Міжнародно-правовий механізм врегулювання торговельних спорів у рамках діяльності Світової організації торгівлі

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК [341.241.8:339.5](043.3)

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ВРЕГУЛЮВАННЯ ТОРГОВЕЛЬНИХ СПОРІВ У РАМКАХ ДІЯЛЬНОСТІ СВІТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТОРГІВЛІ

Спеціальність 12.00.11- міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ЛІНІЧЕНКО ДЕНИС ВОЛОДИМИРОВИЧ

Київ 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Фурса Світлана Ярославівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідуюча кафедрою правосуддя.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Дмитрієв Анатолій Іванович, Горлівський регіональний інститут Університету «Україна», проректор з наукової роботи, завідувач кафедри правознавства;

кандидат юридичних наук Перевезенцев Олексій Юрійович, Національне агенство з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 р. з футболу та реалізації інфраструктурних проектів, заступник начальника управління правового забезпечення.

Захист відбудеться «24» травня 2011 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.10 в залі Вченої ради Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 12.

Автореферат розісланий «18» квітня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради М.О. Медведєва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Визначальною тенденцією сучасного етапу розвитку людської цивілізації є глобалізація економічних процесів. Започаткована наприкінці XX сторіччя, нині ця тенденція характеризується інтенсифікацією процесів формування нової системи світового господарства з властивим їй розмежуванням рівнів розвитку національних економік у міжнародному поділі праці та на міжнародному ринку факторів виробництва. Основною її рисою все більше стає не суперечність, а тенденція до співробітництва і взаєморозуміння. Поза системою світового господарства практично не може розвиватися жодна держава. Ускладнення світогосподарських зв'язків потребує постійного удосконалення існуючих і пошуку нових організаційно-правових форм економічних інтеграційних процесів. У цих умовах особливого значення набуває діяльність міжнародних економічних організацій.

Глобалізація економічного життя людства зумовлює зростання кількості й ускладнення функцій і завдань міжнародних економічних організацій, які, крім організаційного забезпечення співробітництва держав, що є їх членами, безпосередньо опікуються питаннями правового регулювання міжнародних економічних відносин, міжнародного контролю, взаємодії з іншими суб'єктами міжнародного права, вирішення міжнародних торговельних спорів.

Усе активнішу роль у вирішенні цих питань відіграє багатостороння торговельна система ГАТТ (Генеральна угода з тарифів і торгівлі)/СОТ (Світова організація торгівлі). Заснуванням 1947 року Генеральної угоди з тарифів і торгівлі було започатковано формування багатосторонньої системи торгівлі товарами, яка мала забезпечити для суб'єктів підприємницької діяльності різних країн стабільне і передбачуване середовище, у якому вони можуть здійснювати торгівлю товарами на загальноприйнятих принципах справедливості й недискримінації.

Формування цієї системи було завершено створенням 1994 року Світової організації торгівлі, яка, продовжуючи виконувати функції ГАТТ, має на меті об'єднати зусилля держав-членів для вирішення питань світової торгівлі в умовах нового світового економічного порядку на основі функціонування власного організаційно-правового механізму.

В умовах глобалізації економічних процесів перед системою ГАТТ/СОТ постали нові проблеми й завдання, пов'язані як з позитивними виявами і наслідками глобалізації (включення у міжнародний розподіл праці усе більшої кількості країн, розширення членства у СОТ тощо), так і негативними (поглиблення нерівності між “багатими” і “бідними” країнами, вплив кризових явищ в економіці окремих чи кількох країн на світову економіку тощо). У зв'язку з цим дослідження міжнародно-правового механізму врегулювання торговельних спорів у рамках діяльності СОТ видається актуальним як в теоретичному плані, насамперед для з'ясування її місця і ролі в правовому регулюванні світогосподарських відносин, так і в суто практичному значенні - з точки зору об'єктивної необхідності інтеграції окремих держав у багатосторонню торговельну систему. Все це є надзвичайно важливим і для України, яка поступово пристосовується до застосування механізмів функціонування СОТ.

Для України, яка перебуває на етапі системної трансформації національної економіки, інтеграція у світовий економічний простір є ключовим завданням зовнішньоекономічної політики країни, вирішення якого дозволить Україні посісти у міжнародному розподілі праці вигідне, відповідне її потенціалу місце. У зв'язку з цим перед Україною постає чимало проблем, пов'язаних з процесом входження та подальшої інтеграції в систему СОТ (зобов'язання щодо гармонізації економічної і правової політики зі світовими стандартами), а також з необхідністю врахування наявних негативів глобалізації. Від розв'язання цих проблем залежатиме вирішення питання про оптимальне, вигідне для національної економіки України входження у світову багатосторонню торговельну систему.

Теоретичною основою дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних теоретиків міжнародного права та представників різних політично-правових шкіл, правників галузевої юридичної науки, зокрема таких, як: Г.Є. Богуславський, В.Г. Буткевич, В.А. Василенко, С.А. Войтович, О.Ф. Висоцький, Б.В. Ганюшкін, В.Н. Денисов, В.М. Корецький, С.А. Малінін, О.О. Мережко, В. Моравецький, В.І. Муравйов, Т.Н. Нешатаєва, С.Г. Осика, В.Т. Пятницький, К.К. Сандровський, Є.Т. Усенко, О.А. Шибаєва та ін.

