Теоретичні розробки проблем набуття прав на землю, що здійснювалися наукою земельного права України, стосуються переважно порядку (процедури) виникнення таких прав. Підстави набуття прав на землю громадянами України до цього часу не були предметом цілісних монографічних досліджень.

Дисертаційне дослідження підготовлено на основі вивчення і використання наукових праць представників української земельно-правової науки: В.І.Андрейцева, Н.О.Багай, М.М.Бахуринської, О.Г.Бондара, Л.В.Борис-лавського, Д.В.Бусуйок, О.А.Вівчаренка, Ю.О.Вовка, О.М.Вовк, А.П.Гетьмана, О.В.Глотової, С.В.Гринька, В.К.Гуревського, В.М.Єрмоленка, О.І.Заєць, О.Л.Зайцева, Н.В.Ільницької, І.А.Дмитренка, П.Д.Індиченка, І.І.Каракаша, В.В.Книша, Т.О.Коваленко, Д.В.Ковальського, І.О.Костяшкіна, П.Ф.Кулинича, В.І.Курила, К.І.Кучерук, Р.І.Марусенка, І.В.Мироненка, В.Л.Мунтяна, В.В.Носіка, О.М.Пащенка, К.П.Пейчева, О.О.Погрібного, В.І.Семчика, І.О.Середи, В.Д.Сидор, А.М.Статівки, Д.А.Суржан, Н.І.Титової, В.Ю.Уркевича, В.І.Федоровича, В.П.Цемка, В.С.Шелестова, Ю.С.Шемшученка, М.В.Шульги, В.П.Яніцького, В.В.Янчука, В.З.Янчука та інших.

Методологічною основою для спеціального (галузевого) дослідження підстав набуття прав на землю громадянами України слугували теоретичні праці представників загальнотеоретичної юридичної науки: С.С.Алєксєєва, О.В.Зайчука, В.В.Копєйчикова, С.Д.Лисенкова, А.В.Мелєхіна, П.М.Рабіновича, О.Ф.Скакун.

При підготовці роботи використані також теоретичні праці вчених-цивілістів: А.Ю.Бабаскіна, Д.В.Бобрової, Т.В.Боднар, О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової, О.А.Підопригори, Є.О.Харитонова, В.В.Луця, Н.О.Сані-ахметової.

Теоретичною основою для аналізу історії розвитку законодавства про набуття прав на землю стали наукові роботи представників історичної науки (Д.І.Багалія, М.С.Грушевського, О.І.Гуржія, В.І.Довженок, А.І.Жуковського, І.П.Крип'якевича, Н.Д.Полонської-Василенко, П.В.Свєжинського, О.М.Субтельного) та науки історії держави і права (І.С.Будзиловича, І.М.Грозовського, С.С.Дністрянського, В.С.Кульчицького, Р.М.Лащенка, М.І.Настюка, Б.Й.Тищика, А.Д.Юрченка).

Порівняльний аналіз земельного законодавства України та інших держав, а також наукове дослідження і обґрунтування основних теоретичних положень і висновків дисертації проведено також з використанням наукових праць зарубіжних вчених-правників у сфері земельного права: Г.О.Аксеньонка, В.П.Балезіна, М.С.Башмакова, С.А.Боголюбова, О.С.Болтанової, Г.Ю.Бистрова, М.М.Вєдєніна, Є.А.Галиновської, Т.В.Дамбієвої, Н.В.Дєдової, Г.М.Ейріян, Б.В.Єрофєєва, І.А.Іконицької, М.Д.Казанцева, Н.В.Карлової, М.І.Козиря, М.І.Краснова, І.О.Краснової, О.І.Крассова, О.В.Назімкіної, О.В.Орєшкіної, І.В.Павлова, В.Є.Рубаника, О.В.Сирих, М.А.Сиродоєва, А.М.Турубінера, В.В.Устюкової, Г.В.Чубукова та інших вчених.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота над дисертацією є складовою частиною цільової комплексної програми науково-дослідної роботи кафедри трудового, екологічного та аграрного права Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника на тему: “Проблеми правового регулювання екологічних і аграрних відносин у сучасних умовах», що затверджена 6 грудня 2007 р. (протокол №3 засідання кафедри трудового, екологічного та аграрного права Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника). В рамках виконання науково-дослідної роботи дисертант за темою обраного дослідження виступив з науковими доповідями і повідомленнями на науково-практичних конференціях, опублікував наукові статті та тези виступів на наукових конференціях.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичний правовий аналіз підстав набуття прав на землю громадянами України, формулювання наукових висновків та внесення пропозицій щодо вдосконалення земельного законодавства з питань набуття прав на землю.

