Розвиток місцевого самоврядування як чинника волевиявлення та самоорганізації населення у громадянському суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

САМОЙЛЕНКО Лариса Яківна

УДК 352.07:323.2

РОЗВИТОК МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ЯК ЧИННИК ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ ТА САМООРГАНІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ У ГРОМАДЯНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Спеціальність 25.00.04 - місцеве самоврядування

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

КИЇВ - 2010

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького.

Науковий керівник

доктор наук з державного управління, доцент

ГАМАН Петро Ілліч,

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького,

професор кафедри політичних наук, культурології і державного управління.

Офіційні опоненти

доктор наук з державного управління, професор

КУЦ Юрій Олексійович,

Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, завідуючий кафедрою регіонального управління та місцевого самоврядування;

кандидат наук з державного управління

БОРЩ Григорій Андрійович,

Національна академія державного управління при Президентові України, доцент кафедри регіонального управління, місцевого самоврядування та управління містом.

Захист відбудеться 24 лютого 2010 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.03 у Раді по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України за адресою: 01032, м. Київ, бульв. Т. Шевченка, 60, к. 302.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України (01032, м. Київ, бульв. Т. Шевченка, 60, к. 202).

Автореферат розісланий 23 січня 2010 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

к.держ.упр., с.н.с. І.О. Драган

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток місцевого самоврядування залежить від форм суспільної свідомості й відображає одну з основних людських ідей - соціальну справедливість. Ця проблема стає найважливішою у розбудові сучасної української державності. Наукове дослідження її у взаємозв'язку з такими категоріями, як влада, право, свобода, мораль, управління дає можливість глибше осмислити сутність і напрями соціально-економічних і політичних реформ в Україні.

Нині активізується процес формування громадянського суспільства, що значно загострює проблему в контексті становлення місцевого самоврядування як чинника волевиявлення та самоорганізації населення, запровадження і зміцнення загальнолюдських, демократичних цінностей. Це дає підстави науковцям для проведення нових досліджень із метою пошуку шляхів демократизації державного управління і систем волевиявлення та самоорганізації населення.

Для України ці питання дуже актуальні, оскільки нова доба характеризується поширенням інформаційних технологій, мережевими структурними стосунками та глобалізацією і призводить до появи нових суб'єктів місцевого самоврядування, зміни їх змісту, акцентуючи увагу на процесах волевиявлення та самоорганізації населення. Тому і теоретики новітніх перетворень, і практики мають обґрунтувати нові шляхи подальшого розвитку місцевого самоврядування. Аналіз різних аспектів функціонування процесу волевиявлення та самоорганізації населення має стати головним серед наукових досліджень, оскільки навіть утворені за всіма демократичними правилами інститути та процедури місцевого самоврядування повинні не лише працювати в одній площині, в одному просторі та часі, а плідно співпрацювати та взаємодіяти.

На сучасному етапі актуалізувалася потреба ґрунтовного дослідження розвитку місцевого самоврядування як чинника волевиявлення та самоорганізації населення у громадянському суспільстві на науковому рівні. В цьому аспекті, дослідження місця та ролі самоврядних процесів у становленні демократії в суспільстві набуває першочергового значення для державно-організаційних процесів і сучасної української практики. Саме розвиток місцевого самоврядування як чинника волевиявлення та самоорганізація населення залишаються предметом і зростаючого інтересу вчених, політиків, громадян.

Питання розвитку місцевого самоврядування висвітлено у працях Б. Андресюка, А. Базіра, П. Біленчука, В. Борденюка, В. Григорішена, І. Грицяка, В. Демиденка, Я. Жовнірчика, А. Зайця, Б. Калиновського, В. Кампа, М. Киреченка, А. Кінаха, В. Князєва, О. Лазора, В. Лактіонова, П. Любченка, Р. Плюща, О. Прієшкіної, В. Прусецького, М. Пухтинського, Б. Руснака, А. Ткачука, Я. Павленко та ін.

Діяльність окремих інститутів демократії у місцевому самоврядуванні досліджували М. Баймуратов, А. Гошко, М. Іщенко, А. Пономарьов, О. Прієшкіна, В. Федоренко та ін. Місцеве самоврядування та особливості його становлення в сучасній Україні досліджували А. Ант, І. Бистряков, А. Борщ, О. Веклич, В. Волощук, О. Головченко, Б. Данилишин, В. Граб, Б. Калиновський, В. Кампо, В. Князєв, А. Колодій, М. Корнієнко, С. Косик, В. Кравченко, В. Куйбіда, Ю. Куц, О. Лазор, М. Пухтинський, П. Радченко та ін. Феномен місцевої територіальної громади як політичного інституту та джерела місцевої демократії вивчали Ю. Наврузов, С. Саханенко, В. Сидоренко та ін. Питання теорії та практики державного управління і місцевого самоврядування на рівні регіонів розглянуто у працях П. Гамана, О. Дація, І. Драгана, М. Корецького та ін.

