Процедура вчинення нотаріальних проваджень

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

УДК 347.961

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ПРОЦЕДУРА ВЧИНЕННЯ НОТАРІАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕНЬ

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

ПАНТАЛІЄНКО Ярослава Петрівна

КИЇВ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Науковий керівник -

доктор юридичних наук, професор

ФУРСА Світлана Ярославівна,

Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т.Шевченка,

професор кафедри міжнародного права.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

ЗАІКА Юрій Олександрович,

Київський національний університет внутрішніх справ,

заступник начальника кафедри цивільного права і процесу;

кандидат юридичних наук

КАРМАЗА Олександра Олександрівна,

Апарат Верховної Ради України,

головний консультант Головного юридичного управління.

Захист відбудеться «24» червня 2010 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.236.02 у Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий «___» ____________ 2010 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат юридичних наук О.О.Кваша

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

нотаріальний провадження правовий

Актуальність теми. Економічні зміни у суспільному житті знайшли своє відображення у відповідному законодавчому врегулюванні. З прийняттям Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України розширилось коло правовідносин, які потребують участі у них нотаріуса. Законом України “Про нотаріат” та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України були внесені суттєві корективи у правове регулювання інституту нотаріату в цілому та процедури вчинення нотаріальних дій, зокрема.

У законодавстві України, яким регламентована діяльність нотаріусів, містяться суперечності у правовому регулюванні окремих питань у різних правових актах: не існує єдиної послідовності вчинення нотаріальних дій; не сформульовані процесуальні права фізичних, юридичних осіб, нотаріуса у нотаріальному процесі; є відокремленість існування загальних та спеціальних правил вчинення нотаріальних дій від фіксації фактів у нотаріальному процесі.

Численні пропозиції по удосконаленню чинного законодавства про нотаріат характеризуються непослідовністю у розробці законопроектів, відсутністю узагальнень зроблених ученими пропозицій.

Істотний вклад у розвиток нотаріату в Україні зробили С.Я.Фурса, В.В.Баранкова, якими були підготовлені відповідно докторська та кандидатська дисертації. Цими вченими було започатковано науковий підхід до вивчення проблем нотаріату, але їх фундаментальні роботи датовані 1997- 2003 роками. У 2008 році кандидатську дисертацію захистила І.С.Мельник, її праця стосувалася дослідження питання опротестування векселів нотаріусами. Ця вагома для науки праця враховує сучасні зміни у законодавстві, але стосується вузького кола питань. Однак комплексного теоретичного дослідження з питань нотаріального процесу, що враховувало б чинне законодавство України, не проводилося.

Теоретичну основу для висновків, зроблених у дисертації, становлять праці таких учених: А.Б.Абилової, М.Г.Авдюкова, В.М.Аргунова, В.В.Баранкової, М.І.Бондарева, П.П.Глущенка, К.В.Гринберга, В.В.Єфимової, Ю.О.Заіки, М.Ф.Злотнікова, В.В.Комарова, І.Г.Медведєва, С.Г.Пасічник, Ж.В.Патращука, Л.К.Радзієвської, Г.С.Семакова, Л.А.Стешенко, Ф.Рико, Ж.Рицфоля, Л.В.Усовича, Г. Г.Черемних, В.М.Черниш, С.Я. Фурси, Є.І.Фурси, Т.М.Шамби, Я.М.Шевченко, К.С.Юдельсона, В.В.Яркова, Ж.Ягра та ін.

Нечітке регламентування, недостатнє дослідження зазначеної проблеми в умовах оновленого законодавства України, яке врегульовує питання нотаріату та процедури вчинення нотаріальних дій, важливість для законотворчої та правозастосовчої діяльності, свідчать про актуальність обраної теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в рамках планових наукових досліджень Інституту держави та права імені В.М. Корецького НАН України „Еволюція цивільного законодавства України: проблеми теорії і практики”, реєстраційний номер РК0105V000797 (2006-2007роки) та „Суб'єкти цивільного права України,” реєстраційний номер РК0106V012117 (2007- 2008 роки).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка концепції та механізму дії процедури вчинення нотаріальних проваджень в Україні, розкриття особливостей її створення і, з урахуванням цього, обґрунтування пропозицій, спрямованих на вдосконалення законодавства, що стосується вчинення нотаріальних проваджень.

Відповідно до цієї мети в процесі дослідження ставилися і вирішувалися такі основні завдання:

проаналізувати та узагальнити наукові підходи до розуміння сутності нотаріальної процедури та її складових елементів;

сформулювати поняття процедури вчинення нотаріальних проваджень з урахуванням провідних концепцій учених та положень законодавства;

з'ясувати особливості реалізації на практиці процедури вчинення нотаріальних проваджень щодо найскладніших з них (багатоетапних нотаріальних проваджень);

з'ясувати значення процедури вчинення нотаріальних дій;

виявити проблеми правового регулювання процедури вчинення нотаріальних проваджень;

дослідити процедуру фіксації нотаріальних проваджень та відтворити її у нотаріальному процесі;

розробити конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення процесуального законодавства, яким регламентується діяльність нотаріусів, усунення наявних протиріч і неповноти визначення процесуальних питань.

Об'єктом дослідження є нотаріально-процесуальні правовідносини, що виникають при зверненні особи за вчиненням нотаріальної дії, їх процесуальна форма, порядок та зміст процесуальних дій, вчинюваних нотаріусом та іншими учасниками нотаріального процесу.

Предметом дослідження є наукові погляди, ідеї, концепції, нормативно-правові акти України щодо процедури вчинення нотаріальних проваджень.

