Злочинні наслідки в механізмі кримінально-правового регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Злочинні наслідки в механізмі кримінально-правового регулювання

Берзін П.С.

12.00.08 - кримінальне право та кримінологія

Київ - 2010

Вступ

Актуальність теми. Правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам (ч. 1 ст. 1 Кримінального кодексу України, далі - КК) неможливе без врахування результату таких посягань. Ці результати можуть набувати різних проявів, в тому числі, існувати у формі злочинних наслідків, окремі з яких виражаються як відповідний елемент складу злочину.

Наявність вказаних наслідків як результату поведінки людини в багатьох випадках обумовлює визнання того чи іншого діяння злочином певного виду чи окремим його різновидом. І якщо поняттю та ознакам злочину окрема увага все ж таки приділяється у нормах КК України, роз'ясненнях Пленуму Верховного Суду України (далі - ПВСУ), теорії кримінального права, то стосовно наслідків такого однозначного висновку зробити не можна. Їх зміст, сутність, структура, різновиди і значення й досі викликають серйозні дискусії у доктрині кримінального права і створюють проблеми як на законодавчому рівні, так і на рівні теорії кримінального права та судової практики. Правила ж врахування наслідків при кваліфікації певних діянь у переважній більшості мають вигляд теоретичних напрацювань, і лише деякі з них знаходять відображення в актах судового тлумачення.

Окремим аспектам поняття, класифікації й значення наслідків у кримінальному праві приділялась певна увага у публікаціях багатьох представників науки кримінального права: П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова, Т. Боярські, Я.М. Брайніна, Л.П. Брич, Б.В. Волженкіна, С.Б. Гавриша, В.О. Глушкова, Р. Гораля, В.К. Грищука, Н.О. Гуторової, Л.М. Демидової, О.О. Дудорова, А.Е. Жалінського, Е.М. Кісілюка, В.С. Коміссарова, М.М. Кропачева, В.М. Кудрявцева, В.Б. Малініна, А. Марека, П.С. Матишевського, А.А. Музики, В.О. Навроцького, А.В. Наумова, М.І. Панова, В.С. Прохорова, Ю.Є. Пудовочкіна, В.В. Сташиса, Є.Л. Стрельцова, В.Я. Тація, Г.В. Тімейка, Є.В. Фесенка, П.А. Фефелова, В.Д. Філімонова, М.І. Хавронюка, Т.В. Церетелі, В.Л. Чубарєва, С.Д. Шапченка, С.С. Яценка та інших вчених. На монографічному рівні зазначені аспекти розглядалися в радянський період розвитку кримінального права Н.Ф. Кузнецовою (1958), В.В. Мальцевим (1989), О.С. Міхліним (1969), а на сучасному етапі - у кандидатських дисертаціях таких українських авторів, як О.М. Миколенко (2005), Є.В. Шевченко (2002) й у монографії останнього (2005). Помітним внеском в дослідження цих питань є монографія (1991) і докторська дисертація (1993) С.В. Землюкова, а також кандидатські дисертації інших російських вчених: І.А. Анісімової (2008), С.М. Воробйова (2003), А.В. Голікової (2005), Д.О. Крашеніннікова (2007). Проте, незважаючи на наукову значущість доробків цих вчених, єдності у вирішенні низки дискусійних питань щодо розуміння злочинних наслідків та їх системи на сьогодні немає, а некритичне ставлення до певних законодавчих положень та позицій правозастосовчої практики значною мірою заважає "побудові" цілісного уявлення про ці наслідки. Так, у теорії кримінального права врахування наслідків поведінки людини здійснюється здебільшого на рівні дослідження сутності й змісту суспільної небезпечності діяння та відповідного елементу складу злочину. Переважно з останнім і пов'язується кримінально-правове значення наслідків, що аж ніяк не можна вважати достатнім, оскільки ціла низка інших, не менш важливих, проблем так і залишається нерозкритою або висвітлюється фрагментарно. Як результат - відсутність цілісного уявлення про кримінально-правове значення наслідків.

Системне врахування певних наслідків як результату поведінки людини у вітчизняному кримінальному праві також не простежується. Деякі із підходів українського законодавця щодо описання конкретних проявів наслідків поведінки людини в нормах КК видаються суперечливими. І справа тут не стільки в їх текстуальному позначенні в конкретній нормі кримінального закону, скільки у врахуванні особливостей впливу таких наслідків на утворення змін в об'єкті кримінально-правової охорони, їх відображенні у змісті об'єктивної сторони складу злочину, обчисленні їх розмірів. Це призводить до того, що правозастосовча практика в багатьох випадках позбавлена необхідних правових орієнтирів. Зокрема, можна згадати непоодинокі випадки різного та спірного тлумачення правозастосовчими органами змісту наслідків як елемента одного і того самого складу злочину, правил його врахування при кваліфікації вчиненого, призначенні покарання тощо.

Зазначене пояснює своєчасність і потрібність комплексного дослідження проблем врахування наслідків поведінки людини в кримінально-правовому регулюванні, з'ясування, перш за все, значення тих із них, які є результатом суспільно небезпечної поведінки, що визнається злочином певного виду чи його окремим різновидом. Саме цими міркуваннями керувався автор при виборі теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження є складовою частиною плану наукової роботи кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 2005-2010 рр.: "Проблеми боротьби зі злочинністю: кримінально-правові, кримінологічні та кримінально-виконавчі аспекти", що затверджений на засіданні кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 12 від 17 березня 2005 р.), а також науково-дослідницької роботи юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка № 06 БФ042-01 на тему "Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу" (державний реєстраційний номер 0101U003579). Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 9 від 25 червня 2008 р.).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на підставі комплексної характеристики злочинних наслідків як кримінально-правового явища розробити системний підхід до їх (наслідків) врахування в механізмі кримінально-правового регулювання і на основі такого підходу внести науково обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення кримінального законодавства України та рекомендації стосовно поліпшення практики його застосування. Для досягнення цієї мети поставлені такі завдання:

1) з'ясувати основні підходи до філософського і соціологічного розуміння наслідків, визначити ті їх характеристики, які можуть бути використані для подальшого правового (кримінально-правового) дослідження;

2) на підставі окремих із зазначених характеристик сформулювати специфічний зміст суспільно небезпечних і злочинних наслідків;

3) дослідити особливості впливу наслідків - перш за все суспільно небезпечних та злочинних - на кримінально-правове регулювання;

4) з'ясувати основні проблеми врахування наслідків в межах окремих інститутів Загальної частини та відповідних норм Особливої частини кримінального права України;

5) проаналізувати основні теоретичні та правозастосовчі підходи щодо врахування наслідків при кваліфікації злочинів, коли відповідні проблеми вирішуються на етапі кримінально-правової оцінки вчиненого;

6) на підставі здійсненого дослідження розробити пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства України, сформулювати рекомендації щодо оптимізації практики його застосування.

