Організаційно-правові засади розвитку освіти в період української національної революції 1917-1921 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ОСВІТИ

В ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921 рр.

ГРАБОВСЬКА ГАННА МИРОНІВНА

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент

ЧЕХОВИЧ Валерій Анатолійович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри теорії та історії держави і права.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

ЯРМИШ Олександр Назарович,

член-кореспондент НАПрН України,

керівник департаменту з питань діяльності

правоохоронних органів Ради національної безпеки і оборони України;

кандидат юридичних наук, професор

БОБРОВНИК Світлана Василівна,

Інститут держави і права

імені В.М. Корецького НАН України,

провідний науковий співробітник відділу теорії держави і права.

Захист відбудеться «19» листопада 2010 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.04 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 60.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий «15» жовтня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор юридичних наук, професор Н.Ю. Пришва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасне українське суспільство усвідомило гостру актуальність модернізації організаційно-правових засад в сфері освіти. В процесі реформування організаційних правовідносин у цій сфері Україна керується міжнародно-правовими стандартами стосовно освіти, що їх ухвалили ООН і Рада Європи, а також ураховує передовий зарубіжний досвід. Проте варто пам'ятати та використовувати вітчизняні державо- і правотворчі надбання, зокрема періоду відродження української державності початку ХХ ст.

Українці, реалізуючи право нації на самовизначення під час національної революції 1917-1921 рр., усвідомлювали роль і значення освіти в побудові суверенної держави. Ведення ефективної політики у сфері освіти мало стати запорукою суспільного прогресу, сприяти зростанню інтелекту нації, вихованню високоосвіченої еліти, формуванню національної свідомості й правової культури населення. Тому керівники національних урядів доклали значних зусиль для організаційно-правового забезпечення згаданої сфери. Свідченням цього є значний масив нормативно-правових актів і соціально-політичної публіцистики досліджуваного періоду.

Здобутий досвід, відкинутий радянською системою як «буржуазно-націоналістичний», був вимушено забутий, маловідомий широкому колу науковців, державних діячів та освітянських функціонерів сучасності, а отже, незадіяний в умовах розбудови національної системи освіти новітнього періоду української державності.

Інша актуальна проблема, що є спільною як для національних урядів досліджуваного періоду, так і сьогодення, - питання мови, котре нині активно обговорюють не тільки у професійному середовищі, а й у всьому українському суспільстві.

Вагомість організаційно-правових засад у сфері освіти України початку ХХ ст., ґрунтованих на освітянських традиціях і міжнародному досвіді, визначається спроможністю застосовувати їх під час реформування української правової реальності, що й свідчить про актуальність обраної теми дисертації.

Окремі аспекти цієї проблеми відображено в наукових працях істориків, які особливу увагу звертали на розвиток і функціонування освіти досліджуваного періоду (Н. Агафонової, В. Богусловської, В. Даниленка, О. Завальнюка, В. Капелюшного, М. Кукурудзяка, О. Комарніцького, І. Лікарчука, Д. Розовика, М. Собчинської), фахівців із державного управління, які приділяли увагу питанням організації державного управління освітою в Україні (В. Майбороди, С. Майбороди, Н. Самандас), а також істориків, теоретиків і філософів права, котрі вивчали питання методології, принципів та окремих державотворчих аспектів досліджуваної проблеми (С. Бобровник, В. Гончаренка, Ж. Дзейко, В. Журавського, Ю. Оборотова, М. Кравчука, О. Копиленка, М. Копиленко, В. Котюка, В. Кульчицького, О. Мироненка, П. Музиченка, Н. Пархоменко, М. Патей-Братасюк, В. Рум'янцева, Л. Рябошапко, О. Скакун, М. Страхова, Б. Тищика, І. Усенка, Н. Чеботок, В. Чеховича, О. Шевченка, О. Ярмиша). Водночас слід наголосити на відсутності комплексної розробки із зазначеної проблеми, що також вплинуло на вибір та актуальність дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до планової науково-дослідної теми юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка № 06 БФ 042-01 «Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу» (номер державної реєстрації 0101U003579); тема дисертації є складовою наукового дослідження кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету «Розвиток держави і права України у першій половині ХХ ст.» (реєстраційний номер № 0107U007847).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у виявленні закономірностей і особливостей організаційно-правових засад розвитку освіти в період української національної революції 1917-1921 рр.