Західні вчені, зокрема Д. Джексон, Р. Хандек, Б. Хокман приділяли велику увагу проблемам діяльності ГАТТ/СОТ, і саме їх праці сприяли створенню організаційно-правових засад для трансформації ГАТТ в СОТ.

Значний досвід дослідження міжнародно-правового механізму врегулювання спорів у рамках ГАТТ/СОТ накопичено й вченими Російської Федерації. Діяльності ГАТТ/СОТ спеціально присвячено праці С.А. Григоряна та І.І. Дюмулена. Окремі аспекти функціонування ГАТТ/СОТ висвітлено в працях М.М. Богуславського, Н.Н. Лівенцова, А.П. Кіреєва, В.М. Шумілова та ін.

У працях вітчизняних вчених (В.В. Коновалова, С.Г. Осики, О.О. Покрещука, В.Т. Пятницького, В.І. Муравйова та ін.), присвячених проблемам світової торгівлі, досліджено ряд аспектів діяльності системи ГАТТ/СОТ, але відсутні комплексні дослідження в умовах створення нового світового економічного порядку.

Разом з тим, в результаті проведеного дисертаційного дослідження обраної теми, було отримано висновки, які не знайшли свого ґрунтовного висвітлення в зазначених працях. Зокрема, автором здійснено комплексний аналіз реалізації механізму врегулювання торговельних спорів у рамках діяльності СОТ; досліджено правовий статус та правові засади діяльності спеціального органу СОТ, діяльність якого спрямована на врегулювання торговельних спорів, - Органу врегулювання спорів (ОВС); проаналізовано та узагальнено практику врегулювання спорів у рамках діяльності СОТ; отримано висновки щодо ролі та місця рішень Органу врегулювання спорів у системі джерел міжнародного правового регулювання торговельних відносин, а також проаналізовано систему гарантій забезпечення реалізації рішень ОВС.

Отже, слід зазначити, що в Україні наразі відсутнє комплексне фундаментальне загальнотеоретичне дослідження міжнародно-правового механізму врегулювання торговельних спорів у рамках діяльності СОТ на монографічному чи дисертаційному рівні. Розкриття окремих сторін та характеристик механізму врегулювання спорів у рамках СОТ та особливостей міжнародно-правового статусу СОТ, у тому числі на галузевому рівні, виявлено у доробках вищеназваних вітчизняних та зарубіжних науковців. Тому на теренах України дослідження міжнародно-правового механізму врегулювання торговельних спорів у рамках СОТ на загальнотеоретичному рівні здійснюється вперше.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах наукової теми “Україна в євроінтеграційних правових процесах”, що є частиною планової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Інтеграція України у європейські правові, політичні та економічні системи” № 06БФ048-01, яка, в свою чергу, є складовою частиною комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми сталого державного розвитку України”.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розкриття сутності і особливостей функціонування системи врегулювання міжнародних спорів у рамках діяльності СОТ, правової природи СОТ як спеціалізованої міжнародної економічної організації та встановлення її ролі в правовому регулюванні світової торгівлі, а також визначення шляхів, методів та засобів оптимального врегулювання торговельних спорів у рамках діяльності СОТ.

Для досягнення зазначеної мети дисертант поставив перед собою такі завдання:

- з'ясувати соціально-економічні і міжнародно-правові передумови формування ГАТТ, визначивши особливості її правової природи;

- проаналізувати міжнародно-правову базу ГАТТ, створену в ході багатосторонніх переговорів держав;

- визначити правову природу СОТ як головної спеціалізованої міжнародної економічної організації у сфері світової торгівлі;

- надати визначення поняттю “механізм врегулювання міжнародних торговельних спорів у рамках діяльності СОТ”;

- дослідити договірно-правове регулювання механізму врегулювання міжнародних торговельних спорів у рамках діяльності СОТ;

- розкрити особливості імплементації міжнародних договорів України у сфері врегулювання міжнародних торговельних спорів у рамках діяльності СОТ у національне законодавство України.

Об'єктом дослідження є міжнародно-правове врегулювання торговельних спорів у рамках діяльності СОТ та механізм такого врегулювання. міжнародний договір організація торгівля

Предметом дослідження є правові форми і методи здійснення врегулювання торговельних спорів у рамках діяльності СОТ, а також норми міжнародного права, які встановлюють порядок врегулювання таких спорів у рамках СОТ. Предметом дослідження автор визначає також наукові концепції, позиції, історичний та емпіричний матеріал, чинні доктрини і підходи до формування та визначення механізму міжнародно-правового врегулювання торговельних спорів у рамках діяльності СОТ.

Методи дослідження. У роботі для досягнення поставленої мети було використано загальнонаукові і конкретно-правові методи.

