Форми реалізації прав профспілок

Размещено на http://www.allbest.ru/

Форми реалізації прав профспілок



Зміст

Вступ

Розділ 1. Нормативно-правовий статус профспілок

1.1 Профспілкові органи як суб'єкти трудового права

1.2 Нормативний аналіз статусу профспілок у сфері трудових відносин

1.3 Основні принципи діяльності профспілок

Розділ 2. Юридична характеристика профспілкових органів

2.1 Правове положення профспілок у сфері праці

2.2 Функції та форми участі профспілкових органів у галузі соціального захисту

Розділ 3. Практичне значення інших аспектів діяльності профспілок

3.1 Особливості діяльності профспілок в умовах переходу до ринкової економіки

3.2 Сила та слабкість профспілок як показник ефективності соціального захисту працівників

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Характерною особливістю становища людини і громадянина у демократичному суспільстві є всебічна забезпеченість реального здійснення широкого кола прав і свобод, важливими з яких є право на працю та на об'єднання у професійні спілки.

Але складні політичні та соціально-економічні процеси, що проходять у країні, нагально вимагають вдосконалення правової бази. Разом із активізацією законотворчості істотно збільшується роль досліджень в галузі права, зокрема, трудового.

З прийняттям Конституції України чинне законодавство з питань правового статусу суб'єктів трудового права необхідно привести у відповідність з Основним Законом держави. Для забезпечення цього процесу потрібна серйозна наукова основа, на яку буде спиратись у своїй діяльності законодавець.

В сучасних умовах дослідження з вказаної теми завдяки корінним змінам економічної та політичної ситуації в нашій країні набуло нового значення. В зв'язку з цим важлива роль відводиться дослідженню діяльності органів і організацій, які повинні забезпечити захист прав та інтересів людини праці.

Незважаючи на ґрунтовні дослідження, проблеми професійних спілок як суб'єктів трудового права не тільки не втратили своєї актуальності, а ще більше загострилися.

Донині залишається спірним питання щодо визначення профспілок як суб'єктів трудового права та як сторони трудового відношення. Багато авторів ототожнюють ці два поняття. У зв'язку з цим виникає проблема дослідження правового статусу профспілок як суб'єктів трудового права та як сторони трудового правовідношення. Розмежування цих двох понять дасть змогу чітко визначити, коли саме професійні спілки можуть виступати суб'єктами трудового права, а коли стороною трудового правовідношення.

У чинному Кодексі законів про працю України закріплені окремі повноваження профспілок щодо виникнення, зміни і припинення трудових відносин найманих працівників, їх компетенція по забезпеченню охорони праці та по представництву і захисту трудових прав. Проте вказані права профспілок розпорошені по всьому КЗпП; у діючому законодавстві не знайшли свого закріплення питання форми реалізації прав профспілок. Положення про діяльність профспілок, які містяться в окремих нормативних актах, не знайшли свого відображення в Кодексі законів про працю України.



Розділ 1. Нормативно-правовий статус профспілок

1.1 Профспілкові органи як суб'єкти трудового права

Звертаючись до трудового законодавства, слід зазначити, що в сучасних умовах профспілки являють собою добровільні незалежні громадські організації, що об'єднують працівників, пов'язаних загальними інтересами по роду їхньої діяльності як виробничої, так і в соціальній сфері. Своїм головним завданням профспілки всіх напрямків ставлять захист прав і законних інтересів працюючих, установлення соціальної справедливості, ефективної і гуманної економіки.

Відзначимо, що в даний час основні господарські суб'єкти це дрібні організації, а профкоми можуть створюватися, якщо в організації більш як 15 членів профспілки.

Профспілки розглядаються в якості специфічних суб'єктів правової діяльності. Їхній статус (правове положення) визначено законодавством, що встановлює право- і дієздатність профспілок, основні (статутні) права і обов'язки, а також гарантії їхнього здійснення.

Разом з тим, у рамках загального правового становища профспілок законодавство виходить, з одного боку, з існування принципу плюралізму в організації і діяльності профспілок, а з іншого боку - регламентує статус окремих рівнів органів профспілкової системи, зокрема, профкомів підприємств (організацій), галузевих і регіональних профспілкових органів.

Державний курс на роздержавлення і приватизацію підприємств ставлять, як основну функцію профспілок України - захист інтересів людей праці. При цьому оптимальним методом реалізації захисної функції стає організація правового соціального партнерства - цивілізованої форми взаємин між профспілками, підприємцями (роботодавцями) і урядовими структурами. Діапазон партнерської діяльності профспілок може бути різним залежно від конкретної ситуації - від прямого соціального протистояння своїм партнерам до конструктивної взаємодії з ними.

Крім головної - захисної функції - профспілки виконують і інші функції, частина яких безпосередньо випливає з їх цілей, а інші - делеговані у свій час профспілкам державною.

Сучасне законодавство України, з огляду на характер виконуваних профспілками функцій, найбільший акцент робить на розвиток їхнього правового статусу як суб'єкта трудового права, тому, що саме ця роль найбільше торкається регулювання сфери найманої праці.

Важливо відзначити, що правовий статус профспілок як суб'єктів трудового права визначається стосовно їхніх органів, а не організацій. Ці органи, і насамперед профкоми організацій, визнаються законними представниками прав і інтересів найманих працівників. У тих суспільних відносинах, де профком виступає як суб'єкт трудового права, він представляє інтереси відповідного профспілкового колективу найманих працівників і службовців. При цьому він або реалізує свої власні права (наприклад, при здійсненні нагляду за охороною праці), або діє від імені відповідного трудового колективу (наприклад, при розробці і підписанні колективного договору).

