Конституційний контроль в механізмі сучасної правової держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут законодавства Верховної ради України

УДК 342: 340.12 (477)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Конституційний контроль в механізмі сучасної правової держави

12.00.02 - конституційне право; муніципальне право

Сліденко Ігор Дмитрович

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі конституційного, адміністративного та міжнародного права Маріупольського державного гуманітарного університету.

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор

БАЙМУРАТОВ Михайло Олександрович, Маріупольський державний гуманітарний університет, завідувач кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор ГЕОРГІЦА Аурел Зіновійович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри міжнародного права

доктор юридичних наук, професор КАЛЮЖНИЙ Ростислав Андрійович, Наукова лабораторія проблем боротьби з незаконним оборотом наркотиків Національної академії внутрішніх справ, головний науковий співробітник

доктор юридичних наук, професор ФРИЦЬКИЙ Юрій Олегович, Міжнародний університет розвитку людини «Україна», завідувач кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права.

Захист відбудеться 26 січня 2011 р. о _13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

Автореферат розіслано «24» грудня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.М. Биков

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Сучасний етап розвитку правової держави характеризується кардинальними змінами її організаційно-структурного базису. Протягом останнього півстоліття конституційний контроль став невід'ємним елементом державотворення, перейшовши в розряд стандарту. Саме в такій якості його слід розглядати з точки зору теорії органічного конституціоналізму.

Теоретично-концептуальні засади конституційного контролю на сьогодні вимагають значних удосконалень, уточнень, додаткових досліджень, змін правового статусу щодо ключових моментів функціонування правової, демократичної держави. Потребують системного аналізу ґенеза та фактори впливу на неї, проблеми запровадження інституту конституційного контролю, особливості природи, фактори впливу на природу конституційного контролю, позиціонування в державному механізмі. Додаткового обґрунтування вимагає функціональна сторона, збалансований інструментарій, а також вплив конституційного контролю на процеси демократичної трансформації тощо. Такий стан пояснюється впливом процесів глобалізації на функціонування держави та права, динамікою процесів у правовій державі та місцем конституційного контролю в її механізмі, вадами доктрини та вадами щодо його імплементації у межах європейського різновиду конституційного контролю. Ситуація ускладнюється кардинальними відмінностями основних діючих різновидів конституційного контролю, а отже, відсутністю єдиних підходів до вирішення існуючих проблем у функціонуванні цього інституту.

Доктринальна база європейського різновиду конституційного контролю потребує значної ревізії у зв'язку з неузгодженостями класичної теорії про функціонування спеціального органу конституційного контролю та дійсним станом речей, з огляду на реальну правову природу такого органу та його місця в механізмі здійснення публічної влади. Для держав перехідного типу такого роду дослідження значно актуалізуються з точки зору якісної імплементації цього інституту в механізм трансформаційної держави, та його участі в трансформаційних процесах. Аналіз проблеми у пострадянських країнах зводиться до обґрунтування позиції національного законодавця і формального аналізу інституту в цілому. До того ж, в основі досліджень стосовно інших країн лежать переважно джерела вторинного порядку. Проблемні, філософсько-онтологічні, гносеологічні, етимологічні, епістемологічні сторони взагалі системно не аналізуються, тобто однією з причин невирішеності проблем конституційного контролю є неадекватна методологія досліджень. При цьому, значна частка кризових явищ, що супроводжують функціонування інституту конституційного контролю в країнах, що досліджуються, є наслідком такого роду прогалин.

Дефіцит аналітичних робіт такого плану пояснюється, не в останню чергу, переважно формальним характером цього інституту у більшості таких держав. Дослідження проблем, пов'язаних із дією принципу розподілу влади та конституційного контролю, на Заході має понад вікову історію. Незалежність України виявила необхідність у теоретико-прикладних дослідженнях у цій сфері, оскільки до 1991 року даний інститут практично не вивчався, а якщо і проводився певний аналіз, то лише з позиції критики буржуазних концепцій.

Через свою складність та неоднозначність окремі питання у бінарній системі «розподіл влади - конституційний контроль» чекають свого вирішення шляхом нового осмислення, ревізії традиційних уявлень. Проблему місця і ролі конституційного контролю в системі стримувань і противаг як практичному втіленні принципу розподілу влади можна віднести саме до такого роду питань. Пошуки вирішення цієї проблеми мають не лише теоретичне значення, але й суто практичне. Це стосується, насамперед, країн де відсутні демократичні традиції, а державний механізм не має ознак завершеності, тобто країн, які знаходяться в трансформаційному переході від одного типу держави та суспільства до іншого. Практичний аспект цієї проблеми містить у собі вирішення такої основоположної складової функціонування правової держави, як створення ефективної та досконалої системи стримувань і противаг. Як свідчить досвід державного будівництва посттоталітарних країн, створення останньої викликає значні труднощі, а її відсутність - нестабільність усіх аспектів державного життя та ускладнює реформування держави, унеможливлює або ускладнює запровадження надбань демократії, затримує держави, що трансформуються, у стадії переходу. Наукове вирішення цих питань дозволить здійснити адекватну інсталяцію інституту конституційного контролю в механізм здійснення публічної влади трансформаційних держав. Таким чином, оптимізується конституційний контроль з точки зору його позиціонування в механізмі сучасної правової держави.

Дослідженню проблем державотворення, окремих теоретичних аспектів функціонування конституційного контролю в Україні приділяли увагу такі вітчизняні вчені-правознавці, як Баймуратов М., Георгіца А., Гергелійник В., Калюжний Р., Кельман М., Лунь З., Мартиненко П., Мироненко О., Погорілко В., Стецюк П., Тесленко М., Фрицький Ю., Цимбалістий Т., Шаповал В., Шемшученко Ю., Юзьков Л. та ін. Аналіз практичних сторін конституційного контролю в Україні здійснювали: Батанов О., Домбровський І., Джунь В., Козюбра М., Копиленко О., Марцеляк О., Рабінович П., Савенко М., Савченко М., Селіванов А., Тодика Ю. та ін.

