Адміністративно-правове забезпечення ґендерної рівності в організації діяльності персоналу ОВС

Размещено на http://www.allbest.ru/

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ҐЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ В ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕРСОНАЛУ ОВС

12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

КИРИЧЕНКО Вероніка Валеріївна

Запоріжжя - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті внутрішніх справ.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор ПЄТКОВ Сергій Валерійович, проректор з науково-педагогічної роботи та міжнародних зв'язків, Класичний приватний університет.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор КАЛАЯНОВ Дмитро Петрович, професор кафедри управління та інформаційно-технічного забезпечення органів внутрішніх справ, Одеський державний університет внутрішніх справ;

кандидат юридичних наук, доцент КОМІСАРОВ Олександр Геннадійович, докторант кафедри адміністративної діяльності органів внутрішніх справ, Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ.

Захист відбудеться „28” травня 2011 р. о 900 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 17.127.07 Класичного приватного університету за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 124.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Класичного приватного університету за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 114.

Автореферат розісланий „22” квітня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Н.О. Армаш.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Розвиваючись як демократична та правова держава, Україна орієнтується в першу чергу на загальнолюдські цінності, сприйняті та впроваджені міжнародним співтовариством як обов'язкова умова існування суспільства. Серед таких цінностей чільне місце займає ставлення у суспільстві до чоловіка і до жінки як до рівних особистостей з рівнозначними можливостями у всіх сферах суспільної і державної діяльності. Розвинуте суспільство поважаючи особливості кожної статі повинно прагнути до максимального їх паритету у публічній сфері. Саме таке завдання ставлять перед своїми державами-членами провідні міжнародні організації, у тому числі й Організація Об'єднаних Націй.

На сучасному етапі формування та впровадження ґендерної політики в Україні положення щодо рівності чоловіків та жінок повинні бути закріплені не лише на загальнодержавному рівні, а й конкретизуватися у різних сферах суспільного життя, в тому числі й у правоохоронній.

Міністерство внутрішніх справ України є центральним органом виконавчої влади, який втілює у життя правоохоронну політику держави. Воно є одним з основних суб'єктів реалізації ґендерної політики в Україні, яке активно залучено до процесу виконання основних міжнародних зобов'язань України щодо утвердження ґендерної рівності. Міністерством внутрішніх справ розроблено Програму забезпечення ґендерної рівності в ОВС України на період до 2011 року, що є реальним кроком на шляху до реалізації взятих державою на себе зобов'язань.

Статистичні дані щодо кількості жінок та чоловіків, які працюють в органах внутрішніх справ України, дають підстави для оцінки та висновків щодо стану реалізації принципу ґендерної рівності в цій сфері життя: кількість жінок, які проходять службу в органах внутрішніх справ України, за останні роки постійно збільшується і це є однією з характерних рис сьогодення. Станом на 01.01.2010 року в органах внутрішніх справ працює 46120 жінок, з них 20518 осіб атестованого складу і 25602 осіб вільнонайманого складу. На 01.01.2010 частка жінок серед атестованих працівників 12,17%, тоді як рік тому цей показник дорівнював 11,9%. Оскільки збільшення кількості жінок в органах внутрішніх справ є незворотнім процесом, вирішення проблеми терміново вимагає адекватної реакції з боку кадрових служб.

Реформування органів внутрішніх справ України й інтегрування їх у світову систему припускає широке залучення жінок у сферу правоохоронної діяльності. Необхідно відзначити, що в останні роки спостерігається стійка тенденція постійного збільшення частки жінок серед особового складу органів внутрішніх справ. Специфіка жіночої поведінки, психології та методів взаємодії з оточуючими, є цінним ресурсом у правоохоронній діяльності, вміле використання якого дозволить вирішити ряд завдань у боротьбі зі злочинністю неповнолітніх, вчиненням ситуативних злочинів тощо.

Науково-теоретичною основою дослідження та зроблених висновків стали праці вчених, які заклали підвалини дослідження прав людини та проблем впровадження ґендерної рівності в суспільні відносини. Зокрема, йдеться про таких вітчизняних та зарубіжних учених-правознавців, як В.Б. Авер'янов, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурка, М.В. Буроменський, Ю.П. Битяк, І.П. Голосніченко, О.Р. Дашковська, Д.П. Калаянов, А.Т. Комзюк, О.Г. Комісаров, С.В. Кувакін, Т.М. Мельник, О.В. Лавріненко, К.Б. Левченко, А.С. Олійник, О.В. Петришин, В.Ф. Погорілко, В.В. Романова, О.М Руднєва, О.Ю. Синявська, М.В. Щелкунова та інші вчені.

Незважаючи на фундаментальність проведеної роботи названими вченими невирішеними залишаються ряд питань як теоретичного, методичного так і практичного напряму стосовно забезпечення ґендерної рівності в органах внутрішніх справ. Зокрема, враховуючи специфіку системи та методи її правоохоронної діяльності потребує уточнення суті та деталізації порядку впровадження самого принципу ґендерної рівності з огляду на фізіологічні та психологічні відмінності чоловіків та жінок. Саме на цей аспект ґендерної рівності в Україні на сьогодні припадає найбільше наукових дискусій, що в свою чергу вимагає фаховості у підході до остаточного нормативного регулювання вказаного питання. Наведені положення у своїй сукупності і зумовили актуальність обраної теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України від 05.07.2004 № 755, Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 рр., схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ від 12.12.2005 р.

У межах вказаних напрямів дисертантом досліджено проблеми забезпечення ґендерної рівності в органах внутрішніх справ та запропоновано шляхи вдосконалення чинного законодавства у цій сфері.

