Захист права інтелектуальної власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Поняття захисту права інтелектуальної власності. Зміст права на захист: матеріальна та процесуальна складові

Під захистом прав та законних інтересів суб'єктів права інтелектуальної власності розуміють передбачені законом заходи з їх визнання та поновлення, припинення їх порушення, застосування до правопорушників заходів юридичної відповідальності.

Захист прав та законних інтересів авторів, власників охоронних документів реалізується через механізм захисту, що становить систему форм, способів та засобів діяльності відповідних юрисдикційних органів і заінтересованих осіб, яка спрямована на визнання та поновлення порушених прав, припинення порушення прав і законних інтересів авторів, власників охоронних документів та на застосування до правопорушників заходів державного примусу.

У змісті права на захист виділяють 2 складові: матеріальну та процесуальну.

Матеріальна сторона даного права включає в себе наступні можливості уповноваженої особи:

використовувати дозволені законом засоби власного примусового впливу;

застосовувати до правопорушника юридичні міри оперативного впливу;

звертатися до компетентних державних чи громадських органів з вимогою спонукання зобов'язаної особи до певної поведінки.

Процесуальна сторона права на захист включає, в свою чергу, можливість:

1) звернутися з вимогою про захист порушеного права до компетентного органу;

2) користуватися усіма передбаченими законом правами і гарантіями в процесі розгляду цієї вимоги;

3) оскаржувати в установленому законом порядку рішення цього органу.

Єдність матеріально-правового змісту права на захист і його процесуальної сторони полягає в тому, що можливості матеріально-правового характеру припускають і можливість їх здійснення в певній процесуальній формі, в установленому законом порядку.

Таким чином, захист права інтелектуальної власності являє собою діяльність уповноваженої особи (суб'єкта права інтелектуальної власності) або компетентних державних органів щодо застосування до правопорушника у встановленому законом порядку заходів примусового впливу з метою припинення правопорушення, відновлення (визнання) порушеного (оспорюваного) права, впливу на правопорушника.

2. Підстави захисту права інтелектуальної власності: порушення права, невизнання права, оспорювання права

Загальні підстави для захисту прав перераховані в ст.15 ГК України: порушення прав, невизнання прав, оспорювання прав.

Порушення права означає вчинення дії (бездіяльності), яке посягає на особисті немайнові та (або) майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності. Кожне правопорушення, в тому числі в сфері інтелектуальної власності, має свої ознаки, традиційно звані «складом правопорушення». З його допомогою встановлюється наявність або відсутність правопорушення у конкретному дії того чи іншого суб'єкта і відповідно можливість застосування до нього заходів державно-примусового впливу (заходів захисту або заходів юридичної відповідальності). Цей процес здійснюється за допомогою кваліфікації правопорушень. Правильне встановлення складів правопорушень має принципове значення для їх кваліфікації в ході розгляду судовими органами суперечок і, як результат, належного захисту права інтелектуальної власності.

Склад правопорушення включає сукупність чотирьох елементів - об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта, суб'єктивної сторони.

Невизнання права - пасивне заперечення з боку іншої особи щодо приналежності суб'єкту інтелектуальної власності права на об'єкт інтелектуальної власності, що створює невизначеність в його правах, правове становище, стосунки з іншими особами.

Оспорювання права - активне (що виражається шляхом звернення до юрисдикційні органи) заперечення з боку іншої особи щодо належності особі права на об'єкт інтелектуальної власності, що створює невизначеність в його правах, правове становище, стосунки з іншими особами.

Чітке розмежування підстав для захисту має важливі правові наслідки: тільки за перше підставу - порушення права - можливе застосування заходів відповідальності. В разі ж оскарження або невизнання права можуть застосовуватися охоронні заходи захисту, зокрема, визнання права.

власність інтелектуальний захист

3. Форми захисту права інтелектуальної власності: юрисдикційна (судова та позасудова (спеціальна); неюрисдикційна

Під формою захисту традиційно розуміється комплекс внутрішньо узгоджених організаційних заходів щодо захисту суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів.

Залежно від суб'єкта, що здійснює захист, розрізняють дві основні форми захисту - юрисдикційну і неюрисдикційну.

Юрисдикційна форма захисту передбачає діяльність уповноважених державою органів щодо захисту порушених або оспорюваних прав. В рамках цієї форми обличчя, права і законні інтереси якого порушені, звертається до компетентних органів, уповноважених вжити необхідних заходів для відновлення порушеного права і припинення правопорушення.

Залежно від виду уповноваженого органу, що здійснює захист, і що стоять перед ним завдань юрисдикционная форма ділиться на судову і позасудову форми захист. Цим формам відповідає і певний порядок захисту - судовий і позасудовий (спеціальний). Порядок захисту безпосередньо зумовлюється завданнями, компетенцією і процедурою діяльності того чи іншого органу, що здійснює захист. При цьому форма захисту і її порядок - поняття не тотожні: форма захисту вказує на те, хто її здійснює, а порядок захисту розкриває, як вона здійснюється.

