Захист права інтелектуальної власності

Кримінальна відповідальність передбачена також за злочин «Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених контрольних марок» (ст. 216 КК України). Зазначені дії караються штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до чотирьох років.

Склад злочину, передбаченого ст. 176 Кримінального кодексу України, є матеріальним - злочин вважається закінченим з моменту заподіяння потерпілому матеріальних збитків у значному або великому розмірі. І, хоча кримінальний закон закріплює мінімальну кордон збитку, заподіяного в значному розмірі та великому розмірі, його конкретний розмір обчислюється в кожному конкретному випадку суб'єктивним образом.

Порушення авторського права супроводжується найчастіше вчиненням рядом інших злочинів. Так, контрафактна продукція має зазвичай низька якість, виробляється з відхиленнями від технологій легальних виробників, з використанням неналежних, недоброякісних матеріалів, з порушенням санітарних норм, чим порушуються права споживачів (ст. 225 «Обман покупців та замовників», ст. 227 «Випуск або реалізація недоброякісної продукції »КК України). Нерідко діяльність з виготовлення та розповсюдження контрафактних примірників виробляється без відповідного оформлення, легітимації і кваліфікується як незаконне підприємництво. Такий тісний зв'язок даних злочинів з іншими не менш тяжкими видами злочинів збільшує його суспільну небезпеку і вимагає активної взаємодії державних органів (податкової міліції, внутрішніх справ, митних органів) з виявлення та припинення такого роду злочинних дій.

18. Поняття та види порушень майнових патентних прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки

Патентні закони України вкрай поверхово визначають поняття порушення прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки. Поняття порушення прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки визначаються в спеціальних патентних законах однаковим чином: «Будь-яке посягання на права власника патенту, передбачені ..., вважається порушенням прав власника патенту, що тягне відповідальність ...» (ст.34 Закону України «про охорону прав на винаходи і корисні моделі », ст.26 Закону України« про охорону прав на промислові зразки». Ця невизначеність ускладнює кваліфікацію дій, які визнаються порушенням патентних прав, правозастосовними органами і створює можливість для безпідставного притягнення до відповідальності.

Перелік дій, визнаних порушенням прав, що надаються патентом, законодавством не встановлений. Такий стан ускладнює кваліфікацію правопорушення та відмежування його від інших заборонених дій, зокрема, недобросовісної конкуренції, зловживання правом.

Для повнішої характеристики порушень майнових прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки доцільно провести їх класифікацію на види: 1) договірні та 2) позадоговірні (контрафакція).

Договірні порушення являють собою дії чи бездіяльності осіб, які є стороною в договорі, які полягають в невиконанні або неналежному виконанні договірних зобов'язань. Законодавство передбачає такі види договорів у сфері промислової власності:

* договір про створення за замовленням і використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка (ст. 1112 ЦК України)

* ліцензійний договір (ст. 1109, 1110 ЦК України, ч. 7 ст. 28 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», ч. 5 ст. 20 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки»)

* договір про відчуження виключних майнових прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок (ст. 1113 ЦК України, ч. 6 ст. 28 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», ч. 4 ст. 20 Закону «Про охорону прав на промислові зразки »).

Для кожного з зазначених видів договорів передбачені свої суттєві умови, обов'язки сторін, тому і порушення цих договірних зобов'язань різні.

Основним видом позадоговірних порушень прав, що випливають з патенту, є незаконне використання винаходів, промислових зразків, яке має назву "контрафакція", а відповідні дії - контрафактними. Поняття контрафакція в патентному законодавстві України не легалізоване, хоча активно використовується в патентній практиці, науковому обігу. Словники розкривають це поняття по-різному, проте, завжди використовуючи слово "підробка".

Найбільш "проблемним" в ході кваліфікації елементом складу цього правопорушення є об'єктивна сторона, що виражається в зовнішньому прояві дій порушника. Суб'єктивна сторона (вина) не має значення для встановлення факту правопорушення.

Порядок встановлення контрафактної продукції залежить від виду об'єкта патентного права.

Так, якщо незаконно використовується винахід, контрафактність встановлюється за допомогою його формули: шляхом зіставлення ознак, складових формулу запатентованого винаходу, з ознаками об'єкта, у використанні якого вбачається порушення прав патентовладельца. Продукція вважається контрафактною, якщо в ній використано кожну суттєва ознака, включену до незалежного пункту формули винаходу або ознаку, еквівалентну їй. Це правило випливає з норми ч. 2 ст. 28 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» - продукт, визнається виготовленим із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), якщо при цьому використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу (корисної моделі), або ознаку, еквівалентну їй . Еквівалентним є рівнозначний, рівноцінний ознака, що дозволяє отримати однаковий результат однаковим шляхом.

Якщо незаконно використовується промисловий зразок, контрафактність встановлюється шляхом порівняння істотних ознак промислового зразка, представлених на зображенні вироби, внесеного до Реєстру патентів на промислові зразки. Для проведення такого порівняння судом призначається судова експертиза, в ході якої експерту ставиться питання, наприклад, такого роду: чи використаний при виготовленні даного продукту кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу, або ознаку, еквівалентну їй.

