Державне регулювання соціального розвитку України

Размещено на http://www.allbest.ru/

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 351:35.073.5:353.1

Державне регулювання соціального розвитку України

Спеціальність 25.00.02 - механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Меленюк Вікторія Олександрівна

Запоріжжя 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Класичному приватному університеті.

Науковий керівник - доктор наук з державного управління, доцент

Ільяшенко Вікторія Анатоліївна, Класичний приватний університет, професор кафедри державного управління та адміністративного менеджменту.

Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, доцент, Крюков Олексій Ігорович,

Харківський регіональний інститут державного управління НАДУ при Президентові України, професор кафедри політології та філософії;

кандидат наук з державного управління, Пушкарьова Наталія Олександрівна, Донбаська національна академія будівництва і архітектури

Міністерства освіти і науки України, доцент кафедри менеджменту організацій.

Захист відбудеться 28 квітня 2010 р. о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 17.127.03 у Класичному приватному університеті за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 124.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Класичного приватного університету за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б.

Автореферат розісланий 26 березня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради З.О. Надюк

державний соціальний програма

АНОТАЦІЯ

Меленюк В.О. Державне регулювання соціального розвитку України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 - механізми державного управління. - Класичний приватний університет, Запоріжжя, 2010.

Дисертацію присвячено науково-теоретичному обґрунтуванню механізмів і розробці практичних рекомендацій щодо удосконалення державного регулювання соціального розвитку України. Уточнено поняття й сутність соціального розвитку для системи державного управління. Досліджено програмний підхід до формування механізмів державного регулювання соціального розвитку України. Проаналізовано сучасний стан соціального розвитку України. Запропоновано ключові положення концептуальної моделі ресурсного забезпечення реалізації програм соціального розвитку регіонів України. Удосконалено підхід до побудови організаційної структури системи державного регулювання соціального розвитку. Удосконалено організаційний підхід до побудови системи державного управління програмами соціального розвитку.

Ключові слова: державне регулювання, держава, соціальний розвиток, безробіття, зарплата, ринок праці, фінансування, бюджет, орган державної влади, програма.

АННОТАЦИЯ

Меленюк В.А. Государственное регулирование социального развития Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата наук государственного управления по специальности 25.00.02 - механизмы государственного управления. - Классический приватный университет, Запорожье, 2010.

Диссертация посвящена разработке практических рекомендаций по государственному регулированию социального развития Украины. Социальная сфера является сферой, которая охватывает интересы социальных групп, наций и народностей, отношения общества и личности, условия труда и быта, здоровья и досуга, а также является социально-материальной средой, которая обеспечивает жизнедеятельность человека и развитие личности и в котором реализуются результаты экономической деятельности, затрагивающие жизненные интересы человека. Социальное развитие следует рассматривать как общественные отношения, опосредствованные социально-трудовым и социально-культурным развитием населения государства, повышением уровня его социального обеспечения и социального обслуживания с целью достижения устойчивого развития его территорий и повышения качества жизни всего населения.

Предложена государственная целевая программа «Социальное развитие села до 2015 года». Ее реализация предоставит возможность сохранить сельские населенные пункты и обеспечить их объектами социальной инфраструктуры в соответствии с определенными социальными стандартами и нормативами; повысить уровень эффективной занятости сельского населения, уровень доходов сельского населения и среднемесячной заработной платы работников сельского хозяйства к уровню, не ниже среднего в отраслях национальной экономики; обеспечить формирование емкости аграрного рынка путем производства отечественной сельскохозяйственной продукции в объеме, который гарантирует продовольственную независимость страны; создать инфраструктуру внутреннего аграрного рынка, увеличить объемы биржевой торговли, сформировать национальную сеть оптовых сельскохозяйственных рынков, информационно-коммуникативные сети и активизировать развитие транспортного обеспечения; сформировать прозрачные и эффективные каналы поступления продукции от производителя к потребителю; ежегодно обновлять техническую базу сельского хозяйства.

Проявлением демографического кризиса стало ухудшение почти всех демографических показателей. Численность населения Украины сократилась более чем на 6 млн человек. Основными проблемами ухудшения демографической ситуации в Украине является снижение показателя рождаемости и увеличение показателя смертности, сокращение продолжительности жизни и общее старение населения. Экономические и социальные проблемы повлекли за собой безработицу, распространение нелегальной трудовой деятельности, снижение национального интеллектуального и образовательного потенциала, значительное расслоение населения по уровню доходов. Состояние здоровья населения Украины характеризуется значительной распространенностью хронических болезней и социально опасных заболеваний. Высокими остаются уровни инвалидности и смертности при короткой средней продолжительности жизни.

Обоснованы и предложены ключевые положения концептуальной модели ресурсного обеспечения реализации программ социального развития регионов Украины. Реализация этой модели предоставит возможность улучшить финансовое обеспечение реализации программ социального развития, привлечь средства для создания современных производств и увеличить количество эффективных рабочих мест, что положительно отразится на денежных доходах населения и его платежеспособности в регионах Украины. Важным результатом реализации модели станет новая роль регионов в социально-экономической деятельности, обеспечение: более четкой и целеустремленной работы по определению условий и правил ведения бизнеса, создание благоприятного делового и налогового климата, развитие социальной инфраструктуры, обеспечение финансовой и политической стабильности, которая положительно отобразится на социальной обеспеченности населения Украины.

Усовершенствован подход к построению организационной структуры системы государственного регулирования социального развития через создание при Президенте Украины Агентства социального развития как консультативно-совещательного органа.