У роботі досліджуються не всі проблеми злочинних наслідків у кримінальному праві, а лише ті з них, які безпосередньо пов'язані з механізмом кримінально-правового регулювання, його "статичними" та "динамічними" характеристиками. Деякі проблеми злочинних наслідків, які становлять самостійний об'єкт окремого наукового дослідження, в дисертації не розглядаються взагалі або висвітлюються побіжно (як, наприклад, проблеми врахування наслідків поведінки людини при її криміналізації чи декриміналізації). При цьому дослідження основних проблем врахування наслідків при кваліфікації злочинів здійснюється на прикладі кваліфікації злочинів у сфері господарської діяльності (розділ VII Особливої частини КК) - з огляду на те, що більшість із запропонованих в дисертації підходів мають вагоме значення для кваліфікації злочинів, передбачених іншими розділами Особливої частини КК.

Об'єктом дослідження є ті сфери соціально-правової дійсності, в яких наслідки поведінки людини мають кримінально-правове значення.

Предмет дослідження - злочинні наслідки в механізмі кримінально-правового регулювання.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань було використано такі методи: формально-логічний - при визначенні змісту окремих термінів та термінологічних зворотів, які використовуються у теоретичній та нормативній характеристиці наслідків людської поведінки та їх окремих різновидів; зокрема, при визначенні зворотів "зміни в об'єкті кримінально-правової охорони" - "злочинні наслідки" - "наслідки як елемент складу злочину"; системно-структурний - при комплексному аналізі наслідків поведінки людини як відносно самостійного кримінально-правового явища та при систематизації (класифікації) окремих їх проявів; догматичний - при дослідженні особливостей врахування наслідків людської поведінки в нормах Особливої частини КК України і розробленні пропозицій стосовно зміни окремих норм КК України; порівняльно-правовий - при дослідженні окремих проблем врахування наслідків у кримінальному праві країн Західної Європи та СНД; історико-правовий - при дослідженні приписів нормативно-правових актів, актів судового тлумачення та теоретичних джерел у дореволюційний і радянський періоди розвитку кримінального законодавства; статистичний - при здійсненні узагальнення матеріалів судової практики стосовно врахування наслідків при кваліфікації злочинів.

Емпіричну базу дослідження становлять дані, одержані при ознайомлені дисертанта з матеріалами понад 500 кримінальних справ, розглянутих Верховним Судом України, апеляційними та місцевими судами Дніпропетровської, Донецької, Закарпатської, Запорізької, Київської, Львівської, Луганської областей, АР Крим та м. Києва у період з 1995 р. по 2009 р., як найбільш характерних з позиції застосування кримінально-правових норм, зміст яких пов'язаний із злочинними наслідками.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням теоретичних і прикладних проблем злочинних наслідків як відносно самостійного кримінально-правового явища і в цьому плані системно вирішує важливу теоретичну проблему в науці кримінального права. Найбільш значущими результатами, які розкривають наукову новизну дисертаційного дослідження, можна вважати наступні положення, висновки та пропозиції:

Вперше:

1) на основі філософського, соціологічного і логічного розуміння категорій "зв'язок" ("взаємодія"), "зміни" і "наслідки" запропоноване авторське розуміння кримінально-правового змісту понять "зміни в об'єкті кримінально-правової охорони", "суспільно небезпечні наслідки", "злочинні наслідки", "наслідки як елемент складу злочину" та співвідношення між ними; встановлений, зокрема, наступний зв'язок окремих проявів поведінки людини зі змінами, які вони викликають: "поведінка людини" - "зміни в соціальній сфері"; "суспільно небезпечна поведінка" ("кримінально-правова аномалія") - "суспільно небезпечні наслідки"; "злочинна поведінка" (злочин як різновид кримінально-правової аномалії) - "злочинні наслідки" ("негативні зміни в об'єкті злочину"); "склад злочину певного виду чи окремого його різновиду" - "наслідки як елемент складу злочину" (лише у разі, якщо такі наслідки включені в юридичну конструкцію складу злочину);

2) на підставі застосування філософських і соціологічних підходів до розуміння негативних змін в соціальній сфері констатовано можливість якісного та кількісно-якісного типу її ураженості; якісний тип має місце тоді, коли вплив, якому піддаються соціальні цінності (автор поділяє ціннісну концепцію об'єкта злочину), зумовлює утворення в них таких негативних змін, які виключають їх кількісний вимір або не потребують його (заподіяння смерті людини, тілесних ушкоджень тощо); кількісно-якісний тип ураженості соціальної сфери зумовлює взяття відповідних соціальних цінностей під кримінально-правову охорону лише у разі, коли негативні зміни в них характеризуються певними кількісними показниками;

3) на основі визначення особливостей утворених в об'єкті злочину змін доведена доцільність надання самостійного кримінально-правового значення (значення "злочинних наслідків") перш за все тим із них, які сприймаються людиною на чуттєвому рівні; ті ж негативні зміни, які не сприймаються органами чуття людини (зокрема, зміни, що "уражають" моральність, авторитет органів держави, фізичних і юридичних осіб), доцільно відображати в нормах кримінального права насамперед як характеристику суспільної небезпечності самого діяння, а значення злочинних наслідків надавати їм лише в окремих випадках (зокрема, в складах злочинів у сфері службової діяльності, у складах окремих злочинів у сфері господарської діяльності тощо);

