Запобігання злочинам у сфері трансплантації органів та тканин людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 343.618

Запобігання злочинам у сфері трансплантації органів та тканин людини

12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Мусієнко Анатолій Володимирович

Київ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінології та кримінально-виконавчого права Київського національного університету внутрішніх справ МВС України

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, доцент Петров Володимир Васильович, Київський університет ринкових відносин, завідувач кафедри правознавства.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України, заслужений діяч науки і техніки України Костенко Олександр Миколайович, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, завідувач відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою

кандидат юридичних наук, доцент Матвійчук Віктор Васильович, Київський національний університет внутрішніх справ МВС України, професор кафедри оперативно-розшукової діяльності

Захист відбудеться “25” травня 2010 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.05 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 60

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “24” квітня 2010 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Н.П. Сиза

злочин трансплантація законодавчий

АНОТАЦІЯ

Мусієнко А. В. Запобігання злочинам у сфері трансплантації органів та тканин людини. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2010.

Визначена кримінально-правова та кримінологічна характеристики злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини та заходи їх запобігання. Дано класифікацію злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини, проаналізовано їх поняття, ознаки та види; досліджено сучасний стан та тенденції, особливості механізму злочинів у цій сфері; визначено причини та умови у сфері трансплантації органів або тканин людини; досліджено міжнародно-правові документи з приводу запобігання торгівлі органами або тканинами людини; визначено напрями запобігання суспільно небезпечних діянь у сфері трансплантації органів або тканин людини; з'ясовано шляхи розвитку міжнародного співробітництва у сфері протидії злочинності у сфері трансплантації органів або тканин людини.

Ключові слова: трансплантація органів або тканин людини; злочини у сфері трансплантації органів або тканин людини; причини та умови; запобігання; міжнародне співробітництво.

АННОТАЦИЯ

Мусиенко А. В. Предупреждение преступлений в сфере трансплантации органов и тканей человека. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. Киев, 2010.

Диссертация посвящена определению понятия преступлений в сфере трансплантации органов и тканей человека и мер по их предупреждению.

Показано развитие трансплантологии и социально-правовая обусловленность криминализации нарушений установленного законом порядка трансплантации органов или тканей человека. Даны уголовно-правовая и криминологическая характеристики преступлений в сфере трансплантации органов и тканей человека, проанализированы их понятие, признаки и виды; проанализировано уголовное законодательство ряда стран Европы и СНГ, уголовные кодексы которых предусматривают ответственность за преступления в сфере трансплантации органов и тканей человека (Азербайджан, Грузия, Киргизия, Армения, Беларусь, Казахстан, Таджикистан, Узбекистан, Российская Федерация, Латвийская Республика, Литовская Республика, Эстонская Республика, Молдова, Испания, Болгария, Франция).

К преступлениям в сфере трансплантации органов и тканей человека отнесены посягательства, в которых цель изъятия органов и тканей человека предусмотрена как обязательный признак составов, которые предусмотрены статьями 143 и 149 УК Украины.

Сделан вывод о том, что генезис механизма преступлений в сфере трансплантации органов и тканей человека зависит от вида преступления: нарушение установленного законом порядка трансплантации органов или тканей человека и изъятия у человека путем принуждения или обмана органов или тканей (как частный случай нарушения порядка трансплантации); незаконная торговля органами или тканями человека; участие в транснациональных организациях, которые занимаются такой деятельностью. Особенностью совершения преступлений в сфере трансплантации органов или тканей человека является участие, как правило, не менее трех лиц донор, реципиент и лицо (лица), которые осуществляют трансплантацию или изъятие органов или тканей человека.

Факторы, способствующие совершению преступлений в сфере трансплантации органов или тканей человека, имеют достаточно самостоятельный характер, отличаются от причин и условий насильственных преступлений.

Сформулированы рекомендации по разработке и реализации мер общесоциального назначения по предупреждению преступлений в сфере трансплантации органов или тканей человека, а также основные меры на уровне специально-криминологического предупреждения.

Анализ рекомендаций, разработанных ООН и другими международными организациями, позволил рекомендовать использование в Украине некоторых мероприятий по предупреждению преступлений в сфере трансплантации органов или тканей человека.

Ключевые слова: трансплантация органов или тканей человека; преступления в сфере трансплантации органов или тканей человека; причины и условия; предупреждение; международное сотрудничество.

ANNOTATION

Musienko A. V. Prevention of crimes in the field of transplantation of human organs and tissues. Manuscript.

The thesis for a Ph.D. degree in legal sciences, specialty 12.00.08 - Criminal Law and Criminology, Penitentiary Law. Taras Shevchenko National University of Kyiv. Kyiv, 2010.

Detected criminal legal and criminological characteristics of crimes in the transplantation of organs and tissues of humans and their prevention measures. A classification of crimes in the field of transplantation of human organs and tissues, analyzed their concept and types of signs; investigated the current status and trends, especially the mechanism of crimes in this area, setting out the reasons and conditions in the field of transplantation of human organs and tissues, study international legal instruments on the prevention of trafficking in human organs and tissues; defined areas prevent socially dangerous acts in the field of transplantation of human organs and tissues, found ways to promote international cooperation in combating crime in the transplantation of human organs and tissues.

Key words: transplantation of human organs and tissues; crimes in the transplantation of human organs or tissues, causes and conditions, prevention, international cooperation.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Актуальність теми цього дослідження визначається кількома ключовими моментами. Трансплантація як метод лікування найтяжчих захворювань людини застосовується у тих випадках, коли усунення небезпеки для життя або відновлення здоров'я хворого іншими методами лікування неможливе.