Характеристика контрафактних дій ґрунтується на понятті «використання» винаходу, корисної моделі, промислового зразка. Зміст кожного способу використання винаходу, промислового зразка розкривається в законах лише частково. Виготовлення - виробництво продукту для комерційних цілей. Застосування - будь-які форми виробничого використання об'єкта в комерційних цілях. Ввезення припускає імпорт продукту на територію України, незалежно від того, призначається він для використання в Україні чи ні. Зберігання означає нагромадження продукту для подальшого введення в оборот. Пропонування для продажу увазі рекламу продукту у вигляді публічної демонстрації в торговельних залах, на вітринах, в рекламних роликах. Продаж - комерційна діяльність по реалізації продукту, що охороняється патентом.

Таким чином, контрафакція - дії, пов'язані з введенням в господарський (комерційний) обіг продукції, виготовленої із застосуванням винаходу, корисної моделі, промислового зразка, без згоди правовласника, за винятком дій, які не визнаються порушенням законодавства.

19. Дії, що не є порушенням прав патентоволодільців. Підстави визнання патенту недійсним

Перелік дій, які не є порушенням прав власника патенту, встановлений у ст. 31 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», ст. 22 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки». Вони зводяться до таких трьох груп дій:

* використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка без комерційної мети, з науковою метою або в порядку експерименту, за надзвичайних обставин, при разовому виготовленні ліків в аптеках за рецептом лікаря (для винаходів);

* введення в господарський обіг виготовленого із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі) продукту будь-якою особою, яка придбала його без порушення прав власника патенту; в даному випадку мова йде про вичерпання прав патентовладельца - щодо подальшого використання продукту виняткові права правовласника не діють, вони вважаються «вичерпаними»;

* використання винаходу будь-якою особою, яка в інтересах своєї діяльності добросовісно використала технічне рішення або здійснила підготовку до його використання до дати подання заявки на отримання патенту. Ця особа зберігає право продовжувати безоплатно використовувати цей винахід на підставі права попереднього.

Умови виникнення та здійснення права попереднього використання визначаються нормами ст. 470 ЦК України, ст. 156 ГК України та спеціальних законів, в яких це право позначається як «право попереднього». Цим правом володіє будь-яка особа, яка до дати подання заявки на ці об'єкти іншою особою (або якщо було заявлено пріоритет - до дати пріоритету) добросовісно використала їх в інтересах своєї діяльності в Україні або здійснила значну або серйозну підготовку для такого використання.

Зміст права попереднього використання полягає в можливості вказаної особи безоплатно продовжувати використання винаходу, промислового зразка в своїй діяльності і після отримання патенту на нього іншою особою. Таке паралельне використання винаходу власником патенту та особою, що володіє правом попереднього користування, не є порушенням прав власника патенту. Право попереднього використання обмежується тим обсягом використання, яким воно було на дату подачі заявки на отримання патенту. Це право може передаватися або переходити до інших осіб лише разом з підприємством чи діловою практикою, в яких було використано винахід.

Визнання недійсним патенту - спосіб захисту, що конкретизує загальний спосіб «визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади ...» (ст. 20 ГК України) або «визнання незаконними рішень органів державної влади» (ст. 16 ЦК України). Визнання недійсним патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок передбачає визнання недійсним рішення Державної служби інтелектуальної власності, на підставі якого був виданий патент (ст. Ст. 12, 14 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»).

Вимога про визнання недійсним патенту може пред'являтися як самостійну вимогу, і поряд з іншими способами захисту. Нерідко відповідач, щодо якої пред'явлено вимогу про припинення дій, що порушують права патентовладельца, використовує вимога про визнання патенту позивача недійсним в якості зустрічного позову.

Суд, визнаючи патент недійсним, виносить також рішення, що зобов'язує Державну службу інтелектуальної власності внести відомості до Державного реєстру патентів про визнання недійсним відповідного патенту та здійснити про це публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність».

Патент визнається недійсним в судовому порядку. Підстави для визнання патенту недійсним передбачені нормами ст. 33 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», ст. 25 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки»:

* невідповідність запатентованого винаходу, корисної моделі, промислового зразка умовам патентоспроможності (такими умовами для винаходу є новизна, винахідницький рівень, промислова придатність; для корисної моделі - новизна, промислова придатність, промислового зразка - новизна).

* наявність у формулі винаходу, корисної моделі ознак, відсутніх у поданій заявці, наявність у сукупності суттєвих ознак промислового зразка ознак, в поданій заявці.

* порушення правил патентування винаходу в іноземних державах (згідно з цими правилами, заявник повинен попередньо подати заявку на винахід в Державну службу інтелектуальної власності України і тільки після закінчення трьох місяців при відсутності повідомлення про віднесення заявленого винаходу до державної таємниці, він може патентувати винахід в інших державах (ст. 37 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»);

* видача патенту внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб (йдеться про порушення прав інших осіб, які виникли до подачі заявки на отримання патенту; наприклад, видача патенту на промисловий зразок внаслідок подання заявки з порушенням прав на торговельну марку, зареєстровану раніше іншою особою ).