Реалізація мети передбачає виконання таких дослідницьких завдань:

· узагальнити та систематизувати джерела дослідження з дисертаційної проблеми;

· розкрити методологічні засади наукового дослідження;

· визначити відповідно до хронологічних і територіально-географічних меж критерії поділу на окремі етапи розвитку освіти, що утворюють періодизацію української національної революції 19171921 рр.;

· класифікувати юридичні джерела освіти досліджуваного періоду та здійснити їхній правовий аналіз;

· визначити організаційно-правові засади функціонування органів державної влади у сфері освіти, їхнє місце і роль у формуванні національної системи освіти на кожному етапі становлення Української держави 19171921 рр.;

· розкрити співпрацю держави та інститутів громадянського суспільства досліджуваного періоду під час формування та розвитку національної освіти;

· охарактеризувати у контексті концепції Єдиної школи правові форми та методи діяльності органів державної влади періоду УНР, Української Держави, Директорії УНР і ЗУНР;

· сформулювати на основі освітніх національних традицій початку ХХ ст. практичні пропозиції щодо розвитку освіти сучасної України.

Об'єктом дослідження є правові відносини, що сформувалися в процесі утвердження і розвитку національної освіти як соціокультурного явища в умовах боротьби українського народу за власну державність початку ХХ ст.

Предмет дослідження - організаційно-правові засади розвитку освіти в період української національної революції 1917-1921 рр.

Методи дослідження. Реалізації мети та вирішенню завдань дисертаційної роботи сприяли філософські, загальнонаукові та спеціально-правові методи. Всебічне та об'єктивне висвітлення теми забезпечили принципи взаємодоповнюваності методів і методологічного плюралізму.

За допомогою діалектичного методу розкрито взаємозв'язок складних, доволі суперечливих процесів утвердження організаційно-правових засад розвитку освіти в період української національної революції 1917-1921 рр. (підрозділ 2.1). Із позиції аксіологічного та антропологічного підходів до права показано роль освіти як соціокультурного явища у формуванні власної державності, побудові громадянського суспільства та розвитку особистості, а також досліджено політико-правові погляди, законодавчу базу і правову практику, що безпосередньо стосуються сфери освіти (підрозділи 3.2, 5.2). Герменевтичний підхід застосовано при вивченні змісту нормативно-правових актів (підрозділи 2.2, 4.2).

У дисертації використано загальнонаукові методи: хронологічний, об'єктивності, узагальнення, порівняння, аналогії, системного аналізу, сходження від загального до конкретного - для отримання ймовірної та повної інформації щодо діючої системи організаційно-правових засад розвитку освіти на тому чи іншому етапі української національної революції 1917-1921 рр. - УНР, Українська Держава, Директорія УНР та ЗУНР (підрозділи 3.1, 4.1, 5.1).

Спеціально-правові методи (соціально-правововий, культурно-правовий, формально-догматичний, порівняльно-правовий, історико-правовий) дали змогу розкрити вплив особливостей національної і правової свідомості та правової культури українського суспільства на правові та державотворчі процеси у сфері освіти, порівняти організаційно-правові засади розвитку освіти сучасної України і періоду 1917-1921 рр. та визначити особливості співпраці органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері освіти (підрозділи 2.2, 4.2).

Наукова новизна одержаних результатів передбачає реалізацію визначеної мети для виконання науково-теоретичних завдань.