Кодекс законів про працю України закріпив загальні права профспілок представляти інтереси працюючих і визначив області його застосування - виробництво, праця, побут і культуру, а саме: ст. 43-1 КЗпП дозволяє здійснити звільнення з ініціативи власника без попередньої згоди профспілкового органу, працівника, який не є членом профспілки, діючої на підприємстві.

Основним завданням профспілок є представництво і захист інтересів працівників перед власником. Виходячи з цих задач, основними функціями діяльності профспілок виступають захисна і представницька, які доповнюються контрольними повноваженнями за додержанням законодавства про працю, які було збережено у новому законі.

Права профспілок класифікуються за наступними групами: права щодо встановлення на виробничому, регіональному, галузевому, державному рівнях колективних умов праці;

- права в галузі застосування чинного законодавства про працю; права щодо контролю за додержанням трудового законодавства. Так, профспілкові органи виступають від імені трудового колективу при укладенні колективного договору на підприємстві; об'єднання профспілок є стороною Генеральної, регіональної, галузевої угоди, має право на ведення колективних переговорів з роботодавцями та їхніми об'єднаннями;

- здійснюють контроль за дотриманням колективного договору; дають згоду на звільнення працівників з ініціативи власника. Роботодавець зобов'язаний узгодити з профкомом правила внутрішнього трудового розпорядку, який у подальшому підлягає затвердженню трудовим колективом. З профкомом підприємства мають бути також узгоджені графіки змінності, відпусток, введення підсумованого обліку робочого часу. Для залучення працівників до надурочної роботи, роботи у вихідні дні власник зобов'язаний отримати згоду профкому; умови оплати праці на підприємствах, де не укладається колективний договір, власник зобов'язаний погодити з профспілковим органом; заходи заохочення застосовуються власником спільно або за погодженням з профкомом. Законодавство містить й інші права профспілок у сфері трудових відносин, а також додаткові гарантії для виборних профспілкових працівників. Ці гарантії можуть бути конкретизовані й доповнені на рівні конкретного підприємства [2, ст. 252].

В Законі України "Про професійні спілки їх права і гарантії діяльності" в розділі ІІ визначений повний обсяг прав-обовязків профспілок і їх об'єднань: профспілковий нормативний трудовий соціальний

- право профспілок і їх об'єднань представляти і захищати права та інтереси членів профспілок;

- право на ведення колективних переговорів та укладання колективних договорів та угод;

- повноваження профспілок, їх об'єднань, щодо захисту прав громадян на працю та здіснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю;

- право профспілок на забезпечення зайнятості населення;

- право щодо соціального захисту і забезпечення достатнього життєвого рівня громадян;

- у вирішенні трудових спорів;

- на організацію страйків та проведення інших масових заходів;

- на інформацію з питань соціально-економічного розвитку.

- на створення навчальних, культурно-освітніх закладів, дослідних

та інших організацій;

- у сфері захисту духовних інтересів трудящих;

- захисту житлових прав громадян;

- щодо притягнення до відповідальності посадових осіб;

- на громадську та фінансову діяльність;

- на власність.

Необхідно мати на увазі, що представництво інтересів найманих працівників та службовців у названих вище областях суспільного життя є одночасно і правом і обов'язком профспілкових органів.

1.2 Нормативний аналіз статусу профспілок у сфері трудових відносин

Як суспільне явище профспілки являють собою багатообразну і складну систему відносин і зв'язків внутрішнього і зовнішнього характеру. Це - сама масова громадська організація.

Профспілки входять у політичну систему суспільства як специфічні громадські організації зі своїми задачами і функціями, обумовленими їхніми статутами.

Основні задачі профспілок зв'язані зі здійсненням їх головної функції - захисту прав і інтересів працівників у сфері праці і зв'язаних із працею відносин. Саме з цією метою профспілки виникли, для цього в них об'єднувалися і об'єднуються трудящі [11, с. 465-467].

Згідно Конституції України громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, які об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Профспілки створюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права [1, ст. 36 ].

Повноваження профспілок регламентуються Законом України "Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності", прийнятим Верховною Радою України 15 вересня 1999 p. Усі інші законодавчі акти у цій сфері застосовуються у частині, що не суперечить цьому Законові. Це -- КЗпП, Закони України "Про колективні договори і угоди", "Про охорону праці", "Про оплату праці".

Згідно із Законом "Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності" професійна спілка визначається як добровільна, неприбуткова громадська організація, яка об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання) [2, ст. 1].

Потреба захисту прав і інтересів працюючих особливо актуальна в сучасний період, що підсилив соціально-економічні протиріччя. Здійсненню захисної функції профспілок сприяє соціальне регулювання суспільних відносин, у які вони вступають у процесі своєї діяльності. Відносини за участю профспілок регулюються різними видами соціальних норм - моралі, етики, права, традицій та ін. Одні з них склалися в практиці взаємодії профспілок з державними, господарськими органами, працівниками, і формально не закріплені. Інші - передбачені актами профспілкових органів. Треті містяться в нормативних правових актах.

Діяльність профспілок регулюється в основному ними самими, як самостійними громадськими організаціями за допомогою внутрішніх профспілкових норм. прийнятих керівними профспілковими органами. Такі норми не носять правового характеру (хоча багато з них мають правовий наслідок) і містяться в статутах профспілок і їхніх об'єднань, інших профспілкових актах. З кола суспільних відносин, у котрі вступають профспілки, правовому впливу піддаються тільки ті, регулювання яких об'єктивно можливо, економічно, соціально і політично необхідно. Право сприяє здійсненню поставлених перед профспілками завдань, виконанню їхніх захисних функцій.

Суспільні відносини за участю профспілок регулюються правом у тій мірі, в якій це необхідно для забезпечення представництва і захисту інтересів працюючих, успішного функціонування профспілок і подальшого розвитку суспільства.