Его создание усилит влияние Президента Украины на социальную сферу, улучшит его взаимодействие с органами государственного управления социальной сферой в вопросах решения неотложных проблем социального развития, регулирования социальных процессов на макроэкономическом уровне, а также повысит результативность разработки проектов государственных программ и актов законодательства по этим вопросам социального развития.

Усовершенствован организационный подход к построению системы государственного управления программами социального развития через создание при местных государственных администрациях такого структурного подразделения, как управление по вопросам планирования социального развития.

Создание такого подразделения приведет к структуризации властных полномочий местных органов государственной власти в социальной сфере, более эффективного выполнения государственных и региональных программ социально-экономического и культурного развития, выполнения программ социально-экономического развития, определения объема расходов местного бюджета на финансирование безотлагательных мероприятий социального развития на местном уровне, а также к более действенному финансовому контролю над целевым использованием выделенных бюджетных средств в социальной сфере.

Кроме того, это предложение является логическим расширением полномочий местных государственных администраций в соответствии с п. 3 ч. 1 ст. 2 Закона Украины «О местных государственных администрациях».

Ключевые слова: государственное регулирование, государство, социальное развитие, безработица, зарплата, рынок труда, финансирование, бюджет, орган государственной власти, программа.

SUMMARY

Meleniuk V. The Ukraine's social development state regulation. - Manuscript.

Dissertation on the receipt of scientific degree of candidate of sciences from public administration after specialty 25.00.02 - mechanisms of public administration - Classic Private University, Zaporizhja, 2010.

Dissertation is devoted to the scientific-theoretical grounds of mechanisms and perfection of practical recommendations in relation to Ukraine's social development state regulation. A concept and essence of social development was determined for the system of state administration. The programmatic approach to forming of mechanisms of government control of social development of Ukraine was examined. The Ukraine's modern social development status has been analyzed. Key positions of the resource providing conceptual model of realization of the social development programs of Ukraines' regions are offered. The organizational structure of the system of government control of social development has been improved. The system of state administration of social development programs has been improved.

Key words: state regulation, state, social development, unemployment, pay-envelope, labour-market, financing, budget, public authority, program.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Збалансований розвиток економіки України передбачає послідовний розвиток соціальної галузі з метою досягнення стратегічних цілей держави. На сьогодні можна спостерігати початок реформування соціальної сфери при розробці виваженої державної соціальної політики України. Проте державне регулювання соціального розвитку України ускладнюється глибокою економічною кризою, політичною невизначеністю, обмеженістю бюджетних ресурсів при фінансуванні різноманітних програм соціально-економічного розвитку, що негативно позначається на розробці та реалізації стратегічних пріоритетів соціального розвитку України. Це зумовлює необхідність розробки ефективних механізмів державного регулювання соціальної сфери. Крім того, в державі існують різноманітні соціальні суперечності. Відсутнє саме розуміння необхідності оптимізації механізмів державного регулювання соціального розвитку, механізмів упорядкування різних аспектів діяльності органів державного управління соціальною сферою, регулювання соціальних відносин і процесів.

Питання державного регулювання соціальних процесів та соціального розвитку оглянуто в працях зарубіжних учених: Т. Веблена, Л. Ерхарда, Дж.М. Кейнса, А. Маршалла, А. Сміта, Дж. Стігліца, а також у працях вітчизняних учених та практиків: Л. Абалкіна, О. Амоші, О. Амосова, С. Бакуменка, С. Бандура, Д. Богині, В. Бодрова, В. Гейця, В. Гончарова, А. Дєгтяря, М. Долішнього, С. Дорогунцова, В. Жернакова, С. Зінченка, О. Іваницької, О. Крюкова, В. Кудряшова, В. Куценко, О. Лазора, Е. Лібанової, А. Мерзляк, О. Новікової, В. Огаренка, Н. Пушкарьової, І. Сироти, О. Скрипнюка, Р. Соболя, В. Шамрая.

Разом з тим варто визнати, що в Україні поки ще не розроблена концептуальна модель ресурсного забезпечення реалізації програм соціального розвитку регіонів України. Потребує уточнення сутність поняття соціального розвитку для системи державного управління. Слід удосконалити організаційні підходи до побудови системи державного регулювання соціального розвитку. Відсутні розробки щодо розвитку програмних підходів до формування механізмів державного регулювання соціального розвитку України. Важливість проблеми вимагає подальшого дослідження сучасного стану та аналізу тенденцій соціального розвитку, розробки шляхів удосконалення механізмів державного регулювання соціального розвитку.

Актуальність проблеми, недостатнє її висвітлення в науковій літературі, її теоретичне та практичне значення зумовили вибір теми дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження отримано в межах наукових тем Класичного приватного університету «Планування, прогнозування та державне регулювання мікро- і макроекономічних процесів» (номер державної реєстрації 0102U003195) і «Механізми державного управління об'єктами та процесами ринкової економіки» (номер державної реєстрації 0109U002113). У рамках виконаних тем особисто здобувачем було обґрунтовано та запропоновано ключові положення концептуальної моделі ресурсного забезпечення реалізації програм соціального розвитку регіонів України, удосконалено організаційний підхід до побудови системи державного управління програмами соціального розвитку, підхід до побудови організаційної структури системи державного регулювання соціального розвитку через створення при Президентові України консультативно-дорадчого органу _ Агентства соціального розвитку.

Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є науково-теоретичне обґрунтування механізмів і розробка практичних рекомендацій щодо вдосконалення державного регулювання соціального розвитку України.

Для досягнення мети поставлено такі завдання:

уточнити поняття й сутність соціального розвитку для системи державного управління;

дослідити програмний підхід до формування механізмів державного регулювання соціального розвитку України;

проаналізувати сучасний стан соціального розвитку України;

запропонувати ключові положення концептуальної моделі ресурсного забезпечення реалізації програм соціального розвитку регіонів України;

удосконалити підхід до побудови організаційної структури системи державного регулювання соціального розвитку;

удосконалити організаційний підхід до побудови системи державного управління програмами соціального розвитку.

Об'єктом дослідження є процес державного регулювання соціального розвитку України.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні засади формування й розвитку механізмів державного регулювання соціального розвитку.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що пропоновані механізми державного регулювання соціального розвитку та їх запровадження в практичну діяльність органів державної влади й місцевого самоврядування дадуть можливість провести реформування соціальної сфери, розробити механізми ефективного бюджетного фінансування соціальних груп населення, покращити соціальну діяльність держави.

Методи дослідження. Для перевірки гіпотези дослідження та виконання поставлених завдань використано загальнонаукові та спеціальні методи: порівняльний аналіз - при проведенні аналізу наукових праць українських і зарубіжних учених; конкретно-історичний аналіз - для уточнення основних понять, що зазнали змін у процесі реформування законодавчої бази; економіко-статистичні методи - в процесі аналізу тенденцій та визначення сучасного стану соціального розвитку України; абстрактно-логічний метод - для теоретичного узагальнення й формулювання висновків.

Методологічною базою дослідження є наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених. Інформаційною базою дослідження є закони України, нормативно-правові акти Президента України та Кабінету Міністрів України, статистичні матеріали Державного комітету статистики України.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що:

вперше:

обґрунтовано та запропоновано ключові положення концептуальної моделі ресурсного забезпечення реалізації програм соціального розвитку регіонів України, суть якої полягає у визначенні напрямів діяльності місцевих державних адміністрацій через реалізацію соціально-інвестиційної політики; складанні інвестиційних паспортів регіонів; зниження комерційних ризиків; удосконаленні системи податкових пільг; уніфікації правил і процедур інвестиційної діяльності; формуванні інвестиційної культури; створенні банку даних потреб в інвестиціях та потенційних інвесторах; розвитку інфраструктури інвестиційної діяльності; забезпеченні інформаційної відкритості соціального розвитку; моніторингу ходу інвестиційного процесу;

удосконалено:

організаційний підхід до побудови системи державного управління програмами соціального розвитку через створення при місцевих державних адміністраціях такого структурного підрозділу як управління з питань планування соціального розвитку, до основних повноважень якого входило б таке: реалізація програм соціального розвитку; підготовка проектів кошторисів для фінансування соціальної сфери за рахунок коштів місцевих бюджетів та реалізація повноважень держави в соціальній сфері на місцевому рівні;

програмний підхід до формування механізмів державного регулювання соціального розвитку України через розробку та затвердження Кабінетом Міністрів України Державної цільової програми «Соціальний розвиток села до 2015 року», основний зміст якої полягає в покращенні житлових умов сільського населення; підвищенні охоплення дітей дошкільною освітою, орієнтації змісту середньої освіти на загальнокультурний розвиток учнів, потреби соціуму й сільської сім'ї; зміцненні матеріально-технічної бази освітніх та лікувально-профілактичних установ охорони здоров'я сільських районів з урахуванням створення виїзних центрів; удосконалення надання первинної медико-санітарної допомоги сільському населенню; удосконаленні консультативної, діагностичної та лікувальної допомоги; розробці регіональних програм розвитку фізичної культури і спорту; створенні матеріально-технічної бази для проведення фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів; збереженні й розвитку культурного потенціалу сільських комунальних споруд, покращенні умов доступу різних груп населення до культурних цінностей;

підхід до побудови організаційної структури системи державного регулювання соціального розвитку через створення при Президентові України Агентства соціального розвитку як консультативно-дорадчого органу, зміст діяльності якого полягатиме у визначенні основних засад державної політики щодо покращення розвитку соціальної сфери, аналізі та узагальненні проблем, що стримують соціальний розвиток, визначенні президентом України політичних, організаційних, юридичних, економічних та інформаційних шляхів їх вирішення;

набуло подальшого розвитку:

визначення дефініції поняття соціального розвитку як суспільних відносин, опосередкованих соціально-трудовим і соціально-культурним розвитком населення держави, підвищенням рівня його соціального забезпечення й соціального обслуговування з метою досягнення стійкого розвитку держави та підвищення якості життя всього населення.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що застосування запропонованих напрямів і механізмів удосконалення державного регулювання соціального розвитку призведе до створення передумов для ефективної соціальної діяльності України, розробки й реалізації виваженої державної соціальної політики, яка сприятиме створенню наукових засад соціального розвитку України та її регіонів.

Результати досліджень використано в діяльності Запорізької обласної державної адміністрації при створенні управління з питань планування соціального розвитку (довідка від 25.11.2009 р. № 865); в діяльності Дніпропетровської обласної державної адміністрації при розробці концептуальної моделі ресурсного забезпечення реалізації програм соціального розвитку регіонів України (довідка від 27.10.2009 р. № 27-3/967).

Теоретичні положення дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Класичного приватного університету при викладанні таких дисциплін: «Державне управління», «Регулювання ринку праці та соціально-трудових відносин», «Соціальна і гуманітарна політика», «Соціально-демографічна політика» (довідка від 02.12.2009 р. № 512).