Проте, незважаючи на широке коло наукових досліджень з проблем розвитку місцевого самоврядування, питання наукового обґрунтування розвитку місцевого самоврядування як чинника волевиявлення та самоорганізації населення у громадянському суспільстві залишається відкритим. Потребують подальшого вивчення вплив глобалізаційних процесів, становлення організаційних форм в системі місцевого самоврядування, утвердження інституту територіальної громади як політичного суб'єкта, подальше вдосконалення волевиявлення та самоорганізації населення в нових умовах глобального світу та багато інших аспектів адміністративно-управлінського життя. На пошук самоврядного процесу на рівні місцевого самоврядування сучасного стану українського суспільства спрямоване дане дисертаційне дослідження

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до наукової теми Черкаського національного університету ім. Б.Хмельницького “Механізми державного управління та місцевого самоврядування” (номер державної реєстрації 0108U008273). У її межах автор проаналізував розвиток місцевого самоврядування як чинник волевиявлення та самоорганізації населення у громадянському суспільстві та запропонував шляхи прискорення реформи місцевого самоврядування в Україні.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоретико-методологічних засад та практичних рекомендацій щодо розвитку місцевого самоврядування як чинника волевиявлення та самоорганізації населення у громадянському суспільстві.

Відповідно до мети постають такі завдання полягають у наступному:

- провести аналіз концептуальних підходів до місцевого самоврядування як чинника волевиявлення та самоорганізації населення;

- науково обґрунтувати систему інститутів волевиявлення і органів самоорганізації населення та їх функцій у громадянському суспільстві;

- науково обґрунтувати шляхи реформи адміністративно-територіального устрою у процесі розвитку місцевого самоврядування в Україні;

- розкрити принципи діяльності органів самоорганізації населення у громадянському суспільстві;

- охарактеризувати сучасний етап розвитку місцевого самоврядування в Україні та визначити напрями підвищення рівня участі органів самоорганізації населення щодо прийняття управлінських рішень;

- визначити демократичні пріоритети взаємовідносин і взаємодії органів місцевого самоврядування і державного управління у процесі становлення громадянського суспільства в Україні.

Об'єктом дослідження є місцеве самоврядування як чинник волевиявлення та самоорганізації населення у громадянському суспільстві.

Предмет дослідження - розвиток місцевого самоврядування як чинник волевиявлення та самоорганізації населення в умовах становлення громадянського суспільства в Україні.

Гіпотеза дослідження полягає в науковому припущенні, що тенденції і закономірності розвитку місцевого самоврядування у розвинутих країнах Європи і світу спонукають до формування: нової системи волевиявлення і самоорганізації населення, адекватної сутності сучасного стану громадянського суспільства в Україні; відповідної науково-теоретичної бази і нової парадигми становлення в Україні системи місцевого самоврядування, яка гарантувала б високий рівень функціонування інститутів і форм волевиявлення та самоорганізації населення. У своїй сукупності дані параметри, їх якісне поліпшення складають собою визначальний суспільно-політичний вектор та інтегруючий критерій оптимізації місцевого самоврядування і демократичних форм волевиявлення і самоорганізації населення.

Методи дослідження. Методологічною основою є загальнонаукові і спеціальні наукові методи: діалектичний, формально-логічний, історико-правовий, компаративний, формально-юридичний, функціонального аналізу та метод абстрагування. Вони уможливили отримання найповнішої інформації про досліджуване явище для обґрунтування нових теоретичних положень і висновків, рекомендацій у сфері вдосконалення практики місцевого самоврядування. Використання цих методів пізнання дає змогу розглянути теоретичні підходи щодо процесу реалізації задекларованих основ місцевого самоврядування. У сучасних умовах також особливого значення набуває конкретно-соціологічний метод дослідження державно-правових проблем. За його допомогою з'ясовано ступінь ефективності функціонування інститутів місцевого самоврядування, правового регулювання, стан законності та правопорядку.

Інформаційною базою дослідження слугували Конституція України, Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”, Закон України “Про органи самоорганізації населення”, Закон України “Про державну службу України”, інші законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти України, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених, нормативно-правові документи, аналітичні й статистичні матеріали органів державного управління та місцевого самоврядування, що регулюють вирішення питань, які досліджуються в дисертаційній роботі, звітні дані органів місцевого самоврядування, а також збірники матеріалів наукових конференцій і науково-практичних семінарів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у:

вперше запропоновано ефективні напрями реформування інститутів громадянського суспільства з урахуванням положень Конституції України, державної регіональної політики, національного і міжнародного досвіду становлення і організації місцевого самоврядування на основі нового концептуального підходу використання теорії активних систем волевиявлення і самоорганізації населення, таких як: законодавче забезпечення рівності форм власності, матеріально-фінансова підтримка самоорганізованих форм діяльності населення; визнання рівності всіх органів і інститутів волевиявлення і самоорганізації населення;

удосконалено:

- систему інститутів волевиявлення населення на місцевому рівні шляхом наукового забезпечення її через референдуми, збори громадян, територіальні громади, форми і інститутів самоорганізації населення; об'єднання громадян, спілки, асоціації, групи тиску у структурах місцевого самоврядування, що забезпечується такими функціями, як: соціалізація, залучення громадян до участі в органах самоорганізації, артикуляція і презентація їхніх інтересів, трансформування інтересів, розроблення норм і законів, контроль за їх дотриманням;

- систему місцевого самоврядування в Україні на основі аналізу англосаксонської, континентальної, іберійської і радянської моделей розвитку в європейських та інших країнах світу через реалізацію таких шляхів реформи адміністративно-територіального устрою: досягнення оптимального поєднання централізації та децентралізації державного управління; делегування і передання максимально можливого обсягу функцій управління на якомога нижчий рівень місцевого самоврядування;

