Формування державної політики соціального захисту населення в умовах макроекономічної нерівноваги

Виділені напрями рекомендацій та етапи їх впровадження, а саме: аналітичний етап, який містить інтегральну оцінку розвитку системи соціального захисту населення, кластерний аналіз системи соціального захисту населення в регіональному контексті з метою виявлення можливостей для формування інноваційного потенціалу, формулювання довгострокового бачення, визначення та пріоритизації ключових бар'єрів, що обмежують конкурентоздатність соціальної сфери; аналіз та визначення пріоритетності кластерів за критерієм ступеня забезпеченості регіонів України об'єктами інфраструктури, ключовими цілями яких стають віділення конкурентоздатних кластерів, визначення бар'єрів, що обмежують розвиток кластерів, пріоритизацію кластерів для детального аналізу; розвиток кластерів, ключовими цілями якою стають оцінка ефективності пріоритетних кластерів через застосування методу багатомірної класифікації на підставі кластерного аналізу, виявлення ключових бар'єрів, що обмежують конкурентоздатність кластерів, визначення пріоритетних ініциатив для підвищення конкурентоздатності кластерів. Етап впровадження рекомендацій містить визначення методів та оптимальних механізмів державного управління соціальним захистом населення.

За результатами аналізу виявлено можливості для формування інноваційного та економічного потенціалу соціальної інфраструктури, зроблено висновок, що вона має спроможність виконувати покладені на неї державою та відображені в законодавстві функції щодо задоволення потреб населення у відповідних послугах. Встановлено, що у процесі формулювання довгострокового бачення розвиток соціальної сфери орієнтовано на формування у людини особистісних потреб та якостей як головної мети постіндустріального суспільства. Визначено, що в якості ключових бар'єрів, що обмежують конкурентоздатність соціальної сфери, слід назвати економічний спад кінця 2008 року, який внаслідок світової фінансової кризи призвів до: зменшення обсягу реальних доходів та загострення розбіжностей у їх величині для різних верств населення, звуження кола потреб населення, дестимулюючи в остаточному підсумку послаблення і подальший занепад матеріально-технічної бази установ соціальної сфери. Визначення пріоритетності ключових бар'єрів дозволило зробити висновок, що втрата значної частини накопиченого в минулому ресурсного потенціалу створює передумови для структурних деформацій галузей соціального призначення.

Одержані результати показують, що за показниками забезпеченості регіонів об'єктами інфраструктури соціальної сфери існує істотний розрив між характеристиками міста Києва (вельми високий рівень розвитку) і рештою областей України. Виділення конкурентоздатних кластерів показало, що, згідно з розрахунками, Одеська область має вельми високий рівень розвитку, Донецька, Харківська - високий рівень, Дніпропетровська, Миколаївська (середній) області. Замикають рейтинг Черкаська, Тернопільська, Чернівецька, Рівненська, м. Севастополь - вельми низький рівень (табл.1).

Зроблено висновок, що регіони України утворили три якісно відмінних один від одного, нерівних за розміром кластери. Визначення бар'єрів, які обмежують розвиток кластерів, дозволяє зробити висновок, що вартісна оцінка економічної спроможності галузей соціального призначення є неповною, це пояснюється низьким рівнем платоспроможності населення України, нерозвинутістю системи установ соціального захисту населення на основі попиту та пропозиції соціальних послуг. Виникає необхідність враховувати показники, що визначають рівень досягнення нормативів у задоволенні інфраструктурою та сформованим рівнем попиту на окремі види послуг.

Таблиця 1

Результати багатомірного групування регіонів України методом ієрархічної кластерізації

Таблиця розроблена автором

Проблеми в розвитку соціальної сфери (нерівномірність доступу регіонів до фінансових ресурсів; високий рівень зносу основних засобів та інфраструктури соціальної сфери при недостатніх інвестиціях в оновлення основних засобів; нерівномірність соціальних гарантій) вимагає удосконалення механізмів державної політики соціального захисту населення у бік адаптації суб'єктів державного управління соціальним захистом до ринкових відносин, реформування існуючих інститутів, покликаних забезпечити функціонування соціальної сфери в режимі ринкового господарського механізму.

Зроблено висновок, що зростання економічної ефективності повинне супроводжуватися відповідним зростанням соціальної ефективності. Аналіз показав, що заходи цільових програм стратегічно не зорієнтовані на регіони, виявлено брак заходів щодо контролю за їх виконанням. Політика реформування соціальної сфери, що проводиться державою, однаково орієнтована на соціально-територіальні підсистеми суспільства в місті й у селі. Бюджетні витрати і трансфертні виплати на соціальні потреби проводяться на основі єдиної системи державних мінімальних соціальних стандартів. Такий підхід не є виправданим.

Перехідна модель соціального захисту населення здатна враховувати соціально-економічну структуру соціальної сфери на селі й у місті, яка повинна формуватися з урахуванням їх особливостей, визначених економічними, демографічними, соціальними, психологічними чинниками.

До ключових бар'єрів, що обмежують конкурентоздатність кластерів, можна віднести той факт, що соціальна інфраструктура сільської місцевості в Україні значно відстає від міського рівня за всіма аспектами. Розвиток соціальної сфери села об'єктивно вимагає виділення державного регулювання соціальною сферою сільської місцевості як пріоритет державної політики соціального захисту населення.