4) виокремлені основні різновиди негативних змін в соціальних цінностях і визначені особливості їх врахування при формулюванні змісту наслідків як елемента складу злочину; зокрема, основними різновидами таких змін, на думку дисертанта, є: а) порушення встановленого в державі правопорядку, що виражається, перш за все, в дезорганізації урегульованих правом соціальних зв'язків; б) реальні втрати, яких певні носії соціальних цінностей зазнали у зв'язку з утворенням зазначених негативних змін (пряма дійсна майнова шкода, фізична шкода тощо); в) неодержання вигоди, яка могла бути отримана таким носієм у разі відсутності впливу суспільно небезпечного діяння, яке законом визначене як злочин, на відповідні соціальні цінності. Крім того, в зміст наслідків можуть бути включені витрати, які здійснили носії соціальних цінностей чи мусять їх зробити для відновлення порушеної таким впливом соціальної цінності;

5) відмічено, що передбачені в окремих кримінально-правових нормах наслідки, що відображають негативні зміни в об'єкті кримінально-правової охорони, не завжди є самостійним орієнтиром для "функціонування" цього механізму у відповідному режимі (наприклад, заподіяння шкоди об'єктам кримінально-правової охорони при крайній необхідності саме по собі не є підставою для визнання такого заподіяння суспільно небезпечним); в іншому випадку заподіяння суспільно небезпечних наслідків зумовлює визнання такого заподіяння тим різновидом "кримінально-правової аномалії", який не є злочином (наприклад, якщо такі наслідки заподіяні неосудною особою);

6) на основі конкретизації інверсійної форми відображення в ч. 2 ст. 11 КК "суспільної небезпеки" (за принципом "від протилежного") зроблено висновок, що вжите в цій нормі поняття "істотна шкода фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі" характеризує не наслідки як елемент складу злочину, а може поширюватися на різні його елементи, а інколи охоплювати і певне їх поєднання;

7) обґрунтовано, що сформульоване в ст. 23 КК визначення вини не дає однозначних правових орієнтирів щодо того, чи є наслідки, про які йдеться у цьому визначенні, елементом складу злочину, чи вони можуть виходити за його межі; на думку дисертанта, такі орієнтири обов'язково мають бути сформульовані на нормативному (законодавчому) рівні, що буде мати позитивне значення не лише для інституту вини, а і для точного визначення підстави кримінальної відповідальності (див. Висновки);

8) доведено, що зміст об'єктивної характеристики складу співучасті у злочині, яка традиційно виражається поняттям "єдиний злочинний результат", не повинен обмежуватись наслідками як елементом складу злочину; такий зміст має співвідноситись зі злочинними наслідками, властивими будь-якому злочину;

9) констатується суперечливість положень ч. 3 ст. 36 КК, у якій поєднано загальне визначення перевищення меж необхідної оборони і виділення двох його різновидів, що тягнуть кримінальну відповідальність (ст.ст. 118, 124 КК); при такому поєднанні незрозуміло, в чому ще (крім заподіяння смерті і заподіяння тяжких тілесних ушкоджень) може виражатись тяжка шкода як обов'язкова ознака перевищення меж необхідної оборони (пропозиція дисертанта щодо усунення такої суперечності наведена у Висновках);

10) в межах систематизації наслідків як елемента складу злочину запропоновано їх поділ на такі, що характеризуються однорідністю або неоднорідністю змісту; в залежності ж від способу відображення у наслідках негативних змін в об'єкті кримінально-правової охорони, вони поділяються на наслідки з фіксованим і нефіксованим змістом; з урахуванням такого поділу дисертантом визначено типові й нетипові форми відображення наслідків у складі злочину, виявлено вади такого відображення в окремих нормах Особливої частини КК, запропоновано шляхи їх усунення;

11) з урахуванням необхідності точної і повної конкретизації змісту кількісних ознак складів злочинів, пов'язаних з грошовими показниками (перш за все, тих, що характеризують наслідки), розроблений конкретний механізм обчислення таких показників; при цьому з двох можливих підходів щодо "базового" орієнтиру обчислення грошових показників - використання конкретних сум в національній валюті або так званої умовної розрахункової (фінансової) одиниці - дисертант віддає перевагу першому з них.

Удосконалено:

1) визначення загальнотеоретичних орієнтирів, з урахуванням яких здійснюється законодавча фіксація в кримінально-правових нормах наслідків поведінки людини;

2) розуміння інверсійної форми відображення в кримінальному законі елементів складу злочину та ознак, що їх характеризують;

3) зміст окремих варіантів врахування злочинних наслідків у складах незакінченого злочину;

4) окремі характеристики наслідків поведінки людини у змісті юридичної конструкції добровільної відмови від доведення злочину до кінця (ст. 17 КК);

5) підходи щодо систематизації наслідків як елемента складів різних злочинів;

6) розуміння основних (типових) варіантів співвідношення наслідків як елемента складу злочину з "істотною шкодою", закріпленою в ч. 2 ст. 11 КК;

7) критерії розмежування закріплених в ч. 3 ст. 43 КК юридичних конструкцій особливо тяжкого та тяжкого злочинів, а також їх змістовних характеристик;

8) методику обчислення матеріальної шкоди у складах окремих злочинів у сфері господарської діяльності.