20. Порушення особистих немайнових прав патентоволодільців

Окрему групу порушень становлять порушення особистих немайнових прав, що виникають у творців (авторів) винаходів, корисних моделей, промислових зразків. Зміст особистих немайнових прав творців об'єктів патентного права, види порушень цих прав в законодавстві не визначені, що робить їх незахищеними і схильними до порушення, значно ускладнює захист. Знижують можливості для захисту особистих немайнових прав і формулювання норм спеціальних законів, що визначають поняття порушення прав, зводячи їх до посягання тільки на права патентовладельца, які є правами майновими (ст. 28 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»).

Перелік можливих порушень особистих немайнових прав винахідників: дії щодо присвоєння авторства, примус до співавторства, публікація без згоди автора змісту заявки до її поданням в патентне відомство, розкриття патентним експертом змісту представлених для патентування винаходів до їх офіційному опублікуванню.

Порушення права авторства полягає у присвоєнні результатів чужої творчої діяльності і спробі видати ці результати в якості власних. Часто це порушення пов'язане з порушенням інших прав автора, наприклад, права на отримання охоронного документа, права на винагороду і т.д., оскільки право авторство є основою для виникнення всіх інших немайнових і майнових прав творців винаходів, корисних моделей, промислових зразків. Нерідко право авторства порушується і «в чистому вигляді». Зазвичай це відбувається, коли об'єкт промислової власності створюється у співавторстві. Йдеться про виключення з числа співавторів осіб, які брали участь у створенні творчого об'єкта; подачі заявки на видачу охоронного документа від свого імені тільки одним із співавторів; включенні до складу співавторів осіб, які надавали лише технічну допомогу в створенні об'єкта.

Порушення права автора на назву об'єкта патентного права може виражатися у формі спотворення, зміни назви об'єкта в документації, різних публікаціях про нього.

21. Адміністративна відповідальність за порушення патентних прав

Підстави, заходи та порядок притягнення до адміністративної відповідальності за порушення патентних правпередбачені нормами КУпАП).

Відповідно до ст. 51-2 КУпАП порушення права на об'єкт права ІВ:незаконне використання об'єкта права інтелектуальної власності, привласнення авторства на такий об'єкт абоінше умисне порушення права інтелектуальної власності тягне за собою накладення штрафу від десяти до двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції, а також обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.

Адміністративний порядок передбачений для вирішення певних категорій спорів, що виникають переважно на стадії набуття прав на об'єкти промислової власності, зокрема на винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо.

Адміністративний порядок захисту прав застосовується як виняток із загального правила, тобто тільки у прямо вказаних законодавством випадках.

Адміністративний порядок розгляду спорів у сфері промислової власності здійснюється на основі спеціальної процедури, яка є більш спрощеною порівняно з цивільним судочинством та не передбачає здійснення деяких процесуальних дій, що притаманні останньому. Так, не передбачається обов'язкова участь заінтересованих осіб та їхніх представників при розгляді справи. Не є обов'язковим колегіальний розгляд спору. Серед доказів у справі, що розглядається в адміністративному порядку, не є обов'язковими показання свідків. Факти, що роблять можливим визначати наявність або відсутність правопорушення при розгляді спорів в адміністративному порядку, встановлюються поясненнями сторін, третіх осіб, службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів.

Головна ж особливість полягає у тому, що відомчі органи, які розглядають справу, не користуються тією мірою автономності, яка надана судам. У своїх діях вони керуються не лише чинним законодавством, але й загальними директивами і конкретними вказівками органів управління.

Органами, що здійснюють адміністративну юрисдикцію, є Апеляційна палата Державного департаменту інтелектуальної власності (Засобом захисту в даному випадку є заперечення, яке заявник, що не погоджується з рішенням Державного департаменту інтелектуальної власності стосовно набуття права інтелектуальної

власності на винахід, торговельну марку чи іншій об'єкт права промислової власності, подає до Апеляційної палати.), Антимонопольний комітет України та його регіональні органи, постійно діючі адміністративні колегії, тимчасові адміністративні колегії, державний уповноважений.

22. Кримінальна відповідальність за порушення патентних прав

Порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок (а також на топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію) може виступати складом злочину, передбаченого у ст. 177 Кримінального кодексу України.

Відповідно до цієї статті незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, сорту рослин, раціоналізаторської пропозиції, привласнення авторства на них або інше умисне порушення права на ці об'єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному

розмірі, - караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувалися для її виготовлення.

Об'єктом злочину є права інтелектуальної власності щодо винаходів, корисних моделей, промислових зразків, топографій інтегральних мікросхем, сортів рослин, раціоналізаторських пропозицій.

Обов'язковою ознакою злочину є потерпілий. Ним можуть бути: а) винахідник, який створив винахід чи корисну модель; б) автор промислового зразка; в) автор топографії інтегральної мікросхеми; г) автор сорту і власник патенту на сорт рослин; д) їх правонаступники, а також е) автор раціоналізаторської пропозиції.