Відповідно до поставленої мети визначені основні завдання дослідження:

проаналізувати стан та визначити перспективи наукових досліджень про права на землю громадян України та підстави їх набуття;

охарактеризувати історичні аспекти розвитку законодавства про набуття прав на землю;

дослідити сучасний стан законодавчого забезпечення набуття прав на землю громадянами України;

з'ясувати особливості земельної правосуб'єктності громадян України;

визначити поняття та юридичну природу прав на землю громадян України; розглянути особливості прав на землю, зумовлені специфікою їх об'єкта;

провести науково-теоретичний аналіз поняття та юридичної природи підстав набуття прав на землю; здійснити їх наукову класифікацію;

дослідити підстави набуття права власності на земельні ділянки громадянами України; визначити особливості структури таких підстав;

здійснити аналіз підстав набуття права оренди землі громадянами України;

охарактеризувати юридичну природу та особливості підстав набуття громадянами України обмежених речових прав на земельні ділянки;

проаналізувати науково-теоретичні підходи та особливості законодавчого визначення моменту виникнення прав на землю;

сформулювати теоретичні висновки і практичні рекомендації щодо вдосконалення законодавчого регулювання підстав набуття прав на землю громадянами України.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі набуття громадянами України прав на землю і потребують належного правового регулювання в умовах здійснення земельної реформи в Україні.

Предметом дослідження є система нормативно-правових актів земельного законодавства України та інших держав, практика їх застосування, а також науково-теоретичні праці представників юридичної науки та інших суспільних наук з питань правового регулювання набуття прав на землю громадянами України.

Методи дослідження. У процесі дисертаційного дослідження використано дві групи методів наукового пізнання: загальнонаукові (діалектичний, історичний, комплексний методи, методи формально-логічного, структурно-функціонального, системного аналізу та синтезу) та спеціальні методи дослідження (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм). Діалектичний та історичний методи використано при дослідженні процесу розвитку законодавства про набуття прав на землю, а також при визначенні основних тенденцій розвитку і вдосконалення земельного законодавства. За допомогою методу формально-логічного та структурно-функціонального аналізу розкрито зміст та особливості правових норм, що визначають підстави набуття прав на землю громадянами України, виявлено недоліки сучасного законодавчого регулювання підстав набуття прав на землю громадянами України та сформульовано пропозиції щодо їх усунення. Методи системного аналізу та синтезу були використані при аналізі юридичної природи та змісту таких основних наукових понять як земельна правосуб'єктність громадян України, права на землю, підстави набуття прав на землю тощо. За допомогою методу тлумачення правових норм розкрито зміст та особливості правових норм національного земельного законодавства, що визначають підстави набуття прав на землю громадянами України. Порівняльно-правовий метод покладений в основу аналізу національного законодавства про набуття прав на землю громадянами України та змісту відповідних положень нормативно-правових актів інших держав.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному теоретичному дослідженні підстав набуття прав на землю громадянами України, проведеному із земельно-правових позицій з урахуванням наукового доробку представників юридичної науки та системи нормативно-правових актів земельного законодавства України.