Набули подальшого розвитку положення про:

1) окремі характеристики ураженості таких елементів (компонентів) соціальних цінностей, як потерпілий від злочину, його права, свободи та інтереси, а також соціальні зв'язки між членами суспільства з приводу реалізації ними належних їм прав, свобод та інтересів;

2) відмінність злочинних наслідків і кримінально-правових наслідків як системи заходів кримінально-правового впливу, які застосовуються після (за) вчинення таких різновидів суспільно небезпечного діяння, як злочин, суспільно небезпечне діяння неосудної особи та особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності;

3) необхідність розуміння злочинних наслідків як відносно самостійного кримінально-правового явища, яке в механізмі кримінально-правового регулювання має розглядатись як юридичний факт;

4) обґрунтованість визнання наслідків елементом складів правомірних вчинків (ст.ст. 36-43 КК), який може бути критерієм їх відмежування від окремих проявів злочинної поведінки;

5) неможливість визначити зміст вини в необережних злочинах з формальним складом на підставі чинної редакції ст. 25 КК і необхідності у зв'язку з цим її вдосконалення (див. Висновки);

6) визначення особливостей врахування типових різновидів наслідків як елемента складу злочину (зокрема, конструктивних, подвійних, комбінованих) у межах так званої "складної вини";

7) врахування злочинних наслідків у тих характеристиках злочину, які впливають на призначення покарання;

8) доцільність і обґрунтованість врахування упущеної вигоди у складах злочинів у сфері господарської діяльності (зокрема, передбачених ч. 2 ст. 205, ст.ст. 218-221, ч. 2 ст. 222, ч.ч. 2, 3 ст. 224, ст. 225 КК);

9) основні підходи щодо впливу грошових показників матеріальної шкоди у складах злочинів, передбачених ст.ст. 212, 2121, 218-221, ч. 2 ст. 222 КК, на кваліфікацію цих злочинів за правилами ідеальної сукупності та відмежування від інших злочинів.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження використовувались: у законотворчій діяльності - при вдосконаленні окремих положень КК України, інших законів (листи Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності № 04-19/3-1091 від 14 квітня 2009 р. та № 04-19/14-1278 від 29 квітня 2009 р., а також лист Верховного Суду України № 201-2472/0/8-08 від 9 липня 2008 р.); у правозастосовчій діяльності судових та правоохоронних органів - при вдосконалення окремих положень постанов ПВСУ щодо застосування кримінально-правових норм, зміст яких пов'язаний із злочинними наслідками (лист Верховного Суду України № 20-5422/0/8-09 від 24 грудня 2009 р.); у науково-дослідницькій діяльності - при вивченні питань, пов'язаних з поняттям, окремими різновидами та кримінально-правовим значенням злочинних наслідків, і знайшли, зокрема, відображення при підготовці трьох видань науково-практичного коментарю до КК України; у навчальному процесі - при викладанні курсу кримінального права та відповідних спеціалізованих курсів у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка та Луганському державному університеті внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка (акти впровадження від 21 грудня 2009 р., 22 грудня 2009 р.). Одержані результати дисертаційного дослідження можуть бути також використані для підготовки підручників, навчальних та методичних посібників, а також при проведенні занять з підвищення кваліфікації та професійної підготовки слідчих, прокурорів, суддів, адвокатів.

Особистий внесок здобувача. Положення, що викладені в дисертації і виносяться на захист, розроблені автором особисто. В наукових працях, опублікованих у співавторстві, власні теоретичні доробки дисертанта становлять 50% змісту. Наукові розробки, які належать співавторам опублікованих праць, у дисертації не використовувались.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені: 1) на конгресах: "Системність в кримінальному праві" (м. Москва, 2007 р.); "Протидія злочинності: кримінально-правові, кримінологічні та кримінально-виконавчі аспекти" (м. Москва, 2008 р.); 2) на міжнародних симпозіумах: "Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення. Прогалини у кримінальному законодавстві" (м. Львів, 2008 р.); "Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення. Диференціація кримінальної відповідальності" (м. Львів, 2009 р.); 3) на науково-практичних конференціях, у т.ч. 5 міжнародних: "Теоретико-прикладні проблеми протидії організованій злочинності та злочинам терористичної спрямованості" (м. Львів, 2005 р.); "Історія розвитку кримінального права та її значення для сучасності" (м. Москва, 2005 р.); "Відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності" (м. Харків, 2005 р.); "Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення (до 5-ї річниці прийняття КК України)" (м. Львів, 2006 р.); "Склад злочину: проблемні питання" (м. Київ, 2008 р.); "Актуальні проблеми розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах" (м. Запоріжжя, 2008 р.); "Кримінальне право: стратегія розвитку в ХХІ столітті" (м. Москва, 2009 р.); "Проблеми вдосконалення законодавства про протидію відмиванню злочинних доходів і корупції" (Донбаські правові читання) (м. Луганськ, 2009 р.); 4) на семінарах: "Піднесення до права" за темою: "Покарання та його наслідки: закономірності, причинність та стратегія кримінальної політики України" (м. Запоріжжя, 2005 р.); "Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності" (м. Івано-Франківськ, 2006 р.); "Імплементація (адаптація) норм міжнародного права у вітчизняне законодавство про захист прав та свобод людини і громадянина" (м. Чернігів, 2007 р.); "Методика розслідування кримінальних справ про злочини, пов'язані з порушенням вимог законодавства про охорону праці" (м. Київ, 2008 р.); "Законодавча регламентація захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина" (м. Чернігів, 2008 р.); 5) круглому столі "Механізми реалізації прав і свобод людини у вітчизняному законодавстві" (м. Чернігів, 2007 р.); 6) під час засідань міжвідомчої робочої групи з розробки пропозицій щодо комплексного удосконалення положень Кримінального кодексу України, які відбувалися 23 березня, 4, 13 та 18 квітня 2006 р. в Міністерстві юстиції України.

Публікації. Результати дослідження опубліковано в одній одноособовій монографії, трьох навчальних посібниках, двох наукових брошурах, трьох виданнях коментарю до КК, 25 статтях у наукових фахових виданнях, 23 роботах в інших виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 483 сторінки, з яких основний текст - 409 сторінок, обсяг додатків - 24 сторінки, список використаних джерел (437 найменувань) - 50 сторінок.

1. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються мета, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, розкривається практичне значення одержаних результатів, формулюються положення, які відображають наукову новизну дисертації.