1.3 Основні принципи діяльності профспілок

Відповідно до трудового законодавства України незалежність профспілок - перший з основних принципів положення і діяльності профспілок, забезпечується

- прямою забороною усякого втручання органів державної влади

посадових осіб у діяльність профспілок,

- майновою самостійністю;

- правом самостійно розробляти і затверджувати свої статути,

визначати структуру, обирати керівні органи, організовувати свою діяльність ЗУ "Про професійні спілки їх права і гарантії їх діяльності" [3, ст. 14];

- забороною контролю за діяльністю профспілок з боку органів юстиції, що реєструють профспілки в якості юридичної особи

Другий принцип - самоврядування передбачене Законом "Про громадські об'єднання" і рівною мірою відноситься до всіх громадських об'єднань. Стосовно до профспілок він виражений у згадуваному вище їхньому праві самостійно приймати свої статути і регулювати свою внутрішню діяльність.

Третій принцип - добровільність об'єднання в профспілки закріплений як законодавством про профспілки ст.7 закону, так і Законом "Про громадські об'єднання".

Четвертий принцип - рівноправність профспілок ЗУ "Про професійні спілки їх права і гарантії їх діяльності" ; означає, що усі профспілки і їхні органи одного рівня мають однакові права незалежно від чисельності, і яких-небудь інших ознак. Тим самим у законодавстві знайшов відображення і профспілковий плюралізм - наявність не одного, а декількох профспілок [3, ст. 10].

П'ятий принцип - законність створення і діяльності випливає із законодавства про профспілки і прямо закріплений Законом "Про громадські об'єднання".

Слід зауважити, що в правову основу діяльності профспілок входить як власне законодавство про них, права і гарантії їх діяльності, так і трудове законодавство в цілому, оскільки воно використовується профспілками для захисту прав і інтересів працівників.

Визначальну правову основу діяльності профспілок складає законодавство, яке міняється, удосконалюється в залежності від розвитку суспільних відносин, у яких вони беруть участь, від основних економічних відносин - від відносин власності, соціально-політичної обстановки в країні. У зв'язку з цим відбувається перегляд прав профспілок.

Таким чином, основні тенденції розвитку законодавства про профспілки, їх прав і гарантій містяться в наступному:

- по-перше, що воно проводиться у відповідність з існуючими суспільними відносинами;

- по-друге, у відмові від невластивих профспілкам, як громадській організації повноважень;

- по-третє, у збереженні, зміцненні і розширенні прав, дозволяючих профспілкам надійно відстоювати соціально-трудові права й інтереси працівників. [11, с. 468-470].



Розділ 2. Юридична характеристика профспілкових органів

2.1 Правове положення профспілок у сфері праці

У сферу трудового права входять зв'язані з працею відносини профспілок з роботодавцями, їхніми об'єднаннями і представниками, а також з державними органами місцевого самоврядування. Ці відносини входять у предмет трудового права як тісно зв'язані з трудовими відносинами.

Права профспілок у сфері праці - основна частина їх правового статусу, тобто сукупності прав і обов'язків в усіх областях.

Крім прав у сфері праці профспілки наділені значними правами в сфері дії інших галузей права: правами юридичної особи, правом власності, участі в правотворчому процесі (стосовно норм трудового права)

Наявність у профспілок правового статусу не суперечить їх суспільній природі. Зберігаючи цю якість, профспілки користуються визначеними правами, встановленими державою.

Законодавчо закріплене положення профспілок у сфері праці (трудо-правовий статус) являє собою загальну міру юридичних можливостей даної організації і її органів в указаній сфері діяльності, служить джерелом суб'єктивних прав і обов'язків профспілкових органів у правовідносинах. Як базова категорія вона характеризує межі юридичної важливості діяльності профспілок у цій області, служить еталоном правомірності дій профспілкових органів, повноти здійснення наданим їм юридичних повноважень.

Створення трудо-правового статусу профспілок характеризується обсягом закріплених за ними юридичних можливостей. Статус профспілок у сфері праці як частина їх загального статусу на сучасному етапі містить у собі стабільні риси їхнього правового положення з особливими, характерними саме для даного етапу. Стабільність, наступність змісту трудо-правового статусу профспілок обумовлені самим існуванням трудових відносин між працівниками і роботодавцями, необхідністю захисту прав і інтересів працівників у цих відносинах.

Найбільш стабільна частина статусу - права профспілок по представництву інтересів працюючих, участі в регулюванні трудових відносин, контролю за дотриманням законодавства про працю й охороні праці ст. ст. 19, 20, 21 ЗУ "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

Динаміка статусу, його розвиток відбувається за рахунок реалізації наданих профспілкам прав, залучення у статус прав, яких раніш не було, у зв'язку з розвитком економічних і соціальних відносин, виключення з нього деяких прав, що не відповідають сучасним умовам. Радикальні зміни у статусі профспілок відбуваються в зв'язку з переходом на нові економічні рейки, упровадженням нових принципів управління економікою в умовах різноманіття видів власності й організаційно-правових форм підприємств.

У статус суб'єктів права, в тому числі профспілок, крім прав входять і юридичні обов'язки.

Права й обов'язки профспілок у сфері праці мають особливості:

- по-перше, юридичні обов'язки прямо не покладаються державою на профспілки, вони випливають із захисної функції цієї громадської організації, спираються на її статути і зв'язані з правами. У результаті надані профспілкам права одночасно означають і їх обов'язок. Це - особлива юридична категорія права-обов'язку, де право і зобов'язання знаходяться в нерозривній єдності;

- по-друге, це обов'язок не перед державою, а перед працівниками, чиї інтереси профспілки повинні представляти і захищати;

- по-третє, юридичні обов'язки профспілок полягають у необхідності реалізації наданих їм прав. Інакше вони не зможуть захистити працівників;

по-четверте, виконання такого роду обов'язків забезпечується, насамперед, силою суспільного, морального (внутрішньопрофспілкового) впливу.