Судова форма захисту прав є основною і може застосовуватися при будь-яких спірних правовідносинах, оскільки в ст. 124 Конституції України закріплено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Визначення судової юрисдикції в сфері розгляду спорів про захист прав на об'єкти інтелектуальної власності засновано на розроблених процесуальним правом критеріях - суб'єктний склад учасників спору, характері спірного правовідносини, спірність або безперечність права, наявності договору між сторонами спору.

Суди загальної юрисдикції розглядають такі категорії справ у сфері захисту права інтелектуальної власності:

* спори за участю фізичних осіб, зокрема, щодо здійснення права на службовий об'єкт інтелектуальної власності; спори, пов'язані з укладенням, виконанням цивільно-правових договорів про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності (наприклад, договори з автором про створення твору тощо);

* справи про притягнення фізичних осіб, у тому числі підприємців, до адміністративної відповідальності за порушення норм КУпАП (ст. 51-2 «Порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності», ст. 164-9 «Незаконне розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм , комп'ютерних програм, баз даних »та ін.). Практика розгляду судами цієї категорії справ узагальнена в листі Верховного суду України «Узагальнення застосування судами законодавства у справах про адміністративні правопорушення в сфері інтелектуальної власності (статті 51-2, 164-9 КпАП)».

Господарські суди розглядають:

* спори між суб'єктами господарювання про порушення майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності,

* спори про визнання недійсним охоронного документа (патенту, свідоцтва),

* спори про дострокове припинення дії охоронного документа,

*спори про визнання недійсними господарських договорів про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, договору комерційної концесії,

* спори про невиконанні чи неналежному виконанні господарських договорів про розпорядження правами інтелектуальної власності, договору комерційної концесії.

У Вищому господарському суді створена Судова палата з розгляду справ, пов'язаних із захистом прав на об'єкти інтелектуальної власності. У місцевих та апеляційних господарських судах справи даної категорії розглядаються колегіями суддів або окремими суддями, що спеціалізуються по цих справах.

Не визначена однозначно компетенція нової гілки спеціалізованих судів - адміністративних судів - в сфері захисту права інтелектуальної власності. Більшість фахівців відстоюють необхідність збереження сформованої практики розгляду спорів у сфері інтелектуальної власності господарськими судами та судами загальної юрисдикції.

Серед фахівців активно обговорюється питання створення спеціалізованого суду, яка здійснює правосуддя виключно в сфері інтелектуальної власності, подібно судам, які існують в інших країнах.

Позасудова форма захисту і відповідний їй спеціальний порядок захисту застосовуються тільки у випадках, прямо встановлених законом. Прикладом захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності в спеціальному (адміністративному) порядку є захист, що здійснюється органами Антимонопольного комітету України. Найбільш поширеними актами недобросовісної конкуренції у сфері інтелектуальної власності є неправомірне використання торговельної марки, комерційного найменування, неправомірне збирання, розголошення, використання комерційної таємниці. Правові основи такого захисту визначені нормами Закону України «Про Антимонопольний комітет України, Закону України« Про захист від недобросовісної конкуренції »,« Про захист економічної конкуренції ».

Система органів державної виконавчої влади, що здійснюють охорону і захист права інтелектуальної власності, включає:

* Державна служба інтелектуальної власності (його функції здійснюють державні підприємства: «Український інститут промислової власності», «Українське агентство з авторських і суміжних прав», «Інтелзахист»);

* Органи внутрішніх справ (у структурі Державної служби по боротьбі з економічною злочинністю створені підрозділи по боротьбі з порушеннями в сфері інтелектуальної власності, які займаються попередженням, виявленням злочинів, розкриттям підпільних цехів, які виробляють продукцію з порушенням права інтелектуальної власності);

* Служба безпеки України (захист державної таємниці, комерційної таємниці суб'єктів господарювання);

* Державна митна служба України (контроль за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності);

* Державна податкова адміністрація України (виявлення та знищення контрафактних примірників творів, підпільних виробництв);

* Антимонопольний комітет України (захист від недобросовісної конкуренції у сфері неправомірного використання торговельної марки, комерційного найменування, комерційної таємниці).

Неюрисдикційна форма захисту передбачає самостійний захист права самим потерпілим особою без звернення до судових органів або органи виконавчої влади. У сфері захисту права інтелектуальної власності можливості для застосування самозахисту незначні, що пояснюється нематеріальній природою об'єкта цього права. Способи ж самозахисту досягають свого ефекту в більшості випадків шляхом впливу на матеріальні об'єкти, особа порушника. Тому вони широко застосовуються для захисту речових прав, права на життя і т.д. Прикладом використання способів самозахисту прав на об'єкти інтелектуальної власності може розглядатися звернення потерпілого володаря авторських прав, прав на торговельні марки і т.д. до порушника з вимогою припинити порушення, відшкодувати завдані збитки.

5. Варіанти судової спеціалізації в сфері інтелектуальної власності: світовий досвід

В Швеції, Німеччині діють патентні суди, в Республіці Білорусь створена спеціалізована судова колегія по патентних справах, функціонуюча в якості спеціалізованого суду. При цьому справи про порушення авторських прав поки розглядаються загальними і господарськими судами, хоча їх також пропонується передати у відання зазначеної колегії.

