Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

УДК 347.471.045 (477)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Припинення корпоративних правовідносин в господарських товариствах

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Кравчук Володимир Миколайович

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис корпоративний законодавство товариство

Робота виконана на кафедрі цивільного права Львівського державного університету внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.

Науковий консультант:

- доктор юридичних наук, професор Коссак Володимир Михайлович, Львівський національний університет імені Івана Франка,завідувач кафедри цивільного права і процесу.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Луць Володимир Васильович, Академія муніципального управління, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін;

- доктор юридичних наук, професор Спасибо-Фатєєва Інна Валентинівна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри цивільного права № 1;

- доктор юридичних наук, професор Васильєва Валентина Антонівна, Юридичний інститут Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, директор інституту.

Захист відбудеться 10 березня 2010 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий 03 лютого 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Яроцький В.Л.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Становлення ринкової економіки в Україні призвело до виникнення великої кількості господарських товариств та активного розвитку корпоративних правовідносин. Основні нормативні акти, які регулюють ці правовідносини, містять багато недоліків, які особливо гостро проявляються під час корпоративних конфліктів. Їх кількість в Україні щороку зростає. Значна їх частина виникає у зв`язку із припиненням участі в товариствах, зокрема внаслідок відчуження акцій та часток в статутному капіталі господарських товариств, виходу, виключення, смерті (припинення) учасника, звернення стягнення на частку.

Серед науковців та практиків немає єдності у правових позиціях щодо цієї категорії справ. Неоднозначно вирішуються питання про розрахунки з учасниками, участь яких припинилася, про механізм виникнення корпоративних прав у особи, яка придбала частку в статутному капіталі, про способи захисту цих прав. Підходи Верховного Суду України та Вищого господарського суду України теж не збігаються. Усе це часто призводить до неправильного вирішення корпоративних спорів та порушення прав та законних інтересів суб`єктів корпоративних правовідносин, зокрема й держави.

Тривалий час проблеми припинення корпоративних правовідносин залишалися без належної уваги. Лише останнім часом з'явилися дослідження, в яких розглядаються окремі аспекти цієї проблематики. Серед них дисертації В.І. Гостюка, С.С. Кравченка, С.Я. Рабовської, І.Б. Саракун, О.С. Швиденка, В.Л. Яроцького. Проте, лише три дисертації стосуються в цілому корпоративних відносин, решта - або цінних паперів, або корпоративних прав як об`єктів інших правовідносин, наприклад, спадкових. Питання, що виникають під час припинення участі в господарських товариствах, ще не були предметом спеціальних наукових досліджень в Україні. Проте, саме цей аспект має найважливіше значення для забезпечення прав та інтересів суб'єктів цих правовідносин. Ці обставини зумовлюють актуальність дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження пов'язано з виконанням програми “Правові засади розбудови державності”, включеної до Переліку державних наукових і науково-технічних програм з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки на 2002-2006 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.2001 р. № 1716.

Дисертація виконана відповідно до комплексної цільової програми кафедри цивільного права Львівського державного університету внутрішніх справ “Проблеми вдосконалення українського цивільного законодавства в умовах ринкової економіки” (державний реєстраційний номер 0106U003650).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування шляхів розв'язання проблем, що виникають під час припинення корпоративних правовідносин у господарських товариствах в Україні.

З урахуванням поставленої мети було сформульовано такі основні завдання дисертаційного дослідження:

- дослідити склад та види корпоративних правовідносин;

- з`ясувати правову природу участі в господарських товариствах;

- виявити співвідношення та взаємозв`язок між правом участі, правом на частку в статутному капіталі товариства та корпоративними правами;

- проаналізувати підстави припинення корпоративних правовідносин;

- з'ясувати механізм припинення корпоративних правовідносин у господарських товариствах;

- встановити особливості припинення корпоративних правовідносин у різних видах господарських товариств;

- виявити недоліки чинного законодавства та сформулювати наукові висновки та пропозиції щодо удосконалення правового регулювання припинення корпоративних правовідносин та практики розгляду судами корпоративних спорів.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються у зв`язку з припиненням участі в господарських товариствах.

Предметом дослідження є доктринальні, законодавчі і правозастосовні підходи, означені монографічними та іншими науковими джерелами, положеннями чинного законодавства України, інших країн, а також судовою практикою, які стосуються підстав, порядку та правових наслідків припинення корпоративних правовідносин у господарських товариствах.

Методологічна основа дослідження. При написанні роботи використовувалися загальнонаукові і спеціальні методи наукового пізнання, застосування яких забезпечило об'єктивний аналіз корпоративних правовідносин та надало змогу вирішити поставлені завдання. Методологічне підґрунтя дослідження становлять основні положення діалектики як загального методу пізнання, а також інші загальнонаукові методи: історико-правовий, формально-логічний, системно-структурний.

Діалектичний метод дозволив дослідити та обґрунтувати основні поняття, використані в роботі, та вивчити соціально-правові явища в контексті їх виникнення, функціонування та розвитку. Історико-правовий метод використовувався у процесі дослідження розвитку поглядів на корпоративні правовідносини у законодавстві та юридичній літературі, у тому числі стосовно вирішення питань, пов'язаних з їх припиненням. Формально-логічний метод допоміг сформулювати висновки і рекомендації, які ґрунтуються на таких принципах логіки, як визначеність і послідовність суджень. Використання системно-структурного методу допомогли визначити специфічні ознаки окремих підстав припинення корпоративних правовідносин.

Серед спеціальних методів застосовувались методи тлумачення права та порівняльно-правовий, які надали можливість відмежувати різноманітні поняття та явища, виявити їх особливі ознаки, порівняти принципи правового регулювання цих правовідносин у законодавстві різних країн.