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного підходу з урахуванням міжнародного та вітчизняного досвіду правового забезпечення ґендерної рівності в організації діяльності персоналу ОВС встановити його сутність та особливості та розробити науково обґрунтовані пропозиції щодо напрямків і шляхів розвитку адміністративного законодавства у сфері забезпечення ґендерної рівності в організації діяльності персоналу ОВС.

Відповідно до визначеної мети було поставлено такі завдання:

- визначити поняття та проаналізувати значення ґендерної рівності як загальноправового явища;

- дати юридичну характеристику стану нормативно-правового регулювання рівних прав та можливостей жінок та чоловіків в Україні;

- охарактеризувати ґендерний аспект організаційно-правового забезпечення проходження служби в ОВС України;

- виявити та проаналізувати стан ґендерної рівності в органах внутрішніх справ України;

- проаналізувати досвід регулювання ґендерної рівності у правоохоронних органах зарубіжних країн;

- визначити напрями вдосконалення адміністративно-правового регулювання ґендерної рівності персоналу ОВС.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини в частині забезпечення ґендерної рівності під час проходження служби жінками та чоловіками в органах внутрішніх справ України.

Предметом дослідження є адміністративно-правове забезпечення ґендерної рівності в організації діяльності персоналу ОВС.

Методи дослідження. Методологічною основою роботи є сукупність методів і прийомів наукового пізнання, застосування яких обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. Вивчення передумов виникнення проблеми здійснено історичним методом, який дає можливість відтворити послідовне накопичення тих явищ, які у сукупності становлять суть ґендерної нерівності в Україні.

За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (розділ 1). За допомогою історико-правового підходу досліджено основні етапи становлення ролі жінки в правоохоронних органах (розділ 2); проаналізовано низку соціологічних досліджень (розділ 1, 2); для висвітлення проблем реалізації конституційного принципу рівноправства були використані індуктивний та дедуктивний методи, метод порівняльного аналізу, елементи діалектичного методу (розділ 2).

Структурно-логічний та порівняльно-правовий методи використано для аналізу адміністративно-правових засад окремих видів правоохоронної діяльності МВС України щодо забезпечення ґендерної рівності в діяльності персоналу органів внутрішніх справ (розділ 2).

Компаративний, статистичний методи та метод документального аналізу використовувались для формування напрямів вдосконалення адміністративно-правового регулювання ґендерної рівності в ОВС України.

Нормативна основа дослідження - Конституція України, чинні законодавчі та інші нормативно-правові акти, які регулюють проходження служби в органах внутрішніх справ України.

Емпірична основа дослідження - матеріали практики органів внутрішніх справ щодо проходження служби жінками та ґендерної рівності в органах внутрішніх справ; спеціалізовані аналітичні огляди матеріалів та публікації в періодичних виданнях, довідкова література, статистичні матеріали МВС України тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексних монографічних досліджень, присвячених забезпеченню ґендерної рівності в органах внутрішніх справ. Її сутність буде проявлятися в таких результатах:

вперше:

- здійснено дослідження специфіки адміністративно-правового регулювання ґендерної рівності в процесі діяльності органів внутрішніх справ України з урахуванням психофізіологічних та інших особливостей чоловіків та жінок;

- визначено поняття „ґендерна рівність в ОВС” як режим діяльності ОВС, при якому особи різних статей наділяються рівними правами та можливостями для вступу та проходження служби в ОВС з урахуванням фізіологічних особливостей особи. Зокрема, не вважатиметься порушенням режиму ґендерної рівності встановлення диференційованих нормативів фізичної підготовки для чоловіків та жінок; графіку чергувань для жінки під час грудного вигодовування дитини тощо;

- розглянуто ґендерну рівність як складовий елемент службової діяльності в ОВС, у зв'язку з чим запропоновано відповідні зміни до законодавства України;

удосконалено:

- концепцію ґендерної рівності, в рамках якої, на відміну від попередніх підходів, пропонується зміщення акценту із забезпечення рівності юридичних прав жінок і чоловіків на забезпечення рівності умов і можливостей реалізації цих прав;

- поняття „ґендерна рівність”, під яким пропонується розуміти режим діяльності у галузі прав людини, при якому особи різних статей наділяються рівними правами та можливостями для їх участі в усіх сферах суспільного, державного та приватного життя;

- положення законодавства у сфері службової діяльності стосовно особливостей дотримання службової дисципліни особами жіночої статі;

дістали подальшого розвитку:

- процедура відбору кандидатів на службу в органи внутрішніх справ України, що зазвичай проводиться у три послідовних етапи: соціально-правовий, медичний та психологічний, виділенням четвертого етапу - конкурсно-екзаменаційного, який проводиться на курсах початкової підготовки та у вищих навчальних закладах системи МВС;

- обґрунтування конкретних заходів, що сприятимуть забезпеченню ґендерної рівності в суспільстві: доведено необхідність впровадження ґендерних квот у складі органів управління; запропоновано ряд заходів, спрямованих на забезпечення рівних можливостей та кар'єрного просування по службі для жінок і чоловіків, гармонійного поєднання професійної діяльності і сімейних обов'язків.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес і можуть вимірюватись за кількома параметрами:

- у правозастозовчій діяльності - матеріали дисертаційного дослідження використовуються у практичній діяльності органів державної влади для поліпшення стану забезпечення ґендерної рівності (Акт впровадження в діяльність районної адміністрації Заводського району м. Запоріжжя від 01.12.2009 року; Акт впровадження в діяльність УМВС України в Запорізькій області від 23.12.2009 року);

- у правотворчій діяльності - результати дослідження містять ряд пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства, норми якого регулює Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України; розробки нових нормативно-правових актів щодо забезпечення ґендерної рівності в органах внутрішніх справ;

- у навчальному процесі - матеріали дослідження можуть бути використані при викладанні дисциплін „Адміністративне право”; „Адміністративна діяльність ОВС”; „Забезпечення прав людини в правоохоронній діяльності” в юридичних вузах, при підготовці лекцій, навчальних і методичних посібників та для підготовки спецкурсів з ґендерної проблематики: „Основи ґендерної політики”, „Ґендерні аспекти правоохоронної діяльності” (Акт впровадження в діяльність Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 20.10.2010 року).