Предметом злочину є відповідні результати творчої діяльності людини: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин, раціоналізаторські пропозиції.

Право авторства власника об'єкта промислової власності, його інші особисті, а також майнові права закріплюються охоронним документом (патентом або свідоцтвом).

Не є предметом цього злочину, зокрема: "ноу-хау"; знаки для товарів і послуг; фірмові найменування; твори науки, літератури, мистецтва, комп'ютерні програми, бази даних, виконання, фонограми, відеограми і програми мовлення, кваліфіковані зазначення походження товару.

З об'єктивної сторони розглядуваний злочин передбачає суспільно небезпечні дії, їх наслідки у вигляді заподіяння матеріальної шкоди у значному (ч. 1 ст. 177) розмірі, а також причиновий зв'язок між вказаними діями та їх наслідками.

Цей злочин може бути вчинений у трьох можливих формах:

1) незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, сорту рослин, раціоналізаторської пропозиції;

2) привласнення авторства на них;

3) інше умисне порушення права на ці об'єкти.

Склад цього злочину сформульовано як матеріальний: злочин вважається закінченим з моменту настання матеріальної шкоди у значному розмірі.

Суб'єкт злочину загальний, суб'єктивна сторона характеризується прямим або непрямим умислом.

23. Підстави захисту прав на комерційні (фірмові) найменування

Визначення порушення права на комерційне найменування в законодавстві відсутнє, не приведений і перелік таких порушень.

Характеристика дій, складових порушення прав на комерційні найменування, виводиться з комплексу норм, що містяться в наступних законодавчих актах:

* ч.1 ст. 490 ГК України, що закріплює право володаря комерційного найменування перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання;

* ч.4 ст. 489 ЦК України, яка дозволяє декільком особам мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізують, та послуг, які ними виявляються;

* ч. 5 ст. 159 ГК України, згідно з якою особа, яка використовує чуже комерційне найменування, на вимогу його власника зобов'язана припинити таке використання і відшкодувати завдані збитки

* ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», визначальна, що неправомірним є використання фірмового найменування без дозволу уповноваженої на те особи, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта, який має пріоритет на його використання.

Отже, порушення права на комерційне найменування можна охарактеризувати як використання позначення, тотожного або схожого до ступеня змішання з комерційним найменуванням іншої особи, якщо ці дії вводять в оману споживачів щодо товарів, які виробляють та (або) реалізують потерпілий і порушник, чи послуг, які ними виявляються.

Введення в оману споживачів можливо, як правило, за наявності між суб'єктами господарювання, що використовують тотожні комерційні найменування, конкурентних відносин. Для їх встановлення враховується збіг видів діяльності суб'єктів господарювання, територіальних меж здійснення цієї діяльності і т.д.

Критерії визначення тотожності і сходності комерційних найменувань в законодавстві не визначені. Тому при наявності спору про тожественности або схожості комерційного найменування суди повинні призначати судову експертизу. Питання повинні стосуватися виключно відповідної галузі спеціальних знань експерта.

На практиці поширені факти використання в якості торгової марки позначення, схожого до ступеня змішання з комерційним найменуванням іншої особи. В даному випадку відбувається зіткнення прав інтелектуальної власності на два різних об'єкта інтелектуальної власності - торгівельну марку та комерційне найменування. Правовою підставою дозволу таких конфліктних ситуацій є ст. 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», яка передбачає підстави для відмови в реєстрації торгової марки. Одним з них є тотожність заявленого позначення або його подібність до ступеня змішання з відомими фірмовими найменуваннями, що належать іншим особам щодо однорідної продукції.

24. Підстави захисту прав на торговельні марки (знаки для товарів і послуг)

Законодавче визначення порушення права на торговельну марку сформульовано досить поверхнево: порушенням прав власника свідоцтва визнається «будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені ст. 16 Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, а також готування до вчинення таких дій »(ч.1 ст.20 Закону України« Про охорону прав на знаки для товарів і послуг »). Порушення права на торговельну марку поділяються на договірні і позадоговірні.

Договірні порушення являють собою дії чи бездіяльності осіб, які є стороною у відповідному договорі, які полягають в невиконанні або неналежному виконанні договірних зобов'язань. Законодавством передбачено такі види договорів, що стосуються передачі прав на торговельні марки:

* ліцензійний договір або договір про передачу права на використання торговельної марки (ст. 1109, 1110 ЦК України, ч.8 ст.16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»);

* договір про відчуження виключних майнових прав на торговельну марку (ст. 1113 ЦК України, ст.9 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»);

* договір комерційної концесії (ст. 366 ГК України ст. 1116 ЦК України).

Для кожного з зазначених видів договорів передбачені свої суттєві умови, обов'язки сторін, тому і порушення цих договірних зобов'язань різні.

Найбільшу поширеність складають позадоговірні порушення права на торговельну марку, які полягають у неправомірному використанні торговельної марки без дозволу власника свідоцтва.