Наукова новизна відображена в положеннях, винесених на захист:

вперше:

– на основі запропонованої автором системи джерел дослідження (політико-правові ідеї, нормативно-правові акти, архівні матеріали, періодика та фундаментальні праці) визначено організаційно-правові засади розвитку освіти в період української національної революції 1917-1921 рр.;

– для дослідження організаційно-правових засад розвитку освіти в період української національної революції 1917-1921 рр. застосовано контраверсійний підхід; при цьому не взято до уваги діяльність органів Радянської України, Добровольчої армії та анархістських рухів, що певною мірою не відповідає загальноприйнятій доктрині вивчення освітньо-правових явищ;

– обґрунтовано хронологічні межі історико-правового дослідження, що охоплює період 1917-1921 рр.: нижня межа зумовлена становленням організаційно-правових основ органів державної влади у сфері освіти УЦР, верхня - формуванням концепції національної освіти в еміграційний період урядів Директорії УНР і ЗУНР. Визначено територіально-географічні межі: Наддніпрянська Україна, Східна Галичина та міста Відень і Тарнів (місця перебування урядів Директорії УНР та ЗУНР в екзилі);

– здійснено класифікацію та розкрито зміст юридичних джерел, що охоплювали нормативно-правові акти (закони, постанови, розпорядження, накази, директиви, декрети, обіжники, інструкції, зарядження) та специфічні правові документи (універсали, декларації, відозви, резолюції, меморандуми), прийнятих національними урядами УНР, Української Держави, Директорії УНР, ЗУНР та їхніми міністерствами, департаментами, відділами освіти та органами місцевої влади, що дало можливість вивчити особливості державної політики у сфері освіти;

– доведено, що в процесі становлення української державності формувалася власна освітня система, базована на принципах концепції Єдиної школи: для УНР та Директорії УНР - це децентралізованість управління і націоналізація навчальних закладів; для Української Держави - централізований метод здійснення влади, субординація шкіл усіх рівнів і форм власності щодо єдиного органу державної влади та їхнє підпорядкування системі національного законодавства, створення нових навчальних закладів; для ЗУНР - децентралізований спосіб управління, вдосконалення системи органів місцевої влади й адміністрації. Водночас не варто применшувати впливу в освітніх процесах як досвіду країн-метрополій (Російської та Австро-Угорської імперій), сусідніх європейських держав, так і вітчизняного (насамперед княжої та козацької доби);

– обґрунтовано, що в період української національної революції 1917-1921 рр. сферу освіти пронизував політичний плюралізм. Проте зміна керманичів Української держави прокладала шлях новим освітнім ідеям. Представники державної влади УНР і Директорії УНР відстоювали ідеї соціальної доктрини: соціальна справедливість, безоплатність і доступність освіти для усіх верств населення тощо. Діяльність у сфері освіти державних органів Української Держави пронизувала ліберальна концепція, що базувалася на природно-правових ідеях, згідно з якими освіта - невідчужуване право особистості, суверенне волевиявлення нації, міцний фундамент держави. Лідери ЗУНР будували систему освіти відповідно до загальнонаціональних ліберально-центристських демократично-правових засад. Відсутність у досліджуваний період узгодженої, комплексної, послідовної державної освітньої політики була однією з причин втрати українським народом власної держави;

– констатовано, що в українській державній політиці значну увагу приділяли питанню освіти національних меншин (Закон УЦР «Про національно-персональну автономію», закони про школи, семінарії, культурні осередки). Українське суспільство, реалізуючи право нації на самовизначення шляхом побудови власної держави, сприяло реалізації суверенних прав інших національностей. Проте залучення представників національних меншин до діяльності в органах державної влади, з одного боку, створювало можливість вирішення інтересів у сфері освіти як власної нації, так і всього суспільства, а з іншого - виявлялось у дезорганізації роботи державних органів представниками тих націй, які зі спротивом сприймали будь-які новели в освіті;

удосконалено:

– у межах періодизації - УНР, Українська Держава, Директорія УНР, ЗУНР - запропоновано розподіл на етапи організаційно-правових засад розвитку освіти в період української національної революції 1917-1921 рр.;

– розуміння функцій, форм, методів і способів організаційної діяльності держави у сфері освітньої політики;

набули подальшого розвитку такі положення:

-активна діяльність інститутів безпосередньої демократії - народних обговорень та з'їздів (учительських, селянських, військових, козацтва, духовенства і національних меншин) - передувала правотворчості органів державної влади у сфері освіти, що засвідчувало плідну співпрацю держави та громадянського суспільства;

-у контексті європейського інтегративного розвитку сучасна освітня політика України має не лише базуватися на міжнародно-правових стандартах і надбаннях європейської гуманітарної науки, а й ураховувати менталітет українського народу, його правові цінності, освітні традиції, чому сприятимуть дослідження організаційно-правових засад розвитку освіти української національної революції 1917-1921 рр.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їхнього використання у:

· науково-дослідній роботі - положення та висновки дисертаційної роботи можуть бути основою для подальших досліджень у сфері освіти та розвитку загальної теорії держави і права, історії держави та права України, історії вчень про державу і право, конституційного, адміністративного права тощо;

· правотворчості - ідеї, що містяться в науковому дослідженні, можуть бути підґрунтям розробки законопроектів «Про державне соціально-матеріальне забезпечення освітян», «Про внесення змін до Закону України «Про Державну службу» та «Про внесення змін до Закону України «Про загальну середню освіту»;

· правореалізації - в процесі здійснення правових реформ у сфері освіти сучасної України (акт упровадження Тернопільської державної обласної адміністрації від 18. 09. 2009 р. та управління освіти Тернопільської міської ради від 30. 09. 2009 р.);

· навчальному процесі - при підготовці відповідних розділів навчальних посібників, навчальних програм, спецкурсів, зокрема в Тернопільському національному економічному університеті (акт упровадження в навчальний процес ТНЕУ від 06. 10. 2009 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи обговорено на міжнародних, всеукраїнських і регіональних наукових конференціях: «Формування правової держави України: проблеми і перспективи» (м. Тернопіль, 2001-2008 ); «Проблеми державотворення та захист прав людини в Україні» (м. Острог, 2001); «Актуальні проблеми державотворення в Україні» (м. Рівне, 2001); «П'яті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 2006); «Проблеми державотворення і захисту прав людини» (м. Львів, 2001, 2006); «Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні» (м. Івано-Франківськ, 2002, 2005); «Правова держава: напрямки та тенденції її розбудови в Україні» (www.lex-line.com.ua, 2007), «Актуальні питання державотворення в Україні» (м. Київ, 2008).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації відображено у 19 авторських публікаціях, із них 7 наукових статей опубліковано у провідних фахових виданнях, визначених ВАК України.

Структура дисертаційної роботи зумовлена її метою та завданнями і складається зі вступу, п'яти розділів, десяти підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Зміст роботи викладено на 237 сторінках друкованого тексту, з них основний текст становить 187, додатки - 14, список використаних джерел (309 найменувань) - 36 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі висвітлено актуальність теми та подано загальну характеристику основних напрямків дослідження, визначено його об'єкт, предмет, мету й завдання, розкрито методологічну базу, сформульовано головні теоретичні положення, винесені на захист, виокремлено актуальність і практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію й зазначено публікації за темою наукової роботи.

Перший розділ «Джерельна база та методологія дослідження» охоплює два підрозділи, в яких згруповано джерельну базу дослідження та визначено його методологію.

У підрозділі 1.1 «Стан наукового опрацювання дисертаційної проблеми та класифікація юридичних джерел» наголошено на специфічності джерельної бази, оскільки запропонована тема перебуває у площині історії та юриспруденції.

Важливою інформативною й незаангажованою документальною базою дослідження цієї проблеми стали архівні документи і матеріали з фондів Центрального державного архіву вищих органів управління України, Центрального державного архіву громадських об'єднань України, Центрального державного історичного архіву в м. Києві, Центрального державного історичного архіву в м. Львові, Державного архіву Івано-Франківської області, що дало змогу простежити генезис системи управління, дослідити процес становлення національної освіти, розкрити взаємозв'язок державних органів з інститутами громадянського суспільства (педагогічні товариства, Товариство «Просвіта», вчительські з'їзди, політичні партії), положення яких відображені в ухвалених урядами нормативно-правових актах освіти.

За термінологічною традицією, що сформувалася в українській історіографії, досліджуваний період названо «українська національна революція 1917-1921 рр.». В. Верстюк, Т. Гунчак, В. Солдатенко та П. Захарченко називають його «українська революція», В. Заруба - «українська національна революція». Дисертант обґрунтував, що в добу становлення Української держави початку ХХ ст. відбулися революційні зрушення в усіх напрямках суспільного розвитку, насамперед в освіті, порушувалися фундаментальні для нації питання запровадження української мови і творення національної школи. Саме тому зазначений період можна назвати «українська національна революція 1917-1921 рр.». Особливе значення для дослідження мали ідеї, обґрунтовані в працях державних діячів та учасників формування національної системи освіти в Україні: М. Василенка, М. Грушевського, Д. Дорошенка, О. Музиченка, І. Огієнка, С. Постернака, С. Русової, С. Сірополка, П. Скоропадського, П. Холодного, А. Шептицького. Їхній творчий доробок є вагомим інформаційним джерелом для дисертаційної роботи.