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення й висновки дисертації обговорювались на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Удосконалення діяльності ОВС України з попередження й розкриття злочинів та інших правопорушень (м. Запоріжжя, 2007 р.); ІІІ міжвузівській курсантсько-студентській науково-практичній конференції „Українська державність: проблеми та шляхи розвитку” (м. Кіровоград, 2009 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Актуальні проблеми розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (м. Запоріжжя, 2009 р.).

Публікації. Основні висновки авторських досліджень знайшли відображення у 10 опублікованих наукових статтях та тезах доповідей на науково-практичних конференціях, 6 з яких надруковані в юридичних фахових виданнях, затверджених ВАК України. Загальний обсяг публікацій - 2,74 д.а.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які об'єднують 6 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 215 сторінок, із них основного тексту - 182 сторінки, список використаних джерел (274 найменування) - 28 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв'язок з науковими планами та програмами, мету і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, а також наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх апробації та опублікування.

Розділ 1 - „Ґендерна рівність як соціальне та правове явище в Україні” - містить два підрозділи, які присвячено загальнотеоретичним питанням: характеристиці ґендерної рівності як правового явища та дослідженню існуючих в науці адміністративного права концептуальних підходів до розуміння гендерної рівності.

У підрозділі 1.1. „Концептуальні підходи до визначення ґендерної рівності” розглянуто ґенезу поглядів на ґендерну рівність та запропоновано власне визначення цього явища.

Структурні перетворення останнього десятиліття сприяють формуванню та розвитку вітчизняних ґендерних досліджень. Тож на часі було дослідити проблему, наскільки зміна старого (тоталітарного) політичного й соціально-економічного режиму, з одного боку, і протистояння реформуванню ґендерних відносин у структурах влади сьогодні, з другого, можуть сприяти запровадженню нового, ґендерного підходу у праві України.

Ґендерний підхід не існує як щось єдине ціле, а фактично являє собою низку теорій, концепцій і підходів, які дещо по-різному трактують поняття „ґендер” та „ґендерна рівність”, у кожному з них ці терміни набувають особливого змістовного значення. Тому на сьогодні має місце переусвідомлення глибинних основ мислення в цьому напрямку і особливо в органах внутрішніх справ.

Необхідно зазначити, що переважна більшість учених принцип ґендерної рівності розглядають, на нашу думку, дуже вузько, тобто тільки як забезпечення реалізації жінками передбачених нормативними актами прав та обов'язків на рівні з чоловіками. Однак слід констатувати і те, що недотримання принципу ґендерної рівності, це не тільки порушення прав жінок, але і чоловіків, хоча ми і погоджуємося з тими авторами, які відзначають менш сприятливі умови для жінок, більше того, і сама постановка проблеми „ґендерної рівності”, яка ініційована переважно жінками - вченими, та низкою нормативних актів, в яких йдеться про порушення прав жінок, наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 № 1834 „Про затвердження Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 р.”, дають підстави на акцентування уваги під час дослідження ґендерної рівності саме на проблемні аспекти дотримання прав жінок.

Незважаючи на наявність певного кола визначень та ознак такого поняття, як „ґендерна рівність” універсальної формули-дефініції цього поняття в науці не існує, оскільки їх сприйняття змінюється залежно від геополітичних чинників, культурних традицій, моральних і правових цінностей суспільства й законодавства певних держав. Тому проаналізувавши зміст визначень поняття „ґендерної рівності”, було запропоновано власне визначення: „ґендерна рівність” - це універсальний принцип у галузі прав людини, який наділяє осіб різних статей рівними правами та можливостями для їх участі у всіх сферах суспільного, державного та приватного життя. З урахуванням наведеного поняття та специфіки служби в ОВС було визначено поняття „ґендерна рівність в ОВС” як принцип, який наділяє осіб різних статей рівними правами та можливостями для вступу та проходження служби в ОВС з урахуванням фізіологічних особливостей особи. Зокрема, не вважатиметься порушенням ґендерної рівності встановлення диференційованих нормативів фізичної підготовки для чоловіків та жінок; графіку чергувань для жінки, під час грудного вигодовування дитини тощо.

У підрозділі 1.2. „Адміністративно-правове регулювання ґендерної рівності в Україні” досліджено загальний стан адміністративно-правового регулювання ґендерної рівності на національному рівні.

Зокрема, було встановлено, що правове регулювання державної ґендерної політики в Україні здійснюється нормативно-правовими актами двох рівнів: наднаціонального та національного. При цьому формування та розвиток національного рівня нормативно-правової бази державної політики щодо ґендерної рівності в Україні має відбуватись відповідно до концепції необхідного і достатнього складу нормативно-правових баз, тобто її здійснення за етапами: „створення функціонального ядра - розроблення необхідного складу нормативно-правових документів - розроблення достатнього складу нормативно-правових документів” дає змогу впорядкувати вже напрацьований масив правових актів різної юридичної сили.