Розділ 1 "Концептуальні засади дослідження наслідків як кримінально-правового явища" складається із двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. "Загальні методологічні підходи до розуміння наслідків як кримінально-правового явища" з'ясовано особливості загальних методологічних підходів до розуміння наслідків як кримінально-правового явища і визначено вплив цих підходів у науці кримінального права на виділення таких різновидів цього явища, як наслідки в соціальній сфері, суспільно небезпечні наслідки, злочинні наслідки та наслідки як елемент складу злочину. Зокрема, на основі аналізу існуючих у теорії кримінального права підходів стосовно визначення змісту понять, які позначають зазначені різновиди наслідків, доведена неоднозначність тих підходів, які полягають у відсутності чи непослідовності вирішення питань про: співвідношення між змінами в об'єкті кримінально-правової охорони, суспільно небезпечними наслідками, злочинними наслідками, наслідками як елементом складу злочину, а також встановлення зв'язку певних проявів поведінки людини зі змінами, які вони викликають в соціальній сфері (а саме: "поведінка людини" - "зміни в соціальній сфері"; "суспільно небезпечна поведінка" ("кримінально-правова аномалія") - "суспільно небезпечні наслідки"; "злочинна поведінка" (злочин як різновид кримінально-правової аномалії) - "злочинні наслідки" ("негативні зміни в об'єкті злочину"); "склад злочину певного виду чи окремого його різновиду" - "наслідки як елемент складу злочину"). Визначено, що відсутність розв'язання цих питань зумовлює різнобій у термінології при позначенні наслідків поведінки людини, їх окремих різновидів: а) однаковими термінами (зворотами) тих явищ, які мають різну кримінально-правову природу; б) різними термінами тих явищ, які мають однакову кримінально-правову природу. Залежно від того, як розуміються зазначені різновиди наслідків поведінки людини має здійснюватися їх визначення, а зміст кожного з них - включати окремі родові характеристики загального поняття наслідків в соціальній сфері.

Далі у роботі здійснюється аналіз суспільної небезпечності як соціального, психологічного та юридичного поняття. Проведення такого аналізу дозволило дисертанту визнати суспільну небезпечність властивістю об'єктивної дійсності, що проявляється у: а) спрямованості вчиненого діяння на "ураження" охоронюваних законом соціальних цінностей (така спрямованість дозволяє назвати вчинене діяння посяганням); б) зміні цих цінностей як результату такого посягання. Таке розуміння суспільної небезпечності на більш конкретному рівні зумовлює врахування тих її характеристик, які стосуються ураження відповідних компонентів (елементів) об'єктів, що є різновидами об'єкта кримінально-правової охорони. Такими різновидами є, зокрема: об'єкт злочину, об'єкт посягання, вчиненого особою, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, та об'єкт посягання, вчиненого неосудною особою.

У підрозділі 1.2. "Основні різновиди суспільно небезпечних наслідків в кримінальному праві" доведена доцільність вживання слова "наслідки" в контексті найбільш широкого розуміння результату поведінки людини, який передбачає утворення певних змін в соціальному середовищі. Такі зміни можуть "існувати" на чуттєвому рівні пізнання, а також утворюватись без їх зовнішньої "об'єктивізації", здатної сприйматись та уявлятись. У разі, коли такі наслідки викликає суспільно небезпечна поведінка, вони набувають значення суспільно небезпечних (при цьому така їх суспільна небезпечність зумовлюється властивістю поведінки людини уражати охоронювані законом соціальні цінності, в результаті чого утворюються негативні зміни цих цінностей). У свою чергу злочинні наслідки слід розглядати як зміни в об'єкті злочину, які властиві всім злочинам, а коли ці наслідки включені в зміст об'єктивної сторони складу злочину, їх слід визнавати обов'язковим елементом такого складу.

На цих засадах проаналізовано родові характеристики, притаманні наслідкам, як результату будь-якої поведінки, й суспільно небезпечним наслідкам, як певним змінам в об'єкті кримінально-правової охорони. Через такі характеристики формулюється зміст злочинних наслідків, які при цьому мають власні видові ознаки. Ці видові ознаки стосуються результату суспільно небезпечного діяння, визнаного злочином, який розглядається як ураження відповідних компонентів (елементів) об'єкта злочину і характеризується утворенням у ньому негативних змін.

Вказується, що поєднання зазначених родових і видових ознак злочинних наслідків впливає на виокремлення їх різновидів, зокрема, злочинних наслідків як обов'язкового "компонента" будь-якого злочину та тих наслідків, які є елементом складу злочину. Оскільки будь-який результат суспільно небезпечного діяння, визнаного злочином, слід розглядати як ураження відповідних компонентів (елементів) об'єкта злочину, що передбачає утворення в такому об'єкті негативних змін, то такий результат властивий будь-якому злочину (як його обов'язковий "компонент"), а для його найменування використовується термінологічний зворот "злочинні наслідки".

Дослідження змісту такого елемента у складі злочину як законодавчої моделі злочину певного виду чи його окремого різновиду, передбачає визнання наслідків окремим самостійним юридичним фактом, зміст якого включає: а) ураження певних компонентів (елементів) об'єкта злочину, що характеризується утворенням в ньому відповідних змін, та б) вплив цих змін на визнання типовою формою їх оцінки в кримінальному праві - шкоди. Такий елемент складу злочину доцільно іменувати "наслідками як елементом складу злочину" або рівнозначним йому формулюванням "злочинні наслідки як елемент складу злочину". Характеристика названих змін, які враховуються у змісті злочинних наслідків як результату будь-якого злочину, та наслідків як елементі складу злочину, здійснюється залежно від визнання окремими компонентами (елементами) об'єкта злочину охоронюваних кримінальним законом соціальних цінностей, а саме: потерпілого від злочину, його прав, свобод та інтересів, соціальних зв'язків між членами суспільства з приводу реалізації ними їх прав, свобод та інтересів. Окремо відзначається умовність віднесення до наслідків як елемента складу злочину не лише тих наслідків, які пов'язані із змінами в об'єкті злочину, що можуть чуттєво сприйматись, але і тих із них, які "існують" поза межами чуттєвого рівня пізнання (наприклад, певні соціальні характеристики шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб).

