Механізми забезпечення національних інтересів в інвестиційній сфері геоекономічних процесів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія державного управління при президентові України

УДК 351.82:339.97

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління

Механізми забезпечення національних інтересів в інвестиційній сфері геоекономічних процесів

25.00.02 - механізми державного управління

Шатило Олексій Анатолійович

Київ 2011

Загальна характеристика роботи

Зі здобуттям незалежності Україна активно долучилась до світових інтеграційних процесів, у тому числі і в економічній сфері. При цьому жодним чином доцільність інтеграції обґрунтовувалась не національними інтересами, а необхідністю реформування економіки, що звелось до самоусунення держави від управління інвестиційним процесом. Однак очікуваних результатів, а саме модернізації вітчизняної економіки та залучення України до міжнародного поділу праці як технологічно розвиненої держави досягти не вдалось. Більше того, за умов відкритості національного ринку та конкурентного середовища Україна в 1990-х рр. минулого століття втратила половину валового внутрішнього продукту, який мала на початку реформ. У структурі експорту левову частку зайняла сировинна та низькотехнологічна продукція. Держава, яка на початку реформ входила до 20 розвинених країн світу, на цей час, за розрахунками міжнародної організації World Economic Forum опинилась на 82-му місці. Це пояснюється тим, що на сьогодні основні виробничі фонди в Україні катастрофічно застаріли, знос останніх на 2007 р. становив 59,3%, розірвався зв'язок між наукою та виробництвом, на якому базується економічний розвиток на інноваційній основі, а прямі іноземні інвестиції, які мали стати головним джерелом коштів для фінансування інноваційної діяльності та імпорту новітніх технологій, переважно спрямовуються у сфери зі швидкою окупністю невиробничого характеру.

Наукова значимість роботи полягає у створенні теоретичної основи для поєднання понять “інвестиції” (у тому числі іноземні) та “інноваційна діяльність”, розробці інструментів їх взаємоінтеграції та включення їх як цілісного комплексу до категорії національних економічних інтересів України. З практичного погляду дослідження дасть можливість розробити механізми для активізації інвестиційної діяльності в пріоритетних галузях національної економіки з метою забезпечення стійкого розвитку на інноваційній основі. Політична значимість дисертації полягає в розробці конкретних пропозицій щодо забезпечення зв'язку між іноземними інвестиціями та інноваційною діяльністю в Україні. З ідеологічного погляду основні положення дисертації сприятимуть розробці власної системи економічного зростання та формуванню ставлення до іноземних інвестицій передусім як до джерела коштів для фінансування інноваційної діяльності.

Питання становлення та розвитку інноваційної та інвестиційної діяльності досліджували класики економічної науки Дж.М.Кейнс, П.Кузнец, М.Портер, А.Сміт, Дж.Стігліц, Й.А Шумпетер.

В Україні становлення та розвиток інноваційно-інвестиційної сфери досліджувалися у працях вітчизняних учених: Г.Андрощук, Ю.Бажала, В.Базилевича, В.Бакуменка, М.Білинської, В.Бодрова, В.Воротіна, Б.Гаврилишина, А.Гальчинського, О.Гаврилюка, В.Гейця, Б.Данилишина, М.Зубця, Ю.Ковбасюка, Т.Крейдича, О.Мазура, В.Мартиненка, О.Оболенського, А.Пересади, Г.Пухтаєвич, І.Розпутенка, Є.Ромата, П.Саблука, В.Семиноженка, В.Трощинського, Л.Федулової, С.Шумської та ін.

Крім перелічених вітчизняних дослідників, окреслені питання розкривались і в науковому доробку зарубіжних науковців: О.Бланчарда, Є.Домара, В.Полтеровича, Х.Рігса, Б.Санта, Б.Твисса, І.Тідда, Р.Харрода, В.Хіппеля та багатьох інших.

Питання формування та реалізації національних інтересів, у тому числі економічних, досліджувалися вченими: І.Біньком, В.Горбуліним, М.Єрмошенком, Л.Ільченко-Сюйвою, О.Кілієвичем, Н.Малиш, А.Михненком, В.Полтеровичем, А.Поручником, І.Розпутенком, Г.Ситником, В.Шлемком та ін.

Поряд з тим недостатньо дослідженими залишаються питання взаємоінтеграції категорій інноваційної та інвестиційної діяльності і визначення місця та ролі системи державного управління у об'єднаному процесі. Окрім того, не зважаючи на широке застосування у політичних та наукових колах категорій “національні інтереси”, “національні економічні інтереси”, в тому числі і в інноваційно-інвестиційній сфері, їх змістовне наповнення залишається нечітко визначеним.

Указані проблеми, їх актуальність, теоретична і практична значущість і визначили напрям дисертаційного дослідження, його мету й завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась на кафедрі економічної політики Національної академії державного управління при Президентові України (далі - Національна академія) за комплексним науковим проектом “Державне управління та місцеве самоврядування” (номер державної реєстрації 0199U002827) у межах науково-дослідної роботи кафедри “Геоекономічна політика України” (номер державної реєстрації 0109U003018), у рамках якої обґрунтовано доцільність посилення ролі держави у сфері регулювання та стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності, а також, поряд з їх чітким визначенням - послідовної реалізації національних інтересів держави, у тому числі й економічних.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є теоретико-методологічне обґрунтування механізмів забезпечення національних інтересів в інвестиційній сфері геоекономічних процесів.

У контексті досягнення мети поставлено такі завдання:

– проаналізувати вітчизняну та зарубіжну літературу з тематики дослідження;

– розкрити структуру системи забезпечення національних інтересів в інвестиційній сфері;

– дослідити сучасний стан інноваційно-інвестиційної діяльності у світовій практиці та в Україні;

– класифікувати національні інтереси України та визначити у них місце і роль інноваційно-інвестиційної діяльності;

– розробити пропозиції щодо удосконалення нормативно-правової бази в інноваційно-інвестиційній сфері.