У регулюванні питання рівних прав та можливостей жінок і чоловіків Україна використовує декілька підходів, серед яких: відсутність обмежень чи привілеїв за ознакою статі; рівні умови для реалізації рівних прав жінок і чоловіків; позитивні дії, спрямовані на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізувати рівні права, надані їм Конституцією; рівний правовий статус жінок і чоловіків на рівні можливості для його реалізації; ґендерно-правову експертизу чинного законодавства, результатом якої є надання висновку щодо їх відповідності принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Результатом ґендерної експертизи має стати такий комплекс дій: висловлення (оцінка) ставлення до правової ситуації в країні з точки зору закріплення в законодавстві ґендерного аспекту, виявлення політичних і правових ініціатив до дійових осіб найвищого політичного і державного рівня, виконання певної аналітичної, видавничої, пропагандистської роботи, поширення матеріалів серед державних діячів та населення, пропозиція регламентуючих документів, програм, конкретних кроків, технологій тощо.

Така ґендерно-правова експертиза має бути, в першу чергу, спрямована на проведення комплексного дослідження чинного законодавства та проектів нормативно-правових актів, що стосуються прав людини і громадянина, щодо принципу дотримання рівних прав і можливостей жінок і чоловіків; підготовку обґрунтованих висновків щодо відповідності цьому принципу, а також запобігання нормативно-правовим актам, які містили б дискримінаційні положення за ознакою статі.

Розділ 2 - „Правове регулювання ґендерної рівності в системі ОВС України” - складається із двох підрозділів і присвячений поглибленому аналізу порядку забезпечення ґендерної рівності в ОВС адміністративно-правовими засобами.

У підрозділі 2.1. „ Адміністративно-правове забезпечення проходження служби в ОВС України: ґендерний аспект” досліджується законодавство, що безпосередньо регулює адміністративно-правовий статус працівника ОВС України з точки зору забезпечення рівних можливостей чоловіка і жінки при вступі та проходженні служби в ОВС.

В дисертації наголошується, що сьогодні деякі нормативно-правові акти йдуть в розріз із законом, мають внутрішні протиріччя і вступають у колізію із нормами інших галузей права, подекуди допускається невиправдане дублювання нормативних приписів. Серед таких насамперед слід відзначити закони України “Про забезпечення рівних прав та рівних можливостей чоловіків та жінок”, “Про міліцію”, “Про війська внутрішньої та конвойної охорони”, “Про надзвичайний стан”, “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, “Про державну службу” та ряд інших законів і підзаконних актів.

Водночас, слід відмітити, що останнім часом спостерігаються тенденції до активного залучення жінок на службу в органи внутрішніх справ, що безумовно сприятиме підвищенню ефективності діяльності цих органів, позаяк скорочується некомплект кадрів, заповнюються вакансії, зміцнюється морально-психологічний клімат у колективах. Це, у свою чергу, дозволяє планомірно й стійко вирішувати органам внутрішніх справ завдання й забезпечувати належне виконання своїх функцій.

Актуальним є формування позитивного ставлення до жінок, які обіймають керівні посади. На жаль, у суспільстві існує стереотипне уявлення, що жінка-керівник виконує свої службові обов'язки гірше за чоловіка-керівника, особливо у змішаних та чоловічих колективах. Тому важливо змінити цей поширений погляд за допомогою різноманітних методів заохочення, стимулу, наприклад, використовуючи засоби масової інформації, друковані видання. До того ж формування високої жіночої самооцінки є дуже важливим чинником подолання застарілих стереотипів, але не менш актуальним виявляється формування ґендерно нейтральної свідомості й у самих чоловіків.

Водночас необхідно враховувати, що процес адміністративно-правового регулювання проходження служби жінками в органах внутрішніх справ України повинен мати свої особливості, що залежать від певних об'єктивних чинників. При цьому їх урахування жодним чином не суперечить принципу ґендерної рівності.

На нашу думку, оптимальне поєднання адміністративно-організаційних методів, методів переконання і заохочення з соціально-психологічними методами впливу можуть бути використані для зменшення ґендерної дискримінації та забезпечення ґендерної рівності персоналу ОВС.

У підрозділі 2.2. „Стан забезпечення ґендерної рівності в органах внутрішніх справ України” акцентовано увагу на умовах забезпечення ґендерної рівності в ОВС та рівні і якості організаційної роботи в цій сфері при проходженні служби особами різної статі.

Зокрема, в роботі підкреслюється, що проходження служби жінками в органах внутрішніх справ України має свої особливості, які залежать: від займаної посади старшого й середнього начальницького складу або рядового й молодшого начальницького складу; від підрозділу, в якому безпосередньо жінка-співробітник проходить службу; від регіону; від сімейного стану жінки-співробітника органів внутрішніх справ.

На нашу думку, активне залучення жінок на службу в органи внутрішніх справ сприяє підвищенню ефективності діяльності цих органів, тому що скорочується некомплект кадрів, заповнюються вакансії, зміцнюється морально-психологічний клімат у колективах, що, у свою чергу, дозволяє планомірно й стійко вирішувати органам внутрішніх справ завдання й забезпечувати належне виконання своїх функцій.

Але, не зважаючи на високий відсоток жінок, які працюють в ОВС, та причетність МВС України до виконання Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року, можна констатувати, що напрямок реалізації державної політики ґендерної рівності не є пріоритетним для ОВС. Показники статистики також свідчать, що особи вищої управлінської ланки представлені в основному чоловіками, а на посадах середньої начальницької ланки відсоток жінок-керівників незначний. За всю історію української міліції на посаду керівника районного відділу органів внутрішніх справ було призначено жінку лише один раз - керівника Суворовського райвідділу міліції в Херсонській області.

Отже, на сьогодні в Україні існує явище ґендерної нерівності, яке полягає в непропорційній зайнятості обох статей в різних сферах життя, різниці оплати праці жінки і чоловіка (заробітна плата жінок у середньому становить 68,6% від заробітної плати чоловіків і це незважаючи на те, що їх знання, вміння і здібності знаходяться на такому ж рівні, як і у чоловіків), існуванні стійких ґендерних стереотипів, що мають яскраве патріархальне забарвлення, проявах дискримінації за статевою ознакою, що закриває особам однієї статі доступ до ресурсів або джерел доходу. Подібне співвідношення прав та можливостей безперечно веде до фактичної дискримінації.