У підрозділі доведено, що суттєвий внесок у висвітлення проблем розвитку української державності й творення національної освіти в досліджуваний період здійснили сучасні науковці: Н. Єфремова, М. Литвин, К. Науменко, А. Захарчук, М. Обушний, А. Марушкевич, Г. Рудий, О. Павлишин, А. Пижик, Н. Сафонова, Ю. Телячий, В. Устименко, В. Яремчук. Дотичним до теми є також питання присудження наукових ступенів із юридичних спеціальностей в університетах у ХІХ ст. (за матеріалами українських губерній), що вивчала О. Войно-Данчишин. Цінність опрацьованих джерел полягає насамперед у всебічному та об'єктивному висвітленні державотворчих і правотворчих процесів творення правової системи держави, особливо способів її творення та функціонування, повноважень органів управління освіти й правових основ забезпечення цієї сфери.

Виокремлено основну групу юридичних джерел - нормативно-правові акти (закони, накази, циркуляри, розпорядження, директиви, обіжники, меморандуми, інструкції, зарядження), що їх видавали Тимчасовий уряд, УНР, Українська Держава, Директорія УНР, ЗУНР, їхні міністерства та підвідомчі органи управління освіти (департаменти, відділи, комісаріати). Зазначено, що законодавчого врегулювання в період 1917-1921 рр. потребували питання як матеріального забезпечення вчителів, створення мережі навчальних закладів, серед яких пріоритетне місце займала початкова школа (УНР, ЗУНР), так і підготовки та перепідготовки педагогічного персоналу (Українська Держава, Директорія УНР, ЗУНР). Процес реалізації цих нормативно-правових актів відображено в офіційних виданнях українських урядів. На основі класифікації юридичних джерел розкрито форму і зміст нормативно-правових актів.

У підрозділі встановлено, що аспекти організаційно-правової діяльності українських урядів періоду української національної революції 1917-1921 рр., що відображали б традиції і досвід українського державотворення у сфері освіти загалом, досліджено не повністю. Потребують подальшого вивчення також питання державотворчої діяльності українських політичних партій, громадських організацій, учительських спілок та їхньої співпраці з державними органами.

У підрозділі 1.2 «Методологічні засади наукової роботи» розкрито мету та завдання дисертації на основі філософських, загальнонаукових та спеціально-правових методів. Використано контраверсійний підхід до обґрунтування організаційно-правового забезпечення діяльності системи національної освіти в 1917-1921 рр., що дисонує офіційній доктрині, відповідно до якої характеризується робота лише національних урядів УНР, Української Держави, Директорії УНР, ЗУНР. Доведено, що у період радянського державного будівництва в Україні дублювали російську систему в сфері освіти, а Добровольча армія (А. Денікін, П. Врангель) та анархісти (Н. Махно) не ставили за мету побудову незалежної держави, у тому числі й розвиток національної освіти. З огляду на це національна освіта, що була об'єктом реформування в період діяльності українських урядів, сприяла зростанню кількості шкіл, формуванню загалом концепції освіти, політичної еліти та національної державної ідеї.

Методи релятивізму, екзистенціального та феноменологічного підходів сприяли дослідженню процесів усвідомлення окремою особистістю, нацією, українським народом сутності та правової природи освіти; вивченню впливу суб'єктивних факторів на освітні процеси, що відбулися в минулому або здійснюються сьогодні у правовій реальності; відмові від хибних уявлень та пошуку максимально об'єктивних істинних юридичних знань у цій сфері.