Визначення пріоритетних іниціатив для підвищення конкурентоздатності кластерів зроблено через аналіз ресурсів економічної діяльності установ соціального захисту населення, який показує наявність прямого взаємозв'язку, взаємодії і взаємозалежності фінансових ресурсів з іншими ресурсами від їх економічної діяльності. Ефективний взаємозв'язок між ресурсами забезпечується за допомогою державного регулювання. В умовах фінансової та економічної кризи приватний капітал не бере значної участі у функціонуванні установ соціального захисту населення, тому удосконалення основ їх економічної діяльності при існуючому механізмі фінансування може проводитися лише шляхом введення податкових пільг. З розвитком недержавних установ соціального захисту населення збільшується частка приватного капіталу в їх економічній базі, тим самим створюється конкурентне середовище, що сприяє соціально-економічній результативності їх діяльності. Багатоканальні додаткові джерела фінансування істотно не впливають на розвиток основ економічної діяльності установ соціального захисту населення. Концентрація фінансових коштів від багаторівневих і багатоканальних джерел фінансування є необхідною, але недостатньою умовою для розвитку основ економічної діяльності установ соціального захисту населення.

У четвертому розділі „Стратегічні напрями реалізації державної політики соціального захисту населення" обґрунтовано стратегічні цілі й завдання соціального захисту населення в умовах суспільно-економічних трансформацій, виявлено особливості формування споживчих бюджетів соціального захисту в умовах макроекономічної нерівноваги, визначено пріоритетні напрями державної політики соціального захисту населення.

У процесі розробки стратегічних напрямів реалізації державної політики соціального захисту населення враховувалися такі ключові обмеження, як нестача ресурсів, нерозвиненість інфраструктури та фінансова неспроможність держави, що не дозволяє виконувати закріплені законами соціальні гарантії. Проте економічні ресурси та можливості суспільства з урахуванням тіньової економіки в багато разів більші в порівнянні з тими, що фіксуються офіційно.

Оцінка економічного становища при статистичних та соціологічних обстеженнях є індикатором виявлення соціальних інтересів і потреб людини, показує зміни в цих інтересах та потребах.

Значна кількість негативних оцінок наслідків економічної діяльності, невпевненість людей у позитивних змінах свідчать про наявність загроз для соціальної безпеки, які викликають соціальні деформації та диспропорції у функціонуванні й розвитку людини, суспільства, держави: диференціація заробітної плати по регіонах країни (найвищі її розміри спостерігаються в м. Києві (3283 грн.), Донецькій (2174 грн.), Київській (2078 грн.), Дніпропетровській (2022 грн.) областях, де рівень номінальної заробітної плати перевищував на 65,8 - 2,1 відсотка середній рівень по країні. Дещо нижчі розміри середньої заробітної плати у Волинській, Тернопільській, Херсонській, Чернігівській областях, де розмір заробітної плати складав 77,1 - 80,1 відсотка середнього рівня по економіці України.

Середній розмір мінімального грошового доходу для сім'ї з 4 осіб має бути, за думкою населення, 4960 грн., причому на дохід до 1000 грн. вказало 0,7%, від 1001 до 2000 грн. - 9,1%, від 2001 до 3000 грн. - 17,9%, від 3001 до 4000 грн. - 26,9%, від 4001 грн. і більше - 45,3%.

Визначено, що структура ключових проблем, які значною мірою обмежують зростання конкурентоздатності системи соціального захисту населення (недостатню диверсифікація соціальної інфраструктури; нерозвиненість інфраструктури соціальної сфери; дефіцит кваліфікованих кадрів; неефективне державне регулювання та корупція), містить три рівні (рис.1).

Більш низький рівень проблем містить (1) нерозвиненість інфраструктури; (2) неефективна структура кластера; (3) нестачу ресурсів.

Сутність стратегічних цілей і завдань державної політики соціального захисту населення, що в умовах суспільно-економічних трансформацій виходить зі створення та підтримки конкурентного середовища в системі соціального захисту населення; зниження частки тіньового сектора в наданні соціальних пільг; дебюрократизації управління відповідною системою; відповідного економічному зростання соціальної ефективності системи соціального захисту населення; модернізації соціальної сфери в сільській місцевості Виходячи з аналізу основних урядових документів і рівня соціально-економічного розвитку країни, серед основних цілей державної політики соціального захисту населення в сфері доходів можна виділити: створення для працездатного населення умов для забезпечення рівня життя на європейському рівні за рахунок власних доходів, стимулювання високопродуктивного економічного середовища як основи матеріального добробуту населення; надання державної підтримки тим, хто з об'єктивних причин не може самостійно забезпечити прийнятний рівень життя.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Структура проблем системи соціального захисту населення

Обґрунтовано необхідність впровадження переходної моделі в декількох нових стратегічних напрямах (рис.2). Для досягнення поставлених цілей та завдань запропоновано: відновити роль коштів, що отримуються від трудової діяльності, як основного джерела доходів населення; забезпечити мінімальні державні гарантії грошових доходів громадян; підсилити адресність соціальної підтримки громадян, які з об'єктивних причин мають низькі доходи; сприяти вирівнюванню рівня життя населення в регіонах країни з урахуванням природно-кліматичних умов, місцевих особливостей.

Доведено, що пріоритетним напрямом державної політики соціального захисту населення стає розвиток соціальної сфери в сільській місцевості. По-перше, через вирішення питання більш прискореного розвитку соціальної сфери села, а саме - підвищення реального платоспроможного попиту. Подолання відставання села в розвитку об'єктивних і суб'єктивних чинників виробництва не може вирішуватися лише на основі ринкових механізмів. Доцільним є поступове, в порівнянні з містом, входження соціальної сфери села в ринковий простір. Пропонується: стимулювання розвитку недержавного сектора у сфері послуг на селі через створення юридичним і фізичним особам пільгових умов, що диференціюються залежно від величини і віддаленості сільського пункту; відшкодування витрати недержавних соціально-культурних установ, що отримали державну акредитацію, за рахунок бюджетних коштів; відновлення системи гарантування пільг та компенсацій працюючим на селі фахівцям галузей соціальної інфраструктури.