Особистий внесок здобувача. Наукові положення, розробки, висновки й рекомендації, які винесено на захист, одержано здобувачем самостійно та розкрито в наукових працях.

Апробація результатів дослідження.

Основні результати дисертаційної роботи доповідались та обговорювались на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Удосконалення механізмів державного управління та місцевого самоврядування» (м. Київ, 2009 р.), «Соціально-економічний розвиток України: європейський вибір» (м. Мелітополь, 2009 р.), «Наука і вища освіта» (м. Запоріжжя, 2009 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 наукових праць загальним обсягом 3,15 д. а., з них 5 - статті у фахових виданнях.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатка та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 201 сторінка, з яких 12 рисунків займають 12 сторінок, 18 таблиць - 22 сторінки, список використаних джерел (166 найменувань) - 16 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету та завдання роботи; викладено найбільш вагомі результати, що характеризують наукову новизну дослідження; зазначено практичне значення та можливості застосування одержаних результатів.

У першому розділі - “Теоретичні основі державного регулювання соціального розвитку України” - досліджено сучасну парадигму державної соціальної політики України, особливості реалізації програм соціального розвитку України, механізми державного фінансування соціального розвитку.

Більшість учених розглядає соціальну сферу як одну зі складових єдиної відтворювальної системи суспільства (інституційна, виробнича, фінансова й соціальна підсистеми). Соціальна сфера характеризується з позиції споживання та пропозиції соціальних благ і послуг у суспільстві. Якщо у сфері виробництва витрачаються різні види ресурсів, людські сили та здібності й виробляються матеріальні блага, то у сфері споживання споживаються матеріальні блага і відтворюється людський капітал. Соціальна сфера охоплює інтереси соціальних груп, націй, відносини суспільства й особистості, умови праці й побуту, здоров'я та дозвілля. Під соціальною сферою розуміється соціальне і матеріальне середовище, що забезпечує життєдіяльність людини та розвиток особи.

Інтенсивний розвиток соціальної діяльності держави останніми роками, збільшення обсягу соціального обслуговування висуває проблему дослідження поняття соціального розвитку в державі, розробку механізмів державного регулювання соціальної діяльності, формування концепції соціального розвитку. На нашу думку, соціальний розвиток держави можливий через стимулювання соціально-економічного розвитку регіонів, оскільки їх соціальний розвиток слугуватиме в подальшому соціальному розвитку всієї держави.

У дисертаційній роботі автором запропоновано розуміти соціальний розвиток як суспільні відносини, опосередковані соціально-трудовим і соціально-культурним розвитком населення держави, підвищенням рівня його соціального забезпечення й соціального обслуговування з метою досягнення стійкого розвитку його територій і підвищення якості життя всього населення.

На нашу думку, стимулювання соціального розвитку можливе через розробку та реалізацію державних цільових програм. У зв'язку із цим запропоновано державну цільову програму «Соціальний розвиток села до 2015 року», яка передбачає концентрацію основних зусиль Уряду України в цій сфері в таких напрямах: введення нових трудових норм, що розширюють можливості громадян у захисті трудових прав; покращення житлових умов сільського населення, що не володіють достатніми власними заощадженнями; створення механізмів, що сприяють залученню позабюджетних коштів у житлове будівництво в сільській місцевості. Пропонована нами програма включає ряд заходів державного соціальної підтримки в різних сферах суспільного життя. Зокрема, в сфері освіти пріоритетним є забезпечення в сільській місцевості проголошеного Законом України «Про освіту» принципу загальнодоступності освіти незалежно від місця проживання. Для її досягнення передбачається заміна старого й аварійного фонду споруд освітніх установ; підвищення охоплення дітей дошкільною освітою, орієнтація змісту середньої освіти на загальнокультурний розвиток учнів, потреби соціуму й сільської сім'ї у всебічній підготовці учнів до самостійного життя та сільськогосподарської праці.

У сфері охорони здоров'я в сільській місцевості передбачено вдосконалення надання первинної медико-санітарної допомоги на базі сільських районних, дільничних лікарень і фельдшерсько-акушерських пунктів. Передбачається також реалізація таких заходів: зміцнення матеріально-технічної бази лікувально-профілактичних установ охорони здоров'я сільських районів з урахуванням створення виїзних центрів, відділень загальної лікарської (сімейної) практики; вдосконалення надання первинної медико-санітарної допомоги сільському населенню; забезпечення населення швидкою медичною допомогою; удосконалення консультативної, діагностичної і лікувальної допомоги на основі впровадження виїзних форм надання медичної допомоги.

У сфері фізичної культури і спорту програмою передбачена реалізація таких заходів: розробка регіональних, муніципальних програм розвитку фізичної культури і спорту, що передбачають створення умов для занять фізичною культурою, залучення до активних занять фізичною культурою дітей і молоді, проведення спортивно-масових заходів; створення матеріально-технічної бази для проведення фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів.

Метою заходів у сфері розвитку культури є збереження й розвиток культурного потенціалу сільських комунальних споруд, покращення умов доступу різних груп населення до культурних цінностей і інформаційних ресурсів. У сфері розвитку культурних установ мають бути передбачені такі заходи, як: проведення інвентаризації, паспортизації сільських установ культури; підвищення рівня забезпеченості установами культури в сільській місцевості; залучення й закріплення фахівців для роботи в сільських установах культури; відродження та розвиток традиційних форм самодіяльності, художньої творчості, народних промислів, ремесел, залучення сільської молоді до традицій народної культури, виявлення й підтримка талантів і дарувань; збереження і збагачення історико-культурної спадщини; збереження та розвиток сільських бібліотек у системі культурно-освітнього комплексу села.