Методи дослідження. У процесі дослідження було використано загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання. Методологічною основою дослідження став діалектичний метод, використання якого дозволило скласти цілісну систему уявлень про процедуру вчинення нотаріальних проваджень в Україні, сутність, зміст та послідовність вчинення процесуальних дій нотаріусом та іншими учасниками нотаріального процесу при вчиненні нотаріальної дії. Формально-логічний метод дозволив виявити суперечності у понятійному апараті нотаріально-процесуального права, розробити пропозиції щодо його вдосконалення. Метод синтезу та аналізу допоміг визначити сутність та значення нотаріального провадження, процедуру вчинення нотаріальних дій, зміст вчинюваних процесуальних дій. Порівняльно-правовий метод дозволив виявити позитивний правозастосовчий досвід іноземних держав щодо зазначеної проблематики та можливості його запозичення в Україні. Методи прогнозування, моделювання допомогли сформулювати пропозиції змін та доповнень до законодавства, яке регулює питання процедури вчинення нотаріальних дій, цивільного законодавства України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні процедура вчинення нотаріальних проваджень стала самостійним предметом комплексного дослідження на дисертаційному рівні і в контексті обраної теми були проаналізовані загальні правила вчинення нотаріальних проваджень і конкретні правила посвідчення секретних заповітів. Вироблені основні критерії процедури вчинення нотаріальних проваджень дозволили прийти до таких висновків, які виносяться на захист.

Вперше:

1) запропоновано дефініцію “процедура вчинення нотаріальних проваджень”, під якою слід розуміти сукупність норм законодавства про нотаріат, якими регламентується послідовність та правила вчинення нотаріальних дій у нотаріальному провадженні, а також фіксація всіх вагомих юридичних обставин, які матимуть місце у нотаріальному процесі;

2) обґрунтовано сутність нотаріальної процедури як єдиної, обов'язкової, універсальної та узгодженої процесуальної діяльності осіб, уповноважених на вчинення нотаріальних проваджень, а також необхідність їх взаємодії по охороні та захисту прав фізичних та юридичних осіб і держави. Визначена необхідність розробки положень законодавства щодо взаємодії нотаріусів із консулами, капітанами морських суден, уповноважених органів місцевого самоврядування та осіб, передбачених ст. 40 Закону України “Про нотаріат”;

3) сформульовано структуру нотаріальної процедури, яка включає в себе такі три елементи: певну послідовність (порядок) вчинення нотаріальних дій, що складаються у нотаріальне провадження; загальні правила вчинення та правила вчинення окремих нотаріальних дій, які регламентують повноваження нотаріуса щодо вчинення нотаріальної дії (провадження); правила фіксації вчинюваних нотаріусом нотаріальних дій. При цьому доведено необхідність розглядати фіксацію юридичних обставин у нотаріальному процесі у широкому розумінні цього терміну, а нотаріальне діловодство одним із його елементів, який забезпечує функцію фіксації та здійснення обміну інформацією на паперових та електронних носіях;

4) запропоновано розширити перелік принципів нотаріальної процедури принципом гарантованого і тривалого збереження інформації про вчинені нотаріусами та іншими уповноваженими особами нотаріальні провадження. Сутність даного принципу передбачає: охорону і захист інформації від несанкціонованих змін та безпосередньо пов'язаний з принципом таємниці вчинюваних нотаріальних дій; особисту відповідальність як нотаріусів, так і осіб, які забезпечують роботу комп'ютерної мережі, в якій працюють нотаріуси, за збереження інформації, шляхом її надійного захисту від доступу до неї сторонніх осіб, а також непоширенням відомостей, що мають місце у цій мережі;

5) обгрунтовано, що нотаріально-процесуальні строки для нотаріуса та його дії мають встановлюватися законом і узгоджуватися між собою, бути послідовними та логічно пов'язаними зі змістом вчинюваної нотаріальної дії, а не залежними від розумової діяльності особи, наділеної владними або публічними (професійними) повноваженнями. У зв'язку з цим запропоновано класифікацію таких строків: а) за способом закріплення; б) за терміном дії; в) строки, встановлені законом для нотаріуса та строки, встановлені нотаріусом для осіб, які беруть участь у нотаріальному провадженні;

6) встановлена необхідність законодавчого закріплення вимог щодо оформлення нотаріального акту, в якому нотаріус зобов'язаний зазначати норми матеріального права, які він застосовував при вчиненні нотаріальних проваджень, а також ті статті законодавства, які ним були роз'яснені сторонам правочину та наслідки вчинюваної нотаріальної дії, а також ті процесуальні норми, якими він керувався при прийнятті рішення щодо можливості вчинення нотаріальної дії;

7) обґрунтовано положення про те, що встановлення оптимального розміру і порядку оплати нотаріальних проваджень - це процедурне питання, оскільки розмір витрат за вчинення нотаріальної дії має встановлюватися, виходячи з конкретних критеріїв, зокрема, з урахуванням складності і кількості нотаріальних дій у нотаріальному провадженні та їх значимості для прав громадян (ціна договору тощо), собівартості такого провадження за „витратними матеріалами”, а порядок оплати нотаріального провадження має відповідати стадіям нотаріального процесу;

Дістали подальшого розвитку:

8) концепція комплексного регламентування діяльності нотаріусів, що можливо здійснити лише в межах кодифікованого акту, який пропонується назвати „Нотаріальний кодекс України”;

9) концепція двостадійного сприйняття нотаріального провадження;

10) на розвиток запропонованого вченими способу посвідчення секретних заповітів і для вчасного повернення зданих на зберігання документів спадкоємцям, коли спадкодавець помер, запропоновано створити Єдиний реєстр документів, які були передані на зберігання нотаріусу у порядку ст. 34 Закону України “Про нотаріат”.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що запропоновані автором теоретичні положення можуть бути використані для подальшого розвитку української нотаріальної науки, вдосконалення нотаріальної процедури, термінологічної бази. Теоретичні висновки і узагальнення можуть бути методологічною основою та теоретичним підґрунтям для подальших наукових досліджень цієї тематики.

