Оптимізація законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ВЛАСЕНКО ЮЛІЯ ЛЕОНІДІВНА

УДК 349.6

ОПТИМІЗАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

Спеціальність: 12. 00. 06 - земельне право;

аграрне право; екологічне право; природоресурсне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі трудового, земельного і екологічного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АпрН України Балюк Галина Іванівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри трудового, земельного і екологічного права.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АпрН України Шульга Михайло Васильович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри екологічного права;

кандидат юридичних наук, доцент Красіліч Наталія Дмитрівна, Київський національний торговельно-економічний університет, професор кафедри комерційного права.

Захист відбудеться „3” березня 2010 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.06 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 60, в ауд. 253).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університета імені Тараса Шевченка (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий „ 2 ”лютого 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Михальнюк О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасні масштаби природно-техногенних загроз національній безпеці України потребують застосування адекватних заходів з боку держави при проведенні виваженої національної екологічної політики. Важливим фактором успішної реалізації екологічної стратегії розвитку країни є створення оптимального законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки як основи якісного врегулювання суспільних відносин у даній сфері.

Разом з тим, залишаються недостатньо вивченими питання комплексного, системного підходу до теоретико-правових засад сутності екологічної безпеки, особливостей формування законодавчої бази її забезпечення та наукового обґрунтування необхідності й можливості розробки оптимального законодавства у зазначеній сфері.

Це обумовило необхідність проведення глибокого аналізу сучасного стану вітчизняного законодавства та міжнародної нормативно-правової бази у сфері забезпечення екологічної безпеки, розробки на його основі методологічних та науково-практичних рекомендацій щодо формування нового типу взаємин суспільства і природи. За результатами аналізу можливо сформувати найбільш досконалі правові моделі поведінки суб'єктів у сфері безпечного природокористування, збереження і відновлення складових екосистеми. Теорія оптимізації потребує широкого використання традиційних правових методів і моделювання еколого-правових процесів на базі системних підходів до створення якісного, дієвого законодавства з метою визначення закономірностей та перспектив розвитку законодавчої бази у цій сфері, що є важливими і актуальними напрямами наукової роботи.

Теоретико-методологічне та практичне значення проблеми, її актуальність, але недостатня науково-аналітична розробка обумовили вибір теми дисертації, логіко-структурну побудову роботи, мету, завдання, методи та об'єкт дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри трудового, земельного і екологічного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка в рамках державної цільової комплексної програми «Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу» (номер теми 06 БФ 042-01, номер державної реєстрації 0106U006631).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексне науково-правове вивчення особливостей законодавчого забезпечення екологічної безпеки в Україні в умовах кризових явищ, обґрунтування пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вдосконалення регламентації суспільних відносин у цій сфері, обґрунтування положень оптимізації законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки на базі комплексного системного аналізу теоретико-прикладних засад її правового регулювання та розробка методологічних основ правових оптимізаційних моделей у контексті сталого розвитку.

Відповідно до зазначеної мети поставлені такі завдання: 1) вивчити сутність та зміст поняття „оптимізація” та адаптувати його відповідно до законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки; 2) визначити основні еколого-правові категорії оптимізації: об'єкт та суб'єкти, критерії, принципи, особливості, риси, умови, форми; 3) провести аналіз законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки, виявити основні тенденції його розвитку, здійснити науково-правову оцінку стану нормотворчості та правореалізації в цій сфері з метою напрацювання пропозицій щодо оптимізації законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки; 4) дати теоретичне обґрунтування системного комплексного підходу в питаннях правового регулювання забезпечення екологічної безпеки як головної передумови оптимізації законодавства в цій сфері; 5) унести пропозиції щодо кодифікації законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки з метою ефективної й оптимальної реалізації його засад; 6) проаналізувати основні положення міжнародно-правових норм у сфері забезпечення екологічної безпеки та запропонувати основні напрями їх імплементації в національне законодавство України з метою його оптимізації; 7) запропонувати основні концептуальні підходи до моделювання законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки з метою його оптимізації; 8) дослідити та запропонувати основні форми оптимізації законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки з визначенням критеріїв та обмежень при побудові еколого-правових моделей.

Об'єктом дослідження є законодавство України, яке регулює суспільні відносини у сфері забезпечення екологічної безпеки.

Предметом дослідження є концептуальні засади оптимізації законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є системний комплексний підхід до проблем оптимізації та розробки оптимального законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки. Предмет, метод і завдання роботи зумовили використання загальнонаукового підходу, як діалектичного методу, що передбачає вивчення правових явищ в їх динаміці та постійному розвитку і створює підґрунтя для аналізу процесу оптимізації законодавства з урахуванням сутності та особливостей сфери забезпечення екологічної безпеки. Історичний метод дозволив дослідити виникнення, формування та розвиток законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки у часовому вимірі.

Застосування системного методу обумовлено комплексним підходом до вивчення такого складного та багато аспектного явища як оптимізація, він дозволяє визначити вплив її складових на сутність законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки. Структурно-функціональний метод використовувався, зокрема, для аналізу структури законодавства, його нормотворчості та правореалізації. За допомогою формально-логічного методу було сформульовано основні поняття на основі наукових дискусій та розкрито протиріччя у підходах до розуміння їхньої сутності. Порівняльно-правовий метод використовувався при аналізі вітчизняного законодавства та рівня його гармонізації й адаптації до міжнародного та європейського законодавства в сфері забезпечення екологічної безпеки.