В зарубіжних країнах склалися різні варіанти судової спеціалізації в області інтелектуальної власності:

1) наявність спеціалізованих судів, що розглядають справи тільки з інтелектуальної власності (Великобританія, Туреччина, Таїланд);

2) у складі судів загальної юрисдикції є спеціалізовані відділення з розгляду спорів у цій сфері або судді зі спеціальною підготовкою (Австралія, Австрія, Китай;

3) існують апеляційні суди, що мають виняткову юрисдикцію по цих справах, але розглядають і інші суперечки (Франція, Індія, США та ін.);

4) наявність спеціальних відділень у нижчих і вищих судах, що розглядають господарські спори (Іспанія, Швейцарія);

5) наявність спеціальних трибуналів, що слухають ці справи (Корея, Нова Зеландія, Сінгапур);

6) питання про створення спеціалізованих судів перебувають на стадії розгляду (Індія, В'єтнам та ін.).

6. Альтернативні способи вирішення спорів у сфері інтелектуальної власності

Тим часом у всьому світі існує практика застосування альтернативних форм вирішення правових конфліктів (Alternative Dispute Resolution, або ADR). Вони виступають як альтернатива по відношенню до офіційного правосуддя, до судової системи держави. Зростання популярності цих процедур в різних сферах цивільно-правових відносин привели до існування різноманітних форм цих альтернативних процедур.

Найбільш традиційним є поділ альтернативних форм вирішення правових конфліктів на основні та комбіновані.

До основних альтернативним форм відносяться:

* переговори (negotiation), що представляють собою врегулювання спору безпосередньо сторонами без участі інших осіб;

* посередництво (mediation), що означає врегулювання спору за допомогою незалежного, нейтрального посередника, який сприяє сторонам в досягненні угоди;

* третейський суд (arbitration) - вирішення суперечки за допомогою незалежного, нейтрального особи - арбітра (або групи арбітрів), який уповноважений винести обов'язкове для сторін рішення.

Крім того, компоненти основних видів, змішуючись один з одним, утворюють цілком нові комбіновані форми. Наприклад, такі як:

* посередництво - третейський суд (mediation-arbitration-med-arb), що означає врегулювання спору за допомогою посередника-арбітра, який у разі недосягнення сторонами угоди уповноважений вирішити суперечку в порядку арбітражу;

* «міні-суд» (mini-trial), широко застосовуваний спосіб для врегулювання комерційних суперечок, що отримав назву від зовнішньої схожості з судовою процедурою і представляє собою врегулювання спору за участю керівників корпорацій, юристів і третього незалежного особи, яка очолює слухання справи;

* незалежна експертиза по встановленню фактичних обставин справи (neutral expert fact-finding) - процедура досягнення сторонами угоди на основі укладання кваліфікованого фахівця, що вивчила справу з точки зору фактичного складу;

* омбудсмен (ombudsman) - врегулювання суперечок, пов'язаних з недоліками в діяльності урядових агентств і приватних організацій офіційно уповноваженою особою, що розслідує обставини справи за скаргами зацікавлених осіб;

* приватна судова система (private court system) або суддя «напрокат» (rent-a-judge), що забезпечує вирішення спорів за допомогою суддів, які пішли у відставку, за досить високу плату, які мають повноваження не тільки примирити сторони, але і винести обов'язкове для них рішення.

7. Загальні способи захисту прав інтелектуальної власності. Міри захисту та міри відповідальності

Під способами захисту права інтелектуальної власності розуміються закріплені законом заходи державно-примусового характеру, за допомогою застосування яких відбувається припинення правопорушення, відновлення (визнання) порушеного (оспорюваного) права інтелектуальної власності та вплив на правопорушника. Для захисту права інтелектуальної власності можуть застосовуватися як загальні способи захисту цивільних та господарських прав, так і способи захисту, спеціально передбачені для захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Перелік загальних способів захисту цивільних прав та інтересів закріплений в ст. 16 ЦК України. До них належать такі заходи державно-примусового впливу:

* визнання права,

* визнання угоди недійсною,

* припинення дій, що порушують право,

* відновлення становища, існуючого до порушення,

* примусове виконання обов'язків в натурі,

* зміна правовідносин,

* припинення правовідносин,

* відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди,

* відшкодування моральної (немайнової) шкоди,

* визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Способи захисту прав суб'єктів господарювання визначені в ч.2 ст. 20 ГК України:

* визнання наявності або відсутності права,

* визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом,

* відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання,

* припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення,

* присудження до виконання обов'язку в натурі,

* відшкодування збитків,

* застосування штрафних санкцій,

* застосування оперативно-господарських санкцій,

* застосування адміністративно-господарських санкцій,

* встановлення, зміну та припинення господарських правовідносин.

Перераховані загальні способи захисту прав носять узагальнюючий характер і частково конкретизуються спеціальними положеннями законодавчих актів, а також уповноваженою особою за умови, що така конкретизація є адекватною змісту порушеного права, характеру порушення і його наслідків. Вибір того чи іншого способу захисту з числа перерахованих залежить, як правило, від характеру правопорушення і сутності порушеного права.