Профспілки як громадська організація не відповідають перед державою за реалізацію своїх прав і обов'язків (Виключенням є майнова відповідальність в суді за проведення страйку, визнаного судом незаконним.) Але тут юридична відповідальність, випливає з порушення норм трудового законодавства, носить усе-таки цивільно-правовий характер). Держава впливає на здійснення профспілками їх прав та обов'язків шляхом сприяння реалізації наданих їм прав, створення гарантій для їхньої успішної діяльності.

До юридичної (дисциплінарної) відповідальності можуть бути притягнуті звільнені від основної роботи в організації працівники профспілкових органів, винні в тім, що права профспілок не здійснюються. Юридична відповідальність таких осіб настає за поданням профспілкових органів як роботодавців.

Права і обов'язки профспілок, як особлива категорія містять одночасно юридичну можливість і зобов'язання. У нормативних правових актах містяться права, а не вимоги до профспілок. Права здобувають ознаки обов'язків у силу потреби в їх здійсненні. У них закладена соціальна необхідність. Тому що без надання права не може бути зобов'язання для його реалізації, виправдане використання терміна "права профспілок", припускаючи під цим як власне права, так і єдину категорію прав-обов'язків.

Концепція нерозривності прав і обов'язків профспілок має практичне значення: якщо здійснення прав залежить від волі суб'єкта, то юридичні обов'язки треба завжди виконувати. Отже, при наявності відповідної ситуації профспілки повинні використовувати надані їм права.

2.2 Функції та форми участі профспілкових органів у галузі соціального захисту

Згідно з Конституцією України громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, які об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Профспілки створюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права [1, ст. 36].

Згідно із Законом "Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності" професійна спілка визначається як добровільна, неприбуткова громадська організація, яка об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання) (ст. 1). Метою діяльності профспілок є представництво, здійснення та захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки (ст. 2). Забороняється будь-яке обмеження прав чи встановлення переваг при укладанні, зміні або припиненні трудового договору в зв'язку з належністю або неналежністю до профспілок чи певної профспілки, вступом до неї або виходом із неї.

Профспілки у своїй діяльності незалежні від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадянських організацій, політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні.

Приналежність або неприналежність до профспілок не спричиняє яких-небудь обмежень трудових, соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод громадян, гарантованих Конституцією України й іншими нормативно-правовими актами України.

Профспілки діють відповідно до законодавства та своїх статутів, які приймаються з'їздами, конференціями, установчими або загальними зборами членів профспілки відповідного рівня і не повинні суперечити законодавству України [11, с. 471-472].

Легалізація (офіційне визнання) профспілок, їх об'єднань є обов'язковою та здійснюється шляхом їх реєстрації.

Заслуговує бути виділеним принципове положення про те, що у питаннях колективних інтересів працівників профспілки здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках.

Забороняється обумовлювати прийняття громадян на роботу або службу, просування по роботі, оплату праці, а також звільнення з роботи або служби залежністю від членства в профспілках.

Це положення виявляється, зокрема, в тому, що умови колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для власника, так і для працівників підприємства (ст. 9 Закону України "Про колективні договори і угоди").

У питаннях індивідуальних прав й інтересів профспілки здійснюють представництво і захист своїх членів у порядку, передбаченому законодавством. Наприклад, КЗпП дозволяє здійснити звільнення з ініціативи власника без попередньої згоди профспілкового органу працівника, який не є членом профспілки, діючої на підприємстві [2, ст. 43-1].

Основним завданням профспілок є представництво і захист інтересів працівників перед власником. Виходячи з цих задач, основними функціями діяльності профспілок виступають захисна і представницька, які доповнюються контрольними повноваженнями за додержанням законодавства про працю, які було збережено у новому законі.

Права профспілок класифікуються за наступними групами:

права щодо встановлення на виробничому, регіональному, галузевому, державному рівнях колективних умов праці; права в галузі застосування чинного законодавства про працю; права щодо контролю за додержанням трудового законодавства.

Так, профспілкові органи виступають від імені трудового колективу при укладенні колективного договору на підприємстві; об'єднання профспілок є стороною Генеральної, регіональної, галузевої угоди, має право на ведення колективних переговорів з роботодавцями та їхніми об'єднаннями; здійснюють контроль за дотриманням колективного договору; дають згоду на звільнення працівників з ініціативи власника. Роботодавець зобов'язаний узгодити з профкомом правила внутрішнього трудового розпорядку, який у подальшому підлягає затвердженню трудовим колективом. З профкомом підприємства мають бути також узгоджені графіки змінності, відпусток, введення підсумованого обліку робочого часу. Для залучення працівників до надурочної роботи, роботи у вихідні дні власник зобов'язаний отримати згоду профкому; умови оплати праці на підприємствах, де не укладається колективний договір, власник зобов'язаний погодити з профспілковим органом; заходи заохочення застосовуються власником спільно або за погодженням з профкомом. Законодавство закріплює й інші права профспілок у сфері трудових відносин, а також додаткові гарантії для виборних профспілкових працівників. Ці гарантії можуть бути конкретизовані й доповнені на рівні конкретного підприємства [2, ст. 252].

Варто звернути увагу на таку проблему. Традиційно з радянських часів мова йшла лише про права профспілок. Це зрозуміло, адже профспілки пройшли складний шлях від створення перших організацій до визнання їх прав міжнародним співтовариством. З роками профспілки втратили свій авторитет, захисна функція багато в чому перетворилася на декларацію про наміри, профспілки не сміли суперечити партійним органам, закривали очі на порушення прав працівників, профспілкові функціонери зросталися з адміністрацією підприємств і, по суті, здійснювали вже іншу, не властиву профспілкам, функцію -- виробничу. Недосконале трудове законодавство багато в чому створювало для цього правову основу. "Приручали" профспілкових лідерів, зокрема, преміюванням залежно від виконання виробничого плану тощо. Історію знецінення радянських профспілок прослідкував один з корифеїв науки трудового права професор Р.З. Лівшиць.