Об'єкт дослідження - процес забезпечення національних інтересів в інвестиційній сфері геоекономічних процесів.

Предмет дослідження - інноваційно-інвестиційна політика як складова забезпечення національних економічних інтересів України.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань використовувався комплекс методів пізнання політико-правових та економічних явищ і проблем, зокрема:

– метод порівняльного аналізу - під час розгляду праць вітчизняних та зарубіжних дослідників, а також аналізу показників міжнародних економічних організацій;

– метод аналізу документів - у процесі дослідження нормативно-правових актів у сфері інноваційно-інвестиційної політики;

– метод системного аналізу - при розгляді нормативно-правових, фінансово-економічних та організаційних механізмів реалізації державної інноваційно-інвестиційної політики;

– метод моделювання - у процесі розробки схем структури та взаємовпливів національної інноваційно-інвестиційної політики;

– абстрактно-логічний метод - при підготовці пропозицій, спрямованих на удосконалення механізмів забезпечення національних інтересів в інвестиційній сфері геоекономічних процесів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в роботі, яка є комплексним науковим дослідженням завдань теоретико-методологічного обґрунтування механізмів забезпечення національних інтересів в інвестиційній сфері геоекономічних процесів, розкрито науково-теоретичні підходи до напрямів удосконалення державної інноваційно-інвестиційної політики та забезпечення національних економічних інтересів.

У дисертації

уперше:

– теоретично обґрунтовано необхідність переходу державної політики стимулювання інвестиційної діяльності на реалізацію інтересів інноваційного оновлення національної економіки шляхом вжиття комплексу заходів інституційного характеру, таких як: консолідація органів, спеціально уповноважених на забезпечення інвестиційної та інноваційної політики, виведення з функціонального підпорядкування профільного міністерства спеціально уповноваженого органу з питань інноваційно-інвестиційної політики та забезпечення координації діяльності останнього безпосередньо Кабінетом Міністрів України;

– визначено складові трансформації територій пріоритетного розвитку і спеціальних економічних зон в організаційні форми стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності шляхом удосконалення законодавчих основ їх діяльності з метою виключення низькотехнологічних галузей з переліку тих, що підпадають під пільговий режим, і перегляду кількості існуючих спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку;

удосконалено:

– підходи до модернізації нормативно-правової бази регулювання та стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності шляхом класифікації новизни інновацій; віддавання пріоритету національним інвесторам над іноземними за відносної рівності інших умов; зменшення адміністративного навантаження на корпоративний сектор через скорочення переліку суб'єктів державної влади, що мають право вимагати звітність; проведення амністії капіталів; надання фінансової підтримки маркетинговому супроводу вітчизняних інновацій;

– концептуальні підходи щодо необхідності посилення ролі держави у сфері регулювання та стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності шляхом побудови вертикалі управління інноваційно-інвестиційним процесом під керівництвом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері інноваційно-інвестиційної політики;

– теоретичні підходи до обґрунтування доцільності класифікації національних інтересів України за сферами їх реалізації, серед яких виділено: політичні, економічні, соціальні, екологічні, внутрішньобезпекові, духовні, а також наведено приблизний перелік національних економічних інтересів України, основними з яких є: створення гнучкої системи зовнішньоекономічного протекціонізму, реалізація комплексу заходів зі зниження споживання енергоресурсів, стимулювання виробництва продукції кінцевого споживання, підтримка діючих високотехнологічних галузей та виробництв, а також стимулювання створення нових, сприяння концентрації капіталів національного походження, формування ефективної аграрної політики, проведення виваженої та прогнозованої грошово-кредитної політики з виділенням інтегруючого значення для всіх груп національних інтересів необхідності розбудови національної науково-технологічної системи;

– набули подальшого розвитку теоретико-методологічні засади необхідності проведення політики захисту національного ринку і мотивації консолідації фінансових ресурсів національного походження через удосконалення внутрішніх умов ведення підприємницької діяльності та розвитку фінансових організацій.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки і пропозиції, розроблені в межах проведеного дослідження щодо удосконалення механізмів забезпечення національних інтересів в інвестиційній сфері геоекономічних процесів, можуть бути застосовані:

– суб'єктами законодавчої ініціативи: Президентом України та Верховною Радою України при розробці законопроекту про національні інтереси України, де може бути використано перелік національних економічних інтересів, сформульований автором, а також при внесенні змін до чинного законодавства в інноваційно-інвестиційній сфері з метою визначення пріоритетності інвесторів національного походження та виключенні з переліку сфер економічної діяльності, на які поширюється спеціальний режим інвестиційної діяльності в межах спеціальних економічних зон (СЕЗ) і територій пріоритетного розвитку (ТПР) низькотехнологічних галузей;

– Кабінетом Міністрів України у процесі вдосконалення механізмів підтримки вітчизняних інновацій шляхом застосування пропонованих автором заходів з компенсації маркетингових витрат на супровід останніх, а також при визначенні повноважень органів державної влади, котрі мають право вимагати звітність від суб'єктів господарювання, скоротивши їх перелік до двох: Державної податкової адміністрації України та Державного комітету статистики України;

– місцевими державними адміністраціями у процесі цільового відбору інвестиційних проектів інноваційного спрямування.