Наведені способи захисту за своєю правовою природою неоднорідні. Їх прийнято поділяти на два види:

* міри захисту

* міри відповідальності.

Загальною ознакою для обох видів способів захисту є забезпечення їх державним примусом. Об'єднує їх і те, що ці заходи реалізуються в рамках охоронних правовідносин, що виникають в результаті порушення суб'єктивного права.

Відмінності між мірами захисту і мірами відповідальності проводяться по ряду критеріїв - призначенням (функцією), підставами застосування і наслідків застосування. Так, заходи захисту спрямовані на забезпечення недоторканності прав і припинення правопорушень, а заходи відповідальності, крім цього, - на покарання порушників і попередження правопорушень. Підставою застосування заходів захисту є вчинення протиправної поведінки, а наявність або відсутність вини порушника значення не має; для застосування заходів відповідальності необхідний повний склад правопорушення, що включає протиправну поведінку, заподіяну шкоду, причинно-наслідковий зв'язок між ними і вину. За критерієм наслідків застосування, міри відповідальності, на відміну від заходів захисту, виражаються в додаткових несприятливих обременениях (обов'язках) майнового характеру, які покладаються на правопорушника.

Виходячи з такого поділу, до заходів захисту відноситься визнання права, припинення дій, що порушують право, примусове виконання обов'язків в натурі та ін. Мірою відповідальності, в свою чергу, є відшкодування збитків, компенсація моральної (немайнової) шкоди.

8. Спеціальні способи захисту прав інтелектуальної власності

Поряд із загальними способами захисту законодавством передбачений перелік спеціальних способів захисту права інтелектуальної власності. Закріплення спеціальних заходів впливу на правопорушника зумовлено специфікою відносин у сфері інтелектуальної власності, зокрема, нематеріальним характером об'єкта права, характером неправомірних дій та їх наслідків, т.д.

До спеціальних способів захисту права інтелектуальної власності, згідно ст.432 ЦК України, відносяться:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності та знищення таких товарів;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності або вилучення та знищення таких матеріалів та знарядь;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

9. Поняття та види юридичної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності (цивільно-правова; адміністративно-правова; кримінально-правова)

Згідно з чинним законодавством наслідком порушення інтелектуальних прав або посягання на них можуть бути різні види юридичної відповідальності в залежності від тяжкості порушення та його суспільної небезпеки. Так, незаконне використання об'єкта права інтелектуальної власності, привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення прав на нього тягне адміністративну відповідальність (ст. 51-2 КоАП України). Кримінальна відповідальність встановлена за умисне порушення авторського права і суміжних прав у вигляді незаконного відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації та інше порушення, яке завдало значної або вели кої, або особливо великої матеріальної шкоди (ст. 176 КК України), а також за порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію шляхом незаконного їх використання, привласнення авторства на них, або іншим способом, якщо це завдало матеріальної шкоди в значному, великому чи особливо великому розмірі (ст. 177 КК України).

Разом з тим для правовласника найбільше значення має все ж таки цивільно - правовий захист інтелектуальних прав . Саме він дозволяє усунути шкідливі наслідки правопорушення, компенсувати майнові втрати та моральну шкоду. При порушенні інтелектуальних прав, їх оспорювання чи невизнання суб'єкт цих прав може скористатися наданим йому правом звернутися до суду і обрати будьякий із загальних способів захисту цивільних прав т а інтересів , передбачених ст. 16 ЦК (ст. 432 ЦК).

10. Митні засоби захисту прав інтелектуальної власності (захист прав інтелектуальної власності на митному кордоні)

Розділом 17 Митного кодексу України: сприяння захисту прав ІВ під час переміщення товарів через митний кордон України регламентовані заходи органів доходів і зборів щодо сприяння захисту прав ІВ під час переміщення товарів через митний кордон України.

- Порядок митного контролю і митного оформлення товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності :

Органи доходів і зборів сприяють захисту прав інтелектуальної власності під час переміщення товарів через митний кордон України. Митний контроль і митне оформлення товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності, які охороняються відповідно до закону, та ввозяться на митну територію України або вивозяться з митної території України, здійснюються в загальному порядку з урахуванням особливостей.

- Митний реєстр об'єктів права інтелектуальної власності

Правовласник, який має підстави вважати, що під час переміщення товарів через митний кордон України порушуються чи можуть бути порушені його права на об'єкт права інтелектуальної власності, має право подати до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, заяву про сприяння захисту належних йому майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності шляхом внесення відповідних відомостей до митного реєстру об'єктів права інтелектуальної власності, які охороняються відповідно до закону.

- Призупинення митного оформлення товарів на підставі даних митного реєстру

У разі якщо орган доходів і зборів на підставі даних митного реєстру об'єктів права інтелектуальної власності, які охороняються відповідно до закону, виявляє ознаки порушення прав інтелектуальної власності щодо товарів, пред'явлених до митного контролю та митного оформлення, їх митне оформлення призупиняється, а товари підлягають розміщенню на складі цього органу.