За роки незалежності в Україні та інших країнах СНД відбулося відродження профспілок. Сьогодні профспілкові лідери і вчені уважно вивчають світовий досвід профспілкового руху. Профспілки значно активізували свою захисну функцію і впливають дійовим чином на законотворчу діяльність щодо реалізації економічних реформ.

У той же час залишається ряд питань, що вимагають вирішення у напрямі закріплення такого правового статусу профспілок, який відповідав би ринковим відносинам.

До таких належать закріплення на законодавчому рівні не тільки прав, а й обов'язків профспілкових органів; розв'язання питання про майнову відповідальність профспілок за невиконання своїх обов'язків, визначення фінансових джерел для такої відповідальності. У Законі України "Про колективні договори і угоди" передбачається індивідуальна відповідальність осіб, котрі представляють трудовий колектив. Мабуть, цього недостатньо. Але і ця норма не застосовується. Цікаво, що за кордоном, у законодавстві країн Європи, США, де профспілковий рух набув визнання, передбачаються обов'язки профспілок, а також майнова відповідальність за рахунок коштів профспілкових органів. Крім цього, передбачається також адміністративна і кримінальна відповідальність профспілкових функціонерів.

Необхідно передбачити правові засоби, які забезпечують незалежність профспілок від підприємців. Очевидно, корисним може виявитися досвід США, Данії, законодавством яких заборонено включати до складу профспілки, що складається з найманих працівників, осіб, котрі належать до адміністрації, навіть найнижчої ланки.

Іншими словами, повинна бути додержана чистота представництва сторін, в іншому випадку профспілкова діяльність втрачає свою сутнісну спрямованість і знову-таки перетворюється на декларацію.

В умовах демократії, плюралізму актуальним є питання недопущення монополізації профспілок, закріплення за ними права бути єдиними представниками інтересів працівників. Все ж варто визнати, що якими б важливими не були профспілки, вони лише -- посередники. Головними фігурами в економіці, у виробничих відносинах залишаються власники (роботодавці, підприємці) і наймані працівники (трудовий колектив). Прагнення визнати профспілковий орган стороною колективного договору не тільки неправильне по суті, але і, зрештою, суперечить правам профспілок. Адже укладення колективних угод -- це не просто кампанія з ознаками демократії, головною метою є їх реальне виконання і повна відповідальність сторін за таке виконання. Ясно, що саме трудовий колектив є головним виконавцем умов колективного договору і повинен нести повну відповідальність за таке виконання.

Випливає висновок про необхідність негайного прийняття Закону про трудові колективи і визначення правового статусу цього важливого колективного суб'єкта соціально-трудових відносин [11, с. 473].

Розділ 3. Практичне значення інших аспектів діяльності профспілок

3.1 Особливості діяльності профспілок в умовах переходу до ринкової економіки

Як показує досвід світової історії періоди економічних спадів і потрясінь приводили до кризи профспілкового руху . Криза профруху в перехідний період неминуча. У країнах СНД, зокрема, в Україні, вона виявляється у формі відриву профспілок від мас, падінні ефективності їхніх дій, скорочення чисельності їх членів.

Як показує практика, система соціально-трудового захисту у нашій країні знаходиться поки в зародковому стані. У період тривалого і хворобливого становлення нової системи трудових відносин працівники більшості підприємств країни виявилися зовсім незахищеними. Це підтверджують дані соціологічного обстеження ринку праці в 2002 році.

У ході обстеження працівниками 246 підприємств п'яти регіонів України було задане питання про те, хто їх захищає. Більш 13 відсотків опитаних відповіли, що ніхто, а 16 - що захищають самі себе. Таким чином, понад чверть працівників не розраховують на захист, а змушені самі шукати шляхи для вирішення своїх проблем і конфліктів.

Досвід країн з розвинутою соціально - орієнтованою ринковою економікою показує, що для успішного соціального захисту трудящих в сфері трудових відносин встановлення співпраці між роботодавцями і найманими робітниками - потрібно, щоб трудові ,соціально-трудові питання на підприємствах вирішували рівноправно і уповноважені представники інтересів працівників, так і роботодавців.

Поряд з іншими громадськими організаціями профспілки в нашій країні претендують на те, щоб бути захисниками інтересів найманих працівників. Разом з тим, судячи з результату обстеження, самі працівники не часто знаходять захист від сваволі адміністрації в особі цих профспілок. Тільки 13 процентів опитаних указали, що їх захищає профспілка, а 41 працівників сподіваються на захист зі сторони адміністрації підприємства.

Здавалось би, ситуація повинна розвиватися в протилежному напрямку, адже звичайно роботодавець зацікавлений не в захисті, а в обмеженні прав найманих працівників - він скорочує їх, затримує видачу зарплати, часом і зменшуючи її і т.д. А працівники як і раніше шукають у нього захисту. Що стосується професійних союзів, що для того вони і створені, щоб допомагати трудящим у кризових ситуаціях, та в даній ролі вони рідко виступають.

Утім, керівники думають по-іншому. Більш третини профспілкових лідерів і дві третини директорів вважають себе захисниками працівників. У даному випадку в наявності переоцінка своєї ролі в сфері соціально-трудового захисту працівників як першої, так і другої категорій опитаних. Відповіді (опитування) працівників на аналогічні питання сильно відрізняються від відповідей адміністрації і профспілкових керівників.