Теоретичні висновки дисертації базуються на наукових результатах, отриманих українськими та зарубіжними вченими-правниками. Науково-теоретичною базою дослідження є праці вітчизняних вчених в галузі цивільного, господарського права: С.В. Артеменко, Ю.Є. Атаманової, В.І. Борисової, В.А. Васильєвої, О.М. Вінник, С.В. Глібка, Н.С. Глусь, О.В. Дзери, А.В. Довгерта, Г.Л. Знаменського, О.Р. Кібенко, В.М. Коссака, С.С. Кравченка, В.І. Крата, Н.С. Кузнєцової, І.М. Кучеренко, В.П. Ливинця, В.В. Луця, Р.А. Майданика, Л.С. Нецької, О.М. Переверзєва, В.М. Селіванова, І.А. Селіванової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Д.О. Сумського, В.І. Татькова, С.В. Томчишена, Є.О. Харитонова, Я.М. Шевченко, В.С. Щербини, О.В. Щербини, О.С. Яворської, Ю.В. Яковлєва, О.С. Янкової та інших.

Використано також результати наукових досліджень зарубіжних авторів: М.М. Агаркова, В.А. Бєлова, Е.В. Пестерева, А.С. Гутіна, В.С. Єма, Т.В. Кашаніної, Н.В. Козлової, В.С. Кононова, В.А. Лапача, Д.В. Ломакіна, О.А. Макарової, М.Н. Малихіної, С.Д. Могілевського, І.А. Самойлова, О.Б. Сердюк, Д.І. Степанова, П.В. Степанова та інших.

Нормативно-інформаційними джерелами стали Конституція України, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закони України “Про господарські товариства”, “Про акціонерні товариства”, інші закони та підзаконні нормативні акти України, а також окремі нормативно-правові акти зарубіжних країн.

Емпіричною базою дослідження є матеріали практики - судові рішення судів переважно касаційної інстанції, акти Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, документи адвокатських компаній та юридичних фірм, господарських товариств.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням теоретичних і актуальних практичних проблем, пов'язаних із припиненням корпоративних правовідносин у господарських товариствах. Всебічний аналіз цих правовідносин дозволив автору сформулювати науково обґрунтовані положення теоретичного та прикладного характеру, які в цілому спрямовані та можуть бути практично використані для розв'язання проблем, що є предметом дослідження.

Новими є такі наукові положення, обґрунтовані особисто автором дослідження:

вперше:

- запропоновано виділяти загальний та спеціальний об'єкти корпоративних правовідносин, загальні та спеціальні корпоративні правовідносини та виявлено особливості їх виникнення та припинення;

- наведено аргументи на користь запровадження конструкції повних і неповних корпоративних прав; досліджено підстави виникнення цих прав та їх вплив на припинення корпоративних правовідносин;

- обґрунтовано механізм виникнення та припинення корпоративних правовідносин у разі відчуження частки в статутному капіталі та зроблено висновок, що особа, яка набула частку за договором, повинна набувати усіх корпоративних прав, незалежно від того, чи будуть затверджені та зареєстровані зміни до установчих документів товариства;

- сформульовано поняття виходу з товариства як добровільного, одностороннього волевиявлення учасника, що спрямоване на припинення корпоративних правовідносин з товариством; обґрунтовано правову природу виходу як правочину, його форму, порядок вчинення та правові наслідки;

- обґрунтовано, що виключення з товариства - це санкція за корпоративне правопорушення, що полягає в односторонньому припиненні корпоративних правовідносин з ініціативи товариства; наведено поняття та ознаки корпоративного правопорушення; порядок та правові наслідки виключення з товариства;

- аргументовано, що єдиним об'єктом спадкування в корпоративних правовідносинах є частка в статутному капіталі товариства. Спадкування частки відбувається незалежно від згоди товариства чи його учасників;

- запропоновано ввести тимчасові обмеження на значні правочини товариства на період оформлення спадкових прав, але не більше як на 12 місяців з моменту смерті учасника, який мав істотну участь в товаристві (понад 20% статутного капіталу). Значним правочином пропонується вважати правочин, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить понад 10 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства;

- зроблено висновок, що майнові корпоративні правовідносини між спадкоємцями і товариством виникають з моменту набуття права на частку в статутному капіталі товариства, тобто з моменту смерті спадкодавця - учасника, а організаційні - внаслідок набуття спадкоємцями права участі в товаристві;

- встановлено, що звернення стягнення на частку в статутному капіталі товариства є одним із способів примусового виконання рішення про стягнення боргу, що здійснюється на підставі виконавчих документів. Звернення стягнення запропоновано здійснювати через застосування механізму обов'язкового викупу цієї частки або її частини товариством на вимогу державного виконавця;

- зроблено висновок, що внаслідок припинення корпоративних правовідносин з підстав, які не передбачають правонаступництва (вихід, виключення, звернення стягнення на частку), частка в статутному капіталі повинна переходити до товариства, а корпоративне право учасника на частку в статутному капіталі товариства перетворюватися у зобов'язальне право вимоги до товариства виплатити дійсну вартість частки.

