Конституційний контроль в механізмі сучасної правової держави

У підрозділі 2.3. «Функціональна сторона» відображено один із сутнісних аспектів контролю - функціональний, з позиції кількісного і якісного аналізу.

Пункт 2.3.1. «Контроль як функція і конституційний контроль» аналізується співвідношення контрольної функції в державі та конституційного контролю. З усією впевненістю можна стверджувати, що конституційний контроль є частковим проявом контролю як відповідної функції у механізмі здійснення публічної влади. Сам по собі контроль, із різного роду причин, насамперед функціонального та системного характеру, не зміг у момент практичної реалізації початкових уявлень про розділення влади, виділитись у окремий функціональний напрямок реалізації влади, але знайшов свій вияв в сфері реалізації інших - законодавчої, судової - гілок влади. Природа конституційного контролю є похідною від природи контролю взагалі, контроль же, у свою чергу, має ті ж параметри, що інші гілки влади, особливо в плані їх спільної правової природи.

Одним із аргументів щодо того, що і американський, і європейський різновиди конституційного контролю виконують одну і ту ж функцію, незважаючи на принципову різність форм і методів, можна сформулювати таким чином. Американський підхід вимагає практичної значущості для вирішення питання щодо конституційності. Така значущість встановлюється в ході здійснення юрисдикційної функції суб'єктами процесу. По-суті, це один із способів встановлення істини або ж відновлення справедливості. Європейський різновид вимагає тих же критеріїв, але встановлюються вони в ході правозастосування певними суб'єктами. У цьому, з одного боку, проявляється обмеженість європейського підходу, а з іншого - встановлюється тісний родовий зв'язок спільної функціональності з американським. Одна з основних якостей контролю - його динамічний характер. Під останнім розуміється, насамперед, такий його ефект, як різність результатів за умов аналогічного застосування. Результатом цього є те, що відверте копіювання цього інструменту без адаптації до національної правової системи не принесе бажаних результатів. До цього слід додати унікальність обставин, пов'язаних із ґенезою конституційного контролю, в кожному окремому випадку, та унікальність часового фактору.

Контроль як функція саме демократичної держави необхідний у диверсифікованій системі публічної влади. Контроль таким чином виступає подальшим удосконаленням принципу розподілу влади, ціль якого (на публічному рівні) недопущення авторитаризації державної влади. Безумовно, такий контроль можливий лише при повному виключенні доцільності із цієї функції. Те, що контроль, як окрема функція, властивий тільки демократичній державі, побічно підтверджується тим фактом, що до початку переважна більшість країн мали конституції (у широкому і вузькому змісті, тобто лад) та не мали при цьому ефективного конституційного контролю. Насамперед, через значну авторитарність існуючих режимів, у плані наявності одного центра влади (монархія, парламент - однаково). З іншого боку - сама по собі конституція, як і запроваджений нею контрольний механізм, не є панацеєю від авторитарних тенденцій та зловживань.

Пункт 2.3.2. «Функціональна складова конституційного контролю в кількісному та якісному вимірі та його інструментарій» розглядає функціональну сторону конституційного контролю. Вказується на те, що проблема функцій конституційного контролю має складний та заплутаний характер через очевидну складність конституції - явища, в силу якого функціонує конституційний контроль. Те, що конституція регулює весь спектр відносин, а конституційний контроль через особливості своєї діяльності «творчо» доповнює і розвиває їх, впливає на характер його функціональності. Крім того, причина створення конституційного контролю, що має прямим наслідком його функціональну сторону, включає в себе не лише конституцію в формальному сенсі, але і функціонування деяких механізмів нею запущених, як то баланс влад. Тобто, ми пропонуємо розрізняти формальну та сутнісну сторону в проблемі функцій конституційного контролю. Перша і друга знаходять своє вираження на двох рівнях функціональності. У практичній площині функціональна сторона конституційного контролю повинна бути конгруентна повноваженням та компетенції.

Проблема вирішення кількісної та якісної сторони функцій конституційного контролю знаходиться у площині об'єднання їх у систему з відповідними взаємозв'язками. Така система повинна мати певні рівні, зважаючи на різноманітність та різновекторність характеру діяльності конституційного контролю. Функції першого порядку, або генеральні функції, обумовлені самим сенсом існування конституційного контролю в правовій системі та державному механізмі. Така генеральна функція одна - гарантування конституції. Кінцевою метою діяльності конституційного контролю за будь-яких обставин і будь-яких умов є саме недоторканість конституції. Всі інші функціональні складові конституційного контролю беруть початок саме звідси. Гарантування конституції та її цінностей відбувається шляхом визнання норм та нормативних актів недійсними, або/та тлумаченням. Другий порядок складають забезпечуючі функції, тобто такі, що є наслідком генеральної. Серед таких функцій виділяються: забезпечення належного функціонування влади; гарантування прав і свобод; забезпечення ієрархії норм та нормативних актів. Стверджується, що можна говорити про єдину функцію - «конституційний контроль», тоді будь-які інші функції матимуть допоміжний характер або такий, що забезпечує. Повноваження забезпечуватимуть дану функцію. Проте, з іншого боку, деякі наслідки реалізації повноважень настільки далекі від конституційного контролю, що можна говорити про самостійність цих функцій. Щодо первинної функціональності конституційного контролю, то з усією впевненістю можна зазначити, що конституційний контроль - у будь-якому прояві - є нічим іншим як засобом саморегуляції конституції. Причому в такому засобі оптимально суміщаються ефективність реалізації, стабільність та гнучкість або мінливість конституції. Загальний висновок щодо функціональної сторони конституційного контролю формулюється таким чином. З функціональної точки зору конституційний контроль виконує роль «інструменту прецизійного налагодження» як правової системи в цілому, так і окремих її елементів. З цієї точки зору конституційний контроль виправляє недосконалості законодавства, та оптимізує правову систему. Рівень юридичної техніки та прогнозування не настільки високий, щоб передбачити всі ефекти від дії та взаємодії новоствореної норми, і багато з її недосконалостей виявляються лише в ході реалізації. Конституційний контроль точно так само доповнює законодавця, як прецедент в країнах загального права. Причому, мова йде як про наступний контроль, так і про попередній. Просто останній завдає такого впливу ще до прийняття норми, а отже, формує її початкову якість. Слід вирізняти різновиди конституційного контролю, зважаючи на те, яка саме функціональність реалізується. Тобто, предметом класифікації виступає функціональний напрямок діяльності конституційного контролю. З цієї точки зору автор вирізняє контроль за конституцією, контроль за законами та контроль за підзаконними актами - зважаючи на різну ієрархію актів. Зважаючи на ієрархію норм можна виділити контроль за принципами та контроль за нормами. З точки зору балансу влад - контроль за легіслатурою, урядом, главою держави. Аналіз практичної діяльності КСУ протягом 1997-2010 рр. дозволив стверджувати, що для нього характерні всі вищенаведені функціональні напрями.

