Особливості організації роботи прокурора по представництву інтересів громадян і держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Загальна характеристика органів та осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб

2. Проблеми застосування законодавства про прокуратуру

3. Підстави і форми участі прокурора в цивільному процесі

4. Особливості участі у цивільному процесі прокурора

5. Мета, підстави та форми участі у цивільному процесі органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб

6. Інші учасники цивільного процесу

Висновки

Список використаної літератури

Додатки



Вступ

У цій роботі розглядаються правові основи одного із найважливіших інститутів цивільного процесуального права - участі у цивільному процесі органів та осіб, яким надано законом право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. В Україні правовий статус цього інституту спирається на низку нормативно-правових актів, серед яких чільне місце посідає Конституція України, що гарантує права на життя, здоров'я, честь, гідність та недоторканість власності у статтях 3, 27, 41 тощо.

Предметом є суспільні відносини що виникають між органами та особами, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб

Метою цієї курсової є висвітлення особливостей організації роботи прокурора щодо представництва інтересів громадян та держави та участі у цивільному процесі органів та осіб, яким надано законом право захищати права, свободи та інтереси інших осіб

Отже, ефективне відновлення прав людини і громадянина є базовою функцією держави. Право на обов'язковий судовий захист встановлене у ст.55 Конституції: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом". У той же час, наявність у національному цивільно-процесуальному праві інституту, що розглядається, уможливлює більш ефективне відновлення у повному обсязі прав та інтересів суб'єктів права, особливо нездатних власними силами здійснювати процесуальні права.

Участь у процесі цих органів держави є завжди актуальною, оскільки вона покликана забезпечити дотримання конституційних засад і принципів законності та демократизму, попередити порушення прав людини і громадянина. Демократизм виявляється у забезпеченні рівних цивільно-процесуальних прав учасників процесу, незважаючи на їх національність, майновий стан, вік, стать тощо. Принцип законності ж виявляється у неухильному і точному дотриманні державними органами та посадовими особами законів та інших нормативно-правових актів, у тому числі під час судового процесу.

Основними завданнями даної курсової роботи є:

§ Характеристика органів та осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

§ Визначення проблем застосування і використання законодавства про прокуратуру.

§ Аналіз підстав і форм участі прокурора в цивільному процесі та форм участі у цивільному процесі органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Слід сказати, що конституційні засади судового відновлення прав громадян спираються на загальносвітові принципи. Зокрема, ст.8 Загальної декларації прав людини вказує на те, що кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Саме ефективності відновлення прав сприяє участь у процесі органів та осіб, яким надано законом право захищати права, свободи та інтереси інших.

Діяльність прокуратури в Україні була предметом вивчення, зокрема, таких нау ковців, як В. Долежан, І. Зарубинська, М. Косюта, О. Кучер, О. Литвак, Т. Мироненко, В. Сухонос, М. Руденко.



1. Загальна характеристика органів та осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб

Органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб( ООЗП) - це особи, які беруть участь у справі з метою захисту прав інших осіб - сторін у справі. До цих осіб належать Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.

У постанові Пленуму ВС України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" від 12 червня 2009 р. N 2 вказано, що у випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси та брати участь у цих справах. Такі випадки передбачені, зокрема, в законах України від 23 грудня 1997 року "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", від 5 листопада 1991 року "Про прокуратуру", від 25 червня 1991 року "Про охорону навколишнього природного середовища", від 12 травня 1991 року "Про захист прав споживачів", від 3 липня 1996 року "Про рекламу"

Для отримання загальної характеристики участі органів та осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб в цивільних справах необхідно визначити фактори, що об'єднують цю категорію учасників процесу. Перш за все важливо відзначити особливу роль, що відіграють ці учасники цивільного процесу. Їх мета - через захист прав та свобод інших осіб забезпечити також дотримання державних, громадських, суспільних інтересів. У той же час, відповідно до ст. 19 Конституції, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до цього конституційного припису, більшість цих органів (омбудсмен, прокуратура, органи державної влади та місцевого самоврядування) не лише мають право, а у певних випадках зобов'язані діяти у процесі відповідно до імперативних правових норм.

Нормативно-правовою підставою участі ООЗП у цивільних справах є передусім ст.45 ЦПК, відповідно до якої:

v У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.

v Прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.

v Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень.

Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне."

Як видно із аналізу норм вищенаведеної статті, вона встановлює суб'єктний склад ООЗП, форму та підстави їх участі, мету. Підстави лише окреслюються бланкетним посиланням на "випадки, встановлені законом". Натомість, мета участі визначена - захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів.

Отже, ООЗП у цивільному процесі мають особливу, притаманну лише цим учасникам процесу, мету - захист державних чи суспільних інтересів.

Можна зробити висновок, що особливістю суспільного інтересу, на відміну від інтересу індивідуального є прагнення всіх або більшої частини суспільства користуватися соціальним благом.