- Призупинення митного оформлення товарів за ініціативою органу доходів і зборів

За наявності достатніх підстав вважати, що внаслідок переміщення через митний кордон України товарів, щодо яких правовласником не подано заяву про сприяння захисту належних йому майнових прав на об'єкт права інтелектуальної власності, можуть бути порушені такі права, орган доходів і зборів може за власною ініціативою призупинити митне оформлення зазначених товарів. Вичерпний перелік відповідних підстав визначається Кабінетом Міністрів України.

- Спрощена процедура знищення товарів, митне оформлення яких призупинено за підозрою у порушенні прав інтелектуальної власності

У разі призупинення за підозрою у порушенні прав інтелектуальної власності митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, такі товари можуть бути знищені під митним контролем за спрощеною процедурою до розгляду судом справи про порушення прав інтелектуальної власності по суті за умови відсутності обмежень, встановлених відповідно до рішень інших уповноважених державних органів.

- Зміна маркування на товарах та їх упаковці

У процесі здійснення митного оформлення допускається зміна ідентифікаційних знаків чи маркування на товарах або їх упаковці з метою усунення ознак порушень прав інтелектуальної власності за умови узгодження таких операцій з правовласником або на його вимогу. Такі операції здійснюються за рахунок правовласника або інших осіб за домовленістю з ними.

- Взаємодія органів доходів і зборів з іншими органами державної влади у сфері захисту права інтелектуальної власності

При здійсненні контролю за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності, органи доходів і зборів взаємодіють з іншими державними органами, уповноваженими у сфері захисту права інтелектуальної власності.

11. Захист від недобросовісної конкуренції у сфері інтелектуальної власності

Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» дає наступне визначення «Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності.». Відносини, пов'язані з захистом від недобросовісної конкуренції, регулюються ЗУ «Про захист ек.конкуренціїї», «Про захист від недоброс.конкур.», «Про АМКУ», Паризькою конвенцією про охорону промислової власності.

Актами прояву недобросовісної конкуренції у сфрі ІВ є:

- неправомірне використання ділової репутації СГ

1. неправомірне використання позначень (Неправомірним є використання імені, комерційного (фірмового) найменування, торговельної марки (знака для товарів і послуг), рекламних матеріалів, оформлення упаковки товарів і періодичних видань, інших позначень без дозволу (згоди) суб'єкта господарювання, який раніше почав використовувати їх або схожі на них позначення у господарській діяльності, що призвело чи може призвести до змішування з діяльністю цього суб'єкта господарювання.)

2.неправомірне використання товару іншого виробника (Неправомірним використанням товару іншого виробника є введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи.)

3. копіювання зовнішнього вигляду виробу (Копіюванням зовнішнього вигляду виробу є відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарювання і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю

іншого суб'єкта господарювання.)

4. порівняльна реклама (Порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого суб'єкта господарювання)

- неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці

1. неправомірне збирання комерційної таємниці (Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання)

2. розголошення КТ (Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без дозволу особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням відповідних обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання)

3. схилення до розголошення КТ (Схиленням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням відповідних обов'язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.)

4. неправомірне використання КТ (Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення господарської діяльності без дозволу уповноваженої на те особи відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.)

Відповідальність може наставати у вигляді накладення штрафу, відшкодування шкоди, вилучення товарів з неправомірно використаним позначення та копій виробів іншого СГ, спростування неправдивих, неточних або неповних відомостей.

12. Поняття та види порушень майнових авторських та суміжних прав. Договірні та позадоговірні порушення майнових авторських та суміжних прав

Поняття порушення авторського права в Законі України «Про авторське право і суміжні права» не розкривається. Законодавець наводить невичерпний перелік неправомірних дій, що є порушенням авторського права (ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). У цьому переліку названі порушення як особистих немайнових, так і майнових авторських прав:

* дії, що порушують особисті немайнові та майнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав;

* піратство у сфері авторського права і суміжних прав;

* плагіат;

* вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і суміжних прав;

* будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і суміжних прав, зокрема, виготовлення, розповсюдження і застосування засобів для такого обходу;

* підроблення, зміна чи вилучення інформації про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права і суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;

* розповсюдження, ввезення на митну територію України метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема, в електронній формі .

Таким чином, у загальному вигляді порушення авторського права являє собою дію (бездіяльність), що посягає на особисті немайнові права і (або) майнові права суб'єктів авторського права, крім дій, які не є порушенням.

Дії, які не є порушенням авторського права, відносяться до вільного використання об'єктів авторського права (ст. Ст. 21-25 Закону України «Про авторське право і суміжні права»):

* вільне використання твору із зазначенням імені автора і джерела запозичення (ст. 21);

* вільне відтворення бібліотеками та архівами примірників творів репрографічним способом (ст. 22);

* вільне відтворення примірників твору для навчання (ст. 23);

* вільне копіювання, модифікація і декомпіляція комп'ютерних програм (ст.24);

* вільне відтворення творів в особистих цілях (ст.25).

Порушення майнових авторських прав поділяються на два види: договірні та позадоговірні.