Наукові положення, сформульовані в дисертації, використані центральними і місцевими органами виконавчої влади та навчальними закладами, зокрема:

– Українським центром сприяння іноземному інвестуванню при розробці програмних документів щодо покращення інвестиційної діяльності з іноземними інвесторами, а також враховані рекомендації щодо удосконалення нормативно-правової бази з питань інвестиційної діяльності (довідка від 28 квітня 2010 р. № 193);

– кафедрою економічної політики Національної академії у науково-дослідній та навчально-методичній роботі в процесі підготовки та викладання курсів лекцій “Державне управління в економічній сфері”, “Державна політика: аналіз та механізми впровадження” (акт про впровадження від 11 травня 2010 р.);

– Коростенською районною державною адміністрацією при розробці програм і планів соціально-економічного розвитку району загалом та інноваційно-інвестиційного зокрема (довідка від 18 травня 2010 р. № 02-16/31).

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати дисертаційної роботи отримані автором самостійно. У друкованих працях, опублікованих у співавторстві, автору належать: аналіз економічних показників функціонування аграрного сектора Житомирської області та його інвестиційної привабливості для іноземного капіталу, а також визначення перспективних напрямів розвитку рослинництва на радіаційно-забруднених сільськогосподарських угіддях регіону [15]; окреслення рівня прямих іноземних інвестицій, що надійшли до економіки Житомирського регіону у галузевому та регіональному розрізах, а також розробка схеми удосконалення співпраці обласної державної адміністрації у процесі розгляду запитів та пропозицій потенційних інвесторів [1]; визначення завдань державного управління у сфері зовнішньоекономічної діяльності підприємств та розкриття основних причин низької ефективності сільськогосподарського виробництва, а також окреслення рівня залучених іноземних інвестицій в аграрне виробництво Житомирського регіону [13]; актуалізація місця інвестицій у процесах активізації економічних процесів, визначення змістовного наповнення терміну “інвестиційний потенціал регіону” [16].

Апробація результатів дисертації. Основні результати наукових досліджень, викладених у дисертації, доповідалися на міжнародних та Всеукраїнських конференціях, зокрема: міжнародних науково-практичних конференціях “Стратегия развития Украины в глобальной среде” (Сімферополь, 2007), “Антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку” (Київ, 2010); науково-практичних конференціях за міжнародною участю “Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід” (Київ, 2008), “Демократичне врядування: наука, освіта, практика” (Київ, 2009), “Стратегія регіонального розвитку: формування та механізми реалізації” (Одеса, 2009), “Галузь науки “Державне управління”: історія, теорія, впровадження” (Київ, 2010); ІХ і Х міжнародних наукових конгресах: “Державне управління та місцеве самоврядування” (Харків, 2009, 2010); Науково-практичних конференціях: “Розвиток публічного адміністрування на засадах менеджменту: європейський контекст” (Дніпропетровськ, 2009), “Європеїзація публічного адміністрування в Україні в контексті європейської інтеграції” (Дніпропетровськ, 2009); VI международной научно-практической конференция “Государственное регулирование экономики и повышение эффективности деятельности субъектов хозяйствования” (Мінськ, 2010), IV Всеукраїнській науково-практичній конференції за міжнародною участю “Вивчення та впровадження в Україні іноземного досвіду удосконалення діяльності органів влади” (Полтава, 2009).

Публікації. Результати дисертації висвітлено в 26 наукових працях, з них 12 - у наукових фахових виданнях, 12 тезах доповідей конференцій та двох статтях в інших наукових виданнях.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 206 сторінок, у тому числі 174 сторінки основного тексту. Робота включає 10 таблиць, 6 рисунків та 3 додатки. Список використаних джерел налічує 208 позицій.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність та рівень наукової розробленості теми дисертації, показано її зв'язок з науковими програмами та напрямами дослідження, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження; розкрито новизну, практичне значення отриманих результатів, наведено відомості щодо публікацій за темою дисертації.

У першому розділі - “Системоформуючі основи національних економічних інтересів України” - досліджено чинну законодавчу базу у сфері регулювання національних економічних та національних інтересів загалом, а також проаналізовано напрацювання дослідників у зазначеній царині. Розкрито сутнісне наповнення термінів “національні інтереси” та “національні економічні інтереси”. Визначено, що в основу національних інтересів покладено категорії інтересів суспільства і держави, а також загальнолюдські цінності свободи, справедливості та духовності. Національні економічні інтереси, що є похідним поняттям відносно національних інтересів, являють собою категорію, яка об'єднує найважливіші узагальнені стратегічні орієнтири розвитку економічної сфери держави. Виявлено, що на законодавчому рівні визначення національних економічних інтересів не наведено, не сформовано їх чіткий перелік. Проте необхідність прийняття закону, що узагальнив би всі національні інтереси держави, передусім економічні, давно назріла. Це зумовлено різкою поляризацією поглядів усередині суспільства щодо майбутнього поступу України та його орієнтирів. Варто зауважити, що ідея законодавчого закріплення національних інтересів України не є новою. В 2003 р. вже вносився на розгляд Верховної Ради України законопроект “Про засади національних інтересів України”, однак він не був прийнятий. Дійсно, наведений проект містив цілу низку недоліків, отож Головним науково-експертним управлінням Верховної Ради України було зазначено, що, незважаючи на важливість предмета регулювання, проект, викладений некоректно, вжиті в ньому висловлювання та вирази доречні тільки для публіцистичного стилю викладу і не можуть застосовуватися в нормативно-правовому акті.

Показано, що крім наведених недоліків, аналізований законопроект містить і позитивні моменти. Важливим здобутком зазначеного документа була теза щодо необхідності відходу від політики лібералізму та переходу до політики протекціонізму, з уточненням: на етапі подолання кризи, що відповідно до наведеного законопроекту мав тривати до 2010 р. Аргументовано, що держава має постійно проводити політику протекціонізму в різних формах (в тому числі і у прихованих) у максимально доступних, визначених чинними міжнародними договорами обсягах. Проаналізовано зв'язок між національними інтересами та напрямами державної політики з питань національної безпеки, через які у вітчизняній нормотворчості розкривається зміст національних інтересів. Уважаємо, що елементи державної політики з питань національної безпеки не є тотожними національним інтересам і мають поєднувати в собі доповнюючі та уточнюючі компоненти стосовно національних інтересів відповідно до поточних викликів і загроз.