Дані опитування відносно порушення прав чоловіків і жінок та дискримінації за ознакою статі в органах внутрішніх справ дають підстави вважати, що більшість персоналу органів внутрішніх справ чоловічої і жіночої статі мають стереотипне мислення і виявилися носіями патріархальних ґендерних стереотипів, які є перепонами суспільної реалізації та кар'єрного росту жінок. Більшість керівників обох статей віддають перевагу при прийнятті на службу чоловікам. Чоловіки-керівники не готові приймати жінок на роботу та сприяти їх просуванню на службі. Респонденти вважають умови праці, важкість покладених завдань та тривалість робочого дня більш складними для жінок.

Говорячи про проблеми ґендерної рівності в суспільстві, не можна обминути проблеми чоловіків, оскільки вони також у певних випадках стикаються з виявами ґендерної дискримінації та порушенням їх прав. З іншого боку, ці прояви ґендерної нерівності мають зворотний ефект проти жінок, оскільки підсилюють певні стереотипи про соціальну роль жінки в суспільстві. Серед основних загальних недоліків можемо зазначити, що, як не дивно, дискримінація відносно чоловіків виявляється в отриманні освіти. В деяких підрозділах у працівників ОВС виникають значні проблеми при спробі одержати необхідні дозволи та документи для вступу в навчальні заклади, або при спробі піти на сесію. Керівники мотивують свою відмову тим, що „нікому буде працювати”. Це свідчить про існування перешкод на шляху професійного й духовного зростання співробітників. Відносно жінок такої дискримінації нами не виявлено.

Дискримінація стосовно чоловіків виявляється і в отриманні права на звільнення за бажанням працівника. В більшій частині випадків безпосереднє керівництво не чинить перешкод працівникам при їх бажанні звільнитися з лав ОВС, хоча при цьому частина респондентів (10,5%) вважає, що звільненню у трудовій книжці обов'язково передуватиме дисциплінарне стягнення або відмітка „за порушення дисципліни”, що може завдати певних проблем при подальшому працевлаштуванні. Проте відносно жінок, бажаючих звільнитися, така дискримінація практично не зустрічається.

Результати дослідження також свідчать про розуміння працівниками ОВС відносно необхідності законодавчого забезпечення рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків та державної підтримки реалізації цих прав через формування та реалізацію державної ґендерної політики в Україні, зокрема в органах внутрішніх справ. Основними складовими цього напрямку є здійснення ґендерної експертизи законодавства та приведення чинного законодавства та нормативно-правових актів МВС України у відповідність до принципу рівних прав та рівних можливостей жінок та чоловіків. Також необхідно провести ґендерну експертизу законодавчих та нормативно-правових актів, які регламентують трудові правовідносини, порядок соціального забезпечення працівників органів внутрішніх справ України і на основі здійсненої експертизи розробити та внести зміни в існуючу нормативно-правову базу для дотримання принципу ґендерної рівності в діяльності МВС України.

Розділ 3 - „Перспективи розвитку законодавства у сфері забезпечення ґендерної рівності в органах внутрішніх справ України” - складається з двох підрозділів і присвячений аналізу зарубіжного досвіду нормативного закріплення засад забезпечення ґендерної рівності в органах внутрішніх справ України із формулюванням основних шляхів його запозичення в Україні, а також основним перспективам розвитку вітчизняного законодавства.

У підрозділі 3.1. „Міжнародно-правовий досвід регулювання ґендерної рівності у правоохоронних органах зарубіжних країн” досліджується законодавство США, Великобританії, Німеччини, Російської Федерації тощо.

Аналізуючи законодавство зарубіжних країн, необхідно зупинитись і акцентувати увагу на їх позитивному досвіді, який можна застосувати в умовах України, зокрема:

По-перше, доцільно прийняти за основу побудови органів внутрішніх справ України континентально-європейську модель поліцейської організації, властиву романо-германській правовій сім'ї; закласти рекомендований тип моделі поліцейської організації в Україні в Концепцію реформування системи органів внутрішніх справ України.

По-друге, для побудови ОВС України за основу необхідно взяти те краще, що відноситься до ґендерної рівності персоналу органів внутрішніх справ у двох різних моделях правоохоронних органів зарубіжних країн та привести українську нормативно-правову базу щодо діяльності ОВС до узагальнених європейських норм, зокрема Рекомендацій Ради Європи.

По-третє, сучасний період діяльності поліції Західної та Східної Європи, США, а також країн Сходу характеризується тенденцією на збільшення кількості жінок в особовому складі, а також залученням жінок до виконання всього спектру функцій і завдань, покладених на правоохоронні органи. Європейські стандарти правоохоронної діяльності передбачають, що прийнятий на службу поліцейський має пройти у повному обсязі не тільки професійно-службову підготовку, а й отримати відповідний інструктаж із соціальних проблем, демократичних свобод, прав людини і, зокрема, з Європейської конвенції з прав людини. Відповідно до п.4 Декларації про поліцію „професійні, психологічні та матеріальні умови, за яких поліцейський має виконувати свої обов'язки, повинні захищати його честь, гідність та неупередженість”.

На думку європейських поліцейських, служба жінки в поліції дуже результативна. Жінки є більш комунікабельними при врегулюванні сімейних конфліктів, робота жінок-поліцейських незамінна при спілкуванні з жертвами насильницьких дій, з підлітками-правопорушниками. Жінки набагато краще складають іспити й засвоюють матеріал у ході навчання. Поліцейських-жінок не залучають лише до спецоперацій з агресивними демонстрантами, при звільненні заручників, але в основному у професійній підготовці жінки-поліцейські проходять такий самий курс навчання, як і чоловіки.