Так, за допомогою структурно-системного методу показано організаційно-правовий механізм діяльності СОТ та визначено її місце в регулюванні світогосподарських відносин. За допомогою порівняльного методу з'ясовано шляхи вирішення проблеми імплементації та гармонізації економічного законодавства України з відповідними нормами міжнародного права та законодавством країн - членів Європейського Союзу. Використання нормативного методу дозволило дисертанту окреслити категорії правових норм, які визначають правові засади врегулювання спорів у системі СОТ, а також систему норм права, що регулює торговельні відносини як в рамках міжнародних відносин, так і на національному рівні. Аналітично-соціологічний аналіз проводився з метою збору, обробки та опрацювання матеріалів джерельної бази дослідження при аналізі чинників формування механізму врегулювання торговельних спорів в історичній площині та системі міжнародних правовідносин. Методи узагальнення використовувалися при формуванні основних ідей, які характеризують проблематику міжнародного врегулювання торговельних спорів у цілому.

Наукова новизна одержаних в дисертації результатів полягає в тому, що ця наукова робота у вітчизняній науці міжнародного права є комплексним аналізом міжнародно-правового механізму врегулювання торговельних спорів у рамках діяльності Світової організації торгівлі, який має виокремити його роль у правовому регулюванні світової торгівлі. У роботі отримали подальше поглиблене висвітлення правова природа та особливості системи врегулювання спорів у рамках діяльності СОТ. У зв'язку з цим визначено правові проблеми, що постали перед СОТ в умовах глобалізації господарських відносин та врегулювання торговельних спорів, що виникають між державами - членами міжнародного співтовариства.

Наукову новизну одержаних результатів відображено у таких положеннях, які виносяться на захист:

- автором проведено узагальнення засобів мирного врегулювання міжнародних спорів. Визначено, що зобов'язання держав щодо мирного врегулювання міжнародних спорів складається з двох елементів - зобов'язання негативного характеру, що полягає у забороні застосування сили або погрози силою для врегулювання спорів; зобов'язання позитивного характеру, яке передбачає, що усі міжнародні спори повинні врегульовуватися тільки мирними засобами. Обидва з наведених зобов'язань покладаються і виконуються нерозривно одне від одного;

- доведено, що перевагою СОТ, на відміну від ГАТТ, є створення в її рамках спеціального механізму вирішення спорів між державами - членами Організації, ефективність якого забезпечується застосуванням елементів примусу у разі невиконання будь-якою стороною своїх зобов'язань та встановленням чітких юридичних процедурних правил для ефективного і справедливого вирішення таких спорів;

- надано дефініцію поняттю міжнародно-правового механізму врегулювання торговельних спорів в рамках СОТ, під яким слід розуміти комплекс узгоджених на багатосторонній основі ефективних способів врегулювання спорів, порядок їх вирішення на основі принципів міжнародного права, систему заходів та способів впливу СОТ на членів - учасників спірних відносин, які разом мають стимулювати добровільне припинення правопорушень та виконання рішень, а також гарантувати можливість державам-членам СОТ ліквідувати правопорушення та відновити їх права;

- обґрунтовано, що механізм міжнародно-правового врегулювання спорів в рамках СОТ дозволяє компенсувати та врівноважити можливості розвинених країн та країн, що розвиваються, при вирішенні спорів в рамках СОТ, створюючи цим саме інструмент регулювання багатосторонніх міжнародних торговельних відносин та захисту інтересів їх учасників;

- сформовано визначення гарантій реалізації рішень ОВС при вирішенні спорів у рамках діяльності СОТ як систему заходів та способів впливу СОТ на членів - учасників спірних відносин, що полягає у застосуванні до такого члена, який порушує або не виконує прийняті ОВС рішення, превентивних дій, які можуть полягати у припиненні поступок та зобов'язань, або консультацій чи інших преференцій для такого члена з боку самої організації та її членів, обмеження наданих пільг та застосування інших негативних наслідків, що засновано на авторитеті СОТ як міжнародної організації.

В результаті проведеного дослідження було удосконалено:

- наукову класифікацію видів міжнародних спорів та способів їх врегулювання на загальноміжнародному, регіональному та місцевому рівнях, а також в рамках діяльності міжнародних організацій.

- класифікацію способів та засобів врегулювання міжнародних спорів доповнено таким критерієм, як визначення порядку врегулювання міжнародних торговельних спорів у рамках діяльності СОТ;

В рамках дисертаційного дослідження здобули подальшого розвитку такі наукові положення:

- обґрунтування, що мирне врегулювання міжнародних торговельних спорів залежить від рівня категоричності реалізації кожною державою принципу суверенної рівності. Для досягнення ефективності механізму врегулювання міжнародних торговельних спорів необхідним є співмірний (зустрічний) поступ держав у політиці реалізації принципу суверенної рівності, що повинно розглядатися як реалізація закріпленого Декларацією про принципи міжнародного права 1970 р. положення про те, що “кожна держава зобов'язана виконувати повністю й сумлінно свої міжнародні зобов'язання й жити в мирі з іншими державами”;

- доповнено та обґрунтовано тезу, що інтеграція України у світову економіку має ґрунтуватися на моделі випереджаючого руху та заміні інерційного розвитку розвитком на інноваційній основі з урахуванням усіх переваг і ризиків глобалізації світових економічних відносин. Доступ України до механізму вирішення спорів у сфері міжнародної торгівлі зумовить покращення інвестиційного клімату в Україні, а також створить належні гарантії захисту вітчизняних та іноземних інвестицій.