Як бачимо, на соціальний розвиток держава може впливати через реалізацію державних цільових програм. За своєю спрямованістю державні цільові програми поділяються на: економічні, наукові, науково-технічні, соціальні, національно-культурні, екологічні, оборонні, правоохоронні тощо. Заходи, завдання та показники державних цільових програм включаються до відповідних розділів Державної програми економічного й соціального розвитку України на відповідний рік; враховуються під час складення проекту Державного бюджету України на відповідний рік шляхом визначення головними розпорядниками бюджетних коштів обсягів видатків на їх реалізацію у складі бюджетних програм та включення центральним органом виконавчої влади з питань фінансів відповідних бюджетних запитів до пропозицій проекту Державного бюджету України.

Основними стадіями розроблення та виконання державної цільової програми соціального розвитку є: ініціювання розроблення державної цільової програми, розроблення та громадське обговорення концепції програми; схвалення концепції програми та прийняття рішення щодо розроблення проекту програми, визначення державного замовника та строків її розроблення; розроблення проекту програми -- визначення заходів і завдань, що пропонуються для включення до неї, а також обсягів і джерел фінансування; державна експертиза проекту програми; погодження та затвердження програми; проведення конкурсного відбору виконавців заходів і завдань програми; організація виконання заходів і завдань програми, здійснення контролю за їх виконанням; підготовка та оцінка щорічних звітів про результати виконання програми, а в разі потреби -- проміжних звітів; підготовка та опублікування в офіційних друкованих виданнях заключного звіту про результати виконання програми.

Проект державної цільової програми соціального розвитку розробляється на основі схваленої концепції програми державним замовником або визначеним ним відповідно до законодавства розробником. Концепція державної цільової програми розробляється з метою обґрунтування необхідності складання державної цільової програми та визначення оптимального варіанта розв'язання проблеми.

Проект державної цільової програми соціального розвитку повинен містити: паспорт програми; визначення мети програми; обґрунтування шляхів і засобів розв'язання проблеми, а також необхідності фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України; перелік заходів і завдань з визначенням виконавців, строків виконання, обсягів та джерел фінансування; розрахунок очікуваних результатів виконання програми та її ефективності; розрахунок обсягів і визначення джерел фінансування програми, у тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України.

Фінансування соціальної сфери здійснюється за рахунок коштів державного й місцевих бюджетів, спеціальних фондів, коштів підприємств, установ та організацій, плати за соціальні послуги, коштів благодійної допомоги (пожертвувань), коштів одержувачів соціальних послуг та інших джерел, передбачених законодавством. У місцевих бюджетах повинні плануватися кошти, необхідні для фінансування соціальної сфери.

Фінансування соціального розвитку держави здійснюється за допомогою видатків держави, які передбачаються щорічно у Державному та місцевих бюджетах. Так, відповідно до ст. 87 Бюджетного кодексу України, до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення: виплату пенсій військовослужбовцям; сплату до Пенсійного фонду України страхових внесків за окремі категорії осіб, передбачені законом; фінансування доплат, надбавок, підвищень до пенсій, встановлених законом; б) державні програми соціальної допомоги (грошова допомога біженцям; компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи із соціального захисту інвалідів тощо). Відповідно до ст. 89 Бюджетного кодексу України, до видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на: а) державні програми соціального забезпечення: притулки для неповнолітніх, територіальні центри і відділення соціальної допомоги на дому; б) державні програми соціального захисту: пільги ветеранам війни і праці, допомога сім'ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян; виплату державної соціальної допомоги на дітей-сиріт тощо.

Відповідно до ст. 90 Бюджетного кодексу України, до видатків, які здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на: а) державні програми соціального захисту та соціального забезпечення: допомога по догляду за інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу; адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям; виплати компенсації реабілітованим; дитячі будинки-інтернати; навчання та трудове влаштування інвалідів; б) республіканські Автономної Республіки Крим і обласні програми і заходи з реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї; в) інші державні соціальні програми.

Проте фінансування соціального розвитку може здійснюватися також за рахунок коштів спеціальних соціальних фондів. Цими спеціальними фондами є державні цільові позабюджетні фонди. Державні цільові позабюджетні фонди створюються поза межами бюджетів усіх рівнів і, таким чином, є самостійною ланкою фінансової системи країни.

На виконання Законів Україні “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”, “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” було створено чотири централізовані цільові позабюджетні фонди: Пенсійний фонд України; Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (правонаступник Фонду сприяння зайнятості населення); Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України; Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Відповідно до Бюджетного кодексу України (статті 5 та 29), перелічені фонди не є складовою бюджетної системи та не входять до Державного бюджету України чи бюджетів органів місцевого самоврядування. Проте вищенаведені фонди є централізованими фондами коштів держави. Позабюджетні фонди мають самостійне значення, джерела формування їх відокремлені від джерел державного і місцевих бюджетів. Ці фонди існують паралельно з державним та місцевими бюджетами і є додатковими можливостями з організації фінансових ресурсів держави на соціальні цілі.