Загалом, інноваційні процеси, що відбуваються в Україні, в тому числі і в системі правоохоронних органів, відкривають реальні перспективи широкого використання міжнародного досвіду поліції в організації діяльності ОВС, зокрема, забезпечення щодо ґендерної рівності. Узагальнення та використання новітніх досягнень поліцейської науки й практики, безперечно, сприятиме розв'язанню відомчих проблем, оптимізації професійної орієнтації, адаптації до вимог професії (зокрема, жінками), освоєнню професійних та організаційних цінностей, досягненню професійної майстерності, опануванню нових видів діяльності та перепідготовці персоналу, а також виконанню завдань кадрового моніторингу, збереженню працездатності та запобіганню професійній деформації працівників міліції, поліпшенню робочого клімату в підрозділах, зокрема в питаннях ґендерної рівності серед персоналу. Це дасть змогу якісно й ефективно виконувати службові обов'язки й поліпшить імідж міліції як у середині країни, так і за її межами. Але найважливішим є те, що виважене застосування передового зарубіжного досвіду допоможе переорієнтувати роботу ОВС України із силових і адміністративних методів на більш демократичні, спрямовані передусім на захист прав і свобод людей, у тому числі і персоналу ОВС, зокрема жінок. А це, у свою чергу, виведе діяльність правоохоронних органів України на європейський рівень.

У підрозділі 3.2. „Напрями вдосконалення адміністративно-правового регулювання ґендерної рівності персоналу ОВС” окреслюються шляхи вдосконалення чинного законодавства у сфері забезпечення ґендерної рівності персоналу ОВС з урахуванням результатів проведеного дослідження.

Для успішної реалізації ґендерної політики в органах внутрішніх справ України та для створення ґендерно недискримінаційних умов несення служби та кар'єрного зростання необхідно виробити єдині ґендерно недискримінаційні умови прийняття на службу та умови несення служби, пристосовані як до жінок, так і до чоловіків; створити належні умови для навчання дівчат-курсантів та роботи жінок-працівників ОВС.

Міністерство внутрішніх справ України на сьогодні активним чином задіяне до процесу формування та реалізації ґендерної політики держави. Зокрема, введення посади Радника з прав людини та ґендерних питань, створення та робота Громадської ради з питань забезпечення прав людини є виявом демократизації правоохоронних органів, готовності їх до сприйняття принципів захисту прав людини та виявом усвідомлення того факту, що впровадження та формування ґендерної політики в підрозділах органів внутрішніх справ сприятиме проведення адміністративних дій щодо ґендерної рівності персоналу ОВС: видача розпоряджень по роботі, складання посадових інструкцій, планів, настанов, різних інструкцій, а також залучення спеціалістів до проведення семінарів, тренінгів та занять з особовим складом.

Безперечно, сьогодні є нагальною потреба в удосконаленні адміністративно-правового підґрунтя становища жінок у системі органів внутрішніх справ України, формулюванні нових нормативно-правових напрямів регулювання їх діяльності з урахуванням реалізації принципу рівних прав та рівних можливостей. Враховуючи це, нами була обґрунтована необхідність та запропоновано ряд змін і доповнень до законодавства.

Аналіз законодавства, що існує сьогодні в Україні, свідчить, що воно не захищає повністю жінку, хоча проблема охорони материнства завжди була однією з головних при розгляді прав жінок. На наш погляд, стосовно вагітності, материнства і усиновлення потрібно було б внести такі зміни в законодавство, які зазначені в Консолідованому Акті № 213 „Про рівне ставлення до чоловіків і жінок в плані працевлаштування, надання декретної відпустки та інших соціальних гарантій” від 3 квітня 1998 р. (Копенгаген). Дані положення (зміни) ми пропонуємо внести до ст. 179 Кодексу законів про працю „Відпустка по вагітності, пологам і догляду за дитиною”.

Аналізуючи спеціальне законодавство про проходження служби в ОВС України, можна виокремити норми, які є дискримінаційними і містять підстави, що обмежують право жінок на працю в органах внутрішніх справ. Наприклад, такі норми містяться у п. 4 „Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України”, де передбачено, що „…рядовий і молодший начальницький склад органів внутрішніх справ комплектується на договірних засадах особами чоловічої статі …, а в необхідних випадках і жінками”, а також у п. 84 Наказу МВС України від 06.02.2001 № 85, який передбачає, що вагітні жінки, незалежно від терміну вагітності, є тимчасово непридатними для служби в органах внутрішніх справ і до прийняття в навчальні заклади МВС України. Вказані вище підстави є дискримінаційними за ознакою статі і суперечать статті 24 Конституції України та статтям 22 і 184 КЗпП України.

Окрім цих механізмів, держава має створити та гарантувати середовище, в якому права людини розглядаються як головні і такі, що практично реалізуються. Якщо такого середовища, що ґрунтується на верховенстві права людини, не існує, то всі проголошені права і формальні механізми їх ефективності не знайдуть реального втілення.

законодавство ґендерний рівність орган

Висновки

1. Досліджуючи концептуальні підходи до визначення ґендерної рівності від давніх часів до сьогодні нами було встановлено ряд закономірностей у зміні поглядів на сутність цього поняття, що дало змогу запропонувати власне його визначення: „ґендерна рівність” - це режим діяльності у галузі прав людини, при якому особи різних статей наділяються рівними правами та можливостями для їх участі у всіх сферах суспільного, державного та приватного життя.