Далі зазначається, що найбільш типовими формами, яких набувають вказані зміни при ураженні об'єкта злочину, виступають: а) порушення встановленого в державі правопорядку, що виражається, перш за все, у дезорганізації урегульованих правом соціальних зв'язків; б) втрати, яких певні носії соціальних цінностей зазнали у зв'язку з впливом суспільно небезпечного діяння, яке законом визначене як злочин; в) витрати, які здійснили названі носії соціальних цінностей для відновлення порушеної таким впливом соціальної цінності; г) неодержання вигоди, яка могла бути отримана таким носієм у разі відсутності впливу суспільно небезпечного діяння, яке законом визначене як злочин, на відповідні соціальні цінності. Набуття цими змінами "статусу" наслідків як елемента складу злочину залежить від виділеного законодавцем їх безпосереднього, опосередкованого і комбінованого характеру. При безпосередньому характері утворені зміни повністю, а при опосередкованому - лише деякі із них обґрунтовано охоплюються зазначеним елементом складу злочину. Комбінований характер передбачає, що "в межах" одного і того ж складу злочину такий його елемент, як наслідки в одному випадку повністю включає у свій зміст всі утворені в об'єкті злочину зміни, а в іншому - лише окремі із них.

Розділ 2 "Наслідки в механізмі кримінально-правового регулювання" складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. "Поняття та загальна характеристика механізму кримінально-правового регулювання" розкриваються основні підходи до визначення механізму кримінально-правового регулювання та його структури. Дисертант визнає такий механізм оптимальним "інструментом" для розкриття значення злочинних наслідків будь-яких злочинів і наслідків як елемента складу злочину в кримінальному праві та визначає соціальний, психологічний та інструментальний аспекти цього механізму. На цій підставі автор приєднується до позиції визначення такого механізму як нормативно визначеної взаємодії окремих елементів правової системи, яка забезпечує (має забезпечувати) виконання завдань, що стоять перед кримінальним правом як окремою галуззю права (С.Д. Шапченко), та визнання його структурними елементами: кримінально-правових норм, кримінально-правових відносин, актів застосування кримінального права та юридичних фактів. Одним із таких фактів мають розглядатись суспільно небезпечні й злочинні наслідки, які властиві всім злочинам, та злочинні наслідки, які включені у склад злочину як окремий елемент його об'єктивної сторони (тобто "наслідки як елемент складу злочину").

Далі визначаються особливості фіксації у кримінально-правових нормах наслідків людської поведінки як відносно самостійного соціально-правового явища, що традиційно відноситься до юридичних фактів. Такі особливості пов'язані, зокрема, з тим, що кримінально-правові норми позначають зазначене явище кількома поняттями, використовуючи одні й ті самі або різні понятійні звороти (наприклад, у зворотах "наслідки дії чи бездіяльності, передбаченої КК" (ст. 23), "суспільно небезпечні наслідки" (ч.ч. 2, 3 ст. 24, ч.ч. 2, 3 ст. 25 КК), "не має наслідком кримінальну відповідальність" (ч. 5 ст. 36 КК), "інші тяжкі або особливо тяжкі наслідки" (ч. 2 ст. 43 КК), "тяжкі наслідки, завдані злочином" (п. 5 ч. 1 ст. 67 КК), "інші тяжкі наслідки" (ч. 3 ст. 110, ч. 3 ст. 135, ч. 2 ст. 194, ч. 3 ст. 206 КК та ін.) тощо). Оскільки повного визначення таких зворотів у КК не дається, їх конкретизація "обмежується" визначенням орієнтирів, за допомогою яких здійснюється фіксація у кримінально-правових нормах різних проявів поведінки людей, а також різноманітних наслідків такої поведінки. Залежно від особливостей закріплення у цих нормах зазначених зворотів виділяються такі підходи до законодавчого описання наслідків різноманітних проявів людської поведінки:

1) ті звороти, зміст яких у КК відтворює взаємозв'язок суспільно небезпечного діяння, яке законом визнається злочином, із заходами кримінально-правового впливу (наприклад, "кримінально-правові наслідки" (ч. 3 ст. 3 та ч. 2 ст. 4 КК), яке стосується лише злочинного діяння);

2) використання у ч. 5 ст. 36 КК звороту "не має наслідком кримінальну відповідальність", зміст якого позначає взаємозв'язок правомірної (і/або допустимої) поведінки, що виключає суспільну небезпечність і/або кримінальну протиправність та застосування внаслідок цього заходів кримінально-правового впливу;

3) використання зворотів, зміст яких у КК відтворює характеристику найбільш узагальненого результату суспільно небезпечної поведінки (діяння) (наприклад, поняття "суспільно небезпечні наслідки" використовується у ч.ч. 2, 3 ст. 24, ч.ч. 2, 3 ст. 25 КК при описанні законодавцем результату діяння, яке позначається: у ч.ч. 2, 3 ст. 24 КК - шляхом вказівки на його суспільно небезпечний характер; у ч.ч. 2, 3 ст. 25 КК словами "свого діяння (дії або бездіяльності)" без безпосередньої вказівки на його суспільно небезпечний характер);

4) використання понятійних зворотів, зміст яких позначає злочинні наслідки як елемент об'єктивної сторони складу злочину (зокрема, "тяжкі наслідки" (ч. 3 ст. 133, ст. 145, ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 371 КК та ін.), "тяжкі наслідки для хворого" (ст. 138, ч. 1 ст. 139, ч. 1 ст. 140 КК), "тяжкі наслідки для інтересів держави" (ч. 2 ст. 330 КК) тощо);

5) закріплення в п. 4 примітки до ст. 368 КК звороту "запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів" (зміст цього звороту позначає мету вимушеного давання хабара при його вимаганні, і вказує на підставу звільнення від кримінальної відповідальності);

6) використання понять і понятійних зворотів, зміст яких стосується результату певного типу суспільно небезпечного діяння, який визначений законом як злочин (наприклад, вживання у понятті вини слова "наслідки" (ст. 23 КК) для відображення результату поведінки, описаної як "вчинювана дія чи бездіяльність, передбачена цим Кодексом"; вживання формулювання "тяжкі наслідки, завдані злочином" у п. 5 ч. 1 ст. 67 КК для позначення безпосереднього зв'язку між вчиненим злочином і тяжкістю заподіяних наслідків).