Проведено компаративний аналіз систем національної безпеки України, Російської Федерації, Сполучених Штатів Америки та Європейського Союзу за критеріями рівня підпорядкування та правоустановчих актів. З'ясовано, що в усіх аналізованих країнах, окрім Європейського Союзу, орган управління національною безпекою очолює глава держави та врегульовується нормативно-правовими актами вищої сили - Конституцією країни та законами. Європейський Союз хоча і є глибоко інтегрованим міжнародним об'єднанням, має подібну організацію сфери національної безпеки: Європейська Рада та установчі документи зазначеного об'єднання. З цього випливає, що функціонуванню системи національної безпеки у світовій практиці віддається найвищий пріоритет.

З огляду на тематику дисертаційного дослідження становить інтерес досвід США щодо відстоювання національних інтересів в інвестиційній сфері. У зазначеній країні діє окремий Закон - “Акт захисту виробництва” - Defense Production Act, прийнятий 1950 р. ще під час корейської війни, який надає уряду США право перевірки джерел надходження іноземних інвестицій в американські компанії та в разі потреби - право заборони здійснення певних інвестицій. Уперше право на заборону здійснення інвестицій було застосовано в 1990 р. до іноземної компанії “China National Aero-Technology Import and Export Corp.” стосовно купівлі нею американської компанії “Mamco Manufacturing Inc.”, яка спеціалізувалась на виробництві певних деталей літаків. Нагляд за здійсненням інвестицій у США проводить спеціально уповноважений орган - “Комітет з іноземного інвестування у Сполучені Штати” - Committee on Foreign Investment in the United States.

Розглянуто генезис інноваційно-інвестиційного процесу у світовій науковій думці та ставлення до нього економічних шкіл, який, на переконання дисертанта є квінтесенцією державної політики реалізації національних економічних інтересів в інвестиційній сфері. З огляду на це є доцільним поступовий перехід від вульгарної інвестиційної політики до інвестиційно-інноваційної та в подальшому - до інноваційно-інвестиційної. Зазначені зміни супроводжуватимуться посиленням ролі саме інноваційного фактора у структурі економічного розвитку.

Виявлено, що інституційна складова державної інноваційно-інвестиційної політики не була послідовною та системною на протязі всього періоду від здобуття незалежності. Створювались та ліквідовувались органи державного регулювання, проводилися експерименти щодо упровадження різних форм сприяння іноземному інвестуванню, жоден з яких не приніс очікуваних результатів. Однак загальна тенденція до перетворень полягала у зміні пріоритетів від інвестицій до інновацій, свідченням чого є низка нормативно-правових актів (та органів), прийнятих (та утворених) переважно після 2000 р., що посилюють інноваційну орієнтацію загальної економічної політики. Всі зазначені недоліки є результатом відсутності контролю на початкових етапах реформ за здійсненням інвестиційної діяльності, мінливого правового і політичного середовища, непрогнозованості економічного курсу. Так, було прийнято закони України “Про інвестиційну діяльність”, “Про режими іноземного інвестування”, “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” тощо. Безпосередньо ж державну політику реалізації національних інтересів в інвестиційній сфері формують та реалізують в межах своїх повноважень Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, галузеві центральні органи та місцеві державні адміністрації, підтвердження чого можна знайти в нормативно-правових актах, що врегульовують їх діяльність.

Зі створенням Української державної інноваційної компанії, та затвердженням Кабінетом Міністрів України Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 рр. розпочався новий етап формування інвестиційної політики, особливістю якого було об'єднання інвестиційних та інноваційних процесів у єдине ціле, котрі до цього реалізувались практично відособлено. Цьому сприяло і створення у 2005 р. Державного агентства України з інвестицій та інновацій, яке повинно було очолити і систематизувати цей процес. Однак, несистемність вжитих заходів, колізії в законодавстві, створення додаткових структур, які лише посилили забюрократизованість та розпорошеність інвестиційних процесів між галузевими міністерствами, не дали можливості сформувати гармонійну інвестиційну політику відповідно до задекларованих пріоритетів інноваційного розвитку економіки України.

У другому розділі - “Особливості механізмів забезпечення національних інтересів в інвестиційній сфері” - досліджено окремі аспекти сучасних цивілізаційних процесів, які засвідчують, що провідні країни світу, котрі мають сформоване інноваційно-інвестиційне середовище, проводять пасивну політику у сфері залучення іноземних інвестицій, при цьому розвивають саме інноваційний аспект національної економіки, у тому числі за рахунок формування розгалуженої інноваційно-інвестиційної інфраструктури.

Розкрито особливості функціонування інноваційно-інвестиційного ринку у світовій практиці та в Україні. Так, проведено компаративний аналіз бізнес-середовищ групи країн світу за версіями низки авторитетних міжнародних організацій, зокрема: Федеративної Республіки Німеччини, Польщі, Російської Федерації, Сполучених Штатів Америки, Франції та України, на підставі чого констатується, що національне економічне середовище за умовами розвитку інституцій суттєво поступається за ключовими позиціями практично всім країнам цільової групи, у тому числі і близькій за стартовими інституційними умовами та порядком ринкових трансформацій Російській Федерації, що, у свою чергу, безпосередньо впливає на активність інноваційно-інвестиційних процесів в Україні. Крім того, визначено, що політика практично всіх великих розвинених країн, за виключенням Франції і Великої Британії, та країн, що розвиваються, а також Російської Федерації щодо залучення іноземних інвестицій, є пасивною.