Цікаво й інше. Також більш третини голів профспілкових організацій з числа опитаних вважають, що працівників захищає адміністрація. Ще залишилися 25 відсотків які указали, що або працюючі самі себе захищають, або їх ніхто не захищає, або їх захищає мікроколектив (найближчі колеги по роботі).

З одного боку, такий розподіл відповідей означає, що профспілки усвідомлюють свій незначний вплив на підприємствах, що вони не мають належний авторитет. У даному випадку зрозуміло, чому майже половина опитаних працівників сподівається на захист керівника й адміністрації підприємства, оскільки за ними залишається пріоритет у прийнятті остаточних рішень у трудових суперечках.

З іншого боку, відповіді профлідерів говорять як про пасивність і небажання профспілок виступати на стороні працівників проти адміністрації, так і про прагнення перекласти захисні функції на роботодавців, що має інтереси, протилежні інтересам працівників. Недивним у цьому зв'язку виглядає і те, що частина голів профорганізацій вважає, начебто робітники самі себе захищають, думаючи, що іншої форми підтримки вони не потребують.

Більшість відповідей показує, що працівники як і раніше вбачають у профспілках розподільника соціальних благ, потім збільшення заробітної плати. Звертання ж за допомогою при рішенні трудових суперечок далеко не на першому місці.

Як і раніше на промислових підприємствах, в установах охорони здоров'я, науки профспілки активно обговорюють з адміністрацією питання продуктивності праці. І якщо в промисловості це майже з'ясовано, то незрозумілий вплив профспілок на продуктивність праці в бюджетній сфері, де навіть визначення її, як відомо, проблематично. Тому не дивно виглядає той факт, що захищеність працівників бюджетної сфери є одою з найнижчих у народному господарстві. Видно, значно простіше брати участь у господарських дискусіях, і при цьому не нести ніякої відповідальності.

Тим часом адміністрація найчастіше намагається самотужки вирішувати виробничі проблеми, одноосібно відповідаючи за наслідки своїх дій. Особливо це відноситься до приватних підприємств, де більшість керівників (більш 58 процентів) відзначили, що тільки директор і адміністрація несуть відповідальність за господарські невдачі.

Як показало обстеження, у даний час ні традиційні, ні знову утворені профспілки не володіють достатньою силою , щоб захистити працівників від зубожіння і правового нігілізму. Знову створені профспілкові групи звичайно складаються з кількох осіб, що залежать від волі "роботодавця", і бояться втратити роботу.

Профспілкові комітети домагаються деяких поступок з сторони адміністрацій підприємств для своїх членів, але роздрібний характер протестів не робить помітного впливу на покращення положення найманих працівників у України [11, с. 474].

Та й взагалі про яку рівноправність соціальних партнерів може йти мова, якщо керівники підприємств лише на 8,5 відсотка вважають, що профспілка захищає їхніх працівників. Це знову підтверджує той факт, що керівництво підприємств не бачить в профспілках реальної сили, здатної їм протистояти. Директор на підприємстві - і роботодавець, і захисник інтересів найманих працівників одночасно. Під крилом "директорського захисту" у багатьох працівників виникає страх залишитись без роботи що не дивно .Цей страх не дозволяє багатьом працівникам активно пручатися сваволі адміністрації і змушує погоджуватися з порушеннями їхніх трудових прав, що виявляються й у затримках заробітної плати, і в її зменшенні, і в погіршенні умов праці .Більшість працівників не готові до відстоювання своїх інтересів, вираженню своїх претензій до керівництва, тому що не мають необхідної інформації, як треба поводитися у випадку обмеження їхніх законних прав. Все той же страх втратити роботу не дозволяє працівникам вступати у відкриті конфлікти з адміністрацією. Навіть у випадках грубих порушень адміністрацією трудових прав тільки незначна частина працівників звертається в судові інстанції. Це говорить про безсиллі і трудовому безправ'ї працівників. А найчастіше вони і не знають своїх прав. Бувають випадки, коли на підприємствах складають колективні договори, а працівники не знайомі з їх змістом.

На підставі викладеного очевидно, що профспілкам країни пора чітко визначитися з приводу того, як вести себе у випадку сваволі з боку адміністрації,(найбільше це стосується приватних підприємств) і як захищати права й інтереси найманих працівників.

Які ж шляху підвищення ефективності діяльності профспілок і їхньої ролі не тільки в захисті прав і інтересів найманих працівників, але й в області встановлення і покращення умов праці?



3.2 Сила та слабкість профспілок як показник ефективності соціального захисту працівників

Тред-юніонізм виходить з того, що профспілки повинні займатися тільки захистом соціально-економічних інтересів своїх членів, а політична боротьба -- це справа партій та їхніх представників у різних законодавчих органах. Проте дана позиція розбігалася з практикою, тому що становище працівників ні в одній країні не може бути поліпшене без політичної діяльності в якій-небудь формі. Тому американські профспілки на різних рівнях завжди прагнули впливати на рішення законодавців, насамперед, шляхом лобіювання.

У США значна частина політичних, духовних, культурних, економічних та інших цінностей сформована ще наприкінці XVII -- початку XIX ст. Соціальною базою для цього стали вільні дрібні приватні власники. Як зазначає Ю.Васильчук, слабкість капіталу, з одного боку, і перемога громадян над колоніальною адміністрацією -- з іншого, створили унікальну ситуацію вільного суспільства середніх класів -- фермерів, ремісників, дрібних бізнесменів, осіб вільних професій тощо .

Проте наприкінці XIX -- початку XX ст. гігантські корпорації, трести, фінансовий капітал і державний апарат примусу стали потужним важелем тиску на громадянське суспільство, що зароджувалося. Як протидія цьому небезпечному процесу в 1950--1960 pp. виступили найбільші профспілки, яким належить основна заслуга в зміцненні економічної незалежності громадян. Зробивши акцент на збігу загальних й індивідуальних потреб найманих працівників, профспілки, які очолили масові виступи, поєднали відразу дві суспільно-політичні функції -- соціального протесту і трансформації суспільства.