Удосконалено:

- термінологічний апарат корпоративного права, а саме поняття «корпоративні права», «право участі», «частка в статутному капіталі товариства», «частка участі», «вартість частки», їх ознаки та види, класифікацію корпоративних правовідносин та їх суб'єктів;

- характеристику договорів про відчуження акцій. Обґрунтовано необхідність скасування вимоги про обов`язкову участь торговця цінними паперами та доцільність посвідчення договору нотаріусом або реєстроутримувачем; розроблено пропозиції щодо вдосконалення механізму реалізації та захисту переважних прав акціонерів на придбання акцій;

- механізм відчуження часток у статутному капіталі товариства. Наведено аргументи щодо запровадження обов'язкової нотаріальної форми договорів про відчуження часток у статутному капіталі та їх державної реєстрації, посилення правового значення свідоцтва про сплату вкладу, скасування обмежень прав учасника на відчуження частки третім особам та вдосконалення механізму реалізації та захисту переважних прав, зокрема й визнання таких прав за товариством;

- порядок визначення дійсної вартості частки в статутному капіталі у разі припинення участі в товаристві. Обґрунтовано, що порядок і спосіб визначення дійсної вартості частки повинен бути визначений законом імперативною нормою. Натомість порядок і строки її виплати можуть регулюватися диспозитивною нормою;

- систему гарантій захисту корпоративних прав учасника, який відчужує частку в статутному капіталі товариства. Для запобігання можливим зловживанням зі сторони більшості запропоновано, що учасник товариства, який голосував проти зміни визначеного статутом порядку відчуження частки, повинен мати право на застосування до нього попередніх умов;

- вчення про правові наслідки виходу з товариства. Обґрунтовано, що з моменту виходу організаційні корпоративні права учасника припиняються, а майнові корпоративні правовідносини перетворюються в зобов'язальні: товариство повинно виплатити учаснику дійсну вартість частки; аргументовано можливість відчуження майнового права на одержання дійсної вартості частки.

Отримали подальший розвиток:

- теоретичні положення корпоративного права про об'єкт, суб'єктів та зміст корпоративних правовідносин;

- теза про правову природу акцій та часток у статутному капіталі товариства, як різновидів єдиного правового явища - майнової участі в товаристві; обґрунтовано, що з допомогою частки (акції, паю) відбувається юридичне закріплення права майнової участі особи в товаристві та забезпечується оборотоздатність цих прав як об'єктів цивільних правовідносин;

- положення про склад корпоративних прав, зокрема зроблено висновок про їх залежність від виду участі (особистої, майнової чи змішаної) і організаційно-правової форми товариства, виявлено закономірності цього взаємозв`язку;

- положення про момент виникнення та припинення права на акцію, який слід пов'язувати з моментом внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів;

- пропозиції про спрощення вимог до установчих документів, зокрема, що статут товариства не повинен передбачати склад учасників. Внесення змін до державного реєстру в частині складу учасників повинно відбуватися на підставі документів, які свідчать про перехід частки або припинення участі (договір, заява, свідоцтво про смерть, судове рішення тощо).

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть використовуватися для подальшої загальнотеоретичної розробки актуальних проблем корпоративних правовідносин, визначення механізму правового регулювання інших груп майнових відносин, які пов'язані з участю в товариствах. Висновки й пропозиції можуть бути використані для подальшого вдосконалення законодавства України про господарські товариства, а також при підготовці постанов Пленуму Верховного Суду України й Вищого господарського суду України (змін до них), для захисту прав суб'єктів корпоративних правовідносин, наданні консультативно-експертних висновків за запитами судових та інших державних органів, а також у навчальній та науковій діяльності.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною та завершеною науковою працею. Усі сформульовані автором наукові положення, які виносяться на захист, є результатом його особистих досліджень.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на міжкафедральному семінарі кафедр цивільного права та господарського права Львівського державного університету внутрішніх справ. Основні наукові результати дослідження схвалені одноголосно.

Матеріали дисертаційного дослідження були впроваджені в навчальний процес та використовуються в навчальних курсах «Цивільне право України», «Господарське право України» у Львівському державному університеті внутрішніх справ (акт впровадження від 19.11.2009 р. № 34), обговорені на навчально-практичних заходах із суддями Львівського апеляційного суду та Львівського апеляційного господарського суду, дістали схвалення та впроваджені у практику судів (листи від 17.11.2009 р., 18.11.2009 р.).

Окремі наукові результати, отримані автором, були предметом обговорення на науково-практичних заходах: на круглому столі “Проблеми правового регулювання корпоративних відносин в Україні” (Львів, 28 лютого 2003 р.), семінарі «Захист корпоративних прав інвесторів в світлі нового Цивільного кодексу України» (Львів, 16-18 квітня 2003 р.), науково-практичному семінарі “Проблеми виникнення та припинення корпоративних відносин” (Львів, 28 квітня 2006 р.), ІІІ регіональному форумі Асоціації правників України “Захист корпоративних прав в Україні” (Донецьк, 21 грудня 2006 р.), Першому щорічному форумі з корпоративного права (Київ, 26 жовтня 2007 р.), науково-практичному семінарі „Корпоративні правовідносини в товаристві з обмеженою відповідальністю” (Львів, 29 лютого - 01 березня 2008 р.), круглому столі з проблем корпоративного права (Львів, 28 березня 2008 р.), Другому щорічному форумі з корпоративного права (Київ, 01 грудня 2008 р.), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Наукове забезпечення процесів реформування соціально-економічних відносин в умовах глобалізації» (Сімферополь, 15 квітня 2009 р.), конференції Асоціації правників України (Львів, 09 - 12 червня 2009 р.), науково-практичному семінарі «Проблеми розвитку корпоративних відносин на сучасному етапі» (Івано-Франківськ, 25 - 26 вересня 2009 р.).