Пропозиції автора щодо змін і доповнень до законодавства можуть сприяти розробці Нотаріального кодексу України або удосконаленню чинної редакції Закону України “Про нотаріат”, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та інших нормативних актів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були апробовані на таких конференціях та форумах: Всеукраїнській науково-практичній конференції “Право на приватність: тенденції та перспективи” (14 листопада 2008 року, м. Львів), ІІІ Міжнародній науково-практичній Інтернет-конференції “Розвиток України в ХХІ столітті: економічні, соціальні, гуманітарні та правові проблеми” (15 жовтня 2008 року, м. Тернопіль), Міжнародній науковій конференції „Шості осінні юридичні читання” (26-27 жовтня 2007 року, м. Хмельницький); Всеукраїнській науковій конференції ад'юнктів, аспірантів та здобувачів “Проблеми правової реформи та розбудови громадянського суспільства в Україні” (26 вересня 2008 року, м. Львів); Міжнародній науковій конференції „Сьомі осінні юридичні читання” (28-29 листопада 2008 року, м. Хмельницький).

Публікації. Результати дисертації викладено у 17 наукових публікаціях, зокрема, 10 наукових статтях, з яких 4 опубліковані у виданнях, що включені до переліку наукових фахових видань, затверджених ВАК України, главі у навчальному посібнику та 6 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями, предметом дослідження і складається із переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, які охоплюють 14 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації - 215 сторінок, у тому числі список використаних джерел нараховує 212 найменувань на 23 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, вказано її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, розкрито методологічну основу роботи, сформульовано її наукову новизну та основні положення, які виносяться на захист, висвітлено практичне значення одержаних результатів, наведено перелік апробацій результатів дослідження, відомості про публікації за темою дисертації.

Розділ перший “Проблеми сучасного сприйняття нотаріальної процедури вчинення нотаріальних проваджень” складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Нотаріальна процедура як теоретичне поняття” на підставі аналізу наукових поглядів на поняття „нотаріальна процедура” констатовано неоднозначність розуміння її сутності та правового регулювання. Це зумовлено вкладенням у зазначене поняття неоднакового змісту, що в свою чергу впливає на визначення комплексу процесуальних дій, вчинюваних під час вчинення нотаріальної дії нотаріусом та іншими учасниками нотаріального процесу.

На основі аналізу наукових праць, чинного законодавства, у роботі обґрунтовано висновок щодо актуальності введення у законодавство нового поняття „процедура”. Пропонується під поняттям „процедура” розуміти найбільш широкий зміст, що означає загальний порядок та, одночасно, правила вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що закріплені законодавством України. При цьому пропонується поняття „правила вчинення нотаріальних дій” сприймати в контексті вчинення безпосередніх дій нотаріуса щодо посвідчення нотаріального акту та правила фіксації всіх дій, які пов”язані із вчиненням нотаріального провадження.

Автором обґрунтовується використання понять „нотаріальна процесуальна форма” та „нотаріальна процедура” як взаємодоповнюючих та взаємозбагачуючих. Поняття „нотаріальна процесуальна форма” доцільно сприймати як більш широке, що включає нотаріальну процедуру, вимоги норм матеріального права та правовідносини між суб”єктами, що беруть участь у вчиненні нотаріальної дії.

Зокрема, відносини між особами, які звернулися до нотаріуса за вчиненням у їх інтересах нотаріального провадження, не можуть регламентуватися нотаріальною процедурою, оскільки в їх основі лежать норми матеріального права. Автор підтримує висловлену вченими концепцію про необхідність регламентувати у Законі України “Про нотаріат” правовий статус особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, хоча б дати їй відповідну статусу назву, наприклад, заявник. У той же час особам, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії, законодавством можуть і повинні надаватися специфічні (спеціальні) права та встановлюватися їх обов'язки. Таким чином, нотаріальна процедура має відрізнятися від нотаріальної форми тим, що перша має визначатися нормами законодавства, а друга - встановлюватися за принципом - що не заборонене і не суперечить нормам законодавства, те дозволене. Тому процесуальна форма має включати в себе всі правила здійснення цивільного судочинства, а якщо цю тезу поширити на нотаріальну діяльність, то і до нотаріальної процесуальної форми мають відноситися всі правила здійснення діяльності нотаріусами.

У підрозділі 1.2. “Співвідношення нотаріальної форми та процедури” автором обґрунтовано, що нотаріальна форма не може передбачати однаковий (зразковий) зміст договорів для всіх осіб через те, що реальні правовідносини ставатимуть шаблонними, а це, у свою чергу, неминуче призводитиме до викривлення волі громадян. У зв'язку з взаємодією форми правочину та нотаріальної процесуальної форми доведена необхідність визначення у ЦК характерних особливостей кожної форми, в якій може виражатися зміст правочину - проста письмова, нотаріальна тощо. Електронну ж форму нотаріального документа запропоновано сприймати як засіб фіксування волевиявлення осіб, який має супроводжуватися “матеріалізацією” відповідного документа на паперовому носії.

У підрозділі 1.3. “Вимоги, яким має відповідати нотаріальна процедура” на підставі аналізу наукових поглядів на поняття „нотаріальної процедури” автором сформульовані критерії, яким вона має відповідати. Критеріями для розвитку законодавства, зокрема для розвитку нотаріальної процедури, слугують відповідні принципи, в яких формуються ті вимоги до нотаріальної діяльності, яким вона має відповідати в інтересах суспільства. Автором обґрунтовується доцільність виділення принципів, які стосуються нотаріальної процедури. Пропонується до таких основних принципів включити такі: принцип гарантованого і тривалого збереження інформації про вчинені нотаріусами України нотаріальні дії; принцип однозначності встановленої послідовності вчинення нотаріального провадження та правил його здійснення; принцип безпосередності нотаріальних актів. З аналізу принципу безпосередності нотаріального акту виникає потреба установити загальну процедуру вчинення нотаріального провадження і розкласти її на елементи: а) процедура дій помічника; б) процедура дій, які зобов'язаний та має право вчиняти тільки і безпосередньо нотаріус. У зв'язку із наведеним, потребує законодавчого закріплення правовий статус помічника нотаріуса.