Неправомірне використання торгової марки здійснюється в найрізноманітніших формах. Їх можна класифікувати на групи, в залежності від того, в якій якості порушник використовує чужу торговельну марку:

* в якості торгової марки,

* в якості комерційного найменування,

* в якості доменного імені.

(1) охоплює неправомірне використання зареєстрованої іншим обличчям торгової марки стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг або споріднених з ними, якщо внаслідок такого використання можливе введення в оману щодо особи, яка виробляє товари, надає послуги (абз. 2,3 п. 5 ст . 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»). Поняття спорідненості товарів і послуг законодавець не розкриває. Близьке йому поняття «однорідність товарів і послуг» визначається на основі принципової ймовірності виникнення у споживача враження про належність товарів і послуг одній особі, що виготовляє товар або надає послугу.

(2) Неправомірне використання як комерційного найменування позначення, схожого до ступеня змішування із зареєстрованою іншою особою торговою маркою стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг або споріднених з ними, якщо внаслідок такого використання можливе введення в оману щодо особи, яка виробляє товари, надає послуги. Позначення є тотожними, якщо вони збігаються у всіх елементах. Позначення є схожим настільки, що його можна сплутати з іншим позначенням, якщо воно асоціюється з ним в цілому, незважаючи на окрему різницю елементів.

(3) Неправомірне використання як доменного імені позначення, схожого до ступеня змішування із зареєстрованою іншою особою торговою маркою стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг або споріднених з ними, якщо внаслідок такого використання можливе введення в оману щодо особи, яка виробляє товари, надає послуги.

25. Визнання свідоцтва на торговельну марку недійсним

спосіб захисту, який застосовується виключно в судовому порядку, в разі оспорювання належності особі (відповідачу) права на торговельну марку.

Підстави для визнання свідоцтва на торговельну марку визначені в ст. 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»:

* невідповідність зареєстрованої торгової марки умовам надання правової охорони;

* наявність у свідоцтві елементів зображення торговельної марки та переліку товарів і послуг, у поданій заявці;

* видачі свідоцтва внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.

Володілець прав на комерційне найменування може вимагати визнання свідоцтва на торговельну марку недійсним, грунтуючись на нормах: п. «а» наведеної ст. 19 Закону, доводячи невідповідність зареєстрованого знака умовам надання правової охорони, а саме: реєстрація як знака позначення, тотожного або схожого до ступеня змішування з фірмовим найменуванням, відомим в Україні і що належить іншій особі, що отримали право на нього до дати подання заявки щодо таких же або споріднених з ними товарів послуг (ч. 3 ст. 6 зазначеного Закону); п. «в» - у зв'язку з видачею свідоцтва внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб (в даному випадку права іншої особи на фірмове найменування, яке виникли до подачі заявки на торговельну марку).

26. Захист прав на торговельні марки та комерційні (фірмові) найменування Антимонопольним комітетом України (адміністративний порядок)

Неправомірне використання комерційного найменування або торгівельної марки може бути кваліфіковано як недобросовісна конкуренція у відповідності зі ст. 33 ХК України та ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».

Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності (ст. 1 зазначеного Закону).

Одним з видів недобросовісної конкуренції є неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання (глава 2 Закону). Найпоширенішим правопорушенням цього виду є неправомірне використання позначень - використання імені, комерційного (фірмового) найменування, торговельної марки (знака для товарів і послуг), рекламних матеріалів, оформлення упаковки товарів і періодичних видань, інших позначень без дозволу (згоди) суб'єкта господарювання, який раніше почав використовувати їх або схожі з ними позначення у господарській діяльності, що призвело або могло призвести до змішування з діяльністю цього суб'єкта господарювання (ст. 4 Закону).

Державний контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції та захист прав та інтересів суб'єктів господарювання від його порушень покладені на органи Антимонопольного комітету України.

Порядок захисту від недобросовісної конкуренції антимонопольними органами регулюється нормами, які у розділі VII Закону України «Про захист економічної конкуренції», главі 6 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», Правилах розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затв. Розпорядженням АМК України від 17.08.2006 р.

Цей порядок включає наступні стадії: порушення справи (подача заяви та її розгляд), підготовка до розгляду справи (розслідування по справі), безпосередній розгляд справи, прийняття рішення, виконання рішення.

Факультативними стадіями є перевірка рішення (вищестоящим органом за заявою осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи в двомісячний термін з дня отримання рішень), перегляд рішення (у зв'язку з нововиявленими обставинами за поданням службовців Комітету, відділення, яким доручено збирання та аналіз доказів у справі, протягом п'яти років з дня прийняття рішення); оскарження рішення.

За результатами розгляду справи антимонопольний орган приймає наступні рішення:

* про визнання факту неправомірного використання ділової репутації суб'єктів господарювання

* про припинення неправомірного використання ділової репутації суб'єктів господарювання

* про накладення штрафів

27. Кримінально-правова відповідальність за порушення прав на торговельні марки та комерційні (фірмові) найменування

Кримінальна відповідальність за незаконне використання комерційних найменувань та торговельних марок передбачена окремою статтею КК України - ст. 229 «Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару». Ця стаття розташована в розділі «Злочини у сфері господарської діяльності».