У підрозділі 2.2. "Наслідки та основні режими функціонування механізму кримінально-правового регулювання" дисертант визначає особливості врахування злочинних наслідків у "роботі" механізму кримінально-правового регулювання та виходить з двох його режимів: 1) режиму дотримання особою відповідних кримінально-правових норм-заборон та 2) режиму їх порушення у зв'язку з вчиненням злочину. Оскільки предметом дисертаційного дослідження є злочинні наслідки, то врахування інших різновидів суспільно небезпечних наслідків в "роботі" цього механізму розкривається узагальнено і стосується, зокрема, режиму порушення норм-заборон, що пов'язаний із вчиненням суспільно небезпечного діяння неосудною особою та особою, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

В межах першого режиму розкривається зміст наслідків поведінки, яка не є кримінально-правовою аномалією, і виключає при цьому суспільну небезпечність і/або кримінальну протиправність та застосування внаслідок цього заходів кримінально-правового впливу. Окремими різновидами такої поведінки є, зокрема: діяння, яке не містить одну із видових ознак складу злочину; малозначне діяння; діяння, яке вчинене за обставин, що виключають його злочинність; невинувате заподіяння шкоди.

Оскільки висвітлення наслідків цих видів поведінки необхідне для визначення критеріїв їх відмежування від злочинних наслідків (і з'ясування "розмежувальної специфіки" останніх), розкривається значення наслідків поведінки людини як специфічного "перемикача" механізму кримінально-правового регулювання з режиму дотримання норм-заборон в режим їх порушення, коли такі наслідки дозволяють розмежовувати зазначені види поведінки між собою. В останньому випадку наслідки поведінки людини можуть набувати значення злочинних наслідків, властивих всім злочинам, та/або злочинних наслідків як відповідного елемента складу злочину.

В межах другого режиму "роботи" механізму кримінально-правового регулювання значення злочинних наслідків, властивих всім злочинам, та наслідків як елемента складу злочину розкривається через з'ясування специфіки їх визнання: а) "складовою" підстави кримінальної відповідальності; б) характеристикою фактичної підстави кваліфікації злочину; в) законодавчим орієнтиром, необхідним для відмежування злочину від інших (незлочинних) правопорушень та злочину одного виду від іншого.

З'ясування значення злочинних наслідків як елемента складу злочину здійснюється на підставі розкриття специфіки систематизації їх окремих проявів, яка ґрунтується на відповідних законодавчих підходах. Така специфіка передбачає визначення ознак, за якими розрізняються окремі прояви названих наслідків. Такі ознаки пов'язані з відповідями на запитання: а) одному чи кільком об'єктам злочину заподіюється шкода в результаті посягання; б) чи є така шкода однорідною чи різнорідною; в) як саме ця шкода фіксується у змісті наслідків як елементі складу злочину. Залежно від цього здійснюється і систематизація названих наслідків, яка передбачає: а) виділення найбільш типових різновидів таких наслідків в межах складу злочину; б) загальну характеристику кожного із них. При виділенні найбільш типових різновидів цих наслідків доцільно враховувати такі ознаки (підстави): а) особливості відображення наслідків у складі злочину; б) фіксацію однорідної чи неоднорідної (різнорідної) шкоди в їх змісті; в) фіксованість чи нефіксованість такої шкоди у складі злочину. Специфіка поєднання цих ознак (підстав) зумовлює визнання найбільш типовими різновидами наслідків у складі злочину: а) конструктивних, подвійних (подвійних конструктивних, подвійних альтернативних) та комплексних; б) альтернативних іншим характеристикам складу злочину; в) наслідків, у змісті яких фіксується один або різні види шкоди; г) формально-визначених, оціночних та комбінованих наслідків.

Розділ 3 "Наслідки та основні проблеми Загальної частини кримінального права України" складається із шести підрозділів.

У підрозділі 3.1. "Наслідки у юридичній конструкції складу малозначного діяння" обґрунтовується, що при визначенні в ч. 2 ст. 11 КК малозначного діяння законодавець формулює його склад, який включає такі характеристики: 1) вчинення діяння, яке відповідає об'єктивним ознакам складу злочину певного виду чи окремого його різновиду, передбаченого статтею Особливої частини КК; 2) фактично вчинене діяння не заподіяло і не могло заподіяти істотної шкоди; 3) такі об'єктивні ознаки складу злочину охоплюються умислом особи, яка вчинила діяння. Орієнтирами, з урахуванням яких відтворюються особливості обчислення "істотності" шкоди, є: а) характер і розмір заподіяної шкоди; б) ступінь здійснення наміру; в) причини, внаслідок яких цей намір не було доведено до кінця. Зміст цих орієнтирів дозволяє визнати, що закріплене в ч. 2 ст. 11 КК поняття істотної шкоди є своєрідним узагальнюючим "показником" суспільної небезпечності, властивої саме злочину, а не будь-якому правопорушенню взагалі. Цей "показник" відображає всі можливі "форми" посягання на об'єкт кримінально-правової охорони, всі "форми" впливу на нього та фіксує той рівень посягання, який характеризує вчинене діяння як суспільно небезпечне. Зміст цього показника не повинен ототожнюватись із характеристиками відповідного елемента складу злочину. При такому підході можна виділити основні варіанти співвідношення наслідків, закріплених в Особливій частині КК, як елемент складу злочину, та істотної шкоди, передбаченої в ч. 2 ст. 11 КК: а) реальне настання наслідків, передбачених в Особливій частині КК, характеризує істотну шкоду як зафіксований законодавцем "рівень" суспільної небезпечності, властивої злочину (наприклад, закріплення в ч. 2 ст. 194 КК "загибелі людей чи інших тяжких наслідків" вказує в тому числі на наявність істотної шкоди як показника суспільної небезпечності, властивої цьому злочину); б) в разі наявності закріплених в Особливій частині КК наслідків не виключається відсутність "істотної шкоди", як зафіксованого законодавцем "рівня" суспільної небезпечності злочину (наприклад, у ситуації, коли мають місце наслідки, передбачені відповідною нормою Особливої частини КК (зокрема, легкі тілесні ушкодження в ч. 1 ст. 215 КК 1960 р., які обмежувались втратою працездатності, необхідністю госпіталізації на термін не менше одного робочого дня або необхідність призначення амбулаторного лікування), але істотна шкода як показник "мінімуму" суспільної небезпечності відсутня; в) поєднання цих варіантів (коли, наприклад, злочинні наслідки як елемент складу злочину визначені як створення небезпеки загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого (ч. 1 ст. 272 КК) та ін.).