З початку свого існування трансплантологія поставила багато питань правового характеру, яких ще не доводилось вирішувати у процесі розвитку людства. Необхідність у досконалій правовій базі трансплантології пов'язана, насамперед, з особливими відносинами між донором і реципієнтом, специфіка яких полягає у рівному для кожного з них праві на життя. Гарантія основних прав і свобод людини і громадянина та, насамперед, права на життя, є показником цивілізованості держави.

Застосування трансплантації органів і тканин не має альтернативи і є вкрай необхідним для врятування життя та здоров'я людей. Одночасно, зловживання, які спостерігаються у цій сфері, спричиняють суспільно небезпечні наслідки, які полягають у необґрунтованому вилученні органів та тканин у людини шляхом примушування або обману, торгівлю органами або тканинами та ін. Все це переконливо свідчить про те, що злочини у сфері трансплантації органів або тканин людини мають підвищений ступінь суспільної небезпеки, оскільки посягають на вищі блага людини - життя і здоров'я.

В Україні за період з 2001 до 2009 р. за даними Департаменту боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, МВС України порушено лише дев'ять кримінальних справ за вчинення злочину, передбаченого ст. 143 Кримінального кодексу України - “Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини” (АР Крим, Донецька, Київська та Харківська області). Це є свідченням не лише їх високої латентності, а й низької ефективності протидії злочинам цієї категорії.

Торгівля органами і тканинами людини заборонена майже у всіх країнах, в тому числі і в Україні, проте є ознаки, які вказують на розширення “чорного” ринку органів і тканин людини у деяких країнах світу. Недоліки у законодавстві, яким регулюється пересадка органів, і пов'язані з цим комерційні інтереси, корупція і шахрайство створюють підґрунтя для розвитку незаконної торгівлі органами людини. Такі злочини вже вийшли за рамки національних меж, тому боротьба з ними вимагає скоординованих зусиль світової спільноти.

Теоретичну основу дослідження становлять наукові висновки, що містяться у працях таких відомих вчених, як М.І. Бажанов, О.Ф. Бантишев, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Я.М. Брайнін, П.А. Воробей, В.О. Глушков, І.І. Горелік, І.М. Даньшин, О.М. Джужа, А.Ф. Зелінський, А.П. Закалюк, О.Г. Кальман, М.Й. Коржанський, О.М. Костенко, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнєцова, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, О.Р. Михайленко, П.П. Михайленко, В.О. Навроцький, В.І. Осадчий, М.І. Панов, А.О. Пінаев, А.В. Савченко, О.Б. Сахаров, В.В. Сташис, Є.Л. Стрельцов, В.Я. Тацій, С.А. Тарарухін, В.О. Туляков, М.І. Хавронюк, В.Л. Чубарєв, В.І. Шакун, С.С. Яценко та ін.

Кримінально-правові аспекти трансплантації органів і тканин людини та донорства крові були предметом дисертаційних досліджень вітчизняних вчених С.В. Гринчака, О.В. Сапронова та Г.В. Чеботарьової, а також російських криміналістів О.А. Кустової, Н.В. Павлової, Т.О. Фабрики, О.С. Якименко. Деякі кримінологічні аспекти торгівлі органами людини знайшли відображення в наукових доробках А. Вілкса та В.С. Овчинського. Однак дослідження кримінологічних аспектів злочинів у сфері трансплантації органів і тканин людини, зокрема, проблем генезису механізму, причин та умов їх вчинення, діяльності щодо їх запобігання досі не отримали належного висвітлення.

Не зменшуючи теоретичної значущості праць згаданих науковців, слід констатувати відсутність комплексних досліджень, присвячених запобіганню злочинів у сфері трансплантації органів і тканин людини.

Перераховані вище обставини у сукупності зумовлюють актуальність проведеного нами дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження спрямоване на реалізацію положень Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767; відповідає пріоритетним напрямам наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергової розробки і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 рр. (затверджена наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 р.), а також основним напрямам наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ на 2008-2010 рр. (рішення Вченої ради від 26 червня 2007 р., протокол № 11). Тема дисертації зареєстрована в Управлінні координації та планування наукових досліджень Академії правових наук України (реєстраційний № 589). Окремі пропозиції, викладені автором на сторінках цього дослідження, враховують вимоги Постанови Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008 р. № 894 “Про затвердження Державної цільової соціальної програми “Трансплантація” на період до 2012 року”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення заходів запобігання злочинам та законодавства у сфері трансплантації органів або тканин людини на основі комплексного кримінально-правового та кримінологічного аналізу злочинів у цій сфері.

Мета дослідження зумовила необхідність розв'язання таких завдань:

встановити відповідність криміналізації суспільно-небезпечних діянь, пов'язаних із порушенням встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини, розробленим кримінально-правовою наукою принципам та підставам криміналізації;

надати загальну кримінально-правову характеристику злочинів цієї категорії;

розкрити тенденції та особливості механізму злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини і визначити основні причини й умови їх вчинення;

вивчити зарубіжний досвід діяльності у сфері запобігання торгівлі органами або тканинами людини та сформулювати основні напрями міжнародного співробітництва щодо протидії злочинам даної категорії;

визначити основні напрями та заходи запобігання злочинам у сфері трансплантації органів та тканин людини;

внести конкретні пропозиції щодо удосконалення законодавчих та відомчих нормативно-правових актів з метою запобігання злочинам у сфері трансплантації органів або тканин людини.