- принципи діяльності органів самоорганізації населення на основі синтезу таких компонентів: теоретичного (закони, закономірності, принципи, категорії), функціонального (функції, завдання, форми, методи, механізми), ресурсного (інституціональне, політичне, кадрове, фінансове та матеріально-технічне забезпечення), оціночного (критерії, моніторинг, оцінка, коригування дій), зокрема такі як: народовладдя, відкритість для громадян, координація, субсидіарність, збалансування державних, регіональних і місцевих інтересів, колегіальність, багатофункціональність, диференціація та універсалізація, державна підтримка управління територіальними громадами;

набули подальшого розвитку:

- напрями підвищення рівня участі органів самоорганізації населення щодо прийняття управлінських рішень у реформуванні системи територіального управління, зокрема: орієнтування органів самоорганізації населення на надання соціальної допомоги і соціальних послуг населенню; поширення співробітництва з громадськими організаціями та їх об'єднаннями, органами державного управління та місцевого самоврядування;

- демократичні пріоритети взаємовідносин і взаємодії органів місцевого самоврядування та державного управління шляхом передання функцій і повноважень від держави до повноважень органів місцевого самоврядування, під якими слід розуміти зміцнення конституційно-правового статусу та надання в межах чинного законодавства прав матеріально-фінансової самостійності районних обласних рад, що відрізняють ці ради від рад базового рівня та визначають специфіку процесу реалізації їх повноважень.

Практичне значення одержаних результатів. Науково-методичні розробки автора та рекомендації щодо розвитку місцевого самоврядування використані Черкаською обласною державною адміністрацією при реалізації Плану соціально-економічного, культурного та гуманітарного розвитку Черкаської області в 2007-2009 рр. (довідка № 1364/01-7 від 24.11.2009 р.); Кам'янською міською радою Черкаської області, що сприяло підвищенню ефективності діяльності органів волевиявлення та самоорганізації населення (довідка № 1426/02-12 від 25.11.2009 р.).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького при викладанні дисциплін “Державне управління і місцеве самоврядування”, “Правове забезпечення державного управління і місцевого самоврядування”, “Політологічні аспекти державного управління і місцевого самоврядування”, “Політичний менеджмент” (довідка № 2/03 від 13.01.2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Викладені в дисертації наукові результати, висновки, рекомендації і пропозиції належать особисто автору і є його науковим доробком. Дисертація є одноосібно виконаною науковою працею, в якій дисертант особисто розробив наукові положення, методичні підходи та практичні рекомендації щодо розвитку місцевого самоврядування як чинника волевиявлення та самоорганізації населення у громадянському суспільстві. Внесок автора в колективно опубліковані праці конкретизовано у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дисертації доповідались, обговорювались та отримали позитивну оцінку на таких всеукраїнських науково-практичних конференціях і семінарах: “Вісімнадцята наукова сесія осередку Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Черкасах” (м. Черкаси, 2008 р.), “Банківська система України в умовах глобалізації фінансових ринків” (м. Черкаси, 2008 р.), “Викладач і студент суб'єкт-суб'єктивні відносини” (м. Черкаси, 2008 р.), “Філософія фінансової цивілізації: людина у світі грошей” (м. Львів, 2009 р.), “Інституційна природа ринкових трансформацій” (м. Чернівці, 2009 р.), “Підготовка державних службовців у контексті адаптації до європейських стандартів” (м. Черкаси, 2009).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено у 14 публікаціях, загальним обсягом 4,5 друк. арк., з них 5 - у наукових фахових виданнях з державного управління.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 256 сторінок, у тому числі основний текст - 221 сторінок. Робота містить 6 додатків - 12 сторінок. Список використаних джерел з 225 найменувань викладено на 22 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, розкрито стан наукової розробки теорії та історії місцевого самоврядування як чинника волевиявлення та самоорганізації населення у громадянському суспільстві, конкретизовано теоретико-методологічні завдання дослідження місцевого самоврядування як чинника волевиявлення та самоорганізації населення у громадянському суспільстві, сформульовано проблемну ситуацію і мету дослідження.

У першому розділі “Теоретичні основи дослідження місцевого самоврядування і самоорганізації населення” проведений всебічний аналіз концептуальних підходів до поширення і універсалізації принципів самоврядування, яке нині реально претендує бути єдиноприйнятною формою державно-громадянського устрою для цивілізованих країн. Завдяки йому забезпечується народовладдя, права і свободи громадян, їх людська гідність та відбувається ефективний розвиток суспільства, його культури, підвищення добробуту населення, формування різнопланових громадських структур і дієвого механізму соціальної самоорганізації і волевиявлення, що призводить до саморозгортання місцевого самоврядування.

Виходячи з аналізу еволюції ідей і теоретичних засад місцевого самоврядування, сформовано основні моделі функціонування місцевого самоврядування. Як світовий, так і вітчизняний досвід засвідчив, що стан системи місцевого самоврядування є індикатором істинної демократизації в суспільстві та державотворенні. Досягти оптимізації інституту місцевого самоврядування в Україні рівня європейських стандартів можливо лише через становлення та реалізацію його правової, організаційної та фінансової автономії.

Ґрунтовне дослідження цієї проблеми подано у працях вітчизняних вчених М. Баймуратова, О. Батанова, В. Борденюка, Г. Борща, Б. Калиновського, В. Кампа, М. Корнієнка, Ю. Куца, О. Лазора, В. Погорілко, О. Прієшкіної, А. Ткачука та ін. Зокрема, В. Погорілко і О. Батанов до недержавних організацій, органів місцевого управління і самоврядування зараховують одну з її форм - демократичну (автономія) децентралізацію, що передбачає делегування, передання частини державної виконавчої влади на рівень населення відповідних адміністративно-територіальних одиниць (територіальних громад, колективів) та органам, які обирає населення. Це вони і називають місцевим самоврядуванням. Найбільш наближеною до реалій самоорганізації життя є, на наш погляд, думка зору проф. М. Корнієнка, за якою в Основному Законі України послідовно проведено ідею, що “коріння місцевого самоврядування - в тій владі, джерелом якої є увесь народ, а не його частина (громада), а обсяг повноважень - у законі, де, як відомо, віддзеркалюється державна воля всього народу”. Борденюк В. характеризує органи місцевого самоврядування як “складові елементи механізму (системи) здійснення виконавчої влади”.

