / Радмила Войтович // Вісн. НАДУ. - 2005. - № 4. - С. 15 - 23.

11. Войтович Р. Ідеологія глобалізації та її вплив на систему державного управління: теоретико-методологічний аналіз / Радмила Войтович // Зб. наук. пр. НАДУ. - К. : Вид-во НАДУ, 2005. - Вип. 2. - С. 29 - 41.

12. Войтович Р. В. Глобальне суспільство як форма соціальної організації у сучасних умовах [Електронний ресурс] / Р. В. Войтович // Державне управління: теорія та практика. - 2005. - № 2. - Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DUTP/2005-2. - Заголовок з екрана.

13. Войтович Р. Сутність глобалізації в контексті сучасних дослідницьких підходів (з позицій антиглобалізму) / Радмила Войтович // Вісн. НАДУ. - 2006. - № 1. - С. 84 - 90.

14. Гладський О. Нормативізм як інструментарій управління суспільним розвитком в умовах глобалізації / Олександр Гладський, Радмила Войтович // Вісн. НАДУ. - 2006. - № 2. - С. 28 - 35. - Авт. : с. 30-35.

15. Войтович Р. Основні принципи та критерії суспільного розвитку в умовах глобалізації / Радмила Войтович // Зб. наук. пр. НАДУ. - К. : Вид-во НАДУ, 2006. - Вип. 1. - С. 43 - 56.

16. Войтович Р. Глобальна держава як альтернатива національної держави в сучасних умовах суспільного розвитку / Р. Войтович // Статистика України. - 2006. - № 3. - С. 86 - 91.

17. Войтович Р. В. Глобальне масове суспільство як нова форма соціальної організації в сучасних умовах [Електронний ресурс] / Р. В. Войтович // Державне управління: теорія та практика. - 2006. - № 1. - Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DUTP/2006-1. - Заголовок з екрана.

18. Войтович Р. Глобальне суспільство ризику як нова форма соціальної організації / Радмила Войтович // Вісн. НАДУ. - 2006. - № 3. - С. 18 - 25.

19. Войтович Р. Особливості діяльності державних службовців в умовах глобалізації / Р. Войтович // Вісн. держ. служби України. - 2006. - № 3. - С. 20 - 23.

20. Войтович Р. “Корпоративна держава” та її роль в умовах глобалізації / Радмила Войтович // Вісн. НАДУ. - 2006. - № 4. - С. 24 - 35.

21. Войтович Р. Основні принципи та критерії формування та реалізації інформаційної політики в умовах євроатлантичного вибору / Радмила Войтович // Зб. наук. пр. НАДУ. - К. : Вид-во НАДУ, 2006. - Вип 2. - С. 15.

22. Войтович Р. В. Обернені форми глобалізації: теоретичний та ідеологічний аспекти [Електронний ресурс] / Р. В. Войтович // Державне управління: теорія та практика. - 2006. - № 2. - Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DUTP/2006-2. - Заголовок з екрана.

23. Войтович Р. Особливості формування “сильної держави” в умовах глобалізації / Р. Войтович // Наук. записки Ін-ту політ. і етнонаціон. дослід. ім. І. Ф. Кураса НАН України : зб. наук. пр. - К., 2007. - Вип. 33. - С. - 136.

24. Войтович Р. В. Глобальний інтерес та його виклики реалізації національного інтересу [Електронний ресурс] / Р. В. Войтович // Державне управління: теорія та практика. - 2007. - № 1. - Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/Dutp/2007-1/txts/07vrvgni.htm. - Заголовок з екрана.

25. Войтович Р. Регіоналізація як обернена форма глобалізації та її вплив на систему державного управління / Радмила Войтович // Вісн. НАДУ. - 2007. - № 2. - С. 15 - 25.

26. Войтович Р. Китаїзація як обернена форма глобалізації в сучасних умовах суспільного розвитку / Радмила Войтович // Вісн. НАДУ. - 2007. - № 3. - С. 327 - 342.

Тези доповідей, матеріали наукових конференцій

27. Войтович Р. Нові виклики безпеки у контексті сучасних глобалізаційних процесів / Р. Войтович // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, Київ, 29 трав. 2002 р. : у 2 т. - К. : Вид-во НАДУ, 2002. - Т. 1. - С. 75 - 77.