Теоретичне та практичне значення дисертації. У науковому плані результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для поглиблення наукових знань та теоретичної бази у питаннях природи, сутності та значення механізму врегулювання міжнародних торговельних спорів в рамках діяльності СОТ, його практичного застосування в сучасних умовах трансформації суспільства, визначенні місця і ролі СОТ у регулюванні світової торгівлі тощо. Основні теоретичні здобутки даної роботи можуть істотно допомогти у вітчизняній практиці законотворення на етапі формування основних засад зовнішньоекономічної політики України на шляху утвердження членства в СОТ.

Одержані результати дисертаційного дослідження можуть бути корисними в діяльності Міністерства юстиції України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Міністерства закордонних справ України, враховуючи встановлені законодавчі пріоритети щодо представництва інтересів України перед світовим співтовариством. Матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці навчальних програм з вивчення нормативних та спеціальних курсів з міжнародного публічного права, права ГАТТ/СОТ, міжнародного економічного та торгового права, міжнародного арбітражу та інших навчальних дисциплін.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати отримано здобувачем особисто при проведенні дисертаційного дослідження і є його самостійною науковою працею. Всі наукові результати, викладені у дисертаційному дослідженні та наведені в опублікованих працях, отримано автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення, пропозиції, висновки, практичні рекомендації дисертанта обговорювалися і були схвалені на засіданні кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин. Результати дослідження відображено в публікаціях автора і доповідалися на науково-практичних конференціях, у тому числі таких конференціях, як:

- II Всеукраїнська науково-теоретична конференція “Філософські, методологічні і психологічні проблеми права”, яка проводилась у Київському національному університеті внутрішніх справ (м. Київ, 15 січня 2009 р.);

- ХІІ Міжнародна науково-практична конференція на тему: “Світова фінансово-економічна криза: стратегії протидії та мінімізація наслідків (економіка, фінанси, право)”, яка проводилась в Українському державному університеті фінансів та міжнародної торгівлі (м. Київ, 29 травня 2009 р.);

- Міжнародна наукова конференція “Розвиток права України від конституції Пилипа Орлика до сьогодення”, яка проводилась на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, 20 травня 2010 р.);

- ІІ Міжнародна науково-практична конференція на тему: “Проблеми процесуальної науки: історія і сучасність”, яка проводилась на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, 25-26 листопада 2010 р.).

Тези виступів опубліковано.

Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладено автором у п'ятьох опублікованих наукових статтях, у тому числі індивідуальних, вміщених у фахових наукових журналах та виданнях.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, які охоплюють дванадцять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг дисертації становить 223 сторінки, з яких 17 сторінок становить список використаних джерел (200 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, вказується на зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами, визначається мета та завдання дослідження, об'єкт, предмет та методи дослідження, його емпірична база, формулюється наукова новизна, розкривається теоретичне та практичне значення отриманих результатів, ступінь їх апробації.

Розділ 1. Становлення поняття міжнародно-правового механізму врегулювання торговельних спорів у міжнародному економічному праві складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. Виникнення міжнародно-правового механізму врегулювання торговельних спорів аналізуються передумови виникнення механізму врегулювання торговельних спорів. Проводиться дослідження діалектичного розвитку міжнародних торговельних відносин як різновиду суспільних відносин. Визначається, що пов'язана з лібералізацією міжнародних відносин заборона репресивних методів вирішення торговельних конфліктів у ХХ столітті, яка набула універсального й імперативного значення, отримавши статус імперативної норми (jus cogens) у міжнародному праві, фактично не вирішила проблему силового розв'язання міжнародних спорів, проте така заборона надала потужного імпульсу розвиткові мирних засобів і процедур врегулювання міжнародних конфліктів. Таким чином започаткувавши новий напрям розвитку міжнародних відносин, мирне врегулювання міжнародних спорів стало предметом наукових досліджень та практичної діяльності міжнародного співтовариства на шляху створення ефективного механізму переходу від репресивного (силового) методу врегулювання торговельних спорів до цивілізованого (мирного) способу врегулювання таких спорів.

Обґрунтовується теза, що виникнення та становлення інституту міжнародного врегулювання торговельних спорів безпосередньо залежить від організації системи міжнародних відносин, правового статусу суб'єктів міжнародних відносин та системи взаємодії міжнародних організацій. Доводиться, що формування механізму врегулювання торговельних спорів найбільш ефективно здійснюється в рамках діяльності відповідних міжнародних організацій. Автор приходить до висновку, що, на відміну від окремих процедур врегулювання торговельних спорів, що застосовуються при двосторонніх переговорах держав, ефективність врегулювання міжнародних торговельних спорів у рамках міжнародних організацій із застосуванням відповідної процедури, насамперед, зумовлена авторитетністю такої організації, підкріпленою підтримкою її рішень учасниками міжнародних відносин та забезпеченням добровільного виконання останніх з боку таких учасників міжнародних відносин.

Через призму формування міжнародно-правових норм (зобов'язань) та створення міжнародних організацій автор проводить історико-порівняльний аналіз становлення інституту мирного врегулювання міжнародних спорів, що стало передумовою формування основних засад врегулювання міжнародних торговельних спорів як складової міжнародних конфліктів. Наводиться теза, що поступовий розвиток системи врегулювання міжнародних спорів юридичного характеру, й особливо в питаннях тлумачення й застосування міжнародних договорів, зумовив визнання державами арбітражу як найбільш дієвого засобу врегулювання спорів, що не були залагоджені дипломатичним шляхом.