Автором обґрунтовується потреба комплексного закріплення регулювання питання нотаріальної таємниці у Законі України „Про нотаріат”, що повинно включати: 1) встановлення кола осіб, які мають доступ до відомостей, що становлять предмет нотаріальної таємниці; 2) закріплення процедури (порядку) розкриття відомостей, що становлять предмет нотаріальної таємниці; 3)встановлення строку для розкриття таких відомостей; 4) закріплення відповідальності за порушення нотаріальної таємниці; 5) іншими заходами (наприклад, п.2 ч.1 ст.51 ЦПК України).

Автором проаналізовані міжнародні стандарти, яким мають відповідати нотаріальні акти, посвідчені українськими нотаріусами. Процеси європейської економічної інтеграції, побудова єдиної Європи, активне співробітництво держав, у тому числі у рамках міжнародних організацій, створення єдиного загальноєвропейського ринку, вказали на необхідність гармонізації правового регулювання нотаріату і нотаріальної діяльності в державах Європи. Зазначені процеси викликають потребу в усуненні невідповідностей у національному законодавстві, яке регулює питання нотаріальної діяльності.

Автором підкреслено, що перспективним для створення спільного правового європейського простору буде концентрація зусиль на вільному обігу нотаріальних актів, які стануть важливим допоміжним елементом у врегулюванні міжнародних правовідносин. З цією метою необхідно: 1) врахувати правове регулювання нотаріату та нотаріальної діяльності в країнах-членах ЄС і розробити єдину систему елементів нотаріального процесу; 2) привести у відповідність національне законодавство про нотаріат; 3) налагодити співпрацю між відповідними фахівцями на національному та міжнародному рівнях; 4) визнати публічний нотаріальний акт як документ, що має доказову та виконавчу силу.

У підрозділі 1.4. “Складові елементи нотаріальної процедури вчинення нотаріальних проваджень” на підставі аналізу поглядів учених та чинного законодавства автор пропонує сприймати нотаріальну процедуру в контексті таких елементів: а) певної послідовності вчинення нотаріальних дій, які складаються у нотаріальне провадження, б) загальних правил та правил вчинення окремих нотаріальних дій, які регламентують повноваження нотаріуса щодо вчинення нотаріальної дії (провадження), в) правил фіксації вчинюваних нотаріусом нотаріальних дій. При цьому теоретичні концепції вчених мають сприяти розвитку нотаріальної процедури, але вона (процедура) має бути чітко сформована і закріплена у законодавстві. Це дозволить уповноваженим особам вчиняти нотаріальні дії у певній послідовності від підготовчих дій до виготовлення акту, а також зафіксувати всі вагомі юридичні обставини так, щоб у майбутньому була можливість перевірити законність дій нотаріуса щодо встановленої процедури.

Обґрунтовано точку зору щодо потреби в універсальності нотаріальної процедури, з метою дозволу нотаріусам вчиняти як передбачені законодавством про нотаріат нотаріальні провадження, так і нові, які тільки передбачені нормами матеріального права, але процедура вчинення яких не встановлена законодавством про нотаріат.

Автор доводить доцільність у єдиній, обов'язковій та узгодженій для всіх осіб, уповноважених на вчинення нотаріальних проваджень, нотаріальній процедурі. У роботі автором доводиться необхідність урахування нотаріальною процедурою специфіки діяльності нотаріусів, консулів тощо, передбачення їх взаємодії по охороні і захисту прав фізичних та юридичних осіб.

У підрозділі 1.5. “Проблеми формування процедури вчинення нотаріальних проваджень у новій редакції Закону України “Про нотаріат” автор дотримується концепції комплексного регулювання діяльності нотаріусів, що можливо здійснити лише в рамках кодексу. Автор підкреслює доцільність розробки процедурного порядку вчинення нотаріальних дій, яким мають керуватися нотаріуси і який регламентуватиме їх діяльність від моменту звернення громадянина до передачі йому посвідченого чи засвідченого нотаріального акту. У роботі запропоновано закріпити термін „відкриття нотаріального провадження”, під ним слід розуміти виникнення нотаріальних процесуальних правовідносин з моменту звернення особи до нотаріуса.

У роботі доводиться потреба закріпити у Законі України “Про нотаріат” способи звернення осіб до нотаріуса та випадки, коли такі звернення повинні мати письмову форму чи прирівняну до неї електронну форму чи усну. Також доводиться необхідність у веденні журналів відвідувачів, де кожний заявник зможе внести відомості про факт свого звернення і зміст заяви. Автор бачить альтернативою такій пропозиції книгу скарг і пропозицій заявників, що має їм надаватися на їх вимогу.

Встановлено, що істотним недоліком формування нового законодавства України про нотаріат є відсутність відповідного аналізу чинного законодавства про нотаріат, впливу нового законодавства (матеріального права) на чинні нормативні акти з нотаріату, а також відсутність аналізу судової практики та не врахування позиції науковців. Тому чинна редакція Закону України “Про нотаріат” не враховує сучасних тенденцій теорії нотаріального процесу, а також не відповідає реальним правовідносинам, що мають місце в нотаріальній практиці, а відтак мають бути запропоновані комплексні зміни до Закону України “Про нотаріат”, в яких акцент має бути зроблений на удосконаленні процесуальної частини цього Закону.

Розділ другий “Загальні правила вчинення нотаріальних дій та їх відповідність нотаріальній процедурі” складається з 7 підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Особливості регламентації загальних правил вчинення нотаріальних проваджень у Законі України “Про нотаріат” досліджуються проблеми регламентації та сприйняття загальних правил вчинення нотаріальних дій на предмет їх відповідності нотаріальні процедурі. На основі аналізу норм законодавства, автор доводить необхідність виключення із переліку загальних правил ті дії, які за своєю сутністю не відносяться до загальних. Автором доведено, що видача дубліката нотаріально посвідченого документа (ст. 53 Закону) згідно зі ст. 34 Закону України “Про нотаріат” є самостійною нотаріальною дією, тому вона має бути виключена із загальних правил вчинення нотаріальних проваджень, тобто з глави 4 Закону. Аргументовано і удосконалено положення, що оскарження нотаріальних дій, або відмови у їх вчиненні не є інститутом нотаріального процесу, оскільки таке оскарження здійснюється поза його межами у порядку цивільного судочинства та лише тоді, коли нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії чи вчинив нотаріальну дію неправильно. Автор розцінює норми про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні гарантією прав осіб щодо отримання нотаріальних послуг. Така правова норма має бути розміщена у Главі 1 Закону України „Про нотаріат”, тобто у Загальних положеннях Закону.