Висновки дослідження апробовані та перевірені під час авторських семінарів «Корпоративні правовідносини в товаристві з обмеженою відповідальністю», що проводилися 29 лютого - 01 березня 2008 р., 07 - 08 листопада 2008 р., 09 - 10 квітня 2009 р., 05 - 06 листопада 2009 р. у Центрі корпоративного управління Міжнародного інституту бізнесу (м. Київ).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображені у двох індивідуальних монографіях (загальний обсяг 67,55 д.а.), науково-практичному коментарі до Цивільного кодексу України, 29 наукових статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, включених до переліку, затвердженого ВАК України, 17 статтях, опублікованих у всеукраїнських журналах юридичної спрямованості, тезах доповідей на 4 конференціях та науково-практичних заходах.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, які поділяються на 19 підрозділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел та 4 додатків. Загальний обсяг роботи становить 434 сторінок, з них основний текст -- 389 сторінок. Список використаних джерел налічує 267 найменувань і займає 29 сторінок, додатки - 14 сторінок.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначаються його об'єкт і предмет, мета й завдання, сформульовано основні теоретичні положення, що відображають наукову новизну одержаних результатів, розкриваються їх практичне значення й напрямки впровадження.

Розділ 1 “Загальнотеоретична характеристика корпоративних правовідносин” складається з трьох підрозділів. Розглядаються теоретичні проблеми, що стосуються визначення поняття, об'єкта, суб'єктів, змісту та видів цих правовідносин, їх вплив на припинення корпоративних правовідносин.

У підрозділі 1.1. “Поняття та види корпоративних правовідносин» аналізуються відносини між учасником і товариством щодо участі в товаристві. Мета правового регулювання цих відносин - забезпечення прав учасників товариств. З метою уніфікації правового статусу засновників підприємств, вдосконалення юридичної термінології доцільно було б використовувати єдиний термін «корпоративні права» для позначення змісту відносин між засновниками і підприємствами, визнати наявність корпоративних прав і у засновників унітарних підприємств.

За суб'єктним складом корпоративні правовідносини можна класифікувати на відносини: 1) між засновниками щодо створення юридичних осіб; 2) між учасниками; 3) між учасниками та самою юридичною особою; 4) між учасниками та третіми особами; 5) між товариством та третіми особами. Відносини між органами товариства, а також між членами органів управління і товариством є «похідними» корпоративними правовідносинами, оскільки походять від відносин між учасниками та товариством щодо участі в управлінні.

За об'єктом доцільно виділяти загальні та спеціальні корпоративні правовідносини. Загальні правовідносини виникають між учасником і товариством щодо участі в товаристві. Спеціальні корпоративні правовідносини виникають між учасником і товариством, між учасниками, а також за участю третіх осіб щодо реалізації окремих прав, пов'язаних з участю в товаристві, які пропонується називати “елементарними”: права на частку в статутному капіталі, права на одержання частини прибутку, права на участь в управлінні тощо.

У підрозділі 1.2. «Склад корпоративних правовідносин» досліджуються об'єкт, суб'єкти та зміст цих правовідносин. Загальним об`єктом корпоративних правовідносин є участь у товаристві. Участь - це правовий зв`язок між товариством та його учасником, який полягає у взаємних майнових та немайнових правах та обов'язках з приводу задоволення учасниками своїх законних інтересів внаслідок діяльності товариства. Участь у товаристві може бути майновою, немайновою та змішаною. Майнова участь у товаристві - це участь у капіталі, яка виявляється у праві на частку в статутному капіталі (акцію), на одержання частини прибутку або частини її майна у разі ліквідації та інших майнових корпоративних правах. Немайнова участь у товаристві - це участь особи в діяльності товариства (участь у справах), внаслідок чого в неї виникає право на участь в управлінні (право голосу) та інші організаційні корпоративні права. Змішана участь передбачає одночасно майнову та немайнову участь. Участь у господарських товариствах є змішаною або майновою, в непідприємницьких товариствах - немайновою.

Формою фіксації майнової участі в господарському товаристві є акція (в акціонерних товариствах) або частка в статутному капіталі (в усіх інших господарських товариствах). І акція, і частка засвідчують майнову участь у товаристві і є об'єктами цивільних правовідносин, з допомогою яких забезпечується оборотоздатність майнових корпоративних прав. Їх правова природа є аналогічною, з тією лише різницею, що акція є цінним папером, а частка в статутному капіталі - майновим правом. Термін “частка в статутному капіталі” є суперечливим, неточним, а тому доцільно було б замість нього використовувати термін “частка участі” або “пай”. Потрібно виділяти три види вартості частки: номінальну, дійсну, ринкову. Номінальна вартість частки визначається установчими документами. Дійсна вартість частки відповідає вартості частини майна товариства, яка є пропорційною до розміру частки. Ринкова вартість частки визначається з урахуванням попиту і пропозиції на неї.

Суб'єктами корпоративних правовідносин є товариство і учасники (засновники, члени, акціонери). Відносини між засновниками, які спільно створюють юридичну особу, виникають на підставі цивільно-правового договору. Цей договір має спеціальну мету - створення товариства, в якому кожна зі сторін набуде право за участі. Окрему групу суб`єктів корпоративних правовідносин становлять так звані «треті» особи - особи, які не є учасниками товариства, але вступають у правовідносини з приводу участі в товаристві. Це зокрема відносини між відчужувачем частки (учасником) і її набувачем - третьою особою; учасником та іншим з подружжя; учасником і заставодержателями частки; учасниками (чи товариством) і спадкоємцями іншого учасника; відносини щодо вступу до товариства; відносини між акціонерним товариством і особою, яка підписалася на акції додаткової емісії (в період до виникнення права власності на акції). Характерною ознакою корпоративних правовідносин за участю третіх осіб є те, що іншим суб'єктом цих відносин є або учасник, або товариство.

Змістом корпоративних правовідносин є корпоративні права та обов`язки. Корпоративні права - це сукупність прав учасника юридичної особи, зміст яких визначається її організаційно-правовою формою та установчими документами. Конкретний склад корпоративних прав залежить від виду участі і визначається організаційно-правовою формою юридичної особи. Між організаційними і майновими корпоративними правами є певна взаємозалежність: у випадку обмеження організаційних прав особа одержує певні переваги у реалізації майнових прав. Зменшення об'єму організаційних прав, як правило, компенсується збільшенням обсягу чи складу майнових прав.