Вирішення економічних проблем у сільській місцевості має величезне значення, оскільки безпосередньо пов'язано з проблемами соціального розвитку і є важливою складовою частиною загальнодержавного процесу стабілізації і переходу до стійкого розвитку економіки, становлення і вдосконалення місцевого самоврядування, підвищення добробуту сільського населення.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.2. Стратегічні цілі й завдання соціального захисту населення

В якості альтернативних пропонується нa рівні районних територіальних утворень створити єдиний організаційний і фінансово-економічний Комплекс управління і розвитку соціальної сфери села, який дасть можливість: визначити у кожному конкретному випадку пріоритети розвитку соціальної інфраструктури, зокрема в сфері охорони здоров'я, освіти, культури; акумулювати фінансові й матеріальні ресурси з бюджетних джерел, недержавних фондів, надходжень від виробництва і комерційних структур; розробляти для кожного сільського поселення свою конкретну коротко-, середньо- і довгострокову програми соціального облаштування села.

Запропоновано уточнення завдань державної політики соціального захисту населення шляхом використання об'єктивних, науково обґрунтованих даних про мінімальний рівень споживання; встановлення загальноукраїнського мінімального соціального бюджету; розроблення моделі споживання, що відповідає вимогам достатньо високого рівня життя, через розрахунок раціонального споживчого бюджету; впровадження Концепції реформування системи соціальних пільг і виплат через заміну більшості категоріальних пільг адресними формами соціальної підтримки населення, ліквідацію відомчих пільг; виділення коштів на потреби соціальної сфери з метою забезпечення базового набору послуг.

У п'ятому розділі „Механізми реалізації державної політики соціального захисту населення в умовах макроекономічної нерівноваги" удосконалено концептуальні засади та моделі формування механізмів забезпечення соціального захисту населення; визначено перспективні механізм підвищення соціальної результативності державного регулювання формуванням та розподілом фінансових ресурсів установ соціального захисту населення; виконане подальше наукове обгрунтування актуальних напрямів вдосконалення фінансово-економічного механізму в системі соціального захисту населення.

Концептуальні засади формування механізмів державного управління соціальним захистом населення виходять з проблем щодо забезпечення такого рівня життя населення, що відповідає європейським стандартам, через направленість державного регулювання доходів на подолання економічної і соціальної бідності. Пропонується механізм подолання бідності шляхом реформування системи оплати праці: підвищення мінімального розміру оплати праці й переходу до галузевих систем оплати праці працівників бюджетної сфери, оптимізації чисельності працівників бюджетної сфери.

По-перше, істотні територіальні відмінності у вартості життя населення зумовлюють необхідність у підтримці різних рівнів заробітної плати по регіонах країни. Встановлені на державному рівні єдині для всіх територій тарифні ставки і оклади єдиної тарифної системи не повною мірою враховують диференціацію вартості життя. При цьому в ряді регіонів відсутні реальні економічні та фінансові можливості забезпечити відповідний рівень оплати праці. Для забезпечення зростання заробітної плати працівників бюджетної сфери, розширення прав регіонів і органів місцевого самоврядування у встановленні рівня оплати праці працівників підвідомчих ним організацій і установ потрібне внесення принципових змін до організації заробітної плати даної сфери. Регіони повинні визначати системи оплати праці в організаціях бюджетної сфери на основі принципів галузевих систем оплати праці, встановлених на державному рівні. При цьому розміри ставок і окладів, встановлених галузевими системами оплати праці на державному рівні, і їх співвідношення з аналогічними показниками в регіонах необхідно враховувати при розрахунках трансфертів і розмірів фінансової допомоги регіонам.

У перспективі працівники бюджетної сфери в Україні можуть стати основою широкого середнього класу, що сприятиме економічному розвитку та політичній стабільності в країні. Розвиток бюджетної сфери економіки має стати одним з найголовніших і безпосередніх завдань держави. Реалізація запропонованої моделі можлива за допомогою орієнтації середньої заробітної плати в галузі на рівень раціонального споживчого бюджету.

По-друге, основним напрямом державної політики соціального захисту населення щодо подолання соціальної бідності повинне стати посилення адресності системи соціального захисту населення. Тут відправним моментом стає підвищення ефективності механізму перевірки нужденості, метою якого є зосередження державних ресурсів на задоволенні потреб тих, хто найбільш їх потребує. Державна соціальна допомога повинна надаватися тільки малозабезпеченим особам та сім'ям, чий сукупний дохід нижче за величину прожиткового мінімуму і що знаходяться у важкій життєвій ситуації. При цьому слід чітко розмежувати функції, що виконуються кожним рівнем державної влади, визначити механізми, а також джерела фінансування.

Для підвищення соціально-економічної результативності державного регулювання розвитку основ економічної діяльності установ соціального захисту населення пропонується реалізація функцій: моніторингу проблем державного регулювання соціальним захистом населення; впровадження у практику стратегічного планування і маркетингового управління на основі попиту і пропозиції соціальних послуг; взаємодії установ соціального захисту населення; обмін фінансовими, кадровими, інформаційними ресурсами в межах загальної системи економічних відносин; гармонізації внутрішньосистемних економічних інтересів на основі ефективності розподілу доходів від основної і комерційної діяльності; зовнішньої взаємодії з постачальниками транспортних послуг, зв'язку, електроенергії, тепла, газопостачання.