Проаналізовано ресурсну складову національної науково-технологічної системи, яка, хоча й суттєво деградувала за роки після здобуття незалежності, однак значною мірою збереглася. Найбільш складною є ситуація у сфері виробничого освоєння новацій та загального інноваційного рівня національної економіки, котрий є вкрай низьким та становить лише кілька відсотків у структурі валового виробництва продукції та виручки від її реалізації.

Виділено основні проблемні моменти державного регулювання інноваційно-інвестиційної діяльності, серед яких: недосконалість чинного законодавства; розпорошеність повноважень, у тому числі і регулятивних, між різними органами виконавчої влади; низький рівень державного фінансування інноваційної діяльності; нестабільність внутрішнього політичного середовища загалом. Суттєвою загрозою подальшому економічному розвиткові є комплексність окреслених недоліків, що не дає можливості за допомогою чинних фрагментарних заходів змінити ситуацію на краще. національний інтерес інвестиційний геоекономічний

Окрім наведеного, у цій частині широко розкривається місце і роль вільних економічних зон у процесі активізації інноваційного розвитку, котрі в Україні набули форм спеціальних економічних зон, територій пріоритетного розвитку та технологічних парків. Виділено причини, з яких зазначені інституції не спрацювали на повну, зокрема: недосконалість законодавчих основ їх функціонування та непослідовність державної політики, що проводиться у зазначеній сфері.

Визначено шляхи удосконалення організаційної структури управління інноваційно-інвестиційним процесом в Україні. Так, пропонується координацію діяльності Держінвестицій передати від Міністерства економіки України безпосередньо до Кабінету Міністрів України та віце-прем'єр-міністра з економічних питань, а також віднести до об'єктів інноваційно-інвестиційної інфраструктури спеціальні економічні зони та території пріоритетного розвитку після їх реформування.

У процесі розгляду питання фінансового забезпечення інноваційних перетворень в Україні виявлено, що, на відміну від розвинених країн світу, тут незначна увага приділяється розвитку фінансово-економічних важелів регулювання та стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності, податкові та інші стимули для упровадження інновацій у національному економічному середовищі зосереджені в межах інвестиційних проектів технологічних парків. Поряд з цим з'ясовано, що існують значні незадіяні інвестиційні ресурси національного походження як усередині країни, так і за кордоном, що сумарно оцінюються у 260 млрд дол. США, які, з огляду на відсутність зв'язку з іноземними корпораціями та урядами мають розглядатись як пріоритетне джерело фінансування інновацій та приватизації власності (в разі необхідності).

Запропоновано здійснити умовний розподіл нормотворчості у інноваційно-інвестиційній сфері на кілька періодів. У першому, який у часовому вимірі об'єднував відрізок до з 1991 р. по 1999 р. було сформовано законодавчі основи інвестиційної та науково-технічної діяльності. Другий період, що розпочався після 1999 р. та завершився у середині 2000-х рр., характеризується динамічним розвитком форм стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності, створенням законодавчих засад безпосередньо інноваційної діяльності та визначенням її пріоритетів. Сформовано також низку органів державного регулювання і стимулювання інноваційної сфери.

З'ясовано, що базові інфраструктурні компоненти в інноваційно-інвестиційній сфері, котрі відповідають сучасним економічним реаліям в Україні, кількісно уже сформовано, але їх ефективність все ще залишається низькою. Причиною цього є відсутність цілеспрямованого та послідовного підходу до реформаторських дій, що виражається в недосконалій правовій базі інноваційно-інвестиційної діяльності, галузевій розпорошеності та невзаємоузгодженості її інфраструктурних аспектів регулювання та стимулювання. Для врегулювання проблемної ситуації, що склалася в інноваційно-інвестиційній сфері, запропоновано вжити низку послідовних кроків, ключовими з яких є забезпечення політичної стабільності в Україні та прогнозованості її курсу, а також визначення пріоритетів економічного зростання, оскільки в існуючому переліку, що наведений в Законі України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні” через всеохопність їх упровадження неможливе.

Згруповано фінансово-економічні важелі впливу, застосовувані в Україні у різні часи та поєднаннях для стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності у такі групи: податкові важелі - звільнення від оподаткування прибутку на строк від 3 до 5 років, звільнення від оподаткування інвестицій, звільнення від сплати податку на додану вартість, звільнення від сплати податку за землю на строк до 5 років, звільнення від сплати зборів до деяких бюджетних фондів, прискорена амортизація основних фондів; митні важелі - звільнення від сплати ввізного мита з імпортованої сировини за умови подальшого експорту виробленої з неї продукції, звільнення від сплати ввізного мита з імпортованого устаткування і обладнання; бюджетне фінансування - механізм державних закупівель на виконання НДДКР, фінансування технологічних парків, повне або часткове відшкодування ставок по кредитах на НДДКР, звільнення від обов'язкового продажу готівки тощо.

У третьому розділі - “Підвищення ефективності механізмів державного впливу на реалізацію національних економічних інтересів” - визначено, що формування дієвого комплексу регулювання та стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності, як однієї із ключових позицій забезпечення національних економічних інтересів України потребує значних зусиль і не обмежується врегулюванням лише окремої аналізованої сфери. Виходячи з цього запропоновано конкретні кроки як елемент необхідного комплексу заходів щодо законодавчого врегулювання механізмів державного впливу на інноваційно-інвестиційну діяльність, що передбачають його умовний розподіл на три взаємопов'язані групи: “Власність”, “Пріоритети” та “Фінансування”. Так, у межах групи “Власність” пропонується об'єднати заходи із стимулювання розвитку інноваційно-інвестиційної діяльності всіма суб'єктами, однак із визначенням пріоритетності громадян та організацій національного походження за умови відносної рівності усіх інших умов. Це може бути реалізовано шляхом внесення змін до ст. 7 Закону України “Про інвестиційну діяльність”, де слід навести перелік сфер, у яких інвестування національними суб'єктами є пріоритетним, відтак, визначити перелік пільг, котрі вони можуть отримати. Крім того, обґрунтовано, що значний позитивний ефект дасть створення на базі відділень Укрпошти мережі реалізації інноваційної продукції вітчизняного виробництва, що є результатом, вітчизняних наукових досліджень та дослідно-конструкторських розробок.