Ступінь наукової новизни одержаних результатів характеризується науковими положеннями, висновками і пропозиціями, які виносяться на захист.

Вперше:

- обґрунтовано висновок про те, що особливе становище громадян України серед інших суб'єктів земельних правовідносин зумовлене: а) основним призначенням соціальної правової держави, яке полягає у забезпеченні та захисті прав і свобод людини та громадянина; б) сучасними потребами реформування земельних правовідносин шляхом перерозподілу земель державної та комунальної власності. Аргументовано, що специфічний земельно-правовий статус громадян України проявляється у: а) існуванні та законодавчому визнанні диференційованих за змістом суб'єктивних прав на землю таких суб'єктів; б) нормативно-правовому закріпленні найширшого кола підстав набуття прав на землю порівняно з іншими суб'єктами; в) юридичних гарантіях прав на землю громадян України, в тому числі й гарантіях набуття таких прав;

- доводиться положення про те, що терміни «право на землю» і «земельні права» не є тотожними за змістом та співвідносяться як загальне і окреме. Право на землю - це передбачене земельним законодавством суб'єктивне право, що включає сукупність земельних повноважень суб'єкта щодо земель в межах території України чи щодо визначеної земельної ділянки. Що стосується земельних прав, то під ними необхідно розуміти передбачені нормами земельного права окремі повноваження суб'єктів земельних правовідносин, через які реалізується суб'єктивне право на землю;

- зроблено висновок про те, що під набуттям прав на землю громадянами України слід розуміти зумовлену (детерміновану) земельно-правовим інтересом вольову активну поведінку громадян України, спрямовану на реалізацію уповноважуючих земельно-правових норм, що визначають суб'єктивні права на землю;

- сформульовано поняття підстав набуття прав на землю громадянами України, що розглядаються як визначені нормативно-правовими актами земельного законодавства завершені, комплексні юридичні (фактичні) склади, що включають юридичні факти та у передбачених законодавством випадках юридично значущі умови у строго визначеній послідовності, та зумовлюють набуття суб'єктивних прав на землю громадянами України;

- внесено пропозиції щодо вдосконалення земельного законодавства України в частині законодавчого регулювання земельної дієздатності громадян України, вичерпного закріплення диференційованого переліку підстав набуття прав на землю громадянами України та інші.

Удосконалено та уточнено:

- поняття земельної ділянки як об'єкта земельних правовідносин. Земельна ділянка як об'єкт земельних правовідносин - це частина земної поверхні з визначеними в натурі (на місцевості) межами, фіксованим розміром та сталим (нерухомим) місцем розташування, яка характеризується цільовим призначенням, функціональним використанням та специфічним правовим режимом, що визначаються з урахуванням її природних якостей та фізичних властивостей;

поняття земельної правоздатності та дієздатності громадян України як елементів їх земельної правосуб'єктності. Земельна правоздатність громадян України, як різновид галузевої, полягає у здатності громадянина мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки, закріплені нормами земельного права. Земельну дієздатність громадян України пропонується розглядати як здатність громадянина України своїми діями набувати земельних прав і самостійно їх здійснювати, створювати для себе земельні обов'язки і самостійно їх виконувати, а також здатність нести земельно-правову відповідальність у разі їх невиконання;

наукові висновки щодо земельно-правової, а в окремих випадках - комплексної юридичної природи підстав набуття прав на землю громадянами, що передбачає пріоритет норм земельного права у їх правовому регулюванні.