Розділ 3. «Основні підходи до реалізації конституційного контролю» розглядає конституційний контроль з точки зору його практичної реалізації в національних правових системах у відповідних різновидах та варіантах. Конституційний контроль розглядається з точки зору лінійності його розвитку, причому його запровадження можливе шляхом виникнення в надрах правової системи та різних варіантів запозичення.

У підрозділі 3.1 «Конституційний контроль у США як засіб забезпечення федеральної Конституції» розглядаються особливості конституційного контролю у США. Причини виникнення конституційного контролю у США закладено в механізмі побудови розподілу влади, причому форма правління відіграє в ґенезі судового конституційного нагляду не останню роль. Механізм стримувань і противаг у США в принципі існує на суперечностях, основне з яких - протистояння між президентом, який очолює виконавчу владу, та конгресом. Причому ця суперечність і викликана ним постійна напруга між гілками влади, як уже зазначалося, свідомо ставилася в основу функціонування системи стримувань і противаг. За умови постійних конфліктів між гілками влади охорона фундаментальних цінностей, що проголошуються Конституцією, стає чи не питанням виживання самого режиму. Арбітром, який по суті згладжує кути конфліктів, керуючись при цьому генетичним базисом американської держави, виступає Суд. Таке колосальне за своєю силою і наслідками повноваження (сила і наслідки проявляються хоча б у тому, що діючого Президента США фактично «обрано» Судом) будується на надзвичайно високому легітимному статусі Суду. Таким чином, безконфліктність функціонування розподілу влади у США має вигляд консенсусу між президентом і конгресом, а у випадках конфлікту у справу вступає Суд. Отже, основне призначення Суду, як органу конституційного контролю в системі стримувань і противаг - недопущення кризового стану в функціонуванні американської держави та сприяння безконфліктному розвитку, де основним інструментом виступає власне функція конституційного контролю. Необхідність та раціональність судового конституційного погляду в межах системи стримувань і противаг, в американській теорії конституціоналізму доводиться за допомогою поняття конституційне правління. У системі стримувань і противаг воно означає обмеження урядової влади і захист прав особи, а підтримується - саме за допомогою Judicial Revue. У такому вигляді цей принцип поряд із принципом верховенства Конституції не суперечить ст. V Конституції США. При цьому генетичним рівнем Конституції вважаються федералізм, розподіл влади та білль про права. конституційний контроль національний фундація

Принципова особливість американського підходу до вирішення проблеми конституційного контролю є відбитком моделі ґенези та еволюції конституціоналізму. Тому, говорячи про конституційний контроль, слід акцентувати увагу на тому, що його динаміка відзначається таким факторами як саморегуляція та еволюціонування. При цьому слід враховувати значення прецеденту і традиції гнучкої конституції.

У підрозділі 3.2. «Особливості реалізації конституційного контролю у Скандинавії» здійснюється аналіз скандинавського підходу до реалізації конституційного контролю. Стверджується, що Скандинавія являє собою чисту перехідну форму, що склалась як така через конкретні історичні обставини та відомі або наявні засоби для реалізації цієї функції. Знову таки як і в США, так і в Скандинавії, тертя між функціональними публічними гілками влади призвело до поступового запровадження конституційного контролю як додаткового інструмента його забезпечення. Конкретні історичні обставини у Норвегії, Данії чи Швеції вказують, на яку гілку здійснювався вплив і яким чином. Швеції слід було витримати баланс між прерогативами монарха та досить сильною елітою, що домінувала в парламенті, і тому було запроваджено попередній контроль. Поступове, але дедалі більше домінування парламенту не знаходило підтримки та значно обмежувало можливість судового наступного контролю. Інша історична ситуація з середини та другої половини XIX століття, на відміну від Швеції і Данії, а потім Норвегії призвели до принципово інших наслідків. Гібридність правової моделі Скандинавії, яка полягає в суміші принципів загального права з континентальним, але з перевагою останніх, робить не принциповим вибір моделі конституційного контролю за американськими чи європейськими взірцями.

З наведених вище міркувань слід зробити наступні висновки: вибір засобів та відповідних можливостей для запровадження конституційного контролю зумовлюється типом правової сім'ї; ґенеза конституційного контролю пов'язана з конкретними історичними обставинами, які виявляються у встановленні функціонального розподілу влад, запровадженні елементів балансу влад та перерозподілі функціональності і компетенції. Це може бути конкретний історичний факт (США, Швеція) або специфічний розвиток подій на тлі конкретних історичних обставин (Данія, Норвегія). Це положення справедливе для природної ґенези конституційного контролю, як це мало місце у США та Скандинавії. Європейська модель є чистою «грою розуму». Хоча вона також виникає згідно з певними історичними обставинами, проте у ній відсутня прив'язка до конкретних історичних фактів. Більше того, досвід другої половини ХХ століття показує, що інститут конституційного контролю запозичується національними правовими системами як стандарт демократії.