До заходів групи “Пріоритети” доречно віднести необхідність внесення змін до Закону України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні”, з метою скорочення їх переліку, оскільки, вони є занадто великими за обсягом та не можуть бути реалізованими. З огляду на це доцільно виділити ті з них, що мають на сьогодні найвищий рівень технологічного розвитку, до яких слід віднести машинобудування оборонного призначення, електрозварювання, ракето- і авіабудування тощо. Крім того, необхідно навести класифікацію інновацій у Законі України “Про інноваційну діяльність”: новаторські світового значення, модифікаційні світового значення, модифікаційні національного значення, що у подальшому можуть бути застосовані в процесі аналізу інноваційно-інвестиційних проектів з метою визначення рівня їх підтримки.

До групи “Фінансування” слід віднести низку заходів із концентрації національних фінансових ресурсів та їх спрямування на забезпечення інноваційної діяльності. У цьому аспекті доцільними будуть такі заходи: амністія капіталів, податкове стимулювання та компенсація витрат до 50% їх вартості протягом трьох місяців на маркетингові заходи з просування інноваційної продукції вітчизняного походження, що вперше з'явилась на ринку, виробленої за вітчизняною новітньою технологією.

Доведено, що оптимальним інструментом гармонізації відносин між державними та ринковими інтересами, у тому числі й з метою інноваційного оновлення та підвищення ефективності функціонування сектору державної та муніципальної власності, який ґрунтовно апробований у світовій практиці, є запровадження механізмів державно-приватного партнерства.

Здійснено групування національних інтересів України, котрі об'єднано такі групи: економічні, політичні, соціальні, екологічні, внутрішньобезпекові, при цьому визначено інтегруючу роль у забезпеченні національних інтересів загалом та економічних зокрема необхідності формування та всебічної підтримки національної інноваційно-інвестиційної системи.

Висновки

У дисертації вирішено актуальне наукове завдання щодо удосконалення механізмів забезпечення національних інтересів в інвестиційній сфері геоекономічних процесів, а також наведено теоретичні узагальнення та подано практичні рекомендації інституційного та нормативно-правового характеру.

Результати проведеного дослідження дали підстави сформулювати такі висновки.

1. Як показав проведений аналіз, у літературних джерелах наводяться варіативні визначення національних інтересів загалом та національних інтересів в економічній сфері, а також представлені їх приблизні переліки, сформовані за різними критеріями. Визначено, що національні інтереси, в тому числі і в економічній сфері, розглядаються крізь призму національної безпеки, що трактується як рівень захищеності національних інтересів. Порівняння елементів систем національної безпеки Європейського Союзу, Російської Федерації, Сполучених Штатів Америки та України засвідчило найвищий пріоритет таких систем у державній політиці цих країн. З'ясовано, що переважна більшість дослідників не виділяє в окрему категорію національні економічні інтереси, які визначаються як сукупність об'єктивних економічних потреб певної країни, а розглядає останні як складові переліку національних інтересів. Досліджено, що у світовій науковій думці інвестиційні та інноваційні фактори, що виступають елементами національних економічних інтересів, розглядаються як ключові у забезпеченні економічного зростання. Відбувся лише послідовний перехід від пріоритету інвестицій до інновацій, їх подальшої взаємоінтеграції з провідною роллю на цей час інновацій.

2. У процесі розкриття структури системи забезпечення національних інтересів в інвестиційній сфері було з'ясовано, що державна політика їх реалізації не була системною протягом усього періоду після здобуття незалежності. Створювались і ліквідовувались органи державного регулювання та дорадчі структури, проводились експерименти щодо упровадження різних форм сприяння іноземному інвестуванню, зокрема спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку, які не принесли очікуваних результатів. З'ясовано, що на сучасному етапі розвитку структура забезпечення національних інтересів в інвестиційній сфері пронизує всю владну вертикаль та об'єднує: суб'єктів - Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, центральні галузеві органи виконавчої влади, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань інвестиційної політики, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування; об'єктів - фізичних та юридичних осіб - донорів та реципієнтів інвестиційних ресурсів, консалтингові компанії, фінансові організації.

3. Досліджено, що сучасна інноваційно-інвестиційна діяльність провідних країн світу, таких як Сполучені Штати Америки, Федеративна Республіка Німеччина, Французька Республіка та Японія, що мають сформоване інноваційно-інвестиційне середовище, є пасивною у сфері залучення іноземних інвестицій, при цьому останні приділяють особливу увагу розвитку саме інноваційного аспекту національної економіки. Україна на сьогодні характеризується низьким інноваційним розвитком та сировинним спрямуванням, підтвердженням чого є рейтингова оцінка вітчизняного економічного розвитку за даними низки авторитетних міжнародних організацій, серед яких United Nation Committee for Trade and Development, Doing Business, Heritage Foundation, International Institute for Management Development, Transparency International, World Economic Forum. Поряд з цим держава усвідомила необхідність активної реалізації інноваційно-інвестиційної політики, а тому докладає зусиль щодо розбудови інфраструктури у зазначеній сфері. Так, на цей час базові інфраструктурні компоненти в Україні, які відповідають сучасним тенденціям світового економічного розвитку, кількісно вже сформовано, однак ефективність останніх все ще залишається низькою, що випливає зі статистичних показників виробництва інноваційної продукції та кількості підприємств, які упроваджували інновації. Причиною такої ситуації є відсутність цілеспрямованого та послідового підходу, що конкретно виражається в недосконалій правовій основі інноваційно-інвестиційної діяльності, галузевій розпорошеності та невзаємоузгодженості регулювання та стимулювання у цій сфері. Крім того, на відміну від зазначених розвинених країн світу, в Україні незначна увага приділяється розвиткові фінансово-економічних важелів впливу на інноваційно-інвестиційну діяльність. Водночас в Україні податкові та інші стимули до упровадження інновацій зосереджені лише у межах інвестиційних проектів технологічних парків. Спеціальні економічні зони, що покладені у основу “економічного дива” низки країн світу і на сучасному етапі використовуються навіть високорозвиненими країнами для стимулювання інноваційно-інвестиційних процесів, та території пріоритетного розвитку як різновид вільних економічних зон в Україні дискредитовано, скасовано пільговий податковий та митний режими.