Запропоновано модель нової назви та редакції ст. 47 Закону України „Про нотаріат”: „Вимоги до документів, що подаються особами для вчинення нотаріальної дії та посвідчуються або засвідчуються нотаріусами”. Відповідно у ч. 1 ст. 47 Закону мова повинна йти про вимоги, які пред'являються до документів, що подаються нотаріусу, а у ч. 2 - до документів, що оформлює нотаріус.

У роботі конкретизовано процесуальну діяльність нотаріуса у разі подання зберігачем майна (при закінченні дії договору про збереження майна в межах провадження щодо охорони спадкового майна) заяви: по-перше, передачі спадкоємцям заяви щодо фактичного прийняття ними спадщини; по-друге, можливої пролонгації договору; по-третє, укладення договору з іншим зберігачем майна, якщо спадкоємці не визначилися, хто і яку частку від спадщини отримає в натурі і спір розглядається в суді, а зберігач майна не погоджується на пролонгацію договору зберігання тощо.

У підрозділі 2.2. “Місце та строки вчинення нотаріальних дій” доведена потреба у встановленні однакових правил та послідовності вчинення нотаріальних дій як для нотаріусів, так і для консулів. З урахуванням цього автором підкреслена необхідність внесення доповнень до глави 1 Закону України „Про нотаріат” „Загальні положення”, а саме до статті 2 такого змісту: „Держава гарантує вчинення нотаріальних дій відповідно до єдиної процедури на всій території України та у тих країнах, у яких діють консульські установи та дипломатичні представництва України”.

Автором доводиться потреба у встановленні не тільки повноважень щодо вчинення нотаріальних дій, а й компетенції нотаріусів щодо вчинення нотаріальних проваджень. Доводиться, що питання компетенції нотаріусів та інших посадових осіб має безпосередній зв'язок із нотаріальною процедурою. Додатково обґрунтовано, що до нотаріальної процедури має увійти не персоніфікований за суб'єктами набір нотаріальних проваджень, а перелік нотаріальних проваджень, який має розкриватися у нотаріальній процедурі.

Автор висловлює аргументовану позицію, що вимоги до робочого місця приватного нотаріуса стосуються питань організації діяльності нотаріусів і не стосуються при цьому процедури вчинення нотаріальних дій.

Доведено, що нотаріально процесуальні строки для нотаріуса та його дії мають установлюватися законом та узгоджуватися між собою, бути послідовними та логічно пов'язаними зі змістом вчинюваної нотаріальної дії, а не абстрактними і такими, що залежать від розумової діяльності особи, наділеної владними або публічними (професійними) повноваженнями. У зв'язку з цим запропоновано класифікацію таких строків:

а) за способом закріплення:

- строки, закріплені у нормах матеріального права та законодавстві про нотаріат (відповідно строки щодо спадкування та видачі свідоцтва про право на спадщину);

б) за терміном дії:

- точно визначені законом (конкретні), які обчислюються годинами, днями, місяцями, роками та відносно визначені (протягом місяця, протягом десяти днів - звернутися до суду у разі виникнення спору про право під час вчинення нотаріальної дії);

в) строки, встановлені законом для нотаріуса, та строки, встановлені нотаріусом для осіб, які беруть участь у нотаріальному провадженні.

Щодо строків, які встановлені у законодавстві для нотаріусів, то останні не вправі їх змінювати. Нотаріус має враховувати позицію сторін, якщо між ними досягнуто згоди відносно зміни строків, установлених у законодавстві, якщо така зміна не заборонена законом.

У підрозділі 2.3. “Встановлення особи, в інтересах якої має бути вчинене нотаріальне провадження” автором доведено, що назва ст. 43 Закону України „Про нотаріат” має бути змінена і викладена у такій редакції: „Встановлення громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріального провадження”. Аргументовано, що така зміна назви ст. 43 Закону України „Про нотаріат” дозволить виокремити особу, яка безпосередньо звернулася до нотаріуса за вчиненням нотаріального провадження, від особи, в інтересах якої має бути вчинене нотаріальне провадження, а також встановити законність повноважень представника як фізичної, так і юридичної особи.

У підрозділі 2.4. “Дієздатність фізичної особи, дієздатність і правоздатність юридичної особи” продовжений аналіз загальних правил вчинення нотаріальних дій. Аргументована неможливість (недоцільність) виконання нотаріусом положень ч. 2 ст. 44 Закону України “Про нотаріат” щодо надання довідки про те, що особа не страждає на психічний розлад, оскільки така довідка не має правового значення для нотаріуса через те, що останній не може вирішувати питання, які відносяться до компетенції медичних установ.

З аналізу поняття дієздатність фізичної особи зроблено висновок, що для певних категорій осіб: недієздатних, обмежено дієздатних, малолітніх, неповнолітніх законодавством має не тільки вимагатися формальна згода органу опіки та піклування на вчинення правочину, а й мають застосовуватися інші критерії - їх суб'єктивні та об'єктивні інтереси щодо вчинення або відмови від вчинення правочину. Саме такі інтереси можуть і повинні перевірятися органами опіки та піклування (ст. 71 ЦК), а також мають враховуватися нотаріусами.

Автором запропоновано створити Електронний реєстр осіб, визнаних обмежено дієздатними або недієздатними, а також базу даних утрачених документів, за допомогою яких може встановлюватися особа заявника та права на майно (правовстановлюючих) та відомості про отримання дублікатів останніх.