Об'єктивна сторона злочину представлена трьома складами:

1. Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару, або інше умисне порушення прав на ці об'єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або завдали матеріальної шкоди у великому розмірі.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища або організованою групою, або якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі.

Спільним об'єктом злочину є суспільні відносини, що складаються в сфері правомірного використання об'єктів права інтелектуальної власності - комерційних найменувань та торговельних марок в ході здійснення господарської діяльності. Родовим об'єктом даного злочину є право інтелектуальної власності як суб'єктивне право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної соб¬ственності. Безпосереднім об'єктом виступає право інтелектуальної власності на торговельну марку, комерційне найменування, кваліфіковане зазначення походження товару. В науці кримінального права виділяють додаткові об'єкти даного злочину: встановлений порядок (механізм) використання правових засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг як об'єктів права промислової власності у сфері господарської діяльності; права і законні інтереси споживачів товарів і послуг.

Предметом злочину виступають знак для товарів і послуг, комерційне найменування, кваліфіковане зазначення походження товарів.

Кваліфікуючою ознакою об'єктивної сторони розглянутого злочину виступає заподіяння в результаті незаконного використання або порушення прав на засоби індивідуалізації матеріального збитку в значному, великому, особливо великому розмірі. З цього випливає, що склад злочину, передбаченого ст. 229 КК України, є матеріальним, тобто злочином вважається не будь-яке незаконне використання комерційного найменування, знака для товарів і послуг, а тільки заподіяло матеріальний збиток в певному розмірі. Так, Матеріальна шкода вважається завданою в значному розмірі, якщо її розмір у двадцять і більше разів перевищує неоподатковуваний податком мінімум доходів громадян; у великому розмірі - у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний податком мінімум доходів громадян; в особливо великому розмірі - в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний податком мінімум доходів громадян.

Суб'єктом даного злочину є фізична осудна особа, якій виповнилося 16 років.

З суб'єктивної сторони цей злочин характеризується виною у формі умислу. Психічне ставлення до наслідків у вигляді заподіяння потерпілому суб'єкту права інтелектуальної власності матеріальної шкоди у значному розмірі може виражатися у формі умислу або необережності. Мотив і мета є факультативними елементами суб'єктивної сторони і на кваліфікацію злочину не впливають.

28. Поняття та види порушень прав на використання географічних зазначень (зазначень походження). Дії, що не є порушенням прав на географічне зазначення. Способи захисту прав на географічні зазначення

У ЗУ «Про охорону прав на зазначення походження товарів» Р.6, ст. 23 визначено «Порушенням прав на використання зазначення походження товару є використання неправдивого (фальшивого) зазначення або такого зазначення, що вводить споживача в оману щодо справжнього місця походження товару.»

Будь-яке посягання на права власника свідоцтва про реєстрацію права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару тягне за собою відповідальність згідно із законами.

Порушенням прав власника свідоцтва про реєстрацію права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару є:

а) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару особою, яка не має свідоцтва про реєстрацію права на його використання;

в) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару або подібного до нього позначення для відмінних від описаних у Реєстрі однорідних товарів, якщо таке використання вводить в оману споживачів щодо походження товару та його особливих властивостей або інших характеристик, а також для неоднорідних товарів, якщо таке використання завдає шкоди репутації зареєстрованого зазначення або є неправомірним

використанням його репутації;

г) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару як видової назви.

Не вважається порушенням прав власника свідоцтва:

а) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару ( нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі; запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар) будь-якою особою, яка на законних підставах придбала позначений цим кваліфікованим зазначенням походження товар у власника свідоцтва і повторно вводить його в обіг;

б) використання кваліфікованого зазначення походження товару особою, яка не має свідоцтва про реєстрацію права на його використання, але добросовісно його використовувала до дати реєстрації. Якщо ця особа протягом дванадцяти місяців від дати реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару не подасть до Установи заявки на одержання права на використання цього зазначення, подальше його використання вважається порушенням прав власника свідоцтва.

29. Захист прав на наукові відкриття

Відповідно до Глави 38 Цивільного кодексу України «Право інтелектуальної власності на наукове відкриття» наукове відкриття вважається досягненням всього людства і ставити його в залежність від волі будь-якого конкретного суб'єкта цього права не можна. Отже, виділяють наступні критерії охороноздатності наукових відкриттів: закономірність матеріального світу як об'єкт наукового відкриття; явище матеріального світу як об'єкт наукового відкриття; наукова новизна, яка встановлюється за датою пріоритету; вірогідність, яку повинен довести заявник.

Незважаючи на помірний прогрес, досягнутий останніми роками у сфері законодавчого забезпечення охорони об'єктів права наукового відкриття , треба зазначити, що законодавча база є досить недосконалою, проте основні аспекти захисту права на наукове відкриття регулюються більшою за аналогічними правими нормами захисту патентного права.

30. Захист прав на раціоналізаторські пропозиції

Законодавче визначення раціоналізаторської пропозиції дається у главі 41 «Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію» ЦК України. Згідно зі ст. 481 раціоналізаторською є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності.