Акцентується увага на тому, що правова природа конституційного контролю є наслідком дій трьох взаємопов'язаних правових явищ: правова сім'я, правова система, форма правління. Зважаючи на різновекторність дій принципів правової сім'ї, що детермінують конституційний контроль, дана логічна схема не є лінійною. Точніше, її можна просторово виразити як одночасну дію трьох елементів, що призводить до появи конституційного контролю.

Основні особливості інституту конституційного контролю в країнах Скандинавії зводяться до наступного: наявність двох паралельних інституційних структур, які функціонують у рамках одного інституту. Контроль здійснюють суди, нагляд - спеціально створені органи. Таким чином Скандинавія дає приклад перехідної форми від американського різновиду, який являє собою судовий наступний контроль, - до європейської, що умовно можна назвати квазісудововим, який включає ознаки попереднього та наступного контролю. Отже, прослідкується еволюція конституційного контролю. Основні причини цієї еволюції й особливості кожного з різновидів та варіантів є прямим наслідком дії основних принципів правової сім'ї. Серед цих принципів первісне значення має співвідношення у правовій системі прецеденту та закону; основна принципова відмінність між цими різновидами полягає в застосуванні певних інститутів для здійснення функції конституційного контролю з можливою їх комбінаторністю, та застосування попереднього й наступного контролю у певному співвідношенні. Проміжний характер скандинавського різновиду полягає в тому, що він, з однієї сторони, є прикладом співіснування попереднього і наступного контролю, а з іншої - такий контроль здійснюється принципово різними органами з точки зору їх природи та функціональності.

Американський та європейський різновиди являють собою екстремальні випадки уніфікації вирішення цієї проблеми; переплетення попереднього та наступного контролю. Причому, зважаючи на особливості форми державного правління та державний режим, перевага явно надається першому. Така ситуація призводить до обережного використання наступного контролю та інституціоналізації його на рівні правового звичаю; судовий контроль має прецедентний характер. Скандинавські дослідники ведуть мову про правовий звичай. При цьому наступний контроль здійснюється на відповідних правових підставах спеціально уповноваженими на те органами. Тобто, йдеться про переваги, які надає скандинавський законодавець попередньому контролю перед наступним; у скандинавських країнах чітко прослідковується тенденція до еволюціонування від порівняно простих форм до більш складних. Так, у Норвегії, наприклад, застосовується переважно судовий контроль, у Дані та Швеції - типово перехідні, гібридні форми, причому в Данії гармонійно поєднуються попередній та наступний контроль залежно від органів, що його здійснюють. У Швеції перевага явно надається першому. Основними перевагами гібридної форми є вирішення проблеми гармонізації попереднього та наступного контролю. З іншого боку, вирішуються всі проблемні моменти, пов'язані з недоліками наступного контролю.

Країни Скандинавії є прикладом тієї сполучної ланки, яка органічно завершує модель лінійної еволюції інституту конституційного контролю в сучасному світі. У цьому ряді перша історично та найбільш примітивна модель склалася у США, потім вона була продубльована у Норвегії. Данія являє собою приклад перехідної форми, при якій у системі конституційного контролю сполучається контроль і нагляд, попередній та наступний контроль з інституціями, що його здійснюють, при чому перевага надається наступному контролю. Швеція є прикладом другого етапу трансформації, при якій нагляд має пріоритет над контролем. Приклад Фінляндії показує, як система конституційного контролю може зводитись лише до попередніх форм. Наступним етапом у трансформації конституційного контролю є створення європейської моделі зі спеціальним органом, що здійснює відповідну функцію. Таким чином емпіричний досвід вказує нам на чотири етапи трансформації конституційного контролю.

У підрозділі 3.3. «Конституційний контроль у Європі як засіб забезпечення ієрархії норм» зосереджено увагу на особливостях доктрини Кельзена та започаткованого ним різновиду конституційного контролю. Стверджується, що аналіз практики реалізації доктрини «чистого права» Кельзена, яка передбачає у т.ч. створення спеціального органу конституційного контролю, дозволяє констатувати наступне: запропонована Кельзеном модель значною мірою так і залишилася віртуальною, оскільки в чистому вигляді ніде не реалізована. У зв'язку з цим можна зазначити, що сама модель має лише загальні риси, опускаючи при цьому деталі. Практика її реалізації стала не більше, ніж варіацією на тему. Саме тому, власне категорія «європейський різновид конституційного контролю», має специфічний сенс, з огляду на принципові відмінності французького та австрійського підходів. У системі розподілу влади, спеціальний орган конституційного контролю займає окреме місце, фактично розміщуючись поза і над гілками влади, виконуючи при цьому роль «контрольного фільтра» на виході інформаційних потоків кожної з гілок влади. У системі стримувань і противаг його місце знаходиться в стрижні цього механізму, а його функціональне призначення - арбітр. Теорія слідкуючих систем дозволяє з'ясувати іншу основоположну функцію - контроль, і може бути використана для остаточного визначення місця спеціального органу конституційного контролю в системі стримувань та противаг.

Отже, у трьохмірній моделі державного механізму, з всією сукупністю взаємозв'язків та контрбалансів, такий орган є ядром системи стримувань та противаг - контролюючий, стримуючий, генеруючий (з огляду на теорію органічного конституціоналізму), гарантуючий та направляючий її елемент, провідник конституції і, як наслідок, основа конституціоналізму. Сполучення та переплетення різнопланових функціональних характеристик - основна причина особливої природи спеціального органу конституційного контролю. Вирішення проблеми природи такого органу в сенсі «специфічно-особлива» впливає на його розміщення в системі розподілу влади й механізмі стримувань та противаг, і це, у свою чергу, дозволяє без упередженості вирішити проблему прецедентної практики таких органів, в т.ч. враховуючи такі специфічні повноваження, як офіційне тлумачення конституції. У будь-якому випадку слід орієнтуватись на те, що спеціальний орган конституційного контролю - квазісудовий (форми діяльності та процедури вказують на судову складову, функції, що, безумовно, є більш вагомим елементом, вказуючи на цілком особливу його природу) та юридико-політичний орган (формування, повноваження, фактор впливу, об'єкт гарантування тощо).