Висловлюється бачення щодо впливу міжнародних норм та принципів міжнародних відносин на передумови формування міжнародно-правового механізму врегулювання торговельних спорів. Зокрема, наголошується на істотному впливі принципу суверенної рівності держав як першооснови в пошуку компромісів у врегулюванні міжнародних торговельних спорів. Робиться висновок, що одним із ключових питань у врегулюванні будь-якого міжнародного торговельного спору є проблема зменшення невпевненості та ризику уряду країни - сторони міжнародного економічного конфлікту щодо результату його врегулювання, що насамперед зумовлено нерівністю економічного розвитку країн на сучасному етапі міжнародного розвитку.

У підрозділі 1.2. Правова природа торговельних спорів у контексті формування принципу мирного врегулювання міжнародних спорів досліджується питання правової природи міжнародного спору через призму поняття міжнародного судового органу, якому притаманні такі ознаки, як “міжнародність”, “незалежність” та “юридичність”. Наводяться основні аспекти превентивної спрямованості діяльності міжнародних судових органів при врегулюванні міжнародних спорів. Декларується проблема участі приватних осіб (фізичних та юридичних) в міжнародних відносинах, зокрема через призму звернення до міжнародних організацій для вирішення спору, що має місце між відповідним громадянином (юридичною особою) та державою чи міжнародною організацією. Відповідна можливість приватних осіб набувати (обмеженого) статусу учасника міжнародних спірних відносин дозволяє формувати як основні засади громадського контролю за ефективністю впровадження міжнародних механізмів врегулювання міжнародних спорів, так і формувати новий вид міжнародних спорів - спорів між державами, з одного боку, та індивідами, корпоративними органами та недержавними утвореннями, з іншого.

Автор визначає основні фактори та передумови виникнення міжнародних спорів та пошуку засобів їх врегулювання, зокрема - це невизначеність норм сучасного міжнародного права; відмінність в релігійних, культурних, ідеологічних та політичних цінностях держав; відсутність реальної рівності сторін спору; закріплення міжнародним правом об'єктивних меж вибору певного засобу врегулювання спору; роль третьої сторони при врегулюванні суперечки, її вплив на свободу дій учасників спору; процедурні особливості конкретного засобу врегулювання спору (такі як конфіденційність процедури; ступінь її формальності; вартість процесу врегулювання; можливість паралельного і подальшого використання інших засобів мирного врегулювання та ін.), що обов'язково оцінюються сторонами при виборі такого засобу. Відповідні фактори та передумови дозволили автору виділити дві основні групи міжнародних спорів - політичні та правові, однак разом з тим автор наголошує, що в чистому вигляді відповідні види міжнародних спорів у рамках міжнародних відносин не існують. Віднесення того чи іншого спору до політичного чи правового зумовлено питомою вагою підстав виникнення такого спору - правових чи політичних. Отже, розглядаючи питання правової природи міжнародних спорів, а зокрема і міжнародних торговельних спорів, можна зробити висновок, що поділ засобів врегулювання спорів на правові та політичні є корисним методом, що допомагає дослідити особливості юридичної природи конкретного засобу, характеристики процесу їх застосування й інші ознаки. Правова природа міжнародних торговельних спорів полягає у притаманності відповідній категорії спорів загальних юридико-політичних ознак міжнародних спорів як узагальнюючої категорії, а також ускладнення економічним елементом. Іншими словами, правова природа міжнародного торговельного спору зумовлена діалектичним поєднанням притаманних міжнародним спорам передумов, підстав та чинників та особливого характеру міжнародних економічних відносин, а саме існування відповідного міжнародного економічного правопорядку.

У підрозділі 1.3. Поняття міжнародно-правового механізму врегулювання торговельних спорів у рамках СОТ проводиться історико-порівняльний аналіз становлення механізму врегулювання міжнародних торговельних спорів у рамках діяльності різного роду міжнародних (міждержавних) організацій. Акцентується увага на неефективності окремо взятих процедур врегулювання міжнародних конфліктів, що мали місце до ухвалення та початку роботи Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, в рамках якої було запроваджено окремі інституційні механізми для підтримки міжнародних економічних зв'язків між різними державами, в тому числі механізм врегулювання міжнародних торговельних спорів, що мали місце в сфері міжнародних відносин та охоплювалися предметом регулювання ГАТТ.

Автором констатується факт, що створена у 1947 р. Генеральна угода з тарифів і торгівлі функціонувала як ланка для переходу прав і обов'язків від ГАТТ 1947 р. до СОТ. Наводиться теза про те, що СОТ, у свою чергу, відрізняється від ГАТТ не тільки тим, що в ній представлено більше держав-членів ніж у ГАТТ (153), але і більш широкими масштабами тієї комерційної і торгово-політичної діяльності, у якій вона задіяна, а також своїм юридичним статусом. Однак при цьому автор наголошує на сферах реалізації ГАТТ - торгівля товарами та СОТ - забезпечення загальної інституціональної основи для здійснення торговельних відносин між її державами - членами з питань, які регулюються угодами та пов'язаними з ними правовими документами, включеними у Додатки до Угоди про СОТ.