Профспілки можуть активно впливати на законодавчу діяльність парламенту з метою надання законам більшої соціальної спрямованості. Ще більшу політичну вагу профспілкам надає опора на політичну партію, а іноді вони самі виступають ініціатором її створення. Наприклад, англійські профспілки створили в 1893 р. Незалежну лейбористську партію, що змогла в 1906 р. провести в парламент 29 своїх представників [11, с. 475].

На відміну від американського, британський тред-юніонізм відводить політиці важливу роль у досягненні своїх цілей. Такий підхід дозволяє тред-юніонам активно впливати на прийняття політичних рішень.

Поява англійських тред-юніонів була спричинена законодавством, що відверто стояло на стороні підприємців і тим самим створило нерівні умови для роботодавців і найманих працівників. Ще англійський економіст А. Маршалл писав, що закон... підтримував об'єднання підприємців з метою регулювання заробітної плати у своїх інтересах і під страхом суворого покарання забороняв подібні об'єднання найманих працівників. На його думку, така державна політика призвела до звуження світогляду робітника, зниження його рівня соціального обов'язку. А прагнення до вільного об'єднання було продиктовано бажанням працівників мати умови життя, що дають місце справжньому почуттю власної гідності і широким соціальним інтересам.. Працівники завдяки тред-юніонам одержали можливість вести переговори з роботодавцями.

Наприкінці XIX ст. в багатьох галузях виробництва Британії були створені такі інститути регулювання відносин між роботодавцем і найманими працівниками як комітети по регулюванню заробітної плати. У їхні функції входило вирішення суперечок між підприємцем і робітниками. Якщо компетенції комітетів не вистачало для врегулювання ситуації, то до обговорення справи підключалися секретарі профспілки і підприємницької асоціації. Коли ж і у цьому разі сторонам не вдавалося прийти до згоди, то -- галузевий комітет. Останнім засобом у конфлікті були страйки або локаути. А.Маршалл відзначає позитивну роль профспілок, що ввели в цивілізовані рамки форми боротьби між працею і капіталом, які відрізняються від методів, що застосовувалися наймачами і найманими працівниками сто років тому, настільки ж, наскільки чесна війна між сучасними цивілізованими народами відрізняється від партизанської війни між дикими племенами. З цього моменту почався відлік політичної діяльності профспілок.

Нині особливістю політичної діяльності профспілок Англії можна вважати те, що не дивлячись на їх явну політичну "кревність" з Лейбористською партією, у період з 1970 по 1997 pp. британські тред-юніони тричі підтримували не Лейбористську, а Консервативну партію, яка завдяки цьому змогла перемогти в парламентських виборах. Це свідчить про гнучку позицію англійських профспілок, яка полягає в готовності підтримати саме ту політичну силу, що, на їхню думку, більше спроможна виражати інтереси працівників.

Профспілки виступають як вагомий суб'єкт соціальної політики й активний учасник соціального партнерства. Так, англійські профспілки активно підтримали ідею лейбористів про "соціальний контракт" між профспілками й урядом, що взяв зобов'язання по проведенню соціально орієнтованих реформ, спрямованих на значне підвищення рівня життя англійських громадян. З прийняттям законів про незалежність профспілок, розширення їхніх прав ще більше зміцнився політичний авторитет профспілок. У 1950--1970 pp. під впливом профспілок і соціал-демократів у сфері виробництва були прийняті орієнтири на поліпшення умов праці та її оплати, розвиток системи соціального забезпечення [11, с. 476].

Ілюстрацією того, що за своїм потенціалом профспілки є потужною силою, служить і польська "Солідарність". Вона стала закономірним результатом виступів робітничого класу, що набули масового характеру. Після невдалої спроби укласти з владою національну угоду "Солідарність" висунула ряд вимог, серед яких були відмова уряду від проведення репресивної щодо профспілок політики, подання в Сейм узгодженого з нею проекту закону про профспілки, реалізація економічної реформи, проведення демократичних виборів у органи влади, встановлення профспілкового контролю над господарством, особливо над продовольчими ресурсами, гарантування "Солідарності" й іншим силам можливості висловити свої думки по радіо і телебаченню. На цей момент вона з незалежної профспілки перетворилася в опозиційний суспільно-політичний рух, що поставив перед владою ультиматум про свою участь в керівництві країною, у вирішенні економічних та політичних питань.

У останні 20--30 років протиріччя між працею і капіталом пом'якшилися. Сторони прийшли до розуміння, що в них є спільні інтереси. Це призвело до деякого ослаблення профспілок, скорочення чисельності їхніх членів. Так, у США в 1994 р. у профспілках перебувало всього 15,5% працівників, що на 7,7% менше, ніж у 1980 р.

Цей факт викликає подив тому, що одним з найважливіших елементів розвитку постіндустріального суспільства є соціальні реформи, ініціатором яких традиційно виступають профспілки. Проте переважна більшість громадян у демократичних країнах висловили недовіру їх організаціям. Так, у Швеції 60% опитаних заявили, що не довіряють останнім. Така ж ситуація у Великобританії, її громадяни висловились, що профспілки -- найбільша загроза волі індивіда⁵. Як вважає французький політолог М.Доган, причина нинішнього послаблення профспілок, які на початку століття були впливовою силою, у тому що олігархічні тенденції продовжують зміцнюватися відповідно до формулювання "залізного закону" олігархії, даного Р.Міхельсоном.