З метою захисту прав та інтересів учасників корпоративних правовідносин є необхідність диференціації корпоративних прав за змістом на повні і неповні. Повними корпоративними правами є корпоративні права, які складаються з усієї сукупності елементарних прав, які учасник має на підставі закону та установчих документів товариства. Неповними є корпоративні права, які не містять окремих елементарних корпоративних прав, або якщо їх зміст є меншим (вужчим), ніж зміст тотожних прав інших учасників.

Окремі елементарні корпоративні права (право на дивіденд, право голосу, право на одержання дійсної вартості частки тощо) можуть бути об'єктами самостійних спеціальних корпоративних правовідносин, тому слід визнати їх оборотоздатність.

У підрозділі 1.3. «Виникнення, зміна та припинення корпоративних правовідносин» аналізуються юридичні факти, які впливають на розвиток цих відносин. Підстави та порядок виникнення і зміни корпоративних правовідносин багато в чому визначають особливості їх припинення. В окремих випадках припинення і виникнення корпоративних правовідносин є наслідками одного юридичного факту, наприклад, договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства. Тому механізм правового регулювання виникнення, зміни і припинення цих правовідносин повинен бути узгодженим.

Механізм виникнення права участі і права на частку в статутному капіталі (чи акцію) товариства не збігається. Право участі є особистим правом, а тому не переходить до інших осіб. Воно виникає лише первісним способом: внаслідок створення або вступу до товариства. Натомість право на частку є майновим, а тому може виникати як первісним, так і похідним способом. Первісними підставами виникнення цього права є набуття акцій (часток) під час створення товариства, під час збільшення статутного капіталу або придбання акцій (часток), які належали товариству. Похідними підставами виникнення права на частку (акції) є договір, спадкування та правонаступництво під час припинення юридичної особи.

Під час створення товариства послідовно виникають корпоративні правовідносини двох видів: між засновниками, а також між засновниками і товариством. Корпоративні правовідносин між засновниками виникають на підставі та в момент укладення засновницького договору. Організаційні і майнові корпоративні правовідносини між учасниками і товариством виникають з моменту його державної реєстрації і за змістом можуть бути повними або неповними.

Звертаючись із заявою про вступ до товариства, кандидат фактично робить пропозицію (оферту) до встановлення корпоративних правовідносин, а товариство, коли ухвалює рішення про прийняття кандидата, фактично з цією пропозицією погоджується (акцептує). Ці відносини мають договірний характер. Обґрунтовується, що вступ до товариства є корпоративним договором, тобто договором, спрямованим на виникнення корпоративних правовідносин.

Зміна корпоративних правовідносин - це зміна його суб'єктів, об'єкта або змісту. Зміна суб'єктів відбувається внаслідок припинення юридичної особи (товариства або/та учасника). Зміна об'єкта має місце у разі зміни розміру частки в статутному капіталі товариства. Зміна змісту корпоративних правовідносин - це зміна складу або обсягу корпоративних прав та обов'язків.

Серед підстав припинення корпоративних правовідносин слід виділяти підстави припинення цих правовідносин з правонаступництвом (договір, смерть (припинення) учасника) і без правонаступництва (вихід, виключення, звернення стягнення на частку в статутному капіталі, ліквідація товариства). Є такі підстави, які є спільними для всіх видів господарських товариств, зокрема: відчуження частки (акцій), смерть (припинення) учасника, звернення стягнення на частку (акції), ліквідація товариства.

У розділі 2 «Припинення корпоративних правовідносин за договором», який складається з двох підрозділів, досліджуються договори відчуження акцій та часток у статутному капіталі.

У підрозділі 2.1. «Договори про відчуження акцій» розглядаються особливості укладення та змісту договорів з акціями та перехід прав на них. Акція посвідчує корпоративні права, які має власник цього документа щодо акціонерного товариства - емітента. Передача права власності на акцію є способом передачі того обсягу прав, які вона посвідчує.

Відчуження акцій приватних акціонерних товариств здійснюється з дотриманням переважних прав інших акціонерів. Переважне право придбання в корпоративних правовідносинах - це належна акціонерам (учасникам) товариства, а у випадках, передбачених законом, - самій юридичній особі, можливість привілейованого (перед усіма третіми особами) придбання акцій (часток), що відчужуються іншими учасниками. Мета здійснення переважного права полягає у збереженні або збільшенні обсягу участі такої особи в товаристві, що визначає ступінь її впливу на діяльність товариства.

За правовою природою повідомлення акціонерів про продаж акцій є офертою, а тому зобов'язує продавця. Акціонер, який повідомив про продаж акцій на певних умовах, які були прийняті, не може ці умови змінити, оскільки це б означало односторонню зміну укладеного вже договору. З метою дотримання переважних прав усіх акціонерів з акціонерами, які виявили бажання скористатися переважним правом придбання акцій, договори слід укладати після спливу строку, встановленого для реалізації переважного права. Договір слід укладати з кожним із акціонерів, які зголосилися, а не з тим, хто запропонує більшу ціну, адже змінювати ціну продажу в односторонньому порядку продавець вже не має права.

Переважне право слід застосовувати лише до випадків купівлі-продажу, оскільки зобов'язання, які виникають за договором міни, можуть мати особистий характер (наприклад, виконання роботи чи послуги) або стосуватися індивідуально-визначеного майна. З метою унеможливлення порушення переважного права придбання акцій слід надати право приватним акціонерним товариствам закріплювати в статуті норми, спрямовані на обмеження права дарування акцій третім особам.