У другому розділі - «Сучасний стан соціального розвитку України» - проведено оцінку рівня життя населення в Україні в сучасних умовах, аналіз тенденцій розвитку соціально-демографічної ситуації в Україні, визначено ефективність державного регулювання соціального розвитку України.

Основним компонентом доходів громадян є заробітна плата, що забезпечує більше ніж половину їхніх сукупних доходів. Протягом 2004-2008 рр. у структурі доходів населення питома вага заробітної плати коливалася в діапазоні від 43,2 до 42,4%, причому найнижчий її рівень був зафіксований у 2008 р. Питома вага соціальних допомог та інших одержаних поточних трансфертів досягла максимуму в 2005 р. Наступне її зменшення мало стійкий характер до 2008 р., коли зафіксовано незначне її збільшення - до 39%. Водночас темпи падіння індексу реальної заробітної плати останніми роками стали досить помітними, що зумовлено зростанням споживчих цін на товари і послуги та рівня податків і обов'язкових платежів. Значною також є диференціація заробітної плати в регіональному вимірі. Вищою за середній рівень по Україні на січень 2009 р. (1665 грн) заробітна плата була зареєстрована лише в чотирьох регіонах: м. Києві (2794 грн), Донецькій області (1840 грн), Київській області (1736 грн), Дніпропетровській області (1726 грн). Найнижчий рівень спостерігався у Тернопільській (1207 грн), Волинській (1253 грн), Чернігівській (1257 грн), Житомирській (1269 грн), Херсонській (1275 грн) та Вінницькій областях (1283 грн).

Встановлено, що діапазон співвідношення між прожитковим мінімумом та мінімальною заробітною платою за цей період не відповідає не тільки стандартам Європейського Союзу (за стандартами ЄС, мінімальна заробітна плата має перевищувати прожитковий мінімум не менше ніж у 1,5 раза), а й чинному законодавству України, де зазначено, що мінімальна заробітна плата повинна бути не меншою за прожитковий рівень.

Основними критеріями здоров'я населення, які відбивають ефективність соціальної політики держави, є показники середньої очікуваної тривалості життя при народженні, коефіцієнт народжуваності та коефіцієнт смертності. За останній період часу реєструється все більше скорочення тривалості життя українців та зростання смертності. Певний позитивний злам у тенденціях народжуваності, що спостерігається з 2002 р., не забезпечує природного приросту населення через високий рівень смертності. Серед причин смерті населення у 2009 р., як і у 2008 р., перше місце посідають хвороби системи кровообігу, друге - новоутворення, третє - зовнішні причини смерті.

Погіршення стану соціальної інфраструктури негативно позначилося на установах охорони здоров'я та санаторно-оздоровчих закладах. Державні видатки у сфері охорони здоров'я є невеликими (3,7% ВВП) порівняно з іншими країнами. Протягом 2005-2008 рр. частка цих видатків у складі видатків Зведеного бюджету демонструвала різноспрямовані тенденції. Між тим ефективність цих видатків є невисокою. Ефективність діяльності установ охорони здоров'я доволі низька, про що свідчить кількість хворих та інвалідів, яка щороку зростає. Якщо у 2001 р. кількість лікувальних закладів сягала 3,3 тис., то 2009 р. їх кількість скоротилася до 2,6 тис., чисельність лікарняних ліжок у розрахунку на 10000 населення на тлі загального зростання захворюваності населення зменшилися за той самий період з 96,6 до 94,3.

Наприкінці 2008-2009 рр. на якість життя населення України суттєво вплинула світова криза, що відчутно позначилося на соціальних показниках. Кризове становище в реальному секторі економіки генерувало такі соціальні проблеми, як: скорочення та затримка виплати заробітної плати, відправлення працівників у неоплачувані відпустки, скорочення робочих місць та звільнення працівників. Відновилося зростання заборгованості з виплати заробітної плати. Упродовж грудня 2009 р. кількість працівників, які вчасно не отримали заробітну плату, зменшилася на 14,5% і на 1 січня 2010 р. становила 325,0 тис. осіб, або 3,2% від загальної кількості штатних працівників, зайнятих в економіці. Кожному із зазначених працівників не виплачено в середньому 2476 грн, що на 10,9% більше від середньої заробітної плати за грудень 2009 р. Серед регіонів найбільша питома вага працівників, яким не виплачено заробітну плату, зафіксована в Житомирській (13,8% від загальної кількості штатних працівників регіону), Луганській (5,5%), Харківській (4,4%), Львівській (4,1%) та Донецькій (4,0%) областях.

Заборгованість із виплати заробітної плати з бюджетів усіх рівнів протягом грудня 2009р. зменшилася на чверть і на початок січня 2010 р. становила 16,8 млн грн, або 1,8% від обсягу боргу економічно активних підприємств (рік тому показник становив 7,3 млн грн). Майже вся сума утворена за рахунок коштів державного бюджету. Сума заробітної плати, не виплаченої працівникам підприємств-банкрутів, упродовж грудня 2009 р. зменшилася на 4,1% і на 1 січня 2010 р. становила 453,6 млн грн. У Донецькій, Хмельницькій, Черкаській та Закарпатській областях частка цих підприємств перевищила 40%, а в Миколаївській області й Автономній Республіці Крим - половину від загальної суми боргу.