Новий концептуальний підхід до проблем волевиявлення та самоорганізації населення зумовлює в нових умовах трансформацію і самої методології. Оновлювана методологія збагачує концептуальні засади організації пізнавальної діяльності, виокремлення в ній умов, структури, принципів і змісту теорії про розвиток і трансформацію місцевого самоврядування. Проаналізовано ідеї і теорії про місцеве самоврядування, про інститути самоорганізації населення, зокрема політико-правові, історико-економічні, структурно-функціоналістські, ліберально-демократичні та інші концепції.

Однією із основних концептуальних, теоретико-методологічних основ дослідження використовується характеристика місцевого самоврядування, подана у статті 140 Конституції України, в якій підкреслюється: “місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи”.

Аналіз розвитку місцевого самоврядування в умовах волевиявлення та самоорганізації населення як головний концепт дослідження ґрунтується на Законі України „Про місцеве самоврядування в Україні”, який структурно складається з п'яти розділів (80 статей). У ньому більш детально висвітлено функціональні і процедурні питання роботи органів місцевого самоврядування. Зокрема, стаття 2 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” подає дещо видозмінене визначення самоврядування - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальністю органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Більшість положень нового закону було максимально узгоджено з Європейською хартією про місцеве самоврядування від 15 жовтня 1985 р.

На основі узагальнення підкреслюється, що всі повноваження, як зазначено в Європейській хартії про місцеве самоврядування, мають бути повними і виключними, тобто такими, які б не належали ще іншим органам. У межах своїх повноважень орган місцевого самоврядування має повну свободу дій щодо здійснення власних ініціатив із будь-якого питання, віднесеного до його компетенції. Це правило має діяти й тоді, коли йдеться про делеговані повноваження, здійснюючи які, він повинен мати свободу пристосовувати їх до місцевих умов. Оскільки Україна є членом Ради Європи, інститут місцевого самоврядування повинен врегульовуватись відповідно до Європейської хартії про місцеве самоврядування, до якої приєдналася наша держава. Як і передбачено Європейською Хартією місцевого самоврядування, в Україні головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначені Конституцією нашої держави і її законодавством.

Європейський досвід переконує, що тільки демократія надає людям максимальну можливість здійснити волю самовизначення, самореалізації й саморозгортання та насамперед реалізацію волевиявлення особистості в широкому розумінні. Так створюються в Україні максимальні умови її функціонування як автономної, індивідуальної, так і в умовах різних колективів, асоціацій, груп населення.

У теоретико-методологічному дослідженні форм самоорганізації населення в Україні використовується ідея про те, що організація та діяльність органів самоорганізації населення, як зазначено в Законі України “Про органи самоорганізації населення”, що ґрунтується на принципах: законності; гласності; добровільності щодо взяття окремих повноважень сільської, селищної, міської, районної в місті (у разі її створення) ради; територіальності; виборності; підзвітності, підконтрольності та відповідальності перед відповідальними радами; підзвітності, підконтрольності і відповідальності перед жителями, які обрали орган самоорганізації населення; фінансової та організаційної самостійності. Правова автономія органу місцевого самоврядування полягає у конституційній та законодавчій фіксації наданих та делегованих йому прав і повноважень.

Показано, що владно-управлінський потенціал місцевого самоврядування об'єктивно виступає реальним інститутом влади з великими можливостями до волевиявлення і самоорганізації населення. Він вкрай важливий також з огляду на те, що цього вимагає факт існування інституту влади у двох формах - державній і недержавній, оскільки існування одного й того самого явища у двох формах обов'язково передбачає взаємоперехід однієї протилежності в іншу, і навпаки. Державна форма передбачає орган державного управління, в якому держава як владний інститут здійснює розгортання демократії, офіційно своєю силою, нав'язуючи. А недержавна форма - система місцевого самоврядування, що забезпечує самовиникнення, саморозгортання, самоврядування, самоорганізацію населення своїми інститутами. Тобто місцеве самоврядування реалізує найвищі цінності людини. Саме у процесі самоорганізації і саморегуляції особистість в змозі зрозуміти, засвоїти та відтворити всі загальноцивілізовані цінності і досягнення соціогенезу в своєму особистому соціальному становленні, вона самореалізується в найвищому сенсі повнокровного людського життя.

Місцеве самоврядування є організаційно-правовою формою реалізації волевиявлення і самоорганізації населення, а в основі здійснення безпосередньої влади територіального колективу лежать принципи демократії та способи її реалізації. Демократія виступає як природне право народу, тобто вона саморухається, самовдосконалюється, саморозгортається. Демократія як форма суспільного буття і політичної організації суспільства створює найсприятливіші умови для самоорганізації населення та розглядається як цивілізований виклик і основа всебічного реформування українського суспільства.