Встановлено, що основним методологічним принципом при визначенні соціально-економічної результативності є принцип системного підходу, реалізація якого припускає ступінь досягнення сумарної соціально-економічної результативності від спільної діяльності всіх рівнів соціального захисту населення з урахуванням їх інтересів і витрат щодо реалізації поставлених цілей.

Пропонується дерево стратегічних цілей даної системи, а саме через визначення: мети соціальної сфери в якості забезпечення умов повноцінної життєдіяльності людини, задоволення духовних і матеріальних потреб; мети соціального захисту населення в якості здійснення інтеграції і реінтеграції осіб з обмеженням життєдіяльності для підтримки їх гідного способу життя шляхом надання медичної, соціальної, професійної реабілітації; мети системи установ соціального захисту населення (державних і недержавних) в якості надання соціальної допомоги або обслуговування по соціальній підтримці осіб (сімей) через надання соціальних послуг.

Пропонується застосування диференційованого підходу до поняття соціальної норми як сукупності показників необхідної забезпеченості населення найважливішими житлово-комунальними послугами, реабілітаційними заходами соціальної, медичної і професійної спрямованості, іншими соціальними послугами в натуральному та грошовому виразі, а також як виду соціального захисту населення в широкому та вузькому значенні. Соціальна норма додасть суспільним відносинам стабільність і впорядкованість, зумовить нормативний характер державного регулювання економічних відносин, що визначають перелік соціальних стратегій і альтернативних рішень у сфері соціально-економічного прогнозу розвитку регіону.

Встановлено, що підвищення життєвого рівня населення сприятиме зниженню кількості установ соціального захисту населення і вивільнить кошти для підвищення якості соціальних послуг, що надаються. Все зазначене забезпечить: умови повноцінної життєдіяльності людини, задоволення її духовних і матеріальних потреб через проведення медичної, соціальної, професійної реабілітації, збільшення робочих місць для осіб з обмеженням життєдіяльності на підприємствах різних форм власності; підвищення рівня освіти населення і, зокрема, осіб з обмеженням життєдіяльності; сприятиме затребуваності їх на ринку праці; позитивно позначатися на інформованості населення про діяльність установ соціального захисту населення.

Основним механізмом здійснення реабілітації осіб з обмеженням життєдіяльності працездатного віку є індивідуальна програма реабілітації. Пропонується встановити чіткий зворотний зв'язок між установами соціального захисту населення, що проводять реабілітацію осіб з обмеженням життєдіяльності, для своєчасного контролю виконання і коректування індивідуальної програми реабілітації, а також визначення порядку управління системою реабілітації на рівні адміністрації регіону.

Враховуючи той факт, що надання допомоги в діяльності установ соціального захисту населення здійснюється з використанням програмно-цільового підходу, зроблено висновок, що розробка міжвідомчої цільової програми з соціального захисту вразливих груп населення, зокрема інвалідів, дозволить вирішити поставлені завдання. В якості мети зазначеної програми пропонується визначити досягнення максимально можливої інтеграції інвалідів у суспільство, відновлення їх соціального статусу, підвищення ефективності діяльності державних служб медико-соціальної експертизи і реабілітації інвалідів, зниження рівня інвалідності, посилення державної підтримки суспільних об'єднань інвалідів, розробка методики регіонального управління розподілом бюджетних коштів між установами соціального захисту населення, приведених у відповідність з державним нормативом і з структурою попиту і пропозиції видів наданих послуг.

Пропонується впровадження рекомендацій через створення відповідних умов в різних сферах суспільного життя, а саме: політичній (забезпечення можливостей ефективного об'єднання функцій центрального та регіонального рівнів, місцевого самоврядування на засадах визначення відповідних рівнів компетенції та засобів відповідальності соціального захисту населення); соціальній (реалізація принципів соціальної справедливості, адресності та консолідації соціальної допомоги з боку держави та бізнесу при вирішенні проблем розподілу суспільних благ незалежно від територіального розміщення установ соціального захисту населення); економічній (забезпечення структурної перебудови сфери реабілітаційної індустрії на основі впровадження сучасних технологій, визначення ії правового статусу як самостійної галузі економіки, відродження та розвиток нових та існуючих міжнародних, міжрегіональних, міжгалузевих та внутрішньоглузевих економічних зв'язків); фінансовій (перегляд суті пільгового забезпечення, соціальної допомоги особам з обмеженням життєдіяльності та соціального обслуговування з соціальної допомоги, а також ефективного розподілу централізованих та нецентралізованих фінансових ресурсів між установами соціального захисту населення).

Наукове обгрунтування актуальних напрямів вдосконалення фінансово-економічного механізму в системі соціального захисту населення дозволило розробити модель фінансування соціальної сфери в цілому, системи установ соціального захисту шляхом розробки та запровадження соціального бюджету як складової частини державного та місцевих бюджетів; активізації роботи із залучення суто ринкових джерел (внутрішніх і зовнішніх інвестицій) у фінансуванні пріоритетних державних соціальних програм.