Захист прав на раціоналізаторські пропозиції здійснюється у судовому або адміністративному порядку. Використання того чи іншого порядку захисту прав не завжди залежить від розсуду потерпілого і часто визначається імперативними нормами закону. Так, у судах розглядаються спори про право авторства на раціоналізаторську пропозицію, про розподіл винагороди між співавторами, а також усі інші спори, що виникають у зв'язку з раціоналізаторськими пропозиціями, за винятком випадків, коли їхнє вирішення віднесене законом до відома адміністративних органів.

В адміністративному порядку, тобто шляхом подання скарги до вищого за належністю органу юридичної особи (за умови їх наявності), розглядаються спори, пов'язані з відмовою в реєстрації та прийнятті до розгляду заяви на раціоналізаторську пропозицію, відмовою у визнанні пропозиції раціоналізаторською, скасуванням рішення про визнання пропозиції раціоналізаторською та анулюванням виданого на неї посвідчення. Спори, пов'язані з порушенням прав раціоналізаторів, передбачених трудовим законодавством, розглядаються у порядку, встановленому для вирішення трудових спорів.

Способи захисту прав на об'єкти прав інтелектуальної власності, в тому числі на раціоналізаторські пропозиції, вказані у статтях 16 і 432 ЦК України. Вони включають такі заходи, як визнання прав на раціоналізаторські пропозиції; відновлення становища, що існувало до порушення прав; припинення дій, які порушують права; стягнення з правопорушника заподіяних збитків тощо.

31. Захист прав на топографії інтегральних мікросхем

Топографія інтегральної мікросхеми як результат інтелектуальної діяльності являє собою зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними.

Порушення прав авторів топографій ІМС та інших правовласників є підставою для застосування до правопорушників передбачених законодавством санкцій. Ці санкції мають різну юридичну природу, різняться за своєю спрямованістю та способами реалізації. Більшість із них має цивільно-правовий характер і спрямована насамперед на відновлення порушених прав потерпілих, а якщо це неможливо - на задоволення інтересів, що охороняються законом. Деякі санкції мають головною метою покарання правопорушників, а також запобігання порушенням чужих прав, через що мають адміністративно-правовий та кримінально-правовий характер.

Серед цивільно-правових санкцій у свою чергу виокремлюються заходи захисту прав і заходи відповідальності. Більшість із них передбачена статтями 16 і 432 ЦК України. Як і при захисті авторських та патентних прав, вибір конкретного способу захисту аналізованих прав залежить зазвичай від потерпілого, проте також визначається видом порушених прав, специфікою правопорушення та тяжкістю його наслідків.

Головними способами захисту особистих немайнових прав є вимога автора про визнання порушених прав або таких, що оспорюються, про відновлення становища, яке існувало до порушення, і про припинення дій, що порушують його права чи створюють загрозу їхнього порушення. Виходячи із загальних принципів цивільного права, потерпілий може також порушити питання про матеріальне відшкодування заподіяної йому моральної шкоди. Всі ці вимоги заявляються до суду і розглядаються в порядку цивільного судочинства.

Захист майнових прав правовласників зареєстрованих топографій ІМС здійснюється шляхом припинення дій, що порушують їхні права або створюють загрозу їхнього порушення, а також через відшкодування правовласникові заподіяних збитків. Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» встановлює, що правовласник може вимагати вилучення та спрямування на свою користь прибутків порушника, одержаних ним у результаті такого порушення, замість відшкодування збитків, а також може вимагати виплати компенсації, яка визначається судом, замість відшкодування збитків чи стягнення прибутків.

Поряд із цивільно-правовими санкціями чинне законодавство встановлює і кримінальну відповідальність за певні порушення прав авторів і правовласників на топографії ІМС. Так, згідно зі ст. 177 КК України до кримінально-караних діянь належить незаконне використання топографії інтегральних мікросхем, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великому розмірі та вчинені повторно або спричинили матеріальну шкоду в особливо великому розмірі.

32. Захист прав на сорти рослин, породи тварин (селекційні досягнення)

Забезпечення захисту прав інтелектуальної власності авторів та власників сортів рослин, порід тварин є передбаченою законодавством діяльністю відповідних державних органів, пов'язаною з визнанням реальних прав на сорт, поновленням цих прав у разі їх порушення, а також з усуненням перешкод, що заважають реалізації прав та законних інтересів суб'єктів права інтелектуальної власності щодо сорту рослин. Захист прав інтелектуальної власності здійснюється у визначеному законодавством порядку із застосуванням належної форми, засобів і способів захисту.

Власник сорту має право вимагати припинити дії, що порушують його майнові права на сорт чи створюють загрозу порушенню цих прав, відшкодувати завдану шкоду, включаючи не отримані доходи, компенсувати моральні збитки, застосувати інші, передбачені законодавством заходи, пов'язані із захистом прав інтелектуальної власності на сорт рослин.

Специфічні властивості сортів рослин - нетрадиційних об'єктів права інтелектуальної власності зумовлюють деякі особливості проведення процедури розв'язання спорів, пов'язаних із відповідними правовідносинами, що виникають у процесі створення, збереження, набуття права на використання, а також безпосереднього використання насіння (садивного матеріалу) сортів рослин у практиці господарської діяльності.