Система місцевого самоврядування розвивається як децентралізована форма управління, що передбачає відому самостійність, автономність місцевих органів, які виступають органами місцевих самоврядних територіальних співтовариств - громад (міської, сільської, селищної громади, союзу громад). Відповідно до статті 140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів декількох сіл, селищ, міст - самостійно вирішувати питання місцевого значення.

Нинішній процес саморозгортання інститутів місцевого самоврядування є своєрідним результатом тисячолітнього вітчизняного й світового досвіду організації публічної влади, відносин влади з громадянами. Він наочно свідчить, що спрямованість влади на задоволення інтересів і потреб людини може бути забезпечена лише за умови реальної участі громадян у формуванні цієї влади, відповідальності влади перед народом та її максимальне наближення до людини.

Органи місцевої влади, все населення України, ставлячи на меті розвиток системи місцевого самоврядування та розбудову в Україні системи демократичної, державної влади, мають постійно тримати в полі зору два аспекти цієї проблеми. З одного боку, - це питання правового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування, тобто мають повною мірою функціонувати відповідні чинні закони України. А з іншого боку - проблеми науково-теоретичного забезпечення цієї законодавчої діяльності, оскільки фактично має бути остаточно обрана певна модель місцевого самоврядування та його організації, реалізацію якої й забезпечуватимуть закони. Досягнення необхідного консенсусу усуне нашарування зайвої політизації питань правового забезпечення становлення і розвитку системи місцевого самоврядування в Україні. Але демократія має реалізовуватися не лише в місцевому самоврядуванні, а і у сфері державного управління.

Другий розділ - “Аналіз місцевого самоврядування як чинника безпосереднього волевиявлення та самоорганізації населення в державі і громадянському суспільстві” - присвячено аналізу проблемних питань місцевого самоврядування як чинника безпосереднього волевиявлення та самоорганізації населення на муніципальному рівні, на якому зростає роль прямого волевиявлення мешканців сіл і міст при виробленні й прийнятті загальноміських рішень, а також їх пряма участь у втіленні цих рішень. Відповідно до статті 3 Закону України “Про органи самоорганізації населення” орган самоорганізації населення є однією з форм часті членів територіальних громад сіл,селищ, міст, районів у вирішенні окремих питань місцевого значення. Інститутами волевиявлення та самоорганізації населення в системі місцевого самоврядування є референдуми, збори, сходи громадян, територіальні громади, форми й інститути самоорганізації населення, об'єднання громадян, спілки, асоціації тощо. При цьому важливо виробити такий політико-правовий механізм, який забезпечить постійну участь населення у здійсненні владних і управлінських функцій, а не обмежуватиме волевиявлення народу на виборах. На рівні статутів територіальних громад повинна бути закріплена можливість протистояння органам влади й управління для забезпечення впливу громадян на політичне життя.

Розвиток місцевого самоврядування базується на безпосередній можливості місцевого населення до самоорганізації у вирішенні питань місцевого значення, реалізовуючи свої інтереси, які найчастіше втрачаються на загальнодержавному рівні. Держава хоча і декларує, що виступає від імені усього суспільства, але фактично вона представляє лише певну його частину. Вона здійснює свої функції в основному через систему державного управління, через свій часто надмірно забюрократизований апарат. Таким чином відбувається певне відчуження державної влади від її джерела - суспільства. Воно може виявлятися в тих чи інших формах, наприклад: відчуження самої діяльності від людини; відчуження умов праці від самої праці; відчуження результатів праці, діяльності від людини; відчуження соціальних і політичних інститутів і норм від суспільного життя; відчуження ідеології від життя. Таке відчуження на вказаних рівнях знижує можливості контролю з боку суспільства. Саме на рівні місцевого самоврядування в цьому відношенні зростає прозорість влади та можливості подолання вказаних форм відчуження, тобто створюються передумови для більшої контрольованості в системі державного управління.

Аргументується теза, що тільки на рівні місцевого самоврядування найбільш виявляється одна з найважливіших форм людського існування, що знаходить свій вплив і вираження у громадському волевиявленні і самоорганізації населення, а також у самовиявленні особистості й територіальної асоціації особистостей. Конституційний інститут територіальних громад розглядається не тільки як необхідна правова передумова функціонування територіального самоврядування населення в процесі вирішення питань місцевого значення. Власне самі громади розцінюються насамперед як елементні структури громадянського суспільства і стають важливою складовою частиною політичного процесу, носіями самодіяльних функцій волевиявлення і самоорганізації населення.

Місцеве самоврядування стає територіальним середовищем, у межах якого за допомогою інститутів самоорганізації населення відбуваються процеси саморозгортання, інституціоналізації певних управлінських структур, а також певних форм волевиявлення і самоорганізації громадян, котрі проживають на визначеній території та вирішують свої власні проблеми.

Система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську ради; сільського, селищного, міського голів; виконавчі органи сільської, селищної, міської рад; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Подальший розвиток форм у самоорганізації і волевиявленні населення вимагає продовження дослідження з цих проблем, особливо розробки політико-правового їх забезпечення. Це пояснюється тим, що інститути державного управління створюються і трансформуються згідно з верховною державною владою, а органи волевиявлення і самоорганізації населення виникають спонтанно, за ініціативи знизу. Кожний орган державного управління походить з ієрархічних відносин, які передбачають примус та підпорядкування як у межах адміністративної структури, так і окремих її блоків. Владні інститути місцевого самоврядування саморозгортаються й функціонують на засадах доброї волі і партнерства їхніх членів. Відбувається самовиникнення, саморозгортання, самоврядування, самоорганізація населення своїми силами. Практика, у свою чергу, надає цілу низку історичних прикладів на доказ того, що соціальний прогрес детермінується саме такими взаємопереходами ініціатив демократизації від громадянського суспільства до держави, і навпаки.