Підрозділ 3.4. «Особливості запозичень конституційного контролю» досліджує варіанти встановлення конституційного контролю шляхом запозичення. Доводиться, що в будь-якій правовій системі, в якій існує реальна ієрархія норм, можливе функціонування інституту, подібного до конституційного контролю. Причому, основу функціональності, за будь-яких обставин складає саме забезпечення такої ієрархії. Звідси висновок: всі інші функціональні напрямки конституційного контролю, з точки зору його універсальності - як то забезпечення балансу влад, тлумачення тощо - мають вторинний характер. Слід чітко розрізняти два зовні схожі процеси, що пов'язані із запровадженням нових інститутів в правові системі - демократизацію та вестернізацію. Принципова різниця між ними - якісні характеристики правової сім'ї. Для романо-германської сім'ї та сім'ї загального права - у випадку запровадження конституційного контролю мова може йти або про удосконалення (Андорра), або про демократизацію (Португалія), або про те, і про інше (Індонезія). У будь-якому іншому разі слід вести мову про вестернізацію, у межах якої проходить запровадження того чи іншого інституту. Реальне, на противагу формальному, запровадження конституційного контролю потребує наділення органів, що його здійснюють спеціальними повноваження, або створення системи органів, що здійснюють відповідну функцію. Ми пропонуємо розрізняти процеси вестернізації, та удосконалення стабільних систем. В цьому контексті, слід розглянути появу конституційного контролю в державах, які запроваджували цей інститут лише з метою удосконалення власних систем управління.

У Розділі 4. «Проблеми конституційного контролю в контексті трансформації сучасних держав» конституційний контроль розглядається, насамперед, в проблемному ракурсі. Аналізуються особливості цього інституту в правових системах держав, що здійснюють трансформаційні реформи.

Підрозділ 4.1. «Фундаментальні проблеми конституційного контролю: загрози, вади і недосконалості» розглядає найбільш проблемні моменти, пов'язані з функціонуванням конституційного контролю. Вказується, що принциповою, глибинною проблемою конституційного контролю, що започаткована британською традицією правосуддя (common law), перенесеною на американське підґрунтя, є змішування судово-юрисдикційної і законотворчої функцій, що, врешті-решт, призводить до зникнення меж між правотворчістю та правозастосуванням.

Стверджується, що аналіз проблем функціонування конституційного контролю слід розділити на декілька напрямів, які є характерними з точки зору порушення основоположних принципів конституційного контролю або органічних його вад. Серед них виділяються: політизація, її складові, чинники, небезпеки і загрози; проблеми формування органу конституційного контролю; проблеми прикладного характеру; слабкості конституційного контролю; загрози і пастки конституційного контролю.

Доводиться, що питання політизації органів конституційного контролю, з огляду на кількісну сторону досліджень, є чи не найболючішим та найактуальнішим. Розглядати політичну складову в природі органу конституційного контролю найбільш доцільно з точки зору виокремлення певних рівнів, на яких політична природа такого органу проявляється так або інакше. Перший рівень, безумовно, пов'язаний з позиціонування такого роду органів. Більшою мірою воно стосується спеціальних органів конституційного контролю, меншою - судів, що виконують цю функцію. Другий рівень вбачається в політичному характері компетенції і повноважень органів конституційного контролю. Ця характеристика має видову якість, а тому є важливішою для розуміння політичної складової в природі органів конституційного контролю. Третій рівень полягає в політичній природі предметів розгляду такого роду органів, що іманентно пов'язані з політичною конституцією та проявляються в політичній меті його діяльності. Серед іншого, вказується на те, що норми законодавства щодо деполітизації органів конституційного контролю в більшості випадків - марні, оскільки реально не досягають поставленої мети. Політизацію в державах, що здійснюють трансформаційний перехід, слід розглядати як окреме явище, багато в чому не схоже на таке, яке існує в країнах, що мають традиції функціонування державних інституцій взагалі, та конституційного контролю, зокрема.

Окремо аналізуються проблеми формування органів конституційного контролю. Основним проблемним моментом при формуванні органу конституційного контролю, зрештою, як і для будь-якого іншого органу, який виконує дану функцію, є обмеження особистісного фактору до мінімуму. Однією з найбільш критичних проблем, пов'язаних із формуванням органу конституційного контролю, є забезпечення його безперервного функціонування.

Акцентується увага на тому, що дослідження загроз, які можуть бути наслідком функціонування конституційного контролю, представляє не стільки теоретичну, скільки практичну цінність. В основі більшості загроз та проблем, пов'язаних з функціонуванням конституційного контролю, незалежно від будь-яких його різновидів, лежить іманентна контраверсійність двох ключових елементів його природи. Власне, другий є логічним продовженням першого, тому можна вести мову про суттєву суперечність, покладену в основу конституційного контролю. Суть її зводиться до протиставлення закону і контролю, парламенту і органу конституційного контролю, законодавця і судді. Їх діяльність взаємно заперечує одна одну. Причому ступінь легітимності парламенту на порядок вищий, ніж органу конституційного контролю.