Проблеми правової держави та особливості взаємодії її елементів у контексті конституційного контролю досліджували Авак'ян С., Аллан Т., Баренбойм П., Беджгот В., Бромхед П., Валадес Д., Вій М., Дайсі А., Дворкін Р., Дікі А., Дюгі Л., Єллінек Ґ., Карре де Мальберг Р., Колісник В., Кравець І., Лафітський В., Льовенштайн К., Макілвайн К., Марченко М., Мішин А., Оріу М., Пацурківський П., Прело М., Соколов А., Таманага Б., Токвіль А., Футей Б., Шмідт К. та ін.

Загальнотеоретичний аналіз елементів конституційного контролю та факторів впливу на окремі сторони його функціонування вивчали Блек Ч., Гаєк Ф., Елі Ж., Ейзенманн Ш., Кельзен Г., Коммерс Д., Корвін Е., Марку Ж., Маус Д., Медушевський А., Ніколаєв Є., Ромашов Р., Руссо Д., Сьєйс Ж., Терезі Ф., Тропер М., Шайо А. та ін.

Окремі компаративно-правові аспекти конституційного контролю у своїх працях розкривали Алєксєєнко І., Беккер Т., Бєрєзін Ю., Боботов С., Ґаурон Т., Зайчук О., Ісаєв М., Кашкін С., Клішас А., Маклаков В., Мітюков М., Могунова М., Нудель М., Овсепян Ж., Роговскі Р., де Фернандес А., Фромон М., Хачім Ф., Чіркін В., Штайнбергер Г., Юдін Ю. та ін.

Особливості функціонування елементів конституційного контролю у національних правових системах досліджували Бєлкін А., Бернхем В., Бланкенагель А., Ванберг Ґ., Ванчігійн У., Гаджієв Г., Гаджієв Х., Гарліцкі Л., Гошуляк В., Духонь Ф., Жіліс Ю., Зорькін В., Крyтоголов М., Кряжков В., Куріс Е., Лазарєв Л., Лучін В., Лихмус У., Лушар Ф., Мазак Я., Мазуркевіч М., Мейере С., Неновскі Н., Олтеану О., Росс А., Стойчев С., Тресоліні Р., Тюнк А., Тюнк С., Уітц Р., Фаворо Л., Фрідмен Л., Хабрієва Т., Халмаі Г., Цале Х., Шульженко Ю., Ебзєєв Б., Єшонов Б. та ін.

Питанням удосконалення окремих аспектів функціонування інституту конституційного контролю приділяли увагу Арутюнян Г., Каркассон Ґ., Робер Ж., Сарторі Д., Сіган Б., Пегораро Л., Волдрон Д. та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертаційне дослідження проводилось як складова частина комплексної теми кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права Маріупольського державного гуманітарного університету «Актуальні конституційні та міжнародно-правові проблеми становлення, розвитку та функціонування публічної влади в Україні в умовах міждержавної інтеграції» (державний реєстраційний номер 0108U008427).

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення особливостей інституту конституційного контролю з огляду на його ґенезу, природу та позиціонування, розроблення пропозицій та рекомендацій щодо його удосконалення, сприяння довершеності законодавства та впровадження здобутків наукового аналізу в практику функціонування органів конституційного контролю.

Завданнями дослідження з точки зору проблемності та мети виступають:

- аналіз факторів, пов'язаних з ґенезою інституту конституційного контролю, окремо для кожного з різновидів, зв'язок цих факторів із природою органів, що здійснюють відповідну функцію в механізмі публічної влади;

- виявлення взаємозв'язку між існуючими різновидами та підходами до реалізації конституційного контролю з огляду на його ґенезу;

- обґрунтування необхідності конституційного контролю як елемента сучасної правової держави на рівні конституційного принципу, а також відповідного інституту;

- встановлення зв'язків впливу правової сім'ї та національної правової системи на фундацію того чи іншого різновиду конституційного контролю;

- системний аналіз конституційного контролю з огляду на форму правління, державний та політичний режими, дослідження взаємозв'язків між цими категоріями;

- аналіз особливостей природи конституційного контролю й породжені цією природою специфічні функції та місце в механізмі здійснення публічної влади;

- визначення ролі конституційного контролю в трансформаційному переході до демократії;

- критичний аналіз та співставлення доктрини Кельзена з практикою її імплементації, використання висновків для визначення природи спеціального органу конституційного контролю, його позиціонування, підбору оптимальних повноважень;

- переосмислення та оптимізація класичної теорії розподілу влади з точки зору функціонування конституційного контролю;

- розкриття функціональної сторони конституційного контролю;

- удосконалення методології використання принципів та елементів конституційної інженерії до визначення позиціонування органу конституційного контролю в механізмі здійснення публічної влади ідеальної держави;

- розробка оптимальних евентуальних моделей для країн, що здійснюють трансформаційний перехід, а також наднаціональних утворень (типу ЄС);

- встановлення особливостей девіацій у статусі та функціонуванні конституційного контролю, загрози його використання, їх зв'язок із невизначеностями у правовій природі.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері інституту конституційного контролю, що характеризуються певними ознаками, особливостями та призначенням.

Предметом дослідження є конституційний контроль в механізмі правової держави, з огляду на природу, ґенезу та позиціонування цього інституту.