2. Проаналізувавши стан адміністративно-правового регулювання державної ґендерної політики в Україні, було встановлено, що воно здійснюється нормативно-правовими актами двох рівнів: наднаціонального та національного. Формування та розвиток національного рівня нормативно-правової бази державної політики щодо ґендерної рівності в Україні має відбуватись відповідно до концепції необхідного і достатнього складу нормативно-правових баз, тобто її здійснення за етапами: „створення функціонального ядра - розроблення необхідного складу нормативно-правових документів - розроблення достатнього складу нормативно-правових документів” дає змогу впорядкувати вже напрацьований масив правових актів різної юридичної сили.

3. Досліджуючи ґендерний аспект адміністративно-правового забезпечення проходження служби в ОВС України було встановлено, що для успішної реалізації ґендерної політики в органах внутрішніх справ України та для створення ґендерно недискримінаційних умов несення служби та кар'єрного зростання необхідно виробити єдині ґендерно недискримінаційні умови прийняття на службу та умови несення служби, пристосовані як до жінок, так і до чоловіків; створити належні умови для навчання дівчат-курсантів та роботи жінок-працівників ОВС. При цьому законодавцю необхідно враховувати, що проходження служби жінками в органах внутрішніх справ України має свої особливості, які залежать: від займаної посади старшого й середнього начальницького складу або рядового й молодшого начальницького складу; від підрозділу, в якому безпосередньо жінка-співробітник проходить службу; від регіону; від сімейного стану жінки-співробітника органів внутрішніх справ.

4. Аналізуючи стан забезпечення ґендерної рівності в ОВС України, було виявлено певне розуміння працівниками ОВС відносно необхідності законодавчого забезпечення рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків та державної підтримки реалізації цих прав через формування та реалізацію державної ґендерної політики в Україні, зокрема в органах внутрішніх справ. Основними складовими цього напрямку має стати здійснення ґендерної експертизи законодавства та приведення чинного законодавства та нормативно-правових актів МВС України у відповідність до принципу рівних прав та рівних можливостей жінок та чоловіків. Також необхідно провести ґендерну експертизу законодавчих та нормативно-правових актів, які регламентують трудові правовідносини, порядок соціального забезпечення працівників органів внутрішніх справ України і на основі здійсненої експертизи розробити та внести зміни в існуючу нормативно-правову базу для дотримання принципу ґендерної рівності в діяльності МВС України.

5. Характеризуючи міжнародний досвід забезпечення ґендерної рівності в правоохоронних органах нами було з'ясовано, що з огляду на процеси європейської інтеграції нагальним питанням є подальше запровадження системних змін у діяльність ОВС України відповідно до основних принципів реформування правоохоронних органів у демократичному суспільстві, які передбачають: верховенство закону; деполітизацію; демілітаризацію; децентралізацію; підзвітність та прозорість в роботі; тісну співпрацю з населенням та місцевими громадами; професійну підготовку персоналу. Важливим напрямком реформування органів внутрішніх справ, який безпосередньо пов'язаний із забезпеченням прав людини, з одного боку, і ґендерною рівністю персоналу ОВС - з іншого, є якісне покращення системи добору, навчання та роботи з персоналом, подолання депрофесіоналізації особового складу.

6. Викладене дає можливість визначити такі основні напрями удосконалення та розвитку національного законодавства, що регулює забезпечення ґендерної рівності в ОВС:

- статтю 179 Кодексу законів про працю доповнити ч. 3 такого змісту: „На підставі медичного висновку після народження дитини батькові дитини надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до десяти календарних днів для допомоги матері та дитині”;

- скасувати як такі, що є дискримінаційними і містять підстави, що обмежують право жінок на працю в органах внутрішніх справ, п. 4 „Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України”, де передбачено, що „…рядовий і молодший начальницький склад органів внутрішніх справ комплектується на договірних засадах особами чоловічої статі …, а в необхідних випадках і жінками”; п. 84 Наказу МВС України від 06.02.2001 № 85, який передбачає, що вагітні жінки, незалежно від терміну вагітності є тимчасово непридатними для служби в органах внутрішніх справ і до прийняття в навчальні заклади МВС України;

- внести зміни і доповнення до Закону України „Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, зокрема:

статтю 2 „Рівність прав жінок і чоловіків - відсутність привілеїв чи обмежень за ознакою статі” у ч. 1, п. 1 після слів „…чи обмежень за ознакою статі” доповнити словами „згідно з Конституцією України, законами України та нормами міжнародного права”;

статтю 3 „Основні засади державної політики щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” викласти у такій редакції: „Державна політика щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків спрямована на: утвердження ґендерної рівності; недопущення дискримінації за ознакою статі; застосування позитивних дій; забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень; забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних та сімейних обов'язків; підтримку сім'ї, формування відповідального материнства і батьківства; виховання і пропаганду серед населення України культури ґендерної рівності, поширення просвітницької діяльності в цій сфері; захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі”;

- доповнити ст. 7 Дисциплінарного статуту ОВС України частиною 3 такого змісту: „Враховуючи фізіологічні особливості особи рядового або начальницького складу жіночої статі допускається диференційований підхід до встановлення нормативів фізичної підготовки та режиму несення служби жінкою, яка має дитину до 1-го року”;

- внести поправки до проекту Закону України „Про органи внутрішніх справ” від 18.01.2008 № 1376, а саме: п. 11 ч. 1 ст. 4 викласти у такій редакції „Неупередженості по відношенню до громадян щодо їх расової, релігійної, політичної чи статевої належності”; ч. 3 ст. 27 викласти у наступній редакції „…осіб рядового і начальницького складу, незалежно від статі, призначають на штатні вакантні посади прямі начальники відповідно до номенклатури посад, яка визначається і затверджується Міністром внутрішніх справ України”.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кириченко В.В. Еволюція діяльності соціального місця та ролі жінки в державі / В.В. Кириченко // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2007. - № 2 (частина 39). - С. 100-107.