Отже, до загальної характеристики участі ООЗП у цивільному процесі, входить їх особлива мета - захист інтересів держави, суспільства, громади та окремих осіб. Слід відзначити, що через участь у захисті фізичних осіб також реалізується соціальна функція держави, визначена у ст.3 Конституції: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави". Оскільки норми Конституції є нормами прямої дії, то вищенаведена стаття також є підставою участі ООЗП в цивільних справах для "забезпечення прав і свобод людини".

Суб'єктний склад ООЗП визначає ч.1 ст.45 ЦПК: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи. Якщо відносно участі омбудсмена та прокурора у справі, ЦПК дає конкретну вказівку на ці органи, то стосовно інших ООЗП використовується узагальнення у множині: "органи", "особи". Серед державних органів, що виступають у процесі у якості ООЗП, можна назвати органи опіки та піклування, державні податкові інспекції, фінансові органи місцевої державної адміністрації, органи Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації, Державний комітет України із земельних ресурсів, Державний комітет України з нагляду за охороною праці тощо. Місцеве самоврядування представляють, зокрема, такі органи як: бюро технічної інвентаризації, житлово-комунальні організації, відділи захисту прав споживачів при органах місцевого самоврядування. Серед юридичних осіб, що мають право захищати права і законні інтереси інших осіб у цивільних справах, можна відзначити профспілки та громадські організації. Їх повноваження встановлюють галузеві нормативно-правові акти, такі як, наприклад, Кодекс законів про працю, закони «Про об'єднання громадян»

2. Проблеми застосування законодавства про прокуратуру

Демократична та правова держава повинна бути зацікавлена в найповнішому додержанні прав і свобод людини, їх юридичному забезпеченні. Отже, реформування прокуратури має бути спрямованена подальше вдосконалення її діяльності із забезпечення безперешкодної реалізації прав громадян, не повинно призвести до руйнування тих правових механізмів,які протягом тривалого часу ефективно функціонували задля гарантування реалізації прав і свобод людини, інтересів суспільства та держави. Важливим елементом таких механізмів в Україні є прокуратура, яка тривалий час перебуває на стадії перебудови з урахуванням високих європейських і світових стандартів захисту прав і свобод людини. Процес реформування прокуратури в Україні ускладнюється намаганнями фахівців поєднати вимоги європейського співтовариства та історичні й культурні особливості України, а також максимально адаптувати цю інституцію до сприйняття її нових функцій населенням.

На даний час в Україні тривають реформи у сфері юстиції. Одним із етапів цього державотворчого процесу стало прийняття Верховною Радою України Закону України «Про прокуратуру» . Незважаючи на те, що Закон набирає чинності (окрім деяких положень, визначених у п. 1 РозділуXII «Прикінцеві положення») з 25 квітня 2015 року, його окремі норми стали предметом дискусій як серед науковців, так і практичних працівників.

Після тривалих дискусій та доопрацювань 14 жовтня 2014 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII (новий Закон), який 23 жовтня 2014 року підписано Президентом України та 25 жовтня 2014 року опубліковано в офіційному виданні «Голос України» № 206. Відповідно до преамбули цей Закон визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Так, справді, в Законі закріплено низку новел, які наближають прокуратуру України до вимог європейського співтовариства, а саме:

· ліквідацію функції нагляду за додержанням і застосуванням законів;

· запровадження прокурорського самоврядування;

· визначення нового порядку призначення прокурорів на посади; зміна системи прокуратури тощо.

На мою думку, варто зупинитись на одному із напрямів діяльності прокуратури України, який скасовується згідно з положеннями нового Закону, а саме нагляді за додержанням і застосуванням законів. Виникає правова колізія, аджев п. 5 ст. 121 Конституції України за прокуратурою закріплено здійснення нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. У ст. 2 нового Закону встановлено чотири функції прокуратури, з поміж яких немає функції нагляду за додержанням і застосуванням законів: підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави всуді; нагляд за додержанням законів органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальнихсправах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язанихз обмеженням особистої свободи громадян.

Однак у п. 1 Розділу XIII «Перехідні положення» визначено, що прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді.

Отже, органи прокуратури продовжують здійснювати нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді. Важливо акцентувати увагу на тому, що реалізація наглядової функції здійснюється шляхом застосування представницьких заходів реагування, передбачених у ч. 5 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року. Так, за наявності підстав, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом:

- звертатися до суду з позовами (заявами,поданнями);

- вступати у справу, порушену за позовами (заявами, поданнями) інших осіб, на будь-якому етапі розгляду;

- ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи;

- брати участь у розгляді справ.

Підставою для представництва в суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження.

Із набранням чинності Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року в діяльності прокурора з'явиться нова можливість: досудове врегулювання спору. Так, у п. 5 ст. 24 цього Закону визначено, що прокурор може вживати заходів з досудового врегулювання спору та поновлення ймовірно порушеного права громадянина або законного інтересу держави, але лише після підтвердження судом підстав для представництва.