Договірні порушення являють собою дії чи бездіяльності осіб, які є стороною в авторському договорі, які полягають в невиконанні або неналежному виконанні обов'язків за договором. Законодавство передбачає такі види авторських договорів:

* авторський договір замовлення (ст. 1112 ЦК України, п. 6 ст. 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права»);

* ліцензійний договір або договір про передачу права на використання твору (ст. 1109, 1110 ЦК України, ст. 32,33 Закону України «Про авторське право і суміжні права»);

* договір про відчуження майнових авторських прав (ст. 1113 ЦК України, ст. 31 Закону «Про авторське право і суміжні права»).

Для кожного з зазначених видів авторських договорів передбачені свої суттєві умови, обов'язки сторін, тому і порушення цих договорів різні. Наприклад, серед порушень ліцензійного договору найбільш часто зустрічаються такі дії: використання твору способом, не передбаченим в договорі, порушення умов договору про термін і території використання, перевищення тиражу творів, передбаченого договором (доказ - витребування документів у порушника, проведення ревізій на його підприємстві і т.д.).

Позадоговірні порушення майнових авторських прав полягають у неправомірному використанні твору без згоди суб'єкта авторського права. Характер таких неправомірних дій визначається сутністю того чи іншого об'єкта авторського права. Так, порушенням майнових прав на літературний твір буде, наприклад, його відтворення без згоди власника авторських прав; порушенням майнових прав на фотографічний твір - його публічний показ і т.п.

13. Піратство в сфері авторського права та суміжних прав. Поняття та ознаки контрафактного примірнику твору

Одним з поширених видів порушень авторських прав є піратство. Піратство у сфері авторського права - це збірне поняття, яке включає такі види дій, як опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права »). Кожне з перерахованих дій характеризує об'єктивну сторону самостійного правопорушення.

Для кваліфікації протиправних дій як піратства важливе значення має відмежування перерахованих вище дій від дій по використанню чужого твору без дозволу автора, які законодавець вважає правомірними (ст. 21-25 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Головним критерієм такого розмежування повинна виступати мета дій. Піратство матиме місце, якщо примірники творів виготовляються в комерційних масштабах або для видобування комерційної вигоди без дозволу правовласника.

Контрафактний примірник твору - це примірник твору, відтворений, опублікований і (або) розповсюджуваний з порушенням авторського права (ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Ознаки контрафактності твору безпосередньо впливають на кваліфікацію правопорушення «піратство». Оскільки найчастіше контрафакції піддаються аудіовізуальні твори та комп'ютерні програми, розглянемо ознаки, що свідчать про контрафактності цих об'єктів:

* відсутність контрольної марки на матеріальних носіях аудіовізуального твору, комп'ютерної програми,

* наявність підробленої контрольної марки (тобто марки, серія якої не збігається з серією в державному реєстрі контрольних марок),

* повна або часткова відсутність на матеріальному носії обов'язкових маркувальних даних (їх перелік закріплений у п.6 Правил роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, баз даних),

* відсутність прокатного посвідчення в осіб, що поширюють або демонструють фільми (для аудіовізуальних творів). Таке свідоцтво видається суб'єктам господарювання, що демонструє фільми в кінотеатрах і відеосалонах, а також займаються тиражуванням, продажем, передачею фільмів в прокат (Положення про державне свідоцтво на право розповсюдження і демонстрування фільмів, затвердженого. Постановою КМ України від 28.03.2001 р).

Крім зазначених правових ознак, визначити контрафактний примірник можна і за зовнішніми візуальними ознаками: наявність помилок в написах, тексті на касетах, дисках і т.д., низька якість зображень, виготовлення вкладишів на ксероксі і т.д., явно занижена ціна, продаж примірників у недозволених місцях, з порушенням правил торгівлі.

14. Поняття та види порушень особистих немайнових авторських та суміжних прав. Поняття, ознаки та види плагіату

Серед перерахованих порушень авторського права в ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» до порушення особистих немайнових прав відноситься плагіат. Плагіат являє собою оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору. Відомо, що приклади плагіату мають багатовікову історію, дії, що носять характер плагіату, відбувалися в Стародавній Греції і Римській імперії. В сучасний час найбільшого поширення плагіат отримав у літературній, науковій середовищі, шоу-бизнесс, журналістиці та т.п.

Об'єктом правопорушення «плагіат» виступають право авторства і право на авторське ім'я. В законодавстві України поняття «авторство» не розкривається. У науковій літературі під авторством пропонується розуміти «немайнове благо, лист про творчі здібності людини, на яку людина набуває право при створенні результату інтелектуальної діяльності відповідно до вимог закону, і яке є підставою придбання інших особистих немайнових прав і виняткового права на результат інтелектуальної діяльності». Право авторства гарантує автору визнання його суспільством як творця (творця) твори.

Об'єктивна сторона правопорушення «плагіат» полягає в активних діях по опублікуванню чужого твору під іменем особи, яка не є його автором. Такі дії можуть мати різні прояви. Виходячи із законодавчого визначення плагіату, він підрозділяється на повний або частковий.

Повний плагіат - це присвоєння авторства на чужий твір в повному обсязі. Частковий плагіат означає використання лише частини або уривків чужого твору. Питання часткового плагіату тісно пов'язаний з використанням чужого твору у вигляді уривків (цитат).