28. Войтович Р. Державне управління в умовах глобалізації / Р. Войтович // Відкриті еволюціонуючі системи : матеріали Першої міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 26 -27 квіт. 2002 р. - К., 2002. - С. 90 - 91.

29. Войтович Р. Концептуальні засади формування національної гуманітарно-технічної еліти / Р. Войтович // Проблеми та перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти : зб. наук. пр. : у 2 ч. / за ред. Л. Л. Товажнянського та О. Г. Романовського. - Х. : НТУ "ХПГ, 2002. - Ч. 1. -С. 112 - 115.

30. Войтович Р. В. “Розширення проти інтеграції” як нова модель суспільного розвитку в сучасних глобалізаційних процесах / Р. В. Войтович // Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика : матеріали щоріч. наук.-практ. конф. 23 січ. 2003 р. / за заг. ред. А. Чемериса. - Львів : ЛРІДУ УАДУ, 2003. - Ч. 1. - С. 163 - 167.

31. Князєв В. М. Глобалізація як альтернативна форма цивілізаційного розвитку України / В. М. Князєв, Р. В. Войтович // Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, Київ, 29 трав. 2003 р. : у 2 т. - К. : Вид-во НАДУ, 2003. - Т. 1. - С. 74 - 76. - Авт. : с. 75 - 76.

32. Войтович Р. Глобалізація як новий тип суспільного розвитку / Р. Войтович // Відкриті еволюціонуючі системи : ІІ міжнар. наук.-практ. конф. (1-30 груд. 2003 р., м. Київ) : у 2 т. - К. : ВМУРоЛ, 2004. - Т. 1. - С. 39 - 46.

33. Войтович Р. Глобалізація та глобальні проблеми державного управління / Р. Войтович // Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, Київ, 28 трав. 2004 р. : у 2 т. - К. : Вид-во НАДУ, 2004. - Т. 1. С. 53.

34. Войтович Р. Філософсько-методологічні засади формування євроатлантичного вибору України / Р. Войтович // Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю (31 трав. 2005 р., м. Київ) : у 2 т. - К. : Вид-во НАДУ, 2005. - Т. 1. - С. 62 - 64.

35. Войтович Р. Основні напрями формування та реалізації інформаційної політики в умовах євроатлантичного вибору / Р. Войтович // Чому Україна має вступати в НАТО : зб. виступів на семінарі “Основні інструменти вступу в НАТО. Досвід держав, що приєднались до НАТО, та перспективи для України”. - К., 2005. - С. 69 - 72.

36. Войтович Р. Альтернативні форми національної держави в умовах глобалізації / Р. Войтович // Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, Київ, 31 трав. 2006 р. : у 2 т. - К. : Вид-во НАДУ, 2006. - Т.1. - С. 46 - 49.

37. Войтович Р. Проблеми технологічного забезпечення вступу України до СОТ / Р. Войтович // Матеріали виступів Парламентських слухань ”Про стан підготовки до вступу України до Світової організації торгівлі (COT): проблеми та перспективи”, Київ, 1 листоп. 2006 р. - К. : Парлам. вид-во, 2006. - С. 54 - 58.

38. Войтович Р. “Бразилізація” як тенденція світового розвитку: перспективи перетворення її на обернену форму глобалізації [Електронний ресурс] / Р. Войтович // Відкриті еволюціонуючі системи : ІІІ Міжнар. наук.-практ. інтернет-конференція, Київ, 2006. - Режим доступу : http://www.kutep.kiev.ua/docladi.shtml

Статті в інших наукових виданнях та навчально-методичні публікації

39. Войтович Р. Система підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців органів місцевого самоврядування / Р. Войтович // Аспекти самоврядування. - 2002. - № 2. - С. 3 - 7.

40. Войтович Р. В. Ідеологія, технологія та стиль у державному управлінні : навч.-метод. посіб. / Р. В. Войтович. - К. : Вид-во НАДУ, 2003. - 192 с.

41. Пірен М. І. Керівник в органах державного управління та місцевого самоврядування : опор. конспект дистанц. курсу : навч. посіб. / М. І. Пірен, І. Ф. Надольний, Р. В. Войтович. - К. : Центр навч. л-ри, 2004. - 68 с. - Авт. : с. 29 - 52.