У підрозділі 3.2. "Наслідки та незакінчений злочин" зазначається, що у складі готування до злочину шкода об'єкту злочину може виражатися лише в порушенні встановленого в державі правопорядку, що полягає в дезорганізації певних соціальних зв'язків. У складі замаху на злочин шкода такому об'єкту, крім зазначеної дезорганізації, може полягати у: а) шкоді носієві соціальної цінності, але не того виду, який характерний для певного закінченого злочину; б) шкоді цьому носієві того ж виду, який характерний для закінченого злочину, але в меншому розмірі; в) поєднанні зазначеної дезорганізації із реальною шкодою в обох названих варіантах; г) дезорганізації, проявом якої є загроза заподіяння шкоди того самого виду, що характерний для закінченого злочину, яка поєднується з реальною шкодою або шкодою додаткового виду, характерного для іншого незакінченого злочину; ґ) шкоді, що поєднує зазначені варіанти в будь-якій послідовності.

Робиться висновок, що у ч. 2 ст. 17 КК при формулюванні загальних положень щодо добровільної відмови від доведення злочину до кінця заподіяні наслідки можуть охоплюватись конструкцією "діяння містить склад іншого злочину". Від цих наслідків залежить поява іншого складу злочину. В такому разі ці наслідки набувають значення елемента складу злочину ("іншого" злочину).

У підрозділі 3.3. "Наслідки та нормативний зміст поняття вини та окремих її форм" при визначенні нормативного змісту вини вирішується питання про те, чи охоплюється психічне ставлення до наслідків поведінки людини конструкцією складу злочину, чи психічне ставлення до наслідків слід розуміти як таке, що значною мірою виходить за межі складу злочину. Відповідь на це питання передбачає два варіанти: в одному із них названі наслідки набувають значення елемента складу злочину, а в іншому ні. Дисертант схиляється до першого варіанта, який можливий лише з урахуванням внесення у розділ V Загальної частини КК змін стосовно закріплення вказівки на те, що психічне ставлення у змісті вини можливе до діяння, його наслідків та інших елементів складу злочину (текст таких змін наводиться у Висновках). Виходячи з цього, основні системно-структурні характеристики зазначених наслідків досліджуються щодо змісту: а) окремих видів вини у формальних і матеріальних складах злочинів; б) казусу (випадку); в) так званої "складної вини".

У підрозділі 3.4. "Наслідки та окремі питання співучасті у злочині" доведено, що зміст об'єктивної ознаки складу співучасті у злочині, яка традиційно позначається як "єдиний злочинний результат", не повинен обмежуватись змістом складу злочину. Зміст єдиного злочинного результату має співвідноситись з поняттям злочинних наслідків, властивих будь-якому злочину, і характеризувати шкоду, зміст якої відображає: а) обов'язкові ознаки наслідків як елемента складу злочину; б) відповідні зміни в об'єкті кримінально-правової охорони (об'єкті злочину) і не включений у конструкцію наслідків як елемента складу злочину.

Також робиться висновок про те, що при вирішенні питання про врахування злочинних наслідків у змісті особливої кримінально-правової ситуації, якою є "ексцес виконавця", слід брати до уваги те, що у її "межах" виникає взаємозв'язок "різних" наслідків: тих, які передбачені у складі злочину (незакінченого), вчиненого у співучасті, та тих, які виходять за межі умислу інших співучасників.

Встановлено, що визначення у ч. 5 ст. 29 КК необережного ставлення виконавцем (співвиконавцем) при вчиненні злочину у співучасті до певних наслідків передбачає їх визнання елементом: а) складу необережного злочину; б) складу злочину зі складною виною; в) кваліфікованого чи особливо кваліфікованого складу злочину, стосовно якого виконавець (співвиконавець) має необережне ставлення. Водночас необережне ставлення з боку виконавця до зазначених наслідків унеможливлює ставлення їх у вину "іншим співучасникам" і при кримінально-правовій оцінці діянь інших співучасників має враховуватись лише їх умисне ставлення до таких наслідків.

У підрозділі 3.5. "Наслідки у юридичних конструкціях обставин, що виключають злочинність діяння" з'ясування сутності наслідків в інституті обставин, що виключають злочинність діяння, здійснюється з урахуванням їх визнання елементом складу такого діяння (правомірного вчинку). У змісті складу такого діяння передбачається шкода об'єкту кримінально-правової охорони. Такий підхід дозволяє зрозуміти непослідовність поєднання в ч. 3 ст. 36 КК родової конструкції перевищення меж необхідної оборони та її "видової специфіки", пов'язаної із закріпленням двох випадків, передбачених ст. 118 і ст. 124 КК. Адже складається враження, що перевищення меж необхідної оборони може набувати вигляду й інших випадків умисного заподіяння шкоди, не пов'язаних з умисним вбивством (ст. 118 КК) та умисним заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ст. 124 КК). Для усунення такої непослідовності запропоновано виключити із ч. 3 ст. 36 КК формулювання "Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу" і доповнити перше речення ч. 3 цієї статті КК після слів "або обстановці захисту" словами ", і передбачена у статтях 118 та 124 цього Кодексу".