У науковій літературі плагіат підрозділяють також на прямий і опосередкований. Прямий плагіат передбачає присвоєння авторства на чужий твір без зміни твору. Опосередкований плагіат - привласнення авторства на чужий твір з деякою зміною твори.

Довести факт плагіату на практиці досить складно, оскільки авторське право охороняє лише форму твору, тобто зовнішнє вираження твору (манера, стиль авторського вираження в літературної, образотворчої, музичної формі, поєднання слів, абзаців, формулювань, стилістичні звороти тощо). Зміст твору (його ідея, задум, сюжет) не охороняється. Тому для встановлення факту плагіату необхідно повний або частковий збіг форми вираження твору. Для наочності такий збіг демонструють в сличительной таблиці збігів, яка дає можливість встановити факт плагіату.

Крім плагіату судова практика виявила й інші порушення особистих немайнових прав авторів, в законодавстві прямо не закріплені, зокрема:

* незазначення імені автора при використанні його твору, наприклад, імені фотографа (значна частина таких правопорушень відбувається шляхом використання творів в рекламі, засобах масової інформації);

* незазначення імені одного із співавторів іншими співавторами, коли йдеться про твір, створеному в співавторстві;

* вказівка імені автора в разі, якщо він бажає залишитися анонімом,

* неправильне вказівку імені автора (зокрема, коли автор бажає виступати під псевдонімом).

* зміна і доповнення творів, чим порушується право на недоторканність твору. Ст. 439 ЦК України виходить з того, що автор має право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи дру¬гому зміні твору або будь-якому іншому посяганню на проіз¬веденіе, що може зашкодити честі та репутації автора, а також протидіяти супроводженню про¬ізведенія без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями і т. п.

15. Судовий порядок захисту авторських та суміжних прав

Порядок розгляду справ про порушення авторського права здійснюється за загальними правилами процесуальних кодексів.

Для позивача чималу складність як при поданні позовної заяви до суду, так і в ході розгляду справи представляє збір доказів, що свідчать про наявність у нього авторського права та підтверджують факт вчинення правопорушення. Процесуальне законодавство не містить будь-яких особливостей щодо видів доказів у справах про захист авторського права. Аналіз судової практики свідчить про можливість використання наступних доказів:

- Для доказування авторства - документи про депонування рукопису, свідоцтво про державну реєстрацію авторського права, запечатування документа в конверт і відправка поштою самому собі (поштовий штемпель буде підтвердженням дати створення твору), посвідчення факту і дати створення твору у нотаріуса; звіти, виписки з протоколів засідання відділу і т.д .;

- Для доведення факту вчинення неправомірних дій - акт перевірки торгової точки, акт проведення контрольної закупівлі контрафактного товару, протокол про вчинення адміністративного правопорушення в галузі авторського права, касовий чек;

Для доведення фактів порушень у справах у сфері авторського права найчастіше виникає необхідність проведення експертизи. Призначення експертизи, як правило, вимагається для встановлення творчого характеру об'єкта, який неправомірно використовується відповідачем, факту плагіату, факту піратства і т.д. Експертиза, пов'язана з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності є окремим видом судових експертиз. Вона має внутрішній підрозділ на десять експертних спеціальностей.

Важливе значення в ході розгляду справ про порушення авторського права мають способи забезпечення позову, які застосовуються з метою зберегти наявні докази та забезпечити реальне виконання рішення суду. Стаття 53 «Способи забезпечення позову у справах про порушення авторського і суміжних прав» Закону України «Про авторське право і суміжні права» встановлює, що до завершення розгляду справи по суті суддя одноособово має право винести ухвалу про заборону відповідачеві, щодо якого є достатні підстави вважати, що він є порушником, вчиняти до винесення рішення певні дії: виготовлення, відтворення, продаж, прокат, транспортування, зберігання з метою введення в цивільний оборот творів, щодо яких припускається, що вони є контрафактними. За наявності достатніх даних про вчинення порушення, за яке передбачена кримінальна відповідальність, орган дізнання, слідства або суд зобов'язані вжити заходів для пошуку і накладення арешту на примірники творів, щодо яких припускається, що вони є контрафактними, матеріали та обладнання, призначені для їх виготовлення і відтворення, а також документи, інші предмети, які є доказами вчинення протиправних дій.

Цивільно-правова відповідальність за порушення авторських та суміжних прав.

Відповідно до ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» власники виняткових авторських і суміжних прав вправі вимагати від порушника:

1) визнання прав (підпункт «а» п. 1);

2) відновлення становища (відновлення порушених прав), що існувало до порушення права, і припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушенню (підпункт «б» п. 1);

3) відшкодування моральної шкоди (підпункт «в» п. 1);

4) відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду (підпункт «г» п. 1);

5) стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення авторських і суміжних прав, замість відшкодування збитків (підпункт «г» п. 1);

6) виплати компенсації у сумі від 10 до 50 000 мінімальних розмірів заробітної плати, що встановлена законодавством України, яка визначається на розсуд суду або господарського суду, замість відшкодування збитків або стягнення доходу (під пункт «г» п. 2);

Компенсації може підлягати й моральна шкода. Форма й розмір компенсації моральної шкоди визначаються судом незалежно від розміру й форми відшкодування майнової шкоди за загальними правилами компенсації моральної шкоди, встановленими ст. 23 Цивільного кодексу України.