Сума заборгованості на економічно неактивних підприємствах на початок січня 2010 р. становила 63,7 млн грн. Якщо в цілому по країні на цю категорію підприємств припадає 4,3% від загальної суми боргу, то ситуація в регіонах значно різниться. Найбільше заборгували своїм працівникам економічно неактивні підприємства Тернопільської області (35,4% від загальної суми боргу в регіоні), у Дніпропетровській частка таких підприємств становила 13,3%. Заборгованість працівникам економічно активних підприємств у грудні 2009 р. скоротилася на 13,4%, або на 148 млн грн, і на 1 січня 2010 р. становила 956 млн грн. Серед видів економічної діяльності найвагоміше зменшення суми невиплаченої заробітної плати спостерігалось у будівництві (на 34,1 млн грн), на підприємствах транспорту та зв'язку (на 28,7 млн грн) і з виробництва та розподілення електроенергії, газу та води (на 17,9 млн грн).

Кризові явища в економіці, що спостерігалися впродовж 2009 р., супроводжувалися зниженням рівня мобільності робочої сили. Кількість вибулих із причин плинності кадрів і прийнятих на вакантні робочі місця на підприємства, установи та організації порівняно з 2008 р. скоротилася майже на чверть, про що свідчать дані таблиці.

Таблиця Кількість вибулих і прийнятих на вакантні робочі місця на підприємства, установи та організації

Зростання обсягів зареєстрованого безробіття у січні 2010 р. спостерігалося в половині регіонів країни. Найбільший приріст був у Полтавській, Хмельницькій, Тернопільській та Вінницькій областях (з 3,8 до 5,5%). Кількість зареєстрованих безробітних на 1 лютого 2010 р. становила 526,7 тис. осіб, або 27,4% усіх безробітних працездатного віку. Із них допомогу по безробіттю отримували 78,5%. Кожний другий безробітний раніше займав місце робітника та майже кожний третій - посаду службовця, а решта безробітних не мали професійної підготовки.

Українська держава несе зобов'язання з надання 156 видів соціальних пільг, гарантій і компенсацій 230 категоріям населення; систему пільг регулюють 46 законодавчих актів, у тому числі за професійною (службовою) ознакою -- 22 закони, укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України і Верховної Ради України.

Мають місце високі видатки на програми соціального захисту та їх низька ефективність. Попри постійне збільшення абсолютних розмірів соціальних видатків, жодна із соціальних функцій держави досі не реалізується в кількісних та якісних параметрах, що призводить до розпорошення бюджетних коштів, марнотратства та втрати можливостей для практичних позитивних зрушень у сфері соціального захисту.

Глибока соціально-економічна криза загострила проблему низької дієздатності системи соціального захисту населення, що існує в Україні, розширила коло невизначеності та соціальних ризиків. Відсутні дієві механізми цільового соціального захисту й допомоги через заплутану та надто розгалужену систему надання соціальних пільг. Система пільг, яка діє в Україні, принципово не здатна вирішити завдання перерозподілу ресурсів на користь тих, хто потребує цього найбільше, значну частину допомоги отримують представники відносно забезпечених верств. Спостерігається погіршення стану соціальної інфраструктури. Концентрація фінансування закладів соціальної сфери переважно на поточних видатках зумовлює хронічне відставання матеріальної бази від потреб надання послуг соціальною сферою на сучасному рівні.

Відбувається зниження доступності медичного обслуговування. Спроби реформування сфери охорони здоров'я не спричинили позитивних змін, які б мали сталий, системний характер. Держава, виступаючи в ролі фактичного монополіста у формуванні політики щодо охорони здоров'я нації, неспроможна забезпечити її реалізацію фінансовими ресурсами. Відсутні позитивні зрушення щодо впровадження засад страхової медицини.

Існує незадовільний стан забезпеченості житлом, прискорені темпи депопуляції. Україна має найвищий у Європі рівень депопуляції - щороку населення країни скорочується на 0,8-1%. У період з 1 січня до 1 вересня 2009 р. кількість населення України зменшилася на 128 тис. осіб - до 46,0166 млн осіб. Упродовж 2008 р. кількість населення України зменшилася на 229 тис. осіб, причому виключно за рахунок природного скорочення.

Тривале випереджальне зростання соціальних стандартів та видатків, не підкріплене адекватною політикою соціального розвитку, зумовило загострення проблем залежності національної економіки від зовнішніх ринків збуту, наростання зовнішнього корпоративного боргу, посилення ризиків стабільності національної банківської системи, що створили сприятливе підґрунтя для надмірної чутливості національної економіки щодо світових кризових тенденцій та затягування національної економіки у тривалу економічну депресію. Це засвідчило низьку ефективність політики держави в соціально-економічній сфері та її неспроможність забезпечити належну відповідь на виклики, що постають у сфері забезпечення конституційних прав громадян на належну якість життя.

У третьому розділі - «Удосконалення державного регулювання соціального розвитку України» - досліджено механізми державного регулювання соціального розвитку, удосконалено його організаційне забезпечення.

Ресурсне забезпечення є основоположною складовою системи державного регулювання соціального розвитку. Це можливо, на думку автора, через розробку інвестиційної політики. У рамках реалізації механізмів державного регулювання соціального розвитку перед органами державної влади стоїть завдання сформувати таку інвестиційну політику, яка сприяла б залученню інвестицій у реальний сектор економіки, забезпечувала безперебійне фінансування інвестиційних проектів, що входять у програми. Для розвитку ресурсного забезпечення механізмів державного регулювання соціального розвитку доцільно розробляти та реалізовувати різноманітні програми соціального розвитку на державному й регіональному рівнях. У зв'язку із цим автором запропоновано концептуальну модель ресурсного забезпечення реалізації програм соціального розвитку регіонів України. Ця модель полягає у визначенні напрямів діяльності місцевих державних адміністрацій через реалізацію соціально-інвестиційної політики; складанні інвестиційних паспортів регіонів; зниженні комерційних ризиків; удосконаленні системи податкових пільг; уніфікації правил і процедур інвестиційної діяльності; формуванні інвестиційної культури; створення банку даних потреб в інвестиціях та потенційних інвесторах; розвитку інфраструктури інвестиційної діяльності; забезпеченні інформаційної відкритості соціального розвитку; моніторингу ходу інвестиційного процесу.