Методи дослідження. В основу методології дисертаційного дослідження покладено розроблений автором підхід до вивчення інститутів конституційного права. Його базисом є феноменологічний аналіз конституційного контролю в контексті аксіології, праксеології, синергетики та епістемології. Принципово новим є також використання елементів SWOT-аналізу для виявлення проблемних моментів у функціонуванні конституційного контролю. При цьому, системно застосовувалася вся необхідна сукупність методів для досягнення мети дослідження. Перевага надавалася загально філософським методам, а також іншим, що ґрунтується на вимогах об'єктивного та всебічного аналізу суспільних явищ політико-правового характеру, до числа яких ми відносимо конституційний контроль. Аналогія застосовувалася для визначення загальних ознак, характерних для конституційного контролю, з огляду на існуючі різновиди та підходи (Розділ 3).

Діалектична логіка використовувалася для розкриття сутнісних ознак конституційного контролю, визначення його загальних та особливих рис як інституту (Розділ 1).

Моделювання, абстрагування та прогнозування стало основою для визначення тенденцій розвитку конституційного контролю, узагальнень, пропозицій і пошуків його оптимальної форми та змісту (Розділ 4). Формально-логічний метод застосовувався для визначення основних понять та елементів, пов'язаних з функціонуванням конституційного контролю (Розділ 1).

Логіко-семантичний метод використовувався для аналізу окремих різновидів конституційного контролю та природи цього явища (підрозділ 2.1). Компаративно-правовий метод став основою для виокремлення існуючих різновидів та підходів до реалізації конституційного контролю (Розділ 3). Компаративно-ретроспективний метод використовувався для дослідження особливостей ґенези конституційного контролю (підрозділ 2.1). Системно-функціональний метод став основою для дослідження питань позиціонування конституційного контролю (підрозділ 2.2). Структурно-функціональний метод використовувався для дослідження конституційного контролю як системи та в співвідношенні з іншими системними елементами (Розділ 2). На основі методу прогнозування та структурно-функціонального підходу визначені рекомендації щодо вдосконалення інституту конституційного контролю. Комплексне використання зазначених методів на основі розробленого авторського підходу дозволило всебічно розглянути та розкрити найбільш актуальну проблематику конституційного контролю.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим у вітчизняній науці конституційного права комплексним та системним дослідженням конституційного контролю як інституту сучасної правової держави. При цьому вперше застосовано новітній методологічний підхід для такого роду досліджень. На підставі проведеної роботи запропоновані рекомендації щодо удосконалення національної моделі конституційного контролю. Концептуальні висновки та узагальнення, зроблені автором, створюють новий напрям досліджень у конституційному праві. Найбільш значимі результати, що характеризують особистий внесок дисертанта в розробку проблематики конституційного контролю, можна сформулювати таким чином:

вперше:

- розроблено та обґрунтовано методологічний підхід до вивчення інститутів конституційного права взагалі, та, зокрема, конституційного контролю, на основі системного аналізу розкриття сутнісних рис елементів: ґенеза - природа - позиціонування - функції - компетенція;

- запропоновано нову методологію оцінки й аналізу конституційного контролю, а також виявлення його місця і ролі в механізмі сучасної держави;

- представлено авторську концепцію інституту конституційного контролю; виділено особливості та переваги конституційного контролю як елемента оптимальної організації сучасної держави;

- обґрунтовано основні принципи та критеріальні засади формування сучасної конституції у контексті функціонування інституту конституційного контролю як феномену сучасної держави та права;

- доведено, що конституційний контроль - самостійний елемент державного механізму;

- внесено пропозиції щодо запровадження нових конституційних принципів, зокрема принципу конституційного контролю та принципу відповідності;

- виявлено закономірності та встановлено механізми ґенези конституційного контролю;

- визначено проблеми та недоліки в реалізації конституційного контролю, у тому числі загрози його функціонуванню та помилки в імплементації інституту конституційного контролю;

- запропоновано новий концептуальний підхід до удосконалення механізму конституційного контролю в Україні;

- внесено пропозиції щодо оптимізації позиціонування органу конституційного контролю, насамперед з точки зору адекватної компетенції та повноважень, належної функціональності, раціонального комплектування;

- встановлено системні зв'язки між формою державного правління та позиціонуванням органу конституційного контролю;

удосконалено:

- доктрину європейського різновиду конституційного контролю;

- класифікацію різновидів конституційного контролю;

- дефініції «трансформація», «гілка влади», «позиціонування»;

- кількісні та якісні характеристики функцій органу конституційного контролю;

- теоретичні та практичні аспекти вестернізації та трансформаційного переходу до демократії;

дістали подальшого розвитку вчення про:

- конституцію та її структуру;

- інституційну структуру сучасної держави;

- розділення влади та баланс влад;

- форму державного правління.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичний доробок та практичні висновки, викладені в дисертації, визначаються їх орієнтацією та спрямованістю на розв'язання актуальних проблем конституційного права взагалі та конституційного контролю зокрема. Теоретичні напрацювання та концептуальні підходи мають значення для розуміння тенденцій, що є характерними для цього інституту, та можуть бути використані для подальших досліджень у цьому напрямі. Практичні висновки, узагальнення та рекомендації можуть бути використані українським законодавцем для удосконалення Конституції України, нормативно-правової бази конституційного контролю та окремих його елементів. Ряд практичних рекомендацій, особливо в контексті загроз конституційному контролю, можуть бути реалізовані безпосередньо в роботі органів конституційного контролю.

Наукове і практичне значення дисертаційного дослідження також полягає у тому, що його результати можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних та навчально-методичних посібників, при викладанні навчальних курсів «Конституційне право України», «Порівняльне конституційне право», «Конституційне право зарубіжних країн», «Порівняльне правознавство» та спецкурсів «Конституційний контроль», «Конституційна юстиція».