Належним способом захисту переважного права придбання акцій може бути позов учасника про переведення на нього права на придбання акцій. Проте, ефективне застосування цього способу захисту потребує внесення змін до процесуального законодавства, встановлення скорочених строків позовної давності, гарантій платоспроможності позивача. Пропонується такий механізм захисту переважного права придбання акцій:

1) акціонер звертається до суду з позовом про переведення на нього прав та обов'язків покупця за договором. Після відкриття провадження у справі суд витребовує у реєстратора реєстр акціонерів на дату укладення договору купівлі-продажу акцій та зобов'язує повідомити усіх акціонерів про пред`явлення позову;

2) впродовж визначеного судом строку, з моменту отримання повідомлення, усі акціонери мають право вступити у справу як треті особи, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору, подати відповідний позов;

3) після надходження позовних заяв від усіх заінтересованих осіб або спливу встановленого строку суд зобов`язує позивача та третіх осіб, які заявили самостійні вимоги на предмет спору, внести в депозит суду кошти, відповідно до вартості акцій, щодо яких вони позиваються. У разі невнесення цієї суми суд залишає позовні заяви цих осіб без розгляду;

4) суд розглядає в одному провадженні вимоги позивача та третіх осіб, які внесли кошти в депозит суду, і постановляє рішення. У разі задоволення позову в судовому рішенні зазначається про переведення прав покупця на кожного з позивачів та третіх осіб пропорційно до належної кожному з них кількості акцій, а також яку суму з депозитного рахунку слід виплатити (повернути) покупцеві.

Правова сутність обов`язкового викупу акцій полягає в тому, що на відміну від загального, вільного укладення договору купівлі-продажу акцій, у визначених законом випадках акціонерне товариство зобов`язано укласти такий договір на підставі прямої вказівки закону на вимогу акціонера. Окремі істотні умови викупу теж визначаються законом, а не домовленістю сторін. Таким чином, обов`язковий викуп акцій - це передбачений законом обов`язок акціонерного товариства укласти договір купівлі-продажу акції на вимогу акціонера в порядку та на умовах, які визначаються законом. Умовою набуття права вимагати обов'язкового викупу акцій є участь акціонера у загальних зборах учасників та голосування проти певних рішень. Відтак, акціонери, які не з'явилися на збори, або не голосували проти (голосували за або утрималися від голосування), такого права не набувають. Для того, щоб виявити акціонерів, які голосували проти, необхідно, щоб під час розгляду усіх питань, коли може виникнути право на обов'язковий викуп акцій, голосування проводилося бюлетенями.

Обов'язкова участь торговців цінними паперами в укладенні договорів купівлі-продажу акцій є формальною, збільшує витрати на проведення операцій, але не надає сторонам договору жодних переваг чи гарантій, тому її слід скасувати. Натомість, доцільно запровадити спеціальні вимоги до форми договорів з акціями, які укладають поза біржею: посвідчувати їх нотаріально або у реєстроутримувача.

У підрозділі 2.2. «Договори про відчуження частки в статутному капіталі» досліджуються проблеми, пов'язані з припиненням корпоративних правовідносин на підставі договору, його укладенням та виконанням. Необхідно розмежовувати правовий статус учасника товариства та власника частки в статутному капіталі, оскільки особа може бути власником (співвласником) частки, але не мати права участі в товаристві. В контексті удосконалення правового регулювання право на відчуження частки слід визнати саме за її власником, адже наявність у відчужувача статусу учасника не є визначальною для цих правовідносин.

З метою створення умов для обігу часток у статутному капіталі товариств та охорони майнових прав учасників потрібно дозволити учасникам вільно відчужувати частки третім особам. Інтереси товариства та інших учасників можуть бути захищені переважним правом придбання частки, що відчужується. Окрім того, для запобігання можливим зловживанням зі сторони більшості, учасник, який голосував проти зміни порядку відчуження частки, мав би мати право на застосування до нього попередніх умов. Для унеможливлення порушення переважних прав шляхом удаваного дарування частки пропонується встановлення певного балансу між інтересами товариства і учасника: відчуження частки з інших підстав, ніж купівля-продаж, здійснювати за попередньою згодою товариства (а не кожного з учасників). Якщо товариство не погоджується з кандидатурою набувача частки, воно повинно її викупити. Гарантією охорони інтересів товариства могло б стати право на викуп частки, що відчужується третій особі, за власні кошти або за кошти залученого товариством (отже й бажаного) інвестора. Водночас, доцільно було б встановити послідовність у реалізації цього права: спочатку учасники, а якщо жоден з них не бажає скористатися переважним правом, то таке право виникає у товариства.

З метою запобігання порушенням прав учасників товариств необхідно встановити обов'язкову нотаріальну форму договорів про відчуження частки. Право на частку повинно виникати з моменту укладення такого договору. Поряд із запровадженням обов'язкової нотаріальної форми договору, з метою забезпечення конфіденційності його умов, доцільно зберегти передбачену законом можливість подавати державному реєстратору нотаріально засвідчену заяву про припинення участі в товаристві у зв`язку з відчуженням частки (корпоративних прав). За своєю правовою природою така заява наближається до передавального розпорядження щодо акцій.

Особа, яка придбала частку в статутному капіталі за договором, може вступити до товариства в односторонньому порядку шляхом подання товариству відповідної заяви, і з цього моменту набуває усіх корпоративних прав. Така заява є корпоративним правочином, спрямованим на виникнення права участі в товаристві. Затвердження та реєстрація змін до статуту є наслідком, а не підставою набуття участі в товаристві. Тому внесення чи невнесення змін до статуту, їх державна реєстрація не може бути юридичним фактом, необхідним для виникнення участі в товаристві на підставі договору. Статут не повинен передбачати складу учасників. Внесення змін до державного реєстру в частині складу учасників повинно відбуватися на підставі документів, які свідчать про перехід частки або припинення участі (договір, заява, свідоцтво про смерть, судове рішення тощо), без внесення змін до статуту. У разі запровадження таких змін, моментом переходу корпоративних прав до особи, яка придбала частку в статутному капіталі товариства, слід буде вважати внесення змін до державного реєстру.