Законодавчого врегулювання вимагає співвідношення інтересів органів державного управління і органів місцевого самоврядування, що взаємозв'язані та тісно переплітаються між собою. Розділити їх не можна, оскільки потрібен закон, який урахував би спільні інтереси цих сторін та розмежував їх власні. Тільки досконале і ефективне законодавство з управлінням національних особливостей дасть змогу здійснити в Україні децентралізацію виконавчої влади, створити реальну можливість для саморозгортання демократії місцевого самоврядування і підвищить добробут народу.

Процес конституювання місцевого самоврядування пов'язаний із демократизацією державного й громадського життя, із розвитком в Україні громадянського суспільства і правової держави. Це об'єктивно вимагає самообмеження державної влади й легалізації державою інших, недержавних, громадських інтересів, які продукують інститути, форми та органи волевиявлення і самоорганізації населення. Такі процеси призвели до модифікації та корінної перебудови відносин “держава - громадянин”, коли починає змінюватися домінуюча роль держави, звужується сфера впливу на визначення й формування поведінкових настанов особистості, розширюються можливості вибору останньою свого волевиявлення у громадянському суспільстві.

У третьому розділі - “Напрями реформування місцевого самоврядування як чинника волевиявлення та самоорганізації населення” - визначено шляхи розвитку реформування не тільки окремих інститутів волевиявлення населення, а й їх властивостей. Поряд з традиційними характеристиками системи - взаємозв'язок, ієрархічність структури, цілісність - у поле зору потрапляють нові її характеристики: самовідтворення або саморозгортання, потенціальність і поведінка.

Найкраще сутнісну відмінність між елементами у складі соціального цілого ми визначаємо на підставі поняття функції. Під нею розуміємо те, що повинно зробити соціальне утворення щоб система зберігала цілісність і життєздатність. Категорія “функція” конкретизується у дослідженні проблеми волевиявлення населення.

Поняття функції використовується, щоб визначити роль владних інститутів у структурі волевиявлення та самоорганізації населення, в свою чергу, - у структурі соціального організму країни. Оскільки об'єкти дослідження - живі системи, то їм, притаманні всі закономірності саморозгортання всього органічного світу.

У якості ефективних методів дослідження волевиявлення населення виступають також інституційний і антропологічний. Інституційний метод орієнтує на вивчення державного управління (центральних та територіально-управлінських установ), з допомогою яких здійснюється волевиявлення населення. Антропологічний досліджує зумовленість науки природою людини як родової істоти, ірраціональні, біологічні та інші чинники поведінки.

Визначаються теоретичні основи оптимізації місцевого самоврядування як чинника волевиявлення та самоорганізації населення у громадянському суспільстві з урахуванням особливостей їх розвитку за умов трансформації.

За сучасних умов у процесі розвитку місцевого самоврядування необхідне найефективніше використання потенціалу самоорганізації суспільства, ініціативи громадян. Зрештою, йдеться про створення реальних умов розвитку громадянського суспільства. Досвід демократичних країн засвідчує: там, де розвинуте місцеве самоврядування, панує і демократичне самоврядування, держава і влада підконтрольні громадянам, а не навпаки. Самоврядування є фундаментальною засадою цивілізованого волевиявлення і самоорганізації населення, засадою незалежності - практичної, підкріпленої ефективним вирішенням соціальних і економічних завдань.

Як переконує світовий досвід, у розвинутих країнах місцеве самоврядування цінують, оскільки, по-перше, практика самоврядування - це наочне підтвердження дієвості волевиявлення і самоорганізації населення у громадянському суспільстві, вона не тільки задекларована, а є нормою повсякденного життя й участі населення у спільних справах, можливістю ухвалювати рішення і відповідати за них, тобто власними діями утверджувати демократію; по-друге, залучення громадян до справ на місцевому рівні означає перерозподіл повноважень влади від центру до територіальних громад, що і є запорукою справжнього суверенітету громадян, а отже, і держави загалом; по-третє, децентралізація і роздержавлення влади є засобом підвищення ефективності врядування.

У цьому контексті розвиток місцевого самоврядування детермінує відповідне реформування системи самоорганізації населення у процесі розвитку місцевого самоврядування в Україні. Зміцнюючи громадянські цінності й ініціативу, реальну участь людей у розв'язанні життєво важливих проблем, зв'язки між громадянами та об'єднаннями громадян, вони створюють умови для безконфліктної реалізації суспільних і приватних інтересів, включають їх у загальний контекст державного будівництва.

В усій системі місцевого самоврядування управлінська діяльність є систематизуючим чинником, який забезпечує цілісне функціювання, збереження та розвиток системи самоорганізації населення у процесі розвитку місцевого самоврядування в Україні. Без управління, влади, місцевого самоврядування організації не існує. 3начення і застосування термінів ”організація” та “самоорганізація” відрізняється безліччю підходів, які було розглянуто та узагальнено автором.

Автор дотримується точки зору, що для наукового дослідження основних шляхів реформування системи волевиявлення населення в місцевому самоврядуванні в Україні ефективно може бути використаний системний аналіз. Він дає змогу перейти від одновимірної науки до багатовимірної, котра всебічно досліджує не тільки саму систему, а й умови її створення та функціонування, а також умови управління функціонуванням системи. Це може слугувати основою, відправним моментом сучасного тлумачення системи волевиявлення та самоорганізації населення в місцевому самоврядуванні в Україні.