Об'єкт дослідження суспільні відносини, що виникають з приводу вчинення злочинів у сфері трансплантації органів та тканин людини.

Предмет дослідження запобігання злочинам у сфері трансплантації органів та тканин людини.

Методи дослідження обрано з урахуванням поставленої мети й завдань, об'єкта та предмета дослідження. Методологічною основою є комплексний підхід до аналізу злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини. Історичний та історико-правовий методи використано при визначенні історичних витоків існування в кримінальному праві України норм про відповідальність за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (підрозділ 1.1). Порівняльно-правовий метод - при порівнянні зазначених норм з кримінально-правовими нормами інших країн (Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Болгарія, Республіки Грузія, Республіки Естонія, Королівства Іспанія, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Китайської Народної Республіки, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Республіки Польща, Російської Федерації, Французької Республіки, Федеративної Республіки Німеччина, Швейцарської Конфедерації, Японії та ін.) (підрозділ 1.3). Формально-логічний метод використано при дослідженні ознак складів злочинів та їх закріплення в диспозиціях відповідних статей КК України (підрозділ 1.2). За допомогою системно-структурного аналізу висвітлено групи складів злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини (підрозділ 1.2). Метод дослідження документів - при опрацюванні даних, що містяться у матеріалах діяльності Департаменту боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми МВС України, контролюючих органів, друкованих виданнях засобів масової інформації (підрозділи 2.1; 2.2; 3.2).

Нормативною основою дослідження є Конституція України та закони України, інші нормативно-правові акти органів законодавчої та виконавчої влади, а також ратифіковані Україною міжнародно-правові документи з питань трансплантації органів або тканин людини.

Емпіричну базу роботи становлять: результати опитування 145 працівників органів внутрішніх справ (фахівці Департаменту боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми МВС України, та Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України), анкетування 116 медичних працівників (хірурги, урологи, терапевти); узагальнені матеріали судової практики з даної категорії справ та запобіжної діяльності підрозділів Департаменту боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми МВС України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що за характером та змістом розглянутих питань дисертація є одним із перших в Україні комплексним монографічним дослідженням кримінологічних аспектів злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини, а також заходів щодо їх запобігання.

Новизна дослідження конкретизується в одержаних наукових результатах, сформульованих у теоретичних та практичних висновках і пропозиціях, зокрема:

вперше:

доведено, що підставами криміналізації порушень встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини є: високий ступінь їх суспільної небезпеки; наявність “чорного ринку” людських органів або тканин, а також проявів трансплантаційного “туризму” (продажу органів і тканин при виїзді за кордон); об'єктивна необхідність кримінально-правової охорони проголошених Конституцією України цінностей, зокрема здоров'я донорів та реципієнтів; необхідність виконання зобов'язань за міжнародними угодами тощо;

розроблено класифікацію детермінант злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини з урахуванням того, що головні чинники знаходяться у площині: належної організації медичного обслуговування населення; рівня розвитку трансплантології та організаційних засад функціонування трансплантологічної служби; ефективності матеріально-технічної бази та медикаментозного забезпечення; удосконалення нормативно-правової бази та організації міжнародного співробітництва;

конкретизовано систему заходів запобігання злочинам у сфері трансплантації органів або тканин людини, зокрема заходів, спрямованих на усунення чи нейтралізацію причин і умов вчинення злочинів у цій сфері;

обґрунтовано доцільність викладення назви та диспозиції ст. 143 КК України у новій редакції, а також необхідність доповнення закону України про кримінальну відповідальність санкціями, якими б передбачалась відповідальність за незаконний обіг органів або тканин людини;

удосконалено:

теоретичні положення щодо визначення елементів складу злочинів у сфері трансплантації органів і тканин людини, зокрема щодо визначення об'єкта, предмета та суб'єкта злочину, моменту закінчення злочину тощо;

положення щодо подальшого розвитку процедури отримання згоди на вилучення донорського органу. Найбільш дієвим варіантом вирішення цього питання вбачається запровадження “карти донора” документу, яким підтверджується готовність особи стати донором у разі смерті.

дістали подальшого розвитку:

історико-правовий аналіз становлення норм, якими регулюється порядок трансплантації органів або тканин людини;

основні напрями міжнародного співробітництва щодо протидії злочинам в означеній сфері, зокрема обмін оперативною, криміналістичною, статистичною та іншою інформацією, планування і здійснення скоординованих оперативно-розшукових і профілактичних заходів, сприяння в підготовці кадрів і підвищенні кваліфікації фахівців;

положення щодо можливого використання у вітчизняному законодавстві новел кримінального законодавства інших держав з урахуванням розвитку сучасних біотехнологій.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що викладені у дисертації висновки й рекомендації можуть бути використані:

у науково-дослідній сфері - для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем запобігання злочинам у сфері трансплантації органів або тканин людини;

у правотворчості - внесено пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правових норм про відповідальність за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини, які можуть бути використані при подальшому вдосконаленні кримінального законодавства (лист Голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності № 04-19/14-617 від 10.03.2009 р.);

у правозастосуванні - при викритті, розслідуванні та запобіганні злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини (лист начальника Департаменту боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми МВС України № 37/2-373 від 26.02.2009 р.);

у навчальному процесі - при підготовці підручників і навчальних посібників із кримінології, кримінального права і криміналістики та при викладанні курсів “Кримінологія”, “Судова медицина”, “Судова психіатрія” й “Кримінальне право” (Акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного від 15 травня 2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є результатом самостійного наукового пошуку автора. Сформульовані положення, узагальнення, оцінки, висновки, рекомендації та пропозиції обґрунтовані дисертантом на підставі особистих наукових досліджень. У статті, опублікованій у співавторстві, 50 % змісту складають власні теоретичні розробки дисертанта; наукові ідеї та розробки, що належать співавтору, у дисертації не використовуються.