Оскільки процес оптимізації передбачає широке впровадження моделювання, то для аналізу впливу різних факторів на мету законодавства застосовано кореляційні моделі, а запропоновані моделі оптимального законодавства передбачають використання оптимізаційних та статистичних методів.

Теоретичною основою дослідження слугували наукові праці вітчизняних правознавців: В.І. Андрейцева, Г.І. Балюк, В.Д. Басая, А.П. Гетьмана, Т.Г. Ковальчук, С.М. Кравченко, Н.Д. Красіліч, М.В. Краснової, П.Ф. Кулинича, Н.Р. Малишевої, В.Л. Мунтяна, В.В. Носіка, В.І. Олефіра, О.О. Погрібного, В.К. Попова, Б.Г. Розовського, Ю.М. Тодики, М.О. Фролова, Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульги та інших.

При підготовці дисертації були використані доробки представників радянської та російської еколого-правової науки: С.О. Боголюбова, М.М. Брінчука, О.К. Голіченкова, О.С. Колбасова, М.І. Краснова, В.Н. Кудрявцева, М.І. Лопатіна, В.В. Петрова, Ю.П. Тихомірова та інших.

Проблеми оптимізації та моделювання були вивчені на основі наукових положень: Ю.Д. Блувштейна, С.Г. Бутенка, О.А. Гаврилова, Е.С. Геллера, А.А. Дуброва, А.А. Ейсмана, Л.Г. Еджубова, А.Б. Качинського, П.Н. Лєбєдєва, В.А. Ліванського, С.С. Москвіна, І.Б. Новіка, А.Г. Ольшанецького, І.Л. Петрухіна, І.С. Романченко, А.І. Сбітнєва, Г.П. Сєрова та інших.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше в правовій науці проведено комплексне дослідження теоретико-правових засад оптимізації законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки, науково обґрунтовано необхідність та доцільність його побудови на базі системного аналізу національного законодавства та норм міжнародного і європейського екологічного права, запропоновано методологічні підходи до моделювання законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки з метою його оптимізації.

У межах проведеного дослідження одержано наступні результати, які становлять наукову новизну. Зокрема,

вперше:

- запропоновано визначення поняття „оптимізація законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки” як системного комплексного процесу, спрямованого на вдосконалення існуючої нормативно-правової бази даної сфери шляхом вибору найкращого (серед можливих) варіанта функціонування законодавства, який дозволить забезпечити досягнення максимального результату (мети законодавства) за наявних реальних умов (обмежуючих факторів) з метою розробки концепції стратегії розвитку законодавства у зазначеній сфері;

- визначено основний критерій оптимізації законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки, як максимальну збалансованість усіх складових законодавчої бази для досягнення кінцевої мети законодавства даної сфери, а саме: збереження збалансованості екологічної системи та необхідних умов для самовідновлення біосфери; забезпечення умов для здорового життя людини та всебічного її розвитку; забезпечення сталого розвитку соціально-економічної системи;

- визначено специфічні критерії оптимізації (обмежуючі фактори), до яких належить віднести: критичну економіко-політичну, соціально-демографічну та екологічну ситуації в країні; відсутність загальнонаукових підходів до розробки законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки; відсутність державної волі; наявність обмежених матеріально-фінансових і трудових ресурсів; складні міжнародні умови тощо. Критерії є концептуальною основою вибору найкращого реального варіанту правового регулювання зазначеної сфери;

- науково обґрунтовано особливості оптимізації законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки; а) багатогранний, комплексний характер системи законодавства, що обумовлює необхідність його систематизації та кодифікації, гармонізації й адаптації; б) право громадян на екологічну безпеку передбачає врахування всіх внутрішніх і зовнішніх факторів, взаємоузгодження вертикальної та горизонтальної структури управління законодавством; в) складність системи законодавства передбачає оптимізацію окремих його складових: статей закону, нормативно-правового акту, інституту законодавства та законодавства в цілому, а також законотворчої діяльності та правореалізації; г) різноманітність та переважно якісний (а не кількісний) характер основних положень законодавства не дозволяють формалізувати цей процес, чим суттєво обмежують можливість створення універсальної оптимальної моделі законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки; ґ) наявність кількісних характеристик оптимізації екологічної безпеки (показники ризику, нормування, кількісні результати експертизи, соціально-економічні та демографічні показники тощо) є підставою для моделювання еколого-правових процесів з метою побудови оптимізаційних моделей;

- сформульовано основні правові категорії правовідносин оптимізації законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки: об'єкт оптимізації - законодавство України у сфері забезпечення екологічної безпеки; суб'єкти оптимізації - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України; принципи оптимізації законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки, а саме: пріоритетність вимог екологічної безпеки; гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей; екологізація матеріального виробництва; науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства; запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; вирішення проблем правового забезпечення екологічної безпеки на основі широкого міждержавного співробітництва; риси оптимізації, такі як: цілісність, завершеність та самовизначеність системи законодавства; умови процесу оптимізації законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки, як: правильний вибір кола суспільних відносин, що підлягають правовому врегулюванню; визначення мети правового впливу і соціальної цінності правової норми; проведення аналізу та визначення комплексної оцінки чинного законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки; систематизація та кодифікація даного законодавства; формалізація законодавства у зазначеній сфері в цілому та окремих його складових; форми оптимізації законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки являють собою імітаційні та оптимізаційні моделі, які відображають зв'язки складних еколого-правових процесів. Вищезазначені теоретичні положення дали можливість розкрити основний зміст оптимізації законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки та визначити основні тенденції його розвитку;