Апробація результатів дослідження. Теоретичні та практичні висновки і положення, які містяться у дисертації, обговорювалися на засіданнях кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права Маріупольського державного гуманітарного університету. Результати дослідження оприлюднені в доповідях та виступах на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, конференціях науково-викладацького складу, науково-методичних семінарах, «круглих столах», зокрема: «Конституционный контроль на рубеже веков: актуальные проблемы и перспективы развития» (м. Тирасполь, 10-12 червня 2004 р., тези опубліковано); «Конституція Європейського Союзу» (м. Одеса, 22 квітня 2005 р.); «Розвиток Конституції і захист особистих прав в конституційному та цивільному праві України» (м. Одеса, 9-10 жовтня 2006 р., тези опубліковано); «Виклики майбутнього, політика розширення ЄС та майбутнє України» (м. Регенсбург, 22-23 січня 2007 р., тези опубліковано); «Рік з оновленою Конституцією: підсумки, уроки, перспективи» (м. Київ, 9 лютого 2007 р.); «Проблеми та перспективи класичного конституціоналізму в Україні» (м. Київ, 25 червня 2007 р.); «Сучасні проблеми, тенденції і перспективи розвитку права в Україні» (м. Одеса, 7-8 грудня 2007 р., тези опубліковано); «Нова конституція - Чому? Як? Коли?» (м. Одеса, 19 лютого 2008 р.); «Щодо оптимізації статусу Конституційного Суду України в світлі конституційної реформи» (м. Київ, 6 березня 2008 р.), методологічному семінарі з науковими консультантами Конституційного Суду України; «Проблеми становлення і розвитку конституційної держави в Україні» (м. Хмельницький, 14-15 березня 2008 р., тези опубліковано); «Правове регулювання діяльності органів місцевого самоврядування. Проблеми та перспективи розвитку» (м. Одеса, 4-5 квітня 2008 р.); «Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку» (м. Партеніт, 17-20 квітня 2008 р., тези опубліковано); семінарі ОБСЄ з питань людського виміру «Конституційне правосуддя» (м. Варшава, 14-16 травня 2008 р., тези опубліковано); «Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку» (м. Київ, 8-11 квітня 2009 р.).

Ключові пункти дисертаційного дослідження знайшли практичну реалізацію та підтримку під час стажування в Університеті Фрідріха-Александра (м. Нюрнберг-Ерланген, ФРН) у 2006-2007 рр.

Основні положення дисертаційного дослідження також пройшли апробацію у розроблених автором навчально-методичних матеріалах та навчальних програмах з дисциплін «Порівняльне конституційне право», «Право Європейського Союзу», «Конституційна юстиція», а також під час викладання дисциплін «Конституційне право України», «Порівняльне конституційне право», «Право Європейського Союзу», «Порівняльне правознавство», «Конституційна юстиція».

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 2 монографії, 1 підручник (у співавторстві), 2 навчально-методичних посібники, 32 наукові статті у фахових та профільних виданнях та 9 доповідей (виступів) на міжнародних, всеукраїнських науково-практичних конференціях, конференціях науково-викладацького складу, науково-методичних семінарах та «круглих столах».

Структура та обсяг дисертації визначені метою, предметом, завданнями та методологією дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, тринадцяти підрозділів, п'ятнадцяти пунктів, висновків, списку використаних джерел (582 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 482 сторінки, з яких обсяг основного тексту - 411 сторінок.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, його наукова новизна, проводиться огляд ступеня наукового опрацювання проблематики та напрямів паралельних досліджень, визначаються його мета та завдання, об'єкт і предмет, практичне значення отриманих результатів, зв'язок з науковими програмами, а також надаються відомості про апробацію результатів дослідження, структура і обсяг дисертації. Окрему увагу приділено особливостям методологічного підходу, використаного в дослідженні.

Розділ 1. «Конституційний контроль як інститут сучасної держави» присвячено аналізу конституційного контролю як феномену та системного елементу сучасної держави. Розглядається співвідношення конституційного контролю з основними елементами держави та правової системи.

Підрозділ 1.1. «Конституційні принципи в співвідношенні з конституційним контролем» розкриває сутнісну сторону конституційного контролю як принципу в співвідношенні з іншими конституційними принципами.

Пункт 1.1.1. «Конституційний контроль з позицій конституціоналізму» акцентує увагу на взаємозв'язку категорій «конституціоналізм» та «конституційний контроль». При цьому встановлюється їх обсяг та співвідношення. Стверджується, що конституціоналізм є конституційним образом правління. У кількісному та якісному вимірі конституціоналізм характеризується: суб'єктом, яким є верховна публічна влада; вектором дії - конституціоналізм спрямований на обмеження такої влади конституцією; формою інструментарію - конституцією; якістю інструментарію - вимоги до конституції; кількісною стороною інструментарію - набір засобів для такого обмеження. З формального боку, конституціоналізмом є врядування, що відповідає конституції з певними якостями для його обмеження. З сутнісної сторони, верховна влада повинна підпорядковуватися конституції, яка, по-перше, повинна містити мінімально необхідний інструментарій для обмеження верховної влади, і, по-друге, влада повинна дотримуватися конституції. Причому інструментарій має виключно техніко-правову природу, тобто реалізується за допомогою раціональних формально-логічних схем.