Опрацювання положень нового Закону щодо підстав та порядку здійснення прокурором представництва інтересів громадянина або держави, зокрема досудового врегулювання спору, дає підстави стверджувати, що вони потребують удосконалення, оскільки відсутній законодавчий механізм реалізації окремих із них, а деякі положення потребують додаткового врегулювання цим Законом. Так, наприклад, для створення механізму реалізації права прокурора на досудове врегулювання спору необхідно виключити з абзацу 1 п. 5 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року слова «після підтвердження судом підстав для представництва» або внести зміни до КАС України, ЦПК України, ГПК України та цього Закону щодо встановлення порядку розгляду судом звернень прокурора про надання підтвердження підстав для представництва (форма звернення, її вимоги та зміст, порядок направлення до суду, порушення провадження за таким зверненням, особливості його розгляду, винесення судом рішення та його оскарження).

Також потребує уточнення форма звернення прокурора щодо можливості досудового врегулювання спору. Так, в абзаці 1п. 5 ст. 23 Закону вказано, що цей документ адресований суб'єкту, дії якого, ймовірно, порушують інтереси держави, має містити викладення обставин та вимог, передбачених процесуальним законом. Як правило, процесуальні закони регулюють взаємовідносини, що стосуються судового розгляду спорів, тому дещо незрозуміло та потребує додаткового визначення, яким чином вимоги саме цих законів мають бути викладені прокурором, адже судовий спір на час звернення з таким позовом відсутній. Насамкінець зазначимо, що в результаті прийняття Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року здійснено основний крок у реформуванні прокуратури в Україні. Однак, вступаючи до Ради Європи та обираючи курс на євроінтеграцію, варто пам'ятати, що роль прокурорів поза межами кримінальної юстиції має виконуватись із особливою увагою до захисту прав і основоположних свобод людини та в повній відповідності до принципів верховенства права

3. Підстави і форми участі прокурора в цивільному процесі

Прокурор -- особливий суб'єкт цивільного процесу, і його участь викликана необхідністю виконання функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом (п. 2 ст. 121 Конституції України, п. 2 ст. 5 Закону України від 5 листопада 1991 р. ?Про прокуратуру?). Тобто ця функція представництва інтересів у суді є для органів прокуратури конституційною.

На виконання цих вимог спрямований наказ Генерального прокурора України від 29 листопада 2006 р. № бги ?Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень?.(додаток 1) Згідно з п. З наказу, який фактично відтворює ст. 35 Закону України ?Про прокуратуру?, зазначено, що при здійсненні повноважень учасника цивільного судочинства прокурори зобов'язані своєчасно вживати в межах своєї компетенції. Загальні підстави участі прокурора в суді розкриваються в ч. 2 ст. 36 і Закону України ?Про прокуратуру?. Так, підставою представництва в суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави -- наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Розрізняють конкретні підстави участі прокурора у цивільному процесі: власну ініціативу та зазначення про це в законі. Так, правовими підставами, що забезпечують участь прокурора в розгляді справи, можуть бути: статті 165,240 СК України, ст. 281 ЦПК, статті 30-32 Закону України від 16 червня 1992 р. ?Про об'єднання громадян?, ст. 37 Закону України від 25 червня 1991 р. ?Про охорону навколишнього природного середовища? тощо.

Згідно з ч. 5 ст. 36 і Закону України ?Про прокуратуру? прокурор самостійно визначає підстави представництва інтересів у суді та форми його здійснення. Однак у зв'язку з відсутністю цієї вказівки безпосередньо в процесуальному законі подекуди суди займають неправильну позицію з цього питання.

Процесуальні форми участі прокурора в цивільному процесі -- це закріплена в процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвиток цивільного судочинства -- на порушення цивільної справи в суді чи вступ у вже розпочатий іншими особами судовий процес у справі. Стаття 45 ЦПК дещо конкретизує форми участі прокурора в процесі порівняно зі ст. 36 і Закону України ?Про прокуратуру?. Процесуальні форми участі прокурора в цивільному процесі є такими.

Перша форма -- це звернення до суду з позовами і заявами щодо захисту прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та участь у цих справах. Розгляд цих справ передбачений у позовному, наказному та окремому провадженні. Слід зазначити, що права на звернення до суду на захист невизначеного кола осіб ЦПК не передбачає, на відміну від ст. 5 ЦПК у редакції від 21.06.2001 р. та ст. 36 і вказаного вище Закону. Оскільки ЦПК не регулює процедуру розгляду справ за захистом невизначеного кола осіб, то прокурор такі позови пред'являти не може. Згідно з ч. 2 ст. 45 ЦПК прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу. Це означає, що прокурор має право внесення апеляційної скарги (ст. 292 ЦПК), касаційної скарги (ст. 324 ЦПК), подати заяву про перегляд судових рішень Верховним Судом України (ст. 354 ЦПК) та подати заяви про перегляд рішення, ухвали чи судового наказу за нововиявленими обставинами (ст. 362 ЦПК) у справах, порушених за його зверненням. (Додаток 2)