Таким чином, зменшилася суспільна роль робітничого руху, підтримка профспілок, особливо їхніх наступальних дій. Як вважають автори постіндустріальних теорій Дж.К.Гелбрейт і Д.Белл, до зниження впливу профспілок призводить і посилення ролі уряду. Проте, на думку багатьох дослідників, говорити про зникнення профспілок як інституту соціального партнерства передчасно. Зокрема, підкреслюється потенційна небезпека конфлікту між працею і капіталом у разі значного зменшення економічної і політичної сили профспілок. І слід врахувати ще одну обставину. Незважаючи на сильну критику, якій піддаються останні з боку громадян, значна їх частина все ще продовжує перебувати у лавах профспілок.

Деякі вчені вважають, що в майбутньому виникне нова модель розвитку профспілок, орієнтована не на колективні договори, а на надання взаємної допомоги і послуг. У зв'язку з цим пропонується запровадити у профспілках асоційоване членство, що сприятиме більшій гнучкості організацій трудящих і розширенню їхньої соціальної бази. Так, у США вже існує профспілкова організація нового типу -- Національна асоціація освіти.

У нашій країні ситуація дещо інша. Федерація фахових спілок України об'єднує 68 членських організацій, у тому числі 42 всеукраїнські (національні) галузеві профспілки і 26 міжспілкових (регіональних) профоб'єднань. Проте українські профспілки не мають політичної ваги. Це пов'язано з тим, що, по-перше, у свідомості громадян вони асоціюються з радянськими, чия роль зводилася до формального представлення інтересів працівників і які завжди стояли на угодівських позиціях щодо керівних органів. По-друге, профспілки України ще не проявили свій потенціал і можливості у боротьбі за інтереси працівників. Так, за даними Інституту соціології НАН України традиційним профспілкам у 1997 р. не довіряли 53,5% опитаних, що на 6,2% більше, ніж у 1994 p., новим профспілкам у 1997 р. не довіряли 51,8%⁸. По-третє, якщо політичні партії, що спираються на профспілки, хочуть домогтися успіху на виборах, то вони повинні виражати інтереси не тільки певної частини електорату, як це було традиційно, а всього суспільства. Вплив профспілок буде зростати в міру того, як їм вдасться справитися з функцією захисту прав і свобод громадян. На мій погляд, саме дані чинники стали причиною невдачі Всеукраїнської партії трудящих, створеної профспілками. Результат -- всього 0,8% голосів виборців, при цьому в жодному з регіонів не вдалося одержати навіть 2%. Виборчий блок "Трудова Україна", у який увійшли профспілки працівників вугільної промисловості, одержав 3,1% голосів завдяки підтримці вугільних регіонів (Донецької, Луганської і Кіровоградської областей), виборці яких віддали "Трудовій Україні" 4% своїх голосів.

Зазначені фактори значною мірою послабляють позиції профспілок як суб'єкта соціального партнерства в Україні.

Як вважають деякі дослідники, в умовах демократії і плюралізму важливо недопущення монополізації профспілками права бути представниками інтересів працівників, тому що вони (при всій їхній важливості) є лише посередниками, а основна відповідальність за виконання умов колективного договору повинна бути покладена на трудовий колектив як головного виконавця¹⁰. Таке розуміння функцій профспілок уявляється дещо спрощеним. Адже названий договір замислювався як інститут соціального захисту працівників на підприємстві від сваволі роботодавця, а не як механізм контролю за діяльністю працівника. А інтереси і права останніх можуть найкраще захищати саме профспілкові організації, звичайно, у тому разі, якщо вони мають самостійність і користуються достатнім авторитетом. У розглянутому контексті повинно йтися, швидше, про протилежний аспект -- посилення ролі Федерації профспілок України як інституту, покликаного захищати працівників найманої праці [4, с. 22-24].

Я вважаю, що новий Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" значно підсилює позиції профспілок як повноважних представників працівників і захисників їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів. Важливим є законодавче закріплення незалежності профспілок від органів державної влади і органів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадських організацій, політичних партій.

Незалежність профспілок розширює їх можливості впливати на соціальну політику. Так, відповідно до Закону профспілки, їх об'єднання беруть участь у визначенні головних критеріїв життєвого рівня, прожиткового мінімуму, а також мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, соціальних виплат, політики ціноутворення, розробленні соціальних програм, спрямованих на створення умов, які забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини та її соціальний захист [3, ст. 23].

Ряд норм нового Закону підвищує роль профспілок як соціального партнера

Таким чином, оцінюючи законодавство України про профспілки, можна стверджувати, що його основною метою є підвищення авторитету профспілок як інституту соціального і правового захисту працівників у нових соціально-економічних і політичних умовах.

Висновки

Перехід України до ринкової економіки, зміна форм власності і господарювання, що впливають на нинішній стан суспільно-трудових відносин, обумовлюють необхідність подальшого вдосконалення трудового законодавства. Особливо це стосується питань представництва та захисту прав найманих працівників. У здійсненні цих завдань велика роль відводиться професійним спілкам України. В дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення проблем у визначенні сфери правового регулювання, які виникають у процесі представництва та захисту профспілками прав та інтересів трудящих.

Результатом проведеного дисертаційного дослідження є розробка основних теоретичних положень і практичних рекомендацій щодо діяльності профспілок як суб'єктів трудового права. Зокрема, зроблені такі висновки:

Розвиток законодавства про правове регулювання повноважень профспілок у сфері праці характеризується такими особливостями:

а) повною спадкоємністю норм Кодексів законів про працю 1918, 1922, 1971 років, яка полягає не у механічному перенесені усіх норм, що регулюють повноваження профспілок у сфері праці, з одного кодексу до іншого, а в поглибленні та розширенні змісту кожного перенесеного пункту (статті), введення до нового кодексу нових прав профспілок;

б) обмеженням прав профспілок у регулюванні окремих правовідносин при здійснені захисту прав та інтересів робітників і службовців, порівняно з першою редакцією Кодексу законів про працю УРСР 1971 року.