У підрозділі 2.5. “Встановлення намірів сторін вчинити правочин” автором аналізується одне із загальних правил вчинення нотаріальних дій, робиться висновок, що нотаріальна процедура має передбачати не тільки роз'яснення прав і обов'язків особи, попередження її про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб її юридична необізнаність не могла бути використана їй на шкоду, а й виявлення дійсної мети, яку бажає досягти особа внаслідок посвідчення договору. З цією метою нотаріус має роз'яснювати особі альтернативні способи розпорядження своєю власністю або уточнювати умови договору з урахуванням охорони прав особи так, щоб застерегти можливі випадки порушення її прав.

У підрозділі 2.6. “Оплата вчинюваних нотаріальних дій” автором проаналізовані чинні нормативні акти, які визначають питання оплати за вчинені нотаріальні дії. Автор аргументовано доводить потребу внесення відповідних змін у Закон України „Про нотаріат” , Декрет Кабінету Міністрів України „Про державне мито” щодо цього питання. При вирішенні питання визначення розміру державного мита та оплати за вчинені нотаріальні дії за критерій необхідно брати до уваги обсяг нотаріальних дій в одному провадженні, важливість нотаріального провадження для охорони і захисту прав фізичних і юридичних осіб.

У продовження концепції двостадійного сприйняття нотаріального провадження пропонується запровадити двостадійну його оплату: за вчинення підготовчих дій, включаючи необхідні роз'яснення, і після їх завершення - повну оплату нотаріального провадження.

У підрозділі 2.7. “Заміщення приватного нотаріуса” досліджуються проблеми регламентації та сприйняття загального правила вчинення нотаріальних дій - заміщення приватного нотаріуса на предмет відповідності нотаріальній процедурі.

На підставі аналізу поглядів учених та чинного законодавства, автором висловлюється пропозиція щодо обов'язковості розширення повноважень нотаріуса, який заміщує іншого щодо видачі грошових сум, які знаходяться на депозиті у нотаріуса, якого заміщують (п. 7 Положення про порядок заміщення приватного нотаріуса). Цю пропозиція зумовлена тим, що заборона Закону України „Про нотаріат” щодо видачі депозитних сум неодмінно призведе до порушення прав кредиторів, які через заміщення втратять можливість своєчасно отримати належні їм кошти.

Звертається увага на доцільності зміни редакції п. 7 Положення про порядок заміщення приватного нотаріуса щодо ситуації, коли “нотаріус, який заміщає іншого, бере участь у проведенні виїмки документів правоохоронними органами у нотаріуса, якого заміщує”. Нотаріус не бере участі у виїмці, а має представляти інтереси нотаріуса, якого заміщує, під час проведення виїмки правоохоронними органами, тобто надає їм таку можливість і контролює законність її проведення.

Розділ третій “Процедура фіксації нотаріальних проваджень та її відтворення у нотаріальному процесі” складається із двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Правила фіксації нотаріусом нотаріального провадження” автором доводиться потреба розглядати фіксацію юридичних обставин у широкому розумінні цього терміну, а нотаріальне діловодство лише як один з його елементів, який забезпечує функцію фіксації та здійснення обміну інформацією на паперових та електронних носіях.

Доведена необхідність (на розвиток запропонованого вченими способу посвідчення секретних заповітів і для вчасного повернення спадкоємцям зданих на зберігання документів) створити Єдиний реєстр документів, які передаються на зберігання нотаріусу в порядку ст. 34 Закону України “Про нотаріат”.

Автором висловлені пропозиції щодо внесення змін до Порядку ведення та заповнення реєстрів для реєстрації нотаріальних дій щодо виїзду нотаріуса за викликом та регламентувати дві стадії заповнення цього реєстру: до виїзду має вноситися перша частина запису, а після повернення - остаточні відомості про вчинені нотаріальні провадження.

У підрозділі 3.2. “Особливості встановлення та посвідчення юридичних фактів при посвідченні та оголошенні секретного заповіту” автор висловлює пропозицію, виходячи зі змісту нотаріального провадження, про доцільність зміни назви нотаріального провадження “посвідчення секретного заповіту” на “посвідчення факту передачі секретного заповіту на зберігання нотаріусу” та внесення відповідних змін до ст. 1249 ЦК та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Доведено, що відповідальність за невиконання приписів законодавства щодо розголошення таємниці заповіту передбачається лише для нотаріуса. Вона поглинається підставою щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю (п. ”ж” ч. 1 ст. 12 Закону України “Про нотаріат”). Для адекватного застосування п. “ж” ч. 1 ст. 12 Закону України “Про нотаріат” у змісті цієї норми слід зробити посилання не на ч. 1 ст. 8 Закону, а на ч. 2 ст. 8 Закону України “Про нотаріат”.

Аргументовано, що незалежно від загального правила, згідно з яким у нотаріуса відсутні відомості про зміст секретного заповіту, заповідач має право користуватися порадами нотаріуса при складанні секретного заповіту, надати нотаріусу заповіт для перевірки його відповідності вимогам законодавства. Запропоновано передбачити у законодавстві обов'язкову норму про залучення свідків для посвідчення секретного заповіту.

Автором аргументована необхідність при прийнятті секретного заповіту на зберігання заповідачеві робити напис “На зберігання” та ставити дату і свій підпис на зовнішньому конверті, у якому зберігається конверт із секретним заповітом, оскільки саме цей конверт має передаватися до нотаріального архіву.

Запропоновано закріпити у законодавстві право заповідача власноручно викладати секретний заповіт на нотаріальному бланку у присутності або за відсутності нотаріуса. На конверті, в який поміщатиметься секретний заповіт, викладений на нотаріальному бланку, слід зазначати номер бланку та зробити про це відмітку у реєстрі вчинюваних нотаріальних дій.

Обґрунтовано необхідність доповнення ст. 35 Закону України “Про нотаріат” положенням, що державні нотаріуси в державних нотаріальних архівах мають оголошувати зміст секретного заповіту, коли він знаходився на зберіганні у державному нотаріальному архіві.