Апробація результатів дисертації. Основні результати та висновки дисертаційного дослідження оприлюднені на Міжнародній науковій конференції “Україна шляхами віків” (м. Київ, Академія праці і соціальних відносин Федерації профспілок України, 2002 р.), трьох щорічних науково-практичних конференціях (м. Київ, Київська державна академія водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, 26-30 березня 2007 р., 23-24 березня 2008 р., 30 березня 3 квітня 2009 р.).

Публікації. За результатами дослідження дисертантом одноособово опубліковано п'ять статей, у наукових фахових виданнях, що входять до переліку, затвердженого ВАК України, три статті в інших наукових виданнях, а також тези чотирьох наукових доповідей.

Структура дисертації обумовлена метою, завданнями, об'єктом і предметом дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 222 сторінок, з них основний текст викладений на 180 сторінках, шість додатків на 22 сторінках та список використаних джерел (173 найменування) - 20 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, розкривається зміст і стан проблеми, яка підлягає аналізу, характеризується зв'язок роботи з науковими програмами, планами та темами, визначаються мета й завдання дослідження, його об'єкт, предмет, методологічні і теоретичні засади, висвітлюється наукова новизна та практична значущість дослідження, формулюються положення, що виносяться на захист, наводяться дані про їх апробацію, публікації та впровадження результатів.

Розділ 1. “Кримінально-правова характеристика злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини” складається з трьох підрозділів. Він містить питання розвитку трансплантології та соціально-правової обумовленості криміналізації порушень встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини, їх кримінально-правову характеристику та аналіз кримінальної відповідальності за ці злочини у зарубіжних країнах.

У підрозділі 1.1 “Розвиток трансплантології та соціально-правова обумовленість криміналізації порушень встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини” розглядаються етапи становлення трансплантології, історія розвитку законодавства, підстави криміналізації порушень порядку трансплантації органів або тканин людини.

Історично склалось так, що регулювання відносин в медицині здійснювалось у відповідності з морально-етичними нормами, але прогрес трансплантології вимагав більш досконалої регламентації в цій сфері. На цьому етапі відбулась інтеграція медичних і правових наук, оскільки трансплантація органів і тканин вимагала дотримання особистих прав і свобод людини, чіткої юридичної регламентації їх проведення, з метою правового захисту пацієнтів і лікарів. Розвиток і вдосконалення правовідносин у сфері трансплантології відбувається й нині, паралельно новим досягненням медичної і юридичної науки, і тому цей процес продовжується.

Основним у цьому процесі є не тільки формування трансплантології як медичної науки, а й її взаємодія з правовими науками, взаємний вплив медицини і юриспруденції. Очевидно, що потреба в правовій регламентації пересадок органів і тканин особливо гостро постала на етапі клінічних трансплантацій, коли внаслідок розвитку медицини і юриспруденції було обґрунтовано ідею необхідності правового захисту всіх учасників трансплантації - донора, реципієнта і медичних працівників. Розуміння закономірностей цього процесу сприяє ефективному вдосконаленню правової бази, яка регламентує медичну діяльність взагалі і трансплантацію органів і тканин зокрема, але чинне кримінальне законодавство не відповідає об'єктивним потребам охорони прав пацієнта в умовах стрімкого науково-технічного прогресу і потребує удосконалення з погляду законодавчої техніки.

Ще один важливий аспект - необхідність створення системи протидії корисливого вилучення та отримання трансплантаційного матеріалу. Торгівля органами та іншими анатомічними матеріалами людини заборонена і в Україні. Тому, заслуговує на увагу думка про доцільність внесення до кримінального законодавства окремої норми про заборону оплатних відносин у сфері трансплантології з метою профілактики корисливих правопорушень.

Сучасна діяльність, пов'язана з трансплантацією клітин регулюється спеціальним Законом України “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині” від 16 липня 1999 р. Проте положення цього Закону в основному регулюють діяльність, пов'язану з трансплантацією органів, і не містять розмежувань між порядком використання трансплантації органів і клітин. Відсутність в Законі про трансплантацію спеціальної термінології, умов і порядку використання трансплантації клітин призводить до неоднозначного розуміння його норм.

У підрозділі 1.2 “Особливості кримінально-правової характеристики злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини” проаналізовані об'єктивні та суб'єктивні ознаки злочинів у сфері трансплантації органів і тканин людини, розглянута судова практика щодо цих злочинів, пропонується нова редакція ст. 143 КК України.

Основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 143 КК України, є здоров'я особи, а його додатковим обов'язковим об'єктом залежно від конкретної форми цього злочину порядок проведення трансплантації щодо людини або торгівлі органами або тканинами людини.

Предметом цього злочину є тільки такі анатомічні матеріали людини (гомотрансплантати), як органи і тканини, у тому числі вилучені у мертвої людини. Щодо визначення плаценти як предмету цього злочину, то плацента, яка виділена із організму людини в результаті фізіологічних пологів не може вважатись предметом злочину, передбаченого ч. 4 ст. 143 КК України (але може бути ним до моменту виділення із організму природним шляхом).