Досліджується організаційна структура СОТ, елементи і особливості її взаємодії, а також нормативний матеріал, покладений в основу діяльності СОТ, що дає можливість автору зробити висновок про те, що формування поняття та визначення особливостей міжнародно-правового механізму врегулювання торговельних спорів у рамках СОТ безпосередньо зумовлюється структурою, характером та способом взаємодії її органів, які, спираючись на міжнародно-правові норми, що увійшли як Додатки до Угоди про СОТ, і формують механізм міжнародно-правового регулювання торговельних спорів саме в рамках діяльності СОТ.

Наводяться основні етапи реалізації міжнародно-правового механізму врегулювання торговельних спорів у рамках СОТ. Зокрема, процедура врегулювання спорів у рамках СОТ складається з таких етапів: 1) консультації, добрі послуги, примирення, посередництво; 2) розгляд спору спеціально створеною групою експертів; 3) розгляд звіту групи експертів та його затвердження (якщо не подається апеляція) Органом врегулювання спорів; 4) розгляд апеляції Апеляційним органом; 5) затвердження Органом врегулювання спорів звіту Апеляційного органу; 6) нагляд за виконанням рекомендацій і постанов.

На підставі вищенаведених положень та висновків автором сформовано поняття та розкрито правову природу міжнародно-правового механізму врегулювання торговельних спорів з урахуванням особливостей врегулювання торговельних спорів у рамках діяльності СОТ.

Розділ 2. Організаційно-правові засади діяльності СОТ щодо врегулювання торговельних спорів складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 2.1. Джерела та засади врегулювання торговельних спорів присвячено аналізу змісту та окремих положень Домовленості про правила і процедури врегулювання суперечок (1994), яка увійшла до Заключного акта Уругвайського раунду як складова частина Марракеської угоди про заснування СОТ та “охоплених угод”, тобто Угод, які увійшли до додатків Угоди про заснування СОТ і є сферою реалізації механізму врегулювання міжнародних торгових спорів у рамках діяльності СОТ. Автор як джерело врегулювання торговельних спорів також наводить практику урегулювання спорів в рамках ГАТТ, яка внаслідок її застосування до конфронтаційних відносин СОТ знаходить своє постійне удосконалення.

Проводиться порівняльний аналіз юридичного оформлення цілей ГАТТ та СОТ у відповідних установчих документах, внаслідок якого автор приходить до висновку, що основними цілями СОТ, визначеними у преамбулі Марракеської угоди про заснування СОТ, є підтримання рівня життя та зростання реального доходу в країнах - членах, забезпечення повної зайнятості, розширення виробництва та торгівлі, оптимальне використання світових ресурсів. На відміну від ГАТТ, на нашу думку, дані цілі визначено більш чітко, разом з тим цілі діяльності СОТ також поширюються й на послуги.

Автор проводить аналіз положень окремих джерел врегулювання торговельних спорів. Зокрема, наведено особливості врегулювання міжнародних спорів “Правилами ГАТТ щодо врегулювання суперечок” та проведено порівняння із відповідними правилами, встановленими Домовленістю про правила і процедури врегулювання суперечок.

У підрозділі 2.2. Процедури врегулювання торговельних спорів у рамках СОТ автор акцентує увагу на дослідженні окремих процедур врегулювання спорів. Зокрема, розкриває особливості порушення питань щодо використання окремих процедур врегулювання спорів у рамках СОТ - консультацій, добрих послуг, примирення і посередництва. Наведено розмежування спеціальних процедур врегулювання спорів та загальних процедур, що встановлюються Домовленістю про правила і процедури врегулювання суперечок. Визначено порядок вирішення колізій при застосуванні спеціальних та загальних процедур. Доведено, що в разі виникнення розбіжностей між спеціальними правилами і процедурами та процедурами охоплених угод, що розглядаються, порядок використання таких процедур є наступним: спеціальні і додаткові правила та процедури повинні використовуватися у міру можливості, а правила та процедури, визначені в Домовленості, - тою мірою, якою це необхідно для уникнення розбіжностей.

Подається зміст та опис повноважень і функцій Органу врегулювання спорів, що створюється при СОТ, а також повноваження окремо створюваних третейських груп (груп експертів), Рад та Комітетів (Комісій) СОТ, Апеляційного органу СОТ. Аналізуються підстави та порядок звернення сторін - учасників міжнародного торговельного спору до арбітражного врегулювання спору в рамках діяльності СОТ із обранням та залученням державами - учасницями спору арбітра.

Автор наводить ряд прецедентів з практики врегулювання торговельних спорів у рамках діяльності СОТ, які дозволяють зробити висновок щодо специфіки участі окремих структурних утворень (зокрема груп експертів), їх ролі у вирішенні справи та висновків, які робляться ОВС (в особі груп експертів) при вирішенні окремих категорій міжнародних торговельних спорів. Вказані прецеденти свідчать про формування в ОВС бази судових рішень, які є певним чином методологічним тлумаченням положень ГАТТ, що і доводиться до відома всіх учасників останньої, а отже, деякою мірою є практикою міжнародного правозастосування.