Запропоновано закріпити у законодавстві положення про визнання секретного заповіту недійсним у разі встановлення пошкоджень на конверті із секретним заповітом, які свідчитимуть про його відкриття, або при відсутності підпису заповідача, незалежно від того, що за формою він відповідатиме вимогам законодавства. З урахуванням цього, обов'язковою умовою правил оголошення секретного заповіту має стати ознайомлення нотаріусом свідків та всіх заінтересованих осіб зі станом конверту, де знаходиться секретний заповіт, безпосередньо перед відкриттям цього конверту. Якщо у зазначених осіб існують зауваження, то конверт не повинен відкриватися і він має досліджуватися експертом.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення, отримано нові науково-обґрунтовані результати і нове вирішення наукового завдання щодо процедури вчинення нотаріальних проваджень. Дисертантом отримано ряд наукових висновків, що мають значення для науки цивільного права, нотаріального процесу.

Основні висновки та рекомендації дисертації полягають у наступному:

1.Поняття „нотаріальна процедура” визначено як сукупність елементів, а саме: а) певної послідовності вчинення нотаріальних дій, які складаються у нотаріальне провадження; б) загальних правил та правил вчинення окремих нотаріальних дій, які регламентують повноваження нотаріуса щодо вчинення нотаріальної дії (провадження); в) правил фіксації вчинюваних нотаріусом нотаріальних дій. Доведена потреба у встановленні єдиної, обов”язкової та узгодженої нотаріальної процедури для всіх осіб, які уповноважені на вчинення нотаріальних проваджень, що враховуватиме специфіку діяльності нотаріусів, консулів та передбачатиме їх взаємодію по охороні і захисту прав фізичних та юридичних осіб. Таке комплексне регламентування діяльності нотаріусів доцільно здійснити у межах кодифікованого нормативного акту - „Нотаріального кодексу України”.

2.Поняття „нотаріальна процесуальна форма” та „нотаріальна процедура” є взаємодоповнюючими поняттями. Поняття „нотаріальна процесуальна форма” включає у себе нотаріальну процедуру, вимоги норм матеріального права та правовідносини між суб”єктами, що беруть участь у вчиненні нотаріальної дії. Нотаріальна форма не може передбачати однаковий (зразковий) зміст договорів, оскільки це матиме наслідком викривлення дійсної волі осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії.

3.Оплата вчинення нотаріальних дій входить до процедури вчинення нотаріальних проваджень та відноситься до загальних правил вчинення нотаріальних дій. З врахуванням концепції двостадійного сприйняття нотаріального провадження доцільно запровадити двостадійну його оплату, а саме: а) за вчинення підготовчих дій (включаючи необхідні роз”яснення); б) за вчинення безпосередньо нотаріального провадження. Встановлення розміру оптимального нотаріального тарифу - процедурне питання, яке доцільно вирішувати виходячи із критеріїв складності нотаріального провадження. До таких критеріїв варто віднести такі: наявність чіткої регламентації правовідносин у законодавстві, кількість нотаріальних дій, що входять у нотаріальне провадження, затрати часу нотаріуса на вчинення нотаріального провадження.

4. Доведена необхідність закріплення у Законі України “Про нотаріат” правого статусу помічника нотаріуса з вказівкою на його повноваження, до яких віднести: технічні дії з підготовки нотаріального провадження (перевірка, ксерокопіювання, витребування необхідних для вчинення нотаріального провадження документів), роздрукування проектів нотаріальних актів, формування нотаріальної справи, опис документів, внесення даних до реєстрів, ведення запису на прийом до нотаріуса, роботу з архівом тощо.

5. Обґрунтовано внесення змін до ст. 88 Закону України “Про нотаріат” та викладення її у такій редакції: “Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи нотаріально посвідчені та підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги не минув строк позовної давності, встановлений законом для відповідних правовідносин або договором між сторонами”.

6. Пропонується ст. 42 Закону України “Про нотаріат” доповнити таким положенням: “У разі неможливості вчинення нотаріального провадження через недостатність необхідних у заявника документів у день оплати, вчинення нотаріального провадження переноситься на інший день і час, який нотаріус і заявник установлюють, враховуючи час, необхідний для отримання документів”.

7.Доведено, що нотаріально-процесуальні строки для нотаріуса мають встановлюватися Законом України „Про нотаріат”, бути послідовними, логічно пов”язаними зі змістом нотаріальної дії. Розроблені критерії класифікації строків вчинення нотаріальних дій.

8.Доведено, що видача дубліката нотаріально посвідченого документа (ст.53 Закону України „Про нотаріат”) згідно зі ст.34 Закону України „Про нотаріат” є самостійною нотаріальною дією, тому вона має бути виключена із загальних правил вчинення нотаріальних проваджень, тобто із Глави 4 Закону.

9.Обґрунтована доцільність зміни назви нотаріального провадження „посвідчення секретного заповіту” на „посвідчення факту передачі секретного заповіту на зберігання нотаріусу” та внесення відповідних змін до ст.1249 ЦК України та Інструкції по порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

10.Доведено необхідність залучення свідків при посвідченні секретного заповіту та його оголошенні; встановлення строків оголошення змісту секретного заповіту; удосконалено та конкретизовано вимоги щодо діяльності нотаріуса щодо засвідчення підпису заповідача на конверті; розроблено зміст протоколу про оголошення секретного заповіту тощо.

11. Обґрунтовано необхідність доповнення ст. 35 Закону України “Про нотаріат” положенням про те, що державні нотаріуси в державних нотаріальних архівах мають оголошувати зміст секретного заповіту, коли він знаходився на зберіганні у державному нотаріальному архіві.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Панталієнко Я. П. Окремі питання місця вчинення нотаріальних дій / Я. П. Панталієнко // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2007. - Вип. 36. - С. 359-364.

2.Панталієнко Я. П. Нотаріальна таємниця - одне із загальних правил вчинення нотаріальних дій / Я. П. Панталієнко // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. - Вип. 44. - С. 363-368.