Коріння багатьох проблем, пов'язаних з можливим «використанням» органу конституційного контролю неналежним чином, криється в самій природі тієї функціональності, яку він здійснює. При цьому стверджується, що, незважаючи на всі ті небезпеки, які несе конституційний контроль, його, насамперед, слід розглядати як фактор удосконалення й раціоналізації державного механізму та механізму здійснення публічної влади. Як показує досвід, досконале позиціонування в усіх сенсах цього терміну, сукупно з доктриною самообмеження, здатне, в основному, убезпечитися від загроз цього інституту, а його потенціал, як у співпраці з законодавчою владою, так і виконавчою, є неоціненним. В основі цієї співпраці лежить, з однієї сторони, убезпечення від можливої узурпації, а з іншої - робота з удосконалення правової системи та системи законодавства.

Підрозділ 4.2. «Неправові чинники в функціонуванні конституційного контролю» досліджує маловивчений аспект конституційного контролю, пов'язаний з впливом неправових факторів на функціонування конституційного контролю. Стверджується, що не менш, ніж правові функціональні складові, на діяльність інститутів публічної влади можуть здійснювати вплив чинники, які не мають чітко визначеної правої природи, тобто є неунорномованими категоріями. Такий стан речей пояснюється зростаючим впливом громадянського суспільства на діяльність публічної влади за умов демократичного правління. Проблеми трансцендентних категорій в застосуванні до права взагалі та конституційного контролю зокрема мають абсолютно практичні наслідки. Як приклад наводяться проблеми формування органу конституційного контролю та його якісного складу, які, крім усього іншого, є наслідком органічних вад демократії як способу прийняття рішень та способу управління.

Доводиться, що категорія «авторитет» є невід'ємною від сучасного розуміння категорії публічної влади взагалі, а також окремих, сутнісних моментів її функціонування. У цілому, авторитет влади формується завдяки діяльності її окремих ланок, насамперед, через діяльність її інститутів (органів). Авторитет органу публічної влади є наслідком авторитету влади в цілому. Щодо авторитету органу конституційного контролю, то слід вести мову про внутрішні та зовнішні формуючі чинники, де зовнішні - принципи функціонування, устрій тощо, а внутрішні - незаангажованість органу, яка проявляється у системі формування органу, критеріях членства і т. д. Окремим аспектом трансцендентних впливів на конституційний контроль є питання сприйняття його як цінності.

У підрозділі 4.3. «Особливості оптимізації конституційного контролю» аналізуються можливості та шляхи удосконалення конституційного контролю. Викладено аналіз нормативного матеріалу щодо імплементації інституту конституційного контролю та існуючої практики Конституційного Суду України, що дозволяє виділити ряд проблемних моментів теоретичного та практичного плану, пов'язаних з інституціоналізацією конституційного контролю та практикою її застосування, серед яких: позиціонування КСУ в існуючому державному механізмі; адекватність існуючих форм контролю; адекватність повноважень до виконуваних КСУ функцій; методологічні проблеми, пов'язані з реалізацією повноважень КСУ; проблема реалізації його рішень; спосіб формування КСУ. Виходячи з існуючого стану справ, аналізуються основні стратегії модернізації та розвитку конституційного контролю в Україні. У цьому контексті досліджуються ризики та небезпеки у функціонуванні інституту конституційного контролю в існуючому вигляді. Вказується на те, що самі по собі зміни в інституті конституційного контролю мало чого варті без системних змін самої Конституції.

Крім того, аналізуються необхідні зміни для гармонійного функціонування конституційного контролю. У підрозділі пропозиції щодо реформування конституційного контролю зведені до декількох основних напрямів. Вони включають в себе стратегічні завдання, що випливають з природи та позиціонування цього інституту, та питання загального покращення його функціонування. Пропозиції щодо стратегічного удосконалення цього інституту можна звести до проведення ефективної модернізації КСУ для його подальшої роботи.

Підрозділ 4.4. «Адаптаційний потенціал конституційного контролю в світлі трансформаційних процесів» розглядає роль конституційного контролю в державах, що здійснюють трансформаційний перехід до демократії. Вказується на те, що загальні принципи та закони для систем, подібних до конституційного контролю, існують та діють незалежно від того, визнають їх чи ні, чи то на нормативному рівні, чи то фактично. Саме тому існуючі проблеми конституційного контролю, характерні для трансформаційних держав, є наслідком ігнорування та порушення вказаних універсалій загального характеру. Стверджується, що будь-який національний орган конституційного контролю є продуктом еволюції від початку заснування до нашого часу. Тенденції такого еволюціонування - це ті напрями оптимізації, що повинні враховуватися під час запозичення певного різновиду та його інсталяції.

У контексті трансформаційних процесів аналізується питання активності конституційного контролю. Активність формулюється як частота використання інструментарію конституційного контролю в процесі функціонування правової системи та системи державного управління. Слід зазначити, що активність конституційного контролю в різні періоди розвитку держави та суспільства може бути як негативним, так і позитивним явищем. Зазначається, що активність органу конституційного контролю співпадає з циклами активності держави та соціуму. У періоди модернізації та трансформації, коли необхідні швидкі та енергійні зміни, активність конституційного контролю - явище не просто прийнятне, але бажане, необхідне. І навпаки, коли потрібно надати системі статичності, для закріплення принципово нових відносин - конституційний контроль повинен стати консерватором. Таким чином, простежуються певні цикли активності конституційного контролю. Це надзвичайно важливий висновок з огляду на трансформаційні процеси, що проходять в Україні.

Доводиться, що більшість проблем, пов'язаних з інсталяцією конституційного контролю, як власне і будь-якого іншого інституту, серед іншого, пов'язані з фактором часу. Всі більш-менш вдалі вестернізації (Японія, Туреччина, Китай) займали в часовому проміжку період від 30 до 50 років. Онтологічну сторону процесу трансформації та запровадження демократичних інститутів якнайкраще висвітлює праксеологія з її методологічним інструментарієм. Досвід трансформації у пострадянських державах свідчить, що замість того, щоб як належить істинній демократичній трансформації, конституційний контроль сприяв набуттю системою стандартних демократичних рис, він сам адаптується до девіацій такого роду систем, а подеколи стає фактором таких девіацій.