Докладний аналіз процедури вирішення спорів у СОТ дозволив автору дійти висновку, що вона (процедура), порівняно з відповідною процедурою ГАТТ, є більш визначеною і чіткою. В рамках ГАТТ система вирішення спорів закінчувалася прийняттям рекомендацій для задоволення позову. Разом з тим, механізму забезпечення ефективного виконання рекомендацій не було передбачено. Крім того, в рамках ГАТТ не було визначено часових меж розгляду і вирішення спорів. На відміну від системи врегулювання спорів у рамках ГАТТ, система врегулювання торговельних спорів у рамках СОТ виправдала себе як найбільш дієва та формалізована, що дозволяє уникнути зловживання сторонами-учасницями своїми процесуальними правами. Запровадження апеляційного перегляду рішення - висновків груп експертів - зумовлює формування принципу змагальності та всебічності при розгляді міжнародних торговельних спорів у рамках механізму діяльності СОТ.

Підрозділ 2.3. Міжнародно-правові гарантії забезпечення виконання та реалізації рішень СОТ при врегулюванні спорів містить обґрунтування ефективності використання міжнародно-правового способу вирішення торговельних спорів у рамках діяльності СОТ, що полягає у створенні системи гарантій забезпечення виконання та реалізації рішень СОТ. Автор робить висновок, що відповідні гарантії знаходять свій вияв у постійному контролі з боку ОВС порядку та способу виконання прийнятого рішення (встановлення строків для повідомлення зацікавленого члена СОТ, встановлення обов'язку останнього повідомити про строки та порядок виконання рішень ОВС тощо). Спосіб забезпечення гарантій полягає у встановленні відповідних обмежень на міжнародному рівні щодо держави - учасниці спору в разі невиконання чи неналежного виконання прийнятого рішення ОВС СОТ. Такими обмеженнями можуть бути певні тимчасові заходи: отримання компенсації або припинення поступок їй, або інших зобов'язань.

Розглядаються конкретні види гарантій забезпечення виконання та реалізації рішень СОТ при врегулюванні спорів, їх зміст та правова природа. Зокрема, надається поняття “компенсацій”, “припинення поступок або інших зобов'язань” як гарантій виконання рішень ОВС СОТ. Визначаються особливості процедури застосування компенсацій та проведення переговорів щодо взаємоприйнятної компенсації. Аналізуючи поняття припинення поступок та інших зобов'язань, автор приходить до висновку, що припинення поступок або інших зобов'язань щодо зацікавленого члена має бути заходом еквівалентної дії, тобто не повинно перевищити рівень зведених нанівець або ушкодження переваг сторони, яка вдалася до процедури розв'язання суперечок. Автор висловлює позицію щодо віднесення до одного із видів гарантій забезпечення виконання та реалізації рішень СОТ при врегулюванні спорів -- надання чи позбавлення привілеїв (імунітетів), які надаються державі як члену СОТ.

Розділ 3. Механізми врегулювання торговельних спорів у рамках СОТ в окремих секторах міжнародної торгівлі складається з шести підрозділів.

У підрозділі 3.1. Вирішення спорів, пов'язаних з торгівлею товарами, автор наводить практику врегулювання спорів у рамках діяльності ГАТТ. Визначено основний підхід до способу врегулювання спорів у рамках ГАТТ. Зокрема, автор підкреслює, що практична робота ГАТТ здійснюється за допомогою серії багатосторонніх торговельних переговорів, або торговельних раундів. В основі їх лежить пакетний метод, що має низку переваг. Так, на думку автора, такими перевагами є те, що: 1) учасники переговорів можуть досягати успіхів з широкого кола проблем; 2) поступки, на які важко було б піти окремо, набагато легше зробити в рамках пакета; 3) країни, що розвиваються, як менш потужна економічна сторона мають більше шансів впливати на багатосторонню систему в контексті раунду, ніж у разі двосторонніх переговорів із найбільшими торговельними державами. У підрозділі визначено основні принципи здійснення торгівлі в рамках ГАТТ, які впливають на вибір способів та засобів врегулювання торговельних спорів, а також на результат вирішення таких спорів. Наводиться аналіз прецедентів вирішення міжнародних спорів у рамках ГАТТ з огляду на запроваджені угодою принципи міжнародної торгівлі, зокрема принцип “торгівля без дискримінації”; принцип “захисту через тарифи”; принцип “стійкої основи торгівлі”; принцип “сприяння справедливій конкуренції”; принцип “кількісних обмежень імпорту”. Аналізуються проблеми нетарифних обмежень в міжнародній торгівлі та порядок врегулювання спорів, пов'язаних із цим. Разом з тим, автор наголошує, що можливі обмеження щодо імпорту можуть мати селективний характер, і при тому вони можуть застосовуватися до держав-учасниць без дотримання норм щодо режиму найбільшого сприяння.