- запропоновано методику комплексного підходу до аналізу оптимізації законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки за наступними напрямами: загальна оцінка стану законодавства; оцінка якості нормативно-правових актів; правова оцінка відповідності закону правилам юридичної техніки; оцінка правової експертизи законодавства; аналіз інституціональної діяльності щодо зазначеної сфери; рівень систематизації та кодифікації законодавства даної сфери; оцінка гармонізації й адаптації вітчизняного законодавства до міжнародного законодавства та законодавства ЄС; рівень узгодженості системи законодавства; правова оцінка окремих способів правореалізації; суспільно-правова оцінка відповідальності за законодавством України у сфері забезпечення екологічної безпеки тощо. Вищезазначені напрями комплексного аналізу дозволили сформувати систему показників для аналізу окремих складових у структурі законодавства і здійснити правове моделювання з метою оптимізації даного законодавства;

- розроблено основні концептуальні підходи щодо правового моделювання законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки: вибір критеріїв, інформаційного масиву, форм оптимізаційних моделей, їх побудова, аналіз, інтерпретація висновків та розробка пропозицій, що дозволило науково обґрунтувати необхідність та доцільність оптимізації законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки та запропонувати методику побудови оптимальної моделі законодавства в даній сфері за умови збалансованості та відповідності рівнів нормотворчості та правореалізації;

- систематизовано науково-теоретичні положення оптимізації у розробленому автором проекті Концепції оптимізації законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки, який включає основні науково-правові підходи до оптимізації і містить загальні положення наукового обґрунтування оптимізації законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки, визначення сутності основних її категорій, вивчення систематизації та кодифікації, гармонізації й адаптації як напрямів оптимізації законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки, визначення очікуваних результатів. Основні положення проекту Концепції відображають конкретні шляхи впровадження теорії оптимізації в практичну сферу правових відносин щодо гарантій забезпечення права громадян на екологічну безпеку;

удосконалено:

- основні теоретичні засади екологічної безпеки відповідно до її специфічних рис з метою оптимізації правового регулювання суспільних відносин у цій сфері, а саме: імовірний характер сутності екологічної безпеки, що створює ризики небезпеки; незворотність процесів даної сфери, що передбачає врахування часу настання подій; мультиплікативний (накопичувальний) принцип ефекту від системного характеру застосування правових норм даної сфери, які впливають на вибір конкретних форм оптимізації законодавства;

- науково-практичні підходи щодо гармонізації й адаптації вітчизняного законодавства до міжнародних та європейських норм права шляхом оптимального поєднання принципів національного законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки з міжнародним законодавством і законодавством Європейського Союзу, а саме: принципу сталого розвитку, принципу запобігання шкоди довкіллю, принципу оцінки впливу на довкілля, принципу свободи доступу до екологічної інформації, принципу „забруднювач платить”, принципу захисту від ризиків у промисловості тощо;

дістало подальший розвиток:

- систематизація та структуризація законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки шляхом розробки окремих видів класифікацій законодавчої бази за такими ознаками як: суб'єкти нормотворчості, строк дії, предмет правового регулювання з метою наукового обґрунтування необхідності та доцільності кодифікаційних процесів і пошуком найбільш перспективних підходів до оптимізації законодавства у цій сфері;

- шляхи вдосконалення законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки на базі прогнозування законодавчих процесів, а саме: вивчення тенденцій та напрямів розвитку законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки, особливостей їх прояву на сучасному етапі; встановлення залежностей між змінами нормативно-правових актів у сфері забезпечення екологічної безпеки та інших підгалузей екологічного права; диференційованого врахування зміни окремих елементів норм права на перспективу, зв'язків і відносин між ними; виявлення залежності між змінами нормотворчої компетенції окремих державних органів та способів правореалізації; передбачення загальноєвропейських та міжнародних тенденцій розвитку законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання їх для вдосконалення правової політики України у сфері забезпечення екологічної безпеки. Зокрема: а) для подальшого науково-теоретичного дослідження правових проблем забезпечення екологічної безпеки та підвищення ефективності законодавства шляхом його оптимізації; б) реалізації довгострокових програм у сфері забезпечення екологічної безпеки на базі розробки основних положень концепції щодо оптимізації законодавства України в зазначеній сфері; в) безпосередньо в законодавчій діяльності при розробці кодексів, законів, зокрема обґрунтовано необхідність розробки проекту Закону України „Про якість нормативно-правових актів” і прийняття постанови Верховної Ради України „Про організацію законопроектної роботи та здійснення контролю за введенням у дію прийнятих законодавчих актів” з метою реформування законодавства України в цілому та законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки зокрема; г) при подальшому формуванні законодавчої бази у сфері забезпечення екологічної безпеки; д) при розробці змін до чинного законодавства, зокрема запропоновано внести зміни і доповнення до Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” з метою посилення ролі екологічного моніторингу, до Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення з метою посилення відповідальності за ризик настання негативних наслідків для життя і здоров'я людини шляхом збільшення розміру штрафних санкцій та міри покарання; е) у правозастосовчій сфері використання одержаних результатів дозволить удосконалити практичну діяльність відповідних державних органів щодо забезпечення екологічної безпеки.