Суб'єкт злочину за частинами 1, 2 та 3 ст. 143 КК України спеціальний лікар, оскільки вилучення органів та тканин з метою їх трансплантації, як обов'язкова ознака цього злочину, може здійснюватися лише цією категорією осіб. Суб'єкт злочину за частинами 4 та 5 ст. 143 КК України загальний.

Моментом закінчення злочинного посягання є фактичне вилучення органу або тканин людини, тобто цей злочин є матеріальним складом злочину, як і більшість злочинів проти здоров'я.

До злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини належать:

а) злочини, в яких мета вилучення (використання) органів і (або) тканин людини передбачена як обов'язкова ознака складу. До них можна віднести порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143 КК України), торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини (ст. 149 КК України);

б) злочини, в яких мета вилучення (використання) органів і (або) тканин не впливає на кваліфікацію. Зокрема, це умисне вбивство (ч. 2 ст. 115 КК України), доведення до самогубства (ст. 120 КК України), спричинення шкоди здоров'ю будь-якого ступеня тяжкості (ст. 121, 122 КК України), незаконне позбавлення волі або викрадання людини (ст. 146 КК України), незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст. 151 КК України), наруга над могилою (ст. 297 КК України).

Водночас, наявність зазначених складів злочинів є підставою для висновку про всебічність кримінально-правового регулювання відносин у сфері вилучення (використання) органів і тканин людини.

Так, Кримінальним кодексом України не встановлена відповідальність за незаконне вилучення органів або тканин померлої людини для трансплантації або з іншою метою, що останнім часом стало дуже прибутковою справою, а тотальний дефіцит донорських органів, провокує медичних працівників на незаконне вилучення у померлих людей органів або тканин.

У підрозділі 1.3 “Кримінальна відповідальність за порушення порядку трансплантації органів або тканин людини за законодавством зарубіжних країн” проаналізовано кримінальне законодавство ряду країн Європи та СНД, кримінальні кодекси яких прямо передбачають відповідальність за злочини у сфері трансплантації органів і тканин людини (Азербайджан, Грузія, Киргизія, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Таджикистан, Узбекистан, Російська Федерація, Латвійська Республіка, Литовська республіка, Естонська республіка, Молдова, Іспанія, Болгарія, Франція).

Вивчення та аналіз зарубіжного кримінального законодавства свідчить, що норми, якими регламентується відповідальність за злочини у сфері трансплантації органів і тканин людини, закріплені у законодавстві багатьох держав світу. Водночас кримінальним законодавством деяких країн (КНР, Австрія, ФРН, Туреччина, Японія, Швеція, Швейцарія) не передбачена відповідальність за вчинення саме злочинів у сфері трансплантації органів і тканин людини, що зумовлюється морально-етичними, релігійними поглядами, використанням загальних норм кримінального закону щодо захисту життя та здоров'я донора і реципієнта тощо.

Розділ 2. “Кримінологічна характеристика злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини” складається з двох підрозділів, присвячених аналізу стану, тенденцій та особливостей механізму злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини та причин і умов вчинення цих злочинів.

У підрозділі 2.1 “Стан, тенденції та деякі особливості механізму злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини” доводиться, що мета протиправного отримання (вилучення) донорського матеріалу може бути основою класифікації відносно окремої групи суспільно небезпечних діянь злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини.

У судовій практиці злочини, які вчиняються у сфері трансплантації органів або тканин людини, трапляються поки ще не часто. Зокрема, за рік у світі порушується близько 50 кримінальних справ про незаконний продаж людських органів. З них лише 20 % піддається розкриттю.

Така ситуація зумовлена тим, що: по-перше, вони належать до групи так званих латентних злочинів, зокрема, 2,8 % опитаних нами працівників органів внутрішніх справ вважають, що латентність цих злочинів досягає 100 %; 15,9 % 80, та 36,6 % 70 %, а пояснюється це, на їхню думку, недосконалістю редакції самої ст. 143 КК України (53,1 %) та приховуванням цих випадків з боку окремих медичних працівників (61,4 %); по-друге, кримінальні справи, порушені за вчинення цих злочинів, судами не розглядаються, насамперед, внаслідок помилок у кваліфікації злочину слідчими, у яких немає досвіду розслідування таких злочинів, недоліків у правовому регулюванні питань трансплантації органів або тканин людини тощо.

Вивчені дисертантом матеріали кримінальних справ засвідчують, що порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини вчиняються медичними працівниками лікарями, які всупереч закону виконують операції за відсутністю ліцензій на здійснення такої медичної практики. Реципієнт дає згоду на проведення операції (як правило, це пов'язане з трансплантацією фетальних матеріалів), а лікар здійснює операцію та отримує винагороду. Механізм такого роду злочинів простий.

Для другого виду цих злочинів - вилучення у людини її органів чи тканин шляхом примушування або обману, характерним є вчинення їх організованими злочинними групами, до складу яких можуть входити медичні працівники (лікарі швидкої медичної допомоги, анестезіологи-реаніматологи, хірурги, операційні сестри, судово-медичні експерти та ін.), а також особи, які не входять до числа медичних працівників, та належать до кримінальних структур, що спеціалізуються на вчиненні злочинів, пов'язаних з трансплантацією органів і (або) тканин людини.