Висновки

У висновках вказується на те, що порушені в дослідженні проблеми є актуальними для подальшого функціонування демократичного управління в Україні загалом та конституційного контролю - зокрема. Саме тому цей напрямок досліджень, зважаючи на його актуальність та проблемність, є пріоритетним з точки зору аналізу конституційного контролю.

1. Стверджується, що дослідження та аналіз конституційного контролю здійснюється шляхом: визначення витоків та механізмів ґенези конституційного контролю в різних правових сім'ях та системах; визначенням загальних та особливих рис кожного з підходів; співставлення підходів з метою отримання універсалій, згідно з якими функціонує конституційний контроль; виділення теоретичного базису функціонування конституційного контролю; визначення та обґрунтування циклів активності конституційного контролю; дослідження та розробки критеріїв інсталяції конституційного контролю у правову систему, причин девіацій в ході цього процесу.

2. Адекватне дослідження інститутів конституційного права можливе лише шляхом застосування комплексного підходу, який включає в себе: синергетичний, епістемологічний, гносеологічний, праксеологічний та інші підходи. Розуміння дійсного позиціонування окремих інститутів у державному механізмі, їх роль можливе шляхом використання SWOT-аналізу, який включає в себе виділення сильних та слабких сторін інституту, його загроз та переваг.

3. Визначені передумови для ґенези конституційного контролю та умови його заснування. Основа діяльності будь-якого органу конституційного контролю - вирішення конфліктів на основі конституції. Такі конфлікти можуть виникати як у сфері дії публічної влади, так і в інших сферах. Головна ідея полягає в тому, щоб основою для вирішення була конституція, а само рішення мало вищу юридичну силу. Власне, дана модель нагадує юрисдикційну функцію, діяльність судів. Саме тому архітектори американської державності віддали цю функцію судам. Проте для безпосереднього оперування конституцією її норми повинні бути максимально гнучкими та ємкими. Збіг цих трьох вимог породив американський підхід у конституційному контролі. У зв'язку з цим слід зазначити, що для поліпшення конституційного контролю більш придатною є конституція загального плану з переважаючими нормами-принципами. Саме тому основне значення конституційного контролю зводиться до вибору оптимального шляху розвитку конституції в конкретній історичні ситуації з урахуванням динаміки і тенденцій. І саме цим визначається його принципове положення та сутність функціонування в правовій системі і державному механізмі.

4. Встановлено лінійний характер еволюції інституту конституційного контролю, який обумовлений особливостями правової сім'ї та форми державного правління. У ході такого еволюціонування виникають різновиди з закінченими рисами (американський, австрійський) та перехідні форми (французька, шведська). Пропонується розрізняти запровадження конституційного контролю (США, Австрія), коли створюється оригінальний різновид, та запозичення (Україна, Італія), коли інститут копіюється.

5. Універсальність конституційного контролю зокрема та відповідного інституту взагалі можлива лише на рівні принципу. Тому доцільно запровадити принципу конституційного контролю. Його реальне втілення є похідною від значної кількості факторів як об'єктивного характеру (форма правління, правова сім'я), так і суб'єктивного (історичні колізії), а тому має конкретний характер. Разом з тим об'єктивізація та систематизація теоретичного базису даного принципу, який безумовно має в своїй основі практичний досвід, має характер об'єктивної потреби сьогодення.

6. Конституційний контроль є специфічним інститутом забезпечення принципу верховенства конституції. Конституційний контроль виступає як спеціалізований механізм, система забезпечення конституції як нормативно-правового акта вищої юридичної сили, різновид контролю як відповідної функції. Таким чином, конституційний контроль - діяльність органів держави щодо реалізації принципу верховенства конституції і підтримки режиму конституційної законності за допомогою своїх специфічних методів.

7. Конституційний контроль має родові ознаки контролю як форми діяльності та низку власних специфічних особливостей. У свою чергу, ці особливості специфікуються в залежності від різновидів цього інституту. Конституційний контроль у контексті контролю, є певного роду діяльністю, що характеризується здатністю впливати на інші елементи системи, з огляду на умови функціонування системи в цілому. Конституційний контроль може бути самостійним різновидом діяльності тільки тоді, коли він виконує наступні функції: забезпечення верховенства конституції, арбітражна функція та гарантування прав і свобод. Аналіз природи конституційного контролю та органів, що його здійснюють, крім функцій, повинен включати в себе: позиціонування, повноваження, компетенцію, організацію, форми діяльності та характеристику рішень.

8. Встановлено характеристики влади, політичного режиму та форми державного правління в контексті та в співвідношенні з конституційним контролем. Принцип розподілу влади як основа конституціоналізму не припускає єдиної моделі розподілу влади. Будь-яка з країн, які впроваджують його в життя, виходячи з традицій та наявної організації державного механізму, інсталює його в структурну схему державного режиму. Таким чином модель розподілу влади впливає на характер та параметри балансу влад і, як наслідок, на тип органу конституційного контролю та різновид конституційного контролю. Створення такого органу відповідає будь-яким з існуючих аргументів на користь розподілу влади, а саме: перешкоджання надмірній концентрації влади; стримування та взаємний контроль у межах державного механізму і, як наслідок, оптимізація та раціоналізація публічної влади.

9. Аргументовано відсутність зв'язку між формою державного устрою та конституційним контролем. Саме тому конституційний контроль однаково характерний як для унітарних, так і для федеративних держав. Більше того, на сьогодні доведеним фактом є те, що конституційний контроль є органічним елементом квазідержавних структур з елементами конфедерації, типу ЄС. Вплив форми державного устрою на функціональну сторону діяльності конституційного контролю виражається у відповідних повноваженнях для забезпечення вертикальної структури влади.