Основні висновки й окремі пропозиції, викладені в дисертації, можуть бути використані при підготовці навчально-методичної літератури та у навчальному процесі вищих навчальних закладів при викладанні курсів „Екологічне право України”, „Право екологічної безпеки”, „Актуальні проблеми екологічного права України”, ряду спецкурсів еколого-правового спрямування.

Особистий внесок здобувача. Робота та публікації, що розкривають її зміст, виконані дисертантом самостійно під керівництвом наукового керівника д.ю.н., професора, член-кореспондента АпрН України Балюк Галини Іванівни.

Апробація результатів дисертації. Теоретико-практичні результати дослідження, викладені у дисертаційній роботі, доповідались на наукових і науково-практичних конференціях. Зокрема, на всеукраїнській науковій конференції „Механізм правового регулювання правоохоронної та правозахисної діяльності в умовах формування громадянського суспільства” (Осінні юридичні читання), м. Львів, 9 листопада 2007 року; на міжнародній науково-практичній конференції „Права і свободи людини і громадянина: проблеми судового захисту”, м. Київ, 23-24 листопада 2007 року; на міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених”, м. Київ, 24-25 квітня 2008 року; на міжнародній науково-практичній конференції „Перші юридичні читання”, м. Луцьк, 23 травня 2008 року; всеукраїнській науково-практичній конференції „Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні, м. Острог, 30-31 травня 2008 року; всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених „Осінні юридичні читання”, м. Харків, 12-13 листопада 2008 рік; на міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених”, м. Київ, 24-25 квітня 2009 року.

Публікації. Основні положення та результати дисертаційної роботи відображені в чотирьох статтях, що опубліковані у фахових наукових журналах, та в семи тезах доповідей на науково-практичних всеукраїнських і міжнародних конференціях, опублікованих у збірниках наукових праць.

Структура роботи обумовлена метою, завданням, об'єктом і предметом дослідження, складається із вступу, двох розділів, шести підрозділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 237 сторінок друкованого тексту, з яких основний текст - 178 сторінок, у тому числі: 1 таблиця та 4 рисунки на 4 сторінках. У роботі 5 додатків на 30 сторінках, список використаних джерел налічує 275 найменувань на 29 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

екологічний безпека оптимізація законодавство

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено мету, відповідні завдання, об'єкт і предмет дослідження, висвітлено її науково-теоретичну та методологічну основи, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію результатів дослідження та публікації за темою дисертації, вказано обсяг і структуру роботи.

У першому розділі „Науково-правові засади оптимізації законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки” досліджена теоретична база визначення сутності оптимізації законодавства та здійснено наукове обґрунтування можливості, необхідності й доцільності розробки основних методологічних засад оптимізації законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки. Розділ складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. „Теоретичні основи сутності оптимізації законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки” розглянуто загальні науково-теоретичні підходи до сутності оптимізації на основі широкої наукової дискусії, наведено її основні характеристики та визначено науково-правові підходи до побудови оптимального вітчизняного законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки на окремих його рівнях та етапах.

„Оптимізація законодавства” є відносно новим поняттям в науково-правовій літературі, яке потребує наукового обґрунтування, розкриття його сутності через основні категорії та доцільність і коректність застосування його в юридичній термінології та на практиці. Результати аналізу наукових джерел дозволяють автору стверджувати, що оптимізація законодавства спирається, насамперед, на положення теорії ефективності права та законодавства і вимагає детального аналізу таких понять як результативність, корисність, справедливість, якість, цінність, раціональність, доцільність, економічність тощо. На основі порівняння понять „ефективність” і „оптимізація” законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки в роботі зроблено висновок про те, що „ефективність” - це результативність законодавства, а оптимізація законодавства - це процес, спрямований на досягнення максимального результату в реальних („обмежуючих”) умовах на даному етапі розвитку суспільства.

Поняття „оптимізація” передбачає наукове обґрунтування її критерію, який спрямований на досягнення мети і, як правило, проявляється через ефективність законодавства або ступінь її досягнення. Метою законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки, на думку автора, є триєдина задача: фактичне правове забезпечення безпеки життя та здоров'я людей; збереження збалансованості екологічної системи (біосфери) та забезпечення екологічних складових сталого розвитку суспільства. Разом з тим, специфічним критерієм, характерним для оптимізації законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки в Україні, виступають, на нашу думку, так звані „обмежуючі” фактори: не стабільні економіко-політична, соціально-демографічна та екологічна ситуації в країні; відсутність загальнонаукових підходів до розробки законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки; відсутність державної волі; наявність обмежених матеріально-фінансових і трудових ресурсів; складні міжнародні умови тощо. Зазначені висновки обґрунтовано шляхом дослідження конкретних показників критеріїв оптимізації, зокрема такого показника як гарантії законності.

В підрозділі науково обґрунтовані принципи побудови оптимального законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки відповідно до положень, зафіксованих в ст.3 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища”, а також визначені об'єкт і суб'єкти оптимізації, основні риси, форми та умови процесу оптимізації, закономірності й тенденції його розвитку.