Розглядаються підстави та порядок викупу товариством власних часток. Пропонується, визначити в законі інші випадки, коли частка переходить до товариства, а саме: 1) у разі виходу учасника з товариства; 2) у разі виключення учасника з товариства; 3) у випадку відмови спадкоємців учасника брати участь у товаристві; 4) у разі звернення стягнення на частку учасника за його власними зобов'язаннями. Доцільно встановити загальний принцип регулювання цих відносин: у разі припинення корпоративних правовідносин без правонаступництва, частка повинна переходити до товариства безпосередньо на підставі закону. В цих випадках товариство зобов'язано виплатити учаснику, колишньому учаснику, спадкоємцям, державному виконавцеві дійсну вартість частки.

У розділі 3 «Вихід учасника з товариства», який складається з чотирьох підрозділів, розглядаються теоретичні та практичні проблеми припинення корпоративних правовідносин внаслідок виходу з товариства.

У підрозділі 3.1. «Правова сутність виходу з товариства» доводиться, що вихід - це корпоративний правочин, спрямований на одностороннє припинення корпоративних правовідносин на вимогу учасника на умовах, визначених законом та установчими документами товариства. Ознаками виходу з товариства є добровільність, односторонність, безумовність.

В Україні відсутній організований ринок, на якому учасники могли б продати частки у статутних капіталах господарських товариств, тому вихід є чи не єдиним способом для учасника задовольнити свої майнові інтереси, пов`язані з участю в товаристві. Тому таке право слід зберегти. В подальшому від права виходу з товариства доцільно відмовитись, запровадивши замість нього інститут обов'язкового викупу частки.

У підрозділі 3.2. «Реалізація права на вихід з товариства» досліджується порядок виходу. Учасник має право вийти з товариства у будь-який час. Передбачена у ст. 100 і ст. 148 ЦК України норма про завчасне попередження товариства про вихід є не збалансована між інтересами учасника і товариства, і не захищає чиїх-небудь прав. Цю норму слід скасувати.

Право учасника на вихід з товариства реалізується шляхом подання заяви. За чинним законодавством нотаріальне посвідчення копії заяви про вихід вимагається лише для реєстрації зміни складу учасників у зв'язку з виходом. У відносинах з товариством така форма не передбачена. З метою захисту інтересів учасників корпоративних правовідносин для заяв фізичних осіб про вихід з товариства слід встановити нотаріальну форму.

Вихід вчиняється з метою припинення особистого права участі в товаристві, тому такий правочин є особистим і не може вчинятися через представника.

За чинним законодавством учасник, який подав заяву про вихід з товариства, може відмовитися від виходу, відкликати заяву. Таку можливість слід заборонити. Це право, хоч і є особистим правом кожного учасника, але впливає на корпоративні права інших учасників та товариства в цілому. Внаслідок виходу припиняються організаційні корпоративні правовідносини між учасником і товариством. Тому відновлення статусу учасника за особою, яка відмовилася від виходу з товариства, повинно відбуватися в загальному порядку, тобто шляхом вступу (прийняття) її до товариства.

У підрозділі 3.3. «Час виходу з товариства» наводяться різні думки щодо часу припинення корпоративних правовідносин внаслідок виходу з товариства. Принципи добровільності, безумовності й односторонності виходу не порушуються лише тоді, коли моментом виходу вважати день спливу встановленого статутом (або законом) строку попередження товариства про вихід. Саме цей день слід вважати днем припинення корпоративних правовідносин. У разі скасування вимоги про попередження, як це пропонується у дисертації, днем виходу слід буде вважати день подання товариству належно оформленої заяви про вихід.

У підрозділі 3.4. «Правові наслідки виходу з товариства» зазначається, що вихід учасника з товариства зумовлює припинення корпоративних правовідносин між учасником і товариством. З моменту виходу припиняються організаційні корпоративні права учасника: право брати участь в управлінні товариством (право голосу на зборах учасників). Майнові корпоративні правовідносини перетворюються в зобов'язальні: у товариства виникає обов'язок сплатити учаснику дійсну вартість частки.

У законі відсутня пряма норма про зменшення статутного капіталу товариства у разі виходу учасника. Найбільш оптимальним видається перехід цієї частки у власність товариства та запровадження механізму обов'язкового викупу частки товариством на визначених законом умовах. Ці відносини мають таку саму правову природу як і відносини щодо обов'язкового викупу акцій. Після цього товариство повинно вирішити, чи зменшувати статутний капітал, чи відчужити цю частку іншим особам, чи закріпити її тимчасово за самим товариством (на строк не більше одного року).

Право на виплату дійсної вартості частки виникає одночасно з виходом. Розрахунок вартості частки проводиться на день виходу. У разі, якщо після виходу учасника з товариства вартість його активів змінюється, дійсна вартість частки не переглядається. Для її визначення враховується власний капітал товариства, тобто майно товариства, що залишається після виконання усіх його зобов'язань. Якщо власний капітал має від'ємне значення, дійсна вартість частки не сплачується. Такий підхід дозволяє врахувати інтереси потенційних кредиторів товариства, які мають пріоритет у задоволенні своїх вимог за рахунок майна товариства. У випадку виходу з товариства особи, яка не сплатила повністю свого вкладу до статутного капіталу, дійсна вартість частки повинна виплачуватися їй пропорційно до внесеної частини вкладу. З метою захисту прав учасника, товариства і кредиторів порядок і спосіб визначення дійсної вартості частки повинен бути визначений законом імперативною нормою. Натомість порядок і строки її виплати можуть регулюватися диспозитивною нормою.