У підрозділі 3.2. Розв'язання спорів у сфері надання послуг проводиться аналіз положень Генеральної угоди з торгівлі послугами (ГАТС) як основи міжнародного співробітництва у сфері надання послуг. Акцентується увага на постійному вдосконаленні як самого тексту Угоди, так і способів застосування її положень при врегулюванні міжнародних відносин та вирішенні торговельних спорів, а також констатується притаманність ГАТС основних принципів міжнародного співробітництва, таких як режим найбільшого сприяння, національний режим та прозорість, проте їх застосування щодо торгівлі послугами є обмеженим, що впливає на визначення особливостей врегулювання міжнародних торговельних спорів, що виникають у сфері регулювання ГАТС. Разом з тим, ГАТС поряд із наявним механізмом врегулювання торговельних спорів у сфері торгівлі послугами в рамках діяльності СОТ містить положення про зобов'язання держав щодо створення судових, арбітражних або адміністративних органів чи процедур, які забезпечать негайний розгляд адміністративних рішень, що впливають на торгівлю послугами, і, застосування заходів, які усувають відповідні адміністративні рішення (порушення), що, на думку автора, свідчить про дворівневість вирішення спорів, запроваджувану ГАТС - національний рівень (на рівні держав) та міжнародний рівень (на рівні СОТ).

Аналізуючи практику застосування ГАТС при вирішенні відповідної категорії спорів у сфері торгівлі послугами, автор робить висновок, що спори, які виникають з приводу торгівлі послугами в рамках правового регулювання ГАТС, вирішуються Органом врегулювання спорів СОТ відповідно до загальної процедури. Особливостями врегулювання спорів є дотримання положень ГАТС при встановленні обставин виникнення спорів, а також характеру взаємовідносин суб'єктів спору.

У підрозділі 3.3. Вирішення спорів у сфері інтелектуальної власності розкриваються особливості врегулювання спорів у сфері інтелектуальної власності, що здійснюється поза межами регулювання ГАТТ, в рамках Угоди про торгові аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС). Відповідна угода вимагає від кожної держави - члена СОТ забезпечити ефективний захист прав інтелектуальної власності шляхом: 1) цивільно-судових заходів; 2) спеціальних заходів на кордоні, що полягають у конфіскації і знищенні товарів, виготовлених із порушенням прав інтелектуальної власності; 3) адміністративних заходів; 4) кримінальних заходів.

В рамках ТРІПС врегулювання спорів за допомогою міжнародно-правового механізму врегулювання спорів у рамках СОТ здійснюється щодо порушення авторських прав, торгових марок, географічних назв, що використовуються для найменування товарів, промислових зразків (дизайнів), топології інтегральних мікросхем, а також нерозкритої інформації, наприклад торговельних секретів. Угода також встановлює процедури консультацій між державами - членами СОТ у випадку, коли певний член СОТ вважає, що практика ліцензування чи умови підприємництва в іншій країні СОТ є порушенням угоди ТРІПС або негативно впливає на добросовісну конкуренцію.

Автором також досліджується питання про співвідношення міжнародних та національних (на прикладі України) способів врегулювання спорів, що виникають у сфері захисту права інтелектуальної власності. Автор приходить до висновку, що створення належного способу захисту права інтелектуальної власності залежить не лише від вдосконалення способів вирішення відповідних спорів у рамках діяльності СОТ (міжнародний рівень), але й потребує належного рівня врегулювання спорів на місцевому рівні шляхом створення спеціалізованих судів тощо (національний рівень). Необхідність відповідної системи захисту пов'язується з притаманною праву інтелектуальної власності індивідуальністю.

У підрозділі 3.4. Розв'язання спорів, пов'язаних із захистом інвестицій, автор аналізує проблеми забезпечення та дотримання режиму іноземного інвестування як на міжнародному, так і на національному рівні, визначає особливі умови інвестування як загалом, так і в різних країнах зокрема. Багато уваги приділяє розвитку інститутів іноземного інвестування в країнах з перехідною економікою та країнах, що розвиваються, порівнюючи останні за рівнем розвитку можливостей допущення та захисту іноземних інвестицій.

Здійснюючи відповідний аналіз передумов розвитку іноземного інвестування та ймовірних підстав виникнення спорів у сфері захисту іноземних інвестицій, автор проводить дослідження міжнародно-правового регулювання у відповідній сфері. Особливу увагу при застосуванні норм міжнародних угод приділено практиці застосування Угоди про інвестиційні заходи, які стосуються торгівлі (ТРІМС).

Розглядаючи питання створення механізмів міжнародно-правового врегулювання торговельних спорів, пов'язаних з іноземним інвестуванням, автор наводить приклади існування альтернативних СОТ органів врегулювання спорів. Зокрема, одними з таких є Центр із вирішення міжнародних спорів, заснований відповідно до Вашингтонської конвенції 1965 р. про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, Міжнародний суд ООН як орган, що розглядає усі питання, що передаються йому державами, і всі питання, передбачені Статутом ООН та чинними договорами і конвенціями, в тому числі пов'язані із вирішення міжнародних інвестиційних спорів та ін.

Наводяться приклади врегулювання спорів у рамках механізму міжнародно-правового врегулювання в рамках діяльності СОТ торговельних спорів з приводу іноземного інвестування, за наслідками аналізу яких автор приходить до висновку, що важливе значення для правильного врегулювання спору в рамках СОТ, поряд із застосуванням угод ГАТТ та ТРІМС, є врахування положень регіональних та двосторонніх угод, які укладаються між членами СОТ, однак не входять до складу “охоплених угод” СОТ. Практика розгляду справ СОТ у сфері інвестування, на думку автора, вказує на те, що в більшості випадків група експертів надає рекомендації щодо внесення змін та корегування положень міждержавних домовленостей членів СОТ, які певною мірою призводять до порушень положень ТРІМС та прав інших членів СОТ.