Запропонована класифікація мотивів формування заощаджень населення дозволяє враховувати їх з метою проведення реформи економічних відносин: соціальна функція може повноцінно реалізовуватися за умови високого рівня економічного розвитку (рис.3). Пропонується перейти від вирішення окремих соціальних проблем до реформування патерналістських механізмів соціального захисту через застосування комплексного підходу з орієнтацією як на бідні, так і на відносно забезпечені верстви суспільства.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3. Класифікація мотивів формування заощаджень населення

Вдосконалення фінансово-економічного механізму забезпечення соціального захисту населення запропоновано за наступними напрямами: трансформування більшості пільг, встановлених державним законодавством, в єдину допомогу з нужденості; нормативне визначення сфери фінансової відповідальності органів виконавчої влади державного, регіонального і місцевого рівнів за реалізацію державних законів соціального характеру; посилення ролі державного центру в реалізації державної політики соціального захисту через вдосконалення процесу розподілу фінансової допомоги бюджетам інших рівнів;вдосконалення методики розподілу фінансової допомоги бюджетам регіонів з урахуванням специфіки соціальної сфери, різної вартості життя по регіонах країни і нерівномірного розподілу об'єктів соціальної допомоги; наявність об'єктивних даних про чисельність пільгоодержувачів і потреби регіонів у фінансуванні державних нормативних правових актів, що встановлюють державні соціальні зобов'язання в сфері соціального захисту населення як важливої умови ефективного розподілу фінансової допомоги; встановлення системи стандартів, норм і нормативів, відповідно до якої в рамках бюджетного процесу України відбувається взаємодія між бюджетами різного рівня.

Державним органам влади спільно з органами влади регіонів пропонується розробити і затвердити: єдині державні мінімальні соціальні стандарти державного переліку гарантованих соціальних послуг для соціально незахищених категорій громадян; єдині нормативи забезпеченості регіонів установами соціального захисту населення; єдині нормативи якості послуг, що надаються в рамках реалізації державних соціальних зобов'язань в сфері соціального захисту населення. В якості ключовго моменту реформування міжбюджетних відносин запропоновано ефективний механізм планування і прогнозування: чисельності одержувачів соціальної допомоги; наслідків реалізації міжбюджетних відносин у соціальній сфері; фінансових коштів на реалізацію міжбюджетних відносин; переорієнтацію інвестицій у пріоритетні галузі соціальної сфери з метою реалізації структурного реформування системи соціального захисту населення в реалізації мети державного управління щодо побудови соціально орієнтованої держави; чітка система контролю за витрачанням бюджетних коштів на забезпечення державних соціальних зобов'язань через удосконалення чинного законодавства шляхом регламентування у проведенні контролю та встановленні відповідальності регіональних органів влади за ефективне використання бюджетних коштів. Доведено необхідність встановлення контрою за: відповідністю витратних соціальних зобов'язань державного бюджету, бюджетів регіонів і можливостей щодо їх фінансування; цільовим витрачанням бюджетних коштів, що направляються на фінансування соціальної сфери; ефективним витрачанням бюджетних коштів.

Нова модель фінансування соціальної сфери в цілому та системи установ соціального захисту містить пропозиції щодо прискорення роботи з розробки та запровадження соціального бюджету як складової частини Державного та місцевих бюджетів; пошуку нових джерел фінансування та розробки сучасних механізмів їх акумуляції - ширшого залучання коштів від приватизації та від функціонування фондового та інвестиційного ринків. Пропонується активізація роботи із залучення нових, суто ринкових джерел, - внутрішніх і зовнішніх інвестицій у фінансуванні пріоритетних державних соціальних програм.

Роль держави в реалізації запропонованої концепції вбачається у створенні достатніх можливостей для акумуляції коштів на розвиток системи соціального захисту населення. Впровадження концепції формування державної політики соціального захисту населення в межах перехідної моделі соціально-економічного розвитку дозволяє поступово витіснити елементи попередньої моделі, активізувати діяльність інститутів та процесів цивілізованого господарювання, створює умови для інноваційного зростання.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретико-методологічні засади та нове вирішення наукової проблеми формування державної політики соціального захисту населення в умовах макроекономічної нерівноваги шляхом визначення концептуальних підходів, напрямів та методів політики соціального захисту в Україні. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в їх основу гіпотезу, а їх узагальнення дало змогу сформулювати висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне та практичне значення.

1. Аналіз наукових досліджень у сфері державної соціальної політики показав, що існуюча система соціального захисту населення виступає не як додаткове джерело та стимулятор суспільного розвитку, а, скоріше, як дестимулятор, через переважання патерналістського, а не продуктивного підходу до неї з боку держави. Встановлено, що саме в умовах макроекономічної нерівноваги визначення ролі держави та її регулюючого впливу на соціальну сферу економіки, перегляд самої концепції формування політики соціального захисту населення, внесення змін у цикл політики є можливими та своєчасними. Розроблена концепція формування державної політики соціального захисту населення в умовах макроекономічної нерівноваги, що базується на існуючих підходах до виділення основних моделей соціально-економічного розвитку за критерієм ролі держави в регулюванні соціальних процесів, а саме: патерналістського та ринкового. Модифікація існуючої концепції забезпечує визначення якісних параметрів державного регулювання соціального захисту населення, називає державу головним гарантом життєдіяльності та ефективного функціонування економічної системи, одночасно активного організатора та координатора економічних зусиль, який визначає оптимальні цілі та параметри суспільного розвитку, створюючи умови та механізми їх досягнення.

2. Визначено, що головним критерієм розвитку економіки стає рівень забезпечення соціальної безпеки, достатність якого досягається через підвищення ступеня функціонування елементів системи соціального захисту населення; ролі та функцій держави в гарантуванні законодавчих, нормативно-правових і організаційних умов стабілізаційного розвитку суспільства. Апробовані методи державного управління сектором соціальної безпеки переходу України від патерналістської до ринкової моделі соціально-економічного розвитку виявились неефективними - через наявність протиріч між системами забезпечення безпеки і соціально-економічними відносинами, які зумовлюють такі змістові дефекти чинної моделі, як відсутність компенсаційних механізмів підвищення фінансово-економічної та соціальної результативності державного регулювання соціального захисту населення.