Акцентується увага на тому, що конституційний контроль у його співвідношенні з категорією конституціоналізму слід розглядати насамперед у парадигмі динаміки конституціоналізму. Автор переконаний, що конституційний контроль ґрунтується - а в деяких випадках є наслідком - сукупної дії декількох базових принципів правової держави, як то: верховенство права, верховенство конституції, верховенство закону, функціональне розділення влади. Конституціоналізм слід сприймати як стан ідеального характеру, що змушує діяти певним, строго визначеним чином. Конституційний контроль у цьому аспекті виступає як спонукальний фактор саме до таких дій, що визначені конституцією. У контексті того, що конституціоналізм виступає як визначена комбінація принципів, конституційний контроль виступає їх гарантом, а його функціональність обумовлена саме цим фактором.

Пункт 1.1.2. «Принцип відповідності - основа формування інституційної системи державної влади» розкриває сенс принципу «відповідності». Доводиться, що система принципів, що лежать в основі функціонування сучасної держави, має ієрархічну, дворівневу структуру. Вищий рівень посідають основні (базові) принципи, нижчий рівень - принципи, що розвивають зміст основних принципів. Тобто, за своєю природою вони є такими, що доповнюють основні або інструментальними. В основі принципу «відповідності» лежить розуміння того, що держава та її механізм повинні бути засновані на розумних началах. Тобто, принцип «відповідності» є одним із проявів «ratio» в праві, а «відповідність» у праві є основою при визначенні позиціонування органу публічної влади в державному механізмі. При цьому «відповідність» у позиціонуванні органу державної влади визначається сукупністю визначальних характеристик його природи.

У пункті 1.1.3. «Принцип конституційного контролю як системна складова демократичного правління» стверджується, що, незважаючи на значну емпіричну базу щодо функціонування органу конституційного контролю, говорити про його універсальність зокрема та відповідного інституту взагалі можна лише на рівні принципу. У зв'язку з цим цілком логічною є пропозиція про запровадження принципу конституційного контролю. Його реальне втілення є похідною від значної кількості факторів як об'єктивного (форма правління, правова сім'я), так і суб'єктивного (історичні колізії) характеру, а тому має конкретний характер. Разом з тим об'єктивізація та систематизація теоретичних підвалин даного принципу, який безумовно в своїй основі має практичний досвід, має характер об'єктивної потреби сьогодення. Автор вважає, що найбільш доцільною є конституція, яка максимально регулює відносини на рівні принципів. Таким чином, задаються параметри функціонування системи. Наявність конституційного контролю дозволяє шляхом тлумачення максимально наближувати її до виконавців, тобто сприяти реалізації. Саме у такий спосіб найоптимальнішим чином може забезпечуватися стабільність і гнучкість конституції.

У підрозділі 1.2. «Конституційний контроль в механізмі сучасної держави» розглядаються особливості функціонування інституту конституційного контролю в механізмі сучасної держави.

Пункт 1.2.1. «Правова держава і конституційний контроль» встановлює зв'язок між категоріями «правова держава» і «конституційний контроль». Стверджується, що особливе місце в системі координат, які визначають правову державу, посідають гарантії правової держави. Саме гарантованість визначеного конституцією масиву відносин, пов'язаних із функціонуванням правової держави, визначає, по-перше, його реальність, і, по-друге, можливість побудови правової держави там, де така мета визначається конституцією (посттоталітарні держави). Таким чином, проблема гарантій правової держави набуває чи не першорядного значення. Внутрішній потенціал, закладений у судовій владі, дозволив їй в одних випадках виділитися в рамках правової держави і здійснювати одну з найголовніших функцій у сучасній правовій державі - гарантування конституції, а в інших - виділити контрольну складову зі своєї функціональності і таким чином утворити цілком самостійний напрям реалізації публічної влади - контрольний.

Пункт 1.2.2. «Верховенство конституції. Забезпечення конституції. Конституційний контроль» розкриває логічний зв'язок між зазначеними категоріями. Доводиться, що конституційний контроль є специфічним інститутом забезпечення принципу верховенства конституції. Він виступає як спеціалізований механізм, система забезпечення конституції як нормативно-правового акта вищої юридичної сили, різновид контролю як відповідної функції. Стверджується, що конституційний контроль - це діяльність органів держави з реалізації принципу верховенства конституції і підтримки режиму конституційної законності за допомогою своїх специфічних методів. Конституційний контроль можливий лише за умови наявності конституції як такої, причому норми конституції повинні мати вищу юридичну силу в порівнянні з нормами інших актів. Зважаючи на цей факт, необхідність конституційного контролю полягає у наступному: по-перше, вона викликана конструкцією державної влади, що ускладнилася, великою кількістю правовідносин, а звідси - великою кількістю норм права і більш високим ризиком їхньої суперечливості, і, по-друге, тим, що існує ієрархія органів держави, які беруть участь у процесі правотворчості, що, у свою чергу, породжує ієрархію норм права, що сукупно з дією принципу верховенства конституції і породжує таку необхідність. У контексті проблеми, що розглядається, запропоновано нові підходи до розуміння терміну «охорона конституції», який набув значного поширення на пострадянському просторі.

У пункті 1.2.3. «Конституційний контроль - структурний елемент правової держави» доводиться, що мета створення в посттоталітарних країнах правової держави на першому етапі припускає прийняття конституції, але в основному робота ґрунтується на створенні механізму реалізації такої конституції. Реалізація конституції в таких країнах неможлива без ефективного і діючого інституту конституційного контролю, за визначенням покликаного здійснити цю функцію. Звідси випливає важливість функціонування цього інституту в таких країнах. Таким чином, схема необхідності створення в правовій державі конституційного контролю цілком прийнятна для посттоталітарних країн. Розвиток «інфраструктури» правової держави визначає останню, а не визначається нею. У цьому твердженні виявляється принципова різниця між правовою державою у формальному сенсі, у т.ч. фіктивною, та реальною. З цієї точки зору проблема полягає у визначенні інфраструктури, яка на базовому рівні може бути визначена у вигляді відповідних принципів та інститутів, що функціонують на їх основі. Стверджується, що конституційний контроль став стандартом правової держави.