4. Класифіковано національні інтереси за галузевим спрямуванням та запропоновано виділити низку сфер, серед яких: політичні, економічні, соціальні, екологічні, внутрішньобезпекові та духовні. Наведено орієнтовний перелік національних економічних інтересів, до яких запропоновано включити: створення гнучкої системи зовнішньоекономічного протекціонізму, реалізацію комплексу заходів зі зниження споживання енергоресурсів, стимулювання виробництва продукції кінцевого споживання, підтримку діючих високотехнологічних галузей та виробництв, а також стимулювання створення нових, сприяння концентрації капіталів національного походження, формування ефективної аграрної політики, проведення виваженої та прогнозованої грошово-кредитної політики. Обґрунтовано інтегруюче значення у системі національних інтересів України та ключову роль у структурі національних економічних інтересів необхідності розвитку національної науково-технологічної системи.

5. Розроблено пропозиції щодо удосконалення нормативно-правових основ в інноваційно-інвестиційній сфері, які умовно розподілено на три групи: “Власність”, “Пріоритети” та “Фінансування”, що є взаємопов'язаними. Так, пропонується у групу “Власність” включити заходи із стимулювання розвитку інноваційно-інвестиційної діяльності всіма суб'єктами, однак з визначенням пріоритетності громадян та організацій національного походження за умови відносної рівності усіх інших умов. До заходів групи “Пріоритети” варто віднести необхідність скорочення переліку окреслених на цей час пріоритетів інноваційного розвитку, виділивши кілька сфер з найвищим рівнем технологічного розвитку. Крім того, необхідно навести класифікацію інновацій: новаторські світового значення, модифікаційні світового значення, модифікаційні національного значення тощо. До складової “Фінансування” слід віднести низку заходів з концентрації національних фінансових ресурсів та їх спрямування на інноваційну діяльність. З огляду на це доцільними будуть такі заходи: амністія капіталів, податкове стимулювання та компенсація протягом трьох місяців витрат на маркетингові заходи до 50% їх вартості з просування інноваційної продукції вітчизняного походження, що вперше з'явилась на ринку, виробленої за вітчизняною новітньою технологією.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Шатило О. А. Успіхи і проблеми регіональної інвестиційної політики на Житомиршині / В. М. Купрійчук, О. А. Шатило // Державне управління: теорія і практика. - 2008. - № 2. - 7 с. - Режим доступу : www.academy.gov.ua/ej8/index.htm. - Авторські С. 3-5.

2. Шатило О. А. Джерела фінансового забезпечення інноваційної діяльності в Україні / О. А. Шатило // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. Одес. регіон. ін-ту держ. упр. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2009. - № 2 (38). - С. 116-119.

3. Шатило О. А. До питання про національні економічні інтереси України: зміст, сучасний стан та органи регулювання / О. А. Шатило // Ефективність державного управління : зб. наук. пр. ЛРІДУ НАДУ. - Львів : ЛРІДУ НАДУ, 2009. - № 21. - С. 426-432.

4. Шатило О. А. Інноваційно-інвестиційний ринок в Україні: особливості розвитку/ О. А. Шатило // Державне управління: теорія і практика : електрон. наук.-фах. вид. - 2009. - № 2. - 7 с. - Режим доступу : www.academy.gov.ua/ej10/index.htm.

5. Шатило О. А. Упровадження інновацій до контексту забезпечення національних економічних інтересів / О. А. Шатило // Теорія та практика державного управління : зб. наук. пр. ХарРІ НАДУ. - Х. : ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2009. - № 4 (27). - С. 292-298.

6. Шатило О. А. Механізми правового забезпечення державного регулювання інвестиційно-інноваційної діяльності в Україні / О. А. Шатило // Державне управління та місцеве самоврядування : наук. вісн. Акад. муніцип. упр. - К. : [б. в.], 2009. - № 3 (9). - С. 286-292.

7. Шатило О. А. Національні економічні інтереси України: інноваційно-інвестиційний аспект / О. А. Шатило // Економіка і держава. - 2009. - № 10. - С. 90-92.

8. Шатило О. А. Інноваційна політика у системі забезпечення національних економічних інтересів / О. А. Шатило // Економіка і держава. - 2010. - № 4. - С. 135-137.

9. Шатило О. А. Інституційні особливості державного регулювання інноваційно-інвестиційної діяльності: порівняльний аналіз досвіду України та США / О. А. Шатило // Державне управління та місцеве самоврядування : зб. наук. пр. ДРІДУ НАДУ. - Дніпропетровськ : ДРІДУ НАДУ, 2010. - № 1 (4). - С. 154-160.

10. Шатило О. А. Механізми державного регулювання інноваційної сфери: світові тенденції та вітчизняні реалії / О.А. Шатило // Держава та регіони. - 2010. - № 2. - С. 126-130.