Друга процесуальна форма -- здійснення представництва інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами на будь-якій стадії цивільного процесу, тобто коли його участь визнається обов'язковою як за його зверненням, так і за зверненням до суду інших осіб. Так, ст. 281 ЦПК передбачено, що справа за заявою про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку чи про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги, госпіталізацію у примусовому порядку розглядається в присутності особи, щодо якої вирішується зазначене питання, його представника з обов'язковою участю прокурора та інших осіб, що подали заяву. Фактично цим передбачається вступ прокурора в цивільний процес для дачі висновку в справі (ст.35 Закону України?Про прокуратуру?), хоча безпосередньо статті 45, 46 ЦПК такої форми участі прокурора в цивільному процесі не передбачають.

Прокурори повинні не лише обгрунтовувати підстави для представництва, але й подавати докази, які свідчать про наявність таких підстав. В іншому випадку суд праві відмовити у прийнятті позовної заяви.

4. Особливості участі у цивільному процесі прокурора

У Конституції України закріплено право громадян на захист їх гарантованих прав та охоронюваних законом інтересів,зокрема право особи на судовий захист через представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Прокурор - особливий суб'єкт процесу, його участь у судочинстві зумовлена необхідністю виконання функції представництва інтересів громадян або держави відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України та чинного наразі Закону України «Про прокуратуру» (п. 2 ст. 5) в редакції 1991 року зі змінами і доповненнями. Тому функція представництва інтересів у суді для органів прокуратури конституційна.

Необхідно зазначити, що важливим етапом у реформуванні інституту прокуратури в Україні, наближенні його до європейських стандартів є прийняття новогоЗакону України «Про прокуратуру», який набирає сили 26 квітня 2015 року. Актуальність питань представницької діяльності обумовлена суттєвими змінами до нормативно-правових актів, які регламентують діяльність органів прокуратури та закріплюють нові пріоритети в роботі прокурора, принципи і завдання прокурорської діяльності, повноваження прокурора,у тому числі під час здійснення представництва інтересів громадян і держави в суді. Водночас до набрання чинності новим Законом України «Про прокуратуру» продовжує діяти стара редакція, зокрема ст. 36-1 Закону, відповідно до якої представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Досліджуючи актуальні питання діяльності прокурора у виконавчому провадженні, доцільно зупинитися на положеннях нового Закону України «Пропрокуратуру» щодо представництва в суді.

Так, у ст. 23 «Представництво інтересів громадянина або держави в суді» міститься визначення цього поняття, яке полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно із зазначеною статтею прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захищати свої порушені чи оспорювані права, а також інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади чи інший орган або коли такий орган відсутній.

Питання представництва прокурором інтересів стягувача у виконавчому провадженні досліджували у своїх працях А.В. Авторгов, В.В. Баранкова,О.В. Бачун, Ю.В. Білоусов, М.А. Бояринцева, М.І. Гаврилюк, Б.М. Гук, В.М. Гусаров, Г.І. Давиденко, В.В. Долежан Т.О. Дунас, В.В. Комаров, М.В. Косюта, В.А. Кройтор, Д.Д. Луспеник, С.О. Малахов, О.Р. Михайленко, А.І. Перепелиця та інші. Найбільш комплексний підхід до висвітлення різних аспектів виконавчого провадження та участі в ньому прокурора був здійснений у монографії М.В. Руденка та С.О. Малахова «Участь прокурора у виконавчому провадженні: теоретико-прикладні проблеми, новації, шляхи оптимізації» (2013 рік).

Прокурор, ініціюючи відкриття виконавчого провадження, набуває статусу його учасника. В подальшому під час проведення виконавчих дій він набуває такожі прав стягувача. На процесуальне становище прокурора в цій формі його участі у виконавчому провадженні значний вплив мають права та обов'язки стягувача, передбачені у ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження».

У ч. 1 ст. 12 Закону закріплено право прокурора при провадженні виконавчих дій ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження,у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Зазначене дає змогу зробити висновок про те, що при відкритті виконавчого провадження за заявою прокурора (на підставі п. 2 ст. 19 Закону) у подальшому він наділяється всіма правами стягувача у виконавчому провадженні, оскільки прокурор повністю замінює собою стягувача.

Прокурор має право:

ь отримувати інформацію про виконавчий документ на даний момент, оскільки на державного виконавця покладається обов'язок повідомляти стягувача про всі переміщення виконавчого документа (ст. 20 Закону),

ь звертатись до державного виконавця із заявою про відкладення провадження виконавчих дій за наявності обставин, що їм перешкоджають (ч. 1 ст. 35 Закону),

ь із заявою про поновлення виконавчого провадження (ч. 5 ст. 39 Закону),

ь із заявою про призначення експерта або спеціаліста у виконавчому провадженні (ч. 1 ст. 13 Закону),

ь із заявою про повернення виконавчого документа (п. 7 ч. 1ст. 26 Закону),

ь із заявою про виправлення у процесуальному документі державного виконавця граматичної або арифметичної помилки (ч. 3 ст. 83 Закону) тощо.