Доведено, що формування ефективних механізмів соціального захисту населення відбувається не на основі державної добродійності, а на основі сукупності державних гарантій, що надаються кожному і забезпечують дотримання прав людини. Для цього необхідна державна політика соціального захисту населення, що розробляється на засадах централізованої та демократичної моделі, яка є оптимальною в українських реаліях, оскільки містить механізми залучення до вироблення політики суспільних груп та організацій, що беруть участь у розробці, реалізації різноманітних програм та проектів при сильному централізованому управлінні; базується на приватному інтересі, приватній власності, функціонує на засадах конкуренції ринкових відносин, поєднує соціальні гарантії та економічний примус, ринкові механізми та державне регулювання, свободу індивіда, упорядкованість і організованість суспільного життя.

3. Наявність системної кризи у всіх сферах суспільного життя зумовила розробку перехідної моделі соціального захисту населення як такої, що створює необхідні та розширюючи умови для етапу соціального прогресу. Встановлено, що методологічні засади формування державної політики соціального захисту населення трансформується відповідно до меж державного регулювання, а саме: зростання обсягу та ускладнення характеру досліджуваного об'єкта. Тому соціальну сферу визначено як сукупність галузей, програм і заходів, спрямованих на досягнення соціальних цілей і результатів, покликаних підвищити суспільний добробут і поліпшити якість життя населення. Розвиток соціальної сфери та інфраструктури в Україні проходить дуже складно, що пояснюється нестачею ресурсів та відсутністю належної соціально-економічної результативності від діяльності органів соціального захисту населення. Це потребує розробки концептуальних основ їх функціонування через відповідний механізм реалізації, який включає нормативно-правові, організаційно-управлінські, фінансово-економічні, соціальні засоби та методи впливу, передбачає наявність необхідних ресурсів, створення управлінських структур та вироблення відповідних рішень, комбінування елементів державного регулювання і участі приватного підприємництва для поєднання економічної результативності та соціальних гарантій.

4. Оцінка рівня взаємозв'язку і взаємозалежності між соціальною та економічною компонентами в суспільстві в умовах зростання потреб людей і обмеженістю ресурсів для їх задоволення зумовлює посилення ролі державного регулювання та полягає у визначенні ефективних пропорцій централізованого планування ринку, державної і приватної власності. Проведено класифікацію принципів функціонування системи соціального захисту населення, на яких будується система соціального захисту населення в Україні, а саме: диференційований підхід до різних соціально-демографічних груп населення; комплексність гарантій та норм; інтегрованість системи; роль особистих доходів у підвищенні рівня життя населення та його захищеності.

Оцінка економічної ефективності державного регулювання з урахуванням принципу "витрати-вигоди", показала, що реальна практика функціонування системи соціального захисту населення свідчить про необхідність доповнення її принципом державності, недодержання якого унеможливлює самостійне забезпечення ефективного перевиробництва. Цей принцип, на відміну від виділених, забезпечує ефективне функціонування системи соціального захисту населення через визначення ролі держави як головного гаранта, активного організатора та координатора економічних зусиль за рахунок встановлення оптимальних цілей, об'єктивних пропорцій централізованого планування і ринку, державної і приватної власності; створення умов та механізмів їх досягнення в умовах макроекономічної нерівноваги.

5. Визначено регулюючі функції держави за етапами циклу формування політики соціального захисту населення: ініціювання - визначення суспільних проблем та цілей політики; формування - її розробки та легітимації; реалізації та моніторингу; оцінки та регулювання відповідно превентивного, реагуючого та кризового підходів до вироблення політики з виокремленням функцій надання соціальної допомоги і соціального обслуговування через створення інституціональних та організаційних структур.

Обґрунтовано, що оцінка наслідків програми є найбільш складним типом оцінки. Державні економічні програми при їх розробці повинні проходити соціальну адаптацію, тобто бути дослідженими на предмет соціального попиту, та експертизу. Сутність соціальної оцінки полягає в розкритті характерних ознак суспільства, етапів його розвитку, взаємозв'язків системи соціального захисту та суспільства, висвітленні ролі держави та існуючих протиріч. В умовах макроекономічної нерівноваги існуюча система соціального захисту населення виявляє виділення соціальної сутності від самого суспільства. Відбувається розподіл суті соціальної послуги на соціальну та економічну, що дозволяє уточнити її трактування як специфічного різновиду товару, який складається з вартості, що реалізовується за вільними цінами (як приватний товар), і вартості, оплачуваної з бюджету за нормативами через державний сектор (як суспільне благо).

6. Виходячи з визначених критеріїв інтегральної оцінки сучасного стану розвитку системи соціального захисту населення за показниками соціального призначення, соціального захисту та фінансування соціального забезпечення через застосування методу багатомірної класифікації на підставі кластерного аналізу, виділено напрями рекомендацій, запропоновано аналітичні та практичний етапи їх впровадження. На аналітичному етапі визначено бар'єри та ключові проблеми, що обмежують розвиток кластерів (недостатність вартісної оцінки економічної спроможності галузей соціального призначення; відсутність урахування особливостей розвитку сільської місцевості; нерозвиненість багатоканальних джерел фінансування установ соціального захисту населення на основі попиту та пропозиції соціальних послуг).