Особлива увага приділена комплексному характеру правової норми та аналізу її структури як сукупності взаємопов'язаних елементів, а саме: гіпотези, диспозиції та санкції, що є логічним фундаментом для побудови конкретних моделей оптимізації законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки. На думку дисертантки, оптимальна норма права у сфері забезпечення екологічної безпеки орієнтована на кінцевий результат і залежить від вибору варіанта регулювання, обумовленого конкретним станом гіпотези, наукової обґрунтованості диспозиції норми та вибору відповідної санкції норми.

З урахуванням системного характеру законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки в підрозділі запропонована авторська редакція поняття „оптимізація законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки” як системного комплексного процесу, спрямованого на вдосконалення існуючої нормативо-правової бази даної сфери шляхом вибору найкращого (серед можливих) варіанта функціонування законодавства, який дозволить забезпечити досягнення максимального результату (мети законодавства) за наявних реальних умов (обмежуючих факторів) з метою розробки концепції стратегії розвитку законодавства у зазначеній сфері. Також у підрозділі обґрунтовуються концептуальні засади щодо поетапного підходу до побудови оптимального законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки.

У підрозділі 1.2. „Особливості юридичної природи забезпечення екологічної безпеки щодо оптимізації законодавства України у зазначеній сфері” детально проаналізовано основні дефініції щодо обраної сфери дослідження, їх особливості та обґрунтовано необхідність процесу оптимізації даного законодавства за оцінкою стану нормотворчості та правореалізації.

Висвітлені основні позиції науковців щодо юридичної природи понять „екологічна безпека”, „забезпечення екологічної безпеки”, які залишаються проблемними і потребують детального вивчення та впорядкування. Це обумовлено, насамперед, тим, що нечіткі та суперечливі термінологічні визначення ведуть не тільки до підміни одних понять іншими, а й до неправильних висновків і результатів. Термінологія у сфері забезпечення екологічної безпеки високою мірою контекстуальна, тому неточне тлумачення поняття призводить до підміни методу її дослідження, а згодом і до підміни самого предмета дослідження.

Враховуючи важливість, особливий характер та специфічні риси зазначеної сфери, такі як: імовірний характер сутності екологічної безпеки, що створює ризики небезпеки; незворотність процесів даної сфери, що передбачає врахування часу настання подій; мультиплікативний (накопичувальний) принцип ефекту від системного характеру застосування правових норм даної сфери, які впливають на вибір конкретних форм оптимізації законодавства, дисертантка наголошує на необхідності оптимізації законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки як першочергового державного та загальнолюдського завдання.

Останні наукові дослідження свідчать, що головна проблема забезпечення екологічної безпеки в Україні в умовах кризового стану екології полягає, насамперед, не стільки у створенні нормативно-правової бази, скільки у дієвому й ефективному механізмі її реалізації. Так, аналіз, проведений автором свідчить, що через невиконання державних програм поводження з відходами упродовж десятиріч практично не утилізуються та не знешкоджуються токсичні відходи І-ІІІ класу небезпеки (накопичено близько 22 млн. тонн). Те ж саме стосується і промислових відходів. Ефективним важелем має бути державний контроль за додержанням вимог по поводженню з відходами за веденням суб'єктами підприємницької діяльності обліку їх утворення, утилізації та паспортизації, що передбачено, зокрема Законом України „Про відходи”. Проте значна частина суб'єктів господарювання, діяльність яких пов'язана з утворенням відходів, не мають навіть відповідних дозволів. Це свідчить про те , що державний контроль в цій сфері є неадекватним тій ситуації, яка склалася в Україні.

З огляду на це, при побудові оптимального законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки основну увагу запропоновано приділити правореалізації щодо першочерговості спрямування зусиль і впровадження конкретних заходів. У роботі науково доведено, що однією з умов оптимізації законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки є відповідність рівнів нормотворчості та правореалізації при достатньо високому їх загальному рівні.

Отже, підвищення якості вітчизняного законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки також залишається актуальною та важливою проблемою. Саме низька якість законодавства (недосконалість правового процесу, юридичної техніки, наявність внутрішніх дефектів, необґрунтованість норм тощо) призводить до суперечливості між результатами правомірної поведінки і тими цілями, які держава бажала досягти, приймаючи ту чи іншу норму, що і заважає реалізувати оптимальне рішення у сфері забезпечення екологічної безпеки. Це дозволило обґрунтувати позицію автора про необхідність прийняття єдиного законодавчого акту, який би регламентував обов'язкові стандарти якості нормативно-правових актів України у сфері забезпечення екологічної безпеки зокрема ним, на думку автора, має стати Закон України „Про якість нормативно-правових актів”, розробка та прийняття якого є на часі.

У підрозділі 1.3. „Аналіз стану законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки як необхідна умова його оптимізації” досліджено методичні підходи щодо проведення аналізу законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки та подано результати оцінки його сучасного стану.