Важливим методологічним підходом автора у висвітленні основних завдань дисертаційної роботи став метод періодизації (діахронний). На підставі аналізу різних типів періодизації як наукового апарату та інструментарію історико-правового дослідження запропоновано власну етапність розвитку, функціонування та правового забезпечення освіти України в 1917-1921 рр., що охоплює діяльність таких українських урядів: УНР (І-й етап: 17 березня - 7 листопада 1917 р.; ІІ-й: 7 листопада 1917 р. - 29 квітня 1918 р.), Української Держави (29 квітня - 14 грудня 1918 р.), Директорії УНР (І-й етап: 14 грудня 1918 р. - червень 1919 р.; ІІ-й: червень - листопад 1919 р.; ІІІ-й: листопад 1919 р. - грудень 1921 р.), ЗУНР (І-й етап: 18 жовтня - 1 грудня 1918 р; ІІ-й: 1 грудня 1918 р. - червень 1919 р.; ІІІ-й: червень 1919 р. - листопад 1921 р.).

На основі формально-догматичного, порівняльно- та історико-правового методів дисертант побудував правові конструкції формулювання юридичних термінів, що дало змогу розкрити зміст і порівняти нормативно-правові акти та законопроекти у сфері освіти на різних етапах української національної революції 1917-1921 рр., дослідити міжнародні та національні нормативно-правові матеріали для запровадження змін у законодавстві України про освіту.

Другий розділ «Організаційно-правове забезпечення розвитку освіти в період Української Народної Республіки» містить два підрозділи, де, відповідно до принципів об'єктивності та узагальнення, наголошено на взаємозв'язку держави й інститутів громадянського суспільства у становленні та формуванні національної концепції освіти, а також розкрито процес формування законодавчої бази, яка забезпечила розвиток освіти як української нації, так і національних меншин.

У підрозділі 2.1 «Правові основи становлення органів державної влади у сфері освіти Української Центральної Ради» висвітлено питання створення Генерального секретарства освіти (з січня 1918 р. - Міністерства народної освіти), яке забезпечувало організаційно-правове поле діяльності сфери освіти та ефективно протидіяло стійкому супротиву її реформуванню з боку деструктивних сил. Встановлено, що Міністерство народної освіти впродовж короткочасного періоду зуміло налагодити систему управління цією сферою: від вищих ешелонів влади до місцевих. У ході управління різними навчальними закладами була відпрацьована внутрішня структура керівних органів школи з визначенням їхніх повноважень і правового статусу. Вагомим було значення державного органу - адміністративно-юридичного відділу, створеного при Міністерстві народної освіти для налагодження внутрішньої роботи та визначення шляхів реалізації державної освітньої політики, і Ради міністра освіти з власними структурою, повноваженнями, завданнями і роллю у розбудові освіти.

1. Грабовська Г.М. Право національних меншин на освіту в період Центральної Ради / Г.М. Грабовська // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Вип. 9 / голов. ред. В.В. Луць. - Івано-Франківськ : Плай, 2002. - С. 10-14.

2. Грабовська Г.М. Правове забезпечення та розвиток освіти в період діяльності Центральної Ради / Г.М. Грабовська // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 6. - С. 13-17.

3. Грабовська Г.М. Формування та діяльність уряду П. Скоропадського в освітній галузі / Г.М. Грабовська // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 5. - С. 106-110.

4. Грабовська Г.М. Правові аспекти розвитку та функціонування професійної освіти України у 1917-1920 рр. / Г.М. Грабовська // Актуальні проблеми міжнародних відносин : зб. наук. праць. Вип. 67, ч. 1 / голов. ред. Л.В. Губерський. - К. : Київ. нац. ун-т. ім. Т. Шевченка, Ін-т міжнар. відносин, 2007. - C. 226-231.

5. Грабовська Г.М. Методологічні та теоретичні аспекти дослідження правового забезпечення функціонування освіти України в 1917-1921 рр. / Г.М. Грабовська // Держава і право : юрид. і політ. науки. Вип. 37 / голов. ред. І.О. Кресін. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2007. - С. 92-98.

6. Грабовська Г.М. Державне будівництво в освітній сфері Української Центральної Ради і Гетьманату / Г.М. Грабовська // Університетські наукові записки. Вип. 3 / голов. ред. Р.І. Кондратьєв. - Хмельницький, 2008. - С. 31-35.