У межах практичного етапу враховано показники, що визначають рівень досягнення нормативів у задоволенні потреб споживачів у інфраструктурі та сформований рівень попиту на окремі види послуг. Встановлено, що проблеми в розвитку соціальної сфери вимагають удосконалення механізмів державної політики соціального захисту населення у бік адаптації суб'єктів державного управління соціальним захистом до ринкових відносин, реформування існуючих інститутів, покликаних забезпечити функціонування соціальної сфери в режимі ринкового господарського механізму, формування інноваційного потенціалу системи соціального захисту населення (врахування особливостей соціально-економічної структури соціальної сфери в сільській та міській місцевості; адаптації до ринкових відносин на основі попиту та пропозиції соціальних послуг та залучення додаткових джерел фінансування відповідних установ; реформування інститутів функціонування соціальної сфери до ринкового господарського механізму).

7. Сутність стратегічних цілей і завдань державної політики соціального захисту населення, що в умовах суспільно-економічних трансформацій виходить зі створення та підтримки конкурентного середовища в системі соціального захисту населення, полягає у: зниженні частки тіньового сектора в наданні соціальних пільг; дебюрократизації управління системою; відповідному економічному зростанні соціальної ефективності системи соціального захисту населення; модернізації соціальної сфери в сільській місцевості. Обґрунтовано необхідність впровадження переходної моделі в декількох нових стратегічних напрямах: відновлення ролі коштів, що отримуються від трудової діяльності, як основного джерела доходів населення; забезпечення мінімальних державних гарантій грошових доходів громадян через встановлення загальноукраїнського мінімального соціального бюджету; підсилення адресності соціальної підтримки громадян, які з об'єктивних причин мають низькі доходи; вирівнювання рівня життя населення в регіонах країни з урахуванням місцевих особливостей. Запропонована модель використання раціонального споживчого бюджету. Доведено, що пріоритетним напрямом державної політики соціального захисту населення стає розвиток соціальної сфери в сільській місцевості.

8. Визначено, що концептуальні засади формування механізмів державного управління соціальним захистом населення виходять з проблем забезпечення такого рівня життя населення, що відповідає європейським стандартам, через направленість державного регулювання доходів на подолання економічної і соціальної бідності. Пропонується удосконалити механізм подолання бідності шляхом реформування системи оплати праці: підвищення мінімального розміру оплати праці та переходу до галузевих систем оплати праці працівників бюджетної сфери, оптимізації чисельності працівників бюджетної сфери. Вирішення соціальних проблем потребує переходу від патерналістських механізмів соціального захисту до застосування комплексного підходу з орієнтацією на відносно забезпечені верстви суспільства, які виступатимуть соціальними інвесторами не тільки в ліквідуванні бідності, але і, відповідно до встановленої прямої та зворотної залежності між економічною та соціальною компонентами державної політики, в забезпеченні зростання рівня життя, гарантуванні соціальної стабільності та соціальної безпеки в суспільстві. Зростання національної економіки можливе через застосуванням підходів у соціальному захисту населення, що спрямовані не на виживання, а на забезпечення ефективного розвитку.

9. Визначено перспективний механізм підвищення соціальної результативності державного регулювання формуванням та розподілом фінансових ресурсів установ соціального захисту населення на засадах переходу до нової системи встановленого державного замовлення у фінансуванні установ соціального захисту населення через дотримання принципів адресності соціального захисту, децентралізації та регіоналізації державного управління соціальною сферою, застосування методики розподілу фінансових ресурсів між установами соціального захисту населення з урахуванням структури попиту і пропозиції соціальних послуг, запровадження соціального бюджету як складової частини державного та місцевих бюджетів, створення інформаційної основи діяльності цих установ. Практична реалізація поставлених перед установами соціального захисту населення завдань потребує створення відповідних умов у різних сферах суспільного життя, а саме: політичній, соціальній, економічній, фінансовій.

10. Подальше наукове обґрунтування актуальних напрямів вдосконалення фінансово-економічного механізму в системі соціального захисту населення дозволяє виділити наступні: переведення більшості пільг, встановлених державним законодавством, в єдину допомогу з нужденності; нормативне визначення сфери фінансової відповідальності органів виконавчої влади державного, регіонального і місцевого рівнів за реалізацію державних законів соціального характер; посилення ролі державного центру в реалізації державної політики соціального захисту через вдосконалення процесу розподілу фінансової допомоги з боку державного бюджету бюджетам інших рівнів; урахування специфіки соціальної сфери (різну вартість життя за регіонами країни і нерівномірний розподіл об'єктів соціальної допомоги) при розробці методики розподілу фінансової допомоги бюджетам регіонів; наявність об'єктивних даних про чисельність пільгоодержувачів і потреби регіонів у фінансуванні державних нормативних правових актів, що встановлюють державні соціальні зобов'язання в сфері соціального захисту населення.

Пропонується встановлення системи стандартів, норм і нормативів, відповідно до якої в рамках бюджетного процесу України відбувається взаємодія між бюджетами різного рівня. Державним органам влади спільно з органами влади регіонів пропонується розробити і затвердити: єдині державні мінімальні соціальні стандарти державного переліку гарантованих соціальних послуг для соціально незахищених категорій громадян; єдині нормативи забезпеченості регіонів установами соціального захисту населення; єдині нормативи якості послуг, що надаються в рамках реалізації державних соціальних зобов'язань у сфері соціального захисту населення.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії:

1. Халецька А.А. Соціальний захист населення в Україні: теорія та практика державного управління: монографія / А.А.Халецька. - Донецьк: Юго-Восток, 2010. - 430 с.