10. Місце органу конституційного контролю визначається залежно від різновиду конституційного контролю, що зумовлюється різним співвідношенням складників природи такого органу, функціональною специфікою, різним кількісним та якісним об'ємом повноважень. Форма державного правління та тип розподілу влади впливають на систему стримувань і противаг та, як наслідок, на вибір різновиду конституційного контролю, що, у свою чергу, впливає на вибір того чи іншого типу органу конституційного контролю (американська - європейська; судовий - спеціальний; спеціальний судовий - спеціальний несудовий). Слід розрізняти місце органу конституційного контролю в системі органів державної влади, що є відображенням дії принципу розподілу влади та ієрархії державних органів, та його місце в системі стримувань та противаг, що зумовлюється функціональним призначенням та характеристикою повноважень.

11. Досліджено та визначено різновиди конституційного контролю. Виділяються чисті різновиди - американський, австрійський, та змішані - французький, шведський. У рамках європейського підходу очевидно, що функціональна сторона конституційного контролю та, відповідно, комбінація повноважень є наслідком того, що частина справ, які випливають з публічно-правових відносин вирішується загальними судами, а значна частина - адміністративними судами. Отже, при конструюванні повноважень органу конституційного контролю, крім особливостей форми державного правління, слід враховувати загальну компетенцію та функціональне навантаження загальних й адміністративних судів.

12. Виходячи зі змісту функціонування правової демократичної держави, питання позиціонування органу конституційного контролю в механізмі такої держави можна розглядати в контексті двох напрямів дослідження: по-перше, місце згідно принципу розподілу влади, тобто, до якої з гілок влади слід віднести інститут конституційного контролю; по-друге - місце в системі стримувань та противаг, у взаємному балансі різних гілок влади, визначаючи таким чином зв'язки (взаємозв'язки), контрбаланси - сенс існування подібного органу у цій системі.

13. Конституційний контроль є частковим проявом контролю як відповідної функції, у механізмі здійснення публічної влади. Сам по собі контроль, через різні причини, насамперед функціонального та системного характеру, не зміг у ході практичної реалізації початкових уявлень про розділення влади виділитися в окремий функціональний напрямок реалізації влади, але знайшов свій вияв у сфері реалізації інших напрямів - законодавчої, судової гілок влади. Отже, правова природа конституційного контролю є похідною від правової природи контролю взагалі, контроль же, у свою чергу, має ті ж параметри, що й інші гілки влади, з точки зору правової природи. У зв'язку з цим, особливої актуальності набуває питання можливого непропорційного посилення судової влади за рахунок здійснення конституційного контролю. Безумовно, отримання судами даної функції свідчить про значне посилення їх впливу в механізмі здійснення публічної влади.

14. Конституційний контроль слід розглядати як одну із універсалій сучасної держави, один із її фундаментальних принципів. Саме завдяки такого роду принципам модель правової держави західного типу успішно відбулася. Не останнє місце, з точки зору сприяння цьому, належить конституційному контролю, що підтверджується стабілізацією державних режимів європейських країн у зв'язку із запровадженням конституційного контролю. Причому, конституційний контроль став останньою ланкою в державному механізмі з точки зору його оптимізації (США, Франція). Саме з цих позицій і слід розглядати конституційний контроль як засіб оптимізації державного механізму та засіб забезпечення адаптації державного механізму до стандартів сучасної правової держави. У цьому і полягають універсальні якості конституційного контролю. Іншими словами, конституційний контроль розглядається і як наслідок еволюціонування правової моделі держави з ієрархією норм, і як засіб такого еволюціонування. Ці дві сторони конституційного контролю є квінтесенцією його змісту в співвідношенні з такими явищами, як право і держава. І саме вони складають його феномен як соціоправового явища.

15. Проаналізовано загальні тенденції процесу державотворення в Україні протягом 1991-2010 рр. Їх можна охарактеризувати як зовнішні копіювання інститутів, характерних для країн західної демократії з уставленими режимами, з одночасною їх інсталяцією в державний механізм та намаганнями пристосувати до вимог реального державотворення. Зазначається, що не завжди таке копіювання відбувалось адекватно і не завжди скопійовані інститути й інституції відповідали стандартам та вимогам, які висуваються до останніх з точки зору сучасної теорії конституціоналізму та позитивної творчої практики державотворення. Інсталяція таких інститутів та подальше їх позиціонування в державному механізмі України не дозволяли повністю виконувати іманентно притаманні їм функції та/або впливали (девіювали) на їх природу.

Значною мірою це стосується процесу імплементації та подальшого функціонування інституту конституційного контролю в Україні. При цьому слід зазначити, що конституційний контроль як діючий інструмент у системі публічної влади став невід'ємним стандартом сучасної демократії. Будь-яка з успішних моделей демократичної організації публічної влади активно і широко застосовує даний інститут для вирішення проблем, пов'язаних з її функціонуванням. Період 2003-2010 рр. у діяльності КСУ дозволяє говорити про необхідність відновлення авторитету органу конституційного контролю або навіть відродження конституційного контролю в Україні. Це завдання доцільно реалізувати шляхом розробки плану дій як стратегії в загальному плані та своєрідної «дорожньої карти» як комплексу заходів із реформування інституту конституційного контролю. Відповідно, стратегія має містити інструментарій та заходи щодо її застосування. Реальний стан справ характеризується особливостями політичної культури істеблішменту та неадекватним розумінням місця і ролі конституційного контролю в механізмі публічної влади сучасної держави. Такі фактори провокують використання цього інституту для реалізації вузькополітичних цілей.