Отримали подальший розвиток:

наукові висновки щодо значення терміну «набуття», який найбільш повно відображає правовідносини щодо виникнення прав на землю у громадян України, оскільки за змістом є ширшим за терміни «придбання», «передача», «надання», «виникнення»;

сформульовані загальнотеоретичною юридичною наукою та наукою земельного права наукові ідеї, положення та висновки щодо класифікації підстав набуття прав на землю громадянами України за наступними критеріями: залежно від змісту суб'єктивного права (універсальні, особливі); за колом суб'єктів (загальні, спеціальні та окремі);

наукові положення щодо класифікації юридичних фактів та юридично значущих умов, які є елементами підстав набуття прав на землю громадянами України за ступенем зумовлення юридичних наслідків (обов'язкові, факультативні, альтернативні); за значенням у структурі юридичного (фактичного) складу (основні, додаткові );

- положення про те, що правовими наслідками дефектності юридичних (фактичних) складів, які є підставами набуття прав на землю громадянами України, можуть бути: а) включення до структури фактичного складу альтернативного юридичного факту; б) ненастання юридичних наслідків; в) відстрочка у настанні юридичних наслідків;

теоретичні висновки земельно-правової науки про субсидіарне застосування норм цивільного права до регулювання земельних правовідносин, в тому числі відносин щодо набуття прав на землю громадянами України;

пропозиції вчених про необхідність розробки і прийняття Кодексу законів України про землі, Закону України «Про приватизацію земель» та інших нормативно-правових актів земельного законодавства.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані автором роботи теоретичні положення, висновки та рекомендації можуть бути використані: а) в науково-дослідній роботі для подальшого аналізу правового регулювання набуття прав на землю та розробки земельно-правової теорії юридичних фактів як підстав виникнення земельних правовідносин; б) у правотворчій діяльності державних органів для вдосконалення земельного законодавства України; в) у правозастосуванні органів державної влади та місцевого самоврядування з земельно-правових питань; г) в навчальному процесі у вищих юридичних закладах освіти при підготовці навчальних програм, написанні підручників, навчальних і методичних посібників, а також при читанні лекцій і проведенні практичних занять з курсу «Земельне право України» та відповідних спецкурсів.

Особистий внесок здобувача. Дисертація та 16 наукових публікацій, які розкривають її зміст, виконані дисертантом самостійно і становлять результати його власних наукових досліджень підстав набуття прав на землю громадянами України. Сформульовані в дисертації теоретичні положення і висновки обґрунтовані автором на основі аналізу відповідних наукових, нормативно-правових і практичних джерел. Внесок здобувача до наукової праці, опублікованої у співавторстві, полягає в обґрунтуванні та розкритті історико-правових питань, що входять до предмету його дисертаційного дослідження.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданні кафедри трудового, екологічного та аграрного права Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника, де виконувалася робота.

Окремі висновки, положення і рекомендації, обґрунтовані в дисертаційному дослідженні, доповідалися на 16 міжнародних, всеукраїнських, регіональних, міжвузівських та вузівських наукових конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції «Дні науки '2005» (м. Дніпропетровськ, 2005 р.); Всеукраїнській науковій конференції студентів та аспірантів “Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (м. Луцьк, 2005 р.); VІ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (м. Острог, 2005 р.); VІ Міжвузівській науково-практичній конференції іноземними мовами “Україна в міжнародних правовідносинах” (м. Донецьк, 2005 р.); ІІ Міжвузівській науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України” (м. Луцьк, 2005 р.); Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 2005 р.); Міжнародній науковій конференції «Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України: перспективи в ХХІ ст.» (м. Біла Церква, 2006 р.); Всеукраїнській міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів «Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні» (м. Івано-Франківськ, 2006 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Від громадянського суспільства - до правової держави» (м. Харків, 2007 р.); Всеукраїнській міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів «Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина» (м. Івано-Франківськ, 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Наука и технологии: шаг в будущее - 2009» (м. Дніпропетровськ, 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Освіта і наука без кордонів - 2009» (Польща, м. Перемишль, 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Правова політика Української держави» (м. Івано-Франківськ, 2010 р.); звітних наукових конференціях викладачів та аспірантів Прикарпатського національного університету (м. Івано-Франківськ, 2005 - 2008 рр.).