2. Кириченко В.В. Міжнародний досвід залучення жінок на службу в поліцію / В.В. Кириченко // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2007. - № 3 (частина 40). - С. 325-332.

3. Кириченко В.В. Дотримання прав людини в правоохоронній діяльності: ґендерний аспект / В.В. Кириченко // Ринкова економіка: сучасна теорія і практиа управління: зб.наук.статей. - 2009. - Т. 12 (Вип. 25, частина 2). - С. 230-235.

4. Кириченко В.В. Розвиток феміністської ідеології та новий ґендерний підхід / В.В. Кириченко // Центральноукраїнський правничий часопис Кіровоградського юридичного інституту ХНУВС : зб.наук.праць. - 2010. - № 1. - С. 119-127.

5. Кириченко В.В. Ґендер: сутність та понятійний зміст / В.В. Кириченко // Вісник Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2010. - № 1. - С. 122-129.

6. Кириченко В.В. Тенденції щодо порушення ґендерної рівності в органах внутрішніх справ України / В.В. Кириченко // Центральноукраїнський правничий часопис Кіровоградського юридичного інституту ХНУВС : зб.наук.праць. - 2010. - № 2. - С. 124-133.

7. Кириченко В.В. Забезпечення ґендерної політики на міжнародному рівні В.В. Кириченко Центральноукраїнський правничий часопис Кіровоградського юридичного інституту ХНУВС : зб.наук.праць. - 2009. - № 1. - С. 111-114.

8. Кириченко В.В. Ґендерна рівність і законодавство / В.В. Кириченко // Удосконалення діяльності ОВС України з попередження й розкриття злочинів та інших правопорушень : матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Запоріжжя, 2007 р.). - Запоріжжя : ЗЮІ ДДУВС. 2007. - Ч. ІІ. - С. 184-187.

9. Кириченко В.В. Дотримання прав людини в правоохоронній діяльності: ґендерний аспект / В.В. Кириченко // Українська державність: проблеми та шляхи розвитку : матеріали ІІІ міжвузівській курсантсько-студентській науково-практичній конференції (м. Кіровоград, 2009 р.). - Кіровоград : КірЮІ ХНУВС. - 2009. - С. 105-106.

10. Кириченко В.В. Проблеми ґендерної рівності в діяльності органів внутрішніх справ / В.В. Кириченко // Актуальні проблеми розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах : матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Запоріжжя, 2009 р.). - Запоріжжя : ЗЮІ ДДУВС. - 2009. - С. 292-294.

АНОТАЦІЯ

Кириченко В.В Адміністративно-правове забезпечення ґендерної рівності в організації діяльності персоналу ОВС. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Класичний приватний університет. - Запоріжжя, 2011.

Дисертацію присвячено аналізу засад забезпечення ґендерної рівності в організації діяльності персоналу ОВС. Охарактеризовано поняття ґендеру як юридичної категорії, визначено причини та наслідки порушень ґендерної рівності у правоохоронних органах.

Здійснено узагальнення зарубіжного досвіду нормативного забезпечення ґендерної рівності в організації діяльності персоналу правоохоронних органів та основні пріоритети його запозичення для України, виділено основні напрями розвитку законодавства у цій сфері.

Аналізуючи стан забезпечення ґендерної рівності в ОВС України було виявлено певне розуміння працівниками ОВС відносно необхідності законодавчого забезпечення рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків та державної підтримки реалізації цих прав через формування та реалізацію державної ґендерної політики в Україні, зокрема в органах внутрішніх справ. Основними складовими цього напрямку має стати здійснення ґендерної експертизи законодавства та приведення чинного законодавства та нормативно-правових актів МВС України у відповідність до принципу рівних прав та рівних можливостей жінок та чоловіків. Встановлено необхідність проведення ґендерної експертизи законодавчих та нормативно-правових актів, які регламентують трудові правовідносини, порядок соціального забезпечення працівників органів внутрішніх справ України і на основі здійсненої експертизи розробити та внести зміни в існуючу нормативно-правову базу для дотримання принципу ґендерної рівності в діяльності МВС України.

Ключові слова: ґендерна рівність, органи внутрішніх справ, адміністративно-правові відносини, рівність прав жінок та чоловіків.

АННОТАЦИЯ

Кириченко В.В. Административно-правовое обеспечение гендерного равенства в организации деятельности персонала ОВД. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - Административное право; финансовое право; информационное право. - Классический приватный университет. - Запорожье, 2011.

Диссертация посвящена анализу основ обеспечения гендерного равенства в организации деятельности персонала ОВД. Охарактеризованы понятия гендера как юридической категории, определены причины и последствия нарушений гендерного равенства в правоохранительных органах.

Осуществлено обобщение зарубежного опыта нормативного обеспечения гендерного равенства в организации деятельности персонала правоохранительных органов и основные приоритеты его заимствования для Украины, выделены основные направления развития законодательства в этой сфере.

Исследуя концептуальные подходы к определению гендерного равенства от древних времен до сегодняшнего времени нами был установлен ряд закономерностей в изменении взглядов на сущность этого понятия, что позволило предложить собственное его определение: «гендерное равенство» - это универсальный принцип в области прав человека, который наделяет лиц разных полов равными правами и возможностями для их участия во всех сферах общественной, государственной и частной жизни.

Из вышеприведенного понятия следует понятие «гендерное равенство в ОВД» - как принцип, который наделяет лиц разных полов равными правами и возможностями для поступления и прохождения службы в ОВД с учетом физиологических особенностей человека. В частности, не будет считаться нарушением гендерного равенства установление дифференцированных нормативов физической подготовки для мужчин и женщин; графика дежурств для женщины, во время грудного вскармливания ребенка и т.п.