Специфікою розв'язання таких спорів є те, що вони, як правило, стосуються спеціальних питань (зокрема походження рослин, технології їх вирощування та відтворення, особливостей зберігання та поширення у певних географічних та кліматичних зонах тощо), які вимагають особливої компетенції суддів у різних галузях біологічної та сільськогосподарської науки, а також щодо відповідних прав інтелектуальної власності. Таким чином, відповідний суд загальної юрисдикції, господарський чи третейський суди, як правило, самостійно не можуть кваліфіковано розв'язувати такий спір без залучення фахівців-експертів.

33. Захист прав на комерційну таємницю

Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.(ст..505 ЦКУ)

Закон закріплює за власником комерційної таємниці виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці (ст. 505 ГК України); право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами (ч.1 ст. 162 ХК України).

Підстави для захисту права на комерційну таємницю різноманітні за своїм характером і утворюють склади господарських, адміністративних правопорушень, злочинів.

Так, ст. 36 ХК України та статті 16-19 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» забороняють правопорушення, які є актами недобросовісної конкуренції:

1. неправомірне збирання комерційної таємниці (Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання)

2. розголошення КТ (Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без дозволу особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням відповідних обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання)

3. схилення до розголошення КТ (Схиленням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням відповідних обов'язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.)

4. неправомірне використання КТ (Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення господарської діяльності без дозволу уповноваженої на те особи відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.)

В якості суб'єктів наведених порушень виступають суб'єкти господарювання - юридичні особи, які піддаються заходам примусового характеру, в тому числі заходам господарської відповідальності у вигляді сплати штрафу, що накладається органами Антимонопольного комітету в порядку, передбаченому конкурентним законодавством.

Якщо ж як порушників виступають громадяни, які мають статус суб'єкта підприємницької діяльності, або без такого, вони несуть адміністративну відповідальність згідно нормам КУпАП. В ч. 3 ст. 163-4 КУпАП адміністративним правопорушенням у вигляді недобросовісної конкуренції визнається «отримання, використання, розголошення комерційної таємниці з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну підприємця, скоєне громадянами, в тому числі підприємцями».

Кримінальна відповідальність за порушення права на комерційну таємницю.

Кримінальна відповідальність в області порушення права на комерційну таємницю передбачена за два злочини:

* незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (ст.231 КК України),

* розголошення комерційної таємниці (ст.232 КК України).

Стаття 231 «Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю». Даний злочин являє собою умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, що заподіяло істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності.

Як заходи покарання за цей злочин встановлений штраф у розмірі від двохсот до тисячі неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до трьох дет.

Спільним об'єктом даного злочину є суспільні відносини, що складаються в сфері правомірного використання комерційної таємниці як об'єкта права інтелектуальної власності в ході здійснення господарської діяльності. Родовим об'єктом виступає право інтелектуальної власності як суб'єктивне право особи на об'єкт права інтелектуальної соб¬ственності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Безпосередній об'єкт - право інтелектуальної власності на комерційну таємницю.

Предметом даного злочину виступає комерційна таємниця. В якості документів, які розкривають зміст комерційної таємниці, можуть розглядатися: конструктивні креслення, результати дослідів і їх протоколи, перелік проведених дослідних робіт, таблиці з результатами розрахунків та вимірювань, статистичні дані, формули і рецепти, інструкції по використовуваних технологіях, програми для ЕОМ і бази даних, програми навчання технічного персоналу і ін.

Кваліфікуючою ознакою об'єктивної сторони розглянутого злочину виступає заподіяння в результаті незаконного збору або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю суттєвої шкоди. З цього випливає, що склад злочину, передбаченого ст. 231 КК України, є матеріальним, тобто злочином вважається не будь-який незаконний збір та використання комерційної таємниці, а тільки заподіяв істотну шкоду потерпілій особі.

Суб'єктом даного злочину є фізична, осудна особа, яка досягла 16 років.

З суб'єктивної сторони цей злочин характеризується виною у формі умислу. Для кваліфікації злочину значення має і мета незаконного збору комерційної таємниці (комерційного шпигунства), яка повинна виражатися в розголошенні чи іншому використанні незаконно отриманої інформації.

Стаття 232 КК України «Розголошення комерційної таємниці». Розголошенням комерційної таємниці визнається умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, скоєне з корисливих або інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності.

Як покарання за вказані злочинні дії встановлено штраф у розмірі від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на той же термін.

Спільним об'єктом даного злочину є суспільні відносини, що складаються в зв'язку з встановленням і забезпеченням режиму секретності (конфіденційності) інформації, що становить комерційну таємницю, в ході здійснення господарської діяльності. Родовим об'єктом виступає право інтелектуальної власності як суб'єктивне право особи на об'єкт права інтелектуальної соб¬ственності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Безпосередній об'єкт - право інтелектуальної власності на комерційну таємницю. Предметом даного злочину виступає комерційна таємниця.