Висновки, пропозиції та рекомендації на основі результатів дисертаційного дослідження сприятимуть подальшому розвиткові теорії конституційного права, удосконаленню інститутів сучасної держави та права, підвищенню ефективності їх функціонування, забезпечуватимуть більш якісну демократичну трансформацію у перехідних державах.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Монографії:

1. Сліденко І. Д. Тлумачення конституції: питання теорії і практики в контексті світового досвіду / І. Д. Сліденко. - Одеса: Фенікс, 2003. - 233 с.

2. Сліденко І. Д. Феноменологія конституційного контролю. Ґенеза, природа і позиціонування в контексті аксіологічних, епістемологічних, праксеологічних, синергетичних аспектів / І. Д. Сліденко. - К.: Істина, 2010. - 624 с.

Підручники:

1. Слиденко И. Д. Конституционная юстиция как необходимый и важнейший элемент правового государства / Слиденко И. Д. // Курс конституционного права Украины. - Том 1. Общая часть. Основы теории конституционного права. П. р. М. А. Баймуратова и А. В. Батанова. - Харьков: Одиссей, 2008. - С. 542-554.

Статті в наукових, фахових виданнях та інтернет-ресурсах:

1. Сліденко І. Д. Роль конституційної юстиції в утвердженні принципу розподілу влад та системи стримувань і противаг / І. Д. Сліденко // Актуальні проблеми держави і права. - Одеса: Юридична література, 2002. - Вип. 16. - С. 208-213.

2. Сліденко І. Д. Конституція фактична і юридична: колізії, їх причини та наслідки. Проблеми і способи переборення / І.Д. Сліденко // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. пр. - Одеса: Юридична література, 2003. - Вип. 18. - С. 205-218.

3. Сліденко І. Д. Щодо особливостей місця інституту конституційної юстиції в механізмі здійснення публічної влади США / І. Д. Сліденко // Актуальні проблеми держави та права. Зб. наукових праць. - Вип. 22. - Одеса: Юридична література, 2004. - С. 195-203.

4. Сліденко І. Д. Роль спеціального органу конституційної юстиції в системі розподілу влад та місце в механізмі здійснення публічної влади (на прикладі країн що входили до складу СРСР) / І. Д. Сліденко // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. - Том 3. - Одеса: Юридична література, 2004. - С. 245-255.

5. Сліденко І. Д. Теоретико-концептуальні засади конституційного контролю в об'єднані Європі / І. Д. Сліденко // Актуальні проблеми держави та права. Зб. наукових праць. - Вип. 24. - Одеса: Юридична література, 2005. - С. 59-66.

6. Сліденко І. Д. Інститут конституційної юстиції і компаративістика. Методологічні особливості об'єкту дослідження / І. Д. Сліденко // Порівняльно-правові дослідження. - 2006. - №1. - С. 89-93.

7. Слиденко И. Д. «О гармонизации юридической/фактической конституции и формировании конституции отвечающей требованиям органического конституционализма» / И. Д. Слиденко // 2006. - Научные труды РАЮН. - Вып. 6. - Том 1. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://jus.ru/ raun/nauchnye-trudy-raun/93/

8. Сліденко І. Д. Природа та позиціонування спеціального органу конституційної юстиції: проблемно-концептуальні засади / І. Д. Сліденко // Держава і право. - Вип. 33. - Київ, 2006. - С. 146-154.

9. Слиденко И. Д. Специальный орган конституционной юстиции: природа и позиционирование в свете концептуализма. Факторы влияния / И. Д. Слиденко // Современный конституционализм. - 2006. - №2. - С. 41-49.

10. Сліденко І. Д. Вплив неправових чинників на діяльність органу конституційної юстиції / І. Д. Сліденко // Правове життя сучасної України. Одеса: Фенікс. - 2006. - С. 224-227.

11. Сліденко І. Д. До питання про функції та позиціонування органу конституційної юстиції / І. Д. Сліденко // Науковий вісник Ужгородського національного університету. - Право. - 2006. - №6. - С.76-80.

12. Сліденко І. Д. Проблеми співвідношення юридичної і фактичної Конституції України з позицій світового конституційного виміру / І. Д. Сліденко // Конституція і конституціоналізм: вибіркові проблеми. - К., 2007. - С. 9-32.

13. Сліденко І. Д. Оптимальність та збалансування повноважень спеціального органу конституційного контролю / І. Д. Сліденко // Вісник центральної виборчої комісії. - 2007. - №3. - С. 46-49.

14. Сліденко І. Д. «Гордіїв вузол» конституційної реформи / І. Д. Сліденко // Правовий тиждень. - №9. - 27 лютого 2007 року. - С. 7-10.

15. Сліденко І. Д. Щодо стратегії реформування механізму державної влади та інституту конституційної юстиції в Україні (проблемний аналіз) / І. Д. Сліденко // Держава i право: Зб. наукових праць. - Юридичні i політичні науки. - Київ: Інститут держави i права iм. В.М. Корецького НАН України, 2007. - Вип. 37. - С. 167-177.

16. Ігор Сліденко. Конституція України: проблеми реалізації (у контексті органічного конституціоналізму) / Ігор Сліденко // Правовий тиждень. №26 і №27. - 3 липня 2007 року. - С.4; С.5.

17. Ігор Сліденко. Принцип верховенства конституції: варіабельність деяких наслідків дії / Ігор Сліденко // Вісник центральної виборчої комісії. - 2008. - №1. - С.50-54.

18. Ігор Сліденко. «Конституція України: проблеми реалізації та шляхи вдосконалення в контексті трансформаційного переходу до демократії» / Ігор Сліденко // Юридичний журнал. - 2008. - № 10. - С. 46-49.

19. Слиденко И. Д. Теоретические и конституционные основы народного суверенитета / И.Д. Слиденко // Конституція і народний суверенітет в Україні. - К., 2008. - С.9-28.

20. Сліденко І. Д. «Конституційна ідеологія» в контексті парадигми українського державотворення / І. Д. Сліденко // Порівняльно-правові дослідження. - 2008. - №2. - С. 99-103.