Провідною складовою системи державного регулювання соціального розвитку є організаційне забезпечення здійснення програмних заходів у цьому аспекті, від якого значною мірою залежить успіх реалізації кожної програми соціального розвитку.

На сьогодні в Україні розробкою й реалізацією програм соціального розвитку займається Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство економіки України. Проте, на нашу думку, в Україні поки відсутні механізми координації між органами державної влади та Президентом України в питаннях формування й реалізації державної соціальної політики, розробки та впровадження загальнодержавних програм соціальної розвитку. Оскільки розробка програм соціального розвитку набуває регулярного характеру, ми пропонуємо створити при Президентові України Агентство соціального розвитку. Створення такої організації відповідатиме ч. 28 ст. 106 Конституції України, згідно з якою Президент України створює в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.

Це агентство буде консультативно-дорадчим органом, утвореним з метою забезпечення розробки та реалізації державної політики щодо соціального розвитку, прискорення її інтеграції у світові економічні процеси. Агентство створюється з метою прискорення соціальних реформ в Україні та буде слугувати розвитку повноважень Президента України в частині внесення змін та розробки нових нормативно-правових актів, а також внесення проектів Законів України на розгляд Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи.

Основними завданнями Агентства буде: сприяти визначенню основних засад державної політики щодо покращення розвитку соціальної сфери, аналізувати та узагальнювати проблеми, що стримують соціальний розвиток, визначати політичні, організаційні, юридичні, економічні та інформаційні шляхи їх вирішення; розглядати ключові проблеми соціальної сфери, регулювання соціальних процесів на макроекономічному рівні, розробляти проекти державних програм та актів законодавства з цих питань; готувати пропозиції щодо стимулювання соціальної діяльності.

Формою роботи Агентства мають бути пленарні засідання, які проводяться не рідше одного разу на рік. У разі потреби Голова Агентства призначає позачергове засідання. Секретаріат Агентства здійснюватиме організаційне забезпечення його діяльності, забезпечуватиме координацію діяльності її робочих, експертних груп та комісій, за дорученням Голови Агентства вноситиме до органів виконавчої влади пропозиції з питань діяльності Агентства, одержуватиме від таких органів інформацію, документи та матеріали, необхідні для підготовки пленарних засідань Агентства, забезпечення діяльності її робочих органів, а також матиме право за дорученням Голови Агентства одержувати інформацію щодо діяльності іноземних, у тому числі асоційованих, членів Агентства. Агентство з питань, що належать до її відання, має приймати рішення та рекомендації. Рішення Агентства приймається більшістю її складу за умови, що за нього проголосував Голова. За результатами пленарного засідання Агентства приймається меморандум, яким оформлюються прийняті на засіданні рішення та рекомендації. У разі потреби рішення Агентства можуть запроваджуватись актами Президента України. Для розроблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства про соціальний розвиток утворюється експертна комісія Агентства.

На місцевому рівні з метою координації напрямів діяльності органів державної влади у сфері соціального розвитку в місцевих державних адміністраціях доцільно створити спеціальний підрозділ. До його функцій входитиме весь комплекс питань, пов'язаних з розробкою та управлінням реалізацією програм соціального розвитку.

Ґрунтуючись на аналізі практичного досвіду реалізації програм соціального розвитку, можна стверджувати, що організація такого підрозділу істотно підвищить ефективність управління реалізацією програм соціального розвитку.

Виходячи із цього, доцільно для планування, організації, проведення, координації й контролю за виконанням робіт, пов'язаних зі складанням і управлінням реалізацією програм соціального розвитку в регіоні, створити спеціальний структурний підрозділ у місцевій державній адміністрації - Управління з питань планування соціального розвитку. Такий структурний підрозділ відсутній у системі структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій. Проте, є Головне управління праці та соціального захисту населення в структурі місцевої державної адміністрації.

При цьому найважливішими напрямами діяльності Управління будуть: розробка, організація експертизи і представлення на затвердження концепції програми соціального розвитку регіону; розробка програми соціального розвитку регіону; підготовка пропозицій щодо розробки нормативно-правових актів регіонального рівня, необхідних для виконання програми; розробка Положення про управління реалізацією програм соціального розвитку; розробка щорічного плану реалізації програми соціального розвитку; моніторинг результатів реалізації програмних заходів; організація незалежної оцінки показників результативності та ефективності програмних заходів, їх відповідності цільовим показникам соціального розвитку; розробка, аналіз, експертиза і подання на затвердження щорічних звітів про реалізацію програми соціального розвитку; підготовка пропозицій з удосконалення організаційного забезпечення виконання програми соціального розвитку. У цілому Управління з питань планування соціального розвитку відповідної місцевої державної адміністрації буде нести відповідальність за своєчасну і якісну підготовку та реалізацію програм соціального розвитку регіону, здійснювати координацію діяльності виконавців програм, забезпечувати ефективне використання виділених бюджетних коштів на реалізацію програм соціального розвитку.