Щодо торгівлі людськими органами, то на території України зафіксований лише один випадок громадянка Ш. мала намір продати нирку свого чотирирічного сина за 50 тис. доларів США. Дарницький районний суд м. Києва визнав Ш. винною у скоєнні злочину, передбаченого ст. 15, ч. 4 ст. 143 КК України та призначив їй покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі. Тому деякі автори вважають, що якщо є випадки продажу донорами органів, то жертви-донори виїздять для цього за межі України, оскільки тут недостатньо спеціалізованих медичних установ та кваліфікованого персоналу, а у сертифікованих трансплантологічних клініках існує суворий режим контролю і здійснити нелегальну трансплантацію органів ризиковано.

Слід підкреслити, що на думку експертів Міжнародної організації з міграції, географічне розташування України та наявні нині тут тенденції підтверджують можливість суттєвої загрози торгівлі людськими органами у майбутньому. Географічно Україна розташована неподалік від країн Східної та Південно-Східної Європи, яких часто пов'язують з торгівлею органами (Молдова, Болгарія, Румунія, Росія і Туреччина). Це створює ризик, що така форма торгівлі людьми з часом з'явиться і в Україні.

З метою отримання даних щодо існування чорного ринку людських органів нами було проведено опитування 145 працівників органів внутрішніх справ та 116 лікарів.

83,5 % опитуваних працівників міліції вважають, що незаконний ринок донорських органів і тканин є в Україні, а 79,3 % і в інших державах, 16,5 % та 20,7 % відповідно - було важко відповісти.

На запитання про існування незаконного ринку донорських органів і тканин людини в Україні позитивно відповіли лише 32,8 %, а в інших державах - 58,6 % лікарів; заперечують існування такого ринку в Україні 24,1 %, а в інших державах - 5,2 %; відповідно 43,1 і 36,2 % було важко відповісти.

Розбігаються думки працівників міліції та лікарів про ступінь реальності загрози стати потерпілим від незаконної трансплантації органів у медичних установах. 68,9 % правоохоронців вважають ступінь загрози стати потерпілим як високого (37,2 %) та середнього (31,7 %) рівня, а лікарі (69,0 %) навпаки визнають її як мінімальну (41,4 %) та такої, яка не існує взагалі (27,6 %). До того ж 75,9 % правоохоронців вважають умови трансплантації органів і тканин у медичних установах “непрозорими”, а серед лікарів такими умовами визнають 51,7 %.

На думку автора, розбіжності думок правоохоронців і лікарів щодо їх бачення вказаних проблем незаконної трансплантації органів зумовлено їх професійною приналежністю, а також громадською думкою, яка на жаль формується неналежним чином, не на користь лікарів.

У підрозділі 2.2. “Причини та умови вчинення злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини” увагу акцентовано, насамперед, на проблемах, що існують у сфері трансплантації органів або тканин людини, оскільки вона є сферою суто медичної діяльності.

Автором виокремлено і досліджено групи чинників, що сприяють вчиненню злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини, які мають достатньо самостійний характер, відрізняються від причин та умов загальних насильницьких злочинів. Головною відмінністю є те, що ці злочини в основному вчиняються у зв'язку із здійсненням медичної практики з приводу трансплантації органів або тканин людини у сфері забезпечення здоров'я населення. Тому головні чинники знаходяться у площині існування недоліків саме у сфері медичного обслуговування населення та визначаються рівнем розвитку трансплантології, формуванням організаційних засад служби трансплантації, удосконаленням матеріально-технічної бази та медикаментозного забезпечення, правового регулювання, забезпечення удосконалення нормативно-правової бази, забезпечення підготовки професійних кадрів, організації міжнародного співробітництва.

Результати анкетування вказують на те, що найактуальнішими для пересічних громадян України є питання медичного обслуговування, якості функціонування медичних установ, зокрема, трансплантологічних клінік, крім того, їм небайдужі криміногенні та правові чинники, а морально-етичні проблеми їх цікавлять найменше. Порівняння відповідей респондентів обох груп засвідчують, що медичні працівники дещо занижують значущість деяких чинників, які обумовлюють злочинність у сфері трансплантації органів або тканин людини. Ймовірним поясненням цього може бути традиційна корпоративність медичних працівників, що ускладнює виявлення та розкриття цих злочинів та їх запобігання.

Дисертантом виокремлено дві групи детермінант злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини:

1) загальні, до яких віднесено фактори, що однаково впливають на злочинність будь-якого виду (соціально-економічне, політичне становище в державі, високий рівень безробіття, широка поляризація суспільства на бідних і багатих, недостатня якість життєвого рівня, низька оплата і соціальна допомога, недоліки у роботі суб'єктів профілактики, прогалини у правовому регулюванні тощо);

2) спеціальні - тобто ті, що головним чином зумовлюють існування цього виду злочинів (організація медичного обслуговування населення, роботи медичних установ та якість їх роботи, недостатній контроль за діяльністю медичних установ з боку держави, віктимна поведінка жертви, недоліки правового виховання тощо).

Розділ 3. “Шляхи вдосконалення заходів запобігання та законодавства щодо злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини” складається з трьох підрозділів в яких висвітлюються система заходів запобігання злочинів, що вчиняються у сфері трансплантації органів або тканин людини, питання вдосконалення правового регулювання порядку трансплантації органів або тканин людини та основні напрями міжнародного співробітництва щодо протидії злочинам у цій сфері.