Публікації. Основні наукові положення та результати дисертаційного дослідження викладені в 16 публікаціях, з яких 5 - статті у збірниках наукових праць та наукових журналах (одна у співавторстві), в тому числі 4 - у фахових виданнях, 11 - тези виступів на наукових і науково-практичних конференціях регіонального, національного та міжнародного рівнів.

Структура та обсяг дисертації зумовлені метою та завданнями дослідження. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів (дев'яти підрозділів), висновків і списку використаних джерел (281 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 210 сторінок друкованого тексту, з них основний текст - 176 сторінок, список використаних джерел - 34 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета і завдання роботи, об'єкт, предмет і методологічна основа дослідження, формулюється наукова новизна одержаних результатів, підкреслюється теоретична та практична спрямованість отриманих результатів, наводяться дані щодо апробації дисертаційного дослідження.

Розділ 1 «Розвиток науково-правової думки та законодавства про набуття прав на землю» складається з трьох підрозділів, в яких досліджуються науково-правові засади набуття прав на землю громадянами України та аналізується розвиток законодавства про набуття прав на землю.

У підрозділі 1.1 «Науково-правове обґрунтування набуття прав на землю громадянами України» на основі аналізу земельно-правових наукових досліджень аргументується положення про те, що для розробки сучасної теорії прав на землю та підстав їх набуття науковою базою слугували праці представників науки земельного права колишнього СРСР. У радянський період вченими-правознавцями активно досліджувалися правові проблеми права виключної державної власності на землю, теоретичні та практичні питання права користування землею громадян та сільськогосподарських підприємств. Важливе значення для з'ясування підстав набуття прав на землю мають також роботи представників загальнотеоретичної юридичної науки та науки цивільного права, в яких сформульовано основоположні наукові підходи до поняття, особливостей та видів юридичних фактів як підстав виникнення правовідносин та суб'єктивних прав.

В сучасний період відбувається активний розвиток наукової теорії прав на землю громадян України. Зокрема, представниками юридичної науки всебічно розробляються науково-теоретичні засади якісно нових земельно-правових інститутів: права приватної власності на землю, права оренди земель та інших.

Істотна увага при цьому в працях вчених приділена з'ясуванню земельно-процесуального порядку набуття прав на землю громадянами України і визначенню напрямів розвитку законодавства в частині забезпечення та захисту їхніх земельних прав.

Разом з тим на сьогодні відсутній комплексний аналіз усіх передбачених законодавством підстав набуття прав на землю та особливостей порядку набуття права власності на землю та права оренди землі, залишаються недостатньо дослідженими окремі проблеми правового регулювання набуття прав на землю за давністю користування, в разі прийняття спадщини тощо. Глибокого аналізу потребують також правові питання переходу прав на земельну ділянку при переході права на будівлю, споруду, проблеми приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств та деякі інші. Важливими проблемами, що вимагають наукового обґрунтування, є питання правового регулювання підстав набуття оренди земельної ділянки на конкурентних засадах та в разі придбання права на оренду землі. Потребують дослідження також підстави виникнення у громадян України обмежених речових прав на земельні ділянки (емфітевзису, суперфіцію, земельних сервітутів) тощо. У зв'язку з цим одним із основних напрямів розвитку науки земельного права України є проведення подальших наукових досліджень проблем набуття прав на землю громадянами України та розробка теоретичних пропозицій щодо вдосконалення національного земельного законодавства в цій частині.

Підрозділ 1.2 «Історичні аспекти становлення законодавства про права на землю фізичних осіб» присвячений історико-правовому аналізу розвитку законодавства про права на землю.