11. Шатило О. А. Проблеми державного регулювання інноваційно-інвестиційної діяльності в Україні / О. А. Шатило // Державне управління та місцеве самоврядування : наук. вісн. Акад. муніцип. упр. - К. : [б. в.], 2010. - № 1. - С. 252-258.

12. Шатило О. А. Фінансово-економічні форми реалізації інноваційно-інвестиційної політики в Україні / О. А. Шатило // Держава та регіони. - 2010. - № 1. - С. 126-130.

13. Шатило О. А. Роль держави в управлінні ЗЕД аграрних підприємств в контексті глобалізаційних трансформацій економіки / О. М. Яценко, О. А. Шатило // Стратегии развития Украины в глобальной среде : материалы междунар. науч.-практ. конф. - Симферополь : издат. центр Крым. ин-та бизнеса, 2007. - С. 138-141. - Авторські С. 139-140.

14. Шатило О. А. Проблеми інтеграції агропромислового сектору до умов СОТ / О. А. Шатило // Наук. вісн. Одес. держ. екон. ун-ту. - 2008. - № 4 (60). - С. 99-105.

15. Шатило О. А. Регіональний аспект адаптації аграрного сектора до умов СОТ / В.В. Зіновчук, В.С. Омельченко, О. А. Шатило // Тавр. наук. вісн. - 2008. - Вип. 57. - С. 132-138. - Авторські С 134, 136.

16. Шатило О. А. Основні напрями регулювання інвестиційних процесів: регіональних аспект / В. М. Купрійчук, О. А. Шатило // Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, Київ, 30 травня 2008 р. : у 3 т. / за заг. ред. Ю. О. Оболенського, С. В. Сьоміна - К. : НАДУ, 2008. - Т. 3. - С. 57-58. - Авторські С. 57.

17. Шатило О. А. Важелі впливу на формування інноваційно-інвестиційного ринку: фінансово-економічний аспект / О. А. Шатило // Європеїзація публічного адміністрування в Україні в контексті європейської інтеграції : матеріали наук.-практ. конф., Дніпропетровськ, 17 груд. 2009 р. / за заг. ред. Л. Л. Прокопенка. - Дніпропетровськ : ДРІДУ НАДУ, 2009. - С. 111-114.

18. Шатило О. А. Забезпечення національних економічних інтересів у контексті поглиблення геоекономічних процесів / О. А. Шатило // Демократичне врядування : наука, освіта, практика : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, Київ, 29 трав. 2009 р. : у 4 т. / за заг. ред. В. П. Приходька, С. В. Загороднюка. - К. : НАДУ, 2009. - Т. 3. - С. 273-274.

19. Шатило О. А. Основні аспекти державного регулювання інвестиційно-інноваційної діяльності в Україні / О.А. Шатило // Державне управління та місцеве самоврядування : тези ІХ Міжнар. наук. конгресу, Харків, 26-27 берез. 2009 р. / відп. ред. В. В. Говоруха. - Х. : ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2009. - С. 283-284.

20. Шатило О. А. Інноваційно-інвестиційний ринок: іноземний досвід та вітчизняні реалії / О. А. Шатило // Вивчення та впровадження в Україні іноземного досвіду удосконалення діяльності органів влади : матеріали IV Всеукр. наук.-практ. конф. за міжнар. участю, Полтава, 24 листоп. 2009 р. : у 2 ч. / за ред. В. О. Онищенка. - Полтава : ПолтНТУ, 2009. - Ч. 1. - С. 139-141.

21. Шатило О. А. Інноваційно-інвестиційний ринок : особливості розвитку / О. А. Шатило // Стратегія регіонального розвитку : формування та механізми реалізації : матеріали підсумк. наук.-практ. конф. за міжнар. участю, Одеса, 30 жовт. 2009 р. : у 2 т. / за ред. М. М. Їжі. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2009. - Т. 2. - С. 151-153.

22. Шатило О. А. Інституційний аспект державного регулювання інноваційно-інвестиційної діяльності: порівняльний аналіз України та США / О. А. Шатило // Розвиток публічного адміністрування на засадах менеджменту : європейський контекст: матеріали наук.-практ. конф., Дніпропетровськ, 13-16 трав. 2009 р. / за заг. ред. С. М. Серьогіна. - Дніпропетровськ : ДРІДУ НАДУ, 2009. - С. 90-91.

23. Шатило О. А. Інноваційна політика та національні економічні інтереси / О. А. Шатило // Державне управління та місцеве самоврядування : тези Х Міжнар. наук. конгресу, Харків, 26 берез. 2010 р. / відп. ред. В. В. Говоруха. - Х. : ХарРІ НАДУ, 2010. - С. 264-265.

24. Шатило А. А. Инновационная политика и национальные экономические интересы Украины / А. А. Шатило // Государственное регулирование экономики и повышение эффективности деятельности субъектов хозяйствования : шестая междунар. науч.-практ. конф., Минск, 22-23 апр. 2010 г. : в 2 ч. / под ред. проф. С. А. Пелиха. - Минск : Акад. упр. при Президенте Респ. Беларусь, 2010. - Ч. 1. - С. 496-499.

25. Шатило О. А. Державне регулювання інноваційно-інвестиційної діяльності в Україні та його прорахунки / О. А. Шатило // Антикризові механізми регіонального та муніципального розвитку : міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 9 квіт. 2010 р. / за заг. ред. В. К. Присяжнюка, В. Д. Бакуменка, Г. В. Іванової. - К. : Акад. муніцип. упр., 2010. - С. 306-308.

26. Шатило О. А. Місце інноваційної політики у системі національних економічних інтересів / О. А. Шатило // Галузь науки “Державне управління”: історія, теорія, впровадження: матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, Київ, 28 трав. 2009 р. : у 2 т. / за заг. ред. В. Ю. Ковбасюка, В. П. Трощинського. - К. : НАДУ, 2010. - Т. 1. - С. 404-406.