У підрозділі 3.1. “Система заходів запобігання злочинам у сфері трансплантації органів або тканин людини” з позицій теорії запобігання злочинності висвітлюються запобіжні заходи загально-соціального та спеціально-кримінологічного характеру щодо злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини.

Заходи загальносоціального характеру розглядаються, як такі, що безпосередньо спрямовані на вирішення загальних суспільних проблем, але разом водночас впливають на усунення (нейтралізацію) дії детермінантів (чинників) злочинності у сфері трансплантації органів або тканин людини, передусім її соціальних передумов. Автор в роботі висвітлює заходи щодо вдосконалення нормативно-правової бази в галузі трансплантології, вдосконалення освіти та розвитку науки трансплантології, вирішення соціальних питань, формування позитивної суспільної думки про донорство, розвитку матеріально-технічної бази та медикаментозного забезпечення трансплантації, адаптації законодавства України до європейських стандартів тощо.

Заходи спеціально-кримінологічного характеру щодо злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини здійснюються насамперед на загальнодержавному рівні та у напрямі загальної профілактики. Вони спрямовані на виявлення причин і умов, що зумовлюють злочини у цій сфері, і головним чином - на усунення дії (впливу) цих чинників, маючи своїм безпосереднім завданням запобігання вчиненню зазначених злочинів.

Запобігання цим злочинам повинно здійснюватися, зокрема, за такими напрямами:

вдосконалення нормативної правової бази співпраці країн в боротьбі зі злочинами у сфері трансплантації органів або тканин людини, гармонізація національного законодавства у цій сфері;

здійснення спільних заходів для виконання положень конвенцій ООН, інших міжнародних договорів, учасниками яких є Україна, спрямованих на боротьбу зі злочинами у сфері трансплантації органів або тканин людини;

вдосконалення механізмів взаємодії правоохоронних органів, органів прикордонного і міграційного контролю, соціального забезпечення, охорони здоров'я і утворення неурядових організацій для здійснення погоджених заходів протидії торгівлі людьми, особливо жінок і дітей, а також торгівлі людськими органами;

створення банку даних про транснаціональні злочинні групи, їх лідерів, юридичних і фізичних осіб, причетних до вчинення злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини, а також про зниклих осіб, які ймовірно, стали жертвами таких злочинів;

забезпечення контролю за діяльністю юридичних і фізичних осіб, які можуть бути втягнуті у злочинну діяльність або бути співучасниками злочинів у сфері трансплантації органів або тканин людини.

Спеціалізованим суб'єктом запобігання вказаних злочинів є Департамент боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми МВС України та підпорядковані йому управління (відділи) боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми. Вивчення діяльності якого та аналіз нормативних актів, що регулюють роботу його підрозділів, дає підстави для висновку, що основними напрямами діяльності та заходами щодо виявлення та запобігання цих злочинів, є:

заходи організаційного та аналітичноінформаційного характеру (вивчення, аналіз причини та умови, які сприяють вчиненню злочинів зазначеної категорії; внесення відповідних пропозицій щодо їх усунення; організація взаємодії із зацікавленими установами, організаціями, а також засобами масової інформації при проведенні профілактичних заходів; взаємодія з органами і підрозділами внутрішніх справ, іншими правоохоронними органами, місцевими органами виконавчої влади, установами, громадськими організаціями у запобіганні та боротьбі із злочинами зазначеної категорії; надання засобам масової інформації матеріалів стосовно зазначених питань з метою підвищення громадської свідомості та формування негативного ставлення суспільства до злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми; організація і проведення спільних заходів щодо їх попередження й розкриття; вивчення позитивного досвіду цієї діяльності);

заходи оперативно-розшукового характеру (здійснення заходів оперативного супроводження кримінальних справ, порушених за матеріалами управління (відділу); безпосередня робота щодо створення спеціалізованої мережі джерел оперативної інформації, яка б забезпечувала своєчасне виявлення та документування протиправної діяльності злочинних груп і окремих осіб, причетних до торгівлі людьми; забезпечення функціонування та систематичного поповнення спеціалізованих обліків на осіб, причетних до організації та вчинення цих злочинів; здійснення організаційних та оперативно-розшукових заходів щодо запобігання, виявлення та розкриття цих злочинів; взаємодія з органами і підрозділами внутрішніх справ, іншими правоохоронними органами, місцевими органами виконавчої влади, установами, громадськими організаціями у запобіганні та боротьбі із злочинами зазначеної категорії, організація та проведення спільних заходів щодо їх попередження й розкриття);

заходи науково-методичного характеру (вивчення позитивного досвіду діяльності аналогічних підрозділів в інших регіонах держави, підготовка науково-практичних рекомендацій з питань виявлення, документування та розкриття злочинів цієї категорії з урахуванням кращого міжнародного досвіду). На думку дисертанта, у нормативних актах, якими регулюється робота цих підрозділів, бажано конкретизувати функції щодо взаємодії цих підрозділів з місцевими органами виконавчої влади, установами, громадськими організаціями у запобіганні та боротьбі із злочинами зазначеної категорії.