Отже, за твердженням М.В. Руденка, прокурор як учасник виконавчого провадження вправі висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають під час проведення виконавчих дій, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження.

Прокурор має право на одержання копій постанов державного виконавця та інших документів виконавчого провадження (ч. 1ст. 31 Закону), зокрема: про призначення у виконавчому провадженні експерта, спеціаліста або суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання (ч. 1 ст. 13 Закону); про відкриття виконавчого провадження (ч. 5 ст. 25 Закону); про поновлення виконавчого провадження (ч. 5 ст. 39 Закону); про повернення виконавчого документа (ч. 3 ст. 48 Закону); про закінчення виконавчого провадження (ч.3 ст.49 Закону); про відновлення виконавчого провадження (ч. 3 ст. 51 Закону) тощо.

Відповідно до ст. 16 Закону прокурор має право заявити відвід державному виконавцю та іншим особам (експерту, спеціалісту, перекладачу,суб'єкту оціночної діяльності-суб'єкту господарювання) у таких випадках:

1) якщо вони є близькими родичами сторін, їх представників або інших осіб, що беруть участь у виконавчому провадженні;

2) якщо вони заінтересовані в результаті виконання рішення;

3) є інші обставини, що викликають сумнів у їх неупередженості.

Реалізація прокурором указаних прав - процесуальна гарантія захисту прав громадян та юридичних осіб у виконавчому провадженні, що забезпечує своєчасне і в повному обсязі виконання вимог виконавчого документа.

Згідно зі ст. 12 Закону перелік прав, якими може бути наділений прокурор (як учасник виконавчого провадження), на думку М.В. Руденка, не є вичерпним. Певне місце у процесуальній діяльності прокурора щодо захисту прав стягувача мають посідати питання, безпосередньо пов'язані зі зверненням до відповідного суду із заявою для вирішення окремих питань виконавчого провадження.

Реалізуючи права стягувача під час провадження виконавчих дій, прокурор, за наявності приводів і підстав, має право звертатися до відповідного суду із заявою для вирішення таких питань:

1) видача дубліката виконавчого документа(ч 2ст. 12 Закону, ст.370 ЦПК України) (додаток 3)

2) роз'яснення рішень, які підлягають примусовому виконанню (ч. 1 ст. 34 Закону, ст. 221 ЦПК України);

3) приведення виконавчого документа у відповідність до вимог ст. 18 Закону (ч. 3ст. 26 Закону, ст. 369 ЦПК України, ст. 259 ст. 117 ГПК України);

4) поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання(ч. 2 ст. 24 Закону, ст. 371 ЦПК України, ст. 119 ГПК України);

5) відстрочка і розстрочка виконання, зміна способу і порядку виконання (ч. 1ст. 36 Закону, ст. 373 ЦПК України,

Прокурор як учасник виконавчого провадження може оскаржити до суду будь-які незаконні рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових

Прокурор може звернутися до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження. Згідно із ч. 5 ст. 8 Закону у разі вибуття однієї зі сторін державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторони, а також власне заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Процесуальне правонаступництво, на думку М.І. Балюка, передбачене, наприклад, ст. 37 ЦПК України, в якій зазначено, що воно можливе на будь-якій стадії процесу у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора або боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір. Таким чином, правонаступництво можливе і на стадії виконання судового рішення.

Прокурор, звертаючись до суду із заявою про вирішення окремих питань виконавчого провадження, має дотримуватися загальних вимог щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК. Зокрема, вимоги щодо форми і змісту заяви встановлені ст. 119 ЦПК України.

Так, у заяві прокурора зазначається:

1) суд, до якого вона подається;

2) прокурор який звертається із заявою;

3) ім'я, найменування осіб - сторін у справі, їх місцезнаходження або місце проживання, поштовий індекс, номер засобів зв'язку, якщо такі відомі;

4) зміст вимог прокурора;

5) виклад обставин, якими прокурор обґрунтовує свої вимоги;

6) докази, що підтверджують кожну обставину;

7) перелік документів, що додаються до заяви.

Заява підписується прокурором із зазначенням дати її подання.

Порядок розгляду заяви є аналогічним до порядку розгляду цивільних (господарських) та адміністративних справ у суді, встановлених ЦПК України.

За результатами розгляду заяви прокурора суд постановляє ухвалу, яка в разі її незаконності та необґрунтованості може бути оскаржена у визначеному законом порядку. Прокурор має звертати увагу також на додержання державним виконавцем строків здійснення виконавчого провадження.

У ч. 2 ст. 30 Закону закріплено загальний шестимісячний строк примусового виконання, в який мають вчинятись усі виконавчі дії, крім виконання рішень немайнового характеру, які мають бути виконані у двомісячний строк.

Закон також передбачає обставини, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження. Так, у п.11 ст.37 Закону регламентовано, що виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі прийняття судом до розгляду касаційної скарги прокурора на рішення суду.