7) вимагати припинення підготовчих дій, спрямованих на порушення авторських і суміжних прав (підпункт «д» п. 2);

8) прийняття інших передбачених законодавчими актами заходів, пов'язаних із захистом їхніх прав.

Підпункт «з» п. 1 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» говорить про те, що правовласник може вимагати прийняття інших заходів захисту, передбачених законодавством. Цю норму варто розуміти насамперед як відсилання до ст. 16 ЦК України, де міститься перелік різних способів захисту цивільних прав, які не передбачені в ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права», але повинні застосовуватися при порушенні виключних авторських і суміжних прав. Серед них: визнання угоди недійсною, присудження до виконання обов'язку в натурі, припинення або зиіна правовідносин, визнання незаконними рішень, дії чи бездіяльності одв, омс, їх пос. Та служ. Осіб, відновлення становища, що існувало до порушення.

16. Адміністративна відповідальність за порушення авторських та суміжних прав

До особливостей заходів адміністративної відповідальності за порушення у сфері інтелектуальної власності в науці адміністративного права відносять: яскраво виражений «списку санкцій» характер; наслідком застосування адміністративного стягнення є фактичне залучення особи до адміністративної відповідальності; правом застосування заходів адміністративної відповідальності в цій сфері наділяється тільки суд.

Підстави, заходи та порядок притягнення до адміністративної відповідальності за порушення авторського права передбачені нормами КУпАП). Кодекс встановлює ряд статей, які передбачають адміністративну відповідальність за порушення авторського і суміжних прав (ст. 51-2, 164-6, 164-7, 164-9).

Фактичною підставою для притягнення до адміністративної відповідальності є склад адміністративного правопорушення, що складається із сукупності об'єктивних і суб'єктивних ознак: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.

Спільним об'єктом адміністративних правопорушень, закріплених зазначеними статтями, виступають суспільні відносини, що складаються в ході виникнення і здійснення авторських і суміжних прав, охоронювані нормами законодавства про адміністративні правопорушення. Безпосереднім об'єктом кожного правопорушення є відносини, охоронювані конкретної статтею, яка закріплює склад правопорушення. Під предметом даної групи правопорушень розуміються об'єкти авторського права і суміжних прав, охоронювані нормами КУпАП - літературні та художні твори, аудіовізуальні твори, фонограми, відеограми і т.д.

Суб'єктом адміністративних правопорушень у сфері авторського права і суміжних прав є фізична особа, яка досягла 16-річного віку. Як суб'єктів даних правопорушень виступають, наприклад, посадові особи підприємств, які приймають рішення про порушення авторського права, громадяни-підприємці, які здійснюють діяльність, що порушує авторське право.

КУпАП встановлює наступні види правопорушень у сфері авторського права:

* «Порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності» (ст.51-2)

* «Демонстрування і розповсюдження фільмів без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів» (ст. 164-6)

* «Порушення умов розповсюдження і демонстрування фільмів, передбачених державним посвідченням на право розповсюдження і демонстрування фільмів» (ст. 164-7)

* «Незаконне розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних» (ст. 164-9)

Виявлення встановлення ознак зазначених адміністративних правопорушень здійснюють державні інспектори з питань інтелектуальної власності, які є посадовими особами Державної служби інтелектуальної власності, а також посадові особи органів внутрішніх справ, податкової міліції. У структурі Головного управління державної служби по боротьбі з економічною злочинністю створені підрозділи по боротьбі з правопорушеннями в сфері інтелектуальної власності, які перевіряють діяльність суб'єктів господарювання, що займаються виготовленням та розповсюдженням примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм.

У разі виявлення ознак адміністративних правопорушень, передбачених розглянутими статтями КУпАП, державний інспектор складає протокол про адміністративне правопорушення та передає його на розгляд до суду. Суди розглядають ці справи в порядку, визначеному КУпАП та виносять рішення про притягнення порушників до адміністративної відповідальності.

17. Кримінальна відповідальність за порушення АП та СП

Кримінальна відповідальність за порушення авторського права передбачена КК України. Злочином в цій сфері вважається «Порушення авторського права і суміжних прав» (ст. 176).

Склад цього злочину включає три види дій:

1) Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди в значному розмірі.

Ці дії тягнуть за собою кримінальну відповідальність у вигляді штрафу від двохсот до тисячі неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк з конфіскацією контрафактних примірників, обладнання та матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення.

2) Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди у великому розмірі.

Ці дії тягнуть за собою кримінальну відповідальність у вигляді штрафу від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з конфіскацією контрафактних примірників, обладнання та матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення.

3) Дії, передбачені ч. 1 і 2, вчинені службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи.

Ці дії караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Матеріальна шкода вважається заподіяною у значному розмірі, якщо її розмір у двадцять і більше разів перевищує неоподатковуваний податком мінімум доходів громадян, а у великому розмірі - у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний податком мінімум доходів громадян.