Право на одержання дійсної вартості частки у зв'язку із виходом учасника з товариства є майновим правом вимоги до товариства, а тому може бути відчужене, зокрема шляхом укладення договору купівлі-продажу або відступлення права вимоги. Учасник може розпорядитися цим правом лише до одержання дійсної вартості частки, оскільки після її виплати право вимоги до товариства припиняється.

Дійсна вартість частки визначається з урахуванням вартості майна, придбаного за рахунок прибутку товариства. У зв'язку з цим право учасника отримати у разі виходу, окрім дійсної вартості частки, також і частину прибутку товариства є економічно не обґрунтованим і його слід скасувати.

Розділ 4 «Виключення учасника з товариства» складається з п'яти підрозділів. У ньому розглядаються проблеми, пов'язані з цією підставою припинення участі в товаристві.

У підрозділі 4.1. «Поняття виключення» доводиться, що виключення є санкцією за корпоративне правопорушення, що полягає в односторонньому припиненні корпоративних правовідносин з ініціативи товариства. Для цього способу припинення участі в товаристві характерними є такі ознаки: 1) виключення - це форма відповідальності; 2) застосовується лише щодо учасників товариства, тобто осіб, які мають організаційні корпоративні права; 3) підставою виключення є корпоративне правопорушення; 4) здійснюється на вимогу товариства.

У підрозділі 4.2. «Підстави виключення» обґрунтовується, що підставою для виключення повинно бути корпоративне правопорушення - тобто протиправне, винне невиконання або неналежне виконання учасником своїх обов'язків, передбачених законом та установчими документами товариства.

Учасника може бути виключено з товариства за невиконання лише тих обов'язків, які безпосередньо пов'язані з участю в товаристві і випливають з корпоративних правовідносин. Невиконання обов'язків одним із учасників щодо іншого учасника (учасників) товариства, хоч би й вони були пов'язані з участю в товаристві, не може вважатися корпоративним правопорушенням, а відтак не може бути й підставою для виключення. Невиконання обов'язків може бути підставою виключення лише тоді, коло воно є систематичним. Систематичність - це спільна умова для всіх видів корпоративних правопорушень, які можуть бути підставою для виключення з товариства. Підставою для виключення слід вважати систематичне невиконання як одного й того самого обов'язку, так і декількох різних обов'язків. Виключення допускається, якщо дії учасника є винними. Тут повинен діяти загальний принцип: відповідальність настає лише за наявності вини.

Виключення можливе також і у випадку, коли учасник перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства. Учасника слід було б вважати таким, що перешкоджає досягненню цілей товариства, якщо його дії є неправомірними і створюють перешкоди товариству в його діяльності. Підставою для виключення не може бути бездіяльність учасника під час реалізації права на участь в управлінні, зокрема неявка на збори. Нездійснення прав не може вважатися порушенням, тому виключення учасника з цих підстав не допускається.

Серед підстав виключення доцільно виділяти безумовні та факультативні. Безумовними підставами виключення повинні бути порушення, пов'язані з невиконанням учасниками майнових обов'язків, а саме обов'язку щодо внесення вкладу до статутного капіталу. Факультативними підставами виключення слід вважати порушення учасником інших корпоративних обов'язків, які заподіюють товариству шкоду або перешкоджають його діяльності.

У підрозділі 4.3. «Порядок виключення» зазначається, що чинним законодавством закріплено позасудовий порядок виключення: рішення про це приймають учасники (в повних та командитних товариствах) або загальні збори учасників (в товариствах з обмеженою відповідальністю). Така процедура виключення учасника з товариства, з одного боку, дозволяє оперативно припинити корпоративні правовідносини з учасником, який не виконує своїх обов'язків або перешкоджає товариству, а з другого боку, не охороняє корпоративних прав учасника від безпідставного виключення. З метою посилення їх правового захисту необхідно запровадити судовий порядок виключення. Для запобігання новим спорам доцільно вирішувати в одному провадженні вимоги про виключення учасника та визначення його дійсної вартості частки.

Процедура повинна залежати від підстав виключення. Пропонується таке регулювання. За наявності безумовних підстав виконавчий орган зобов`язаний звернутися до суду з позовом про виключення учасника на вимогу будь-якого іншого учасника. Якщо виконавчий орган не подасть такого позову впродовж визначеного законом строку (наприклад, 10 днів), учасник, який ініціював виключення, має право сам звернутися до суду в інтересах товариства. Рішення про звернення до суду з позовом про виключення учасника з факультативних підстав приймається загальними зборами учасників. Учасник, щодо якого вирішується питання про виключення, участі в голосуванні не бере. На підставі цього рішення виконавчий орган товариства зобов'язаний звернутися до суду з позовом про виключення учасника, а якщо впродовж визначеного законом строку не звернеться, то в інтересах товариства з таким позовом може звернутися будь-який учасник. Обов'язок доказування наявності підстав для виключення повинно нести товариство.

У підрозділі 4.4. «Правові наслідки виключення» аналізується порядок розрахунків з учасником, якого виключено з товариства. За чинним законодавством такому учаснику виплачується дійсна вартість частки. Видається, що майнові наслідки виключення повинні визначатися з урахуванням характеру корпоративного правопорушення. Пропонується таке регулювання: учаснику, якого виключено за несплату вкладу (безумовна підстава виключення), дійсна вартість частки виплачується у розмірі, що не перевищує суму його фактичного вкладу до статутного капіталу. Такі наслідки були б ефективним стимулом до належного виконання учасниками обов'язків щодо вкладів. У разі виключення з факультативних підстав учаснику виплачується дійсна вартість частки, тобто розрахунки з ним проводяться в загальному порядку.