Статті у наукових фахових виданнях:

2. Халецька А.А. Аналіз державного регулювання розвитку економічної бази установ соціального захисту населення: напрями, функції і інструменти [Електронний ресурс] / А.А. Халецька // Державне управління: удосконалення та розвиток. - 2009. - №2. - Режим доступу до журналу: http: // www.dy.nayka.com.ua

3. Халецька А.А. Державна політика регулювання розвитку економічної бази установ соціального захисту населення / А.А. Халецька // Економіка та держава. - 2009. - № 6. - С. 90-92.

4. Халецька А.А. Державна служба зайнятості в Україні: стан та основні проблеми / А.А. Халецька // Збірник наук. праць Харківського регіонал. інституту Національної академії державного управління при Президентові України. - Х.: Магістр, 2005. - № 2. - Ч.2. - С. 310-315.

5. Халецька А.А. Завдання державного регулювання щодо розвитку системи соціального захисту населення в Україні / А.А. Халецька // Державне управління та місцеве самоврядування [Наук. вісн. Акад. муніц. упр.]. - К.: Видавничо-поліграфічний центр АМУ. - 2009. - Вип. 1 (7). - С. 83-89. - (Серія "Управління").

6. Халецька А.А. Засади державної політики у сфері соціального захисту населення в Україні / А.А. Халецька // Держава та регіони. - 2009. - № 2. - С. 178-182.

7. Халецька А.А. Інституціональні засади соціальних боргів / А.А.Халецька // Державне управління інноваційним розвитком. [зб. наук. пр. Донецького державного університету управління]. - Донецьк: ДонДУУ, 2009. - Т. Х. - Вип. 143. - С. 130?136. - (Серія "Державне управління").

8. Халецька А.А. Контури соціальної політики держави: соціальна безпека [Електронний ресурс] / А.А. Халецька // Державне управління: удосконалення та розвиток. - 2010. - №2. - Режим доступу до журналу: http: // www.dy.nayka.com.ua

9. Халецька А.А. Механізм реалізації цілей державної політики щодо підвищення доходів населення / А.А. Халецька // Інвестиції: практика та досвід. - 2009. - № 19. - С.53-56.

10. Халецька А.А. Міжнародні операції з перестрахування: сучасні тенденції в страховому бізнесі України / А.А. Халецька, О.В. Бурла // Державне регулювання економічного розвитку регіону та підприємств [зб. наук. пр. Донецького державного університету управління]. - Донецьк: ДонДУУ, 2004. - Т. V. - Вип. 105. - С. 110 ?118. - (Серія "Державне управління"). Особистий внесок автора: обґрунтовано необхідність удосконалення інвестиційного механізму формування соціальної політики.

11. Халецька А.А. Напрями вдосконалення системи соціального захисту населення щодо пом'якшення негативних наслідків бідності / А.А. Халецька // Інвестиції: практика та досвід. - 2009. - №20. - С. 81-84.

12. Халецька А.А. Напрями удосконалення роботи установ соціального захисту населення в Україні / А.А. Халецька // Економіка та держава. - 2009.- № 9 - С. 71-73.

13. Халецька А.А. Неприбуткові організації та їх значення в реалізації соціальної політики держави [Електронний ресурс] / А.А. Халецька // Державне управління: удосконалення та розвиток. - 2010. - №3. - Режим доступу до журналу: http: // www.dy.nayka.com.ua

14. Халецька А.А. Оцінка інфраструктури соціального захисту населення / А.А. Халецька // Держава та економіка: розподіл функцій та особливості сучасної взаємодії [зб. наук. пр. Донецького державного університету управління]. - Донецьк: ДонДУУ, 2009. - Т. Х. - Вип. 135. - С. 431?443. - (Серія "Державне управління").

15. Халецька А.А. Планування діяльності соціального працівника: методика "Time-management" / А.А. Халецька // Менеджер. - 2004. - № 3 (29). - С. 126 - 132.

16. Халецька А.А. Приоритетні цілі державного регулювання щодо удосконалення системи установ соціального захисту населення в умовах макроекономічної нерівноваги / А.А. Халецька // Державне управління та місцеве самоврядування [Наук. вісн. Акад. муніц. упр.]. - К.: Видавничо-поліграфічний центр АМУ. - 2009. - Вип. 4 (10). - С. 197-205. - (Серія "Управління").

17. Халецька А.А. Проблеми реалізації соціальних прав і державних соціальних гарантій в Україні / А.А. Халецька // Державне управління та місцеве самоврядування [Наук. вісн. Акад. муніц. упр.]. - К.: Видавничо-поліграфічний центр АМУ. - 2009. - Вип. 2 (8). - С. 120-127. - (Серія "Управління").

18. Халецька А.А. Проблеми регіонально-економічного розвитку підприємництва в умовах макроекономічної нерівноваги / А.А. Халецька // Соціальні аспекти державного управління [зб. наук. пр. Донецького державного університету управління]. - Донецьк: ДонДУУ, 2009. - Т. Х. - Вип. 115. - С. 82?86. - (Серія "Державне управління").

19. Халецька А.А. Розвиток системи державних і недержавних соціальних служб: проблеми соціальної політики / А.А. Халецька // Економіка та держава. - 2009. - № 7. - С. 80-82.

20. Халецька А.А. Соціально-економічна результативність державного регулювання розвитку економічної бази установ соціального захисту населення / А.А. Халецька // Функціонування механізмів державного управління [зб. наук. пр. Донецького державного університету управління]. - Донецьк: ДонДУУ, 2008. - Т. ХI . - Вип. 112. - С. 156-163. - (Серія "Державне управління").

21. Халецька А.А. Соціальна політика як ключовий чинник у діяльності соціально орієнтованої держави / А.А. Халецька // Інвестиції: практика та досвід. - 2010. - №5. - С. 71-75.