У Розділі 2. «Системний аналіз конституційного контролю» конституційний контроль всебічно та системно досліджується як інститут сучасної держави. Аналізуються форма і зміст конституційного контролю, його базисні сторони.

У підрозділі 2.1. «Предметна сторона» досліджується конституційний контроль з точки зору особливостей та механізмів його ґенези, природи та процесуальної форми.

Пункт 2.1.1 «Механізми ґенези конституційного контролю» розглядає конституційний контроль як етап та фактор еволюції правової держави як у формальному, так і в сутнісному її розумінні. Поява і функціонування конституційного контролю аналізується з позицій: онтогенезу держави та її механізму, тобто здатності до циклічного розвитку; гомеостазису держави та її механізму, тобто здатності до статичної, динамічної та функціональної стійкості; синергетичності держави та її механізму, тобто появу якісного нового стану системи в цілому, порівняно з окремими її елементами; зменшення ентропії системи «держава - її механізм», тобто зменшення її дезорганізованості та можливостей щодо дезорганізації; доцільності функціонування держави та її механізму, тобто здатності визначати мету функціонування та шляхи її досягнення. Конституційний контроль є типовим проявом удосконалення державної структури, її оптимізації з усіх вищенаведених точок зору. З огляду на спосіб появи конституційного контролю та існуючі його різновиди, конституційний контроль одночасно є прикладом інновації та пристосування вже існуючих механізмів до виконання абсолютно нових потреб. Пропонується розрізняти трансформацію і еволюцію в плані дослідження конституційного контролю, якщо в основі трансформації лежить певний раціональний план (Кельзен), то в основі еволюції - природній розвиток подій (Маршалл). Саме тому одна з принципових відмінностей американського та європейського підходів лежить у площині інституціоналізації ґенези. Проте і трансформація, і еволюція є нюансами єдиного процесу - адаптації держави та права до умов оточуючого їх середовища, та з огляду на певні ідеальні уявлення про них. Такого роду підхід корисний ще й тим, що дозволяє використовувати такі категорії як відбір, до дослідження інститутів держави. З цієї точки зору конституційний контроль постає як інститут, що пройшов перевірку відбором та довів свою функціональну значимість. У цілому ж конституційний контроль з точки зору його ґенези виступає як продукт еволюційно-раціоналістичного розвитку. Для різних його різновидів перевагу має та чи інша сторона. Поява конституційного контролю стала першим етапом у тенденції самообмеження публічної влади.

У пункті 2.1.2. «Особливості природи конституційного контролю» розглядаються базисні питання, пов'язані з природою конституційного контролю та органів, що здійснюють дану функцію. Серед іншого, стверджується, що проблема категорії «природа» в інституті конституційного контролю обумовлена необхідністю аналізувати значну кількість взаємопов'язаних елементів у межах одного підходу та розробкою універсальних критеріїв. Зважаючи на варіативність конституційного контролю, робити це надзвичайно важко, адже ми маємо справу з одним явищем - конституційним контролем у принципово різних проявах, при цьому дану функцію в державному механізмі евентуально можуть здійснювати майже всі його органи, окрім уряду. Саме тому слід розділити дану проблему на ряд менших і виділити, таким чином, природу контролю загалом, природу конституційного контролю, природу органів, що його здійснюють. За такої умови особливу увагу слід приділяти впливу, що спричиняють різні підходи до реалізації цієї функції. Ситуацію ускладнює також той факт, що дана функція може бути основною в діяльності таких органів, а також може мати допоміжний характер.

Конституційний контроль має родові ознаки контролю як форми діяльності та низку власних специфічних особливостей. У свою чергу, дані особливості специфікуються в залежності від різновидів цього інституту. Конституційний контроль може бути самостійним різновидом діяльності лише тоді, коли він виконує наступні функції: забезпечення верховенства конституції, арбітражна функція та гарантування прав і свобод. Аналіз природи конституційного контролю та органів, що його здійснюють, окрім функцій, повинен включати в себе - позиціонування, повноваження, компетенцію, організацію, форми діяльності, характеристику рішень тощо. Природа спеціального органу конституційного контролю може бути визначена в системі координат «основний орган публічної влади - допоміжний». Основний орган - той, що виконує одну із загальновизнаних функцій публічної влади згідно з її розподілом, а саме: законодавчу, виконавчу, юрисдикційну, а допоміжний забезпечує діяльність основного. У цьому сенсі спеціальний орган конституційного контролю, як і будь-який інший орган який здійснює відповідну функцію (конституційного контролю), виключно юрисдикційну функцію не виконує. Тому за умов самостійного позиціонування є органом допоміжним по відношенню до парламенту або судів. У тому випадку, якщо виділити контроль в окрему функцію в механізмі здійснення публічної влади, спеціальний орган конституційного контролю слід позиціонувати як основний орган. У випадку, якщо будь-який орган публічної влади виконує функції доповнення сенсу конституції без доповнення її змісту (тексту), можна говорити про наявність у природі такого органу складової конституційного контролю implicite.

Вказується на те, що проблема природи конституційного контролю, крім чисто теоретичного значення, має вихід на практичну сторону його функціонування. Наприклад, зв'язок між природою органу та природою акта, який ним приймається, має очевидний характер, а отже, у цьому контексті сукупність проблем, зокрема природа актів спеціальних органів конституційного контролю, має вирішення лише у зв'язку із вищеозначеним.