7. Грабовська Г.М. Правове забезпечення освітньої сфери в період Західноукраїнської Народної Республіки / Г.М. Грабовська // Часопис Київського університету права. - 2009. - № 4. - С. 65-69.

Статті в інших наукових виданнях:

8. Грабовська Г.М. Організаційно-правові аспекти освіти в період Директорії / Г.М. Грабовська // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні / наук. ред. П. М. Рабінович. - Львів : Юрид. ф-т Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка, 2001. - С. 76-78.

9. Грабовська Г.М. Організаційно-правове регулювання освіти в період Центральної Ради / Г.М. Грабовська // Актуальні проблеми правознавства. Вип. 2 / відп. ред. М.В. Кравчук. - Тернопіль, 2001. - С. 56-60.

10. Грабовська Г.М. Розвиток освіти в період Центральної Ради / Г.М. Грабовська // Актуальні проблеми державотворення в Україні / відп. ред. Д. Диновський. - Рівне, 2001. - С. 57-62.

11. Грабовська Г.М. Правові основи розвитку освіти в період ЗУНР / Г.М. Грабовська // Наукові записки : матеріали Всеукр. наук. конф. [присвяч. 10-річчю проголош. незалежн. України], (Острог, 7-8 квіт. 2001 р.). Вип. 2 / Акад. наук України, Акад. пед. наук України, Нац. ун-т «Острозька академія» ; голов. ред. І. Скрипнюк. - Острог, 2001. - С. 101-103. - (Серія : Право).

12. Грабовська Г.М. Правове закріплення розвитку освіти в період П. Скоропадського / Г.М. Грабовська // Актуальні проблеми правознавства. Вип. 3 / відп. ред. М.В. Кравчук. - Тернопіль, 2001. - С. 88-93.

13. Грабовська Г.М. Правові засади освіти в період Центральної Ради / Г.М. Грабовська // Актуальні проблеми правознавства. Вип. 5 / відп. ред. М.В. Кравчук. - Тернопіль, 2002. - С. 77-82.

14. Грабовська Г.М. Правове регулювання освіти в Україні у 1917-1920 рр. / Г.М. Грабовська // Актуальні проблеми правознавства. Вип. 6 / відп. ред. М.В. Кравчук. - Тернопіль, 2004. - С. 30-33.

15. Грабовська Г.М. Правові засади функціонування вчительської єврейської семінарії / Г.М. Грабовська // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні / наук. ред. П.М. Рабінович. - Львів : юрид. ф-т Львів. нац. ун-ту ім. Івана Франка, 2006. - С. 15-16.

16. Грабовська Г.М. Органи управління освіти в добу Директорії УНР / Г.М. Грабовська // Молодь у юридичній науці : тези Міжнар. наук. конф. молодих учених [«П'яті осінні юридичні читання»] (27-28 жовт. 2006 р.). Ч. 1 / голов. ред. Р.І. Кондратьєв. - Хмельницький, 2006. - С. 29-32. - (Серія : Загальнотеоретичні та історичні правові науки).

17. Грабовська Г.М. Право на освіту національних меншин в період Західноукраїнської Народної Республіки / Г.М. Грабовська // Формування правової держави в Україні : проблеми і перспективи : тези доп. за матеріалами наук. конф., 13 квітня 2007 р. Ч. І. - Тернопіль : Екон. думка, 2007 - С. 42-45.

18. Грабовська Г.М. Питання пенсійного забезпечення працівників освіти в період Директорії УНР [Електронний ресурс] / Г.М. Грабовська // Правова держава : напрямки та тенденції її розбудови в Україні : матеріали міжнар. наук.-практ. інтернет-конф., (Тернопіль, 25 лют. 2007 р.). - Тернопіль : Галдрук, 2007. - С. 17-20. - Режим доступу до публікації :

http: // www.lex-line.com.ua/?go=full_arcle&id=162.

19. Грабовська Г.М. Роль інституту комісаріату освіти в період Гетьманату П. Скоропадського / Г.М. Грабовська // Актуальні питання державотворення в Україні. Ч. 1 / голов. ред. І.С. Гриценко. - К. : ВГЛ «Обрії», 2008. - C. 79-80.