Визначним пріоритетом реформування місцевого самоврядування є зміцнення правових гарантій місцевого самоврядування, вдосконалення механізмів судового захисту прав та інтересів територіальних громад, органів і посадових осіб місцевого самоврядування, а також волевиявлення і самоорганізації населення.

Аналізуються основні пріоритети та шляхи їх реалізації у адміністративно-територіальній реформі: належний та ефективний розподіл повноважень між рівнями органів місцевого самоврядування та органами виконавчої влади на засадах децентралізації публічного управління та субсидіарності; ефективна і стабільна система функціонування органів місцевого самоврядування, забезпечення прозорості діяльності органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, мінімізація умов для корупції; створення умов для безпосередньої участі жителів у вирішенні питань місцевого значення, ефективність впливу органів волевиявлення і самоорганізації населення на прийняття рішень органами місцевого самоврядування; організаційна та фінансова самостійність територіальних громад та органів місцевого самоврядування, наближення їх можливостей та якості діяльності до європейських стандартів; розширене надання адміністративних послуг органами місцевого самоврядування; створення умов, що сприятимуть сталому розвитку територіальних громад; створення умов для належного матеріального, фінансового та іншого ресурсного забезпечення виконання завдань та функцій місцевого самоврядування.

Найважливішою проблемою, яку вирішує система волевиявлення населення в місцевому самоврядуванні, є становлення свідомості спільності громадян. Це важливо, оскільки дає відчуття ідентичності, лояльності, соціальної солідарності в системі. Свідомість спільності інтегрує різні суспільні прошарки, породжує консенсус і співпрацю, важливі для світу і успіху державотворення усередині країни. Державність тісно пов'язана з проблемою становлення нації, однак це інша проблема. Вона має на увазі підтримку системи волевиявлення населення в місцевому самоврядуванні, легітимність національної системи, її інститутів і стилю управління. Це проблема досягнення консенсусу в розумінні авторитету, структури та відповідальності інститутів влади.

Підкреслюється, що державне управління та місцеве самоврядування тісно пов'язані з адміністративно-територіальним устроєм та його реформою. На регіональному рівні склалася тенденція до обмеження діяльності місцевих державних адміністрацій у вирішенні важливих соціально-економічних проблем на підлеглій території. Ігнорується бюджетна автономія регіональної влади і створюється жорстка залежність доходної частини регіональних і місцевих бюджетів від центру. Проте намагання одержати важелі впливу на регіони в майбутньому може обернутися протистоянням з боку демократичних рухів та окремих суспільних прошарків. Для уникнення протиріч необхідно визнати й реалізувати пріоритетними: а) право формувань проміжного рівня на регіональне самоврядування; б) наявність на рівні обласних і районних представницьких органів всієї повноти виконавчої влади. Саме область є основною ланкою реалізації регіональної політики держави, яка має забезпечувати створення належних умов для життя певної територіальної спільноти людей, ефективного використання місцевих господарських ресурсів, розвитку міжрегіональних виробничих відносин, а також волевиявлення і самоорганізації населення.

ВИСНОВКИ

місцевий самоврядування самоорганізація населення

У дисертації представлено вирішення конкретного наукового завдання, що полягає у розробленні теоретико-методологічних засад та практичних рекомендацій щодо розвитку місцевого самоврядування як чинника волевиявлення та самоорганізації населення у громадянському суспільстві. За результатами дисертаційного дослідження сформульовано висновки.

1. Проведений аналіз концептуальних підходів до місцевого самоврядування як чинника волевиявлення та самоорганізації населення показав, що розвиток України як демократичної правової держави багато в чому визначається тим, наскільки раціональною і ефективною є діяльність органів державного управління та органів місцевого самоврядування. Це уможливило визначення місцевого самоврядування як однієї з фундаментальних демократичних основ наукового обґрунтування системи інститутів волевиявлення і органів самоорганізації населення та їх функцій у громадянському суспільстві.

Наявні публікації вітчизняних вчених показують, що до недержавних організацій, органів місцевого управління і самоврядування можна зарахувати одну з її форм - демократичну (автономія) децентралізацію, що передбачає делегування, передання частини державної виконавчої влади на рівень населення відповідних адміністративно-територіальних одиниць (територіальних громад, колективів) та органам, які обирає населення. На сьогодні зумовлюється необхідність подальших досліджень із виявлення тенденцій трансформації органів місцевого самоврядування їх характеристики як складових елементів механізму (системи) здійснення виконавчої влади.

Визначено, що в сучасних умовах процеси реформування місцевого самоврядування набувають значення найважливішої тенденції розвитку усієї системи української державності. Виходячи з цього, розроблено на основі нового концептуального підходу, основаного на використанні теорії активних систем волевиявлення та самоорганізації населення, напрями реформування інститутів громадянського суспільства та оптимізації системи демократичного місцевого самоврядування в Україні.

2. Наукове обґрунтування шляхів реформи адміністративно-територіального устрою у процесі розвитку місцевого самоврядування в Україні засвідчило необхідність відповідних шляхів реформування та оновлення функцій самоорганізації населення у процесі розвитку місцевого самоврядування в Україні. Зміцнюючи громадянські цінності й ініціативу, реальну участь людей у розв'язанні життєво важливих проблем, зв'язки між громадянами та об'єднаннями громадян, вони створюють умови для безконфліктної реалізації суспільних і приватних інтересів.