Для наочного відображення застосування цих засобів захисту права власності права звернемося до судової практики із цього питання.

Розглянемо рішення Рівненського районного суду м. Рівне.(додаток 4)

3 березня 2013 року Рівненський районний суд м. Рівне розглянувши у відкритому попередньому судовому засіданні у залі суду в м. Рівне цивільну справу за позовом Заступника прокурора Рівненської області в інтересах громадянина Павлова В.І до Державного підприємства "Завод ім. Малишева" про стягнення заборгованості по заробітній платі

Заступник прокурора Рівненської області, який діє в інтересах громадянина Павлова в порядку ст.45 ЦПК України звернувся до районного суду м. Рівне з позовною заявою до Державного підприємства "Завод ім. Малишева" - про стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 2610 грн., посилаючись на те, що прокуратурою Рівненської області в порядку здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів проведено перевірку додержання вимог законодавства про оплату праці в державному підприємстві "Завод ім. Малишева", якою було встановлено порушення вищезазначеного законодавства, факти недотримання конституційних прав громадян на своєчасне одержання винагороди за працю. Зокрема, розпорядженням №-к від 02 червня 2012 року на підставі ст.38 КЗпП України, звільнено Павлова.

В порушення вимог ст.116 КЗпП України, адміністрацією підприємства при звільнені працівника не здійснено виплату всіх сум, що належать йому при звільненні від підприємства.

Станом на 15.01.2013 року заборгованість перед Павловим складає 2610 грн., чим порушено його конституційне право на своєчасне одержання винагороди за працю. Відповідач в добровільному порядку не погашає заборгованість по заробітній платі, внаслідок чого Павлов через скрутне матеріальне становище позбавлений можливості самостійно звернутись до суду за захистом своїх прав, а також позбавлений можливості отримати кваліфіковану юридичну допомогу. За таких підстав заступник прокурора звертається до суду в інтересах громадянина Павлова в порядку ст.45 ЦПК України з позовною заявою до Державного підприємства "Завод ім. Малишева" про стягнення заборгованості по заробітній платі.

В попередньому судовому засіданні представник прокуратури позовні вимоги та доводи заяви підтримав, просив задовольнити, постановивши рішення яким стягнути з відповідача ДП Завод ім. Малишева суму належну працівникові Павлову В.І при звільненні в розмірі 2610 грн.

Павлов в попереднє судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду повідомлявся належним чином.

Представник відповідача Андросов А.О. в попередньому судовому засіданні позовні вимоги щодо стягнення з ДП "Завод ім. Малишева" на користь Павлова суми заборгованості по заробітній платі в розмірі 2610 грн. визнав в повному обсязі та проти їх задоволення не заперечував.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні попереднього судового засідання.

Відповідно до ч.4 ст.130 ЦПК України при визнанні позову ухвалюється судове рішення в порядку, встановленому ст.174 цього ж Кодексу.

Згідно з ч.4 ст.174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. право цивільний влада самоврядування

Суд, заслухавши пояснення представника прокуратури Рівненської області, представника відповідача, дослідивши наявні в справі письмові докази, вважає, що позов Заступника прокурора Рівненської області в інтересах громадянина Павлова підлягає задоволенню з наступних підстав:судом встановлено що,Заступник прокурора Рівненської області відповідно до ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру" - прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом, звернувся до суду за захистом конституційного права громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю.

Матеріальною підставою для звернення прокурора до суду в інтересах громадянина є його неспроможність самостійно захищати свої права в суді внаслідок матеріального стану, похилого віку чи стану здоров'я. Процесуальною підставою для здійснення представництва інтересів громадянина, держави у судах є право прокурора на звернення до суду із позовом.

Також судом встановлено, що відповідно до розпорядження про припинення трудового договору Павлов на підставі ст.38 КЗпП України - за згодою сторін, звільнено з посади 02 червня 2012 року.

При звільнені з ним не було проведено остаточного розрахунку, який, складає 2610 грн.00 коп.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства. провадиться у день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги, щодо стягнення заробітної плати заявлені обґрунтовано, знайшли своє підтвердження в ході судового засідання та підлягають задоволенню, з ДП "Завод ім. Малишева" підлягає стягненню на користь Павлова сума заборгованості по заробітній платі в розмірі 2610 грн.00 коп.

Позовні вимоги Заступника прокурора Харківської області який діє в інтересах Павлова В.І. до Державного підприємства “ Завод ім. Малишева” про стягнення заборгованості по заробітній платі - задовольнити.

У справі, що розглядається, заступник прокурора Рівненської області, звернувшись із позовом на захист прав Павлова, використав свої повноваження передбачені Конституцією (ст.121), цивільно-процесуальним законодавствами (ст.45 ЦПК), законом "Про прокуратуру" (ст.36-1).