Необхідною умовою розробки оптимального вітчизняного законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки є, перш за все, аналіз його сучасного стану. У роботі обґрунтовується положення про те, що методика проведення комплексного аналізу відповідного законодавства повинна охоплювати всі напрями аналітичної роботи, такі як: визначення концептуального підходу до формування законодавства; загальна оцінка стану законодавства; оцінка якості нормативно-правових актів; правова оцінка відповідності закону правилам юридичної техніки; оцінка правової експертизи законодавства; аналіз інституціональної діяльності щодо зазначеної сфери; рівень систематизації та кодифікації законодавства даної сфери; оцінка гармонізації й адаптації вітчизняного законодавства до міжнародного законодавства та законодавства ЄС; рівень узгодженості системи законодавства; правова оцінка окремих способів правореалізації; суспільно-правова оцінка відповідальності за законодавством України у сфері забезпечення екологічної безпеки тощо. Вищезазначені напрями дозволили сформувати систему показників для аналізу нормотворчості та правореалізації і здійснити правове моделювання з метою оптимізації зазначеного законодавства.

Аналіз може бути проведений за експертними оцінками або кластерним методом, який дозволить „ранжувати” блоки законів за рівнем їх ефективності і слугує методичною основою для розробки рекомендацій щодо черговості розв'язання проблемних ситуацій у сфері забезпечення екологічної безпеки.

У роботі обґрунтовується висновок про те, що забезпечення екологічної безпеки базується на прогнозуванні екологічно прийнятного ризику для життя людини. Актуальність проблеми ризику в забезпеченні екологічної безпеки в Україні пов'язана з пошуком оптимальних форм управління екологічними процесами, їх плануванням і прогнозуванням, з урахуванням чинника невизначеності, який проявляється в ході реалізації економічної та правової реформ у державі. Враховуючи викладене, автор наголошує на необхідності уніфікувати основні терміни і поняття у сфері забезпечення екологічної безпеки, а саме: ризик, аналіз ризику, оцінка ризику (якісна, кількісна), управління ризиком, небезпека, небезпечна діяльність, безпечність об'єктів тощо, що сприяло б процесу оптимізації законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки.

Особлива увага була приділена розгляду та оцінці Концепції та Стратегії (проект) національної екологічної політики України на період до 2020р. як основним довгостроковим документам, що визначають перспективи екологічного розвитку країни. Крім того, автором проаналізовані законодавчі акти у сфері забезпечення екологічної безпеки за такими напрямами як: дотримання критеріїв оптимізації (досягнення мети законодавства); характеристика норм-принципів основних засад правового регулювання відносин в даній сфері; аналіз теорії ризиків; оцінка якості законотворення; критичний аналіз різних видів відповідальності та інституціональної діяльності (екологічної експертизи, нормуванню, ліцензуванню тощо).

Результати аналізу показують, що в Україні напрацьована значна кількість законодавчих актів у сфері забезпечення екологічної безпеки, разом з тим, окремі їх положення носять декларативний характер, існують колізії та „прогалини”, низький рівень юридичної техніки, рівень правореалізації значно відстає від рівня правотворчої діяльності тощо.

У цілому комплексний аналіз сприяв виявленню таких проблемних ситуацій в суспільному розвитку, як розрив між існуючим і необхідним законодавством, невідповідність розвитку державно-правових форм конкретним напрямам забезпечення екологічної безпеки, протиріччя між формами й методами державного впливу та реальними потребами суспільства.

У другому розділі „Основні напрями оптимізації законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки” проаналізовано базові методологічні засади моделювання зазначеного законодавства з метою його оптимізації та основні його напрями, такі як систематизація, кодифікація, гармонізація, адаптація, імплементація, зроблено відповідні висновки, на основі яких внесено пропозиції щодо удосконалення законодавства тощо. Розділ складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 2.1. „Систематизація та кодифікація законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки як напрями його оптимізації” присвячено дослідженню проблем внутрішньої змістовної систематизації законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки, її комплексному характеру, впорядкованості та структурованій єдності, що є умовами побудови оптимального законодавства в зазначеній сфері.

Встановлено, що на сучасному етапі розвитку нашої держави особливої ваги набувають питання структуризації та класифікації законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки, а це обумовлює необхідність вивчення сутності й тенденцій кодифікації законодавства в даній сфері. На основі цього зроблено висновок про те, що правове регулювання процесу систематизації законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки необхідно здійснювати за такими напрямами: обґрунтування необхідності й меж систематизації; визначення форм систематизації та їх особливостей; встановлення суб'єктів систематизації; визначення юридичної сили актів, що є результатами систематизації. Автором проведено класифікацію законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки за такими ознаками як: суб'єкти нормотворчості, строк дії, предмет правового регулювання тощо.

Доведено, що систематизація вітчизняного законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки залежить від рівня організації роботи законодавчих органів держави, їх відповідних послідовних дій і характеризується виконанням ними таких функцій як планування робіт по систематизації законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки та наукового забезпечення процесу його систематизації. Зважаючи на зазначене, запропоновано розробити загальнодержавний план організації робіт по систематизації законодавства України в цілому та у сфері забезпечення екологічної безпеки, зокрема з визначенням його змісту, виконавців і строків; передбачити ґрунтовні наукові дослідження в цій сфері.

Науково обґрунтовано, що кодифікація актів законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки має бути спрямована на екологізацію комплексних нормативно-правових актів і включати: підготовку проектів нових (невідкладних) законодавчих актів України; внесення змін і доповнень до чинних законодавчих актів; приведення у відповідність до основної законодавчої бази підзаконних актів України. Кодифікацію екологічного законодавства пропонується здійснювати з урахуванням його галузевої класифікації. На першому етапі має проводитися окремо кодифікація законодавства про екологічну безпеку, про охорону навколишнього природного середовища і про раціональне використання природних ресурсів. На другому етапі, згідно з принципом міжгалузевої кодифікації, має бути прийнятий і апробований Екологічний кодекс України, в якому будуть зведені норми усіх трьох видів екологічних правовідносин. Це дасть можливість оптимізувати вітчизняне законодавство у сфері забезпечення екологічної безпеки як на стадії нормотворення, так і на стадії правореалізації.