На основі дослідження змісту законодавчих актів та практики їх застосування на українських землях виділено історичні етапи становлення та розвитку законодавства про набуття прав на землю:

ХІ ст. - ХІІІ ст. - етап закріплення перших правових приписів про набуття прав на землю, що характеризувався переважним застосуванням підстав набуття прав на землю звичаєво-правового характеру (займанщини, захоплення чи освоєння земель, давності володіння та ін.) та окремих підстав цивільно-правового характеру (спадкування, міна тощо);

XIV cт. - перша половина XVII ст. - етап формування юридичного порядку набуття прав на землю. Істотними його рисами є широке застосування підстав набуття прав на землю адміністративно-правового (укази, грамоти, універсали князів) та цивільно-правового характеру (купівля-продаж, спадкування та ін.), збереження окремих підстав звичаєво-правового характеру (займанщина);

друга половина XVII - к. ХІХ ст. - етап переважно цивільно-правового регулювання набуття прав на землю, що характеризується зростанням значення цивільно-правових підстав набуття прав на землю (зокрема, купівлі-продажу, міни, спадкування тощо) та їх нормативним забезпеченням;

поч. ХХ ст. - к. ХХ ст. - етап переважно адміністративно-правового регулювання набуття прав на землю фізичними особами, що забезпечувався нормами самостійної галузі земельного права та характеризувався обмеженими можливостями фізичних осіб набуття прав користування земельними ділянками на підставі адміністративно-правових актів (актів державних органів);

кін. ХХ ст. - дотепер - сучасний етап нормативно-правового регулювання набуття прав на землю громадянами України, що характеризується істотним розширенням кола суб'єктивних прав на землю та запровадженням якісно нових підстав набуття прав на землю в умовах земельної реформи.

Аргументовано, що узагальнення досвіду правового регулювання земельних відносин має особливе значення в умовах проведення земельної реформи в Україні з огляду на необхідність подальшого вдосконалення законодавства України про права на землю.

У підрозділі 1.3 «Сучасне законодавче регулювання набуття прав на землю громадянами України: загальна характеристика; проблеми розвитку» аналізується сучасне земельне законодавство, що визначає підстави набуття прав на землю громадянами України в умовах реформування земельних правовідносин.

Розвиток сучасного земельного законодавства України в умовах земельної реформи призвів до значного розширення кола суб'єктивних прав громадян України на земельні ділянки, що потребують належного законодавчого забезпечення.

На основі дослідження сучасних нормативно-правових актів земельного законодавства України виявлено недоліки, прогалини та суперечності у законодавчому регулюванні підстав набуття прав на землю громадянами України та внесено пропозиції щодо їх усунення.

У зв'язку з цим обґрунтовується висновок про те, що глава 19 ЗК України та розділ ІV в цілому потребують істотного доповнення, оскільки тут повинні бути чітко визначені підстави і порядок набуття права власності на землю та права користування землею диференційовано щодо різних видів прав на землю та суб'єктів земельно-правових відносин (громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави).

В результаті кодифікації існуючого земельного законодавства шляхом прийняття Кодексу законів про землі України можна було би найбільш повно врегулювати підстави набуття прав на землю усіма суб'єктами, в тому числі й громадянами України. Адже така форма кодифікованого акта, на відміну від Земельного кодексу, передбачає максимальний рівень концентрації законодавчих приписів, присвячених регулюванню різних видів земельних правовідносин.

Розділ 2 «Поняття і система підстав набуття прав на землю громадянами України: загальнотеоретичні засади» включає три підрозділи, присвячені аналізу земельної правосуб'єктності громадян України, дослідженню існуючої системи прав на землю громадян України та з'ясуванню поняття, видів і особливостей підстав набуття прав на землю громадянами України.

Підрозділ 2.1 «Особливості земельної правосуб'єктності громадян України» присвячений комплексному аналізу земельної правосуб'єктності громадян України, дослідженню їх земельної правоздатності та дієздатності, з'ясуванню особливостей правового становища громадян України як носіїв земельних прав.

Особливе становище громадян України серед інших суб'єктів земельних правовідносин зумовлене: основним призначенням соціальної правової держави, яке полягає у забезпеченні та захисті прав і свобод людини та громадянина; сучасними потребами реформування земельних правовідносин шляхом перерозподілу земель державної та комунальної власності.