Як відзначалося вище у цій роботі, окрім процесуальних підстав участі ООЗП у справі, мають бути і матеріальні підстави. У цьому випадку матеріальними підставами були: розірвання трудових відносин Павлова, законне право цієї особи на матеріальну винагороду, а також її неспроможність самостійно захищати свої права.

У рішенні суду було підкреслено норму ст.36-1 закону "Про прокуратуру", відповідно до якої, прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах. В даному випадку такими матеріальними підставами були скрутне матеріальне становище Павлова, через яке він позбавлений можливості самостійно звернутись до суду за захистом своїх прав, а також позбавлений можливості отримати кваліфіковану юридичну допомогу.

Суд у даному випадку звертає увагу також на норми трудового права, які були порушені: відповідно до 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться у день звільнення.

Як підсумок, слід відзначити, що у цій справі цілком очевидно реалізовано головну мету участі ООЗП у цивільних справах - підвищення ефективності відновлення прав та задоволення інтересів осіб, що позбавлені можливості самостійно захищати свої права. По-перше, Павлов був звільнений від необхідності при поданні позову сплачувати судовий збір та нести будь-які інші витрати (зокрема, на правову допомогу). По-друге, за допомогою цього правового інституту, були задоволені законні інтереси Павлова - сплачено заборгованість по заробітній платні.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що прокурор, вступаючи у виконавче провадження, стає його учасником і набуває прав та обов'язків стягувача, що визначені у ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», а також п. 2.10 Інструкції з організації примусового виконання рішень. Як учасник виконавчого провадження він може брати участь у провадженні виконавчих дій, ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, давати усні й письмові пояснення в процесі виконавчих дій та іншим чином реалізовувати свої права відповідно до чинного законодавства.

5. Участь у цивільному процесі органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб

Участь у цивільному процесі органів державної влади, органів місцевого самоврядування можлива в 2 процесуальних формах.

Так, ч. 1 ст. 45 ЦПК передбачає можливість у випадках, встановлених законом, звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів і брати участь у цих справах органам державної влади, органам місцевого самоврядування.

Частина 3 ст. 45 ЦПК передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Щодо інших осіб, зазначених у ч. 1 ст. 45 ЦПК, тобто фізичних і юридичних осіб, які можуть у випадках, установлених законом, звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів і брати участь у цих справах, їх участь у процесі обмежується лише поданням позовної заяви або заяви та участю в розгляді певної справи.

На відміну від прокурора, який, як уже зазначалося раніше, самостійно визначає підстави для представництва в судах і форму його здійснення, органи державної влади і місцевого самоврядування управомочені подавати позовні вимоги на захист прав і свобод інших осіб лише у випадках, передбачених законом, якщо це відповідає їх функціям. Такі випадки передбачені, зокрема, чинним сімейним законодавством. Наприклад органи опіки та піклування управомочені пред'являти позови: про визнання шлюбу недійсним (ст. 42 СК); про позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК); про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав (абз. 2 ч. 2 ст. 170 СК); про визнання усиновлення недійсним або скасування усиновлення (ст. 240 СК).(додаток 5)

Цивільне процесуальне законодавство передбачає можливість органу опіки і піклування, наркологічного чи психіатричного закладу звертатися до суду із заявою про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (ст. 237 ЦПК). Заява про визнання спадщини відумерлою у випадках, установлених ЦК (ст. 1277), подається до суду органом місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (ст. 274 ЦПК).

Відповідно до ст.21 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" громадські об'єднання в галузі навколишнього природного середовища мають право звертатися до суду з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у тому числі здоров'ю громадян і майну громадських об'єднань.

Таким чином, підставами для участі в процесі органів державної влади, органів місцевого самоврядування та осіб, яким законом надане право захищати права і свободи інших осіб, є відповідні норми матеріального права, а також ініціатива цих органів.

Зазначені в ч. 1 ст. 45 ЦПК органи державної влади та інші особи беруть участь у цивільному процесі так само, як і прокурор, -- шляхом подання позовної заяви.

Відкриття провадження у цивільній справі в суді з ініціативи зазначених у ст. 45 ЦПК органів державної влади і місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб можливе за наявності певних передумов. Насамперед, необхідно, щоб у особи, в чиїх інтересах здійснюється звернення до суду, було право на пред'явлення позову (подання заяви), зокрема відсутність підстав у відкритті для відмови провадження, зазначених в ч. 2 ст. 122 ЦПК. Водночас необхідно, щоб як передумова права на порушення провадження у справі існувала пряма вказівка в законі щодо можливості пред'явлення позову в інтересах інших осіб особами, зазначеними в ст. 45 ЦПК.

Стаття 46 ЦПК передбачає, що зазначені в ст. 45 ЦПК органи й особи, які звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права і обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, крім права укладати мирову угоду.