Підрозділ 2.2. „Гармонізація та адаптація законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки як напрями його оптимізації” присвячений дослідженню напрямів прискорення й поглиблення інтеграційних процесів, що ставлять сучасні держави перед необхідністю розробки оптимальної моделі міжнародно-правової взаємодії у сфері забезпечення екологічної безпеки, яка надасть змогу найкращим чином впроваджувати зарубіжний досвід у національно-правову систему. Саме у сфері регулювання відносин щодо забезпечення екологічної безпеки, як ні в жодній іншій, необхідність взаємоузгодженості та оптимізації відповідного законодавства набуває першочергового характеру, внаслідок єдності природних процесів, явищ та проблем і пов'язаної з цим доцільності вжиття скоординованих заходів. З урахуванням зазначеного обґрунтовано висновок про те, що, розробляючи основні методологічні підходи до оптимізації національного законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки необхідно враховувати переваги й недоліки таких напрямів його розвитку, як адаптація, гармонізація, трансформація національного, законодавства Європейського Союзу та міжнародного екологічного законодавства.

Аналіз вітчизняного законодавства підтверджує висновок про те, що основні принципи діяльності суспільства, які спрямовані на ефективне природокористування, охорону навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки, що закладені в Конституції України, є найбільш збалансованими з екологічної точки зору порівняно з іншими країнами. Крім того, екологічні вимоги до функцій держави не тільки передбачені на всіх рівнях влади, але і є загальним, взаємним обов'язком особи та держави. Разом з тим, універсальний характер тенденції динамічного співвідношення національного і міжнародного права, „перетину” їх норм вимагає конституційного закріплення пріоритету норм міжнародного екологічного права порівняно з іншими джерелами внутрішньодержавного права. З огляду на це, запропоновано врахувати прогресивні екологічні норми європейського законодавства в українському законодавстві при розробці нормативних актів з питань забезпечення екологічної безпеки. Членство у відповідних міжнародних організаціях і партнерство з ними покладають на Україну додаткові зобов'язання й відповідальність, що обумовлює необхідність адаптації правової системи України до міжнародних норм.

З метою визначення напрямів оптимізації вітчизняного законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки, серед яких, зокрема, є напрями гармонізації й адаптації законодавства України до законодавства ЄС, в дисертації досліджені та систематизовані основні принципи міжнародного та європейського екологічного права, які безпосередньо стосуються сфери забезпечення екологічної безпеки. Це, зокрема: 1) принцип сталого розвитку; 2) принцип запобігання завданню шкоди довкіллю (принцип попередження); 3) принцип охорони життя та здоров'я людини; 4) принцип інтегрованого запобігання забрудненню навколишнього середовища та контролю за ним (Директива Ради ЄЄ 96/61/ЄС від 24 вересня 1996 р.); 5) принцип оцінки впливу на довкілля (Директива Європейського Економічного Співтовариства 85/337/ЕЕС від 27 червня 1985 р. (з поправками - Директива 97/11/ЕС); 6) принцип свободи доступу до інформації про довкілля (Директива Європарламенту і Ради 2003/4/ЄС щодо доступу до інформації про довкілля, яка замінила Директиву Ради 90/313/ЄЕС); 7) принцип „платить забруднювач”; 8) принцип відповідальності за забруднення навколишнього середовища.

Крім того, досліджені галузеві принципи: 1) принцип захисту довкілля від відходів (Рамкова Директива 75/442/ЄУС, Директива Ради 1999/31/ЄС щодо поховання відходів, квітень1999 року); 2) принцип захисту довкілля від ризиків у промисловості (1992 р., м. Хельсінкі, прийнята Конвенція ООН).

Зроблено висновок про те, що розробка оптимального законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки неможлива без залучення міжнародного досвіду та врахування здобутків і вимог міжнародного екологічного права. Однак, дотримуючись зважених підходів і спираючись на власний досвід законотворчості у цій сфері, Україні слід вибирати зважене оптимальне рішення з метою досягнення найкращих результатів щодо забезпечення екологічної безпеки.

У підрозділі 2.3. „Основні концептуальні засади розробки оптимальної моделі законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки” досліджено доктринальні положення моделювання правового забезпечення екологічної безпеки з метою побудови оптимального законодавства, як необхідного інструменту, який дозволяє зробити правильний вибір у достатньо складній політико-правовій дійсності в зазначеній сфері. Основою розвитку засобів і методів моделювання є алгоритмізація процесів і процедур, під якою слід розуміти вибір математичної (логічної) залежності (формули взаємозв'язку, функції), яка відповідає реальній дійсності та дозволяє вирішити проблему побудови оптимальної моделі норми права у сфері забезпечення екологічної безпеки. Зважаючи на те, що наукові дослідження на базі кількісного вимірювання не характерні для правової науки, найбільш типовими для аналізу сфери екологічної безпеки можуть бути показники, які поєднують якісні та кількісні характеристики і сприяють оптимальності у використанні методів моделювання.