До основних шляхів реформування системи волевиявлення і самоорганізації населення належать перш за все пошук балансу централізації і децентралізації. Ефективність названих шляхів безпосередньо пов'язана з дієвістю публічної влади, оптимальністю її конструкції, засобів, способів, методів і форм здійснення на різних рівнях публічної влади, з оптимальністю розподілу повноважень і, відповідно, матеріально-фінансових можливостей між державною, регіональною і муніципальною владою.

3. Розкриття принципів діяльності органів самоорганізації населення у громадянському суспільстві показало детермінованість в інститутах місцевого самоврядування балансу централізації і децентралізації, яке виявляється особливим чином. З одного боку, конституційний принцип самостійності місцевого самоврядування є безумовною вимогою децентралізації публічної влади, що вимагає наближення останньої до населення, створення умов для найповнішого і оперативного виявлення і задоволення потреб населення; з іншого боку - само по собі місцеве самоврядування, будучи рівнем публічної влади, одночасно є формою територіальної самоорганізації та саморозгортання населення. У цьому плані аргументується теза про наявність системних взаємозв'язків між модернізацією державності, пошуком балансу централізації і децентралізації, політико-правовим прогресом у волевиявленні і самоорганізації населення, конституціалізації місцевого самоврядування.

За умови оптимізації співвідношення принципів централізації і децентралізації можливе формування демократичної моделі місцевого самоврядування та становлення громадянського суспільства. Механізм взаємодії централізації і децентралізації є вихідною передумовою ефективності та конструктивності місцевого самоврядування. У загальному державотворчому процесі, що проходить в Україні, необхідно подолати принципи подвійного підпорядкування.

4. Характеристика сучасного етапу розвитку місцевого самоврядування в Україні конкретизує визначення таких принципів діяльності органів самоорганізації населення, як народовладдя, відкритість для громадян, координація, субсидіарність, збалансування державних, регіональних і місцевих інтересів, колегіальність, багатофункціональність, диференціація та універсалізація, державна підтримка управління територіальними громадами, відмінністю яких є запропоноване автором синтезування компонентів: теоретичного - закони, закономірності, принципи, категорії; функціонального - функції, завдання, форми, методи, механізми; ресурсного - інституціональне, політичне, кадрове, фінансове та матеріально-технічне забезпечення, оціночного - критерії, моніторинг, оцінка, коригування дій, що відіграє провідну роль в іституціоналізації та реалізації місцевого самоврядування на рівні територіальних громад. Водночас теорія народного суверенітету потребує саморозгортання реальних демократичних механізмів формування та здійснення влади. У цьому сенсі важливим є гарантування місцевого самоврядування, чим максимально реалізовується ідея наближення влади до її джерела.

5. Дослідження таких інститутів волевиявлення населення, як референдуми, збори, сходи громадян, територіальні громади, а також форм та інститутів самоорганізації населення; об'єднання громадян, спілки, асоціації, групи тиску переконує, що сьогодні необхідно повністю демонтувати систему адміністративного диктату та забезпечити законодавче врегулювання на засадах розподілу повноважень та компетенцій. Органи самоврядування в містах, селищах, районах повинні створити відповідні форми взаємодії з обласною радою, оскільки вона не має автономних важелів реального впливу на виконавчі структури державного управління в області. Саморозгортання демократичних принципів можливе на основі виділення і окреслення чітких правових, фінансових, автономних джерел існування органів місцевого самоврядування.

6. На основі аналізу сучасного етапу розвитку місцевого самоврядування в Україні доведено, що тільки Конституція України об'єктивно гарантує право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах правового поля. Місцеве самоврядування реалізується владою народу, що здійснюється через систему організації діяльності населення місцевих утворень для самостійного й під свою відповідальність вирішення питань місцевого значення відповідно до Конституції та законів. Громади мають право вирішувати питання місцевого значення безпосередньо або через вибраних представників (колегіальні органи місцевого самоуправління, виборних осіб місцевого самоуправління), які наділяються повноваженнями, виходячи безпосередньо з волевиявлення громадян.

Виходячи з цього, визначено напрями підвищення рівня участі органів самоорганізації населення щодо прийняття управлінських рішень у реформуванні системи територіального управління, зокрема: орієнтування органів самоорганізації населення на надання соціальної допомоги і соціальних послуг населенню; поширення співробітництва із громадськими організаціями та їх об'єднаннями, органами державного управління та місцевого самоврядування.

7. Визначення демократичних пріоритетів взаємовідносин і взаємодії органів місцевого самоврядування і державного управління у процесі становлення громадянського суспільства в Україні підтвердило, що процеси розвитку місцевого самоврядування перебувають у такому взаємному зв'язку, який полягає в тому, що демократія є змістом місцевого самоврядування, а місцеве самоврядування - формою, способом існування і здійснення демократії. У цьому сутність зв'язку і взаємодії двох соціальних феноменів - демократії й місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування повинно розвиватися разом з державним управлінням і взаємодіяти з ним. За своєю суттю наявність та забезпечення місцевого самоврядування об'єктивно постає як основоположний принцип демократичного управління. Поряд із демократичним державним управлінням завжди спостерігається наявність такої специфічної ланки як місцеве самоврядування. Система управління як певна вертикальна структура завжди має діяти як на вищих, так і на нижчих рівних. Існування органів місцевого самоврядування, а також механізмів і органів волевиявлення та місцевої самоорганізації населення є запорукою успішності та ефективності державного управління на його базовому рівні взаємодії з суспільством.