Правове становище суб'єктів, зазначених у ст. 45 ЦПК. -- осіб, які захищають "чужі" інтереси, інколи розглядають як різновид громадського представництва. Але інститут захисту інтересів у порядку ст. 45 ЦПК не можна ототожнювати з інститутом представництва в цивільному процесі. Участь органів державної влади та інших суб'єктів, зазначених у ст. 45 ЦПК, здійснюється лише у випадках, прямо зазначених у законі, з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб чи держави, що обумовлено покладеними на них обов'язками. Такий захист здійснюється з власної ініціативи зазначених осіб, жодного доручення чи прохання заінтересованої особи не вимагається, право на пред'явлення позову надане цим особам не стороною спірного матеріально-правового відношення чи третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, а насамперед, законом.

Судове представництво відрізняється від участі органів державної влади та інших суб'єктів, які беруть участь у справі з метою захисту прав інших осіб, також за підставами участі, колом осіб, які мають право бути представниками, формами участі, обсягами і порядком оформлення повноважень.

За обсягом процесуальних прав і характером вчинення окремих процесуальних дій зазначені особи подібні до інших осіб, які беруть участь у справі, однак цивільне процесуальне законодавство називає їх самостійними суб'єктами цивільних процесуальних відносин і тим самим визначає їх самостійне процесуальне становище.

За своїм процесуальним становищем зазначені органи мають ряд спільних із позивачем ознак, але позивачами не є, оскільки не перебувають із відповідачем у спірних матеріально-правових відносинах, не є суб'єктами спірних матеріальних правовідносин і беруть участь у справах не в своїх інтересах, а в інтересах інших осіб. Разом із тим вони мають процесуальні права, спрямовані на розпорядження предметом спору (ч. 1 ст. 46 ЦПК).

На таких осіб не поширюються суб'єктні межі дії законної сили судового рішення. Так, ч. З ст. 223 ЦПК зазначає: якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених ч. 2 ст. З нього Кодексу, рішення суду, то набрало законної сили, є обов'язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.

Відмова зазначених осіб від поданої ними заяви чи зміна заявлених ними вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги в первісному обсязі (ч. 2 ст. 46 ЦПК). Це правило є гарантією захисту прав матеріально заінтересованих осіб у процесі та виявом диспозитивності цивільного процесуального права.

Отже, процесуальне становище органів державної влади, місцевого самоврядування та інших зазначених у ст. 45 ЦПК осіб у тих випадках, коли вони подають позовну заяву або заяву про відкриття провадження у справі, є аналогічним процесуальному становищу прокурора, який здійснює представництво інтересів громадянина або держави. Юридична заінтересованість зазначених органів за своїм характером є близькою до заінтересованості прокурора.

Щодо другої форми участі органів державної влади та місцевого самоврядування у цивільному процесі -- надання висновків у справі з метою здійснення покладених на них обов'язків -- треба зазначити, що чинне цивільне процесуальне законодавство не містить вказівки про те, при розгляді яких саме цивільних справ участь органів державної влади й місцевого самоврядування для надання висновків є обов'язковою. Норма ч. З ст. 45 ЦПК є відсильною.

У судовій практиці найчастіше зустрічаються справи за участю органів опіки і піклування. Обов'язкова участь зазначених органів передбачена у деяких справах окремого провадження. Наприклад, участь представників органів опіки і піклування є обов'язковою при розгляді справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності (ст. 244 ЦПК); у справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним (ст. 240 ЦПК); наявність висновку органів опіки і піклування вимагається у справах про усиновлення (ч. 2 ст. 253 ЦПК).

За даними Державної судової адміністрації у 2013 році на розгляді місцевих судів по першій інстанції перебувало 4,3 тис цивільних справ про усиновлення, що на 5,7 % менше ніж у 2012р. З ухваленням рішення розглянуто 4,1 тис справ про усиновленя з яких задоволено майже усі, або 99 % від кількості тих, що розглянуті з ухваленнм рішення (у 2012р. задоволено 4,3 тис. заяв або із ухваленням рішення) розглянутих

Упродовж 2013р. усиновлено 4,5 тис. дітей, що на 12,6% менше, ніж у попередньому році (2012р. - 5,2 тис. дітей)

У тому числі іноземні громадяни усиновили 821 дитину , що на 22,2% менше ніж у 2013р.

Щодо інших категорій справ участь у процесі органів місцевого самоврядування дія надання висновку передбачена нормами матеріального права. Зокрема, ч. 4 ст. 19 СК містить правило, згідно з яким при розгляді судом спорів щодо участі одного із батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону чи рішення сулу, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки і піклування.

Вступ у процес органів державної влади та місцевого самоврядування або залучення їх у процес за ініціативою суду оформляється ухвалою. Висновок органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подається до суду в письмовій формі. Він складається на підставі попереднього вивчення матеріалів справи та дослідження, яке здійснюється органом державної влади або місцевого самоврядування і підписується керівником цього органу. Висновок указаних у ч. З ст. 45 ЦПК органів має важливе значення для правильного вирішення справи, але не є обов'язковим для суду. Водночас суд у рішенні має зазначити підстави, з яких він не згоден із висновком.