Пункт 2.1.3. «Процесуальні аспекти конституційного контролю» присвячений дослідженню конституційного контролю з точки зору процесуальної форми діяльності. Доводиться, що процес в контексті конституційного контролю є певним видом діяльності, що характеризується порядком реалізації даної функції. У даному контексті процедура є частиною такого порядку, елементом, з яких складається процес, а по суті - стадією процесу. Таким чином, конституційний контроль як процес є сукупністю відповідних процедур, характерних для даної функції та закріплених нормами закону. Як і інші види процесу, процес у конституційному контролі характеризується певною сукупністю ознак, що характеризують його власне як процес, і як процес, який має юридичний характер. При цьому, слід мати на увазі, що конституційний контроль є частковим проявом контрольної функції, а отже, для нього характерні всі основні якості контролю як функції. Третя характеристика полягає у тому, що графічною формою цієї діяльності є цикл із певними чітко визначеними результатами. Конституційний контроль - це завжди певний цикл процедур, визначених законом, що мають результатом функціональне призначення конституційного контролю. Конституційний контроль забезпечується специфічною технікою, що є характерною для контролю взагалі, та конституційного, зокрема. Конституційний контроль як процес, являє собою певну сукупність дій органу, що здійснює відповідну функцію. Такого роду діяльність є наслідком реалізації компетенції, яка, у свою чергу є наслідком функції конституційного контролю. Як і будь-які інші різновиди процесу конституційний контроль характеризується наявністю певних етапів-стадій, що власне є суттю процесуальної форми. Питання стадій в конституційному контролі також тісно пов'язане з існуючими різновидами цього інституту. Крім того, існує чітка взаємозалежність між особливостями форми державного правління та особливостями процедури, що виражена в комбінаториці суб'єктів запиту, можливостей звернення до органу конституційного контролю, кола питань, що вирішує такий орган.

Підрозділ 2.2. «Структурна сторона» розкриває системно-структурні елементи та зв'язки конституційного контролю, його позиціонування та взаємозв'язки з іншими елементами держави та правової системи.

У пункті 2.2.1. «Конституційний контроль як система» даний інститут досліджується з позицій системності. Стверджується, що характеристики конституційного контролю визначаються тими ж параметрами, що і характеристики будь-якої системи. Одні з основних параметрів системи - статика та динаміка. Статику можна визначити як сукупність значень, характерних для даної системи, тобто параметрів стану. Для конституційного контролю такими параметрами будуть: функції, повноваження, компетенція, спосіб формування тощо. Стан системи визначається її структурою, взаємозв'язками, якісними та кількісними показниками елементів структури. Суть динаміки в зміні станів. Тобто зміна будь-якого з параметрів стану призводить до зміни системи. Зміна кількісного та якісного стану компетенції органу конституційного контролю відображає динаміку цієї системи. Крім того, динаміка системи конституційного контролю передбачає таку важливу її категорію як розвиток, який передбачає такі зміни, що відзначаються, по-перше, незворотністю, по-друге, - направленістю, по-третє, закономірністю в рамках цієї системи. З точки зору розвитку державного механізму, конституційний контроль сам по собі виступає прикладом розвитку системи. Розглядається також проблема моделей конституційного контролю. Дана сторона проблеми актуалізується у зв'язку з неузгодженостями щодо існуючих підходів до вирізнення моделей конституційного контролю.

Термін «модель конституційного контролю» потребує відповідних уточнень, зважаючи на природу цього явища та критерії розмежування, а точніше - зміни. Питання моделей конституційного контролю - це питання критеріїв диференціації цього явища. Дана проблема немає позитивного вирішення без визначення генеральних рис конституційного контролю та підходів до практичної реалізації. Загальні риси знаходять своє втілення в природі, а сама природа - у функціональному критерії. Таким чином, зважаючи на ці інтегративні чинники, є сенс вести мову не стільки про моделі конституційного контролю, скільки про підходи до реалізації відповідної функції, що обумовлена єдиною загальною природою цього явища - різновидів. Зважаючи на природу конституційного контролю та його функціональні характеристики, критеріями розмежування підходів до практичної реалізації конституційного контролю можуть виступати: тип органу, що здійснює дану функцію; належність даного органу до певної інституційної системи, загалом - позиціонування; кількість органів, що здійснюють дану функцію, та наявність системних зв'язків між ними; здійснення попереднього або наступного контролю; співвідношення попереднього та наступного контролю; характер рішення органу, що здійснює дану функцію.

Наявність суперечностей у системі або між системою та оточуючим середовищем завжди призводить до змін, які направлені на вирішення даної суперечності. Зважаючи на це, вся існуюча проблематика щодо конституційного контролю зводиться до суперечностей всередині системи «конституційний контроль» і суперечностей між системою «конституційний контроль» та іншими елементами сучасної держави. Проте вирішення проблем і суперечностей у такому ключі характерне лише для діючих правових систем, на відміну від фіктивних, у яких негативна ситуація може консервуватися як завгодно довго. Вказується на те, що будь-яка діюча модель форми державного правління та модель співвідношення і розподілу влади є відповіддю на виклики конкретної історичної ситуації та еволюціонування відповідної правової системи. Конституційний контроль як елемент такої системи за умови його реального, а не формального використання, також є продуктом тих самих чинників. З цієї точки зору можна вести мову про цілковиту своєрідність кожної з реально діючих національних моделей конституційного контролю.