3.Панталієнко Я. П. Нотаріальна форма та процедура / Я. П. Панталієнко // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. - Вип. 46. - С. 376 - 382.

4.Панталієнко Я. П. Процесуальні особливості оголошення секретного заповіту / Я. П. Панталієнко // Юридична Україна. - 2009. - № 11-12. - С. 66 - 70.

5. Панталієнко Я. П. Адвокат у нотаріальному процесі / Я. П. Панталієнко // Адвокатура України : навч. посібник : у 2 кн. / [за ред. С. Я. Фурси]. - К. : Видавець Фурса С. Я.; КНТ, 2007- . -

Кн. 1. - 2007. - С. 711-730.

6.Панталієнко Я. П. Проблеми та особливості врегулювання в українському законодавстві питання нотаріальної таємниці / Я. П. Панталієнко // Юриспруденція: теорія і практика. - 2009. - № 3 (53). - С. 15-21.

7.Панталієнко Я. П. Кодифікаційні неузгодженості цивільного законодавства, законодавства України про нотаріат в аспекті гармонізації європейського законодавства / Я. П. Панталієнко // Юриспруденція: теорія і практика. - 2006. - № 12 (26). - С. 20-23.

8. Панталієнко Я. П. Особливості участі адвоката у нотаріальному процесі / Я. П. Панталієнко // Юриспруденція: Теорія і практика. - 2006. - № 7 (21). - С. 32-41.

9.Панталієнко Я. П. Загальні правила посвідчення правочинів / Я. П. Панталієнко // Юриспруденція: Теорія і практика. - 2005. - № 12 (14). - С. 5-6.

10.Панталієнко Я. П. Особливості та проблеми у врегулюванні питання місця вчинення нотаріальних дій як одного із загальних правил вчинення нотаріального процесу (на прикладі України та зарубіжних країн) / Я. П. Панталієнко // Юриспруденція: Теорія і практика. - 2006.- № 4 (18). - С. 11-20.

11.Панталієнко Я. П. Перевірка нотаріусом дієздатності громадян та правоздатності юридичних осіб, які беруть участь у правочинах / Я. П. Панталієнко // Юриспруденція: теорія і практика. - 2006. - № 2 (16). - С. 17-20.

12.Панталієнко Я. П. Формування нової редакції Закону України „Про нотаріат” / Я. П. Панталієнко // Нотаріат для Вас. - 2009. - № 6 (116). - С. 21-22.

13.Панталієнко Я. П. Процесуальні особливості участі осіб, які сприяють нотаріусу у здійсненні нотаріального процесу / Я. П. Панталієнко // Актуальні проблеми юридичної науки : зб. тез Міжнародної наук. конф. „Сьомі осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 28-29 листопада 2008 р.) : у 4 ч. - Хмельницький : Вид-во Хмельницького ун-ту управління та права, 2008 - . -

Ч. 3: Цивільне право. Сімейне право. Міжнародне приватне право. Комерційне право. Цивільний, господарський та адміністративний процес. - 2008. - С. 372-374.

14.Панталієнко Я. П. Нотаріальна таємниця як елемент нотаріальної процедури та її узгодження із правом на приватність / Я. П. Панталієнко // Право на приватність: тенденції та перспективи : тези Всеукраїнської наук.-практ. конф. (м. Львів, 14 листопада 2008 р.). - Львів : Львівський держ. ун-т внутрішніх справ, 2008. - С. 136-137.

15. Панталієнко Я. П. Оскарження неправильно вчинених нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні консульськими установами / Я. П. Панталієнко // Розвиток України в ХХІ столітті: економічні, соціальні, гуманітарні та правові проблеми : матеріали ІІІ Міжнародної наук.-практ. Інтернет-конференції (м. Тернопіль, 15 жовтня 2008 р.). Тернопіль : Вид-во Тернопільського національного економічного університету, 2008. - С. 110-111.

16. Панталієнко Я. П. Правове регулювання оскарження неправильно вчинених нотаріальних дій чи відмови у їх вчиненні з врахуванням змін у цивільному процесуальному законодавстві України / Я. П. Панталієнко // Актуальні проблеми юридичної науки : зб. тез Міжнародної наук. конф. [„Шості осінні юридичні читання”], (м. Хмельницький, 26-27 жовтня 2007 р.) : у 3 ч. - Хмельницький : Вид-во Хмельницького ун-ту управління та права, 2007- . -

Ч. 2: Цивільне право. Сімейне право. Міжнародне приватне право. Комерційне право. Цивільний процес. Трудове право. Право соціального забезпечення. - 2007. - С. 189 - 190.

17. Панталієнко Я. П. Проблемні питання нотаріального посвідчення договору між батьками про сплату аліментів на дитину / Я. П. Панталієнко // Проблеми правової реформи та розбудови громадянського суспільства в Україні : тези доповідей на Всеукраїнській наук. конф. ад'юнктів, аспірантів та здобувачів (м. Львів, 26 вересня 2008 р.). - Львів : ЛьвДУВС, 2008. - С. 181 - 184.

АНОТАЦІЯ

Панталієнко Я.П. Процедура вчинення нотаріальних проваджень. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право.- Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Київ, 2010.

Дисертація присвячена аналізу процедури вчинення нотаріальних проваджень від формування поняття до її сприйняття в широкому розмінні та застосування на прикладі посвідчення секретного заповіту. В роботі проаналізовано співвідношення нотаріальної процедури та форми, досліджені елементи процедури, а також загальні правила вчинення нотаріальних дій. Особливу увагу приділено проблемним питанням щодо теоретичного і практичного сприйняття нотаріальної процедури, а також її регламентації у законодавстві. Сформульовано структуру нотаріальної процедури, яка складається із трьох елементів: певної послідовності (порядку) вчинення нотаріальних дій, які складаються у нотаріальне провадження; загальних правил вчинення та правил вчинення окремих нотаріальних дій, які регламентують повноваження нотаріуса щодо вчинення нотаріальної дії (провадження); правил фіксації вчинюваних нотаріусом нотаріальних дій.