Аналіз теоретичних положень оптимізації дозволив зробити висновок, що метод моделювання законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки є не лише прийомом наукового опису відповідних правових явищ, але і важливим засобом проникнення у сутність процесів, що вивчаються. Використання методів оптимізації законодавства у правотворчому процесі можливе, як правило, лише при здійсненні підготовчих робіт правотворчого процесу (підбір і підготовка необхідних матеріалів), але не у розумовому процесі безпосередньо правотворчості. Електронно-обчислювальні засоби доцільно використовувати лише за умови формалізованого представлення правотворчості, коли вона технічно можлива та доцільна з правової точки зору.

Традиційно розробка основних етапів моделювання правового забезпечення екологічної безпеки включає наступне: 1) постановка проблеми моделювання: аналіз стану проблемної ситуації; визначення мети і предмета моделювання; висування концепцій і гіпотез моделювання; 2) створення робочої моделі: структуризація ескізної моделі й уточнення її параметрів; вибір способу моделювання та вимірювального інструменту; насичення моделі вихідними даними на основі вибіркового одержання інформації; обробка вихідних даних; 3) аналіз результатів моделювання: інтерпретація одержаних результатів; перевірка концепцій і гіпотез моделювання; перенос висновків з моделі на оригінал; корекція моделі.

Автором адаптовано систему показників, які вимірюють ефективність дії правових норм відповідно до сфери забезпечення екологічної безпеки, зокрема такі як: 1) вимірювання різних елементів правової свідомості, включаючи знання права екологічної безпеки, загальнолюдських цінностей, соціальної орієнтації особистості; 2) вимірювання рівня екологічних правопорушень, стихійних лих, катастроф, враховуючи ступінь їх розповсюдженості та тяжкості; 3) вимірювання допустимих меж і напрямів правового регулювання в системі екологія - право - суспільство; вимірювання взаємозв'язків між правовими явищами й сукупністю соціально-економічних та екологічних факторів; 4) вимірювання впливу правозастосовчих заходів, інститутів нагляду, контролю, покарання на досягнення мети законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки; 5) врахування екологічного ризику у правотворчій діяльності при визначенні санкцій.

Враховуючи особливості екологічної безпеки, а саме, кількісний вимір окремих її складових: імовірний характер, пов'язаний з ризиком; кількісні характеристики критеріїв безпеки (ГДР, ГДВ, ГДК); фактор часу, який встановлює межу незворотності екологічних процесів тощо, в роботі зроблено висновок, що законодавство у сфері забезпечення екологічної безпеки може бути формалізовано з метою розробки алгоритму для моделювання еколого-правових відносин. Точність і надійність вимірювання суттєво підвищується, якщо використовувати методи шкал (зокрема, шкала міркувань, шкала відхилень), метод експертних оцінок, метод сумарних оцінок тощо).

Процес оптимізації законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки можливий лише за умови наявності значного інформаційного масиву, який висвітлює всі сторони законодавчого процесу. Використання автоматизованих інформаційних пошукових систем правової інформації дозволить виявити протиріччя між початковими та наступними текстами законопроектів шляхом порівняння числових характеристик, а також усунути диспропорції у правовому регулюванні між загально-нормативними та відомчими актами. Підтверджена необхідність і можливість термінологічної формалізації правових норм, яка зумовлена тим, що основним джерелом права є закон, а це передбачає єдино можливе, точне й об'єктивне використання державної волі.

Для побудови конкретних моделей законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки можуть бути використані різні способи моделювання: аксіоматичний (при створенні системи правових категорій); статистичний (при аналізі впливу факторів на „результат”); оптимізаційний (вибір найкращої правової норми із сукупності можливих при аналізі ефективності системи правового регулювання); імітаційний (при відображенні структури і функцій оригіналу, наприклад, правоохоронного чи природоохоронного органу тощо).

Проблема багатофакторного дослідження різних напрямів визнана важливим методологічним прийомом юридичної науки. Враховуючи особливості законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки та наявність категорії ризику, яку можливо визначати кількісними параметрами, еколого-правова багатофакторна модель може відображати зміну (зменшення, уникнення) екологічного ризику за умови прийняття відповідного закону залежно від обмеження (заборони) небезпечної діяльності відповідних виробництв; рівня забезпеченості нормами та нормативами екологічного проекту; ступеня охоплення правових норм експертними висновками; ефективності штрафної санкції за порушення законодавства; рівня забезпеченості законодавства відповідною інституціональною інфраструктурою; терміну прийняття закону; рівня забезпеченості матеріально-фінансовими коштами; рівня відповідності міжнародно-правовим актам у сфері забезпечення екологічної безпеки тощо.

У правову модель законодавства України у сфері забезпечення екологічної безпеки запропоновано ввести й інші фактори залежно від мети дослідження та специфіки нормативно-правового акту. З одного боку, розв'язання та аналіз певної багатофакторної моделі дозволять вибрати пріоритети щодо першочерговості розробки відповідних законів, а з іншого боку - виявити основні фактори, які стримують оптимізацію законодавства в досліджуваній сфері. Методика аналізу законодавства у сфері забезпечення екологічної безпеки передбачає залучення експертів (фахівців у галузі екологічного права), які повинні дати оцінку нормативно-правовим актам за бальною системою.