Пункт 2.2.2. «Конституційний контроль і розділення влади» присвячено аналізу та співвідношенню категорій конституційний контроль і розподіл влади. Серед іншого доводиться, що розділення влади - це доктрина, яку було створено для убезпечення від «надмірностей» держави, з огляду на те, що основою її природи є примус. Звідси випливає, що будь-яка інституція, здатна впливати на посилення держави в плані «надмірностей», повинна враховуватися в такому балансі. Розділення влади - це не стільки функціональне розділення, скільки необхідність убезпечити тих, ким керують, від будь-яких проявів узурпації. Саме убезпечення від зловживань владою і є суть розуміння розділення влади. З цієї точки зору будь-який елемент, що сприяє такому убезпеченню, є елементом розділення влади, у т.ч. і конституційний контроль. З цієї позиції не мають значення кількісно-якісні сторони розділення влади, має значення лише кінцева мета. Так само, як конституціоналізм має теоретичний і практичний аспекти, так і розподіл влади включає в себе два аспекти: теоретичний, виражений у відповідному принципі, практичний - у балансі влад, стримуваннях і противагах. Можливо, ми висловимо парадоксальне твердження, але баланс як якісна сторона державного механізму, характерна для будь-якого його типу, незалежно від того, визнається це доктриною, чи ні. Незбалансовані системи трансформуються у напрямку до балансу або зникають. Багатоаспектність розділення влади проявляється також і у тому, що, крім усього іншого, дана практика унеможливлює непрозору легітимацію влади. Звичайно, за умов її реального, а не фіктивного функціонування. Аналіз вищенаведених фактів дозволяє стверджувати, що, якщо будь-який елемент, який належить до статусу даної інституції (повноваження тощо), специфікує його з точки зору розподілу влади - дана інституція є породженням функціонального розподілу влади. А отже, і функції, і повноваження, і компетенція є її наслідком. Справедливе також і зворотне твердження - якщо функція є породженням розподілу влади, то і інституція, що її реалізує є її наслідком. У конституційному контролі до такого роду елементів слід віднести: спосіб формування, типи контролю, компетенцію, тощо.

У пункті 2.2.3. «Конституційний контроль в контексті контрольної гілки влади» досліджується проблема виділення нових гілок влади в контексті теорії розділення влади. Стверджується, що можливість утворити окрему гілку влади потребує від публічного органу відповідності певним критеріям самостійності, що відповідають ознакам окремої гілки влади. Системний аналіз таких ознак дозволяє зробити висновки щодо місця цього органу в державному механізмі розподілу влади. За умов недостатньої концептуальної довершеності сукупно з труднощами застосування класичних уявлень про розподіл влади згідно європейського парламентаризму стала можливою ревізія функціонального поділу влади шляхом виділення установчої, виборчої, контрольної та навіть влади ЗМІ, що не розв'язує проблеми, а лише підмінює первісну постановку питання.

Контрольна влада припускає, насамперед, контроль всередині державних механізмів. Навряд чи контроль (у сенсі виділення в окрему владу) може бути різноплановим (поліфункціональним) або навіть дублюючим (конституційний суд, омбудсман, прокуратура). Раціональність запрограмована на наявність єдиного органу, який би контролював певну сферу. Специфічність спеціального органу конституційного контролю, принципи його творення і функціонування у (напів-) парламентарній системі, тобто забезпечення верховенства конституції, є штучними та умовними, за умови дії принципу «прямої конституції», та виглядають сумнівними з точки зору доцільності, оскільки створюють колізії між спеціальним органом конституційного контролю й судами. Безумовно, такий орган потрібний, але не як самостійний, а як такий, що легітимізується через парламент, або верховний судовий орган. Єдність та ієрархія контрольної влади з повноваженнями стосовно інших гілок можуть створити безконтрольний інститут, зокрема такі тенденції спостерігаються у практиці спеціальних органів конституційного контролю. Наслідком цього є намагання законодавця забезпечити поліфункціональність, деконцентрованість і похідний характер повноважень.

У пункті 2.2.4. «Особливості позиціонування органу конституційного контролю» розглядається проблема співвідношення органу конституційного контролю з іншими елементами сучасної держави. Виходячи з суті функціонування правової демократичної держави, питання позиціонування органу конституційного контролю в механізмі такої держави можна розглядати в контексті двох напрямів дослідження: по-перше, з огляду на місце згідно з принципом розподілу влади, тобто до якої з гілок влади слід віднести інститут конституційного контролю. І, по-друге, з огляду на місце в системі стримувань та противаг, у взаємному балансі різних гілок влади, визначаючи таким чином зв'язки (взаємозв'язки), контрбаланси - сенс існування подібного органу у цій системі. Проте і природа, і функції цього органу є визначальними в обох випадках. За існуючої функціональної складової органу конституційного контролю його можливе позиціонування передбачає віднесеність або до судової влади, або самостійне існування. Причому австрійський варіант європейського різновиду та американський різновид принципово не відрізняються в плані віднесеності до судової влади. Вони лише є наслідком принципових відмінностей правових сімей - і не більше. В Європі дану функцію здійснює спеціалізований суд, а в США - загальний. Саме з цієї причини поділ на різновиди за цим критерієм є достатньо умовним, в даному випадку існує лише розбіжність в підходах. Наділення судової влади даною функцію, веде до непропорційного її підсилення, що створює відомі незручності та загрози. Досвід США, де діяльність Верховного Суду у цій сфері, завжди була об'єктом серйозної критики - лишнє тому свідчення. Безумовно європейський підхід є більш поміркованим, завдяки в цілому самостійному позиціонуванню органу конституційного контролю, хоча б і в судові владі. Проте в цілому проблема та ж сама. Самостійне позиціонування органу конституційного контролю в державному механізмі створює також певні загрози. Принципова з них лише одна - супер-повноваження органу конституційного контролю порівняно з іншими гілками влади. Однак це легко нівелюється обмеженою функціональністю такого роду органу та низкою формальних організаційних заходів. З іншого боку, такий підхід дає можливість створити елітний орган із захисту цінностей держави та суспільства правовими способами. Тобто, мова йде про приведення структури сучасної держави на якісно новий рівень з точки зору її ідеального стану.