У підрозділі 3.2. “Вдосконалення правового регулювання порядку трансплантації органів або тканин людини” розглянуті питання моральних, етичних, психологічних та правових проблем, що обумовлено необхідністю чіткого врегулювання правовідносин у сфері трансплантології, а також удосконалення чинних нормативно-правових актів та розробки нових. Зокрема, удосконалення нормативно-правових актів трансплантології тісно пов'язано зі специфікою пересадки органів та тканин людині особливий характер правовідносин визначається наявністю трьох суб'єктів: медичний заклад, донор, реципієнт. Окремого врегулювання вимагає вилучення органів у донора-трупа. Констатація смерті такої особи та вилучення органів проводять відповідно до інструкцій затверджених Наказом МОЗ України № 226 від 25.09.2000 р. “Про затвердження нормативно-правових документів з питань трансплантації”. Тому, від досконалості моделі цих правовідносин значною мірою залежатиме рівень розвитку як правової бази, що регламентує пересадку органів та тканин людині, так і трансплантології у цілому.

Автором пропонуються зміни до Закону України “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині” від 16 липня 1999 р. щодо розмежування порядку та умов застосування трансплантації органів, трансплантації тканин і трансплантації клітин; зміни та доповнення до Переліку державних і комунальних закладів охорони здоров'я та наукових установ, що мають право здійснювати діяльність, пов'язану з трансплантацією щодо необхідності розмежування закладів і установ на ті, що здійснюють трансплантацію органів, трансплантацію тканин, трансплантацію клітин і трансплантацію кісткового мозку.

Обґрунтовано висновок про доцільність розробки нормативно-правових актів з питань відповідальності за порушення законодавства у сфері трансплантації клітин; розробки та запровадження Положення про відділення інтенсивної терапії, яке є базою вилучення анатомічних матеріалів; розробки інструкцій проведення оперативних втручань в трансплантології (наприклад, “Інструкції щодо трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів від живого донора”); розробки стандартів якості та безпеки при трансплантації органів, тканин та клітин відповідно до інструкції Європейського комітету охорони здоров'я Ради Європи.

У підрозділі 3.3. “Основні напрями міжнародного співробітництва щодо протидії злочинам у сфері трансплантації органів або тканин людини” зазначається, що співпраця держав в ХХ - початку XXI століття в боротьбі зі злочинами міжнародного характеру передбачає конкретні правові і організаційні форми взаємодії держав по запобіганню і припиненню кримінальних діянь, що становлять небезпеку як для окремих держав, так і для міжнародного співтовариства.

На основі аналізу міжнародних правових актів аналізуються основні напрями співпраці України з правоохоронними органами інших держав та міжнародного співтовариства. Зокрема, це: участь у міжнародних семінарах, конференціях і тренінгах з питань протидії торгівлі людьми; участь у міжнародних оперативно-профілактичних операціях і розслідуваннях злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми; продовження співробітництва з Інтерполом, Європолом, Регіональним центром Південно-Східної Європейської ініціативи співробітництва у боротьбі з транснаціональною злочинністю (SECI), правоохоронними органами інших держав з питань спільної протидії торгівлі людьми, обміну інформацією про транснаціональні злочинні групи та окремих осіб, які провадять таку злочинну діяльність, а також розслідування злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми; забезпечення залучення міжнародних громадських організацій, благодійних фондів та іноземних засобів масової інформації до реалізації проектів, спрямованих на запобігання і протидію торгівлі людьми, розшуку осіб, які зникли за кордоном, їх реінтеграцію і реабілітацію тощо.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації викладено нове вирішення наукового завдання, що полягає в розробці науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення заходів запобігання злочинам та законодавства у сфері трансплантації органів або тканин людини.

1. Підставами криміналізації порушень встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини є: високий ступінь їх суспільної небезпеки; необхідність кримінально-правових гарантій реалізації конституційних прав людини щодо її життя і здоров'я, честі, гідності, недоторканності та безпеки; об'єктивна необхідність кримінально-правової охорони здоров'я донорів, реципієнтів та лікарів; наявність “чорного ринку” людських органів або тканин та проявів трансплантаційного “туризму” (продажу органів і тканин при виїзді за кордон); необхідність виконання зобов'язань за міжнародними угодами тощо.

2. З метою вдосконалення правовідносин в сфері трансплантології ст. 143 КК України викласти у такій редакції:

“Стаття 143. Незаконна діяльність у сфері трансплантації органів або тканин людини”.

Порушення встановленого законом порядку або умов вилучення органів або тканин людини - карається …

Порушення встановленого законом порядку або умов трансплантації органів або тканин людини - карається …

Вилучення у людини органів або тканин з метою їх трансплантації шляхом насильства, обману, зловживання довірою, з використанням уразливого стану такої особи, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності, - карається …

Торгівля органами або тканинами людини, за винятком передбачених законодавством випадків, - карається …

Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою та четвертою цієї статті, вчинені повторно або групою осіб за попередньою змовою - карається …

Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою та четвертою цієї статті, вчинені організованою групою, із зловживанням службовим становищем або щодо неповнолітнього - карається …”

3. Доповнити КК України ст. 143-1 у такій редакції:

“ Стаття 143-1 Незаконний обіг органів і тканин людини

Незаконне придбання, збут, а так само зберігання, перевезення або пересилання з метою збуту органів або тканин людини - карається…

Умисне порушення правил зберігання, обліку, використання, перевезення, пересилання, розподілу органів і (або) тканин людини, що вчиняються особою, в обов'язки якої входить дотримання зазначених правил - карається …

4. У контексті можливого запозичення до вітчизняного кримінального законодавства заслуговує на увагу законодавство:

Франції щодо відповідальності за незаконний обіг не тільки органів, тканин людини, а й клітин і продуктів життєдіяльності людини;